Похiднi та диференцiали функцiй кiлькох змiнних

доц. I.В. Орловський

Кафедра МАтаТЙ
1. Частиннi похiднi 1-го порядку

Нехай функцiя z = f (x, y) визначена в деякому околi U (M0 ) точки M0 (x0 ; y0 ). Надамо
аргументам x та y приростiв ∆x та ∆y, вiдповiдно, так, що

(x0 + ∆x; y0 ) ∈ U (M0 ), M (x0 ; y0 + ∆y) ∈ U (M0 ).

Частинним приростом функцiї f (x, y) за змiнною x (за змiнною y) у точцi M0 називають

 
∆x f (M0 ) = f (x0 + ∆x, y0 ) − f (x0 , y0 ), ∆y f (M0 ) = f (x0 , y0 + ∆y) − f (x0 , y0 ) .

Кафедра МАтаТЙ
Означення 1
Якщо iснує границя

∂z(M0 ) ∆x f (M0 ) f (x0 + ∆x, y0 ) − f (x0 , y0 )

= lim = lim
 ∂x ∆x ∆x
∆x→0 ∆x→0

∂z(M0 ) ∆y f (M0 ) f (x0 , y0 + ∆y) − f (x0 , y0 )
= lim = lim ,
∂y ∆y→0 ∆y ∆y→0 ∆y

то її називають частинною похiдною функцiї z = f (x, y) за змiнною x (за змiнною y) у

точцi M0 .
Також використовують позначення:
 
∂f (M0 ) ∂z  ∂f 
, , , z 0 (M0 ), fx0 (M0 );
∂x ∂x M0 ∂x M0 x
 
∂f (M0 ) ∂z  ∂f 
, , , zy0 (M0 ), fy0 (M0 ).
∂y ∂y  M0 ∂y  M0

ДЗ. Записати означення частинних похiдних для функцiї u = f (x1 , x2 , . . . , xn ) та геометри-

чний змiст частинних похiдних функцiй двох змiнних.
Кафедра МАтаТЙ
2. Диференцiйовнiсть функцiї
Нехай функцiю z = f (x, y) визначено в деякому околi U (M0 ) точки M0 (x0 ; y0 ), i M (x0 +
∆x, y0 + ∆y) ∈ U (M0 ).
Повним приростом функцiї z = f (x, y), який вiдповiдає приростам аргументiв ∆x = x − x0 ,
∆y = y − y0 , називають

∆f (M0 ) = f (x0 + ∆x, y0 + ∆y) − f (x0 , y0 ) = f (M ) − f (M0 ).

Означення 2
Функцiю z = f (x, y) називають диференцiйовною в точцi M0 , якщо в деякому околi цiєї
точки повний прирiст функцiї можна записати як

∆f (M0 ) = A∆x + B∆y + α∆x + β∆y,

де A, B – сталi, α = α(∆x, ∆y) → 0 i β = β(∆x, ∆y) → 0, при ∆x → 0, ∆y → 0.

Кафедра МАтаТЙ
Tеорема 1 (Необхiднi умови диференцiйовностi)

Якщо функцiя z = f (x, y) диференцiйовна в точцi M0 (x0 ; y0 ), то:

1 вона неперервна в точцi M0 ;
2 у цiй точцi iснують частиннi похiднi за обома змiнними, причому

∂f (M0 ) ∂f (M0 )
= A, = B.
∂x ∂y

Tеорема 2 (Достатня умова диференцiйовностi)

Якщо функцiя z = f (x, y) має неперервнi частиннi похiднi в деякому околi точки
M0 (x0 ; y0 ), то вона диференцiйовна в точцi M0 .

