Лекція 9.

§35. Диференціал.
Диференційованість функції в точці.

Нехай функція 𝑓(𝑥) визначена в точці 𝑥0 та деякому її околі.

Означення. Функція 𝑓(𝑥) називається диференційованою в точці 𝑥0 , якщо її

приріст в точці 𝑥0 ∆𝑓(𝑥0 ) = 𝑓(𝑥0 + ∆𝑥) − 𝑓(𝑥0 ) може бути представлений у
вигляді

∆𝑓(𝑥0 ) = 𝐴∆𝑥 + 𝑜(∆𝑥), ∆𝑥 → 0, де 𝐴 − 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡.

Означення. Головна частина приросту функції, лінійна відносно приросту

аргумента, називається диференціалом функції 𝑓(𝑥) в точці 𝑥0 і позначається
𝑑𝑓(𝑥0 ) = 𝐴∆𝑥, ∆𝑥 − приріст аргумента.

Приклад. Обчислити диференціал 𝑓(𝑥) = 3𝑥 2 − 5𝑥 + 4.

∀𝑥 ∈ 𝐷(𝑓) надаємо приріст ∆𝑥 і обчислимо ∆ 𝑓(𝑥) як різницю її значень в

точках 𝑥 + ∆𝑥 та ∆𝑥.

∆ 𝑓(𝑥) = 𝑓(𝑥 + ∆𝑥) − 𝑓(𝑥) = 3(𝑥 + ∆𝑥 )2 − 5(𝑥 + ∆𝑥 ) + 4 − 3𝑥 2 + 5𝑥 − 4 =

6𝑥∆𝑥 + 3∆𝑥 2 − 5∆𝑥 = (6𝑥 − 5)∆𝑥 + 3∆𝑥 2 ,

(6𝑥 − 5)∆𝑥 −головна частина приросту, 3∆𝑥 2 = 𝑜(∆𝑥).

𝑑𝑓(𝑥) = (6𝑥 − 5)∆𝑥.

∆𝑓(𝑥) = 𝑑𝑓(𝑥) + 𝑜(∆𝑥).

Нехай 𝑓(𝑥) диференційована в точці 𝑥0 , тоді

𝑑𝑓(𝑥) = 𝑓′(𝑥0 )∆𝑥.

Проведемо дотичну до кривої 𝑓(𝑥) в точці 𝑥0 ,

𝑡𝑔(𝛼) = 𝑓 ′ (𝑥0 ).

∆ 𝑓(𝑥0 ) = 𝑓(𝑥0 + ∆𝑥) − 𝑓(𝑥0 ) = 𝑁𝑃 −приріст

𝑦 = 𝑓(𝑥) в точці 𝑥0 при переході із точки

1
𝑥0 + ∆𝑥 в точку 𝑥0 . 𝐷𝑃 = 𝑀𝑃𝑡𝑔(𝛼) = 𝑓 ′ (𝑥0 )∆𝑥 − приріст ординати дотичної
в точці 𝑥0 при переході в точку 𝑥0 + ∆𝑥.

Теорема. Для того, щоб функція 𝑓(𝑥) була диференційована в точці 𝑥0 ,

необхідно і достатньо, щоб в цій точці існувала похідна 𝑓 ′ (𝑥0 ), при цьому
𝐴 = 𝑓 ′ (𝑥0 ).

Необхідність. Нехай 𝑓(𝑥) диференційована в точці 𝑥0 , тобто

∆𝑓(𝑥0 ) ≝ 𝐴∆𝑥 + 𝑜(∆𝑥), ∆𝑥 → 0. Ділимо обидві частини рівності на ∆𝑥 і
переходимо до границі при ∆𝑥 → 0:

∆𝑓(𝑥0 ) 𝑜(∆𝑥)
= 𝐴 + lim ,
∆𝑥 ∆𝑥→0 ∆𝑥

одержимо 𝑓 ′ (𝑥0 ) = 𝐴.

∆𝑓(𝑥0 )
Достатність. ∃ 𝑓 ′ (𝑥0 ) за умовою, отже ∃ lim = 𝐴, а це означає, що
∆𝑥→0 ∆𝑥
∆𝑓(𝑥0 )
= 𝐴 + 𝑜(∆𝑥), при ∆𝑥 → 0. Із останньої рівності одержимо, що
∆𝑥

∆𝑓(𝑥0 ) = 𝐴∆𝑥 + 𝑜(∆𝑥), що говорить про диференційованість функції 𝑓(𝑥) в

точці 𝑥0 .

