1.

Важелі Опорно-рухового апарату людини (10)

2. Рівняння Хілла

Коефіцієнтом корисної дії (ККД) називається

відношення енергії, витраченої на роботу м’язів, до
всієї енергії, виробленої у м’язах під час роботи.
ККД м’язів людини коливається в середньому від 15
до 25%, ККД м’язів ніг від 20 до 35%, а рук від 5 до
15%.

3. Види деформацій
4. Поняття абсолютного та відносного подовження. Механічна напруга. Закон Гука. Жорсткість
зразка та її фізичний зміст.

Абсолютне подовження вказує на те, на скільки змінилася довжина об'єкта (збільшилася або
зменшилася).

Відносне подовження показує, яку частку від початкової довжини становить абсолютне подовження.
Вимірюється у відсотках і обчислюється як модуль абсолютного подовження, поділений на початкову
довжину.

Механічне напруження - це фізична величина, яка виражає внутрішні сили, в яких сусідні частинки в
неперервному середовищі діють одна на одну.

Закон Гука - це основний закон теорії пружності, який відображає лінійну залежність між силами і
малими деформаціями в пружному середовищі. Встановлений Робертом Гуком в 1660 році.

Жорсткість (також
жорсткість) - це здатність твердого тіла, конструкції або її елементів опиратися деформації.

Фізичний зміст: вказує на те, яку силу потрібно прикласти до пружини, щоб розтягнути її на певну
довжину.

5. Коефіцієнт Пуассона (коефіцієнт поперечної деформації) - це одна з механічних характеристик

матеріалів, яка показує залежність між поздовжніми і поперечними деформаціями елементу і
визначає еластичні властивості матеріалу.

Формула для обчислення коефіцієнта Пуассона

полягає в визначенні відношення відносних поперечних деформацій (εпоп) до поздовжніх

деформацій (εпр) бруса (елемента).

Відносно змін об*єма тіла при деформації

6. Механічні властивості біотканин. Особливості механічних властивостей біотканин.

Під механічними властивостями біологічних тканин розуміють два види.

Один пов'язаний із процесами біологічної рухливості, такими як скорочення м'язів тварин, ріст клітин,
переміщення хромосом у клітинах під час їх поділу та інші. Ці процеси зумовлені хімічними
процесами та енергетично забезпечуються АТФ, і їх природу розглядають у курсі біохімії. Умовно цю
групу називають активними механічними властивостями біологічних систем.

Інший вид - пасивні механічні властивості біологічних тканин.

Біологічні тканини мають складну анізотропну структуру, яка залежить від їх функцій, для яких вони
призначені. Зазвичай біологічні тканини піддаються значним деформаціям. Залежність між силами і
подовженнями, відповідно між напруженнями і деформаціями, встановлюється експериментальним
шляхом і має нелінійний характер.

7. Механічні властивості кісткової тканини.

Кісткова тканина є основним матеріалом опорно-рухового апарату. Кістка складається головним

чином з органічного матеріалу, переважно колагену. Питома маса кісткової тканини становить 2400
кг/м³.

Її механічні властивості залежать від багатьох факторів, включаючи вік, індивідуальні умови росту
організму і, звісно, від частини організму, до якої вона належить.

8. Механічні властивості суглобового хряща

Суглобовий хрящ, який покриває кінцеві поверхні трубчастих кісток в суглобах, є пористим і
проникливим матеріалом з низьким модулем упругості. Розміри та форма суглобового хряща
можуть змінюватися під впливом як короткочасних, так і тривалих механічних навантажень, і
після розрізні початковий стан суглобового хряща повністю відновлюється
З точки зору механіки матеріалів, суглобовий хрящ є в'язкоеластичним анізотропним
матеріалом з неоднорідними механічними властивостями по суглобовій поверхні. У нього є
дві функціональні особливості: по-перше, під навантаженням він деформується легше, ніж
кістка, що допомагає знизити концентрацію механічних напружень в кістках; по-друге,
суглобовий хрящ забезпечує низький коефіцієнт тертя в суглобі.

9. Механічні властивості м'яких біологічних тканин.

М'які біологічні тканини, такі як шкіра, м'язи, стінки кровоносних судин і дихальних шляхів,
лепестки клапанів серця, сухожилля, зв'язки та інші, суттєво відрізняються за механічними
властивостями і характером деформації від твердих тканин, таких як кістки.

вони здатні до значних деформацій - до 200%, нестиснути і анізотропні. Це обумовлено в

першу чергу їх будовою. У їх склад входять клітини, колагенові та еластинові волокна та
основна речовина. Кожна компонента має свою ультраструктуру, яка визначає її механічні,
біологічні та імунологічні властивості.

