ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ

«БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КАФЕДРА ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

«ЗАТВЕРДЖЕНО»
на методичній нараді
кафедри внутрішньої медицини
та інфекційних хвороб
«_____»____________2018 р.
Протокол №____
Завідувач кафедри, професор

О.І. ФЕДІВ __________

МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №4

«Клінічна фармакогенетика»

Навчальна дисципліна:
«Клінічна фармація»
ІV курс фармацевтичного факультету
Спеціальність „Фармація”

2 години

Методичну вказівку склала:

к.мед.н. Безрук Т.О.

Чернівці – 2018
 2
І. Актуальність теми:
Клінічна фармація як наука займає чільне місце серед фармацевтичних дисциплін та тісно
пов’язана із іншими медичними та фармацевтичними науками.
Спадкові хвороби – хвороби, які зумовлені мутаціями. Необхідно розрізняти терміни: спадкові,
уроджені та сімейні хвороби.
Фармакогенетика (грец. pharmakon - ліки, genetikos - що відноситься до походження) - один із
відносно нових напрямків молекулярної фармакології і медицини, який вивчає генетично детерміновані
реакції організму на лікарські засоби.
IІ. Навчальні цілі заняття:
2.1. Студент повинен знати:
1) основи деонтології, етики спілкування з медичним персоналом, хворими,
2) основні правила збору лікарського анамнезу,
3) основи генетики, класифікацію спадкових хвороб,
4) семіотику порушень спадкових хвороб (етіологію, патогенез, діагностичні критерії),
5) основні принципи клініко-фармацевтичного підходу до вибору лікарських засобів при лікуванні
генетичних захворювань.
2.2. Вміти:
1) зібрати скарги хворого, анамнез захворювання, насамперед лікарський,
2) провести фізичне обстеження хворого;
3) визначити провідний та супутні синдроми захворювання,
4) вміти на підставі даних обстеження хворого встановити і обґрунтувати клінічний діагноз,
5) визначити індивідуальні особливості хворого (вік, стать, наявність супутніх захворювань), що
можуть вплинути на ефективність лікарських засобів,
6) скласти та обґрунтувати програму до обстеження хворого з визначенням клініко-лабораторних
показників, на які впливатимуть лікарські засоби,
7) визначити та обґрунтувати напрямки фармакологічної корекції захворювання для конкретного
хворого,
8) вибрати оптимальну форму, шлях введення та схему дозування лікарських засобів.
2.3. Опанувати практичні навички:
На основі визначення провідного синдрому, встановленого клінічного діагнозу, враховуючи
індивідуальні особливості хворого (стать, вік, наявність супутніх захворювань) здійснювати:
1) аналіз листів лікарських призначень;
2) вибір оптимального лікарського препарату для конкретного хворого;
3) вибір оптимальної лікарської форми, шляху введення, схеми дозування;
4) збір лікарського анамнезу у хворого;
5) інформування хворого про властивості препарату, що перебуває на клінічному випробуванні, для
вирішення питання про бажання брати участь у клінічних випробуваннях.
ІІI. Міжпредметна інтеграція.
ДИСЦИПЛІНА ЗНАТИ ВМІТИ
Забезпечуючи кафедри:
ЛАТИНСЬКА МОВА Вміти читати та виписувати рецепти. Аналіз правильності пропису
лікарських форм
ІНОЗЕМНА МОВА Можливість ознайомлення зі Для інформування лікарів та
спеціальною, довідковою та періодичною населення з різноманітних питань
літературою. Уміння читати анотації на стосовно лікарських препаратів.
НОРМАЛЬНА лікарські засоби. фізіологічних систем
Знати регуляцію Для розуміння функцій органів та
ФІЗІОЛОГІЯ організму, молекулярні та клітинні систем.
основи фізіології.
ПАТОЛОГІЧНА Знати первинні патологічні реакції на Для обґрунтування патогенетичних
ФІЗІОЛОГІЯ клітинному рівні, розвиток причинно- підходів до лікарської терапії.
наслідкових зв'язків у патології цілого
організму. Уміти обґрунтувати розвиток
синдромів при різних захворюваннях.
МІКРОБІОЛОГІЯ Уміти аналізувати особливості Для розуміння механізмів та спектру
мікроорганізмів, знати основи даних протимікробних засобів.
антабіотикотерапії, умови
мікроорганізмів стійкості до ліків
БІОХІМІЯ Знати біосинтез, метаболізм основних Для вивчення механізму дії,
груп біологічно активних сполук фармакокінетики, фармакодинаміки
ендогенного походження лікарських засобів та їх взаємодії
 3
ФАРМАКОЛОГІЯ Уміти орієнтуватися в арсеналі Для обґрунтування напрямку
номенклатури та в основних групах лікарської терапії та вибору
лікарських засобів. Знати механізм дії відповідних фармакологічних груп
типових представників цих груп препаратів.
лікарських засобів, покази та протипокази
ОСНОВИ Знати семіотику генетичних захворювань
Правильно провести опитування
МЕДИЧНИХ ЗНАНЬ (етіологію, патогенез, діагностичні
хворого: вияснити скарги, його
критерії захворювань). лікарський анамнез; провести
фізичне обстеження (огляд,
пальпація, перкусія, аускультація),
визначити основні та супутні
синдроми захворювання.
СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНА СХЕМА ЗМІСТУ ТЕМИ

ІV. Зміст теми і поради студенту:

Спадкові хвороби – хвороби, які зумовлені мутаціями. Необхідно розрізняти терміни: спадкові,
уроджені та сімейні хвороби.
Уроджені – усі хвороби, які наявні вже при народженні дитини, а обумовлені вони можуть бути
як спадковими, так і неспадковими факторами. Спадкові хвороби: гемофілія, іхтіоз (надмірна
кератинізація шкіри –“риб’яча луска”), які проявляються вже при народженні, – уроджені хвороби.
Спадкові хвороби: міопатії, юнацька прогерія (передчасне старіння), які проявляються в юнацькому віці,
хорея Гентінгтона, середній вік початку якої становить 38-40 років, не є уродженими в повному
розумінні цього поняття.
Сімейні – усі хвороби (спадкові і неспадкові), які зустрічаються в членів однієї сім’ї. Неспадкові
сімейні хвороби виникають під впливом однакового шкідливого фактора, який діє в цій сім’ї (наприклад,
професійна шкідливість).
Місце спадкових хвороб у патології людини. На сучасному етапі розвитку медицини зростає
роль спадкової патології у структурі захворюваності та смертності населення. Генетичні порушення є
причиною 50 % мимовільних викиднів. Із 40 новонароджених один з’являється мертвим. Генотип кожної
людини містить 5-10 потенційно дефектних генів. Складні генетичні механізми лежать в основі не лише
спадкових хвороб, яких відомо понад 6600, але і спадкової схильності до багатьох хвороб.
 4
Класифікація спадкових хвороб
Розрізняють генетичну і клінічну класифікацію спадкових хвороб. В основу генетичної
класифікації покладений етіологічний принцип, а саме: тип мутації і характер взаємодії із середовищем.
Всю спадкову патологію можна розділити на 5 груп: 1) генні хвороби; 2) хромосомні хвороби; 3)
мультифакторіальні, або хвороби із спадковою схильністю; 4) генетичні хвороби соматичних клітин; 5)
хвороби генетичної несумісності матері і плода. Власне спадкові хвороби поділяються на дві великі
групи: генні і хромосомні.
Генні хвороби – спадкові хвороби, зумовлені генними мутаціями.
Хромосомні хвороби – спадкові хвороби, зумовлені хромосомними і геномними мутаціями.
Мультифакторіальні хвороби із спадковою схильністю, зумовлені комбінацією генетичних і
негенетичних факторів.
Генетичні хвороби соматичних клітин віднесені до спадкових недавно. Це пов’язано з
виникненням при онкологічних новоутвореннях у соматичних клітинах специфічних хромосомних
аберацій, які викликають активацію онкогенів (ретинобластома, пухлина Вільмса). Пухлина Вільмса –
рак нирок; уражає дітей переважно віком до 5 років; обумовлена мутацією гена в локусі 11р13; може
бути пов’язана з іншими аномаліями та синдромами.
Хвороби генетичної несумісності матері і плода розвиваються в результаті імунологічної реакції
матері на антиген плода (гемолітична хвороба новонароджених).
За кількістю локусів, залучених у патологічний процес, розрізняють моногенні і полігенні
спадкові хвороби. Моногенні хвороби обумовлені дією одного гена, полігенні – кількох генів. Як
правило, полігенні хвороби – це хвороби із спадковою схильністю.
За типом успадкування моногенні хвороби поділяють на три групи: автосомно-домінантні,
автосомно-рецесивні та зчеплені із статтю (домінантні і рецесивні).
Спадкова патологія настільки різноманітна, що зустрічається в практиці медика будь-якої
спеціальності. Відповідно до медичних спеціальностей існує клінічна класифікація спадкових хвороб. В
її основі лежить системний і органний принцип. Розрізняють: спадкові хвороби нервової системи;
спадкові хвороби внутрішніх органів; спадкові хвороби шкіри; спадкові хвороби очей, інших органів.
Клінічна класифікація спадкових хвороб є умовною. Наприклад, нейрофіброматоз (домінантна мутація)
зустрічається і в нейрохірургічних клініках (у хворих розвиваються пухлини мозку), і в шкірних клініках,
оскільки у хворих виявляються плями і нейрофіброматозні вузлики на шкірі. Дуже мало спадкових
хвороб, при яких вибірково уражається лише одна система. Навіть при моногенній патології за рахунок
плейотропної дії гена виникають порушення різних органів і систем. Більшість генних мутацій і
особливо хромосомних викликають генералізовані пошкодження певної тканини (наприклад, хвороби
сполучної тканини) або захоплюють кілька органів. Тому багато спадкових хвороб проявляються у
вигляді синдромів або комплексу патологічних ознак, які, на перший погляд, не пов’язані між собою.
Генні хвороби
Генні хвороби – спадкові хвороби, зумовлені генними мутаціями. Причини – порушення в
хімічній структурі гена (молекули ДНК). Тому генні хвороби називають молекулярними. Класичні генні
мутації успадковуються як менделюючі ознаки. Вони обумовлені генеративними (гаметичними)
мутаціями і розглядаються як повні форми. Відомі також мозаїчні форми, коли мутації виникають на
ранніх стадіях дроблення зиготи в одній клітині. Такий організм буде мозаїчним за даним геном: частина
клітин міститиме нормальний алель, частина – мутантний. Діагностувати мозаїчні форми генних хвороб
можна сучасними молекулярно-генетичними методами.
Для розуміння етіології генних хвороб і складання прогнозу стану хворого та ймовірності
народження хворої дитини важливо розрізняти наступні стани: генокопії, фенокопії і нормокопіювання.
Генокопії – схожі зміни фенотипу, але обумовлені вони мутаціями різних неалельних генів. Так,
гемофілія А і гемофілія В – різні за своїм генетичним походженням, але клінічно проявляються однаково
(незгортання крові). При фенокопіях хвороба за клінічною картиною нагадує спадкову, але не пов’язана з
патологічним генотипом, виникає внутрішньоутробно під впливом шкідливого зовнішнього фактора і не
успадковується. Нормокопіюванням називають протилежний стан, коли при мутантному генотипі
хвороба в результаті дії середовища (ліки, дієта) не розвивається, як це має місце, наприклад, при
фенілкетонурії.
Автосомно-домінантні, автосомно-рецесивні та зчеплені із статтю моногенні хвороби
Автосомно-домінантні хвороби
Автосомно-домінантні хвороби – хвороби, обумовлені мутацією домінантного гена,
розташованого в автосомі. Тип успадкування – автосомно-домінантний. Патологічна ознака, яка
контролюється мутантним домінантним геном, зустрічається в кожному поколінні. Цей ген фенотипово
проявляється як у гомозиготному (АА), так і гетерозиготному (Аа) станах за умови повної
пенетрантності та експресивності. У гомозигот перебіг хвороби більш тяжчий, ніж у гетерозигот.
Існують мутантні домінантні гени, які проявляться не при народженні, а в певному віці (хорея
Гентінгтона). До автосомно-домінантних хвороб належать: синдром Марфана, хондродистрофія
(ахондроплазія), хорея Гентінгтона, поліпоз нирок, гіперхолестеринемія, шість типів синдрому Елерса-
Данлоса, хвороба Штейнерта, ін.
 5
Синдром Марфана (арахнодактилія) – спадкова автосомно-домінантна хвороба сполучної
тканини. Клінічні прояви вперше в 1886 р. описав В.Марфан. В основі патогенезу лежить мутація гена,
відповідального за синтез білка сполучно-тканинних волокон – фібриліну. Результатом порушення
синтезу білка є підвищена розтяжність сполучної тканини. Частота 1:10000-1:15000. Локалізація гена
фібриліну в хромосомі 15.
При значному клінічному поліморфізмі синдром характеристується наступними діагностичними
ознаками: аномалії кістково-м’язової системи (високий ріст, астенічна будова тіла, довгі “павучі” пальці,
великий розмах рук, гіперрухомість суглобів, деформація груднини), аномалії розвитку очей (підвивих
кришталика), аномалії серцево-судинної системи (аневризма аорти, вади серця), шкірні прояви
(розтягнення, сухість, мармуровість).
Міотонічна дистрофія (хвороба Штейнерта) – багатосистемне захворювання, яке
характеризується клінічним поліморфізмом залежно від статі, початку і тяжкості перебігу. Основні
симптоми: міотонія, м’язова слабкість, катаракта, серцеві аритмії, облисіння з лоба, порушена
толерантність до глюкози, розумова відсталість. В основі всіх порушень лежить мутація гена
протеїнкінази, а саме: збільшення числа повторів у певному локусі хромосоми 19. Тяжкість клінічної
картини корелює із збільшенням кількості повторів фрагменту ДНК. Виражений також генетичний
імпринтинг – пацієнти, що отримали ген хвороби від матері, переносять її тяжче, ніж у випадку
успадкування його від батька.
Автосомно-рецесивні хвороби
Автосомно-рецесивні хвороби обумовлені мутацією рецесивного гена, який розташований в
автосомі. Тип успадкування – автосомно-рецесивний. Ген проявляється лише в гомозиготному стані (аа).
До цієї групи спадкових хвороб належать: фенілкетонурія, муковісцидоз, адреногенітальний синдром,
спінальна м’язова атрофія, первинний гемохроматоз, амавротична ідіотія, один тип синдрому Елерса-
Данлоса та ін.
Фенілкетонурія – спадкова хвороба амінокислотного обміну, обумовлена дефіцитом фермента
фенілаланін-гідроксилази, який необхідний для перетворення амінокислоти фенілаланіну в тирозин. Це
веде до нагромадження фенілаланіну, фенілпіровиноградної, фенілоцтової і феніл-молочної кислот у
крові, спинномозковій рідині, тканинах і їх токсичної дії на ЦНС. Діти народжуються здоровими, але з
надходженням в організм фенілаланіну з молоком матері поступово розвивається розумова відсталість.
Оскільки порушення обміну фенілаланіну веде до зниження рівня тирозину, у хворих спостерігається
зменшення пігментації шкіри, волосся, райдужної оболонки. Частота фенілкетонурії в європейських
популяціях складає в середньому 1:10000 новонароджених. Тип успадкування автосомно-рецесивний.
Ген фенілаланін-гідроксилази розташований в хромосомі 12.
Клінічні діагностичні ознаки: світле волосся, блакитні очі, шкіра без пігменту, “мишачий” запах
(внаслідок виділення із сечею фенілаланіну); після 6 місяців – сонливість, кволість, втрата всіх набутих
психомоторних функцій, судоми, формування розумової відсталості аж до ідіотії.
Діагноз ставиться на основі клінічного обстеження та результатів біохімічного виявлення
фенілпіровиноградної кислоти в сечі і фенілаланіну в крові. Лікування – дієтотерапія: виключення з
раціону продуктів, що містять фенілаланін (яйця, м’ясо, молоко). Рання діагностика і дієтотерапія
попереджають розвиток клінічної картини хвороби.
Муковісцидоз (кістозний фіброз) – спадкова автосомно-рецесивна хвороба, пов’язана з
порушенням транспорту іонів Cl- і Na+ через клітинні мембрани. Хвороба обумовлена мутацією гена,
який детермінує синтез білка трансмембранного регулятора провідності хлоридів в епітеліальних
клітинах. Це веде до надлишкового виділення хлоридів, яке зумовлює гіперсекрецію густого слизу в
клітинах ендокринної частини підшлункової залози, епітелію бронхів, слизової оболонки шлунково-
кишкового тракту. В потовій рідині відмічається підвищена концентрація іонів Cl- і Na+, що є основним
діагностичним тестом. Розрізняють чотири клінічні форми муковісцидозу: кишкова, бронхолегенева,
змішана, які виявляються в ранньому дитячому віці, і вроджена – меконіальний ілеус новонароджених
(повна кишкова непрохідність).
Генетика муковісцидозу вивчена добре. Існує понад 300 мутацій гена, локалізованого в