Кафедра МАтаТЙ
3. Повний диференцiал функцiї
З теореми 1 випливає, що повний прирiст диференцiйовної функцiї f у точцi M0 можна
записати як
∂f (M0 ) ∂f (M0 )
∆f (M0 ) = ∆x + ∆y + α∆x + β∆y,
∂x ∂y
де α = α(∆x, ∆y) → 0 i β = β(∆x, ∆y) → 0, при ∆x → 0, ∆y → 0.
Означення 3
Повним диференцiалом функцiї z = f (x, y) у точцi M0 називають лiнiйну щодо ∆x та
∆y частину повного приросту цiєї функцiї в точцi M0 i позначають

∂f (M0 ) ∂f (M0 )
df (M0 ) = dz(M0 ) = ∆x + ∆y.
∂x ∂y

Помiтимо, що для незалежних змiнних x та y: ∆x = dx та ∆y = dy, а тому формула

диференцiала функцiї z = f (x, y) прийме вигляд
∂f (M0 ) ∂f (M0 )
df (M0 ) = dx + dy.
∂x ∂y
Кафедра МАтаТЙ
Частинними диференцiалами функцiї f за змiнними x та y називають

∂f (M0 ) ∂f (M0 )
dx f (M0 ) = dx, dy f (M0 ) = dy.
∂x ∂y
З останнього випливає, що

df (M0 ) = dx f (M0 ) + dy f (M0 ).

ДЗ. Записати означення повного диференцiала для функцiї u = f (x1 , x2 , . . . , xn ).

Кафедра МАтаТЙ
4. Застосування повного диференцiала до наближених обчислень

З означення випливає, що для достатньо малих |∆x| та |∆y| є вiрною наближена рiвнiсть

∆f (M0 ) ≈ df (M0 )

з якої, пiдставляючи вирази для ∆f (M0 ) та df (M0 ), отримуємо формулу

f (x0 + ∆x; y0 + ∆y) ≈ f (x0 ; y0 ) + fx0 (x0 ; y0 )∆x + fy0 (x0 ; y0 )∆y,

що використовується у наближених обчисленнях.

Кафедра МАтаТЙ
5. Похiдна складеної функцiї
Розглянемо функцiю z = f (x, y) двох змiнних x та y, кожна з яких є функцiєю незалежної
змiнної t:
x = x(t), y = y(t).
Тодi функцiя z = f (x(t), y(t)) є складеною функцiєю однiєї незалежної змiнної t; змiннi x
та y називають промiжними змiнними.

Tеорема 3
Якщо функцiя z = f (x, y) є диференцiйовною в точцi M (x; y), а функцiї x = x(t),
y = y(t) диференцiйовнi в точцi t, то складена функцiя z = f (x(t), y(t)) є також
диференцiйовною в точцi t i її похiдна обчислюється за формулою

dz ∂z dx ∂z dy
= + .
dt ∂x dt ∂y dt

ДЗ. Записати формулу обчислення похiдної складеної функцiї u = f (x, y, z), x = x(t),
y = y(t), z = z(t) та повної похiдної (випадки u = f (x, y), y = y(x) та u = f (x, y, z),
y = y(x), z = z(x)).

Кафедра МАтаТЙ
Розглянемо загальний випадок. Нехай z = f (x, y), де x = x(u, v), y = y(u, v). Тодi функцiя
z = f (x(u, v); y(u, v)) є складеною функцiєю двох незалежних змiнних u, v.

Tеорема 4
Якщо функцiї x = x(u, v), y = y(u, v) диференцiйовнi в точцi (u; v), а функцiя
z = f (x, y) є диференцiйовною в точцi M (x(u, v); y(u, v)), то складена функцiя
z = f (x(u, v); y(u, v)) є також диференцiйовною в точцi (u; v) i її частиннi похiднi
обчислюються за формулами
∂z ∂z ∂x ∂z ∂y
= + ;
∂u ∂x ∂u ∂y ∂u
∂z ∂z ∂x ∂z ∂y
= + .
∂v ∂x ∂v ∂y ∂v

Кафедра МАтаТЙ
6. Iнварiантнiсть форми повного диференцiалу
Знайдемо диференцiал складеної функцiї:
   
∂z ∂z ∂z ∂x ∂z ∂y ∂z ∂x ∂z ∂y
dz = du + dv = + du + + dv =
∂u ∂v ∂x ∂u ∂y ∂u ∂x ∂v ∂y ∂v
   
∂z ∂x ∂x ∂z ∂y ∂y ∂z ∂z
= du + dv + du + dv = dx + dy.
∂x ∂u ∂v ∂y ∂u ∂v ∂x ∂y

Це доводить, що повний диференцiал функцiї z = f (x; y) має iнварiатну (незмiнну) форму:

незалежно вiд того, чи є x та y незалежними змiнними, чи диференцiйовними функцiями
змiнних u та v повний диференцiал функцiї зберiгає один i той самий вигляд.

