Лекція від 2.12.

2002
Тема 12. Розклад поліномів від однієї змінної на незвідні.
Поліноми з цілими коефіціентами.
1. Поліноми над полем комплексних чисел. З основної теореми алгебри випливає, що
будь-який многочлен над С розкладається в добуток лінійних множників.
Многочлени першого степеня і тільки вони є незвідними над С.
2. Поліноми над полем дійсних чисел. Множина незвідних многочленів над полем дійсних
чисел вичерпується лінійними многочленами та квадратними з від’ємним дискрімінантом.
Кожен многочлен над полем дійсних чисел однозначно розкладається в добуток незвідних,
Отже, множина його коренів складається з дійсних коренів і пар взаємно спряжених
комплексних коренів.
3.Поліноми з раціональними коефіціентами і поліноми з цілими коефіціентами тісно
пов’язані між собою, бо кожний поліном з раціональними коефіціентами може бути
перетворений в поліном з цілими коефіціентами через множення на спільний знаменник
коефіціентів. Вивчення кільця Z[x] поліномів з цілими коефіціентами цікаво також тому, що
Z[x] є найлегший приклад кільця поліномів над факторіальним кільцем.
(Кільце називається факторіальним, якщо будь-який його елемент однозначно розкладається на
добуток нерозкладних співмножників)
1. Раціональні корені поліномів з цілими коефіціентами.
Теорема 1. Якщо нескоротній дріб є коренем поліному , з
цілими коефіціентами, то його чисельник є дільником вільного члена, а знаменник q –
дільником старшого коефіціента.

Д о в е д е н н я . Нехай . Тоді
і
Таким чином, число ділиться на р в кільці цілих чисел. За умовою q і р взаємно прості,
тобто ділиться на р. Аналогічно з рівності
зробимо висновок, що ділиться на q.#
Доведена теорема дає можливість знайти раціональні корені поліному з цілими
(відповідно, і з раціональними) коефіціентами в скінченному числі дій. А саме, потрібно
знайти всі дільники вільного члена і всі дільники старшого коефіціента, скласти з них
нескоротні дроби і перевірити підстановкою в поліном. Якщо у всіх випадках перевірка
дасть негативний результат, то це означає, що поліном не має раціональних коренів.
Зроблене в теоремі припущення про нерівність нулю вільного члена не обмежує загальності:
якщо вільний член і, можливо, ще декілька молодших коефіціентів обертаються в 0, то
можна винести з полінома відповідну степінь х так, щоб після винесення залишився поліном
з відмінним від нуля вільним членом. Цей поліном буде мати ті ж ненульові корені, що і
первинний.
Відмітимо наступний
Наслідок. Якщо , то всі раціональні корені поліному є цілими числами, а саме
дільниками вільного члена.
Приклад. . Кандидатами в корені, відповідно до теореми, є числа
. Підстановка в поліном дає те, що коренями є 3 та .
2. Редукція поліномів з цілими коефіціентами за числовим модулем.
Нехай m – ціле додатнє число. Два поліноми і називають порівнянними за
модулем m, якщо всі коефіціенти їх різниці діляться на m. Поліноми розбиваються на класи
порівнянних за модулем m. Всі коефіціенти поліномів з одного класу визначені з точністю
до до цілих кратних m , тобто клас природньо ототожнюється з поліномом, коефіціенти
якого належать кільцю лишків Z/mZ. Цілком зрозуміло, що якщо і
, то і . Тому для класів за модулем m природнім чином
визначаються додавання і множення, і ці дії співпадають з діями додавання і віднімання
поліномів з коефіціентами із кільця лишків Z/mZ.
Особливий інтерес має редукція за простим модулем, оскільки в результаті редукції
одержуються поліноми над полем GF(p) з р елементів, і їх множина утворює область
цілісності.
Поліном із Z[x] називається примітивним, якщо найбільший спільний дільник його
коефіціентів дорівнює 1. Так, поліном примітивний, а не
примітивний.
Лема Гауса. Добуток двох примітивних поліномів є примітивний поліном.
Д о в е д е н н я . Нехай і - примітивні поліноми. Припустимо, що іх
добуток не примітивний. Позначимо через p який-небудь простий дільник найбільшого
спільного дільника коефіціентів . Тоді (риска позначає результат редукції
за модулем p). Оскільки кільце поліномів над полем GF(p) є область цілісності, один з
співмножників повинен дорівнювати нілю, а це значить, що всі коефіціенти або
діляться на p, що протирічить припущенню про примітивність.
3. Теорема Гаусса і факторіальність кільця Z[x].
Т в е р д ж е н н я . Нехай примітивний поліном, b – таке
раціональне число, що bf має цілі коефіціенти. Тоді b – ціле число.
Д о в е д е н н я . Нехай - нескорочуваний дріб. За умовою, всі числа -
цілі, і=0,...,n.
Числа c і d взаємно прості, тобто, всі діляться на d, що можливо тільки при d=1, в силу
примітивності .
Теорема 4. (Теорема Гаусса). Якщо поліном з цілими коефіціентами розкладається на два
множника над полем раціональних чисел, то він може бути розкладений на множники з
цілими коефіціентами, а саме, представлений у вигляді добутку цілого числа на добуток
примітивних поліномів.
Звідси випливає, що якщо поліном з цілими коефіціентами звідний над полем раціональних
чисел, то він також звідний і над полем цілих чисел.
Д о в е д е н н я . Нехай і , де і - поліноми з

