1

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

Кафедра медицини катастроф і військової медицини

“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Завідуючий кафедрою медицини
катастроф і військової медицини

В.В.ЧАПЛИК
“_____”________________2018 р.

ПЛАН
СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ
з навчальної дисципліни «Медична допомога пораненим на
догоспітальному етапі» для підготовки офіцерів медичної служби запасу за
обліковою спеціальністю 901010 “Лікувальна справа в наземних військах,
авіації та на кораблях (помічник лікаря)”
Тема 1. Організація медичної допомоги пораненим
(хворим) на догоспітальному етапі

Обговорений на засіданні кафедри

Протокол №______
“___” ______________2018 р.

Львів – 2018
 2

Зміст плану проведення семінарського заняття:

1.Навчальна мета:
1. Ознайомитись з нормативно-правовим регулюванням надання медичної
допомоги пораненим (хворим) на догоспітальному етапі
2. Засвоїти принципи надання медичної допомоги пораненим (хворим) на
догоспітальному етапі у бойових умовах.

11.Час проведення: 2 академічних години

111. Місце проведення заняття: класи кафедри.

1V.Навчально-матеріальне забезпечення:

А) Л І Т Е Р А Т У Р А:
1.Організація медичного забезпечення військ / Підручник для ВНЗ.-Під
ред.проф.Паська В.В.- Київ, 2005.- 430 с.
2.Бойовий статут Сухопутних військ. Частина III. Взвод (відділення, екіпаж
танку). – К.: Варта, 2011.
3. Допомога пораненим в бойовому тактичному середовищі під час
спеціальних операцій. Додаток до Військової медицини. Переклад: ГО "Захист
Патріотів". 2015 р
4.Стандарт підготовки / М-во оборони України. — 2015 Фахова підготовка
санітарного інструктора роти (батареї) / розроб. М. І. Бадюк [та ін.]. — Вид. 1-
ше. — Київ : Леся, 2015. — 416 с.
5. Булах О.Ю., Халік С.В., Ричка О.В та ін. Керівництво для санітарних
інструкторів рот і стрільців-санітарів.- ТОВ «Видавництво «Наші книги»,
Чернівці, 2007. – 196 с.
6. Про затвердження Доктрини медичного забезпечення Збройних Сил
України : наказ Генерального штабу Збройних Сил України від 4.09.2014 року
№ 221.
7. Стандарт підготовки І-СТ-3 (видання 2) : підготовка військовослу-
жбовця з тактичної медицини. – К. : «МП Леся», 2015. – 148 с.
 3
НАВЧАЛЬНІ ПИТАННЯ:

В С Т У П ………………………………………………………5 хв.

1. Нормативно-правове регулювання надання медичної допомоги пораненим

(хворим) на догоспітальному етапі. ………………………………….…..40 хв.

2. Принципи надання медичної допомоги пораненим (хворим) на

догоспітальному етапі у бойових умовах.………....………………40 хв

З а к л ю ч е н н я ………………………………………………5 хв.

ВСЬОГО: 90 хв.

Методичні вказівки студентам з підготовки до заняття.

План проведення семінарського заняття повідомляється студентам на
початку семестру. За 2-3 тижні до проведення семінарського заняття кілька
студентів отримують завдання підготувати реферативні доповіді тривалістю до
10 хв. за тематикою семінарського заняття.
Для самостійної підготовки до заняття студенти використовують вказану
викладачем і знайдену самостійно навчальну і наукову літературу, матеріали
лекції.
Теми реферативних доповідей:
1.Доктрина медичного забезпечення Збройних Сил України
2. Стандарт підготовки: підготовка військовослужбовця з тактичної
медицини.
3. Стандарт підготовки: Фахова підготовка санітарного інструктора роти.
4. Тактична медицина, як один із розділів бойової підготовки військ.

