Питання для пiдготовки до iспиту з алгебри та геометрiї по теоретичним завданям (18.12.

2020) (1 курс
iнформ, 1 семестр)

1. Поняття афiнної площини. Теорема про вигляд рiвняння прямої в афiннiй площинi (доведення,
слайд 7 з 1 лекцiї).

2. Поняття прямокутної системи координат. Скалярний добуток, його властивостi, вираз через
координати (записати iдею доведення, слайди 5-6 iз 2 лекцiї). Теорема про формули переходу вiд
однi№ї системи координат до iншої (для повороту, (конспект 26 ст., 5 слайд 3 лекцiї, без доведення)).

3. Проекцiя вектора на пряму, площину. Поняття рiвняння кривої. Нормальнi рiвняння прямої та
площини. Теорема про обчислення вiдстанi вiд точки до прямої (площини) через її нормальне
рiвняння (без дов.лекцiя 2 слайд 7).

4. Векторний добуток двох векторiв i його властивостi. (лекцiя 3, слайди 2-3). Формули для обчислення
рiвняння площини, що мiстить три даннi точки i формули для векторного добутку через визначники.
(Клетеник задача 922, або лекцiя 13, слайди 5-6).

5. Мiшаний добуток, його властивостi. Теорема про геометричне значення величини мiшаного
добутку (з доведенням, консп., стр. 23).

6. Виведення канонiчних рiвнянь елiпса (конспект, ст. 36-38, з доведенням) параболи та гiперболи
(слайди 5 i 4 з 4 лекцiї, з доведенням). Властивостi цих кривих.

7. Поняття ексцентриситету та директриси, спряженого дiаметра до напрямку. Теореми про зв'язок

мiж тангенсами нахилу спряжених дiаметрiв (Доведення, конспект, ст. 40-47).

8. Твердження про визначення положення точки площини вiдносно елiпса за допомогою рiвняння
елiпса (Доведення, лекцiя 5, твердж. 3 слайд 4).

9. .Рiвняння дотичної до кривої другого порядку, коли рiвняння кривої пода№ться у канонiчнiй формi
(конспект 46-48). Формулювання оптичних властивостей кривих другого порядку (доведення оптичної
властивостi елiпса, слайд 3 лекцiї 6).

10. Означення перестановки, пiдстановки, подвiйноЁ пiдстановки, iнверсної пари. Поняття парностi
пiдстановки i перестановки (Лекцiя 7, 7-8 слайд). Твердження про спiвпадiння парностi пiдстановки i
оберненої до неї (дов., твердж. 1, конспект, лекцiя 9, 75 стр.)

11. Поняття про визначник матрицi, формули розкриття по стовпчику i по рядку (формули з лекцiї 9
слайд 1,).

12. Формула визначника як полiлiнiйної функцiї елементiв. Твердження i Наслiдки про властивостi
визначника (лекцiя 8,3 5 слайди: 1)про визначник матрицi з нульовим рядком (дов.), 2) про змiну
знаку визначника при перестановцi двох рядкiв (дов.). Про визначники з однаковими рядками (дов.).

13. Теорема про визначник суми матриць (дов., лекцiя 8, слайди 4-5).

14. Транспонування матрицi, визначник транспонованої матрицi (без дов., лекцiя 9 слайди 2-3,
конспект стр. 78-81).
15. Обернена матриця. Властивостi оберненої матрицi (дов., лекцiя 12, слайди 3-4). Способи
знаходження оберненої матрицi. Формули для обчислення елементiв оберненої матрицi лекцiя 12,
слайди 4-6).

16. Теорема про визначник верхньотрикутної матрицi (дов., лекцiя 8, слайди 7-8).

17. Поняття про мiнори матрицi i алгебраїчнi доповнення (лекцiя 13, слайди 1-3.). Базова
детермiнантна тотожнiсть (лiнiйна комбiнацiя алгебраїчних доповнень) i iдея її доведення (лекцiя 10,
слайди 4-5).

18. Поняття рангу матрицi (лекцiя 9 слайд 7). Теорема про iснування ненульового мiнору k порядку у
матрицi рангу k (дов., лекцiя 13, слайди 3-5).

19. Опис алгоритму Гауса приведення до трикутної форми. Елементарнi перетворення рядкiв i
стовпчикiв матрицi.

20. Критерiй рiвностi нулевi визначника матрицi через лiнiйну залежнiсть рядкiв (дов., лекцiя 9, слайд
9, в п.23-24 наведено схему через алгоритм Гауса).

21. Властивостi добутку матриць (без дов., лекцiя 10, слайд 2).

22. Поняття матрицi (розширеної матрицi) системи лiнiйних рiвнянь. Розв'язок системи, загальний
розв'язок, рiвносильнi системи, фундаментальна система розв'язкiв однорiдної системи, базиснi i
вiльнi змiннi ( лекцiя 10, слайд 3, лекцiя 11, слайд 5).

23. Теорема Кронекера-Капеллi (дов., лекцiя 131 слайди 2-4).

24. Теорема Крамера (дов., лекцiя 10, слайди 5-7).

25. Теорема про властивостi розв'язкiв однорiдної системи та неоднорiдної системи (дов., лекцiя 11,
слайди 5-6, конспект , лекц. 11, стр. 97-99).

26. Теорема про властивостi розв'язкiв однорiдної системи та неоднорiдної системи (дов., лекцiя 11,
слайд 7, конспект , лекц. 11, стр. 99-100).

27. Поняття лiнiйної комбiнацiї набору елементiв. Поняття лiнiйної залежностi елементiв векторного
простору. Теорема про властивостi лiнiйно залежних систем (дов. лекцiя 14, слайди 5-7)

28. Поняття лiнiйної незалежностi елементiв векторного простору. Теорема про властивостi лiнiйно
незалежних систем (дов. лекцiя 14, слайди 7-8)

Що треба вмiти для практичних питань:

• Знаходити кути мiж прямими, площинами. • Обчислювати площi фiгур, що складаються з трикутникiв i не
тiльки. • Знаходити вiсi, асимптоти, директриси, фокуси кривих другого порядку i знати i оперувати метричними
спiввiдношеннями мiж ними. • Задавати рiвняння прямої, площини, сфери по рiзним початковим даним. •
Обчислювати кiлькiсть iнверсних пар в рядi чисел та парнiсть пiдстановок. • Робити елементарнi перетворення
матриць. Розумiти як вони впливають на ранг, визначник, множину розв'язкiв. • Грамотно застосовувати
алгоритми Гауса в рiзних задачах. • Обчислювати визначники, мiнори, ранги матриць, знаходити оберненi
матрицi. • Розв'язувати системи лiнiйних рiвнянь рiзними способами i матричнi рiвняння з однi№ю невiдомою
матрицею.
1. Поняття афінної площини. Теорема про вигляд рівняння прямої в афінній площині.
Афінна площина (система координат) задається точкою O (початком координат) та парою
прикладених до неї неколінеарних векторів e 1=⃗
OE 1 та e 2=⃗
OE 2.

