1.

Множини дійсних чисел та її перетворення

1.Аксіома множини дійсних чисел

2.Абсолютна величина числа

3. Множина комплексних чисел

4. Геометрична інтерпретація комплексних чисел

5.Алгебраїчна, тригонометрична форми запису комплексних чисел. Дії над

комплексними числами. Формула Муавра. Корінь n-го степеня з комплексного
числа

6. Поняття числової послідовності. Операції над ними

7.Поняття обмеженої послідовності. Приклади

8.Поняття збіжної числової послідовності. Властивості

9.Граничний перехід і арифметичні операції над числовими послідовностями

10.Теорема про суму, добуток, і частку збіжних послідовностей +

11.Безмежно великі і малі числові послідовності. Властивості +

12.Монотонні послідовності. Теорема про збіжність монотонної послідовності

13.Число е

14.Означення границі функції. Односторонні границі

15.Теорема про границі функції

16.Перша визначна границя

17.Друга визначна границя

18.Безмежно малі і великі функції. Теореми про властивості безмежно малих

функцій +

19.Порівняння безмежно малих і великих функцій

20.Означення неперервної функції. Операції над ними

21.Теорема про неперервність складеної функції +

22.Одностороння неперервність. Точки розриву та їх класифікація

23.Основні властивості неперервних функцій +

24.Перша і друга теореми Больцмана-Коші

25.Перша і друга теореми Веєрштрасса

26.Поняття рівномірної неперервності. Теорема Кантора

27.Поняття оберненої функції. Теорема про неперервність оберненої функції

28.Поняття похідної , геометричний зміст похідної . Права і ліва похідні

29.Поняття диференційовності складеної функції. Зв’язок між диференційовністю

та неперервністю функції +

30.Похідна суми, частки, добутку функції

31. Теорема про похідну оберненої функції

32.Теорема про диференціювання складеної функцій

33. Таблиця похідних елементарних функцій

34.Поняття диференціалу функції. Геометричний зміст диференціалу

35.Наближені обчислення за допомогою диференціалу +

36.Похідні та диференціали вищих порядків

37.Похідна параметричної функції

38.Основні теореми диференціального числення: теорема Ферма, Лагранжа,

Ролля,Коші +

39.Розкриття невизначеностей. Правила Лапіталя

40.Формули Тейлора та Маклорена

41.Розклад елементарних функцій за формулою Маклорена

42.Ознака монотонності функції

43. Точки локального екстремуму

44.Теорема про необхідну умову локального екстремуму

45.Теорема про достатню умову локального екстремуму

46.Опуклість кривих, точки перегину

 47.Теорема про необхідні умови існування точки перегину

48.Теорема про достатні умови існування точки перегину

49. Асимптоти кривих

50.Схема дослідження функцій

1. Множини дійсних чисел та її перетворення

Закони алгебри висловлень:

1. Комутативність конюнкції p^q = q^p
2. Комутативність дизюнкції p\/q = q\/p
3. Асоціативність конюнкції (p^q)^r= p^(q^r)
4. Асоціативність дтзюнкції (p\/q)\/r= p\/(q\/r)
5. Перший дистрибутивний закон p^(q\/r)=(p^q)\/(p^r)
6. Другий дистрибутивний закон p\/(q^r)= (p\/q)^(p\/r)
7. Закон Деморгана. ne(p^q)=ne(p)\/ne(q)
8. Заперечення ne ne p =p
Закон Іденпотентності p\/p=p, p^p=р

1.Аксіома множини дійсних чисел

Означення. Множину R називають множиною дійсних чисел, а її
елементи дійсними числами, якщо виконується сукупність умов,
яку називають аксіоматикою дійсних чисел.

І. Аксіоми додавання
 На декартовому добутку множин R х R визначено відображення
R х R →R, що називають операцією додавання, яке в кожній впорядкованій
парі
елементів (х;у) ставить у відповідність елементи х+у множини R,
який називають сумою. ІЦодо операції додавання вірними є такі
властивості:
1')існує нейтральний елемент О множини R, який у випадку
операцій додавання називають нулем, такий що для будь-якого
елемента х множини R виконується рівність х+0 = 0+х = х;

2') для будь-якого елемента к множини R існує елемент “-х” який називають
протилежним елементом до х, причому х+ (-х) = ( -х)+ х
= 0;
3') операція додавання є асоиіативною, тобто для будь-яких
елеменззв х, у, = множини R виконується рівність (х+ у) + z =
х+ (у+ z); 4') операція додавання комутативна, тобго для
будь-яких елементів х,у множини R виконується рівність х+у
= у+ х.
II. Аксіоми множення
На декартовому добутку множин R х R визначено відображення
; R х R →R, що називають операиією множення, яке кожній
впорядкованій парі
елементів (х; у) ставить у відповідність елемент х. у множини R,
який називають добутком.
Щодо операції множення вірними є такі властивості:
1")існує нейтральним елемент 1 множини R, який у випадку
множення називають одиницею, такий що для будь-якого
елементу х
множини R виконується рівність
х*1=1*х = х;
2")для будь-якого ненульового елементу множини R існує
елемент х-1, який називають оберненим, такий, що виконується
рівність х* х-1=.
х-1 *х =1;
3 ") операція множення асоціативна, тобто для будь-
яких ненульових елементів х,у,z множини R виконується
рівність (х*у) *z= х*(у*z);
4")операція множення комутативна, |тобто для будь-яких
ненульових елементів х, у множини R виконуєгься рівність х*
у = у *х.
 Означення. Якщо на деякій множині Х визначена операція, що
задовольняє аксіоми 1') — 3'), то говорять що на множині Х задано
структуру групи або множина Х є групою. Якщо визначена операція є
операцією додавання, то групу Х називають адитивною.
Означення. Якщо на деякій множині Х визначена операція, що
задовольняє аксіоми 1') — 4') то множину х називають комутативною
групою.
І — ІІ. Зв'язок між множенням та додаванням
Операція множення є дистрибутивною стосовно операції
додавання, тобто для будь-якик ненульових елементів х, у, i
множини R виконується рівність (х+у) *z =х *z+ у*z;.
Означення. Якщо на деякій множині Х задані дві операщї:
додавання та множення. що задовольняють аксіоми 1') — 4') та 1")
— 4") відповідыо, і операція множення є дистрибутивною щодо
операції додавання, то множину Х називають понем.
111. Аксіоми порядку
Між елементами множини К задане ві дногиення нерівності
р =-<, тобто для елементів множини R визначено, чи виконується
відношення х < у, чи ні.
Щодо відношення нерівності < справедливі наступні аксіоми. які
називають аксіомами порядку:

Означення. Множину, між елементами якої визначене

відношення, шо задовольняє аксіоми порядку 1)-3),
називають лінійно впорядкованою.
Отже, множина дійсних чисел R є лінійно впорядкована
відношенням нервності між її елементами.
2.Абсолютна величина числа
3. Множина комплексних чисел
Означення. Множиною комплексних чисел С називають множину
впорядкованих пар z=(x;y) дійсних чисел x і y, для яких рівність ,суму ,добуток
і ототожнення деяких впорядкованих пар визначачають за правилами:

1) Два комплексних числа z1=(x1;y1) і z2=(x2; y2) називають рівними якщо x1= x2
і y2 =y1;
2) Сумою двох комплексних чисел z1=(x1;y1) і z2=(x2; y2) називають
комплексне число z=z1+z2=(x1+x2;y1+y2);
3) Добутком двох комплексних чисел z1=(x1;y1) і z2=(x2; y2) називають
комплексне число
z=z1⋅z2 =(x1x2-y1y2; x1y2+x2y1);
4) Множину комплексних чисел вигляду (x;0), x∈R, отожнюють з множиною
дійсних чисел R.
число х називають дійсною частиною комплексного числа z і позначають
x=Re z; y називають уявною частиною z і позначають символом y =lm z.
Властивості комплексних чисел

1) Для кожного комплексного числа z існує комплексне число – z таке, що

z+(– z)= – z+z=0.
2) Операція додавання асоціативна: (z1+z2)+z3=z3+(z2+z3).
3) Операція додавання комутативна : z1 +z2 =z2+z1.
4) Існує комплексне число вигляду z1=(1,0), яке є нейтральним
елементом відносно операції множення, тобто для довільного
комплексного числа z існує таке комплексне число z1 що вірною є
рівність z⋅ z1 =z1⋅z=z.
5) Для,будь-якого комплексного числа z існує обернене число z1, тобто
для довіньного комлексного числа z виконується рівність z⋅ z1 =z1⋅z=1.