Структури з еластину в м'яких біологічних тканинах можуть бути двох морфологічно різних
форм: волоконні (шкіра, вени, хрящі) та мембранні (артерії).

Характер взаємодії та кількісні співвідношення між еластиновими та колагеновими волокнами

в тканині визначають оптимальне співвідношення міцності та деформаційних властивостей
м'яких біологічних тканин. Механічні властивості м'яких тканин залежать від того, як
організовані волокна, клітини та основна речовина в структурі цих тканин.
10. Важелі в опорно-руховому апараті людини.

Опорно-руховий апарат людини складається з суглоблених між собою кісток скелета, до яких в певних
точках прикріплюються м'язи. Кістки скелета діють як важелі, які мають точку опори в суглобах і
рухаються силою тяги, що виникає при скороченні м'язів. Важелем називається тверде тіло, яке може
обертатися навколо нерухомої осі.

Існують три види важелів:

 Точка опори розташована між точками прикладення діючої сили F та сили опору R.
 Умова рівноваги важеля - Fa = Rb.

Приклад: розглядається череп у сагіттальній площині. Вісь обертання проходить через суглоб черепа з
першим хребцем. R - сила ваги голови, застосована в центрі ваги. F - сила тяги м'язів та зв'язок,
прикріплених до потиличної кістки.

 Точка опори розташована за точкою прикладення сили опору r, а сила f прикладена на кінці
важеля.
 Умова рівноваги важеля - Fa = Rb, але а > b, отже, F > R, іншими словами, важіль надає виграш
у силі, але збиток в переміщенні і називається важелем сили.
Приклад: дія своду стопи при підйомі на носочки. Опорою служать головки плоских кісток. R - сила
ваги всього тіла, прикладена до п'яткової кістки. F - м'язова сила, яка піднімає тіло, передається через
ахіллове сухожилля та прикладена до виступу п'яткової кістки.

 Сила f прикладена ближче до точки опори, ніж сила r.

 Умова рівноваги важеля - Fa = Rb, але а < b, отже, F > R. Іншими словами, важіль надає виграш
у переміщенні, але збиток у силі і називається важелем швидкості.

Приклад: кістки передпліччя. Точка опори розташована в ліктевому суглобі. F - сила м'язів, які
згинають передпліччя, R - сила ваги підтримуваного навантаження, зазвичай прикладена до кисті, а
також сила ваги самого передпліччя.

16. Вільні гармонійні коливання. Характеристики гармонійних коливань.

Гармонійні коливання мають наступні характеристики:

1. Амплітуда (А): це максимальне значення відхилення системи від положення рівноваги. Вона
вимірюється в одиницях довжини або кута, залежно від типу коливань.

2. Частота (f): це кількість повних коливань, які здійснюються за одиницю часу. Вимірюється в герцах
(Гц).

3. Період (T): це час, необхідний для здійснення одного повного коливання. Взаємозв'язок між
періодом і частотою визначається формулою T = 1/f.

4. Фаза (φ): це положення системи на коливальному циклі в певний момент часу. Вимірюється в
радіанах або градусах.

5. Фазова швидкість (ω)омега: це швидкість зміни фази системи з часом. Вимірюється в радіанах за
одиницю часу.

6. Періодичність: гармонійні коливання повторюються через регулярні проміжки часу.

7. Рівновага: це положення, у якому система перебуває без зовнішнього впливу і не здійснює жодних
коливань.

8. Закони гармонійних коливань: гармонійні коливання підпорядковуються законам, таким як закон

Гука (F = -kx), де F - сила, k - коефіцієнт пружності, x - відхилення від положення рівноваги.

9. Резонанс: це явище, коли система починає коливатися з максимальною амплітудою при певній
частоті зовнішнього впливу.
10. Енергія: гармонійні коливання мають постійну загальну енергію, яка перетворюється між
потенціальною та кінетичною енергією протягом циклу коливань.

17.

З
а
г
а
сні коливання. Характеристики загасаючих коливань
Затухаючі коливання - це коливання, енергія яких зменшується з часом. Затухаючі коливання - це
коливання, при яких: спостережувана величина змінюється з часом зі сталим (!) частотою ν (круговою
частотою ω) згідно з законом синуса або косинуса, але амплітуда коливання А постійно зменшується.

У цьому випадку на тіло масою m вздовж осі Ox діють дві сили: сила пружності Fпру та сила тертя Fтер.

Рівняння х'' + 2Bx' + ω0²x = 0

Розв'язок: x = A(t) cos(ωt + φ)

Характеристика: Графік затухаючого коливання - синусоїда, амплітуда якої А(t) зменшується

експонентно.
Декремент затухання δ («дельта») - відношення значень двох послідовних амплітуд, поділених
періодом коливань.