Теорема 1.1 Усіляке рівняння першого степеню вигляду Ax+ By+C=0, де A , B , C – деякі
дійсні числа, причому AB≠ 0, задає пряму лінію в афінній системі координат на площині, і
будь-яка пряма в афінній системі координат на площині задається рівнянням вигляду
Ax+ By+C=0 при деяких значеннях A , B , C .

2. Поняття прямокутної системи координат. Скалярний добуток, його властивості,

вираз через координати. Теорема про формули переходу від однієї системи координат до
іншої (дов.).
Прямокутною (ортогональною, декартовою) називається афінна система координат, у якій
осі розташовані під прямим кутом.
Скалярним добутком двох векторів ⃗
v1 і ⃗
v 2 називається число, яке може бути обчислене за
формулою

(⃗ v 2 ) =|⃗
v1, ⃗ v1|∙|⃗
v 2|∙ cos ∠( ⃗
v1 , ⃗
v2 )

≡ Властивості скалярного добутку

1) ∀ ⃗r :|⃗r| = ( ⃗r , r⃗ ) ; ( r⃗ , ⃗r )=0 ⇔ ⃗r = ⃗0
2

2) ∀ ( ⃗ r2 ) : ( ⃗
r1 , ⃗ r 2 ) =( ⃗
r1 , ⃗ r 2 , r⃗1)

3) ∀ { α , β } ⊂ R , ∀ ( ⃗ r 3 ) : ( α r⃗1+ β ⃗
r 1 , r⃗2 , ⃗ r 2 , r⃗3) =α (⃗
r1 , ⃗
r 3)+ β (⃗
r2 , ⃗
r 3)

r 2 )=|⃗
4) ( r⃗1 , ⃗ r 1|∙ Pr ⃗r ⃗
r 1=|r⃗2|∙ Pr r⃗ ⃗
2
r2
1

5) Якщо ⃗
r 1 та ⃗
r 2 виходять із початку координат й

⃗ r 2=( x 2 , y 2 ), то ( r⃗1 , ⃗
r 1=( x 1 , y 1) , ⃗ r 2 )=x 1 x 2 + y 1 y 2.

Теорема 2.1 (формули переходу від однієї системи координат до іншої).

Нехай дані дві декартові системи координат xOy та X O 1 Y :
Положення нової системи координат відносно старої буде визначено, якщо стануть відомі
координати a та b нового початку координат O1 у старій системі та кут α між осями OX й
O1 X . Позначимо через x та y координати довільної точки M відносно старої системи, через
X та Y – координати тієї ж точки відносно нової системи. Задача полягає в тому, щоб нові
координати виразити через старі (або навпаки). В отримані формули перетворення, очевидно,
мають входити сталі a , b та α .
Розв'язок загальної задачі отримаємо, розглянувши два часткові випадки.
1) Змінюється початок координат, напрямки осей залишаються незмінними (α =0 ).
Нехай дано дві декартові системи координат із різними початками O й O1 та однаковими
напрямками осей:

Позначимо через a та b координати нового початку O1 у старій системі й через (x , y ) та

(X , Y ) – координати довільної точки M у старій і новій системі відповідно. Проектуючи
точку M на осі O1 X та Ox , а також точку O1 на вісь Ox , отримаємо на осі Ox три точки O , A
та P . Величини відрізків OA , AP та OP пов'язані наступним співвідношенням:
|OA|+|AP|=¿ OP∨¿. (1)
А оскільки |OA|=a , |OP|=x , | AP|=|O1 P1|= X , рівність (1) можна переписати у вигляді
a+ X=x або x=X + a.(2)

Аналогічно, проектуючи M та O1 на вісь ординат, отримаємо

y=Y + b. (3)
За формулами (2) й (3) нові координати можна виразити через старі:
X =x−a , (2')
Y = y−b . (3')
2) Змінюються напрямки осей, початок координат залишається незмінним (a=b=0).
Нехай дано дві декартові системи координат з однаковим початком O й різними напрямками
осей:
За формулами для проекцій маємо:

x=OP=OM cos (α +ϕ)=OM cos α cos ϕ−OM sin α sin ϕ

y=PM =OM sin (α+ ϕ)=OM sin α cos ϕ+OM cos α sin ϕ
Так як OM cos ϕ=X , OM sin ϕ=Y , то

{x=X cos α−Y sin α

y =X sin α+Y cos α
Загальний випадок
Нехай дано дві декартові системи координат із різними початками й різними напрямками
осей:

Позначимо через a та b координати нового початку O1 у старій системі, через α – кут

повороту координатних осей і, нарешті, через (x , y ) та (X , Y ) – координати довільної точки
M у старій і новій системах відповідно.

Щоб виразити x та y через X та Y , уведемо проміжну систему координат x 1 O y 1, початок якої

розмістимо в новому початку O1, а напрямки осей оберемо такими, щоб вони співпадали з
напрямками старих осей. Нехай x 1 та y 1 позначають координати точки M відносно цієї
допоміжної системи. Переходячи від старої системи координат до проміжної, маємо (п.1):
x=x 1 +a, y= y1 +b .
Далі, переходячи від проміжної системи координат до нової (п.2):
x 1=X cos α−Y sin α , y 1= X sin α +Y cos α .

Замінюючи x 1 та y 1 у попередніх формулах їхніми виразами з останніх формул, отримаємо в

підсумку:

{x=X cos α −Y sin α + a

y =X sin α +Y cos α +b

3. Проекція вектору на пряму, площину. Поняття функціонального рівняння кривої.

