Лекція 11.

§45. Дослідження функції за допомогою похідних.

1. Монотонність функції.
Означення. Визначену на відрізку [𝑎; 𝑏] функцію 𝑓(𝑥) називають
монотонно зростаючою (спадною) на [𝑎; 𝑏], якщо
∀ 𝑥1 , 𝑥2 ∈ [𝑎; 𝑏]|𝑥1 ≥ 𝑥2 ⟹ 𝑓(𝑥1 ) ≥ 𝑓(𝑥2 ) (𝑓(𝑥1 ) ≤ 𝑓(𝑥2 )).
У випадку нерівностей 𝑓(𝑥1 ) > 𝑓(𝑥2 ) та 𝑓(𝑥1 ) < 𝑓(𝑥2 ) функцію
називають строго монотонно зростаючою чи спадною.
Критерій монотонності функції.
Для того, щоб диференційована на [𝑎; 𝑏] функція 𝑓(𝑥) була монотонно
зростаючою (спадною), необхідно та достатньо, щоб
𝑓 ′ (𝑥) ≥ 0 (𝑓 ′ (𝑥) ≤ 0).
Доведення.
Необхідність. Нехай функція 𝑓(𝑥) монотонно зростає на [𝑎; 𝑏]. За
теоремою Лагранжа ∀ 𝑥1 , 𝑥2 ∈ (𝑎; 𝑏) одержимо, що

𝑓(𝑥2 ) − 𝑓(𝑥1 ) = 𝑓 ′ (𝜉)(𝑥2 − 𝑥1 ).

Для 𝑥2 > 𝑥1 і 𝑓(𝑥2 ) > 𝑓(𝑥1 ) ⟹ 𝑓 ′ (𝜉) ≥ 0, ∃ 𝜉 ∈ (𝑥1 ; 𝑥2 ).
Достатність. Нехай 𝑓 ′ (𝜉) ≥ 0. Тоді при 𝑥2 ≥ 𝑥1 із теореми Лагранжа
⟹ 𝑓(𝑥2 ) ≥ 𝑓(𝑥1 ) ∀(𝑥1 ; 𝑥2 ) ⊂ [𝑎; 𝑏].
Приклад.
𝜋 2
Довести, що при 0 < 𝑥 < sin 𝑥 > 𝑥.
2 𝜋
sin 𝑥
Розглянемо функцію 𝑓(𝑥) = , 𝑓(0) = 1. Ця функція неперервна на
𝑥
𝜋 𝜋
відрізку [0; ], диференційована в інтервалі (0; 2 ), причому
2
𝑥 cos 𝑥−sin 𝑥 cos 𝑥 𝜋
𝑓 ′ (𝑥) = = (𝑥 − 𝑡𝑔(𝑥)) < 0, бо в інтервалі (0; 2 )
𝑥2 𝑥2

виконуються нерівності cos 𝑥 > 0, 𝑡𝑔(𝑥) > 𝑥. Отже, за критерієм

1
 𝜋
монотонності функція 𝑓(𝑥) строго спадає на відрізку [0; ], тому
2
𝜋 𝜋 sin 𝑥 2
𝑓(𝑥) > 𝑓 ( ) для 𝑥 ∈ (0; ), тобто виконується нерівність > ,
2 2 𝑥 𝜋
𝜋 2
еквівалентна на (0; ) нерівності sin 𝑥 > 𝑥, яку ми доводимо.
2 𝜋
2
Геометрична інтерпретація нерівності 𝑠𝑖𝑛 𝑥 > 𝑥
𝜋
𝜋
На інтервалі (0; ) графік функції
2

𝑦 = sin 𝑥 лежить вище графіка

2
функції 𝑦 = 𝑥. Зауважимо, що
𝜋
2 𝜋
sin 𝑥 ≥ 𝑥 при 𝑥 ∈ [0; ], причому
𝜋 2
𝜋
при 𝑥 = 0 і 𝑥 = ця нерівність стає
2

рівністю.

2. Екстремуми функції.
a) Необхідні умови екстремума.

Необхідні умови екстремума легко отримати з теореми Ферма. Згідно теореми

точки екстремума функції 𝑓(𝑥) треба шукати серед тих точок із області
визначення функції, в яких похідна цієї функції або дорівнює нулю, або не
існує.

Означення. Точки, в яких похідна даної функції дорівнює нулю, називаються

стаціонарними точками цієї функції, а точки, в яких функція неперервна, а її
похідна або дорівнює нулю, або не існує, називаються її критичними точками.
Тому всі точки екстремума функції знаходяться серед її критичних точок.

Зауважимо, що не будь-яка критична точка є точкою екстремума.

