ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ

ЗАКЛАД «МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

ПЕРСОНАЛОМ»
Придунайська філія
Кафедра суспільно-наукових дисциплін

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 5

з дисципліни: «Академічні студії»

Виконала студентка групи

Ф241-9-23-Б1М
Дімова Наталя
Викладач: Байрамова О. В.
 Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3
Освітньо-професійна програма - вимоги до змісту, обсягу та рівню
освітньої та професійної підготовки бакалавра за напрямом підготовки.
Навчальний план підготовки бакалавра.………………….4
Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн
Європи. Документи Болонського процесу………………………………....6
Університет як модель сполучення навчання, науки та громадського життя:
поєднання наукового консерватизму, студентського демократизму та
громадського моніторингу (Україна, ХХІ століття).…………………………8
Висновок………………………………………………………………………….10
Джерела…………………………………………………………………………..11
 Вступ

Освітньо-професійна програма – це комплексний документ, який

визначає основні напрямки та вимоги до навчання в конкретній освітній
установі або професійному закладі. Ця програма орієнтована на забезпечення
високого рівня підготовки студентів чи учнів у конкретній галузі чи професії.
Важливо визначити, що освітньо-професійна програма визначає структуру та
зміст навчання, відповідно до сучасних вимог ринку праці.
Вивчення програми виступає ключовим елементом формування
компетентностей та професійних навичок учасників освітнього процесу. Ця
програма розробляється з урахуванням сучасних тенденцій у розвитку галузі
чи професії. Постійний аналіз та оновлення освітньо-професійних програм є
необхідним для відповідності їхнього змісту актуальним вимогам ринку
праці та науковим досягненням. Важливо також вказати на відповідальність
викладачів та учнів за успішність та ефективність вивчення освітньо-
професійної програми.
Освітньо-професійна програма є важливим інструментом, який
гарантує високий рівень підготовки учасників освітнього процесу відповідно
до потреб і вимог сучасного ринку праці. Її структурованість та актуальність
визначають успішність у навчанні та формуванні ключових навичок.
Зрозуміння важливості постійного аналізу та адаптації програми сприяє
ефективному навчанню і відповіді на виклики сучасності. Таким чином,
освітньо-професійна програма стає визначальним елементом успіху та
кар'єрного зростання учасників освітнього процесу.
 Освітньо-професійна програма - вимоги до змісту, обсягу та
рівнюосвітньої та професійної підготовки бакалавра за напрямом
підготовки.Навчальний план підготовки бакалавра.
Державне замовлення на підготовку бакалаврів надається, як правило,
вищим навчальним закладам III-IV рівнів акредитації. Коледжі, які мають
ліцензії на підготовку бакалаврів і входять до структури вищого навчального
закладу III-IV рівнів акредитації або утворюють з ним комплекс, можуть
готувати фахівців на бюджетній основі за рахунок державного замовлення
зазначеного вищого навчального закладу.Особи, які в період навчання за
програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах II-IV рівнів
акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною
програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста
за цією або спорідненою спеціальністю у цьому або іншому акредитованому
вищому навчальному закладі.
Студент (курсант, слухач) певного вищого навчального закладу після
здобуття базової вищої освіти (освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр")
має право: продовжити навчання у даному вищому навчальному закладі за
денною формою, за програмою магістра або спеціаліста; перервати навчання,
а потім продовжити його у цьому навчальному закладі за програмою
спеціаліста або магістра за заочною (дистанційною) формою, або екстерном,
якщо такі форми запроваджені у даному навчальному закладі, на конкурсній
основі.
Зарахування здійснюється на вакантні місця, що фінансуються з
державного бюджету, або на платній основі. Особи, які здобули освітньо-
кваліфікаційний рівень "бакалавр" в інших вищих навчальних закладах
(незалежно від їх форми власності і підпорядкування), можуть бути
зараховані на навчання за програмою спеціаліста або магістра на конкурсній
основі на вакантні місця, що фінансуються з державного бюджету, або на
платній основі за результатами вступних випробувань. За результатами
аналізу навчальних досягнень і наукових (творчих) здобутків випускників
вищий навчальний заклад встановлює вимоги до осіб, що мають базову вищу
освіту, для зарахування їх на навчання за програмою "магістр". Інші
випускники продовжують навчання за програмою "спеціаліст".
Державне замовлення на підготовку спеціалістів, магістрів
формується у межах обсягів прийому на підготовку фахівців за освітньо-
кваліфікаційним рівнем "бакалавр", за поданням вищого навчального
закладу.
 Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка
на основі освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" здобула повну вищу
освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та
обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для
первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Навчальний процес для осіб, що навчаються за програмою
"спеціаліст", організовується відповідно до Положення про організацію
навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом
Міністерства освіти України, і завершується державною атестацією у формі
захисту дипломної роботи (проекту) або складання державних іспитів.
Підготовка спеціалістів медичного, ветеринарно-медичного,
мистецького, а також юридичного спрямування у разі цільової підготовки за
замовленням правоохоронних органів може здійснюватися на базі повної
загальної середньої освіти. [1]
Навчальний план є нормативним документом Університету, який
розробляється на підставі відповідної освітньої програми і визначає перелік
та обсяг компонентів освітньої програми (навчальні дисципліни, курсові
проекти (роботи), практики, кваліфікаційна робота) у кредитах Європейської
кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі ‒ ЄКТС), послідовність
вивчення дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік
навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю.
Навчальний план складається за структурою, єдиною для всіх рівнів
вищої освіти, галузей знань, спеціальностей, освітніх програм, форм
навчання, відповідно до додатку. Навчальний план розробляється на весь
нормативний строк навчання робочою групою, до складу якої входять
директор навчально-наукового інституту або його заступник, декан
факультету або його заступник, завідувачі та провідні фахівці випускових(ої)
кафедр(и). Склад робочої групи затверджується розпорядженням директора
інституту (декана факультету). Розроблений навчальний план
розглядається на засіданні випускових(ої) кафедр(и) і вченій раді навчально-
наукового інституту (факультету), погоджується начальником навчально-
методичного відділу і проректором з науково-педагогічної роботи,
затверджується вченою радою Університету. Навчальний план для заочної
форми навчання містить перелік освітніх компонентів, аналогічний
навчальному плану для денної форми навчання, але має меншу тривалість
аудиторних занять за рахунок збільшення кількості самостійної роботи.