Методичні рекомендації викладачу

У вступному слові викладач підкреслює, що організація медичного

забезпечення передбачає цілий комплекс заходів. Курсанти повинні засвоїти,
що надання медичної допомоги на полі бою є основною запорукою врятування
життя пораненому. Аналіз причин загибелі солдатів під час ведення бойових
дій вказує на те, що значну їх частину можна було б врятувати при своєчасному
та якісному наданні домедичної допомоги. Ця кількість коливається від 9 %
(Чеченська кампанія) до понад 25 % (війна в Іраку та Афганістані). Близько 90
% смертей в бою відбуваються до того, як швидко поранені будуть доставлені
до медичного закладу. Більшість з них несумісні із життям (обширна травма,
обширна травма голови тощо). Проте деякі стани, такі як кровотеча з рани на
руці або нозі, напружений пневмото-ракс і проблеми з дихальними шляхами
можна усунути на полі бою. Така допомога і становить різницю між смертю
 4
солдата на полі бою і його одужанням у медичному закладі. За умови належних
заходів самодопомоги, взаємодопомоги і навичок санітара-стрільця, санітара,
санітарного інструктора смерті на полі бою можна зменшити на15–18 %.

1. Нормативно-правове регулювання надання медичної допомоги

пораненим (хворим) на догоспітальному етапі. ……………………..40 хв.

