Функції багатьох змінних

Функції двох змінних

1 Основні поняття
Означення 1 Нехай D – деяка множина впорядкованих пар
дійсних чисел: 𝐷 = 𝑋 × 𝑌. Припустимо, що кожній парі (x,
y) є D поставлено у відповідність число z із множини Z.
Тоді кажуть що на множені D задано функцію двох змінних
z = f (x; y). Змінні x, y називають незалежними змінними,
або аргументами; z - залежною змінною; кажуть також, що
f (x, y) – це значення функції f у т. (x, y) Множену D
називають областю визначення функції. Всі значення яких
набуває функція f (x, y) при (x, y) , що належать області
визначення, утворюють область значень функції z.
Аналогічно можна ввести поняття функції 3-х змінних
u = f (x, y, z), 4-x і т.д. Усі такі функції називають функціями
багатьох змінних. Ф.Б.З.
Функцію двох змінних можна розглядати як функцію
точки М(x, y) координатної площини xОy. Областю
визначення функції тоді буде множина точок площини, або
її частина, обмежена деякими лініями.
Лінію, що обмежує область, називають границею
області. Точки області, що не лежать на границі,
називаються внутрішніми. Область, що складається тільки з
внутрішніх точок, називається відкритою, а якщо до неї
приєднати границю, то - замкненою і позначають 𝐷.
3𝑥+2𝑦
Приклад 1 z = 𝑥 2 −𝑦 2 - знайти область визначення. 𝑥 2 ≠
𝑦 2 ⇒ 𝑦 ≠ ±𝑥.
Геометрично це всі точки площини, окрім бісектрис
координатних кутів.

Приклад 2 𝑧 = √4 − 𝑥 2 − 𝑦 2
4 − 𝑥 2 − 𝑦 2 ≥ 0 ⇒ 𝑥 2 + 𝑦 2 ≤ 4 - це круг із центром у т.
(0;0) і радіусом 2, що включає і його границю, тобто коло
𝑥 2 + 𝑦 2 = 4.

Область замкнена 𝐷: 𝑥 2 + 𝑦 2 ≤ 4
Значення функції 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) у т. М0 (𝑥0 , 𝑦0 )
позначають 𝑧0 = 𝑓(𝑥0 , 𝑦0 ) або 𝑧0 = 𝑓 (М0 ) і називають
частинним значення функції.
Функція двох незалежних змінних допускає
геометричне тлумачення. Кожній точці М0 (𝑥0 , 𝑦0 ) області D
в системі координат xOy відповідає точка М0 (𝑥0 , 𝑦0 , 𝑧0 ), де
𝑧0 = 𝑓(𝑥0 , 𝑦0 ) – апліката т. М. Сукупність всіх таких точок є
деяка поверхня, яка геометрично зображує дану функцію
𝑧 = 𝑓(𝑥, 𝑦)

Так у прикладі 2 функція 𝑧 = √4 − 𝑥 2 − 𝑦 2

представляє собою верхню напівсферу з R = 2
ФДЗ, як і функція однієї змінної може задаватись
таблицями,
графіком, або аналітично.
2. Границя функції
Означення 2 Множина всіх точок М(x, y) площини,
координати якої задовольняють нерівність
√(𝑥 − 𝑥0 )2 + (𝑦 − 𝑦0 )2 < 𝛿, називається 𝛿 - околом т.
М0 (𝑥0 , 𝑦0 ). Іншими словами, 𝛿 - окіл т. М0 - це всі
внутрішні точки кола з центром М0 і радіусом 𝛿.
Означення 3 Нехай функція 𝑧 = 𝑓(𝑥, 𝑦) визначена в
деякому околі т. М0 (𝑥0 , 𝑦0 ), крім можливо, самої цієї точки.
Число А називається границею функції 𝑧 = 𝑓 (𝑥, 𝑦), при
𝑥 ⟶ 𝑥0 , 𝑦 ⟶ 𝑦0 (aбо M(x, y) ⟶ М0 (𝑥0 , 𝑦0 )), якщо ∀ℰ >
0 ∃𝛿 > 0:

