Маса органічних відходів, яка розкладається в результаті активності

мікроорганізмів (харчові відходи, зелені садові відходи, відходи деревини, мул

стічних вод і ін.), може бути перероблена, використовуючи керовані
біотехнологічні процеси, у яких відбувається часткове або повне перетворення
речовин - біоконверсація. Оптимальні умови для розвитку мікроорганізмів і
прискорення розкладання маси відходів у цих процесах забезпечуються за
рахунок контролю та регулюванню відповідного температурного режиму,
вологості, доступу кисню, pН і інших параметрів. Істотними факторами для
успішного ходу процесів є властивості відходів і можлива концентрація
токсичних домішок.

Методи біологічної переробки дозволяють зменшити обсяг відходів з

отриманням цільових продуктів і контролювати появу патогенів у такий спосіб
значно зменшуючи кількість відходів, які підлягають захороненню.

Загальна інформація про біохімічні процеси

Біохімічні процеси представляють собою хімічні перетворення, які

відбуваються за участю живих організмів. Біохімічні перетворення складають
основу життєдіяльності живих організмів рослинного і тваринного світу. На
використанні біохімічних перетворень побудовано багато технологій,
наприклад методи переробки сільськогосподарської продукції, а також відходів
з отриманням біогазу, очищення стічних вод та ін.

Біотехнологія в основному спирається на використання мікроорганізмів.

Серед біохімічних процесів, що лежать в основі створення технологій

утилізації відходів, виділяють аеробні та анаеробні процеси.

Аеробні біохімічні процеси

В аеробних процесах відбувається окиснення речовини за участю

мікроорганізмів. Кисень є необхідним для протікання процесу.

В аеробних біохімічних процесах частина окиснюваних мікроорганізмами

органічних речовин використовується в процесах біосинтезу, інша –
перетворюється в нешкідливі продукти – Н2О, СО2, NO2 та ін.

Приклади застосування аеробних біохімічних процесів:

- біологічне очищення стічних вод (не відноситься до утилізації)

- біологічні фільтри газів, що відходять (не відноситься до утилізації)

- компостування органічних відходів (відноситься до утилізації)

 Анаеробні біохімічні процеси

В анаеробній технології для переробки біологічної маси використовують

різні бактеріальні групи, які розділяють високомолекулярні органічні сполуки
до досить простих кінцевих продуктів - метану й вуглекислого газу.

Умовою протікання процесу є відсутність кисню.

Анаеробні процеси в порівнянні з аеробними процесами мають ряд переваг.

Головними є високий рівень перетворення при відносно невеликих обсягах
приросту біомаси й одержання додаткового коштовного продукту – біогазу.

Приклади застосування анаеробних біохімічних процесів:

-          отримання біогазу з сільськогосподарських відходів (відноситься до

утилізації);

-          анаеробне очищення концентрованих стічних вод (відноситься до

утилізації);

-          деструкція органічних відходів на полігоні ТПВ (не відноситься до

утилізації).

Компостування органічних відходів

Компостування — це природний аеробний процес розкладання органічних

відходів в аеробних умовах за участю біологічних організмів.

Компост утворюється як результат часткового розкладання окремих

продуктів, які містять органічну речовину й неорганічні баластові речовини.

Схема утворення компосту показана на рис.1.

Клікніть і тягніть для зауважень

Рисунок 1   — Схема компостування

Фізико-хімічні основи процесу

Процес компостування представляє собою складну взаємодію між

органічними відходами, мікроорганізмами, вологою і киснем.

У відходах зазвичай існує своя ендогенна змішана мікрофлора. Мікробна

активність зростає, коли вміст вологи і концентрація кисню досягають
необхідного рівня. Крім кисню і води мікроорганізмам для росту і розмноження
необхідні джерела вуглецю, азоту, фосфору, калію і певних мікроелементів.

Ці потреби часто задовольняються речовинами, що містяться у відходах.

Споживаючи органічні відходи як харчовий субстрат, мікроорганізми
розмножуються і продукують воду, діоксид вуглецю, органічні сполуки та
енергію. Частина енергії, що виходить при біологічному окисленні вуглецю,
витрачається в метаболічних процесах, решта - виділяється у вигляді тепла.

Компост як кінцевий продукт компостування містить найбільш стабільні

органічні сполуки, продукти розпаду, біомасу мертвих мікроорганізмів, деяка
кількість живих мікробів і продукти хімічної взаємодії цих компонентів.