Нормальні рівняння прямої та площини. Теорема про обчислення відстані від точки до
прямої через її нормальне рівняння (дов.).
Проекція вектору на пряму
Нехай на площині задана пряма l та пряма m, що її перетинає. Проекцією вектору a⃗ =⃗ AB на
пряму l паралельно прямій m називається вектор ⃗ ⃗ A
a l= AB l, початком якого є проекція l
початку A , а кінцем – проекція Bl кінця B вектору ⃗AB . Якщо прямі m та l перпендикулярні, то
проекція називається ортогональною.
Нехай у просторі задана пряма l та площина ρ , що її перетинає. Проекцією вектору a⃗ =⃗ AB на
пряму l паралельно площині ρ називається вектор ⃗ ⃗ A
a l= AB l, початком якого є проекція l
початку A , а кінцем – проекція Bl кінця B вектору ⃗
AB . Якщо площина ρ та пряма l
перпендикулярні, то проекція називається ортогональною.

Проекція вектору на площину

Нехай у просторі задана пряма m та площина ρ , що її перетинає. Проекцією вектору a⃗ =⃗ AB на
площину ρ паралельно прямій m називається вектор ⃗ a ρ=⃗AB ρ, початком якого є проекція A ρ
початку A , а кінцем – проекція B ρ кінця B вектору ⃗
AB . Якщо площина ρ та пряма m
перпендикулярні, то проекція називається ортогональною.
Функціональним називається рівняння кривої, яке виражає залежність між значенням функції
в одній точці з її значеннями в інших точках.
Нормальне рівняння прямої
Нехай на координатній площині xOy дано пряму. Проведемо через початок координат
перпендикуляр до даної прямої та назвемо його нормаллю. Позначимо через P точку
перетину нормалі з даною прямою й установимо додатній напрямок нормалі від точки O до
точки P .

Якщо α – полярний кут нормалі, p – довжина відрізка OP , то рівняння даної прямої може
бути записане в нормальному вигляді:
x cos α + y sin α − p=0.
Нормальним рівнянням площини називається рівняння вигляду
x cos α + y cos β + z cos γ − p=0,
де cos α , cos β , cos γ – напрямні косинуси нормалі площини, p – відстань від площини до
початку координат.
Теорема 3.1 (обчислення відстані від точки до прямої через її нормальне рівняння). У
прямокутній системі координат xOy на площині відстань від точки M 1 ( x 1 , y 1) до прямої a ,
заданої нормальним рівнянням прямої вигляду
– x cos α + y sin α −p=0 ,

дорівнює модулю значення виразу в лівій частині рівняння при x=x 1, y= y1 , тобто

|M 1 H 1|=¿ x 1 cos α+ y 1 sin α− p∨¿.

► Оскільки прямій a в прямокутній системі координат відповідає вищевказане нормальне
рівняння, то
n⃗ =(cos α , cos β ) – нормальний вектор прямої a одиничної довжини, а відстань від початку
координат до прямої a дорівнює p од. Зобразимо ці дані на рисунку, а також добавимо точку
M 1 (x 1 , y 1), радіус-вектор т. M 1 – ⃗
O M 1=( x 1 , y 1); побудуємо шукану відстань від точки M до
прямої a – ¿ M 1 H 1∨¿ ; покажемо проекції M 2 й H 2 точок M 1 та H 1 відповідно на пряму, що
проходить через точку O та яка напрямний вектор n⃗ =(cos α , cos β ); позначимо числову
проекцію вектору ⃗ O M 1 на напрямок вектору n⃗ через Pr ⃗n⃗ O M 1.

У залежності від розміщення точки M відносно прямої a можливі наступні варіанти:

Усі отримані результати можна описати однією формулою:

|M 1 H 1|=¿ Pr ⃗n⃗
O M 1 −p∨¿.
За означенням скалярного добутку отримуємо рівність:

( ⃗n ,⃗
O M 1) =|⃗n|∙ Pr ⃗n⃗
O M 1=1 ∙ Pr ⃗n⃗
O M 1=Pr ⃗n⃗
O M 1,

до того ж,

( ⃗n ,⃗
O M 1) =x 1 cos α + y 1 cos β ,

отже,
Pr ⃗n⃗
O M 1=x 1 cos α + y 1 cos β .

Тоді

|M 1 H 1|=¿ x 1 cos α + y 1 cos β− p∨¿ .▼

4. Нормальне рівняння площини. Формули відстані від точки до площини. Векторний

добуток двох векторів і його властивості. Формули для обчислення рівняння площини,
що містить три дані точки, і векторного добутку через визначники.
Нормальним рівнянням площини називається рівняння вигляду
x cos α + y cos β + z cos γ − p=0,
де cos α , cos β , cos γ – напрямні косинуси нормалі площини, p – відстань від площини до
початку координат.
≡ Формули відстані від точки до площини
1) Нехай H 1 – основа перпендикуляра, проведеного з точки M 1 на площину χ , M 1 (x 1 , y 1 , z 1),
H 1 (x 2 , y 2 , z 2 ). Тоді

|M 1 H 1|=√(x 2−x 1)2 +( y 2− y 1)2 +( z2 −z1 )2.

2) Нехай площина χ має нормальне рівняння вигляду
x cos α + y cos β + z cos γ − p=0.

Тоді відстань ¿ M 1 H 1∨¿ від точки M 1 (x 1 , y 1 , z 1) до площини χ обчислюється за формулою:

|M 1 H 1|=¿ x 1 cos α + y 1 cos β+ z 1 cos γ − p∨¿.