Логарифмічний декремент затухання λ («лямбда») - природний логарифм декремента затухання: λ =

ВТ

Обидві характеристики є безрозмірними величинами.

18. Вимушені коливання. Теорія резонансу. Резонансна частота.

Вимушені коливання - це коливання, які виникають під впливом зовнішніх періодичних сил.
Вимушені коливання - це коливання, при яких спостережувана величина змінюється з часом із
постійною частотою ν (круговою частотою ω), яка задається зовнішньою виживаючою силою
Fв. У цьому випадку на тіло масою m вздовж осі Ox діють три сили: сила пружності Fпру, сила
тертя Fтер і виживаюча сила Fв, яка діє періодично з круговою частотою ωв.

Рівняння: х'' + 2Bx' + ω02x = f0sin(ωBt)

Розв'язок: x = A(t) sin(ωвt + φ)

Амплітуда A виживаючих коливань залежить від багатьох параметрів, вказаних вище:

 частоти власних коливань ω0,

 коефіцієнта затухання β,
 сили f0,
 частоти виживаючої сили ωв.

Резонанс - це різке збільшення амплітуди A виживаючих коливань при збіганні частоти дії
виживаючої сили ωв з частотою системи ω, тобто: ω = √(ω02 - 2B²)

19. Коливальні рухи тіла людини при ходьбі. Пояснити у чому

полягає метод статокінезиметрії та стабілізаторії.
Ходьба - це складний періодичний рух, що виникає завдяки координованій діяльності скелетних м'язів тулуба
та кінцівок. Аналіз процесу ходьби надає багато діагностичних ознак.

Суттєвою особливістю ходьби є періодичність опорного положення однієї ногою (період одиночної опори)
або двома ногами (період подвійної опори). У нормі співвідношення цих періодів становить 4:1. Під час
ходьби центр маси (ЦМ) періодично зміщується вздовж вертикальної осі (в нормі на 5 см) і зсувається в
сторону (в нормі на 2,5 см). При цьому ЦМ рухається по кривій, яку приблизно можна представити
гармонійною функцією.

Складні коливальні рухи під час підтримки вертикального положення тіла.

У людини, що стоїть вертикально, відбуваються складні коливання загального центру маси (ОЦМ) та центра
тиску (ЦТ) стоп на площині опори. Аналіз цих коливань лежить в основі статокінезіметрії - методу оцінки
здатності людини зберігати вертикальну позу. Цей метод реалізується за допомогою стабілометричного
аналізатора, головною частиною якого є стабілоплатформа, на якій испитуваний перебуває у вертикальному
стані.

Коливання, що виконує ЦТ особи підтримуючи вертикальну позу, передаються стабілоплатформі і

реєструються спеціальними тензодатчиками. Сигнали тензодатчиків передаються на реєструючий пристрій.
При цьому записується статокінезиграма - траєкторія руху ЦТ особи на горизонтальній площині у
двовимірній системі координат. З гармонічного спектру статокінезиграми можна здійснювати аналіз
показників статокінетичної стійкості (СКС) людини.
20. Методи дослідження роботи серця на основі механічних періодичних
процесів (балістокардіографія, апекскардіографія, кінетокардіогафія та ін.

Балістокардіографія - це метод дослідження скорочувальної здатності серцевого м'яза, путем

реєстрації механічних відхилень тіла людини, які виникають через викид крові із серця в
аорту, легеневу артерію та рух крові по судинному руслу. Ці відхилення реєструються
спеціальним пристроєм (балістокардіографом) у формі кривої - балістокардіограми, яка
змінюється при захворюваннях серця. Метод надає загальне уявлення про стан серцево-
судинної системи, зокрема про скорочувальну здатність міокарда та еластичність головних
судин.

Апекскардіографія - це метод графічної реєстрації низькочастотних коливань грудної клітки,

які виникають внаслідок роботи серця, в районі верхівкового толчка. За допомогою
п'єзокристалічного датчика механічні коливання перетворюються на електричні сигнали. В
нормі апекскардіограма (АКГ) формується лівим шлуночком, але при гіпертрофії правих
частин серця або при обертанні (повороті) серця вліво - правим шлуночком. АКГ записують у
положенні "лежачи" з відтримкою дихання на видиху. Аналіз АКГ дозволяє визначити
тривалість окремих фаз серцевого циклу.

