ПОДВІЙНІ ІНТЕГРАЛИ

Подвійні інтеграли є узагальненням визначеного інтегралу на випадок функції двох змінних.

1. Означення та існування подвійного інтеграла

Нехай D – деяка замкнута обмежена область, а z = f ( x, y ) – довільна функція, визначена і
обмежена в області D .
Припускаємо, що межа області складається із скінченного числа кривих, заданих рівняннями
y = ϕ (x) або x = ψ ( y ) , де ϕ (x) і ψ ( y ) – неперервні функції. В цьому випадку область D є
квадрованою, тобто має ненульову площу. Такою областю є, наприклад, замкнутий многокутник, межа
якого складається із скінченного числа відрізків, які є графіками неперервних функцій вигляду
y = kx + b або x = a . Інший приклад – область, обмежена колом, радіуса R , тобто межа області
складається з двох кривих, що задаються рівняннями
y = R2 − x2 і y = − R2 − x2 .
Розіб’ємо область D якими-небудь лініями на n частин Di , i = 1,K, n , які не мають спільних
внутрішніх точок і, які ми називатимемо частковими областями (рис. 1). Через ∆S1 , …, ∆S n
позначатимемо площі часткових областей D1 , …, Dn (двовимірні міри).

Рис. 1
Означення. Діаметром замкнутої області називають найбільшу відстань між двома точками
межі цієї області.
Тобто діаметр часткової області Di визначають за формулою
d i = d ( Di ) = max d ( M1, M 2 ) ,
∀ M 1 , M 2 ∈∂Di

де ∂Di – межа часткової області Di , d ( M 1 , M 2 ) – відстань між точками M1 , M 2 .

Діаметром розбиття λ області D називатимемо найбільший з діаметрів часткових областей,
тобто
λ = max di .
1≤ i ≤ n
У кожній із часткових областей Di виберемо точки Pi (ξi ,ηi ) (проміжні точки) і позначимо через
f ( P1 ) , f ( P2 ) , …, f ( Pn ) значення функції у вибраних точках.
Складемо суму вигляду
n n
σ = f ( P1 )∆S1 + f ( P2 )∆S2 + K + f ( Pn )∆Sn = ∑ f ( Pi ) ∆Si = ∑ f (ξi ,ηi ) ∆Si , (1)
i =1 i =1
яку будемо називати інтегральною сумою для функції f ( x, y ) в області D .
Означення. Якщо інтегральна сума (1) при λ → 0 має скінченну границю,
k k
J = lim σ = lim ∑ f (ξi ,ηi )∆Si = lim ∑ f ( Pi )∆Si ,
λ →0 λ →0 λ →0
i =1 i =1
яка не залежить від способу розбиття області D на часткові області і вибору проміжних точок Pi (ξi ,ηi ) ,
то цю границю називають подвійним інтегралом функції f ( x, y ) по області D і позначають
J = ∫∫ f ( x, y ) dxdy = ∫∫ f ( x, y )dS . (2)
D D
У цьому випадку функцію f ( x, y ) називають інтегровною в області D , а область D – областю
інтегрування. Вираз f ( x, y )dS називають підінтегральним виразом, x і y – змінними інтегрування,
dxdy ( dS ) – елементом площі.
Розглянемо питання про існування подвійного інтеграла функції f ( x, y ) .
Теорема 1 (необхідна умова інтегровності). Якщо функція f ( x, y ) інтегрована в замкнутій
обмеженій області D , то вона обмежена в цій області.
Доведення цієї теореми аналогічне до доведення теореми про обмеженість інтегрованої функції
однієї змінної.
Зауважимо, що твердження теореми не є достатньою умовою інтегрованості, оскільки існують
обмежені, але неінтегровні функції. Прикладом такої функції може бути функція, визначена в області
D = {( x, y ) 0 ≤ x ≤ 1, 0 ≤ y ≤ 1}
наступним чином
1, якщо x і y раціональні,
f ( x, y ) = 
0, якщо x або y ірраціональні.
Така функція є обмеженою, оскільки для всіх точок з області D виконується нерівність
f ( x, y ) ≤ 1 . Проте дана функція не є інтегровною.
Дійсно, можна побудувати розбиття області D таким чином, щоб в часткових областях Di
існували точки, в яких координатами є раціональні числа, і точки, в яких хоча б одна з координат є
ірраціональним числом. Якщо в якості проміжних точок взяти точки з раціональними координатами, то
матимемо
n n
σ = ∑ f (ξi ,ηi ) ∆Si = ∑1 ⋅ ∆Si = S D = 1 .
i =1 i =1
Якщо ж в якості проміжних точок взяти точки, в яких хоча б одне з чисел ξi або ηi є
ірраціональним, то
n n
σ = ∑ f (ξi ,ηi ) ∆Si = ∑ 0 ⋅ ∆Si = 0 .
i =1 i =1
Отже, при λ → 0 інтегральна сума не має границі, а значить розглядувана функція не є
інтегрованою.
Надалі будемо розглядати тільки обмежені функції в області інтегрування. Для обмежених
функцій двох змінних, заданих в замкнутій обмеженій області D , так само, як і для обмеженої на
відрізку [a; b] функції однієї змінної, вводять до розгляду нижню і верхню суми Дарбу:
n n
s = ∑ mi ∆Si і S = ∑ M i ∆Si ,
i =1 i =1
де mi , M i – відповідно нижня і верхня межі множини значень функції f ( x, y ) в частковій області Di .
Якщо функція f ( x, y ) є неперервна в області D , то mi , M i є найменшим і найбільшим значенням
функції f ( x, y ) в частковій області Di . За допомогою сум Дарбу можна сформулювати критерій
інтегрованості функції f ( x, y ) в області D .
Теорема 2 (критерій інтегрованості). Для того щоб функція f ( x, y ) була інтегрованою (щоб
існував подвійний інтеграл) в області D , необхідно і достатньо, щоб виконувалось співвідношення
lim ( S − s ) = 0 .
λ →0
Використовуючи цей критерій легко довести наступну теорему.
Теорема 3. Якщо функція f ( x, y ) є неперервною в замкнутій області D , то вона інтегрована в
цій області.
Так само як для визначеного інтеграла, справедлива більш загальна теорема.
 Теорема 4. Функція f ( x, y ) , обмежена в області D і неперервна в ній всюди, крім точок, що
лежать на скінченному числі кривих, які є графіками неперервних функцій вигляду y = ϕ (x) або
x = ψ ( y ) , інтегрована в цій області.
2. Геометричний зміст подвійного інтеграла
Циліндричним тілом (криволінійним циліндром) називають тіло (рис. 2), обмежене зверху
поверхнею, яка є графіком функції z = f ( x, y ) , визначеної в області D , з боків – циліндричною
поверхнею з твірними, паралельними осі Oz , направляючою якої є межа області D , знизу – областю
D на площині Oxy .
Область D , що висікається на площині Oxy циліндричною поверхнею, називають основою
циліндричного тіла. В часткових випадках бічна циліндрична поверхня може бути відсутня; наприклад,
тіло, обмежене площиною Oxy і верхньою частиною кулі z = R 2 − x 2 − y 2 .
Поставимо задачу про визначення об’єму циліндричного тіла. Для цього припустимо, що
функція z = f ( x, y ) неперервна в області D і поверхня повністю лежить над площиною Oxy , тобто
f ( x, y ) > 0 скрізь в області D .
Розіб’ємо область D на n частин Di , i = 1,K, n , які не мають спільних внутрішніх точок, через
∆S1 , …, ∆S n позначатимемо площі часткових областей D1 , …, Dn . У кожній із часткових областей Di
виберемо точки Pi і позначимо через f ( Pi ) значення функції у вибраних точках. Через межу кожної
часткової області проведемо циліндричну поверхню з твірною, паралельною осі Oz (рис. 2). Тоді
циліндричне тіло буде розбите на n циліндричних елементарних тіл. Замінивши кожне з них на прямий
циліндр з основою Di і висотою f ( Pi ) , в результаті дістанемо n -ступінчасте тіло, об’єм якого буде
рівний:
n
Vn = f ( P1 )∆S1 + f ( P2 )∆S 2 + K + f ( Pn )∆S n = ∑ f ( Pi )∆Si . (3)
i =1

