МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Есе
З дисципліни «історія України»
На тему: «Освіта та наука в Україні з часів незалежності до 2005 року»

Викладач: Вербовий О. В.
Виконала студентка 4 курсу,
освітньої програми «Історія України та
культурна антропологія»
Сірик Ірина Вікторівна

КИЇВ – 2022
У 1991 р. відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й
почалися докорінні зміни суспільного ладу. Після тривалого диктату
комуністичної ідеології українське суспільство дістало можливість вільно
висловлювати свою точку зору, працювати в різних сферах науки та
мистецтва, вільно використовувати надбання світової культури та
національної спадщини.
Наука – це колективне підприємство, розвиток якого вимагає праці
поколінь. Внаслідок зміни суспільно-політичного укладу, на фоні
збережених позитивних надбань минулих років у цей період здійснюється
оновлення в сфері освіти і науки. Оскільки важливим чинником і
передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили
завжди була наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова
економіка просто не може розвиватись.
Оскільки освіта і наука тісно пов'язані між собою предметно та
інституційно, на мою думку, це питання слід розглядати разом.
Одним з основних завдань реформування освіти незалежна держава
визначила відродження і подальшу розбудову національної системи
освіти, її орієнтацію на задоволення потреб народу України, національно-
культурних та національно-освітніх прав і запитів усіх громадян
незалежно від їх етнічної приналежності. Існуюча в Україні система освіти
перебувала в стані, що не задовольняв вимог, які поставали перед нею в
умовах розбудови української державності, культурного та духовного
відродження українського народу. Упродовж 1991–1993 рр. сформувалися
нові органи управління освітою. Зокрема, Указом Президента України в
1991 р. створено Міністерство освіти України, першим міністром освіти
став П. М. Таланчук. Міністерство від самого початку його заснування
активно забезпечувало трансформаційні процеси в системі освіти України:
передусім було переглянуто навчальні програми гуманітарних предметів,
насамперед перехід від радянської ідеології до передових європейських
стандартів освіти, створено нові навчальні програми для всіх навчальних
дисциплін також держава підтримала розбудову приватних закладів освіти
різного рівня. Вони внесли живий струмінь у навчальний процес, зокрема
у вивчення українознавчих дисциплін. Бібліотеки шкіл поповнились
новими джерелами з історії, літератури, мови, культури і мистецтва. У
галузі гуманітарної освіти було визначено такі основні напрями:
формування гуманітарного мислення, опанування рідною, державною та
іноземними мовами; прилучення до літератури, музики, образотворчого
мистецтва, надбань народної творчості, здобутків української та світової
культури; осмислення історичних фактів, подій і явищ, різноманітності
шляхів людського розвитку; формування світоглядної, правової,
моральної, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної
культури; утвердження пріоритетів здорового способу життя людини;
відображення в змісті історичної освіти закономірностей історичного
розвитку, широке вивчення українознавства, етнічної історії та етногенези
українців, інших народів держави.
Істотні зміни передбачені законом у структурі й організації середньої
освіти. На відміну від традиційної структури середньої загальноосвітньої
школи, починаючи з 1 вересня 2001 р. почав здійснюватися поступовий
перехід до 12-річного терміну навчання у загальноосвітніх навчальних
закладах для здобуття повної загальної середньої освіти. Це зумовлено,
головним чином, двома обставинами: розвантаженням поточного
навчального процесу та необхідністю надання молоді більш якісної
середньої освіти відповідно до європейських і світових критеріїв.
Розпочинаючи з 1991 р. було прийнято Закон України «Про освіту»,
метою якого стало визначення двох рівнів вищої освіти «бакалавр» та
«магістр», а також було надано класифікацію нових рівнів «бакалавр»,
«спеціаліст», «магістр». Внаслідок прийняття даних норм виникла низка
проблемних питань, особливо в підготовці кваліфікованих фахівців.
Розглядаючи цю проблему варто зазначити таке – кваліфікація «бакалавр»
на українському ринку праці сприймалася як неповна вища освіта;
розпочалися проблеми щодо мобільності студентів в межах напряму
підготовки; регіональні потреби та випуск студентів за різними
спеціальностями не були релевантними, тому значно зросла частка
непрацевлаштованих студентів після закінчення українських ВНЗ.
Також основні аспекти вищої освіти в Україні були регламентовані
Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. «Про програму
інтеграції України в Європейський Союз», а також у численних
розпорядження Кабінету Міністрів України, в рішеннях Міністерства
освіти та науки України. Болонський процес в Україні став важливим
історичним моментом для подальшого розвитку вищої освіти в Україні.
Варто зауважити, що вища освіта в Україні спирається на рівноправну
співпрацю та взаємну перебудову освітніх систем Європи, але Болонська
стандартна система для України наразі вимагає змін на ринку праці в
Україні. Характерною рисою перебудови освітнього процесу у старшій
школі є знаходження на стадії реформування та становлення.
Слід зазначити, що в період 1991–2003 рр. національна система освіти
здебільшого зберігала традиції радянського минулого, поступово
змінюючись у міру розвитку нових суспільних відносин у країні.