Повертаючись до рисунка, зосередимось на геометричному змісті

диференціала функції, а саме: 𝑑𝑓(𝑥0 ) чи 𝑑𝑦 є приростом ординати дотичної
𝐷𝑃 при переході від точки 𝑥0 до 𝑥0 + ∆𝑥 (в той час як приріст ∆𝑦(𝑥0 ) є
приростом ординати графіка функції).

За означенням ∆𝑥 = 𝑑𝑥 (якщо 𝑦 = 𝑥, то 𝑦 ′ = 1 і тому 𝑑𝑦 = 𝑑𝑓(𝑥) = 1 ∙ 𝑑𝑥 =

𝑑𝑦 𝑑𝑓
∆𝑥). Тоді 𝑑𝑦 = 𝑦′(𝑥)𝑑𝑥 або 𝑑𝑓(𝑥) = 𝑓 ′ (𝑥)𝑑𝑥. Звідси = 𝑦 ′ (𝑥) чи = 𝑓 ′ (𝑥),
𝑑𝑥 𝑑𝑥

𝑓(𝑥0 + ∆𝑥) ≈ 𝑓(𝑥0 ) + 𝑑𝑓(𝑥0 ).

Це і є головним в застосуванні диференціала в математичному аналізі, а саме:

для диференційованої в точці 𝑥0 функції 𝑦 = 𝑓(𝑥) справедлива наближена
рівність ∆𝑓(𝑥0 ) ≈ 𝑑𝑓(𝑥0 ), з якої одержуємо ∆𝑓(𝑥0 ) = 𝑓(𝑥) − 𝑓(𝑥0 ),

∆𝑥 = 𝑥 − 𝑥0 ⟹ 𝑓(𝑥) − 𝑓(𝑥0 ) ≈ 𝑓 ′ (𝑥0 )(𝑥 − 𝑥0 ) ⟹

2
 𝑓(𝑥) ≈ 𝑓(𝑥0 ) + 𝑓 ′ (𝑥0 )(𝑥 − 𝑥0 ).

Як відомо, рівняння дотичної до графіка функції 𝑦 = 𝑓(𝑥) в точці 𝑥0 має

вигляд 𝑦 = 𝑓(𝑥0 ) + 𝑓 ′ (𝑥0 )(𝑥 − 𝑥0 ). Співставляючи праві частини цих формул,
переконуємось в тому, що диференційованість функції з геометричної точки
зору означає можливість наближеної заміни графіка функції в околі точки
дотику прямою – дотичною. У випадку розривів чи зламів функції таке не є
можливим.

3
Приклад. Обчислити наближено значення √8,125.

Виконаємо деяке перетворення цього числа:

3 3
3 0,125 1
√8,125 = √8 + 0,125 = √8 (1 + ) = 2(1 + 0,015625)3 .
8

1
Розглянемо 𝑓(𝑥) = (1 + 𝑥)3 , 𝑥0 = 0, ∆𝑥 = 0,016.

1 ′
𝑓(𝑥) ≈ 𝑓(𝑥0 ) + 𝑑𝑓(𝑥0 ), 𝑑𝑓(𝑥0 ) = 𝑓 ′ (𝑥0 )∆𝑥 = [(1 + 𝑥)3 ] ∆𝑥 ⇒

1 2 1
𝑑𝑓(𝑥) = (1 + 𝑥)−3 ∆𝑥 | 𝑥0 = 0 = ∙ 0,0156 = 0,0052.
3 ∆𝑥 = 0,0156 3
3
√8,125 ≈ 2(1 + 0,0052) = 2,0104.

§36. Інваріантність форми диференціала.

Твердження. Диференціал функції має один і той же вигляд як у випадку,

коли 𝑥 − незалежна змінна, так і в тому випадку, коли 𝑥 − залежна проміжна
функція: диференціал дорівнює добутку похідної на диференціал того
аргумента, по якому взято похідну. Цю властивість незмінної форми
диференціала називають інваріантністю (тобто незмінністю) форми
диференціала.
3
Нехай 𝑦 = 𝑓(𝑥), тоді 𝑑𝑦 = 𝑓 ′ (𝑥)𝑑𝑥. Покажемо, що у випадку функції
𝑦 = 𝑓(𝑥) з аргументом 𝑥 = 𝜑(𝑡) будемо мати:
′
𝑑𝑓(𝜑(𝑡)) = [𝑓(𝜑(𝑡))] 𝑑𝑡 = 𝑓 ′ (𝜑(𝑡))𝜑 ′ (𝑡)𝑑𝑡 = 𝑓 ′ (𝜑(𝑡))𝑑𝜑(𝑡).

