Лекція 12

Тема 5. Вступ до математичного аналізу

5.1. Функція

– Функція. Основні поняття

– Способи задавання функції
– Основні характеристики
поведінки функції
– Обернена функція
– Складена функція

5.1.1. Основні поняття

Одним з основних математичних понять є поняття функції (від
лат. functio – виконувати). Поняття функції зв’язане із
встановленням залежності (зв’язку) між елементами двох
множин.
Поняття функції відноситься до первинних понять. Тому його
не визначають, а пояснюють.
Нехай задано числові множини X ,Y і правило (відображення)
f , за яким кожному елементу x  X відповідає єдиний елемент
y Y :
f
f : X  Y або X Y

Тоді кажуть, що задано функцію, означену на множині X , із

значеннями у множині Y .
Множину X називають областю визначення функції і
позначають D( f ). Елемент y  Y , у який відображено елемент
x  X , називають значенням функції f , що відповідає значенню
аргументу x і позначають f (x ). Множину всіх y  Y , які є
значеннями функції f , називають множиною значень функції f і
позначають E ( f ).
Для функції ще використовують позначення:
y  f (x ), x  X ;
x  f (x ), x  X .
 Отже, функція y  f (x ), x  X перетворює кожен елемент x із
множини D( f ) в елемент y  f (x ) із множини E ( f ) (рис. 5.1).

x  f y

Рис. 5.1

У випадку, коли X  ,Y  , відображення f : X  Y ще

називають дійсною функцією дійсного аргументу або, коротше,
числовою функцією.
Функція x  sin x відображує множину  у множину , але
X  ,Y  [1;1]  . Для функції loga :    область
визначення — X  (0; ), а область значень —Y  .
Функції f1 та f2 вважають рівними ( f1  f2 ) , якщо вони мають
одну й ту саму область визначення X і

f1(x )  f2 (x ) x  X .

Наприклад, функції y  x , x  , та y  x 2 , x  , рівні, а

функції y  x 2 , x  , y  x 2 , x  [0;1] — ні.

Нехай функції f та g означені на одній і тій самій множині

X . Тоді функції, значення яких у кожній точці x  X дорівнюють
f (x )
f (x )  g(x ), f (x )  g(x ), f (x )g(x ), (g(x )  0 x  X ),
g(x )
називають відповідно сумою, різницею, добутком і часткою
f
функцій f та g і позначають f  g, f  g, fg, .
g

Означення 5.1.
Множину точок площини з координатами ,
, називають графіком функції , означеної на
множині
 Частіше за все графік функції — деяка лінія; якщо D  ,
то графіком функції буде набір ізольованих точок.
Не будь-яка лінія буде графіком числової функції, наприклад,
коло x 2  y 2  R 2 — не є графіком функції, оскільки одному
значенню x відповідає два значення y1 та y2 (рис. 5.2).

y
y2
x
O R x
y1

Рис. 5.2

5.1.2. Способи задавання функції

Аналітичний спосіб
Аналітичний спосіб полягає в тому, що за допомогою формули
вказують спосіб обчислення значень функції f для кожного
значення x  D( f ).
При аналітичному задаванні функції область визначення D( f )
або вказують, наприклад, f (x )  x 2 , x  [0;1], або розуміють під
D( f ) множину значень аргументу x , за яких формула має сенс. У
цьому випадку кажуть, що D( f ) — природна область визначення
функції f .
А. Аналітично функцію можна задавати явно:
— однією формулою — явне задавання функції, наприклад,
f (x )  sin x (природна область визначення D( f )  );
— кількома формулами, наприклад,
одинична функція Хевісайда (рис. 5.3)
 0, x  0,
(x )  1(x )  
 1, x  0;

функція знак числа (сигнум) (рис. 5.4)
 1, x  0,

y  sgn x   0, x  0,

 1, x  0.
 y y  (x ) y y  sgn x
1 1

O x
O 1 x
1

Рис. 5.3 Рис. 5.4

Б. Аналітично функцію y  f (x ), x  X , можна задати неявно

— рівнянням
F (x , y )  0,
якщо x  X : F (x , f (x ))  0.
Наприклад, функція
x 2  y 2  1, y  0 ,

задана неявно ( y явно не виражається через x ).