хромосомі 7, що зумовлює такий великий поліморфізм муковісцидозу. Географічні та етнічні відмінності
в частоті захворювання і мутаціях гена дуже значні. В Україні, як і в Європі частота муковісцидозу
складає в середньому 1 на 2500 новонароджених.
На даний час добре налагоджена молекулярно-генетична діагностика муковісцидозу і носійства
відповідного гена в гетерозигот для більшості мутацій методом полімеразної ланцюгової реакції. В
Україні така діагностика проводиться в генетичних лабораторіях Києва, Львова.
Х-зчеплені домінантні хвороби
Це генні хвороби, обумовлені мутацією домінантного гена, розташованого в Х-хромосомі.
Особливість успадкування Х-зчеплених домінантних хвороб – у хворого батька всі дочки будуть хворі,
оскільки вони успадкують батьківську Х-хромосому з мутантним домінантним геном, а всі сини будуть
здорові, оскільки вони успадкують від батька Y-хромосому, яка не містить даного гена. Прикладом може
бути вітамін D-резистентний рахіт (гіпофосфатемія) – рахіт, який не піддається лікуванню вітаміном D.
Гіпофосфатемію можна виявити відразу після народження, а ознаки рахіту з’являються в кінці першого-
 6
на початку другого року життя, коли діти починають ходити. Найбільш вираженими є зміни нижніх
кінцівок – викривлення довгих трубчастих кісток. Характерні низький зріст, обмеження рухомості у
великих суглобах, доліхоцефалія (переважання поздовжнього діаметра голови над поперечним),
дисплазія нігтів. У жінок скелетні порушення менш виражені. У крові підвищений рівень лужної
фосфатази, рівень кальцію в нормі. Захворювання обумовлене зниженням реабсорбції фосфатів в
канальцях нирок.
Х-зчеплені рецесивні хвороби
Гемофілія є класичним прикладом Х-зчепленого рецесивного аномального гена, який
проявляється фенотипово в чоловіків. У жінок-гетерозигот його дія пригнічується домінантним алелем
нормального зсідання крові. Батьки-гемофіліки ніколи не передають ген гемофілії синам. Тому їхні діти
здорові, але всі дочки народжуються носіями хвороби. Хоч у жінок гемофілія теоретично можлива, але
зустрічається відносно рідко. Оскільки переважно відбувається елімінація ембріонів жіночої статі, вони
народжуються з частотністю 10 на 109. Не є винятком можливість гемофілії в жінок-гетерозигот
внаслідок випадкової інактивації Х-хромосоми з нормальним алелем.
Розрізняють різні клінічні прояви гемофілії – від легких кровотеч до масових крововиливів.
Імовірно, це залежить від різних мутацій одного гена. Найбільш поширені дві форми гемофілії – А і В.
Вони характеризуються відсутністю в плазмі крові різних антигемофільних глобулінів. Частотне
співвідношення гемофілії А і В становить 5:1. Обидві форми гемофілії зустрічаються з частотою 1:5000
новонароджених хлопчиків.
Дальтонізм є однією з найпоширеніших аномалій, що успадковуються з Х-хромосомою.
Характеризується порушенням сприймання червоного і зеленого кольорів. Принципи його успадкування
такі самі, як гемофілії.
Рідше зустрічаються такі Х-зчеплені рецесивні хвороби, як синдром Віскотта-Олдрича
(імунодефіцит), агамаглобулінемія, гранульоматоз Вегенера, синдром Леша-Найхана, м’язова дистрофія
Дюшена та інші. Вони перебігають доволі тяжко і часто призводять до смерті.
Ензимопатії
Ензимопатії (ферментопатії) – хвороби обміну речовин, обумовлені дефектами ферментів. Вони
можуть бути набутими і спадковими. Набуті ензимопатії виникають при гострих і хронічних
захворюваннях. Молекулярною основою спадкових ензимопатій є дефекти ферментів внаслідок мутацій
генів, що контролюють синтез цих ферментів. Фермент або змінює свою структуру і функціональні
властивості, або зовсім не утворюється. У такому випадку, біохімічна реакція, що відбувається за участю
даного фермента, блокується. При цьому може мати місце: 1) недостатнє утворення продуктів даної
реакції або більш віддалених продуктів його перетворення; 2) нагромадження в організмі субстрату
блокованої реакції або його попередників; 3) зміна основного напряму в перебігу реакції і підвищене
утворення продуктів, які в нормі є в незначних кількостях.
Класифікація спадкових порушень метаболізму грунтується на груповій належності речовин.
Розрізняють спадкові хвороби: 1) обміну амінокислот – фенілкетонурія, альбінізм, алкаптонурія, хвороба
“кленового сиропу”, гомоцистинурія; 2) обміну вуглеводів – галактоземія, фруктоземія; 3) обміну ліпідів
– плазматичний ліпоїдоз, хвороба Тея-Сакса, або амавротична ідіотія; 4) обміну пуринів і піримідинів –
хвороба Леш-Найхана; 5) обміну металів.
Ензимопатії – найбільш обширна і вивчена група моногенних (молекулярних) захворювань. На
них припадає 12 % госпіталізацій, 8,5 % летальних випадків у педіатричних клініках, біля 6,5 % випадків
дитячої інвалідності внаслідок нервово-психічних захворювань. Близько 0,5 % новонароджених мають
спадкові порушення обміну речовин. Діагностика ензимопатій здійснюється за допомогою біохімічних
методів. Рання діагностика та медикаментозна чи дієтична корекція дають можливість лікувати та
запобігти розвитку цих спадкових хвороб.
Хромосомні хвороби
Хромосомні хвороби – спадкові хвороби, які обумовлені геномними (зміна числа хромосом) і
хромосомними (зміна структури хромосом) мутаціями. Хромосомні хвороби, як правило, не передаються
потомству і зустрічаються в сім’ях як спорадичні випадки. Вони виникають заново внаслідок мутацій в
гаметах одного із здорових батьків або в зиготі на перших стадіях дроблення. Якщо мутація виникла в
гаметах – це повна форма хвороби, якщо на стадії дроблення зиготи – мозаїчна форма хвороби.
На відміну від генних, хромосомні мутації охоплюють значно більший об’єм генетичного
матеріалу і характеризуються множинними ураженнями. Головні ефекти їх проявляються в двох
пов’язаних між собою варіантах – летальності і вроджених вадах розвитку. Саме вони спричинюють
близько 45 % випадків загибелі плоду після імплантації і 60-70 % – 2-4-тижневих викиднів. Хворі на
хромосомні хвороби займають майже 25 % ліжкового фонду всього світу. Для діагностики хромосомних
хвороб застосовують цитогенетичний метод. Кількісні і структурні порушення хромосом видно під
мікроскопом.
Хромосомні хвороби, пов'язані із зміною числа хромосом
Основна причина виникнення хромосомних хвороб, пов’язаних із зміною числа хромосом
(геномними мутаціями), – нерозходження хромосом у мейозі. У генетиці розрізняють наступні види
геномних мутацій: поліплоїдію, гаплоїдію і анеуплоїдію (розділ 6.6.). У людини поліплоїдія і гаплоїдія
 7
несумісні з життям. У клініці зустрічаються лише анеуплоїдії: трисомії, рідше тетра- і пентасомії, один
варіант моносомії (Х0), нулісомія несумісна з життям. Цитогенетичні дослідження спонтанних абортусів
показують, що більше половини випадків серед аномальних каріотипів припадає на трисомію (у першу
чергу 9,15,16,18,21,22 пари хромосом), близько 20 % – на моносомію (найчастіше Х0). Трисомії деяких
автосом (1,5,6,11,19) зустрічаються рідко навіть в елімінованих ембріонів і плодів, що свідчить про
велике значення цих хромосом.
Хромосомні аномалії зустрічаються в 1 % новонароджених. Вони є причиною 45-50 %
множинних вроджених вад розвитку, близько 36 % випадків глибокої розумової відсталості, 50 %
аменорей, 10 % безпліддя у чоловіків.
Розрізняють хромосомні хвороби, обумовлені: 1) зміною числа автосом і 2) зміною числа
статевих хромосом.
Хромосомні хвороби, обумовлені зміною числа автосом
Синдром Дауна (трисомія 21). Клінічну картину синдрому вперше в 1866 р. описав англійський
лікар Л. Даун. У 1959 р. французький учений І.Лежен виявив у каріотипі хворих зайву хромосому 21.
Каріотипи хворих – 47, ХХ, 21+ або 47, ХY, 21+. Частота 1:1100, а в деяких регіонах – 1:700-1:800
новонароджених. Ризик народження дітей з синдромом Дауна зростає з віком матері (табл. 2.3). На
частоту їх народження не впливають статеві, расові, географічні і популяційні відмінності. Комплекс
вроджених вад розвитку, характерних для синдрому Дауна, обумовлює клінічну картину “всі діти з
однієї сім’ї”.
Клінічні діагностичні ознаки: низький зріст, різні ступені розумової відсталості, черепно-лицеві
аномалії: косий розріз очей, коротка шия, епікант, плоске обличчя, маленький короткий ніс, великий
язик, маленькі деформовані вуха (рис.7.1). Характерні також м'язова гіпотонія, розхитаність суглобів,
поперечна складка на долонях, клинодактилія мізинця. Вроджені вади внутрішніх органів (серця),
знижений імунітет часто є причиною смерті цих дітей.
Цитогенетичні варіанти синдрому різноманітні. Основну частку (94 %) складають випадки
повної трисомії 21 як результат нерозходження хромосом у мейозі. При цьому внесок материнського
нерозходження складає 80%, батьківського – 20%. Приблизно 4% хворих мають транслокаційну форму
(транслокація хромосоми 21 найчастіше на хромосоми 13 або 22) і 2 % – мозаїцизм внаслідок
мітотичного нерозходження, коли одна частина клітин має нормальну кількість хромосом (46), а інша –
анеуплоїдну (47). Транслокаційна форма не залежить від віку матері, тому є високий ризик повторного
народження хворої дитини в сім’ї.
Синдром Патау (трисомія-13). Каріотип 47, ХХ, 13+ або 47, ХY, 13+. Частота 1:5000 - 1:7000
новонароджених. Цитогенетичні варіанти різні. Повна трисомія-13 як наслідок нерозходження хромосом
у мейозі в одного з батьків зустрічається в 80-85 % хворих. Інші випадки обумовлені робертсонівськими
транслокаціями типу D/13 і G/13. Мозаїцизм зустрічається рідко.
Клінічні діагностичні ознаки: щілини верхньої губи і піднебіння, зменшений об’єм черепа,
перекошений, низький лоб, мікрофтальмія, анофтальмія (відсутність одного або обох очних яблук),
перенісся запале, деформовані вушні раковини, полідактилія; вроджені вади серця, інших внутрішніх
органів. Більшість дітей вмирає в перші тижні або місяці. Вирішальним у діагностиці є цитогенетичне
дослідження.
Синдром Едвардса (трисомія-18). Каріотип 47, ХХ, 18+ або 47, ХY, 18+. Частота 1:5000-1:7000.
Співвідношення хлопчиків і дівчаток дорівнює 1:3. Причини переважання хворих дівчаток поки що
невідомі.
Клінічні діагностичні ознаки: доліхоцефалічний череп, малі рот і нижня щелепа, очні щілини
вузькі, вушні раковини деформовані, флексорне положення кистей, аномальна стопа (“стопа-качалка”).
Для синдрому характерні вроджені вади серця, скелетної системи, нирок, статевих органів. Діти
переважно вмирають до 2 місяців. Клінічний і навіть патологоанатомічний діагноз синдрому складні.
Тому у всіх випадках показане цитогенетичне дослідження.
Хромосомні хвороби, обумовлені зміною числа статевих хромосом
Синдром Шерешевського-Тернера. Каріотип 45,Х0. У клітинах відсутні тільця статевого
хроматину. Частота 1:2000-1:5000. Поряд із справжньою моносомією можуть зустрічатись делеції плеч
(довгого або короткого), кільцеві хромосоми. Синдром описали російський клініцист М.А.
Шерешевський (1925) і Г.Тернер (1938).
Клінічні діагностичні ознаки: синдром виявляється у жінок; низький зріст, коротка шия з
