1-2 Маша 3-4 Паша 5-6 Оля 7-8 Андрей Пасту 9-10 Аня 11-12 Вова 13-14 Андрей

Дичка
15-16 Лера 17-Миша 20-Серёжа
множини 4 вопрос доделать надо
множини 15,19-23.
логика -9,10,11,13.
//Из каждой темы данные номера

1.Означення Множини. Елементи множини. Пуста та універсальна множини.

Множина- це сукупність визначених об’єктів, які відрізняються один від одного і розглядаються як
єдине ціле.
Предмети цієї сукупності називаються елементами множини.
Визначеність означає те, що для будь-якого предмета ми можемо сказати: є цей предмет
елементом множини чи ні.
Множина, яка не містить жодного елементу, називається пустою множиною. (Ø)
Множина всіх елементів, які мають певну властивість, або множина всіх елементів, про які
йдеться в певній задачі, позначається U і називається універсальною множиною. (Наприклад,
множина всіх людей.)

2.Підмножина. Множина- ступінь.

Якщо А і В множини, то кажуть, що множина А включена в множину В, якщо кожний елемент
множини А є також елементом множини В.
А ⊆ В.
А – підмножина В.
Якщо А не є пустою множиною і А≠В, то А називають власною підмножиною В.
Множина усіх підмножин множини А називається степенем множини А (булеаном) і позначається
як β(А) і містить 2n елементів, де n - кількість елементів множини А.
Наприклад, A={3,5,7} β(А)={Ø}, {3}, {5}, {7}, {3,5}, {3,7}, {5,7}, {3,5,7}.

3. Відношення включення та його властивості

Якщо X та Y — множини та будь-який елемент із X є також елементом із Y, то говорять, що:
X є підмножиною (частиною) Y, позначення — X ⊆ Y;
Y — надмножина (охоплююча множина) X, позначення — Y ⊇ X.

Кожна множина Y є підмножиною себе самої. Підмножина Y, яка не збігається з Y називається

точною підмножиною (або правильною чи власною частиною множини) Y. Якщо X — точна
підмножина Y, то цей факт записується як X ⊂ Y. Відношення «бути підмножиною» має назву
включення.
Із означення прямо слідує, що порожня множина мусить бути підмножиною будь-якої множини.
Також, очевидно, будь-яка множина є своєю підмножиною:
 Якщо називається власною підмножиною.
Приклади
Множина {1, 2} є точною підмножиною {1, 2, 3}.
Множина натуральних чисел є точною підмножиною множини раціональних чисел.
Будь-яка множина є своєю підмножиною, але не точною.
Порожня множина ∅ є також точною підмножиною будь-якої множини.
Властивості
ТВЕРДЖЕННЯ 1: Порожня множина є підмножиною всякої множини.
Доведення: Для довільної множини A потрібно довести, що ∅ є підмножиною A. Це рівнозначно
тому, щоби показати, що всі елементи ∅ є також елементами A. Але в ∅ не існує жодного
елемента.
Пояснимо: завдяки тому, що в ∅ немає елементів, "вони" не можуть бути нічиїми елементами.
Тому для доведення зворотного, що ∅ не є підмножиною A, нам потрібно було б знайти такий
елемент ∅, який не є одночасно елементом A. Таких елементів не існує (їх не існує взагалі), тому
твердження 1 справедливе.
ТВЕРДЖЕННЯ 2: Якщо A, B та C є множини, тоді справедливі такі властивості відношення
включення:
рефлексивність:
A⊆A
антисиметричність:
A ⊆ B та B ⊆ A тоді й тільки тоді, коли A = B
транзитивність:
Якщо A ⊆ B та B ⊆ C то A ⊆ C

Це твердження говорить про те, що множина X є алгебраїчною структурою, або решіткою, і

якщо вона дистрибутивна (що показано в твердженні 1) та для кожного елементу існує його
доповнення, то така структура має назву булевої алгебри.

ТВЕРДЖЕННЯ 3: Якщо A, B та C - підмножини S, то виконується наступне:

існування верхньої межі та нижньої межі:
Ø⊆A⊆S
існування зв'язків:
A ⊆ A ∪B
Якщо A ⊆ C та B ⊆ C то A ∪B ⊆ C
існування перетину:
A ∩B ⊆ A
Якщо C ⊆ A та C ⊆ B то C ⊆ A ∩B
ТВЕРДЖЕННЯ 4: Для будь-яких множин A та B, такі твердження еквівалентні:
A⊆B A−B=Ø
BC ⊆ AC
A ∩B = A A ∪B = B
4.Принцип абстракції (звязок між множинами та відношеннями і предикатами)
Принцип абстракції - певна конкретна вл-сть визначає певну конкретну множину, на основі того чи
має елемент певну вл-сть ми можемо одночасно визначити, чи є він елемент певної множини.

Певна конкретна властивість визначає певну конкретну множину

“Властивість” - відношення
“Певна конкретна” - отже це і предикат.

5.Способи завдання множин:

1. Перелік елементів (для скінченних множин): А={1,2,3,5,7 }
2. Завдання властивостей A={x | x=2^n, n є N }
*Вираз для опису властивостей назив. предикатом.
3. Рекурсивно завданням способу послідовного проходження його елементів.(этого не
было в конспекте)
4. Графічний спосіб:
а) карта;
б) декартова система координат;
в) діаграми Вена -Ейлера ( прямокутником позначають U -універсальну множину,
колом позначають множину, яку можно виділити у множині U).
6. Операції над множинами:
1.Об’єднання множин A та B (A ∪ B)
Результатом об’єднання множин A і B є множина С, яка містить елементи що належать множинам
A та B.
2.Перетин множин A та B (A ∩ B)
Результатом перетину множин A і B є множина С, яка містить елементи що належать як множини
A так і множини B одночасно.
3. Абсолютне доповнення ( А з рискою вгорі, А’)
Доповнення множини А- це множина, яка містить всі елементи універсальної множини, які не
належать множині А.
4. Різниця множин А\В=А∩В’
Результатом різниці множин А та В є множина С, які містять всі елементи множини А, які не
належать В.
5. Симетрична або кільцева різниця А%В
Результатом А%В є множина С елементами якої належать або тільки множині А або тільки
множині В. До кільцевої різниці не входять область перетину множин.
7. Закони алгебри множин
1. Комутативність
А∪В=В∪A А∩В= В∩А
2. Асоціативність
А∪(В∪С)=(А∪В)∪С (А∩В)∩С=А∩(В∩С)
3.Дистрибутивність
А∪(В∩С)=(А∪В)∩(А∪С) A∩(B∪C)=(A∩B)∪(A∩C)
 4. Ідемпотентність
А∪А=А А∩А=А
5.Операції з універсальною(U) та пустою множиною
А∪U=U A∩U=A
A∪∅=A A∩∅=∅
¬ - заперечення
¬∅=U
¬U=∅
6. Закони де Моргана
¬(A∪B)= ¬A ∩ ¬B