2
Наприклад, точка 𝑥=0 є критичною для кожної із функцій
1
𝑦 = 𝑥 2 , 𝑦 = 𝑥 3 , 𝑦 = |𝑥|, 𝑦 = |𝑥|2 .

1
Причому для функцій 𝑦 = 𝑥 2 , 𝑦 = |𝑥|, 𝑦 = |𝑥|2 точка 𝑥 = 0 є точкою
екстремума, а для функції 𝑦 = 𝑥 3 ця точка не є точкою локального екстремума
(слово «локальний» можна опускати).

b) Перша достатня умова існування екстремума (за першою похідною).

Теорема. Нехай функція 𝑓(𝑥) диференційована в деякому околі точки 𝑥0 , в

якій вона неперервна. Тоді:

1) якщо 𝑓 ′ (𝑥) змінює знак з «−» на «+» при переході через точку 𝑥0 , тобто
∃ 𝛿 > 0 таке, що
3
 ∀ 𝑥 ∈ (𝑥0 − 𝛿; 𝑥0 ) ⟶ 𝑓 ′ (𝑥) < 0,
∀ 𝑥 ∈ (𝑥0 ; 𝑥0 + 𝛿) ⟶ 𝑓 ′ (𝑥) > 0,
то 𝑥0 − точка строгого мінімума функції 𝑓(𝑥).
2) якщо 𝑓 ′ (𝑥) змінює знак з «+» на «−» при переході через точку 𝑥0 , то
𝑥0 − точка строгого максимума функції 𝑓(𝑥).

Доведення. Нехай 𝑓(𝑥) змінює знак з мінуса на плюс при переході через
точку 𝑥0 . Тоді виконуються вище зазначені умови. Якщо 𝑥 − довільна
точка інтервалу (𝑥0 − 𝛿; 𝑥0 ), то 𝑓(𝑥) диференційована на інтервалі (𝑥; 𝑥0 )
і неперервна на відрізку [𝑥; 𝑥0 ]. За теоремою Лагранжа 𝑓(𝑥) − 𝑓(𝑥0 ) =
𝑓 ′ (𝜉)(𝑥 − 𝑥0 ), де 𝑓 ′ (𝜉) < 0, оскільки 𝑥0 − 𝛿 < 𝑥 < 𝜉 < 𝑥0 і 𝑥 − 𝑥0 < 0.
Отже, ∀ 𝑥 ∈ (𝑥0 − 𝛿; 𝑥0 ) ⟹ 𝑓(𝑥) > 𝑓(𝑥0 ). Аналогічно, на [𝑥0 ; 𝑥], де
𝑥0 < 𝑥 < 𝑥0 + 𝛿, одержимо, що ∀ 𝑥 ∈ (𝑥0 ; 𝑥0 + 𝛿) ⟶ 𝑓(𝑥) > 𝑓(𝑥0 ), тобто
𝑥0 − точка строгого мінімума функції 𝑓(𝑥).

c) Друга достатня умова строгого екстремуму (за похідними старшого

порядку).

Теорема. Нехай існує 𝑓 (𝑛) (𝑥0 ), де 𝑛 > 2 і виконуються умови:

𝑓 ′ (𝑥0 ) = 𝑓 ′′ (𝑥0 ) = ⋯ = 𝑓 (𝑛−1) (𝑥0 ) = 0, 𝑓 (𝑛) (𝑥0 ) ≠ 0.

Тоді:

a) якщо 𝑛 − парне число, то 𝑥0 − точка екстремума функції 𝑓(𝑥), а саме

точка строгого максимума у випадку 𝑓 (𝑛) (𝑥0 ) < 0 і точка строгого
мінімума при 𝑓 (𝑛) (𝑥0 ) > 0.
b) якщо 𝑛 − непарне число, то 𝑥0 не є точкою екстремума функції 𝑓(𝑥).

Запишемо локальну формулу Тейлора для 𝑓(𝑥) в околі точки 𝑥0 при вище
заданій умові. Одержимо наступне:

𝑓 (𝑛) (𝑥0 )
𝑓(𝑥) − 𝑓(𝑥0 ) = (𝑥 − 𝑥0 )𝑛 + 𝑜((𝑥 − 𝑥0 )𝑛 ),
𝑛!

4
 звідки маємо

𝑓 (𝑛) (𝑥0 )
𝑓(𝑥) − 𝑓(𝑥0 ) = (𝑥 − 𝑥0 )𝑛 (1 + 𝛼(𝑥)), де 𝛼(𝑥) → 0, 𝑥 → 𝑥0 ,
𝑛!

