Від автора:

Цією скромною роботою я намагаюсь задовольнити свого духовного вчителя

— Шрілу Бхакті Вігьяну Госвамі, а також познайомити широке коло людей з
неперевершеною літературною спадщиною для всього людства — Ведами.
 РОЗШИРЕННЯ ГОРИЗОНТІВ

Знання ― це найбільше багатство на планеті. Та чи існує таке джерело

знання, яке б спростовувало всі суперечності, надавало цілісне бачення єдиної
картини світу, та давало вичерпні відповіді на будь-які питання та потреби
життя? ... Є і завжди існувало! Цим знанням являються — Веди. Веди — це
найдревніші священні писання на планеті, вони є ідеальним синтезом науки,
релігії та філософії. Ведичні писання надають величезний спектр надточних
знань з різноманітних сфер життя людини.

Мабуть, кожен погодитися з тим, що будь-яка людина має величезну потребу

в якісному і достовірному знанні, стосовно того як щасливо і гармонійно жити в
цьому світі. Сучасні освітні заклади (школи та інститути) намагаються
задовільнити цю потребу, але як ми бачимо, високого результату вони не
досягли. Люди не стали щасливі та успішні на стільки, на скільки вони про це
мріють.
Людство зайшло в тупикові ситуації у багатьох сферах життя. Одна криза
змінює іншу. Роками не в чухають політичні, соціальні, расові та навіть релігійні
конфлікти. І причина цьому лише одна — відсутність істинного знання.
Доповнити упущені моменти здатні ― Ведичні писання. Вони являють собою
універсальне знання, яке може повністю задовільнити усі потреби людства:
матеріальні, соціальні, та духовні, а також здобути справжню гармонію і баланс
між цими сферами життя. Тому ці древні тексти являють собою не збірку якихось
міфів чи вірувань, як хтось може собі подумати, а точне наукове знання усіх
областей життєдіяльності. Інакше кажучи, Веди ― це універсальне знання усіх
категорій, для всього людства!
 В наш час «Веди» набирають все більшої популярності, але що таке «Веди»
насправді, мало хто знає. Існує велика кількість коментаторів на тему Вед, але
більшість з них не являються послідовниками ведичного вчення і навіть не
належать до жодної з ведичних традицій. Тому така позиція не являється
авторитетною. Ми розповімо Вам про ведичну культуру згідно однієї з
найавторитетніших шкіл ведичної філософії — «Веданти», послідовниками якої
ми являємось.
Система передачі ведичного знання передбачає обов'язковий елемент —
посилання на конкретні писання. Тому в цій роботі, дотримуючись традиції
ведичних мудреців, сказане буде підтверджуватися цитатами на санскриті і
посиланнями на ведичні твори, висловлювання великих мудреців і гуру. Це дасть
можливість людям широких поглядів переконатися в авторитетності зроблених
тут тверджень.
Для багатьох Веди — це щось абсолютно не відоме, хоча вони являються
духовним фундаментом всієї східної культури! Схід завжди славився своєю
мудрістю, глибиною філософських ідей, та різноманіттям духовних та
розвиваючих практик. Індія — одна з найбільш духовних країн на планеті. Вона
познайомила весь світ з практикою йоги, медитацією, мантрами, поняттям карми
та реінкарнації, принципом гуру і учня та з багатьма іншими духовними
аспектами. В Індії найбільша кількість храмів на душу населення! Та мало хто
знає, що вся ця величезна духовна спадщина базується на священних текстах —
Ведах.
 Зараз Веди збереглись переважно в Індії, і тому часто їх вважають
індійськими писаннями. (Але це невірно, як і не вірно вважати Біблію
ізраїльськими писаннями) Насправді, Веди стоять вище конфесійних і
національних концепцій. Вони не являються похідними якогось народу, нації,
країни чи релігії. Веди оперують категоріями Всесвіту, і належать кожній живій
істоті в цьому Всесвіті, тобто нам з Вами. Веди не розглядають питання українець
Ви чи американець, чорна у Вас шкіра чи біла, християнин Ви, мусульманин чи
буддист, марсіанин, чи землянин чи будь-хто інший, без різниці. Це знання
універсальне, воно дається абсолютно всім, для загального блага.

Оскільки, Веди все-таки пов'язують з Індією, то у людей іноді виникають

деякі моменти напруги в голові, пов'язані з тим, що люди виростають в рамках
певної культури. Вони звикли вважати себе українцями, англійцями, італійцями, і
т.п., і вони переносять свою національність на все. На знання, на культуру, на
віру, на всі сфери життя. І тому коли вони стикаються, з якимось новим
поворотом у темі пізнання і освіти, то у них виникає питання ― це взагалі наше
чи не наше?
Але у знання насправді немає національних ознак. Знання не може бути
українським чи індійським, а ні будь-яким іншим. В школі ми вивчали закони
Ньютона та Архімеда, теорії Піфагора та Ейнштейна, таблицею Менделєєва, і т.д.
Список закордонних вчителів дуже великий. Але при цьому ніхто не протестує,
що це наше. Ми користуємось знаннями які вони нам дали, і це не викликає в нас
дисонансу, бо такий підхід є розумним і об’єктивним. Уявіть, якби українці
обмежились у своєму світопізнанні тільки вітчизняними вченими, і відкинули
всіх античних та східних філософів, вчених основоположників сучасної науки і
т.п. Не розумно, правда? Тому що знання як золото, не важливо в якій країні його
здобули, в Україні, Індії чи Росії, і Ви не відмовились від любого з них, якщо Вам
запропонують, Ви не будете перебирати, бо золото є золото. Так само і з знанням,
немає різниці звідки воно походить. Тому що знання не може бути надбанням
якоїсь країни, це заслуга великих геніїв і мислителів, які діють на благо всього
світу. Тому відкидати велике знання, таке як ВЕДИ через якісь патріотичні
стереотипи не розумно.
 Більш того, ми живемо в епоху глобалізації та
інтеркультури, коли кращі надбання і досягнення
цього світу одразу ж застосовуються в вжитку всієї
планети. Людям властиво вибирати все найкраще,
кращу їжу, кращий одяг, кращу техніку. Ми
живемо в Україні, але їздимо на німецьких та
японських авто, користуємось китайською
технікою, носимо американські джинси, дивимось
голлівудські фільми, слухаємо англомовні пісні,
п’ємо колумбійську каву та цейлонський чай, їмо
італійські піци та японські суші, граємо в футбол який вже став національною
грою, говоримо на різних сленгах та вставляємо англомовні слова коли треба і не
треба, користуємось арабськими цифрами, та сидимо в інтернеті який ніколи не
вважався українським. Навіть релігію (християнство) українці тисячу років назад
прийняли від Єрусалима. Добре це чи погано, кожен оцінює сам, проте, щодо
саморозвитку, то тут можна однозначно ствердити — він не повинен стати
жертвою патріотизму.
Тим паче, що Ведична культура, як ніяка інша, є найріднішою для усіх
слов’янських народів. Наша мова, звичаї, традиції в своїй основі дуже подібні до
ведичних, ми в цьому плані, як рідні сестри. Глибокі дослідження української
культури наштовхують на ті факти, що дуже давно і в нас існувала ведична
культура, це питання зараз активно вивчають історики України. Великі
українські генії літератури високо оцінили ведичну літературну спадщину. І як
писав Тарас Шевченко "Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не
цурайтесь..." В такій ідеології закладений фундаментальний принцип
саморозвитку, і якщо коротко сформувати її суть, то вона звучатиме подібним
чином:

Подібно до того, як фізичні закони в

світі (гравітація, закон тяжіння і т.п.) є
загальними для всіх людей, незалежно
від національності чи віросповідання.
Точнісінько так само і закони в духовній
сфері теж є універсальними. І Веди це
просто таке джерело, де знання про такі
закони зібрані дивовижно цілісним
чином.
 КОРОТКИЙ ОПИС ВЕД

На санскриті слово «vеda» означає — знання, мудрість (від кореня vid ‒

знати, бачити) Цей корінь знаходимо в українському слові — відати,
білоруському — веды (знання), російському — ведать, англійському — wisdom
(мудрість), німецькому — wissen (знати, знання), норвезькому — viten
(всезнайство), шведському — veta (знати), польському — wiedza (знання),
голландському — weten (знати), чеському — vim (я знаю) і vidtm (я бачу),
грецькому — idea (спочатку widea), латинському — video («бачу істину»).

Саме слово «веда» давно ввійшло до нашого вжитку, в вигляді складової

частини таких слів як: праВЕДник, поВЕДінка, правоВЕДенння, та ін.

Отож, щоб не бути голослівними, ми проведемо короткий огляд історичних

фактів, які проілюструють велич і унікальність даного предмету.
 ФАКТИ:

 Веди вважаються найстаро-

давнішими священними писаннями
світу! В записаній формі їм понад 5 тис.
років, а до того вони існували в усній
формі, і так передавались з покоління в
покоління, від вчителя до учня, через
ланцюг учнівської спадковості. Вірші
вчилися напам'ять за допомогою
особливих технік, що нараховували до 11
різних способів декламації слів у різному порядку, виключаючи можливість
спотворення передачі. Завдяки цьому, а також через відсутність коректур під
час переписування, Веди дійшли до нас в оригінальному вигляді.

 Веди є найобширнішими священними писаннями на планеті!

(Існує понад 100 тис. книг, а це більше як 10 млрд віршів). Якщо об’єднати всі
існуючі священні писання планети, то вони все одно не перевершать по об’єму
масштаби ведичних текстів. (При тому що на даний момент збереглося лише
5% від усіх Вед.) Наприклад, славнозвісний ведичний епос «Махабхарата»
складається з 75 000 двовіршів (шлок), яка в 7 разів перевершує за розмірами
«Іліаду» та «Одіссею», разом узяті, і приблизно в три рази ― Біблію.

Обширні розділи Вед дають докладний опис всіх областей знань, які тільки
можуть знадобитись людині. Знання Вед розподіляють на матеріальне (Апара-
відья) і духовне (Пара-відья):
 Матеріальне знання включає в себе:

• Містобудівництво — Васту-шастра (від якого пішов китайський фен-шуй);

• Архітектура — Стхапат'я-Веда;
• Граматика — В'якарана-Веданга;
• Математика — Шулба-сутра;
• Астрономія і астрологія — Джьотіша-шастра;
• Хімія — Расаяна-шастра;
• Медицина — Аюр-Веда;
• Військове мистецтво — Дханур-Веда;
• Політика та юриспруденція — Ману-самхіта;
• Громадські закони — Ніті-шастра;
• Етимологія — Нірукта-Веданга;
• Музика і священні танці — Гандхарва-веда;
• Мистецтво та ремесла — Шилпа-шастра;
• Логіка — Ньяя-шастра;
• Соціологія — Бхагавата Пурана;
• Психологія — Бхагавата Пурана;
• Філософія — Упанішади, Веданта-сутра;
• та інші.

Окрім вище перечисленого, ведична цивілізація нагромадила величезний

пласт додаткових практичних знань з різних областей, які відомі зараз як «64
ведичних мистецтва» (чатух-шашті-кала). До них входять мистецтва: співу,
танців, гри на музичних інструментах, художнє мистецтво, ювелірство, дизайн,
ткацтво, парфумерія, драматургія та акторство, поезія, столярство, металургія,
ботаніка, гіпноз, лінгвістика (і навіть мистецтво розуміти мову тварин), наука
передбачення майбутнього (німітта-гьяна), спорт, та інші.
Важко зустріти людину, яка б не чула про «Кама-сутру», що була написана в
III-IV ст. н.е. індійським монахом Ватсяяною. «Кама-сутра» опирається на
численні попередні праці Кама-шастри. Кама шастра ― це наука про бажання і
методах втіхи всіх почуттів людини (санскр. «Кама» ― сфера чуттєвих бажань
людини, «Шастра» ― науковий трактат). Однак, ці писання зовсім не були
переліком розваг, що заповнюють дозвілля ледачих людей. Вони призначалися
для розвитку потенціалу всіх людських почуттів — дотику, нюху, смаку, слуху та
зору, так само як і для тренування розуму, для розвитку людських здібностей —
логічно оцінювати виникаючі перед нами проблеми. І таким чином допомогти
закоренілим матеріалістам, які пристрастилися до плотських утіх, піднятися на
вищий рівень. Більш того, розділ «Про любовне з’єднання», що розглядає
сексуальні практики і позиції, займає менше 5% всієї «Кама-сутри». Але саме він
найбільш широко відомий, і в сучасній масовій культурі перевидається
найчастіше (зазвичай в версіях, дуже далеких від оригіналу).
 Духовне знання:

Розділи Вед, які оперують духовними категоріями, це досконала теологічна

наука. Веди не просто оперують найсокровеннішими темами для людства,
такими як:

 Закони карми, реінкарнації, та інші;

 Якими є потойбічний астральний світ та духовне царство;
 Що таке душа;
 Хто такий Бог;

Веди ще й пояснюють як власне пізнати та досягнути духовної реальності.

 В Ведах міститься знання яке існує у всіх священних писаннях світу, а

також знання якого не знайти в жодних інших священних текстах. Наприклад,
опис та пояснення розваг Господа в духовній обителі. Подібна інформація не
зустрічається ніде в західній релігійній літературі!
  Веди стали справжнім скарбом для релігієзнавців, оскільки ведична
література, чи не єдина, яка оперує практично усіма існуючими теологічними
доктринами. Більше того, в Ведах з науковою точністю, структурована їх чітка
класифікація: починаючи від мирської моралі і етики, та закінчуючи найвищим
щаблем духовної досконалості. Всім існуючим духовним традиціям світу
(Християнству, Мусульманству, Буддизму, Юдаїзму, та ін.) відповідно до
їхнього світобачення, цілей, до яких вони закликають (мирська ідилія, містичні
здібності, рай, нірвана, любов до Бога), та методів самовдосконалення, які вони
рекомендують (молитви, пости, медитації, ритуали, та ін.) ― Веди надають
свою оцінку. Критерієм являється те, на скільки та чи інша духовна практика
сприяє духовній еволюції душі і наближає її до Абсолюту (Бога).

 Веди володіють потужною системою захисту, що дало змогу отримати

тексти в оригінальному вигляді. Це стало можливим завдяки мові, на якій
записані Веди. А записані вони на одній з найдавнішій і найскладнішій мові
світу — санскриті. Санскрит є праматір’ю усіх західно-європейських мов, а
також дравідської, латині, старогрецької, в тому числі української та російської.
Слово «санскрит» означає «досконалий, той
що має ідеальну структуру». Це мова з
унікальною граматикою і фонетикою. (Щоб
досконало вивчити санскрит потрібно
витратити 12 років) Тому, про якісь
коректування тексту, викривлення, чи дописи
не може йти і мови.
  Веди мають величезну практичну цінність. Різні розділи Вед
торкаються практично всіх сфер життєдіяльності людини. Починаючи від
особистої гігієни, закінчуючи міжпланетними мандрівками. Веди самі за себе
говорять так: «Веди там де їм слідують».

 Також Ведичне знання проливає світло на феноменальні теми, які

покриті таємницями, і навіть серед науковців не мають однозначних
стверджень, наприклад:

 Зародження життя у Всесвіті і на нашій планеті.

 Ведична космологія описує систему різних галактик, зокрема і нашу,

розділяючи 14 планетарних систем. В добавок класифікуючи
інопланетних жителів, а також жителів різних астральних вимірів.
(Починаючи від привидів, духів, різноманітних гуманоїдних рас, і
закінчуючи небожителями, ангелами та пів богами).

Таке різноманіття жителів

Всесвіту пояснюється наявністю
багато-вимірного простору, хоча ми
з Вами живемо тільки в 3-ох
вимірному, і доступ в інші паралелі
нам закритий. Сучасні вчені
підтверджують той факт, що їм
відомо тільки про 5% матерії, решта
95% для них являється загадкою.
  Опираючись на Ведичні історичні хроніки стає зрозумілим феномен
наявності на нашій планеті в минулому древніх цивілізацій, які явно
не вписуються в сучасну теорію еволюції, підриваючи її достовірність.

 Також Веди дають пояснення різноманітним езотеричним законам

тонких енергій і вібрацій, і як застосовувати це знання в
повсякденному житті. Такі поняття як телепатія, екстрасенсорика,
містичні здібності, яснобачення і т.п. мають своє логічне і наукове
пояснення в ведичних трактатах.

 Деякі розділи Вед містять знання, що випереджають знання доступні

сучасній науці. До прикладу, Веди описують:

 Космічні подорожі (У «Віманіка-шастрі» описані шари атмосфери і

небезпеки, яким можуть піддаватися повітряні кораблі.)
 В «Шушрута-самхіті» описуються сім шарів людської шкіри і пов'язані з
ними захворювання. Сучасна медицина виділяє поки тільки п'ять.
 Протези що відновлюють до 90% втрачених кінцівок.
 Різновиди містичних здібностей, та як їх можна розвинути.
 Різновиди божественної зброї (Веди описують понад 80 видів ядерної
зброї)
 Також Веди описують 32 види енергії (магнітна, сонячна, електрична
та інші.)
 Подумайте, який рівень науки повинен був бути у цивілізації, яка уміла
контролювати такі складні природні явища! Нашим предкам були доступні
знання квантової фізики, тобто вони знали не тільки молекулярну будову
матеріальної речовини, але і більш глибоку її будову, до рівня квантів.
Такі факти не залишать байдужим будь-кого, хто намагається розібратись в
найскладніших та багатозначних філософських питаннях:

 Для чого існує наш Всесвіт? І що знаходиться за її межами?

 Хто такий я?
 В чому сенс життя?
 Яке моє призначення?
 Хто такий Бог?

Таким чином, завдяки ведичним писанням, утворюється повністю складений

пазл бачення цілої картини світу, в якому не залишається не заповнених
фрагментів. Це дає вагому підставу вважати Веди одним з най об’єктивніших
джерел знання, оскільки вони охоплюють абсолютно всі теми життя відомі
людству.

Тому не дивно, що ведична література (та різноманітні східні філософії, які

базуються на Ведах), завжди користувалася популярністю у шукачів Істини.
Духовно-соціальна філософія Вед не зачіпає расові, національні чи конфесійні
аспекти, тому її ідеями та принципами можуть скористатися люди з будь-яким
соціальним статусом, світоглядом, та ставленням до релігії. Ви можете просто
зараз їх застосувати в житті та перевірити на практиці, для цього вони власне і
створені — для користування.
 ІСТРУКЦІЯ ДО ЖИТТЯ

Часто Веди називають «інструкцією з користування цим світом». До будь-

якого приладу обов'язково додається інструкція, яка вказує, що можна робити,
чого не можна і яким чином діяти, щоб домогтися певного результату. Чим
складніший прилад, чим вища ціна помилки ― тим докладніша інструкція і тим
важливіше з нею ознайомитися.
Ми народились в матеріальному світі
і ми отримали своє тіло в оренду, тому
маємо повне право отримати детальну
інструкцію, як ним користуватись і як
жити в гармонії з законами цього світу.
Веди це найбільш детальна інструкція для
життя, яка дана усьому людству для
загального корис-тування. (Різні священні
писання світу, також можна назвати
такою інструкцією, вони були дані для
різних народів, в різний час, відповідно до
рівня свідомості людей).

Правда, сучасні люди не любить користуватися посібником з експлуатації ―

зазвичай ми намагаємося у всьому розібратися самостійно. Народилася навіть
приказка: «Якщо нічого більше не допомагає, прочитай нарешті інструкцію».

Але уявіть, що ви маєте справу не з магнітофоном, міксером або

комп'ютерною програмою ― вам дали справжню бомбу з безліччю
різнокольорових дротів і годинниковим механізмом, що відлічує час назад. Чи
станете ви сміливо перерізати дроти навмання?

На жаль, у своєму житті ми часто

скоюємо помилки, «перерізаємо дроти»
навмання. І наслідки не змушують на
себе довго чекати: ми здійснюємо
неправильні вчинки, хворіємо, безглуздо
вмираємо, страждаємо, роз-чаровуємось,
втрачаємо своє багатство, конфліктуємо
з людьми і т.п.

Можливо є сенс нарешті почати

читати інструкцію?
 ЦІЛЬ ВЕД

Будучи посібником з експлуатації до матеріального творіння, Веди мають дві

цілі:

1) Дати людям знання і методи, як можна задовольнити свої егоїстичні

матеріальні бажання, при цьому не порушуючи принципів гармонії з Всесвітом.

2) Вказати людям шлях самоусвідомлення (йоги), шлях духовного розвитку.

Тобто, пояснити людству світ у якому вони живуть, розкрити його істинні
закони, та допомогти їм усвідомити себе, своє місце в цьому світі. Та показати
шлях до звільнення від страждань і вищу ціль життя, відповідно до
різноманітних умов, часу, місцевості, обставин і рівнів свідомості та нахилів
людей.

Підсумуємо все вище сказане:

Веди містять основу всіх знань, якими володіє людство. Не існує такого
знання, яке б не існувало у Ведах. Всі філософії, релігії, системи йоги та медитації,
які існують на сході, та й більшість на заході, витікають зі знання, що містять
Веди. В це важко повірити, розмірковуючи в матеріальній площині. Але якщо
врахувати, що Веди не просто написані, а повідані, і не ким-небудь, а Самим
Всевишнім, то все стає цілком правдоподібним. Тому Веди відносять до категорії
священних писань.

Знайомство з Ведичним знанням допоможе Вам вирішити всі свої чисельні

матеріальні, фізичні, соціальні проблеми, і головне духовні. Ведична філософія
відповість на усі Ваші, навіть найскладніші життєві запитання, допоможе вийти з
будь-яких важких життєвих ситуацій та вкаже, як Вам рухатись шляхом духовної
гармонії. Тому, просто прийміть його як подарунок, Ви ж нічого не втрачаєте
 ВИДАТНІ ЛЮДИ ПРО ВЕДИ
Після того як в 1785 році «Бхагават-Гіта»
(найвідоміший ведичний трактат) вперше була
перекладена англійською мовою Чарльзом Вілкінсом,
вона стала набувати популярності за межами Індії.
Послання «Бхагават-Гіти» захопило мислителів
Німеччини (Шлегеля, Дассен і Шопенгауера), Америки
(Емерсона і Торо), Англії (Макса Мюллера, і Олдоса
Хакслі), Франції (Ромена Роллана), Росії (Льва
Толстого).

Вже у XIX столітті частина Вед була переведена на

західноєвропейські мови: німецьку, французьку,
англійську, а до кінця XIX століття ― на українську та
російську, що дозволило сучасним дослідникам, які не
володіли санскритом вивчати ведичну науку.

Після цього ведичними текстами почали захоплюватися великі люди світу

цього, нобелівські лауреати, генії науки, видатні літератори та мислителі,
наприклад такі як: А. Ейнштейн, Махатма Ганді, Реріх, Гете, Гегель, Гессе, Юджин
Вігнер, Нільс Бор, Карл Юнг, Р. Оппенгеймер, і навіть українські поети та
філософи. Їх варто відмітити окремо.

Наприклад, літератор Іван Франко не просто

захоплювався ведичними текстами, а й перекладав
їх на українську мову, та навіть публікував! Він
першим почав перекладати українською
давньоіндійські тексти. Його перу належить
переклад окремих частин всесвітньо відомої
"Махабхарати" з німецької мови (І. Франко.
Зібрання творів. т. 8. Київ, 1977), окремих частин
"Маркандея-пурани" і "Панча-тантри". Зокрема, як
зазначають дослідники (О. Борділовська), на
історіях "Панча-тантри", блискуче адаптованих
для українського читача, ґрунтується збірка казок І. Франка "Коли ще звірі
говорили" (1899). Одна з історій "Маркандея-пурани" стала сюжетом Франкової
поеми "Цар і аскет" (у 1910 р. видана окремою книжкою, що включала нарис
Франка про історію давньоіндійської літератури та його дослівний переклад
легенди за англійським текстом).
 Про Веди Франко писав: «Індійська література, величезна своїм об'ємом і
безмежно важлива для історії духовного розвитку всього людства, і тільки
недавно зробилася предметом систематичних дослідів європейських вчених.»

Ведичними гімнами також цікавилася та перекладала й

Леся Українка, зокрема, найдревніший трактат на планеті —
«Ріг-Веду». Дослідники (О. Огнєва, С. Наливайко) знайшли
чимало паралелей між міфологічними образами "Лісової
пісні" та гімнами "Ріг-Веди". Переклади Вед увійшли до
підручника «Стародавня історія східних народів», який Леся
Українка написала у 1890 р. для молодшої сестри Ольги.
Переклади виконані не з оригіналу, а з французьких або
німецьких текстів.

Першим українським санскритологом був Павло Ріттер

(1872-1939 рр.) — видатний український сходознавець-індолог,
мовознавець, перекладач, один із засновників Всеукраїнської
наукової асоціації сходознавства. У 20-х роках ХХ ст. Він переклав
значну кількість санскритських текстів українською мовою,
зокрема: частково «Ріг-Веду», «Атхарва-Веду» та «Яджур-Веду», а
також “Катха-упанішад”, «Махабхарату», та «Рамаяну». У 1982 р. у видавництві
"Дніпро" вийшла Ріттерова антологія давньоіндійської літератури "Голоси
Стародавньої Індії".

Талановито переклав українською мовою поему Калідаса

"Шакунтала" Гнат Хоткевич, використавши її переклади з
санскриту французькою, німецькою та російською мовами.
Поему, сюжет якої взято з "Махабхарати", надруковано в 1929 р.
в Харкові.

Часом давні духовні традиції, розуміння

всезагального універсального закону Всесвіту, зринали у
творчості глибоких, оригінальних мислителів. Так Г.
Сковорода писав: "Біля тебе, з тобою, в тобі, всередині нас —
Священний Дух, який стежить за нашими добрими і злими
ділами й береже нас". Для порівняння: "Я — Наддуша, яка
перебуває в серцях всіх живих істот", "Яка спостерігає і
дозволяє"— повідомляє Господь Крішна в "Бхагавад-Гіті"
(10.20 та 13.23).
 ВІДГУКИ ПРО ВЕДИ ВІД СВІТОВИХ ГЕНІЇВ

ЛЕВ ТОЛСТОЙ, російський письменник та філософ.

"Я твердо вірю в основний принцип "Бхагавад-гіти", завжди

намагаюся пам’ятати Його і керуватися Ним у своїх діях, а
також говорити про Нього тим, хто питає мою думку, і
відображати Його у своїх творах"."Метафізична релігійна ідея
Крішни є вічна та універсальна основа всіх істинних філософських
систем та всіх релігій".

ГЕРМАН ГЕССЕ, німецький письменник, філософ,

лауреат Нобелівської премії в галузі літератури.

«Чудо "Бхагавад-гіти" в тому, що вона являє воістину прекрасні

перлини життєвої мудрості, завдяки якій філософія досягає свого
найвищого розквіту і стає релігійним вченням.»

КАРЛ ГУСТАВ ЮНГ, швейцарський психоаналітик, психолог,

філософ культури, родоначальник аналітичної психології.

"Бхагавад-Гіта" порівнює людину з перевернутим деревом,

коріння якого росте зверху, з неба. Ця ідея пройшла через
століття. Схожість з ведичними уявленнями простежується у
Платона в "Тімеї", де він говорить: "... бо ми, люди, сутності не
земні, а небесні рослини".

ГЕНРІ ДЕВІД ТОРО (1817-1862) американський філософ,

письменник, гуманіст.

"Коли б мені не доводилося читати що-небудь з Вед, я відчував, що

якесь неземне і невідоме мені світло осяює мене. Веди являють
собою прямий шлях до здобуття Великого Знання. Вранці я
занурюю свій розум у величну філософію "Бхагавад-гіти", у
порівнянні з якою наш сучасний світ і його література здаються
незначними".

АРТУР ШОПЕНГАУЕР (1788-1860), німецький філософ та

письменник.

"В цілому світі немає вчення, настільки благотворного і

величного, як вчення Упанішад. Воно було втіхою мого життя, і
воно стане втіхою моєї смерті".
 ЮДЖИН ВІГНЕР, лауреат Нобелівської премії з фізики.

"Мені дуже сподобався третій розділ "Механічної і немеханічної

науки". Особливо привабили мене ідеї "Бхагавад-гіти". Я зрозумів,
що основні ідеї філософії "Бхагавад-гіти" про "буття" практично
збігаються з тим розумінням реальності, до якого привело мене
вивчення квантової механіки".

ДЖОРДЖ РАССЕЛ, ірландський поет.

"Бхагавад-гіта" та Упанішади містять таку божественну

повноту мудрості, що мені здається, їх автори спокійно дивилися
у минуле на тисячі життів, повних гарячкової боротьби за тіні і з
тінями, і тому писали з такою впевненістю в тому, в чому
впевнена душа".

РАЛЬФ УОЛДО ЕМЕРСОН (1803 - 1882), американський філософ,

Унітаріанський міністр.

"Я зобов’язаний "Бхагавад-гіті" чудовим днем. Це – перша з

книжок: таке враження, що ціла імперія говорить до нас; нема в
ній нічого дрібного, незначного, все важливе, послідовне,
безтурботне; це голос древнього розуму, що розмірковував в іншу
епоху в іншому кліматі, але над тими самими питаннями, що
турбують і нас".

ОЛДОС ХАКСЛІ (1894-1963), англійський письменник.

"Бхагавад-гіта" — це одне з найбільш зрозумілих і повних

узагальнень усіх духовних світоглядів. Отже, вона являє собою
неминущу цінність для усього людства".

Список імен можна продовжити, але наше завдання не

тільки вказати географію впливу, скільки підкреслити, що для людей високого
інтелекту знайомство з Ведами не проходило безслідно, вони вплинула на їхню
творчість і життя (про багатьох відомо, що вони стали вегетаріанцями). Західні
люди, виховані в інших традиціях і іншої релігії, побачили в ній щось дуже
важливе для себе.

На даний час, науковці, індологи та сходознавці по цілому світу вивчають

ведичну культуру і філософію, створюють конференції, товариства та асоціації. У
кожному престижному університеті та коледжі світу існує кафедра філософії та
релігієзнавства, на яких студентів знайомлять з мудрістю ведичної культури.
Інтерес людей до ведичних знань все більше і більше набирає оборотів.
 "Ніякий інший твір індійської літератури не цитують на Заході так часто і
люблять так сильно, як "Бхагавад-гіту". Ця поема — суть симфонія, яка вказує на
присутність Бога в усьому сущому."

- Доктор Геддес Мак Грегор, заслужений професор у відставці,

викладач філософії, Південно-Каліфорнійський університет

"Незалежно від того, є читач прихильником індійської філософії чи ні,

читання "Бхагавад-гіти як вона є" принесе йому величезну користь. Для багатьох
ця книга відкриє двері в справжню Індію, древню Індію, вічну Індію".

- Франсуа Шенік, професор богослов'я, Паризький інститут політичних наук,

Франція.

"Цими книгами (переклад і коментар Вед А.Ч. Бхактіведанти Свамі

Прабхупади) потрібно дорожити. Той, хто читає ці книги з відкритим серцем, не
зможе залишитися байдужим незалежно від своєї віри чи філософських
переконань…"

- Доктор Гаррі Гілейд, професор психології, Оксфордський університет,

Англія.
 ДОКАЗИ АВТОРИТЕТНОСТІ ВЕД

Автори практично будь-якої літератури посилаються на якісь використані

джерела, список яких, як правило, можна виявити в кінці книги. Але Веди в
корені відрізняються від такого підходу. Вони є самодоказуючою Істиною (Сва-
ашрая), подібно до того, як для того, щоб побачити сонце, не потрібно якихось
сторонніх джерел освітлення, крім самого сонця. Веди — це втілене знання, що
сходить в формі звуку і пізніше записане на глиняних та дерев’яних табличках,
папері і так далі, безгрішними особами.

Багато відкриттів вчених були отримані за допомогою одкровення, як то

кажуть: «Осенило!». Менделєєв, який довго мучився над своєю таблицею і ніяк
не міг її завершити, побачив відсутні елементи уві сні. А відомий фізик Нікола
Тесла взагалі тільки й робив, що встигав записувати відкриття, які приходили
до нього «незрозуміло звідки». Академік Вернадський ввів поняття ноосфери,
певного інформаційного поля, з якого люди черпають знання. Так ось, якщо
хочете, Веди ― це конденсована, згущена ноосфера.

Але, на жаль для людей Заходу, з їхнім матеріалістичним підходом до

пізнання світу, Веди здаються не авторитетним джерелом отримання знання,
тому є сенс привести деякі докази на користь їх істинності. Ми зробимо це лише
коротко, оскільки їхній докладний розгляд займе занадто багато часу і ми не
встигнемо торкнутися інших важливих моментів.

1. У Ведах немає розбіжностей.

Якщо ми візьмемо сьогоднішній стан освіти і подачі інформації в світі, то ми
побачимо що існує дуже багато галузей знання. Різноманітні сфери науки,
підрозділи, розрізнені області освіти, які можуть бути зовсім не пов'язані між
собою. І представник однієї науки може не розуміти представника іншої. Вони
можуть говорити взагалі на різних мовах. Не дивлячись на те, що існує дуже
велика інформованість в світі в нинішню епоху, такий собі інформаційний бум, у
людей як не було так і немає цілісного розуміння світу.

В сучасному світі наука і релігія не

дружать між собою, схрестити їх не вдалося.
Тому, що західна наука виросла саме на анти
тезі, на протесті проти західної релігії, яка
втратила духовне знання, і залишилися
тільки догми та віра. Хоча ще кілька століть
назад релігія та наука були єдиною
дисципліною.
 Наука та релігія постійно конфліктують між собою, доводячи своє істинне
твердження про природу світу, процес його створення і про його Творця. Більше
того, немає повного розуміння і єдиної згоди, навіть всередині кожної із цих
доктрин. У вчених різні теорії і гіпотези, які постійно змінюють одна одну, і які
також не завжди однозначні в науковому середовищі. В релігії також свої нюанси,
різноманіття конфесій, які також по-різному пояснюють, що таке духовність і хто
такий Бог. Відсутність цілісного знання, ось те що ми маємо в західному світі
зараз.
Веди відрізняються від західного підходу до
знання принципово саме тим, що вони являють собою
цілісну картину, де і раціональне, інтелектуальне
розуміння і сприйняття світу та певне емоційне
вірування, чи ірраціональні аспекти, дуже добре
уживаються. Тому Ведам на заході аналогів немає.
Веди це дивовижний синтез науки і релігії, де
духовність і розум не протиставляються один одному,
в них стирається грань, що розділяє науку і релігію. В
них описується повна картина світу з абсолютної точки зору, така як вона є, з
науковою точністю навіть в духовних питаннях.
В той час як західна цивілізація орієнтована на раціоналізм. Або ти просто
сентиментальний вірянин, і все з тобою ясно ― нічого ти не знаєш, а просто
віриш в якісь догми. Або ти інтелектуал, а якщо ти інтелектуал, значить ти не
повинен пускатися в якісь сентиментальні міркування, про віру, Бога або ще щось
таке. Тобто ці сфери чітко розділяються на заході.
Наука в якісь мірі відповідає тільки на питання: «Що?», і «Як?», а на питання
— «Для чого?», або «Чому?» зазвичай відповіді не дає. На себе цю задачу вже
беруть філософія та релігія. Тому люди часто розриваються між цими
дисциплінами, і це не природньо. Проте, Веди дуже органічно ці речі з'єднують.
Веди це фактично єдина цілісна система знання на Землі яка примудряється
дивовижно з'єднувати в собі раціонально наукові та емоційно релігійні категорії.

2. Практичність.
Одним із важливих критеріїв, будь-якого
наукового знання, є можливість застосування його в
повсякденному житті. Різні розділи Вед торкаються
практично всіх сфер життєдіяльності людини. Щоб
почати його застосовувати, не потрібно закінчувати
багаторічних курсів. У давнину не віталася суха
теорія, філософія існувала, щоб людина могла
змінювати своє життя на краще.
 Достатньо сказати, наприклад, що лише в недавній час в Індії почали
з’являтися фармацевтичні аптеки. А до того, на протязі тисяч років, успішно
застосовувалась аюрведична медицина. Ману-самхіта, та Ягьявалкі-смріті —
являються ведичними трактатами з політики та юриспруденції, і саме на них
основана сучасна юриспруденція в Індії.
Практичність Вед унікальна в своєму роді: жити по Вед може будь-яка
людина в будь-якому кліматі, при будь-якому рівні достатку, в будь-якому
положенні, віці і т.п. Відсутність догм, бездоганна логіка і можливість
підтвердити на власному досвіді висновки Вед — ось основні аспекти ведичного
підходу. На даний момент існує багато наукових відкриттів, практичне
застосування яких, засновані на древніх Ведах.

3. Пророцтва, що збулися.

Веди — це найдавніше в світі джерело подібної інформації. Вони повністю

автентичні і заслуговують на повну довіру, тому що пророцтва, які в них
містяться, були дані людству Самим Богом або Його посланцями. Ці посланці,
котрі володіли чистою свідомістю і наділені особливою силою, не тільки
споглядали минуле, сьогодення і майбутнє, а й брали певну участь в творенні і
влаштуванні цього майбутнього. Веди — єдині з усіх писань, які не обмежуються
межами цієї планети і навіть цього Всесвіту. Багато подій, докладно описані у
Ведах або передбачені сумлінними послідовниками ведичної традиції,
відбуваються або вже відбулися на інших планетах, а пізніше відбудуться і на
нашій.

Одна з унікальних властивостей ведичної літератури, полягає в тому, що в

ній, як ми можемо переконатися, описані пророки і святі, яким належить
з'явитися не тільки на території Індії, але і за її межами і навіть на інших
планетах. Ведична література не замкнута тільки на своїй власній традиції, як
більшість релігійних текстів: в ній згадуються також видатні особистості, які
слідували традицій, відокремленим від ведичної культури. Це доводить
універсальний характер історичних і пророчих описів, що містяться в Ведах.
 Наприклад, «Бхавиш'я-пурана» повністю присвячена
пророцтвам. Багато з них уже збулися, інші збуваються. І
там говориться про прихід Іса-путри (на санскриті
путра – «син»; іса, або іша – «Бог»), Ісуса Христа, який
явиться від не заміжньої жінки на ім’я Кумарі (Марії),
відвідає Індію у віці тринадцяти років і потім
відправиться в Гімалаї для здійснення аскез та покаяння,
щоб досягнути духовної зрілості під керівництвом ріши
(мудреців), та сідха-йогів (сідха – надможливості). Після
цього він повернеться в Палестину проповідувати
своєму народу. В Пуранах описується, як Ісус відвідає Варанасі та інші міста Індії.
Манускрипт про життя Іши (Іси), найдений М. Натовичем в 1886 р. в
Хемістському монастирі в Ладхаці (Індія), а також єврейські надписи, що найдені
в Шрінагарі (Кашмір) в Роза Бал, гробниці Юз Асафа (Іши або Іси),
підтверджують, що так і відбулося.
В іншому розділі говориться: «Прийде неграмотний
вчитель, по імені Магомет, і дасть релігію своїм
послідовникам, що належать до п’ятої верстви» (парва
3, тексти 5-6).
Поряд з цим, Бхавішья Пурана містить фрагменти,
які стосуються, імовірно, таких особистостей, як Будда, Адам, Ной, Шанкарачарья,
Джаядев, Кабір, Нанак, Аурангзеб, Шиваджи, аж до часів цариці Віктаваті
(«королеви Вікторії»).
Описується і розпад великої північної держави на багато держав (йдеться
про колишній СРСР) і ще про об'єднання держав, розташованих в Європі на основі
економіки. (Це про ЄС — Європейський Союз). Великий вплив в світі матимуть
люди, країни в яких поклоняються Сонцю (можливо мова йде про японців, адже
вони і їх сучасні комп'ютерні технології вже зараз надають величезний вплив на
розвиток нашої цивілізації).
Оптимістичне майбутнє пророкують Веди на ближчі часи. Скоро настане час,
коли всі світові релігії об'єднаються в одну і зіллються в могутній світовий рух,
який буде базуватися на точних
наукових знаннях, з'єднаних з щирою
вірою. В кінцевому підсумку, ціною
великих зусиль і принесенням великих
жертв, на Землі встановляться мир і
людство почне розвиватися іншим
шляхом, заснованому на духовних
цінностях і почне свій рух до досягнення
добробуду і процвітання.
 Окрім «Бхавіш’я-пурани», передбачення про розвиток людського суспільства
знаходяться в багатьох інших частинах Вед. Також випущена книга Стівена
Кнаппа «Ведичні передбачення», яка детально розглядає дану тему.

4. Строгі вимоги при переписуванні та передачі Вед.

Веди записані на вайдіка-санскриті,

дуже складному для вивчення. Звичайну
мирську мову називають лаукіка. У
ведичному санскриті існують дуже суворі
правила метрики, мелодики, інтонації.
Переписувачі дотримувались головної
вимоги, що полягала в тому, що якщо вони
не могли зрозуміти значення
санскритських символів чи віршів, вони,
однак, були зобов’язані копіювати те, що
було викладено в оригіналі. Тому що нерозуміння хоча б одного слова в тексті
може привести до нерозуміння цілого тексту або навіть книги.
Ланцюг духовних вчителів і учнів, по якій передається вчення Вед
називається — парампара. Кожен духовний вчитель, який стоїть в ланцюзі
парампари, зобов'язаний передавати знання Вед, таким яким воно є. Він не
повинен додавати, відбавляти або змінювати що-небудь. Він повинен просто
передавати це вчення так само, як листоноша доставляє пошту — цілим і
неушкодженим. Такий метод дав сучасним людям можливість ознайомлення з
древніми текстами, фактично в недоторканому стані.
Ведична традиція — вайшнавізм, яка дійшла до нас на сьогодні, перелічує
ланцюг з 32-ох духовних вчителів, і навіть їхню біографію, які беззмінно донесли
до людей сучасності сокровенні частини ведичних писань.
 5. Посилання одних ведичних писань на інші.

В ряді місць вказана кількість глав і навіть віршів, які знаходяться в інших
паралельних писаннях ведичного канону. Наприклад, в «Падма-пурані», в тексті,
відомому як «Гіта-махатм’я», вказано кількість глав, що знаходяться в «Бхагавад-
гіті». Якщо вилучити при переписі хоч одну главу «Бхагавад-гіти», то таке
порушення відразу стане помітним завдяки «Падма-пурані». Подібно до цього в
«Матс’я-пурані» міститься згадка про кількість віршів, які знаходяться у всіх
основних Маха-пуранах. Також там є посилання про кількість Пуран, в цілому для
людей Землі, («Татва-сандарбха», 2.14.3-4.; «Матс’я-пурана», 53.9.11).

6. Паралельні місця всередині Вед.

Одні і ті ж істини і повчальні історії містяться в різних писаннях. Наприклад,

повчальна релігійна історія про Прахладу Махараджа описана більш ніж в
тринадцяти різних ведичних текстах. Якщо хтось спробує викривити хоча б одну
з цих історій, то це одразу ж буде помітно, коли ми порівняємо викривлене місце
з подібними розповідями з інших трактатів. Інколи одна і та ж думка може
зустрітись в сотні ведичних писань. Наприклад, думка про вічність душі і про
тлінність матеріального світу зустрічається майже в кожній книзі.
 7. Подібність до Священних писань інших релігій.

Теми, що висвітлюються у Ведах, можна знайти також у Біблії, Корані, Торі,

тощо. Деякі твердження майже повністю збігаються. Наприклад, в «Бхагавад-
Гіті» говориться: «Ця Моя вища оселя не освітлюється ні сонцем, ні місяцем, ні
вогнем, ні іншим джерелом світла» («Бхагавад-гіта», 15.6). Аналогічне місце
знаходимо у Біблії: «І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці для освітлення
його» (Біблія, Одкровення, 21:23).
Про вічність душі в «Бхагавад-Гіті»: «Душу неможливо вбити: її неможливо
розрубати зброєю, спалити вогнем, розтопити у воді чи висушити вітром» (2:23).
В Біблії: «Не бійтесь, вбиваючих тіло, душі ж не можуть вони вбити» (Євангеліє
від Матвія, 10:28).
Перелік можна продовжувати довго. Наявність такої кількості збігів,
незважаючи на формування писань на різних континентах, в різних культурах, в
різний час при відсутності таких розвинутих як зараз засобів комунікації, як
радіо, телебачення, інтернет, вказує на єдиність джерела, а значить, і на
авторитетність знання, що отримується шляхом одкровення.
 8. Реальний вплив на людину.

Ісус Христос сказав, що про дерево

можна судити по тому, які плоди воно
приносить – хороші чи погані. Ті, хто
серйозно дотримуються вказівок Вед,
реально змінюються в кращу сторону:
вони позбавляються поганих звичок,
здобувають всі благородні якості
характеру, такі як чесність, милосердя,
ввічливість, акуратність і так далі. Ніяка
світська література не здатна здійснити
подібний вплив.

9. Чудеса.

Незліченна кількість чудес пов’язана з Божествами, поклоніння яким

приписано Ведами. Не так давно, наприклад, весь світ облетіли кадри, де
Божество Шиви в одному із індійських храмів п’є молоко, піднесене численними
відвідувачами. Ніякими законами фізики цього не пояснити! Безглузді
припущення, пов’язані з пористістю матеріалу і тому подібним, тільки свідчать
про нерозумність їх авторів, якщо просто взяти до уваги кількість піднесеного
молока. Насправді подібні явища — звичайна річ для віруючого Індії.

10. Цитування Вед святими людьми, вченими, письменниками.

Мудреці, що знаходяться на вершині усвідомлення істини, мають дуже ясний

розум, володіють містичними здібностями — постійно цитують тексти Вед, що
говорить про значущість останніх. Достатньо, наприклад, почитати роботи
Дживи Госвамі, якого називають одним з найвеличніших філософів в історії, щоб
оцінити глибину його думки і зрозуміти даний доказ.
Серед послідовників Вед немало вчених, письменників, заслужених діячів
мистецтва, чимало яких ми вже відзначали. Бібліотека шановного Льва Толстого
в Ясній Поляні нараховувала близько п’ятдесяти книг з його помітками, які
мають пряме відношення до ведичної традиції.
Знаменитий учасник квартету «The Beatles» Джордж Харрісон був одним з
послідовників Шріли Прабхупади. Філософія свідомісті Крішни зробила сильний
вплив на творчість Джорджа, а сам музикант сильно допоміг у просуванні
молодого ІСККОН в Англії. Відомий художник Микола Реріх завжди брав з собою
дві книги, куди б він не поїхав: Біблію і «Бхагавад-гіту». Думка, що в Священні
писання вірять тільки обмежені люди з нерозвинутим інтелектом, — всього лиш
одне із упереджень.
 11. Перевірка часом.

Ще одним підтвердження авторитетності ведичних писань є їх довговічність.

Не зважаючи на те, що вони були записані більш ніж 5000 років тому, сьогодні
вони не втратили своєї актуальності. Навпаки, спостерігається поступове
повернення до давнього знання. По всьому світі люди застосовують в житті ті чи
інші розділи Вед. Все хибне дуже швидко відмирає, а істинне зберігається віками,
― такий закон, що має об’єктивне існування, незалежно від того, відкрили його
вчені чи ще ні.

Людям подобається слухати захоплюючі історії, і щоб задовольнити цю

потребу, у світі видається безліч книг, журналів та газет. Однак вже після
першого прочитання подібні твори втрачають відчуття новизни, і нікому не
приходить в голову перечитувати їх ще раз. Щоб переглянути газети, людині з
надлишком вистачає години, після чого вона викидає їх в смітник. Те ж саме
відбувається з іншою мирською літературою. Велич трансцендентних ведичних
творів, таких, як «Бхагавад-Гіта» і «Шрімад-Бхагават», полягає в тому, що вони
ніколи не втрачають актуальності. Протягом останніх п'яти тисяч років
цивілізовані люди читають і перечитують їх, але за весь цей час вони анітрохи не
застаріли. Для знавців і послідовників Вед, ці книги ніколи не втрачають відчуття
новизни; щодня повторюючи вірші з «Бхагавад-гіти» і «Шрімад-Бхагават»,
вайшнави (послідовники Ведичної культури) не відчувають пересичення. Така
трансцендентна природа ведичних писань.
Всі ці докази набирають ще більшої сили, якщо їх розглядати разом. Віра в
твердження ведичних писань з’являється і закріплюється поступово в результаті
їх вивчення, слідування їм і спілкування з тими, хто також їм слідує.
 МЕТОДИ ПІЗНАННЯ ІСТИНИ

Ведичні філософи приділяли велику увагу обговоренню джерел знання. Це

логічно — адже саме з джерела все починається, і від нього залежить, які істини
ми покладемо в основу свого світогляду.
Яким чином ми пізнаємо навколишній світ? Дитина в змалку задає питання
батькам і шкільним вчителям. Дорослі люди проводять різні дослідження і потім
обмірковують отриману інформацію, проводять наукові конференції, читають
книги, журнали, дивляться телевізор і т. д. Таким чином, існує безліч шляхів
здобуття знання. Ведична наука зводить ці методи пізнання до трьох:

1) Прат'якша — пряме сприйняття за допомогою відчуттів і розуму;

2) Анумана — логічний висновок на основі узагальненого досвіду;
3) Шабда — низхідне знання, або знання отримання з авторитетного
джерела. (Священні писання; одкровення святих; інтуїція, або «шосте відчуття»;
спіритуалізм і так далі).

Розглянемо кожен метод окремо.

1. Метод чуттєвого сприйняття. (Прат'якша)

Він полягає в тому, що людина пізнає

навколишній світ за допомогою органів почуттів: очей,
вух, язика, носа та шкіри. Якщо хтось обмежується цим
методом, то вірить тільки в те, що бачить, чує і так
далі. Така позиція часто виражається в наступних
словах: «Поки сам не побачу — не повірю!»

Щоб зрозуміти, наскільки неефективний даний

метод, проаналізуємо окремо, наприклад, відчуття
зору. Ми виявимо такі недоліки:

а) Обмежений діапазон сприйняття. Нездатність бачити інфрачервоні,

ультрафіолетові промені і так далі;

б) Залежність від зовнішнього джерела світла. У темряві всі предмети

здаються чорно-білими, а в абсолютній темряві (хоч око виколи!) Взагалі нічого
не видно. З іншого боку, при дуже яскравому світлі непомітне джерело цього
світла. Приклад — сонячна куля при сліпучому сяйві;

в) Швидкість сприйняття. Нездатність бачити процеси, що протікають надто

швидко або занадто повільно. Хороший приклад — так званий 25-й кадр. Це
означає, що людина сприймає зображення тільки при швидкості відтворення
плівки до 24 кадрів в секунду.
 Швидко обертаючий палаючий факел в руках
вправного ілюзіоніста здається вогненним колом, якого в
реальності не існує. Людина не бачить, як росте дерево,
розкривається бутон квітки і так далі. Чому так важко
впіймати муху? Та тому, що її швидкість сприйняття
дійсності набагато вища за нашу. Наші руху вона бачить як в
сповільненій зйомці, тому для неї не складає труднощів
помітити небезпеку і «накивати п'ятами».

Також цікаве одне недавнє відкриття. Були помічені якісь істоти у вигляді
спіралей сигароподібної форми, які переміщуються настільки швидко, що
неозброєним оком просто не помітні і лише випадково їх вдалося виявити при
кадровому перемотуванню. А скільки ще істот залишаються невідомими!

г) Нездатність бачити занадто маленькі або занадто великі

об'єкти. В якості карикатурного приклада тут можна навести слова
Порфирія Іванова, який сказав якось: «Очевидно, що ніяких мікробів
не існує, так як я їх не бачу (!)». Що тут можна додати?

д) Закон перспективи. Якщо дивитися на рейки, здається, що вони сходяться

в одну точку. Навіть точніше тут буде сказати: «Рейки насправді сходяться в
точку!» — такий вердикт очей;

е) Так званий обман зору. На цій основі створено

безліч малюнків, які викликають ефект ілюзії;

ж) Спотворення через середовища, в якій

знаходиться об'єкт. Всім добре відомо, що в воді
предмети здаються більшого розміру, ніж вони є
насправді;

з) Односпрямованість погляду. Очі можуть

сфокусуватися тільки на одній точці. Тому, наприклад, охоронець, що стежить за
покупцями в супермаркеті, може не помітити крадіжки, навіть якщо вона сталася
в полі його зору;

і) Запізнювання в часі. Наприклад, відомо, що світло від Сонця до Землі

доходить приблизно за 8 хвилин. Це означає, що ми бачимо Сонце таким, яким
воно було 8 хвилин тому! Що вже говорити про
далекі зірки?

к) Об'єкт не видно, якщо його колір

зливається із заднім фоном;
 л) Вплив температури зовнішнього середовища. У спеку здається, що
предмети колишуться;

м) Обмеженість життєвого досвіду. Людина не може бачити того, що було до

її народження або буде після її смерті. Люди вірять, що наука може все. Але навіть
якщо це так, все одно вони не дочекаються того часу, коли все буде відкрито.

Але це всього лише деякі фізичні параметри. На сприйняття об'єктів впливає

також психофізичний стан людини. До нього можна віднести наступні фактори:

а) Світогляд. У зв'язку з цим є одна мудра

стародавня приказка: «кожен дивиться на світ крізь
призму свого розуму.» Людина не бачить того, що не
вкладається в рамки її переконань. Один письменник
сказав: «Дивно те, що, читаючи одну і ту ж книгу,
один бачить чорне, а інший — біле!» Тут же можна
згадати відомий жарт: песиміст бачить, що склянка
наполовину порожня, а оптиміст — що наполовину
повна». І ще пара крилатих виразів: «Дивитися в книгу, а бачити ...», «Очам своїм
не вірю!».

Інша сторона цієї проблеми — інтерпретації. Якщо людина вперто не вірить

в НЛО, то навіть якщо надати їй тисячі документальних свідчень: фотографій,
відеозйомок, авторитетних письмових джерел, — вона все одно буде бачити в
цьому тільки супутники або випробування військових, всупереч явного
порушення законів фізики і здорового глузду;

б) Психоемоційний стан. Закохані бачать світ в

«рожевих тонах». У стані страху змія здається
мотузкою, а висяче пальто вночі — силуетом
зловісної істоти. У страху очі великі.