7.Поглинання

8. Подвійне заперечення

8. Декартовий добуток та відношення, зворотнє відношення

Декартовий добуток - якшо є множини Х та У то декартовим добутком буде множина що
складається з усіх пар елементів <x,y>, всіх комбінацій.

Відношення - це підмножина декартового добутку, послідновності елементів в якій відповідають

чітко визначеному критерію, або мають чітко визначений зв’язок між собою.
Приклад:

Зворотнє відношення ) - відношення, яке відповідає наступному критерію

<x,y>єp^(-1) => <y,x>єp;

p={<x,y>} x дитина y
p^()-1={<y,x>} x дитина y;

9. властивості відношення
1. Рефлексивність.

x=x(доведено)
іррефлексивність - якщо не виконуться
2.a) симетричність
xpy => ypy
б) антисиметричність
...
3. транзитивність
xpz, zpy => xpy
9. Властивості відношень
1. Рефлексивність
xρx, x знаходиться у відношенні сам із собою
ρ{<x;y>|”x=y”}; x=x
2. Симетричність
xρy=> yρx
Антисиметричність
xρy, yρx=>x=y
x=y <= (из этого, того, что под скобочкой, следует то)
3. Транзитивність
xρz, zρy => xρy
x≤y <=
10. Способи завдання відношень
1. Переліком множини
2. Завдання зв’язку між елементами
3. Графічний
Граф – математичний об’єкт, що складається з вершини та дуг або ребер; у якості вершини
у нас виступають елементи х,у. Вершини позначаються кружечками або точками і дуги
позначають шляхи між вершинами.
4. Матричний, табличний
Будується матриця, в якій рядки та стовпчики відповідають х та у. Елемент матриці дорівнює 1,
якщо пара (х;у) належить відношенню, і дорівнює 0, якщо пара (х;у) не належить.

11.Операції над відношеннями

Оскільки відношення - це множини, то відповідно на них можна визначити:
1) Відношення виключення;
Відношення ρ1 виключене в ρ2, якщо множина, що відповідає ρ1 виключена у множині, що
відповідає ρ2.
2)Об’єднання
Деяке відношення ρ3 = ρ1 U ρ2 буде включати усі пари елементів ρ1 U ρ2 (об’єднання відповідних
множин)
3)Перетин
Відношення ρ3, яке є перетином ρ1 і ρ2 містить всі пари <x,y>, які входять як в ρ1 так і в
ρ2(перетин відповідних множин.
(x<=y)∩(x>=y) буде (x=y)
4)Доповнення
Доповненням відношення ρ називається множина ρ’=(XxY)\ρ - всі елементи декартового добутку Х
та У, які не входять до ρ.
5)Добуток відношень (композиція)
ρ3=ρ1*ρ2 - окреме відношення і характеризується так. Для <x,y> , які знаходяться у відношенні ρ3
(х ρ3 у =х ρ1 ρ2 у) існує елемент z такий , що x ρ1 z та z ρ2 y.
ρ1 таке , що х мати у.
ρ2 таке , що у чоловік z

12.Відношення еквівалентності. Клас еквівалентності. Фактор-множина.

Відношення, яке відповідає властивостям рефлексивності, симетричності та транзитивності
називається відношенням еквівалентності.
1.Рефлексивність : х ρ х.
2.Симетричність : х ρ у --> у ρ х.
3.Транзитивність : х ρ у , у ρ z --> xρ z

Приклади
1. Відношення рівності на будь-якій множині M є відношенням еквівалентності.
2. Відношення рівнопотужності множин є еквівалентністю.
3. Відношення "мають однакову остачу при діленні на k" або конгруентність за модулем k, яке є
відношенням еквівалентності на множині N натуральних чисел для будь-якого фіксованого k∈N.
Відношення конгруентності за модулем k часто позначають a ≡ b (mod k). Цьому відношенню
належать, наприклад, пари натуральних чисел (17,22), (1221,6), (42,57) для k=5, тобто 17 ≡
22(mod 5), 1221 ≡ 6 (mod 5), 42 ≡ 57 (mod 5).

Фактормножина та класи еквівалентності

Сукупність множин {Bi|i∈I} називається розбиттям множини A, якщо Bi=A і Bi∩Bj = ∅ для i≠j. Множини Bi,
i∈I є підмножинами множини A і називаються класами, суміжними класами, блоками або елементами
розбиття. Очевидно, що кожний елемент a∈A належить одній і тільки одній множині Bi, i∈I.
Нехай тепер на множині M задано відношення еквівалентності R. Виконаємо таку побудову. Виберемо
деякий елемент a∈M і утворимо підмножину SaR = {x| x∈M і aRx}, яка складається з усіх елементів множини
M, еквівалентних елементу a. Візьмемо другий елемент b∈M такий, що b∉SaR і утворимо множину SbR
= {x | x∈M і bRx } з елементів еквівалентних b і т.д. Таким чином одержимо сукупність множин (можливо,
нескінченну) {SaR, SbR,...}.
Побудована сукупність множин { SiR | i∈I} називається фактор-множиною множини M за еквівалентністю R
і позначається M/R.
Очевидно, що будь-які два елементи з одного класу SiR еквівалентні між собою, в той час як будь-які два
елементи з різних класів фактор-множини M/R нееквівалентні.
Класи SiR називають класами еквівалентності за відношенням R. Клас еквівалентності, який містить
елемент a∈M часто позначають через [a]R.
Потужність фактор-множини |M/R| називається індексом розбиття або індексом відношення
еквівалентності R.