.
6) Операція множення комплексних чисел асоціативна , тобто вірна
рівність
(z1⋅z2) ⋅z3=z1⋅(z2⋅z3)
 7) Операція множення є дистрибутивною щодо операції додавання,тобто
для довільних комплексних чисел z1,z2,z3 вірна рівність (z1+z2)
⋅z3=z1⋅z3+z2⋅z3
Означення. Різницею комплексних чисел z1 і z2 називають комплексне число
z таке, що z2+z = z1; z = z1+(–z2)=(x1-x2;y1-y2);

Означення. Часткою двох комплексних чисел z1 z2 називають комплексне

число я таке що z2⋅z=z1;

Означення. Комплексне число вигляду z*=(x;-y)=x-iy називають спряженим

щодо комплексного числа z=(x,y)=x+iy z⋅z*=x2+y2

4. Геометрична інтерпретація комплексних чисел

Вивчаючи комплексні числа, можна використовувати геометричну
термінологію і геометричні міркування, якщо встановити взаємно однозначну
відповідність між множиною комплексних чисел і множиною точок
координатної площини. Цю відповідність можна встановити так. Кожному

комплексному числу a+bi поставимо у відповідність точку M(a;b)

координатної площини, тобто точку, абсциса якої дорівнює дійсній частині
комплексного числа, а ордината – коефіцієнту уявної частини. Кожній точці

M(a;b) координатної площини поставимо у відповідність комплексне число

a+bi (мал. 1). Очевидно, що така відповідність є взаємно однозначною. Вона
дає можливість інтерпретувати комплексні числа як точки деякої площини, на
якій вибрано систему координат. Координатну площину називають при
цьому комплексною, вісь абсцис – дійсною віссю, бо на ній розміщені точки,
що відповідають комплексним числам a+0i , тобто відповідають дійсним
числам. Вісь ординат називається уявною віссю – на ній лежать точки, які
відповідають уявним комплексним числам 0+bi.

Мал. 1

Зручною є також інтерпретація комплексного числа як вектором OM

(див. рис. 1). Поставимо у відповідність кожному комплексному числу вектор

з початком у точці O(0;0) і кінцем у точці M(a;b). Ви знаєте, що такий вектор

називають радіусом-вектором, а його проекції на осі координат є
координатами вектора. Отже, можна сказати, що геометричним
зображенням комплексного числа z=a+bi є радіус-вектор з координатами a і
b . Відповідність між множиною комплексних чисел, з одного боку, і
множиною точок або векторів площини, з іншого, дає змогу комплексні числа
називати точками або векторами і говорити, наприклад, про вектор a bi або
про точку a bi .

На малюнку 2 вектори OA,OB,OC,OD є відповідно геометричними

зображеннями комплексних чисел z1 2 2i; z2 3 4i; z3 43i;

z4 42i .

Мал. 2
Обидва способи геометричного зображення комплексних чисел
рівноцінні, бо будь-якій точці А координатної площини відповідає певний
радіус-вектор OA . Навпаки, кожному радіус-вектору OA відповідає певна
точка – кінець радіуса-вектора

5.Алгебраїчна, тригонометрична форми запису

комплексних чисел. Дії над комплексними числами.
Формула Муавра. Корінь n-го степеня з комплексного
числа
Число a+bi, де a і b — будь-які дійсні числа, i — уявна одиниця, називається
комплексним числом (a — дійсна частина, bi — уявна частина
комплексного числа, а b — коефіцієнт при уявній частині).
Число, квадрат якого дорівнює −1, позначають буквою i і називають уявною
одиницею (i — перша буква латинського слова imaginarius — уявний).
Тобто, для символу i виконується рівність
i i=i2=−1.

Запис a+bi називають алгебраїчною формою комплексного числа.

Часто комплексне число позначають буквою z і записують z=a+bi.
Комплексні числа — це розширення числової системи дійсних чисел.
Позначаються вони буквою C.
Множина дійсних чисел є частиною (підмножиною) множини комплексних чисел.

Для комплексних чисел означені алгебраїчні операції додавання та

множення, які узагальнюють додавання та множення дійсних чисел із
зберіганням властивостей асоціативності, комутативності та
дистрибутивності.

Дії над комплексними числами.

Нехай дано два комплексні числа z1=a1+b1i і z2=a2+b2i.

а) Додавання комплексних чисел

Сумою двох комплексних чисел a1+b1i і a2+b2i називається комплексне число

(a1+a2)+(b1+b2)i, дійсна частина якого і коефіцієнт при уявній частині
 дорівнюють відповідно сумі дійсних частин і коефіцієнтів при уявних частинах
додатків.
б) Віднімання комплексних чисел

Різницею двох комплексних чисел a1+b1i і a2+b2i називається комплексне

число (a1−a2)+(b1−b2)i.
в) Множення комплексних чисел

Добутком двох комплексних чисел a1+b1i і a2+b2i називається комплексне

число (a1a2−b1b2)+(a1b2+b1a2)i.

г) Ділення комплексних чисел.

Часткою комплексних чисел a1+b1i і a2+b2i називається комплексне число

Тригонометрична форма комплексного числа.

Виразивши a і b через модуль r і аргумент φ, комплексне число

a+bi запишемо у вигляді
a+bi=r(cosφ+isinφ)

Права частина цієї тотожності називається тригонометричною формою

комплексного числа.

Дії над комплексними числами, які записані у тригонометричній формі

Нехай задано два комплексні числа:

z1=r1(cosφ1+isinφ1), z2=r2(cosφ2+isinφ2).

1. Множення
z1*z2=r1*r2(cos(φ1+φ2)+isin(φ1+φ2)).

2. Ділення

1. Піднесення до степеня (формула Муавра)

zn=rn(cosnφ+isinnφ).
2. Добування кореня n-го степеня з клмплексного числа

6. Поняття числової послідовності. Операції над ними

Множину чисел {x1,x2,x3…xn},n  N,яка визначена для кожного натурального
числа за однаковим правилом називають числовою послідовністю і
позначають { xn},де x1,x2,x3…, - члени числової послідовності,а { xn} –
загальний член числової послідовності.
Розглянемо арифметичні операції над числовими послідовностями: Нехай
ми маємо дві послідовності тоді додавання,віднімання та множення
послідовностей виконуються додаванням відніманням чи множенням
відповідних членів цих послідовностей:
1.{xn}{ yn }={ xn yn } – додавання і віднімання числових послідовностей .
2. {xn}*{ yn }={ xn *yn } – множення числових послідовностей.
3.{xn}/{yn}=.{xn/yn} – частка числових послідовностей.
Є декілька типів числових послідовностей :
1.Зростаюча послідовність - кожен її член більший від попереднього x n+1≥xn,
n N.
2.Спадна послідовність - кожен її член менший від попереднього xn+1≤xn, n
N.
3.Обмежена послідовність має місце тоді , коли знайдуться такі числа m і M,
що для всіх натуральних чисел виконується рівність m≤xn≤M.
4.Послідовність {xn} називається необмеженою , якщо вона постійно зростає
або спадає.
5.Послідовність що має границю називається збіжною. Протилежна до неї
послідовність називається розбіжною.
Границя послідовності
Означення. Число а називається границею послідовності an, якщо
для кожного як завгодно малого додатного числа 0 знайдеться таке
натуральне число N , що при всіх nN виконується нерівність: an  a .
Той факт, що число а є границею послідовності an записується у вигляді:
lim an  a , або an  a, якщо n.
n

Зауважимо, що нерівність an  a  рівносильна нерівностям:

 an  a , або a  an  a .
Це означає, що число anналежить інтервалу (a ;a ). Такий інтервал
називається - околом точки а.
Послідовність an називається монотонно зростаючою (спадною),
якщо an1  an(an1  an) . Послідовність an називається обмеженою зверху,
якщо
існує число m, таке, що при всіх n=1,2,3,…. Виконується нерівність an  m
.Послідовність an називається обмеженою знизу, якщо існує число m, таке, що
при всіх n=1,2,3,…. Виконується нерівність an  m.

7.Поняття обмеженої послідовності. Приклади

Послідовність називається обмеженою, якщо всі її елементи належать якійсь
кулі у якомусь метричному просторі
. Числова послідовність називається обмеженою,
якщо
• Послідовність { } називається обмеженою зверху ( знизу ), якщо існує
таке дійсне число M ( число m ), що кожен елемент послідовності { }
задовільняє нерівність ≤M( ≥ m ). При цьому число M ( число m )
називають верхньою ( нижньою ) межею послідовності.
• Послідовність { } називається обмеженою з двох сторін або просто
обмеженою, якщо вона обмежена зверху і знизу, тобто існують такі
числа m і M, що m ≤ ≤ M., або | | ≤ A, де A = max{M,m}.

8.Поняття збіжної числової послідовності. Властивості

Границя послідовності

Означення. Число а називається границею послідовності an, якщо

для кожного як завгодно малого додатного числа 0 знайдеться таке
натуральне число N , що при всіх nN виконується нерівність: an  a .

Збіжна послідовність – це послідовність яка має границю.

 Властивості збіжних послідовностей

1. Границя сталої дорівнює цій сталій.

2. Якщо послідовність xn має границю, то ця границя
єдина.
3. Послідовність, яка має границю, є обмеженою.
4. Нехай lim x n  a  b. Тоді знайдеться число N, таке, що
при
n

будь-якому nN справджуватиметься нерівність xn  b.

5. Нехай lim xn  a . Якщо послідовність xn при всіх n
n

задовольняє нерівність xn  b , то ab.