Перелік освітніх компонентів (за винятком навчальної дисципліни «Фізичне
виховання»), їх обсяг у кредитах ЄКТС, форми проведення навчальних
занять і форми поточного і підсумкового контролю повинні співпадати з
планом для денної форми навчання. [2]
 Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти
країн Європи. Документи Болонського процесу.
Болонський процес був започаткований 19 червня 1999р. в м. Болонья
(Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа,
що отримав назву «Болонська декларація». Цим актом більшість
європейських країн-учасниць Болонського процесу проголосили створення
єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У
межах цього простору мають діяти єдині умови визнання дипломів про
освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що має, на думку
ідеологів Болонського процесу, значно підвищити конкурентоспроможність
європейського ринку праці й освітніх послуг.
У Болонської декларації висувається вимога прийняття загальної
системи порівнянних учених ступенів. У всіх країнах, що приєдналися до
Болонського процесу, вводяться два цикли навчання за формулою 3 +2
(перший, бакалаврський цикл, має тривати не менше трьох років, а другий,
магістерський, - не менше двох, крім того, вони повинні прийматися на
європейському ринку праці як освітніх та кваліфікаційних рівнів). Інтеграція
в Болонський процес покликана сприяти європейській співпраці
університетів та усунення перешкод на шляху мобільності студентів і
викладачів у межах країн-учасниць Болонського процесу.
Болонський процес у ході свого розвитку пройшов ряд
етапів, на кожному з яких розширювався коло країн-учасниць процесу і
декларувалися нові цілі. Наступний етап Болонського процесу відбувся у
Празі 19 травня 2001 року, де вже представниками 33 країн Європи було
підписано Празьке комюніке. Черговий етап Болонського процесу відбувся в
Берліні 18-19 вересня 2003 року, де також було підписано відповідне
комюніке, але цього разу вже представниками 40 країн Європи.
Країни приєднуються до Болонського процесу на
добровільній основі через підписання відповідної декларації. При цьому вони
беруть на себе певні зобов'язання, деякі з яких обмежені термінами:
З 2005 року почати безкоштовно видавати всім
випускникам вузів країн-учасниць Болонського процесу європейські
програми єдиного зразка до дипломів бакалавра та магістра;
До 2010 року реформувати національні
системи освіти відповідно до основних положень Болонської декларації.
На даний момент учасниками
Болонського процесу і декларації «Зона європейської вищої освіти» є:
Албанія, Андорра, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Боснія і
Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія,
Фінляндія, Франція, Грузія, Німеччина, Греція, Ватикан, Угорщина, Ісландія,
Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Чорногорія,
Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Македонія, Румунія,
Росія, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина,
Україна, Великобританія. Починаючи з Бергена
(травень, 2005), в системі вищої освіти України впроваджені важливі кроки з
реалізації положень Болонського процесу, а також підготовлено план дій
щодо їх впровадження. У 2006 році створено Національну групу промоутерів
Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої
залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь у
навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському
освітньому просторі і відповідно проводять в Україні навчальні тренінги за
такими основними напрямами:
забезпечення якості вищої освіти; система освіти, що складається з трьох
циклів; система кваліфікацій європейського освітнього простору.
У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів
акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено
відповідний пакет інноваційних нормативних документів ECTS, розроблено
рекомендації та здійснюються організаційні заходи щодо впровадження
додатка до диплома європейського зразка (Diploma Supplement). Виконання
цього пункту є обов'язковою умовою для всіх країн-учасниць Болонського
процесу.Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової
програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових
міжнародних умов.
Болонський процес - один з інструментів не лише інтеграції в Європі і
в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу –
глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту
шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної
освіти. [3]
 Університет як модель сполучення навчання, науки та громадського
життя: поєднання наукового консерватизму, студентського демократизму та
громадського моніторингу (Україна, ХХІ століття).
У монографії проаналізовано філософські, історичні, політологічні,
правові та психолого-педагогічні проблеми функціонування університету як
важливого соціального інституту, що формує інтелектуальну еліту нації.
Висвітлено роль та суспільну місію університету в історії європейської
цивілізації, вказано на напрями та тенденції розвитку університетської освіти
в ХХ-ХХІ столітті, визначено складові модернізаційної стратегії розвитку
системи вищої освіти України. Авторський колектив акцентує увагу на
європейських стандартах сучасної університетської освіти, соціальній
відповідальності суб’єктів освітнього процесу за якість вищої освіти,
специфіці фахової підготовки студентів у закладах вищої освіти України та
впровадженні інноваційних технологій навчання в освітній процес з метою
забезпечення конкурентоспроможності випускників на ринку праці. Важливе
місце приділено проблемі збереження національної ідентичності
університетської освіти України в контексті інтернаціоналізації освітнього
простору, національно-культурній ідентичності студентів в полікультурному
соціальному просторі сучасного університету та важливості національно-
патріотичного виховання студентської молоді в умовах глобалізації. [4]
Університет розглядається як особливий організм, що об'єднує в собі
різні сфери: навчання, науку та громадське життя. Його роль полягає в
створенні середовища, де знання та мудрість передаються через покоління,
де вчені, студенти і громадяни можуть спільно досліджувати, обговорювати
та творити. Модель сполучення відображає ідею взаємодії різних сфер, що
призводить до комплексного розвитку особистості та суспільства.
Університет, розгляданий з життєвої точки зору, є не тільки місцем
отримання знань, але й центром, де формується громадська свідомість та
розвивається інтелектуальна культура. Студенти вивчають науки, але також
вчаться спілкуватися, розвивати критичне мислення та приймати рішення.
Університет стає площею для творчого обміну ідеями та формування
особистісних цінностей.
Таке поєднання наукового консерватизму і студентського
демократизму вказує на те, що університет не тільки передає традиції і
знання минулих поколінь, але й відкритий для інновацій та новаторства.
Громадський моніторинг, у цьому контексті, може вказувати на активну
участь університету у громадському житті, вплив на формування громадської
думки та розвиток суспільства.
Отже, університет у даному висловленні стає не
лише освітнім закладом, але й центром взаємодії різних сфер, що сприяє
інтегрованому розвитку особистості та формуванню культурно-освітнього
середовища в суспільстві.
 Висновок