∀𝑥 ≠ 𝑥0 і y ≠ 𝑦0 , що задають √(𝑥 − 𝑥0 )2 + (𝑦 − 𝑦0 )2 <

𝛿 => |𝑓(𝑥; 𝑦) − 𝐴| < ℰ
Записують А = lim 𝑓(𝑥; 𝑦) , або А = lim𝑀⟶𝑀0 𝑓 (𝑀)
𝑥⟶𝑥0 ,
𝑦⟶𝑦0

Із означення =>, що якщо lim ∃ , то вона не залежить від

шляху, за яким 𝑀 ⟶ 𝑀0
Геометричний зміст границі функції двох змінних
полягає у наступному. Яким би не було число ℰ > 0,
знайдеться 𝛿- окіл т. М0 (𝑥0 , 𝑦0 ), такий що в усіх його точках
M(x, y), відмінних від М0 , аплікати відповідних точок
поверхні 𝑧 = 𝑓(𝑥, 𝑦) відрізняються від числа А за
абсолютною величиною, менше ніж на ℰ.
𝑥 2 −𝑦 2
Приклад 28.3 Знайти границю lim
𝑥⟶0 𝑥 2 +𝑦 2
𝑦⟶0,

Будемо наближатись до О(0;0) за прямою y = kx, де k –

деяке число. Тоді
 𝑥 2 −𝑦 2 𝑥 2 −𝑘 2 𝑥 2 1−𝑘 2 1−𝑘 2
lim = lim = lim =
𝑥⟶0 𝑥 2 +𝑦 2 𝑥⟶0 𝑥 2 +𝑘 2 𝑥 2 𝑥⟶0 1+𝑘 2 1+𝑘 2
𝑦⟶0, 𝑦⟶0 𝑦⟶0

𝑥 2 −𝑦 2
Таким чином, функція z = 𝑥 2 +𝑦 2 у т. O(0; 0) границі не має,
оскільки при різних значеннях k границя функції не
однакова ( функція має різні граничні значення).
Властивості границі ФДЗ аналогічні функції однієї змінної.
3 Неперервність функції двох змінних.
Означення3 Функція 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) (або 𝑓(𝑀) називається
неперервною у т. М0 (𝑥0 , 𝑦0 ), якщо вона:
а) визначена в цій точці і деякому її колі,
б) має границю lim 𝑓(𝑀)
𝑀⟶𝑀0

в) ця границя дорівнює значенню функції z у точці 𝑀0

lim 𝑓(𝑀) = 𝑓(𝑀0 ) , або lim 𝑓 (𝑥; 𝑦) = 𝑓(𝑥0 , 𝑦0 ).
𝑀⟶𝑀0 𝑥⟶0
𝑦⟶0,

4 Частинні похідні
Нехай задано функцію двох змінних z = f(x; y) визначену у
деякому околі точки М0 (𝑥0 , 𝑦0 ). Зафіксуємо значення другої
змінної y: y = 𝑦0 і розглянемо функцію z = f(x, 𝑦0 ) однієї
змінної z = f(x, 𝑦0 ) у точці 𝑥 = 𝑥0 .
Означення 4 Надамо значенню 𝑥0 приросту ∆𝑥. Тоді
функція дістане приріст
∆х z =f (𝑥0 + ∆𝑥; 𝑦0 ) – f (𝑥0 , 𝑦0 )
який зветься частинним приростом функції по змінній x у т.
М0 (𝑥0 , 𝑦0 ).
Аналогічно частинний приріст функції по змінній y :
∆𝑦 z =f (𝑥0 , 𝑦0 + ∆𝑦) – f (𝑥0 , 𝑦0 )