6. Про «охоплену» послідовність або теорема «про двох
міліціонерів».
Нехай виконується нерівність xn  un  yn . Якщо послідовність xn і
yn збіжні, причому lim xn  a , і lim yn  a, то послідовність un також буде
n n

збіжною і limun  a .
n

7. Будь-яка монотонна обмежена послідовність має

границю (теорема Больцано-Вейєрштрасса).

9.Граничний перехід і арифметичні операції над

числовими послідовностями
1)Арифметичні властивості границі числової послідовності:
Теорема :
Алгебраїчна сума двох збіжних послідовностей є збіжною послідовністю.
{𝑥𝑛}, {𝑦𝑛} – збіжні, то {𝑥𝑛 ± 𝑦𝑛} –збіжна

Доведення:
н

{𝑥𝑛}-збіжна
{𝑦𝑛}-збіжна

𝑥𝑛 + 𝑦𝑛 = (𝐴 + 𝛼𝑛) ± (𝐵 + 𝛽𝑛) =
= (𝐴 ± 𝐵) + (𝛼𝑛 ± 𝛽𝑛) н
⇒ lim (𝑥𝑛 + 𝑦𝑛) = 𝐴 ± 𝐵 = lim 𝑥𝑛 ± lim 𝑦𝑛
𝑛→∞ 𝑛→∞ 𝑛→∞

Теорема:
Добуток двох збіжних послідовностей є збіжна послідовність і її границя
дорівнює добутку границь даних послідовностей.

{𝑥𝑛}, {𝑦𝑛} – збіжні, то {𝑥𝑛 * 𝑦𝑛} –збіжна і

Теорема:
Частка двох збіжних послідовностей є послідовність збіжна.

{𝑥𝑛}, {𝑦𝑛} – збіжні (𝑦𝑛 ≠ 0, ∀𝑛∈ 𝑁),

Доведення:

{𝑥𝑛}-збіжна

{𝑦𝑛}-збіжна

{ }-збіжна
| |=| B + ( )| |B|-| |>|B|-

2) Граничний перехід у нерівності:

Теорема:
Якщо існує , то починаючи з деякого номера,
усі члени послідовності будуть задовольняти нерівність ( >N

Доведення :

| |= | ( ) +A| < | |+|A|< +|A| > N( )

>0 > N( ) | |<C

-C< <C

Теорема:

Нехай ), тоді
Доведення:
Припустимо що А (А )
C
N= max { }

Теорема:
Якщо члени двох збіжних послідовностей … .
{ }, { } – збіжні,

=> a

Доведення:
Припустимо, що a>b:

N=max{ }

- хибне

Теорема:
 Нехай послідовності { } задовольняють умови:
1)
2)
тоді {
}- збіжна і

10.Теорема про суму, добуток, і частку збіжних

послідовностей +
Теорема 2. Алгебраїчна сума двох нескінченно малих є нескінченно мала.
Наслідок 1. Алгебраїчна сума скінченої множини нескінченно малих є
нескінченно мала.
Теорема 2. Добуток нескінченно малої числової послідовності на послідовність
обмежену є нескінченно мала числова послідовність.
Наслідок 2. Добуток сталої величини на нескінченно малу числову послідовність є
нескінченно мала числова послідовність.
Наслідок 3. Добуток скінченого числа нескінченно малих числових послідовностей є
нескінченно мала числова послідовність.
5. Основні теореми про границі
Наведемо теореми, якими користуються для знаходження границі числових
послідовностей.
Теорема 1. Алгебраїчна сума двох збіжних послідовностей і є збіжна послідовність,
її границя дорівнює відповідній сумі границь даних послідовностей.
Розглянемо арифметичні операції над числовими послідовностями: додавання,
віднімання, множення та ділення.
Додавання, віднімання та множення послідовностей виконуються додаванням,
відніманням чи множенням відповідних членів цих послідовностей.

11.Безмежно великі і малі числові послідовності.

Властивості +
Послідовність називається нескінченно малою, якщо
Послідовність називається нескінченно великою, якщо
• Алгебрична сума скінченної кількості нескінченно малих послідовностей
нескінчено мала;
• добуток скінченної кількості нескінченно малих послідовностей є нескінченно
малою послідовністю;
• Добуток нескінченно малої послідовності на обмежену послідовність є
нескінченно малою послідовністю.
• Якщо {xn} нескінченно велика послідовність і всі її елементи відмінні від нуля то
послідовність 1/хn нескінченно мала і навпаки.

12.Монотонні послідовності. Теорема про збіжність

монотонної послідовності
Монотонна послідовність - це послідовність, елементи якої зі збільшенням номера не

зменшуються, або, навпаки, не зростають. Подібні послідовності часто зустрічаються

при дослідженнях і мають ряд відмінних особливостей і додаткових властивостей.

Послідовність з одного числа не може вважатися зростаючою або спадною.

 13.Число е
Число е — фундаментальна математична константа, математична величина, що є основою
натуральних логарифмів. Іноді число eназивають числом Ейлера або числом Неп Відіграє
важливу роль у диференціальному й інтегральному численні, а також багатьох інш
розділах математики.

14.Означення границі функції. Односторонні границі

Х є підмножиною R;
т. х є Х називають граничною точкою або точкою скупчення множини Х якщо
будь-який окіл цієї точки містить хоча б одну точку множини Х відмінну від х0.

∀ U(х0) ∃ хєХ (х≠ х0) → хєU(х0) U(х0)-дельта окіл

З цього означення випливає, що будь-який окіл граничної точки множини Х

містить безліч точок множини Х відмінної від точки х0.

Теорема: т. х0 гранична точка множини Х тоді і тільки тоді коли з цієї

множини можна виділити послідовність х𝑛, яка збігається до точки х0.

Означення 1(на мові послідовностей або Загейне):

А називають границею ф-ції f(x) в точці х0єХ якщо для будь-якої збіжної
послідовності {х𝑛} до х0 елементи з множини Х(∀nєN, х𝑛 ≠ х0) → відповідна
послідовність значень ф-ції{f(х𝑛)} збігається до числа А при n→ ∞.

Означення 2 (на мові епсілон або за Коші):

Число А називають границею ф-ції f(x) в т. х0 якщо для довільного як завгодно

малого додатного існує додатнє число 𝛿 таке, що для всіх хєХ відмінних від х0
які задовільняють умову | x-х0| < 𝛿 → |f(x)-A| <

Односторонні границі.

А наз. границею ф-ції f(x) справа(зліва) у т. х0 і позначають:

А=

Якщо для будь-якої збіжної послідовності {х𝑛} до т. х0 члени якої

задовольняють умову х𝑛>х0(х𝑛 < х0) відповідна послідовність значень ф-ції
{f(х𝑛)} збігається до А.

А= (має бути над дорівнює) ∀{х𝑛}: (х𝑛єХ ∩ х𝑛> х0 ∩

A

А= (має бути над дорівнює) ∀{х𝑛}: (х𝑛єХ ∩ х𝑛< х0 ∩

A

Теорема: Ф-ція f(x) має границю в т. х0 тоді і лише тоді коли ∃ границя ф-ції
справа і зліва у цій точці які рівні між собою і ці границі рівні між собою.
А=

15.Теорема про границі функції

Теорема 1: т. х0 гранична точка множини Х тоді і тільки тоді коли з цієї
множини можна виділити послідовність х𝑛, яка збігається до точки х0.

Доведення(достатність):

(має бути над дорівнює) ∀ >0 ∃N( ) ∀n>N →

| х𝑛-х0| < , х0- <х0<х0+
Отже, х0- гранична точка множини Х.

Доведення(необхідність):

х0єХ-гранична точка множини Х

х1є(х0 − 𝛿1, х0 + 𝛿1) х2є(х0

− 𝛿2, х0 + 𝛿2)

..................................

х𝑛є(х0 − 𝛿𝑛, х0 + 𝛿𝑛)

х 0 − 𝛿1 0

х + 𝛿1
х0 х2 х1
х1 ≠ х2 ≠ х0

х𝑖 ≠ х𝑛, i=1,...,n-1; х𝑖

≠ х0, i=1,...,n;

{х𝑛}∀nєN х𝑛єХ, х𝑛 ≠ х0, ∀nєN | х𝑛 − х0 |<𝛿𝑛, х0 − 𝛿𝑛 < х𝑛 < х0 + 𝛿𝑛

=0 =def(має бути над дорівнює) ∀ >0 ∃N( ) ∀n>N |𝛿𝑛 |=𝛿𝑛 < | х𝑛 − х0 |
<𝛿𝑛 <
Теорема 2:

Ф-ція f(x) має границю в т. х0 тоді і лише тоді коли ∃ границя ф-ції справа і
зліва у цій точці які рівні між собою і ці границі рівні між собою.