13. відповідність та відображення . відображення сурєкція,інєкція,бієкція.

Відповідністю між множинами A і B в теорії множин називається будь-яка підмножина C декартового
добутку A×B. Якщо (a, b)∈C, то кажуть, що елемент b відповідає елементу aпри відповідності C.
Якщо функціональне відношення f ⊂ А×В всюди визначене на A, то його називають
відображенням множини A в B і записують f : A → B. Очевидно, що різниця між
відображенням та функцією зводиться до способу означення цих відношень на множині A,
причому відображення потрібно розглядати як окремий випадок функції. Більшість
математиків не розрізняють поняття відображення і функції. Дискретна Математика :: Відображення і
функції 19
3.2. Типи відображень
При відображенні A в B кожен елемент a з A має один і тільки один образ
(∀a∈A ∃! b∈B (a = f(b)). Однак зовсім не обов’язково, щоб кожний елемент B був образом
деякого елемента з A. Графічно ця ситуацію показана на рис. 3.1а. Для порівняння на рис. 3.1б
наведено приклад функціонального відношення, яке не є відображенням.

Означення 3.2. Якщо для відображення f : A → B будь-який елемент b з B є образом

принаймні одного елементу a з A, тобто:
∀b∈B ∃a∈A : b = f(a),
то кажуть, що множина A накриває множину B, а відображення буде мати назву сюр’єкції

Обернене відображення до сюр’єкції f^ (-1)

не буде порожнім.
Означення 3.3. Якщо для відображення f : A → B для будь-яких двох різних елементів
a1 та a2 з A їх образи b1 та b2 також різні, то відображення f називається ін’єкцією (рис. 3.3).
Іншим чином це можна записати як:
b = f(a1) та b = f(a2) ⇒ a1 = a2.

Означення 3.4. Відображення, яке одночасно є сюр’єктивним та ін’єктивним

називається бієкцією (накладанням). У цьому випадку кажуть, що між елементами A та B
існує взаємно однозначна відповідність

Якщо f – взаємно однозначне відображення, а A = B, то f : A → A називається

відображенням множини A на себе. Елементи (a, a) ∈ A×A утворюють тотожне відображення
Е, причому f ◦ f
–1
=f
–1
◦ f = E.
Означення 3.5. Відображення множини в її фактор-множину називається канонічною
сюр’єкцією.
Наприклад, нехай A та B – множини дійсних чисел і f : A → В визначено таким чином:
f(a) = 3a + 5. Функція f ін’єктивна, тому що якщо f(a1) = f(a2), тоді 3a1+5 = 3a2+5

13. Відповідність та відображення.Відображення, сурєкція, ін’єкція, бієкція.

Кажуть що між множинами є типи відношень. Визначена деяка відповідність. Якщо задана певна
підможина декартового добутку ЕхF.
Не всі елементи множини Е які називають образами, мають відповідники в множині F і навпаки
елементи множини F, що наз прообразами мають образи в Е.
 Відповідність називається відображення якщо кожний елемент xєЕ має принаймі один образ у множині
F.
Відображення називається сурєкцією, або накладанням, якщо кожний елемент yєF, має принаймні один
прообраз у множині Е.
Відображення з E в F називається ін’єкцією, або вкладанням, якщо Yєf має тідьки один прообраз в E.
Або немає жодного
Бієкція – це відображення що є ін’єкцією і сурєкцією одночасно. Кожен xєЕ має принаймі один
образ в F, а кожен уєF має тільки один прообраз в Е.

14.Функциональне відображення. Функціональна інєкція,Функціональна бієкція.

Відображення називається функціональним, якщо кожному х відповідає один і тільки один образ у.
Функціональна інєкція. Кожен у має один прообраз в Е, або не має жодного. Кожен х має образ в F.
Функціональна бієкція. Взаємновідповідне і взаємнооднозначне відображення.
15. Функциональне відображення.
16) Потужність множини— характеристика множин, що узагальнює поняття кількості (числа)
елементів скінченної множини(оцінка кількості елементів множини А(познач /А/)
За кількістю елементів усі множини можна розділити на класи еквівалентності. Множини,які належать до
одного класу еквівалентності називають рівнопотужними .
Потужність скінченних множин
Для множин зі скінченною кількістю елементів, потужність множини є фактично кількістю елементів цієї
множини. Між двома скінченними множинами A і B існує взаємно однозначна відповідність тоді і тільки тоді,
коли їхні потужності збігаються, тобто |A|=|B|.
Потужність нескінченних множин
Потужність множин дозволяє порівнювати нескінченні множини.
Будь-які дві множини, між елементами яких може бути встановлено взаємно однозначну відповідність
(Бієкція), містять однакову кількість елементів (мають однакову потужність).
Кардинальним числом (кардиналом) об'єкт, який характеризує потужність множини.
· Для скінченної множини A кардинальним числом |A| є натуральне число, яким позначається
кількість елементів цієї множини.
· Для нескінченних множин кардинальне число є узагальненням поняття числа елементів.
Теорема Kантора-Бернштейна
Якщо множина A рівнопотужна деякій підмножині B1 множини B, A~B1⊆B і, одночасно, множина B
рівнопотужна деякій підмноÿжині A1 множини A, B~A1⊆A, то множини A і B рівнопотужні.( A ~ B, тобто |A|=|B|
).
17) Зліченність та скінченність множин
Нескінчені множини діляться на злічені і незлічені. Якщо можна встановити хоча б одну бієкцію множини на
множину натуральних чисел, тоді вона злічена.
Тобто цю множину можна представити у вигляді списку