Кінетокардіографія - метод електричної реєстрації низькочастотних вібрацій грудної стінки,

що виникають через скорочення серця. Кінетокардіограма базується на перетворенні
механічних коливань в зміну якогось електричного параметра датчика, що прикріплений до
грудної клітки пацієнта. Діапазон реєстрованих частот становить від 1 до 25 Гц. Зазвичай
реєструють вібрації в двох точках грудної клітки, які відповідають проекціям лівого та правого
шлуночків (на відстані 2 см ліворуч від грудної кістки на рівні 5-го ребра і праворуч від
грудної кістки в місці приєднання 4-5 ребер). Зареєстрована крива складається з ряду зубців,
які відображають різні фази серцевого циклу. Кінетокардіографія дозволяє виявляти зміни у
роботі серця при деяких захворюваннях та оцінювати ефективність лікування.

21. Поняття вібрації та її вплив на організм людини.

Вібрація - це механічні коливання машин і механізмів, які характеризуються параметрами, такими як частота,
амплітуда, коливальна швидкість, коливальне прискорення. Вібрацію породжують незбалансовані силові
впливи, які виникають при роботі машин.

При вивченні вібрацій організму людини зазвичай виділяють загальну вібрацію всього тіла (яка передається
через опорні поверхні) та місцеву (яка передається на руки під час роботи з ручними машинами).
Залежно від джерела виникнення, загальну вібрацію поділяють на три категорії: транспортну, транспортно-
технологічну та технологічну.

Вплив вібрації на організм людини

При вивченні впливу вібрації на організм людини слід враховувати, що коливальні процеси притаманні
живому організму, перш за все тому, що вони відбуваються в ньому постійно. Внутрішні органи можна
розглядати як коливальні системи з пружними зв'язками. Їх власні частоти знаходяться в діапазоні 3-6 Гц. Під
впливом зовнішніх коливань таких частот на людину виникають резонансні явища у внутрішніх органах, які
можуть призвести до травм, розриву артерій та смертельних наслідків. Власні частоти коливань тіла в
положенні лежачи становлять 3-6 Гц, в стійкому положенні - 5-12 Гц, грудної клітки - 5-8 Гц. Вплив вібрацій
таких частот на людину може призвести до пригнічення центральної нервової системи, викликаючи почуття
тривоги та страху.

Вплив виробничої вібрації на людину викликає зміни як у фізіологічному, так і у функціональному стані
організму людини.

Зміни в функціональному стані виявляються в підвищенні втомлюваності, збільшенні часу реакції на рух та
зорову реакцію, порушенні вестибулярних реакцій та координації рухів. Все це призводить до зниження
продуктивності праці.

Зміни в фізіологічному стані організму проявляються у розвитку нервових захворювань, порушенні функцій
серцево-судинної системи, порушенні функцій опорно-рухового апарату, ураженні м'язових тканин та
суглобів, порушенні функцій органів внутрішньої секреції. Все це може призвести до розвитку вібраційної
хвороби.

22. Механічні хвилі та їх види.

Механічні хвилі - це процес поширення механічних коливань в середовищі (рідкому,

твердому, газоподібному). Важливо запам'ятати, що механічні хвилі переносять енергію та
форму, але не переносять масу. Розрізняють два види механічних хвиль: поперечні та
продольні.

Хвилі називаються поперечними, коли частинки середовища коливаються перпендикулярно

(поперек) напрямку поширення хвилі. Поперечні хвилі існують в основному завдяки силам
пружності, що виникають при деформації зсуву, і тому вони існують лише в твердих
середовищах.

Хвилі називаються продольними, коли частинки середовища коливаються вздовж напрямку

поширення хвилі. Вони виникають завдяки деформації стиснення та напруження, тому існують
в усіх середовищах.
23. Рівняння плоскої хвилі. Довжина хвилі. Енергетичні властивості хвилі.
Рівняння для пласкої механічної хвилі виглядає наступним чином: S = A * cos[ω(t - X/V)], де:

 S - сміщення коливаючої точки відносно її рівноважного положення в будь-який

момент часу (це є функція часу і місця);
 A - амплітуда коливань, тобто максимальне сміщення відносно рівноважного
положення;
 ω - кругова частота коливань, виражена через період коливань (T) як ω = 2π/T;
 t - момент часу;
 X - координата місця, де вимірюється сміщення;
 V - швидкість поширення хвилі в середовищі.

Довжина хвилі (λ) визначається як відстань, на яку поширюється хвиля за час, рівний періоду
коливань в ній. Формула для розрахунку довжини хвилі така: λ = v *
T, де

λ (грецька буква "ламбда") - довжина хвилі;

 v - швидкість поширення хвилі;
 T - період коливань в хвилі.
 Потік енергії хвилі (Ф) - це величина, яка дорівнює середній енергії, яку хвиля
переносить в одиницю часу через певну поверхню. Потік енергії визначає, скільки енергії
хвиля переносить в певний момент часу.






 Інтенсивність хвилі або щільність потоку енергії хвилі (I) - це величина, яка дорівнює
потоку енергії, який хвиля переносить через одиничну площу, яка перпендикулярна напрямку
поширення хвилі. Інтенсивність визначає, як інтенсивно енергія переноситься хвилею на
одиницю площі у певний момент часу.