надлишком шкіри і крилоподібними складками (шия сфінкса), низька межа росту волосся на потилиці,
грудна клітка щитоподібної форми з широко розставленими сосками, дисгенезія гонад.
Синдром трипло-Х. Каріотип 47, ХХХ. Переважна більшість таких жінок мають нормальний
фізичний та розумовий розвиток і виявляються випадково при обстеженні. Лише в деяких з них
порушена репродуктивна функція. Більшість жінок мають нормальну плодючість, хоча зростає ризик
мимовільних викиднів і хромосомних аберацій у нащадків. У клітинах – по два тільця статевого
хроматину. При збільшенні числа Х-хромосом наростає ступінь відхилення від норми. У жінок з тетра- і
пентасомією описані розумова відсталість, черепно-лицеві дизморфії, аномалії зубів, скелета і статевих
органів. Однак жінки навіть з тетрасомією по Х- хромосомі мають нащадків.
 8
Синдром Клайнфельтера. Каріотип 47, ХХY. Частота 1:400. Синдром виявляється лише в осіб
чоловічої статі переважно при статевому дозріванні. Клінічні діагностичні ознаки: високий зріст, довгі
кінцівки, євнухоїдизм, гінекомастія (збільшення молочних залоз), відсутність сперматогенезу,
недорозвинення статевих залоз. Тільця статевого хроматину виявляються в 80 % випадків. Інколи хворі з
синдромом Клайнфельтера мають 48 і 49 хромосом (48, ХХXY; 49, ХХХХY). Чим більше Х-хромосом у
каріотипі, тим вища ймовірність розвитку розумової відсталості.
Синдром дисомії за Y-хромосомою. Каріотип 47, ХYY. Частота 1:1000. Синдром виявляється в
осіб чоловічої статі. За своїм розумовим і фізичним розвитком такі чоловіки не відрізняються від
нормальних осіб. Помітних відхилень у статевому і гормональному статусі не виявлено. Проте деякі
клініцисти вказували на підвищений ступінь агресивності в окремих з них.
Мультифакторіальні хвороби
Мультифакторіальні хвороби, або хвороби із спадковою схильністю, обумовлені комбінацією
генетичних і негенетичних факторів. Останні пов’язані із зовнішнім середовищем. Для реалізації
мультифакторіальних хвороб необхідна не лише відповідна генетична конституція індивіда, але і фактор
або комплекс факторів середовища, які відіграють роль пускових моментів у формуванні патології. До
таких захворювань відносяться: атеросклероз, подагра, ревматизм, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна
хвороба, епілепсія, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, цироз печінки, цукровий діабет,
бронхіальна астма, туберкульоз, псоріаз, шизофренія, ін.
Характерні ознаки мультифакторіальних хвороб:
1) великий поліморфізм клінічних форм та індивідуальних проявів; існування перехідних форм
від здорових людей до хворих, від субклінічних форм до тяжкого перебігу;
2) висока частота в популяції (на цукровий діабет страждає 5 % людей земної кулі, на алергічні
захворювання – понад 10 %, на шизофренію – 1 %, на гіпертонію – близько 30 %);
3) невідповідність успадкування законам Менделя;
4) різний вік хворих.
По спадковості передається схильність до певного захворювання. Для деяких клінічних форм
роль спадкового (сімейного) фактору є вирішальною. Ступінь ризику для родичів хворого залежить від
частоти хвороби в популяції і зростає з тяжкістю перебігу в нього. Чим ближче ступінь спорідненості з
хворим у родичів, тим більша імовірність народження в них хворої дитини. У ряді випадків
спостерігається неоднакова частота патології залежно від статі. Наприклад, уроджена дисплазія
кульшового суглоба частіше зустрічається в дівчаток, а пілоростеноз – у хлопчиків.
Хвороби із спадковою схильністю можуть бути моногенними і полігенними. Основу складає
полігенне успадкування і часто гетерозиготність. При полігенному успадкуванні ознаку обумовлюють
кілька неалельних генів, але прояв їх залежить від умов середовища. При гетерозиготному носійстві
патологічний рецесивний ген у гетерозиготному стані не проявляється, але може проявитися за
несприятливих умов життя. Оскільки хвороби із спадковою схильністю визначаються поєднанням
спадкових і зовнішніх факторів, їх відносять до захворювань з пенетрантністю, яка в значній мірі
залежна від умов середовища. Змінюючи умови середовища, можна значно змінити прояв таких хвороб і
навіть попередити їх.
Роль спадковості і середовища в генезі хвороб
Фенотип є результатом взаємодії генотипу і навколишнього середовища. Це положення є одним
з основних у генетиці. Воно в повній мірі стосується і хвороб людини. Можливість виникнення, перебіг,
симптоми і кінець кожного захворювання зумовлені дією як генетичних, так і середовищних факторів.
При одних захворюваннях (більшість інфекцій) провідна роль в етіології належить факторам середовища
(наявність збудника), при інших (генні, хромосомні хвороби) – спадковим факторам. Є багато хвороб із
спадковою схильністю, які обумовлені генетичними і середовищними факторами. Співвідносну роль
спадковості і середовища в формуванні ознак у людини встановлюють близнюковим методом.
Природжені вади розвитку, їх причини, механізм виникнення
Природжені вади розвитку – стійкі відхилення в будові органу або цілого організму, які
виникають внаслідок порушення морфогенезу у внутрішньоутробному періоді (інколи після народження
дитини). Більшість вад виникає між третім і восьмим тижнями вагітності. За даними ВООЗ, частота
природжених вад розвитку в окремих країнах складає від 2,7 до 16,3 %. За різними даними, природжені
вади розвитку становлять 20 % серед причин дитячої смертності. Серед дітей першого року життя від
природжених вад гине в Україні понад 1000 малюків щорічно.
Причини:
1) ендогенні (генетичні) – мутації гамет (генні, хромосомні, геномні);
1) екзогенні (тератогенні) – дія на ембріон і плід факторів зовнішнього середовища (розділ 3.16);
2) мультифакторіальні – поєднання екзо- і ендогенних чинників.
Більшість вад розвитку виникають при моногенних і мультифакторіальних захворюваннях.
Механізми. Вади розвитку генетичної природи виникають як наслідок мутацій в гаметах батьків.
Цитологічні механізми дії тератогенів – гальмування певних біохімічних або молекулярних процесів,
порушенняя проліферації клітин, смерть клітин.
Успадкування мітохондріальних хвороб
 9
Кожна мітохондрія має власну ДНК кільцевої форми. У цій хромосомі (М-хромосома) міститься
16569 пар нуклеотидів. Генетичний код мітохондріальних ДНК відрізняється від універсального: окремі
триплети кодують інші амінокислоти, неоднакові нуклеотидні послідовності формують стоп-кодони,
частіше в третій позиції зустрічається аденін або цитозин. На відміну від ядерного геному нуклеотидна
послідовність характеризується економною організацією: у ній немає або міститься незначна кількість
некодуючих ділянок.
Описані мутації різних генів мітохондрій. Генні мутації в мітохондріальній ДНК виявлені при
спадковій атрофії зорового нерва Лебера, мітохондріальних міопатіях, при прогресуючих
офтальмоплегіях, міокардіопатіях, атаксії-сліпоті. Мітохондрії передаються з цитоплазмою яйцеклітин,
сперматозоїди цитоплазми майже не містять.
Для мітохондріального успадкування характерні наступні ознаки: 1) хвороба передається тільки
від матері; 2) хворіють і дівчатка, і хлопчики; 3) хворий батько не передає захворювання ні дочкам, ні
синам.
Фармакогенетичні ефекти і спадкові дефекти, їх класифікація
Поліморфізм проявів позитивної дії лікарських засобів на організм визначається термінами
"фармакологічна реакція", або "фармакологічний ефект". У фармакогенетиці, коли зазначається провідне
значення генетичних (а не зовнішніх) факторів у формуванні організмом таких реакцій на ліки, часто
термін "фармакологічний ефект" замінюють терміном "фармакогенетичний ефект". Така заміна доцільна
і в клінічній фармакогенетиці, де відзначається не тільки провідна роль генетичних факторів у
фармакологічних реакціях, але й важливе їх клінічне значення. Найбільш загальними
фармакогенетичними ефектами є: підвищення чутливості організму до лікарських препаратів, спадкова
толерантність до них, атипова дія, провокуючий вплив тощо. У тих випадках, коли генетичний дефект
прямо чи опосередковано не позначається на всмоктуванні, розподілі, метаболізмі, екскреції лікарських
засобів, взаємодії з рецепторами, вплив їх суттєво не змінюється. Але при ряді спадкових захворювань і
станів генетичний дефект відображається на фармакокінетиці і (або) на фармакодинаміці ліків, особливо
часто на їх метаболізмі. У таких випадках дія лікарських засобів на організм проявляється у вигляді нез -
вичної реакції, яка може бути підсиленою або, навпаки, послабленою. Може мати місце значне
підвищення токсичності. Крім того, при деяких спадкових захворюваннях, які на даний момент
перебігають латентно чи знаходяться у в'ялій формі, відповідні лікарські препарати можуть загострювати
патологічний процес (провокуюча дія ліків).
У 1975 році експерти ВООЗ запропонували класифікацію генетичних порушень, при яких різко
змінюється дія лікарських засобів. У першу групу таких порушень вони включили фармакогенетичні
відмінності, які успадковуються за законами Менделя, в другу - порушення, які супроводжуються
зміною чутливості організму до лікарських засобів, у третю - стани, при яких генетичні фактори
змінюють реакцію організму на ліки.
Ця класифікація, на наш погляд, не позбавлена недоліків. У ній не збережений єдиний принцип
структури: одночасно використані як суто генетичні, так і фармакологічні параметри, не виділені в
окрему групу генетичні дефекти, при яких дія лікарських препаратів значно послаблюється чи не
проявляється, як і спадкові захворювання, при яких лікарські засоби провокують їх загострення. У
зв'язку з цим, класифікація ВООЗ має невисоку клінічну цінність.
Враховуючи ці недоліки, нами запропонована класифікація генетичних порушень, основою якої
є тип фармако- генетичних особливостей дії лікарських засобів (М.П. Скакун, 1981). До першої групи
віднесені генетичні порушення, при яких дія лікарських препаратів зростає; до другої - генетичні
порушення, при яких дія лікарських засобів послаблюється або не проявляється; до третьої - генетичні
порушення, при яких зростає токсичність ліків і характер їх негативної дії; до четвертої - спадкові
захворювання, при яких проявляється провокуюча дія лікарських засобів.
При деяких спадкових захворюваннях (генетичних дефектах) чутливість хворих людей до ряду
лікарських засобів зростає. До таких патологічних станів належать спадкова недостатність сироваткової
бутирилхолінестерази, фенілке- тонурія, недостатність печінкових гідроксилаз, недостатність
гіпоксантин-фосфорибозилтрансферази тощо (табл. 1).
Таблиця 1
Генетичні порушення, при яких зростає фармакологічна дія лікарських засобів
Фармакогенетичний ефект
Спадковий дефект (захворювання) Тип успадкування
лікарських засобів
1 2 3
Різке подовження
Недостатність сироваткової
міорелаксантної дії Автосомно-рецесивний
бутирилхолінестерази дитиліну та інших ефірів
холінудія і збі-
Пролонгована
льшення токсичності ди-
Недостатність печінкових гідроксилаз Автосомно-рецесивний
феніну, фенацетину, не-
прямих антикоагулянтів