В умовах ведення гібридної війни на сході країни надання якісної

медичної допомоги (МД) пораненим військовослужбовцям, їх повноцінне
лікування і реабілітація, із застосуванням новітніх технологій є найвищим
пріоритетом держави. Організація надання якісної і своєчасної МД пораненим,
їх швидка евакуація, подальше лікування та реабілітація забезпечують не тільки
збереження життя, але й швидке відновлення боєздатності у 80 % поранених в
умовах сучасних збройних конфліктів. Одним із невід’ємних механізмів впливу
держави на якість надання МД є стандартизація медичного забезпечення, що
спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування в системі
охорони здоров’я (ОЗ) шляхом розробки і встановлення вимог, норм, правил,
технологій, робіт, послуг, що застосовуються в ОЗ. На сьогодні Міністерством
охорони здоров’я (МОЗ) України, як центральним органом виконавчої влади,
що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ОЗ,
виконується Галузева програма стандартизації МД населенню України, що дало
можливість розробити та упровадити низку медико-технологічних документів,
у тому числі стандарти на ресурси ОЗ, технологічні стандарти тощо. Питання
стандартизації МД пораненим в умовах бойових дій, підготовки медичних
фахівців та забезпечення їх медичним майном до цього часу не розглядались.
Проте відповідно до статті 14 Основ законодавства України про охорону
здоров’я від 19 листопада 1992 року (зі змінами), додержання стандартів
медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів
матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх закладів охорони
здоров’я. Тому в рамках Указу Президента України № 771/2012 від 29 грудня
2012 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про
Стратегічний оборонний бюлетень України» та підвищення якості медичної
допомоги потрібно впроваджувати стандарти надання первинної медичної
допомоги на відповідному рівні шляхом внесення змін в нормативно-правові
документи медичної служби Збройних Сил України.
Реалізація положень Конституції України щодо охорони здоров’я громадян
забезпечується законодавчою та виконавчою гілками влади у державі, які
формують законодавчу базу та забезпечують її виконання. Так, Основи
законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні,
економічні та соціальні засади охорони здоров’я, регулюють суспільні
відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і
духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя
громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їхнє здоров’я,
попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності,
 5
поліпшення спадковості. Закон України “Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення” врегульовує суспільні відносини, які
виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя,
визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств,
установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної
санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-
епідеміологічного нагляду в Україні.
Норматино-правове врегулювання охорони здоров’я військовослужбовців
ЗС України та інших військових формувань, їх медичного забезпечення,
враховуючи особливості діяльності, потребує розроблення власної нормативно-
правової бази, яка має ґрунтуватися на законодавстві з питань охорони здоров’я
та оборони держави. За роки незалежності вектор формування законодавства з
питань оборони держави неодноразово міняв свій напрям та зміст – від
співпраці з країнами СНД до НАТО, а відсутність чіткої і стабільної оборонної
політики призвела до зниження спроможностей ЗС України і всього сектору
безпеки та оборони держави. Як наслідок, неочікувана агресія застала ЗС
України та їхню медичну службу непідготовленими до виконання завдань за
призначенням, про що свідчили такі об’єктивні показники, як незадовільний
стан здоров’я та високі показники захворюваності і працевтрат усіх категорій
військовослужбовців; медичні підрозділи військових частин та з’єднань були
практично зруйновані; їх укомплектованість персоналом відповідної
кваліфікації була недостатньою; медична апаратура і техніка морально і
фізично застаріли, а нерідко були просто відсутні. Ужиті керівництвом
медичної служби заходи щодо поліпшення стану медичного забезпечення
військ під час антитерористичної операції (АТО) принесли певні позитивні
результати, проте не вирішили проблему в цілому. Причиною цього стали
відсутність нормативно- правової бази діяльності медичної служби ЗС України,
яка б визначала побудову сучасної системи медичного забезпечення військ, та
базових керівних документів її діяльності, насамперед в особливий період.
Слід зазначити, що процеси стандартизації процесів виробництва, сфери
послуг, надання медичної допомоги та оборонної сфери сьогодні є ознакою
розвиненої демократичної держави та суспільства, не оминули вони і ЗС
України. З метою визначення єдиних поглядів на перелік і взаємозв’язок
керівних документів з питань управління, застосування, підготовки та
забезпечення ЗС України наказом Генерального штабу Збройних Сил України
запроваджено Систему оперативних стандартів Збройних Сил України, яка
передбачає упорядкування керівних документів, що застосовуються у сфері
діяльності ЗС України як в мирний час, так і в особливий період.