В. Якщо залежність y від x задано не безпосередньо, а
замість неї задано залежності обох змінних x та y від деякої
третьої змінної, наприклад t , у вигляді
 x  (t ),
 t  T  ,

 y  (t ),

то кажуть, що функцію задано параметрично; допоміжну змінну
t називають параметром. Наприклад, (рис. 5.5),


 x  2 cos t,

 0  t  .

 y  3 sin t ,


y
3

2 O 2 x
Рис. 5.5
Графічний спосіб
Графічний спосіб задавання функції — функцію задають її
графіком у деякій системі координат; абсциси точок графіка
належать області визначення функції, а ординати рівні
відповідним значенням функції (у прямокутній Декартовій
системі координат).

Табличний спосіб
Табличний спосіб задавання функції — функцію задають
таблицею низки значень аргументу і відповідних значень
функції. Область визначення такої функції — набір значень
аргументу, перерахованих у таблиці.

x x1 x 2  x n
y y1 y2  yn

Алгоритмічний (програмний) спосіб

Алгоритмічний спосіб — функцію задають програмою на одній з
мов програмування.

Описовий спосіб
Описовий спосіб — функцію задають словесним описом
відповідності f , що дозволяє за заданим x  D( f ) визначити
y  E ( f ). Наприклад, функцію y  [x ] — цілу частину числа
задають описом — це «найбільше ціле число, що не перевищує x »
(рис. 5.6).
y

1 y  [x ]
1
O 1 2 3 4x

Рис. 5.6
Отже,
[x ]  n   : n  x  n  1.

Наприклад, [0, 5]  0,  3   3,[2]  2,[2, 5]  3.

5.1.2. Основні характеристики поведінки функції
Однією з основних задач математичного аналізу є вивчення
поведінки функцій y  f (x ), x  X , і побудова їхніх графіків.

Нулі і знак функції на множині X  D( f )

Значення x  D( f ), для якого функція f дорівнює нулеві,
називають нулем функції, тобто нулі функції — це корені
рівняння f (x )  0.
В інтервалі, на якому функція додатна, графік її
розташований над віссю Ox , а в інтервалі, на якому вона
від’ємна,— під віссю Ox ; у точках перетину з віссю абсцис
функція дорівнює нулеві.

Парність та непарність функції

Функцію f називають парною, якщо:
1) область її визначення симетрична щодо точки O ;
2) для кожного x з області означення виконано рівність

f (x )  f (x ) ...

Функцію f називають непарною, якщо:

1) область її визначення симетрична щодо точки O ;
2) для кожного x з області означення виконано рівність

f (x )  f (x )

Функцію f називають функцією загального вигляду, якщо

вона не є парною, і не є непарною.
Графік парної функції симетричний щодо осі Oy, а непарної
— щодо початку координат (рис. 5.7).
y
y

O
x
O x

D( f )
D( f )

Рис. 5.7
 Наприклад, y  x 2, y  cos x , y x — парні функції;
y  x 3, y  sin x , y  sgn x — непарні функції; y  x  1, y  x —
функції загального вигляду.

Зміна знаку перед функцією не міняє її

Зауваження
парності.
Сума парних (непарних) функцій є парною
 (непарною) функцією.
Добуток будь-якої кількості парних
функцій є парною функцією.

Періодичність функції
Функцію f називають періодичною, якщо існує число T  0,
таке, що:
1) для кожного x з області означення x  T та x  T теж належать
області означення;

2) f (x  T )  f (x  T )  f (x ) .

Число T називають періодом функції f .

Означення періодичної функції можна записати в
компактній формі (символічно):

y  f (x ) — періодична 

T  0 x  D( f ) : x  T  D( f )  f (x  T )  f (x ) .