в) Заклопотаність чим-небудь. Волоцюга

всюди бачить скляні пляшки, тоді як інші їх просто не помічають. Зворотній
ефект — "не бачити в упор». Часто людина довго шукає ключі, які лежать на
видному місці;

г) Ефект міражу в пустелі викликається сильним

станом спраги. У таких випадках кажуть: видавати
бажане за дійсне;
 Майже все вищеописане можна застосувати і до решти органів чуття. Таким
чином, ми бачимо, що здатність наших відчуттів сприймати реальність такою,
яка вона є, дуже обмежена. І тому такі заяви, як: «Не повірю, поки не побачу!»,
Виглядають не дуже розумними. Або, як сказано в стародавньому трактаті по
логіці: «Якщо якийсь предмет недоступний зору сліпця, в цьому немає провини
самого предмета!»
Можна подумати що: "Так, наші відчуття обмежені, але вчені розширюють їх
можливості за допомогою різних приладів." Але, насправді це не набагато
розширює діапазон сприйняття, і принципово не вирішує проблеми. Той же
мікроскоп має свої межі, а телескоп постійно вдосконалюють. Але при цьому
виникає інша проблема: чим далі він отримує можливість «бачити», тим більше
стають розміри цього «штучного ока». Очевидно, що у цього вдосконалення є
межі.
І це ми розглянули лише фізичну реальність! Що ж тоді говорити про тонкі
світи? Спробуйте переконати людей, які бачили привиди, потрапивши в інші
виміри, що цього всього не існує!

2. Розглянемо тепер другий спосіб осягнення реальності — логічний

висновок на основі узагальненого досвіду (Анумана)

Перш за все зазначимо, що для них потрібна якась основа. Будь-який умовивід
опирається на ті, чи інші аксіоми, істини, прийняті без доказів, як би самі собою
зрозумілі, а також на «інструменти» (закони) логіки. До інструментів логіки
відносяться: індукція, екстраполяція та багато інших.
 Візьмемо, наприклад, індукцію. Вона передбачає, що
на основі спостереження обмеженого числа фактів
робиться висновок, що охоплює всю сукупність явищ.
Наприклад, людина бачила тільки білих лебедів і тому
робить висновок: «Все лебеді — білі». Але наскільки
достовірний цей факт? Щоб його перевірити, потрібно
примудритися побачити всіх існуючих лебедів. Тільки в
цьому випадку можна переконатися в правильності зробленого висновку. Які
реальні можливості перевірити, наприклад, чи є ще життя у Всесвіті, окрім Землі?
Про неповноцінність методів логіки може свідчити наступний факт. До
недавнього часу вважалося, що на дні океанів, куди не проникає сонячне світло,
життя неможливе, так як до цього вчені зробили висновок, що світло абсолютно
необхідне для живих істот. Але коли глибоководні
апарати змогли опуститися на такі глибини, погляду
відкрилося дивовижне різноманіття (неможливого!)
життя. Те ж саме стосується відкритих недавно
мікроорганізмів, що живуть в гарячих гейзерах, хоча до
цього вважалося, що температура понад 100 ° С
непридатна для життя.
Не краще йде справа і з аксіомами, які приймаються за основу для логіки. У
вищенаведеному прикладі ми бачимо, що вчені спочатку прийняли неправильну
основу для свого міркування: «Життя без сонячного світла неможливе», оскільки
до цього вони не зустрічалися з подібними фактами, що неминуче породило
помилковий висновок».

Ми не намагаємось дискредитувати інститут науки, проте й довіряти йому

на всі 100% не варто. Наука, в яку всі беззаперечно (сліпо!) вірять, постійно
переглядає і змінює ті аксіоми, парадигми, які раніше вважалися непорушними.

Кілька фактів…

В кінці минулого століття Французька академія наук, розглядаючи факти

падіння метеорита, категорично заявила: «Цього не може бути! Камені з неба
падати не можуть!» Також вона звинуватила в шарлатанстві вченого Месмера,
який відкрив магнітотерапію.
Не визнала і висміяла громовідвід Франкліна і протизапальну вакцину
Дженнера. А паровий котел Фултона обізвала
утопією. Трохи пізніше академіки все тієї ж
академії вигнали із зали самого Едісона, коли
почули живий голос з винайденого ним
фонографа. Прообраз магнітофона був
визнаний диявольськими витівками.
 В кінці свого життя, вже великий Едісон точними
математичними розрахунками доводив, що літальні
апарати важчі за повітря і тому неможливі в принципі.
(Брати Райт не знали про це і побудували літак!)
Знаменитий Герц, один з творців електрики,
стверджував, що використовувати електросигнали
для передачі інформації не можна, так як перешкоди їх послаблюють. А ми
сьогодні маємо радіо, телебачення, Інтернет.
Геніальний фізик Резерфорд, дослідник атомного ядра, був упевнений, що
атомна енергія не може мати практичного використання.
Коли відомий російський хірург Пирогов зажадав, щоб лікарі оперували в
стерильних халатах, так як їх звичайний одяг може нести небезпечні мікроби,
колеги запроторили його до божевільні. (Через три дні, правда, випустили, не
знайшовши порушень психіки.)
Ома, за відкриття всім відомого зараз закону, не тільки вигнали з роботи і
оголосили божевільним, але ще двадцять років не допускали в науку.
Та ж доля спіткала і Рудольфа Ланского з Праги,
який відкрив чотири групи крові. Його теж оголосили
божевільним. А коли доктор Ланштайнер довів правоту
Ланского, то отримав Нобелівську премію. Навіть
рукопис Ньютона багато років пролежала в архіві
Королівського товариства.
Колись Англійське королівське товариство відмовилося навіть опублікувати
доповідь Джоуля і Маєра про термодинаміку. Майер, не витримавши глузувань
вчених-колег, викинувся з вікна.
Великий фізик Макс Планк з гіркотою писав: «Зазвичай нові наукові істини
перемагають не так, що їх противників переконують, але частіше так, що ці
противники поступово вимирають. А нове покоління засвоює істину відразу».

У таку науку беззастережно вірити не дуже розумно, адже сучасні наукові

теорії, аксіоми та константи, вже зовсім скоро можуть змінитися новими. В той
час як ведичні наукові істини залишаються незмінними вже тисячоліття.

Повертаючись до нашого розгляду методів

пізнання, зробимо висновок. Ми бачимо, що ні логіка, ні
аксіоми, на які вона опирається, не мають постійної,
вселяючої довіри природи. Це й не дивно, якщо
врахувати, що ці аксіоми, в більшості своїй, засновані на
чуттєвому сприйнятті, обмеженість якого була наочно
показана раніше.

Перейдемо до третього методу отримання знання.

 3. Прийняття авторитетних джерел, або низхідний метод отримання
знання. (Шабда) Він є найкращим.

Як людина може дізнатися точно, хто її батько? Є тільки один спосіб:

запитати про це матір. Якщо людина приймає авторитет матері, то вона
дізнається, хто її батько. В іншому випадку залишається тільки гадати. Якщо вона
прийме аксіому: «Моя мати любить мене і бажає мені добра», то вона може
дізнатися від неї правду.
Все, що ми розглянули раніше, стосується лише матерії. Але які шанси у
перших двох методів пізнати дух, який взагалі недоступний сприйняттю
матеріальними почуттями? Кант відразу чесно визнав свою нездатність що-
небудь дізнатися про духовну реальність, яку він називав
«трансцендентальною». «Оскільки ми нічого не можемо дізнатися про неї, довести
або спростувати її існування, то і говорити про це немає сенсу», — так писав
великий філософ.

Хочете Ви того чи ні, але більшою мірою Ви користуєтеся саме цим способом
отримання знання. Переважну частину інформації, яка і формує наш світогляд,
ми приймаємо на віру. Хто з вас перевіряв все те, що виходить з телебачення,
радіо, газет? «Спасибі товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!» —
громадяни СРСР не просто повторювали, але вірили в це! Знали б вони, як ці
«вожді світового пролетаріату» спокійно підписували накази про розстріл сотень
ні в чому не винних людей, гноїли їх в тюрмах. Досить почитати «Архіпелаг
Гулаг» Солженіцина, щоб зрозуміти, що насправді відбувалося в країні.
Як пізнає світ дитина? Спочатку вона запитує батьків: «А що це таке? А це
що?» Мама, тато відповідають — він слухає, запам'ятовує. Те ж відбувається в
школі: діти слухають вчителя і приймають його слова на віру. Підлітки схильні
слідувати за своїми друзями, рок-, поп-зірками, відомими кіноакторами,
переймаючи їхній спосіб життя і переконання.
 Так поступово формується світогляд людини. Ніхто не перевіряє — а чи
правда все це? Такий природний порядок речей. Адже, щоб все перевірити, не
вистачить і цілого життя!
Таким чином, людина просто змушена більшу частину знання отримувати з
джерел, які є для неї авторитетами. Питання тільки в тому, наскільки надійні ці
авторитети. Чи є ЗМІ, наука, освіта такими? Ми не будемо зараз відповідати на це
питання. Цій темі і так присвячено безліч книг і досліджень незалежних
ентузіастів. Подумайте і зробіть висновки самі.
Як ми можемо дізнатися про виникнення Всесвіту? Що було до його появи?
Що знаходиться за його межами? Чи існують інші Всесвіти? Чи є життя після
смерті? Чи існує духовний світ? Чи здатні ми з упевненістю відповісти хоч на одне
з цих питань?
Хто є авторитетом, від якого ми можемо дізнатися все це? Вчені?
Журналісти? Філософи? Вони були до створіння світобудови? Чи бачили вони що-
небудь до свого народження? Чи знають, що буде після їх смерті?

Але що ж тоді робити запитаєте Ви? Є тільки один вихід — прийняти

авторитет Священних писань, що містять слова Самого Бога, інакше ми
прирікаємо себе на гадання і припущення, даремно витрачаючи своє життя.
Найповніша і чимало інформації про всі питання буття міститься в Ведах, також є
й інші священні писання які намагаються відповісти на подібні питання.
 ВЕДИ І НАУКА. ДИВОВИЖНІ ФАКТИ !!!

Деякі недалекі люди стверджують, що Веди — це щось примітивне,

нерозумне і абсолютно не наукове, основане на хибних поглядах і здогадках
неотесаних первісних людей. Як правило, люди про це говорять доти, доки не
починаєш приводити свідчення неймовірного наукового і технічного прогресу
ведичної культури.
У найдавніших священних писаннях планети ― Ведах міститися знання, яким
сучасне людство здебільшого ще не може скористатися. Знання ці вражають
своєю складністю та універсальністю і зачіпають буквально всі сторони
людського життя: фізика, математика, хімія, астрономія, біологія, архітектура,
космологія, медицина, техніка, музика, література, і багато інших. Іноді вони
навіть перевершують сучасні наукові знання. Давні тексти Індії десятиліттями
лежали під сукном класичної науки і тільки в останні кілька десятиліть вчені
почали знаходити підтвердження багатьом здавалося раніше міфологічним
фактам.

Неймовірно, але багато з того, що зараз приймає сучасна наука, було

фантастикою всього лиш 100 років тому для тієї ж офіційної науки. А хочете
знати, про що говорилось у Ведах кілька тисячоліть тому — в часи, коли як
говорять сучасні наукові теорії, що освітлюють життя наших предків, люди були
примітивні і абсолютно науково безграмотні?... Загальновизнаний вік давніх
ведичних творів — понад 5 000 років.
 Але щоб минуле казкою не здавалось, будемо говорити лише про те, що
сучасна наука уже освоїла і приймає. І яке ж знання було доступне нашим
предкам і для сучасної науки це вже сьогоднішній день? Нижче наводяться лише
деякі з досягнень ведичної науки і техніки, які були знову втілені в Європі і
Північній Америці лише за останні століття.
Наприклад, найдавніша з нині відомих наук про здоров'я — Аюрведа (від
якої пішли Тибетська та Китайська народні медицини), містить безцінні
унікальні знання натуральних оздоровчих методик і викладає принципи, про які
сучасна медицина дізнається тільки зараз. Наприклад:

• В «Шушрута-самхіті» описуються сім шарів людської шкіри і пов'язані з

ними захворювання. Сучасна медицина поки виділяє тільки п'ять.

• Там же викладаються принципи кровообігу і биття серця, які стали відомі

західному світу лише в 1628 році, після того як англійський лікар Вільям Гарвей
провів медичні дослідження і опублікував книгу.

• Протезування в сучасній науці

отримало розвиток на основі вивчення Ріг-
веди, розділи 1-116-15. Науковий
технічний рівень протезування, яке
описується у Ведичній літературі значно
перевищує не тільки сучасні технології
протезування, але і навіть уявлення про
протезування. Говориться, що у ведичних
майстрів досягався ефект, коли
втраченому органу тіла чи кінцівці
поверталося близько 90% його природних функцій.

• Також у Ведах описано 300 видів пластичних операцій, 125 видів

хірургічних інструментів. Ще до Різдва Христового,
близько 2600 років тому, ведичний лікар Шушрута
успішно проводив і описав видалення катаракти,
протезування кінцівок, кесарів розтин, видалення
каменів з нирок і сечового міхура, пластичні операції
і навіть операції на мозку. Він користувався
анестезією, а під час операцій використовував більш
як 127 хірургічних інструментів, багато з яких
повністю ідентичні сучасним. (В арсеналі сучасних
хірургів інструментів практично стільки ж.)
 • Вивчення природи сну — на сьогоднішній день
наукою це явище мало що не вивчене. Тоді як такі
Ведичні писання як деякі Упанішади, Йога-сутра
Патанджалі дуже детально пояснюють «що таке сон»,
яка природа сну і його різновиди, рівні сновидінь і їх
вплив на життя людини.

• Штучне запліднення сучасна наука освоїла в 1972 році. В Махабхараті

описуються різні види штучного запліднення.

• З’єднання чоловічих і жіночих хромосом в зиготі, а

також розвиток ембріона по днях з моменту зачаття
точно описано п'ять тисяч років тому в «Шрімад
Бхагават» (Бхагавата-пурана), хоча сучасні вчені тільки
недавно змогли зробити це за допомогою електронних
мікроскопів.

• Серцебиття у дитини на другому місяці вагітності — 1972 р., Робінсон. У

Ведах про це детально описується в Майтранії упанішаді, також в Шрімад-
Бхагаватам.

• Число хромосом було відкрите і підраховане у 1890 році. У Ведах про цей
науковий факт говориться в Махабхараті.

• Ділення клітин на три шари, відкрите в 20 ст., в

Шрімад Бхагаватам розповідається про повну
структуру і будову клітини, там само розповідається
про мікроорганізми, існування яких сучасна наука
відкрила тільки у 18 ст.

Аюрведа, або «наука про довге і здорове життя», вчить, що здоров'я легше
берегти, ніж поправляти. Вона пояснює, що запорука міцного здоров'я — в
повноцінному вегетаріанському харчуванні, тілесній і душевній чистоті, доброті і
вірі в Бога. «Приймаючи ліки, пам'ятай про Всевишнього», — радить стародавній
медичний трактат.
Від Кавіраджа (лікаря) пацієнт не
дочекається звичного: «На що скаржитеся?»
Пальці лікаря лягають на пульс — і через
хвилину звучить точний діагноз хвороби і її
глибинна причина. Ще хвилина — виписані
натуральні, рослинні ліки і дієта, а навздогін
летить останнє напуття: «Поправляйся і більше
не хворій!»
 Цікаво відзначити, що аюрведичним лікарям, які були закріплені за певною
територією (селом чи містом), платили тільки ті люди, які були здорові, а хворі
навпаки ж не платили. Це було стимулом для лікаря, що б всі пацієнти були
здорові. В нас все навпаки:)

Про фізичні та метафізичні явища і закони.

Роберт Оппенгеймер, Макс Планк, Вернер Гейзенберг, та інші вчені, які були
основоположниками квантової фізики 100 років назад, були знайомі з
Ведичними писаннями, зокрема з «Веданта сутрою». Дивуючись глибині думки
ведичних текстів, один з найвидатніших фізиків нашого часу, лауреат
нобелівської премії, «батько» ядерної зброї — Роберт Оппенгеймер, писав:
«Загальні закони людського пізнання, які проявилися в відкриттях атомної
фізики, не є чимось нечуваним і абсолютно новим. Вони існували і в нашій культурі,
займаючи при цьому набагато більш значне і важливе місце в буддійській та
індуїстській філософії. Те, що відбувається зараз, — підтвердження, продовження
і оновлення стародавньої мудрості".

Фізику та метафізичні закони, ведичні мудреці знали досконало. Ведичні

писання надають детальні знання про наступні явища природи: колообіг води в
природі, 12 різновидів хмар, 64 різновиди блискавок, 32 форми грому, 8 видів
граду, 21 вид грому. Що цікаво, крім опису говориться про можливість
застосування цих явищ в повсякденному житті людини. В цілому розрізняють 32
види енергії — магнітна, сонячна, електрична, та інші.
 Ядерна зброя. В Махабхараті і Бхагавата Пурані описується близько 80
різновидів ядерної зброї, в сучасному світі — відомо всього декілька. Таким
чином, нашим предкам були доступні знання квантової фізики, тобто вони
знали не тільки молекулярну будову матеріальної речовини, але і більш
глибоку її будову, до рівня квантів.

Фізик Роберт Оппенгеймер, коли побачив

перший ядерний вибух, будучи враженим,
цитував рядки "Махабхарати" про полум’я, яке
"яскравіше за 10 000 сонць".

• Швидкість світла була виміряна тільки у 19 столітті, так як у Ведичних

писаннях — Ріг-веді і Саянбхаш'ї, це було записано тисячі років назад.

У тій же Ріг-веді є вказівка щодо швидкості світла: «Сонячне світло

переміщається зі швидкістю 2202 йоджан за половину німеші». Виходить
цифра в 297 754 км в секунду. Сучасні розрахунки показують значення
швидкості світла 299 792 км в секунду.
• У «Сурья-сіддханті» (487 рік н.е.) мудрець Бхаскарачарья пише:

«Предмети падають на землю через силу тяжіння з боку Землі. Тому Земля,
планети, сузір'я, Сонце і Місяць залишаються на своїх орбітах завдяки силі
тяжіння».

Повторно цей закон гравітації відкрив Ісаак Ньютон тільки в 1687 р., через
1200 років!

Виміри скінченних інтервалів:

 Найдовші – «парардха» = 36000 кальп = 155,52 трлн років).

А час існування матеріального Всесвіту (маха-кальпа) – 311 трлн 40 млрд
років. До речі, у «Книзі рекордів Гіннесса» маха-кальпа числиться як
найбільша одиниця виміру часу;

 Середні періоди – «кальпа», чи день Брахми, – 4 млрд 320 млн років, після
якого наступає ніч Брахми, чи часткове знищення матеріального Всесвіту;

 Найкоротші – «крати» – 1/34 000 долі секунди. (одиниця виміру

швидкості проходження променя світла через 1 атом)

Подумайте, який рівень науки повинен був бути у цивілізації, яка має
потребу в таких вимірюваннях. Якщо таким вимірюванням є назва, значить ним
користувалися!
 Сфера точних наук.

Розвиток теоретичної науки неможливий без математики. Але звідки взяті її

основи? У Європі розвиток цієї дисципліни почався після спільного поширення в
15-му столітті десяткової системи числення, занесеної до Європи в 10-13-му
століттях арабами, які до цього запозичили її з Індії.
Як описують історики, в VIII ст. наукові країни
Ближнього і Середнього сходу познайомилися з
працями індійських математиків і астрономів і
перевели їх на арабську мову. В середині IX ст.
середньоазіатський вчений Аль-Хорезмі написав
працю "Про індійський рахунок". Після того, як
арабські трактати були переведені на латинь, багато
ідей індійських математиків стали достоїнством
європейської, а потім і світової науки.
Альберт Ейнштейн з цього приводу сказав: "Ми
багато чим завдячуємо індусам, які навчили нас рахувати, без чого неможливо
було б зробити ніяких серйозних наукових відкриттів. Про це багато можна
говорити, але якщо коротко, то алгебра, тригонометрія, інтегральне і
диференціальне числення прийшли з Індії.»
А відомий американський професор з математики — Абрахам Сейденберг,
автор праці «Історії математики», приписує «Шулба Сутрі» вплив на всіх
математиків стародавнього світу від Вавилона до Єгипту і Греції.
У Ведичній культурі, яка в більшості збереглася на території сучасної Індії,
десяткова система числення називалася «Брахмі". Саме ведичні вчені винайшли
сучасну десяткову систему чисел і ввели використання такого поняття, як «нуль»
(на санскриті «шунья»). У VII столітті н.е. відомості про цей чудовий винахід
дійшли до християнського єпископа Сирії — Севера Себохта, який писав:
«Я не стану торкатися науки індійців ... їх системи числення, перевершує всі
описи. Я хочу лише сказати, що рахунок здійснюється за допомогою дев'яти
знаків.»
Тригонометрія, геометрія, арифметика,
комбінаторика, алгебра, і від’ємна величина, всі
ці дисципліни були запозичені з Ведичного
знання! На відміну від греків і римлян ведичні
вчені наділяли порядкові величини точними
назвами для чисел аж до 53-ї степені (в сучасній
науці лиш до 30-ї степені). Наприклад, число з 51
нулем називалося – «Вібхуті ангама».
 Число "Пі", що становить відношення довжини кола до його діаметру і рівне
3,14159..., згадувалося ще древнім ведичним математиком і астрономом
Арьябхаттою в VI ст. н.е., в той час як в Європі вірне значення числа «Пі» з
точністю до 4 знаків після коми залишалося невідомим аж до 1400 року.
Що стосується теореми Піфагора, яка встановлює співвідношення між
сторонами прямокутного трикутника, відкритої ним в V столітті до н.е., то в
Ведах (Шулба-сутра 1.12) вона була докладно викладена ще задовго до цього, і
була всім відома як «теорема Бодхаяна». І в Індії її застосовували, так само як і
зворотню до неї, ще з ведичних часів.

Вольтер, знаменитий французький письменник і філософ стверджував, що

"Піфагор ходив на ріку Гангу (в Індії) вивчати геометрію". Про те що Піфагор
любив подорожувати і заїжджав навчатись в Індію пишуть багато істориків. Там
він кілька років був учнем, а потім отримав посвяту в брамани
(священнослужителя). Його ім'я досі зберігається в літописах індійських жерців,
де він фігурує під ім'ям Яваначарія ("Учитель греків").
Стхапатья-Веда містить зокрема інформацію з математики (на санскриті ―
Ганіта). Шрі Бхарата Крішна Тіртхаджі Махараджа (1884-1960) із м. Пурі написав
коментар до кількох математичних сутр (коротким афоризмам), що містяться
там. Те, що відкрив Тіртхаджі Махараджа, цілком укладається в рамки сучасної
математики, але відрізняється методично. Для того щоб отримати правильну
відповідь в математиці, завжди існує кілька способів. Ведична математика,
відрізняється від загальноприйнятого способу обчислення спрощенням всіх
розрахунків. Її методика обчислення одна з найпростіших, до того ж її весело і
захоплююче використовувати і вивчати, тому в Індії нею користуються й досі.
 Подивіться на цю симетрію. Приголомшливо, чи не так?

Сутри (Веди) відкривають знання про ознаки ділення, необхідних умовах

того, що число є цілим кубом, методах розподілу і множення багатозначних
чисел. Все це, як виявляється, при деякому тренуванні можна робити в голові! В
наш час, нам забороняли користуватися калькулятором, щоб зберегти навички
підрахунку. Сучасні діти вже не можуть рахувати без калькулятора. Усний
рахунок забутий. Однак деякі прогресивні люди на Заході вже підхопили
ініціативу індійських колег і намагаються вчити дітей «традиційним» ведичним
методом.

Індійські університети були найдавнішими з усіх відомих на даний момент в

світі. 2700 років тому в університеті міста Такшила за навчальною програмою з
60-ти предметів одночасно вчилися десять з половиною тисяч студентів.

Американський філософ і психолог Вільям Джеймс висловлює вдячність всім

цим стародавнім наукам:

«З Вед ми навчилися практичної хірургії, медицині, музиці, будівництва

будинків з використанням механічних засобів. Веди являють собою енциклопедію з
усіх питань життя, культури, релігії, науки, етики, права і космології ».
 ВЕДИЧНА АСТРОНОМІЯ ТА КОСМОЛОГІЯ

Космос не був для людей давніх часів «терра інкогніта». Поки по Європі
кочували дикі нормани, їх сучасники в Стародавній Індії та Єгипті описували вік
Всесвіту, розміри і орбіти планет, просторово часовий парадокс. Знали вони і про
вплив світил на земні долі. До цього дня зустрічаються мудреці-брахмани, які
можуть з одного погляду визначити дату і час вашого народження, перерахувати
основні віхи вашого минулого і майбутнього.

Кілька років тому «Science», один з провідних наукових журналів у світі,

опублікував 25 найбільших невирішених завдань, що стоять перед всім
людством, і на першому місці в цьому списку стояло питання про будову Всесвіту.
Космологія є однією з найважчих дисциплін щодо дослідження, вивчення і
розуміння. Це пов'язано з тим, що, по-перше, в цій області досить складно
проводити будь-які експерименти, по-друге, можливості для безпосереднього
спостереження дуже обмежені, і, по-третє, предмет космології неможливо
визначити в категоріях часу. Тому глибоко осягнути тему космології, спираючись
на ті дані, які має сучасна наука, майже неможливо. Більш природним і простим
способом осягнення цього вчення є вивчення ведичних писань під керівництвом
досвідченого духовного вчителя.
Звернувшись до ведичної науки, яка надає досить
широку інформацію з цього питання, ми зможемо
подолати ті обмеження, з якими стикається сучасна наука.
Як зазначав видатний американський астроном К. Саган,
"ведична космологія – єдина, у якій часові рамки
відповідають уявленням сучасної наукової космології". Для
прикладу, вік Землі згідно сучасної науки і Вед збігається
з точністю до 5% (4,54-4,57 млрд років).
 Космологія — це окрема величезна тема, яка потребує окремої уваги. На разі,
ми ж наведемо тільки деякі цікаві факти, які можливо заохотять Вас більш
детально її вивчати.

Ведична космологія пояснює такі речі як:

 Процес та причина створення Всесвіту;

 Планетарні системи та будову галактик;
 Процес зародження життя у Всесвіті;
 Закони просторових і часових вимірів;
 Заселення живими істотами планетних систем;
 Опис жителів усіх планет, міжпланетні контакти;
 Механізми та закони переміщення між планетами;
 Літальні апарати;
 та багато іншого.

Точні астрономічні обчислення ведичних мудреців просто вражають!

• У «Ріг-веда-самхіті» (1.164.2), записаної понад 5 тисяч років тому, йдеться

про те, що всі планети рухаються по еліптичних орбітах, але в західній астрономії
цей факт став відомий лише в 1609 році завдяки Джону Кеплеру.

• У не менш древній «Вішну-пурані» зазначено, що наш Всесвіт за своєю

структурою є геліоцентричним, тобто, Сонце знаходиться в центрі. В Європі ж
про це стало відомо тільки в XVI столітті завдяки Миколі Копернику.

• У «Ріг-веді», яка була записана близько 5000 років тому, є такі слова:
«Місяць, будучи супутником Землі, обертається навколо своєї материнської
планети і слідує за нею в обігу навколо самосвітної батьківської планети [Сонця]».
Зауважимо, що той же Микола Коперник опублікував свою книгу «Про обертання
небесних сфер» тільки в 1543 році.
• Час одного сидеричного обороту Землі, згідно з останніми підрахунками
Міжнародної служби обертання Землі, становить 23 години 56 хвилин і 4,091
секунди, але це число було вже давно записано в трактаті Арьябхатти «Гітіка-
пада» і наводиться величину, яка має 23 години 56 хвилин і 4, 1 секунди.

• Також у книзі «Сурья-сіддханта», написаної в IV-V століттях, астроном

Бхаскарачарья вказує час, необхідний Землі для обходу навколо Сонця: 365,2587
дня. Сучасні вчені називають цифру 365,2596 дня. У цьому ж тексті точно вказана
довжина екватора нашої планети, а наведені діаметри Меркурія і Сатурна
відрізняються від прийнятих сьогодні менш ніж на один відсоток.

Поряд з чисто астрономічними описами світобудови Веди розкривають і

різні його космологічні аспекти. Наприклад, в «Шрімад-Бхагават» стверджується,
наш Всесвіт всього лише один з величезної кількості Всесвітів і складається з 14
рівнів планетних систем, що включають вищі (райські), середні (земні) і нижчі
(пекельні) планети.

Кожна з планет являє собою скупчення зірок і планет у вигляді площини, і

наша планета перебуває посередині, і має космологічне число 7. Для нас це
відбивається в тому, що ми маємо 7 нот в нотному стані, 7 кольорів веселки, 7
днів в тижні, в тілі людини є 7 основних чакр, 7 грубих і тонких тіл і 7 шарів
шкіри. Крім того, ми буваємо «на сьомому небі від щастя»: найвища планетна
система Всесвіту ― Сваргалока, де немає ніяких бід і страждань, лише щастя — і
це сьома небесна сфера від нас.
 Чи є ще життя у Всесвіті окрім нашої планети? Ведичні писання однозначно
стверджують ― так. У Ведах говориться, що у Всесвіті не існує місць і територій,
які не були б заселені якимись живими істотами. Навіть на Сонці мешкають живі
істоти, що володіють особливими видами тіл, пристосованих до вогняного
середовища. Навіть на Землі існують бактерії, що живуть в кипучих вулканах,
хоча раніше вчені думали, що це не можливо. Аналогічно тому, що через те, що ми
не можемо жити в воді, це абсолютно не означає, що в океанах і морях немає
життя. Так само ми не можемо стверджувати, що в інших умовах проживання не
можуть жити живі істоти. Описується, що в матеріальному Всесвіті налічується 8
400 000 видів рухомих та нерухомих живих істот. Багато з них детально описані.

Серед всіх видів живих істот Веди поділяють:

 400 000 – розумні людиноподібні живі істоти,

 3 000 000 – тварини,
 1 000 000 – птиці,
 1 100 000 – плазуни і комахи,
 900 000 – водоплавні,
 2 000 000 – рослини.

 Походження матерії: «З Нього (Абсолюту) походить простір, з якого

походить вітер, з вітру походить вогонь, з вогню — вода, а з води — земля.»
(Тайтірья-упанішад). Послідовність походження матерії сучасні фізики
визначають наступним чином: плазма, газ, енергія, рідина, тверда речовина.

Літальні апарати.
 У «Брігху-самхіті» є інформація: «Кораблі плавають по воді; ті що
пересуваються по землі — називаються колісницями, а ті, які літають в небі, —
це вімани, що приводяться в рух силою вогню». У «Віманіка-шастрі» описані різні
шари атмосфери і небезпеки, яким в них можуть піддатися повітряні кораблі.
Ведична література детально описує
різноманітні види і способи таких подорожей.
Опис літальних апаратів тяжчих за повітря
описано в Рігведі, Рамаяні і Махабхараті і їх
опис в багатьох аспектах нагадує опис НЛО.
Таким чином, у Ведичні часи був відомий
закон гравітації задовго до Ісаака Ньютона,
який розглянутий в одній із Упанішад.

• В Рігведі містяться посилання на опис

засобів пересування – космічні кораблі, судна на повітряних подушках, засоби
пересування в повітрі і під водою, триповерхові машини, машини, що
пересуваються на основі вітру чи газу, електричної енергії, літальні ракети ―
«пурбхіх», і багато іншого.

Основний санскритський трактат, що включає класифікацію кораблів всіх

видів, називається Віманіка-шастра. Цей твір описує також види технологій, які
відомі і сьогодні, такі як телефон і телевізор, щоправда, вони працюють по зовсім
інших, невідомих сьогоднішній науці принципах.
 Для ведичних знань немає такого поняття, як "НЛО". Всі літаючі об'єкти
розпізнаються:

1) "Капота-Вайю". "Капота" ― голуб,

"ваю" — повітряний. (Літак) Пересувалися
безшумно на величезні відстані. За кілька
годин могли покрити відстань в мільярд миль.

2) "Віман". Мана-Джавана. (Мислеліт)

Літальні апарати, що рухаються зі швидкістю
розуму.

3) «Акаши-Патана.» Акаши ― ефір, патана ― Коридор. Літальні апарати, що

рухаються через ефірні коридори. Вони ж торсіонні поля. Швидкість поширення
інформації в торсіонних полях в 800 000 000 разів перевищує швидкість світла.

4) «Три-Пурарі». 3 рівня. Пура ― місто. Вміщує 3 міста. Величезні трирівневі

літальні материнські кораблі. Носій сотні тисяч дрібних віманів.

5) «Хиранья-Пура». Величезні літальні міста, виконані із золота і

дорогоцінних каменів.

6) «Пушпа-вімана.» Корабель з квітів.

7) «Пара-Вайкунтхі-вімана» Дозволяють відвідати духовний світ на короткий

час.
 У Перу виявлені моделі реактивних літаків, які
згідно з висновками експертного відділу «Ancient
Astronaut Society», є повністю придатними за
аеродинамічними характеристиками. Це було також
підтверджено дослідами з копіями моделей, проведеними в Німеччині, про які
існує спеціальний фільм.
Вчений Нарин Шах із Хайдарабада, вивчив ведичний текст «Віманіка-
шастра» («Мистецтво створення літальних апаратів»). Та на підставі відомостей,
що містяться в ньому, йому вдалося створити і запатентувати три сплави, які
володіють унікальними авіаційними характеристиками.

Зоряні війни. Роботи.

У багатьох місцях ведичної літератури можна знайти описи космічних війн,

що відбувалися в колишні часи між живими істотами різних планетних систем. Як
відомо, у світі йде постійна боротьба і протидія, яку у нас заведено називати, сил
добра і сил зла. А згідно ведичних понять ― між півбогами і демонічними живими
істотами.

Наприклад, один з багатьох таких випадків описаний в "Шрімад Бхагават"

(2.7, 3.7), де йдеться про те, що "… коли атеїсти досконально вивчивши ведичну
науку знищать мешканців різних планет Всесвіту, літаючи по небу на невидимих
космічних кораблях, спроектуваних великим вченим Майя Данавою, Господь внесе
плутанину в їх розуми і одягнеться в привабливі одежі буде проповідувати
принципи, передуючі релігійним.»
 У давньоіндійському епосі «Махабхарата» розповідається про світ Данавів ―
одну з технократичних цивілізацій. Вже 5000 років тому на цій планеті в якості
прислуги використовувалися роботи (янтра-пуруші) ― «механічні люди». У
писаннях говориться, що відрізнити роботів від мешканців цієї планети можна
було тільки «за відсутністю блиску життя в очах». Проте, земляни завжди
виходили переможцями з сутичок з Данавами саме завдяки своєму вищому
світосприйняттю, рішучості та силі волі.

Більш детально ознайомитись з даною темою можна в книзі «Пришельцы.

Взгляд из глубины веков», та «Ведическая космография и астрономия» Річарда
Томсона, американського письменника і вченого-математика, що займався
питаннями співвідношення ведичного та наукового підходів.
 Для більш ясного порівняння деякі дані, що були наведені вище, зведемо в
таблицю:
Медицина та Біологія
Досягнення і знання Перші згадки Відкриті сучасною наукою

Пластичні операції Сушрута (4000-2000 рр. до РХ) Німецькі медики 1968 р.

Протези Ріг Веда (1.116.15) ХХ ст.

Число хромосом Махабхарата 1890 р.

З'єднання чоловічих і жіночих

хромосом в зиготі, та розвиток Бхагавата Пурана ХХ ст.
ембріона по днях з моменту
зачаття.

У дитини чутно серцебиття на Айтарея Упанішада, Бхагавата Робінсон, 1972 р.

2-у місяці вагітності Пурана

Штучне запліднення Махабхарата Патрік Стептоу 1978 р.

Партеногенез Махабхарата ХХ ст.

Збільшення тривалості життя Бхагавата Пурана Ще не підтверджено

при космічних подорожах

Поділ клітин (на 3 шара) Бхагавата Пурана ХХ ст.

Мікроорганізми Махабхарата XVIII ст.

Життя в рослинах Вся ведична традиція Боз, XIX ст.

Вивчення природи сну Прашна Упанішада, Йога-сутри ХХ ст.

Патанджалі

Аналіз будови вуха Ріг Веда, Айтарея Упанішада Лабіринт-Макналлі, 1925 р.

 Фізика та Математика
Досягнення і знання Перші згадки Відкриті сучасною наукою

Пластичні операції Сушрута (4000-2000 рр. до РХ) Німецькі медики 1968 р.

Протези Ріг Веда (1.116.15) ХХ ст.

Число хромосом Махабхарата 1890 р.

З'єднання чоловічих і жіночих

хромосом в зиготі, та розвиток Бхагавата Пурана ХХ ст.
ембріона по днях з моменту
зачаття.

У дитини чутно серцебиття на Айтарея Упанішада, Бхагавата Робінсон, 1972 р.

2-у місяці вагітності Пурана

Штучне запліднення Махабхарата Патрік Стептоу 1978 р.

Партеногенез Махабхарата ХХ ст.

Збільшення тривалості життя Бхагавата Пурана Ще не підтверджено

при космічних подорожах

Поділ клітин (на 3 шара) Бхагавата Пурана ХХ ст.

Мікроорганізми Махабхарата XVIII ст.

Життя в рослинах Вся ведична традиція Боз, XIX ст.

Вивчення природи сну Прашна Упанішада, Йога-сутри ХХ ст.

Патанджалі

Аналіз будови вуха Ріг Веда, Айтарея Упанішада Лабіринт-Макналлі, 1925 р.

 Досягнення і знання Перші згадки Відкриті сучасною наукою

Швидкість світла Ріг Веда, Саянбхаш'я (1400 р.) XIX ст.

Планети, які знаходяться за Махабхарата XVII-XIX ст.

Сатурном

Космічні подорожі В багатьох Творах На початковій стадії

Сила гравітації Прашна Упанішада XVII ст.

Ультрафіолетовий та Мундака Упанішада ХХ ст.

інфрачервоний спектри

Тахіони, що рухаються швидше Мундака Упанішада Сударшан, 1968 р.

світла

Ядерна зброя Махабхарата, Бхагавата Середина ХХ ст.

Пурана (80 видів)

Літальні апарати (важчі за Ріг Веда, Рамаяна, Кінець ХIХ ст.

повітря) Махабхарата

Субатомні частинки Бхагавата Пурана Томас, Резерфорд, Чадвік, ХХ ст.

Використання звуку для Махабхарата («ваджра-астра») Гавро, 1964 р.

руйнування матеріальних
об'єктів

Кругообіг води в природі Ріг Веда, Рамаяна XIX ст.

Десяткова система чисел VI ст. н.е. Завезена у Європу в X – XIII ст.

Число «Пі» (3,14159…) VI ст. н.е. XV ст.

Теорема «Піфагора» VII ст. до н.е. V ст.

 Мистецтво.
Основою для творчості людей
ведичної культури є трактат «Натья-
шастра», написаний понад дві тисячі років
назад мудрецем Бхаратою Муні. У цьому
трактаті містяться докладні відомості з
усіх аспектів театральної творчості, музики
та танцю ― від рекомендацій за розмірами
сцени і глядацької зали до психології
сприйняття зорових образів і звуків.

Музика.
Чарівні і неповторні, мелодії сучасності беруть початок в стародавній «Сама-
веді". У ведичній музичній системі сім основних нот (са, ре, га, ма, па, дха, ні),
відповідних до семи нот в європейській системі. Ладів у ведичній музиці ― 10 (для
порівняння ― в європейській відомо тільки шість), а кількість звукорядів
перевищує 80 (в європейській системі зараз використовуються тільки чотири).

Священний манускрипт описує сім початкових нот як божественні звуки, які

пробуджують душу до нового життя. Музика — це нескінченна різноманітність,
нанизана на нитку досконалої гармонії. Кожному з восьми часів доби і шести пір
року відповідають свої мелодії (раги), що приводять розум і тіло в гармонію з
навколишнім середовищем. Так музикант стає лікарем, зцілюючи тонкою
енергією духовних звуків тіло, розум і душу.
 Архитектура.
Стхапат'я Веда та Васту-шастра — це найдавніша і найбільш досконала
система планування країн, міст, селищ і будинків в повній гармонії з законами
природи, яка створює досконалу згоду між частинами і цілим, між людиною і
Всесвітом. Саме Васту послужив появою китайського вчення — Фен-шуй.
Васту є одним з 64 стародавніх ведичних видів мистецтва і існує вже понад
5000 років. В "Махабхараті" і "Рамаяні" описуються стародавні міста з
багатоповерховими будинками, балконами, тріумфальними арками, укріпленими
міськими стінами, басейнами.
В основі Васту лежить знання і використання тонких
Законів Всесвіту, знання про те, що кожен предмет на
тонкому рівні пов'язаний з усіма іншими предметами.
Існують закони енергетики навколишнього простору.
Кінцевою метою Васту-шастри є створення сприятливих
умов, щоб досягти досконалості свого життя, для
усвідомлення своєї духовної сутності, розумінні Бога і
методів взаємин з Ним.
Багато великих храмів і
палаців Індії є шедеврами Васту
та свідчать про ефективність цієї стародавньої
архітектурної науки. Храм Бріхадешвари в індійському
штаті Таміл Наду був побудований в 1004-1009 рр. і
увінчаний гігантським 80-тонним куполом з цільного
шматка граніту. Виготовити такий купол і підняти його
на таку висоту ― інженерне завдання, важке навіть в
наші дні. Як її вирішили тисячу років тому, залишається
загадкою.
Ведичний храм Ангкор Ват у джунглях Камбоджі — найбільше релігійне
спорудження світу. На його площі в 2 кв.км. можна розмістити п'ять Ватиканів.
Названий «восьмим чудом світу» пірамідальний комплекс заввишки з 25-
поверховий будинок був побудований на початку 11 століття н.е. всього за 30
років. Ангкор був ровесником давнього Києва і найбільшим містом свого часу на
планеті. За площею (200 кв.км) і населенню (500 тисяч осіб) він не поступався
великим сучасним містам. Офіційною мовою династії царів Камбоджі аж до 15
століття н.е. був санскрит.
 Таємниці ведичної цивілізації.
Відкриваючи книги по ведичній культурі, ми
потрапляємо в дивовижний світ. Важко буває
повірити прочитаному, адже древні манускрипти
повідомляють нам про досягнення величної
цивілізації, про технології, яким би позаздрив
сучасний світ. Що це була за культура, яка за
рівнем розвитку перевершує нашу? Чому при
таких вражаючих наукових досягненнях
ведичної цивілізації, сучасні вчені не надають їй
належної уваги? Чому нам нічого не розповідали про ці вражаючі факти в школах
та інститутах? Чи існують взагалі будь-які свідчення, що підтверджують факти її
існування? І якщо ведична культура була така розвинути, то чому вона занепала?
Це цілком логічні та закономірні питання, на які ми постараємось коротко
відповісти. Для цього нам потрібно зануритися в древню історію, і санскритські
твори ведичної Індії, допоможуть нам в цьому. Вони являють масу
приголомшливих свідоцтв місцеперебування початкової колиски людства.

Веди і відкриття культури індоєвропейців.

В кінці XVIII початку XIX століття
вважалося, що з історією людства раз і назавжди
розібралися, за допомогою класичного джерела
з історії людства — Біблії і, конкретно, Книги
Буття. Знання вчених про давність зводилися до
уявленнь про те, що світу 6 000 років. Все
людство розумілося як роз'єднаний набір груп.
Щоб дізнатися минуле тих чи інших народів, треба було попрацювати тільки в
одному напрямку: співвіднести їх з тим чи іншим нащадком Ноя: Сімом, Хамом
або Іафетом. Загалом, до цього і зводилася праця дослідження стародавньої
культури, стародавнього народу.
І ось жили всі так тихо, й мирно. Але на початку XIX століття англійці
колонізують Індію, і значна частина англійських вчених приїжджають до неї. Це
були християни місіонери, а також одночасно й співробітники Ост-Індійської
компанії, які колонізували Індію.
 Прибувши в Індію, колонізаторам для подальшої співпраці з індусами
потрібно було шукати якісь мости з місцевим населенням. Вони почали вивчати в
якійсь мірі мову Індії, її давню культуру. І при знайомстві з Ведами, цих вчених
дослідників чекав шок.
Виявляється, що між санскритом — мовою Вед, і європейськими мовами та
слов'янськими, існує величезна кількість сходжень та збіжних моментів. І перше
що відкривають вчені — вони відкривають єдність мов. Філолог і сходознавець
англієць сер Вільям Джонс, читає лекцію, яка вважається початком цілої
дисципліни, і яка відома як "порівняльне мовознавство". В ній він вперше
говорить про те, що величезна кількість колись розділених мов, а отже, і їх носіїв,
народів, були єдині. До цієї теми ми ще вернемося.
Наступне відкриття, яке гряде за мовами, це
спорідненість міфів. Як виявилось міфи багатьох культур
світу дуже близькі один до одного. Класичний приклад —
це битва Бога-громовержця зі Змієм. Зевс, якщо
пам'ятаєте, б'ється зі змієм Тифоном. Ведичний Індра
б'ється зі змієм Врітрою, який захопив підземні води. А є
легенда у слов'ян про битву Перуна зі Змієм, її пізня
версія — це легенда про богатиря-орача, який запряг змія
в плуг і почав з його допомоги орати. І так виникли
"Змієві вали" неподалік від Києва.

Міфи виявляються реальністю.

Часом давні тексти, які багато хто вважав вигадкою,
виявляються історичними свідченнями. Це сталося зокрема з біблійними
оповідями. До того як розкопки підтвердили географічні події і місця, описані в
Біблії, вчені вважали її лише збіркою легенд. Сьогодні
вони визнають, що євреї дійсно жили в рабстві у
фараона Рамзеса, статуя якого була знайдена. Те ж
саме можна сказати про гомерівських «Іліади» і
«Одіссеї», які вважалися не більше ніж міфом, поки
Генріх Шріман в 19 столітті не розшукав Давню Трою
на території Туреччини.

До 2000 року не було ніяких свідоцтв фактичного існування єгипетських міст

Кенопуса і Геракліона, розповіді про яких вважалися лише легендами, поки їх
руїни не були знайдені на дні Середземного моря. Міста
виявив французький дослідник Гадье після довгих
місяців виснажливих пошуків на глибині до 10 метрів.
Археологам вдалося підняти на поверхню
півтораметрову статую богині Ізіди з чорного граніту;
окремі фрагменти скульптур, саркофагів, золоті монети.
У Данії було виявлено міфічне судно вікінгів
довжиною 35 метрів. До цього вчені не могли
допустити, що кораблі-гіганти, про яких говорилося в
скандинавських сагах, дійсно існували на Землі.
 «Ожило» і легендарне місто Дварака, столиця царства Крішни, яке згадується
в ведичних хроніках — Ітіхасах та Пуранах, включаючи "Шрімад-Бхагават",
"Вішну-Пурану", "Махабхарату". Розповіді про місто, стіни палаців якого були
срібними і прикрашеними смарагдами, до недавнього часу вважалися легендою.
Залишки цього міста зовсім недавно були знайдені археологами в Аравійському
морі біля узбережжя сучасного індійського штату Гуджарат. Вчені датують
залишки 3-1,5 тис. років до нашої ери, що відповідає відомостям ведичної
літератури про те, що Господь Крішна приходив на цю планету приблизно 5
тисяч років тому.

Ще одним підтвердженням автентичності ведичних історичних хронік

служить факт існування штучно створеного «Моста Рами». Згадка про
будівництво цього моста знаходиться не тільки в «Рамаяні», а й у всіх Пуранах
(ведичних хроніках) і в «Махабхараті». «Міст Рами» — це ланцюжок маленьких
коралових островів і мілководдя в Полкській протоці довжиною близько 35 км, і
шириною 3,5 км, що зв'язує східний берег
Індії з островом Шрі Ланка, колишнім
Цейлоном. Індуси і раніше, і тепер
вважають міст Рами штучною спорудою, за
легендою побудованою Рамою в
незапам'ятні часи, для них він і зараз є
священним місцем.

Таким чином, при знайомстві з

Ведами з'ясувалося, що не тільки мови світу багато в чому були схожими, але і
міфологія має спільне коріння. І саме після знайомства з Ведами, Макс Мюллер,
один з перших великих сходознавців, у 1856 році створює вчення, яке
називається «Порівняльна міфологія». І відбувається переворот в перегляді
давньої історії людства. І хто б не стикався надалі з ведичним знанням
збереженим у санскритських текстах, у них природним чином виникало відчуття
стародавньої єдності культур, літератур та єдності мов.
 Теорія арійського вторгнення.
Гордим англійцям, які колонізували Індію та познайомились з Ведами, було
важко прийняти той факт, що простий індійський народ, був носієм знання і
культури, які значно перевершували їхні власні. Тому, англійцям прийшлося
видумати теорію, яка б змогла одночасно реалізувати дві задачі.
Перша: представити стародавню культуру
самої Індії як вторинну і вкрай примітивну. Друга:
виправдати колоніальну політику Англії стосовно
Індії. Авторами такої теорії рухали в основному
європейські колоніальні і християнські місіонерські
інтереси. Це було властиво для прозелітичних
європейських «індологів-місіонерів» XIX століття ―
вивчати і створювати гіпотези з індійської історії,
при тому, що багато хто з них були «практично
неграмотними» в індійських мовах, включаючи навіть таку фундаментальну
класичну мову як санскрит.
Основним розробником такої теорії був Макс Мюллер, англієць німецького
походження, який надалі став відомим філологом, спеціалістом із загального
мовознавства, індології, та міфології.
Він основував свою теорію на більш ранній роботі
християнського історика Абата Дюбуа (1770-1848)
"Індуїстські манери, звичаї і обряди". Будучи
християнським місіонером, звісно Дюбуа «підганяв» історію
Індії під біблейську версію: "По суті загальновизнано, що
Індія була заселена в найближчий час після Потопу, який
спустошив весь світ. Той факт, що вона перебувала поблизу
від землі Сеннаар, де надовго осіли нащадки Ноя, а також
хороший клімат і родючість ґрунту сприяли її швидкому
заселенню".
Макс Мюллер засвоїв подібний тип мислення як щось саме собою зрозуміле,
бо він був йому дуже близький і по духу і по часу. У своїй передмові до роботи
Абата Дюбуа "Індуїстські манери, звичаї і обряди", він похвально відгукується
про неї як про "достовірне джерело ..., яке назавжди збереже свою цінність".
Тобто Мюллер вважав арійську релігію лише сходинкою до християнства. Проте,
навіть за часів Макса Мюллера на Заході і в Індії були вчені, такі як Моріц
Вінтерніц і Бал Гангадхар Тілак, які не погоджувалися з його хронологією.
Всі свої дослідження в Індії європейці 18 століття вважали вкладом в
місіонерську діяльність по заміні в Індії ведичної релігії на християнську. Вони
вважали, що ведична релігія важким тягарем лягла на народ Індії, і пропонували
переучувати людей Індії на «цінності» європейської цивілізації.
 Щодо самої теорії, яку розробив Мюллер, щоб втілити задум європейських
колонізаторів, то її коротко можна описати так...
Нібито десь між 1200 і 1500 роками до н.е., на території Індостану жили якісь
давні, нерозумні та неосвічені чорні народи — дравіди, а прийшли з півночі
загадкові високорозвинені білі арії, воїни з європейськими рисами обличчя,
проспівали Веди і залишили цю культуру там.
Вони вдерлися в міста початкової
дравідської цивілізації і зруйнували їх. І
подарували місцевим жителям "вогнем і
мечем", так сказати, свою більш
високорозвинену культуру. І потім кудись,
пішли і зникли. Відповідно, далі що
залишалося, це порівняти високорозвинених
аріїв з високорозвиненими англійцями, які
повторюють подвиг вчинений колись, які
знову рятують Індію від самої себе. Виглядало
це все шалено переконливо, але на всіх рівнях, коли теорія починала
перевірятися, вона починала тріщати по швах.
По перше, у давньоіндійських джерелах немає ніяких згадок про якесь
вторгнення чи великомасштабної міграції. Їх немає ні в Ведах, ні в буддистських
чи джайністських текстах, ні в тамільській літературі. А описувані в Ріг-веді
фауна і флора, місцевість і клімат, характерні для північної частини Індії.
Якщо існують святі писання якогось
народу, і цей народ постійно кочує, і бореться з
якимись чужинцями, то природньо, що опис
цих подій входить до складу "золотої
спадщини". Класичний приклад — Біблія. Всі
перемоги євреїв над своїми ворогами, описані в
Біблії дуже докладно. Як вони билися, як за
допомогою Яхве вони здобували свої перемоги.
І вони дуже бережно зберігають цю
інформацію. Тобто кожен, хто вивчає Біблію, знає що в Біблії це дуже докладно
розписано. Але тим не менше, якщо ми вивчимо історичні розділи Вед: то ні в
"Махабхараті", ні в "Рамаяні", ні в Пуранах, ні в ітіхасах, в жодній з 4 Вед — ніде
немає жодної згадки про подібні події, які намагаються представити в теорії
арійського вторгнення. Тобто самі арії не пишуть про себе, що вони захоплювали
дикі племена і давали їм свою культуру. Хоча кожному зрозуміло, що якби це була
дійсно заслуга тих самих аріїв, вони би із задоволенням це б описали, і дітям би
розповіли: «Ось це все у них від нас», і дуже би цим пишалися.
З іншого боку, в ведичній літературі є згадки про сузір'я, що дозволяють
обчислити, коли саме були зроблені дані спостереження. Однак одержувані дати
― 4500 рік до н.е. для спостереження, згаданого в Ріг-веді, і 3200 рік до н.е. для
спостереження з Шатапатхабрахмани, ― представляються надто віддаленими,
щоб їх можна було прийняти, особливо якщо вважати (як і багатьом
християнізованим вченим XIX століття), що світу всього близько 6000 років і що
всесвітній потоп трапився всього 4500 років тому.
По друге, існує велика кількість історичних та
археологічних свідчень того, що до всіх цих дат так
званого арійського вторгнення, арійська або
ведична культура вже існувала на території Індії.
Наприклад, свідчення розкопки таких ведичних
міст, як Харапа та Мохенжо-Даро в долині річки Інд,
яким вже багато тисяч років і вони явно передують
цьому так званому «арійському вторгненні з
півночі». (За часів Макса Мюллера ще не розрили
цих два древніх міста.)
Більш того, виходить, що індуси, якщо вони були дійсно учнями, а ці
слов'яно-арії були вчителями, в цьому випадку учні виявилися талановитішими
за своїх вчителів. Тому що вчителі все розгубили і зараз ледве-ледве згадують, а
учні це все зберегли.
На жаль в наш час, українські та російські шовіністи на хвилі інтересу до цієї
теми знову проштовхують ідею про те, що арії принесли Веди в дику Індію з
території Русі. Хоча з історичної точки зору ці спекуляції дуже легко
спростовуються, і це все не має під собою якихось підстав, крім бажання показати
свою першість.
Досить дивно, що захисники "теорії арійського вторгнення", у яких немає ні
археологічних ні літературних доказів свого припущення, вимагають
розгорнутих доказів того, що цього вторгнення не було, і відмовляються
визнавати існуючі факти. Подібним же чином вони вважають за можливе
оголошувати "міфічними" будь-які твердження джерел (Ріг-веди, Пуран), які не
відповідають їх упередженим думкам про ведичну Індію.
Тому все це шито тричі білими нитками,
і за вуха притягнуто. Ряд великих вчених, в
тому числі і радянська школа, не визнають
теорію «Арійського вторгнення». Наприклад,
в Канаді існує центр азіатських досліджень,
очолюваний заслуженим професором
Манітобського університету Отто Клаус
Клостермайером, і йому належить знаменита
стаття «Питання теорії арійського
вторгнення і перегляд історії стародавньої Індії», в якій знаменитий вчений
наводить «17 аргументів проти теорії арійського вторгнення».
 Археологічні підтвердження ведичної цивілізації або факти,
які не вписуються в історію.
Сьогодні детально вивчені факти свідчать про те, що людство на мільйони
років древніше, ніж допускає еволюційна теорія. Відповідно до класичної теорії,
перші родичі людини були мавпоподібними істотами. З'явилися вони на Землі
приблизно 25 мільйонів років тому. Ті, хто міг ходити прямо, з'явилися 5
мільйонів років тому. На думку вчених-класиків, в той час ніяких складних
цивілізацій бути не могло, адже сучасна людина homo sapiens, схожа на нас з
вами, з'явилася порівняно недавно, приблизно 100 тисяч років тому.