Означення. 5
∆х 𝑍
Якщо існує скінченна границя lim , то вона
∆𝑥⟶0 ∆𝑥

називається частинною похідною функції z = f(x, y) у т. М0

по змінній x і записується одним із позначень:
𝜕𝑧
Z'x (𝑥0 , 𝑦0 ), 𝑓′𝑥 (𝑥0 , 𝑦0 ); (𝜕𝑥)𝑥=𝑥0 ; (𝜕 − де округла) Якщо
замінити 𝑥0 , 𝑦0 на x, y, то дістанемо:
𝜕𝑧 𝜕𝑓(𝑥,𝑦) 𝑓(𝑥+∆𝑥,𝑦)−𝑓(𝑥,𝑦)
= = lim
𝜕𝑥 𝜕𝑥 ∆𝑥⟶0 ∆𝑥

Аналогічно, вважаючи, що x- стала, а y- змінна, визначають

частинну похідну по y:
𝜕𝑧 𝜕𝑓(𝑥,𝑦) 𝑓(𝑥,𝑦+∆𝑦)−𝑓(𝑥,𝑦)
= = lim
𝜕𝑦 𝜕𝑦 ∆𝑦⟶0 ∆𝑦

𝜕𝑧
𝑍’𝑦 , 𝑓’𝑦 , , 𝐷𝑦 𝑧 , 𝐷𝑦 𝑓 (𝑥, 𝑦).
𝜕𝑦
З означення випливає, що частинна похідна функції z =
f(x; y) по змінній x є звичайною похідною від функції однієї
змінної x при фіксованому значенні змінної y, а похідна по y
є похідною однієї змінної y при фіксованому значенні x .
Тому частинні похідні обчислюються за формулами і
правилами знаходження похідних функцій однієї змінної.
Приклад 5 Знайти частинні похідні функції
𝑓 (𝑥, 𝑦) = 4𝑥 2 𝑦 + 5𝑥𝑦 3 − 3𝑥 + 2𝑦 − 6. у т. М(2;3)
𝑓 ′ (𝑥, 𝑦) = 8𝑥𝑦 + 5𝑦 3 − 3 ; 𝑓 ′ 𝑥 (𝑀)
= 8 ∗ 2 ∗ 3 + 5 ∗ 27 − 3 = 180
𝑓 ′ 𝑦 (𝑥, 𝑦) = 4𝑥 2 + 15𝑥𝑦 2 + 2 ; 𝑓 ′ 𝑦 (𝑀) = 4 ∗ 22 + 15 ∗ 2 ∗
32 + 2 = 288
Приклад 6 𝑧 = 𝑥 𝑦 (x > 0)
𝜕𝑧 𝜕𝑧
= 𝑦𝑥 𝑦−1 ; 𝜕𝑦 = 𝑥 𝑦 ln 𝑥
𝜕𝑥

пох.степеневої ф-ції від х пох.показникової ф-ції від y.