Форма збережена.

Помітимо, що з фізичної точки зору диференціал функції 𝑑𝑓(𝑥0 ) = 𝑓′(𝑥0 )∆𝑥

визначає відстань, пройдену матеріальною точкою зі швидкістю руху 𝑆 ′ (𝑡) за
час ∆𝑡.

§37. Похідні вищих порядків.

Означення. Якщо похідна 𝑓 ′ (𝑥) даної функції 𝑓(𝑥) є диференційованою в

точці 𝑥, то похідна від цієї похідної даної функції [𝑓 ′ (𝑥)]′ = 𝑓′′(𝑥) називається
𝑑2𝑓 𝑑2𝑦
похідною другого порядку від функції 𝑓(𝑥) і позначається 𝑓′′(𝑥) або , .
𝑑𝑥 2 𝑑𝑥 2

𝑑 𝑛 𝑓(𝑥) ′ 𝑑𝑛𝑦
По індукції 𝑓 (𝑛) (𝑥) = ≝ [𝑓 (𝑛−1) (𝑥)] , або при 𝑦 = 𝑦(𝑥): = [𝑦(𝑥)](𝑛) .
𝑑𝑥 𝑛 𝑑𝑥 𝑛

Приклади похідних вищих порядків від елементарних функцій

1. 𝑓(𝑥) = 𝑒 𝑥 , 𝑓 ′ (𝑥) = 𝑒 𝑥 , … , 𝑓 (𝑛) (𝑥) = (𝑒 𝑥 )(𝑛) = 𝑒 𝑥 .

2. 𝑓(𝑥) = sin 𝑥.
𝜋
𝑓 ′ (𝑥) = cos 𝑥 = sin (𝑥 + );
2
𝜋
𝑓 ′′ (𝑥) = −sin 𝑥 = sin (𝑥 + 2 ∙ );
2

…
𝜋
По індукції 𝑓 (𝑛) (𝑥) = sin (𝑥 + 𝑛 ) .
2

3. Аналогічно 𝑓(𝑥) = cos 𝑥.

𝜋
𝑓 (𝑛) (𝑥) = cos (𝑥 + 𝑛 ).
2

4. 𝑓(𝑥) = ln 𝑥.

4
 1
𝑓 ′ (𝑥) = ;
𝑥
1
𝑓 ′′ (𝑥) = − 2;
𝑥
2
𝑓 ′′′ (𝑥) = ;
𝑥3
2∙3
𝑓 𝐼𝑉 (𝑥) = − ;
𝑥4

…
(𝑛−1)!
𝑓 (𝑛) (𝑥) = (−1)𝑛−1 .
𝑥𝑛

5. 𝑓(𝑥) = (1 + 𝑥)𝛼 .
𝑓 ′ (𝑥) = 𝛼(1 + 𝑥)𝛼−1 ;
𝑓 ′′ (𝑥) = 𝛼(𝛼 − 1)(1 + 𝑥)𝛼−2 ;
𝑓 ′′′ (𝑥) = 𝛼(𝛼 − 1)(𝛼 − 2)(1 + 𝑥)𝛼−3 ;
…
По індукції 𝑓 (𝑛) (𝑥) = 𝛼(𝛼 − 1)(𝛼 − 2) × … × (𝛼 − 𝑛 + 1)(1 + 𝑥)𝛼−𝑛 .

Формула Лейбниця для диференціювання добутку двох співмножників:

[𝑢(𝑥)𝑣(𝑥)](𝑛) =
𝑛(𝑛 − 1) (𝑛−2) ′′
= 𝑢(𝑛) 𝑣 + 𝑛𝑢(𝑛−1) 𝑣 ′ + 𝑢 𝑣 +⋯
2!
𝑛(𝑛 − 1)(𝑛 − 2) … (𝑛 − 𝑘 + 1) (𝑛−𝑘) (𝑘)
+ 𝑢 𝑣 + ⋯ + 𝑢𝑣 (𝑛) .
𝑘!
𝑑𝑛𝑓
−позначення похідної 𝑛 −го порядку функції 𝑓(𝑥) в точці 𝑥0 .
𝑑𝑥 𝑛

𝑑𝑛 𝑓
= 𝑓 (𝑛) (𝑥0 ).
𝑑𝑥 𝑛

Приклад. 𝑓(𝑥) = 𝑥 3 sin 𝑥. Обчислити 𝑓 (10) (𝑥).