За класифікацією документи, що входять до Системи оперативних
стандартів, поділяються на:
– доктринальні (доктрина) – документи, які визначають систему
офіційних поглядів і положень щодо управління, застосування, підготовки і
забезпечення ЗС України;
 6
– концептуальні (концепції тощо) – документи, які визначають вектор
(напрям) створення, розвитку та загальні обриси тих чи інших систем, теорій та
процесів за напрямами діяльності ЗС України;
– регламентуючі (настанови, статути, керівництва, положення, норми
тощо) – документи, які визначають теоретичні положення, норми і правила
підготовки і ведення бойових (спеціальних) дій військ (сил) та їх всебічного
забезпечення;
– організаційні (інструкції, переліки, порядки тощо) – документи, які
регулюють порядок організації та здійснення заходів (роботи), розподіл
відповідальності, обов’язків, функцій та завдань різних систем та їх елементів, а
також вихідну інформацію для здійснення подальших організаційних
(планувальних) дій;
– програмні (програми, правила, курси підготовки тощо) – документи,
що визначають методи, способи та послідовність процесу вирішення завдань
підготовки сил (військ).
Системою оперативних стандартів передбачено опрацювання
документів за напрямами діяльності з питань управління, застосування,
підготовки та забезпечення ЗС України, а за рівнями застосування –
стратегічного, оперативного та тактичного рівня. Відповідно до Системи
оперативних стандартів за напрямом медичного забезпечення передбачено
опрацювання, введення в дію та використання у ЗС України таких документів:
- Доктрина медичного забезпечення Збройних Сил України;
- Керівництво з медичного забезпечення Збройних Сил України у мирний
час;
- Настанова з медичного забезпечення Збройних Сил України на особливий
період.
Доктрина медичного забезпечення Збройних Сил України опрацьована
фахівцями Науково-дослідного інституту проблем військової медицини спільно
з провідними кафедрами УВМА та введена в дію наказом ГШ ЗС України.
Доктрина медичного забезпечення Збройних Сил України – це сукупність
сучасних поглядів, науково обґрунтованих принципів, положень і єдиних
організаційних вимог, що визначають порядок медичного забезпечення військ і
мають на меті досягнення максимальної ефективності діяльності медичної
служби в мирний час та під час застосування ЗС України.
Метою Воєнно-медичної доктрини України є збереження життя і здоров’я
військовослужбовців через досягнення максимальної ефективності їх
медичного забезпечення на час дії особливого періоду, надзвичайного стану та
інших кризових ситуацій шляхом об’єднання зусиль медичних служб ЗС
України, інших військових формувань та системи цивільної охорони здоров’я
України.
Правовою основою її розроблення є закони України та інші нормативно-
правові акти з питань охорони здоров’я, оборони держави і застосування ЗС
України. Положення зазначеної Доктрини поширюються на медичне
забезпечення ЗС України у мирний і воєнний час та в будь-яких умовах
діяльності. Вона служить основою для розроблення нормативно-правових актів
 7
і керівних документів з питань медичного забезпечення ЗС України та
призначена для керівного складу, органів управління медичної служби,
керівництва ЗС України і командирів усіх рівнів, виходячи з їхніх обов’язків
щодо збереження життя та здоров’я військовослужбовців.
У Доктрині медичного забезпечення Збройних Сил України зазначається,
що медичне забезпечення є окремим видом забезпечення ЗС України і являє
собою систему заходів щодо збереження та зміцнення здоров’я особового
складу, запобігання виникненню і розповсюдженню хвороб, надання медичної
допомоги військовослужбовцям, лікування і відновлення їх працездатності та
боєздатності після поранень, захворювань і травм.
Вона визначає мету, завдання і принципи медичного забезпечення ЗС
України, вимоги до системи та організаційні основи медичного забезпечення у
мирний і воєнний час та містить вісім розділів:
- Загальні положення;
- Організаційні основи медичного забезпечення;
- Організація медичного забезпечення Збройних Сил України у мирний час;
- Організація медичного забезпечення Збройних Сил України у воєнний час;
- Організація і проведення санітарно- гігієнічних та протиепідемічних
заходів;
- Медичне постачання;
- Підготовка військово-медичних кадрів та наукове вирішення проблем
військової медицини;
- Організація співробітництва та взаємодії з питань медичного
забезпечення.
Положення, принципи та вимоги щодо організації медичного
забезпечення ЗС України, що викладені в Доктрині медичного забезпечення
Збройних Сил України, стали основою для опрацювання Керівництва з
медичного забезпечення Збройних сил України у мирний час та Настанови з
медичного забезпечення Збройних сил України на особливий період.
Керівництво з медичного забезпечення Збройних Сил України у мирний час
затверджене та введене в дію наказом ГШ ЗС України [9]. Його положення
роз’яснюють та розкривають вимоги Військових статутів Збройних Сил
України та інших нормативно-правових актів з питань охорони здоров’я
особового складу з метою єдиного їх розуміння, визначають порядок та
особливості медичного забезпечення ЗС України в умовах їх повсякденної
діяльності, а також зміст і організацію роботи закладів охорони здоров’я та
медичних підрозділів військових частин ЗС України, функціональні обов’язки