Основні групи організмів, які беруть участь у компостуванні:

-          мікрофлора - бактерії, актиноміцети, гриби, дріжджі, водорості;

 -          мікрофауна - найпростіші;

-          макрофлора - вищі гриби;

-          макрофауни - багатоніжки, кліщі, хробаки, мурашки, павуки, жуки.

У процесі компостування бере участь безліч видів бактерій (більше 2000) і

не менше 50 видів грибів.

Ці види можна поділити на групи за температурним інтервалам, в яких кожна

з них активна.

для психрофілів краща температура нижче 20 ОС,

для мезофілов - 20-40 ОС

для термофілів - понад 40 ОС. 

 Мікроорганізми, що переважають на останній стадії компостування, є, як

правило, мезофіли.

Актиноміцети ростуть набагато повільніше, ніж бактерії і гриби, і на ранніх

стадіях компостування не складають їм конкуренції. Вони більш помітні на
наступних стадіях процесу, коли їх стає дуже багато, і наліт білого або сірого
кольору, типовий для актиноміцетів, виразно видно на глибині 10 см від
поверхні маси, що компостується. Їх чисельність нижче чисельності бактерій і
складає близько 100 тис. - 10 млн. клітин на грам вологого компосту.

Гриби відіграють важливу роль у деструкції целюлози, і стан маси, що

компостується має регулюватися таким чином, щоб оптимізувати активність
цих мікроорганізмів.

Важливим фактором є температура, так як гриби гинуть, якщо вона

піднімається вище 55 градусів Цельсія. Після зниження температури вони знову
поширюються з більш холодних зон по всьому об'єму.

У процесі компостування беруть активну участь не тільки бактерії, гриби,

актиноміцети, а й безхребетні. Ці організми співіснують з мікроорганізмами і є
основою «здоров'я» компостної купи. Після того як досягнутий максимум
температури, компост, остигаючи, стає доступним для широкого ряду
ґрунтових тварин. Ґрунтові тварини вносять великий внесок у переробку
матеріалу, що компостується за допомогою його фізичного дроблення. Ці
тварини також сприяють перемішуванню різних компонентів компосту. У
помірному кліматі головну роль в заключних стадіях процесу компостування та
подальшого включення органічної речовини в грунт грають земляні хробаки.
 Фази компостування

Компостування – комплексний, багатостадійний процес. Кожна з стадій

компостування характеризується різними консорціумами організмів. Виділяють
наступні фази компостування:

1. лаг-фаза (lag phase),

2. мезофільна фаза (mesophilic phase),

3. термофільна фаза (thermophilic phase),

4. фаза визрівання (final phase).

Кожній з цих фаз властиві свої співтовариства мікроорганізмів. У процесі

початкового розкладання беруть участь мезофільні мікроорганізми, які
розкладають швидкорозчинні компоненти. Тепло, яке вони виробляють під час
цього процесу, змушує компост сильно нагріватися.

Коли температура сягає 40 ОС, мезофільні мікроорганізми припиняють свою

діяльність і поступаються місцем термофільних, теплолюбним
мікроорганізмам. При температурі 55  С і вище більшість мікроорганізмів, які
О

являють собою небезпеку для здоров'я людини і рослин (патогенних

мікроорганізмів), гинуть.

Оскільки температура вище 65 ОС вбиває більшість форм мікробів і

призупиняє процес розкладання, використовується аерація і перемішування,
для того щоб утримувати температуру компосту нижче цієї межі.

Протягом термофільної фази, високі температури прискорюють розкладання

протеїнів, жирів і комплексних вуглецевих сполук, таких як целюлоза. Коли
поставка цих компонентів (компонентів з високою енергією) припиняється,
температура компосту падає, і мезофільні мікроорганізми  відновлюють свою
діяльність у фінальній фазі, фазі визрівання органічної речовини.

Фаза 1 (lag phase) починається відразу після внесення свіжих відходів у

компостну купу. Протягом цієї фази мікроорганізми адаптуються до типу
відходів та умов проживання в компостній купі. Розпад відходів починається
вже на цій стадії, але загальна чисельність популяції мікробів ще невелика,
температура невисока.

