Professional Documents
Culture Documents
Метод Інтервалів Розвязування Нерівностей
Метод Інтервалів Розвязування Нерівностей
МЕТОД ІНТЕРВАЛІВ
1. Попередні відомості
м
3
2 Знакова крива
Півплощину над віссю Ох (тобто при y>0) вважатимемо додатною, півплощину під
віссю Ох (при y<0) вважатимемо від’ємною. Додатна півплощина позначатиметься
значком «+», а від’ємна – значком «–»; по відношенню одна до одної півплощини
називатимуться суміжними.
Як попередній приклад розглянемо деякий многочлен 3-го степеня, нулями якого є
числа 1, –2, 5. Згідно вищесказаному, цей многочлен можна розкласти по нулях, тобто
представити у вигляді добутку f(x)= а(x – 1)(x+2)(x – 5), де а – деяке число (коефіцієнт
перед х3), яке вважатимемо додатним.
Відзначимо точками на числовій прямій числа 1, –2, 5 (не в масштабі, але в порядку
зростання) і візьмемо змінну точку x правіше за най правішу з отриманих «числових»
точок (рис.6). Примусимо змінну точку х рухатися вліво (напрям вказаний стрілкою).
Поки рухома точка х знаходиться правіше за точку х = 5, кожна з дужок в добутку
а(х+2)(х –1)(х –5) додатна. Отже, весь добуток, а значить, і функція f(x) додатні. Це
означає, що на проміжку (5; +) функція знакододатна, і тому її графік розташовується
над віссю Ох. Цей факт ми схемно відзначимо кривій, розташованій над числовою
прямою із значком «+» (рис.6).
Коли змінна точка співпаде з точкою, що зображає число 5,
отримаємо (х – 5) = (5 – 5)= = 0. І тоді весь добуток, а вслід за
ним і функція f(x), перетвориться в нуль. Відповідна крива, що
зображає графік функції, торкнеться осі Ох (мал. 6).
Далі рухома точка «заходить» в проміжок (1;5) – рис.7 – і,
Рис. 6 оскільки точка х тепер уже розташується зліва від точки, що
зображає число 5, дужка (х – 5)
стає від’ємною. Решта дужок в добутку як і раніше
додатна, і тому весь добуток стане від’ємним: всі
множники – «плюси», а один – «мінус».
Крива, яку ми називатимемо знаковою, прийме Рис.7
вигляд, зображений на рис.7. Для проміжку (1;5) ця
крива розташується під числовою прямою, що позначається знаком «–».
Рис. 11
Приклад 3. Побудувати знакову криву для функції
у= .
Розв’язання. Квадратний тричлен х2 – х + 1 не має дійсних коренів і додатний.
Насправді, його дискримінант від’ємний: D = 1 – 4 = –3 < 0 – не має коренів. А
оскільки коефіцієнт при х2 цього тричлена додатний
(«плюс одиниця»), то парабола у = х2 – х + 1 при всіх х
з R розташовується над віссю Ох, тобто х2 – х + 1 > 0
при будь-яких значеннях х. Тому множник х2 – х + 1 не
робить впливу на знак всього розкладу, а отже, цей
Рис. 12 множник можна і опустити.
Далі, множник х можна представити у вигляді
«дужки»: х = (х – 0) і тоді дану функцію можна записати так:
Хай функція f(x) є многочлен n-го порядку, який може бути приведений до
стандартного розкладу у вигляді добутку множників:
f(x)= а(x-x1)(x-x2)…(x-xn) Q(x), де Q(x) – нерозкладний додатний тричлен.
Тоді справедливо
5
Правило проведення знакової кривої:
.