Векторним добутком двох векторів u⃗ й ⃗v називається вектор, довжина якого дорівнює
|u⃗|∙|⃗v|∙ sin ∠( u⃗ , ⃗v ), який лежить на прямій, перпендикулярній u⃗ та ⃗v , і напрямок якого
вибраний так, щоб рух, який ми спостерігаємо з уявного кінця векторного добутку від
вектору u⃗ до вектору ⃗v , був рухом проти годинникової стрілки.
≡ Властивості векторного добутку
1) ∀ ( ⃗u , ⃗v ) : [ u⃗ , ⃗v ]=−[⃗v , ⃗u ]
2) [ ⃗u , ⃗v ] =0 ⇔ ⃗u ⇈ ⃗v
3) ∀ { α , β } ⊂ R , ∀ ( ⃗ u 2 , ⃗v ) : [ α u⃗1+ β ⃗
u1 ,⃗ u2 , ⃗v ]=α [ u⃗1 , ⃗v ] + β [⃗
u2 , v ]

Рівняння площини за трьома даними точками

M 1 ( x 1 , y1 , z 1)

M 2 (x 2 , y 2 , z 2)

M 3 (x 3 , y 3 , z 3 ) – лежать в одній площині

| |
x−x 1 y− y 1 z−z 1
x 2−x 1 y 2− y1 z 2−z 1 =0
x 3−x 1 y 3− y 1 z3 −z 1

(Розкривши визначник, отримаємо рівняння площини в стандартному вигляді).

Векторний добуток через визначники
⃗
v1 =(x 1 , y 1 , z 1 )

⃗
v 2=(x 2 , y 2 , z2 )

( i⃗ , ⃗j , k⃗ ) – ортонормований базис

| |
i j k
[ 1 2] 1
⃗
v , v
⃗ = x y1 z1
x2 y2 z2

5. Мiшаний добуток, його властивостi. Теорема про геометричне значення величини

мiшаного добутку

Означення. Мішаний добуток векторів — це скалярний добуток вектора a на векторний добуток

векторів b і c.
Мішаний добуток векторів дорівнює визначнику матриці, отриманої з цих векторів.

Мішаний добуток векторів  a  = {ax; ay; az},  b  = {bx; by; bz} и  c  = {cx; cy; cz} в декартовій

системі координат можна обрахувати, скориставшись наступною формулою:

 ax   ay   az 

a  · [ b  ×  c ]  b    b    b  
x y z
=
 cx   cy   cz 
6. Виведення канонічних рівнянь еліпса, параболи та гіперболи (дов.). Властивості цих кривих.
Теорема 5.1 (рівняння еліпса). Координати точок еліпса із центром у початку координат та
осями, співнапрямленими з координатними осями, задовольняють рівнянню

x2 y 2
+ =1,
a2 b 2
і навпаки, будь-який розв'язок такого рівняння дає координати точки вищеописаного еліпса.

► 1) ⇒
Нехай M (x , y ) – точка еліпса, тоді сума її фокальних радіусів дорівнює 2 a:
r 1 +r 2=2a .

За формулою відстані між двома точками отримуємо

r 1= √ (x+ c)2 + y 2, r 2= √ (x−c )2+ y 2 , звідки

√(x +c )2+ y2 + √( x−c)2 + y 2=2 a .

√(x +c )2+ y2 =2 a−√(x −c)2 + y 2
(x +c )2 + y 2=4 a 2−4 a √ ( x −c ) + y 2 +( x−c )2+ y 2
2

4 xc=4 a2−4 a √ ( x−c ) + y 2

2

a √ ( x−c ) + y =a −xc
2 2 2

2 2 2 2 4 2 2 2
a ( x−c ) +a y =a −2a xc + x c
 a 2 x 2−2 a2 xc+ a2 c2 +a 2 y 2=a4 −2 a2 xc + x 2 c2

( a 2−c 2 ) x2 +a 2 y 2=a2 (a2 −c 2)

Оскільки a 2−c 2=b 2, то
2 2 2 2 2 2
b x + a y =a b

x2 y 2
2
+ 2 =1.
a b
2) ⇐
Нехай тепер пара чисел ( x , y ) задовольняє рівнянню та M (x , y ) – відповідна точка на
координатній площині xOy .
Тоді з рівняння слідує, що

( )
2
2 x 2
y =b 1− 2 .
a

Підставимо цю рівність у вираз для фокальних радіусів точки M :

√ b2 x 2
r 1= √( x +c ) + y = x +2 xc +c + b − 2 =¿
2

a
2 2 2

√( )
2
b
¿ x2 1− 2
+2 xc+ c2 +b 2=¿
a

√ √( )
2 2
c xc
¿ x2 +2 xc +a2= +a =|a+ xε|
a 2
a

Таким чином, r 1=|a+ xε|. Аналогічно, r 2=|a−xε|.

Тепер помітимо, що з рівняння еліпса випливає, що
2
x
≤ 1 ⇒|x|≤ a, й оскільки ε < 1, то
a2
a ≥|x|>ε |x|=|εx|⇒ a ±|εx|>0 ⇒ a ± εx> 0 ⇒
⇒r 1 =a+ εx , r 2=a−εx ⇒

⇒r 1 +r 2=2 a,

тобто точка M (x , y ) належить еліпсові. ▼

Теорема 5.2 (рівняння гіперболи). Координати точок гіперболи із центром у початку
координат та осями, співнапрямленими з координатними осями, задовольняють рівнянню

x2 y 2
− =1,
a2 b2
і навпаки, будь-який розв'язок такого рівняння дає координати точки вищеописаної
гіперболи.

► 1) ⇒
Нехай точка M (x , y ) – точка гіперболи, тоді модуль різниці її фокальних радіусів дорівнює
2 a:

|r 1 −r 2|=2 a або r 1−r 2=± 2 a.

За формулою відстані між двома точками отримуємо:

r 1= √ (x+ c)2 + y 2, r 2= √ (x−c )2+ y 2 , звідки

√(x +c )2+ y2 + √( x−c)2 + y 2=± 2 a.

√( x +c )2+ y2 =±2 a−√( x−c)2 + y 2
(x +c ) + y =4 a ± 4 a √ ( x−c ) + y +(x−c) + y
2 2 2 2 2 2 2

4 xc=4 a ± 4 a √ ( x−c ) + y
2 2 2

± a √ ( x −c ) + y =a −xc
2 2 2

a 2 ( x−c )2 +a2 y 2=a 4−2a 2 xc + x 2 c 2

a 2 x 2−2 a2 xc+ a2 c2 +a 2 y 2=a4 −2 a2 xc + x 2 c2

( c 2−a2 ) x2−a2 y 2=a2 ( c2−a2 )

Оскільки c 2−a2=b 2, то
2 2 2 2 2 2
b x −a y =a b
2 2
x y
2
− 2 =1.
a b
2) ⇐
Нехай тепер пара чисел ( x , y ) задовольняє рівнянню та M (x , y ) – відповідна точка на
координатній площині xOy .
Тоді з рівняння слідує, що

( )
2
2x 2
y =b 2 −1 .
a

Підставимо цю рівність у вираз для фокальних радіусів точки M :

√ b2 x 2
r 1= √( x +c ) + y = x +2 xc +c −b + 2 =¿
2

a
2 2 2

√( )
2
b
¿ x2 1+ 2
+ 2 xc +c 2−b 2=¿
a

√ √( )
2 2
c xc
¿ x2 +2 xc +a2= +a =|a+ xε|
a 2
a

Таким чином, r 1=|a+ xε|. Аналогічно, r 2=|a−xε|=| xε−a| .