Проте, за останні 150 років археологи знайшли багато такого, що не

вкладається в Дарвінську теорію еволюції, і які датуються сотнями тисяч років. Ці
артефакти отримали статус «доісторичні». В зв’язку з цим, приблизно в 70-80 роки
минулого століття виник термін «доісторичні часи». Тобто історії як би не було, її
прийнято вести приблизно від 4 століття до н.е., але артефакти доказують
протилежне! Тому сучасні вчені не знають що робити з цими артефактами.
Наприклад, такі останки було знайдено в Бордер Кейв (Південна Африка). Це
відкриття змусило вчених відсунути дати появи сучасної людини. Є ще
знаменита Канамська щелепа, знайдена відомим антропологом Луї Лікі в
найглибшому (першому) шарі Олдувайської ущелини (Східна Африка). Комісія з
27 експертів визнала, що вік щелепи ― 2 000 000 років. Або череп древньої
людини, знайдений в Петралоні (Греція). Вік знахідки ― 200 000 - 300 000 років.
Хоча подібні знахідки не згадуються в жодному підручнику і обходяться
мовчанкою в науково-популярних статтях, присвячених походженню й еволюції
людини, ці недавні приклади реальні: стоянки древньої людини в Каліко Хілз,
Каліфорнія (вік 500 000 років), у Флагстаффі, Арізона (вік 100 000 - 170 000 років)
і в Мішн Валлей в Сан-Дієго, Каліфорнія (вік 100 000 років).
Подібних прикладів досить багато. Нам, послідовникам Вед, зрозуміло, чому
палеонтологи більше знаходять черепи
примітивних людиноподібних видів, але, разом з
цим, рідше — аналоги черепів сучасної людини.
Одна з причин цього, на нашу думку, полягає в
тому, що високоцивілізовані послідовники Вед не
закопували, а спалювали фізичні тіла своїх
співвітчизників. Після відходу душі із тіла:
"Кремація — спалювання мертвого тіла —
найбільш буденний спосіб похорону у індійців з
ведичних часів і до сьогоднішнього дня".
 Неймовірні артефакти.
У лютому 1998 року за американським національному телебаченню був
показаний революційний документальний фільм
«Таємниче походження людини». Мільйонам людей
стало відомо про знахідки в штаті Невада складних
виробів, сотні знарядь праці віком 5 мільйонів
років! У Техасі (США), в 1934 році був знайдений
молоток, укладений в камінь, який утворився
навколо нього. Гірській породі, яка оповила
молоток, як кажуть, понад 100 мільйонів років.
Серед артефактів знаходяться сліди людини,
залишені в епоху динозаврів! Вони абсолютно ідентичні
слідам, які залишаємо ми з вами. У штаті Юта теж
знайшли відбиток озутої ноги на камені, на якому видно
навіть виїмка, що відділяла каблук від підошви. Цьому
сліду 505 млн років!
Людська фігурка з глини з Нампи, штат Айдахо, була
знайдена в 1889 р. Майстерно зроблена маленька фігурка,
що зображає людину була витягнута з породи, що
знаходиться на глибині 97 метрів і датується епохою Іліоплейстоцена, тобто
приблизно 2 млн років. Фігурка була явно жіночою та її форми там, де робота
була завершена, надали б честь відомим майстрам мистецтва. На поверхні
фігурки перебували нальоти безводного оксиду заліза, які свідчать про її давнє
походження.
В1853 році бостонські будівельники виявили щось
незвичайне. На глибині п'яти метрів в кам'яному шарі
віком пів мільярда років, вони виявили металеву вазу з
малюнком у вигляді квітів. У 1912 році в штаті Оклахома зі
шматка вугілля віком 312 млн. Років був витягнутий
залізний казанок.
Ще одна загадка: в шахті міста Хівенера в Оклахомі після вибуху на глибині
трьох кілометрів обрушився пласт вугілля, що приховував кілька бетонних
кубиків, відполірованих, як дзеркало. Через 137 метрів виявилася така ж стіна. І
знаходилося все це в вугіллі, сформованому 286 млн років тому. Шахтарі
доповіли начальству, і стіну вивезли в невідомому напрямку.
А от невеликі кулі з лимоніту (різновид
залізної руди) збереглись: років 20 шахтарі
Південної Африки постійно знаходили їх
сотнями в породі віком два мільярди років!
Вони настільки тверді, що їх важко
подряпати сталевим ножем. З них
щонайменше один мав три паралельно
насічені лінії, що оперізують його по
"екватору". Виконати ці борозни могла лише
розумна істота.
 Подібних аномальних знахідок безліч.
У своїх книгах «Заборонена археологія»,
або її скорочений варіант «Невідома
історія людства», а також «Деволюція
людини», які видані у двох варіантах —
для фахівців-науковців і для широкого
кола читачів, доктора наук Річард
Томпсон і Майкл Кремо приводять багато
прикладів добре задокументованих
археологічних знахідок, які не вписуються
в офіційну концепцію науки і тому
приховуються. Ви ніколи не дізнаєтеся про це від учених, так як дарвіністи зараз
контролюють всю науку. Вчені-археологи, звичайно, здають знахідки в музеї, але
в експозиції ті не потрапляють. Ніхто не знає, як їх представити з позицій
дарвінізму. А в Ватикані століттями збирають в архів стародавні книги і нікому
при цьому їх не показують, а тільки посвяченим.

Чому так відбувається?

Події, про які ми чуємо з блакитних екранів, друкованих видань, і з ЗМІ

стосуються в основному тільки політики і економіки. Увага сучасного
пересічного навмисно концентрується на двох цих напрямках, щоб скрити від
нього речі не менш важливі ...

Пропонуємо Вам кілька нищівних провалів, які супроводжували

палеонтологію зокрема і теорію еволюції в цілому, що б доказати, що дарвіністи
готові на багато чого, що б відстояти свою улюблену теорію.

«Piltdown man» (пілтдаунська людина)

У 1912 році, Чарльз Даутон заявив, що знайшов

поблизу англійського міста Пілтдаун останки (щелепу
і череп) перехідної форми від примітивної
напівлюдини напівмавпи до хомо сапієнс. Ця знахідка
викликала справжню сенсацію. На основі останків,
було написано не менше 500 докторських дисертацій.
Пілтдаунська людина була урочисто посаджу в
Британський музей палеонтології, як явний доказ
теорії Дарвіна.
Все б нічого, та ось в 1949 році співробітник
музею Кеннет Оаклі надумав перевірити останки
новим методом тестації на флуорін. Результат був приголомшливим. Виявилося,
що щелепа і череп належать різним істотам. Щелепа, за результатами тестування,
взагалі не перебувала в землі і швидше за все належить недавно покійній мавпі, а
череп знаходився там від сили десятки, але ніяк не сотні або тисячі років.
Подальші дослідження показали, що зуби черепа були досить грубо обтесані, щоб
співпасти з щелепою. Пілтдаунска людина була тихо винесена з музею.
 «Nebraska man» (небраська людина).

У 1922 році, Генрі Фейерфілд Осборн заявив, що знайшов зуб доісторичного

перехідного виду. Ґрунтуючись на цьому єдиному зубі, була реконструйована (на
папері) ціла горило образна людина. Газета "Лондон
Ньюс" від 24.07.1922 навіть опублікувала "наукову
замальовку" цілої родини "небраської людини" в печері
біля багаття. У 1927 році, інші частини скелета були
знайдені. Виявилося, скелет належав ... вимерлому виду
американських свиней.

«Jawa man» (Яванська людина, Пітекантроп)

Складається з фрагментів кісток, знайдених
на великих відстанях один від одного і невідомо,
чи належали вони одні й тій ж істоті. Більшість
останків складено з останків різних видів і
склеєні воєдино хорошою фантазією, або ж по
парі кісток не без допомоги тієї ж фантазії. Інші ж
рештки або являються звичайною людиною Хомо
сапієнс, або звичайною мавпою. Ось і отримали гарні картинки з вистави під
назвою "Еволюція".

«Pekin man» (Пекінська людина, Синантроп)

Макет, практично складений "під чесне слово прихильників
Дарвіна". Оригінали кісток на яких був відновлений скелет
«Pekin man» не існують, тому що були загублені.

Кистепера риба Целакант (Латимерія)

До недавнього часу, вважалося, ніби скелет цієї риби, що має нібито пару
десятків мільйонів років, є гордістю еволюціоністів, і є перехідною формою від
водоплавних до сухопутних тварин. Були намальовані фантастичні малюнки
виходу цієї риби на сушу. Однак починаючи з 1938-го року, Целаканта
неодноразово знаходили в Індійському океані. Раніше вважалось, що ці древні
риби вимерли ще 50 млн років назад! Як виявилося, це і понині живучий вид
риби, яка і не робить спроб вилазити на сушу. Більш того, вона ніколи не спливає
на поверхню, а тримається на глибині не менше 140 метрів під водою.
 Подібних фальсифікацій існує досить багато. Однак, після всього цього,
багато хто продовжує свято вірити в розкручену певними впливовими людьми
теорію Дарвіна, а про реальні факти, які її спростовують, продовжують
знищувати й замовчувати.

Постає питання: навіщо це приховувати, і кому це вигідно?

Людство так мало знає про події давнини, а також абсолютно не

намагається пізнати сучасні таємниці світу і загадки Всесвіту, що починаєш
дивуватися, чому істинне знання не цікавить більшість вчених, археологів і
дослідників.
Тут варто відзначити, що
офіційна археологічна наука, як і всі
інші матеріалістичні науки, розвивалася
і розвивається в одній світоглядній
схемі або, як кажуть вчені, матриці, яку
американський вчений Кук назвав
парадигмою. Парадигма означає не
теорію якусь, або установку на даний
момент, а певні рамки або правила. І все,
що входить в ці рамки та правила,
приймається як свідчення цієї системи,
а що не входить, відноситься до розряду "очевидне неймовірне". Сучасна наука,
зараз лежить, в плані світоглядному і десь навіть в політичному, ніж в плані
об'єктивного вивчення навколишньої дійсності.
У своїх книгах доктора наук Річард Томпсон і Майкл Кремо вказують на
існування в науковому середовищі такого підходу, який вони називають
«фільтрацією знань». Будь-які відкриття, які хоч в чомусь суперечать
нав'язуваній людству, атеїстичній за своєю суттю, теорії Дарвіна (від якої згодом,
до речі, він сам відмовився і багаторазово заявляв про те, що все існуюче
створено Богом), замовчуються або апріорі оголошуються «ненауковими».
Вчені ж, які зробили ці незручні для сучасної наукової системи відкриття і
наполягають на їх популяризації в суспільстві, як мінімум відразу позбавляються
кар'єри. В інших випадках їх фізично усувають.
Академік Доні Джорш стверджував, що якась організація планомірно
знищує древню історію планети, щоб переписати історію всього світу. У 2011 р.
він підготував доповідь для наукової конференції у Вашингтоні, щоб представити
світові докази археологічної війни що ведеться на планеті. Але цього йому
зробити не вдалося. Згідно з офіційною версією, він раптово помер в аеропорту
від серцевого нападу. При цьому з його багажу зникли всі матеріали
підготовленого ним для доповіді і ноутбук з ілюстраціями, які вчений віз з собою.
 На жаль, епоха, коли вчених спалювали
на вогнищах інквізиції, тягнеться і до цього дня.
Незвичайна смертність спостерігається і серед
сучасних вчених, наукової еліти, яка претендує
на об'єктивність і незалежність від будь-яких
видів політики. Звичайні люди про все це не
знають, тому що їх з дитинства, зі шкільної та
телевізійної лави, через ЗМІ занурюють в
систему помилкових уявлень про життя, що дозволяє маніпулювати і управляти
їх свідомістю, спрямовувати усе їх життя в потрібне маніпуляторам русло.
Через нав'язану нам дарвіністську теорію в свідомості більшості людей
поняття «допотопний» стало синонімом слова «примітивний». Водночас, багато
сучасних відкриттів дозволяють зрозуміти, що до згадуваного в багатьох
культурах потопу на Землі існувала цивілізація не менш розвинена, ніж та, в якій
ми живемо з вами зараз.
У школах сьогодні не говорять ні півслова про численні факти, які
доводять, що історія високорозвиненої людської цивілізації йде в глиб неозорого
минулого. Замість цього викладають неспроможну теорію походження людини
від мавп. Чому? Тому що, якщо буде відомо, що розумне життя на Землі існувала
ЗАВЖДИ — впадуть брехливі концепції життя, в рамках яких нас тримають.
Доведеться переписувати всі підручники. А що писати в нових?
Чимало дисертацій і наукових ступенів можуть стати недійсними, і багато
вчених втратять свої місця під сонцем, доходи, нагороди і пенсії. Зруйнуються і
деякі релігійні догмати. Стане зрозуміло, що, поза всякими сумнівами, Бог
спілкувався з людьми і в древні часи, поза нині відомих нам релігій. І тому не
бажаюча втратити своє становище наукова еліта, так само як і керівники
найбільш поширених релігій, за підтримки впливових політиків, роблять все
можливе, щоб сформовані ними зараз у більшості людей уявлення про життя
ніхто не зруйнував. Тому, що такими людьми легше управляти.
 «Історію пишуть переможці.»
Багато джерел були ретельно, дуже ретельно знищені з політичних або
релігійних причин! Кожен завойовник (вчасності колонізатори Африки, Азії, Індії
та ін.) з метою контролю намагається знищити культуру завойованого ним
народу, щоб деморалізувати його, позбавити його пам'яті предків, основи своєї
внутрішньої сили. Щоб наступні покоління не знали
про те, які цивілізації існували в цій країні до нього.
Відома цитата Джонсона Хайрама як ніколи є
доречною — «Першою жертвою війни стає правда». І
як ще сказав Наполеон Бонапарт: «Історія — це набір
узгодженої брехні.»
Вся історія зараз — це теорії. І змінюються ці
теорії в залежності від політичних поглядів і відносин
сучасних держав. Створити образ ворога чи друга,
залежність або свободу від чужої історії — ось,
мабуть, головна мета таких теорій.
У 213 році до н.е. за наказом імператора Чін Ші Хуанді в Китаї були спалені
абсолютно всі книги (за винятком кількох, залишених імператором для себе) і
були вбиті всі, хто зберігав їх, хто вмів читати і писати — всі «філософи», щоб
вони не могли відновити ці книги по пам'яті.
Іспанські завойовники — конкістадори — застали в Південній Америці
величезні бібліотеки літератури майя, які вони вщент знищили як неугодні
Богові.
 Та ж доля спіткала і Олександрійську
бібліотеку, яка була сховищем багатотисячолітньої
історії людства, один тільки каталог якої займав сто
об'ємних томів! Там же були винищені і усі
«математики» ― всі, хто володів хоч якимось знанням.
Ті, хто мали нести любов Ісуса іншим, здирали
з деяких шкіру живцем ― для залякування інших: щоб
знали, що чекає інодумців і волелюбних. Щоб
повністю знищити знання предків, церква спалювала
як «єресь» всі стародавні книги в усіх завойованих
країнах. У Європі, в слов'янських країнах, протягом
трьохсот років книги спалювали разом з тими, хто їх
зберігав.
Саме в зв'язку з цим, знання про будь-які існуючі до християнства культури,
а тим більше ― більш розвинені як технічно, так і духовно, з історією набагато
більш багатою і давньою, ніж нав'язувана всім зараз старозавітна юдейська,
зберігається від всіх у великій таємниці або знищується.
Багато вчених стверджують, що сьогодні ми живемо в умовах
«археологічної війни». За останні 20 років були знищені мільйони безцінних
артефактів. В інформаційних та археологічних війнах правда про минуле планети
тане буквально у нас на очах. А та інформація, яка поки що залишилася, ховається
дуже ретельно.
Індія, на жаль, також не уникла цієї долі. Наприклад, стародавня бібліотека
Наланди включала в себе найбільшу кількість манускриптів з усіх тем, поки не
була розграбована і спалена терористами-мусульманами. Але тим, не менше
величезна частина ведичних текстів, все ж була збережена, і дійшла до нас в
незайманому вигляді, ці священні писання і понині цінні для всіх людей на
планеті.
 Архітектурні залишки древніх цивілізацій.

Втішає те, що всі ці старателі зі знищення слідів давньої цивілізації не в

змозі зруйнувати те, що знаходиться на землі, в горах або під водою. З музеями
простіше, в них все зібрано, приходь і забирай. Головне захопити країну, а там
грабуй скільки душа бажає. Тому особливо турбуватися нам не треба, так як
слідів давньої цивілізації так багато по всьому світу, що всіх їх приховати або
знищити практично неможливо.
Відповідно до матеріалістичної еволюційної
теорії походження світу і життя на Землі, час ніби
рухається лінійно і є синонімом матеріалістичного
прогресу: вчора все було примітивнішим, сьогодні
— все більш досконале і більш технологічне. Вчора
не допускається більш розвинене суспільство, ніж
сьогодні. Однак факти уперта річ. Стоять на землі
Єгипту високотехнологічні монументальні колоси,
недоступні навіть сьогоднішній техніці!
Навіть за допомогою найсучасніших технологій ми не можемо спорудити
хоча б зменшену копію Великих пірамід. Японська компанія Nicon одного разу
спробувала, використовуючи сучасну техніку, побудувати піраміду, яку можна
порівняти за величиною зі справжньою. Але спроба не увінчалася успіхом: нові і
нові прорахунки і невдачі зрештою змусили японців припинити роботи.
Сім величних пірамід, виконаних з
глибокими знаннями математики, фізики,
астрономії, геології, а також зі слідами
машинної обробки твердих гранітів і
базальтів. Висота Великої піраміди (спочатку,
зараз трохи менше) дорівнює 146,59 м, площа
основи (спочатку) - 53 тис. м 2, маса - 6,3 млн.
т; споруда складається з 2,5 млн вапнякових
блоків середньою масою 2,5 т. Цього вистачило б на 30 Емпайр-стейт-білдингів
або на стіну через територію США туди і назад в майже 1 метр заввишки і 30 см
шириною. З вражаючою точністю вивірені боки основи піраміди ― (спочатку) 230
м кожна (розбіжності між гранями ― десятих і сотих частках метра). У наш час
для 25-метрової стіни хорошим досягненням вважається відхилення на 10 см; у
Великої піраміди при довжині в 10 разів більшої, грані збудовані з точністю
близько 0,5 см (!).
Як вважає академічна єгиптологія, Велику піраміду будували 10 тис. осіб
протягом всього 20 років (!?). Вапнякові та гранітні блоки пересували за
допомогою м'язової сили рабів, а при обробці цих блоків використовувалися
виключно мідні інструменти — зубила, свердла, пили, бо період Стародавнього
царства в історії Єгипту археологи відносять до мідного віку.
 На думку представників альтернативної
єгиптології, ці уявлення абсурдні. З огляду на
те, що Велика піраміда складається з 2,3 млн
блоків середньою масою 2,5 т, легко
підрахувати, що мулярам довелося б
монтувати по 4 блоки в хвилину!!! Представте
собі, муляр працює: хоп ― цегла, хоп ― цегла.
Але вибачте, цегла ― 5 кілограм, а блок ― дві
тонни найменший, 12 тонн найбільший. А їх
не просто треба розкласти, їх потрібно підняти на десятки метрів, а верхні вже на
сотні метрів. А крім усього іншого, це не просто склад блоків, це піраміда з
абсолютно точним орієнтуванням по сторонах світу, з абсолютно точними
лініями! Навіть сучасні будівельники не зрівняється з такими вмілими древніми
каменщиками!
З розрахунків академічних єгиптологів виходить, ніби весь комплекс Гізи
побудований за 66 років; навіть якщо допустити, що фараони починали будувати
піраміди відразу з моменту вступу на трон і весь час правління займалися тільки
цим, це абсолютно нереально, враховуючи обмежені людські ресурси і
відсутність розвиненої науки і технології з точки зору сучасної єгиптології.
Як зазначає фізик С.Н. Павлова: «Якщо уявити обсяг робіт, то ні набрати
потрібної кількості робітників, ні прогодувати їх Єгипет просто не міг. В офіціозі
вважається, що в той час єгиптяни не мали навіть колеса, праця була тільки
ручна! А інструменти були мідні і примітивні. Ох ця єгиптологія!».
Насправді ж парадокс, який часто приводить в збентеження істориків, і який
ретельно приховується — в історії Стародавнього Єгипту немає періоду
примітивної культури, він завжди був високорозвиненою державою.

Мало хто знає, що піраміди, подібні єгипетським, розсіяні практично по всій

нашій планеті, деякі існують навіть в Криму. В одному тільки Китаї пірамід,
подібних до єгипетських, понад сто.
 Стоять високогірні споруди з багатотонних монолітів і в Перу (Мачу-Пікчу,
Ольянтайтамбо) і Болівії (Туанако), пірамідальні комплекси в Мексиці (Чичен-
Іца, Теотіуакан, Паленке, Чолулу), піраміди під водою озера Рок (США) і в
Японському морі, існують навіть піраміди під землею.

Кілька років тому Інтернет «підірвало» сенсаційне повідомлення,

поширене інформаційним агентством Prensa Latina: В районі Бермудського
трикутника, недалеко від берегів Куби, група канадських вчених, що працюють за
контрактом з кубинським урядом, знайшла загублене місто. На глибині 700
метрів підводний робот відзняв руїни будівель, чотири гігантські піраміди і
монумент, схожий на статую сфінкса. Архітектурні особливості говорять на
користь того, що місто було побудоване
древньою індійською цивілізацією. Про те, що
на дні в зоні Бермудського трикутника є щось
дивне, ще в 1991 році заявив відомий
океанограф Верлаг Мейер. Він стверджував,
що під час обстеження дна трикутника сонари
показали наявність гігантських пірамід,
розмірами перевищують піраміду Хеопса!

Піраміди служили храмами, в яких відбувалися вогненні жертвопринесення

і обряди. Піраміди, це давні святині, і пов'язана з ними діяльність відігравала
найважливішу роль в передачі духовних послань і в духовних контактах.
 Насправді піраміди споруджували не для того, щоб вони служили
усипальницями. Однією з їх функцій була функція підсилювача, який забезпечує
зв'язок між різними вимірами, що дозволяло інопланетянам спілкуватися зі
своїми братами і сестрами з інших світів, що в той час було звичайним явищем.
Піраміди — також, це трансформатори енергії, що витягають її з космосу і
накопичують її в саркофагах.

А ось, мабуть, найвідоміший мегаліт нашої планети. У місті Баальбек

знаходиться справжня археологічна скарбниця «Південний камінь» ―
мегалітичний блок. Вага каменю 1050 тонн, за розміром він досягає понад 20
метрів в довжину і понад 4 в ширину і висоту.
Цей «малюк» так і не був вийнятий з каменоломні, але, судячи з усього,
підготовлений для завершення платформи храму. Цей блок відомий ще з давніх-
давен і є одним з найбільших оброблених людиною каменів у світі. У порівнянні з
ним всі інші чудеса виглядають милими будівлями для дитячих майданчиків. Те,
що знаходять в Баальбеку, взагалі важко вкладається в яку б то не було наукову
концепцію через позамежного гігантизму кам'яних блоків, узятих для
будівництва споруд в так званому римському стилі.
Але розкопки 2014 року, про результати яких мало кому відомо, виявили
ще більше дивацтв, що ставлять офіційну
науку в вкрай незручне становище.
Проведені розкопки цієї місцевості, явили
світу ще більший мегаліт, що лежить під
Південним каменем. Його вага дорівнює,
приблизно, 1650 - 1670 тонн! Висота і
ширина близнюка Південного каменю
виявилися близько 6 метрів, довжина 19 з
половиною метрів.
 Виявилося, що будівництво з блоків вагою
до 1000 тонн і більше ― не було проблемою для
жителів цього древнього міста в той час, як для
нашого покоління це робота позамежної
складності. Тому що, тільки недавно в світ
вийшов кран такої потужності, який зміг би
впоратися з підйом такого вантажу. Тому, версія
вчених про те, що представники древньої
цивілізації користувалися мотузками і колодами просто до болю смішна.
Що це — звичайна природна тріщину-
ватість, як кажуть геологи? Або лазерний різець
прибульців? Цей камінець був розпиляний на дві
частини, але пила або те, що виконувало функцію
пили, не дійшла до низу і пізніше ці дві частини
були розділені, а нижній край криво зламався.

А цей
валун в Саудівській Аравії взагалі феєрично
розпилений, як ніби розрізаний мечем.
Науковці знову скажуть, що вітерець надув.
Хоча ні, це ж ерозія. Та й взагалі, це камінь
себе сам так розрізав.
Сліди явно машинної обробки древніх
мегалітів розкидані по всьому світу але, мабуть це все вигадки і зробити подібне
дуже просто за допомогою м'язової сили і мідних інструментів, чи не так?:) Ну а
поки науковці намагаються з розумним виглядом придумати чергову
неспроможну теорію щодо всього цього, альтернативники продовжують свої
незалежні дослідження. Адже абсолютно очевидно, що без високотехнологічного
обладнання, що перевершує сучасне, подібні роботи здійснити неможливо. (Фото
індійського храма Хосайлешвара, 1100 рік н.е.)
 Прадавні обсерваторії та пам'ятники.
Існують десятки тисяч різних таємничих будівель з каменів ─ дольмени,
менгіри, кромлехи, мегалітичні споруди, які розкидані по всьому світу, і вже
кілька тисячоліть зберігають таємниці свого походження і призначення.

Такі споруди стародавньої цивілізації зустрічаються Росії (Аркаїм,

Геленджик, Сочі, Туапсе, Саяни, Прибайкалля, Хакасія, та ін.), Абхазії (Сухумі),
Італії (Бішелье, Лечче), Франції (Бретань-Карнак), Вірменії (Караундж), Іспанії,
Індії, Іраку, Сирії, Кореї, Японії, Північній Америці, Північній Африці (Алжир),
острові Пасха, і навіть в Україні (Крим, Закарпаття).
Офіційна наука визначає вік таких мегалітів від 3 до 5 тисяч років (мідний,
бронзовий вік), але ряд дослідників вважають, що деяким кам'яним спорудам
понад 10 тисяч років.
Деякі відомі кромлехи-мегаліти — це
найдавніші обсерваторії: Стоунхендж
(Англія), Ньюграндж (Ірландія), Гозекське
коло (Німеччина), Асуанський кромлех —
Набта Плайя (Єгипет) з вигравійованою на
горизонтальній скелі в край точною картою
Чумацького Шляху, зображеною з
Галактичного полюса 19000 років тому.
 Як і навіщо були побудовані дольмени, менгіри, кромлехи? Якими
інструментами обробляли каміння тисячоліття тому? Хто спорудив ці грандіозні
споруди? Як будівельникам вдавалося доставляти на десятки і сотні кілометрів
багатотонні камені і встановлювати їх? Відповіді на ці питання досі залишаються
загадкою.

Інші сліди стародавньої цивілізації.

Виявлені грандіозні стародавні малюнки на

високогірному безводному рівнинному плато Наска і
Пальпа в Перу. Цей ряд елементів яких видно лише з
великої висоти, є орієнтиром для посадки космічних
кораблів-віманів, описаних в Ведах.
Дивовижне мистецтво — печерні розписи, гідні пензля Мікеланджело,
виявлені в печерах Іспанії, Франції, України, Уралу, Алтаю, Кавказу, Монголії,
Америки, Африки.
Унікальна, рельєфна, тривимірна кам'яна карта
частини уральського регіону глибокої давнини, що
зображає як природний рельєф, так і грандіозні штучні
гідротехнічні споруди, в порівнянні з якими канал
Волго-Дон здається невеликим струмком. Карта
створена з невідомих сучасній науці технологій. Якими
методами була досягнута разюча точність рельєфу ― теж невідомо.
І навіть якщо знахідки не такі старовинні як
попередні, а мають вік походження близько 16
століть, наприклад, як «Стовп Індри», в їх появі і
існування на нашій планеті багато загадок.
Згаданий стовп — це одна з таємничих пам'яток
Індії. Конструкція з чистого заліза стоїть неподалік
від Делі в Шімайхалорі вже 1600 років і не іржавіє.
Скажете, що ніякого секрету немає, якщо якийсь металевий стовп на 99,5%
складається з заліза? Безумовно, але уявіть собі, що жодне металургійне
підприємство сучасності без докладання особливих зусиль і коштів не віділлє
зараз 7,5 метрового стовпа з перетином в 48 сантиметрів і відсотком вмісту в
ньому заліза 99,5%. Чому ж стародавнім людям, що мешкали в тих місцях в 376-
415 роки, виявилося під силу зробити подібне?
Вони ж ще, незрозумілим чином для сьогоднішніх фахівців, нанесли на стовп
написи, які говорять нам про те, що «Стовп Індри» зведений під час правління
Чандрагупти, з нагоди перемоги над азіатськими народами. Цей древній
меморіал досі є Меккою для людей які вірять в чудесні зцілення, а також місцем
для постійних наукових спостережень і дискусій, які не дають жодної відповіді на
питання про сутність чудо-колони в Індії.
 Який можна зробити висновок з перерахованих вище фактів?

Попри те що наука не перше сторіччя вивчає древній Єгипет, Шумеру та

Центральну Америку, знання про походження цих древніх культур досить
туманне. На даний момент офіційна доктрина говорить, що раніше, в четвертому
тисячолітті до нашої ери, існували тільки примітивні рабовласницькі колонії. А
десять тисяч років тому промисел людей обмежувався тільки полюванням і
збиральництвом.
Згідно з офіційними підручниками,
єгипетська цивілізація зародилася незадовго
до третього тисячоліття до н.е. До цього
існували тільки прості землеробські
культури нового кам'яного віку. Раптовий
світанок єгипетської цивілізації наводить на
думку, що вона виникла на ґрунті ще більш
давньої великої культури. Єгипетський
папірус і записи на камені повідомляють про
якийсь таємничий період, коли могутні істоти борознили небо на повітряних
кораблях і заснували династію фараонів. Єгипетський жрець Маніфон повідомляє
про хронологію царів Єгипту, правлячих 25 тисяч років.
Те ж можна сказати і про Шумерську цивілізацію. У Шумері різко з'явилися
писемність, математика, металургія і астрономія. Ще недавно Шумери вважалися
колискою цивілізації, але нова знахідка міста Тель-Хамуакар показала, що
незалежно від шумерів в ту ж епоху існували високорозвинені культури. У
Південній Америці найдревнішому місті альмеків 3,5 тисячі років. На той час
індіанці вже були прекрасними інженерами, хоча з точки зору археології
цивілізація альмеків з'явилася несподівано і в досить розвинутій формі.
Археологи не спостерігали будь-яких
плавних і тривалих етапів її становлення.
Яким чином вчорашні скотарі так швидко
навчилися вирізати з базальту 20-тонні
голови і транспортувати їх на відстань в
100 км, а також створювати складні
календарі? Цей містичний стрибок в історії
стародавніх культур був настільки
стрімкий, що по допущенню деяких вчених
тут не обійшлося без «впливу якоїсь
високорозвиненої материнської цивілізації». Іншими словами, культури Єгипту,
Шумери і Центральної Америки могли бути привнесені ззовні. Одна з теорій
говорить про зниклу Атлантиду, хоча на морському дні ніяких ознак її не
виявлено. Однак древні письмена Індії знову і знову нагадують про існування
найвищої всесвітньої цивілізації, центром якої був острів Індостан.
 Індія — колиска світової цивілізації?

«Уже двадцять п'ять століть тому вона [Індія] була широко відома. Коли
Вавилон ще бився з Ніневією за своє панування, коли Тір ще тільки засновував свої
колонії, коли Афіни тільки набирали силу, коли Рим ще не був відомий, коли Греція
ще не змагалася з Персією, а Кіпр ще не прикрашав собою корону Перської монархії,
коли Навуходоносор ще не захопив Єрусалим ... вона вже досягла величі, якщо не
слави». ― М. А. Шеррінг (1868 р.)

Виходячи з раннього датування Ріг-веди (4000 рр. до н.е.) і переконливих

доводів на користь того, що ведичні астрономія і геометрія передували
астрономії і геометрії інших відомих цивілізацій старовини, деякі вчені, такі як
Н.С. Раджарам, Джордж Ферштайн, Субхаш Как і Девід Фроулі, висунули сміливе
припущення, що Індія була "колискою цивілізації".
Вони пов'язують недавно відкриту ранньоєвропейську цивілізацію (яка
більш ніж на тисячу років передувала давньошумерській і давньоєгипетській) з
хвилями переселенців або вигнанців з північно-західної Індії. Більш пізні міграції,
викликані або кліматичними змінами, або військовими діями, швидше за все,
привели хітітів в західну Азію, іранців — в Афганістан і Іран, а багатьох інших в
інші частини Євразії.
Подібний сценарій зажадав би повного перегляду історії стародавнього світу
— особливо якщо додати до сказаного засновані на деяких речових доказах
твердження, що ведичні індійці встановили торговельні зв'язки з Центральною
Америкою і Східною Африкою не пізніше 2500 р. до н.е. Тож не дивно, що "нова
хронологія" викликає серед вчених не тільки суперечки, а й емоційне збудження.
Щоб повністю затвердити її будуть потрібні набагато більш вагомі докази, а
багато тверджень, можливо, доведеться взяти назад. Безсумнівно, однак, те, що
"стара хронологія" дискредитована і що вчених, які вивчають не тільки Давню
Індію, але і Стародавній Світ в цілому, чекає багато несподіванок.
 Історики сходяться в думці, що найбільш ранні відомі цивілізації, що
залишили про себе писемні пам'ятки, існували приблизно в один і той же час в
Месопотамії і в долині Інду на півночі Індії. Але
оскільки ми не маємо відомості про релігію, що
існувала в Шумері, а такі дані, пов'язані з районом
Інду у нас є, то можна вважати, що найдавніші в
світі містичні вчення виникли в Індії. Одвічні
духовні вчення Індії володіють такою чарівною
силою, що полонять мільйони: від мандрівників,
що прагнуть до засніжених висот Гімалаїв, до
аскетів, що віддаються медитації на берегах
священного Гангу. На жаль сучасні люди вважають
за краще шукати своє коріння в стародавній
культурі Середземномор'я і Месопотаміі, тоді як
Індія представляється їм чимось далеким.

В якому напрямку рухатися?

На сьогоднішній день у всьому світі накопичилася така кількість достовірних

відкриттів, що спростовують традиційну версію історії, що для того, щоб їх
пояснити, необхідно створити нову систему історичних уявлень. Яка включала б
у себе дані всіх достовірних джерел про події минулого і логічно їх трактувала.
Звичайно, виконати таку роботу, дотримуючись усіх вимог наукової школи, під
силу тільки великій команді вчених. Над цим повинні працювати науково-
дослідні інститути, що фінансуються державою, і кафедри історії великих вузів.
Але, на жаль, сьогодні фундаментальна наука самоусунулася від вирішення
цього завдання. Академіків і докторів, викладачі вузів і автори історичних
підручників продовжують наполягати на непогрішності існуючої версії історії і
вперто не бажають помічати новітніх відкриттів. Будь-які факти, які не
вписуються в їх картину минулого, вони оголошують фальшивими або просто не
помічають. Виникла парадоксальна ситуація: факти, які спростовують теорію,
офіційно визнаються науковим світом, але сама теорія при цьому не змінюється! І
це триває десятиліттями.
А тим часом необхідність пояснити
зроблені відкриття і дати суспільству нову
несуперечливу картину минулого давно назріла.
Тому окремі дослідники по всьому світу, не
чекаючи офіційної науки, стали створювати свої
версії походження життя на планеті Земля. В
цьому багатьом вченим допомагають Ведичні
трактати.
 Всесвітня Ведична традиція.

З різних авторитетних джерел, і в тому числі з самих Вед, ми дізнаємося, що

стародавня ведична цивілізація була всесвітньою. Сьогодні вчені говорять про
таке явище як глобалізація: весь світ об'єднується в
єдине ціле за допомогою інтернету, швидкісним засобам
пересування, єдиної світової економіки — і так далі.
Експерти-матеріалісти вважають глобалізацію
феноменом виключно XXI століття. Однак ті, хто серйозно
вивчав давню історію світу, прекрасно знають, що за часів
ведичної культури, також існувала єдність культур і
народів.
Зрозуміло, що таке бачення було категорично неприйнятним для перших
західних дослідників, світогляд яких сформувався на християнській традиції.
Проте, з часом, коли фактів, що підтверджують в минулому існування ведичної
цивілізації, стало нагромаджуватись величезна кількість, то ігнорувати це стало
просто не можливим.
Всі країни, в яких уціліли свідоцтва про давнє минуле, зберігають сліди
ведичної культури. У тому числі ті, які сучасні вчені до індоєвропейських навіть
не відносять.

Америка.

Наприклад, в культурі індіанців мая ми знаходимо багато рис тантричного

поклоніння Шиві. Це відомий напівбог в ведичній традиції, якому і зараз
поклоняються багато послідовників індуїзму.
Відомий вчений-індолог Ганапаті Шастрі,
який детально вивчав життя індіанців, проводячи
вимірювання в містах древніх цивілізацій
Південної Америки, — в Перу і в Чичен-Іці
(Мексика), які є ровесниками єгипетських пірамід,
він виявив схожість ацтекської та ведичної
культур в архітектурі, звичаях, мотивах живопису,
вимірах часу, календарях і знанні астрономії.
Ацтеки будували особливо важливі споруди по
східно-західному напрямку сонця, точно так само
як більшість ведичних храмів побудовані згідно
Васту — лицем до сходу сонця. Одна головна
відмінність ацтекського поклоніння від
ведичного в тому, що не існувало ведичного звичаю людських жертвоприношень.
Ацтеки відійшли від істинного ведичного способу життя.
 Грецька міфологія.

Грецька гора Олімп відповідає Ведичній Меру ― це архетип вселенської гори

― осі світу. А ім'я владики Олімпу ― Зевс, ― це модифікація Ведичного Індри ―
«Владики неба».

Платон, Піфагор і Веди.

Про те, що Піфагор був знайомий з ведичною

математикою, вже писалося. Безсумнівно, був
знайомий з ведичною філософією і Платон. В його
світогляді ми знаходимо вчення про перевтілення
(метемпсихозі), яке близьке до ведичного. Найбільш
докладно воно викладено в його діалозі «Федр». Віру
в перевтілення (реінкарнацію) поділяли з Платоном і
Піфагор та Сократ.
Знамените вчення Платона про те, що видимий
світ є лише відображенням або тінню вищого світу,
світу ідей, також є ведичним уявленням. Описуючи
матеріальний світ, «Бхагавад-Гіта» наводить приклад
перевернутого дерева, коріння якого знаходяться вгорі, а крони внизу («Бхавад-
Гіта», 15.1).

Ланка, Таїланд, Китай — вплив «Рамаяни».

У багатьох країнах Сходу ми знаходимо величезний вплив «Рамаяни» —

епосу, який розповідає про діяння аватари Господа Рами (Який побудував той
самий «Міст Рами» про який було написано раніше). Наприклад, існує відома
китайська книга про пригоди Сунь-Укуна, царя мавп, прообразом якого є цар
мавп —Хануман з Рамаяни. Вона вважається класичним твором китайської
літератури.
 "Рамаяна" також відома під назвою "Рамакьєн" в Таїланді, "Серат Рама" в
Індонезії, "Яма Пве" в М'янмі, і "Махарадіа Лавана" на Філіппінах. Вона
зображується різними художніми засобами: музикою, пантомімою, поезією,
народними танцями, сценічними постановками, декламацією, за допомогою
відеофільмів і коміксів. Історії та персонажі, пов'язані з "Рамаяні", близькі серцям
понад мільярд людей у всьому світі.
У Таїланді всередині буддистських храмів ми бачимо безліч ведичних
божеств — Нараяну, Гаруду, Агні, Ваю, а всіх імператорів правлячої династії досі
звуть «Рама I» «Рама II». На Ланці також повсюдно зустрічаються зображення і
скульптури Рами і Ханумана.

Японія, Китай.

В основі даоських медитацій і бойових мистецтв Сходу лежать медитативні

практики Аштанга-йоги і Каларі-паят — ведичної системи тренування воїнів
(кшатріїв), яка передбачала вільне володіння 300 типами зброї і прийомами
самооборони. Ці практики були принесені в Китай з Індії буддистським ченцем
Бодхідхармою (на японській Дарума) — засновником
легендарного Шаоліня. Однак якщо ведичних йогів
цікавила насамперед «внутрішня алхімія», то з
буддистсько-даоською традицією пов'язаний
інтенсивний розвиток єдиноборств і поєднання
медитативних технік з прийомами самооборони.
 Гіперборея. Цивілізація Арктики і Антарктиди.

Не суперечить даним Вед і гіпотеза про

існування арктичної (гіперборейської)
цивілізації. Навпаки, за часів золотого віку,
згідно з Ведами, на всій Землі, в тому числі на
полюсах, був сприятливий м'який клімат. Не
тільки в Арктиці, але і в Антарктиді існувала
цивілізація. Про це, зокрема, свідчить
знаменита карта адмірала Пірі Рейса 1513
року, де Антарктида картографована без
льоду, де раніше був субтропічний клімат (про
що свідчать численні знахідки там мамонтів)
Де перебувала легендарна Гіперборея, згадується і Геродотом, якого
Арістотель називав «батьком історії», і позначена на давній мапі Герхарда
Меркатора, перемальованої ще за часів Олександра Македонського з ще більш
давніх карт. Крім точного зображення всіх існуючих нині материків, на цій карті
на місці Північного полюса позначений також зниклий зараз під водою материк.
Перші створені нашою цивілізацією карти з'явилися тільки через півтори тисячі
років, коли у моряків з'явилися точні прилади для вимірювання часу і їх
географічного знаходження.
На карті Герарда Меркатора, 1595 року,
зображений вже не антарктичний, а арктичний
континент. Ми бачимо зображення чотирьох
потоків, відповідних ведичному опису про
небесну ріку Гангу, яка розпадається на чотири
струмка, падаючи на Землю. Опису зниклої
арктичної цивілізації присвячена класична
праця Бала Гангадхар Тілаки «Арктична
прабатьківщина в Ведах» (1956).
Найбільш яскраву схожість ведичної
культури можна побачити з культурою
слов'ян, але про це трохи пізніше.

Ведична культура як основоположна для всієї Землі.

На підставі вищезазначеного можна зробити важливий висновок. У

сучасному суспільстві ведична культура розуміється лише як одна з багатьох
культур, ведичний світогляд — як один з багатьох можливих світоглядів. Однак
занурюючись в глибини минулого людства, ми будемо відкривати, що ведична
культура є основоположною для всієї культури Землі.

Історичні хроніки ведичної цивілізації.

 Веди не поділяють точки зору про те, що зараз ми досягли піку свого
розвитку. Вони кажуть, що стародавня цивілізація була більш високорозвиненою,
але не техногенною. Те, що зараз досягається за допомогою техніки, тоді
досягалося за допомогою обрядів, мантр (мовних формул) і містичних сил. Тому
могли орати на биках, але використовувати ядерну зброю. Ця цивілізація жила в
гармонії з природою і була екологічною.
У Махабхараті, Шрімад Бхагаватам і «Нарада-Пурані» описується життя
людей ведичної або арійської цивілізації. Ця цивілізація характеризується як
епоха достатку і максимальних досягнень людства. Люди жили в красивих містах
з сотнями палаців, де кожне місто було схоже на «місто царя небес — Індри». Їх
оточували сади, що дають смачні плоди, парки з гірляндами запашних квітів і
співучими птахами».

Природа відрізнялася щедрістю і багатством, і людство жило щасливо, не

відчуваючи турбот і повсякденної важкої праці. Торгівля і землеробство
процвітали. Міста були повні купців і ремісників. Всі були хоробрі, добрі і
щасливі. І не було там грабіжників і людей, схильних до беззаконня. «Не було ні
хвороб, ні обману, почуттів заздрості, ні плачу, ні гордині і жорстокості, не було
сварок і недбайливості, ворожнечі, образ, страху, страждань.»
Люди були задоволені, доброзичливі, спокійні, стримані і терпимі, черпали
радість всередині своєї істинної сутності, а не у зовнішній діяльності,
спрямованої на тішення почуттів. Вони розуміли свою духовну природу і жили в
гармонії з Богом, природою і один з одним, бачили всіх навколо рівними і завжди
прагнули до духовної досконалості. Всі жили однаково довго і були однаково
прекрасні.
Вони не знали горя і були вельми прив'язані до істини. Розум їх завжди був
умиротворений. Люди практично ніколи не хворіли і не відчували горя, не
завдавали шкоди іншим істотам і були позбавлені релігійного лицемірства. У всіх
було вдосталь всього, ніхто не здійснював неправедних вчинків.
 Люди жили чистим життям, не вживали одурманю-
ючих речовин, дотримувались вегетаріанства, у них
були міцні сім’ї. Моральні та культурні принципи були
на дуже високому рівні. Під особливою опікою і
захистом перебували люди похилого віку, діти, жінки,
брахмани (священнослужителі, вчителі), та корови.
Світосприйняття представників ведичної
цивілізації було дуже цільним. Воно ґрунтувалося на
розумінні незримих зв'язків між усіма явищами буття,
на знанні про те, що енергія дій, думок, слів і вчинків
ніколи не пропадає безслідно.
У канонічних текстах описується, що в ведичні часи люди були багаті
духовно, і активно займалися духовною практикою. Духовністю були пронизані
всі сфери життя, починаючи з мистецтва, музики, архітектури, літератури й
закінчуючи кулінарією й системою харчування.
Кожен дотримувався своєї дхарми. (Дхарма —
встановлена Ведами система поведінки, яка включала
в себе всі обов'язки людини щодо суспільства, Бога і
самого себе.) Тому кожен в той час мав максимальні
можливості реалізувати себе духовно. Люди були
наділені якостями, які є основою релігійності:
аскетизмом, чистотою, милосердям і правдивістю.
Ви спитаєте, як люди досягли такого високо
рівня життя? Відповідь проста: вся їхня цивілізація
базувалася на приписах Ведичних писань — ідеальної
інструкції до життя, даної Самим Богом.

Веди про минуле людства. «Історія навпаки».

Що ж говорять Веди про найдавніші долі людства? Ведична концепція

минулого планети — це «історія навпаки».

Великі епохи.

На противагу західним уявленням про незворотність або лінійність часу, в

Ведах, реальність розглядається під кутом зору циклічних періодів. Веди
пояснюють, що існують чотири великі епохи людства: Сатья, Двапара, Трета і
Калі. На санскриті ці епохи називають «югами», «юга» ― значить «епоха». Це
знання про епохи свого часу було загальнолюдським. У грецьких авторів Гесіода
й Овідія ми також знаходимо вчення про чотирьох століття людства: золотий,
срібний, мідний і залізний. У народних казках згадуються три царства: золоте,
мідне і залізне.
 Сама природа протягом свого існування показує
приклади цього: повторюються пори року, дні тижня, день
змінюється ніччю, а потім знову настає день. Аналогічно
цьому, наш Всесвіт також проходить певні цикли.
У ведичних текстах в найдрібніших подробицях
повідомляється про тривалість цих циклів. Цикл Дивья-юга
складається з чотирьох століть, кожен з яких за тривалістю
коротший попереднього: Сатья-юга (іноді звана Крита-юга) триває ― 1 728 000
років, Трета-юга ― 1 296 000 років, Двапара-юга ― 864 000 років і Калі-юга, або
нинішнє століття ― 432 000 років. Ці періоди відповідно називаються — Золотим,
Срібним, Бронзовим і Залізним століттями.
Ми живемо в період Калі-юга, і до теперішнього часу пройшло вже п'ять
тисяч років цього століття. Приблизно через 427 000 років відбудеться часткове
руйнування всесвіту, і потім настане нова Сатья-юга. Згідно з текстами,
тривалість століть скорочується від Сатья-юги до Калі-юги, відповідним чином
зменшується благочестя і інші добродійні якості.
Способи поклоніння Богові згідно Вед, в
кожному з цих століть були різні: в Сатья-югу
Абсолют досягали шляхом глибокої медитації;
в Трета-югу це здійснювали за допомогою
складних обрядів та ритуалів; в Двапара-югу
найкращим методом було поклоніння Богу в
храмах; в Калі-югу для самореалізації
рекомендується повторювати святе ім'я
Господа, або займатись пракикою мантра-медитації.

Ману — прабатьки людства.

Веди розкривають нам, що людство існує вже мільйони років. Людина ніколи
не походили від мавпи. Ці види співіснували паралельно.
Згідно Вед, прабатьками всіх людей являються мудреці Ману — засновники
людства, які сходять з Сварги — вищих планетних систем, планет богів — і
заселяють Землю. До сих пір в санскриті слово «людина» звучить як ― «Ману», на
німецькій ― «der Mann», на англійській ― «the Man».

Адам і Єва в Ведах.