Зліченна множина — в теорії множин така нескінченна множина, елементи якої можна занумерувати
натуральними числами.Зліченними є множини цілихZ, натуральнихN та раціональнихQ чисел.
Зліченна множина в певному розумінні є «найменшою» з нескінченних множин.
1. Будь-яка підмножина зліченної множини або зліченна, або скінченна.
2. Об'єднання скінченної або зліченної кількості зліченних множин є зліченним.
3. Декартів добуток скінченної кількості зліченних множин є зліченним.
4. Множина всіх скінченних підмножин зліченної множини є зліченною.
 5. Якщо множина A нескінченна, а множина B скінченна або зліченна, то A∪B - рівнопотужна A.
6. За теоремою Кантора, потужність довільної множини є меншою, ніж потужність її булеану (множини
всіх її підмножин). Звідси випливає, що булеан множини натуральних чисел є незліченною
множиною.
18) Незліченні множини (властивості) Потужність континууму

§ якщо деяка підмножина множини є незліченною, то і сама множина є такою;

§ об'єднання незліченної множини з довільною іншою є незліченною множиною;
§ декартів добуток незліченної множини з довільною іншою множиною є незліченною множиною.
§ нескінченна множина містить зліченну підмножину.
Потужність континууму
Про множини, рівнопотужні множині дійсних чисел в інтервалі (0,1) кажуть, що вони мають потужність
континуума, і потужність таких множин позначається символом c.

ЛОГІКА

1.Поняття висловлення, пропозиціональної змінної, пропозиціональної зв’язки.

операції над висловленнями.

В математичній логіці висловленням називається будь-яке розповідне речення, що може

бути визначене як істинне(True, 1), або хибне(False, 0).
Для прикладу: «Кейптаун розташований в Африці.», «Париж – столиця Франції.».
Це розповідне речення відносно якого ми можемо сказати істинне воно чи хибне.
«Зараз літо» - це хибне речення, тому що зараз зима(розповідне речення).
«Яке сьогодні число?» - це не є висловлення(не розповідне речення).
Якщо ми беремо розповідне речення, але не можна точно вказати істинне воно чи хибне,
це речення також не є висловленням.
«Ця страва самачна», «Цей фільм цікавий» - у кожної людини свої смаки, свої думки, тому
однозначно сказати про істинність чи хибність речення неможливо.

Логіка висловлень – це розділ математичної логіки, який присвячено вивченню зв’язків

між висловленнями. Зв’язки між ними визначаються виключно тим, яким чином
висловлення будуються з інших. Судження в математичній логіці вивчаються з точки
зору форми опису процесу, явища, або події, а також формального перетворення цього
образу.
 Вказані в означенні висловлення на основі яких будуються інші складні висловлення
називають елементарними . У формальній мові елементарні висловлення позначають
великими літерами: А, B, C, D, E, F, F_1, F_2…
А= «Київ – столиця України»
Ці літери називаються пропозиціональними літерами.
Кожному висловленню ставиться у відповідність логічне значення: True, False.
B= «Париж – столиця Італії». B=F.
Висловлення які створено з простих елементарних висловлень за допомогою
граматичних зв'язок (не, і, або, якщо, тоді, тоді і тільки тоді, коли і т.д.) називають
складними. Для позначення граматичних зв’язок вводяться спеціальні символи.
Правила побудови складних висловлень у вигляді послідовних пропозиціональних
змінних, пропозиціональних зв'язок, та допоміжних символів таких як дужки визначають
можливість формального опису будь якого тексту.
Надання формальної форми представлення висловлень називається пропозиціональної
формою, або формулою, при чому будь-яка пропозиціональна форма має деяку
істинність не значення, яке залежить від істинності не значень пропозиціональних змінних,
що входять до її складу.
Пропозиціональні зв’язки як правило вказують на необхідність виконання логічної
операції над пропозиціональними змінними, або формулами, що складають логічну
зв’язку. Бувають одинарні(унарні), бінарні. Взалежності від наявності 1-го чи 2-х
операндів.

2.Поняття формули. Формалізація

Формалізація – в мат. Логіці метод що полягає у заміні всіх змістових термінів
символами ,а всіх змістових тверджень відповідними їм послідовностями символів або
формул .
1) Формулою є всі пропозиціональні змінні
2) Не А, A&B, AUB, A->B, A<->B – формули
У формулі можна використовувати дужки для зміни деякого пріоритету виконання
операцій.
Значення формули цілком визначається значенням пропозиціональних змінних, що
входять до неї.
Усі значення логічної формули можна описати за допомогою таблиць істинності.
Логічні операції:
1) Заперечення
A Не А

F T

T F
 А= «Сьогодні світить сонце», не А= «Сьогодні не світить сонце»
2) Кон’юнкція
A B A&B

F F F

T F F

F T F

T T T
B= «Сьогодні безхмарне небо»
А&B= «Сьогодні світить сонце і безхмарне небо»
3) Диз’юнкція
A B AUB

F F F

T F T

F T T

T T T
AUB= «Сьогодні світить сонце, або безхмарне небо»
4) Імплікація
A B A->B

F F T

T F F

F T T

T T T
A->B= «З того, що сьогодні світить сонце сліду, що небо безхмаре»
5) Еквіваленція
A B A<->B

F F T

T F F
 F T F

T T T
6) Виключне або.
Читається як… Або А, або В, і результатом виключаю чого або буде Т, коли А та
В – різні. Заперечення до еквіваленції.
Пріорітетність – дужки, запереченян, кон’юнкція, диз’юнкція, імплікація,
еквіваленція.

3.Закони алгебри висловлень

4.Поняття інтерпретації в алгебрі висловлень. Здійсненність, нездійсненність,

несуперечливість.