Рис. 2
Беручи об’єм V розглядуваного тіла приблизно таким, що дорівнює об’єму побудованого
n -ступінчастого тіла, вважатимемо, що Vn тим точніше виражає V , чим більше n і чим менша кожна з
часткових областей. Переходячи до границі в (3) при n → ∞ вимагатимемо, щоб до нуля прямувала не
тільки площа кожної часткової області, а й всі її розміри (при цьому часткова область стягуватиметься у
точку, тобто її найбільший діаметр прямуватиме до нуля λ → 0 ):
n
lim Vn = lim Vn = lim ∑ f ( Pi ) ∆Si .
n →∞ λ →0 λ →0
i =1
 Оскільки функція f ( x, y ) інтегрована, то границя інтегральної суми у правій частині останньої
рівності існує і рівна подвійному інтегралу від цієї функції по області D , а границя Vn у лівій частині
рівна об’єму даного циліндричного тіла. Тому
V = ∫∫ f ( x, y )dxdy . (4)
D

Звідси випливає геометричний зміст подвійного інтеграла: подвійний інтеграл від неперервної,
невід’ємної функції рівний об’єму криволінійного циліндра.
Зауваження. Якщо покласти, що f ( x, y ) = 1 скрізь в області D , то безпосередньо з означення
подвійного інтеграла отримаємо вираз для обчислення площі області D через подвійний інтеграл:
S D = ∫∫ dS = ∫∫ dxdy . (5)
D D

3. Властивості подвійних інтегралів

Основні властивості подвійних інтегралів цілком аналогічні відповідним властивостям
визначеного інтеграла. Тому обмежимося їх формулюванням.
Будемо вважати, що області D , D1 , D2 мають кусково-гладкі межі, а для функцій f ( x, y ) ,
f ( x, y ) , f1 ( x, y ) , f 2 ( x, y ) , про які буде йти мова, існують інтеграли, що розглядаються.
1. Якщо k – стале число і функція f ( x, y ) інтегровна в області D , то функція kf ( x, y ) також
інтегровна в області D і
∫∫ kf ( x, y )dxdy = k ∫∫ f ( x, y )dxdy ,
D D
тобто сталий множник можна виносити за знак подвійного інтеграла.
2. Якщо функції f1 ( x, y ) , f 2 ( x, y ) інтегровні в області D , то їх сума також інтегровна в області D і
∫∫ ( f1 ( x, y) + f 2 ( x, y ))dxdy = ∫∫ f1 ( x, y)dxdy + ∫∫ f2 ( x, y )dxdy .
D D D
Зауваження. Першу і другу властивості можна об’єднати в одну, яку називають властивістю
лінійності подвійного інтеграла, тобто для довільних сталих k1 і k2 справедлива рівність

∫∫ (k1 f1 ( x, y) + k2 f 2 ( x, y))dS = k1 ∫∫ f1 ( x, y )dS + k2 ∫∫ f 2 ( x, y)dS .