Якщо T — період функції f , то її періодами також будуть

числа mT , m  . Якщо існує найменший додатний період
функції, то його називають основним періодом.
Якщо T — період функції f , то досить побудувати її графік
на одному із проміжків довжиною T , а потім паралельно
перенести його вздовж осі Ox на Tm, m  .
Наприклад, функція f (x )  cos x — періодична з основним
періодом 2; функція y  {x }  x  [x ] — «дробова частина x » —
періодична з основним періодом 1 (рис. 5.8).
 y
y  {x }
1

1 O 1 2 3 x
Рис. 5.8

Якщо функція y  f (x ), x  D( f ), періодична з

Зауваження
періодом T , то функція y  f (x ) —
T
 періодична з періодом

.

До періодичних функцій належить і функція-стала

f (x )  c  const, D( f )  .

Будь-яке число T   є періодом цієї функції, але основного

періоду функція не має.

Монотонність функції
Функцію y  f (x ), x  D, називають зростаючою (спадною) на
множині X  D( f ), якщо більшому значенню аргументу з цієї
множини відповідає більше (менше) значення функції (рис. 5.9) і
позначають f  ( f ) :

функція f зростає на X  x1, x 2  X : x1  x 2  f (x1)  f (x 2 ) ;

функція f спадає на X  x1, x 2  X : x1  x 2  f (x1)  f (x 2 ) .

y y

y2 y1
y1 y2

O x1 x2 x O x1 x2 x

Рис. 5.9

Функцію y  f (x ), x  D( f ), називають неспадною

(незростаючою) на множині X  D( f ), якщо більшому значенню
аргументу з цієї множини відповідає не менше (не більше)
значення функції (рис. 5.10):
функція f не спадає на X  x1, x 2  X : x1  x 2  f (x1 )  f (x 2 ).

функція f не зростає на X  x1, x 2  X : x1  x 2  f (x1 )  f (x 2 ).

y y
y1 y2
y2 y1

O x1 x2 x O x1 x2 x

Рис. 5.10

Зростаючі, спадні, неспадні і незростаючі функції називають

монотонними; зростаючі і спадні — строго монотонними.
Наприклад, функція y  2x — зростаюча; y  [x ] — неспадна;
сталу функцію y  c можна звати як незростаючою, так і
неспадною.

Обмеженість функції
Функцію f називають обмеженою зверху (знизу) на множині
X  D( f ) (рис. 5.11), якщо існує таке число M  , що для будь-
яких x  X виконано умову:

M   : x  X  f (x )  M (M  f (x )) .

y M  f (x )
f (x )  M y
M M
X X
O a b x O a b x

Рис. 5.11

Наприклад, функція f (x )  2  x 2 є обмеженою знизу на своїй

природній області визначення , оскільки 2  2  x 2 x  .

Функція y  tg x обмежена зверху на відрізку  0;  , оскільки
 3
 
tg x  3 x   0;  .
 3 
 Функцію f називають обмеженою на множині X  D( f ) , якщо

M   : x  X  f (x )  M
Функція f (x )  sin x обмежена на своїй природній області
визначення , оскільки
sin x  1 x   .

Розглянемо деяку множину Y , яка обмежена зверху, тобто

M : y  Y  y  M .
Число M називають верхньою гранню. Таких чисел безліч, але
серед них існує найменше, яке називають точною верхньою
гранню і позначають supY (супремум, з лат. supremum –
y Y
найвищий).
Отже, число M  supY , якщо:
y Y

1. y  Y  y  M ;
2. y '  Y : y '  M   , 0    1 .

Аналогічно вводиться поняття точної нижньої грані.

Число m називають точною нижньою гранню множини Y
(позначають inf Y (інфімум, з лат. infimum – найнижчий)), якщо:
y Y

1. y  Y  y  m (нижня грань);

2. y   Y : y   m   , 0    1 (точна нижня грань).