Інтерпретація – це відображення, що зіставляє кожному елементарному висловленню

деяке значення істинності. Інтерпертацію задану на множині елементарних висловлень
можна поширити на множину формул за допомогою таблиць істиності.
A B AUB A&B

F F F F

T F T F

F T T F

T T T T
Формула є здійсненною якщо її можна інтерпретувати зі значенням істинна. Наприклад
формули диз’юнкції, або кон’юнкції є здійсненними оскільки існують такі набори
пропозиціональних змінних, на яких формула набуває значення істинності. Формули F_1
та F_2 називаються еквівалентними, або рівносильними, якщо вони однакові істинності
значення на однакових наборах значень пропозиціональних змінних.
F_1 <-> F_2
Якщо формула F має підфомулу F_1, яка входить до неї для F_1 існує еквівалентна їй
формула F_2, то э можливою підстановка будь де в формулі F, F_2 замість F_1, без
пошкоджень істинності F.
A->B =(еквівалентно) не АUB. (A->B)UC =(екв) не AUBUC
Множина формул називається здійсненною, або не суперечливою, якщо знайдеться
така інтерпретація, при якій усі формули відразу є істинними. Якщо такої інтерпретації
не знайдеться, то множина формул є нездійсненною, або суперечливою. Множина всіх
формул алгебри висловлень є зліченною. Тобто можна встановити взаємно-однозначну
відповідність між нею і множиною натуральних чисел.
5.Поняття тавтології та протиріччя. Теореми. Теорема про заміну. Принцип
двоїстості.

Тавтологією, або тотожньо-істинною формулою називається формула, що є істинна на

всіх наборах значень пропозиціональних змінних, тому однією з ефективних процедур
перевірки чи є формула тавтологією є побудова таблиці істинності.
Пр. А->A.
A A->A

0 0->0 True

1 1->1 True
Від того чи є формула тавтологією залежить те чи може бути вона аксіомою. Або
теоремою при побудові деяких наукових теорій.
Якщо формула на всіх наборах значень пропозиціональних змінних приймає значення
хиба, то така формула називається протиріччям. Пр. не А&A.

Теорема_1
На усіх наборах істинності значень, якщо формули Е, та з Е->H є тавтологіями, мають
значення істина, то тоді формула H теж є тавтологією.
Якщо формула є еквівалентна є тавтологія, то формули E та H на всіх наборах мають
однакове значення, доводиться із означення відповідних операцій над висловлюванням.
Якщо H=0, то з E->H може бути хиба. Аналогічно виводиться для еквіваленції.
Якщо формула Е-тавтологія, то не Е-протиріччя.

Теормема_2
Якщо формула Е є тавтологією, що містить пропозиціонÿальні змінні А_1, А_2, …, А_n, а
формула Н виходить з формули Е, через підстановку до неї формул H_1,… H_n, замість
пропозиціональних змінних А_1, А_2, …, А_n відповідно, то формула H – є тавтологією.
Таким чином підстановка до тавтології формул замість проп. Змінних, все одно
призводить до тавтології. Для протиріччя відповідно.

Теорема_3(теорема про заміну)

Нехай F деяка формула, що містить підформулу Е, в якості (Fe) своєї складової частини і
нехай формула (Fh) – це формула отримана заміною під формули Е на підформулу H.
Якщо E<->H, тоді Fe <->Fh. Підформулу можна замінити еквівалентній.
E=A&неB, Н=не(неАUB), F і Н еквівалентні.
Закони алгебри логіки
1) Комутативність диз’юнкції, кон’юнкції, еквіваленції
 A&B<->B&A
AUB<->BUA
A<->B=B<->A
2) Асоціативність
(A&B)&C<->A&(B&C)
(AUB)UC<->AU(BUC)
3) Дистрибутивність
AU(B&C)<->(AUB)&(AUC)
A&(BUC)<->A&BUA&C
4) Аналогічно: закони де Моргана, закон протиріччя, ідемпатентність, операції з
константами.
Довести, що формула є тотожньо істинною(або не є) – тавтологією, можливо
застосовуючи закони алгебри логіки та властивості зв’язків між операціями.
Два способи по перевірці тавтології(табличний, і вище).
3-м є метод редукції(зведення до протиріччя)
1) Приймаємо що формула не є тавтологією
2) Перевіряємо значення пропозиціональних зінних.
Принцип двоїстості
Нехай Е – це деяка формула побудована з пропозиціональних змінних А_1, А_2,
А_n, їх заперечень, та зв'язок кон’юнкції та диз’юнкції.
Нехай E’ є формулою побудованою з формули Е заміною кон’юнкції на диз’юнкцію,
а диз’юнкції на кон’юнкцію, а кожної змінної на її заперечення. Тоді формула E’
буде еквівалентна формулі не E.
AUB<->не(неА&неВ)
Принцип двоїстості, якщо формула Е тавтологія, тоді формула неE’ - теж
тавтологія. Якщо формула з Е->H є тавтологією, тоді з формули E’->H’ – теж є
тавтологією.
Аналогічно для еквіваленції.
Системи зв'язок
Система зв'язок є повною, якщо для будь-якої формули можна знайти еквівалентну
формулу, яка містить зв’язки тільки цієї системи.
6.Поняття логічного наслідку. Логічна еквівалентність.
В формулі A_1&A_2&…&A_n->B
Формула В-називається логічним наслідком формул А_1, А_2, …, А_n. Якщо вона
набуває значення істина на всіх тих наборах на яких формули А_1, А_2, …, А_n
– мають значення істина в цьому випадку формули А_1, А_2, …, А_n – називають
посилками, або гіпотезами, а В-висновком. Кожна посилка при формалізації тексту
– це складне розповідне речення.
Якщо А|=B і B|=A, то формула А логічно еквівалентна формулі В.
7. Нормальні форми формул у алгебрі висловлень
Диз’юнкт - формула в якій м літер зв’язані знаком диз’юнкції.
Кон’юнкт аналогічно.
ДНФ( диз’юнктивна нормальна форма) - формула, що рівносильна формулі вихідної
логічної функції і записана у вигляді диз’юнкції кон’юнктів
КНФ(кон’юнктивна нормальна форма) - формула, що рівносильна формулі вихідної
логічної послідовності і записана у вигляді кон’юнкції диз’юнктів.
ДНФ і КНФ називаються досконалими, яякщо вони містять диз’юнкти або кон’юнкти тільки
n-го рангу де n - к-сть пропозиціональних змінних у вихідній формі тобто кожний диз’юнкт
або кон’юнкт має містити всі змінні

- ДНФ досконала
- ДНФ не є досконалою

Для побудови ДНФ:

1) Виділити усі набори на яких функція приймає значення 1-ця.
2) Змінні на кожному з цих наборів де змінна 1-ця взяти без заперечення, а де
змінна 0, то із запереченням.
3) Отримані кон’юнкти з’єднати знаком диз’юнкції.
Для побудови КНФ:
1) Виділити усі набори на яких функція приймає значення 0.
2) Змінні на кожному з цих наборів де змінна 0 взяти без заперечення, а де
змінна 1, то із запереченням.
3) Отримані диз’юнкти з’єднати знаком кон’юнкції.