Тепер помітимо, що з рівняння гіперболи випливає, що

x2
≥ 1 ⇒|x|≥ a.
a2
Помножимо нерівність ε > 1 на x :
|x|< ε|x|=|εx| ,

a ≤|x|<|εx|= εx , x >0
−εx , x <0 {
Отримуємо:

{−εx−a>0
εx−a>0 , x >0
, x <0
або {
εx−a>0 , x >0
εx + a<0 , x< 0

Звідси випливає, що числа x , εx та εx ± a мають однакові знаки, тобто

x >0 :εx ± a>0 ∧ x <0 : εx± a< 0, а отже

{
r 1=|a+ εx|= εx+ a , x> 0 ,
εx −a , x< 0

r =|εx −a|={ εx−a , x >0 ,

2
−εx+a , x <0

r −r ={ 2 a , x >0 , тобто |r −r |=2 a ,

1 2 1 2
−2 a , x <0

що означає належність точки M (x , y ) гіперболі.▼

Теорема 5.3 (рівняння параболи). Координати параболи, центр якої співпадає з початком
координат, а вісь – з віссю абсцис, задовольняють рівнянню
 y 2=2 px ,
і навпаки, будь-який розв'язок рівняння дає координати точки вищеописаної параболи.

► 1) ⇒
Нехай точка M (x , y ) належить параболі, тоді
r =d .
За формулою відстані між двома точками отримуємо:

√( )
2
p 2
r= x− +y .
2
p
З рисунка видно, що точка параболи не може мати від'ємної абсциси. Тому x ≥ 0 ∧ d= + x .
2
Звідси отримуємо рівність

√( )
2
p 2 p
x− +y = +x
2 2
2 2
2 p 2 p 2
x − px+ + y = + px+ x
4 4
2
y =2 px .
2) ⇐
Нехай тепер пара чисел ( x , y ) задовольняє рівнянню та M (x , y ) – відповідна точка на
координатній площині xOy .
Тоді підставимо отриману рівність у вираз для фокального радіусу точки M :

√( ) √
2 2
p 2 2 p
r= x− + y = x − px+ +2 px=¿
2 4

√ √( ) | |
2 2
2 p p p p
¿ x + px + = x+ = x + =x + =d ,
4 2 2 2
звідки й випливає, що точка M (x , y ) належить параболі.▼
≡ Властивості еліпса
1) Є обмеженою кривою
2) Володіє центральною симетрією
3) Осі еліпса є його осями симетрії
4) Є перерізом прямого колового конусу
≡ Властивості гіперболи
1) Є необмеженою кривою
2) Має центр симетрії
3) Осі гіперболи є осями симетрії
4) Є перерізом прямого колового конусу площиною, не паралельній твірній конуса
≡ Властивості параболи
1) Є необмеженою кривою
2) Вісь параболи є її віссю симетрії
3) Є перерізом прямого колового конусу площиною, паралельній твірній конуса

7. Поняття ексцентриситету та директриси, спряженого дiаметра до напрямку. Теореми про зв'язок

мiж тангенсами нахилу спряжених дiаметрiв

Ексцентриситет - числова характеристика конічного перерізу, що показує ступінь його

відхилення від окружності. Зазвичай позначається " e "Або" ε ".
Директриса — пряма лінія, що лежить в площині перерізу конічної поверхні і має таку властивість,
що відношення відстаней від будь-якої точки кривої до найближчого фокусу та до цієї прямої є
величина стала, і дорівнює ексцентриситету відповідної кривої.
Спряжені діаметри Це такі діаметри, кожний з яких ділить хорди, паралельні іншому, навпіл.
Теореми:
8. Твердження про визначення положення точки площини вiдносно елiпса за допомогою
рiвняння елiпса (Доведення, лекцiя 5, твердж. 3 слайд 4).
9. .Рiвняння дотичної до кривої другого порядку, коли рiвняння кривої подаються у
канонiчнiй формi (конспект 46-48). Формулювання оптичних властивостей кривих другого
порядку (доведення оптичної властивостi елiпса, слайд 3 лекцiї 6).

Теорема 6.1 (оптична властивість еліпса). Нехай пряма l є дотичною до еліпса в точці P .
Тоді пряма l – це зовнішня бісектриса кута F 1 P F 2:

► Нехай X – довільна точка прямої l , відмінна від P . Оскільки X знаходиться поза еліпсом,
маємо:
X F 1+ X F 2 > P F 1 + P F 2,

тобто серед усіх точок прямої l P найменшу суму відстаней до F 1 й F 2, а це й означає, що

кути, утворені прямими P F 1 і P F 2 з l , рівні (розв'язок задачі "дано пряму та дві точки по
один бік від неї. На прямій знайти таку точку, щоб сума відстаней від неї до двох даних точок
була найменшою").▼
Теорема 6.2 (оптична властивість гіперболи). Якщо пряма l дотикається до гіперболи в
точці P , то l є бісектрисою кута F 1 P F 2:
Теорема 6.3 (оптична властивість параболи). Нехай пряма l дотикається до параболи в
точці P . Проекцію точки P на директрису позначимо через P ' . Тоді l є бісектрисою кута
FPP ' :

10. Означення перестановки, пiдстановки, подвiйної пiдстановки, iнверсної пари. Поняття

парностi пiдстановки i перестановки (Лекцiя 7, 7-8 слайд). Твердження про спiвпадiння
парностi пiдстановки i оберненої до неї (дов., твердж. 1, конспект, лекцiя 9, 75 стр.)
Запис елементiв скiнченної множини у певному лiнiйному порядку (один за другим) називають
перестановкою

Інверсна пара: якщо i1<i2 ,то ai1>ai2 .