Фаза 2 (mesophilic phase). Протягом цієї фази процес розпаду субстратів

посилюється. Чисельність мікробної популяції зростає переважно за рахунок
мезофільних організмів, що адаптуються до низьких і помірних температур. Ці
організми швидко розкладають розчинні компоненти, що легко розкладаються,
такі як прості цукри і вуглеводи. Запаси цих речовин швидко виснажуються,
мікроорганізми починають розкладати більш складні молекули, такі як
целюлоза, геміцелюлоза і білки. Після споживання цих речовин мікроорганізми
виділяють комплекс органічних кислот, які служать джерелом їжі для інших
мікроорганізмів. Однак не всі органічні кислоти, що утворюють, встигають
поглинатися, що веде до їх надмірного накопичення і, як результат, до
зниження рН середовища. рН служить індикатором закінчення другої стадії
компостування. Але це явище тимчасове, оскільки надлишок кислот веде до
загибелі мікроорганізмів.

Фаза 3 (thermophilic phase). В результаті зростання кількості мікроорганізмів

і метаболізму відбувається підвищення температури. Коли температура
підвищується до 40 ОС і вище, мезофільні мікроорганізми заміщуються більш
стійкими до високих температур – теромофіламі. При досягненні температури
55 ОС більшість патогенів людини і рослин гине. Але якщо температура
перевищить 65 ОС, загинуть і аеробні термофіли компостної купи. Завдяки
високій температурі відбувається прискорений розпад білків, жирів і складних
вуглеводів типу целюлози і геміцелюлози - основних структурних компонентів
рослин. В результаті вичерпання харчових ресурсів обмінні процеси йдуть на
спад, і температура поступово знижується.

Фаза 4 (final phase). Внаслідок падіння температури до мезофильного

діапазону в компостній купі починають домінувати мезофільні мікроорганізми.
Температура є найкращим індикатором настання стадії дозрівання. У даній фазі
органічні речовини, що залишилися, утворюють комплекси. Цей комплекс
органічних речовин стійкий до подальшого розкладання і називається
гуміновими кислотами або гумусом.

Продукт компостування або компост — багате гумусом добриво, яке

збагачує ґрунт поживними речовинами.

Використання компосту

Компост використовують у сільському господарстві, у садівництві й у

формуванні ландшафтів як альтернативу для торфу. Часто компост до його
використання для рослин змішують із іншими матеріалами (піском, землею).

Переваги:

• повернення наявних у відходах живильних речовин рослин в оборот

екосистеми;

• при утворенні компосту, зменшується кількість речовин, при невідповідній

обробці яких забруднюються вода, ґрунт і атмосфера;

• одночасне корисне використання інших органічних відходів у компості

(листя, трава, гній, мул комунальних вод і ін.);

• відносно невеликі економічні витрати дозволяють забезпечувати

економічну ефективність технології компостування.
 Процес компостування застосовують також у технологіях утилізації
побутових відходів.

Однак слід зазначити, що при цьому компостування має ряд недоліків:

- отриманий з ТПВ компост фактично мало придатний для використання в

сільському господарстві (на заході такий "компост" застосовують переважно
для покриття звалищ);

- в процесі біокомпостування має місце виділення шкідливих газів (аміак,

оксиди вуглецю, вуглеводні та ін.);

- при біокомпостуванні органічної складової ТПВ залишається до 30%

некомпостованих матеріалів, які потребують захоронення, спалювання або
подальшого перероблення.

 Параметри, що впливають на якість компосту

Технічне оформлення процесу

Для компостування використовують відкриті ями (траншеї), статичні або

аеровані купи, системи реакторів й вітряні купи.

Останні є найпоширенішими. При цій технології формують трапеціяподібні

купи 1,5-2 метра у висоту, у які складають сировину (подрібнені й змішані
відходи) компосту і які розміщають у напрямку вітру. Їх періодично
перемішують, щоб забезпечити оптимальні умови повітря й вологості.
Контроль температури при оптимальному процесі забезпечує більш ефективне
знищення патогенів і більш швидке розкладання маси компосту, навіть за 3-4
місяця. Характеристика (недоліки й переваги) різних методів компостування
дано в таблиці 1.

1  Переваги і недоліки різних методів компостуванн

Необхідна Операційні
Вид Швидкість Інвестиції Вплив на НС
територія витрати
Дуже
Статичні купи Велика Низькі Дуже низькі Пил, запах, інфільтрат
повільно
Пил, запах, інфільтрат,
Вітряні купи Повільно Велика Низькі Низькі
шум
Аеровані статичні купи Швидко Маленька Високі Високі Пил, шум
Компостування в
Дуже швидко Маленька Високі Високі -
реакторі

Для виробництва компосту в промислових умовах широко використовують

відкриті купи (вітряні купи) або купи, які покривають плівкою або брезентом, а
також реактори з підведенням повітря. Постійним купам компосту (рис.2)
потрібно бути досить об'ємними, щоб забезпечити оптимальну кількість тепла.
Бажаний розмір купи ~ 6 м завширшки й 2-3 м у висоту. Довжину купи
обмежують розміри використовуваної площі й кількість матеріалів, які
призначені для компостування.