Кафедра МАтаТЙ
7. Похiдна неявної функцiї
Розглянемо рiвняння
F (x, y, z) = 0. (1)
Якщо кожнiй парi чисел x та y з деякої множини вiдповiдає єдине значення z, яке разом з
x та y задовольняє це рiвняння, то рiвняння задає деяку неявну функцiю z = f (x; y).
Диференцiючи рiвнiсть (1) за змiнними x та y:
∂F ∂F ∂z
+ = 0,
∂x ∂z ∂x
∂F ∂F ∂z
+ = 0,
∂y ∂z ∂y
отримуємо формули для знаходження частинних похiдних функцiї z = f (x; y)
F0 F 0 (x, y, z)
 
∂z
= − x0 = − x0 ;
∂x Fz Fz (x, y, z)
Fy0 Fy0 (x, y, z)
 
∂z
=− 0 =− 0 .
∂y Fz Fz (x, y, z)
ДЗ. Записати формулу обчислення похiдної функцiї, y = f (x), заданої неявно рiвнянням
F (x; y) = 0.
Кафедра МАтаТЙ
8. Частиннi похiднi вищих порядкiв
∂f (x; y) ∂f (x; y)
Нехай функцiя z = f (x; y) задана в областi D. Частиннi похiднi ∂x та ∂y називають
∂f ∂f
частинними похiдними 1-го порядку. Якщо цi частиннi похiднi ∂x та ∂y заданi у всiх точках
(x; y) ∈ D, то їх можна розглядати як функцiї, заданi в областi D.
Якщо ∂f ∂f
∂x та ∂y мають частиннi похiднi, то їх називають частинними похiдними 2-го порядку.
Визначаються та позначаються вони наступним чином:

∂2f
 
0 ∂ ∂f
fx002 (x; y) = zxx
00
= (zx0 )x = = ;
∂x2 ∂x ∂x
∂2f
 
00 00 0 ∂ ∂f
fxy (x; y) = zxy = (zx0 )y = = ;
∂x∂y ∂y ∂x
∂2f
 
00 00

0 ∂ ∂f
fyx (x; y) = zyx = zy0 x = = ;
∂y∂x ∂x ∂y
∂2f
 

0 ∂ ∂f
fy002 (x; y) = zyy
00
= zy0 y = = .
∂y 2 ∂y ∂y

Кафедра МАтаТЙ
Аналогiчним чином задаються частиннi похiднi 3-го, 4-го та iнших порядкiв. Наприклад,

∂4f
 3 
(4) 000

0 ∂ ∂ f
zxxyy = zxxy = =
y ∂x2 ∂y 2 ∂y ∂x2 ∂y

Частинна похiдна 2-го чи бiльш високого порядку, яка знаходиться за рiзними змiнними
називають мiшаною похiдною.
Tеорема 5 (Шварц)
Якщо частиннi похiднi вищого порядку неперервнi, то мiшанi похiднi одного порядку, якi
вiдрiзняються лише порядком диференцiювання, є рiвними мiж собою.

Зокрема, для функцiї z = f (x; y):

∂2f ∂2f
= .
∂x∂y ∂y∂x

Кафедра МАтаТЙ
9. Диференцiали вищих порядкiв
Повний диференцiал функцiї z = f (x; y)
∂z ∂z
dz = dx + dy,
∂x ∂y
називають також диференцiалом 1-го порядку функцiї f .
Якщо функцiя f має неперервнi частиннi похiднi 2-го порядку, а змiннi x та y незалежнi,
то диференцiал 2-го порядку визначається формулою
d2 z = d(dz).
Знайдемо його:
   0  0
∂z ∂z ∂z ∂z ∂z ∂z
d2 z = d(dz) = d dx + dy dx += dy dx + dx + dy dy =
∂x ∂y ∂x ∂y x ∂x ∂y y
 2 2
  2 2