По кількості дужок , що містять змінну х, визначаємо
кількість нулів функції: три дужки – три нулі. Тому
«кидаємо» три точки на числову пряму, потім позначаємо
Рис. 15
Розглянемо тепер побудову знакової кривої для так званого алгебраїчного дробу ,
Рис. 17 Рис. 18
Рис. 20
Після переходу рухомої точки через вузол х = 1 в проміжок (0; 1) – мал. 20б – дужка
(х–1) стає від’ємною, але парний показник її степеня (число 2) «гасить» цей знак мінус: (–
(x –1))2 = (x–1)2. Отже, ця дужка, як і дві інші, як і раніше залишається додатною, а
значить, і f(x) залишається додатною. Тоді знакова крива для проміжку (0;1) залишається
над віссю Ох і має знак «+» (рис.22б).
Т.ч., «парна дужка», говоритимемо, парний вузол, не дозволяє знакової кривої
перейти через числову вісь в суміжну півплощину, а повертає її в ту ж півплощину, в якій
вона була раніше. Образно кажучи, парний вузол «відображає» знакову криву в колишню
півплощину.
Потім рухома точка х переходить через вузол х=0 в проміжок (–3;0) і оскільки
множник х=(х–0) входить в добуток в непарному степені, то при цьому переході він міняє
свій знак на протилежний, тобто функція f(x), а вслід за нею і знакова крива, набуває знак
«–». Таким чином знакова крива переходить в суміжну від’ємну півплощину (рис.20в).
Під час переходу рухомої точки через вузол х=-3, якому відповідає дужка (х+3) 3, її
непарний степінь не «гасить» від’ємності цієї дужки: (–
(х+3))3 = –(х+3)3. Знакова крива переходить в додатну
півплощину, придбаваючи знак «+»
На рис. 21 представлений остаточний вид знакової
Рис. 21 кривої.
Висновок. До сформульованого раніше правила
побудови знакової кривої можна додати наступне: парні вузли не пропускають знакову
криву через вісь Ох в суміжну півплощину (відображають назад), непарні вузли –
пропускають. Закріпимо ці поняття на прикладах.
Приклад 10. Побудувати знакову криву для f(x)= 3(2–3x)2(1–x) 3(x+1) 4(5x2+4x+1).
Розв’язання. Квадратний тричлен 5x2+4x+1 завжди додатний, оскільки його
дискримінант D = 4–5<0, а старший коефіцієнт – число 5 – більше нуля. Тому далі на
нього не звертаємо ніякої уваги, начебто це було просто додатне число, або навіть
опускаємо його.
Приводимо праву частину рівності до стандартного вигляду, виносячи з 1-й дужки
множник –3 і з другої дужки – множник –1. (Пам'ятайте: перед змінною х множник
повинен бути «плюс одиниця»). З урахуванням степенів цих дужок, одержуємо:
- -
Рис. 22
Приклад 15.
Розв’язати нерівність
x 2x 3 0
xx 1 .
Розв’язання. Алгебраїчний дріб, що стоїть в лівій частині нерівності позначимо
Рис. 23
10
x 2x 3 0
нерівність xx 1 рівносильна умові f(x) 0, а отже, потрібно знайти всі
значення х, для яких виконується ця умова.
По знаковій кривій визначаємо, що це проміжки [–3; 0) і (1; 2]. Об'єднання цих
проміжків є розв’язанням нерівності.
Відповідь: [–3; 0) (1; 2].
Зауваження. Розв’язанням протилежної нерівності, очевидно (див. знакову
криву), є множина (–; –3) (0; 1) (2; +).
Зверніть увагу на те, що остання множина доповнює множину [–3; 0)(1; 2] до
області допустимих значень заданої нерівності: (–; 0) (0; 1) (1; +). Іншими
словами, якщо «складемо» (а в теорії множин говорять об'єднаємо) розв’язання
початкової нерівності і нерівності їй протилежної, то отримаємо ОДЗ початкової
нерівності:
[–3; 0) (1; 2] (–; –3) (0; 1) (2; +) = (–; 0) (0; 1) (1; +).
x2 + x 6
0
|x 4|