8.Поняття формальної аксіоматичної теорії

Формальна система (формальна аксіоматична теорія) — результат строгої формалізації
теорії, що передбачає повне абстрагування від змісту слів використаної мови, причому всі
умови, що регулюють використання цих слів у теорії, явно подано аксіомами і правилами
виведення.
Означення 1. Формальну аксіоматичну теорію вважають визначеною,
якщо справджуються такі умови:
1) Визначено деяку злічену множину символів цієї теорії. Скінченні
послідовності цих символів називають виразами теорії.
2) Визначено підмножину виразів теорії, які називають формулами теорії.
3) Визначено деяку множину формул теорії, які називають аксіомами.
4) Визначено скінченну множину відношень між формулами, які називають
правилами виведення. При цьому для кожного правила виведення R
 існує натуральне число n, при якому для довільної множини n формул і
довільної формули A можна встановити, чи знаходяться дані n формул з
формулою A у відношенні (правила виведення). Якщо відповідь ствердна,
то формулу A називають безпосереднім наслідком даних n формул згідно
з правилом R.

Означення 2. Для визначеної формальної аксіоматичної теорії запровадимо такі поняття:

1) Виведенням у визначеній формальній аксіоматичній теорії називають будь-яку скінченну
послідовність формул, у якій кожна формула:
· або є аксіомою;
· або є безпосереднім наслідком деяких попередніх формул згідно з одним із
правил виведення.
2) Формулу A теорії називають теоремою, якщо в даній теорії існує виведення, у якому
останньою формулою є дана формула. Таке виведення називають виведенням формули
А.
3) Формулу А називають наслідком множини формул Н або кажуть, що з множини формул
Н випливає формула А, якщо існує така скінченна послідовність формул, у якій А —
остання формула, а кожна формула:
· або є аксіомою;
· або є елементом Н;
· або є безпосереднім наслідком деяких попередніх формул згідно з одним із
правил виведення.
Таку послідовність формул називають виведенням А з Н. Елементи Н називають
гіпотезами. Для скорочення викладу висловлювання «A є наслідком Н» і «з Н
випливає А» записують так: Н┣ А.

9.Теорія L, L1, L2 як формальні аксіоматичні теорії

L1:
1)Символ: U
2)Формулы: Не А, АUB, A->B=Не АUB
3)Правило: МР

L2:
1)Символ: &
2)Формулы: Не А, А&B,A->B=A&Не В
3)Правило: МР
10.Поняття логічного виводу, теореми та аксіоми в теорії доказів

11.Лемма 1 в теорії L
12. Теорема про дедукцію:
Якщо Г, В ├ А, то Г ├ В → А, де Г - це набір деяких формул Г={F1, F2, ..., Fn}.
Наслідок: тоді і тільки тоді F1, F2, ..., Fn ├ A, ├F1→(F2→...→(Fn-1→(Fn→A))...)

Якщо є множина гіпотез Г та А і В є формулами формальної теорії L, то якщо з множини гіпотез і

формули А виводиться В
Г, А Ⱶ В, то з множини гіпотез можна вивести наступне Г Ⱶ A->B
Частковий випадок
А Ⱶ В, то Ⱶ A->B є теоремою в теорії L.
Необхідно довести, що Ⱶ A->B, тоді беремо:
1) А-гіпотеза,
2) Застосовуємо аксіоми та теореми теорії L, і маємо вивести В.
Якщо формула В виведена, і вивід АⱵВ, то з теореми про дедукцію А Ⱶ В Ⱶ A->B – теорема.
Наслідок
1) A->B,B->CⱵA->C
13.Властивості теорій першого порядку. Теорема про повноту. Несуперечливість теорії.

14.Принцип приведення до абсурду

Якщо множина формул ГUAⱵнеА, є суперечливою, то з множини гіпотез Г виводиться формула

неА і навпаки, якщо ГUнеА є суперечливою, тоді ГⱵА.

Доведення ГUA-суперечливе
ГUAⱵВ за т. про дедукцію ГⱵA->B
ГUAⱵнеВ за т. про дедукцію ГⱵA->неB
(A->B)->((A->неB)->неА)
Беремо А, А->B, B->C
A->B,B->C,AⱵнеС.
Ми прийшли до абсурду

15. Принцип резолюцій.