11. Поняття про визначник матрицi, формули розкриття по стовпчику i по рядку (формули
з лекцiї 9 слайд 1,).

Визначником матриці розміром 1 ×1 A=( a) називається число a . Визначник матриці An × n, де

n>1, задається через визначники матриць розміру (n−1) ×(n−1), обчислені для матриці
A=( aij )ni ,, j=1
n
за наступною формулою:

det A=a11 det M 11−a12 det M 12 +…+ (−1 )n +1 a 1n det M 1 n,

де M ij – матриця, отримана з A викреслюванням i -того рядка та j -того стовпчика.

Розкриття по i -тому рядку:
n n
det A=∑ (−1 ) aik M ik =∑ aik A ik
i +k

k=1 k=1

Розкриття по j -тому стовпчику:

n n
det A=∑ (−1 ) a kj M kj =∑ a kj A kj
j+k

k=1 k=1

12. Формула визначника як полiлiнiйної функцiї елементiв. Твердження i Наслiдки про

властивостi визначника (лекцiя 8,3-5 слайди: 1)про визначник матрицi з нульовим рядком
(дов.), 2) про змiну знаку визначника при перестановцi двох рядкiв (дов.). Про визначники
з однаковими рядками (дов.).

Формула визначника як полілінійної функції елементів:

det ( ^ Ai + β ^
A1 , … , α ^ An )=¿
Ai, … , ^
'

¿ α det ( ^
A1 , … , ^ An ) + β det ( ^
A i ,… , ^ A1 , … , ^ An ) ,
A i ,… , ^
'

Теорема 10.1 (зміна знаку визначника при перестановці двох рядків). Якщо в матриці A
поміняти місцями два рядки (стовпчики) l й m, отримавши матрицю B, то
det B=−det A .
► Оскільки будь-яка транспозиція змінює парність перестановки, то при перестановці двох
рядків (стовпчиків) кожний доданок суми у виразі визначника змінить свій знак на
протилежний. ▼
Теорема 10.2 (визначники з однаковими рядками). Якщо два рядки матриці A рівні між
собою, то
det A=0 .
► При перестановці двох рядків (стовпчиків), тобто транспозиції, визначник змінює свій
знак. З іншого боку, перестановка місцями двох однакових рядків (стовпчиків), очевидно, не
змінює визначник. Отже,
det A=−det A ⇔ det A=0.▼

13. Теорема про визначник суми матриць (дов., лекцiя 8, слайди 4-5).
Теорема 11.1 (визначник суми матриць). Нехай матриці A та B відрізняються тільки
першим рядком. Тоді

( )
a 11+b 11 ⋯ a1 n +b1 n
det ⋮ ⋱ ⋮ =det A +det B .
an1 ⋯ ann
n +1
►det A=a11 det M 11−a12 det M 12 +…+ (−1 ) a 1n det M 1 n
n+1
det B=b11 det M 11−a12 det M 12+ …+ (−1 ) a1 n det M 1 n

det A +det B=M 11 ( a11 +b11 )−M 11 ( a12+ b12 ) +…+¿

+ (−1 )n +1 M 1 n ( a1 n+ b1 n )=det ⁡(A + B) .▼

14. Транспонування матрицi, визначник транспонованої матрицi (без дов., лекцiя 9 слайди
2-3, конспект стр. 78-81).

Матриця A називається транспонованою до матриці B, якщо ∀ ( i, j ) :aij =b ji .

Теорема 12.1 (визначник транспонованої матриці).

det A T =det A
► За означенням,

det A= ∑ a1 k a 2 k … a n k (−1 )
1 2 n
P (k 1 , k 2 ,… ,k n )

по всім перест .
(k 1 , k 2 ,… ,k n )

При транспонуванні матриці відбуваються лише перегрупування доданків у цій сумі.▼

15. Обернена матриця. Властивостi оберненої матрицi (дов., лекцiя 12, слайди 3-4).
Способи знаходження оберненої матрицi. Формули для обчислення елементiв оберненої
матрицi лекцiя 12, слайди 4-6).
Нехай дано матрицю A . Оберненою до неї матрицею A−1 називається така матриця, при
множенні якої на A отримується одинична матриця E .
≡ Властивості оберненої матриці
1) det A=0 ⇔ A−1 ∄
−1 1 −1
2) ( λA ) = A
λ

3) ( AB )−1=B−1 A−1
T −1
4) ( A−1 ) =( A T )

≡ Способи знаходження оберненої матриці

−1 1 T
1) З використанням рівності A = (A )
det A ij
1. Обчислюємо визначник матриці A й переконуємося, що він не дорівнює нулеві (інакше
оберненої матриці не існує).

2. Будуємо ( Aij ) – матрицю з алгебраїчних доповнень елементів a ij.

T
3. Транспонуємо матрицю ( Aij ), отримуючи ( Aij ) .

1
4. Множимо кожен елемент отриманої матриці на число .
det A
2) Метод Гаусса-Жордана
1. Вибираємо перший зліва стовпчик матриці, у якому є хоч один відмінний від нуля елемент.
2. Якщо верхній елемент цього стовпчика – нуль, то змінюємо перший рядок матриці на
рядок, де немає нуля в цій колонці.
3. Усі елементи першого рядка ділимо на верхній елемент обраного стовпчика.
4. Від рядків, що залишилися, віднімаємо перший, помножений на перший елемент
відповідного рядка, з метою отримати нульовий перший елемент у кожному рядку (окрім
першого).
5. Далі проводимо ту ж саму процедуру з матрицею, отриманою з вихідної шляхом
викреслювання перших рядка та стовпчика.
6. Після повторення цієї процедури n−1 разів отримаємо верхньотрикутну матрицю.
7. Віднімаємо останній рядок від усіх інших рядків, помножений на відповідний коефіцієнт, з
метою, щоб на головній діагоналі залишились одиниці.
8. Отримуємо одиничну матрицю та розв'язок на місці вільного вектору (з ним необхідно
проводити всі ті ж самі перетворення).
16. Теорема про визначник верхньотрикутної матрицi (дов., лекцiя 8, слайди 7-8).