D D D
3. Якщо область D є об’єднанням областей D1 і D2 ( D = D1 ∪ D2 ), які не мають спільних внутрішніх
точок, то з інтегровності функції f ( x, y ) в області D випливає її інтегровність в кожній з часткових
областей, і, навпаки, з інтегровності функції f ( x, y ) в кожній з областей D1 і D2 випливає її
інтегровність в області D , і вірна рівність, яку називають адитивність подвійного інтеграла
∫∫ f ( x, y )dxdy = ∫∫ f ( x, y )dxdy + ∫∫ f ( x, y )dxdy .
D D1 D1

4. Якщо для функцій f1 ( x, y ) , f 2 ( x, y ) в області D виконується нерівність

f1 ( x, y ) ≤ f 2 ( x, y ) ,
то для інтегралів цих функцій вірна аналогічна нерівність

∫∫ f1 ( x, y )dxdy ≤ ∫∫ f 2 ( x, y)dxdy .
D D

З цієї властивості як наслідок випливають наступні властивості

5. ∫∫ f ( x, y)dxdy ≤ ∫∫ f ( x, y) dxdy .
D D

6. Якщо функція f ( x, y ) обмежена в області D , тобто виконується нерівність f ( x, y ) ≤ C , то

 ∫∫ f ( x, y)dxdy ≤ C ⋅ S D ,
D

де C – константа, S D – площа області D .

7. Дану властивість сформулюємо у вигляді теореми.
Теорема 5 (про середнє ). Якщо функція f ( x, y ) є неперервною в замкнутій області D , то в цій
області існує точка M 0 ( x0 , y0 ) така, що виконується рівність

∫∫ f ( x, y)dxdy = f ( x0 , y0 ) ⋅ S D , (6)
D
де S D – площа області D .
Оскільки функція f ( x, y ) неперервна в замкнутій області D , то за теоремою Вейєрштрасса вона
досягає в цій області свого найменшого m = f ( x1, y1 ) та найбільшого значень M = f ( x2 , y2 ) ,
( x1 , y1 ), ( x2 , y2 ) ∈ D . Тому
m ≤ f ( x, y ) ≤ M .
Проінтегруємо ці нерівності по D
∫∫ mdxdy ≤ ∫∫ f ( x, y )dxdy ≤ ∫∫ Mdxdy
D D D
або
m ∫∫ dxdy ≤ ∫∫ f ( x, y )dxdy ≤ M ∫∫ dxdy . (7)
D D D
Враховуючи формулу (5), нерівність (7) можна записати
m ⋅ S D ≤ ∫∫ f ( x, y )dxdy ≤ M ⋅ S D .
D
Звідси
1
m≤
SD ∫∫ f ( x, y )dxdy ≤ M .
D
тобто число
1
S D ∫∫
µ= f ( x, y )dxdy (8)
D
знаходиться між найменшим та найбільшим значеннями неперервної функції f ( x, y ) . Тому за теоремою
про проміжне значення неперервної функції робимо висновок, що в області D існує точка M 0 ( x0 , y0 )
така, що
µ = f ( x0 , y0 ) .
Тоді рівність (8) можна записати так:
1
S D ∫∫
µ= f ( x, y )dxdy = f ( x0 , y0 ) ,
D
звідки випливає формула (6) і теорема доведена.
Формула (6) називають формулою середнього значення, а величину f ( x0 , y0 ) – середнім
значенням функції f ( x, y ) в області D .
Зауваження. Формула (6) має певний геометричний зміст: об’єм криволінійного циліндра з
основою D , обмежений зверху графіком функції z = f ( x, y ) ( f ( x, y ) > 0 ), чисельно рівний об’ємові
прямого циліндра з тією самою основою D і висотою f ( x0 , y0 ) .

4. Обчислення подвійних інтегралів

Подвійний інтеграл, як і визначений, можна обчислювати, користуючись його означенням, тобто
знаходячи границю інтегральної суми. Проте такий спосіб достатньо громіздкий, а в багатьох випадках
не можна безпосередньо обчислити цю границю. Тому застосовують інший спосіб, який зводить
обчислення подвійного інтеграла до повторного інтегрування, тобто до послідовного обчислення двох
визначених інтегралів. При цьому розглядають два випадки області інтегрування.
4.1. Випадок прямокутної області
Нехай областю інтегрування є прямокутник зі сторонами, що паралельні до осей координат.
Теорема 6. Нехай для функції f ( x, y ) в прямокутнику
D = {( x, y ) a ≤ x ≤ b, c ≤ y ≤ d }
існує подвійний інтеграл
∫∫ f ( x, y )dxdy . (9)
D
Нехай також для кожного x з відрізка [a; b] існує визначений інтеграл
d
J ( x) = ∫ f ( x, y )dy . (10)
c
Тоді існує інтеграл
b b d

∫ J ( x)dx = ∫ dx ∫ f ( x, y )dy ,
a a c
який називають повторним і справедлива рівність
b d