Недостатність
гіпоксантинфосфорибозилгрансферази
Недостатність фенілаланін-4гідроксилази
(фенілкетонурія)
адреналіну і норадреналіну
Дисавтономія родинна
(синдром Райлі-Дея)
10
Підсилення дії
алопуринолу, утворення Мабуть рецесивний,
ксантинових каменів у зчеплений з Х-хромосомою
ниркових шляхах
Різке підвищення
гіпертензивної дії Автосомно-рецесивний
Різке посилення впливу і
підвищення токсичності
Автосомно-рецесивний
фторотану і
метоксифлурану

На противагу генетично зумовленому зростанню фармакологічного ефекту і токсичності ліків,

при багатьох спадкових захворюваннях, навпаки, проявляється толерантність до лікарських препаратів.
Зокрема, до них належать: акаталазія, нефромегальний глікогеноз, недостатність гіпоксан-
тинфосфорибозилтрансферази, підвищення активності сироваткової бутирилхолінестерази, спадкова
толерантність до препаратів групи кумарину, спадкові піридоксинозалежні синдроми,
метилмалонатацидемія, сидероахрестична анемія тощо (табл. 2).
Таблиця 2
Основні генетичні порушення, при яких дія лікарських засобів
послаблюється або не проявляється
Спадковий дефект Фармакогенетичний ефект
Тип успадкування
(захворювання) лікарських засобів
1 2 3
Недостатність глюкозо-6- Різке зменшення гіпергліке-
фосфатази (нефромегальний мічної дії адреналіну, Автосомно-рецесивний
глікогеноз) глюкагону, галактози