Цікаво відмітити, що в Ведах (в Бхавішья Пурані) є і історія про Адама і Єву,

якби це дивним не було. І історія ця така.
Жив на стику двох епох ― Двапара-юги і Калі-юги великий цар Яяті, і було у
нього 5 синів. Напередодні епохи Калі, коли відбуваються великі астрологічні
зміни, під впливом негативних енергій усі п'ять синів царя стали млєчхами
(м’ясоїдами). Це віщувало про початок падіння цивілізації. Також млєчхами стали
і піддані цих царевичів. Зазвичай напередодні епохи Калі брахмани (священники)
проводять млєчха-ягью, обряд, в результаті якого м'ясоїди стають безплідними і
сама здатність їсти м'ясо в суспільстві вироджується. Але оскільки млєчхами
стали діти царя, то батько просто вигнав їх з своєї країни разом з їх підданими в
незаселені землі. В подальшому, сини царя Яяті, та їх потомки, започаткують нові
держави (Турцію, Грецію). І як було передвіщено в Ведах, вернуться назад і
завоюють Індію. Що і зробив спочатку Олександр Македонський, а потім і
мусульманські правителі.
Отож, з вигнаними з ведичної цивілізації синами царя Яяті був і один йог, і
звали його ― Адхама. Ім'я «Адхама», або Адам, на санскриті буквально означає
«вигнаний з рідної землі», тому що «Дхама» ― це «оселя», звідси походить
українське слово «дім», а «а» ― це префікс заперечення. Тобто «Адхама» означає
«вигнаний з дому, з рідної землі». Адхама був йогом-вікамбарою, тим, хто не хоче
покривати себе одягом.
Вигнанці вирішили самі зробити спеціальний
обряд (ягью) для очищення від гріхів і захисту від
впливу епохи деградації — Калі-юги. Але через те,
що навіть їхні священники їли м'ясо, їх теж
торкнулася тінь гріха: обряд жертвопринесення,
яке вони провели, дав непередбачуваний
результат. Зрештою, з вогню вийшла красива
дівчина. Її назвали Хавьяваті — (у Біблії ― Єва, а на
івриті ―Хава), народжена вогненним обрядом. Хавьяваті в силу свого
народження, як і Адхама, теж була вікамборою, і вона не хотіла прикривати себе
одягом.
Другим же продуктом жертвопринесення, був плід, який викотився прямо з
вогню. Цей плід ввібрав всі гріхи людей, що зібралися там. Несподівано до вогню
підкрався Калі, уособлення пороку, і вкрав цей плід.
Цей Калі, являється повелителем нашої епохи Калі-юги, це приблизно аналог
біблійного Сатани, з тією лише різницею, що він не є реальним антиподом Бога,
тому що у Бога не може бути ніякого антипода. Він просто грає роль тимчасового
ворога, або такого негативного персонажа, в божественній виставі, який розігрує
Сам Бог. Ось в цьому принципова відмінність християнського поняття про сатану
і, того як цю ідею описують Веди.
Нинішня епоха є найкоротшою і завершальною в поточному циклі. І вона
віддана до влади безбожників, щоб вони теж мали можливість трохи пожити так,
як їм хочеться. Нехай побавляться. Нехай побігають. Найкоротша епоха їм
віддана. Але для цього їм потрібен могутній покровитель, який створить всі
умови для атеїстів. І ось цей Калі спостерігав, як поступово зросла кількість
людей, що відійшли від Бога. Саме їх нащадки повинні були стати провідниками
його політики.
 Але вернемось до історії. Отже, Калі таємно викрав плід, який ввібрав в себе
всі гріхи учасників обряду жертвопринесення. Люди ж, звинуватили в пропажі
Хавьяваті і Адхаму, і прогнали їх. Вигнаний Адхама став молитися і медитувати на
Бога, щоб дізнатися, як йому жити далі. І Господь з серця сказав йому: «Ти
повинен взяти Хавьяваті і піти в Текіна Ачалам (район Ірану), там побачиш
божественний сад. Увійдіть в цей сад і живіть там».
У цей же самий час, Калі з'явився серед учасників жертвопринесення і став
хвалитися: «Це я вкрав плід ваших гріхів і я нагодую їм Адхаму і Хавьяваті. Так
через їх кров я передам гріховні реакції по всьому світу ". Після цих слів він зник.
Мудреці засмутилися, але було вже пізно ...
Одного разу Хавьяваті ввійшла в сад, і
Калі, перетворившись в нага (змія),
простягнув їй яблуко: «Це плід знання. Ти ж
хочеш знати, як все влаштовано?» Хавьяваті
відповіла: «Так, хочу». «Тоді скуштуй це», ―
сказав Калі. Адхами поруч не було, він
забороняв своїй дружині їсти ці плоди. Тобто
ми бачимо деякі паралелі з біблейською
версією, як Єві було заборонено їсти плоди з
дерева пізнання. Тобто розбіжності очевидні
в історії є, але є також і схожість, яку неможливо ігнорувати. І Хавьяваті вкусила
цей плід, і серце її осквернилось гріховними бажаннями. Згідно Вед, якщо серце
жінки або чоловіка нечисте та повне хиті і пожадливості, тоді у них не може бути
хорошого потомства. Отже, від цього союзу Адхами і Хавьяваті, або Адама і Єви, як
раз і пішла, ця гілка прабатьків роду людського, яка стала носієм сили Калі ―
сили деградації і гріха.
І за версією Вед, Адам і Єва, як ми бачимо, це не прабатьки всього людства,
а це лише предки людей постведичної цивілізації, які не відрізнялися особо
високою культурою і особливою тягою до духовності. Таким чином, ми бачимо,
що те, що згідно з Біблією вважається початком людської історії, згідно Вед є
лише початком епохи деградації — Калі-Юги. А те, що далі, в тому ж Євангелії, в
Одкровенні, буде описуватися як якийсь Кінець Світу, то це не Кінець Світу, а
кінець цієї епохи. Тобто початок історії людства згідно Біблії і кінець людства, які
описані в Книги Буття, від Творіння і до
Апокаліпсиса, це не життя всього людства, це
життя нецивілізованого людства епохи Калі-Юги.
Це опис всього лише однієї ведичної епохи, і не
більше того. А історія людства, вона почалася
значно раніше Адама і Єви, значно раніше тих
речей, які описані в Книзі Буття.
 Сказання про велетнів.

У минулі епохи на Землі у людей був більший ріст і тривалість їх життя

досягала тисячі років. На Землі, мабуть, не існує народів, в яких би не було
переказів про велетнів. У всіх стародавніх писемних джерелах, що дійшли до нас:
Біблія, Авеста, Веди, Едда, Китайські і Тибетські хроніки і т.д. ― всюди ми
натикаємося на повідомлення про них.
Якщо прийняти факт недавнього існування велетнів, стануть зрозумілими
«непотрібні», з точки зору вчених, мегалітичні споруди древніх ― такі, як
менгіри, руїни мертвих міст в Сирії, тераси
Баальбека в Лівані, 20-метрові фортечні стіни,
виготовлені з блоків масою від 500 кг до 2 тис.
тонн (для порівняння: вантажопідйомність
«КамАЗа» ― 15 тонн). Висота монолітних колон
Баальбекського храму 22 метра. Це — найвищі
колони на Землі. Ряд циклопічних споруд, що
збереглися на Землі, говорить нам про те, що вони
були під стать своїм будівельникам.
Якщо дійсно зріст людей раніше був дуже великим, ми повинні знаходити
в тому числі і залишки їх кісток. І знахідок таких дуже багато — більше, ніж
навіть кісток динозаврів! Просто, по-перше, в ведичної традиції тіло померлих
кремували, тому залишків тіл людей не так багато. А по-друге, офіційна лженаука
їх або просто замовчує, чи запекло спростовує: «Цього не може бути, тому що це
суперечить поширюваній нами теорії Дарвіна!»
На сьогоднішній день існує безліч фактів, які повідомляють про знахідки в
різних куточках земної кулі останків людей аномально високого зросту. Остання
з подібних знахідок виявлена в Грузії: в Боржомській ущелині влітку 2011 року
виявлено останки стародавньої людини ростом в 3 метри.
У 1911 році в печері Лавлок, розташованої в 20 милях на південь від міста
Лавлок, Невада, почали проводитися розкопки. Робітники, які добували там
гуано, наткнулися на безліч зламаних стріл та інші артефакти. Трохи пізніше в
печері були знайдені людські останки надзвичайно великого розміру. Завдяки
тому, що деякі з них були повністю покриті шаром гуано, на них зберігся шкірний
покрив і волосся — виявилося, що велетні були рудими. Навіть всохлі
муміфіковані трупи були не нижче 2,4 метра. Водночас, деякі тіла досягали 3,5-
метрового зросту. Незважаючи на те, що за
сто років безліч артефактів було втрачено,
деякі з них все ще можна бачити в Музеї
Гумбольдта в місті Вінемака (Winnemucca), а
також в музеї історичного суспільства штату
Невада, що знаходиться в місті Ріно (Reno).
 У 1950-х роках в Туреччині дорожні
будівельники випадково натрапили на скелети, у яких
одні тільки стегнові кістки мали довжину 120 см. І
подібних випадків дуже багато! Антропологи назвали
расу людей, зріст яких за життя становив від 210 до
365 сантиметрів, мегантропусами і гантопітеками.
В одній із старовинних книг під назвою «Історія
і античність», що зберігається нині в бібліотеці
Оксфордського університету, є звіт про знахідку
гігантського скелета, зробленого в середні століття в
Камберленді. «Гігант заритий в землю на глибину чотирьох ярдів і знаходиться в
повному військовому обладунку. Довжина скелета 4,5 ярда (4 метри), а зуби
«великої людини» вимірюються 6,5 дюйма (17 сантиметрів). Його величезні меч і
бойова сокира знаходяться тут же з ним поруч».
Ще більше, ніж гігантських кісток, зафіксовано випадків виявлення
гігантських слідів. Наприклад, в Неваді знайшли відбитки ступень розміром 60
см, вік яких складає приблизно 248 мільйонів років.

У 1979 році в Мегалонг Веллі в Блакитних горах місцеві жителі знайшли

величезний камінь, що стирчить над поверхнею струмка, на якому виднівся
відбиток частини величезної стопи з п'ятьма пальцями. Поперечний розмір
пальців становив 17 сантиметрів. Якби відбиток зберігся повністю, то він був би
60-сантиметрової довжини, — з чого випливає, що відбиток залишив чоловік
шестиметрового зросту!
 На Шрі-Ланці є конусоподібна гора висотою 2240 метрів, яку шанують
прихильники всіх чотирьох світових релігій. Причина цього шанування —
відбиток людської ноги в скельній породі на самій вершині. На «Піці Адама» —
так називається ця вершина ― щорічно піднімаються тисячі паломників:
буддисти, індуїсти, християни і мусульмани. Вельми незвичайний розмір
відбитка людської ступні на вершині: довжина
― 160 сантиметрів, ширина ― 75. Буддисти
стверджують, що сам Будда залишив свій слід
на вершині цієї гори. Послідовники індуїзму
вважають, що це відзначився Господь Вішну.
Мусульмани, і християни, бачать в авторі
сліду Адама, оскільки, згідно Ісламу, зріст
першої створеної людини перевищував 30
метрів.
На тему велетнів існує і не мало фальсифікацій, особливо це стосується
фотографій, які змонтовані в програмі фотошоп. Їх в інтернеті зараз сотні.
Окрім скелетів, існує величезний арсенал інших атрибутів і фактів, які
доказують існування в минулому раси велетнів. Наприклад знаряддя праці. У
1930 році поблизу Басарста в Австралії в річкових відкладеннях знайшли кам'яні
артефакти величезної ваги і розміру — палиці, стамески, ножі та сокири.
Сучасний Homo sapiens навряд чи зміг би працювати інструментами вагою від 4
до 9 кілограмів. В музеях представлені древні рушниці, мечі, явно не до росту
сучасних людей.
 Існують навіть картини, гравюри, і навіть фото велетнів, які жили відносно
не давно.

Чисельні міфи, легенди, бувальщини, казки та різні святі писання різних

народів говорять нам про те одне і теж — люди-велетні не вигадки, а реальний
факт.
 Більше того, гігантизм присутній і в нашій природі. Наприклад, відносно
домашньої кішки тигр чи лев не хто інший як велетень, хоча вони одного
біологічного виду. Чому ж тоді серед людської раси не може бути подібного
явища? Палеонтологи говорять, що в древності існувала велика кількість звірів-
гігантів, і не тільки звірів, але й рослин, дерев, та комах. Цей факт підтверджують
і Веди.
 Як би там не було, але опосередкованих і прямих доказів того, що на Землі
колись жили велетні, більш ніж достатньо. У різних частинах нашої планети
періодично виявляються рештки людей-велетнів. Руйнуючі теорію Дарвіна
артефакти ховаються, тому що вони підтверджують вчення Вед, яке руйнує
матеріалістичні уявлення про життя, — основу економічної влади.
Ведичні тексти пояснюють, що в різні вікові епохи, ріст і вік людей
змінюються, і не тільки людей, а й тварин, рослин, та комах, тобто мінялась
майже і вся природа.
В Сатья-югу (золотий вік) тварини, рослини, комахи, та люди були
надзвичайно великих масштабів, і поступово, зі змінами епох, їхній зріст і вік
зменшувались. І згідно Ведичних пророцтв (Шрімад Бхагаватам, 12 пісня), під
кінець Калі-юги люди будуть карликового зросту (30-40 см), корови будуть
зростом в кішку, а середня тривалість життя людей складатиме — 20-25 років.
Про тривалість життя велетнів, існує підтвердження з різних джерел. Тора
(Старий Завіт) починає відлік історії єврейського народу з періоду — 5-6 тисяч
років тому. Тривалість життя тоді, згідно ведичних текстів, ще становила 1000
років, але вже почала зменшуватися (кінець Двапара-юги, Бронзової епохи); і це
ж підтверджується в Біблії: Адам жив 930 років; його син Сиф - 912 років; син
Сифа Енос - 905 років; представники наступних поколінь: Кеїнан - 910 років;
Малеле'їл - 895, Іаред - 962, Єнох - 365, Мафусал - 969, Ламех - 777 і Ной - 950
років.
Таким чином, кажучи про тривалість життя представників попередніх епох, і
Веди, і Біблія за хронологією абсолютно сходяться. З тією різницею, що в
юдейській і виниклої з неї пізніше християнської і мусульманської традиції,
родоначальник їх гілки називається родоначальником всієї людської раси, в той
час як Веди простежують історію людства значно глибше.
У ознайомлювальних цілях, ми навели лише мізерну частину фактів від
існуючих, які підтверджують
існування стародавніх цивілізацій,
які доводять існування в давнину
єдиної ведичної культури в усьому
світі. Більш докладно про це Ви
зможете прочитати в книгах
Майла Кремо та Річарда Томсона
«Заборонена археологія: невідома
історія людства», та Олександра
Усаніна «Вищий смак життя. Вихід
з матеріальної гри».
 Розпад єдиної цивілізації. Наступ Калі-юги.
Постає закономірне питання: Якщо раніше існувала така могутня цивілізація
по всій планеті, то чому вона зникла і не передала нам свої надбання?
Перед тим як відповісти на це важливе питання опираючись на Ведичні
тексти, потрібно відзначити, що Індія ніколи не надавала великого значення
історіографії, просто тому, що інтереси її мудреців лежали, головним чином, в
області духовних і філософських пошуків. Більш того, вченим ведичної давнини
було відомо, що історія розвивається циклічно, а не лінійно. І тому вони вносили
в свої літописі тільки тих людей і події, які сприяли духовному прогресу людства.
Тому, Веди ― це не підручник з давньої історії, тобто вони не являють собою
якусь хроніку або літопис в звичному нам розумінні. Хоча деякі події давнини з
допомогою Вед все-таки вдається відтворити. Однак, для багатьох дослідників
давньої історії залишається багато білих плям і прогалин, які встановити
можливо буде вже дуже складно. Наприклад, як загинула ведична цивілізація? На
це питання намагаються дати відповідь багато вчених, але не все так просто.

Отож, 5 000 років тому на нашій Землі відбулася зміна епох. Настала ера Калі
― вік пороку і деградації. Якщо говорити строго астрологічно, то Калі-юга
наступила опівночі 18 лютого 3102 року до н.е., і єдина ведична цивілізація стала
розпадатися.

Наука це підтверджує:

 Геологи пояснюють: був ряд потужних природних катаклізмів;

 Етнографи пояснюють: була індоєвропейська єдність народів, а потім
розпалася;
 Лінгвісти пояснюють: була єдина мова ― яка розпалася на багато груп.
 І все ж, основною причиною того, чому представники попередньої епохи (два
пара-юги) не змогли повноцінно передати все своє величезне надбання нашому
поколінню (жителям Калі-юги), полягає в тому, що на стиках цих епох відбулися
ряд потужних природних катаклізмів. Решта — це вже наслідки. В Ведичних
текстах такі катаклізми називаються терміном — «пралая». Вони відбуваються
кожного разу між переходами одної юги (епохи) в іншу.

У вчених на жаль не існує єдиної думки стосовно того, які саме катаклізми
відбулися в ті древні часи. Є декілька теорій, і основні з них ми пропонуємо Вам.
Існує версія, що представники древніх цивілізацій самі себе знищили через
зловживання містичними силами, тобто через свою необережність з ядерною
зброєю.
Древніми ведичними текстами наводяться описи, а в деяких випадках навіть
інструкції по експлуатації потужних видів зброї, які були відомі колишнім
цивілізаціям тисячі і мільйони років тому. Багато з них запускалися в дію
тонкими звуковими вібраціями ― інформаційними кодами, які впливають на
першоелементи, атоми матеріальної енергії. За допомогою мантр ― звукових
вібрацій ― можна як запустити, так і зупинити дії тієї чи іншої зброї. Нашим
предкам були відомі атомна та психічна зброя, а деякі види зброї залучали сили
природи.
Тому, цілком ймовірно те, що
необачне користування подібними видами
зброї, або ж конфліктна ситуація чи війна
із з застосуванням подібної зброї, могли
бути причиною виникнення природних
катаклізмів, які знищили основну масу
населення прадавніх цивілізацій.
 Інші вчені говорять про те, що відбулося
падіння величезного метеорита, в результаті чого
змістилася вісь Землі і почалося похолодання.
Описується як більша частина населення загинула,
а ті хто вижили просто здичавіли в різко змінених
жорстких кліматичних умовах.
Змінилися щільність і склад атмосфери: вона
розрідилась, кількість кисню в ній зменшилася, зменшилася її теплопровідність,
різко окреслилися температурні полюси, з'явилися зими в середніх широтах.
Рослини, які звикли до вічного тепла, загинули, загинули також великі
теплолюбні тварини. Збереглися низькі чагарникові рослини, дрібні гризуни і
комахи. Змінилися самі люди.
Зменшувався їх зріст, вік, свідомість. І справа була не тільки в наслідках
катаклізмів, а й в згубний вплив Калі-юги. Люди змушені були ховатися в
печерах, годуватися примітивним полюванням і збиранням, аж до коріння і
личинок, одягатися в звірині шкури, користуватися кам'яними знаряддями.
Одним словом, кам'яний вік і первісні печерні люди. У боротьбі за виживання
суспільство змушене було ділитися на дрібні групи, які ворогували між собою, аж
до кривавих сутичок за ареали полювання.
Всі ці сліди деградації стародавнього суспільства, що відкриваються
археологами в наш час, відповідно до еволюційної парадигми, розглядаються в
зворотному напрямку, як розвиток людини від мавпячого стада до
цивілізованого суспільства. І цей період підноситься як життя первісних людей
кам'яного віку, як складення первісно-общинного ладу і виникнення релігії, як
вираз невігластва і страху перед силами природи. Але це теж результат
зворотного процесу, процесу деградації релігійних уявлень.
Адже було втрачено уявлення про Єдиного Бога, але залишалися уявлення
про магію, окультизм, які перейшли в примітивні тотемічні релігії або пантеїзм
(обожнення природи). Таким чином, різні види релігій та вірувань аж до
примітивного тотемізму, аж ніяк не вигадка неосвічених «нащадків мавп», а
деградована пам'ять про можливості тих чи інших культів у вирішенні суто
матеріалістичних завдань.
Життя в екстремальних умовах затягнулася на довгі століття. Люди все
більше деградували. Проте, збереглися залишки стародавньої культури і
цивілізації. Таким осередком залишався Єгипет, прикритий з Півночі Кавказом
від холодних вітрів, та Індія.
Інші вчені говорять про те, що причиною
занепаду древньої цивілізації стали землетруси
і виверження вулканів. По всій території Землі
почало бушувати всепожираюче полум'я
глобальних пожеж, вивергалося безліч вулканів,
випаровувалися мільярди тонн води. Велика
тряска змінювала географію планети. Небо затягли пари води, дим і попіл пожеж,
і вулканічних вивержень. Все це тривало кілька десятиліть. Про це є свідчення
єгипетських, мексиканських, буддистських джерел, фінської «Калевали»,
ісландської «Валуспи».
Потік сонячної енергії, падаючий на Землю, різко зменшився, почалося
похолодання, надлишок парів в атмосфері випав у вигляді снігу. Почалося
заледеніння полярних областей. Вкрилися потужними льодовиками Антарктида і
Північний Льодовитий океан, на дно якого опустився північний материк. Пожежі
і похолодання знищили землеробство і скотарство. На величезних територіях
Землі утворилися пустелі і напівпустелі. У міру вимерзання водяної пари на
полюсах і збідніння рослинного світу розрідилася земна атмосфера. Зменшився
вміст кисню в атмосфері, зменшилася її щільність і тиск.
Розріджена атмосфера стала менш
теплопро-відною, тому виник різкий контраст
температур на поверхні Землі. Земні полюси
стали полюсами холоду, вічної мерзлоти.
Змінився тваринний світ. Велика частина
тварин загинула в катаклізмах і пожежах, решту
що залишилися не було чим годувати. Теплолюбний рослинний світ «Двапара-
юги» повністю загинув, а холодостійкі рослини ще не виросли. Оскільки рослини
ще не адаптувалися до нових кліматичних умов Землі, тому не було пасовищ.
Головним засобом існування в цей перехідний момент між «югами» ставали
збиральництво, рибальство і полювання на тих небагатьох тварин, що вижили,
які поступово адаптувалися до нових умов. Такий спосіб існування вимагав
роз'єднання великих спільнот на дрібні племена, які здатні прогодуватися в
обставинах, що склалися.
Полювання в свою чергу, вимагала переходу до кочового способу життя
слідом за міграцією тварин, які змушені постійно шукати придатну рослинність
для прожитку. Змінилися і самі люди. Як уже згадувалося, більшість населення
Землі загинуло в катаклізмах. Ті, що вижили поступово зменшувалися в зрості,
втрачали свої містичні здібності, тому що брехня і ворожість стали основою їх
взаємовідносин ще в кінці «Двапара-юги».
Катастрофи не промайнули і Індостан. Землетруси призвели до того, що
річка Сарасваті пішла під землю, Інд змінив своє русло, в результаті загинула
багатомільйонна цивілізація Сіндху-Сарасваті. До того ж, між народами цієї
цивілізації сталася запекла війна із застосуванням потужної зброї, можливо
ядерної. Пішов під воду острів Дварака, на якому царював Господь Крішна.
Затонулий острів був знайдений під водою археологами в 1998 році. Але при
цьому, катаклізми на півострові Індостан не мали таких нищівних масштабів і
наслідків, як на інших територіях Землі. Високі Гімалаї захистили Індостан від
багатьох нищівних факторів глобальної катастрофи.
В слов’янських Ведах («Книзі Велеса»). Є згадка про такі катаклізми:
 «И вновь было великое похолодание. Родичи бились за главенство, и многие
говорили: «Не пойдём к Роду, так как нет успокоения огнищанам, а будем лучше
сами в лесу и в горах хозяйствовать. И сильно сердился и лютовать волил на это
бог Сварог, наказуючи, великое смятение горам учинил, и славяне в ночи
пробудились великим громом и земледрожанием, шли вон из селений, а овец
бросили. А поутру увидели дома разрушенные, одни горы стали долинами, а иные в
дыре земной без следа пропали. И были те славичи в великом оскудении и скотину
кормить ничем не имели. И сказали Арию отцы: «Веди нас вон».

І далі описується те, як Яр (Арий ― божественний прабатько слов'ян) після

різкого похолодання вивів вцілілі племена слов'ян з Крайньої Півночі в район
сучасного Уралу, звідки вони потім пішли на південь і дійшли до Пенжі (штат
Пенджаб в сучасній Індії). Звідти їх пізніше вивів на територію східної Європи
індійський полководець Яруна. У давньоіндійському епосі «Махабхарата» цей
сюжет теж згадується і Яруна названий своїм індійським іменем ― Арджуна.
Ну і як тут ще не згадати про всесвітній
потоп? Згадки про потоп розповсюджені у
багатьох народів світу, в різних священних
писаннях, переказах і т.п. І вони зустрічаються,
майже з однаковим сценарієм, в таких народах як
шумери, фінікійці, ассирійці, і навіть у індіанців, з
різницею лише в іменах і географічних назвах.
 І ведична та слов'янська версії майже один в один збігаються. Від повені
населення рятувалося на високогірному плато в Гізі, де стоять найвищі піраміди.
Сучасних істориків спантеличує той феномен, що на території Єгипту не
знайдено слідів існування людей з примітивними громадськими укладами.
«Перша держава історичного періоду виникло з нічого?»
Звичайно, після ряду таких глобальних стихійних лих та катастроф про
повноцінне збереження та передачу високо розвинутої культури наступним
поколінням не могло бути й мови.
В якійсь мірі залишки стародавньої цивілізації сприяли швидкому розвитку
китайської культури в Калі-югу. Але головним осередком культури залишився,
як уже згадувалося раніше, півострів Індостан, що охороняється Господом
джерело духовної культури, вмістилище колишньої Бхаратаварші. А на місці
древньої столиці Бхаратаварші ― Хастінапура розташовується сучасна столиця
Індії ― Делі.
Згідно з версією Пуран (ведичних писань), ще п'ять тисяч років тому на всій
планеті ще переважала ведична культура. Ведичний цар правив всім світом зі
свого престолу в Хастінапурі, нинішньому Делі. Васальні правителі держав
зберігали йому вірність і платили данину. Після великої битви на Курукшетрі (за
18 днів битви було вбито близько 600 млн людей.
 Історія описана в «Махабхараті»), в якій брали участь всі царі світу,
всеосяжна ведична культура стала хилитися до заходу і стрімко втрачати свою
гегемонію, після чого планета була поділена на країни. Згідно з літературними
джерелами, після закінчення великої битви п'ять тисяч років тому, період
правління всесвітніх монархів практично підійшов до кінця. Поступово ведична
культура стала занепадати, особливо на окрайках, на території сучасної Індії вона
ще збереглась у порівняно найкращому вигляді до цих пір.

Багата спадщина ведичної цивілізації.

Протягом тисячоліть культура, наука і економіка Індії знаходилися на

недосяжній для інших країн висоті, завдяки слідуванню ведичним писанням і
богоцентричності, яка відображалася навіть в архітектурі. Згідно з
давньоіндійською політичною системою, а також архітектурною традицією
Васту, храм повинен бути в центрі уваги жителів усього міста, а поклоніння
Богові має бути основою всієї держави. Як непохитний Бог, так і непохитне буде і
процвітання суспільства, заснованого на богоцентричній концепції.
Люди в ведичному суспільстві, хоч і жили просто і піднесено, але при цьому
володіли не захмарними багатствами, якими їх щедро обдаровувала природа. В
основному, ці багатства вони використовували для поклоніння Богові.
Але не знаючи деталей історії Індії, часто від людей можна почути таке
питання: Мовляв, Індія є головним «експортером» гуру різних релігійних течій.
Багато вчителів з Індії їде в західний світ. У нас часто багаті люди люблять
говорити: «Якщо ти такий розумний, чому такий бідний?». І якщо в Індії так
багато вчителів, і вона така «духовна», то чому вона така бідна? Щоб відповісти
на це питання, потрібно дещо зануритися історію ...
Начувані про незчисленні багатства Індії
європейці вперто і затято шукали морські шляхи
в цю казкову країну. Морський шлях був
відкритий в кінці 15 століття. І в 16 столітті
європейські авантюристи всіх мастей і
національностей, об’єднані єдиною жагою
наживи, кинулися в Індію. Люди з Європи шукали
Індію, тому що вона була найбагатшою країною в
той час. Той, хто міг виявити короткий шлях до Індії, міг отримати її багатства.
Христофор Колумб на шляху до Індії випадково натрапив на Америку, і місцевих
людей навіть назвали індіанцями.
Заволодіти багатствами Індії намагалися не тільки європейці. Коли монголи
завоювали Індію, вони були вражені її багатствами, і вивозили звідти караванами
дорогоцінні камені, золото, шовк і все інше. Засновник імперії Великих Моголів
завойовник Бабур, онук Тамерлана, опинившись в місті Матхурі, в своїх
щоденниках на багатьох сторінках описував неземну пишність міста, котрий
постав перед його зором. Такого він не бачив навіть в своїх снах про райське
царство: багато будинків чудово витонченої архітектури були зовні інкрустовані
дорогоцінними каменями, в храмах же стояли
п'ятиметрові золоті скульптури з очима з
діамантів. (Зберігся алмаз вагою 199,6 карат,
який був оком індійського божества)
Налюбувавшись пишнотою міста, Бабур вивіз
звідти 47 караванів коштовностей, після чого
наказав зрівняти місто з землею.
Боротьба в зграї хижаків за панування в Індії
закінчилася перемогою англійців. Для своїх
завойовницьких цілей англійці заснували Ост-Індійську компанію в 1600 р. і
протягом 17 ст. стали неподільними владиками-колонізаторами Індії.

Індія була найбагатшою країною у світі до приходу в неї британців в 17

столітті. Монголи і англійці грабували Індію протягом п'ятисот років, і досягли в
цьому не аби якого успіху. Але про її колишню розкіш говорить один факт: влітку
2011 року в підвалі храму Вішну Падманабхасвамі в Трівендрамі був виявлений
найбільший в світовій історії скарб. Заховані там від завойовників великі
скульптури з чистого золота, блюда інкрустовані дорогоцінним камінням, 5-
метровий золотий ланцюг вагою в 10 кг і золоте "полотно" на 36 кг. Всюди
стояли мішки вагою по 35 кг з алмазами, рубінами і сапфірами, мішки із
золотими і срібними монетами загальною вагою в 1 тонну. Всі ці коштовності
оцінюються в 22 мільярди доларів !!! (При оцінці враховані лише вага золота та
його ринкова вартість без врахування історичної та художньої цінності виробів.)
Це на разі, найбільший знайдений скарб в історії! В інтернеті чи мало статтей
стосовно цієї сенсації.
 За наполяганням індуської громади скарбниця стародавнього храму донині
залишається незайманою: вона належить Богу. І це — скарби тільки одного
храму! Один європейський мандрівник, побувавши в скарбниці індійського раджі
(царя), записав, що багатства всіх європейських королів, разом узятих, не можуть
зрівнятися навіть з малою частиною того, чим володіє один з численних
індійських раджів.
Чому ж таку величну країну як Індія змогли так легко завоювати? Одна з
можливих причин, як пояснюють історики, це те, що індійські воїни були навчені
воювати на високих моральних принципах і кодексах. Наприклад: воїни ніколи не
воювали вночі, а тільки вдень, вони ніколи не нападали на мирне населення, воїн
ніколи в житті не нападав на обеззброєного воїна, ніколи не нападав ззаді, і ні в
якому разі не допускався не рівний бій. Ведичні воїни були дуже чесні і
благородні. Тобто вони не могли собі уявити, як в бою можна застосувати ниці,
підлі, підступні прийоми, тоді як для монголів таких правил не існувало, головне
завоювати. Тому вони порушували всі допустимі моральні кодекси: нападали
вночі, нападали ззаду, і використовували багато інших заборонених прийомів.
 Індія стала здобиччю загарбників також ще й в наслідок духовного
розкладання зсередини, після того як священнослужителі перестали давати
людям духовне знання і підмінили дайва-варнашраму (поділ праці в суспільстві
на основі покликання) кастовою системою, претендуючи на те, що син
священника обов'язково теж священник, син же чоботаря завжди буде
чоботарем. Насправді ж (це відображено в «Бхагавад-гіті») рід діяльності людини
визначається не народженням, а тільки індивідуальними схильностями самої
людини і її якостями.
Коли більше двох сторіч опісля Шріла
Прабхупада (засновник Міжнародного товариства
свідомості Крішни), приїхав до Англії, журналіст
запитав його: «Навіщо ви приїхали в Англію? У нас
є своя релігія!». Він відповів, що англійці 200 років
тому приїхали до Індії, забрали її багатства і
вивезли на захід. Але ви забули забрати найбільше
наше багатство, це духовна мудрість і духовна
традиція. Я приїхав до Англії, для того, щоб дати вам те, що ви забули забрати".
Протягом останнього тисячоліття Індія перебувала під іноземним
пануванням: спочатку нею правили Монголи, потім англійці. В результаті
інтелігенція і (хоча і в меншій мірі) народні маси Індії втратили повагу до власної
культури. Індійці переслідували тепер матеріалістичні цілі Заходу, вважаючи
матеріалістичний світогляд куди більш продуктивним і практичним, ніж
релігійні вірування своїх предків, які стали здаватися їм наївними і
сентиментальними.
Серед багатьох шукачів, спраглих до матеріальних багатств Індії, знайшлися
лише деякі, які змогли доторкнутися до істинних — культурних та духовних
багатств цієї великої країни.
 Запис Вед та їх структура.

Писемність в давнину практично не вживалася, хоча існувала. Сьогодні

археологи сумно промовляють: «дописемний період», маючи на увазі, що це
означає «дуже примітивний». Насправді ж, писемність широко не вживалась,
тому що раніше у людей була настільки хороша пам'ять, що, лише раз почувши
щось, вони відразу все запам'ятовували на все життя. Таких людей називали –
шруті-дхара. Тому ведичне знання передавалося в усній формі. Досі таке можна
побачити в жрецьких родинах в Індії. Є люди, які пам'ятають 18 000 шлок
(віршів) «Шрімад-Бхагават» напам'ять.
Лише коли пам'ять людей почала слабшати, й поступово стала проявлятися
загальна деградація, тобто вже настала епоха чвар — Калі-юга, тоді Веди були
записані в районі Гімалаїв, в місці під назвою Бадарікашрам. Веди — це послання
древньої цивілізації сучасному людству. Мета цього послання: зберегти і
просвітити людей в еру деградації та катастроф.

Звідки взялися Веди?

Сучасні вчені довели, що вся наша Всесвіт складається з звукових вібрацій,

також і початкові Веди, що прийшли в матеріальний Всесвіт з вічного Духовного
Світу, записані і існують в тонкій формі простору — ефірі (акаші) у вигляді
інформаційних звукових вібрацій. Великі самоусвідомлені душі, мудреці,
перебуваючи в медитації, ціною багатьох аскез, самопожертв, і величезної
концентрації, отримують доступ до цього
вселенського знання. Вони сприймають початкові
Веди (шастри), записують їх і передають людям.
При чому самі вони авторами Вед не вважаються,
тому Веди ще називають «апаурушея», що
означає ― не створені людиною. Тому знання Вед
абсолютне і безпомилкове. Веди ніколи не
змінюються, хоча вони можуть в певний момент
часу зникати і потім знову проявлятися. Слова їх,
вірші, мантри і все інше завжди будуть одними і
тими ж.

Хто є автором Вед насправді? Кому вірити?

Існує дві категорії людей. Одні дотримуються точки зору, що Веди дійсно
прийшли до нас з вищих сфер, інші вважають Веди творінням людини. І є дві
точки зору. Одна з них правильна, одна неправильна. Яку думку приймаємо для
себе ми? Кожен з нас наділений здатністю отримувати знання, аналізувати і
робити висновки, помилкові або вірні. Такою є функція людського розуму.
 Щоб зрозуміти, яка точка зору правильна, слід вивчити спосіб життя,
якості характеру, чистоту моралі людей, які дотримуються однієї думки та
іншої. В результаті ми побачимо, що справжні послідовники Вед, які
приймають божественність походження цих писань, вільні від
найпоширеніших людських пороків: жаги
наживи, гніву, заздрощів, насильства, брехні і
т.д. Вони не мають шкідливих звичок, живуть
в міцних і щасливих сім'ях або приймають
обітницю зречення від мирських радощів,
суворі до себе, м'які з оточуючими, терплячі,
співчутливі, безкорисливі, займаються
благодійністю, шанують своїх старших
родичів, мають духовне керівництво, прості в
спілкуванні, не лукаві, релігійні і т.д.
А якщо говорити про найкращих з послідовників ведичної культури, як
наприклад: Шанкара, Рамануджачарья, Мадхвачарья, Шрі Чайтанья, Шріла
Прабхупада, то їх називають святими, які були здатні творити надлюдські
діяння. Вони мають сотні мільйонів послідовників по всьому світу.
Спілкуючись з їх сучасними послідовники, ми знаходимо все ті ж
високоморальні стандарти поведінки: відповідальність, любов, прямота і
чистота. Вони не живуть інтересами цього споживчого соціуму, а намагаються
віддавати свої життя служінню іншим.
І ще один важливий момент. Коли істинний прихильник ведичного
способу життя залишає цей світ, його обличчя сяє незбагненним
умиротворенням і щастям. І це важливо, оскільки в момент смерті можна
зрозуміти, що з себе представляла людина протягом життя. Справжній
представник ведичної культури не відчуває страху смерті.
 А тепер давайте подивімось на тих, хто нав'язує суспільству теорію про те,
що Веди — це блеф, міф і плід чиєїсь уяви, що вони створювалися протягом
кількох століть, або тисячоліть, групами індійських брахманів
(священнослужителів). Хоча такі люди можуть мати наукові ступені, вони не
здатні позбутися навіть від самих жалюгідних прив'язаностей, таких як куріння,
алкоголь, сімейна зрада і т.д. Шістнадцята глава Бхагавад-гіти вказує на якості
таких людей:
дамбхо дарпо ’бхіманаш ча кродхах парушйам ева ча аджнанам ча
«Гордість, зарозумілість, пихатість, гнівливість, грубість і невігластво.»

Таким людям не властиві ні чистота, ні

великодушність, ні правдивість. Коли вони
доживають до старості, їх очі спустошені поразкою
перед відсутністю сенсу життя. У них немає радості
і натхнення. Вони зустрічаються один з одним, щоб
обговорити свої хвороби, політику і сусідів. А коли
вони вмирають, то зазнають величезних
стражданнь, і страх перед невідомістю розриває їх
серця.

Нам вибирати, за ким слідувати. Розумна людина при виборі

авторитетів у своєму житті буде керуватися простим, але дуже мудрим
принципом: хто щасливий, той і правий.

Як Веди були записані?

В нашу епоху Веди записав великий мудрець

В’ясадев Двайпаяна, наділений особливою могутністю
від Бога. В’ясадев — великий аскет. Перебуваючи в
безперервній медитації в стані самадхі, у віддаленому
від мирської метушні місці в Гімалаях.
Він записав Веди і розділив їх на чотири
частини:
 Ріг-веду;
 Сама-веду;
 Яджур-веду;
 Атхарва веду.

Після цього він віддав їх своїм учням для подальшої, більш детальної
розробки: Ріг-веду — Пайла-ріші, Сама-веду — Джайміні-ріші, Яджур-веду —
Вайшампаяні-ріші і Атхарва-веду — Суманті-ріші. Кожна з цих чотирьох Вед
включає в себе упаведи — підрозділи, присвячені прикладним наукам.
 Крім того, кожна з чотирьох Вед містить
наступні чотири розділи: самхіти, брахмани,
араньякі і упанішади. Перші три в основному
присвячені різним мантрам і ритуалам, спрямованих
на досягнення якихось матеріальних результатів:
хорошого достатку, добробуту в родині і так далі.
Вище за них стоять упанішади, які являють собою
філософський опис Абсолютної Істини. Упанішади
вважаються вершками всіх Вед, так як вони вчать
людину, як вирватись з матеріального світу і досягти звільнення.
Ріг-, Сама-, Яджур- і Атхарва-Веду відносять до Шруті, буквально «те, що було
почуте». Крім них до Вед також відносяться і Смріті (те, що було запам'ятоване).
Смріті включають в себе більш пізні коментарі мудреців на початкові Веди, що
розширюють їх і пояснюють більш доступною мовою відповідно до часу, місця і
обставин. Це подібно до того, як в православ'ї до писань крім самої Біблії також
відносять твори і отців Церкви. Причому авторами Смріті могли бути не просто
будь-які мудреці, а ті які володіють певними якостями, і — що найголовніше —
які належать до авторитетного ланцюга вчителів. Явлення багатьох з них
передбачено в самих Ведах.
До Смріті відносяться: Ітіхаси, Пурани, Веданґи, Панчаратри та багато
іншого. Ітіхаси — це історичні оповіді. Найвідоміші з них — «Махабхарата» і
«Рамаяна». Пурани буквально означає «древні», а також «доповнення». Існує 18
основних Пуран, причому вони призначені для різних категорій людей в
залежності від рівня їх свідомості: 6 ― для тих, хто перебуває в невігластві
(тамас), 6 ― хто в пристрасті (раджас) і 6 ― для людей в благості (саттва).
Виділяють п'ять основних тем Пуран:
1) генеалогічні древа сімей великих царських династій;
2) творіння Всесвіту;
3) руйнування Всесвіту;
4) опис періодів існування Всесвіту і передбачених обов'язків для людей
в ці періоди;
5) опис діянь великих царів.
Веданґи присвячені вивченню санскриту. Перш ніж почати вивчення Вед,
учень повинен був опанувати Веданґи. І це займало декілька років. Панчаратра
описує різні ритуали в кілька спрощеній формі.
В окрему категорію Вед (крім Шрути і Смріті) виділяють «Ньяю», що
перекладається як «логіка». Ньяя складається всього з однієї роботи —
«Веданта-сутри». «Веданта-сутра» буквально означає «кінцевий висновок, суть
усіх Вед». Якщо якась школа претендувала на статус ведичної, вона повинна
була надати свій коментар на «Веданта-сутру», що відображає індивідуальність і
автентичність цієї школи.
 Крім зовнішнього поділу Ведичних писань на Шруті, Смріті і Ньяю, існує
внутрішній поділ, також на 3 категорії: Карма-канду, Гьяна-канду, і Упасана-
канду. Ці три категорії призначені для різних категорій людей, з різними
бажаннями, яких можна розбити на відповідні 3 категорії:
1. Люди у яких існує сильне бажання грубо і тонко насолоджуватись
матеріальним життям. Таких людей найбільше, тому для них виділено близько ~
96% з усіх Вед. Для них відведений розділ під назвою ― Карма-канда. Він описує
авторитетні методи кармічної діяльності, за допомогою яких, люди-матеріалісти
можуть реалізувати свої егоїстичні бажання, і при тому духовно розвинутись, а не
деградувати в нижчі форми життя.
2. Наступна категорія, це люди, які розчаровані цим світом. Матеріальні
насолоди їм вже проїлись. Вони просто бажають звільнитись від страждань, які
пронизують цей світ. Це вже більш зрілі душі. Таких людей значно менше, і
відповідно менший для них розділ Вед, близько ~ 3%, який зветься ― Гьяна-
канда, в якому описані методи інтелектуальних пошуків Абсолютної Істини.
3. Ця категорія людей найрідкісніша. Це найбільш зрілі душі. В них
переважає благородне бажання віддано служити Богу і людям. Для них
виділений розділ – Упасана-канда (а це близько ~ 1% від усіх Вед), в якому
описані методи практики бхакті-йоги (любовного служіння Богу). Це найвища
ступіть йоги згідно Вед. Про неї ми розповімо дещо згодом.
 У читача скоріш за все виникне питання: «Стільки ж всього! Як же у всьому
цьому розібратися? Тут сам чорт ногу зломить!» І він буде правий: якщо чорт
спробує розібратися в Ведах, то він дійсно ногу
зломить. Тому в ведичному суспільстві до вивчення
Вед допускалися тільки брахмани — кваліфіковані
високоосвічені священники, котрі володіли
необхідними якостями, такими як: правдивість,
аскетизм, милосердя, смиренність і так далі. Інакше
демонічно налаштовані, егоїстичні люди могли б
використовувати це знання на шкоду собі та іншим. З
цієї ж причини велика частина текстів написана в
короткій, зашифрованій формі.
Варто зазначити, що наведений вище список ведичної літератури не є
повним. Це тільки самі основні розділи, яку мудреці відносять до категорії
ведичної. Тому, коли нам пишуть листи з питаннями: "Де можна прочитати
безпосередньо Веди?", ми відповідаємо: "Які саме розділи з Вед Вас цікавлять?"
Так як люди чомусь думають, що Веди — це невелика (або велика) книга,
максимум в декількох томах. Але це не так.
Число ведичних текстів надзвичайно велике. За підрахунками
представників вайшнавської школи, що йде від Лакшмі (Шрі-сампрадая), їх
кількість така, що просто для біглого прочитання всіх їх знадобиться близько
700 років. Однак, не все так безнадійно.
Як було вже написано, вершками всіх Вед є Упанішади. А суть всіх
Упанишад міститься в «Бхагавад-гіті». Хоча «Бхагавад-Гіта» є частиною
«Махабхарати» (глави 25 - 42), що відноситься до Смріті, все ж «Бхагавад-Гіту»
зараховують до Шруті, так як вона містить слова Бога. У зв'язку з цим її також
називають «Гітопанішад».
Що стосується Смріті, то серед них особливо виділяється «Бхагавата-
пурана», або ще «Шрімад Бхагаватам», який вважається природним
коментарем В’ясадеви до його ж «Веданта-сутри». «Шрімад Бхагаватам»
називають зрілим плодом дерева ведичної мудрості. Це підтверджується,
наприклад, в «Гаруда-Пурані». Там говориться: «" Бхагавата "(тобто «Шрімад
Бхагаватам») складається з 18 тисяч шлок. У ній — все краще, що можна
знайти в Ведах і "Веданті"».
 Таким чином, ми бачимо, що нема потреби вивчати всі розділи Вед, так як
все найголовніше міститься в «Бхагавад-гіті» і «Шрімад Бхагаватам». Мудреці
кажуть, що за рівнем знань «Бхагавад-Гіта» відповідає школі духовної освіти, а
«Шрімад Бхагават» — інституту.
Та все ж можуть появитись скептики, яким потрібні аргументи стосовно
того, чому саме акцент варто робити на «Бхагават Гіті» та «Шрімад Бхагаватам».

Почнемо з Бхагават Гіти.

Чи існує одна така книга, в якій були б коротко

викладені та роз’яснені різні теми, що обговорюються
в ведичній літературі, зображені, як вони
співвідносяться між собою і зроблені висновки? Ясно,
що таким узагальненням Вед повинна бути
авторитетна робота, визнана всіма школами індійської
думки. І звичайно, з усього існуючого Бхагавад-Гіта
найкраще відповідає цим вимогам. Саме тому її знають
краще від інших ведичних творів і переводять частіше.
Це той, дійсно рідкісний випадок, коли академічні
вчені та ведичні ачар’ї (вчителі) згодні один з одним.
Шанкара ачар’я називає Бхагавад-Гіту «квінтесенцією
всього вчення Вед». Рамануджа ачар’я зробив основою
усієї своєї філософії Гіта-бхашью (коментарі до Бхагавад-гіти). «Треба як слід
зрозуміти Гіту, яка зійшла з лотосоподібних вуст Самого Бхагавана (Бога) — Шрі
Крішни.»
«Який сенс від безлічі інших писань?» — говорив Шрідхара Свамі. Томас
Гопкінс зазначає: «Велич і нев'януча цінність Гіти в тому, що в ній досягається
складний і багатоцільовий синтез». Знаменитий коментатор Гіти Шрі Шрімад А.Ч.
Бхактиведанта Свамі Прабхупада пише, що в ній міститься «... сутність ведичного
знання. Оскільки Бхагавад-Гіта розказана Верховним Богом, немає потреби
читати інші ведичні твори». Він додає, що той, кому пощастить прочитати Гіту,
втримавшись від власних упереджених тлумачень, досягне результатів незмірно
вищих, ніж ті, які приносить вивчення всіх священних писань і всієї мудрості Вед.
Якщо ми приймаємо Бхагавад-Гіту як керівництво до сіддханти (висновку)
всіх шастр, якщо вона, за словами Шанкари, є квінтесенцією ведичного знання, то
напрошується питання: «В чому полягає сутність Бхагавад-гіти?» Питання це, по
суті, нескладне. Господь Крішна неодноразово оголошує найвищим йогом того,
хто, рухомий любов'ю, неподільно вручає себе Богу. Крішна підтверджує, що
вчення про відданість та любов до Всевишнього є «найпотаємніша частина
ведичних писань».
 Слава Шрімад Бхагаватам (Бхагавата Пурани)

Автор Вед — Шріла Вьясадев, після написання чьотирьох Вед не відчував

повного задоволенення своєї працею. При зустрічі зі своїм духовним вчителем —
Нарадою Муні, він поділився своїм розпачем. На що Нарада Муні поправив його,
сказавши, що не дивлячись на такий захмарний літературний обсяг, який
здійснив В’ясадев, він не написав найголовнішого! Після чого Шріла Вьясадев
вклав весь свій літературний талант в Шрімад Бхагаватам, який на віки його
прославив.

Які переваги вивчення Шрімад Бхагаватам над вивченням 4 Вед?

Пурани (до складу яких входить Шрімад Бхагават) та Ітіхаси мають статус
П'ятої Веди, це підтверджується в одній з ранніх Упанішад — «Чхандогья-
упанішад», що дає підставу рівнозначно високо оцінювати дані твори. Проте:

1. Вивчивши ті 6%, які збереглися від початкової Веди, ми не зрозуміємо

мети Вед.
2. Ведичні книги могли читати тільки брахмани (священнослужителі). Якщо
людина не вивчила Веданґи, вона не могла прочитати Веди. Це подібно до того,
як тільки юристи можуть добре розуміти і тлумачити закони.
3. Веди записані на вайдіка-санскриті, дуже складному для вивчення.
Звичайна мирська мова називається лаукіка. Про ведичний санскрит відомо дуже
мало. У ньому існують дуже суворі правила метрики, мелодики, інтонації.
Нерозуміння хоча б одного слова в тексті може привести до нерозуміння цілого
тексту або навіть книги.
4. Багато перекладачів ведичних творів по-своєму інтерпретують Веди.
5. У суто ведичних галузях немає справжньої парампари. (Парампара ― це
послідовність вічно звільнених святих мудреців, ланцюг учнівської
спадкоємності).
 Пурани в наше століття мають такі особливості:

1. Майже всі Пурани доступні для нас в повному вигляді.

2. Для розуміння Пуран не потрібно особливої кваліфікації, особливих
здібностей і витонченої підготовки.
3. Мова Пуран досить проста, настільки, наскільки санскрит може бути
простим.
4. Пурани часто говорять прямо про висновки ведичних писань.
5. З усіх Пуран — Шрімад-Бхагават має чітку парампару.

Достоїнства Шрімад-Бхагават:

1. Шрімад-Бхагават зберігся повністю.

2. Шрімад-Бхагават визнаний у всіх філософських школах, всюди.
3. Вішну-Пурана, Гаруда-Пурана та інші Пурани прославляють Шрімад-
Бхагават.
4. Шрімад-Бхагават повністю розкриває Веди і пояснює їх езотеричний сенс.
5. Шрімад-Бхагават повністю пояснює Веданта-сутру, а також Махабхарату.
6. У Шрімад-Бхагават є парампара, що йде від Шріли Вьясадеви.
7. Немає різних думок з приводу пояснення Шрімад-Бхагават.

Шрімад-Бхагават — це вершки всіх ведичних писань. Він розсіює пітьму

невігластва. Він — суть усіх Шруті.

Можна ще довго прославляти Шрімад Бхагаватам, ми ж навели тільки не

велику кількість фактів, щоб проілюструвати його величне значення в ведичній
літературній традиції.
 Спроби дістатися до оригіналів Вед.

По волі провидіння Веди знаходяться в різних місцях планети. Деякі копії

заховані в архівах і бібліотеках старих храмів і підземеллях. Деякі з них завдяки
настоятелям цих храмів стають доступними для загальної маси людей тільки
зараз. Частина ж вважається загубленою.
Але оригінали Вед досі зберігаються в Гімалаях, в певних прихованих місцях.
Існують перекази про відьядхарів — хранителів початкових ведичних текстів. У
XIX столітті безліч осіб намагалися дістатися до оригінальних текстів Вед. Реріхи
писали про невидиму країну Шамбалу. Більшовики посилали в Гімалаї експедиції
на чолі зі співробітником ОДПУ Олександром Барченком, а Гітлер — експедиції
окультного відділу інституту «Аненербе» («Спадщина предків»).

Але всі ці спроби були приречені на провал, тому що ведичні знання

відкриваються тільки в потрібний час, гідним людям, за власним графіком.
Справжнє ведичне знання поширюють святі і аватари, а не учасники третьої або
п'ятої гімалайської експедиції.
Деяка частина матеріального знання (не духовна) в наші дні Вед є закритою.
Причина цього в тому, що з нашою свідомістю ми застосуємо ці знання собі на
шкоду, а не на благо. Сьогодні знання і технології даються людині відповідно до
її фінансового положення і політичного впливу. Але в ведичній цивілізації
потужні мантри і містичні практики вчитель давав тільки гідним. Причому якщо
учень починав зловживати отриманими знанням — то гуру міг відкликати своє
благословення.
Санскритські тексти є складними для розуміння навіть спеціалістами. Вони
передбачали пряму передачу інформації від гуру до учня, що включало належну
підготовку реципієнта, отримання додаткових пояснень з боку вчителя,
вивчення авторитетних коментарів. Тому, їх точний переклад неможливий без
заглиблення у відповідний культурно-історичний та етично-філософський
контекст. Більше того, значна частина трактатів, зокрема Упанішади,
філософські коментарі до Вед, були езотеричними, тобто закритими для
непідготовленої широкої публіки.
На жаль, в умовах зустрічі двох світів, перекладач часто робив вибір на
користь свого світу, применшуючи значення ведичних джерел. Одним з
інструментів Британського панування в Індії було утвердження меншовартості
індійської цивілізації, відкидання накопичених нею історичних і філософських
знань як нічого не вартих вигадок і забобонів.
 Веди — знання, доступне кожному.
Веди записані на дуже складній мові — санскриті. Навіть переклади і
коментарі до ведичних писань самостійно вивчати дуже непросто. Однак кожен
може слухати кваліфікованих знавців ведичних писань, які не тільки знають
теорію, але успішно застосовують на практиці отримане знання. Знавець Вед —
це той, хто щасливий сам і бажає безкорисливо поділитися щастям з іншими.
Знавець Вед — це високоморальна особистість з бездоганним характером. Тому
кожен може отримати для себе ведичне знання, задаючи питання знавцям Вед.

Для того, щоб почати вивчати Веди, потрібна кваліфікація: бажання

отримувати знання і прагнення міняти себе на краще. Слідувати Вед не означає
змінювати щось зовнішнє: роботу, сім'ю, релігію, соціальний статус. Слідувати
Ведам означає змінювати свій характер, ставати добрішим, терплячішим і,
врешті-решт, щасливішим. Зовні міняти нічого не потрібно. Навіть шкідливі
звички відпадуть самі собою, без особливих зусиль.

Характеристики правильного процесу

осягнення ведичного знання описані в
самих Ведах. На санскриті це звучить так:

су- сукхам картум

"Процес набуття цього знання дуже
радісний" (Бхагавад-Гіта, 9.2).
 Як правильно вивчати Веди?