А=

Доведення:

(має бути над дорівнює) ∀ >0 ∃ 𝛿( )>0

∀x: 0<|x −х0 |<𝛿 →|f(x)-A|<

0<|x −х0 |<𝛿

- 𝛿< x −х0< 𝛿

{ х0 − 𝛿 < 𝑥 < х0 + 𝛿, 𝑥 ≠ х0

∀ >0 ∃ 𝛿( )>0 ∀x: х0 − 𝛿 < 𝑥 < х0 →|f(x)-A|< = def(має бути над дорівнює)
A

∀ >0 ∃ 𝛿( )>0 ∀x: х0 < 𝑥 < х0 + 𝛿 →|f(x)-A|< = def(має бути над дорівнює)
A

Отже, теорема доведена.

16.Перша визначна границя

Теорема 1: розкриття невизначеності нуль на нуль (перша визначна границя)

Доведення. Нехай (x вимірюється в радіанах).

Розглянемо рис. 2.3, на якому позначено

, , , .

Виходячи з геометричних міркувань матимемо:

рис. 2.3
 ;

Оскільки , то, поділивши останню нерівність на , матимемо:

або .

.
Знайдемо ,
Отже,

17.Друга визначна границя

Теорема 2: розкриття невизначеності виду ( друга визначна границя ).
 при
Функція має
границею число , тобто

.
Доведення. Розглянемо випадок, коли . Нехай

.
Піднесемо члени отриманої нерівності до степенів, показники яких є частинами
нерівності . Дістанемо

Перейдемо до границі при . Оскільки

,
то

, то . Поклавши
Зауваження. Якщо ,
матимемо іншу форму запису другої важливої границі

18.Безмежно малі і великі функції. Теореми про

властивості безмежно малих функцій +
α(x) - називають безмежно(нескінченно) малою ф-цією в т. х0(або при х→ х0),
якщо

Теорема 1:
- нескінченно мала ф-ція в т. х0

Наслідок:

Теорема 2:

Алгебраїчна сума і добуток скінченного числа нескінченно малих ф-цій в т. х0

є нескінченно малою ф-цією в цій точці.

Теорма 3:

Добуток обмеженої ф-ції і нескінченно малої ф-ції в т. х0 є нескінчеено малою

ф-цією в цій точці.

f(x)- називають нескінченно великою ф-цією в т. х0, якщо ∀M>0(як завгодно

великого) ∃𝛿>0 ∀x: 0<|x-х0|< 𝛿 →|f(x)|≥M

Теорема:

Якщо α(x)- нескінченно мала ф-ція в т. х0 то ф-ція f(x) = -нескінченно велика

ф-ція в цій точці , і навпаки.

19.Порівняння безмежно малих і великих функцій

Нехай (х) і (х) – н.м.ф, коли х->х0. Тоді:
1)якщо
, то (х) називають н.м.ф. вищого порядку малості ніж (х),
коли х->х0
2)якщо
А, А не = 0 і не = безмежності, то (х) і (х) називають н.м.ф.
однакового порядку малості.
3)якщо
1, то (х) і (х) називають еквівалентними н.м.ф.
4)якщо не існує, то (х) і (х) називають
непорівняними н.м.ф.

20.Означення неперервної функції. Операції над ними

Функція f називається неперервною в точці якщо:

1. функція f(x) визначена в точці x0.

2. існує границя

3.

21.Теорема про неперервність складеної функції +

Якщо x=(t) неперервна в точці t0, а y= f (x) неперервна в точці х0, причому
(t0)= х0, то складена функція неперервна в точці t0.

22.Одностороння неперервність. Точки розриву та їх

класифікація
Функція f(x) визначена в деякому проміжку [х0; х0+h), h>0 називається
неперервною в точці х0 справа, якщо існує границя функції f(x) в точці х0
справа і ця границя дорівнює f(x0).
Функція f(x) визначена в деякому проміжку (х0-h ;х0], h>0 називається
неперервною в точці х0 зліва, якщо існує границя функції f(x) в точці х0 зліва і
ця границя дорівнює f(x0).
Точка розриву - це така точка (значення аргументу) в якій функція не є
неперервною.
Розрізняють такі види точок розриву:
Розрив називають усувним, якщо в даній точці існує границя функції, що не
збігається з значенням функції.
Точку називають точкою розриву першого роду, якщо існують скінченні ліва
та права границі в даній точці, та вони не збігаються.

Якщо хоча б одна одностороння границя не існує, чи нескінченна, то

точку називають точкою розриву другого роду.

23.Основні властивості неперервних функцій +
Теорема 1
(про сталість знаку неперервної функції)
Нехай y=f(x) неперервна в точці х0 і значення функції в цій точці не = 0, тоді
існує дельта окіл х0, такий що для всіх х з цього околу функція має той самий
знак, що і в точці х0.
Теорема 2
(про обмеженість неперервної функції)
Якщо f(x) – неперервна в точці х0, то існує достатньо малий дельта окіл в
якому функція обмежена.
Теорема 3
(перша теорема Больцано-Коші)
Нехай функція f(x) визначена та неперервна в замкненому проміжку [a, b] та
на кінцях даного проміжку приймає значення різних знаків. Тоді між a та b
неодмінно знайдеться точка c, в якій функція дорівнює нулю.
Теорема 4
(друга теорема Больцано-Коші)
Нехай функція f(x) визначена та неперервна на деякому проміжку X
(замкнутому або ні, скінченному або нескінченному). Якщо в двох точках x=a
та x=b (a < b) цього проміжку функція приймає нерівні значення то, яке б не
було число С, що лежить між A та B, знайдеться така точка x = c між a та b, що
f(c) = C
Теорема 5
Якщо функція неперервна на проміжку , то вона обмежена на цьому
проміжку. Теорема 6
Якщо функція неперервна на проміжку , то вона досягає на
цьому проміжку своїх точних верхньої та нижньої меж. (тобто на
проміжку знайдуться точки та такі, що , .
24.Перша і друга теореми Больцмана-Коші
Перша теорема Больцано-Коші

Нехай функція f(x) визначена та неперервна в замкненому проміжку [a, b] та

на кінцях даного проміжку приймає значення різних знаків. Тоді між a та b
неодмінно знайдеться точка c, в якій функція
обертається в нуль:

Доведення

Доведення даної теореми зробимо методом послідовного ділення відрізку

(метод Больцано). Нехай, для визначеності, f(a) < 0 та f(b) > 0. Розділимо

відрізок [a, b] навпіл точкою . Якщо в даній точці функція дорівнює нулю,

тоді теорема доведена. Якщо , тоді на кінцях одного з

відрізків , функція буде приймати значення різних знаків.

Позначивши цей проміжок через

маємо:

Розділимо навпіл відрізок та знову відкинимо випадок з рівністю

функції нулеві (в даному випадку теорема доведена). Позначимо через
ту з половин відрізку, для якої

Продовжимо даний процес побудови відрізків. При цьому після деякої

кінцевої кількості ітерацій ми або наткнемося на рівність функції нулеві, і
доведення теореми закінчиться, або отримаємо нескінченну послідовність
вкладених один в одного проміжків. Зупинимось на цьому останньому
випадку. Тоді для n-го відрізку , (n = 1, 2, 3 …) будемо мати

, Посилання: (1)

Причому довжина його дорівнює

Посилання: (2)
 Побудована
тому що відповідно до (2) послідовність відрізків
. задовольняє лему про
вкладені відрізки,
. Тому існує точка с із проміжка [a,
b], для якої

Покажемо, що саме ця точка задовольняє вимогам теореми. Перейшовши до

границі в нерівностях (1) та використовуя при цьому неперервність функції
(зокрема, в точці x = c), отримаєм, що одночасно
та

Так що дійсно, f(c) = 0. Теорема доведена.

Друга теорема Больцмана-Коші

Нехай функція f(x) визначена та неперервна на деякому проміжку X

(замкнутому або ні, скінченному або нескінченному). Якщо в двох точках x=a
та x=b (a < b) цього проміжку функція приймає нерівні значення

та ,

то, яке б не було число С, що лежить між A та B, знайдеться така точка x = c

між a та b, що f(c) = C

Доведення
Будемо вважати, що A < B, тоді A < C < B.

Розглянемо в проміжку [a, b] допоміжну функцію . Ця

функція неперервна в проміжку [a, b] та на кінцях його має різні знаки:

Тоді згідно з першою теоремою Больцано-Коші, між a та b знайдеться точка x

= c, для якої , тобто

або

Що і треба було довести.

25.Перша і друга теореми Веєрштрасса
Якщо функція неперервна на проміжку , то вона обмежена на цьому
проміжку.

Доведення
Доведемо, що функція обмежена зверху на проміжку (обмеженість
знизу доводиться аналогічно).

Припустимо супротивне, тобто припустимо, що не є обмеженою на

проміжку Тоді для будь-якого натурального числа знайдеться хоча б
одна точка з проміжка така, що (інакше була б обмежена
зверху на проміжку ).

Таким чином, існує послідовність значень з проміжка така, що

відповідна їй послідовність значень функції є нескінченно великою. В силу
теореми Больцано-Вейєрштрасса, з послідовності можна виділити
підпослідовність, яка збігається до точки , що належить . Позначимо цю
послідовність симовлом , . В силу неперервності функції у
точці відповідна підпослідовність значень функції повинна
збігатися до . Але це неможливо, оскільки підпослідовність , яку
виділено з послідовності , сама є нескінченно великою. Отже, наше
припущення про необмеженість хибне.