Недостатність гіпоксантин - Відсутність дії меркаптопу-

фосфорибозилтрансферази
Підвищена активність
сироваткової
бутирилхолінестерази (варіант
Цінтіана)
Спадкова толерантність до
препаратів групи кумарину
Спадкові тіамінозалежні
захворювання (підгостра
некротизуюча
енцефаломієлопатія, лейциноз
тощо)
Спадкові піридоксинозалеж- ні
синдроми (гомоцистину- рія,
цистатіонінурія, ксанту-
ренінурія, піридоксиноза-
лежний судомний синдром)
Метилмалонатацидемія
Недостатність ю-амінолеву-
лінатсинтетази (спадкова
сидероахрестична анемія)
Автосомно-рецесивний
рину і азатіоприну
Різке зменшення міорела-
ксантної дії дитиліну та інших Автосомно-домінантний
ефірів холіну
Різке зменшення антикоа-
гулянтної дії препаратів групи Автосомно-домінантний
кумарину
Різке зменшення специфічної дії
Автосомно-рецесивний
тіаміну
Різке зменшення фармако-
Автосомно-рецесивний
логічної дії піридоксину
Різке зменшення гемопо-
Автосомно-рецесивний
етичної дії ціанокобаламіну
Різке зменшення фармако-
логічної дії піридоксину, Рецесивний, зчеплений з Х-
препаратів заліза, хромосомою
ціанокобаламіну