∫∫ f ( x, y )dxdy = ∫ dx ∫ f ( x, y )dy . (11)

D a c
Розіб’ємо прямокутник D за допомогою точок a = x0 < x1 < K < xn = b і c = y0 < y1 < K < yk = d на
nk часткових прямокутників Dij = {( x, y ) xi −1 ≤ x ≤ xi , yi −1 ≤ y ≤ yi } . Позначимо через mij і M ij точну
нижню і верхню межі функції f ( x, y ) в частковому прямокутнику Dij (рис. 3). Тоді для кожної точки
( x, y ) ∈ Dij виконуються нерівності
mij ≤ f ( x, y ) ≤ M ij . (12)
y
d
yj
Dij
y j−1

c
x
O a xi −1 xi b
Рис. 3.
Позначимо у цій нерівності x = ξi , де ξi – довільна точка з відрізку [ xi −1; xi ] і після цього
проінтегруємо (12) по y в межах від y j −1 до y j . Отримаємо
yj

mij ∆y j ≤ ∫ f (ξi , y )dy ≤ M ij ∆y j , (13)

y j −1

де ∆y j = y j − y j −1 .
Сумуючи (13) по всіх j від 1 до k і використовуючи позначення (10), будемо мати
k k
∑ mij ∆y j ≤ J (ξi ) ≤ ∑ M ij ∆y j . (14)
j =1 j =1

Дальше, помноживши (14) на ∆x j = x j − x j −1 і сумуючи по всіх i від 1 до n , отримаємо

n k n n k
∑∑ mij ∆xi ∆y j ≤ ∑ J (ξi )∆xi ≤ ∑∑ M ij ∆xi ∆y j . (15)
i =1 j =1 i =1 i =1 j =1
 Нехай найбільший діаметр часткових прямокутників Dij прямує до нуля ( λ → 0 ). Тоді і
найбільша з довжин ∆xi → 0 . Крайні члени в (15), які являють собою нижню і верхню суми Дарбу,
прямують при цьому до подвійного інтеграла (9). Отже, існує границя і середнього члена в (15), який є
інтегральною сумою для функції J ( x) на відрізку [a; b] , тобто
n b
lim ∑ J (ξi )∆xi = ∫ J ( x)dx .
λ →0
i =1 a
Підставивши в останню рівність вираз (10) для J ( x) , дістанемо рівність (11), що й доводить теорему.
Зауваження. Якщо в теоремі x і y поміняти ролями, то теорема буде стверджувати існування
повторного інтеграла
d d b

∫ J ( y )dy = ∫ dy ∫ f ( x, y )dx
c c a
і рівність
d b

∫∫ f ( x, y )dxdy = ∫ dy ∫ f ( x, y)dx . (16)

D c a
Формули (11) і (16) зводять подвійний інтеграл до повторного, в якому, наприклад, в (11)
інтегрування спершу проводиться по y при сталому x , а потім отриманий результат інтегруємо по x .
Приклад 1. Обчислити ∫∫ ( x + y )dxdy , де D = {( x, y ) 1 ≤ x ≤ 2, 0 ≤ y ≤ 1} .
D
Використовуючи теорему, маємо
2 1
J = ∫∫ ( x + y )dxdy = ∫ dx ∫ ( x + y )dy .
D 1 0
Проінтегруємо внутрішній інтеграл по зміннй y , вважаючи, що x є сталим, тоді
2 1
 1 
J = ∫  xy + y 2  dx .
1
2 0
Обчислимо значення підінтегральної функції на основі формули Ньютона-Лейбніца
2
 1
J = ∫  x + dx .
1
2
В результаті ми отримали визначений інтеграл відносно функції, залежної від змінної x :
2
( ) ( )
2
 1 1 1  1 2 1 2 2 1
J = ∫  x + dx =  x 2 + x  = x 2 + x = 2 + 2 − (1 + 1) = ⋅4 = 2.
1
2 2 2 1 2 1 2 1 2
Приклад 2. Обчислити ∫∫ xy dxdy , де D = {( x, y ) 1 ≤ x ≤ 2, 0 ≤ y ≤ 1} .
D
2 1 2 1 2
1 1 1 2 1 3
J = ∫∫ xy dxdy = ∫ dx ∫ xydy = ∫ xy 2 dx = ∫ xdx = x 2 = (22 − 12 ) = = 0,75 .
D 1 0 1
2 0
21 4 1 4 4
2 1
Зауваження. Розглянемо інтеграл ∫ dx ∫ xydy . Враховуючи властивості інтегралів, ми можемо
1 0
2 1
винести x з внутрішнього інтеграла як сталий множник, тобто ∫ xdx ∫ ydy . Оскільки межі інтегрування в
1 0
обох інтегралах є сталими, а змінні розділились, то ми отримали добуток двох визначених інтегралів,
кожен з яких залежить від однієї змінної. Отже,
2 1 2 1
1 2 1 2 3 1 3
∫ xdx ∫ ydy = 2 x 1 ⋅ 2 y 0 = 2 ⋅ 2 = 4 = 0,75 .
1 0