5 Частинні похідні вищих порядків
𝜕𝑓(𝑥,𝑦) 𝜕𝑓(𝑥,𝑦)
Частинні похідні і називають частинними
𝜕𝑥 𝜕𝑦
похідними першого порядку. Їх можна розглядати як
функції від (𝑥, 𝑦)є 𝐷. Ці функції можуть теж мати похідні,
які називають частинними похідними другого порядку.
Вони визначаються:
𝜕 𝜕𝑧 𝜕2𝑧 ′′ ′′
( )= = 𝑧𝑥𝑥 = 𝑓𝑥 2 (𝑥, 𝑦)
𝜕𝑥 𝜕𝑥 𝜕𝑥 2
𝜕 𝜕𝑧 𝜕2𝑧 ′′ ′′
( )= = 𝑧𝑦𝑥 = 𝑓𝑥𝑦 (𝑥, 𝑦)
𝜕𝑥 𝜕𝑦 𝜕𝑦𝜕𝑥
𝜕 𝜕𝑧 𝜕2𝑧 ′′ ′′
( )= = 𝑧𝑥𝑦 = 𝑓𝑦𝑥 (𝑥, 𝑦)
𝜕𝑦 𝜕𝑥 𝜕𝑥𝜕𝑦
𝜕 𝜕𝑧 𝜕2𝑧 ′′ ′′
( )= = 𝑧𝑦𝑦 = 𝑓𝑦 2 (𝑥, 𝑦)
𝜕𝑦 𝜕𝑦 𝜕𝑦 2
Аналогічно визначаються похідні 3-го і 4-го і n-го порядку.
′′′ 𝜕 𝜕2 𝑧 𝜕 𝜕3 𝑧 𝜕4 𝑧 ′′′ ′
Так: 𝑧𝑥𝑥𝑦 = 𝜕𝑦 (𝜕𝑥 2 ); 𝜕𝑥 (𝜕𝑥𝜕𝑦𝜕𝑥 ) = (або 𝑧𝑥𝑦𝑥 )𝑥 =
𝜕𝑥𝜕𝑦𝜕𝑥 2
(4)
𝑧𝑥𝑦𝑥 2

Частинна похідна другого і більш високого порядку, взята

по різним змінним називається змінною частинною
похідною.
Приклад 7 𝑧 = 𝑥 4 − 2𝑥 2 𝑦 3 + 𝑦 5 + 1
Теорема 1(Шварца). Якщо частинні похідні вищого
порядку неперервні, то змішані похідні одного порядку, що
відрізняються лише порядком диференціювання, рівні між
собою.
𝜕2 𝑧 𝜕2 𝑧
Зокрема якщо 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) маємо = 𝜕𝑦𝜕𝑥
𝜕𝑥𝜕𝑦

6 Диференційовність і повний диференціал функціїї

Нехай функція 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) визначена в деякому околі
т. M(x,y).Повний приріст функції у т.М :
∆z = f(x+∆x ; y+∆y) – f(x;y).
Означення6
Функція z = f(x ; y) називається диференційовною у
т.М(x;y), якщо її приріст можна виразити у вигляді:
∆𝑧 = 𝐴 ∗ ∆𝑥 + 𝐵 ∗ ∆𝑦 + 𝛼∆𝑥 + 𝛽∆𝑦 (1)
де 𝛼 = 𝛼 (∆𝑥; ∆𝑦) → 0 і 𝛽 = 𝛽 (∆𝑥; ∆𝑦) → 0 при ∆𝑥 →
0, ∆𝑦 → 0. Сума перших двох доданків y (1) є головною
частиною приросту функції.
Означення7 Головна частина приросту функції z = f(x; y)
лінійна відносно ∆𝑥 і ∆𝑦 називається повним диференціалом
цієї функції і позначається символом dz :
𝑑𝑧 = 𝐴 ∗ ∆𝑥 + 𝐵 ∗ ∆𝑦 (2).
Вирази 𝐴 ∗ ∆𝑥 і 𝐵 ∗ ∆𝑦 називають частинними
диференціалами. Для незалежних змінних x і y вважають
∆𝑥 = 𝑑𝑥 і ∆𝑦 = ∆𝑦. Тому рівняння (2) можна переписати у
вигляді:
𝑑𝑧 = 𝐴 ∗ 𝑑𝑥 + 𝐵 ∗ 𝑑𝑦 (3).
Теорема 2 (необхідна умова диференційованості функції)
Якщо функція 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) диференційована у т. M(x;y) , то
вона неперервна в цій точці і має частинні похідні
𝜕𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑧
і , при чому =𝐴, =𝐵.
𝜕𝑥 𝜕𝑦 𝜕𝑥 𝜕𝑦

Відмітимо, що обернене твердження не вірне, тобто із

неперервності функції або існування частинних похідних не
випливає диференційованість функції:

Так, неперервна функція 𝑧 = √𝑥 2 + 𝑦 2 не диф-на у т.(0;0)

Як наслідок теореми отримаємо формулу для
обчислення повного диференціалу. Формула (3) має вигляд:
𝜕𝑧 𝜕𝑧
𝑑𝑧 = 𝜕𝑥 𝑑𝑥 + 𝑑𝑦 (5)
𝜕𝑦

або
𝑑𝑧 = 𝑑𝑥 𝑧 + 𝑑𝑦 𝑧,
 𝜕𝑧 𝜕𝑧
де 𝑑𝑥 z = 𝜕𝑥 dx ; 𝑑𝑦 𝑧 = 𝜕𝑦 𝑑𝑦 частинні диференціали функції
z = f(x;y) .
Теорема 3(достатня умова диф-ті функції). Якщо
функція z= f(x;y) має неперервні частинні похідні 𝑧′𝑥 і 𝑧′𝑦 у
т. М(x;y), то вона диференційована у цій точці і її повний
диференціал виражається:
𝑑𝑧 = 𝑑𝑥 𝑧 + 𝑑𝑦 𝑧
Таким чином, на відміну від функції однієї змінної для
диференційованості функції 𝑧 = 𝑓(𝑥, 𝑦) необхідно
існування частинних похідних у точці і достатньо, щоб ці
похідні були неперервні.
Арифметичні властивості і правила обчислення
диференціалу функції декількох змінних такі ж, як і для
функції однієї змінної.
7 Застосування повного диференціалу для
наближених обчислень
Із означення повного диференціалу слідує, що при
достатньо малих |∆𝑥| і |∆𝑦| справедлива рівність
∆𝑧 ≈ 𝑑𝑧 (6).
Із повного приросту
∆𝑧 = 𝑓 (𝑥 + ∆𝑥; 𝑦 + ∆𝑦) = 𝑓(𝑥; 𝑦) ⇒ 𝑓(𝑥 + ∆𝑥; 𝑦 + ∆𝑦)
≈ 𝑓(𝑥; 𝑦) + 𝑑𝑧, або
𝑓(𝑥 + ∆𝑥; 𝑦 + ∆𝑦) ≈ 𝑓(𝑥; 𝑦) + 𝑓′𝑥 (x;y)∆𝑥+𝑓𝑦 ′(𝑥; 𝑦)∆𝑦
(7)
формула для наближених обчислень.
Приклад 8 Обчислити наближено: 1.023,01
Розглянемо функцію 𝑧 = 𝑥 𝑦 . Тоді 1.023,01 =
(𝑥 + ∆𝑥)𝑦+∆𝑦
Скористаємось формулою (7) 𝑧 ≈ 𝑧(𝑥0 , 𝑦0 ) +
𝑑𝑧(𝑥0 , 𝑦0 )
𝑥 = 1.02 ; 𝑦 = 3.01
𝑥0 = 1 , 𝑦0 = 3
∆𝑥 = 𝑥 − 𝑥0 = 1.02 − 1 = 0.02
∆𝑦 = 𝑦 − 𝑦0 = 3.01 − 3 = 0.01
𝑍 ′ 𝑥 = 𝑦𝑥 𝑦−1 ; 𝑍 ′ 𝑥(1; 3) = 3 ∗ 12 = 3
𝑍 ′ 𝑦 = 𝑥 𝑦 ∗ ln 𝑥; 𝑍 ′ 𝑦(1; 3) = 13 ln 1 = 0
𝑑𝑧 = 𝑧′𝑥 ∆𝑥 + 𝑧′𝑦 ∆𝑦