раціональними, можливо дробовими, коефіцієнтами. Позначимо через і спільні

знаменники коефіцієнтів поліномів і . Тоді , ,

де і мають вже цілі коефіцієнти. Нехай і найбільші спільні дільники

коефіцієнтів поліномів і відповідно. Тоді і ,

де і - вже примітивні поліноми. Тоді

За лемою Гаусса є примітивний поліном и , відповідно до пропозиції, раціональне

число насправді ціле. Отже , де - ціле число,

і - примітивні поліноми. Теорему доведено.

Очевидно, що результат залишається вірним, якщо є добуток декількох поліномів з

раціональними коефіціентами, а саме, після винесення спільних знаменників коефіціентів
отриманих поліномів ми отримаємо, що є добуток цілого числа на добуток примітивних
поліномів, що відрізняються від поліномів початкового розкладу лише числовими
множниками. Очевидо, що примітивні поліноми можуть бути асоційовані, тільки якщо вони
співпадають або відрізняються множником -1.
Теорема 5. Будь-який поліном з цілими коефіціентами може бути представлений у вигляді
добутку простих чисел і незвідних над Q примітивних поліномів. Такий розклад єдиний з
точністю до порядку слідування співмножників і приєднання до співмножників множника -
1.
Дійсно, від розкладу полінома на незвідні
співмножники над Q ми можемо, в силу теореми Гаусса, перейти до розкладу
, де - ціле число, а примітивні поліноми

відрізняються від поліномів лише числовими

множниками. Таким чином співмножники , визначені однозначно з

точністю до порядку слідування співмножників (який співпадає з порядком слідування
співмножників ) і множників . В свою чергу, ціле число , що

дорівнює за теоремою Гаусса найбільшому спільному дільнику коефіціентів полінома ,

однозначно розкладається на прості множники.
Зрозуміло, що прості числа і примітивні незвідні поліноми є нерозкладними елементами
кільця . Тим самим доведена

Теорема 6. Кільце поліномів з цілими коефіціентами факторіальне.

