§4

Адреси в Інтернеті
ІР-адреси
В Інтернеті будь-які два комп'ютери можуть зв'язатися один з одним. Для цього
кожен із них повинен мати унікальну адресу. З точки зору комп'ютерів зручніше
працювати з числовими адресами, кожен з яких займає однакове місце в пам'яті. Такі
адреси (їх називають 1Р-адресами) складаються з чотирьох чисел в діапазоні від 0 до 255,
наприклад:
192.168.104.115
У цих номерах закодовано номер мережі та номер комп'ютера в мережі. Для того,
щоб виділити ці дві частини з ІР-адреси, використовують маски-шаблони. Маска - це теж
чотири числа в діапазоні [0; 255], але вона будується особливим чином, за принципом “n
одиниць, потім – нулі” в двійковому коді. Наприклад, маска 255.255.255.0 у двійковому
вигляді запишеться так:
11111111.11111111.11111111.00000000
У ній спочатку йдуть 24 одиниці, а потім нулі. Це означає, що перші 24 біти адреси
— номер мережі (192.168.104.0), а 8 бітів, що залишилися, — номер комп'ютера (вузла) у
цій мережі (115). Можна використовувати інший запис, який означає те саме (“/24”
говорить про те, що в масці 24 одиниці):
192.168.104.115/24
У такій мережі може бути 254 вузли, а не 256, як можна було б очікувати. Справа в
тому, що молодша адреса (192.168.104.0) використовується для позначення всієї мережі,
а старша (192.168.104.255) — для так званої широкомовної розсилки (повідомлення
надсилається всім комп'ютерам цієї мережі). Всі вузли з адресами 192.168.104.* (тут * -
будь-яке число від 1 до 254) знаходяться в тій самій мережі, що і цей комп'ютер.
Та сама адреса з іншою маскою має зовсім інший сенс. Наприклад, маска
255.255.255.248 у двійковій системі містить 29 одиниць та 3 нулі. На малюнку 7.16
область, відведена номеру мережі, виділена штриховою рамкою.

Адреса 192 168 104 . 115

11000000 10101000. 01101000 .01110 0112
Маска; 11111111 11111111 . 11111111 .11111 0002
255 255 255 248
Рис. 7.16

Вузол з адресою 192.168.104.115/29 - це вузол номер 3 (011 2) в мережі

192.168.104.112:
192.168.104.112 = 11000000.10101000.01101000.011100002
Оскільки на адресу вузла відводиться три біти (у масці три нулі), у такій мережі
доступно лише 23 = 8 адрес. Враховуючи, що два з них спеціальні (номер мережі та
широкомовна адреса), до мережі може входити не більше 6 вузлів.
Існують так звані «сірі» адреси, які не використовуються у «великому» Інтернеті.
Наприклад, діапазони адрес:
192.168.0.0 – 192.168.255.255 (192.168.0.0/16)
172.16.0.0 – 172.31.255.255 (172.16.0.0/12)
10.0.0.0 – 10.255.255.255 (10.0.0.0/8)
призначені лише для локальних мереж. Адреси 127.0.0.0 - 127.255.255.255 служать для
звернення до свого комп'ютера (зазвичай для цієї мети застосовують адресу 127.0.0.1).
Потрібно пам'ятати, що IP-адреса присвоюється не комп'ютеру, а інтерфейсу каналу
передачі даних (мережевої карті, модему). Тому один комп'ютер може мати кілька IP-
адрес (наприклад, якщо на ньому встановлено дві мережні карти).
У зв'язку з бурхливим розвитком Інтернету адрес, які можна використовувати при
такому кодуванні, незабаром не вистачатиме для всіх бажаючих. Тому розроблено нову
(шосту) версію протоколу IP, яка позначається як IPv6. У ній на кожну адресу
приділяється 128 бітів, а не 32, як зараз. Адреса IPv6 записується у вигляді восьми груп
по 4 шістнадцяткових цифри, розділених двокрапками, наприклад:
2001:0db8:lla3:09d7:lf34:8a2e:07a0:765d
Вже зараз існує понад 4400 мереж, де застосовується IPv6; цей протокол
підтримується всіма сучасними операційними системами та виробниками обладнання.
Повний перехід на IPv6 займе кілька років, він вимагатиме великих грошових витрат та
заміни всіх застарілих пристроїв.