посадових осіб медичної служби тощо. На цей час фахівцями УВМА
продовжується опрацювання Настанови з медичного забезпечення Збройних
Сил України на особливий період, яка визначатиме організацію та порядок
медичного забезпечення ЗС України під час їх застосування. Зазначені
доктрини, керівництво та настанова є основою для розробки низки керівних
документів щодо медичного забезпечення військ, які затверджуються
Міністром оборони України, начальником Генерального штабу –
Головнокомандувачем ЗС України або ж директором Військово-медичного
 8
департаменту МО України. Аналогічні документи, як основа військово-
медичних стандартів, прийняті та застосовуються у збройних силах багатьох
країн світу, зокрема Принципи і політика медичного забезпечення НАТО (МС
326/3), Спільна доктрина НАТО щодо медичного забезпечення (АJP-4.10 (В)).
Керівництвом держави поставлене завдання ЗС України щодо
впровадження до 2020 року міжнародних стандартів, принципів та політики
медичного забезпечення військ НАТО шляхом урахування їх вимог у
національному законодавстві з питань охорони здоров’я військовослужбовців,
формування необхідної структури та кількості сил і засобів медичних служб та
організації медичного забезпечення військ.
Кафедрою організації медичного забезпечення Української військово-
медичної академії, за участі Військово-медичного департаменту МО України
розроблено і обґрунтовано Стандарт підготовки «Фахова підготовка
санітарного інструктора роти (батареї)», який погоджено Центром оперативних
стандартів і методики підготовки Збройних Сил України та затверджено
наказом директора Військово-медичного департаменту Міністерства оборони
України №64. від 31.08.2015 року.
Цей стандарт підготовки передбачено для застосування особовим складом
військових частин та установ Міністерства оборони і Збройних Сил України,
інших військових формувань. Він може бути застосований в установах,
закладах та організаціях усіх форм власності, що здійснюють підготовку
(навчання) військовозобов'язаних і допризовників. Він застосовується під час
проведення фахової підготовки санітарного інструктора з домедичної допомоги
військовослужбовцям Збройних Сил України, інших військових формувань, а
також в установах, закладах та організаціях всіх форм власності, що
здійснюють підготовку (навчання) фахівців з домедичної допомоги.
Фахову підготовку санітарного інструктора роти (батареї) з надання
домедичної допомоги проходять усі військовослужбовці, які призначаються на
посаду санітарного інструктора роти (батареї) з метою набуття
військовослужбовцем спроможності до виконання своїх функціональних
обов'язків у повному обсязі у мирний час та в особливий період.
Стандарт підготовки І-СТ-3 «Підготовка військовослужбовця з
тактичної медицини» затверджено наказом начальника Центру оперативних
стандартів і методики підготовки Збройних Сил України №17 від 26.02.2015
року.
Цей стандарт підготовки розроблено Українською військово-медичною
академією, Військово-медичним департаментом Міністерства оборони
України, Центральним військово-медичним управлінням Збройних Сил
України, Департаментом військової освіти та науки Міністерства оборони
України. Він застосовується під час організації та виконання заходів
індивідуальної підготовки військовослужбовців з тактичної медицини у
Збройних Сил України, інших військових формуваннях, а також в установах,
закладах та організаціях всіх форм власності, що здійснюють підготовку
(навчання) військовозобов’язаних та допризовників.
 9
Тактична медицина є одним з розділів бойової підготовки військ (сил)
і має самостійне значення. Підготовку з тактичної медицини організовують і
проводять з метою набуття військовослужбовцем спроможності рятувати та
зберігати життя людини, яка перебуває у невідкладному стані,в умовах бойової
обстановки. Основним завданням підготовки з тактичної медицини є надання
військовослужбовцю теоретичних знань, освоєння ним практичних прийомів
і навичок з надання домедичної допомоги в обсязі само- і взаємодопомоги
при пораненнях, травмах і ураженнях. Підготовку з тактичної медицини
проходять усі військовослужбовці. Підготовку проводять періодично: у період
відмобілізування і бойового злагодження частини та у міжбойовий період
(під час відновлення боєздатності), у мирний час – на початку кожного періоду
бойової підготовки упродовж усього терміну служби військовослужбовця.
Підготовка з тактичної медицини є складовою індивідуальної підготовки
кожного військовослужбовця.
Окрім того, у ЗС України запроваджені:
- Тимчасова настанова з медичного забезпечення військових частин
(з'єдн.) ЗСУ на ос. період Наказ ГШ ЗСУ від 26.03.2016 р.
- Настанова з планування медичного забезпечення ЗСУ на ос. період
Проект наказу ГШ ЗСУ
- Збірник описів комплектів медичного майна для військових частин та
закладів Збройних Сил України Наказ ГШ ЗСУ від 30.06.2015
- Перелік медичного майна та техніки, які постачаються ЗС України на
особливий період Наказ ГШ ЗСУ від 30.06.2015
- Тимчасова настанова з медичної евакуації поранених і хворих у
Збройних Силах України на особливий період : затверджена наказом
Генерального штабу ЗС України від 02.03.2016 р. № 90.
- ”Стандарт надання першої медичної допомоги військовослужбовцям
тактичних з’єднань СВ ЗС України при бойових травмах”.