Основа у правильно влаштованого місця для компостування повинна бути

ізольованою. Важливе відведення стічної води з обраного місця, а також
відведення дощових вод або снігу – їм не можна накопичуватися, формуючи
особливо вологі місця. Зібрану воду від опадів можна використовувати для
зволоження компостної купи, запобігаючи можливість їх фільтрації в ґрунт.

Фізико-хімічні основи процесу

Процес метаногенезу відбувається в анаеробних умовах.

Розрізняють 3 етапи метаногенезу.

Перша стадія (гідродліз)

На першій стадії високомолекулярні органічні сполуки (вуглеводи, особливо

клітковина, білки, нуклеїнові кислоти та ліпіди, жири, жироподібні речовини
(фосфогліцериди, гліколіпіди, стероїди, віск та ін.) розкладаються до
низькомолекулярних органічних речовин. Органічні сполуки розкладаються за
допомогою гідролізу (ферменти, які здійснюють гідроліз сполук, розщеплюють
складні органічні сполуки з приєднанням води). Ферменти синтезуються
анаеробними мікроорганізмами.

Друга стадія (бродіння)

Зброджування без доступу кисню призводить до утворення летких жирних

кислот, нижчі спирти, оцтова та мурашина кислоти, діоксиду вуглецю,
невеликої кількості метану та ін. В реальних умовах розкладання відходів в
невеликих кількостях також утворюються: сірководень, аміак, водень та інші
гази.

Ці органічні речовини є джерелом живлення для метаноутворюючих

бактерій, які перетворюють органічні кислоти в біогаз.

Третя стадія (утворення метану)

Третя стадія має назву метанового бродіння, при якому органіка

перетворюється на метан та вуглекислий газ, а з вільних вуглекислого газу та
водню утворюється метан. Метаноутворюючі бактерії можуть існувати тільки в
анаеробних умовах, для їх розмноження необхідно більше часу, ніж для
кислотоутворюючих бактерій.

Особливості утворення біогазу

 Біогаз може утворюватися в мезафільному режимі - від 25 до 40oС, а також в
при більш високі температури від 55 до 65oС (термофільний режим).

Кислотність (pН) вихідних продуктів має визначальну роль у виробництві

біогазу. В анаеробних процесах рівень кислотності від 6.4 до 7.2 pН.

Метаноутворюючі бактерії чутливі до токсичних речовин, тому для

ефективного виробництва біогазу необхідна гарна й незмінна якість сировини.

Мезофільний режим вимагає менших витрат тепла, але розпад органічних

речовин при такій температурі відбувається повільніше і не в повному обсязі.
Але мезофільний процес характеризується більшою стійкістю, що обумовлює
більш широке його використання.

Термофільний режим переробки сировини вимагає більших витрат тепла, має

більш високу швидкість розпаду, більш високий вихід біогазу та найменш
шкідливий для навколишнього середовища. Однак цей режим більш складний
для реалізації і контролю.

Апаратурне оформлення процесу

Анаеробне зброджування здійснюється в герметичній ємності - реакторі

(метантенк) зазвичай циліндричної форми горизонтального або вертикального
розташування. Для ефективного зброджування в порожнині реактора необхідно
підтримувати постійну температуру у відповідності з прийнятим режимом
бродіння: мезофільного або термофільного і здійснювати регулярне
перемішування зброджуваного сировини.

Конструкція

Конструктивно метантенк являє собою резервуар циліндричної або рідше

прямокутної форми, який може бути повністю або частково заглиблений в
землю.

Днище та стінки метантенка виконують з залізобетону, металу або

полімерних матеріалів.
Клікніть і тягніть для зауважень

Рисунок 5   — Форми реакторів біогазових установок: а - циліндричний

реактор з верхнім завантаженням; б - циліндричний реактор з нижнім
завантаженням; в - циліндричний двосекційний реактор; г - похилий
реактор; д - траншейний реактор з плаваючим покриттям; е -
горизонтальний секційний реактор

Головний критерій вибору конструкції реактора – це можливість реалізувати

її на практиці та зручність з точки зору обслуговування та експлуатації.

Перемішування сировини в реакторі підвищує ефективність роботи

біогазової установки, попереджує осаджування.