Принцип резолюції, дозволяє відповісти на питання чи є формула тавтологією.
Для формул виду:
G_1&G_2&…&G_n->F
Якщо F - логічний наслідок, то вся формула буде тавтологією.
не(G_1&G_2&…&G_n)UF = 1 не(не(G_1&G_2&…&G_n)UF) = 0 – за правилами де Моргана.
Алгоритм принципів резолюції
1) Усі гіпотези та висновок із запереченням мають бути приведені до КНФ
2) Виписати множину диз’юнктів з яких складається гіпотеза та заперечення висновків
Д={d_1;d_2;d_n}
 3) Виконати дії з множиною пар Д за правилом:
Якщо існують дизюнкти Д_і і Д_j, один з яких містить Х, А ІНШИЙ не Х, то цю пару
з’єднуємо знаком диз’юнкції із результату виключаються контрарні літери.
4) Якщо в результаті даних зєднань буде отримано порожній диз’юнкт, то виконання
алгоритму завершується, ми дійшли до протиріччя. В іншому випадку переходимо до
пункту 3-ри.
Цей ментод оснований на відношенні неповного склеювання
16.Поняття предиката. Квантори існування та все загальності. Вільні та зв’язні
пропозиціональні змінні. Константи.
Предика́т — это функция с множеством значений (или «ложь» и «истина»), определённая на множестве
. Таким образом, каждый набор элементов множества M характеризуется либо как «истинный», либо
как «ложный».
Предикат — один из элементов логики первого и высших порядков. Начиная с логики второго порядка, в
формулах можно ставить кванторы по предикатам.
Предикат называют тождественно-истинным и пишут:
если на любом наборе аргументов он принимает значение 1.
Предикат называют тождественно-ложным и пишут:
если на любом наборе аргументов он принимает значение 0.
Предикат называют выполнимым, если хотя бы на одном наборе аргументов он принимает
значение 1.
Так как предикаты принимают только два значения, то к ним применимы все операции булевой
алгебры, например: отрицание, импликация, конъюнкция, дизъюнкция и т.
Переменая по которой навешивается квантор и попадающая под его действие называется
связаная переменная. переменная лежащая вне области действия квантора наз. Свободной
переменной
У формулі алгебрі предикатів змінна називається зв’язною, якщо вона впливає під дію квантора
по тій самій змінній, а вільна – це та що не впадає під дію квантора.
Формула в якій всі змінні є зв’язними називається висловленням, тому що на певній інтерпретації
ми можемо сказати є формула істинною чи хибною.

В алгебрі предикатів тотожно істинною наз. та формула яка є істина на будь-якій інтерпретації.
Формула яка приймає значення хиба на всіх інтерпретаціях називається суперечливою,
якщо формула сприймає значення істина хоча б на одній інтерпретації, т отака формула наз.
здійсненною.
Для перевірки того чи формула є тотожно істинною застосовують ті самі методи, що і в алгебрі
висловлень.
1) Застосовування законів алгебри предикатів
2) Метод редукції, доказ від супротивного.
3) Побудова таблиць істинності для предикатів, але вони встановлюють істинність лише
на певній області визначення
1) В цьому випадку спочатку розписують всі інтерпретації на цій області визначення
2) Розписуються всі набори істинностних значень для інтерпретації, виходячи з набору
істинностних значень перевіряється значення формули.
А також у розумінні таких виразів як: «всі», «усякий», «деякий», якщо об’єкти висловлення про які
говориться в реченні невизначені, тоді це речення називаються висловлювальною функцією, або
предикатом.
Аргументи висловлювальної функції функції є предметні змінні, що позначаються маленькими
літерами латинської абетки (x, y, z). Ця функція приймає значення істини, або хиби, тільки після
підстановки до предиката замість предметних змінних їх конкретних значень.
Конкретні значення аргументів – називають предметними константами.
Для означення само предикатів використовують великі латинські літери, літери з індексом.
Верхній індекс, якщо він вказує на кількість предметних змінних у предикаті. Якщо предметна
змінна одна, предикат називають одномісним, якщо n, то n місним.
A(x)= «х-людина»
x-предметна змінна.
B^(2)(x;y)= «х ділить у»
У теорії предикатів також використовують функціональні літери f, h, g.
Функціональні літери завдають певне відображення, або функцію які залежить від
предметних змінних.
f(x;y)=x^2+y^2
В предикаті заміст предметної змінної ми можемо підставити значення функції, або
результат відображення, значення функції, значення предметної змінної.
B^2(f(x;y);z); B^2(f(1;2);25) = B^2(5; 25)=T, 5 дільник 25
Якщо область визначення предметних змінних є обмеженою, або не обмеженою, вводять
спецальні оператори, що називають кванторами. Судження в якому стверджуєтьсяя, або
заперечується наявність певної ознаки у частини предметних змінних облісті визначення
називають частинним судженням, як правило ці судження природною мовою передають
мовами…
Існує декілька частин і таке інше….
Для формалізації частинних суджень використовують логічну операцію, яка обмежує
область визначення предиката даної. Оператор даної функції називається квантором
існування. Ǝ
ƎxB^(2)(x;y).
Судження в якому стверджується, або заперечується наявність певної ознаки для всіх
значень предметної змінної з області визначення називають загальним судженням,
як правило природною мовою передеється будь-які, всі, кожен, і тому подібні… Дял
формалізації загальних суджень використовують логічну операцію над всією областю
визначення предиката. Оператор цієї операції називається квантором все загальності ∀.
Якщо область обмежена, то квантор існування можна означити через операції диз’юнкції.
Ǝxf(x)=C(1)UC(2)UC(3)
Якщо для одного х – True, то диз’юнкція True.
Для квантора все загальності узагальнення відбувається через кон’юнкцію
∀xf(x)=C(1)&C(2)&C(3)
17.Закони алгебри предикатів

Для предикатів лишаються в силі операції: заперечення, конюнкції, дизюнкції, імплікацї та

еквіваленції.
 1) Комутативність
∀x∀y P(x;y) = ∀y∀x P(x;y). Існування аналогічно.