Якщо людина слухає чиїсь поради і намагається втілювати їх в житті, це

означає, що вона приймає цю особу як вчителя. Спроби без вчителя розібратися в
Ведах — надзвичайно наївна затія. Такого не буває.
Існує категорія людей, які в питаннях
пізнання світу, Бога, священних писань,
покладаються виключно на власний досвід,
власні відчуття і власні домисли. Вони
вважають, що посередник буде їм тільки
заважати. Вони нехтують досвідом і знанням
визнаних авторитетів в цій сфері. Чи
правильна така позиція? Давайте поміркуємо…
Власний досвід має своє місце, але він не може
служити досконалим критерієм оцінювання, оскільки абсолютно всі люди
схильні помилятись. Не існує людей, що не помиляються, така наша природа.
Наші органи чуття не є досконалими, ми не можем відчувати і бачити всього, що
нас оточує в істинному світлі. Тим паче кожна людина дивиться через свою
суб’єктивну призму.
Уявімо собі, що одночасно дві людини захотіли зрозуміти природу,
властивості і закони нашого світу. Перша буде вивчати світ самостійно, без будь
чиєї допомоги. А друга звернеться до признаних вчителів фізики, хімії, біології,
математики та інших. Хто з них швидше розбереться в світобудові? Відповідь
очевидна. Звернення до спеціалістів економить час, зусилля, і значно зменшує
шанси на помилки. Великі генії світу цього, такі як: Ейнштейн, Ньютон, Тесла,
Менделєєв, Павлов, та багато інших все життя присвятили пізнанню реальності і
внесли свій вклад в розуміння світобудови. Питання – для чого відкидати їхній
досвід і знання? Для чого винаходити велосипед заново?
Очевидно, що ніхто не буде сперечатись з логікою такого підходу. Але цікаво
підмітити, що коли тема доходить до сфери пізнання духовних істин і законів, то
тут люди цей принцип часто відкидають. Не розумно і нелогічно. В духовній
сфері є свої авторитети. Існують великі філософи, мудреці, святі і духовні вчителі,
які володіють обширним знанням, унікальним досвідом та глибокими духовними
откровеннями в цій сфері. Але часто люди намагаються йти духовним шляхом
самостійно, полягаючись виключно на свої обмежені можливості, нехтуючи
колосальним досвідом тих, хто все життя присвятив духовній практиці, хто
пізнав Бога і Його закони.
Однією з причин цьому являється гординя. А також підпорчена репутація
щодо святих людей, через недостойну поведінку деяких псевдо-гуру, псевдо-
вчителів і не авторитетних духовних лідерів, які самі стали заручниками
гордості, жадності і бажання слави.
 Духовний шлях не є простий. Сама людина легко заплутається і зіб’ється з
пантелику в духовних питаннях, оскільки ілюзія, яка відділяє людину від
духовних істин знаходиться не тільки ззовні але й в середині неї, і її вона не
здатна побачити. Тому потрібна людина вільна від ілюзії, і яка знає всі «підводні
каміння» на цьому не легкому шляху. Як гід, який помагає людям піднятись на
вершину Евереста. Без гіда людина приречена загинути, але гід підкаже всі
небезпечні ділянки маршруту і як їх оминути, бо він вже успішно їх подолав. Так
само і на духовному шляху, потрібен гід, або духовний вчитель чи наставник.
Без вчителя неможливо стати хорошим лікарем або набути навики їзди за
кермом. Що вже говорити про науку життя — Веди? Для вивчення Вед і втілення
їх на практиці обов'язково потрібен кваліфікований учитель. Про це йдеться в
шруті:
тад віджнанартхам са гурум евабхігаччхет
«Для того, щоб отримати практичне знання Вед, слід звернутися до гуру.»
Мундака Упанішад 1.2.12

наіша таркена матір апанейа проктанйенаіва су-джнанайа прештха

«Істину не можна осягнути за допомогою логіки. Її можна зрозуміти
тільки за допомогою слухання гуру.» Катха Упанішад 1.2.9

Без кваліфікованого вчителя вивчати Веди неможливо. Кожен, хто хоче

серйозно займатися вивченням Вед і змінювати своє життя на краще, повинен
знайти для цього кваліфікованого вчителя.

Важливо знайти вчителя, який буде говорити те, що дійсно міститься в

Ведах. Зараз можна зустріти людей, які власні вигадки прикривають філософією
Вед, вводячи в оману довірливих слухачів. Нерідкі випадки, коли філософія Вед
трактується з точки зору корисливих інтересів, щоб отримати гроші, славу і
пошану від своїх послідовників.
 Крім цього, люди часто говорять одне, а роблять інше: "будьте добрими", а
самі злі, "будьте щедрими", а самі жадібні. Це не добре. Молоко є чистим
продуктом, але якщо його торкнулася зміїна отрута, воно перетворюється на
отруту. Так і Веди. Самі по собі вони абсолютно чисті. Але якщо знання виходить
з уст псевдо-вчителя, воно перетворюється на отруту.
Тому Веди кажуть, що дуже важливо перевіряти особистість, від якої ми
отримуємо знання. При цьому вивчення вчителів має відбуватися в дусі
смирення, уникаючи надмірної підозрілості.

Критерії істинного духовного лідера, духовного вчителя, гуру:

 Являється представником однієї з

авторитетних духовних традиції, де знання і
духовний досвід передається від вчителя до учня,
по ланцюгу учнівської послідовності. Тобто, у
такого гуру є свій учитель, який дав йому
посвячення. Це дуже важливий момент. Не слід
приймати вчителем того, у кого немає вчителя.
Перш, ніж слухати когось і отримувати настанови
Вед, потрібно переконатися в тому, що ця людина
віддана своєму вчителю і не займається само-
діяльністю.

 Володіє істинним знанням про Бога, Його творіння, Його закони та

живе згідно з ними. Показує це на власному прикладі і може навчити слідувати
цьому інших.

 Володіє глибоким реалізованим духовним досвідом. Тобто його

пізнання духовних істин це не теорія, а пережита реальність.

 Вміє контролювати потреби тіла (сон, їда, сексуальну енергію), свої

почуття та емоції. Веде простий і піднесений спосіб життя, будучи при цьому
повністю задоволеним та щасливим.

 Вміє карати і заохочувати. Учитель не повинен завжди гладити по

голові свого учня. Справжній учитель уміє поєднувати метод кнута і пряника.

 Співчутливий. Співчуття означає, що йому погано від того, що

страждають інші.
 Суть Ведичного послання.

Однією з центральних ідей Вед є думка про те, що сенс людського життя
полягає не в досягненні матеріального прогресу і тілесного комфорту, як зараз
прийнято вважати в суспільстві, а в осягненні Істини, своєї вічної духовної
природи, в позбавленні від егоїзму і розвитку безкорисливості, і найголовніше ―
відродження своїх вічних, любовних відносин з Богом. Стверджується, що
прагнення до самовдосконалення, пріоритет духовних цінностей над
матеріальними та фізичними, є єдино правильним вибором життєвого шляху.

Фундаментом ведичних знань є уявлення про те, що душа людини

безсмертна і нескінченне число разів втілюється в різних фізичних тілах,
вирішуючи кожен раз певні завдання. Карма (нескінченний ланцюг перевтілень,
що залежать від виконаних або невиконаних завдань в минулому житті, від
досягнутих або недосягнутого цілей) призводить до народження в тій чи іншій
країні, сім'ї, з тим чи іншим станом здоров'я, матеріальним достатком, з тими чи
іншими талантами та здібностями.
Таким чином, діти, народжуючись на
Землі, починають свій шлях не з чистого
аркуша, а з певного трампліна, з певним
багажем досвіду минулих втілень, маючи різні
стартові можливості ― духовні, фізичні,
матеріальні, інтелектуальні. Народження на
планеті Земля, яка є свого роду
університетом, дає можливість душі придбати
нові знання, відпрацювати старі помилки,
набути новий досвід, та очиститись від
матеріальних прив’язанностей.
 І втілитися на Землі в людській формі життя вважається великою удачею.
Потрапити в тіло кішки, собаки та інших тварин не складно, але отримати тіло
людини досить важко. Для цього потрібно, щоб в минулому душа здійснила
велику кількість праведних вчинків. Але навіть і в людському тілі потрібно
народитися безліч разів, щоб відшукати справжній центр буття. Якщо людина
накопичує духовні знання, і не в одному житті, а в
багатьох, то поступово вона досягає вершини
знання, яке являється причиною її звільнення. Тому
кожна розумна людина повинна задуматися:
"Оскільки я вічна душа, а моє тіло всього лише
зовнішня оболонка, чи не можна покласти край цим
переселенням з тіла в тіло, які приносять стільки
страждань?"
Веди пояснюють, що душа, будучи духовною по
природі, ніколи не зможе задовільнитися
матеріальними насолодами. Подібно до того, як риба не зможе насолоджуватися
любими втіхами на суші, бо її природа ― водна стихія, і тільки в ній вона зможе
себе відчути по справжньому щасливою. Так самі і душа, будучи вічною
мешканкою духовного світу, не зможе бути повністю щасливою і задоволеною в
матеріальному світі, так як матерія (тобто матеріальний світ) ― це не її природна
стихія.
Тому, отримавши такий цінний дар як людське тіло, кожному варто
скористатись ним по максимуму, для того, щоб припинити багатостраждальні
мандри своєї душі по матеріальному світу і відродили свою споконвічну
свідомість. Для цього людині потрібно змінити свій вектор життя в сторону
духовних пріоритетів, стати на шлях самоусвідомлення, розкрити свій
внутрішній духовний потенціал, пробудити дрімаючу любов до Бога та всіх
живих істот, і в кінцевому результаті повернутися додому ― в духовний світ, і
жити там вічно в блаженстві та гармонії. Така головна думка всіх ведичних
писань стосовно сенсу людського життя. Всі розділи Вед, прямо або
опосередковано, намагаються підвести читача до цієї ідеї.
 ВРАЖАЮЧІ ФАКТИ ПРО САНСКРИТ —
божественну мову давнини і програмну мову майбутнього.

Практично всі вчені світу — теїсти і атеїсти, сходяться в тому, що рівень

розвитку мови є найбільш важливим критерієм в оцінці рівня розвитку тих чи
інших культур, народів, спільнот. Чим розвиненіша цивілізація, тим багатшою
стає їхня мова: збільшується словниковий запас, мова стає більш поетичною і
точною. Наприклад, жителі диких племен
спілкуються на досить примітивному рівні,
використовуючи, різні звуки, вигуки, короткі
фрази, володіючи досить мізерним словниковим
запасом. Натомість жителі високорозвинутих
держав спілкуючись будують високопарні
речення, використовуючи метафори, алегорії,
цитують поетів, та володіють великим
словниковим запасом.
У міру зростання в суспільстві матеріалізму і атеїзму, словниковий запас що
використовується людьми стає з кожним роком все меншим. Якщо сто років тому
в різних країнах люди використовували 25-30 тисяч слів (тлумачні словники
охоплювали 50-60 тисяч слів), то сучасні люди використовують в середньому 3-5
тисяч слів, в рідкісних випадках ― 7-10.
Щодо санскриту, на якому записані всі
ведичні писання, то згідно з ними, це мова на
якій спілкуються представники вищих
цивілізацій та небожителі. Тому часто ще
санскрит називають — «деванагарі», «деви»
— це мешканці вищих світів (однокореневі
слова "дивний", "дивовиж-ний"), а «нагара»
перекладається як — місто. Кумедно, чи не
так? Пів боги, часто вважаються міфічною
вигадкою, а їхня мова — цілком матеріальний об'єкт, що існує вже 5000 років.
«Санскрит» перекладається як — «досконалий» або «очищений», і він по
багатьох показниках випереджає інші мови світу. Для порівняння достатньо
глянути на алфавіт. У санскритському алфавіті використовується аж 48 букв, в
українській, яка набагато простіша 33, а в англійській ще менше, всього 26 букв.
Індійські алфавіти, включаючи брахмі, деванагарі та інші — єдині в світі, де
порядок знаків не випадковий, а ґрунтується на бездоганній фонетичній
класифікації звуків. Цим вони вигідно відрізняються від усіх інших алфавітів,
недосконалих і хаотично побудованих: давньогрецького, латинського,
арабського, грузинського та ін.
 Генеалогічне древо санскриту.

Одним з найбільш вагомих доказів того, що колись на нашій планеті існувала

єдина більш високорозвинена цивілізація, це існування єдиної прамови. І Веди, і
Біблія стверджують, що спочатку всі люди на нашій планеті говорили однією
мовою. І це ж підтверджують лінгвісти: більшість мов на планеті походять з
санскриту, який пережив найдовший період в історії, і на якому записані всі
найдавніші тексти. Наприклад, «Бріхадараньяка упанішад» (ведичний трактат на
санскриті), перераховує понад 60 поколінь вчителів! Це означає, що у
представників ведичних часів були потужні школи протягом тисяч років, перш
ніж інші тільки подумали про написання книг!
Матеріалістична наука не може пояснити виникнення мови в принципі — це
ахіллесова п'ята для всіх атеїстів. Про це не говорять в школах. Тому що, сам факт
існування санскриту розбиває вщент теорію Дарвіна, та думку, що сучасна
цивілізація находиться на піку свого розвитку, і що в древності нібито не
існувало ніяких інших розвинених цивілізацій. Яким чином тоді 5 тисяч років
назад, напівдикі люди раптом відразу ж стали писати і говорити на санскриті —
найбільш розвиненій з усіх нині відомих мов на планеті? Адже ніякого
багатовікового розвитку письма деванагарі в самій Індії не спостерігалося!
Жодна мова не оповита таким серпанком загадковості й пошани, як
санскрит. І це при тому, що до 1762 року вчені Європи й гадки не мали про
існування такої мови. Лише починаючи з цього року, коли британці загарбали
Індію, до вчених світу почали надходити відомості про санскрит як про найбільш
давню літературну мову планети.
Хоча до того періоду в мовознавчих колах активно пропагувалася ідея єдиної
прамови для всіх європейських мов, однак на таке високе місце здогадувалися
ставити хіба що тільки грецьку та латинську мови. Однак, ні одна з них не
витримує жодних спільно-загально-прамовних випробувань. А романо-
германські мови, які значною мірою є похідними від тих же грецької та
латинської, відповідно, не могли розглядатися в ролі спільної індоєвропейської
прамови.
 Слід зауважити, що Західною Європою, починаючи з епохи Просвітництва
ігнорувалися будь-які східноєвропейські (слов’янські), та індоєвропейські
чинники в науці. А тому ніхто і не збирався досліджувати мови слов’янських та
індійських народів, які на той час втратили державність і були колоніями то
Європейських держав, то азійських Росії і Туреччини. Довгий час вважалося, що
спільна прамова давно зникла, її носії або вимерли, або були асимільовані, а самої
мови, як такої, немає ні в реліктових діалектах, ні в жодних записах. Власне
санскрит став справжнісінькою знахідкою для Європи, значення якої, втім, і до
сьогодні Європа не до кінця збагнула.

— зазначала з цього приводу Л. Українка.

Вчені збагнули, що санскрит значно давніший і від грецької, і від латинської

мов, тому, він багатьма вченими став розглядається як найдревніша з усіх мов
світу. Наприклад, Вілл Дюрант, знаменитий американський письменник, історик
та філософ, зазначив, що санскрит може бути «прабатьком європейських мов».
Вплив цієї мови прямо або опосередковано поширився майже на всі мови
планети (за оцінками фахівців, він становить близько 97%).

На разі вважається, що санскрит належить до індоарійських, або

індогерманських, групи мов, яка включає в себе також грецьку і латинську мови.
Англо-Уелльський індолог ‒ У. Джонс, який також був фахівцем з грецької і
латинської мов, вважає, що санскрит є найкращим з цих трьох мов. Він каже:
«Незалежно від того, наскільки давній санскрит, він володіє дивовижною
структурою. Він більш досконалий, ніж грецька мова, багатший, ніж латинська, і
більш вишуканий, ніж кожна з них, і водночас він має настільки близьку подібність
з цими двома мовами». Як сказав німецький орієнталіст Макс Мюллер, «санскрит
— це найвеличніша мова в світі». Такі похвальні промови на честь санскриту
повсюдні. «Санскрит — це неперевершений зеніт розвитку всієї лінгвістики,
відомої нам» (Вільгельм фон Гумбольдт), і «інтелектуальний борг Європи перед
санскритською літературою, поза сумнівом, великий» (проф. Макдонелл).
 Таким чином, до кінця минулого століття дослідження європейських
лінгвістів показали, що першоосновою всіх індоєвропейських мов є санскрит —
найдавніший з усіх відомих нині діалектів. І найбільш близькими до нього зараз є
балтійські — (це литовська та латиська мови), німецька, російська та українська.
До цих досліджень початковою мовою вважалася давньоєврейська. Таким чином,
вчені різних культур знайшли дуже багато спільного у своїх мовах і культурах з
санскритом і ведичною культурою в цілому.
Санскрит — праматір більшості мов Північної Індії. Навіть тенденційні
теоретики псевдоарійского вторгнення, які висміювали індуїстські тексти, після
його вивчення, визнавали вплив санскриту і приймали його як джерело всіх
мов. Індоарійські мови розвинулися з середніх індоарійських мов, які, в свою
чергу, еволюціонували з праарійського санскриту. Більш того, навіть дравідські
мови (телугу, малялам, каннада та якоюсь мірою тамільська), які не походять з
санскриту, запозичили з нього таку велику кількість слів, що санскрит можна
назвати їх прийомною матір'ю.

Особливості санскриту.

Санскрит сповнений чудес, головоломок, загадок та чудес. Його граматична

структура надзвичайно складна і архаїчна. Вона являє собою близько 4000
коротких правил. Послідовність цих правил така, що вони утворюють певний
алгоритм, комп'ютерну програму. Практично всі слова — це похідні від дієслів,
яких налічується близько 2000.
Лексика у санскриті надзвичайно
багата. З усіх мов світу санскрит володіє
найбільшими виразними можливостями, та
оперує найбільшим словниковим запасом.
Особливо вражає кількість синонімів для
таких понять як сонце, місяць, вогонь, земля.
Наприклад, англійською мовою воду можна
назвати тільки ― «water», і ніяк інакше. На
санскриті ж її можна назвати — ap, ambhas, udaka, udan, kilala, jala, toya, dharya,
payas, vari, salila, hala та ін. Існує аж 70 слів для опису води, для землі — 65 слів, 15
слів для золота, 122 слова для дієслова «йти», уявіть його неосяжність! Крім
цього, кожне слово може мати багато значень, часто метафоричних. Дивовижне
багатство слів і синонімів дає більшу силу і універсальність висловам.
Ще одна відмінна риса санскриту — складні слова, що складаються з
декількох простих слів. Найчастіше, зустрічаються слова з 5-6 елементів, але іноді
одне складне слово можна розбити на кілька речень або навіть абзаців.
Наприклад, в романі Субандху «Васавадатта» (XII ст. н. е.) океан описується за
допомогою складного слова, що складається з двадцяти простих. Переклад таких
слів подібний до розгадування ребусів. Тому одне речення на санскриті може
займати не одну друковану сторінку. І навпаки, санскрит дає можливість
виголосити речення з мінімальною кількістю слів. Наприклад, кілька речень
українською мовою може замінити одне тільки слово з санскриту. Існують
роботи величезної складності, включаючи такі твори, в яких описані кілька
подій одночасно за допомогою гри слів або використані слова довжиною в
кілька рядків.

Жодна мова не відображає навколишню дійсність з такою точністю як це

робить санскрит. Це пояснюється тим, що санскрит — це мова сенсу, а не форми.
Навіть якщо ви навмисне спробуєте спотворити його форму — поміняєте де-
небудь букву або навіть ціле слово, ви усе одно не зможете спотворити зміст
твердження, в той час як в інших мовах досить поміняти одну букву в слові або
прибрати одну кому, і весь сенс речення повністю зміниться.
У санскриті числова система називається катапаяді. Вона приписує кожній
букві алфавіту певне число; цей же принцип закладений в побудові таблиці ASCII.
У книзі Друнвало Мелкізедека «Давня таємниця Квітки Життя» наводиться
цікавий факт. У шлоці (вірші з ведичних писань),
переклад якого звучить наступним чином: «О, Господь
Крішна, умащений йогуртом, поклоніння пастушок, о
рятівник падких, о, владико Шиви, захисти мене!»,
після застосування катапаяді вийшло число
0,3141592653589793238462643383279. Якщо його
помножити на 10, то вийде число пі з точністю до
тридцять першого знака! Зрозуміло, що ймовірність
простого збігу такого ряду чисел занадто мала.
 Ця унікальна мова однаково придатна як для строго аналітичних наукових і
філософських текстів, так і для художньої літератури. Багато в чому це
забезпечується різноманітністю стилів в санскриті, адже його стилі в деяких
відносинах можуть різнитися більш, ніж звичайні близькоспоріднені мови.
Щоб вивчити санскрит до рівня вільного спілкування, людині потрібно
потратити 12 років! Якщо Ви володієте санскритом, то зможете легко вивчити
будь-яку іншу мову світу.

Дивовижні факти минулого.

Процес утворення нових слів в санскриті тривав

довгий час, до тих пір, коли великий лінгвіст Паніні, який
написав граматику, не встановив правила утворення
кожного слова, склавши повний список коренів та
іменників. Після Паніні були внесені деякі зміни, вони
були впорядковані Вараручі і Патанджалі. Будь-яке
порушення правил, встановлених ними, визнавалося
граматичною помилкою, і тому санскрит залишився
незмінним з часів Патанджалі (близько 250 р. до н.е.) до
наших часів.
Санскрит, як і вся література, написана на ньому, ділиться на два великі
розділи: ведичний і класичний. Ведичний період, що почався у 4000-3000 р. до
н.е., закінчився приблизно в 1100 р. н.е.; класичний почався в 600 р до н.е. і
триває до теперішнього часу. Ведичний санскрит з плином часу злився з
класичним. Проте, між ними зберігається досить велика різниця, хоча фонетика
однакова. Було втрачено багато старих слів, з'явилося багато нових. Деякі
значення слів змінилися, виникли нові словосполучення.
Сфера впливу санскриту поширилася у всіх напрямках Південно-Східної Азії
(нині Лаос, Камбоджа та інші країни) без застосування військових дій або
насильницьких заходів з боку Індії. Санскрит – це наукова мова трьох світових
релігій: індуїзму, буддизму (разом з палі) і джайнізму (другого після пракріта).
На даний момент в світі налічується близько 30 мільйонів старовинних
санскритських текстів, 7 мільйонів з яких перебувають в Індії. Це означає, що
текстів цією мовою більше, ніж римських і грецьких разом узятих. На жаль,
більшість з них не було каталогізовано, і тому потрібна величезна робота з
оцифровування, перекладу та систематизації наявних манускриптів.

Санскрит у наш час.

Санскрит — не є мертвою мовою подібною до латині, як може хтось

подумати. Це єдина в світі мова, що існує уже тисячі років. Безліч мов, що пішли з
неї — померли, багато інших прийдуть їм на зміну, але сама вона залишиться
незмінною.
 Санскрит — одна з чотирнадцяти офіційних мов Індії. Крім того, це мова
штату Уттаракханд. Існує багато індійських поселень, (в Раджастані, Мадхія
Прадеш, Оріссі, Карнатаці і Уттара Прадеші), де більше
90% населення знає санскрит. Міста Пуна і Варанасі
вважаються головними санскритологічними центрами
країни. На санскриті видаються газети і журнали,
наприклад «Судхарма», що друкується в Місорі,
видається з 1970 року, а тепер у неї є і електронна версія.
Також публікуються і сучасні художні твори. В останні 100 років і авторам
навіть були присуджені деякі літературні нагороди, включаючи шановану
Гьянпітх в 2006 році. На санскрит перекладаються і твори світової літератури, в
тому числі — Шекспір. Також для позначення багатьох сучасних понять і термінів
запозичуються слова з санскритського словника.
У всіх загальноосвітніх школах Індії в
обов'язковому порядку вивчають санскрит. В Індії існує
8 університетів санскриту, 7 академій, і 5000
санскритських шкіл. Таким чином, більш ніж 30
мільйонів студентів щорічно вивчають санскрит. Зараз
ця мова викладається в більш ніж 35 країнах світу. В
Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. санскрит
викладався в Київському, Одеському, Харківському та Львівському університетах.
Санскрит збагачує науку, передаючи знання, яке укладене в таких книгах, як
Веди: Упанішади, Пурани, «Махабхарата», «Рамаяна» та інші. У сімнадцяти
країнах світу існують університети з вивчення санскриту для отримання
технологічних знань. Зокрема, у Великобританії вивчається система захисту,
заснована на індійській Шрі чакрі.
Особливу увагу санскриту приділяють у NASA, в якому знаходяться 60 000
пальмових листків з манускриптами. З одного боку санскрит — найпоетичніша
мова в світі: всі санскритські тексти, всі Веди записані у віршованому вигляді. З
іншого боку, санскрит — наймісткіша
і найточніша мова на планеті. Тому
вчені NASA, які займаються
програмуванням систем штучного
інтелекту, оголосили санскрит
«єдиною недвозначною розмовною
мовою планети», яка підходить для
роботи комп'ютерів. Ця ж думка була
висловлена ще в липні 1987 р.
журналом «Форбс»: «Санскрит —
мова, що найбільше підходить для
комп'ютерів».
 Вчені США, Німеччини і Франції займаються створенням програмного
забезпечення девайсів, що працюють на санскриті. В кінці 2021 р. кілька
розробок будуть представлені світу, а деякі команди, такі як «відправити»,
«отримати», «вперед», будуть написані на діючому санскриті.
NASA представило доповідь про те, що Америка створює 6-е і 7-е покоління
комп'ютерів, засновані на санскриті. За їхніми прогнозами, нове покоління
комп'ютерів, призначених для цих цілей, буде програмуватися саме цією
древньою мовою. Дата закінчення проекта по 6-му поколінню – 2025 р., а 7-му –
2034 р. Після цього очікується, що по всьому світу пройде бум по вивченню
санскриту. Прадавня мова санскрит, яка кілька століть тому преобразила світ,
незабаром стане мовою майбутнього, контролюючи ботів і керуючи девайсами.

Вплив санскриту на психіку.

Існує цікавий факт: вивчення санскриту покращує розумову діяльність і

пам'ять. Студенти, які вже вивчили цю мову, починають краще розуміти
математику та інші точні науки і отримувати з них підвищені оцінки. Школа
Джеймса мол. в Лондоні ввела для своїх учнів вивчення санскриту як
обов'язковий предмет, після чого її студенти стали вчитися краще. Цей приклад
наслідували й деякі школи Ірландії.
Дослідження показали, що фонетика
санскриту має зв'язок з енергетичними
точками тіла, тому читання або вимова
санскритських слів стимулює їх, збільшуючи
енергетику всього організму, за допомогою
чого досягається підвищення рівня опірності
хворобам, розслаблення розуму і позбавлення
від стресу. Крім того, санскрит – єдина мова,
яка задіює всі нервові закінчення на язику;
при вимові слів поліпшується загальне кровопостачання і, як наслідок,
функціонування мозку. Як повідомляє «Американський Хінду Університет» — це
призводить до поліпшення здоров'я в цілому, і настає стан умиротворення і
найвищого щастя.
Санскрит балансує і вибудовує роботу мозку в досконалому логічному
порядку. Проводячи дослідження в цій сфері, д-р Ф. Тревіс просив піддослідних
прочитати уривок з Бхагавад-Гіти на санскриті та інших незнайомих їм мовах
(Іспанській, французькій, німецькій). У кожному разі вони вимовляли звуки, не
розуміючи значення. Виявилося, що під час читання на санскриті, особливо під
час читання уривків з ведичної літератури, змінювалася функція головного
мозку. Так само, як в медитації, мозок входив в альфа-ритм, посилювалися
хвильові зв'язки і опірність оболонки мозку. Цього не траплялося при прочитанні
тих же текстів на інших мовах.
 Це привело дослідників до висновку, що сучасні мови не структурують
мозок, а залишають його в фрагментованому, направленому на зовнішній світ,
стані, в той час як написані на санскриті стародавні тексти Вед активізують вищі
стани свідомості, покращують функції мозку і балансують його діяльність.
Санскрит налаштовує свідомість, розум людини в напрямку внутрішнього
еволюційного розвитку.
Вважається, що санскритські звуки знаходяться в природній гармонії з
космічними вібраціями, тому навіть просте
прослуховування санскритських текстів і їх читання
надають сприятливий вплив на організм і психіку
людини, а також сприяють духовним пошукам. До речі,
всі мантри в буддизмі, індуїзмі і джайнізмі, а також
йога-сутри, написані на санскриті. Наприклад, багатьом
відомий священний на Сході звук «ОМ», він же мантра, і
водночас буква алфавіту деванагарі. (Темі мантр, буде
присвячена окрема увага дещо згодом.
Якщо мова — санскрит, на якій записані Веди, являється такою досконалою,
то уявіть, яким досконалим являється знання записане в цих священних текстах!

Подібність мов.

Відомо, що в європейських мовах є тисячі слів, близьких до санскриту, або

навіть слів тотожних йому. Звідси і поняття індоєвропейської сім'ї мов. Про це
написано безліч книг, цьому присвячені численні дослідження. На сьогоднішній
день існує понад 30 версій тільки лінгвістичного характеру про спільність
індоєвропейців. Особливо разюча схожість спостерігається між санскритом і
слов'янськими мовами, а саме — близько 25% їх коренів мають етимологічну
відповідність з санскритом. Але щоб краще розібратись в даній темі, слід копнути
глибше, і розглянути спорідненість всієї ведичної культури з культурою
українською.
 СПОРІДНЕНІСТЬ ВЕДИЧНОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУР.

Любов до своєї батьківщини, української культури, жевріє практично у

кожного українця. Та мало хто зможе сказати на чому основана українська
культура, і де її коріння.
Кілька тисяч років тому ведична культура
була розповсюджена на розлогій території
нашої планети. Її сліди чітко видні і в історії
слов’янських народів. Загальновідомо, що
Україну та інші слов’янські держави,
поєднують незримі зв'язки не лише з Європою
чи степовою Азією, а й особливо з Індією, які
залишили помітний відбиток у культурі, мові,
міфології, фольклорі, топонімах, віруванні нашого народу, його звичаях,
обрядовості, народній творчості, побуті, казках, легендах та переказах. Хоча всі ці
зв’язки до першої світової війни представляли собою ще цілком незайманий
матеріал. Ніхто ними не цікавився, не збирав і не вивчав. Але за останні декілька
десятиліть, дана тема набрала великої популярності. По ній написано сотні книг,
та наукових робіт.
Ось що писав професор Вл. Мілкович в кінці XIX століття, описуючи релігійне,
соціальне і культурне становище древніх слов'ян: "Слов'янсько-язичницька релігія
про яку ми, до речі, мало знаємо, нагадує своїми основними ідеями індійську та інші
арійські". Древні літописці багато розповідають про піднесені риси характеру
слов'ян: "Найбільша чеснота у слов'ян ‒ це гостинність та турбота про
батьків..."
На сьогодні жоден історик
світу не наважиться проголо-
сити, що історії нашого народу
тільки одна тисяча років,
навпаки, культура наших
предків заглиблюється в кілька
тисяч років! Це достовірно
встановлено і підтверджується
археологічними розкопками та
дослідженнями багатьма
вченими. Наприклад, про це
говорять численні археологічні
пам'ятники, виявлені на
Закарпатті, Придністров'ї, в Причорномор'ї, в Криму, та ін., де знайдені ведичні
колісниці, храми і пам'ятники культури. Це доказує, що зв’язок слов’янських
народів з народом Індостану тягнеться з дуже древніх часів.
 Український історик і етнограф XIX-XX століть Георгій Булашев, дослідник
слов'янської міфології, в передмові до своєї роботи ― “Український народ у своїх
легендах, релігїйних поглядах та віруваннях”, писав: "В останній чверті XIX
століття виникає нова історико-літературна школа, заснована на
порівняльному вивченні народностей і посилена серйозними дослідженнями в
області граматики і міфології індоєвропейських мов. Вона прийшла до
переконання, що всі головні основи мови, родового і племінного побуту,
міфологічних і поетичних творів є власністю всієї групи народів індоєвропейських
та арійських і походять з тієї віддаленої пори, жива пам'ять про яку збереглася до
нашого часу в найдавніших гімнах і обрядах священних книг давньоіндійського
народу, відомих під назвою Веди ".
На даний момент, чимало дослідників
сьогодення стверджують, що ведичні джерела
дають змогу краще зрозуміти глибинні пласти
української традиції, доповнити наші знання про
себе та власне місце у глобальному історичному
контексті.
Слід зазначити, що серед ряду досліджень стосовно спільності української та
індійської культур, існують факти, про які говорять, — «притягнуті за вуха», через
політичну і патріотичну заангажованість. Вони явно «попахують» шовінізмом, і їх
фальшивість кладе тінь на ті якісні дослідження, яких на щастя, існує досить велика
частка. Вони є переконливими та дійсно заслуговують уваги власною об’єктивністю та
не заангажованістю. Деякі з таких фактів і пропонуємо Вам.

Зачистки історії.

Вже було згадано про те, як різні колонізатори переписували історію народів,
яких вони завойовували, на свій лад. Цієї участі не уникнули на жаль і слов’янські
народи.
Перша хвиля зачистки історії слов'ян
сталася тоді, коли історію слов'ян наказали
вести від варяг. Коли Аскольд та Дір
Рюриковичі захопили Київ і знищували сліди
ведичної культури. А слов'ян намагалися
представити дикунами, не здатними до
самостійного землеустрою. Вже тоді були
знищені численні літописи та хроніки
пов'язані з ведичною культурою слов'ян.
Друга хвиля зачистки була пов'язана з прийняттям християнства, коли
першими грецькими священнослужителями знищувалося так зване все
«язичницьке». Місіонери-літописці, які тлумачили та різали нашу історію на
візантійський лад, утверджували уявлення про філософську нерозвиненість
української культури.
 Вони намагалися представити слов'ян дикунами, які не мали писемності,
і ніби то тільки завдяки християнізації отримали культуру і писемність.
Сучасники багато знають про Рим і Візантію. Довкола цих держав був штучно
створений ореол величі. Левина заслуга в цьому по праву належить церкві. Щоб
возвеличити віру Христову і подати язичницький світ у сірих барвах
примітивізму, робилось усе для знищення літописної спадщини як нашого, так і
інших європейських народів. Слід зауважити, що не вчення Христа в цьому винне,
оскільки тоді вченням Христа прикривались політичні ідеї Візантії. І християн
тих часів важко назвати справжніми послідовниками Ісуса. Своїми діяннями вони
сильно очорнили цю велику традицію. Візантійські імператори даючи, так би
мовити, християнство іншим народам, автоматично робили їх своїми васалами.
Згодом грецькі священники замінялися місцевими, а вони волею не волею,
привнесли з собою багато традицій ведичних. Тому, що вони виросли в них і
виховались. І оскільки християнство осіло на ґрунт слов’яно-ведичної традиції,
багато обрядів, ритуалів і традицій змішалися. І зберігаючи таку традицію на
рівні народного сприйняття, одночасно чисто документальні свідчення культури
і релігії знищувалися, або робилися нечитабельними.

Третя хвиля зачистки відбувалася вже в 20 ст. Після повалення монархії

радянська комуністична влада знищувала усі книги, видані при царському уряді,
винищувала вона й інтелігенцію. Радянські експедиції підривали слов'янські
давні архітектурні пам'ятки. Перші радянські лідери, керівники Червоної Армії
нищили родову пам'ять слов'ян не тільки тому, що вони були атеїстами, але
також і тому, що 85% з них були євреями, які представляли інтереси англійських
і німецьких банкірів. Керівники революції вели зачистку історії, так як для них
нестерпний був сам факт існування на території України і Росії високої культури
задовго до виникнення єврейських народів. Щоб позбавити нове покоління
коренів, знання про велич їхніх предків, під час масових репресій в перші роки
радянської влади разом з інтелігенцією знищувалося і все древнє знання.
 Так звані Слов’янські чи Руські Веди.

В останні роки в Україні та в Росії спалахнув інтерес до древньої історії

наших предків, слов'ян. З'явилося багато публікацій, які рясніють таким
словосполученнями, як «російські веди», «слов’яноарії» і т.д. Слід зауважити, що
сама назва «слов’янські» чи «російські» не зовсім коректна, оскільки ці знання
існували ще за довго до появи сучасних національних понять. Але оскільки
слов’янські Веди знайшли на території радянського союзу, їх стали називати
російськими. По тій же причині Веди, які знайшли на території Індії, називають
індійськими.
У 1881 р. в Санкт-Петербурзі вийшла книга Стефана
Ілліча Веркович «Веда славянъ. Обрядныя песни
языческаго времени, сохранившiеся устнымъ преданiемъ
у македонскихъ и фракiйскихъ Болгаръ-Помаковъ». Ряд
французьких та італійських дослідників того часу
особисто перевіряли викладені в ній відомості,
організувавши експедиції в Родопські гори. Вони
підтвердили справжність цієї публікації. Крім того в XIX
столітті безліч подібних усних народних переказів було
записано в Росії, Україні, Білорусії дослідниками П.
Безсонова, Н.Є. Романовим, П. Шейном, А.А. Потребнею.
Повне зібрання слов'янських священних пісень, стародавніх ведичних
гімнів, казок, бувалин, духовних віршів, представляють з себе тисячі томів.
Численні описи минулих подій, і персонажів в них, дивним чином збігаються з
Ведами, що збереглися в Індії. Ось назви лише деяких з них: "Веди слов'ян",
"Зоряна Книга Коляди" (складається з 12 Вед), "Книга Велеса", "Пісні птиці
Гамаюн", "Боянів Гімн", "Біла книга", "Перуниця", "Золота книга", "Книга
Мандрів", "Тваринна книга", "Таємна книга", "Голубина книга", і навіть відоме
багатьом "Слово о полку Ігоревім ". Причому, деякі з них збереглися в
оригіналі, інші дійшли до нас в зроблених з них копіях, а про деякі ми можемо
зустріти згадки і їх описи в таких же священних книгах.
 Але все ж, всього цього матеріалу поки ще недостатньо, щоб повністю
відновити слов’янську ведичну культуру в повному обсязі, і тому можна і навіть
необхідно вивчати книги інших ведичних релігій.
Говорити про авторитетність і об’єктивність слов’янських Вед доволі важко.
Навіть думки кваліфікованих вчених розходяться в цьому питанні, не дивлячись
на те що існує дуже багато паралелей між Ведами «слов’янськими» та
признаними «індійськими», авторитет котрих є беззаперечний. На відмінно від
Вед, які збереглися в Індії, у так званих слов’янських Ведах часто не
прослідковується ні автор ні система передачі цих знань. І збереглися вони в
доволі малому об’ємі, у порівнянні з «індійськими». І хоча існує багато критики в
адрес «слов’янських» Вед, мовляв це все фальсифікація чи підробка. Проте, варто
зазначити, що коли ми говоримо про слово «підробка», то тоді дуже важливо
спитати ― підробка під що? Тому що повинен бути якийсь оригінал, якщо немає
оригіналу, то нема під що підробляти. Можна підробити книгу, але неможливо
підробити ідеї. І, на щастя, ці ж ідеї зустрічаються і в інших джерелах, в інших
книгах, тому незалежно від того, наскільки це джерело є авторитетним або
підробленим, ідеї, загалом, є і в інших місцях, тому це не настільки суттєво.
Один з найвідоміших слов’янських трактатів
являється «Велесова книга». ЇЇ оригінал знайшов в
бібліотеці більшовицького помістя Великих
Бурлук, (яке належало любителям давнини
Законським-Неклюдовим), полковник Федір
Ізенбек під час розпал громадянської війни в 1919
році. Оригінал являв собою букові дощечки
38*22*05 см, на яких з двох сторін був видряпаний
текст, і які перегортались як листки відривного
календаря. До речі, подібним чином були влаштовані книги в древній Індії та
Тибеті. Тільки там використовували пальмові листя і береста. Ізенбек розуміючи
важливість такої знахідки, зібрав всі дощечки, і всюди возив їх з собою. Надалі 15
років з цими дощечками працював історик Ю.П. Миролюбов. Він реставрував
текст, який в подальшому отримав назву як «Велесова книга». А самі оригінальні
дощечки писалися в VIII-IX століттях нашої ери (на 3 віки раніше «Повісті
минулих літ») при князі Бравліні. Останні тексти були написані вже при Аскольді,
новгородськими жерцями-волхвами, служителями Бога, що бігли до Києва з
Новгорода від переслідувань Рюрика.
В наукових колах цей пам’ятник є спірний. Одні ― «за», інші ― «проти».
Подібно до того як літопис «Слово о полку Ігоревім», довго вважався
фальшивкою, і тільки після довгої і клопіткої праці вчених, була доказана його
об’єктивність та достовірність. І на не офіційних зустрічах, десь за чашкою чаю,
спілкуючись з докторами наук чи кандидатами історичних наук, зізнаючись вони
говорять: «Взагалі то дуже схоже на правду, але якщо ми скажемо це в нашому
університеті, нам буде копняк, і ми полетимо».
 Існує безліч фактів, аргументів, які доводять справжність «Велесової книги».
По-перше, описані в ній події згадуються в інших хроніках. По-друге, зміст книги
цілком підтверджується сучасними відкриттями: історичними, археологічними,
етнологічними, зробленими вже після її знахідки і багато в чому змінили старі
погляди. По-третє, «Велесова книга» рясніє безліччю незрозумілих деталей і
подробиць, які відмінно вписуються в контекст тих чи інших історичних подій.

Основні теми, яких торкаються в слов`янські Веди:

 Опис створення світу;

 Діяння богів;
 Духовна мета історія людства;
 Древні катастрофи, зміна клімату та переселення народів;
 Йдеться про опис 27 тисяч років, протягом яких народжувалася, гинула і
знову відроджувався слов'янська цивілізація;
 Та інші.

Хто такі слов’яни?

Походження терміна «слов'яни» важко визначити точно. На сьогоднішній

день існує кілька версій трактування даного етноніма. Найбільш ймовірним
варіантом можна припустити наступне пояснення. Слов'яни це ті, хто славили
Бога, Вселенську ієрархію і богів, тих, від кого люди безпосередньо залежні і тому
цих людей називали слов'янами. Тобто слов'яни ― це не суто етнічне поняття, а
це швидше етичне поняття, яке вказує на заняття людини. Слов'янин ― той, хто
когось прославляє. Тому у слов’ян так багато імен: Ярослав, Вячеслав, Мирослав,
Ростислав, Святослав і т.п. Звідси і збережене в просторіччі ― Слава Богу!
 Веди про нас

Про наших давніх предків, протоукраїнців, "Бгагавата Пурана" (2.4.18) згадує

так: «Кірати, хуни (слов’яни), андхри, пулінди (греки), пулкаші, абхіри, шумбхи,
явани (турки), представники племен кхасів (монголи), завдяки безмежній
могутньості Господа можуть очиститись, прийнявши покровительство Його
відданих».
Перелічені історичні назви є назвами різних народів, що населяли Землю.
їхні провінції входили до складу древньої Бгарата-варші, про ці різні народи
розповідається в "Махабхараті". В основному, ці провінції населяли люди, які
належали до варни (стану) царів-кшатріїв (воїнів). Пізніше, коли вони з плином
часу відмовились від ведичної (брахманічної) культури, їх стали називати
млєчхами (подібно до того, як тих, хто не сповідує іслам, називають кафірами, а
тих, хто не слідує християнській культурі, ― язичниками.)
Якщо ми звернемося до ведичних писань, то дізнаємося, що багато тисяч
років тому існувала тільки одна держава — Бхарата. За того часу всі народи,
також і слов'янські (на санскриті ‒ "хуни"), входили до цієї держави й сповідували
спільну релігію. Слов'яни були войовничими народами і поклонялись
Всевишньому, а в міру занепаду духовності ‒ пів богам на чолі з Індрою (у
слов'янській міфології ‒ Перун).

Люди надзвичайної фізичної сили й порівняно високої духовності, вони мали

вплив на давній світ. Всюди, де ступала їх нога, збережено спогади про них у
переказах, у назвах гір, річок, озер тощо. Вони проживали на великій території від
Карпат до Уралу. Сучасні дослідники історії України називають вищезгадані часи
трипільською добою ‒ це більше трьох тисячоліть до нашої ери.
 Досягнення слов'янської цивілізації.

Відомо, що існує така думка, певний міф про те, що слов'яни-язичники, нібито,
"були диким і безкультурним і не освідченим народом, і лише тільки європейська
культура принесла їм високу культуру і інші досягнення цивілізації". Але така
думка не більше ніж міф!
Для всіх, хто цікавиться давньослов'янською історією, нижче наводиться
короткий список досягнень слов'янської цивілізації. Історія підтверджує
наявність у слов'ян:

 Писемної культури;
 Астрономічних комплексів;
 Розвиненого домобудівництва, мистецтва обробки дерева і каменю;
 Розвиненої гончарної культури;
 Розвиненої металургії;
 Розвиненого мистецтва обробітку ґрунту;
 Розвиненого кораблебудування;
 Та ін.
 ПАРАЛЕЛІ В СЛОВ’ЯНСЬКІЙ ТА ВЕДИЧНІЙ КУЛЬТУРІ.

Спочатку відбувалися спроби різними

вченими порівняти древню слов’янську культуру
та релігію з грецькою, римською та іншими
середземноморськими. Ці спроби були приречені
на невдачу, тому що, культура і релігія слов’ян
принципово відрізняється від античної. Натомість,
схожість слов’янської культури та ведичної, в
деяких випадках навіть не те що схожі, а й навіть
ідентичні.
В п'ятдесятих роках минулого століття, коли ще існував Радянський Союз, різні
індійські вчені, фахівці з санскриту, починають подорожувати по Радянському Союзу,
і раптово виявляють, що саме між двома групами індоєвропейців, між слов'янами і
індійцями існує на багато більша кількість подібностей в культурі, в мові, в символіці,
в обрядах, і т.п. ніж між індійцями і європейцями. І надалі між цими двома державами
закріплюється теплі і дружні стосунки.
Існує більш глибокі внутрішні причини взаємного притягання двох великих
народів, що не залежать від геополітичних реалій, економічних і культурних
потреб. Ця схожість слов’янської і індійської душі. Знаєте, в чому воно
проявляється? Не здогадуєтесь? І слов’янський, і
індійський тип національного характеру
відрізняє їх з поміж інших нестримним
прагненням до духовних горизонтів. Простежте
історію, і ви побачите, що завжди слов'янський
народ, як і індійський, понад усе ставив духовні
цінності вище за матеріальні. Це те, що збігається
за характером і за менталітетом.

Мова. Українська та санскрит.

Мова народу, як ми знаємо, є виразником культури його носіїв. Тому вона

також використовується в історичних реконструкціях. За цим фактором,
спостерігається, що на всіх теренах, де проживали, або проживають зараз етнічні
українці, збереглася величезна кількість слів, назв, імен, прізвищ, гідронімів,
топонімів повністю в їх первісному санскритському варіанті, або ж походять від
нього.
Видатний дослідник слов’янської міфології, український історик і етнограф
XIX-XX ст. Георгій Булашев в передмові до головної роботи свого життя:
«Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» писав:
«В останній чверті XIX століття виникає нова історико-літературна школа,
заснована на порівняльному вивченні народностей і посилена серйозними
дослідженнями в області граматики і міфології індоєвропейських мов.
 Вона прийшла до переконання, що всі головні основи мови, родового і
племінного побуту, міфологічних і поетичних творів є власністю всієї групи
народів індоєвропейських та арійських, і походять з тієї віддаленої пори, жива
пам'ять про яку, збереглася до нашого часу в найдавніших гімнах і обрядах
священних книгах давньоіндійського народу, відомих під назвою Веди".

Відомий російський учений-

фольклорист, історик, та дослідник
бувальницького епосу А. Гільфердінг,
в книзі за 1853 рік ― "Про
спорідненість мови слов'янської з
санскритом", пише: "Мови слов'янські
у всіх своїх наріччях зберегли коріння і
слова, що існують в санскриті. В
цьому відношенні близькість
порівнюваних нами мов незвичайна.
Як би добре не були оброблені новітніми вченими мови європейські, проте ні в одній
з них не знайдено стільки слів, споріднених з санскритом, скільки відкриттів
вдалося нам відкрити в слов'янських мовах при першій спробі вивчити їхній
порівняльний склад. Навряд чи знайдеться одне або два слов'янських слова, яким
не знайдеться спорідненості з санскритом ".
Ще один відомий український санскритолог, філолог-
мовознавець Василь Кобилюх, львів’янин за походженням,
більшість часу свого життя присвятив вивченню
санскриту та історії України. Василь Олексійович
досліджував дану тему на основі матеріалів археологічних
знахідок, праць інших дослідників, а також досліджував
давню українську народну творчість.
Василь Кобилюх — автор книг «Українські козацькі
назви у санскриті» (2003), «167 синонімічних назв Землі у санскриті (2009),
«Душа Японії: тайни очима українця і санскриту (2010), «Праукраїна і Санскрит»
(2011). А напередодні 80-річного ювілею вийшло нове велике дослідження
вченого «Музика Праукраїни та її відлуння у санскриті» (2015).
Василь Олексійович на основі різноманітних джерел визначив, що
формування української мови, яка через історичні обставини була видозмінена,
відбулося у Х–ІV тисячоліттях до нашої ери. Тому походження найважливіших
слів варто шукати саме у санскриті, а не у німецькій, турецькій, грецькій чи ін.
мовах світу, які виникли значно пізніше. Найбільшим свідченням того, що
праукраїнська мова поширилася по всій земній кулі є топоніми (які у нас
постійно намагаються підмінити!), гідроніми, корінні слова, які збереглися і до
сьогодні. Досліджуючи санскрит, Василь Олексійович доводить, щонайдавніші
вірування нашого народу сягають давнини тисячі років!
 Василь Олексійович, який через санскрит знайшов ключ до вивчення історії і
мови України, говорить, що протистояти занепаду і бездуховності, спричинених
глобалізацією можна віднайти у законах та заповідях, які записані у найдавніших
книгах світової мудрості — Ведах.
Відомий індійський вчений професор санскритолог
Дурга Прасад Шастрі, є великим знавцем санскритських
діалектів, говірок і т.п., і на науковій конференції
суспільства індійської і радянської культури, 22-23
лютого 1964 року, в місті Азіз-Абад (Уттар Прадеш штат,
в Індії), зауважив: "Якби мене запитали, які дві мови
світу найбільше схожі одна на одну, я відповів би без
жодних вагань - російська і санскрит. І не тому, що деякі
слова в обох цих мовах схожі, як у випадку з багатьма
мовами, які належать до однієї родини. Дивує те, що в
двох наших мовах схожа структура, слова, стиль і
синтаксис. Додамо ще більшу схожість правил граматики. Це викликає глибоку
цікавість у всіх, хто знайомий з мовознавством.»
«Коли я був в Москві, — розповідає сам Шастрі, — в готелі мені дали ключі від
кімнати 234 і сказали: «двести тридцать четыре». Здивований, я не міг
зрозуміти, чи стою я перед милою дівчиною в Москві чи перебуваю в Бенаресі або
Удджайні в наш класичний період десь 2000 років тому. На санскриті 234 буде
«dwishata tridasha chatwari». Чи можлива десь більша схожість? Навряд чи
знайдеться ще дві різних мови, що зберегли давню спадщину — таку близьку
вимову — до наших днів».
З епохи розставання слов'яно-аріїв пройшло близько 4000 років, а обидві
мови зберігають в собі близькі і загальні слова, що виникли в далекі часи, але
легко сприймаються на слух в наш час, навіть неспеціалістами.
Під час цього візиту Шастрі стверджував: «Ви всі тут розмовляєте якоюсь
давньою формою санскриту, і мені багато чого зрозуміло без перекладу. Як би я
хотів, — пише надалі Шастрі, — щоб Паніні, великий індійський граматист, що
жив близько 2600 років тому, міг би бути тут зі мною і чути мову свого часу,
настільки чудово збережену з усіма найдрібнішими тонкощами!»
Наприклад, російський вираз: «Тот ваш дом, этот наш дом». На санскриті:
«тат ваш дам, етат наш дам». Якщо порівняти молоді мови європейської групи
(англійська, французька, німецька) які безпосередньо походять із санскриту, то в
них наведене вище речення, не може існувати без дієслова «is». Тільки
слов’янські мови і санскрит обходяться без дієслова-зв'язки «is». Саме слово «is»
схоже на «є» в слов’янських та «асті» в санскриті. «Таким чином, — пише Шастрі,
— стає зрозумілим, що схожі не тільки синтаксис і порядок слів, а сама
виразність і дух збережені в цих мовах в незмінному вигляді.»
 Факт спорідненості мов став усвідомлений завдяки порівняльному
вивченню української (староукраїнської) мови і санскриту. Про спільність і
спорідненість української мови і санскриту говорять як українські вчені, так і
вчені Англії, Франції, США, Канади, Австралії, Литви, Чехії, Польщі. Зокрема, як
свідчить сучасний український науковець Д. Пауков, посилаючись на видатного
канадського вченого, українця за походженням, Лева Силенка, «санскритська
мова налічує кілька тисяч слів, споріднених з сучасною українською мовою.»
Цікаво відмітити, що санскрит — це мова богів, тому у
ній в жодному випадку не дозволялося вживати лайливі
слова. Порівняйте з мовною традицією українців: українська
мова одна з не багатьох мов світу (окрім санскриту, звісно), в
якій немає жодного інвективу (матюків). З давніх-давен в
Україні засуджували лайку, а хто вживав погані слова,
відразу підлягав осуду.
Як вже відмічалося, корінь «вед» або «від» міститься в багатьох українських
словах: праВЕДний, проВІДник, пропоВІДь, ВІДомство, ВІДун, поВЕДінка,
говорять «у нас так заВЕДено, ВЕДмідь, і так далі. «Ведмідь», до речі, не тільки
схоже звучить на санскриті (Мадхья-веда), але і так само складається з двох
коренів, що мають однакове значення: «мед» (мадхья) і «вед» (веда) («той, хто
відає, де знаходиться мед»). Також слово «календар» містить два санскритських
кореня: кала («час») і дар («давати»). «Відьма» — скорочено ВІД (ающа) МА (ти).
Цікаве походження слова ― «Бог». Якщо ви відкриєте Біблію, то ви
прочитаєте, що в оригіналі на івриті Бога позначають певними іменами: Яхве,
Адонай, Саваоф, Елохім. Але саме слово "Бог" ― має дохристиянське походження, і
вказує на Абсолют, на творця Всесвіту. І слов'янське слово «Бог», близьке з
санскритськими словами «Бхагас» і «Бхагаван». Тобто "Даруючий, Господар,
Владика всіх надбань".
 Наведемо ще більше конкретних прикладів деяких слів на санскриті і їх
відповідності українською.