24. Ударні хвилі та їх вплив на організм

Ударну хвилю - це поверхня розриву, яка рухається всередині середовища, при цьому тиск,
щільність, температура і швидкість зазнають різкої зміни. Ударна хвиля може призводити до
відкритих і закритих травм у людини. Важкість травми залежить від величини швидкісного
імпульсу стиснутого повітря, негативного тиску у зоні розрідження та тривалості дії хвилі.
Характер травми в основному визначається зайвим тиском в ударній хвилі. Велика небезпека
для людини також полягає в опосередкованому впливі ударної хвилі. Обломки руйнованих
будівель, обладнання, летючі предмети можуть спричинити тяжкі травми, такі як
травматичний токсикоз (синдром тривалого стискання), травматична асфіксія, які
розвиваються при тривалому впливі, наприклад, на кінцівки чи грудну клітку.

25. Звук. Види звуку.

Звук - це фізичне явище, яке полягає в поширенні у вигляді пружних хвиль механічних
коливань в твердому, рідкому або газоподібному середовищі.

Звуки поділяються на тони, шуми і звукові удари.

Тон - це звук, який є періодичним процесом. Якщо цей процес є гармонічним, то тон
називається простим. Складні тони включають в себе ангармонічні коливання.

Шум - це звук, який відрізняється складною і неповторюваною часовою залежністю.

Звуковий удар - це короткочасне звукове впливання.

26. Фізичні характеристики звуку. Поріг чутності. Больовий поріг.

Частота (висота) визначається частотою звукової хвилі і вимірюється у герцах (Гц).

Громкість визначається амплітудою звукової хвилі і вимірюється у децибелах (дБ).
Тембр визначається спектральним складом звуку, який описує взаємне
співвідношення різних частот у звуці.

Порог слуху вказує на найнижчий рівень звуку, який людина може почути, 0 дб

а болісний поріг вказує на максимальний рівень звуку, який вже сприймається як біль
або дискомфорт.120дб

27.

27 Характеристики слухового відчуття. Закон Вебера-Фехнера.

Характеристики слухового відчуття включають різні аспекти сприйняття звуку і описують, як
слухова система реагує на різні параметри звуку. Основні характеристики слуху включають:

1. Частота (висота) звуку: Це визначає, як високим або низьким сприймається звук.

Вимірюється у герцах (Гц), і людське вухо зазвичай сприймає звуки в діапазоні від приблизно
20 Гц (низькі частоти) до близько 20 000 Гц (високі частоти).
2. Гучність: Це визначає, наскільки гучким сприймається звук. Вимірюється у децибелах
(дБ), і людське вухо зазвичай сприймає звуки в діапазоні від децибелів (0 дБ) (порог слуху) до
приблизно 120 дБ (болісний поріг).

Закон Вебера-Фехнера - це психофізичний закон, який встановлює взаємозв'язок між

фізичними стимулами і сприйняттям цих стимулів. Закон був сформульований Густавом
Теодором Фехнером на основі раніше робіт Густава Вебера. Закон Вебера-Фехнера гласить,
що величина сприйняття (P) пропорційна логарифму величини фізичного стимула (S).
Математично це виражається так:

P=k⋅log(S)

де:

 P - величина сприйняття (наприклад, відчуття громкості звуку).

 S - фізичний стимул (наприклад, рівень звуку).
 k - константа.

Закон Вебера-Фехнера використовується для розуміння того, як люди сприймають і

вимірюють фізичні стимули, такі як звук, світло і інші подразники. Він показує, що сприйняття
не зростає лінійно зі збільшенням фізичного стимула, але зростає логарифмічно.

28. Метод аудіометрії. Теорія аудіограми. Принципова будова аудіометра.

.

30. Теорія поверхневого шару рідини. Фізичний зміст коефіцієнта поверхневого натягу

Теорія поверхневого шару рідини визначає особливості поведінки молекул рідини, які
розташовані біля її межі з іншою фазою, наприклад, з повітрям чи твердим тілом.
Поверхневий шар складається з молекул, які перебувають на границі рідини і іншої фази.
Основні поняття теорії поверхневого шару включають:

1. Поверхневий шар: Це тонкий шар рідини, де молекули взаємодіють однаково з

молекулами внутрішнього шару і молекулами на межі з іншою фазою. Цей шар має
властивості, відмінні від властивостей рідини всередині.
2. Поверхневий натяг: Це явище, коли молекули на поверхні рідини взаємодіють з
молекулами всередині рідини і молекулами на межі іншої фази сильніше, ніж між собою. Ця
сильна взаємодія зумовлює підвищення енергії поверхні рідини і може призводити до того,
що поверхня рідини стає стійкою.
3. Поверхневий натяг (коефіцієнт поверхневого натягу): Коефіцієнт поверхневого
натягу (позначається як σ) - це фізична величина, яка визначає ступінь натягу поверхні рідини.
Він вимірюється в одиницях сили на одиницю довжини (наприклад, Н/м). Коефіцієнт
поверхневого натягу визначається як сила натягу, яка діє на віртуальну лінію на поверхні
рідини, поділена на довжину цієї лінії.
Фізичний зміст коефіцієнта поверхневого натягу полягає в тому, що він вказує на кількість
роботи, необхідної для розширення одиничної площі поверхні рідини. Велика величина
коефіцієнта поверхневого натягу означає, що поверхня рідини "сильно" натягнута і молекули
на її поверхні взаємодіють дуже сильно. Це важливо в різних фізичних і хімічних процесах,
таких як мокрість, капілярні явища та інші явища, пов'язані зі сприйняттям інших речовин
поверхнею рідини.

32. Сила поверхневого натягу та методи її вимірювання.

Поверхневе натягування - це сила, яка об'єднує молекули води в невидиму пружну плівку. Це
властивість рідини виявляти спротив при розширенні її поверхні на межі з іншою фазою,
наприклад, повітрям. Поверхневе натягнення виникає через міжмолекулярні сили внутрі
рідини, які виникають при взаємодії молекул рідини з молекулами сусідніх фаз.

Існує кілька методів для вимірювання поверхневого натягнення:

1. Метод вращаючоїся краплі: Суть цього методу полягає в вимірюванні діаметра

краплі рідини, яка обертається в більш важкій рідині. Цей метод підходить для вимірювання
низьких або дуже низьких значень міжфазного натягнення.
2. Метод від'єднання кільця: Цей метод є класичним і базується на від'єднанні
платинового кільця від поверхні рідини, яка його змочує. Сила, яка діє в момент від'єднання
кільця від поверхні, є силою поверхневого натягнення і може бути перерахована в поверхневу
енергію. Цей метод підходить для вимірювання поверхневого натягнення ПАВ (поверхнево-
активних речовин), трансформаторних олив і інших рідин.
3. Метод капілярних хвиль: При цьому методі, коли рідину збуджують коливальною
пластиною, яка лежить на її поверхні, по поверхні рідини поширюються капілярні хвилі. Якщо
освітити кювету з рідиною імпульсним джерелом світла (стробоскопом) з частотою спалахів,
рівною частоті коливання пластиною збудження, то буде спостерігатися нерухомий візуальний
хвильовий образ.

33. Поняття ламінарного та турбулентного перебігу рідини. Умова

нерозривності струменя.
Ламинарний режим течії рідини - це шарова течія рідини без перемішування частинок, без
пульсації швидкостей і тиску, без перемішування шарів та вихрів. У ламинарному режимі лінії
потоку паралельні вісі труби, тобто відсутні поперечні переміщення частинок рідини.

Турбулентний режим течії рідини - це течія, супроводжується інтенсивним перемішуванням,

зсувом шарів один відносно іншого і пульсаціями швидкостей і тиску. У турбулентному режимі
вектори швидкостей мають не лише вісьові, але й нормальні до вісі русла складові.
Режим течії рідини в трубопроводі можна оцінити за критерієм Рейнольдса, який відображає
співвідношення інерційних сил до сил в'язкого тертя.

 При числах Рейнольдса менше 2300 можна говорити про ламинарний режим руху
частинок.
 Якщо критерій Рейнольдса більший за 4000, то режим течії - турбулентний.
 Числа Рейнольдса від 2300 до 4000 свідчать про перехідний режим течії рідини.

Умова нерозривності струменя полягає в тому, що при стаціонарному русі неспільної рідини
через будь-які перетини потоку кожну секунду проходять однакові об'єми рідини, рівні
добутку площі перетину на середню швидкість руху її частинок.

S1v1t = S2v2t или S1 v1 = S2 v2 или Sv = const.

34. Поняття лінійної та об'ємної швидкості. Умова нерозривності струменя в

гемодинаміці.
При течії рідини розрізняють її лінійну та об'ємну швидкість.

Лінійна швидкість (v) - це відстань (L), яку частинки рідини подолають за одиницю часу: v=
L / t - для рівномірного руху.

Об'ємна швидкість (або об'ємний видозмін) (Q) - це об'єм рідини (V), який проходить через
певний переріз за одиницю часу (t): Q = V / t. Лінійна швидкість вимірюється у метрах на
секунду, а об'ємна - у метрах кубічних на секунду, літрах на хвилину, мілілітрах на хвилину
тощо і показує кількість рідини, яка проходить через певний переріз в системі кровообігу.