оскільки 𝐶 ∙ 𝑜((𝑥 − 𝑥0 )𝑛 ) = 𝑜((𝑥 − 𝑥0 )𝑛 ) при 𝐶 ≠ 0, 𝐶 = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡.

1
Тому ∃ 𝛿 > 0: ∀ 𝑥 ∈ 𝑂𝛿 (𝑥0 ) ⟶ |𝛼(𝑥)| < і звідси ⟹
2

1 + 𝛼(𝑥) > 0 ∀ 𝑥 ∈ 𝑂𝛿 (𝑥0 ). За цієї умови маємо 𝑠𝑖𝑔𝑛 [𝑓(𝑥) − 𝑓(𝑥0 )] =

𝑠𝑖𝑔𝑛[𝑓 (𝑛) (𝑥0 )(𝑥 − 𝑥0 )𝑛 ] ∀𝑥 ∈ 𝑂(𝑥0 ; 𝛿). Аналіз цього співвідношення
приводить до твердження теореми при 𝑛 = 2𝑘 та при 𝑛 = 2𝑘 + 1.

Приклад.

Знайти інтервали монотонності витрат виробництва, визначених функцією

𝑉(𝑥) = 2𝑥 3 − 6𝑥 + 5.

a) Дана функція визначена на (−∞; +∞), але має економічний зміст

лише при 𝑥 ≥ 0.
b) Знаходимо похідну функції:
𝑉 ′ (𝑥) = 6𝑥 2 − 6 = 6(𝑥 2 − 1); 𝑉 ′ (𝑥) = 0 ⟹ 𝑥1,2 = ±1.
Ці точки поділяють вісь 𝑂𝑥 на інтервали (−∞; −1), (−1; 1), (1; +∞).
c) При 𝑥 ∈ (−∞; −1) ⟹ 𝑉 ′ (𝑥) > 0;
при 𝑥 ∈ (−1; 1) ⟹ 𝑉 ′ (𝑥) < 0;
при 𝑥 ∈ (1; +∞) ⟹ 𝑉 ′ (𝑥) > 0.
Згідно достатньої ознаки монотонності функції робимо висновок:
функція 𝑉(𝑥) зростає при 𝑥 ∈ (−∞; −1) ∪ (1; +∞) і спадає при
𝑥 ∈ (−1; 1). Враховуючи економічний зміст функції, ця функція
спадає в інтервалі (0; 1) і зростає при 𝑥 ∈ (1; +∞).
3𝑥−2
Приклад. Дослідити на екстремум функцію 𝑓(𝑥) = .
5𝑥 2

a) Область визначення: (−∞; 0) ∪ (0; +∞).

b) Знаходимо похідну:
5
 ′ (𝑥)
31 2 1 ′ 3 1 4 1 1
𝑓 =( − ) = − + = (4 − 3𝑥).
5 𝑥 5 𝑥2 5 𝑥 2 5 𝑥 3 5𝑥 3
c) Критичні точки:
4
𝑓 ′ (𝑥) = 0. Стаціонарна точка: 4 − 3𝑥 = 0 ⟹ 𝑥 = .
3
4
Точки 𝑥 = 0, 𝑥 = область визначення поділяють на інтервали
3

постійного знаку похідної. Знак 𝑓 ′ (𝑥) визначаємо зліва та справа в

околі кожної критичної точки і можна результати оформити у вигляді
таблиці:
𝒙 (−∞; 0) 0 4 4 4
(0; ) ( ; +∞)
3 3 3
𝒇′ (𝒙) − ∞ + 0 −
𝒇(𝒙) ↘ ∄ ↗ max ↘

4 4 9
В точці 𝑥 = функція має максимум, 𝑦max = 𝑓 ( ) = .
3 3 40
4
𝑓(𝑥) монотонно спадає при 𝑥 ∈ (−∞; 0) ∪ ( ; +∞), зростає при
3
4
𝑥 ∈ (0; ).
3

§46. Випуклість функції. Точки перегину.

Означення. Неперервна функція 𝑓(𝑥) називається випуклою вгору (вниз) на

відрізку [𝑎; 𝑏], якщо для будь-яких точок 𝑥1 та 𝑥2 відрізка [𝑎; 𝑏] виконується
нерівність

𝑥1 + 𝑥2 𝑓(𝑥1 ) + 𝑓(𝑥2 ) 𝑥1 + 𝑥2 𝑓(𝑥1 ) + 𝑓(𝑥2 )

𝑓( )≥ (𝑓 ( )≤ ).
2 2 2 2

Написані умови означають, що для будь-яких точок 𝑀1 і 𝑀2 графіка функції

𝑓(𝑥) середина 𝐾 хорди 𝑀1 𝑀2 лежить або нижче відповідної точки 𝑀0 графіка
– випукла вгору строго на [𝑎; 𝑏], або вище – випукла вниз строго на [𝑎; 𝑏].