Теорема 14.1 (визначник верхньотрикутної матриці). Визначник верхньотрикутної

матриці дорівнює добутку її діагональних елементів.

| |
a11 ⋯ a1 n n

⋮ ⋱ ⋮ = ∏ aij
i , j=1
0 ⋯ ann

► Скористаємося методом математичної індукції.

1) Для матриці 1 ×1 твердження очевидне.
2) Для матриці розміром ( k +1 ) ×(k +1):
det A=a11 det A 1+ ¿ …>¿

Який би з наступних визначників у ¿ …>¿ ми не взяли, він буде дорівнювати нулю через те,
що в його лівому стовпчику всі елементи нульові. Аналогічно розкриваючи далі вирази
det A 2 , det A 3 , … det A k , отримаємо

det A=a11 a22 … ann ▼

17. Поняття про мiнори матрицi i алгебраїчнi доповнення (лекцiя 13, слайди 1-3.). Базова
детермiнантна тотожнiсть (лiнiйна комбiнацiя алгебраїчних доповнень) i iдея її доведення
(лекцiя 10, слайди 4-5).
Мінором порядку k матриці A розміром m× n називається визначник матриці розміром k × k ,
елементи якої стоять на перетині k рядків та k стовпчиків матриці A .
n
Нехай задано квадратну матрицю A=( aij )i , j=1; позначимо через M ij матрицю, яка отримується
з A викреслюванням i -того рядка та j -того стовпчика. Алгебраїчним доповненням елемента a ij
i+ j
матриці A називається число (−1 ) det ( M ij ).
18. Поняття рангу матрицi (лекцiя 9 слайд 7). Теорема про iснування ненульового мiнору k
порядку у матрицi рангу k (дов., лекцiя 13, слайди 3-5).
Рангом матриці називається кількість її лінійно незалежних рядків.
19. Опис алгоритму Гауса приведення до трикутної форми. Елементарнi перетворення
рядкiв i стовпчикiв матрицi.
Алгоритм Гауса знаходження визначника й рангу матриці
1. Вибираємо перший зліва стовпчик матриці, у якому є хоч один відмінний від нуля елемент.
2. Якщо верхній елемент цього стовпчика – нуль, то змінюємо перший рядок матриці на
рядок, де немає нуля в цій колонці.
3. Усі елементи першого рядка ділимо на верхній елемент обраного стовпчика.
4. Від рядків, що залишилися, віднімаємо перший, помножений на перший елемент
відповідного рядка, з метою отримати нульовий перший елемент у кожному рядку (окрім
першого).
5. Далі проводимо ту ж саму процедуру з матрицею, отриманою з вихідної шляхом
викреслювання перших рядка та стовпчика.
6. Після повторення цієї процедури n−1 разів отримаємо верхньотрикутну матрицю. Її
визначник дорівнює шуканому визначнику вихідної матриці, а ранг обраховується як
кількість лінійно незалежних рядків.
Елементарними перетвореннями рядків (стовпчиків) матриці називають:
– перестановку будь-яких двох рядків (стовпчиків) матриці;
– множення будь-якого рядка (стовпчика) матриці на ненульову константу;
– додавання до будь-якого рядка (стовпчика) матриці іншого рядка (стовпчика), помноженого
на ненульову константу.
20. Критерiй рiвностi нулевi визначника матрицi через лiнiйну залежнiсть рядкiв (дов.,
лекцiя 9, слайд 9, в п.23-24 наведено схему через алгоритм Гауса).

21. Властивостi добутку матриць (без дов., лекцiя 10, слайд 2).

22. Поняття матрицi (розширеної матрицi) системи лiнiйних рiвнянь. Розв'язок системи,
загальний розв'язок, рiвносильнi системи, фундаментальна система розв'язкiв однорiдної
системи, базиснi i вiльнi змiннi ( лекцiя 10, слайд 3, лекцiя 11, слайд 5).
Матрицею системи лінійних рівнянь називається матриця її коефіцієнтів, що стоять перед
невідомими, записаних у відповідному порядку.
Розширеною матрицею системи лінійних рівнянь називається матриця системи лінійних
рівнянь, у кінець якої дописано стовпчик із вільними членами, розміщеними у відповідному
порядку.

Розв'язком системи лінійних рівнянь називається набір чисел ( x 1 , x 2 ,… , x n ), котрі при

підстановці замість невідомих у систему перетворюють рівняння на тотожність.
Якщо система лінійних рівнянь має безліч розв'язків, то їх сукупність називається загальним
розв'язком системи лінійних рівнянь.
Системи лінійних рівнянь називаються рівносильними, якщо вони мають один і той самий
розв'язок.Система лінійно незалежних розв'язків a 1 , a2 , a3 , … , an однорідної системи лінійних
рівнянь називається фундаментальною, якщо довільний розв'язок системи є лінійною
комбінацією розв'язків a 1 , a2 , a3 , … , an.
Для системи з m рівняннями та n невідомими (m ≤n ) будь-які m змінних називаються
базисними, якщо визначник, утворений із коефіцієнтів при цих невідомих, відмінний від нуля
(інші n−m змінних називаються вільними).

23. Теорема Кронекера-Капеллi (дов., лекцiя 131 слайди 2-4).

Теорема 23.1 (Кронекера-Капеллі). Нехай задано систему лінійних рівнянь із матрицею A та
~
розширеною матрицею A . Ця система лінійних рівнянь має єдиний розв'язок тоді й тільки
~ ~
тоді, коли rank A=rank A , і нескінченно багато розв'язків, якщо rank A<rank A .
~
► Нехай A має вигляд

( )
a11 a12 ⋯ b1
a21 a22 ⋯ b2
⋯ ⋯ ⋯ ⋯
an 1 an 2 ⋯ bn

Очевидно, що система лінійних рівнянь може бути записана у вигляді:

( ) ( ) ( )( )
a11 a 12 a1 n b1
a a 22 a2 n b
x 1 21 + x2 + …+ x n = 2
⋯ ⋯ ⋯ ⋯
an 1 an 2 a nn bn

1) ⇒
Якщо розв'язок існує, то стовпчик вільних членів є лінійною комбінацією стовпчиків матриці
A , отже, добавлення цього стовпчика до матриці, тобто перехід A → ~
A не змінює ранг.
2) ⇐
~ ~
Якщо rankA=rank A , то це означає, що матриці A та A мають один і той самий базисний
мінор. Стовпчик вільних членів – лінійна комбінація стовпчиків базисного мінору, тобто
вищенаведений запис системи є вірним.▼

24. Теорема Крамера (дов.).