𝑑𝑧(1, 3) = 3 ∗ 0.02 + 0 ∗ 0.01 = 0.06

𝑧(1, 3) = 13 = 1
1.023.01 ≈ 1 + 0.06 = 1.06 .
Для порівняння: точне значення 1,023,01 ≈
1.061418168
8 Диференціали вищих порядків
Нехай функція 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) має неперервні частинні
похідні другого порядку. Диференціал другого порядку
визначається за формулою 𝑑 2 𝑧 = 𝑑(𝑑𝑧).
𝜕2 𝑧 𝜕2 𝑧 𝜕2 𝑧
Отже: 𝜕 2 𝑧 = 𝜕𝑥 2 + 2 𝜕𝑥𝜕𝑦 𝑑𝑥𝑑𝑦 + 𝑑𝑦 2 .
𝜕𝑥 2 𝜕𝑦 2
 𝜕 𝜕 2
2
Або 𝜕 𝑧 = ( 𝑑𝑥 + 𝑑𝑦) ∗ 𝑧 .
𝜕𝑥 𝜕𝑦

𝜕 𝜕 𝑛
𝑛
Для 𝜕 𝑧 = (𝜕𝑥 𝑑𝑥 + 𝑑𝑦) ∗ 𝑧 , nєN
𝜕𝑦

9 Похідна складної функції. Повна похідна

Нехай z = f (x; y) – функція двох змінних x; y,
кожна із яких є функцією незалежної змінної t: 𝑥 =
𝑥(𝑡) , 𝑦 = 𝑦(𝑡).
В цьому випадку функція 𝑧 =
𝑓(𝑥 (𝑡); 𝑦(𝑡))є складною функцією однієї незалежної змінної
t, а х і y – проміжні змінні.
Теорема 4 Якщо 𝑧 = 𝑓 (𝑥; 𝑦) – диференційована у т.
М(x;y), що належить D функція і
𝑥 = 𝑥(𝑡) , 𝑦 = 𝑦(𝑡) − диференційовані функції
незалежної змінної t, то похідна складної функції 𝑧(𝑡) =
𝑓(𝑥 (𝑡) ; 𝑦(𝑡)) обчислюється за формулою:
𝜕𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑥 𝜕𝑧 𝜕𝑦
= ∗ + ∗ (8)
𝜕𝑡 𝜕𝑥 𝜕𝑡 𝜕𝑦 𝜕𝑡
Частинний випадок: 𝑧 = 𝑓 (𝑥, 𝑦), де 𝑦 =
𝑦(𝑥) тобто 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦(𝑥 )) − складна функція однієї
незалежної змінної.
𝜕
𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑥 𝜕𝑧 𝜕𝑦 𝜕𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑦
Тоді = 𝜕𝑥 + ∗ ⇒ = 𝜕𝑥 + 𝜕𝑦 (9)
𝜕𝑥 𝜕𝑥 𝜕𝑦 𝜕𝑥 𝜕𝑥 𝜕𝑥

Формула повної похідної

Загальний випадок:
 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) , 𝑥 = 𝑥(𝑢; 𝑣) , 𝑦 = 𝑦(𝑢; 𝑣).
𝜕𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑥 𝜕𝑧 𝜕𝑦
= +
𝜕𝑢 𝜕𝑥 𝜕𝑢 𝜕𝑦 𝜕𝑢
𝜕𝑧 𝜕𝑧 𝜕𝑥 𝜕𝑧 𝜕𝑦
= + (10)
𝜕𝑣 𝜕𝑥 𝜕𝑣 𝜕𝑦 𝜕𝑣
𝜕𝑧 𝜕𝑧
Приклад 9 Знайти 𝜕𝑢 і , якщо 𝑧 = ln(𝑥 2 + 𝑦 2 ), 𝑥 = 𝑢 ∗
𝜕𝑣
𝑢
𝑣, 𝑦 =
𝑣
𝜕𝑧 2𝑥 2𝑦 1 𝜕𝑧 2𝑥
= 𝑥 2 +𝑦 2 ∗ 𝑣 + 𝑥 2 +𝑦 2 (𝑣) = 𝑥 2 +𝑦 2 ∗ 𝑢 +
𝜕𝑢 𝜕𝑣
2𝑦 𝑢
(− 𝑣 2 )
𝑥 2 +𝑦 2