Умова нерозривності потоку виконується навіть у реальній гемодинаміці. В цьому контексті ця

умова формулюється так: у будь-якому перерізі системи серцево-судинного кровотоку
об'ємна швидкість крові залишається постійною: Q = const.

Під площею перерізу судинної системи розуміють загальну площу перерізу кровоносних
судин одного рівня розгалуження. Наприклад, у великому кругу кровообігу перший (за
площею найменший) переріз проходить через аорту, другий - через усі артерії, на які
безпосередньо розгалужується аорта, і так далі. Найбільшою є площа перерізу, що відповідає
капілярній мережі.

Як випливає з умови нерозривності потоку, із збільшенням площі перерізу судинної системи

швидкість кровотоку на відповідних ділянках зменшується. Наприклад, в спокої середня
лінійна швидкість кровотоку в аорті становить близько 0,4-0,5 м/с, а в капілярах - приблизно
0,5 мм/с. Отже, сума площ перерізів всіх працюючих капілярів приблизно в 800 разів більше
площі перерізу аорти.
35. Рівняння Бернуллі. Фізичний сенс динамічного, статичного та
гідростатичного тиску.
Уравнення Бернуллі є основним законом гідродинаміки, яке встановлює зв'язок між
швидкістю стаціонарного потоку ідеальної неспорідненої рідини та тиском:

Pv^2/2 + ρgh + p = Const

Тут: ρ - густина рідини; v - швидкість потоку. Доданок Pv^2/2 - динамічний тиск; ρgh -
гідростатичний тиск; p - тиск рідини на поверхню тіла, по суті, статичний тиск.

Аналізуючи рівняння Бернуллі для горизонтальної трубки з різними перерізами, можна

зробити висновки: при руху рідини вздовж горизонтальної трубки з різними перерізами в
тонких місцях тиск на стінки трубки менший, але швидкість рідини більша, і статичний тиск
більший у широких місцях, де швидкість менша.

Фізичний зміст уравнення Бернуллі полягає в тому, що це рівняння є наслідком закону

збереження енергії. Перший доданок у рівнянні Бернуллі представляє кінетичну енергію,
другий доданок - потенційну енергію в полі сили важкої, третій - роботу сили тиску при
піднятті рідини на висоту h.

36.Наслідок рівняння Бернуллі – всмоктувальна дія струменя.

Можна створити умови, при яких тиск рідини (або газу) у вужчому відрізку трубки стане
менше атмосферного, і тоді струмінь в цьому місці може мати відсмоктуючий ефект.

Для даного випадку запишемо рівняння Бернуллі:

rv12 / 2 + P1 = rv22/2 + P2,

де v1 і v2 - швидкості руху рідини в перерізах S1 і S2. Статичні тиски P1 і P2 в відповідних

сеченнях можуть бути визначені за висотами підйому рідини h1 і h2 в капілярних трубках.
Оскільки S1 > S2, то v1 < v2 - у вузьких місцях рідина рухається швидше. Тоді з рівняння
випливає, що P1 > P2, тобто статичний тиск у більш широкому відрізку трубки більший, ніж у її
вузькому відрізку. Якщо вужчення значне, то швидкість руху рідини в ньому v2 набагато
перевищує v1, статичний тиск P2 різко зменшується і може стати нижче атмосферного. У
цьому випадку повітря (або інша речовина, що оточує трубку) буде всмоктуватися через отвір
у місці вужчення. На цьому принципі побудовані водоструйні насоси, інгалятори,
пульверизатори та інші пристрої.
37. Наслідок рівняння Бернуллі - закупорка артерії, артеріальний шум.
У випадку утворення атеросклеротичної бляшки на певному відрізку артерії діаметром d1
може виникнути звуження діаметром d2. Чим менший діаметр d2, тим вища швидкість
кровотоку υ2 і тим менше статичний тиск Р2 в області стиснення судини. Рух крові вздовж
артерії буде тривати до того часу, доки статичний тиск Р2 в області атеросклеротичної бляшки
перевищує тиск Р0 поза судиною, який зазвичай дорівнює атмосферному тиску. Отже,
нормальний кровотік можливий лише за умови:

Р2 - Р0 ≥ 0.

Ця умова буде виконуватися, доки діаметр стиснення d2 більше (або рівний) певного
мінімального значення dmin, яке можна обчислити, використовуючи рівняння Бернуллі.

Наприклад, для сонної артерії з діаметром d1 = 1 см, при нормальній швидкості крові v1 = 0,2
м/с, густина крові ρ = 1,05 ⋅ 103 кг/м3, різниці тиску Р1 - Рo = 100 мм рт.ст. = 1,33 ⋅ 104 Па,
обчислення дає значення мінімального діаметра просвіту судини dmin ≈ 2 мм.