САНСКРИТ ◄▬► УКРАЇНСЬКА

Аді – один Джив – жити (живий)

Двая – два Мрітью – мертвий
Трі – три Руш – Рушити
Чатур – чотири Руй – Руйнувати
Панча – п’ять Тада – тоді
Шат – шість Кута – куди
Сапта – сім Катор – котрий
Ашта – вісім Тат – той
Деваро – дев’ять Свая – свій
Деша – десять Вам – вам
Пурва – перший Вас – вас
Две две – по дві Нас – нас
Тримшат – тридцять Ме – мій
Суто – сто Сва – свій, своя
Матрі – мати (матір) Тва – твій
Тата – тато Тат – той
Праматрі – праматір. Убайох–обох
Братрі – брат Те – ті
Братрітва – братство. То – те
Свастер – сестра Нара – народ
Свака – свекор Гірі – гори
Дада – дядько Дівйам – дивний
Прети – предки Ювана – юний
Двара – двері Самана – шаман, аскет-
Дварам – двір містик
Хата – хата Гаджати – вгоджати
Суха – сухий Відіта – відомий
Нава – новий (видатний)
Прійа – приємний Гласати – голосити
Лагху – легкий Гріва – грива
Тону – Тонкий Дата – дати, давати
Бадра – Бадьорий Дарава – дерево
Хіма – зима Плава – плавати
Діна – день Параплавате –
Ніч – ніч перепливати
Васанта – весна Швета – світло
Масах – місяць Тама – тьма
 Набха – небо. Бхайа – страх (боятись)
Уткрито – відкрито Агні – вогонь (агонь рос.)
Праті – проти Сканда – Бог війни. (звідси
Сопатнік – супутник ‒ слово "скандал")
Дура або дуратма – Гопак – танець пастуха
дурень (Гопал – пастух на
Баала-бол – дитяча санскриті)
балаканина (російською Будх – будити (звідси –
«болтовня, балаболить») «будильник», Будда –
Нас – ніс «пробуджений»)
Пач – печінка Амбар – сховище
Бхрув – брова (санскрит: амбарджамі –
Чашака – чашка збираю, складаю.)
Супа – суп Деха ме Агні – Дай мені
Вар – варити вогню
Шашанка – заєць Звідки походить слово
Кукута – півень «говядина»?
Муш – миша Го – корова,
Вудра – видра (старослов'янське
Бабхру – бобер «Горова» або «Гова»)
Вул – віл «Вяда» – на санскриті –
Кунь – кінь «вмерла»
(рос. слово "увядать")
Моха – ілюзія (звідси ‒ «Го-вяда» на санскриті –
«намахати» – ввести в вмерла корова.
ілюзію)
І подібних слів існує сотні…

Отже, за підрахунками фахівців, приблизно чверть споконвічних

слов'янських коренів мають прямі санскритські відповідності. На цю тему
складені етимологічні словники, та написані численні наукові роботи.
Якщо якісь історичні свідчення, підручники можна порівняно легко
переробити під певну політичну ідеологію, то мову так просто не переробиш!
Тому подібність слов’янських мов і санскриту, на якому були написані Веди, —
вагомий доказ спільності культур.
На жаль, на сьогоднішній день відмінностей між мовами все збільшується і
збільшується, день за днем, тому що мова сильно технократизувалася і ввібрала в
себе велику кількість різної англомовної та іншої термінології. В наш вжиток
добавилося багато різноманітних слів, таких, як: менеджмент, маркетинг,
індустріалізація, глобалізація, колективізація, і т.п. Але ми забуваємо, що у нас
існують такі ж самі слова, з таким ж змістом. Просто під впливом західної
культури ми про них забуваємо.
 Топонімі.

Топонімі, або назви географічних місць як елемент традиції ― це пласт дуже

древній, і вони зберігаються краще за все, вони переживаються віки! І коли
індоєвропейські племена кочували, природньо, що вони називали якісь
географічні об'єкти на тих мовах, якими вони володіли. Цікаво що велика
кількість географічних назв, так званих топонімів, санскритського походження
існує на території бувшої Русі. І найбільш простий, яскравий приклад ― це
санскритське слово «Дану». «Дану» і в Авесті і Ведах означає "річка, вода". Тому,
якщо ви будете дивитися назви наших найбільших річок на території України та
Росії, то всюди ви зустрінете поєднання «дн». Припустимо, «Дон», «Дніпро»,
«Дністер», «Дунай», і т.п.
Існують ще такі річки як «Ганга» і «Падма» в Архангельській області РФ.
Тобто це чисто санскритські назви, аналоги яких існують в Індії. «Мокша» і
«Кама» в Мордовії. Це теж санскритські назви. «Мокша» означає «звільнення», а
«кама» позначає «мирська любов» або «пристрасть». Притоками цієї Ками є такі
річки, як «Крішнева» і «Харева». Є озеро з назвою «Індра» в Єкатеринбурзькій
області. (Індра це цар пів богів.) Є річка Сома біля Вятки. «Сома» на санскриті
означає «Місяць» або такий особливий нектар, який п’ють пів боги. Є місто «Мая»
біля Якутська і так далі. Тобто це географічні назви з дуже чітко вираженими
санскритськими коріннями.
Чому в слов'янській мові збереглося більше схожостей з санскритом ніж з
європейськими? Тому що слов'яни майже на тисячу років пізніше інших народів
приєдналися до нової християнської релігії, тобто, на тисячу років довше вони
слідували ведичним традиціям, зберігали особливості ведичного мови і
культури.
 РЕЛІГІЯ ПРАУКРАЇНИ

При вивченні будь-якої культури, ми побачимо, що практично всі вони були

основані на поклонінні. Слово культура означає "розвиток", інший варіант
перекладу "поклоніння світлу". Культура основана на поклоніння якимось
вищим силам, і хоча це може виглядати примітивно, але це насправді, правильне
розуміння життя. В житті є певна ієрархія, де одні вище, одні нижче, і ті хто нижче
природньо поважають тих хто вище. Як наприклад, діти завжди повинні
шанувати своїх батьків, або народ повинен надавати повагу представникам
уряду, ну і звичайно надавати шану вищій інстанції ― Богу. І будь-яка культура
побудована на розуміння того, що в світі є певна
ієрархія, і тому, культура завжди пов'язана з
поклонінням. І коли відходять духовні ритуали,
залишаються ритуали матеріальні. Нас змушують
приймати різних вождів, їм будують пам'ятники,
перед якими люди б'ють чолом, дають клятву, в
минулі часи присвячували в піонери і т.п. Це все
одно залишається, тому що це є в природі, і це
природньо.

Давайте тепер розглянемо паралелі, кому поклонялися і поклоняються

до сих пір в Індії, і кому поклонялися в древній до християнській Русі.

У молитвах древніх слов’ян присутнє слово «Ом» або «Аум». Хоча, коли ми
чуємо слово «Ом» у нас може виникнути асоціація з буддизмом, Індією, Тибетом,
проте молитви наших предків нашпиговані словами «Ом». А звернення до
Господа називалась «Омна молитва». Книга «Велеса» 1.2.1 (молитва для
шанування предків): «Прозри, русич, ОУМ! ОУМ – Великий и Божий! Он – единый с
нами! И Ему творите требы, и провозглашайте славу с Богами воедино…»

Тобто «Ом» це таке ось звукове втілення Бога, «а» ― вважається чоловічим
началом Бога, «у» ― це жіноче начало, тому що в Бога є і чоловіче, і жіноче начало,
і «м» ― це їх з'єднання. З'єднання Бога і
його енергії, ось цього жіночого і
чоловічого, божественного, породжує вже
все різноманіття речей, тому «ом» чи
«Аум» ― є таким ось звуковим втіленням
Всевишнього. І все, що ми маємо в цьому
світі ― це з'єднання Бога і Його енергій. І
практично всі ведичні мантри
починаються з цього складу «ом».
 Язичництво?

Існує багато хибних думок, стосовно того, що наші предки слов’яни були
язичниками, та многобожниками. Але це не зовсім так. Давайте розберімося…

Спочатку термін "язичництво" виник в єврейській мові, як протиставлення

інших народів богообраному народу. Не "інші народи" говорилося, а "інші мови"
― ті, хто говорять на інших мовах. Потім це було перенесено на і релігію, а
особливо в християнську епоху. Нині язичництвом називають і віру древніх
греків, і римлян, і віру сибірських шаманів, і віру африканських чаклунів.
Називають язичництвом і одухотворення природи ― пантеїзм і так звану
народну віру, та в загальному будь-яке не християнське вчення.
Зазвичай язичниками називали подібні
вірування християнські літописці, і зазвичай
типовим формулюванням було «язици
погане». Проте, сьогодні жоден із серйозних
богословів не вживає образливого терміна
"язичництво" по відношенню до традиційних
релігій, тим паче ті, які засновані на
шануванні Єдиного Бога.

Ще існує такий думка, що слово «язичництво» ― це синонім слова

«багатобожжя», однак, насправді це не так. Відомий академік Б.О. Рибаков
повідомляв: «Ідея монотеїзму, ідея єдинобожжя, виникла, як архаїчна форма
світогляду, незалежно від християнства, задовго до нього і крім нього».
Коли ми говоримо про пантеони божеств або багатобожжя, то ми насамперед
повинні розібратися, як взагалі співвідносилася віра в єдиного Бога, і віра в
безліч богів у давніх культурах. У школі нас напихають двома схемами. Вони по-
науковому називаються монотеїзм та політеїзм. Монотеїзм ― означає, що Бог
один, і вважається, що типу християнство принесло цю ідею. А політеїзм ― це
багатобожжя, мовляв, коли язичники були дикі, не розуміли, що є один Господь.
Насправді ― це повна нісенітниця. І якщо ми відкриємо, наприклад, академіка Б.О.
Рибакова, та інших вчених в цій області, то ми побачимо, що у багатьох давніх
культурах інша схема. Політеїзм, підлеглий монотеїзму. Тобто, іншими словами,
існує один Бог ― Бог богів (Всевишній), який володарює над всіма іншими
богами. Про це навіть в Біблії сказано: «Яхве ― це Бог богів».
Аналогічна схема в ведичній традиції, і в традиції слов’ян. Наприклад, в
"Книзі Велеса", Кринь 9: 3 говориться (оригінал):
“Есть такие заблуждающиеся, которые пересчитывают богов, тем самым
разделяя Сваргу. Они будут отвергнуты Родом как безбожники. Разве Вышень,
Сварог и иные суть множество? Ведь Бог и един и множествен. И пусть никто не
разделяет того множества и не говорит, что мы имеем многих богов”.
 Існує текст середини VI століття Прокопія Кесарійського який, який пише:
«Вони Анти і Славіни вважають, що тільки один Бог є владикою над всім. Вони
шанують річки і німф і всякі інші божества і за допомогою цих жертв проводять і
ворожіння ». Тобто мова йде про що? Що є дві схеми: перша ― єдиний Бог; і друга
― німфи, сільви та інша краса. Це абсолютно різні грані світогляду, але є принцип
єдиного Бога. Точно також "Велесова Книга" говорить: «Немяхом Боже, разве
Вышень». "Нет у нас Богов, кроме Вышнего." Тому єдинобожжя у слов'ян до
християнства було. Це перше що варто зазначити.

Про пів богів.

Хто ж такі ці пів боги? У ведичному пантеоні їх нараховується аж 33

мільйони! Пів боги, або їх ще називають «деви» чи «девати» ― це прості живі
істоти, такі ж як і ми з вами, тільки їх тривалість життя, і їх можливості
перевищують наші. Вони наділені в різній степені певними повноваженнями, або
енергіями від Бога, для того щоб керувати різними стихіями та законами нашого
світу. Але вони не можуть навіть зрівнятись з Верховним Господом, не говорячи
про те, щоб бути могутнішими за Нього. Існує вислів «і боги смертні». Вони дійсно
живуть надзвичайно довго, але не вічно. Але щоб не плутатися в термінології, їх
зазвичай називають «напівбоги». Взагалі, слово «бог» означає «керуючий», тому
«напівбоги» — цілком підходяще слово. Наявність різноманіття в єдиності — це
не протиріччя. Наприклад, навіть в авторитарній монархічній державі у царя є
різні радники, міністри, регіональні представники і так далі, але це не говорить
про багатовладдя.
 Сучасна наука схильна все знеособлювати, деперсоніфікувати. Ми зараз
живемо в світі енергій, які як би безгоспні, без господаря. Тобто ось, вода, земля,
вогонь, повітря — все це нібито нікому не належить. Хоча ми бачимо, що якщо ми
візьмемо, скажімо, якусь невелику модель, таке як місто, то у всіх цих енергій є
свої розпорядники. Тобто воду нам подає, скажімо, якийсь Водоканал,
електроенергію, комунікації, зв'язок, все це обслуговують теж якісь компанії,
тобто практично всі енергії, які ми маємо, вони мають своїх розпорядників. І
якщо трішки розширити цю логіку, від масштабів міста, від масштабів країни до
масштабів Всесвіту, то з'ясується, що всі ці енергії, всі ці стихії — вони теж
знаходяться у веденні певних істот, які значно перевершують нас, тому нам їх
важко усвідомлювати. Так само, як, наприклад, ми живемо, і в нашому тілі теж
живуть якісь бактерії, але ці бактерії нас не усвідомлюють, ми їх можемо
усвідомлювати, вони нас не усвідомлюють. Точно так само ми живемо в цьому
космосі і не дуже-то добре розуміємо, де ми знаходимося. Так ось, справжня
культура ― це культура, яка вчить людину розуміння, де вона знаходиться.

І справжня культура — це культура, яка показує, що всі енергії в строгому

сенсі слова мають своїх господарів. І точно так само, як, припустимо, за світло, за
воду і за інші послуги треба платити, точно так само за світло, за воду у всесвіті
потрібно платити. І ось ця культура подяки або шани називається ритуальна
культура, коли люди минулого розуміли, що всі ці стихії знаходяться в
завідуванні у цих певних вищих істот, яких називають напівбогами.
 І ось коли ми як люди вступаємо з ними в якийсь контакт, це називається
ритуалом. Ось і тепер ми дізнаємося про те, як і кому, в різних країнах, зокрема —
в Індії і на Русі поклонялися, і з якими божествами були пов'язані різні стихії. Це
могутні істоти, і хоча вони і знаходяться в вищих легіонах космосу, завдяки своїй
могутності і незвичайним здібностям вони можуть чути наші прохання і можуть
реагувати на них.
Тому Арії, індоєвропейці, сприймали весь світ не просто як якісь безособові
енергії, а як енергії, які володіють певною свідомістю. Тому в якійсь мірі, вони
були здатні не тільки це сприймати, але навіть, наприклад, поговорити, в якійсь
мірі з якоюсь стихією. Наприклад, з вітром поспілкуватися, викликати його або
навпаки відсунути. В якійсь мірі вступити в контакт зі звірами. Тобто ці практики
досі збережені у деяких первісних племен, у шаманів, але вже тим паче в
стародавні часи це входило просто в частину психічних здібностей людини. І
також різні сили природи, вони бачили не просто як безликі сили, а як певні
чоловічі або жіночі особи. Тому вони давали їм імена.
Щоб зрозуміти суть еволюції поклоніння слов'ян, треба звернутися до іншої
важливої ведичної концепції, яка називається концепція «Тримурти». В
Стародавній Русі було таке ж поняття, яке називалося «Триглав» або три головні
божества. Їх називали «Вишній» ― це той, хто найвище. «Сварог» ― той, хто
зварганив наш світ, створив його. І «Сива». Так ось ці три розділи, три головних
божества в Індії називалися «Три Мурті». «Три» на санскриты це також «три», а
«Мурті» ― це «форма». І ось того, кого у нас називали «Вишній», в Індії називають
― «Вішну». Того, кого у нас називали «Сварог» ― у них називають «Брахма». І того,
кого у нас називали «Сива» ― у них називають «Шива».

І у цих божеств три функції. Брахма або Сварог ― це творіння. Вішну або
Вишній ― той, хто найвище ― це підтримка. І Шива або Сіва ― це руйнування.
Отже, це три основні божества, тому що всі процеси в цьому світі проходять три
фази ― творіння, підтримка і руйнування. І ось ці ось три божества ― Брахма
(творіння), Вішну (підтримка) і Шива (руйнування) ― вони якраз і завідують
цими основними енергіями: Творіння, Підтримка і Руйнування.
 Наступні спільні імена пів богів для двох традицій, Давньої Русі і Древньої
Індії ― це такі імена, як Індра. На Русі і в Індії вважалося, що він завідував дощем.
Наступний пів бог ― Агні. На Русі його називали так само або Агній, а ще Агнібог.
Звичайно, він відповідав за стихію вогню. Ще один представник пів богів ― Мара.
Мара ― це божество смерті. І цікаво, що українське слово «вмер» буквально
означає «в Мари», тобто чоловік помер, і «знаходиться у Мари», у царстві смерті. І
це ім'я ― Мара є спільним у обох традицій для бога смерті. Існує ще інше ім'я, що
позначає бога смерті ― це Яма, або Ямарадж. І на Русі, і в Індії його
використовували, і звідси походить це слово ― «яма», як могила, куди кладуть
тіло.
Наступним пів богом, спільним для двох культур, був ― Варуна. І він є
покровителем водної стихії. Варуна ― це владика всіх вод, і "варі" на санскриті
означає «вода», звідси і українське слово «варити». І ще одна спільна назва для
пів бога Сонця ― це Сурья, та півбога вітру ― Ваю, звідси і походить слова «віяти»,
«повітря». Майа ― це богиня матеріальної ілюзії. У західних слов'ян, в
болгарській, та в чеській мові слово ― "омая» означає "зачаровувати". Так само
духи називаються «мавки», на санскриті "мав" ― «відводити», «заплутувати».
Тому в назвах пантеону слов'янських божеств ми бачимо значну присутність
санскриту.

Поклоніння Всевишньому.

Хоча в ведичній культурі й існує практика поклоніння напівбогам, все ж

головна ведична література закликає поклонятись виключно Верховному Богові,
як це й говорить Біблія — «Та не буде у тебе інших богів перед лицем Моїм». В
класиці ведичної літератури — «Бхагават-Гіті», Господь Крішна говорить: «Ті,
хто з вірою і відданістю поклоняються іншим богам, насправді поклоняються
Мені, але роблять це не так, як слід» (9.23). Крішна вживає тут вираз авідхі-
пурвакам — «неналежним чином, свавільно». Вважати напівбогів незалежними
від Верховного Бога (Крішни) рахується
одною з образ Господа (богохульством!)
Зазвичай, напівбогам поклоняються
заради матеріальної вигоди. «Ті, чий розум
викрадений матеріальними бажаннями,
вручають себе напівбогами та слідують
певним правилам і приписам поклоніння, що
відповідають їхній власній природі.
Недоумкуваті люди поклоняються
напівбогами, але вони не розуміють, що
набуті ними плоди обмежені та минущі»
(7.20, 23).
 Віддаючи шану багатьом божествам, стародавні слов'яни все ж вірили в
верховенство єдиного Бога, називаючи Його Небесним Богом, Богом богів. У
"Велесовій книзі", яку складено волхвами і яка відбиває історію слов'янських
племен задовго до прийняття християнства, згадуються поряд божества Вишень
і Кришень, у котрих неважко розпізнати імена ведичних Вішну та Крішни. Згідно
ведичних трактатів, саме Крішна являється Всевишнім, джерелом всіх аватар, та
причиною всіх причин. Його вічною супутницею вважається «Радха» ― енергія
жіночого начала. На Русі її називали «Рада».

Крішна має багато імен, одне з яких, Гопала, означає "захисник биків/корів",
"охоронець худоби", "пастух". У сучасної молоді слово "пастух" асоціюється
виключно з недалекою людиною, що крутить бикам хвости, бо на інше не здатна.
Теперішнього пастуха, звичайно, не зрівняєш із тим, котрий пас худобу п'ять
тисяч років тому, коли священну корову вважали матір'ю, а бика ‒ батьком-
годівником. Крішна-Гопала ― неперевершений сопілкар, на чарівливі звуки Його
сопілки звідусіль збігаються пастушки-гопі й водять довкола Нього веселі
хороводи. І як для кожного індійця улюбленим є образ юного Крішни серед корів,
так і для кожного українця улюбленим образом є пастушок з сопілкою, що пасе
корів. До певної міри й Лукаш із "Лісової пісні" Л. Українки є втіленням цього
образу, тим більше, що саме на Волині, в Лосиному краю, виявлено могутній, так
би мовити, "індійський" пласт, пов'язаний з Крішною. Таке враження, наче деякі
волинські топоніми живцем перенесені з "Махабхарати".
 Образ Крішни, хоч іноді й під різними іменами, ще в незапам'ятні часи так
глибоко увійшов у наші свята, обряди, пісні, танці, прізвища, назви й історичні
пам'ятки, що це помітно й досі. Слідів поклоніння божеству Крішні надзвичайно
багато в Україні. Згідно з дослідженнями відомого українського історика-
санскритолога С. І. Наливайка, котрий більшу частину свого життя віддав пошуку
коренів нашої давньої історії, вірувань і культури, факти незаперечне свідчать
про тотожність українського Купали та ведичного Крішни. Індійський Гопала та
український Купала ‒ божества абсолютно тотожні. Гопала поступово став
Купалом. В давній Україні цей бог — Купало, теж був сонячним богом, вважався
охоронцем, воїном, захисником. Навіть крізь тисячоліття, незважаючи на утиски
та заборони з боку християнської церкви, купальські свята зберегли свій
первісний зміст.
В слов’янських Ведах (Книзі Коляди) в деталях описуються дитячі забави та
діяння Господа Крішни, який там названий як ― «Кришень Коляда». Ці описи
дивним чином збігаються з описами, які також детально представлені в класиці
індійських Вед ― «Бхагавата Пурані» (10 пісня).
 Іноді доводиться чути, що поклоніння Крішні, шанувальників якого більшає
в Україні, підриває наше національне коріння, нашу культуру й духовність.
Насправді ж, як бачимо, усе якраз навпаки ― інтерес українського народу до
ведичної культури походить з історичного коріння. Духовні скарби ведичної
культури ‒ не просто собі цікава архаїка. В них пульсує реальне, дійове та
практичне знання, якого нам так не вистачає нині, в час безпам'ятства й
невігластва. На жаль, ще багато лідерів суспільства вважають другорядним
питання поширення ведичних знань, віддаючи пріоритет насущним політичним,
економічним і соціальним питанням, не усвідомлюючи, що їх буде легше
вирішувати, коли людство оволодіє цими знаннями.
Однією з інкарнацією Крішни на землі
вважається ― Вішну. Пам'ять в мові про
поклоніння Вішну досі в словах "вишина,
височінь", та ім'я "Всевишній" в значенні
"Господь". Щодо Вішну, то археологи знаходять
сліди поклоніння Йому в доскіфських курганах
півдня України, датованих іще V-III
тисячоліттями до н.е. "Вішну, найбільш важливе
та могутнє божество, втілює в собі кілька
великих і широко розповсюджених релігійних ідей.
Він вважається верховним покровителем і
хранителем усього". Ще й досі майже біля кожної
української хати ростуть вишні, які мають функції
оберегів родини — як священні дерева Бога
Вишеня, як відлуння світогляду наших прабатьків. В Індії Бог Вішну є захисником
усього, що створено пів богом Брахмою. Волхви носили з собою посох з вишні, так
як це роблять в ведичній традиції. Такий посох називався — Вішну-данда, який
символізував опору, на яку монах опирався проповідуючи духовне знання. І
подорожуючи древні волхви говорили: «Будем Веду знати, людям помагати».

Пост ведичні часи поклоніння.

Це те, що можна було сказати про період поклоніння Вишеню та Кришеню.

Далі племена починають відокремлюватися одне від одного і поклоніння
переноситься на наступний величезний пласт, в більш пізній часовий період,
який називається Родослава, або період шанування Роду. Точно так, як в
українській, так і в санскриті, слова з чергуваннями род-руд пов'язані з
народженням, розмноженням та з ідеєю родючості людей і землі. У санскриті
"родхадті" ― збільшувати чисельність, «рох» ― рости, «рохат» ― зростання. У всіх
стародавніх культурах існує образ матері Землі. З культом шанування Рода був
пов'язаний цілий комплекс світоглядів, починаючи від родючості, розмноження,
зв'язок племені однієї кров'ю і закінчуючи родовими культами.
 Найбільш відомим древнім божеством даного періоду є так званий
"Збручанський ідол". Він був знайдений на річці Збруч, де колись перетиналися
кілька слов'янських племен: тиверці, бужани, хорвати, волиняни. І
проаналізувавши це божество, розглянувши різні символічні знаки на ньому,
академік Б.О. Рибаков доводить, що це божество Роду.

Доречним буде згадати ще й про могутнього представника арійської

культури Керносівського ідола, який випадково віднайшовся школярами
поблизу села Керносівка, Дніпропетровської обл. в 1973 р. Керносівська стела
виявилась 5-ти тисячолітньої давнини, що зробило її однолітком арійців.
Зрозуміти що собою являє Керносівський ідол допомагає “Ріг-веда”. Не викликає
сумнівів, що статуя представляє нам або одного з верховних божеств арійського
пантеону, або брахмана-жерця, який виконує молитву під час жертвоприношень.
За іншою версією нагадує – першобатька. На доказ останньої версії свідчать
“козацькі вуса” – такі носили в аріїв лише кшатрії (воїни). Крім того, – численне
озброєння, присутнє на ідолі, – свідчить про
військовий побут зображеного. Нагадує
Керносівський ідол і про Пурушу, першого
сотвореного Богом чоловіка, древньоарійського
Адама, з якого творець створив Всесвіт та людей,
поділивши їх на варни (стани). Тому що ідол не
просто зображає людину, а є образом моделі
Всесвіту, мікро- та макрокосмосу: голова Пуруші
йде в небо, а ноги – в земні надра.
 Працівникам січеславського історичного музею імені Дмитра Яворницького
неодноразово доводилось зустрічати іноземні делегації відвідувачів, однак,
щоразу після відвідин індусів працівники закладу залишаються здивованими.
Коли вони бачать кам’яного ідола з Керносівки, що зберігається в музеї серед
інших подібних експонатів, то починають падати на коліна, плакати, радіти і
молитися до нього. Присутні перекладачі пояснювали працівникам музею, що
індуси між собою говорять, що цей ідол — давньоарійське божество. Індуси довго
щиро раділи, обнімали українців, що їх супроводжували, називали їх своїми
братами...
Далі ми виходимо на найпізніший період
духовного життя слов'ян, який називається
«Поклоніння Перуну», який зараз дуже
пропарений. Перуну поклонялися насамперед
князі, тому, що хто такий Перун? Це бородатий
воїн, який очолює військо богів. Тому як
ватажок війська напівбогів він був
покровителем князівської дружини. Уявлення
про зовнішність Перуна збігаються з
уявленнями про ведичного Індру.
До речі, ще одне князівсько-воїнське
божество ‒ Дажбог , як і ведичний ‒ Шива,
зображується з неодмінним атрибутом ‒
тризубом. Науковці, досліджуючи епоху неоліту, так і згадують
давньослов'янських богів ‒ іменами, поданими в Ведах. Можна простежити, як на
місцевому ґрунті ці початкові імена з часом змінювались.
Швидше за все, саме з епохи поклоніння Перуну і виникає той феномен так
званого слов'янського язичництва, який відомий як багатобожжя. Язичництво на
Русі все таки було, але воно виникло вже в значно пізніший період. Незадовго до
прийняття християнства вже забувається Род, і вже тим більше забуваються
Вишень і Кришень, тобто той, хто вище всіх. І на той час багато ведичних
початкових уявлень про божественну ієрархію порушилися і сильно мутували. У
кожного племені були свої, дуже розпливчасті уявлення про пантеони богів, і ось
це язичництво врешті-решт почало домінувати. І християнство знову приносить
ідею єдиного Бога, яка була втрачена вже після епохи Родослава.

Вчені з різних інститутів, вивчаючи життя і культуру слов’ян, намагаються

відновити уявлення про релігійну спадщину наших предків до християнської
доби. Але насправді однозначних і єдино думних висновків немає, є просто
дослідники різного рівня об'єктивності. І не існує, навіть в наукових школах,
100% реконструкції цього самого періоду.
 Знання про душу.

Як відзначає відомий український етнограф і фольклорист Яків

Головацький: "Слов'яни визнавали у людині особливу сутність, звану душею. Було
у них вірування в перевтілення, у піснях слов'янських дуже багато історій про
перевтілення. Стародавні слов'яни вірили, що душа покійника може перейти у
дерево чи птаха, чи якусь іншу істоту." Це узгоджується з вченням Вед про
реінкарнацію (перевтілення душі).

У обох традиціях, слов’янській та ведичній, коли людина помирала,

найчастіше, її кремували. Чому? Дві основні причини. Перша, суто утилітарна,
щоб не оскверняти землю трупними ядами, це чисто гігієнічне питання.
Насправді у багатьох народів вважалося необхідним за допомогою вогню швидше
розкласти фізичне тіло на первинні елементи та повернути їх в природу, не
заражаючи ґрунти і води заразою, яка може завестися в мертвих тілах. Як ми
знаємо, чума, холера та інші середньовічні хвороби виникали в більшості
випадків саме через це.
А друга причина більш тонка, метафізична. Річ в тому, що людське тіло
певною мірою пов'язане з душею. І якщо людина не досягла ще повного
духовного очищення, звільнення, то для того, що б допомогти їй швидше
розірвати відношення зі своїм вже мертвим, не робочим тілом, це тіло спалювали
або кремували, що б не було ось цієї тілесної прив'язаності.
 Чому люди бояться кладовищі, тим більше вночі? Через духів та привидів.
Тому, що деякі душі, були дуже сильно прив'язані до своїх тіл, і вони цю
прив’язаність можуть довго зберігати. Тому, найчастіше вони перебувають в
тому місці де їх тіло поховано. І для того що б не стримувати духовний розвиток
або шлях еволюція душі, їх мертве тіло кремували, і після цього можна спокійно
рухатися далі, ні до чого більше прив'язуватися. Така собі "катапульта", що
відправляє душу в Небо. Майже не існувало тілопокладення й у трипільців, а була
кремація. Спалення тіла й похоронення решток у глиняних урнах ― основний
поховальний обряд Трипільської культури. Власне, саме через відсутність
залишків та скелетів вчені до сьогодні не можуть визначити антропологічний
тип трипільців.

Карма та реінкарнація.
У Слов'янській традиції явища кари і переродження (карми і реінкарнації)
виступають одвічними і настільки загальновживаним, що ми це навіть не завжди
усвідомлюємо. Всі ми буквально виросли на вченні про карму, просто не
називали це явище ― кармою. У нас є слово «кара», яке частково відображає суть
цього закону. Ми часто чули спрощені і добре для нас зрозумілі варіанти
пояснення цього закону: «Все повертається на свої
місця», «Що посієш, те й пожнеш», «Кожна дія
викликає рівну їй протидію» і, нарешті, «Ти отримуєш
любов рівно в тій же мірі, в якій віддаєш». По суті,
карма говорить нам, що все, що ми робимо,
повернеться до нас коли-небудь і де-небудь. Це
всесвітній закон справедливості, котрий створений
для того, щоб навчити душу жити в гармонії з
Всесвітом і Його жителями.
 Закон реінкарнації змушує нас знову народитися і розплатитися з
кармічними боргами по відношенню до інших людей, або пожати плоди
зроблених нами добрих діянь. Звідси й походить рос. слово «карман» — місце де
складають плоди своєї діяльності. Нашим душам дається така можливість
втілитися багато разів, і навіть в різних тілах, для того щоб реалізувати
безкінечну кількість бажань душі, які за одне життя задовільнити просто не
можливо. У Слов'янській традиції таке коло перероджень (реінкарнацій)
називається ― «Колород», в ведичній традиції ― «Самсара».

Вегетаріанство.

Як в Індії, так і на Русі перед споживанням їжі, її належало освячувати. Це

свого роду вираз подяки Богу за підтримку. І ці підношення або жертви були
строго вегетаріанськими, безкровними. Ось що сказано в розділі «Троянові
століття» Велесової книги: «Боги наші не беруть жертв людських, ні тварин,
тільки плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, питну сурію (квас) і мед, і ніколи ― живу
птицю, рибу. Це варяги (вихідці з Скандинавії)
та елліни (Греки) дають богам жертву іншу і
страшну, людську». Тобто на Русі було
обмеження на споживання м'яса як і в Індії. У
тій же Бхагават-Гіті (9.26), Господь Крішна
говорить про виключно вегетаріанські
підношення. Він каже: «Якщо людина з любов'ю і
відданістю піднесе Мені листок, квітку, плід або
трохи води, Я неодмінно прийму її підношення.»
 Чакри.

Знали наші предки і про чакрову систему. У більшості людей «чакри»

асоціюються з йогою, з таким давньоіндійським трактатом як Йога Патанджалі
Сутра. Але в дійсності ці сім чакр так само були відомі і на Русі.
Ці чакри мають свої грубі втілення в формі
залоз ендокринної системи і чакри свого роду
являються такими тонкими ґудзиками, на які
тонке тіло або наша психіка пристебнута до
фізичного тіла. Правда на Русі ці чакри
називалися більш звичними для нас словами, а
не на санскриті. Якщо на санскриті нижня
чакра, яка знаходиться в промежині,
називається терміном «Муладхара», то на Русі
вона називалася «Зарод». Наступна чакра
«Свадісхана» вона називалася «Живіт». Третя ―
«Манипура» ― у нас вона називалася «Яро» або «Сонячне сплетіння», Яро ― це
сонце, згадуємо. Потім наступна, четверта чакра, яка на санскриті називається
«Анахата», на Русі називали її «Серце».
Взагалі слово «серце» вказує на центральне положення. Серце або середина.
Ось, тобто середина в зв'язку з чим? У зв'язку з тим, що чакр сім: три нижніх, які
пов'язані з фізіологічними функціями, три верхніх, а серце ― це четверта,
єднальна або що перебуває в середині. Тобто середина людини. Якщо ноги,
скажімо, прибрати, а взяти тіло з того моменту, де починаються чакри, з
промежини і до голови, то в середині серце знаходиться рівно в середині. Отже,
анахата, четверта чакра, яка називалася «серце».
Наступна, п'ята чакра, називається на санскриті терміном «Вішудха», а у
слов’ян ― «Горло», зрозуміле слово. Потім йшла чакра, яка називається «Агия»
або «Ажна», у нас її називали «Чоло», тобто це лоб, вона знаходиться в районі
третього ока, в міжбрів'ї. І цікаво в зв'язку з цим слово «чоловік». Чоловік це не
просто істота з двома руками, ногами, і з головою, а чоловік ― це той, у кого
відкрите чоло. Той, у кого, щонайменше, відкрита шоста чакра. Тому що ця шоста
чакра пов'язана з розумінням вже тонких істин, з розумінням загальних законів,
як у всесвіті все пов'язане воєдино.
І раніше на Русі вважалося, що є категорія
людей, так званих ― «жить», тобто це ті, у кого
відкриті тільки перші три чакри, тобто це
люди, які стурбовані тільки фізіологічними
своїми функціями, які пов'язані з нижніми
трьома чакрами. (сон, їда, спарювання,
самооборона).
 Наступними в ієрархії були люди категорії «людь», тобто «жить» ― це так би
мовити, низькі люди, які навіть ще НЕлюди. Тобто у них ще не відкрите навіть
серце, а тільки перші три чакри. Тому «людь» ― це ті, хто вже можуть співчувати
іншим, допомагати їм, ті, у кого відкрите серце. Тобто «Чоловік» ― це щось більш
високе, ніж просто «жить» або «людь». Тобто не так-то дешево називатися
людиною, чому і говориться, що «Чоловік ― це звучить гордо». І потрібне ціле
століття, щоб це чоло відкрилось. Чоло-вік.
Сьомий, вищий центр, який на санскриті називається «Сахасрара»,
тисячолистий лотос, його називали у нас на Русі «Роднік», як от у дітей, коли
вони народжуються, Роднічок ще рік у них приблизно не заростає.

Совість.

В такому древньому джерелі як — Бхагавад-Гіта описаний цей аспект, як

надсвідомість (совість) проявляється в нашому тілі. У слов'янській думці це
розуміння про те, що поруч з душею знаходиться ще вища душа або
надсвідомість, і представлена вона через поняття «совість». Ми часто
користуємося цим словом, але не завжди добре розуміємо, що воно означає. Якщо
слово «совість» розбити на дві частини, то «с» або «з» ― означає «з чимось,
спільно». А «вість» ― означає «послання», «звістка» або «веда». Отже, життя
відповідно до совісті або з Ведою. Отже, це звістка або веда ― це те, що виходить з
Бога, який знаходиться в нашому серці. Тобто внутрішньо кожна людина
прекрасно розуміє, як правильно діяти, як правильно себе вести. І коли вона
поводиться відповідно до цієї звістки, до цього внутрішнього імпульсу серця, до
цього голосу совісті, то все в порядку. Коли вона цю «звістку», це знання, що йде з
серця, починає ігнорувати, то тоді вона починає мучитися. Або ми говоримо
людину мучить голос совісті.
 Ключі відгадки до народних казок.

Звідки беруть початок народні казки? Чи не мають вони під собою реальну
основу? Питання не втрачає актуальності навіть сьогодні…
Через те, що події давнини передавалися дуже довго з вуст в уста, вони
потроху набрали відтінок нереальності, міфічності і фантазії, та стали тим, чим
вони зараз називаються ― казками. Але що означає це слово "казка"? Його корінь
"сказ" ― означає «сказання» або «розповідь», тобто оповідання чи опис якої-
небудь події. І це зовсім не означає, що це повинна бути чиясь вигадка чи
фантазія. Адже розповісти можна тільки про події, які реально відбувалися,
побачені як особисто, так і кимось із близьких людей, які заслуговують на довіру.
І якщо звернути увагу на народні казки саме під таким кутом зору, то ми можемо
помітити і знову для себе відкрити багато цікавого і дивного.

І так, казки на певному етапі свого зародження беруть початок з міфів. В

давнину була невелика кількість книг, вони були досить дорогі, та потаємні.
Тому, в основному, вчителі передавали знання через людей, і багато світоглядних
речей передавалися через міфи. Міфи співали розповідачі казок. І вже в своїй
пізній версії, фактично, звироднілий міф приймає форму казки. Але часто він
настільки спрощується, що ні самі оповідачі, ні нащадні діти, які ці казки
читають, цих міфічних коренів казок не усвідомлюють. Хоча вони є, і вони досить
цікаві.
Один з голових у світі теоретиків теми казки, радянський вчений, професор
ЛНУ Володимир Пропп дивувався: «Загальне питання, звідки походить казка, в
цілому не вирішене: подібно до того, як всі річки течуть в море, всі питання
казкового вивчення в підсумку повинні привести до вирішення найважливішого, та
до сих пір не вирішеного питання ― подібності казок по всій земній кулі. Як
пояснити схожість казки про Царівну-жабу в Україні, Росії, Німеччині, Франції,
Індії, в Америці в індіанців і в Новій Зеландії, причому доказано, що історичного
спілкування між народами не могло бути?».
 Найдивовижніше те, що народні казки слов’ян найбільше мають спільного з
давніми Ведами Індії. Академік, філолог і історик літератури Веселовський О.М.
писав «Українські і російські бувальщини і казки ― це ведичні писання сховані від
християнізації.» Одні і ті ж історії, але трохи видозмінені та пристосовані до
національних традицій і особливостей, все ж дозволяють побачити їх велику
схожість і спільні корені. Якщо відкинути побутові реалії, забути про імена та
інші деталі, різні казкові сюжети дивно схожі один з одним.

Ось, кілька таких наочних прикладів.

Почнемо з найпростіших варіантів, відомої

всім нам невинної курочки Ряби. В пізньому
феномені язичництва де Дід і Баба являються
синонімами Сварога і Лади, тобто пари
божественних істот, які ніби то творили цей світ.
І існували цілі заспіви: «Ой дід, ой Лада, ой дід та
баба». Точно так само в деяких язичницьких
джерелах описується легенда про те, як спочатку
немає ані землі, ані води і на воді плаває качечка. І ця качечка, знесла якесь
світове, вселенське яйце, яке в подальшому розкривається і створюється Всесвіт.
Але це пізня міфологія, досить спрощена та деградована. І в самих різних
традиціях, починаючи від грецької міфології, та закінчуючи ведичною
міфологією, Всесвіт сприймався як вкладений в золоте яйце. Де описано, що існує
вселенське яйце ― Брахманда, золотого кольору, яке складається з чотирнадцяти
планетарних систем. Сім вищих світів і сім нижчих світів. Це традиційна
космогонічна схема. І таким чином якась птиця, яка несе золоте яйце, яке
розбивається ― це коди міфологічного створення Всесвіту. Ось саме ці коди несе
на собі невинна казка про курочку Рябу.
Колобок теж казка дуже драматична.
Колобок котиться-котиться в кінці кінців гине
в зубах Лисиці. І треба пам'ятати, що у слов'ян
не було повної відповідності сучасно
астрології, а багато позначень сузірь були, що
називається "зооморфними". Тобто вони
відповідали якимось звірям. А що таке
колобок? Колобок, так само як і млинець в
стародавній традиційній культурі ― це символ
Сонця. Тому ведичні тексти говорять про те, що демон або змій Раху, яку
уособлює собою лисиця, проковтує Сонце і настає затемнення. Тому казка про
колобка по суті ― це алегорія затемнення Сонця. Коли Сонце рухається по різних
сузір'ях, і в якийсь момент Лисиця, яка уособлюється як Раху, ковтає Сонце. Тому
цей міф містить коди походження сонячного затемнення.
 У фольклорі східних слов'ян Кощій Безсмертний ―
це злий чаклун, огидний старець, що живе в
тридев'ятому царстві на краю світу. Кощій зовсім не
безсмертний, його можна вбити, але для цього
потрібно розшукати його смерть. А знайти її нелегко:
"На морі-океані є острів, на тому острові дуб стоїть,
під дубом скриня зарита, в скрині - заєць, в зайці - качка,
в качці - яйце, в яйці - голка, а в голці смерть Кощія".
Причому, якщо не враховуючи цього, спробувати
вбити Кощія, навіть відрубавши йому голову, у нього
все одно з'являється нова голова на місці старої.
А в ведичній літературі, зокрема, в Рамаяні, описується бій між втіленням
Господа Рамою і могутнім демоном Раваною. Равану так само було неможливо
вбити просто відрубавши голову, у нього відразу ж з'являлася інша (яких було
десять). А його життєва сила була захована в важкодоступних печерах, які
перебували високо в горах. Глибоко в цих печерах, що знаходяться далеко в
різних місцях, горіли світильники, які потрібно було одночасно задути і в той же
самий час пронизати стрілою серце демона Равани. Тільки таким способом можна
було його перемогти.
Далі від казок традиційних, ми можемо перейти до казок літературних.
Загально відомо, що О.С. Пушкін створював свої казки на основі розповідей своєї
няньки Аріни Радіонівної, яка виросла в народному середовищі. І скільки там
зараз Пушкіна, а скільки Аріни Радіонівної тепер
уже не скаже ніхто. Але так чи інакше, в ряді його
казок ми знаходимо дуже концентровану кількість
деяких ведичних кодів. У поемі «Руслан і Людмила»
ці коди найбільш проявлені, які нагадують нам
одну з найбільш епічних поем на Землі ― ведичну
"Рамаяну".
Інша казка, казка про царя Салтана ― про
тридцять три богатирі. З моря виходять тридцять три богатирі. Виникає логічне
запитання, чому їх саме тридцять три, чому вони виходять з моря? Веди
пояснюють, що існує глава війська богів, той
самий Індра (або у слов'ян Перун), про який ми
згадували, і відповідно існує тридцять три
головні боги, які він очолює, а у них в
підпорядкуванні знаходиться ще більше. Тому
також існує таке поняття як символи інобуття.
Інобуття ― це значить "інший простір, інший
світ, інший вимір", простір богів. І які символи
інобуття ви можете знаходити в казках?
 Перша категорія ― це нумерологічні символи, тобто числові. "Три дев'яте
царство, три десяте господарство", «Сьоме небо» і т.п. І індійські Веди дають нам
цікаве пояснення цьому терміну – «тридев'яте царство». Згідно до ведичної
астрології, крім відомих нам 12 знаків зодіаку, існує розділення на більш вузькі
сектора. І цих секторів 27. Ці 27 сузір'їв діляться на три групи по 9 у кожній. Отже,
три по дев'ять ― «тридев'яте». Перша група з дев'яти сузір'їв, називається ―
«божественні сузір'я». Друга називається ―«людські», і третя ― «демонічні». І ось
сам образ тридев'ятого царства, служить або метафорою, що вказує на далекі
землі, або прямо говорить про міжзоряні мандрівки, які насправді описані в
індійських ведах як реальна можливість для людей тих часів.

Тобто в стародавньому епосі ― «Махабхараті», йдеться про те, як Арджуна,

один з головних героїв, перед початком великої битви, літав до свого батька на
Індралоку. Тобто це взагалі інша планета, тому що його батько Індра був там
нагорі, в вищих сферах. І коли ми читаємо про те, що якісь герої наших цих
древніх сказань вирушили в тридев'яте царство — це може бути, з одного боку,
метафора, «тридев'ятому» як метафора чогось дуже віддаленого. Так само може
вказувати на безпосередньо якісь міжзоряні подорожі, тому що раніше про
Землю у людей були ширші уявлення, ніж зараз.

Друга категорія інобуття ― це просторові символи, наприклад, темний-

темний дрімучий ліс. Це означає, що вже
пішов інший простір. Печери, приховані
портали, герой провалюється під землю:
коли б не відбувалися такі події, ви повинні
знати, що дія насправді відбувається вже в
іншому світі. Тому "33 богатирі", які виходять
з моря, а море ― символ інобуття, це
тридцять три боги матеріального світу.
 Баба Яга теж відомий персонаж. Як ми
пам'ятаємо, це стара відьма-чаклунка, літаюча на
своїй чаклунській мітлі, та живе в хатинці на
курячих ніжках. По-перше, Баба Яга, вона на кордоні
світу живих і мертвих, про це свідчить її такий
елемент як "кістяна нога". Вона вже напів-
розклалася. По-друге, Баба Яга постійно вимагає
жертву. Судячи з найбільш стародавніх
реконструкцій жертву можливо людську.
Пам'ятайте, Іванушку то зварити, то засмажити
намагається. І на санскриті найбільш відоме слово
«жертва» або «жертвоприношення» ― це «Яг'я».
Українське слово ― «ягня» (ягнец) ― те, що повинно
принестись в жертву вогню (агні). Але інше значення слова жертва ― це слово
"яга". Тому баба-яга ― це такий персонаж, який вимагає "ягу", тобто жертву.
Подібний песонаж існує і в ведичних текстах. У 10 пісні "Шрімад Бхагават",
наводиться опис відьом, відомих як «кхечарі», які володіють здатністю літати в
небі за допомогою чорного чаклунського мистецтва. Вони можуть переноситися з
одного місця на інше на гілці вирваного з коренем дерева. Одна з таких відьом
Путана, намагалася 5000 років тому вбити маленького Крішну, прийнявши
вигляд красивої жінки-годувальниці. Але маленький Крішна разом з молоком
випив з грудей Путани і її життя, після чого вона перетворилася в свою початкову
форму жахливої демониці та згинула.

Змій Горинич і Дракон.

Наступна цікава паралель, це відомий нам

за народними казками — Змій Горинич. Він теж
знаходить своє пояснення в індійських Ведах. В
них описана так звана раса змієподібних істот,
які на санскриті називаються — «нагі», до
складу яких входять також і «багатоглаві
вогнедишні змії», які живуть на нижчих
планетах космосу. Також у них є містична
здатність набувати людську подобу. І наявність
цих персонажів в древніх слов'янських казках
вказує на те, що наші предки мали доступ до
більш далеких сфер, ніж ми зараз. Ось. Цей Змій
Горинич — це той ще персонаж, якого на Сході,
в Китаї називають — драконами.
 Містичні здібності в казках.

Всім відомі чарівні атрибути, такі як ― килим-літак, чоботи-скороходи,

скатертина-самобранка, шапка-невидимка, меч-складенець та інші, дивним
чином поєднуються і пояснюються містичними здібностями йогів Індії, які
носять назву "Ашта-сіддхі".
Наприклад, здатність літати на килимі-літаку
можна пояснити одною з 8-ми головних містичних
здібностей, званих «лагхіма», тобто здатністю
стати легше легкого або по науковому ― левітація.
Вплив шапки-невидимки можна порівняти з
володінням містичної здібності, званого на
санскриті «анардхана».
Чоботи-скороходи — це спосіб швидко
переміщатися в просторі за допомогою містичних сил, наприклад таких, як
«віхаяса» або «прапті-сіддхі».
Часто зустрічається в народних казках і здатність
перевтілюватися в різних тварин і комах. Згадаймо,
наприклад, перетворення Івана-дурня в вовка або
царевича Гвідона в комара. Ці чарівні перевтілення
були під силу тим, хто володіють ще однією містичною
здібністю ― "камавасаійта" ― тобто здатністю
приймати найхимерніші форми, в тому числі і форми
тварин.
Скатертина-самобранка відповідає містичній
здібності, на санскриті звана ― «пракамья», тобто
здатністю здійснювати будь-які свої бажання. Навіть в нас час в Індії існує багато
йогів-містиків, які вміють матеріалізовувати різні предмети.
В Ведичних текстах детально описано, як можна досягнути таких містичних
здібностей. Вони являються побічним ефектом тих, хто йде шляхом аштанга-
йоги. Але такі здібності не являються самоціллю, це проміжна сходинка на шляху
до Бога, на якій часто застрявають йоги-невдахи, які з часом упускаються до
рівня шутів, показуючи на публіку свої досягнення, щоб заробити пару копійок.

"Ашваттха" і світове дерево.

Ми пам'ятаємо з казки Пушкіна кота, який ходить по дереву, будучи

примкнутим до нього золотом ланцюгом. Світове древо ― це також один із
символів Всесвіту. Але в більш древніх культурах є ще більш цікавий символ,
який виглядає як перевернене світове древо. Що це означає? Це означає, що цей
світ ― лише викривлене відображення вищої реальності. Наприклад, в
фрагментах слов'янського фольклору є така згадка:
 «На море окияне, на острове Буяне стоит дуб,
вверх корнями, вниз ветвями». Що це означає? Це
означає, що цей світ ― є відображенням вищого світу.
А "Бхагават-Гіта" ― ведичний текст, порівнює
матеріальний світ з деревом ашваттхі, коріння якого
спрямовані вгору, а крони до низу. Тому цей світ, де є
старість, смерть, хвороби і страждання, є лише
відображенням духовної реальності, він не може бути
справжньою батьківщиною душі.

Космологія.

Окрім мотивів та сюжетів казок, є ще багато елементів пов'язаних з

ведичною космологією, які часто зустрічаються в народних казках. Ми ще
пам'ятаємо, по розмові про Всесвіт в яйці (курочка ряба), що існує сім рівнів
вищих світів і сім рівнів нижчих світів. І ось по середині Всесвіту знаходиться
величезна гора ― вісь світу. На санскриті вона називається ― Меру, греки
запозичили цю ідею і стали називати її Олімпом. Тому, якщо в казках ми
знаходимо згадки про скляну гору, то це швидше
за все відсилає нас до Гіперборейського
комплексу, тобто полярної цивілізації. З точки
зору ведичної космології Північний полюс є
проекцією тієї самої гори Меру на простір Землі.
Тож золота або скляна гора ― це один з таких
центральних елементів космології.

Як і ведичні священнослужителі, так і слов’янські волхви добре володіли

знанням космології. Існує багато паралелей в цій сфері, зокрема велику увагу
приділяли полярній зірці, яка вважалася як в Індії, так і на Русі ― троном
Всевишнього. Це свого роду посольство духовного світу в нашому Всесвіті.
Дійсно, положення Полярної зірки незвичне ― це єдине нерухоме світило і тому
навігатори орієнтуються саме по ньому. Буквально, в книзі Велеса з приводу цієї
Полярної зірки сказано так: «Трон Всевишнього недоступний навіть для думки.
Він поза нашим світом. Вхід до нього в точці зіткнення вершини світової гори
Меру і небосхилу. Ця гора-вісь помітна лише духовними очима, але сама точка
дотику помітна всім, це ― Полярна зірка».
 Також, у обох традиціях, Чумацький шлях, вважається шляхом на вищу
планету цього світу, де знаходиться Творець цього космосу, Брахма або Сварог.
Це не Бог у вищому сенсі слова, але це Його іпостась творча в цьому
матеріальному світі.
Космологія в прислів'ях найбільш ярко
виражена в прислів'ї, яке ми часто вживаємо:
«Бути на сьомому небі від щастя». У самих
різних текстах є це вчення про сім небес. Якщо
ми візьмемо християнські тексти, то існує,
наприклад, така робота Діонісія Ареопагіта,
яка називається «Про небесну ієрархію». І ось
там, Діонісій Ареопагіт формує християнське
вчення про те, що є сім вищих небес. Вищий
світ ― світ Бога, і там на різних рівнях живуть Серафими, Херувими і так далі. І
цей текст приймається в якійсь мірі християнами, а з апокрифів, тобто з текстів,
які вважаються більше твором народної культури існує така відома ― «Книга
Еноха».