4.2. Випадок криволінійної області

 Тепер розглянемо подвійний інтеграл для випадку криволінійної області D . Припустимо
спочатку, що область D задовольняє умову: будь-яка пряма, що паралельна осі Oy ( Ox ), перетинає
границю області не більше, ніж у двох точках. Таку область називатимемо простою (рис. 4).
Теорема 7. Нехай функції f ( x, y ) визначена в області
D = {( x, y ) a ≤ x ≤ b, y1 ( x) ≤ y ≤ y2 ( x)} ,
де y1 ( x) і y2 ( x) – неперервні функції, y1 ( x) ≤ y2 ( x) для x ∈ [a; b] .
Нехай існує подвійний інтеграл
∫∫ f ( x, y )dxdy ,
D
і для кожного x з відрізка [a; b] існує визначений інтеграл
y2 ( x)
J ( x) = ∫ f ( x, y)dy .
y1 ( x )
Тоді існує повторний інтеграл
b b y2 ( x)

∫ J ( x)dx = ∫ dx ∫ f ( x, y)dy
a a y1 ( x )

і справедлива рівність
b y2 ( x )

∫∫ f ( x, y )dxdy = ∫ dx ∫ f ( x, y )dy . (17)

D a y1 ( x )
Зауваження. Якщо в теоремі x і y поміняти ролями, то теорема буде стверджувати існування
повторного інтеграла
d d x2 ( y )

∫ J ( y)dy = ∫ dy ∫ f ( x, y )dx
c c x1 ( y )
і рівність
d x2 ( y )

∫∫ f ( x, y )dxdy = ∫ dy ∫ f ( x, y)dx . (18)

D c x1 ( y )
y
d
y = y2 ( x )
D
y = y1 ( x )
c
x
O a b
Рис. 4
Приклад 3. Обчислити ∫∫ ( x − 2 y )dxdy по області D = {( x, y ) 0 ≤ x ≤ 1, 0 ≤ y ≤ 1 − x} .
D
Легко бачити, що область D є трикутником, що обмежений осями координат і прямою y = 1 − x
(рис. 5). Отже, y1 ( x) = 0 , y2 ( x) = 1 − x . За формулою (17) маємо
1− x 1
1 1
2 1− x
1
 x 2 x 3 (1 − x)3  1
∫∫ − = ∫ ∫ − = ∫ − = ∫ − − − =  − +  =− .
2 2
( x 2 y ) dxdy dx ( x 2 y ) dy ( xy y ) dx ( x x (1 x ) ) dx  2
D 0 0 0
0
0  3 3  6
0
Даний інтеграл можна також обчислити, використовуючи формулу (18), якщо в області D
поміняти ролями x і y . Тоді трикутник буде визначений нерівностями: 0 ≤ y ≤ 1 , 0 ≤ x ≤ 1 − y , звідси
x1 ( y ) = 0 , x2 ( y ) = 1 − y . Отже,
 1− y 1− y
1 1
 x2  1
(1 − y ) 2
∫∫ ( x − 2 y ) dxdy = ∫ ∫
dy ( x − 2 y ) dx = ∫  2
 − 2 xy 

0
dy = ∫ 2
− 2 y + 2 y 2 )dy =
D 0 0 0 0
1
 (1 − y )3 2 y3  1
=  − − y2 +  =− .

 6 3  6
0
Зауваження. Якщо область D не задовольняє умови теореми (наприклад, вертикальні або
горизонтальні прямі перетинають її межу більше, ніж в двох точках, тобто область не є простою
(рис. 6)), то необхідно область D розбити на частини, кожна з яких задовольняє умови теореми, і
зводить до повторного інтегрування кожен з відповідних подвійних інтегралів окремо.
y
y
1
D1
y =1− x
D2
D
x
O x
1 O
Рис. 5 Рис. 6

5. Заміна змінних у подвійному інтегралі

При обчисленні визначених інтегралів часто застосовують заміну змінної. Цим методом
обчислюють і подвіні інтеграли.
Нехай функції f ( x, y ) визначена в області D . Припустимо, що за допомогою формул

 x = x(u ,υ ),
 (19)
 y = y (u ,υ )
ми переходимо до нових змінних u і υ , причому змінні u і υ можна однозначно визначити з формул
(19):
u = u ( x, y ),
 (20)
υ = υ ( x, y ).
Позначимо через D* множину точок M * (u;υ ) . За допомогою формул (20) кожній точці M ( x; y )
з області D ставиться у відповідність деяка точка M * (u;υ ) з області D* . Формули (19) називають
формулами перетворення координат, а формули (20) – формулами оберненого перетворення.
Розглянемо функціональний визначник
∂x ∂x
I = ∂u ∂υ , (21)
∂y ∂y
∂u ∂υ
який називають визначником Якобі або якобіаном.
Теорема 8. Якщо перетворення (19) взаємно-однозначно переводить область D в D* і функції
x(u ,υ ) , y (u ,υ ) з (19) мають неперервні частинні похідні першого порядку і відмінний від нуля якобіан в
області D* , то при умові існування подвійного інтеграла
∫∫ f ( x, y)dxdxy
D
справедлива формула заміни змінних в подвійному інтегралі
∫∫ f ( x, y )dxdxy = ∫∫ f ( x(u,υ ), y (u,υ )) I dudυ . (22)
D D*
 Приклад 4. Обчислити інтеграл ∫∫ (2 x − y )dxdy , де область D – паралелограм, обмежений
D
прямими x + y = 1 , x + y = 2 , 2 x − y = 1 , 2 x − y = 3 (рис. 7).
y
2 y = 2x −1
y = 2x − 3
1

O 1 2 3 x

D
−1
y = 2− x
y = 1− x

−3

Рис. 7
Безпосереднє обчислення цього інтегралу було б громіздким, оскільки для його обчислення
необхідно область інтегрування розбити на три області і обчислювати відповідно три інтеграли:

Проте проста заміна змінних

 x + y = u,
 (23)
2 x − y = υ
дозволяє уникнути громіздких обчислень. Прямі x + y = 1 , x + y = 2 , задані в системі координат Oxy ,
переходять в прямі u = 1 і u = 2 , а прямі 2 x − y = 1 , 2 x − y = 3 – в прямі υ = 1 і υ = 3 . Паралелограм D
переходить в прямокутник D* , який є простішою областю інтегрування.
Розв’яжемо систему (23) відносно змінних u і υ і обчислимо частинні похідні функцій x(u ,υ ) ,
y (u ,υ ) :
 1 1
 x = 3 u + 3 υ ,

 y = 2 u − 1 υ.
 3 3
∂x 1 ∂x 1 ∂y 2 ∂y 1
= , = , = , =− .
∂u 3 ∂υ 3 ∂u 3 ∂υ 3
Отже,
1 1
1 2 1
I = 3 3 =− − =− .
2 1 9 9 3
−
3 3
Використовуючи формулу (22), отримуємо
2 3 3
1 1 1 2 υ2 1 4
∫∫ ( 2 x − y ) dxdxy = ∫∫ 3 υ dud υ = ∫
31 1
du ∫ υd υ =
3
⋅u1 ⋅ = (2 − 1)(9 − 1) = .
2 1 6 3
D D*

Зауваження. Якщо підінтегральна функція або рівняння межі області інтегрування містить суму
x + y , то в більшості випадків доцільно перейти до полярної системи координат за формулами
2 2
 x = ρ cos ϕ , y = ρ sin ϕ , де обчислення інтеграла значно спрощується, оскільки дана сума в полярних
координатах має простий вигляд:
x 2 + y 2 = ρ 2 cos 2 ϕ + ρ 2 sin 2 ϕ = ρ 2 (cos2 ϕ + sin 2 ϕ ) = ρ 2 .
Оскільки
∂x ∂x ∂y ∂y
= cosϕ , = − ρ sinϕ , = sinϕ , = ρ cosϕ ,
∂ρ ∂ϕ ∂ρ ∂ϕ
то
∂x ∂x
∂ρ ∂ϕ cos ϕ − ρ sin ϕ
I= = =ρ
∂y ∂y sin ϕ ρ cos ϕ
∂ρ ∂ϕ
і формула заміни змінної при переході до полярної системи координат має вигляд:
∫∫ f ( x, y )dxdxy = ∫∫ f ( ρ cos ϕ , ρ sin ϕ ) ρ dϕ dρ .
D D*
(24)

Зауважимо, що на практиці при переході до полярної системи координат немає необхідності

детально будувати область D* . Як правило, з’ясовують границі зміни нових змінних ρ і ϕ ,
використовуючи вигляд області D на площині Oxy і геометричний зміст полярних координат.
2
+ y2
∫∫ e
x
Приклад 5. Обчислити інтеграл dxdy , де область D – чверть круга, радіуса 1 з центром
D
в початку координат, розташована в першій чверті. (рис. 8).

y
R
D
x
O R
Рис. 8
Рівняння круга, що визначає область D має вигляд x 2 + y 2 ≤ 1 . Перейдемо до полярної системи
координат. Тоді рівняння круга матиме простий вигляд ρ ≤ 1 . ρ в області D змінюється в межах від 0
π
до 1, а ϕ – від 0 до . Отже, на основі формули (24) маємо
2
π π
1 1 π
2 2
1 ρ2 1 2 1 π
dxdy = ∫ dϕ ∫ e ρ ρ dρ = ∫ dϕ ⋅ e d ( ρ 2 ) = ϕ 02 e ρ = (e − 1) .
2
+ y2 2

∫∫ e ∫
x

D 0 0 0
20 2 0 4

6. Застосування подвійних інтегралів

6.1. Обчислення площ
Як було вже показано, площу області D можна обчислити за допомогою подвійного інтеграла
за формулою
S D = ∫∫ dS = ∫∫ dxdy .
D D
Зауважимо, що ця формула часто буває зручніша, ніж відповідна формула, яка виражає площу за
допомогою визначеного інтеграла, оскільки її можна застосовувати не тільки до криволінійних
трапецій, але й до фігур, що довільним чином розташовані по відношенню до координатних осей.
Приклад 6. Обчислити площу області D , обмеженої лініями y 2 = x + 1 , x + y = 1 (рис. 9).
Область D являє собою фігуру, обмежену зліва параболою y 2 = x + 1 , а справа – прямою y = 1 − x ,
які перетинаються в точках A(3; − 2) і B (0;1) .
 y

1
y2 = x + 1
O 1 3 x
−1
D
y =1− x

−2

Рис. 9
Отже, шукана площа
1− y 1
1 1
 y 2 y3  1 1
S D = ∫∫ dxdy = ∫ dy ∫ dx = ∫ (2 − y − y 2 )dy =  2 y − −  = 2(1 + 2) − (1 − 4) − (1 + 8) = 4,5 .
−2 y 2 −1 −2  2 3  2 3
D −2
При обчисленні подвійних інтегралів одним з головних моментів є розстановка меж
інтегрування. Якщо б в даному прикладі ми вибрали обернений порядок інтегрування, то область D
потрібно було б розбити на дві частини, оскільки ця область обмежена зверху лінією, що задана двома
різними рівняннями. І при обчисленні площі нам би довелося обчислювати два повторні інтеграли
0 1+ x 3 1− x