1) Дистрибутивність
∀x P(x)& ∀x Q(x)= ∀x(P(x)&Q(x))
Ǝx(P(x)UQ(x))= Ǝx P(x)U Ǝx Q(x)
∀x - &
Ǝx – U
2) Правила де Моргана
Не(∀x P(x))= Ǝx неP(x)
Не (Ǝx P(x))= ∀x неP(x)
18.Поняття інтерпретації та його особливості у алгебрі предикатів. Здійсненність,
загальнозначимість. Логічний висновок.
Предикат наз. тотожно-істинним якщо для всіх значень з області визначення предиката він
приймає значення істина. Якщо навпаки, то він наз. суперечливим.
Предикат називається здійсненним, якщо існують такі значення з обл. визначення на яких
він приймає значення істина.
С(х)= Всі люди старі.
Для одних 1, для інших 0.
Під інтерпретацією для предиката будемо розуміти систему яка складається з непустої
множини М, універсальної множини, що є областю визначення предиката. З деякої
ознаки, або відношення якому відповідає предикат з відображенням, або функціональною
залежністю, що відповідають функціональним літерам.
P(x)= «х-студент» задаємо множину студентів.
B^(2)(x;y) = …. z-універсальна множина(множина цілих чисел)
В загальному випадку інтерпретація предиката з предметними змінними x_1, x_2, x_n є
множина векторів а_1, а_n, що є елементами декартового добутку множин M_1*…M_n.
а_1 є М_1 і т. д. … а_1, а_n – визначаюча область визначення предиката.
D^(2)(x;y)= «х мешкає у у»
М_1 – множина людей
М_2 – множина міст
<Сергій, Київ> - інтерпретація предиката.
Множина векторів на яких предикат приймає значення істина називається множиною
істинності предиката. Для висловлень інтерпретацією є набір істинностних значень
пропозиціональних значень(всі набори з таблиці істинності, для предиката інтерпретація –
це вектор а_1, а_n є множині що є областю визначення предиката.
19.Нормальні форми формул у алгебрі предикатів
Випереджена нормальна форма
Отже випереджена нормальна форма є одною з канонічних форм формули у алгебра предикатів.
Суть випередженої нормально форми розділити формулу на дві частини: кванторну і без
кванторну. Кванторна частина – наз. префікс. Безкванторну називають – матрицею формули.
Перетворення осоновані на наступних рівностях ∀x P(x)&B=∀x (P(x)&B)
Поставити формулу під дію квантора можна тоді коли вона не залежить від змінної х.
Алгоритм приведення до ВНФ.
1) Виключаємо зв’язки імплікації та еквіваленції.
2) Проштовхнути заперечення до елементарних формул, щоб стояло не перед
квантором, а під квантором. Застосовуємо правила де Моргана для квантора
3) Перейменувати зв’язні змінні за правилом. Знайти най лівіше входження предметної
змінної таке, що це входження зв’язане з певним квантором, але в формулі існує ще
одне входження цієї змінної. Потім зробити заміну зв’язного входження на входження
нової змінної. Операцію повторювати доти, доки можлива заміна зв’язних змінних.
4) Винести всі квантори в ліво за законами алгебри предикатів.
5) Представити без кванторну частину у вигляді КНФ.
Сколеміська стандартна форма
В отриманій формулі у вигляді ВНФ ми можемо мати різні типи кванторів, але для
перевірки чи є формула тавтологією зручно мати у кванторній частині лише квантор все
загальності, тоді, для перевірки загально значимості формули необхідно перевірити
значимість її матриці.
Vx-1 – тавтологія
Якщо не 1, то протиріччя.
Скодемівся різниться від ВНФ, тим, що має у кванторній чатсині лише квантор все
загальності.
Алгоритм Сколена, для усунення кванторів існування.
1) Представляємо формулу у вигляді ВНФ
2) Знайти най лівіше входження квантора існування.
А) якщо кв. існування на 1-му місці в префіксі, то замість змінної, що зв’язана з цим
квантором підставляють всюди предметну константу, що входять у формулу.
Б) якщо кв. існування знаходиться не на 1-му місці в префіксі, а наприклад на місці і,
то ми вибираємо функціональний символ і-1-змінних, що стоять під квантором перед
квантором існування і замінюємо предметну змінну кв. існування на функціональний
символ.
3) Алгоритм виконується доти доки, в формулі є квантор існування
20. Теорія першого порядку у алгебрі предикатів
Аксіоматика

Наступна система логічних аксіом логіки першого порядку містить усі аксіоми числення
висловлень (у наведеному випадку — аксіоми Лукасевича) та дві додаткові аксіоми:

, якщо не присутній в в незвязаному стані

У четвертій аксіомі — формула, одержана внаслідок підстановки терма t замість змінної
x в формулі A. Підстановка деякого терма замість змінної можлива не в усіх випадках. Умови
існування такої підстановки та її результат можна визначити індуктивно.
Якщо A — атомарна формула, то терм t може замінити довільну змінну цієї формули. Результат
позначається A[t//x] .
Якщо A має вигляд тоді підстановка t замість x можлива лише тоді, коли така підстановка
можлива для формули B і тоді дорівнює
Якщо A має вигляд тоді підстановка t замість x можлива лише тоді, коли така
підстановка можлива для формул B і C. тоді рівна
Якщо A має вигляд , тоді підстановка t замість x можлива у двох випадках:

Змінна x зустрічається у формулі B лише у зв'язаному стані.

змінна y не зустрічається у термі t і підстановка t замість x можлива у формулі B. Тоді результат
визначається наступним чином:
Якщо x дорівнює y , то дорівнює

Якщо x не дорівнює y , то дорівнює

Окрім того є два правила виводу:

Modus ponens:

Правило узагальнення (GEN):

Ці аксіоми і правила виводу є схемами і можна заміняти довільними формулами.

В цій аксіоматиці використовуються лише дві пропозиційні зв'язки : і квантор загальності .

Інші пропозиційні зв'язки і квантор існування можна визначити наступним чином:
позначає
позначає
позначає

Усі наведені вище аксіоми називаються логічними. Якщо не існує інших аксіом, то таку формальну
систему називають численням предикатів першого порядку. Числення предикатів першого
порядку є прикладом теорії першого порядку. Усі теорії першого порядку визначаються подібно
до числення предикатів першого порядку, однак вони мають додаткові аксіоми, які ще називають
власними аксіомами теорії.
Виведення формул і теорем

Нехай деяка множина формул мови першого порядку, а — деяка задана формула. Тоді
кажуть, що формула виводиться з множини формул (позначається ), якщо існує така
скінченна послідовність формул , де для кожної формули :
є аксіомою, або
належить множині або
dиводиться з попередніх формул послідовності за допомогою котрогось із правил виводу.

Якщо при цьому множина — порожня (формула виводиться лише за допомогою аксіом
і правил виводу), то формула називається теоремою (для цього використовується
позначення ).

Множина формул називається несуперечливою, якщо для довільної формули не виконується

одночасно і .

Приклад виведення

Доведемо, що Приклад виводу

Номер Формула Спосіб одержання
1 Гіпотеза
2 Правило узагальнення і 1
3 Гіпотеза
4 2, 3 і modus ponens
5 Правило узагальнення і 4.