5
 𝑓 (10) (𝑥) = [𝑢(𝑥)𝑣(𝑥)](10) = [sin 𝑥 ∙ 𝑥 3 ](10)
10 ∙ 9
= (sin 𝑥)(10) 𝑥 3 + 10 (sin 𝑥)(9) 3𝑥 2 + (sin 𝑥)(8) 6𝑥
2!
10 ∙ 9 ∙ 8
+ (sin 𝑥)(7) ∙ 6
3!
𝜋
= sin (𝑥 + 10 ∙ ) 𝑥 3
2
𝜋 𝜋
+ 30 sin (𝑥 + 9 ∙ ) 𝑥 2 + 5 ∙ 9 ∙ 6 sin (𝑥 + 8 ∙ ) 𝑥 + 720
2 2
𝜋
∙ sin (𝑥 + 7 ∙ )
2
= −𝑥 3 sin 𝑥 + 30𝑥 2 cos 𝑥 + 270𝑥 sin 𝑥 − 720 cos 𝑥.

[sin 𝑥 ∙ 𝑥 3 ](10) = −𝑥 3 sin 𝑥 + 30𝑥 2 cos 𝑥 + 270𝑥 sin 𝑥 − 720 cos 𝑥.

§38. Похідні вищих порядків функцій, що задані неявно.

Повторне диференціювання неявно заданих функцій 𝑦 = 𝑦(𝑥) рівнянням

𝐹(𝑥, 𝑦) = 0, тобто таких, що 𝐹(𝑥, 𝑦) ≡ 0, повторюється за правилом
знаходження похідної функції, що задана неявно. Диференціюємо обидві
частини необхідну кількість разів, пам’ятаючи, що 𝑦 та похідні, які одержуємо
при диференціюванні, є функціями від 𝑥.

𝑑𝑦
Приклад. Знайти 𝑦𝑥′ = в точці (0; 1), якщо 𝑒 𝑦 + 𝑥𝑦 = 𝑒.
𝑑𝑥

Диференціюємо обидві частини:

𝑦
𝑒 𝑦 𝑦 ′ + 𝑦 + 𝑥𝑦 ′ = 0 ⟹ 𝑦 ′ (𝑒 𝑦 + 𝑥) = −𝑦, 𝑦′ = − ;
𝑒𝑦 + 𝑥

𝑑𝑦 1 𝑑𝑦 1
(0; 1) = − ⟹ | =− .
𝑑𝑥 𝑒+0 𝑑𝑥 (0;1) 𝑒

6
 §39. Старші похідні функцій, що задані параметрично.

Розглянемо функцію 𝑦 = 𝑦(𝑥), що задана параметрично рівняннями

𝑑𝑦 𝜓 ′ (𝑡)
𝑥 = 𝜑(𝑡), = , 𝑥 = 𝑥(𝑡),
𝑦(𝑥): { 𝑡 ∈ 𝑇 ⟹ {𝑑𝑥 𝜑 ′ (𝑡) 𝑡 ∈ 𝑇 або { 𝑡 ∈ 𝑇,
𝑦 = 𝜓(𝑡), 𝑦 = 𝑦(𝑡),
𝑥 = 𝜑(𝑡),
𝑑𝑦 𝑦 ′ (𝑡)
= ,
⟹ {𝑑𝑥 𝑥 ′ (𝑡) 𝑡 ∈ 𝑇.
𝑥 = 𝑥(𝑡),