2𝑦 2 𝑢
𝜕𝑧 (2𝑥𝑣 + ) (𝑢𝑣 + 2) 𝑢𝑣 4 + 𝑢
= 𝑣 =2 𝑣
𝜕𝑢 𝑥2 + 𝑦2 𝑢 2 = 2 𝑢2 𝑣 4 + 𝑢2
𝑢2 𝑣 2 + 2
𝑣
𝑣4 + 1 2
=2 =
𝑢(𝑣 4 + 1) 𝑢
10 Диференціал неявної функції
Функція неявна, якщо f(x; y; z) = 0
тоді:
𝜕𝑧 𝑓′𝑥 𝜕𝑧 𝑓′𝑦
= − ; = − (𝑓′𝑧 ≠ 0)
𝜕𝑥 𝑓′𝑧 𝜕𝑦 𝑓′𝑧
Приклад 10 Знайти частинні похідні функції z, що задана
неявно рівнянням: 𝑒 𝑧 + 𝑧 − 𝑥 2 𝑦 + 1 = 0
𝑓 (𝑥; 𝑦; 𝑧) = 𝑒 𝑧 + 𝑧 − 𝑥 2 𝑦 + 1
 𝜕𝑧 𝑓′𝑥 2𝑥𝑦
𝑓′𝑥 = −2𝑥𝑦 ; 𝑓′𝑧 = 𝑒 𝑧 + 1 ⇒ = − = 𝑧
𝜕𝑥 𝑓′𝑧 𝑒 +1
𝜕𝑧 𝑓′𝑦 2𝑥
𝑓′𝑦 = −2𝑥 ⇒ = − = 𝑧
𝜕𝑦 𝑓′𝑧 𝑒 +1
𝜕𝑦
Приклад 11. Знайти 𝜕𝑥 функції y = f(x) , якщо 𝑦 3 + 2𝑦 = 2𝑥
𝑓′
𝑦′𝑥 = − 𝑓′𝑥 𝑓′𝑦 ≠ 0 𝑓 (𝑥, 𝑦) = 𝑦 3 + 2𝑦 − 2𝑥
𝑦

−2 2
𝑓′𝑥 = −2 ; 𝑓′𝑦 = 3𝑦 2 + 2 ⇒ 𝑦′𝑥 2 − =
3𝑦 2 + 2 3𝑦 2 + 2
12. Дотична площина і нормаль до поверхні.
Означення 8
Нехай задано диференційовану функцію 𝑧 = 𝑓(𝑥; 𝑦) в
області D площини xOy. Її геометричним образом є
поверхня S. Вибравши точку P0 (x0 , y0) є D, знайдемо z0 = f
(x0 , y0) і , отже т. M0 (x0 , y0 , z0 ), що належать поверхні S.
Через цю точку можна провести нескінченну множину
ліній, що лежать на поверхні, а отже нескінченну множину
дотичних до цих ліній у т. M0. Сукупність цих прямих і
утворює дотичну площину.
Як відомо з геометрії, рівняння площини, що
проходить через т. M0 має вигляд:
A( x – x0) + B( y – y0) + C( z – z0) =0
або
𝐴 𝐵
z = z0 + a(x – x0) + b(y – y0) , де a = − 𝐶 ; 𝑏 = − 𝐶
 Для визначення коефіцієнтів a та b нагадаємо, що
𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 ) є кутовим коефіцієнтом дотичної до поверхні S т.
M0 , яка лежить у площині, паралельній площині xОz. Отже
рівняння цієї дотичної має вигляд
𝑦 = 𝑦0,
{ (11)
𝑧 − 𝑧0 = 𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 )(𝑥 − 𝑥0 )

(лінія M0 k1 на рис) .