Функцію f називають необмеженою зверху (знизу) на

множині X  D( f ), якщо для будь-якого числа M існує число
x  X таке, що f (x )  M ( f (x )  M ) (порівняйте з означенням
обмеженої функції зверху та знизу).
1
Наприклад, функція y  необмежена зверху на множині
x
(0;1), оскільки для будь-якого M  0 існує таке число x  (0;1)
(зокрема, x 
1
M 1
, що f 1M
1
 
 1  M  M . Якщо M  0, то
за число x можна взяти будь-яке число з інтервалу (0;1).
5.1.3. Обернена функція. Складена функція

Обернена функція
Розглянемо числову функцію y  f (x ), x  D( f ), яка взаємно
однозначно відображує множину D( f ) на множину E ( f ).
Оскільки взаємно однозначна функція кожному елементу
y  E ( f ) ставить у відповідність єдиний елемент x  D( f ), то на
den
множині E ( f ) означено функцію   f 1, з областю визначення
E ( f ) і множиною значень D( f ), обернену до функції f . В даному
випадку записують x  (y ) або x  f 1(y ).
Отже,

y  f 1(x ) : f (y )  x .

Наприклад, функція y  x 3 , D( f )  E ( f )  , є взаємно

однозначною, оскільки кожному значенню x   відповідає
єдиний елемент y  , такий, що y  x 3 , причому y є образом
лише одного елемента x (рис. 5.12) і, навпаки, кожному елементу
y   відповідає лише один елемент x  , такий, що x 3  y.
Оскільки кожному елементу y   ставиться у відповідність
єдиний елемент x  , то співвідношення x  3 y також є
функцією, оберненою до функції y  x 3 .
y y  x3
y x  3y

f f 1

O x x

Рис. 5.12
Функція y  x 2 , D( f )  , E ( f )  [0; ), не є взаємно
однозначною. Справді, для кожного образу y  (0; ) існує два
прообрази x та (x ) (рис. 5.13), а, отже, і на E ( f ) не існує функції,
оберненої до функції y  x 2 .
 y
y  x2

x O x x

Рис. 5.13

Якщо числова функція y  f (x ) монотонна,

Твердження
то існує обернена до неї функція x  f 1(y ).
При цьому, якщо функція зростає (спадає),
то обернена функція також зростає
(спадає).

Графіки взаємно обернених функцій y  f (x ) та y  f 1(x )

симетричні щодо прямої y  x (рис. 5.14).

x
y  f (x ) 
y y
y0
x0 y  f 1(x )

O x 0 y0 x
Рис. 5.14

Для того щоб знайти обернену функцію до взаємно однозначної

функції y  f (x ), треба розв’язати рівняння y  f (x ) щодо x (якщо
це можливо).
2 1
Наприклад, якщо y  , x  , то
3x  1 3
2y 1
x  ,x  .
3y 3
Складена функція
Нехай на множині D означено числову функцію u  (x ) із
множиною значень E . Нехай на множині E задано функцію
y  f (u ) : E  F . Тоді функція  відображує елементи x в
елементи u, а функція f відображує елементи u в елементи y (рис.
5.15):
 f
x  u  y.


D( f ) f
D
f 
F
E (f )

Рис. 5.15
У підсумку кожному значенню x  D поставлено у
відповідність (за допомогою проміжної змінної u  E ) одне,
цілком певне, значення y  F . В даному випадку функцію y
називають складеною функцією аргументу x — записують
y  f ((x )), x  D.
Складену функцію y  f ((x )) називають ще суперпозицією
функцій f та  і позначають f  .
Отже,
( f  )(x )  f ((x ))

Складену функцію y  f ((x )) можна записати як ланцюжок

рівностей:
y  f (u ), u  (x ).

Наприклад, складену функцію y  3x  4 можна записати як:

y  u , u  3x  4.
Тут
(x )  3x  4, D()  ;
f (u )  u , D( f )  [0; );
( f  )(x )  f ((x ))  3x  4, D( f  )  {x | 3x  4  0}.