Одержана перша похідна функції 𝑦 = 𝑦(𝑥), заданої параметрично, є функція

задана параметрично, тому другу її похідну можна отримати за правилом
𝑑𝑦 𝑦 ′ (𝑡)
, =
знаходження першої похідної, а саме: {𝑑𝑥 𝑥 ′(𝑡) 𝑡 ∈ 𝑇. Отже, шукаємо другу
𝑥 = 𝑥(𝑡),
′ 𝑦′′ (𝑡)𝑥′ (𝑡)−𝑥′′ (𝑡)𝑦′ (𝑡)
𝑦′ (𝑡)
( ′ (𝑡)) 2
𝑑2𝑦 𝑥 2 (𝑥′ (𝑡))
похідну: {𝑑𝑥 2 =
𝑡
, 𝑡 ∈ 𝑇 ⟹ {𝑑 𝑦2 = , 𝑡∈𝑇⟹
𝑥 ′ (𝑡) 𝑑𝑥 𝑥 ′ (𝑡)
𝑥 = 𝑥(𝑡), 𝑥 = 𝑥(𝑡),

𝑑 2 𝑦 𝑦𝑡′′ 𝑥𝑡′ − 𝑥𝑡′′ 𝑦𝑡′

= 3 ,
{𝑑𝑥 2 ′
(𝑥 (𝑡)) 𝑡 ∈ 𝑇.
𝑥 = 𝑥(𝑡),

Зауваження. Якщо 𝑥 ′ (𝑡) позначити як 𝑥̇ , 𝑦 ′ (𝑡) як 𝑦̇ , то для функції 𝑦 = 𝑦(𝑥),

𝑦̇ (𝑡) 𝑦̈ 𝑥̇ −𝑥̈ 𝑦̇
𝑥 = 𝑥(𝑡), 𝑦 ′ (𝑥) = ( , 𝑦 ′′ (𝑥) = (𝑥̇ )3 ,
заданої параметрично, { ⟹ { 𝑥̇ 𝑡) {
𝑦 = 𝑦(𝑡), 𝑥 = 𝑥(𝑡), 𝑥 = 𝑥(𝑡).

§40. Диференціали вищих порядків.

Нехай 𝑦 = 𝑓(𝑥) диференційована на [𝑎; 𝑏] функція. Тоді в кожній точці цього

відрізка визначений диференціал функції 𝑑𝑦 = 𝑓 ′ (𝑥)𝑑𝑥, який називається
диференціалом першого порядку.

7
Означення. Диференціалом ІІ порядку (або другим диференціалом) в точці
𝑥 ∈ (𝑎; 𝑏) називається диференціал від диференціалу І порядку

𝑑 2 𝑓 ≝ 𝑑(𝑑𝑓(𝑥)) = 𝑑[𝑓 ′ (𝑥)𝑑𝑥] = 𝑑[𝑓 ′ (𝑥)]𝑑𝑥 = [𝑓 ′ (𝑥)]′ 𝑑𝑥 ∙ 𝑑𝑥 = 𝑓 ′′ (𝑥)(𝑑𝑥)2 .

Отже, 𝑑 2 𝑓(𝑥) = 𝑓 ′′ (𝑥)(𝑑𝑥)2 або 𝑑 2 𝑓(𝑥) = 𝑓 ′′ (𝑥)𝑑𝑥 2 .

𝑑2𝑦
= 𝑓 ′′ (𝑥), звідси 𝑑 2 𝑦 = 𝑓 ′′ (𝑥)𝑑𝑥 2 , 𝑑 2 𝑦 = 𝑦 ′′ (𝑥)𝑑𝑥 2 .
𝑑𝑥 2

По індукції 𝑑 𝑛 𝑦 = 𝑑(𝑑𝑛−1 𝑦) ⟹ 𝑑 𝑛 𝑦 = 𝑦 (𝑛) (𝑑𝑥)𝑛 .

Приклад. 𝑓(𝑥) = 2cos 𝑥 . Обчислити 𝑑 2 𝑓(𝑥).

𝑑 2 𝑓(𝑥) = 𝑓 ′′ (𝑥)𝑑𝑥 2 .

𝑓 ′ (𝑥) = − sin 𝑥 2cos 𝑥 ln 2.

𝑓 ′′ (𝑥) = − ln 2 (cos 𝑥 2cos 𝑥 − sin2 𝑥 2cos 𝑥 ln 2),

𝑓 ′′ (𝑥) = −2cos 𝑥 ln 2 (cos 𝑥 − sin2 𝑥 ln 2).

Тоді

𝑑 2 𝑓(𝑥) = −2cos 𝑥 ln 2 (cos 𝑥 − sin2 𝑥 ln 2)𝑑𝑥 2 .

Зауваження. Властивість інваріантності для диференціалів вищих порядків не

має місця. Дійсно,

Отже, диференціали вищих порядків не є інваріантними.