6
 Достатні умови випуклості неперервної на інтервалі функції.

Теорема. Нехай 𝑓 ′ (𝑥) існує на відрізку [𝑎; 𝑏], а 𝑓 ′′ (𝑥) − на інтервалі (𝑎; 𝑏).
Тоді:

a) якщо 𝑓 ′′ (𝑥) ≥ 0 при ∀ 𝑥 ∈ (𝑎; 𝑏), то функція 𝑦 = 𝑓(𝑥) випукла вниз

на [𝑎; 𝑏];
b) якщо 𝑓 ′′ (𝑥) > 0 при ∀ 𝑥 ∈ (𝑎; 𝑏), то функція 𝑦 = 𝑓(𝑥) строго випукла
вниз на [𝑎; 𝑏].

Аналогічно при виконанні на інтервалі (𝑎; 𝑏) умови 𝑓 ′′ (𝑥) ≤ 0 (𝑓 ′′ (𝑥) < 0)

функція 𝑦 = 𝑓(𝑥) випукла вгору (строго випукла вгору) на [𝑎; 𝑏]. (довести
самостійно)

Точки перегину.

Означення. Нехай функція 𝑓(𝑥) неперервна в точці 𝑥0 і в цій точці має

скінченну чи нескінченну похідну 𝑓 ′ (𝑥) = +∞ чи 𝑓 ′ (𝑥) = −∞. Тоді цю точку
(𝑥0 ; 𝑓(𝑥0 )) називають точкою перегину графіка функції, якщо вона
відокремлює проміжки різного напряму випуклості кривої 𝑦 = 𝑓(𝑥).
1
Наприклад, для функцій 𝑦 = 𝑥 3 та 𝑦 = 𝑥 3 точка 𝑥 = 0 є точкою перегину,
𝑦п = 𝑦(0) = 0.

Необхідна умова наявності точки перегину.

Теорема. Якщо 𝑥0 − точка перегину функції 𝑓(𝑥) і якщо 𝑓(𝑥) в деякому околі
точки 𝑥0 має другу похідну, неперервну в точці 𝑥0 , то 𝑓 ′′ (𝑥) = 0.
7
Достатня умова існування точки перегину.

Теорема. Якщо функція 𝑓(𝑥) неперервна в точці 𝑥0 , має в цій точці скінченну
чи нескінченну похідну, і якщо 𝑓 ′′ (𝑥) змінює знак при переході через точку
𝑥0 , то 𝑥0 − точка перегину графіка функції 𝑓(𝑥).

Приклад. Знайти точку перегину функції 𝑓(𝑥) = 𝑎𝑟𝑐𝑡𝑔(𝑥), 𝑥 ∈ ℝ.

1 2𝑥
Шукаємо 𝑓 ′′ (𝑥): 𝑓 ′ (𝑥) = , 𝑓 ′′ (𝑥) = − (1+𝑥 2)2. 𝑥 = 0 − необхідна умова
1+𝑥 2

існування точки перегину. Оскільки 𝑓 ′′ (𝑥) змінює знак при переході через
точку 𝑥 = 0, то ця точка є точкою перегину функції.

Асимптоти.

a) Якщо виконана хоча б одна із умов

lim 𝑓(𝑥) = ∞, lim 𝑓(𝑥) = ∞,
𝑥→𝑥0 −0 𝑥→𝑥0 +0

то пряма 𝑥 = 𝑥0 називається вертикальною асимптотою графіка функції

𝑦 = 𝑓(𝑥). Зауважимо, що вертикальні асимптоти функції визначають,
аналізуючи область визначення функції.
b) Похилою (невертикальною) асимптотою функції 𝑓(𝑥) називають пряму
𝑦 = 𝑘𝑥 + 𝑏 при 𝑥 → ∞, якщо lim [𝑓(𝑥) − (𝑘𝑥 + 𝑏)] = 0.
𝑥→∞

Якщо 𝑘 ≠ 0, то асимптоту називають похилою, при 𝑘 = 0 асимптоту

називають горизонтальною.

Теорема. Для того, щоб пряма 𝑦 = 𝑘𝑥 + 𝑏 була асимптотою графіка функції

𝑦 = 𝑓(𝑥) при 𝑥 → ∞, необхідно і достатньо, щоб існували границі

𝑓(𝑥)
lim = 𝑘, lim [𝑓(𝑥) − 𝑘𝑥] = 𝑏.
𝑥→∞ 𝑥 𝑥→∞
8