Теорему доведено.

Зауваження
Для інтервалу (чи півпроміжка) твердження, аналогічне першій теоремі
Вейєрштрасса, вже хибне, тобто з неперервності функції на інтервалі
(півпроміжку) вже не випливає обмеженість цієї функції на вказаній множині.

Наприклад, розглянемо функцію на інтервалі . Ця функція на

вказаному інтервалі неперервна, але необмежена, оскільки існує
послідовність точок , які належать вказаному
інтервалу, така, що відповідна послідовність значень функції є
нескінченно великою.

Друга теорема
Якщо функція неперервна на проміжку , то вона досягає на цьому
проміжку своїх точних верхньої та нижньої меж. (тобто на проміжку
знайдуться точки та такі, що , .
Доведення

Доведемо, що функція неперервна на проміжку досягає своєї

точної верхньої межі (досягнення точної нижньої межі доводиться
аналогічно).

Припустимо супротивне, тобто припустимо, що функція не приймає

значення точної верхньої межі у будь-якій точці проміжка . Тоді для всіх
точок проміжка нерівність є правильною, і ми можемо розглянути на
проміжку скрізь додатню функцію

Так як знаменник не обертається в нуль та неперервний на проміжку , то

за теоремою про неперевність частки неперервних функцій, функція
також неперервна на проміжку . У цьому разі, згідно з першою теоремою
Веєйрштрасса, функція обмежена на проміжку , тобто знайдеться
таке додатне число , що для будь-якого з проміжка справедлима
нерівність:

Її можна переписати (враховуючи що ) у такому вигляді:

Це співвідношення правильне для будь-яких точок з проміжку . Воно

суперечить тому, що є точною верхньою межею (найменшою з
усіх верхніх меж) функції на проміжку . Отже, отримана
суперечність доводить хибність нашого припущення.

Теорему доведено.
26.Поняття рівномірної неперервності. Теорема Кантора
Рівномірна неперервність в математичному і функціональному аналізі — це
властивість функції бути однаково неперервною в усіх точках області
визначення.

Означення

Нехай дано два метричні простори і . Функція

називається рівномірно неперервною на підмножині якщо

.
Зокрема, дійснозначна функція дійсного змінного
рівномірно неперервна, якщо

Вибір у визначенні рівномірної неперервності залежить від , але не від

.

Властивості

● Функція, рівномірно неперервна на множині неперервна на ній.

Зворотне, взагалі кажучи, невірно. Наприклад, функція

неперервна на всій області визначення, але не є рівномірно неперервною,

оскільки при будь-якому можна вказати відрізок скільки завгодно
малої довжини такий, що на його кінцях значення функції відрізнятимуться
більше, ніж на Інший приклад: функція

неперервна на всій числовій осі, але не є рівномірно неперервною, оскільки

 Для будь-якого можна вибрати відрізок як завгодно малої довжини
такий, що різниця значень функції на кінцях відрізка буде

більше Зокрема, на відрізку різниця значень функції збігається до

● (Теорема Кантора — Гейне)

підмножині Функція, неперервна на компактній
рівномірно неперервна на ній.
● Нехай Зокрема якщо
то вона рівномірно
неперервна на це рівномірно неперервне
відображення, і —
послідовність Коші в Тоді — послідовність Коші в
● Будь-яке ліпшицеве відображення є рівномірно неперервним.
Теорема Кантора

Теорема Кантора — твердження у теорії множин, що потужність довільної

множини є меншою, ніж потужність її булеану (множини всіх її підмножин).
Названа на честь німецького математика Георга Кантора.

Доведення

Припустимо, що існує множина , потужність якої є рівною потужності

множини , тобто існує бієкція

Розглянемо множину Оскільки

бієкція та .
(тобто ),
тому

Подивимось, чи може належати . Якщо , то , а тоді, за

визначенням . І навпаки, якщо , то , а отже .

У будь-якому випадку, одержуємо суперечність. Отже, початкове

припущення помилкове і потужність менша потужності
27.Поняття оберненої функції. Теорема про
неперервність оберненої функції
Обернена функція (обернене відображення) до даної функції f — в
математиці така функція g, яка в композиції з f дає тотожне відображення.
Нехай f: X → Y та g: Y → X деякі функції (відображення).

Якщо композиція функцій f o g = EY, де E: Y→Y - тотожне відображення, то f

має назву лівого оберненого відображення (функції) до g, а g - правого
оберненого відображення (функції) до f.

Якщо справедливо і f o g = EYі g o f = EX, то g має назву оберненого

відображення (оберненої функції) до f і позначається як f-1. Тобто f-
1
(f(x))=f(f1(x))=x.

Не слід плутати позначку f-1 з позначенням степеня.

Наприклад, для функції, визначеної як f(x) → 3x + 2, оберненою функцією

буде x → (x - 2) / 3. Це часто записується як:

28.Поняття похідної , геометричний зміст похідної .

Права і ліва похідні
Похідна ́ — основне поняття диференційного числення, що характеризує
швидкість зміни функції. Визначається як границя відношення приросту
функції до приросту її аргументу коли приріст аргументу прямує до нуля
(якщо така границя існує). Функцію, що має скінченну похідну, називають
диференційовною.

Геометричний зміст похідної

Значення похідної функції у точці дорівнює значенню кутового

кофіціента дотичної до кривої у точці з абсцисою .

Рівняння дотичної до кривої у точці M( ) має вигляд:

y=f(́ x)=tga

66. Поняття диференційованості функції в точці.

Зв’язок між диференційованістю та неперервністю
29.Поняття диференційовності складеної функції.
Зв’язок між диференційовністю та неперервністю
функції +
Означення. Якщо функція y=f(x) визначена на множині Х, точка х0є Х, х=х0+∆х,
то функцію можна записати у вигляді диференційованої функції ∆у=
А∆х+α(∆х)∆х, де А- константа, α(∆х)- нескінченно мала функція в т. х0 тобто

Теорема: Необхідна і достатня умова диференційованості функції

Функція y=f(x) є диференційована в т. х0 коли вона має в цій точці скінченну
похідну

Теорема: Зв'язок між неперервністю ти диференційованістю

Якщо функція y=f(x) диференційована в точці х0 то вона неперервна в цій

точці

Зауваження!: Твердження обернене до теореми є хибним

30.Похідна суми, частки, добутку функції

Якщо функції u(x) і v(x) мають похідні в точці х0, то їх алгебраїчна сума,
добуток і частка мають похідні в цій точці і визначаються за формулами:

(u(x) ±v(x))’= u(x)’ ±v(x)’

(u(x) *v(x))’= u(x)’v(x)+ u(x) v(x)’

Доведення (для суми)

у(х)= u(x)+v(x)

∆у=у(х0 + ∆х)-у(х0)=( u(х0 + ∆х)+v(х0 + ∆х)) - ( u(х0)+v(х0))= ( v(х0 + ∆х)- v(х0))=

∆u+∆v
 )’

Аналогічно для добутку і частки!

Наслідок 1

Якщо функція y=f(x) диференційована в точці х0 то існує така точка с, с є R, що

справедлива формула (с* f(x))’= с*(f(x))’

Наслідок 2

Якщо y=f(x) – диференційована в т. х0 то (𝑓𝑚(x))’= (𝑓′(𝑥))𝑚

31. Теорема про похідну оберненої функції

Якщо функція y=f(x) неперервна і строго монотонна в деякій точці х0 і має в
цій точці похідну, при чому f’(x)≠0, то обернена функція х= ϕ(у) має похідну в

точці у0= f(х0), яка обчислюється за формулою

Доведення: знайти співвідношення через кути

tgα= f ’(х0)

tgβ=ϕ ’(у0)

32.Теорема про диференціювання складеної функцій

Якщо функція х= ϕ(t) має похідну в точці 𝑡0, а функція у=f(x) має похідну в
точці х0, причому х0= ϕ(𝑡0) то складена функція у=f(ϕ(t))=у(t) має похідну в
точці 𝑡0 і справедлива формула:

у’(𝑡0)= f ’(х0)*х’(𝑡0)

Якщо f=f(u); u=u(x); x=x(t) то f’(t)=f’(u)*u’(x)*x’(t)

Доведення:

y=f(x) – має похідну в точці х0 та диференційована в цій точці

∆у= А∆x+α(∆x) ∆x= f’(х0) ∆x+ α(∆x) ∆x α(∆x)- нескінченно мала ф-я;

∆x= ϕ(𝑡0+∆t)- ϕ(𝑡0)

 =
f’(х0)x’(𝑡0)
33. Таблиця похідних елементарних функцій

1. С’=0 9.
2. х’=1 3.