∫ dx ∫ dy + ∫ dx ∫ dy .
−1 − 1+ x 0 − 1+ x
Пропонуємо самостійно переконатись, обчисливши ці інтеграли, що ми отримаємо той самий
результат.
Тому корисно запам’ятати наступне правило: якщо всі прямі, що паралельні до осі Oy , входять в
область інтегрування D на одній лінії, а виходять на іншій, то внутрішній інтеграл доцільно брати по
змінній y , а зовнішній – по x . Якщо ж всі прямі, що паралельні до осі Ox , входять в область
інтегрування D на одній лінії ( в нашому випадку на параболі), а виходять на іншій ( в нашому випадку
на прямій), то внутрішній інтеграл доцільно брати по змінній x , а зовнішній – по y . В цьому випадку
ми отримуємо один повторний інтеграл.
6.2. Обчислення об’ємів
Ми вже знаємо, що об’єм криволінійного циліндра, обмеженого зверху поверхнею z = f ( x, y )
( f ( x, y ) > 0 ), знизу площиною z = 0 , з боків циліндричною поверхнею, твірні якої паралельні до осі
Oz , а направляючою є межа ∂D області D , рівний
V = ∫∫ f ( x, y )dxdy .
D

Приклад 7. Обчислити об’єм тіла, обмеженого поверхнями x = 0 , y = 0 , z = 0 , 2 x + y + z = 2

(рис. 10).
Оскільки z = 2 − 2 x − y , то
V = ∫∫ (2 − 2 x − y )dxdy ,
D
де область D – трикутник на площині Oxy , обмежений прямими x = 0 , y = 0 , 2 x + y = 2 .
 z
2

O y
D 2
x 1
Рис. 10
Розставляючи межі інтегрування у подвійному інтегралі, отримаємо
2 (1− x ) 2 (1− x )
1
 1
y2 
1
 (2(1 − x))2 
1
V = ∫ dx ∫ (2 − 2 x − y )dy = ∫  (2 − 2 x) y −  dx = ∫  4(1 − x) −
 2

 dx = 2∫ (1 − x)2 dx =
0 0 0
2  0
2  0
0
2 1 2
= − (1 − x)3 = .
3 0 3
6.3. Обчислення площі поверхні
Подвійний інтеграл застосовують також і для обчислення площ поверхонь.
Нехай поверхня σ задана рівнянням z = f ( x, y ) , проекцією поверхні σ на площину Oxy є
область D , функція f ( x, y ) є неперервна і має неперервні частинні похідні першого порядку в цій
області D .
Теорема 9. Якщо функція f ( x, y ) неперервна в області D на площині Oxy і має неперервні
частинні похідні першого порядку f x′ ( x, y ) і f y′ ( x, y ) в цій області, то площу поверхні, яка визначається
рівнянням z = f ( x, y ) , обчислюють за формулою
P = ∫∫ 1 + ( f x′ ( x, y )) 2 + ( f y′ ( x, y ))2 dxdy . (25)
D
Приклад 8. Обчислити площу тієї частини площини 2 x + y + z = 2 , що розташована в першому
октанті (див. приклад 7 і рис. 10).
Оскільки функція z = 2 − 2 x − y і область D = {( x; y ) x = 0, y = 0, y = 2 − 2 x} задовольняють вимоги
щодо функції і області інтегрування, то обчислимо шукану площу з використанням формули (25).
Маємо
f x′ ( x, y ) = −2 , f y′ ( x, y ) = −1
і
1 + ( f x′ ( x, y ))2 + ( f y′ ( x, y ))2 = 1 + 4 + 1 = 6 .
Так як, область D – трикутник на площині Oxy (рис. 9), обмежений прямими x = 0 , y = 0 , y = 2 − 2 x ,
то переходячи від подвійного інтеграла до повторного, отримаємо
1 2(1− x ) 1 1
2(1− x ) 1
P = ∫ dx ∫ 6 dy = 6 ∫ y 0 dx = 6 ∫ 2(1 − x) dx = − 6 (1 − x) 2 = 6 .
0
0 0 0 0

6.4. Обчислення маси пластинки

Розглянемо на площині Oxy матеріальну пластинку, тобто деяку область D , в якій розподілена
маса m з густиною ρ = ρ ( x, y ) . Якщо густина ρ ( x, y ) – неперервна функція в області D , то масу цієї
пластинки обчислюють за формулою
m = ∫∫ ρ ( x, y )dS = ∫∫ ρ ( x, y )dxdy . (26)
D D
Ця формула розкриває фізичний зміст подвійного інтеграла. Зауважимо, що якщо пластинка
однорідна, тобто її густина є сталою (як правило, в цьому випадку вважають, що ρ ( x, y ) = 1 ), то маса
пластинки рівна її площі, тобто
 m = ∫∫ dxdy = S D .
D
Приклад 9. Обчислити масу квадратної пластинки зі стороною 2a , якщо густина ρ ( x, y ) в
кожній точці пропорційна квадрату відстані від точки перетину діагоналей.
Виберемо систему координат так, як показано на рис. 11.
y
a
M ( x; y )