Відповідно до суспільних перетворень змінювалось і освітнє
законодавство, зокрема численні доповнення внесено до Закону «Про
освіту» після ухвалення Конституції України в 1996 р. Починаючи з 2004
р. відбувалась трансформація інституційно-правової бази освіти під
впливом євроінтеграційних процесів, оскільки Україна задекларувала курс
на вступ до ЄС. Це зумовило відповідні зміни в усіх сегментах освіти —
від дошкільної до вищої.
Варто наголосити і на тому, що впродовж усього часу трансформації
системи освіти України флагманом освітніх реформ стало Міністерство
освіти і науки України (МОН), яке тісно співпрацювало з Верховною
Радою України, іншими центральними органами влади, зокрема
Міністерством фінансів України, в розв’язанні актуальних проблем
освітньої трансформації. Найголовнішою функцією МОН є формування та
реалізація державної політики у сфері освіти й науки. Крім того, воно
здійснює всебічне керування наукової, науково-технічної та інноваційної
діяльності.
Зміни, які відбувались у сфері науки протягом останнього десятиріччя,
були дещо неоднозначними. Гострі соціально-економічні проблеми
перехідного періоду негативно вплинули на стабільність роботи більшості
наукових установ. Уже на початку 1990-х роки окреслилася стійка
тенденція до скорочення чисельності спеціалістів. Відбувалося це значною
мірою за рахунок провідних учених і здібної молоді. За перші сім років
незалежності на роботу за кордон виїхало понад 6 тис. учених. Основними
причинами відпливу спеціалістів з наукової сфери було погіршення умов
праці, стрімке зниження реальної заробітної плати та престижу наукової
діяльності. Ну і головне — посилення попиту на висококваліфікованих
спеціалістів в інших галузях господарства в комерційних структурах.
Складною залишалася проблема наукових кадрів. На науку в бюджеті у
1996 р. було виділено 0,5 млрд гривень, майже стільки і в бюджетах на
1997 і 1998, 1999-2004 роки. Для нормального її розвитку необхідний
обсяг коштів, більший у 5-7 разів. Попри те, вчені домоглися значних
успіхів у царині математики, кібернетики, фізіології, матеріалознавства,
сільськогосподарської науки. Однак понад 90 % технологічних розробок
не впроваджувалися у виробництво. Знизився рівень винахідництва
порівняно із західними країнами, незважаючи на те що у науковому
комплексі країни: інститути, вищі навчальні заклади, музеї, архіви,
бібліотеки— майже 1300 установ, у яких працює більше 9 тис. докторів і
80 тис. кандидатів наук.
Для вирішення актуальних завдань розвитку науково-дослідної та
конструкторсько-технологічної діяльності в Україні була утворена
Державна комісія з питань реорганізації в галузі науки. Вживалися заходи
щодо формування нової національної наукової політики та науково-
технологічної політики на державному, галузевому й регіональному
рівнях.
Подією в науковому житті України стало заснування в грудні 1996 р.
Академії мистецтв України як творчо-наукової установи в галузі
художньої культури. Маючи високий науково-технічний потенціал
Україна не залишила своїх спроб в сфері освоєння космічного простору. В
лютому 1992 р. було утворено Національне космічне агентство України.
Відновлено також структуру управління фундаментальною та галузевою
наукою космічної сфери. В 1997 р. створено Інститут космічних
досліджень України. В Україні сформована унікальна однопунктна
система керування космічними апаратами, яка продемонструвала свою
ефективність за час дворічної роботи з супутником «Січ-1», вперше
запущеним під юрисдикцією України в 1995 році.
У добу незалежності Академія наук України зберігає статус найбільшої
самоврядної наукової інституції, яка зорганізовує і здійснює
фундаментальні та прикладні наукові дослідження з природничих,
технічних і соціогуманітарних наук. У 1994 Академія наук України
отримала статус національної і була перейменована на Національну
академію наук України. У зазначені роки НАН України постала перед
значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і
реактиви, низька оплата роботи науковців, відсутність держзамовлення
для практично-орієнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників
НАН залишити Україну чи науку. З іншого боку, перед вченими,
особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи
творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну
участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови
спілкування вчених із колегами за кордоном.
Підсумовуючи, слід зазначити, що після виходу України з Радянського
Союзу у 1991, закони стосовно наукової діяльності та правила
фінансування постійно змінювались, підлаштовувались під політичні
зміни, але, на жаль, багато зі змін були не на краще. Зростання ролі освіти
і науки в розвитку суспільства супроводжується безперервними змінами в
змісті науково-освітньої діяльності, масштабах її розповсюдження і
впливу на інші сфери життєдіяльності. У Законі Украı̈ ни «Про вищу
освіту» розкрито сутність основних термінів — що являє собою вища
освіта, який її зміст, а також стандарти вищоı̈ освіти. Утвердження
пріоритетності освіти та науки вимагає принципових змін не лише в
нормуванні фінансових витрат, а й у свідомості людей та суспільства
загалом. Також Болонський процес в Україні став важливим історичним
моментом для подальшого розвитку вищої освіти в країні. У НАН України
створено більше чотирьох десятків нових напрямків гуманітарних
досліджень, що розкривали великі перспективи перед науковцями не
дивлячись на економічні проблеми. Отже, протягом періоду незалежності
відбулися важливі, іноді докорінні зміни у науково-освітній сфері, але
паралельно відбувалося падіння якості освіти та недофінансування в
різних сферах.