4.
1

5. 12. arcos x= - 6. 13. arcsin x =

7.
8.
15. arcctg x= - 1

34.Поняття диференціалу функції. Геометричний зміст

диференціалу
Поняття диференціала тісно пов'язане з поняттям похідної, і е одним з
найважливіших в математиці. Диференціал наближено дорівнює приросту
функції і пропорційний приросту аргументу. Внаслідок цього диференціал
широко застосовується при дослідженні різноманітних процесів і явищ.
Будьякий процес протягом достатньо малого проміжку часу змінюється
майже рівномірно, тому дійсний приріст величини, що характеризує процес,
можна замінити диференціалом цієї величини на даному проміжку часу. Таку
заміну називають лінеаризацією процесу.
Термін «диференціал» (від латинського слова differentia — різниця) ввів у
математику Лейбніц.
1. Означення, геометричний та механічний зміст диференціала
Нехай функція у = f (х) диференційовна в точці х [а; b], тобто в цій точці має
похідну
Тоді з властивості 1o (гл. 4, п. 3.6)

при х 0,
звідки
(1)
Перший з доданків лінійний відносно х і при х 0 та f' (х)
0 є нескінченно малою одного порядку з х , тому що (гл. 4, п. 4.3):

Другий доданок — нескінченно мала вищого порядку, ніж х , тому що

Цей доданок не є лінійним відносно х, тобто містить х в степені, вищому

від одиниці. Таким чином, перший доданок у формулі (1) є головною
частиною приросту функції, лінійною відносно приросту аргументу.
Диференціалом dy функції у = f (х) в точці х називається головна,
лінійна відноснох, частина приросту функції f(х) в цій точці:
dy = f' (х) х. (2)
Диференціал dy називають також диференціалом першого порядку. Якщо у =
х, то у' = х' = 1, тому dy = dx = х, тобто диференціал dx незалежної змінної
х збігається з її приростом х. Тому формулу (2) можна записати так: dy =
f'(x)dx. (3)
Формула (4) дає змогу розглядати похідну як відношення диференціала
функції до диференціала незалежної змінної.
Зауважимо, що коли в точці х0 похідна f' (х0) = 0, то перши й доданок у
формулі (1) дорівнює нулеві і вже не є головною частиною приросту . Але і
в цьому випадку диференціал dy знаходять за формулою (4). Геометричний
зміст диференціала зрозумілий з рис. 5.18. Маємо PN = y, QN = MNtg =
хf'(x) = f'(x)dx = dy.
Отже, диференціал функції f (х) при заданих значеннях х і х дорівнює
приросту ординати дотичної до кривої у = f (х) в точці х. Приріст функції y
при цьому дорівнює приросту ординати кривої. Таким чином, заміна
приросту функції на її диференціал геометрично означає заміну ординати АР
кривої ординатою дотичної AQ.
Зрозуміло, що така заміна доцільна
лише для достатньо малих значень х.
З'ясуємо механічний
зміст диференціала.
 Нехай матеріальна точка рухається за відомим законом S =
f(t), де f(t) — диференційовна на деякому проміжку функція.
Тоді диференціал цієї функції dS = f'(t) при фіксованих
значеннях t і — це той шлях, який пройшла б матеріальна
точка за час , якби вона рухалась прямолінійно і
рівномірно із сталою швидкістю . Зрозуміло, що
фактичний шлях S у випадку нерівномірного руху на відміну від
диференціала dS не є лінійною функцією часу і тому відрізняється від
шляху dS. Проте якщо час достатньо малий, то швидкість руху не встигає
суттєво змінитись, і тому рух точки на проміжку часу від t до t + є майже
рівномірним.
Поняття диференціала можна проілюструвати і на інших прикладах, які
розглянуто в п. 1.1. У кожному з них поняття диференціала набуває
конкретного фізичного змісту.
2. Властивості диференціала. Інваріантність форми диференціала
Оскільки диференціал функції дoрівнює добутку її похідної на диференціал
незалежної змінної, то властивості диференціала можна легко дістати із
відповідних властивостей похідної. Якщо, наприклад, и і v — диференційовні
функції від х, С — стала, то маємо такі правила знаходження диференціалів:

d (u ± ) = du ± d ;

Доведемо, наприклад, четверту формулу. За означенням диференціала

маємо d (uv) = (uv)'xdx = (u'v + uv') dx — = vu'dx + uv'dx = vdu + udv.
Особливо важливий висновок випливає з правила диференціювання
складеної функції. Нехай у = f (х) = f ( (t)) — складена функція з проміжним
аргументом х = (t) і кінцевим аргументом t, причому функції f (х), (t)
диференційовні в точках х і t. Тоді існує похідна y't = y'xx't, а отже, і
диференціал
dy = y'tdt = y'xx'xdt = y'xdx. (5)
Порівнюючи формули (4) і (5), бачимо, що перший диференціал функції у = f
(х) визначається за однією і тією самою формулою незалежно від того, чи
змінна х є незалежною змінною, чи вона є функцією іншої змінної.
Цю властивість диференціала називають інваріантністю (незмінністю) форми
диференціала. Проте слід зауважити, що формули (4), де х — незалежна
змінна, і (5), де х — залежна змінна, однакові лише на вигляд, а зміст їх
різний: якщо у формулі (4) ах = Ал:, то у формулі (5) dx = x'(t)dt x.
3. Застосування диференціала в наближених обчисленнях
 Як уже зазначалось, приріст y функції у = f(х) у точці х можна наближено
замінити диференціалом dy в цій точці: y dy. Підставивши сюди значення
y і dy, дістанемо
(6)
Абсолютна похибка величини y — dy є при х 0 нескінченно малою
вищого порядку, ніж x , тому що при f' (х) 0 величини y і dy еквівалентні
(гл, 4, п. 4.3):

Оцінка (точність) формули (6) при фіксованих значеннях х та Дя з'ясована в п.

5.2.
Іноді користуються наближеною рівністю
f(х + х) f(х). (7)

72.Наближені обчислення за допомогою диференціалу

f(x0+x)=f(x0)+ f’(x0)* x

35. Наближені обчислення за допомогою

диференціалу +
36.Похідні та диференціали вищих порядків
u=u(x) , v=v(x) y=uv
y’=(uv)’=u’v+uv’
y’’=( u’v+uv’)’= (u’v)’+(uv’)’=u’’v+2u’v’+uv’’ y(n)=(uv)
(n)=Cnku(n-k)v(k)

Cnk=(n!)/(k!(n-k)!)

37.Похідна параметричної функції

x=(t)
y=(t) tєT
 ’(t), ’(t)
(t) – неперервна, монотонна => t=
Ф(x) y(x)= ( Ф(x)) y’x= ’(t) * Ф’(x)
=’(t) / ’(t) y’x= y’t/ x’t y’’xx= (y’x)’t/ x’t

38.Основні теореми диференціального числення:

теорема Ферма, Лагранжа, Ролля,Коші +
Нехай y= f (x) визначена на (а,в) і в точці x0 з інтервалу набуває свого
найбільшого або найменшого значення. Тоді, якщо  f’(x0), f’(x0)=0
Теорема стає невірною, якщо (а,b) замінити на [a,b].
Теорема Ролля
y= f (x) xє [a,b] 1)
f (x) є c([a,b])
2) f (x) є c(n)((a,b))
3) f(a)=f(b)
Тоді  cє(a,b) : f’(c)=0
Теорема Лагранжа
y= f (x) xє [a,b] 1)
f (x) є c([a,b])
2) f (x) є c(n)((a,b))
3) f(a)=f(b) Тоді  cє(a,b) f’(x)=(f(b)-f(a))/(b-a)
Зауваження 1
Рівність f(b)-f(a)= f’(c)(b-a) cє(a,b)
формула скінченних приростів
Зауваження 2 c є(a,b) =>c=a+(b-a)
0<<1 f(b)-f(a)=f’(a+(b-a))(b-a)
0<<1 Зауваження 3 a>x0 b=x=
x0+x f(x)-f(x0)=f’(x0+x)x
f= f’(x0+x)x
0<<1

Теорема Коші
Нехай f (x),g(x) xє [a,b]
1) f (x) є c([a,b]) g (x) є
c([a,b]) 2) f (x),g(x) є c(n)
((a,b))
3)g’(x)не=0 xє(a,b)
Тоді  cє(a,b)
(f(b)-f(a))/( g(b)-g(a))= f’(c)/ g’(c)

39.Розкриття невизначеностей. Правила Лапіталя

1. Невизначеність . Перше правило Лопіталя.

Якщо:
1) функції f(x) i g(x) визначені і неперервні в деякому околі точки х0, де х0 –
число або символ ;

2) похідні f’(x) i g’(x) існують в околі точки х0, за винятком, можливо, самої
точки х0, причому одночасно не перетворюються в нуль при 𝑥 ≠ х0; 3)

існує скінченна або нескінченна границя , тоді

2. Невизначеність .Друге правило Лопіталя.