При багатьох спадкових захворюваннях деякі лікарські засоби викликають атипові реакції
організму. Безпосередньою їх причиною найчастіше є дефект ферментів, які прямо чи опосередковано
впливають на метаболізм ліків. Атиповість таких реакцій проявляється у двох варіантах. По-перше, при
збереженні характерної фармакодинаміки значно зростає токсичність, навіть при застосуванні ліків у
мінімальних дозах. По-друге, токсичність відповідних лікарських засобів полягає в загостренні
спадкового захворювання, яке до цього мало латентний або в'ялий перебіг. Такий характер
фармакогенетичного ефекту визначений нами, як провокуюча дія ліків.
Значно зростає токсичність багатьох лікарських засобів при спадкових захворюваннях, які
 11
супроводжуються недостатністю Г6ФД, тобто при гостро спровокованій гемолітичній анемії з
гемоглобінурією, фавізмі, спадковій хронічній несфероцитарній гемолітичній анемії, а також при
недостатності глутатіонредуктази еритроцитів, дефектах ферментів, які забезпечують синтез глутатіону, і
при нестабільних гемоглобінозах (табл. 3).
Таблиця 3
Генетичні порушення, при яких зростає
токсичність лікарських засобів і характер їх негативної дії
Спадковий дефект Токсикогенетичний ефект Тип
(захворювання) лікарських засобів успадкування
1 2 3
Атипова дія у вигляді гемолі-
тичного кризу і анемії, яку
викликають протималярійні
Недостатність Г6ФД, а також:
(примахін, хінгамін, акрихін,
а) глутатіонредуктази
хіноцид), жарознижувальні і Зчеплений з Х-хромосомою
еритроцитів;
знеболювальні препарати Автосомно-домінантний
б) ферментів син тезу
(фенацетин, кислота Не встановлений автосомно-
глутатіону;
ацетилсаліцилова, амідопірин), домінантний
в) нестабільні гемоглобіни (Нв
сульфаніламіди, похідні
Zurich, Нв Тогіпо, Нв Н тощо)
нітрофурану, вікасол, ПАСК,
левоміцетин, бутамід, хінідин,
метиленовий синій тощо
Злоякісна гіпертермія і прогре-
суюча м’язова ригідність,
Схильність до злоякісної
викликані фторотаном, Автосомно-домінантний
гіпертермії
метоксифлураном, ефіром для
наркозу, дитиліном
Доброякісна гіпертермія,
Osteogenesis imperfecta викликана фторотаном, Не встановлений
дитиліном
Апластична анемія, викликана
Схильність до апластичної анемії Не встановлений
левоміцетином

При цих захворюваннях низка лікарських засобів може викликати гемолітичний криз через
одномоментну загибель великої кількості старих еритроцитів.
Провокуюча дія деяких лікарських засобів проявляється при метгемоглобінеміях, печінкових
порфіріях, первинній подагрі, генетично детермінованих гіпербілірубінеміях тощо (табл. 4).
Таблиця 4
Спадкові захворювання, при яких проявляється
провокуюча дія лікарських засобів
Спадковий
Токсикогенетичний ефект Тип
дефект
лікарських засобів успадкування
(захворювання)
1 2 3
Загострення захворювання, що
викликане інгаляційними
наркозними засобами, спиртом
Печінкові порфірії етиловим, амідопірином, Автосомно-домінантний
гризеофульвіном, естрогенами,
дифеніном, препаратами
маткових ріжків тощо
Загострення хвороби, викликане
Первинна подагра спиртом етиловим, хлортіазидом, Автосомно-домінантний
фуросемідом
Спадкові Гіпербілірубінемія і жовтяниця Автосомно-рецесивний
некон’юговані (при синдромі Кріглера-Наджара
гіпербілірубінемії небезпека розвитку ядерної
(синдроми жовтяниці) у зв ’язку з дією
Кріглера-Наджара хіміотерапевтичних (сульфаніла-
і Жільбера) мідів, левоміцетину, ПАСК),
жарознижувальних і
знеболювальних засобів

Спадкові кон’юговані
гіпербілірубінемії (синдроми
Дабіна- Джонсона і Ротора)
Гемофілії
Недостатність
метгемоглобіноредуктази (спад-
кова метгемоглобінемія)
12
(фенацетину, парацетамолу),
вікасолу, кислоти нікотинової,
барбітуратів,хлоралгідрату,
камфори, прогестерону,
естрогенів, засобів для
холецистографії тощо
Гіпербілірубінемія і жовтяниця
під впливом спирту етилового, Автосомно-рецесивний
естрогенів і естрогеновмісних (домінантний)
препаратів
Збільшення кровоточивості і
крововиливів під впливом Автосомно-рецесивний
кислоти ацетилсаліцилової
Підсилення проявів
метгемоглобінемії натрію
нітритом, амілнітритом,
нітрогліцерином, деякими Проявляється у гетерозигот у
хіміотерапевтичними засобами формі автосомно-рецесивної
(сульфаніламідами, ле- метгемоглобінемії
воміцетином, ПАСК,
фурадоніном, хініном),
парацетамолом тощо