𝑥 = 𝑥0,
Аналогічно { 𝑧 − 𝑧0 = 𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 )(𝑦 − 𝑦0 )
(12)
Рівняння дотичної M0k2 , що лежить у площині, || yOz.
Обидві дотичні прямі лежать у дотичній площині при
перетині її площинами 𝑥 = 𝑥0, і 𝑦 = 𝑦0, відповідно, тобто їх
рівняння можна записати так: для M0K2
𝑥 = 𝑥0,
{ ;
𝑧 − 𝑧0 = 𝑏(𝑦 − 𝑦0 )
для K1M0 :
𝑦 = 𝑦0,
{
𝑧 − 𝑧0 = 𝑎(𝑥 − 𝑥0 )
Порівнявши ці рівняння з рівнянням (11) та (12)
дістаємо, що 𝑎 = 𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 ) 𝑏 = 𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 ) . Отже
рівняння дотичної площини має вигляд:

Дотична - 𝑧 − 𝑧0 = 𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 )(𝑥 − 𝑥0 ) + 𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 )(𝑦 −

𝑦0 ) (13)
 Означення 2 Нормаллю до поверхні S, заданої
рівнянням 𝑧 = 𝑓(𝑥, 𝑦) у точці M0 (𝑥0, 𝑦0, 𝑧0 ) називають
пряму що проходить через т. M0 ┴ до дотичної площини.
Як відомо з геометрії, канонічне рівняння прямої, що
проходить через т. M0(𝑥0, 𝑦0, 𝑧0 ), має вигляд:
𝑥 − 𝑥0 𝑦 − 𝑦0 𝑧 − 𝑧0
= = ;
𝑚 𝑛 𝑝
де m, n, p – координати напрямленого вектора ā прямої, які
можна знайти з умови перпендикулярності нормалі до
дотичної площини (13), нормальний вектор якої
𝑛 = ( 𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 ), 𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 ), −1) . Вектори ā і 𝑛
паралельні, а отже

ā ( 𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 ), 𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 ), −1).

Функція нормалі записується так:

𝑥 − 𝑥0 𝑦 − 𝑦0
нормаль − =
𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 ) 𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 )
𝑧 − 𝑧0
= ; (14)
−1
Якщо поверхня S задана рівнянням 𝑓 (𝑥, 𝑦, 𝑧) = 0, то
рівняння з урахуванням того, що частинні похідні можуть
бути знайдені як похідні неявної функції приймуть вигляд:

𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 )(𝑥 − 𝑥0 ) + 𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 )(𝑦 − 𝑦0 ) +

𝑓 ′ 𝑧 (𝑥0, 𝑦0 )(𝑧 − 𝑧0 ) = 0 (15)

Рівняння дотичної площини

 𝑥 − 𝑥0
𝑓 ′ 𝑥 (𝑥0, 𝑦0 )
𝑦 − 𝑦0 𝑧 − 𝑧0
= + (16)
𝑓 ′ 𝑦 (𝑥0, 𝑦0 ) 𝑓 ′ 𝑧 (𝑥0, 𝑦0 )
− рівняня нормалі.
Приклад . Записати рівняння дотичної площини і нормалі
до параболоїда обертання 𝑧 = 𝑥 2 + 𝑦 2 у т. M0 ( 1; -1; 2)
2𝑥 = 2𝑥 ; 𝑍 ′ 𝑦 = 2𝑦 𝑍 ′ 𝑥 (1; −1) = 2 ; 𝑍 ′ 𝑦 (1; −1) = −2.
Скориставшись (13) і (14), отримаємо:
𝑧 − 2 = 2(𝑥 − 1) − 2(𝑦 + 1), або 2𝑥 − 2𝑦 − 𝑧 − 2 = 0 -
рівняння дотичної площини;
𝑥−1 𝑦+1 𝑧−2
= = − рівняння нормалі.
2 −2 −1