Якщо:
1) функції f(x) i g(x) нескінченно великі при x → х0, де х0- число або символ ∞;

2) похідні f’(x) i g’(x) існують в околі точки х0, за винятком, можливо, самої
точки х0, причому для всіх точок цього околу, крім точки х0, виконується
співвідношення f ′2(x) + g′2(x) ≠ 0;

3) існує скінченна або нескінченна границя , тоді

40.Формули Тейлора та Маклорена
Якщо функція y = f(x) визначена і неперервна в околі точки х0, має неперервні
у цьому околі похідні до n-го порядку, а в точці х0 похідну (n+1)-го порядку, то
справджується формула Тейлора

Залишковий член 𝑟𝑛(𝑥) у формулі (1) записують у формулі Лангранжа :

𝐶 ∈ (𝑥0, 𝑥) => 𝐶 = 𝑥0 + 𝜃(𝑥 − 𝑥0), 0 < 𝜃 < 1

Якщо у формулі (1) 𝑥0 = 0, то її називають формулою Маклорена:

𝑅𝑛(𝑥) – н. м. ф. більш високого порогу малості ніж н. м. ф. (𝑥 − 𝑥0)𝑛 при 𝑥 →

𝑥 0.

41.Розклад елементарних функцій за формулою

Маклорена
1) 𝑓(𝑥) = 𝑒𝑥

𝑓′(𝑥) = 𝑓′′(𝑥) = ⋯ = 𝑓(𝑛)(𝑥) = 𝑓(𝑛+1)(𝑥) = 𝑒𝑥

𝑓(0) = 𝑓′(0) = 𝑓′′(𝑜) = ⋯ = 𝑓(𝑛)(0) = 𝑓(𝑛+1)(0) =1

2) 𝑦 = 𝑠𝑖𝑛𝑥

𝑦(0) = 0
𝑦′ = 𝑐𝑜𝑠𝑥, 𝑦′(0) = 𝑐𝑜𝑠0 = 1

𝑦′′ = −𝑠𝑖𝑛𝑥, 𝑦′′(0) = −𝑠𝑖𝑛0 = 0

𝑦′′′ = −𝑐𝑜𝑠𝑥, 𝑦′′′(0) = −𝑐𝑜𝑠0 = −1

𝑦𝐼𝑉 = 𝑠𝑖𝑛𝑥, 𝑦𝐼𝑉(0) = 0

3) 𝑦 = 𝑐𝑜𝑠𝑥

42.Ознака монотонності функції

43. Точки локального екстремуму
Функція f(x) має локальний максимум (мінімум) у точці 𝑥0, якщо
функція визначена в околі точки 𝑥0 і для всіх точок деякої області | 𝑥 − 𝑥0|
< 𝛿 виконується нерівність

𝑓(𝑥) < 𝑓(𝑥0)(𝑓(𝑥) > 𝑓(𝑥0)).

Необхідна умова екстремуму

Точки з області визначення функції, в яких похідна функції не існує або

дорівнює нулю, називають критичними точками.
Функція y=f(x) може мати екстремум тільки в тих точках, де f’(x)=0 або не
існує.

Достатні умови екстремуму

І. Якщо 1) функція f(x) визначена і неперервна в деякому околі | 𝑥 − 𝑥0|

< 𝛿 критичної точки 𝑥0; 2) f(x) має скінченну похідну f’(x) в області | 𝑥 − 𝑥0|
< 𝛿; 3) похідна f’(x) змінює знак при переході через точку 𝑥0, то в цій точці
функція має локальний екстремум (максимум, коли f’(x) змінює знак з «+» на
«-», і мінімум, коли f’(x) змінює знак з «+» на «-»).

ІІ. Якщо функція f(x) двічі диференційована в околі точки 𝑥0 і в точці 𝑥0

виконуються умови f(𝑥0)=0 i f’’(𝑥0)≠0, то в цій точці функція має екстремум
(максимум якщо

f’’(𝑥0) > 0, і мінімум, якщо f’’(𝑥0) < 0).

ІІІ. Нехай функція f(x) має в деякому околі точки 𝑥0 похідні f’(x), f’’(x),… ,
𝑓(𝑛−1)(𝑥) 𝑖 𝑓(𝑛)(𝑥), причому 𝑓(𝑘)(𝑥0) = 0 (k=1,…, n-1,), 𝑓(𝑛)(𝑥0) ≠
0.

Тоді : 1) якщо n – парне число, то в точці 𝑥0 функція f(x) має локальний

екстремум (максимум, якщо 𝑓𝑛(𝑥0) < 0, і мінімум, якщо 𝑓𝑛(𝑥0) > 0); 2) якщо n
– непарне число, то в точці 𝑥0 функція f(x) екстремум немає.

Абсолютний екстремум

Найбільше (найменше ) на відрізку [a,b] значення неперервної функції f(x)

досягається або в критичній точці цієї функції, або в кінцях цього відрізка.

44.Теорема про необхідну умову локального екстремуму

Нехай функція y=f(x) має екстремум у точці x0 і нехай існує похідна функції у
цій точці, тоді f’(x0)=0. Оскільки у точці x0 функція f(x) має локальний
екстремум, то це означає , що існує деякий б(дельта)-окіл U б(x0)=(x0-б,x0+б)
точки x0,що для довільного х є Uб(x0) виконується одна з двох нерівностей
f(x)<f(x0) або f(x)>f(x0), тобто f(x) у точці ??? приймає або найбільше, або
найменше значення серед усіх інших значень цієї функції. Тоді за теоремою
Ферма похідна функції у цій точці повинна бути рівна нулю, тобто f’(x0)=0
45.Теорема про достатню умову локального екстремуму
Теорема 3.13 (достатня умова екстремуму). Якщо при переході
значень аргументу x функції f(x) через критичну точку x0 її похідна змінює
знак, то критична точка є точкою локального екстремуму, причому:

а) при зміні знака з „плюса” на „мінус” точка x0 є точкою локального

максимуму;
б) при зміні знака з „мінуса” на „плюс” – точкою локального мінімуму.

Доведення. а) Нехай функція диференційовна в деякому б-околі

критичної точки х0 нехай f’(x) при переході через цю точку змінює знак з „+”
на „-”. Розглянемо відрізок, що сполучає точки x 0 і х , де точка х=х0 + ∆х
належть б-околу. За теоремою Лагранжа на цьому відрізку знайдеться точка
c така, що:

f(x)-f(x0) =f’(c)*(x-x0) (*)

Якщо ∆х<0, то точка x і, відповідно, точка с лежать зліва від x0 , тому за

умовою f’(c)>0. З рівності (*) маємо, що

f(x)-f(x0)<0 => f(x0)>f(x)

Якщо ж ∆х>0 , то точка x і, відповідно, точка с лежать справа від x0 , тому

за умовою f’(c)<0 . З рівності (*) випливає, що f(x)-f(x0)<0=>f(x0)>f(x)

Отже, всюди в б-околі точки х0 виконується умова: f(x0)>f(x), тобто точка

x0 є точкою локального максимуму (за означенням).

Аналогічно проводиться доведення у випадку б). }

 Перша достатня умова !

Нехай функція y=f(x) має похідну на множині X і нехай х0 є Х є стаціонарною
точкою функції f(x), тоді:

1)якщо при переході через точку х0 похідна міняє свій знак на протилежний,
то точка х0 є точкою екстремуму функції. Причому, якщо вона міняє знак х +
на - , то х0 є точкою максимуму, якщо з – на + , то х0 є точкою мінімуму.

2) якщо похідна функції f(x) при переході через точку х 0 знаку не міняє, то
вона не є точкою екстремуму.
Нехай f(x0)= 0 і на інтервалі (х0-б;х0) виконується умова f’(x)<0 . Нехай х
будьяке число, яке належить цьому інтервалу. На відрізку[x,x0] запишемо
формулу Лагранжа: f(x0)-f(x)= f’(c1)(x0-x), c1 є (x; x0)(0)

Оскільки f’(x)>0 для довільного х з інтервалу (х0-б;x0], то f’(c1)>0, окрім цього

х0 – х > 0. Тому f(x0)-f(x)>0, а отже, f(x0)>f(x) х є(х0-б;x0] (1)
Розглянемо правий півінтервал [x0;x0+б), на якому виконується умова f’(x)<0.

Біля довільного відрізку [x0;x] який належить [x0;x0+б) запишемо формулу

Лагранжа
f(x0)-f(x)=f’(c2)(x0-x), c2 є(х0;x)

Оскільки f’(c2)<0 і х0 – х <0 то f(x0)-f(x)>0 а отже

F(x)<f(x0) х є [x0;x0+б) (2)

З (1) і (2) випливає, що точка х0 є точкою максимуму фунції

Аналогічно доводиться випадок зміни знаку похідної з – на +

Припустимо, що похідна при переході через х0 знаку не міняє і нехай для

визначеності вона додатна(f’(x)>0)

Візьмемо будь-який елемент х з проміжку (х0 – б; x0] і розглянемо відрізок

(х;x0), запишемо формулу

f(x0)-f(x)=f’(c)(x0-x)>0 => f(x0)>f(x) (3)

тепер розглянемо [х0;x0 +б) і для довільного проміжку [x0;x] запишемо

формулу f(x0)-f(x)= f’(c)(x0-x)>0 => f(x)>f(x0)(4)

Отже функція f(x) є зростаюча і х0 не є точкою екстремуму

• Друга достатня умова екстремуму функції!