Перемішування може бути постійним або періодичним залежно від режиму

роботи реактора. Варіанти перемішування для вертикальних і горизонтальних
реакторів наведено на рис.6 і рис.7.
Клікніть і тягніть для зауважень

Рисунок 6   — Способи перемішування сировини в вертикальних

реакторах: а, б - механічна мішалка; в, г - перемішування за допомогою
насоса; д - перемішування біогазом і рідиною; е - перемішування біогазом

Клікніть і тягніть для зауважень

Рисунок 7   — Способи перемішування сировини в горизонтальних

реакторах: а - перемішування біогазом; б, в - перемішування механічними
мішалками; г - перемішування за допомогою насоса

Підігрів

Найбільш поширеною схемою є система підігріву з використанням

водогрійного котла, що працює на біогазі, електроенергії або твердому паливі
(рис. 6.9). В якості нагрівальних елементів застосовують теплообмінники у
вигляді змійовиків, секцій радіаторів або паралельно зварених труб, де
теплоносієм служить гаряча вода з температурою близько 60 ºС. Більш висока
температура підвищує ризик налипання зважених часток на поверхні
теплообмінника.

Клікніть і тягніть для зауважень

Рисунок 8   — Підігрів сировини за допомогою водогрійного котлу: 1 –

водогрійний котел; 2 – трубчатка з гарячим теплоносієм; 3 – біогазів
реактор
 Теплообмінники рекомендується розташовувати в зоні дії перемішуючого
пристрою, що допомагає уникнути осадження твердих частинок на його
зовнішній поверхні.

При монтажі системи обігріву важливо забезпечити умови, необхідні для

природної конвекційної циркуляції рідини в системі. 

Клікніть і тягніть для зауважень

Рисунок 9   — Варіант комплектації біогазової установки

Використання отриманих продуктів

В процесі анаеробного перероблення відходів отримують наступні продукти:

 біогаз;
 твердий залишок;
 вода з вмістом органіки;

 Використання біогазу

Найбільш характерні параметри біогазу узагальнено в таблиці 3.

3  Характеристики біогазу

Склад Середнє значення

Метан, % 65
Вуглекислий газ, % 34
Інші гази, % до 1, в тому числі Н2S до 0,1
Вода (при 40оС), г/кг 51,2
Енергоємність  
МДж/м3 23
ккал/м3 5500
кВт/м3 6,5

Основним є спосіб використання біогазу в якості палива для отримання

теплової, механічної і/або електричної енергії безпосередньо в місці отримання
біогазу.

В європейських країнах практикується подача біогазу до систем газопроводу.

Це потребує додаткового оброблення біогазу.

Однак великі біогазові установки можна використовувати для створення

виробництв по одержанню цінних хімічних продуктів.

На біогазі можуть працювати пристрої, що виробляють енергію, яка

використовується для опалення, освітлення, постачання цехів, для роботи
водонагрівачів, газових плит, інфрачервоних випромінювачів і двигунів
внутрішнього згоряння.

Найбільш простим способом є спалювання біогазу в газових пальниках, так

як газ можна підводити до них з газгольдерів під низьким тиском.

Використання біогазу для отримання теплової енергії має суттєві обмеження,

які полягають в тому, що потреба в тепловій енергії має сезонний характер.

В зв’язку з цим більш привабливим є генерація електричної енергії. Для

цього використовують когенераційні поршневі установки або газові
мікротурбіни. Ефективність такого використання біогазу підвищується за
рахунок додаткового використання теплової енергії для обігріву реактора
біогазової установки, а також для інших потреб.

Для використання біогазу в якості палива для двигунів внутрішнього

згорання необхідно попереднє очищення біогазу від води, сірководню і
вуглекислоти.

 Використання біологічних залишків

Перероблені в біогазових установках органічні відходи перетворюються на

біомасу, яка містить значну кількість поживних речовин і може бути
використана в якості біодобрива.

Біологічні добрива отримують в рідкому та твердому вигляді.

Утворені при зброджуванні гумусні матеріали покращують фізичні

властивості грунту, а мінеральні речовини служать джерелом енергії і
харчуванням для діяльності грунтових мікроорганізмів, що сприяє підвищенню
засвоєння поживних речовин рослинами.

Основна перевага біодобрив полягає в збереженні в легко засвоюваної формі

практично всього азоту та інших поживних речовин, що містяться у вихідній
сировині.

Значною перевагою біодобрив перед гноєм, що перепрів в природних

умовах, є те, що при зброджуванні гною у біогазових установках гине значна
частина яєць гельмінтів, патогенних мікроорганізмів та насіння бур'янів, що
містяться в гної.