4. Задача по звідність полінома над полем раціональних чисел.
Дану задачу достатньо дослідити для поліномів з цілими коефіціентами, бо кожен поліном із
Q[x] асоційований з поліномом із Z[x]. Теорема Гаусса дозволяє розкласти поліном з цілими
коефіціентами на два множника або впевнитися в його незвідності над Q. Даний спосіб
теоретично простий, але практично досить громіздкий. Опишемо його.
Нехай задано поліном . Припустимо,
що він звідний над Q. Тоді існує, відповідно до теореми Гаусса, його розклад на два
множники з цілими коефіціентами: .Сума степенів
 і дорівнює n, тобто степінь одного з них, наприклад , не перебільшує

. Ми знаємо, що поліном, степінь якого не перевищує k, цілком

визначається, якщо для нього задано k+1 значення, згідно з вирішенням задачі про
інтерполяцію. Візьмемо k+1 цілих значень для х:
.
Якщо трапиться така щаслива обставина, що одне з вибраних чисел вийде коренем полінома
, то задачу вирішено, звідний, і ми можемо написати його розклад на два

співмножника. Припустимо тепер, що при і=0,1,...,к. З рівностей

робимо висновок, що числа нам „майже” відомі. Дійсно, і

- цілі числа, так що є одним з дільників відомого нам числа

. Для є скінченна кількість можливостей. Позначимо через число

дільників числа . Складемо таблиці

розтавляючи в нижні рядки набори із різноманітних дільників чисел

. Число таких таблиць скінченне і дорівнює

, бо і-е місце в нижньому рядку можна заповнити способами. Побудуємо

для кожної таблиці інтерполяційний поліном. Якщо звідний, то його множник

знайдеться серед побудованих поліномів. Тому, побудувавши інтерполяційні поліноми,
потрібно відкинути ті, які мають хоча б один дробовий коефіціент (бо шуканий має цілі
коефіціенти), а поліноми з цілимим коефіціентами випробувати через ділення на них
полинома . Якщо випробування в якому-небудь випадку дасть позитивний результат, то

поліном звідний, і ми знайшли його розклад на два множника. Якщо ж випробування в

усіх випадках дасть негативний результат, то поліном незвідний. Отже, поставлену

задачу вирішено в скінченому числі дій.

5. Редукційна ознака незвідності поліному.

Теорема 7. Нехай р – просте число,
і редукція

полінома за модулем р незвідна. Тоді незвідний над Q.

Д о в е д е н н я . Якщо звідний над Q, то за теоремою Гаусса має розклад на

можники з цілими коефіціентами , де і

при і .З і робимо

висновок, що і . Таким чином, , і

Обидва поліноми і відмінні від констант. Ми дійшли до протиріччя з умовою, що

доводить теорему.
П р и к л а д . Легко встановити, що поліном незвідний за
модулем 2. Звідси випливає, що будь-який поліном четвертого ступеня з непарними
коефіціентами незвідний над Q.
6. Ознака незвідності Ейзенштейна.
Теорема 8. Нехай р – просте число, ,

, при і=1,...,п і

, тоді незвідний над Q.

Д о в е д е н н я . Нехай звідний над Q і нехай , де

, , і , - розклад

на множники з цілими коефіціентами, що існує в силу теореми Гаусса.

Переходимо до редукції за модулем р. Зрозуміло, що і .Одночлен х

незвідний над GF[p] і, через однозначність канонічного розкладу над полем, робимо
висновок, що і . Тому всі коефіціенти, окрім старших, поліномів

і діляться на р. Наприклад і .

Відповідно, ділиться на , що протирічить умові теореми. Це

протиріччя доводить теорему.
П р и к л а д 1 . при

незвідний над Q через неможливість використання ознаки

Ейзенштейна для р=2.
П р и к л а д 2 . - просте

число. Тут ознака Езненштейна безпосередньо не використовується.

Розглянемо поліном . Зрозуміло, що поліноми і звідні
або незвідні над Q одночасно. Маємо:

Просте р входить в чисельник усіх коефіціентів, починаючи з другого, і не входить в

знаменник . Тому всі коефіціенти, починаючи з другого, діляться на . За ознакою

Ейзенштейна поліном , а разом з ним і поліном , незвідний над Q.