Нехай функція y=f(x) диференційована у деякому околі точки x 0 і точка х0 є
стаціонарною точкою цієї функції. Припустимо, що існує похідна другого
порядку f’’(x) у точці х0. Тоді, якщо f”(x0)>0, то функція має в точці х0 мінімум,
якщо f”(x)<0 то точка х0 є точкою максимуму. За умовою теореми х0 є
стаціонарною точкою для y=f(x), тобто f’(x0)=0. Тоді якщо f”(x0)>0, то за
теоремою про сталість знаку неперервної функції існує окіл Uб(x0) точки х0 в
якому функція f”(x) зберігає той самий знак що і в точці х0, тобто f”(x)>0 х є
Uб(х0). Звідси випливає що f’(x) будучи функцією від х в околі Uб(х0) точки х0
зростає, тобто для всіх х є(х0-б; x0) виконується нерівність f’(x)<0, а для
всіх х є(х0; х0+б) –f’(x)>0. Таким чином, похідна першого порядку при переході
через точку х0 змінює знак з – на + . Тоді за теоремою (1) точка х0 є точкою
мінімуму функції y=f(x)
Аналогічно доводиться, що коли в стаціонарній точці х0 друга похідна f’(x0)<0
то х0 є точкою максимуму для функції y=f(x)

• Третя достатня умова екстремуму функції

Нехай функція y=f(x) має неперервні похідні до n-го порядку включно у
деякому околі точки х0. Причому f’(xn)=f’(x0)=…=f(n-1)(x0)=0, а f(n)(x0)!=(не
дорівнює) 0

Тоді якщо:

1) n- парне число(n=2k), то функція має екстремум у точці х0 і: а)

х0 є точкою мінімуму, якщо f(2k)(x0)>0.
б) точка х0 є точкою максимуму, якщо f(2k)(х0)<0;
2) n-непарне, то х0 не є точкою екстремуму

Нехай х0 – стаціонарна точка функції y=f(x). За умовою теореми функція

y=f(x) має похідні до n-го порядку включно у деякому околі точки х 0 і
f’(x0)=f’’(x0)=…=f(n-1)(х0)=0, а f(n)(х0)!=0. Тому формула Тейлора для ф-ї
y=f(x) у х0 має вигляд

n
f де 0< 𝜃<1 (5)

Оскільки похідна n-го порядку неперервна у точці х0 , то існує окіл цієї

точки, в якому знак 𝑓(𝑛)(𝑥0 + 𝜃(𝑥 − 𝑥0)) збігається зі знаком f(n)(x0) ( з т
про сталість знаку неперервнох функції)
Якщо n- парне, то (x-x0)n>0 ∀ х є Uб(х0). Якщо f(n)(x0)>0, то f(x)-f(x0)>0 і
точка х0 є точкою локального мінімуму, якщо ж f(n)(x0)<0, то f(x)-f(x0)<0 і
х0 –точка локального максимуму
Якщо n- непарне, то (x-x0)n<0 для довільного х з інтервалу (х0-б;х0) і
(xx0)n>0 ∀ х є(х0;х0 +б). Нехай f(n)(x0)>0 тоді f(x)- f(x0)<0 для всіх х з
інтервалу (х0-б;х0) і f(x)-f(x0)>0 для довільного х з (х0;х0 +б). Значить для
всіх (х чи х0? ) що задовільняють умову х<х0 виконується нерівність
f(x)<f(xn), а для х>x0 – f(x)>f(x0), тобто функція y=f(x) є зростаючою в околі
 точки х0, а значить у точці х0 дана функція не має екстремуму.
Аналогічно доводиться випадок f(n)(x0)<0

46.Опуклість кривих, точки перегину

Означення: Графік неперервної диференційованої функції f (x), xa;b
називається опуклим вгору на інтервалі a;b , якщо похідна f (x) спадає на
a;b. А якщо f (x) зростає на a;b, то графік цієї функції опуклий вниз.
Якщо графік функції опуклий вгору, то всі його точки знаходяться нижче
будь-якої його дотичної, оскільки кутовий коефіцієнт дотичної зменшується із
зростанням х. А якщо графік опуклий вниз, то всі точки знаходяться вище
будьякої її дотичної (крім, звичайно, самої точки дотику).

Інтервали, на яких графік функції опуклий вгору або вниз, називаються

інтервалами опуклості графіка функції.

Достатні умови опуклості графіка функції. Теорема.

Нехай функція f (x), xa;b має першу і другу похідні.

Тоді, якщо f (x)  0для всіх xa;b f , то на інтервалі a;b графік

функції f (x) опуклий вгору, якщо ж f (x)  0 для всіх xa;b, то графік
функції f (x)
опуклий вниз на a;b.
Правило знаходження опуклості

1.Знайти всі точки, в яких або f (x)  0 , або f (x) не існує(критичні

точки)

2.В кожному з інтервалів, на які розбивається інтервал a;b

критичними точками, встановлюється знак f (x) .Якщо в даному інтервалі f
(x)  0 , то графік функції опуклий вниз, якщо ж f (x)  0, то опуклий вгору.

-Точка перегину

Означення: Точка графіка диференційованої функції, яка є одночасно

кінцем інтервалу опуклості вгору і кінцем інтервалу опуклості вниз,
називається точкою перегину графіка цієї функції
 Теорема 1. (необхідна умова). Нехай функція f (x) не інтервалі a;b має
неперервну похідну другого порядку. Тоді, якщо точка з абсцисою x0 a;b є
точкою перегину графіка цієї функції, то f (x0)  0
Теорема 2. (достатня умова) . Нехай функція f (x) на інтервалі a;b має
похідну 2-го порядку. Тоді, якщо f (x) змінює знак при переході аргументу
через x0 a;b, то x0 є абсцисою точки перегину графіка заданої функції.
Отже, для знаходження точок перегину графіка функції f (x)потрібно:

1) знайти критичні точки функції за другою похідною;

2) дослідити знак другої похідної в деякому околі
критичної точки.
Тоді, якщо f (x) змінює знак при переході аргументу через критичну
точку x0 то (x0; f (x0)) - точка перегину графіка заданої функції.

47.Теорема про необхідні умови існування точки

перегину
Ще один варіант є в 83 питанні!
Нехай функція y=f(x) має похідну 2-го порядку неперервну у деякому
околі точки х0 і точка М0(х0;f(x0)) є точкою перегину графіка функції, тоді
f ”(x0)=0
Доведення буде від супротивного. Припустимо, що f “(x0) != 0. Тоді за
теоремою про сталість знаку неперервної функції існує б-окіл точки х0,
такий що для довільного х є(х0 – б; х0 + б) виконується нерівність f
''(x)>0(чи f ''(x)<0) Тоді за теоремою (3.4.5 ЯКОЇ БЛІН НЕМА!) маємо що
графік f(x) опуклий донизу(чи доверху) в околі точки х0, тобто при
переході через М0 не є точкою перегину, що суперечить умові. Значить
наше припущення хибне, тому f ''(x0)=0. Доведено!.

48.Теорема про достатні умови існування точки

перегину
Ще один варіант є в 83 питанні!
Нехай функція y=f(x) має похідну 2-го порядку у деякому околі точки х 0 і нехай
f ''(x0)=0. Якщо при переході через цю точку 2 похідна f ''(x) змінює свій знак
на протилежний, то точка M0(x0;f(x0)) є точкою перегину графіка функції.
Якщо зліва і справа від точки х0 похідна 2-го порядку має різні знаки,
то за теоремою (3.4.5 ЯКОЇ ЗНОВУ НЕМА!>_<) нампрями опуклості
функції різні зліва і справа від х0, тобто за означенням М0 є точкою
перегину.

49. Асимптоти кривих

Пряму лінію називають асимптотою кривої y = f(x), якщо відстань від точки М
цієї кривої до прямої прямує до нуля при віддалені точки М в нескінченність.
Асимптоти можуть бути вертикальними, похилими, та горизонтальними.
Вертикальні асимптоти існують, коли функція має розриви другого роду.
Якщо а точка такого розриву, то х = а буде рівнянням вертикальної асимптоти.
Рівняння похилої асимптоти будемо шукати у вигляді рівняння прямої з
кутовим коефіцієнтом, тобто у вигляді у = kx + b.
K=lim(f(x)/x), b=lim(f(x)-kx)
У = а – горизонтальна асимптота, якщо lim f(x) = a <0

50.Схема дослідження функцій

Щоб дослідити функцію та побудувати її графік необхідно:

1) знайти область визначення функції, тобто множину всіх точок для яких
існує значення функції;
2) дослідити функцію на періодичність, парність і непарність
3) знайти (якщо вони існують) точки перетину графіка з координатними
осями
4) знайти точки розриву та дослідити їх (такими точками є краї інтервалів
визначення функції);
5) знайти інтервали монотонності, точки екстремумів та значення функції в
цих точках;
6) знайти інтервали опуклості, вгнутості та точки перегину; 7) знайти
асимптоти кривої; побудувати графік функції