O x
a

Рис. 11
Після цього можна знайти функцію густини ρ ( x, y ) , виходячи з умов задачі. Нехай M ( x; y ) –
довільна точки квадратної області
D = {( x; y ) − a ≤ x ≤ a, − a ≤ y ≤ a}.
Тоді квадрат відстані від точки M до точки перетину діагоналей O (0; 0) буде рівний x 2 + y 2 , а значить
ρ ( x, y ) = k ( x 2 + y 2 ) ,
де k – коефіцієнт пропорційності. На основі формули (26) маємо
m = ∫∫ k ( x 2 + y 2 )dxdy .
D
Враховуючи, що підінтегральна функція парна відносно змінних x і y , а область інтегрування
симетрична відносно кординатних осей, то можна обмежитись обчисленням інтегралу по тій частині
області, яка розташована у першій чверті:
a
a a
 2
a
y3 
a
 2 a3 
m = ∫∫ k ( x + y )dxdy = 4k ∫ dx ∫ ( x + y )dy = 4k ∫  x y +  dx = 4k ∫  ax + dx =
2 2 2 2
 
D 0 0 0
3 0 0
3
a
 x3 a3  2a 4 8 4
= 4k  a + x  = 4k ⋅ = ka .
 3 3 0 3 3

6.5. Обчислення координат центра маси пластинки

Знайдемо координати центра мас пластинки, що займає на площині Oxy область D . Нехай
ρ ( x, y ) – густина пластинки в точці M ( x; y ) . Тоді, за умови, що ρ ( x, y ) – неперервна функція в D ,
координати центра мас пластинки обчислюють за формулами
1 1
xc = ∫∫ xρ ( x, y )dxdy , yc = ∫∫ yρ ( x, y )dxdy , (27)
mD mD
де m = ∫∫ ρ ( x, y )dxdy – маса пластинки.
D
Якщо пластинка однорідна, то формули координат центра мас спрощуються:
∫∫ xdxdy ∫∫ ydxdy
xc = D
, yc = D
, (28)
∫∫ dxdy ∫∫ dxdy
D D
Як відомо, статичний момент матеріальної точки відносно деякої осі рівний добуткові маси
точки на відстань від цієї точки до даної осі, а статичний момент системи матеріальних точок рівний
сумі статичних моментів її складових. У більш загальному випадку вирази
 M y = ∫∫ xρ ( x, y )dxdy і M x = ∫∫ yρ ( x, y )dxdy
D D
в формулах (27) називають статичними моментами пластинки відносно осей Oy і Ox .
Приклад 10. Обчислити центр мас плоскої однорідної ( ρ ( x, y ) = 1 ) фігури, обмеженої лініями
y 2 = 3 x та y = x .
Область D обмежена зліва віткою параболи y = 3 x , а справа – прямою y = x , які перетинаються в
точках O (0; 0) і A(3; 3) (рис. 12).
y
3
y = 3x
D
1 y=x

O x
1 3
Рис. 12
Обчислимо спочатку масу пластинки
3
3 3x 3  2 3 3 x2 
3
3
m = ∫ dx ∫ dy = ∫ y x dx = ∫ ( 3 x − x)dx =  x2 −  = .
3x
 3 2  2
0 x 0 0  0
Обчислимо статичні моменти пластинки відносно координатних осей:
3
3 3x 3 3  2 3 5 x3  9
M y = ∫∫ xdxdy = ∫ xdx ∫ dy = ∫ ( 3x 2 − x )dx = 
2
x2 −  = .
 5 3 5
D 0 x 0  0
3
1  3 x 2 x3 
3 3x 3 3
1 3x 1 9
M x = ∫∫ ydxdy = ∫ dx ∫ ydy = ∫ y 2 dx = ∫ (3x − x 2 )dx = 
 −  = .
D 0 x
20 x 20 2 2 3 4
0
Тоді за формулами (28) знаходимо
My 9 3 6 M 9 3 3
xc = = : = = 1,2 , yc = x = : = = 1,5 .
m 5 2 5 m 4 2 2
Отже, C (1,2;1,5) – центр мас матеріальної пластинки.
6.6. Обчислення моментів інерції пластинки
Як відомо, момент інерції матеріальної точки відносно деякої осі рівний добуткові маси точки на
квадрат відстані від цієї точки до даної осі, а момент інерції системи матеріальних точок рівний сумі
моментів інерції її складових.
Нехай область D площини Oxy занята пластинкою., що має густину ρ ( x, y ) . Тоді моменти
інерції пластинки відносно осей координат Ox і Oy відповідно рівні:
I x = ∫∫ y 2 ρ ( x, y )dxdy , I y = ∫∫ x 2 ρ ( x, y )dxdy . (29)
D D
Зауваживши, що момент інерції матеріальної точки з масою m відносно початку координат
рівний m( x 2 + y 2 ) , легко знайти момент інерції матеріальної пластинки відносно точки O (0; 0)
I O = ∫∫ ( x 2 + y 2 ) ρ ( x, y )dxdy . (30)
D
Приклад 11. Знайти момент інерції круга радіуса R з центром в початку координат зі сталою
густиною ρ ( x, y ) = 1 відносно початку координат.
З формули (30) маємо
 I O = ∫∫ ( x 2 + y 2 )dxdy .
D
Для обчислення цього інтегралу перейдемо до полярної системи координат. Рівняння кола, що
обмежує область в полярних координатах має вигляд ρ = R . Тому
2π R R
2π ρ4 πR 4
IO = ∫ dϕ ∫ ρ dρ = ϕ 0 ⋅ =
3
.
0 0
4 0
4