Енох ― це біблійний цар, який подорожує по всесвіту, і ангели показують

йому різні рівні. І там також написано, що є сім вищих небес, і тільки вища сьоме
небо ― це світ Бога. Тому в цьому невинному прислів'ї «Бути на сьомому небі від
щастя» зашифровані коди ведичної космології, ну і взагалі всесвітньої
традиційної космології. Навіть українське слово "рай", близьке до санскритского
"радж", що означає «багатство, царство».

Простір

Згідно з уявленнями древніх слов'ян, увесь Всесвіт ділиться на 3 плани:

 Явь ― явлений, проявлений або реальний фізичний світ людей, який ми

бачимо;
 Навь ― або Не-явь, не явлений, тонкий, астральний світ та "Пекельне
царство мертвих і покійних";
 Правь ― це світ, де все правильно або ідеальний, вічний Духовний Світ,
який панує і править усіма іншими світами.

Таке ж вчення є у індусів, китайців і більш-менш у інших народів.

Слов’яни вірили, що коли на Землі в явленому світі ― Явь, настає час Кривди
(Брехні і Пороку), то з Праві на неї сходить сам Всевишній Господь в образі
Вишеня (Вищого, Всевишнього), або Кришеня-Коляди і інших і рятує праведних
людей від засилля темряви.
 Обчислення часу

І в Індії, і на Русі існувало шість пір року по

два місяці, а не чотири пори року по три як
зараз. І в цьому є своя логіка. Адже, хоча
березень і травень вважаються весною, вони
дуже відрізняються один від одного. І більш
детальна розбивка року на шість сезонів по два
місяці точніше відображає дійсність. Так само,
що стосується і часу, то плин часу в обох
традиціях вважався циклічним, а не лінійним,
як зараз.
Що стосується ще такого терміна, як календар. Календар ― це буквально
означає «Коляди дар». Є така «Зоряна книга Коляди». Тобто це так званий
слов'янський календар. І хто такий Коляда? Це теж санскритське слово,
складається з двох частин «Кала» ― час, «Дар» ― даруючий час. «Кала Дар» ― той,
що дарував час або той, що дарував нам календар, систему обчислення часу.

Свастика

Свастика ― один з найдавніших символів на нашій планеті, та являється

дуже популярним символом, який зустрічається у багатьох народів світу, в тому
числі і у слов’ян.

А походить вона з древніх ведичних часів. В Індії, наприклад, знаки свастики

ставлять на дверях, на храмах, прикрашають ним посуд, на таксі та магазинах, та
навіть на костюмах самураїв можна її побачити.
 Тому що слово «свастика» буквально з санскриту означає «сприятливий».
«Су» означає ― «чистий», «Асті» ― «є», а «Ка» ― це «символ». Тобто «Суастіка» або
«свастика» ― це символ благополуччя, гармонії, символ чистого буття. І можна
перевести його ще й так ― «хай буде благо». В індуїзмі та буддизмі свастика
взагалі вважається традиційним символом.
 Свастика навіть інколи зустрічається і в християнстві.

Свастика у слов’ян.

Як встановили археологи, етнографи, мистецтвознавці, символ свастики

поширили наші етнопредки на всіх просторах свого розселення ще у 4-2
тисячоліттях до н.е. Він є найдавнішим нашим сакральним знаком успіху,
добробуту і Божої благодаті. В Україні цей символ мав багато різних назв, які
використовувались в різних місцевостях та різними за фахом людьми. В вишивці
цей символ називали коником, зайчиком, гачками, ніжками та іншими назвами.
Його вставляли в орнаменти, візерунки, зображення, оздоблення, розписи,
вишивки та різьблення. Тобто він більше був частиною складних символічних
систем. В дохристиянський період використання цього символу було дуже
поширеним серед нашого народу і він мав свої окремі значення та зміст.
 З далеких часів символ сварга-свастики, як щось дуже важливе передавався
від однієї археологічної культури до іншої, аж поки не дійшов до нашого часу. В
XIX столітті на Україні ним прикрашали все: весільні короваї, гуцульські скрині,
вишиванки і, звичайно, писанки. Сварга — це не фашистська свастика, а символ
Сонця та щастя жити на рідній землі.
 Залишки арійської культури на Гуцульщині. Дитяча колиска XIX століття із
Микуличина (Івано-Франківщина) яскраво засвідчує арійські корені Гуцульщини
— на ній зображена захисна Сварга. Місцевий краєзнавець — Юрій Бобровський
переконаний: «Це спадщина від кіммерійців (вихідців ведичної культури), тобто
якщо кіммерійців рахувати першим тисячоліттям до нашої ери, то таким чином
це вже три тисячоліття гуцульській культурі».

Є й інша знахідка, відома світу як дерев’яний

ручний хрест у формі атакуючої сварги, що
використовувався в ритуалах освячення та ініціації й
зберігся в церкві в місті Коломия. Сьогодні
експонується у "Коломийському музеї народного
мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата
Кобринського".

Ще зовсім недавно, свастику можна було зустріти

навіть на рукавах бійців Червоної армії в роки
революції, та на радянських банкнотах з 1917 по 1922
роки. А також до 2 світової війни приклади свастичного
орнаменту широко використовувалася в США та Канаді.

Свастика ― це взагалі об'єктивний символ. І архетип свастики відтворюється

на всіх рівнях світобудови. Підтвердження цьому ― спостереження за міграцією
клітин і клітинних пластів, в коді яких зафіксовані структури мікросвіту, які
мають форми свастики. Стародавні ведичні джерела говорять нам про те, що
навіть наша галактика має форму свастики, сонячна система знаходиться в
одному з її рукавів. Тобто ми бачимо, що це певний об'єктивний символ, який
присутній в природі, в світі, тому в ньому нічого поганого немає.
 Проте, у свідомості сучасної західної людини цей символ тепер неминуче
пов'язаний з фашизмом. Цю думку вбивалися в голови людей останні 60 років.
Фашисти утвердили свастику нацистським гербом, назвавши його «гаковим»
хрестом. Форма «гакового хреста» націонал-соціалістичної Німеччини
відзначається тим, що цей «хрест» стоїть на ребрі під кутом 45 з кінцями,
направленими у правий бік. На відміну від нього наша традиційна свастика
лежить на поверхні під кутом 90.
І Гітлер сподівався, що свастика принесе йому удачу. Але оскільки в своїх
діяннях він рухався явно не в сторону Праві (правди або істини), то це призвело
лише до його саморуйнування, тобто ця свастика не змогла йому допомогти. Але
чого він домігся, так це те, що цей символ на довгий час був, так би мовити,
зганьблений зв'язком з цією особистістю.

У зв’язку з тим, що свастика майоріла на прапорах нацистів, котрі планували

загнуздати світ у расистське рабство, вона тепер емоційно сприймається
учасниками війни, як ворожий, ненависний символ. Крім цього, після війни
настала «свастикофобія» — ідеологічна заборона в Радянському Союзі
застосування свастики та вживання слова «арієць». В результаті цього стала
ущемленою наша кількатисячолітня етнічна культура. Але тим не менше, ми
повинні бути керовані не упередженнями, а знанням. Тому потрібен, звичайно,
час для того, щоб відмити репутацію цього символу.
Якщо комусь цікава ця тема, то відсилаємо Вас до книги Романа Багдасарова
«Свастика ― священний символ». Там багато цікавих ілюстрацій.

Традиційний костюм як оберіг.

Якщо ви будете розглядати традиційний індійський одяг, то це зазвичай

смужки та полотна тканини. І в чому ідея такого вбрання? А в тому, що різні шви,
в певній мірі негативно позначаються на енергетиці людини, тому намагаються
одяг не зживати, а носити полотняну одежу без швів. Але якщо ти йдеш, і у тебе
під ногами сніг, і клімат явно не тропічний, то обійтися без швів ти не зможеш.
 Тому жителі більш холодних широт, в
основному на швах розташовували
ритуальні візерунки, свастики, обереги,
символи засіяного поля і т.п. По-перше, це
мало значення щоб племена відрізнялися
один від одного, по одязі було видно до
якого племені ти належиш. А по-друге, це
також виконувало функцію оберегів. І все
це мало значний зміст. І якщо порівняти
традиційні індійські і слов’янські візерунки,
то у багатьох з них спостерігається практично повна ідентичність.

Навіть дуже схожі індійські рагі (класична індійська музика) з кельтськими

та гуцульськими музичними мотивами

Народні прикмети. Знаки. Прислів’я. Забобони.

Українські народні традиції, як і слов’янські в загальному, дуже багаті на

різноманітні прикмети, забобони та прислів’я. Наприклад, такі як:

 Якщо ввечері захід сонця червоний, то завтра буде вітер.

 Розсипалася сіль — до сварки.
 Зустрів кого-небудь з порожнім відром — день буде порожнім.
 Одяг надіти виворітною стороною назовні — бути битому.
 Людина чхає під час розповіді ― підтвердження правдивості її слів.
 Якщо вас "помітив" птах ― до прибутку, фінансового успіху.
 Свистіти в хаті — грошей не буде.
 Таргани або миші тікають з дому — до пожежі. З корабля тікають пацюки —
корабель потоне.
 Якщо «горять» вуха, значить про тебе хтось говорить в цей час.
 Славнозвісна прикмета про чорного кота, що перебіг дорогу. Насправді,
якщо кіт перебіг зліва на право, то це хороший знак, якщо навпаки то
поганий. (З собаками все навпаки, зліва на право – поганий знак, а з права
наліво – хороший).
 Не передавати нічого через поріг.
 Не зичити гроші ввечері.
 Не їсти з ножа.

Питання ― звідки беруться такі знання? На чому вони основані? Адже мусить
бути якась основа. Не може бути так, що цілі племена і народи, не маючи тісних
комунікацій між собою, вірили в однакове знання, яке б не мало під собою якоїсь
основи.
 Люди не могли просто домовитись: «— Давайте
будемо вважати, що коли чорна кішка перебіжить
дорогу то це не до добра.» І всі з цим погодились і
слідували цьому століттями. При тому, так ревно, що
це знання дійшло до наших часів! Це питання досить
цікаве, але логічної і адекватної відповіді на нього у
людей немає.
Цю загадку ми розгадаємо, якщо звернемось до ведичної традиції. В ній ми
побачимо, як такі ж прикмети, прислів’я, та забобони, і їх навіть більше, вільно
літають у вжитку індійського народу. При тому, вони точно знають їх
походження і достовірність.
Річ в тім, що у ведичній астрології є великий розділ, який називається ―
Німітта або Шакуна шастра — це мистецтво тлумачення прикмет або знаків.
Прикмета або передвістя (німітта) згідно з ведичною астрологією ― ця подія,
пригода або знак, який вказує на те, що приготувала для людини доля, чого
людині варто очікувати в майбутньому, та як краще їй вчинити в тій чи іншій
ситуації. Подібні знаки чи прикмети це свого роду застереження або підказка
людині від вищих сил. Класична робота «Шабдакалпадрум» визначає знамення
як подію, яка вказує на те, чи щось добре чи зле, трапиться в блищому
майбутньому з людиною. Деякі з німітт описані в таких творах як «Бріхад
Самхіта» і «Прашна Марг» великого ведичного астролога середньовіччя —
Варахаміхіри.
У ведичній культурі існує розуміння того, що ніщо не
відбувається випадково, все знаходиться під контролем Бога.
Астролога називають «дайвагья», — той, кому відома воля
Господа, і він повинен бути фахівцем в розпізнаванні різного
роду знаків, а не тільки розташування планет. Це вимагає
навчання, практики, інтуїції, та вище усього перерахованого
— благословення Гуру.
Передбачення діляться на прямі (закон карми проглядається) і другорядні
(закон карми проглядається не відразу).

Прямі передбачення.

Знання даного розділу Вед, це по суті знання про закон карми, який пояснює
нам: «Що посієш ― те й пожнеш.» По тих зернах, які сіє людина, можна сказати,
які плоди вона буде пожинати. Для прикладу:

 Сім'я буде нещасна, якщо: створена через розлучення, через

невдоволення батьків і без схвалення старших, без обітниці бути разом
завжди, з бажанням жити подалі від батьків або з приводу ненавмисного
зачаття.
  Сім'я непривітна до гостей буде бідна.
 Якщо чоловік і дружина сваряться ― багатства не буде.
 Якщо дружина не слухається або не поважає свого чоловіка ― миру в
сім'ї не буде.
 Якщо діти не слухаються батьків, значить, їхні діти теж будуть не
слухняними.
 Та ін.

Непрямі передбачення.

 Ліву сторону тіла, стегна, руки і очі охоплює тремтіння (для жінок
навпаки) — не до добра.
 Якщо у Вас сверблять долоні, це означає, що Ви отримаєте гроші, але для
чоловіка свербіти повинна права долоня, в той час як у жінки ліва.
 Якщо на початку поїздки Ви спотикаєтеся або Вам дме вітер в обличчя,
це може бути ознакою можливої невдачі.
 Та ін.

І хоча багато людей вірять в подібні прикмети та забобони, і навіть слідують

їм, але при запитанні чому вони так роблять, більшість не дасть логічної
відповіді. А раптом спрацює! І в наш час прикмети ці залишилась в народному
побуті, але зміст їхній втратився.
Прикмети, які описані в Ведичних текстах можна вважати достовірними,
адже це розділ авторитетних ведичних писань. Щодо прикмет народних, то тут
варто бути обережними, деякі з них ідентичні ведичним, проте існують і
перекручені та модифіковані або ж просто вигадані прикмети, які пройшли через
сотні років, як через зіпсований телефон, не маючи під собою ніякої основи.
Наприклад — забобони про п’ятницю 13-те.
Часто в наших краях можна почути питання:
«Не з тої ноги встав?». Звідки взялась ця
поговірка? Річ у тім, що в східній традиції вона теж
існує. Зв’язано це з потоками прани (енергії) у тілі,
які рухаються по циклічних законах. В тілі кожної
людини існує 72 тисячі енергетичних каналів
(наді), які поділяються на три головних: іда,
пінгала та сушумна. Сучасні вчені встановили, що
циклічне функціонування цих енергетичних
каналів проявляються в діяльності симпатичної та
парасимпатичної нервових систем, а також в
роботі лівої та правої півкулі мозку, активність яких чергуються приблизно через
кожні 45 хвилин.
 Перевірити який з каналів — іда, пінгала чи сушумна зараз активний дуже
просто: потрібно просто пальцем затиснути по черзі праву та ліву ніздрю, і по
якій з них повітря більш вільно проходить ― той канал і активний (якщо немає
нежиті звісно). Якщо по лівій — значить активний канал ― іда (розслабляє), якщо
права ― то канал пінгала (активізує), якщо дихання вільне однаково по силі у
двох ніздрях – значить активізований канал — сушумна (зосереджує).
Для чого весь цей відступ у йогічну термінологію? А річ у тім, що у ведичних
трактатах є наступна рекомендація: «Якщо встаючи зранку з ліжка стати на
ногу, яка знаходиться з тієї ж сторони що і активна ніздря, то протягом дня на
Вас чекатиме успіх!» Тому вислів «Не з тої ноги встав» ― тягне свої коріння з
культури, де знання про елементи йогічних практик знав кожен!
Як вже було зазначено, досвідчені
астрологи, досконало вміють розшифровувати
різні знаки долі, тому що ці знання входять в
підрозділ ведичної науки. Наприклад, коли
якийсь чоловік звертається до досвідченого
астролога з якимось питанням, то просто
спостерігаючи сприятливі або несприятливі
знаки навколо, астролог може зробити точні
прогнози про майбутню подію.
Кращий спосіб зрозуміти, як працюють
прикмети, ― почути кілька цікавих історій на цю тему. Так, наприклад, у всіх
районах Індії зустрічається домашня ящірка, яку називають «Тік-тік» через звук,
який вона видає. Якщо цей звук лунає під час розмови, то остання репліка точно є
правдивою. Це схоже на забобон, але ця прикмета всюди вважається дуже
достовірною.
Одного разу (не так давно) двоє людей прийшли до одного індійського
астролога. Він був досить відомий, і ці двоє вирішили перевірити його
кваліфікацію, розігравши його. Вони принесли йому дані та фото мертвої людини
і попросили розповісти його майбутнє. Так вони хотіли обдурити астролога. І в
той момент, коли вони вручали астрологу гороскоп померлої людини, тік-тік,
втративши опору, впав, пролетівши крізь обертові лопаті вентилятора. Тільки
уявіть собі, який зчинився шум! Астролога насторожило ця незвичайна
обставина, і, недовго дивлячись в гороскоп, він зробив висновок, що ця людина
мертва, викривши так їх жарт. Вони були вражені, але, щоб не залишитися в
дурнях, запитали, як він помер. У цей момент астролог помітив чоловіка, який
проходив повз його будинок, і який тягнув корову, що пручалась, за мотузку,
прив'язану до її шиї. Наш астролог швидко і правильно зробив висновок, що та
людина повісилась. Двоє клієнтів були вражені його могутністю і негайно
попадали в поклоні перед ним. Вони пішли, твердо вірячи в силу астрології.
 Ще один випадок: один чоловік прийшов до старого астролога в Мадрасі
(штат в Індії) і запитав, як закінчиться вагітність його дружини. У цей момент
астролог побачив жінку, яка з великими труднощами тягла корову. У неї була
сумка. У боротьбі з коровою вона впустила сумку, і звідти викотилися дві великі
дині. Астролог сказав чоловікові, що пологи будуть важкими, але зате народяться
близнята. Звичайно ж, так і сталося.
Наука тлумачення прикмет досить складна, бо як каже Господь Крішна в
Бхагават Гіті 4.17.: «Хитросплетіння діяльності (карми) дуже важкі для
розуміння…»
Коли має відбутися якась значна кармінна реакція, то зазвичай згущуються
певні події, починають проявлятися відповідні знаки, (віщі сни в тому числі). В
подіях можуть бути задіяні люди, тварини, комахи, природні явища. Випадково
почуті фрази, несподіваний дзвінок телефону, незвичні події випадково побачені.
Всі ці елементи можуть тісно переплітатися, утворюючи заплутаний клубок
кармічної реакції. Як наприклад, коли має відбутися буря, то спочатку можна
побачити як реагують звірі та комахи, потім починає віяти вітер, потім літають
блискавки, потім гримить грім, і аж потім у всій повноті починає проявлятися
буря. Так само і з кармою. Потихенько починають згущуватися події, один знак,
другий, третій і аж потім як кульмінація сама подія.

Для прикладу можна згадати відому сцену з класики М.А. Булгакова

«Майстер і Маргарита», в якій деякий іноземець вів бесіду з Берліозе і по знаках
(німіттах) передрік його смерть.
 «Він зміряв Берліоза поглядом, наче збирався зшити йому костюм, крізь зуби
пробурмотів щось на кшталт: «Раз, два ... Меркурій в другому домі ... місяць пішов
... шість ― нещастя ... вечір ― сім ...» ― і голосно і радісно оголосив:
― Вам відріжуть голову! ...
― Це чому?
― Тому, ― відповів іноземець і примруженими очима подивився в небо, де,
передчуваючи вечірню прохолоду, безшумно витали чорні птиці, ― що Аннушка
вже купила соняшникову олію, і не тільки купила, але навіть розлила. Так що
засідання не відбудеться!
Увечері того ж дня Берліоз підковзнеться на трамвайних коліях, на які
Аннушка пролила масло, і потрапить під трамвай.»

Мистецтво читання німіти (знаків) вимагає глибокого вивчення даної науки,

та тонкої інтуїції, яка приходить тільки завдяки серйозній духовній практиці.
Разом з тим можна дати і якісь практичні рекомендації для звичайних людей.
Один з універсальних критеріїв на всі випадки це — емоційна складова.
Якщо під час певної події, нам попадається певний знак, то варто проаналізувати
яку емоцію він викликав. Якщо позитивну то це швидше за все позитивний знак,
якщо негативну — негативний. Наприклад, якщо вам зустрічається весілля, це
позитивний знак, а якщо шлагбаум — то це бар'єр на шляху досягнення цілей.

Бувають справжні знаки (німітти), а бувають «пустушки» (не справжні).

Справжній знак проявляється тоді, коли є запит. Тобто Ви думаєте над певною
ситуацією, яка повинна відбутися на передодні, або йдете в певне важливе місце,
і Вам в цей момент попадається знак ― тоді це справжня німіта, і до неї варто
прислухатись. Дуже важливо те, про що Ви думали в момент прояву знаку — знак
являється відповіддю.
Але, якщо наприклад, Ви не йшла по якісь важливій справі, а просто гуляли,
чи повертались з роботи додому і тут бац ― кіт перебіг Вам дорогу, то це швидше
за все не німітта, це «пустушка». Або якщо знак проявився, а в той момент коли
Ви не думала про щось важливе, а наприклад про вчорашню смачну піцу, чи про
будь що з сфери минулого, то це не німітта.
 Щоб розпізнати німітту — варто не бути прив’язаним до майбутнього
результату. Коли людина вже себе накрутила на те, як вона в майбутньому буде
насолоджуватись, то вона скоріше за все нічого не побачить. Або якщо навіть
побачить, то проігнорує.
В писаннях є одна слушна історія. Один принц дуже хотів одружитись на
одній красивій принцесі. Він вже марив як буде з нею насолоджуватись. В
слушний момент він задав їй питання «― Ти вийдеш за мене?» І в цей самий
момент роздався крик робочого, який випав з вежі, де велися ремонтні роботи, і
розбився. Не встигнувши відповісти принцу, дівчина порахувала це не благо
приємним знаком, про що і сказала жениху. Але він не вгамовувався і наполіг на
своєму. Вони одружились і в результаті через деякий час принцеса померла.

Як нівелювати або згладити ситуацію, на яку вказує негативний знак?

Якщо ви помічаєте несприятливий знак, це не означає, що ви повинні

скасувати прийняте рішення. Можна зробити і так, і так, але якщо ви таки
вирішили діяти за наміченим планом, вам потрібно бути більш обачними та
обережними.
Є такий термін як — потік або кармічний коридор. Це невеликий проміжок
часу, в якому переплітаються кармічні зв’язки. Тому, якщо ми побачили
негативний знак, то треба просто перечекати 10-15 хв. В цей час варто
повторювати мантри, молитви, або читати священні писання.

Будьте спостережливі і помічайте різні ситуації, які мають символічне

значення. Як мудреці ведичної культури, так і наші предки слов’яни вміли
користуватись цим знанням. Воно, на разі, завдяки ведичним текстам доступне і
нам.
 СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ.

Світогляд наших предків передбачав поділ суспільства на 4 касти або стани.

(Аналогічний поділ існує і в ведичній традиції, він називається ― «варнашрама»).

1. Волхви або жерці («брахмани» — в ведичній

традиції) ― це інтелектуальний потенціал народу,
так звана інтелігенція. До них відносяться вчителі,
лікарі, священники, вчені, філософи. Всі ті, хто
покликані передавати знання. Вони захищали
духовну цілісність держави, здійснювали потрібні
обряди, плекали здорову націю.

2. Вітязі («кшатрії» в ведичній традиції) — до них

відносяться воїни, керівники, лідери, тобто
адміністративний апарат нації. Вони правили
державою, виконували волю жерців, та охороняли
націю від ворогів та різних грабіжників. Ватажків
вважали представником Бога, і вони особисто
проявляли кращі властивості царя та воїна. Ці якості,
зокрема, поєднували в собі і Київські князі
дохристиянської доби.

3. Купці («вайші» в ведичній традиції) ― це

хлібороби, фермери, підприємці, які забезпечують
суспільство їжею, торгують, а також організовують
виробництво і фінансові взаєморозрахунки.

4. Землероби, майстри та ремісники («шудри» в ведичній традиції). Цей клас

складається зі різноманітних робочих, які
пропонують свої послуги в сферах виробництва та
обслуговування. Їх ще називали ― творцями, бо це
все ті, хто творять своїми руками. Вони вміють
створювати речі, тоді як попередні класи нічого не
створюють. Саме вони наповнюють світ
прекрасними речами.

Літописи та билинний епос із глибини століть промовисто свідчать, що

вірою, яку нині звуть язичницькою, просякнуте все життя наших предків у всіх
його соціальних прошарках. До сьогодні збереглись відомості про волхвів і
волхвинь, відунів, віщунів, віщовиць, відьмаків і відьом (від слова "відати"),
чарівників і чарівниць, знахарів і знахарок, ворожбитів і ворожок, золійників і
зелійниць, громників і громниць, зараз навіть важко розділити їх по рангах.
 Відомо тільки, що волхви стояли найближче до жерців, які постійно
слугували біля вівтарів богів, підтримували вічний вогонь і охороняли святині
нашого народу. Стан жерців був провідним станом староукраїнського
суспільства. До його обов'язків входило проповідування Віри-Веди-Знань,
проведення обрядів, підтримання звичаїв, поширення освіти і т. ін. За ведичною
традицією, жерців називали тричі народженими: перший раз ‒ від батька, другий
‒ від духовного вчителя і третій ‒ під час посвячення у стан брахманів. Жерці
були духовними вчителями воїнів та інших. Але поступово вони втратили зв'язок
із святими місцями в Індії. До того ж, у воїнських племенах брахманічна культура
була слабшою, суть релігії втратилась, поклоніння пів богам стало единим
культом і пізніше змінилось християнством.
Кожна частина тіла соціального устрою важлива. Як всі частини тіла спільно
трудяться заради загального блага організму, так і в
системі варнашрами, всі частини соціального тіла
істотно важливі, і всі вони разом трудяться на благо
всього суспільства. Правильно організоване
суспільство варнашрами вільне від будь-якого
класового тертя і заздрості, оскільки воно
задовольняє потреби всього соціального тіла, не
віддаючи переваги жодній частині за рахунок іншої.

Подібне співвідношення варн, як природна ієрархія суспільства, донині

зберігається в Тибеті й Індії, тоді як Захід (Греція як родоначальниця
європейської культури) став її відгалуженням; тупиковим, як показала подальша
історія "найбільшого передового матеріалістичного вчення" у таборі соціалізму.
Проте, в нашу епоху, люди не володіючи відповідними якостями, часто
нехтують духовними традиціями, і це яскраво видно в Індії, коли ця чудова
система варнашрама замінилась на кастову систему (джатібхеду). Вона з'явилася
в Індії в середні віки, виникнувши як реакція на вторгнення мусульман. Щоб
уникнути «розмивання» традиційної ведичної культури культурою
мусульманською, індуїстське суспільство було оголошено закритим, і виникли
касти. Традиційна ж ведична культура касти не визнавала, і доказів, які це
свідчать безліч.
Згідно Ману-самхіти (ведичний трактат), варна або стан людини залежить
лише від її якостей і характеру, але не від її походження. Тобто, якщо в сім’ї
брахманів (вчителів) народжувалася дитина з якостями шудри (просто
робочого), то її варто вважати шудрою. І навпаки, якщо в сім’ї просто робочих
народжувалась дитина зі всіма якостями вчителя, то її слід вважати вчителем. А
не так що, раз в сім’ї брахманів народилась дитина, то вона вже 100% має якості
вчителя, і це її призвання. Але нажаль, існують впливові жадливі жреці, які
пропагують саме такі ідеї, яка насправді не має підтвердження в священних
писаннях.
 На Русі ця споконвічна влада священнослужителів-волхвів закінчилася в
епоху князя Володимира, що перейняв християнську релігію від Візантії.
Прадавні священнослужителі дбали, насамперед, про душу народу, тобто про
його свідомість; становлення грецької культури ознаменувало занепад суті цієї
індоєвропейської традиції і розквіт її нової форми. Схід (Тибет, Індія й ін.)
виявився прямим спадкоємцем споконвічної арійської культури.

КОЗАКИ.

Козак — це ведичний воїн (кшатрій), захисник Рідної Землі, Предківського

Звичаю. Древні Веди й український козак-відун з "оселедцем" і в шароварах,
якого поважали, бо надто багато знав — що між ними спільного? Та те, що слово
"відун" має санскритський корінь, який зафіксований у назві Вед і означає —
"відати", "знати"; "оселедець" козацький можна бачити на старовинних
зображеннях індійських брахманів, зодягнутих також у шаровари, тільки не
зшиті зсередини. Звісно, це не випадковий збіг.
 Неодмінною відзнакою арійських воїнів-кшатріїв був чупер, або як його іноді
називали "коса" ― пасмо волосся, що виростало з маківки голови. Носити
козацький чуб чи чуприну ― те саме, що отримувати силу від Сонця: волю і
активність, рішучість і ризикованість, здатність раціонально логічно мислити та
мужність. Чуб вважали оберегом козака. Коса містилась рівно на тім"ї, де є верхня
чакра і, оскільки, все решту вибрито, то це підсилює енергетичний струм через
чуб та активує верхню чакру. Це надає голові підвищений енергетичний тонус,
що посилює "моторність" тіла і витончує реакції.
Мати таке пасмо означало й приналежність людини до того
чи іншого соціального стану — в Давній Індії це насамперед
жерці та воїни-кшатрії, так звані "двічі народжені", що належали
до вищого прошарку давньоіндійського суспільства. Навіть й
зараз, таку ж зачіску носять представники найдревнішої
ведичної духовної традиції — вайшнави, яких в народі
називають крішнаїтами.
Вагомим підтвердженням зв’язку санскриту з Україною є те, що навіть у
сучасній українській мові та її діалектах залишилося чимало санскритських слів
(близько 25% слів мають спільний корінь). Пригадуєте, так?
Словам “булава”, “отаман” кілька
тисяч років! Ще у шостому тисячолітті до
нашої ери були у вжитку нашого народу
слова булава, отаман, гетьман, шабля, кіш,
чета, четовий, козак. Санскрит може легко
пояснити їхнє походження. «Булава»
складається із двох прадавніх основ —
«bаla» (сила, влада, військо) і «van»
(володіти, осягати щось, бути власником).
Тобто булава — це символ влади, і навіть до наших часів дійшла традиція
передавання булави від одного президента України до наступного.
Слово «атаман» також складаються із двох частин «atha» — той, що попереду,
«man» — знати, думати, вважати. «Шабля» у санскриті первісно читалася як
«сабгрі», потім сабрі-сабря-сабля і дослівно означає “котра володіє захистом”,
тобто захисниця.
Несподіване значення у санскриті має слово «січ». Воно означає “учитися,
навчатися, створювати щось, бути послушним у доброчинності, знання, навчання
майстерності. «Січовий» — учений, освічений, зразковий в усьому. Ciksu —
початковий учень, котрий бажає навчитися чомусь. Інші значення — щедрий,
готовий допомогти.
До речі, у старовину ведичні воїни носили широкі штани які називалися
"шальвари" і вони мали ідентичну форму до тих, що носили козаки ―
"шаровари". В Індії й досі ці шальвари в моді навіть серед простого населення.
 Уособлення Бога-Воїна наші предки вбачали в Індрі, Громовержці, Перунові.
Храм Перуна завжди охоронявся посвяченими у воїнський стан ― козаками. На
випадок війни козаки виступали окремими полками Війська Перунового. Йдучи у
смертний бій, вони кричали "ура" (у-Ра), символізуючи цим своє бажання піти на
Сонце ― Ра. Це повністю збігається з твердженням Вед: воїн, який чесно виконав
свій обов'язок, загинувши на полі битви, наступне тіло отримує на вищих
(райських) планетах Всесвіту (до яких належить і Сонце). Крім того, пів бог Сонця
― Вівасван, згідно ведичного вчення, є покровителем кшатріїв ― воїнів.
Каста воїнів-козаків в Україні була відома і за часів Київської Русі, і після
хрещення. Відомий російський історик Є. П. Савельєв у книзі "История
казачества" науково-обгрунтовано доводить, що козаки — нащадки арійців.
Була поширена віра, що арії демонстрували чудеса магії, за допомогою якої
"могли творити туман, напускати осінню імлу, цілими днями ховатись на дні
річки або у морських хвилях".
Відомо, що як волхви, так і характерники-козаки могли розганяти хмари,
викликати громовиці, страх у ворогів, перетворюватися у вовкулак, вміли
замовляти стріли, шаблі, кулі так, що вони не завдавали їм шкоди, ходили по воді,
а також годинами перебували під водою, дихаючи крізь очеретину. Про це
розповідають нам козацькі легенди.
 Переосмислюючи здібності характерників через призму
сучасного світогляду, можна твердо казати, що козакам була
відома магія, телекінез, левітація, телепатія, гіпноз, сугестія
(здатність маніпулювати чиєюсь свідомістю) — те, що
досліджують сучасні інститути парапсихології.

Як тут не згадати про містичні здібності великих йогів,

які описані у Ведах:
 здатність зменшуватись настільки, щоб проникати в
камінь;
 здатність ставати таким легким, що можна плавати в повітрі чи ковзати
по поверхні води;
 здатність по сонячному променю дістатись на Сонце чи торкнутись
пальцем до Місяця;
 здатність дотягнутись до будь-якого місця і взяти звідти те, що
подобається;
 здатність за власним бажанням створити чи знищити цілу планету;
 здатність підкорити своїй волі кого завгодно;
 можливість досягти чого завгодно (наприклад, змусити воду увійти в
своє око і вийти з нього). І всі ці чудеса відбувались просто з волі йога;

Тут слід зауважити, що перелічені вище містичні досконалості є

матеріальними. Згідно Вед, кінцевою метою людського життя є любов до Бога. Це
найвища духовна досконалість. А містичні здібності — це лише побічний ефект
правильної духовної практики.

Повертаючись же до козаків-характерників, мусимо констатувати, що вони

сповідували давню, язичницьку віру і були посвяченими у таємні знання про
людину, природу і космос, перейняті ними від винищених волхвів.
 Про них і при житті, і після життя ходили найрізноманітніші легенди, їхні
надлюдські здібності вражали навіть бувалих козаків. Простий люд називав їх
чаклунами, а попи твердили, що в них вселився біс. Характерники на Січі
складали козацьку старшину. Були ніби хранителями культури, робили посвяти у
козаки. Зберігали давні волхівські традиції. В старовинних історичних джерелах
під характерниками розуміли, насамперед, воїнів, наділених надзвичайними
можливостями.
Корені характерництва, також, прийшли до нас з тисячолітньої давнини,
часів великого переселення арійських племен. У Ведах говориться, що, серед
другої касти кшатріїв — правителів-воїнів існують загони, основу яких
складають махаратхи — могутні воїни, здатні поодинці боротися проти тисяч.
Лише вони володіли всіма п'ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального
поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або
метають; "муктами" — знаряддям для метання стріл; "янтра-муктами" —
великими метальними машинами; містичними стрілами "астрами", зарядженими
духовною енергією ведичних мантр. Оскільки префікс "ма" в санскриті означає
"великий", то "харатхи" і є ті самі характерники — магічні воїни, які володіють
надзвичайним бойовим мистецтвом.
Саме так їх і описує Д. І. Яворницький у своїй "Історії запорізьких козаків":
"...серед них завжди були так звані "характерники", котрих ні вода, ні шабля, ні
звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі
"характерники" могли відмикати замки без
ключів, плавати човном по підлозі, як по
морських хвилях, переправлятися через ріки на
повстині чи рогожі, брати голими руками
розпечені ядра, бачити на кілька верстов
навколо себе за допомогою особливих "верцадел",
жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно
зав'язаних чи навіть зашитих мішків,
"перекидатися" на котів, перетворювати людей
на кущі, вершників на птахів, залазити у
звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і
тисячі верстов".
Проте людей, які в мирний час займалися магією, називали просто
чарівниками, ворожбитами, знахарями, упирями, вовкулаками та відьмаками.
Характерництво ж було, в першу чергу, військовим мистецтвом, завдяки якому
воїн міг змінювати свою подобу, ставати невидимим, читати людські думки, бути
невразливим для зброї супротивника. Саме характерники навчали козаків
розбиратися у властивостях і законах природи та використовувати їх на благо
своєму народу.
 Висновок.

Порівняння і співставлення слов'янських Вед і Вед, що збереглися в

Індії, дають нам можливість зробити висновки про те, що ці джерела мають
дуже багато тотожних позицій і однакових поглядів на ті чи інші важливі
для нас речі. І якщо подивитися глибше, то мають один спільний корінь. А
вивчаючи ці джерела, можна знайти підтвердження слів древніх Вед про те,
що раніше на всіх територіях нашої планети існувала одна Ведична
Цивілізація, що об'єднувала всіх жителів Землі, всі народи і держави.
Крім цього, з Слов'янських Вед ми дізнаємося, що на стародавній Русі,
як і у багатьох інших слов'янських народів, ще задовго до приходу
християнства, існувала високорозвинена духовна культура і струнке
монотеїстичне віровчення, іменоване Православ'ям або Праведною Вірою,
бо слов'яни відали Правду. Слов'яни називали себе православними, бо
славили Правь, слідували шляхом Праві. І ця Праведна Віра передбачала
віру в Єдиного Бога ― Всевишнього (Вишеня) з одночасним визнанням і
шануванням його різних сходжень, проявів і представників (богів і
напівбогів).
 ПРИХІД ХРИСТИЯНСТВА ТА ЗМІШАННЯ ТРАДИЦІЙ.

Головні причин прийняття християнства.

Язичницька Русь не могла входити, як повноцінний член ні в які міжнародні

союзи і була приречена на політичну ізоляцію, перш за все в Європі, де не хотіли
укладати династичних шлюбів, а також торгувати з «язичниками». Тут вже
порушувалися економічні питання життя держави, питання подальшого
розвитку та збереження Русі як єдиної і могутньої, здатної захистити себе
держави. Нова релігія повинна була згуртувати розвалюючу державу, надати їй
деяку стабільність у відносинах з іншими країнами.
Друга важлива причина, це поява конфліктів між слов’янськими племенами,
які входили до складу Київської Русі. І все йшло до того, що могла початись
громадянська війна. Таким чином, князь Володимир опинився в складному
становищі. Київська верхівка усіма силами прагнула зберегти свою владу над
«союзом». Діючи як і раніше мечем, Володимир, зважився об'єднати державу ще й
ідеологічно.

Перша хвиля.

На початку, тільки після хрещення Русі, християнські церкви були

маленькими вогнищами в морі «язичництва». Лише пізніше, за підтримки
державної влади церква стала вкорінюватися в народному середовищі, містах і
селах, не дивлячись на те, що основна частина населення Русі чинила активний
опір новій релігії, яка по багатьом філософським, культурним, та моральним
аспектам здавалася їм доволі примітивною.
 У більшості відкрито повставших проти християнізації великих міст
виступила помісна світська і стара духовна знать. Аж до п'ятнадцятого-
шістнадцятого століть у віддалених селищах люди продовжували сповідувати
язичницьким віруванням своїх предків. Язичницькі вірування і ритуали не
зникли з духовного життя слов'ян. Навпаки, завдяки шанобливому і трепетному
відношенню нашого народу до культурної спадщини своїх предків вони
продовжували і продовжують існувати нарівні з християнськими традиціями.
Саме загальне неприйняття її в умовах нехай навіть обмеженого народовладдя
зірвало плани київської знаті і перетворило введення християнства у
багатовіковий процес.

Хвиля насильства та знаходження компромісу.

Церква усіма силами придушувала культуру слов’ян, засновану на ведичних

традиціях і обрядах, які з точки зору церкви вважалися гріховними.
Переслідувалися веселі свята, Коляди та Масляниці, як бісівські, каралася гра на
народних інструментах і т.п. Але витравити вікові звичаї, що ввійшли в плоть і
кров, як виявилося неможливо. І тоді церква як би «охрестила» язичницькі
обряди, включивши їх до християнських свят.
Так, досі на Пасху зберігся звичай випікати солодкі хліби: куличі, паски
(символи родючості), страви з сиру, фарбувати яйця (символ цвітіння природи),
прибирати могили померлих та приносити на їхні могили дари, наводити
порядки в хаті, та ін. Але яке відношення всі ці обряди і традиції мають до
воскресіння Ісуса Христа? А ніякого! Мало хто над цим задумувався. Наші
співвітчизники на сьогоднішній день святкують Пасху, і не до кінця розуміють,
що саме вони святкують, тому що в оригіналі це християнське свято святкується
по іншому.

Всім відома інтернет-енциклопедія ― Вікіпедія, за запитом Пасха, чомусь

розповідає про Великдень, бо саме так у слов'янських народів здавна називається
це свято. Виявляється, слово Великдень (Великий день) ― це народна назва
Пасхи у східних і деяких південних слов'ян, які відзначали це свято, ще за довго
до приходу християнства.
 На Великдень проводили обряди зустрічі весни в день весняного рівнодення,
та весняного воскресіння, оновлення природи. Відлік дати свята Великодня йде
від весняного дня рівнодення. Свято Великодня припадає завжди на першу
неділю після першого повного місяця від дня весняного рівнодення. І обидві
пасхалії ― Олександрійська і Григоріанська ― засновані на цьому принципі. Тому
святкування Пасхи або Великодня не має такої сталої дати, як наприклад Різдво.
Також, свято Коляди злилось з Різдвом Христовим. Серед українців,
наприклад, на Різдво до сих пір прийнято виконувати старовинні обрядові пісні
під назвою «Колядки». Така традиція існувала ще задовго до появи християнства.
В колядках розповідалося про стародавні легенди, що стосуються світобудови і
творення Всесвіту, вони наповнені життєстверджуючим змістом і присвячені
сезонним змінам в природі, яка взимку
немов спить, відпочиваючи після літнього
періоду родючості. Після прийняття
християнства з'явилися нові тексти
колядок, присвячені народженню Христа і
християнських свят, проте їх суть
залишилася незмінною. Люди в Україні і по
нині ходять колядувати по хатах, проте в
світовому християнстві також немає такої
традиції.
Крім того, в українців, росіян, і у білорусів, заведено святкувати Масляницю
― проводи зими, яка й дотепер відзначається перед Великим постом, на
передодні весняного рівнодення. Це також одне з найдавніших «язичницьких»
свят, яке символізує собою перехід від зимового сну природи до весняного
пробудження, торжество життя, тепла і сонця. Традиційні масляні млинці ― це
символ сонця. Раніше Новий рік починався не з січня місяця, а з березня, і тут є
логічна складова. Весна це початок життєвого циклу, а зима його закінчення. І у
слов’ян зустріч весни супроводжувалася багатьма
святами. Керівництво християнської церкви довго
боролося цим святом, називаючи Масляницю
«язичницькими» і «гріховними» гуляннями, але так і
не змогло викорінити цю традицію. Єдине, чого вона
добилась, це перенесення цих свят за календарні дати
Великого посту перед Паскою.
24 червня здійснюється поворот сонця до
зменшення дня, в цей день слов'яни відзначали свято Купала. Церква зробила це
свято Іоана Хрестителя. У людей це злилося і вийшло ― Івана Купала. Змінилися
старі імена богів на нові: Перун ― Ілля, Макаш ― Богородиця Марія, Хорс ― святий
Георгій, Купала ― Іоан Хреститель і т.п. Але при цьому обрядовість залишилася
схожою.
 Міфи просто перейшли з розряду священних знань, місце яких посіла
християнська догматика, в розряд звичайних уявлень, перетворившись в
бувальщини, обрядові пісні, заговори, казки і т. п.
З часом Русь стала країною де здійснилося надзвичайне і досить міцне
поєднання християнських догматів, правил, традицій і старих ведичних поглядів.
Виникло так зване двовір'я. Християни молилися в церквах, клали поклони перед
домашніми іконами, але одночасно справляли старі «язичницькі» свята. Народна
свідомість наполегливо вплітала старі постведичні повір'я в свій побут,
пристосовуючи християнську обрядовість до вкоріненої століттями слов’янської
традиції. Двовір'я стало дивовижною відмінною рисою історії слов'янських та
інших християнських народів, що населяли Русь.

Переслідувані князями та греками, волхви, жерці і воїни-охоронці храмів

об'єднувались у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали
утворювати Січ: на островах Дніпра, побережжях Буга й Дністра, в Карпатах і
багаточисленних лісах України (Русі). Там волхви і заснувались. Тут шлях до
вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди. Величезна
кількість волхвів пішла в народ. Волхви широко застосовували свої знання у
лікуванні (зіллями й заговорами), рятували беззахисних, викривали злодіїв,
залагоджували сварки, оберігали від злих духів, вчили мудрості. Свої
нагромаджені тисячоліттями таємні знання волхви суворо охороняли, а якщо і
передавали їх, то тільки надійним, добре перевіреним людям. У стані (касті)
воїнів можна зустріти спадкоємців волхвів ― характерників. Це вже у козацьку
добу. Неоціненний вклад у збереження нашої нації внесли саме волхви та козаки-
характерники. Не дивлячись на тотальне знищення літописної спадщини,
писемних священних текстів нашого народу християнськими місіонерами, все ж
історики знаходять відомості й про ведичну культуру в Україні.
 Спільний ключ до розгадки.

До ІІ тисячоліття до н.е. існували найтісніші контакти між індійськими та

праслов'янськими народами. Проте за останню тисячу років українці пережили
тисячі нападів різноманітних ворогів, втратили свою державність, розгубили
тисячоліттями передавану предками культуру. Тому, Веди мають величезне
значення, так як за допомогою індоарійських паралелей вдається краще
зрозуміти та реконструювати праукраїнські вірування наших предків слов’ян,
записи яких до нас не дійшли в повній мірі.
Прийшов час зрозуміти, що Веди — це загальнолюдське надбання, одвічні
витоки української культури, мудрість їх перевірена тисячоліттями. Відмінність
лише в тому, що в Індії вони збереглись і передаються без спотворень низкою
учнівської послідовності — як наука про Бога (поєднання філософії й релігії). А в
Україні вони залишились тільки в легендах і казках. Все більше народознавців
схиляються до думки, що український народ може прийти до повноцінного
існування, лише повернувшись до своїх витоків.
Веди ― унікальне джерело відомостей з різних галузей життя тогочасного
суспільства. Без їх свідчень сьогодні не обійтись філософу, історикові та
мовознавцю, релігієзнавцю й археологу, етнографу й філологу, військовому
вченому й медику, фахівцеві з історії давніх цивілізацій чи індоєвропейської
культури взагалі.
 Не тільки для індусів.
Часто постає запитання — чи не є ведична література Священним писанням
для одного тільки народу? Насправді слова "індус" і "індуїзм" не зустрічаються в
жодній з класичних літературних пам'яток Індії. Цих слів немає і в класичних
мовах, таких як тамільська або санскрит. Строго кажучи, слово «Індуїзм» не має
абсолютно ніяких коренів в самій Індії. Назва "Індія" виникла на Заході в пізніші,
античні часи. Саме слово було запозичене греками у персів, котрі через те, що їм
було важко вимовляти початковий звук "с", називали велику ріку Сіндху
(сучасний Інд) — «Хінду». Цим словом люди з інших країн і стали називати
релігію й культуру народу, що жив на землі, омиваній водами двох річок — Інду й
Ганги, хоча місцеві жителі ніколи не користувались цим словом.
"Індуїзм" як термін для позначення цієї місцевої релігії з'явився в
англійській мові на початку ХIХ століття і служив для визначення "ізму", що став
частково продуктом західної сходознавчі думки, яка (помилково) створила
індуїзм за зразком західних релігій, зокрема, християнства. Інакше кажучи,
індуїзм став розглядатися як єдина система доктрин, вірувань і обрядів, в повній
мірі рівнозначних тим, що становлять християнство, а слово "індус" конкретно
вказує на релігійну приналежність індійця. Слова "індус" та "індуїзм" дістали
значне поширення, і увійшло в побут, так що кожен словник говорить про
Крішну, як про "бога індуїстського пантеону". І такі різні традиції, як шиваїзм,
шактізм, вайшнавізм, — все це назвали «індуїзм». Можливо, це і зручно, але по
суті невірно.

Вживати всеосяжний термін "індуїзм" стосовно до багатьох релігій в Індії —

це все одно що ігнорувати різні релігійні напрямки в рамках кожної із західних
традицій, довільно поєднуючи їх під загальним терміном, наприклад, семітизм,
який, як і індуїзм, позначає лише географічне положення. Юдаїзм, Християнство,
Іслам та інші віровчення є релігійні традиції Західного світу. Подібно до того як
термін "семітизм" занадто широкий і не об’єктивний для точного визначення
унікальних релігійних проявів великих західних традицій і було б помилково
ототожнювати всі ці традиції з однією релігією. Тому, беручи до уваги широке
розмаїття релігій, що існують в даний час в Індії, єдиний термін для них навряд
чи є правомірний.
 На відміну від авраамічних релігій, в індуїзму не було свого засновника, в
ньому відсутня єдина система вірувань і загальна доктрина. Індуїзм сповідають
більше 1 млрд людей — це третя за кількістю послідовників релігія у світі після
християнства та ісламу.

Релігії в Індії.

І так, під однією загальною назвою "індуїзм", який називають

"конгломерацію релігій", зібрано багато різних традицій: поклоніння Господу
Вішну або Крішні (вайшнавізм), поклоніння Богиням (шактизм), поклоніння
Шиві (шиваїзм), а також багато дрібних культів і релігійних течій. Всі ці релігії
ґрунтуються на Ведичних текстах, як і деякі інші більш пізні традиції: Буддизм,
Джайнізм і Сикхізм (перші дві з’явилися — 2500 років тому, а сикхізм в ХVI
столітті).
Буддизм і Джайнізм головним чином
стосуються сфери моралі і етики,
зокрема, дотримання принципу ахімси,
тобто заборони завдавати шкоди всьому
живому. Сикхізм — оригінальне
поєднання індуських і ісламських
вірувань. В Індії проживає приблизно
шість мільйонів буддистів, три мільйони
джайнів і 16 мільйонів сикхів.
Хоча буддизм, джайнізм і сикхізм, безсумнівно, виросли з ведичної
літератури, їх не можна розглядати як ведичні вчення. Навіть сучасна концепція
індуїзму багато в чому суперечить висновкам самої ведичної літератури.
Релігії, що прийшли в Індію — зороастризм, іслам, християнство і юдаїзм —
також зайняли своє місце в її духовному просторі.
 Бог і релігії. Ведична точка зору.

Всі священні писання на нашій Землі і всі релігії походять від одного джерела
— від Бога. Бог-особистість як першопричина всього сущого один для всіх. І
точно так само, як одне єдине Сонце в різних частинах світу люди називають по-
різному, на Україні ― Cонцем, в Англії ― The Sun, в Німеччині ― Sonne, а у Індії ―
Сурья, так і Бога називають різними іменами. В Юдаїзмі Бога називають Єговою, в
Християнстві ― Богом-отцем або Всевишнім, в Ісламі ― Аллахом. В Індуїзмі того ж
єдиного Бога, причину всіх причин, називають різними іменами: Вішну, що
означає «Всюдисущий», Рама ― «Всерадуючий» або Крішна ― «Всеприваблю-
ючий». Бог один, але оскільки Він Всевишній, то в Нього багато імен.
Так само і релігія одна, тому що Бог один. У священних текстах різних релігій
світу закладений єдиний стержень ― Закони Бога (Дхарма). Релігія означає —
закони Бога, те що Він говорить доречно у всі часи для всіх людей, будь то Біблія,
Коран, Тора, чи Веди.