У підсумку, освітньо-професійна програма є ключовим елементом

формування висококваліфікованих фахівців у вибраній галузі. Вона визначає
не лише структуру та зміст навчання, але й відповідає за адаптацію до
сучасних вимог ринку праці. Вивчення програми дозволяє студентам чи
учням отримати комплексні знання та навички, що забезпечують їхній
успішний старт у професійній діяльності.
Крім того, освітньо-професійна програма визначає важливі
аспекти підготовки, такі як розвиток критичного мислення, комунікативних
навичок та здатності до самостійної роботи. Цей документ є необхідною
складовою для забезпечення високого стандарту якості освіти та
конкурентоспроможності випускників на ринку праці.
Таким чином, освітньо-професійна програма
стає стратегічним інструментом для успішного розвитку освітніх закладів та
гарантує, що випускники будуть готові до викликів сучасного професійного
середовища.
 Джерела

1. Освіта UA [https://ru.osvita.ua/legislation/Vishya_osvita/3118/] (дата

звернення 30.11.2023)
2. Порядок формування навчальних планів підготовки фахівців за освітнім
ступенем «Бакалавр», «Магістр»
[https://dspu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/04/polozhennya-pro-navchalni-
plany-pershogo-bakalavrskogo-ta-drugogo-magisterskogo-rivniv-vyshhoyi-osvity-
u-ddpu.pdf] (дата звернення 30.11.2023)
3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти в
Україні [http://www.library.hneu.edu.ua/storage/vistavk/Bolon/page1.html]
(дата звернення 30.11.2023)
4. УНІВЕРСИТЕТ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: МІСІЯ, ПРОБЛЕМИ, ВИКЛИКИ
Колективна монографія
[https://istu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/09/2019-рік_Монографія_.pdf]
(дата звернення 30.11.2023)