Якщо діаметр стиснення стане менше dmin, то зовнішній тиск Р0 "закриє" просвіт судини в
місці розташування атеросклеротичної бляшки. Якби тиск Р1 на незакупореному відрізку
судини залишився незмінним, кровотік би був повністю зупиненим. Однак через роботу серця
тиск Р1 почне зростати, і кров буде протискуватися через стиснення зі зусиллям. У цьому
контексті серце працює в умовах збільшеного навантаження. При прослуховуванні
фонендоскопом ці удари проявляються у вигляді переривчастого шуму, що свідчить про
порушення нормального кровотоку.

38. Наслідок рівняння Бернуллі - поведінка аневризми.

Деякі патологічні процеси можуть призводити до локального зниження міцності та
еластичних властивостей кровоносних судин. У результаті, на певному відрізку судини, під
впливом пульсуючого кровотоку, деформація стає незворотньою, і виникає розширення
судини (аневризма). Швидкість кровотоку v2 в місці розвитку аневризми з діаметром d2 згідно
з умовою нерозривності потоку буде менше, ніж швидкість v1 в нездеформованій частині
судини.

На підставі рівняння Бернуллі статичний тиск Р2 в місці аневризми буде більшим за тиск Р1 на
ділянках судини нормального перерізу. Отже, навантаження на розширену частину судини
збільшиться, і утворилася аневризма під впливом підвищеного тиску матиме схильність до
подальшого розширення. Різницю тисків Р1 - Р2 можна розрахувати за допомогою формули
ρv1^2 / 2 + P1 = ρv2^2 / 2 + P2 для конкретних судин. Наприклад, якщо діаметр судини d1 =
2,5 см, а діаметр аневризми d2 = 5 см, то тиск в місці аневризми буде вищим на ΔР ≈ 0,3 мм
рт. ст. = 40 Па. Ця величина є малою порівняно з абсолютним тиском, але все одно навіть цей
невеликий надлишковий тиск сприяє розширенню аневризми, що призводить до подальшого
сповільнення швидкості кровотоку в деформованій частині судини і подальшого підвищення
статичного тиску і так далі. У результаті можливий розрив аневризми.
39.Ньютонівські та неньютонівські рідини. Формула Ньютона для в’язких рідин.
40. Течія в'язкої рідини. Формула Пуазейля.
Під час руху реальної рідини окремі шари взаємодіють один з одним за допомогою сил, які
прикладаються вздовж шарів. Це явище відоме як внутрішнє тертя або в'язкість.

У випадку встановленого ламінарного течії в'язкої нестислої рідини через довгу (тобто при
довжині труби значно більше її діаметра) прямокутну циліндричну трубу (капіляр) круглого
перерізу об'ємний розхід рідини прямо пропорційний градієнту тиску на одиницю довжини
труби і четвертій ступені радіуса, і обернено пропорційний коефіцієнту в'язкості рідини.

41. Формула Гаген-Пуазейля. Теорія гідравлічного опору.

Формула Гагена-Пуазейля (іноді відома як формула Дарсі-Вейсбаха) в гідродинаміці визначає
втрати тиску при течії рідини через труби або канали. Ця формула визначає гідравлічний опір,
який залежить від таких факторів, як розміри труби, швидкість руху рідини та її властивості.

Формула Гагена-Пуазейля виглядає так:

ΔP = 4 * f * (L / D) * (V^2 / 2g)

де:

 ΔP - втрати тиску (різниця тиску між початковою і кінцевою точками течії);

 f - коефіцієнт гідравлічного опору (вимірюється в безрозмірних одиницях);
 L - довжина труби або каналу;
 D - діаметр труби або каналу;
 V - середня швидкість руху рідини;
 g - прискорення вільного падіння (зазвичай приблизно 9,81 м/с²).

Коефіцієнт гідравлічного опору (f) залежить від характеристик труби або каналу, а також від
властивостей рідини. Він може бути обчислений експериментально або визначений за
допомогою деяких теоретичних моделей для конкретних умов.

Гідравлічний опір розгалуженої ділянки судинного русла.

При послідовному з'єднанні судин *7.2.а) загальний опір визначається сумою опорів їх
окремих ділянок (Х = Х1 + Х2 + …. + Хn), а при паралельному розгалуженні судинної мережі
загальний опір обчислюється за рівнянням: 1/Х = 1/Х1 + 1/Х2 + … + 1/Хn.

42. Умови переходу ламінарного перебігу рідини у турбулентне. Число

Рейнольдса.
43. Поняття пульсової хвилі.
44. Розрахунок робота серця в гемодинаміці.