Справжнє знання описує Абсолютні закони цього світу. Як закони однієї

держави діють абсолютно на всіх її жителів, так і закони Бога однаково діють на
всіх живих істот на планеті, вірить в них людина чи ні, і чи знаєте про них взагалі.
Закони тяжіння, гравітації, термодинаміки — будуть діяти однаково на
християнина, мусульманина чи буддиста. Хвороби, такі як туберкульоз чи СНІД,
не роблять різниці між багатими чи бідними. Закон часу невблаганний і він не
робить відмінності відносно того, який ви маєте колір шкіри — чорний, жовтий,
білий, чи до якої національності люди себе б не відносили — смерть прийде
однаково до всіх, до чоловіка чи жінки, праведника чи грішника, старого, а
деколи і молодого.
 Хіба можливо таке, що фізичні закони цього світу діють однаково на всіх, а
духовні (наприклад закон карми і реінкарнації) тільки на тих хто в них вірить? Це
як мінімум нелогічно. Бог, як і Його закони, не ділить людей по релігійних
вподобаннях, національних відмінностях, і т.п. Всі являються дітьми Бога і на всіх
однаково діють Його закони.
Релігії ж виникають на певній території Землі, в залежності від місця, часу і
обставин. І найчастіше вони приймають форму, яка відповідає рівню свідомості
людей, місцевості, де вони проживають і часу, в якому починає поширюватися те
чи інше вчення або релігія. Але якщо ж подивитися уважніше і відкинути всі
умовності, то ми побачимо, що всі релігії і всі священні писання говорять про
одне й те ж — про Любові до Бога. Звичайно ж, сказано це на різних мовах з
різними поясненнями та з різними засобами відновлення своїх взаємин з
Господом. Але це не зменшує їх цінності, і вони є істинними. Відхилення можуть
з'являтися тільки у послідовників цих учень і релігій. І чим більше тлумачень
початкових текстів і первісного змісту, закладеного в них, тим більше ми бачимо
найрізноманітніших напрямків релігій.
Веди описують яким чином ці священні писання і релігії з'являються в
людському суспільстві. Їх приносять нам різні представники Господа: від його
синів (як називав себе Ісус Христос) до його пророків (Муххамед в Ісламі), і від
Будди ― спеціально уповноваженого втілення Господа ― до самого Бога ―
Крішни, який втілився на нашій Землі 5 тис. років тому з Духовного Світу.
 Існує також і безліч інших втілень, інкарнацій, аватар, експансій та
представників Верховного Господа, і у кожної з них є своя, строго визначена місія,
і кожна з них детально описана в Ведах.
І якщо тільки постаратися зрозуміти це і усвідомити, то люди зможуть
усунути причину чвар і конфліктів між релігійними течіями та конфесіями.
Багато війн відбувалося саме на релігійному ґрунті. Але Бог — один для всіх нас, і
ми всі його діти. І людям немає абсолютно ніякого сенсу сваритися і вбивати
один одного, наполегливо доводячи власну правоту.
У Ведах підкреслюється, що всі істинні релігії так чи інакше ведуть до Бога і в
кінцевому підсумку приводять до вищої мети духовного розвитку індивіда.
Звичайно, це досить спрощене та загальне пояснення цієї складної теми. Господь
Крішна в «Бхагават Гіті» детально описує які існують духовні шляхи, їхні методи,
і як саме вони приводять душу в духовний світ, а також які шляхи туди не
приводять.
Існує ще також така прекрасна книга як — «Паралелі», написана відомим
духовним лідером та філософом сучасності — Бхакті Вігьяною Госвамі,
послідовником вайшнавізму. В цій книзі, дана тема розбирається більш простою
мовою, та навіть наводиться класифікаційна схема існуючих світобачень,
філософій, та релігійних доктрин.
 Навіщо Богу стільки релігій?
У багатьох людей іноді виникає
питання: Якщо Бог один, то чому існує
така велика кількість різних релігій? Але
перед тим як відповістина це питання з
точки зору Вед давайте поміркуємо, що є
ціллю любої релігії? Якщо узагальнити, то
ціль всіх духовних традицій — з грішника
виховати праведника, тобто підняти
людину духовно. І головною проблемою, з
якою стикаються всі релігії — це
людський егоїзм.
Сильні егоїстичні бажання, можуть заставити людину добиватись їх
здійснення любим шляхом. Всіма правдами і неправдами. І чим сильніший егоїзм,
тим більше людина здатна на будь-який вчинок, аби лише отримати бажане. Так
виникають війни, корупція, насильство та інші жахіття. Виною цьому — егоїзм,
бажання брати, і брати побільше.
Повна протилежність цьому — це любов, бажання віддавати. Істинний
праведник, або святий думає про потреби інших. Він живе заради щастя інших, і в
цьому він черпає велику радість.
Отож, у нас є точка А (грішник) і задача любого духовного шляху привести
людну в точку Б (праведник). І у кожної традиції для цього є свої методи. І саме
на цьому поприщі найчастіше виникають релігійні конфлікти. Люди часто не
бачать спільну ціль, а лише другорядні деталі.
Прикладів того, як релігія закоренілого грішника перетворює в святого не
так багато, але вони є. І це швидше рідкість ніж правило. Тому що це досить
важкий та не швидкий процес. Тому частіше він триває не одне життя. Для
розуміння нашої теми, хоча б гіпотетично допустіть, що існує закон реінкарнації.
І згідно з яким, людина починає своє нове життя з того місця на якому закінчила
попереднє. Подібно до того, як ми прокинувшись починаємо з справ, які вчора не
встигли закінчити.
«Йог, який не зумів досягти досконалості, після
смерті довгі роки насолоджується життям на
планетах, де живуть благочестиві істоти, а потім
народжується в сім'ї праведників або багатих і
знатних людей.» (Бхагават Гіта 6.41.) Йогом, згідно
Вед, може називатись кожен, хто рухається духовним
шляхом. Тому що саме слово «йога» зі санскриту
означає «зв’язок» (з Богом), як і слово «релігія» (religio
лат.) означає ― «з'єднання».
 Різноманітні релігії ведична філософія розглядає як різні школи, які
допомагають людям піднятись на той чи інший духовний рівень. А оскільки люди
знаходяться на різних рівнях духовної еволюції (хтось тільки починає боротись з
егоїзмом, а хтось вже пройшов довгий шлях), тому і існують різні школи (релігії),
які підійдуть саме тому рівню людини, на якій вона знаходиться. І зараз ми
попробуємо розібратись в цих рівнях. В ведичних писаннях система опису таких
рівнів називається ― «Сходинки йоги».

1. Упа-дхарма.
«Упа» ― з санскриту означає «під», а «дхарма» ― «релігія». Це авторитетна
філософія та практика, яка допомагає людині розвинути основні необхідні якості
для чистої духовної діяльності. Тобто, це практика або традиція, яка здатна
тільки підвести людину до того, щоб по справжньому почати займатись
духовною діяльністю.
Ціллю упа-дхарми являється закладення морально-етичного фундаменту в
свідомості людини. Це перший крок подолання
егоїзму. Як маленьку дитину в садочку вчать
ввічливості, вдячності та вихованості, так і
система упа-дхарми вчить людей позбуватись
своїх грубих егоїстичних звичок. Прикладом
такої системи може виступати Конфуціанство, та
йому подібні. Кожна наступна система, вже
включає в себе цей рівень.

2. Карма-канда.
Можна перекласти як ― «матеріальна благочестива діяльність».
Це релігійні системи, які допомагають людям задовольняти свої егоїстичні
матеріальні бажання, та водночас сильно не деградувати. Це найбільш популярна
схема в наш час. Люди ходять в церкву, храм, мечеть та просять у Бога здоров'я,
грошей, коротше, шматок хліба насущного. Тобто, Сам Бог їх не особо цікавить, їх
цікавить те, що Він може їм дати. «Побільше насолод, і щоб мені за це нічого не
було.» ― такий їх основний девіз.
Щоб «задобрити» Бога вони схильні в
якійсь мірі навіть утримуватись від
гріховних вчинків. Вони прив’язані до
ритуальної діяльності. Деякі з них
займаються благодійністю: це меценати,
альтруїсти. В народі називають такий метод
― «батога та пряника». Будеш чемний не
попадеш в пекло, а будеш чемний попадеш в
рай.
 Мотивація таких людей досить низька, тому що вони просто
«використовують» Бога для задоволення своїх егоїстичних бажань. Але оскільки
вони все ж звертаються до Бога ― Самого чистого ― то поступово такий метод
помагає їм очиститись, та усвідомити тлінність матерії, і надалі вони можуть
перейти в більш високу категорію.
До такої категорії релігій можна віднести ті окремі течії авраамічніх
традицій (християнства, мусульманства, іудаїзму), які закликають своїх адептів
не до безкорисливого служіння Богу, а до насолод в Раю (згідно Вед ― Рай це ще
не духовний світ). Сюди ж відносяться представники пантеїзму (гілка Індуїзму),
які поклоняються пів богам. Та сучасна течія Нью-ейдж, тому що це по суті
тонкий енергетичний матеріалізм.
В наслідок своєї недостатньої духовної зрілості люди такої категорії
найбільше схильні до конфліктів з іншими конфесіями.

3. Гьяна-канда.
Перекладається як ― «шлях
філософських роздумів». Ця система
підходить вже для тих душ, які в більшій
мірі очистились від егоїстичних
матеріальних бажань. Такі люди, втомлені
від матеріального життя. Вони хочуть
вічності та спокою. Їх мета ― спасіння або
нірвана. Їх приваблює більш просте
життя, вони люблять філософію та
схильні до медитації і аскез. Ці люди більш зрілі і тому більш терпимі до інших. Їм
нема чого ділити, тому що цей світ їх уже не приваблює. Таких людей значно
менше. Ті, хто сприймають релігію як шлях до Бога, не мають проблем з іншими
конфесіями. Тому вони бачать не стільки відмінності, скільки різноманітність і це
знижує ризик конфлікту. Це ще не найвищий рівень, тому що навіть спасіння для
себе це ще теж тонка форма егоїзму.
До такої категорії релігій можна віднести
Буддизм, Джайнізм, Даосизм, Гностицизм,
Адвайта-Веданта, та в якісь мірі ті авраамічні
традиції, які закликають своїх адептів просто
до спасіння.
Дещо вище знаходиться система йоги,
яка через практику медитації здатна з’єднати
людину з Богом. В ній теж присутній тонкий
егоїзм, оскільки ціль такої практики ― теж
звільнення з цього матеріального світу, або
здобуття могутності, містичних здібностей.
 4. Бхакті-упасана.
Перекладається як ― «шлях
безкорисливої любові». Ця система
підходить вже для тих душ, які не прагнуть
до матеріального (як представники карма-
канди) і не намагаються його відкинути (як
представники гьяна-канди), а намагаються
все використовувати в служінні Богу, щоб
так розвинути живі відносини з Ним.
Оскільки такі люди все сприймають в зв'язку з Богом, вони дружелюбно
ставляться до всіх, як до божого творіння. Люблячи Бога, вони люблять всіх. Такі
люди вкрай рідко зустрічаються, тому шлях бхакті-упасани не є такий
популярний.
З другої сторони, це найбільш природній шлях для любої людини, тому, що
любов закладена в кожній живій істоті. Тому йти шляхом бхакті-упасани може
кожен.
До такої категорії релігій можна віднести ті монотеїстичні релігії, які
ставлять за ціль ― відновити свої любовні відносини з Богом ― джерелом всього
сущого, та відновлення своєї духовної індивідуальності. До них можна віднести
основні направлення Християнства, Исламу, Іудаїзму. А також Вайшнавізм або
Крішнаїзм (це основна гілка Індуїзму), та інші.
 Підведемо підсумки.
Отож, відповідь на питання: для чого Богу стільки релігій? ― проста.
Богу потрібні всі ці багаторівневі релігії для того, щоб охопити максимальну
кількість людей, з різними бажаннями, та різним рівнем свідомості, задля їхньої
духовної еволюції.
Звичайно з плином часу всі релігії видозмінюються, розбавляються,
мутують, тому що така природа недосконалої людини. Те що принесли пророки,
месії, аватари, з плином часу та докладанням людських рук деградує. Це ми
можемо спостерігати з нашої історії. Про це ще 5 тис. років назад говорив Крішна:
«Всякий раз, коли релігії занепадають і запановує безбожжя, Я Сам являюсь в цей
світ, о нащадку Бхарати. Щоб звільнити праведників і знищити лиходіїв, а також
відновити релігійні засади, Я Сам з’являюсь із віку в вік.» (Бхагават Гіта 4.7-8)

Ведичні мудреці пояснюють, що Бог Сам час від часу приходить на нашу
планету в різних аватарах (образах), або посилає Своїх представників. І так
виникають нові (а точніше забуті) духовні традиції, які дають можливість людям
різних культур, різних рівнів свідомості, жити праведним та духовним життям.
 Як відрізнити істинну духовну традицію від лжевчення?

За останні декілька десятиліть появилось дуже багато різноманітних нових

віровчень, духовних практик та релігійних організацій. І серед яких не мало і
таких, які тільки прикриваються духовністю, але насправді являються
псевдовченням, і які в народі носять клеймо "секта". Щоб відрізнити істинну
духовну традицію від фальшивої, пропонуємо Вам ознайомитись з критеріями
справжньої духовної традиції, основуючись на Ведичних писаннях:

1) Традиція перевірена часом. Лжевчення побудоване на обмані, або на

спотворених духовних принципах, не може існувати довго.

2) Наявність авторитетних священних писань: Біблія, Коран, Тора, Веди, …

3) Наявність практики або духовних методів, які сприятимуть прогресу душі:

(молитва, медитація, покаяння, йога, вивчення священних текстів, ритуальні
обряди, тощо).

4) Наявність святих або людей, які практикуючи це вчення, пізнали духовні

істини. Дерево судять по плодах. Задача істинної релігії — з грішника виховати
праведника. Якщо традиція виконує цю функцію — значить вона істинна.

5) Ставить вищу ціль — прийти до Бога.

Слово «Релігія» з лат. «religare» означає — «бути з'єднаним з Всевишнім»,
возз'єднатись, в сенсі відновлення розірваного зв'язку, між людиною і Богом. А
слово «йога» з санскриту перекладається, як «зв’язок». Тобто істинна духовна
традиція повинна ставити цю вищу ціль — з’єднання з Богом.
 6) Не претендує на монополію і виключну істинність чи положення.
Філософія істинної духовної традиції — трактує наявність інших духовних
шляхів, як різну степінь божественного прояву. І що всі істинні релігії ведуть до
єдиного Бога.

Ознака сектантства:
Протиставлення світу. Учасникам секти постійно нав'язується якась
«елітарність» їх положення серед інших людей. Як правило, вони «будуть
врятовані» або зможуть досягти «неймовірних висот свідомості», або навіть
«врятувати заблудле людство, коли прийде час». Головний підтекст — адепти
секти є «обраними людьми» серед всіх інших.

Критерій істинного духовного знання.

 Осягнення істинного знання наповнює життя радістю та дає людині

відчуття вічності.
 Істинне знання негайно дає результати, які видно (починає змінюватись
доля, відносини з оточуючими).
 Це знання прийшло із глибини віків (час руйнує все, але тільки не
знання).
 Істинне знання передається по ланцюгу учнівської послідовності, що
бере початок у самого Бога.
 Істинне знання зробило життя багатьох людей досконалим, що можна
прослідкувати по історичних фактах.
 Вайшнавізм — прихована слава Індії.

Більшість сторінок даної роботи були присвяченні описам Вед та ведичної

цивілізації. І у вдумливого читача могло закрастись розумне питання: ну і що нам
з цього? Ну, була ця ведична цивілізація. Ну, древня. Ну, всесвітня. Що нам з
цього? Історія це не просто наука, яка повинна розбурхувати наші мізки, цікаво
що там було, як там було, і всяке таке. У всьому має бути якийсь практичний
висновок. Що нам тепер з цим робити?
Оскільки Веди, як і ведична цивілізація в цілому, були вкрай практичними, то
і практичним буде те, щоб взяти від неї те найкраще, чим ми зможемо
скористатись. Те що, зможе допомогти нам зробити наше життя більш успішним
та щасливішим.
Успіх і процвітання ведичної цивілізації полягав в тому, що всі її
послідовники, у всіх життєвих питаннях, ревно дотримувались рекомендацій Вед,
і основою свого життя вважали духовність. Тому головне, що ми можемо взяти з
ведичної культури, це саме духовні цінності. Існує ціла наука аксіологія — наука
про цінності. І в чому, наприклад, цінність ведичної культури? Веди кажуть, що
важливо не те, чим ти володієш, а те як ти це використовуєш. А в кожного з нас є
своє життя, і кожен його використовує по різному. Веди рекомендують нам
використати своє життя з максимальною користю, а це означає духовність
поставити в центрі. Як є такий вислів: «Якщо Бог буде на першому місці, то все
решта буде на своєму».

Вершину духовних ідей та цінностей ведичної культури, як і ведичних

писань в цілому, несе в собі Вайшнавізм. Вайшнавізм — це древня духовна
традиція аріїв, яка жива й досі. Про давність Вайшнавізму можна судити по
безлічі свідчень з священних писань, інших книг, по архітектурних пам'ятниках
та археологічних знахідках.
 Згідно з щорічником "Енциклопедія Британіка" за 1996 рік вайшнави
(прихильники Вішну та Крішни) становлять 70% від 800-мільйонного індуського
населення (25% ― це шиваїти, 2% ― неоіндуси або прихильники реформованого
індуїзму різного напряму, а решта — послідовники інших напрямків індуїстських
вірувань). Таким чином, вайшнавізм домінує в індуському світі. Проте в
західному світі люди не знайомі не тільки з терміном "вайшнавізм", але і з
традицією, яку він означає. Чому вайшнавізм сприймається як щось "приховане"?

Причина того, що вайшнавізм залишається маловідомим, частково можна

пояснити тим, що відбувалося на Всесвітній конференції релігій, яка відбулася в
Чикаго в 1893 році. Індуїзм Індії на конференції представляв Свамі Вівекананда з
"Місії Рамакрішни". Цей відомий мислитель пояснював для Заходу що таке
індуїзм з його численним пантеоном богів і, в кінцевому підсумку, — філософію
адвайта-веданти (імпресіоністичний погляд на реальність), якої він сам
дотримувався, але яка по ідеї не відповідає повній концепції індуїзму, не
говорячи вже про істинне послання Ведичної літератури. Якби на цей
представницький з’їзд релігійних діячів був запрошений Вайшнав (послідовник
вайшнавізму), можливо, що світ зараз мав би зовсім інше уявлення про Індуїзм.
Вайшнавізму, на відміну від "індуїзму" Вівекананди, властивий не тільки
монотеїзм, але і персоналізм в його баченні Бога: Крішна може бути в різних
образах і аватарах (іпостасях), але Він сприймається як єдиний Верховний
Господь, Отець всіх живущих і Творець космосу. Іншими словами, хоча
вайшнавізм можливо і не є найбільш відомою в світі формою індуїзму, проте він
являє собою багатющу і одну з найважливіших релігійних традицій на планеті.
 Спочатку Вайшнавська традиція називалася "Санатана дхарма" — "вічна
релігія" або "вічна природа душі" («Санатана» ― вічна», «дхарма» ― «природа»).
"Санатана дхарма" — це вічна діяльність вічної душі у взаєминах з вічним
Верховним Господом. Це «щось, що не має ні початку, ні кінця». З позиції
вайшнавів — це загальна істина, придатна як для Сходу, так і для Заходу.
Концепція Санатана-дхарми має на увазі виявлення основного фактора в релігії, і
таким фактором є — служіння Богу. Така діяльність вважається
трансцендентною, тобто, такою що знаходиться поза конфесійних відмінностей, і
мислиться як мета практики будь-якої монотеїстичної релігії. Реалізується вона,
однак, в кожній конфесії по-різному, відповідно до конкретної традиції.
Значення слова «релігія» дещо відрізняється від поняття Санатана-Дхарми.
Слово «релігія» несе в собі ідею віри, а віру, як відомо, можна змінити. Хтось із нас
сьогодні може вірити в один шлях, а завтра перестати вірити в нього і почати
вірити в щось інше. Тобто, людина може міняти своє віросповідання,
продовжуючи при цьому служити Богу. Водночас Санатана-Дхарму називають
діяльністю, яку не можливо змінити. Наприклад, у води не можна відняти те, що
вона рідка, так само як тепло не можна відокремити від вогню. Aналогічним
чином, у вічної живої істоти не можна відняти її вічну природу. Проте люди
заявляють про свою приналежність до тієї чи іншої віри, в залежності від часу,
місця і обставин, і тому оголошують себе індусами, мусульманами, християнами,
буддистами або членами якої-небудь іншої релігії.
Всі ці назви не мають відношення до Санатана-Дхарми. Індус, змінивши віру,
може стати мусульманином, мусульманин ― індусом, а християнин ― кимось ще.
Але за будь-яких обставин зміна віри ніяк не позначається на вічній природі
душі, яка виражається в любовному служінні Богу та іншим душам. Таким чином,
зрілий Вайшнав (послідовник Вайшнавізму) бачить, наскільки у людини,
незалежно від її віросповідання, розвинений цей елемент святості, щирого
служіння Богу (бхакті), і схиляється перед ним відповідно.
 Так, Крішна не вважається лише "індійським богом", але все тим же Богом,
якому поклоняються в іудейсько-християнській традиції. Це твердження
проходить через усі Веди. Але, очевидно, найпростіше сформульовано в "Брахма-
самхіті" і "Шрімад Бхагаватам":

"Є багато осіб, що мають якості Бхагавана (Бога), але Крішна ― найвищий, бо
ніхто не може перевершити Його, Він ― Верховна Особа, і Його тіло вічне, сповнене
знання та блаженства. Він ― одвічний Господь Говінда, і Він ― причина всіх
причин'' ('Брахма-самхіта" 5.1).

В "Шрімад Бхагаватам" перелічено багато втілень Верховного Бога, але

Крішну описано як одвічного Бога, з якого виходять усі незчисленні Його
втілення. "Усі втілення Господа, які перелічено тут, є або повновладними
експансіями, або частинами повновладних експансій Всевишнього. Але Крішна ― це
Сам Верховний Бог." ("Шрімад Бгагаватам" 1.3.28)
 Часто виникає питання: якщо особистість Крішни виходить далеко за межі
національної та релігійної приналежності, чому ж тоді традиція поклоніння Йому
має індійське забарвлення? Річ в тім, що залишки ведичної цивілізації найкраще
збереглися в Індії. Там досі носять одяг без швів, і ми вже вважаємо її індійською,
хоча і на Русі теж носили такий одяг. Просто в Індії ця культура збереглася, а у
нас ні, ми вже прийняли західний стиль.
Крішна не може бути «індійським» Богом ще і з тієї причини, що 5000 років
тому, коли Він прийшов на нашу Землю, Індії ще не існувало. Була Бхарата-Варша,
про розміри якої вчені досі сперечаються, але в Пуранах (древніх текстах)
сказано, що коли на Бхарата-Варші (тобто на нашій Землі) проводилася
раджасуйа-яг'я (церемонія наречення імператора), то називали «імператор
всього світу». Значить, в той час була єдина держава, що займала собою всю
планету. Але якщо брати сучасну Індію, то Крішна з'явився 5000 років тому в тих
місцях, які в сучасному світі знаходяться в Індії: Хастінапур (сучасний Делі),
Вріндаван ...
І Бог з'являвся не тільки в Індії. Істина являється скрізь, будь це Ізраїль,
Арабські Емірати або Мекка. Місця паломництва, які відзначені стопою Бога, не
належать окремим країнам, вони належать усьому світу. Та мудрість, яка
укладена в різних священних писаннях, належить всьому світу і вона є над
конфесійною. Тому де з'явився Бог ― абсолютно не важливо.
У нас немає підстав не довіряти Ведам, мудрецям, святим і стверджувати, що
Крішна якийсь індійський Бог, або що Христос ― це юдейський Бог, а Аллах ― це
арабська Бог. У Бога безліч імен. І як говорив Бхактіведанта Свамі Прабхупада,
якщо вже й давати Богу якесь ім'я, то це — «Безмежно привабливий». І цим
особливим іменем, що відображає всі незчисленні якості Бога і є всеосяжне ім'я —
"Крішна".

Чайтанья Махапрабху — особлива аватара Господа.

Трохи більше 500 років тому в Навадвіпі, на землі Бенгалії (Індія), з'явився
Сам споконвічний Бог — Крішна, як Шрі
Чайтанья Махапрабху. Він вважається
прихованим втіленням Бога, проявом
одночасно Радхи (вічної супутниці Крішни) і
Самого Крішни. У цьому втіленні Бог грав
роль звичайної людини, показуючи на
прикладі Свого життя, як можна досягти
любові до Бога. Він не відмінний від Крішни,
але просто прийняв вигляд Свого відданого
слуги. Його ще називають «Гауранга», так як
колір його тіла був золотистим («Гауранга» ―
«золотистий»).
 «Може це який-небудь самозванець?» — може подумати читач. Адже
стільки зараз різних дурисвітів і ощуканців. І такий скептицизм — це ознака
розуму, неможна приймати все просто на віру. Всі явлення головних втілень
Бога на Землі передбачені Ведами. Там говориться, коли і де, Вони народяться,
імена Їхніх батьків, колір шкіри і так далі. Всі аватари мають особливі відмітні
знаки на Своєму тілі. Згадайте з Біблії: коли народився Ісус, то прийшли волхви
зі сходу і сказали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зорю Його на
сході і прийшли поклонитися Йому» (Євангеліє від Матвія, 2.2). Що ж це за волхви
зі сходу? Так ось, Бог і Його представники приходять при певному розташуванні
зірок. Не те щоб зірки «визначають» народження. Просто це один із способів
захисту від усіляких самозванців, який встановлений Самим Богом і вказано в
писаннях. Ведичні астрологи, зробивши необхідні розрахунки, можуть
передбачити явлення великої особистості. І прихід Шрі Чайтаньи був
передбачений в різних ведичних писаннях.
В історії Індії Чайтанья Махапрабху шанується як
святий вайшнавский аскет-монах і релігійний
реформатор індуїзму в Бенгалії XVI століття. Він
затопив всю Індію співом маха-мантри «Харе Крішна»,
підняв рівень духовності людей на не бувалу висоту. А
в середньовічній Європі, ця хвиля ехом відбилась
появою епохи відродження (Ренесансу).
Чайтанья Махапрабху виступив продовжувачем
вайшнавського напрямку в Веданті, яке стало
називатися — Гаудія-вайшнавізм. Він заснував нову
школу Веданти або філософську доктрину — «Ачінтья-
бхеда-абхеда-таттва» («вчення про незбагненно-єдинороздільне суще»). Це
незбагненна для людського розуму єдність і відмінність між творінням і
Творцем або між Верховним Богом Крішною і Його енергіями (та душами). Ця
філософська концепція стала базою для Гаудія-вайшнавського богослов'я, і вона
являється вершиною усіх теологічних ідей існуючих шкіл Веданти.
Великий вайшнавский святий Шріла Рупа Госвамі прославив Господа
Чайтанью як саму милостиву аватару, бо Він вільно роздавав безцінний дар для
людського життя — чисту любов до Бога. Шрі Чайтанья Махапрабху
прославляється як наймилостивіший Господь, бо поширює Свою милість всім
без розбору, не беручи до уваги, чи гідний хтось чи ні.
Він прийшов для того, щоб показати найпростіший спосіб як відновити
людям втрачені в минулому відносини зі Всевишнім Господом. Тобто Сам Бог
особисто прийшов на Землю і розкрив таємне знання про те, як відновити
колись втрачені нектарні і солодкі відносини з Ним. Читаючи між рядків — Він
приходить і каже — хочеш повернутися до Мене в духовний світ? Якщо так, то
просто роби як Я.
 Чайтанья Махапрабху являється розповсюджувачем духовної практики для
нашої епохи, щоб навчати людей оспівуванню святих імен Бога — духовних
звукових вібрацій. Ця практика зараз називаеться — мантра-медитацією,
мантра-йогою або ще кіртаном.

ПРИРОДА ЗВУКУ — ПЕРШООСНОВИ БУТТЯ.

Близько 100 років тому відомі вчені Тесла і Шредінгер заявили, що «все є
вібрація» (або хвильова функція). Однак задовго до цього, приблизно 5000 років
тому, Шріла В’ясадев, автор «Шрімад-Бхагаватам» (класичний ведичний
трактат), що все починається зі звуку.
На відмінно від людей сучасності, древні арії знали про звук надзвичайно
багато. Досить поглянути на хаотично збудовані європейські алфавіти і на
ідеально впорядковану санскритську граматику і фонетику, де кожна буква
відповідає визначеній божественній енергії. По суті, європейська фонетика
виникла після того, як два-три століття тому німецькі та англійські вчені стали
знайомитися зі спадщиною давньоіндійської цивілізації. За словами професора
Макдональда, «ми [європейці] не можемо довести до ладу навіть власний
алфавіт».
 Що таке звук?

«Шрімад-Бхагават» дає відповіді на всі питання, і він визначає звук як

субстанцію, що переносить уявлення про об'єкт (Бхаг., 3.26.33). Більше того, на
рівні духовної реальності звук невідмітний від самого об'єкта: на вілакшанатвад
асйа (Веданта-сутра, 2.1.4).
У «Веданта-сутрі» (4.22) сказано — «матеріальне творіння створюється за
допомогою звуку і звук служить засобом звільнення від нього.» Схоже
висловлювання є в Євангелії від Іоанна (Новий Завіт): «На початку було слово і
слово було у Бога і слово було Бог.» Але що це було за слово? Веди кажуть, що звук
з якого був створений цей світ — це склад «ОМ». З цього першого складу «ОМ»
виходять всі священні писання, все знання, все розмаїття цього світу.

Веди кажуть, що звук володіє найсильнішою очисною здатністю, і він також

може сильно забруднювати. Зовнішні деструктивні звуки оскверняють слух і
серце (агресивна і важка музика, критика, лайка), внутрішні звуки ведичних
мантр — очищають. Чому звук так сильно впливає на нашу свідомість? Звук є
найтоншим з елементів і тому має сильну проникливу здатність, — він здатний
проникати глибше всього. І звук несе в собі тонку форму матеріального світу.
Веди розповідають, що спочатку все існує на тонкому плані, тобто перш ніж
з'являється об'єкт в грубій, фізичній формі — з'являється звук.
 Чотири рівні звуку. (Згідно «Шрімад-Бхагаватам» 11.21.36.)

1. Найгрубіший рівень звуку —

Вайкхарі. Грубе тіло вимовляє грубий звук,
який сприймають наші органи чуття. Цей
рівень доступний для істот, котрі живуть на
грубому рівні (люди, тварини). Сучасна
наука обмежується цим рівнем, розглядаючи
звук як коливання частинок пружного
середовища, і не йде далі.
2. Перш, ніж вимовити грубий звук
(вайкарі), ми чуємо його в нашому розумі —
звук думок. Він називається — Мадхьяма.
Мадхьяма — це звук думок, на якому звук
асоціюється з об'єктом (вішайа-сарупйа).
Цей рівень вже доступний істотам, котрі
знаходяться на рівні думок: духи, привиди,
безтілесні живі істоти астрального виміру. А
також людям, які розвинули додаткові екстрасенсорні здібності (сідхі), за
допомогою яких вони можуть читати думки інших (телепатія).

3. Рівень — Пашьянті (буквально «видимий») є ще більш тонким. На

самому тонкому рівні звук має форму образу. Це
рівень бажань та ідей. Він ще матеріальний, однак
тут об'єкт уже є невідмінним від визначального
його звуку. За допомогою такого звуку на рівні
чистого розуму ведичні мудреці матеріалізувати
різні об'єкти. Цей факт підтвердив відомий
вчений Ханс Дженні, який формував звуковими
коливаннями геометричні конструкції. Зокрема,
він відтворив ведичну шрі-янтру за допомогою
вібрації «Ом».

Будь-який творчий процес починається з відображення початкових

духовних об'єктів на рівні розуму у вигляді звуку пашьянті як ідеї, зримі образи.
Цей рівень звуку вже здатні уловлювати тільки пів боги, ангели, небожителі.
Вони спілкуються на рівні, котрий не потребує знання мов оформлених словами.
І вони здатні чути людські бажання.

4. Однак є вищий, початковий рівень звуку, називається — Пара.

Спочатку все виходить з нього. Всі вищеописані рівні звуку матеріальні і є
відображенням звуку пара в оболонках матеріального всесвіту.
 Звук пара розкриває істину, яку не здатний розгледіти розум, звернений до
самого себе. Він перебуває вище матеріального досвіду, часу і простору. Він вище
будь-якого матеріального знання, яке являє собою лише перелік матеріальних
думок і вражень. Цей звук здатний явити Самого Господа, відомого як
шрутекшита — «Той, кого можна побачити вухами». Цей рівень підвладний
тільки Богу і Його супутникам, котрі перебувають на трансцендентному рівні.
Крішна, Верховний Бог, знаходиться на трансцендентному рівні — пара. Він
чує все: той звук, який ми вимовляємо губами, наші думки, наші бажання, і Він
може явити Себе нам через звук. Як вже було сказано, на духовному рівні звук не
є невід’ємним від свого об’єкта, тому промовляючи імена Бога, можна відчути
Його присутність!

Мантри.

Протягом тисячоліть люди ведичної цівілізації практикували повторення

мантр. За допомогою них запалювали вогонь, лікували хвороби, створювали
захисні поля і робили багато іншого. Багато із стародавніх могутніх мантр відомі
досі і записані в Ведах.
Згідно ведичної традиції, всі мантри і самі Веди були емановані з
Абсолютної Істіни. Мантри — це певний звук, звукосполучення, при
проголошенні якого створюються вібрації, і на ці вібрації з тонких сфер
реальності переміщається енергія.
Мантри подібні ключам, що містять
в собі спеціальні інформаційні коди, які
відкривають доступ до різних енергій
Всесвіту. За допомогою звукових
вібрацій мантр можна задіяти
різноманітні енергії і сили. Деякі мантри
діють на тонкому матеріальному рівні, а
деякі на вищому духовному.
 Розум треба чистити як зуби — щодня.

Психіка, як і тіло, теж забруднюється — поганими думками, негативними

емоціями, гріховними бажаннями, неприємними переживаннями, стресами — і
всі ці речі призводять до негативних наслідків, що сприяє подальшому
забрудненню психіки і погіршенню здоров'я. Сучасній людині важко уникнути
забруднення своєї свідомості, якщо,
звичайно, вона не відлюдник, який живе в
печері або десь на краю цивілізації. Розум так
чи інакше, забруднюється кожен день, тому
займатися його очищенням теж
рекомендується щодня, як і очищенням тіла.
Всі гріхи зароджуються в розумі, тому, тільки
очистивши його, можна одухотворити своє
буття.

Методи очищення свідомості.

Існують різні способи очищення психіки, наприклад: медитації, молитви,

читання мантр, вивчення священних писань, оспівування Святих Імен Бога (що
згідно Вед, вважається найсильнішим методом очищення свідомості в наш час),
спілкування на духовні теми з людьми, які, займаючись духовною практикою,
досягли помітної чистоти свідомості.
Ці техніки очищення розуму допомагають позбутися негативних думок і
емоцій, гріховних бажань, шкідливих звичок, надуманих проблем, страхів,
занепокоєнь і всього іншого, що не дає нам спокою. Таких технік безліч, але
найефективнішою вважається мантра-медитація.
Мантри очищають розум від занепокоєнь, поганих думок, страхів, образ,
гніву, егоїзму, жорстокості і дає йому ясність, спокій, умиротворення,
задоволеність, радість, зосередженість. Мантри очищають серце та розширюють
свідомість, позбавляють від наслідків гріховних вчинків, і що найголовніше
дозволяють зрозуміти найсокровенніші таємниці світу.
 Мантра-медитація — один з найдавніших і найбільш сильних видів
медитації. "Ман" (з санскриту) означає ― розум, "Тра" ― піднімати, очищати,
відвести від тимчасового до вічного. Тобто, мантра ― це звук який очищає та
піднімає свідомість!
Мантpа — це дуже могутня та водночас досить компактна форма молитви.
Мантра відрізняється від молитви лише тим, що вона складена з певних
поєднань звуків, які дозволяють впливати на тонкі енергії, навколишнє
середовище, людей і т.д. Повторення мантри будить ці енергії всередині і зовні.
Кожна мантра являє собою комбінацію особливих букв, слів, значень, ритмів і
мелодій.
Мантра може складатися як з одного слова (наприклад ― «ОМ»), так зі
сполучення слів ― «ОМ ТАТ САТ». Найсильніші мантри — це мантри, в яких
використовуються імена Бога. Буддисти повторюють імена Будди, мусульмани
повторюють імена Аллаха. Так само і в Ведах, існує дуже багато мантр, які цілком
складаються із святих імен Бога, наприклад: «ОМ Намо Бхагавате Васудевайа».
Мантра впливає не тільки на розум, але і на атмосферу приміщення, де вона
співається голосом або відтворюється в записі. Річ у тім, що безтілесні ворожі
живі істоти тонкого плану, як правило, звані "духами", не можуть перебувати в
приміщенні, де звучать мантри. Вони залишають це приміщення і там запановує
спокійна і гармонійна атмосфера. Якщо у вас вдома часті скандали і
непорозуміння, ймовірно "духи" тому вина. Ви можете ввімкнути ледь чутно
мантри, щоб вигнати духів, і через тиждень програвання мантр, духи підуть і
стане тихо і спокійно ... навіть у сусідів.
 Мантри мають всеблагий ефект, але кожна окрема мантра має свій окремий
вплив. Існує близько 16 млн різноманітних мантр, для досягнення тієї чи іншої
цілі, серед яких, наприклад, такі як:

 Джай Шрі Рам

 Ом Кешавайа намах
 Ом Бхур Бхувах сваха
 Ом Намо Бхагавате Васудевайа
 Ом Шрі Радхе-Крішнайа намах
 Та багато інших

Проте, ведична література особливо виділяє одну з них, і називає її Великою

мантрою — Маха-Мантрою (Маха ― означає велика). В "Калі-Сантарана-
Упанішад" говориться, що 16 слів, з яких складається ця мантра:

Харе Крішна Харе Крішна

Крішна Крішна Харе Харе
Харе Рама Харе Рама
Рама Рама Харе Харе

особливо рекомендуються в Калі-Югу, епоху чвар, тривог і лицемірства, в

якій ми живемо.

Загальновідомо, що Імена Бога мають абсолютну силу очищення, адже коли

ми вимовляємо ім'я Бога, ми звертаємося до Бога, ми, буквально, створюємо
зв'язок, через який можемо отримати доступ до божественного. Маха-мантра
складається трьох наймогутніших імен Бога: Харе, Крішна і Рама.
Ім'я Крішна означає ― "Всеприваблюючий", Рама ― "Всерадуючий", а Харі ―
це звернення до енергії Любові і відданого служіння Господу. Таким чином, Маха
Мантра означає: "О Всеприваблюючий, о Всерадуючий Господь, о енергія Господа!
Прошу, дозволь мені віддано служити Тобі".
 Будь-яка молитва сприяє очищенню серця та розуму людини, але Маха-
Мантра є найвищою і її вплив на людину трансцендентний, тобто духовний. В
нашому матеріальному світі вище Маха-Мантри немає жодної мантри чи
молитви, яка могла б так впливати на тонке тіло та душу людини. Так говорять
Веди.

Наприклад, у «Брахма-Ямалі» говориться: «У Калі-югу (нашу епоху) немає

більш простого способу викорінити порок, ніж повторення харінами (імен Бога).
За допомогою цієї маха-мантри люди Калі-юги зможуть без серйозних зусиль
очистити свою карму, та уникнути покарання в пеклі навіть за самі страшні
гріхи.»
У «Радха-хрідая-Кханда», розділі «Брахманда-пурани», говориться:
«Прийнявши її [маха-мантру], людина, що ототожнює себе з тілом, може знайти
порятунок і навіть п'яниця може швидко очиститися і досягти найвищої
досконалості. Отже, шістнадцять слів маха-мантри ― можуть позбавити від
будь-яких гріхів. У всіх Ведах ти не знайдеш більше піднесеного способу звільнення
від матеріального рабства, ніж повторення маха-мантри ».

Може виникнути питання: "Чому саме ця мантра з шістнадцяти імен

називається маха-мантрою?" Відповідь, яку нам дають Веди, така: "Ніяке інше
ім'я Крішни, крім імені — Харі, не може з тією ж легкістю позбавити людину від
усіх її гріхів, нещасть і невігластва. Ніяке інше ім'я, крім імені — Крішна, не може
дарувати преми (любові до Бога). І ніяке ім'я, крім імені — Рама, не дозволить
так само легко отримати звільнення". Ось чому маха-мантра складається саме з
цих трьох основних імен».
 Науковий експеримент з маха-мантрою.

У 1996 році, коли ця мантра тільки набувала широку популярність, вчений

Гарвардського університету Девід Вульф провів експеримент по її впливу на
людей. Охочих брати участь він запросив через оголошення в газеті — за
винагороду. Відгукнулися в основному, студенти.
Добровольців розділили на три групи по 30 осіб. Першій групі було сказано:
живіть, як жили, нічого додатково не робіть, прийдете через місяць, заповните
анкету і отримаєте свої 50 доларів.
Другій групі вчений дав мантру-плацебо (плацебо ― в медицині таблетка-
пустушка, яка не містить нічого, крім крейди, але хворий про це не знає).
Мантра-плацебо являла собою довільний набір санскритських слів:

Сарва даса сарва даса

Даса даса сарва сарва
Сарва джана сарва джана
Джана джана сарва сарва

Групі було звелено повторювати ці слова кожен день по 20 хвилин, а через

місяць прийти і, заповнивши анкету, отримати свої 50 доларів.
Третій групі була дана Харе Крішна мантра, без всяких пояснень і
коментарів.

Харе Кришна Харе Кришна

Кришна Кришна Харе Харе
Харе Рама Харе Рама
Рама Рама Харе Харе

Умови ― ті ж, що і для другої групи: повторюйте ці слова кожен день по 20

хвилин, через місяць приходьте, заповнюйте анкету, та отримуйте свій гонорар.

Коли вчений, після закінчення експерименту, проаналізував анкети, то

прийшов до наступних висновків. В першій і другій групах поведінка і звички
учасників залишилися без змін. У третій групі відмічались наступні зміни:

 на 17% знизився депресивний стан, страхи;

 на 10% зменшилась гнівливість та дратівливість;
 на 18% зросло бажання кинути палити, вести здоровий спосіб життя.

На основі цього експерименту Девід Вульф

захистив дисертацію про позитивний вплив
маха-мантри на психіку людини.
 Повторення Маха-мантри ― це один з найпростіших і водночас один з
найпотужніших способів медитації. Найбільш чудове в мантра-медитації те, що
нею можна займатися де завгодно і в будь-який час ― вдома, на роботі, в
автобусі або навіть за кермом автомобіля. Для її повторення не потрібно
дотримання строгих правил, таких як: певний час доби, чистота тіла, місця і так
далі. Таким чином кожна людина в будь-який час і в будь-якому місці може
займатися духовною практикою!
Цей безцінний дар, про який стало відомо зовсім недавно, підходить всім,
незалежно від релігії, культури і нації. Ця мантра вже змінила сотні тисячь
життів по всьому світу, і єдине що від нас вимагається це щире бажання її
слухати і повторювати. Будь ласка, скористайтеся цією унікальною можливістю
змінити своє життя і долю, а також принести велике благо всім іншим! І дуже
скоро Ваше серце наповниться блаженством та чистою, п’янкою любов’ю до
Господа і всіх живих істот. А це по суті являється вершиною досконалості на
духовному шляху.
 ВЕДИЧНА КУЛЬТУРА І СУЧАСНІСТЬ.

Це можна було б вважати дивом, але насправді це — лише підтвердження її

завершеності і досконалості на всіх рівнях життя — те, що, будучи найдавнішою
культурою планети, ведична культура збереглася частково на ній й досі, в той
час, як більш пізні вийшли з її лона культури: Шумерська, Вавилонська,
Єгипетська, Грецька (і багато інших) вже безповоротно зникли.

Традиція існує

Низка вчителів, де кожен гуру отримує принципи вчення й передає їх далі,

зветься сампрадаєю (або парамапарою). Така сампрадая активно діє й досі. На
даний момент ведична культура і філософія активно поширюється по всьому
світі. Це стало реальним завдяки великому святому А.Ч. Бхатіведанта Свамі
Прабхупаді, який виконуючи настанову свого духовного
вчителя, а по суті і всієї сампрадаї, переніс суть ведичної
мудрості і культури загалом, з Індії на терени різних країн
світу. Таким чином ставши першим зі всіх індійських
святих, якому вдалося привити ведичну культуру за
межами Індії, розповсюдити її в таких масштабах, та
знайти такий великий відгук серед жителів всієї планети,
зародивши цілі покоління послідовників ведичної
культури.

З метою популяризації ведичної культури та філософії, та щоб ті, хто

цікавляться Ведами, могли спілкуватись, Шріла Прабхупада в 1966 році заснував
організацію — ІСККОН, або «Міжнародне товариство свідомості Крішни», яке на
даний момент представляє ведичну культуру та філософію, в най масштабнішому
обсязі по всьому світі.
 За 12 років Шріла Прабхупада випустив більш як шістдесят томів
авторитетних перекладів, оглядових нарисів — справжню енциклопедію Вед.
Утворене 1972 року задля публікації книг Шрили Прабхупади, видавництво
"Бхактіведанта Бук Траст" (англ. The Bhaktivedanta Book Trust, BBT) є найбільшим
у світі серед тих, що видають праці з ведичної
філософії, релігії, літератури та культури.
Видавництво переклало і видало десятки томів книг
Бхактіведанти Свамі Прабхупади більш ніж 80
мовами. Перекладами ведичної спадщини з
санскриту продовжують займатись після відходу
Шріли Прабхупади його учні та Інститут
Бхактіведанти. Таким чином, все більше й більше
стають доступними авторитетно перекладені
ведичні Писання для вивчення сучасним вченим.

По книгах Шрили Прабхупади викладають ведичну

культуру та філософію в Гарвардському, Пристонському,
Оксвордському, та інших найпрестижніших університетів
світу. Зокрема найвідоміша книга «Бхагават-Гіта як вона
є», видана загальним тиражем більше п’яти мільйонів
екземплярів, на більш ніж 90 мовах світу, з коментарями
Його Божественної Милості А.Ч. Бхактіведанти Свамі
Прабхупади. Вона стала справжнім бестселером і
найавторитетнішим перекладом цього класичного твору
світової літератури.

Одна з відомих благодійних програм ІСККОНу, яку ще заснував Шрила

Прабхупада — це «їжа життя» (англ. «Hare Krishna Food for Life») — це найбільша
в світі гуманітарна місія з роздачі вегетаріанської їжі. В даний час «Харе Крішна
— їжа життя» діє в більш ніж 60 країнах світу. Волонтери організації роздають
понад 1 млн безкоштовних порцій в день.
 Міжнародний інститут Бхактіведанти, який теж був заснований в 1976 році
за ідеєю Шрили Прабхупади, регулярно, кожні 5 років, проводить наукові
симпозіуми, з ціллю ознайомлення вчених зі всього світу з ведичною наукою, зі
всеможливих видів знання. Це призводить до перегляду загальноприйнятих
поглядів і концепцій у вчених колах, відносно навколишньої реальності.

12 раз Шрила Прабхупада облетів весь світ з проповідницькою місією, щоб

поділитись з людьми ведичною мудрістю. Часто його шанобливо зустрічали
високопосадовці, мери, губернатори, прем’єр-мінінстри різних країн світу,
відзначаючи важливість його послання. Після відходу Шрили Прабхупади в 1977
р. його місію на себе взяли його численні учні (при житті Шрила Прабхупада дав
посвяту понад 5 тисячам учнів), та учні його учнів.

Деякі з них добилися в цьому неймовірних результатів. Наприклад, до слів

Радханатха Свамі (учня Шрили
Прабхупади) прислухається президент
Індії пані Пратібха Патіл, лорди
парламенту Великобританії вітають його
стоячи, бувший президент США Барак
Обама зустрічався з ним, щоб висловити
захоплення з приводу його книги.
 Бхакті Тіртхав Свамі (учень Шрили Прабхупади) був співробітником Фонду
Національного інституту миру, Всесвітнього форуму духовних і парламентських
лідерів за виживання людства і побудова
суспільства майбутнього. Будучи фахівцем в галузі
міжнародних відносин і методів вирішення
конфліктів, Бхакті Тіртхав Свамі постійно
консультував, з різних питань високопоставлених
співробітників Організації Об'єднаних Націй,
світових знаменитостей, керівників кількох держав,
монархів, членів Верховного суду ряду країн. У 1990
році він був коронований як верховний вождь Варрі
(Нігерія) в знак визнання його видатних заслуг в
діяльності на благо африканського континенту і
всього світу.

Президент Угорщини нагородив орденом «Почесного Золотого Хреста»

(другою за вагомістю нагородою цієї країни) монаха,
лідера угорських вайшнавів (кришнаїтів) Шивараму
Свамі (учня Шрили Прабхупади), за видатний внесок
у розвиток благодійності і духовності в Угорській
Республіці: організацію найбільших благодійних
програм в країні, за допомогу бідним, лікування
наркоманів, організацію і будівництво найбільшої і
кращої екологічної общини (ферми) в Європі і багато
іншого (без будь-якої підтримки з-за кордону).

Результат діяльності ІСККОН за 50 років.

На даний момент у світі нараховується понад 7 млн послідовників ведичної

культури та філософії, та понад 40 тис. в Україні.

Спільними зусиллями чисельних послідовників ведичної культури, та членів

організації ІСККОН, на благо всього людства, були організовані наступні проекти:

 2000 ведичних духовних центрів по всьому світу (понад 80 в Україні);

 65 сільськогосподарських ферм і еко-поселень:
 54 загальноосвітніх закладів, включаючи початкові школи, середні
школи і вищі навчальні заклади;
 300 вегетаріанських ресторанів;
 516 мільйонів виданих та поширених духовних книг;
 3 мільярди розданих по всьому світу порцій прасада (освяченої
вегетаріанської їжі).
 Учень Шрили Прабхупади Альфред Форд, правнук засновника
автомобільного концерту «Ford» Генрі Форда, бізнесмен і меценат, взяв на себе
відповідальність за проект будівництва «Ведичного планетарію» в Індії, одного з
найбільших ведичних храмів у світі — «Шрі Маяпур Чандродая Мандір»
(Ведичний Планетарій), площею в 40 тис. кв. м, та вмістимістю — 10 тис. чоловік.
Його вже нарікли 8 чудом світу! Заплановане відкриття чудо-храму — 2020 рік.

Найцікавіше в задумі планетарію — це оригінальна, рухома і майже що

"жива" 3D-модель світобудови, як це описано в «Шрімад Бхагават», найдавнішому
джерелі знання. Відвідувачі зможуть розглядати Всесвіт з численних рівнів. На
кожному поверсі будуть також знаходитися галереї і виставки, що демонструють
нам різні аспекти і завдання Всесвіту. Це незабутня подорож буде завершуватися
на самому верхньому рівні, де відвідувачі зможуть відкрити для себе таїнства
Духовного Світу.
Згідно з пророцтвами, що містяться в Ведах, цей храм змінить долю всієї
нашої планети. Авторитети ведичного знання говорять, що саме після відкриття
Храму Ведичного Планетарію настане довгоочікуваний Золотий Вік —
відродження духовності на всій планеті Земля. Ренесанс, якого так чекають люди.

Новий Золотий Вік.

У Ведах передвіщено, що після того, як пройде 5000 років Калі-юги, настане

певна "золота прожилка" епохи Сатья-юги, Золотого віку, який триватиме 10000
років. Згідно астрономічних розрахунків Калі-юга почалася в 3102 році до н. е.,
отже, до теперішнього часу від її початку пройшло 5104 роки, і, значить, Золотий
вік уже настав, і ми живемо на самому його початку. Це дуже вирішальний
момент. Подібні зміни можуть відбутися, тільки якщо ми об'єднаємо наші
зусилля, інакше шанс буде упущений.
 Це дуже важливий період, тому що, згідно з пророцтвом Вед, він має безліч
переваг. У цей період у багатьох сферах життя — в духовній свідомості людей, в
освіті, в пошуках знання і єдності — спостерігатимуться підйом і гармонія. Весь
світ знову об'єднається в одне ціле, і відродиться інтерес до ведичних знаннь. Це
зовсім не означає, що, раз ми живемо в цю "золоту прожилку", то не буде третьої
світової війни, або у нас буде економічне процвітання, мова йде лише про те, що
за рахунок глобалізації ми знову знаходимо доступ до скарбниці ведичної
мудрості. Це факт, тому що кожен, хто захоче, може зараз залізти в Інтернет і
отримати купу інформації.
Можна дійсно спостерігати як зараз розгорається інтерес до Ведичної
культури. Навіть наукові роботи виходять, які ще немислимі були у нас в
п'ятдесятих роках XX століття. І ми можемо погоджуватися з цим, можемо не
погоджуватися, але на практиці, ось вони "погляди на Веди з сучасності". Ми
бачимо глобалізацію. Не можливо це ігнорувати, цьому дійсно має місце бути.
Світ інтегрується в ціле, як в давньо ведичні часи.

Ми з вами живемо у складний і унікальний час. Ще не так давно людські

спільноти існували і розвивалися окремо, далеко один від одного, і різні
культури протягом багатьох століть формувалися в замкнутому просторі —
можливості контакту представниками інших народів, релігій були дуже
обмежені: подорожувати могли лише деякі. Тому одні й ті ж духовні,
загальнолюдські цінності приймали різні форми. Тепер же, в епоху комунікацій,
коли інтернет стер всі межі, коли засоби зв'язку, мас-медіа зближують людей
різних культур, вір і націй, виникла необхідність створення всеоб'єднуючої
наднаціональної ідеї.
 Тепер, коли люди літають у відрядження і на відпочинок в будь-які частини
планети, коли представники різних релігій, культур і народів працюють на
одному підприємстві і живуть в одному будинку, а часом і в одній сім'ї, виникла
необхідність створення єдиної ідеологічної платформи, яка відображала б суть
всіх духовних навчань і перебувала в гармонії з сучасною наукою.
Всі чекають появи нової інтернаціональної ідеї, яка об'єднає і відродить все
суспільство, яка стане новою цивілізаційною ідеєю, здатної врятувати цей світ,
який повним ходом рухається в сторону екологічних, соціальних, економічних і
політичних катастроф.
Якщо ми збираємося змінити щось на краще, то саме час робити це зараз в
Золотий вік Калі-юги.

Більш детально ознайомитись з ведичною культурою та філософією можна з

книг А.Ч. Бхактіведанта Свамі Прабхупади, на офіційному сайті в Україні —
iskcon.org.ua, а також завітавши в ведичні центри, які існують по всій Україні.
Адреса та контакти ведичних центрів доступні за посиланням — https://vedic-
culture.in.ua/ru/society/addresses-of/35-the-centers-of-krishna-consciousness-in-
ukraine
 Використана література:

 «Шрімад Бхагаватам», А.Ч. Бхактіведана Свамі

 «Бхагават Гіта», А.Ч. Бхактіведана Свамі

 «Неизвестное сокровище Индии», Стивен Розен (Сатьярадж дас)

 «Смысл жизни», О. А. Долгушев

 «Вечные ответы», А. Крупчанский

 «Ведичні передбачення», Стівен Кнаппа

 «Духовный воин», Джон Фейворс

 «Высший вкус жизни. Выход из материальной игры», Александр Усанин

 «Кто мы? Потомки ариев или рабы вожделения», Посевин Николай

 «Культура Вайшнавов», учебник вайшнавского образования. Яшомати

Нандана дас

 «Наука о прикметах или что хочет сказать нам судьба», Бхарат-Чандра

дас

 Документ розширеної доповіді на тему "ВЕДИ Й УКРАЇНА", представлена на

міжнародній науковій конференції "Релігія в контексті суспільних і
духовних реалій сьогодення", яка відбулась у Києві 16-18 травня 1995 року
під егідою Міністерства України у справах національностей, міграцій та
культів, Української Асоціації Релігієзнавців Інституту філософії НАН
України (Відділення релігієзнавства), Міжнародного Християнського
Університету, Національного університету "Києво-Могилянська Академія",
українського банку "Відродження".

 Журнал «Веды», Барнаул

 Інтернет портал — Спадщина предків

 Аудіо лекції:

 С. Зюзько: «Веды Славян», «Ведическая культура и мировоззрение».

 В. Тушкін: «Ведические корни славянской культуры», «Русь и Веды».
 Бриджабасі дас: «Обзор Ведической литературы»
 Двіджа Говінди дас: «Веды и современная наука».
 Вікшадакшана дас: «Веды и славянство».