Доменні імена

На відміну від комп'ютерів, людині незручно працювати з числовими адресами.

Вони погано запам'ятовуються, при введенні IP-адреси легко зробити помилку, а помітити
її досить складно. Тому в 1984 р. було розроблено систему доменних імен (англ. DNS —
Domain Name System), яка дозволила використовувати символьні імена сайтів, наприклад
www.ukr.net.
Домен (англ, domain – область, район) – це група символьних адрес в Інтернеті.
Домени утворюють багаторівневу структуру (ієрархію, дерево), вкладаються одна в одну,
як матрьошки (рис. 7.17).

Чимось така система нагадує поштову адресу, де вказується країна, місто, вулиця,
будинок, квартира.
Крапка в корені дерева - це кореневий домен. Домени першого рівня (називаються
доменні зони) можуть позначати тип організації, наприклад 1^

1
cоm – організації:
edu – освітні організації (університети, коледжі);
gov – уряд США;
biz – бізнес;
info – інформаційні сайти;
name – особисті сайти;
museum – музеї;
net – мережеві організації;
org – різні організації.
Крім того, кожна країна має свій дволітерний домен першого рівня.
Розподілом IP-адрес та доменів першого рівня займається міжнародна організація
ICANN (англ. Internet Corporation for Assigned Names and Numbers).
Вільний домен другого рівня може зареєструвати будь-хто за невелику плату. Такі
послуги надають спеціальні організації – реєстратори доменних імен. Домени третього
рівня часто можна отримати безкоштовно.
Раніше в доменних іменах було дозволено використовувати лише латинські літери,
цифри та дефіс. Зараз можна реєструвати домени, що містять інші знаки, що входять до
кодування UNICODE, наприклад, літери українського алфавіту.
Таким чином, зараз в Інтернеті використовуються дві системи адрес: IP-адреси та
доменні імена. Щоб встановити відповідність між ними, на спеціальних серверах, які
називаються DNS-серверами, зберігаються таблиці, що складаються з пар «ІР-адреса —
доменне ім'я». Їхнє завдання — на запит комп'ютера-клієнта повернути IP-адресу для
заданого доменного імені (або навпаки).
Для того, щоб комп'ютер зміг встановити зв'язок із мережею, в налаштуваннях
мережної карти (або модему) вказується ІР-адреса, маска мережі та адреса DNS-сервера.
Іноді ці дані визначаються автоматично, коли підключено до мережі провайдера.
Коли ви вводите адресу сайту (доменне ім'я) в адресному рядку браузера, спочатку
надсилається запит на сервер DNS, мета якого — визначити IP-адресу сервера. Якщо це
вдалося, надсилається запит на отримання веб-сторінки, причому драйвер протоколу IP
використовує отриману IP-адресу, а не доменне ім'я.
Зауважимо, що доменному імені може відповідати кілька IP-адрес. Такий прийом
застосовується для розподілу навантаження на сайти з великою кількістю відвідувачів
(наприклад, www.google.com.ua). Таким чином, відповідність між доменними іменами та
IP-адресами можна описати як «багато хто до багатьох»: з однією IP-адресою може бути
пов'язано кілька доменних імен і навпаки.

Адреса ресурсу (URL)

Точну адресу має не лише кожен комп'ютер в Інтернеті, а й кожен документ. Для
такої адреси найчастіше використовують англійське скорочення URL — Uniform Resource
Locator — Універсальний покажчик ресурсу. Типова URL-адреса складається з чотирьох

Тут перелічені не всі тематичні домени першого рівня.