~
Теорема 24.1 (Крамера). Нехай задано систему лінійних рівнянь із розширеною матрицею A .

( )
a11 a12 ⋯ b1
~ a21 a22 ⋯ b2
A=
⋯ ⋯ ⋯ ⋯
a n 1 an 2 ⋯ bn

Нехай det A= Δ.

( )
a11 ⋯ b1
B i= ⋮ ⋱ ⋮
a1 n ⋯ bn
 [i -тий стовпчик викреслено]
Нехай det Bi =Δi .
Якщо Δ ≠ 0 , то система має розв'язок, і причому єдиний. Він може бути обчислений за
формулою
Δi
x i=
Δ
► Позначимо через Aij (i , j=1 , n) алгебраїчне доповнення визначника Δ .

Домножимо перше рівняння системи на A11, друге – на A21, …, n -не – на An 1. Додамо

одержані рівняння. Отримаємо:
x 1 ( a11 A11 +a21 A 21 + …+an 1 A n 1 ) +¿

+ x 2 ( a12 A11 +a 22 A 21+ …+a n 2 An 1 ) +…+ ¿

+ x 1 ( a1 n A 11+a 2 n A21 +…+ ann A n1 ) =¿

¿ b1 A 11 + b2 A 21 + …+bn An 1.

У цьому визначнику коефіцієнтом при змінній x 1 є розклад визначника Δ за першим

стовпчиком. Отже, цей коефіцієнт дорівнює Δ . Коефіцієнтом при x j , де j ≠ 1, є сума добутків
елементів j -того стовпчика визначника Δ на алгебраїчні доповнення першого стовпчика. За
лемою 16.1 ця сума дорівнює нулю. Таким чином, в одержаному рівнянні коефіцієнти при
x 2 , x 3 ,… , x n дорівнюють нулю. Вільний член є розкладом визначника Δ 1 за елементами
першого стовпчика. Отже, рівняння набуває вигляду
Δ x 1= Δ1

Далі, аналогічно, перше рівняння в системі домножаємо на A12, друге – на A22, …, n -не – на
An 2. Шляхом аналогічних перетворень одержуємо рівняння

Δ x 2= Δ2

Виконавши цей процес n разів із відповідними значеннями в перетвореннях, отримаємо

систему лінійних рівнянь, яка є наслідком вихідної:

{
Δ x 1=Δ 1
Δ x 2=Δ 2
…
Δ x n=Δ n

( ¿)

Зрозуміло, що всі розв'язки вихідної системи, якщо вони існують, є розв'язками й отриманої
системи. За умовою теореми Δ ≠ 0 , тому
 Δ1 Δ Δ
x 1= , x 2= 2 , … , x n= n
Δ Δ Δ
Це означає, що вихідна система має не більше одного розв'язку. Залишається перевірити, що
одержаний розв'язок ( ¿ ) є розв'язком вихідної системи. Підставимо значення x 1 , x 2 , … , x n в i -те
рівняння системи й при цьому кожен визначник Δ i ( i=1 , n ) розкладемо за елементами i -того
стовпчика:
a i1 x 1+ ai 2 x 2+ …+a ii xi + …+a¿ x n=¿

Δ1 Δ2 Δn
¿ ai 1 + ai 2 +…+ a¿ =¿
Δ Δ Δ
1
¿ ( a Δ +a Δ + …+ a¿ Δ n )=¿
Δ i1 1 i2 2
1
Δ ( i 1 1 11 2 21
a ( b A + b A + …+ bi A i 1+ …+bn An 1 ) +a i 2 ( b 1 A12 +b2 A 22+ …+bi Ai 2 +…+b n A n 2) + …+a¿ ( b1 A 1 n+ b2 A 2 n+ …

1
¿ ( b ( a A + a A +…+ aii A1 i +…+ a¿ A 1 n ) +b 2 ( a i1 A 21+ ai 2 A 22+ …+aii A 2i +…+ a¿ A2 n ) ) +…+b i ( ai 1 Ai 1 +ai 2 A
Δ 1 i 1 11 i 2 12
Примітка. Коефіцієнтом при b i є розклад визначника Δ за i -тим рядком, а коефіцієнтом при
b j ( j≠ i ) є нульова сума добутків елементів i -того рядка визначника Δ на алгебраїчні
доповнення j -того рядка (див. лему 16.1).
Отже, одержаний розв'язок системи рівнянь ( ¿ ) задовольняє i -му рівнянню вихідної системи,
тобто розв'язок системи ( ¿ )
Δ1 Δ Δ
x 1= , x 2= 2 , … , x n= n
Δ Δ Δ
є розв'язком і вихідної системи, причому єдиним.▼

25. Теорема про властивостi розв'язкiв однорiдної системи та неоднорiдної системи (дов.,
лекцiя 11, слайди 5-6, конспект , лекц. 11, стр. 97-99).
26. Теорема про властивостi розв'язкiв однорiдної системи та неоднорiдної системи (дов.,
лекцiя 11, слайд 7, конспект , лекц. 11, стр. 99-100).

27. Поняття лiнiйної комбiнацiї набору елементiв. Поняття лiнiйної залежностi елементiв
векторного простору. Теорема про властивостi лiнiйно залежних систем (дов. лекцiя 14,
слайди 5-7)
Лінійною комбінацією набору елементів ( x 1 , x 2 ,… , x n ) називається вираз вигляду
α 1 x 1 +α 2 x 2+ …+α n x n, де α 1 , α 2 ,… , α n – деякі числа.

Система рядків (стовпчиків) називається лінійно залежною, якщо α 1 A1 + α 2 A 2+ …+α n A n=0 , де

Ai – i -тий рядок (стовпчик), α 1 α 2 … α n ≠ 0 та 0 – нульовий рядок (стовпчик).
28. Поняття лiнiйної незалежностi елементiв векторного простору. Теорема про
властивостi лiнiйно незалежних систем (дов. лекцiя 14, слайди 7-8)