Подана класифікація спадкових дефектів (захворювань) і фармакогенетичних

(токсикогенетичних) ефектів визначає, перш за все, тактику медичних працівників при вирішенні
питання щодо можливості використання тих чи інших лікарських засобів при різних генетичних
дефектах, поєднання з іншими ліками. Вона визначає також вирішення питання щодо корекції їх
дозування, тривалості лікування тощо.
Матеріали для самопідготовки
Питання для самоконтролю:
1. Зміст клінічної фармації та її завдання.
2. Місце фармакогенетики серед інших фармацевтичних дисциплін.
3. Зв’язок фармакогенетики з суміжними дисциплінами.
4. Клінічна фармація при генетичних захворюваннях.
5. Етика і деонтологія при генетичних захворюваннях.
6. Деонтологічні аспекти взаємовідносин провізор-лікар, провізор-хворий при генетичних
захворюваннях.
Тести для самопідготовки:
1. Для вивчення спадковості у людини використовують різні методи антропогенетики і серед них
генеалогічний та близнюковий Що саме можна визначити за близнюковим методом?
1. Експресивність.
2. Тип успадкування.
3. Зиготність пробанда.
+4. Коефіцієнт спадковості.
5. Пенетрантність.
2. Генеалогічний метод антропогенетики дозволяє встановити тип успадкування ознак. Що саме не
є типовим для автосомно-рецесивного успадкування?
1. Ймовірність народження хворої дитини становить 25%.
+2. Наявність хворих в усіх поколіннях.
3. Фенотипово здорові батьки хворої дитини гетерозиготні.
4. Відносно невелика кількість хворих у родоводі.
5. Наявність хворих «по горизонталі».
3. Носіями спадковості є спадкові чинники, або гени. Вкажіть, що називають геном?
1. Молекулу ДНК.
2. Ділянку молекули ДНК, яка складається з трьох нуклеотидів.
+3. Ділянку молекули ДНК, яка містить інформацію про первинну структуру білка.
4. Цілу молекулу інформаційної РНК.
5. Сукупність транспортних РНК.
4. Генеалогічний метод антропогенетики передбачає збирання інформації, складання та аналіз
родоводів. Як називається особа, родовід якої необхідно скласти?
1. Сибси.
+2. Пробанд.
 13
3. Хворий.
4. Пацієнт.
5. Індивідум.
5. Мутагенні чинники можуть мати специфічну форму впливу. Наприклад, акридини індукують
зміщення рамки зчитування за рахунок вставок або втрат нуклеотидів. Як називаються мутації,
пов'язані зі збільшенням або зменшенням генетичного матеріалу?
1. Інверсії.
2. Транслокації.
+3. Дуплікації та делеції.
4. Нестачі.
5. Трансформації.
6. Першим етапом діагностики хвороб, зумовлених порушенням обміну речовин, є застосування
експрес-методів, які ґрунтуються на простих якісних реакціях виявлення продуктів обміну у сечі,
крові. На другому етапі уточнюється діагноз, для цього використовують точні хроматографічні
методи визначення ферментів, амінокислот. Як називається цей метод генетики?
+1. Біохімічний.
2. Близнюковий.
3. Цитогенетичний.
4. Популяційно-статистичний.
5. Гібридизації соматичних клітин.
7. За результатами аналізу родоводу лікар-генетик встановив: ознака проявляється в кожному
поколінні, жінки та чоловіки успадковують ознаку однаково часто, батьки однаковою мірою
передають ознаки своїм дітям. Який тип успадкування має досліджувана ознака?
1. Рецесивний, зчеплений з Х-хромосомою.
2. Автосомно-рецесивний.
3. Домінантий, зчеплений з Х-хромосомою.
+4. Автосомно-домінантний.
5. Зчеплений з Y-хромосомою.
8. Яку назву має синдром трисомії-18?
1. Хвороба Дауна.
2. Синдром Патау.
+3. Синдром Едвардса.
4. Синдром Клайнфельтера.
5. Синдром Шерешевського-Тернера.
9. Яку назву має синдром моносомії-Х?
1. Синдром Клайнфельтера.
+2. Синдром Шерешевського-Тернера.
3. Синдром Патау.
4. Синдром Едвардса.
5. Транслокаційний синдром Дауна.
10. Для якої спадкової хвороби характерний каріотип 47 (21+ )?
+1. Хвороби Дауна.
2. Синдрому Едвардса.
3. Синдрому Шерешевського-Тернера.
4. Синдрому Клайнфельтера.
5. Синдрому трисомії-Х.
Задачі для самопідготовки:
1. Після народження у дитини виявлено позитивну реакцію сечі з 10% розчином хлориду заліза.
Для якої спадкової хвороби це характерно?
1. Цукровий діабет (спадкова форма).
+2. Фенілкетонурія.
3. Галактоземія.
4. Алькаптонурія.
5. Тирозиноз.
2. Фенілкетонурія - автосомно-рецесивне захворювання, що супроводжується порушенням синтезу
меланіну та бета-адренергічних агоністів, розладами рухових функцій, недоумкуватістю. Який
метод вивчення спадковості людини слід використати з метою уточнення діагнозу?
1. Цитогенетичний.
+2. Біохімічний.
3. Імунологічний.
4. Близнюковий.
5. Дерматогліфіки.
 14
3. Для уточнення діагнозу спадкової патології застосовують метод дерматогліфіки. У пацієнта з
порушенням психічної діяльності і розумовою відсталістю на долоні виявлена поперечна борозна, а
долоневий кут (atd) дорівнює 80˚. Якій спадковій патології властиві ці ознаки?
1. Синдром "крику кішки".
+2. Синдром Дауна.
3. Синдром Патау.
4. Синдром Едварда.
5. Синдром трисомії Х.
4. При обстеженні дівчинки 18 років знайдені ознаки: недорозвинення яєчників, широкі плечі,
вузький таз, вкорочення нижніх кінцівок, "шия сфінкса", розумовий розвиток не порушено.
Встановлено діагноз - синдром Шерешевського-Тернера. Який метод використано?
1. Близнюковий.
2. Біохімічний.
+3. Цитогенетичний.
4. Клінічний.
5. Імунологічний.
5. Хворий звернувся до медико-генетичної консультації з приводу захворювання на дальтонізм.
Лікар-генетик, вивчивши родовід хворого, дійшов висновку, що це спадкове захворювання. Який
коефіцієнт спадковості хвороби?
+1. H=1,0
2. H=0,75
3. H=0,5
4. H=0,25
5. H=0
6. Схильність до цукрового діабету зумовлюється автосомно-рецесивним геном. Цей ген
проявляється лише у 30% гомозиготних особин. Яка генетична закономірність спостерігається в
цьому випадку?
1. Дискретність.
2. Комплементарність.
3. Експресивність.
+4. Неповна пенетрантність.
5. Плейотропна дія.
7. У жінки в ядрах більшості клітин епітелію слизової оболонки щоки виявлено по два тільця
Барра. Який попередній діагноз можна встановити на підставі цього?
1. Трисомія за 13- хромосомою.
2. Трисомія за 21- хромосомою.
+3. Трисомія за Х-хромосомою.
4. Трисомія за 18- хромосомою.
5. Моносомія за Х-хромосомою.
8. В ядрах більшості клітин епітелію слизової оболонки щоки чоловіка виявлено грудочки X-
хроматину. Для якого з наведених синдромів це характерно?
1. Шерешевського-Тернера.
+2. Клайнфельтера.
3. Трисомії за Х-хромосомою.
4. Дауна.
5. Едвардса.
9. У пацієнта виявлено галактоземію - хворобу накопичення. За допомогою якого методу
діагностується ця хвороба?
1. Цитогенетичного.
+2. Біохімічного.
3. Популяційно-статистичного.
4. Близнюкового.
5. Генеалогічного аналізу.
10. До лікаря звернулася 28-річна жінка з приводу безплідності. Під час обстеження виявлено
недорозвинення яєчників і матки, порушення менструального циклу. В ядрах клітин букального
епітелію жінки виявлено по два тільця Барра, а в ядрах нейтрофілів - по дві "барабанні палички".
Який попередній діагноз можна встановити у цьому випадку?
+1. Трисомія за Х-хромосомою.
2. Синдром Клайнфельтера.
3. Синдром Патау.
4. Синдром Шерешевського - Тернера.
5. Синдром Едвардса.
 15
ЛІТЕРАТУРА:
Основна:
1. Купновицька І.Г. Клінічна фармація. Підручник /Івано-Франківськ: Б.в., 2010.- 296с.
2. Фармакотерапія. Підручник / Під ред. Крайдашенка О.В., Купновицької І.Г. – Вінниця: Нова книга.-
2010.- 782 с.
3. Фармакотерапія: У 2 кн. – Кн. 1: Підручник для студентів фармацевтичних вузів і фармацевтичних
фармакультетів вищих медичних навчальних (фармацевтичних)закладів. – 3-є вид, перероб. і допов. /
Б.А. Самура, А.С. Свінціцький, В.Ф. москаленко, В.П. Черних та ін.; - К. : ВСВ «Медицина», 2012. – 952
с.
4. Фармакотерапія: У 2 кн. – Кн. 2: Підручник для студентів фармацевтичних вузів і фармацевтичних
фармакультетів вищих медичних навчальних (фармацевтичних)закладів. – 3-є вид, перероб. І допов. /
Б.А. Самура, А.С. Свінціцький, В.Ф. москаленко, В.П. Черних та ін.; - К. : ВСВ «Медицина», 2012. – 792
с.
5. Фармакотерапія: підручник для студентів фарм. ф-тів / За ред. О.В. Крайдашенка, І.Г. Купновицької,
І.В. Кліща, В.Г. Лизогуба. – Вид. 2 – Винніця: Нова книга, 2013. – 644 с.
6.
Додаткова:
1. Передерій В.Г., Ткач С.М. Основи внутрішньої медицини. Том 2 / Підручник для студентів вищих
медичних навчальних закладів. – К.,2009. – 976 с.: іл.
2. Pharmacotherapy: a pathophysiologic approach / editors, Joseph T. DiPiro (et al.). – 8th ed. – 2668 p.
3. Pharmacotherapy handbook / (edited by), Barbara G. Wells (et al.). - 8th ed. – 1164 p.
4. Pharmacotherapy Principles & Practice Study Guide: A Case-Based Care Plan Approach / editors, Michael
D (et al.)., – 490 p.
5. Pharmacotherapy in primary / care by Willsam D. Linn…(et al.). – 524 p.
Інформаційні ресурси:
1. http://moodle.bsmu.edu.ua/
2. http://pharmel.kharkiv.edu/
3. http://www.moz.gov.ua

Методичну вказівку склала

к.мед.н. Безрук Т.О.

Рецензент, професор Зуб Л.О.