частин: протоколу, імені сервера (або його ІР-адреси), каталогу та імені документа (файлу).
Таку систему запису придумав 1990 р. творець Всесвітньої павутини Бернес-Лі.
наприклад, адреса
http://example. com/doc/new/vasya-new.htm
включає:
1) протокол HTTP — протокол обміну гіпертекстовими документами (це веб-сторінка);
2) доменне ім'я сервера example.com;
3) каталог на сервері / doc / new;
4) ім'я файлу vasya-new.htm.
Інакше висловлюючись, для звернення до документа vasya-new.htm, що у
каталозі /doc/new на сервері example.com, потрібно використовувати протокол HTTP.
Іноді каталог та ім'я файлу не вказують, наприклад:http://example.com. Це означає,
що ми звертаємось до головної сторінки сайту. Вона може мати різні імена, залежно від
налаштувань сервера (найчастіше – index.htm, index.html, index.php).
Для завантаження та завантаження файлів часто застосовується протокол FTP, тоді
адреса документа виглядає приблизно так:
ftp://files.example.com/pub/new/vasya-new.zip

Тестування мережі

При роботі з мережею виникає кілька характерних завдань, пов'язаних із

перевіркою доступності комп'ютерів та правильності роботи DNS. Для цієї мети
адміністратори використовують утиліти, які працюють із командного рядка. У Linux для
роботи в командному рядку потрібно запустити програму Термінал (Konsole), а Windows —
командний процесор cmd.
Визначимо ІР-адресу та налаштування свого комп'ютера. Для цього у Windows
використовується команда ipconfig, результат роботи якої може бути, наприклад, таким:
Підключення по локальній мережі — Ethernet адаптер:
IР-адреса: 192.168.45.48
Маска підмережі: 255.255.255.0
Основний шлюз: 192.168.45.5
Останній рядок показує адресу шлюзу - вузла, на який відправляються всі пакети, в
яких вказана IP-адреса одержувача, що не входить до локальної мережі (в даному
випадку - до мережі 192.168.45.0/24). В операційній системі Linux (та інших Unix-
подібних системах) для тієї ж мети використовується команда ifconf ig у вигляді
/sbin/ifconf ig.
Команда ping посилає на вказаний вузол пакети і чекає пакетів у відповідь (за
протоколом ICMP). За командою
ping 192.168.45.5
ми можемо отримати, наприклад, такий результат:
 Для кожного пакета вказано час отримання відгуку. У разі зв'язок є, але третій
пакет було втрачено. Якщо пакети не доходять, це означає, що зв'язку з вузлом немає або
адміністратор заборонив відповідати на запити ICMP.
Тепер перевіримо, як працює DNS-сервер. Визначимо IР-адресу сервера
www.altlinux.org за допомогою команди nslookup:
nslookup www.altlinux.org
Відповідь може бути такою:

Це означає, що в налаштуваннях мережного з'єднання встановлено DNS-сервер

172.16.172.19, який не має доменного імені (англ. UnKnown – невідомий). Як випливає з
відповіді цього DNS-сервера, вузол www.altlinux.org має IP-адресу 194.107.17.79.
Якщо DNS-сервер доступний, у команді ping можна вказувати не тільки IP-адресу, а
й доменне ім'я, наприклад
ping www.google.com.ua
Утиліта tracert (в Linux - traceroute) показує, яким маршрутом йдуть пакети до заданого
сайту. Наприклад, результат виконання команди
tracert www.google.com.ua
може виглядати приблизно так:

Ці дані говорять про те, що пакет досягає вузла www.google.com.ua за 12 «стрибків»

(«хопів»), тобто проходить 11 проміжних вузлів-маршрутизаторів. Кожному вузлу
надсилається 3 пакети, у відповіді вказано час проходження кожного з них. Якщо вузол
має доменне ім'я, воно записується зліва від IР-адреси. За допомогою утиліти tracert
(traceroute) можна визначити, де саме порушено зв'язок.