Professional Documents
Culture Documents
ДКР ОТ Та ПР Маснюк Аднрій ЕМ-31
ДКР ОТ Та ПР Маснюк Аднрій ЕМ-31
Перевірив: Виконав:
Шполянський. О. Г. Студент групи ЕМ-31
Маснюк Андрій
Київ – 2023
ЗМІСТ
1. Завдання 3
2. Стислі теоретичні відомості 4
3. Математичні розрахунки 8
4. Блок-схема алгоритму розв’язку задачі 10
5. Текст програми 13
6. Результати роботи програми 15
7. Висновки 16
8. Список літератури 17
ЗАВДАННЯ
Знайти площу фігури з заданою точністю, яка обмежена графіками функцій:
1. Розрахувати точки перетину заданих функцій.
2. Зобразити на координатній площині фігуру, площу якої потрібно
обчислити.
3. Скласти блок-схему алгоритму для знаходження площі заданої фігури
для кожного методу обчислення визначеного інтегралу, що вказані у варіанті
завдання, та скласти її опис.
4. Написати програму на мові C# для обчислення площі заданої фігури
методами відповідно до варіанту завдання.
5. Зробити висновки щодо переваг та недоліків використаних методів
обчислення визначених інтегралів з обґрунтуванням.
Варіант 16
y = −𝑥 2 + 2𝑥
𝑦 = 𝑥 2 − 2𝑥 + 1
1
𝑥 ∈ [0; 1 − ]
√2
3
СТИСЛІ ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Під час обчислення визначених інтегралів є точні й наближені методи. На
практиці здебільшого доводиться користуватися наближеними методами через те
що знайти аналітичні вирази для обчислення визначених інтегралів не завжди
можливо. Завдання наближеного обчислення визначених інтегралів базується на
знаходженні ряду значень підінтегральної функції. При цьому будуються потрібні
формули, що можуть обчислювати визначений інтеграл і називаються вони
квадратурними. Виглядають вони так:
𝑏 𝑛
4
Рисунок 1 – Визначення елементарних стрічок площі підінтегральної функції
Обчислити цю площу можна так: розіб'ємо інтервал інтегрування [a , b] на n
стрічок з малим кроком h=(b-a)\n, на кожному інтервалі довжиною h замінюємо
функцію f(x) відрізком прямої (рис.2) й визначаємо площу елементарної стрічки
як площу трапеції Si. При цьому похибка кожної обчисленої елементарної площі
визначається заштрихованої не врахованою площею (рис. 2).
5
𝑛−1 𝑛−1
ℎ
𝐼 ≅ ∑ 𝑆𝑖 = ∑(𝑓(𝑥𝑖 ) + 𝑓(𝑥𝑖+1 ))
2
𝑖=0 𝑖=0
7
МАТЕМАТИЧНІ РОЗРАХУНКИ
𝑦 = 𝑥 2 − 2 ∗ 𝑥 + 1 = (𝑥 − 1)2 ,
√2 √2 √2 2 2 1
𝑦1,2 (1 ± ) = (1 ± − 1)2 = (± ) = = .
2 2 2 4 2
√2 1 √2 1
Отже, точками перетину графіків функцій є (1 − ; )і (1 + ; ).
2 2 2 2
8
1 1
1− 1−
√2 √2
𝑆=∫ (𝑥 2 − 2𝑥 + 1 − (−𝑥 2 + 2𝑥 ))𝑑𝑥 = ∫ (2𝑥 2 − 4𝑥 + 1)𝑑𝑥 =
0 0
1
2𝑥 3 2 1− 2 √2 3 √2 2 √2
=( − 2𝑥 + 𝑥) | √ 2 = (1 − ) − 2(1 − ) + (1 − )=
3 3 2 2 2
0
√2 2 2√2 1 √2 2√2
= (1 − )( − + − 2 + √2 + 1) = (1 − ) (− + √2)
2 3 3 3 2 3
√2 √2 √2 1 √2 − 1
= (1 − )( ) = − = ≈ 0.138071
2 3 3 3 3
9
БЛОК-СХЕМА АЛГОРИТМУ РОЗВ’ЯЗКУ ЗАДАЧІ
10
11
12
ТЕКСТ ПРОГРАМИ
//y1=-x^2+2x
//y2=x^2-2x+1
//(0; 1-1/2^0.5
//f(x) =(x^2-2*x+1)-(-x^2+2*x)
}
s11 = h * (s11 + (a * a - 2 * a + 1) - (-a * a + 2 * a) + (b * b - 2 * b + 1) - (-b * b + 2 * b) / 2);
n *= 2;
h = (b - a) / n;
for (i = 1, x = a, s21 = 0; i <= n - 1; i++)
{
x += h;
s21 += (x * x - 2 * x + 1) - (-x * x + 2 * x);
}
s21 = h * (s21 + (a * a - 2 * a + 1) - (-a * a + 2 * a) + (b * b - 2 * b + 1) - (-b * b + 2 * b) / 2);
}
while (Math.Abs(s11 - s21) > e);
14
РЕЗУЛЬТАТ РОБОТИ ПРОГРАМИ
15
ВИСНОВКИ
З метою виконати дане мені завдання в домашній контрольній роботі я
написав програму, що обчислює площу фігури, яка обмежена двома графіками
функцій. Вона обчислює площу за допомогою вказаних мною квадратурних
формул двома методами, а саме методом трапецій та методом Сімпсона.
Можна сказати, що метод Сімпсона обчислює точніше за використання
меншої кількості елементарних стрічок, так як за методом трапецій результат
становив приблизно 0,138077 з 32768 стрічками, а метод Сімпсона показав
результат 0,138071, використавши всього 8. Задля перевірки правильності
результатів були здійснені ручні розрахунки за допомогою формули Ньютона-
Лейбніца і вони становили 0,138071, що збігається з методом Сімпсона і
приблизно рівне методу трапецій.
16
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Бахвалов Н.С. Численые методы. – М.: Наука, 1975 – 631 с.
2. Фихтенгольц Г. М. Курс дифференциального и интегрального исчисления. —
Москва : Наука, 1964. — Т. 2. — 800 с.
3. Демидович Б. П. Марон И.А. Основы вычислительной математики. – М.:
Наука, 1966 – 664 с.
4. Волков Е.А. Численые методы. – М.: Наука, 1982 – 254 с
17