2. Принципи надання медичної допомоги пораненим (хворим) на

догоспітальному етапі у бойових умовах.………....………………40 хв

Світовий досвід військової медицини, у т.ч. війн ХХ сторіччя в Кореї

(1950–1953 рр.), В’єтнамі (1965–1973 рр.), Афганістані (1979–1989 рр.), став
основою розробки сучасних принципів організації та тактики медичної служби
Збройних сил, що спрямовані на надання невідкладної медичної допомоги
хворим і пораненим на етапах надання медичної допомоги.
Дослідження структури механізму травмування, що призводило до
летальних наслідків під час проведення військових операцій, показали пре-
валювання мінно-вибухових (55,65 %) і проникаючих вогнепальних поранень
(28,71 %). Разом із тим при визначенні причин загибелі військовослужбовців
Збройних сил США під час війни у В’єтнамі стало очевидним, що чотири з
семи смертей можливо було попередити завдяки накладанню джгута при
 10
масивній кровотечі з пораненої кінцівки та своєчасному проведенню
гемотрансфузії на етапах надання медичної допомоги.
Проведені дослідження дозволили розробити основні принципи тактичної
медицини, що віддзеркалювали першочергові заходи для збереження життя
поранених:
1) зупинка зовнішньої кровотечі через накладання джгута, після
перегляду протоколів надання екстреної медичної допомоги пораненим у 2003–
2006 рр. для зупинки зовнішньої кровотечі рекомендовано застосовувати
кровоспинні засоби типу Celox (Велика Британія) або QuikClot (США);
2) голкова торакостомія при напруженому пневмотораксі;
3) назофарингеальна інтубація, конікопункція або трахеостомія у випадку
порушення прохідності верхніх дихальних шляхів при щелепно-лицьовій
травмі;
4) знеболювання та інфузійна терапія.
Для реалізації наведених принципів на території проведення операції
визначають три зони, що відрізняються за видом та обсягом надання медичної
допо- моги відповідно до ступеня потенційної загрози:
1. Медична допомога на лінії вогню («гаряча зона»): територія
знаходиться під ефективним ворожим вогнем, та існує найвищий ризик
небезпеки. Обсяг медичної допомоги обмежено зупинкою масивної кровотечі
шляхом накладання джгута та витягання пораненого в безпечне місце. Медич-
на допомога надається в порядку само-, взаємо- допомоги або підготовленими
із питань надання медичної допомоги особами, у т.ч. молодшим медичним
перcоналом із медичною освітою. Обсяг надання допомоги обмежено
особистою медичною аптечкою або медичною сумкою медичного працівника.
2. Медична допомога в укритті («тепла зона»): надають в укритті, ризик
отримання вогнепальних поранень нижчий, але загроза ще зберігається. Обсяг
надання медичної допомоги в «теплій зоні» характеризує обмеженість
лікарських засобів, виробів медичного призначення згідно з табельним
оснащенням, що застосовує бригада тактичних медиків. В «теплій зоні»
здійснюють тимчасові зупинки зовнішньої кровотечі шляхом застосування
кровоспинних препаратів, у т.ч. на основі хітозану, типу Celox.
В «теплій зоні» надання медичної допомоги здійснюють за протоколом
ABC відповідно до табельного оснащення. На цьому етапі забезпечують
підтримку функції дихання, накладають оклюзійну пов’язку при відкритому
пневмотораксі, здійснюють при напруженому пневмотораксі дренування
плевральної порожнини в ІІ міжребер’ї по середньоключичній лінії голкою
великого діаметра та введення судинного катетера (7–9 F), що обладнаний
клапаном Геймліха, виконують іммобілізацію пошкоджених кінцівок
транспортними шинами типу SamSplint. До відомих клінічних ознак
напруженого пневмотораксу належать проникаюча рана грудної стінки, про що
свідчить наявність характерного звуку всмоктування повітря в плевральну
порожнину, тяжкий стан пораненого, відсутність дихальних шумів із боку рани,
ознаки дихальної недостатності, синюшність шкірних покривів і розширення
шийних вен.
 11
3. Медична допомога під час евакуації («холодна зона»): територія є
безпечною для військовослужбовців і цивільних, у т.ч. персоналу екстреної
медичної допомоги. У «холодній зоні» надають стандартний обсяг медичної
допомоги відповідно до чинних протоколів із використанням табельних
лікарських засобів і виробів медичного призначення. В «холодній зоні»
можливі: усунення асфіксії шляхом відсмоктування слизу та крові з верхніх
дихальних шляхів, введення повітропроводу, проведення інтубації трахеї,
накладання трахеостомії, стабілізація показників гемодинаміки. Показанням до
проведення інфузійної терапії в «холодній зоні» визначено артеріальний тиск
нижче 80–90 мм рт.ст. Згідно з рекомендаціями, у випадку транспортування до
наступного етапу надання медичної допомоги впродовж однієї години
підтримку показників гемодинаміки здійснюють через проведення інфузій
розчину Рінгера з лактатом або фізіологічного 0,9% розчину NaCl
внутрішньовенно. При транспортуванні тривалістю понад однієї години до
початку евакуації розпочинають інфузійну терапію колоїдними та/або
гемодинамічними розчинами, у т.ч. похідними гідроксіетилкрохмалю: haes-
steril, інфукол, рефортан, hextend (США). Інфузійну терапію починають із
низькоколоїдних розчинів або гіпертонічного розчину декстрану одразу після
забезпечення функції дихання. При неконтрольованих кровотечах введення
розчину Рінгера лактату з метою підвищення показників артеріального тиску не
рекомендовано через ризик відновлення та збільшення кровотечі, у т.ч.
внутрішньої. Для запобігання розвитку гнійно-септичних ускладнень після
отримання поранення як лікарський засіб вибору призначають моксифлоксацин
у дозі 1 табл. (400 мг) на добу.
На ранньому госпітальному етапі хірургічне лікування бойових ран
здійснюють за такими принципами:
1) первинні санації та хірургічна обробка рани. Стандартною
процедурою ведення вогнепальної рани є остаточне її зашивання на 4–5-ту
добу;
2) проведення антибіотикотерапії;
3) призначення протиправцевої та протигангренозної полівалентної
сироватки;
4) стабілізація кісткових уламків при вогнепальних переломах.
При потребі застосування препаратів крові призначають
свіжозаморожену плазму та донорську кров у співвідношенні 1 : 1. Можливість
упровадження та ефективність наведених протоколів визначаються рівнем
підготовки та забезпеченістю відповідними лікарськими засобами та виробами
медичного призначення. Організація бригад тактичної медицини в охоро- ні
здоров’я країни покращить результати надання медичної допомоги пораненим
на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах.