∂ z ∂ z ∂ z ∂ z
= dx + dy dx + dx + 2 dy dy.
∂x2 ∂x∂y ∂y∂x ∂y
Звiдки:
∂2z 2 ∂2z ∂2z
d2 z = 2
dx + 2 dxdy + 2 dy 2 .
∂x ∂x∂y ∂y
Кафедра МАтаТЙ
Символiчно це можна записати наступним чином:
 2
2 ∂ ∂
d z= dx + dy z. (2)
∂x ∂y

Диференцiал m-го порядку функцiї z = f (x, y) задається, як диференцiал вiд диференцiала

m − 1 порядку
dm z = d(dm−1 z).
Методом математичної iндукцiї можна отримати формула обчислення диференцiала m-го
порядку, аналогiчну до (2):
 m
∂ ∂
dm z = dx + dy z.
∂x ∂y

Зауваження
Отриманi формули є вiрними лише у випадку, коли змiннi x та y функцiї z = f (x, y) э
незалежними.

Кафедра МАтаТЙ
10. Формула Тейлора
Як було розглянуто ранiше, якщо функцiя y = f (x) є (n + 1) раз диференцiйовна в деяко-
му околi точки x0 , то для неї є вiрною формула Тейлора (iз залишковим членом у формi
Лагранжа):

f 00 (x0 ) f (n) (x0 )

f (x) = f (x0 ) + f 0 (x0 )(x − x0 ) + (x − x0 )2 + . . . + (x − x0 )n + rn (x),
2! n!
f (n+1) (x0 + θ(x − x0 ))
де rn (x) = (x − x0 )n+1 , 0 < θ < 1.
(n + 1)!
Останню формулу можна переписати у так званый диференцiальнiй формi, поклавши x−x0 =
∆x = dx,
1 1
f (x) = f (x0 ) + df (x0 ) + d2 f (x0 ) + . . . + dn f (x0 ) + rn (x),
2! n!
1
де rn (x) = dn+1 f (x0 + θ∆x), 0 < θ < 1.
(n + 1)!
Саме останню форму запису формули Тейлора можна узагальнити на випадок кiлькох змiн-
них.

Кафедра МАтаТЙ
Для спрощення обмежимось функцiєю z = f (x, y) двох змiнних
Tеорема 6
Якщо функцiя z = f (x, y) є (n + 1) разiв неперервно диференцiйовна в деякому околi
точки M0 (x0 ; y0 ), то для неї є вiрною формула Тейлора n-го порядку в околi точки M0
1 1
f (x0 + ∆x; y0 + ∆y) = f (x0 ; y0 ) + df (x0 ; y0 ) + d2 f (x0 ; y0 ) + . . . + dn f (x0 ; y0 ) + rn ,
2! n!
iз залишковим членом у формi Лагранжа
1
rn = dn+1 f (x0 + θ∆x; y0 + θ∆y), 0 < θ < 1,
(n + 1)!
причому диференцiали dx та dy, якi з’являються в рiзних степенях у правiй частинi
рiвностi, вiдповiдають приростам ∆x та ∆y.

Зауваження
Хоча формула Тейлора в диференцiальнiй формi для функцiї кiлькох змiнних має такий же
простий вигляд, як i для формули однiєї змiнної, але в розгорнутому виглядi вона є бiльш
складною. ДЗ. Записати формулу Тейлора 2-го порядку.

Кафедра МАтаТЙ
Лiтература

[1] Алєксєєва, I. В., Гайдей, В. О., Диховичний, О. О., Федорова, Л. Б. Математика в

технiчному унiверситетi. (Т. 2). К.: КПI iм. Iгоря Сiкорського, 2020
[2] Дубовик В.П., Юрик I.I. Вища математика, - К.: Вища школа, 1998.
[3] Письменный Д.Т. Конспект лекций по высшей математике, 1 часть. - М.: Айрис
Пресс, 2006.

Кафедра МАтаТЙ