Заключення …………………………………………………………… 5 хв.

1. Близько 18 % смертельних наслідків бойової травми є потенційно

превентивними.
 12
2. Серед превентивних смертельних випадків під час бойових дій
визначають три основних: a) зовнішня кровотеча з рани кінцівки (61 %), б)
напружений пневмоторакс (33 %), в) порушення прохідності дихальних шляхів
(6 %).
3. Розробка та впровадження принципів тактичної медицини є однією із
складових цивільно-військового співробітництва.
4. Особовий склад військовослужбовців, співробітників управлінь
внутрішніх справ, Національної гвардії та цивільне населення мають бути
навченими принципів надання першої допомоги пораненим.
5. Воєнно-медична доктрина України має стати основою для розробки
нормативно-правових актів (військово-медичних стандартів) щодо медичного
забезпечення ЗС України та інших військових формувань у мирний і воєнний
час та забезпечити єдині підходи до організації медичного забезпечення і
надання вичерпної медичної допомоги пораненим (хворим)
військовослужбовцям в умовах бойових дій і надзвичайних ситуацій.
6. Розвиток нормативно-правової бази медичного забезпечення ЗС
України та інших військових формувань має здійснюватись з урахуванням
необхідності впровадження міжнародних стандартів, принципів та політики
медичного забезпечення військ НАТО.

Доцент П.В.Олійник