Тема 21.

Українська революція
Тема 22. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності

Всі події української революції безпосередньо пов’язані з Першою світовою війною

та лютневою революцією 1917 р. у Петрограді.

Станом на 1917 р. в Україні було 3 табори, кожен з яких протистояв двом іншим:
– Прибічники Тимчасового Уряду Росії
(загальноросійські партії крім більшовиків, Київський військовий округ (КВО);
– Більшовики
(ради робітничих і солдатських депутатів);
– УЦР
(виграла боротьбу за Київ, більшовики визнали їх за владу 16(3) листопада
1917 р.)

Лютий 1917 р. – повстання у Петрограді. Утворення Петроградської ради робітничих і

солдатських депутатів.
15(2) березня 1917 р. – зречення Миколи ІІ. Утворення Тимчасового Уряду.
17(4) березня 1917 р. – утворення Української Центральної Ради.
ТУП (потім у червні на його основі утвор. УПСФ)
+ УПСР (Ковалевський, Христюк, Шаповал)
+ УСДРП (Винниченко, Петлюра, Порш)
+ УПСФ (Дорошенко, Єфремов)
Голова: М.Грушевський
1 квітня (19 березня) 1917 р. – УЦР влаштувала 100 тис. ходу на Софійській площі в
Києві.
19(6) квітня 1917 р. – Український національний конгрес
Наслідки: УЦР конструювалася, як національний орган, який
мав виконувати державотворчі функції. Конгрес обрав головою
УЦР Грушевського, заступниками – Винниченка і Єфремова.
Всього УЦР – 115 чол. Обрали виконавчий комітет – 20 чол.
(т. зв. Мала Рада).
18(5) травня 1917 р. – І Всеукраїнський військовий з’їзд
Керували з’їздом: Грушевський, Винниченко, Петлюра,
Міхновський.
Наслідки: 1) УЦР єдиний компетентний орган, покликаний
вирішувати справи, що стосуються цілої України та її відносин з
Тимчасовим урядом.
2) вимога принципу національно-територіальної автономії.
3) створено Генеральний військовий комітет (кер. Петлюра),
що мав проводити українізацію армії.
Травень1917 р. – делегація на чолі з Винниченком прибула до Петрограда, щоб
домогтися автономії України і передала Тимчасовому уряду
відповідні документи. Відповідь прийшла пізно, вже в Києві.
Винниченко довідався, що Тимчасовий уряд не може визнати УЦР і
автономію України до скликання Всеросійських установчих зборів.
Травень1917 р. – утворення Української демократично-хліборобської партії, що
стояла на позиції негайного проголошення самостійності України.
1 травня (18 квітня) 1917 р. – утворення першого Українського полку ім.
Б.Хмельницького
10 червня (28 травня) 1917 р. – І Всеукраїнський селянський з’їзд
Наслідки: 1) обрання Ради селянських депутатів, що
увійшла до УЦР.
2) зміцнення авторитету УЦР на селі.
18(5) червня 1917 р. – ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд
Заборонений військовий міністром О.Керенським.
Наслідки: І Універсал УЦР Генеральний секретаріат
1) підтвердження УЦР як повноправної влади.
2) підтвердження рішень І Всеукраїнського військового з’їзду.
3) затверджено Статут найвищої військової установи –
Генерального військового комітету
4) обрано Раду депутатів, що увійшла до УЦР.
23(10) червня 1917 р. – І Універсал УЦР
Зміст: 1) законодавчий орган – Всенародні Українські Збори
(Сейм).
2) зафіксував повноваження УЦР очолювати організацію
державного ладу в Україні.
3) виклав основні вимоги, висунуті УЦР до Тимчасового уряду
(відкинуті).
4) зобов’язав місцеві органи влади до підпорядкування УЦР та
до збору окремого податку на українську справу.
5) закликав до згоди і порозуміння з громадами інших
національностей.
6) зазначав невіддільність України від Росії, проголосив
автономію України.
Наслідок: загострення відносин з Тимчасовим урядом, пошук
компромісу.
28(15) червня 1917 р. – утворено Генеральний Секретаріат
(червень 1917 – січень 1918 рр.)
Голова – В.Винниченко
Ген. писар – П. Христюк
Сек. фінансів – Х.Барановський
Сек. міжнаціональних справ – С. Єфремов
Сек. військових справ – С. Петлюра
 Сек. земельних справ – Б. Мартос
Сек. судових справ – В. Садовський
Сек. продовольчих справ – М. Стасюк
Сек. народної освіти – І. Стешенко
16(3) липня 1917 р. – ІІ Універсал УЦР
Зміст: 1) УЦР оголосила, що не має наміру відділяти Україну від
Росії та самочинно здійснювати автономію.
2) склад УЦР мав бути доповнений представниками національних
меншин, які проживали в Україні (росіяни, поляки, євреї).
3) УЦР подавала Тимчасовому уряду на затвердження склад
Генерального секретаріату.
4) За погодженням з національними меншинами підготувати
Закон про автономію.
Передумови: 1) до Києва прибуває делегація для переговорів (О.
Керенський, М. Терещенко, І. Церетелі).
2) Тимчасовий уряд визнає УЦР державним органом.
3) УЦР зобов’язується самочинно не проголошувати автономії
України.
4) зміст угоди оформлено Постановою Тимчасового уряду «Про
національно-політичне становище України» і ІІ Універсалом
УЦР.
5) обидва документи мали оприлюднити одночасно, але на
засіданні у Петрограді 15(2) липня1917 р. 3 міністри-кадети
виступили категорично проти надання Україні автономії і
вийшли з уряду. → це спричинило урядову кризу → загострення
конфлікту між УЦР і Тимчасовим урядом.
Наслідки:
1) 17(4) липня1917 р. відбулась невдала спроба перевороту
другого Українського полку ім. П.Полуботка з метою
проголошення повної самостійності України (виступ
самостійників,М. Міхновський).
2) 29(16) липня 1917 р. УЦР ухвалила «Статут вищого
управління України», що мав регулювати відносини з Тимчасовим
урядом і визначати основи адміністрації України.
Для затвердження статуту до Петрограду поїхали Винниченко, Барановський, Рафес. → момент був
невдалий, бо Тимчасовий уряд тільки придушив повстання більшовиків, як розпочався корніловський
заколот. Делегація повернулася до Києва. У серпні1917 р. більшовики у Петрограді взяли курс на
підготовку збройного повстання. О.Керенський хотів диктатури. Л. Корнілов – прибічник диктатури
(головнокомандуючий генерал) 7 вересня (26 серпня) 1917 р. видав телеграму, де вимагав передати
йому всю владу. Військам віддав наказ захопити Петроград. Після ліквідації заколоту вплив
більшовиків посилився. → В. Ленін вимагав: 1)негайного припинення війни, 2) землю – селянам, 3)
федералізації Росії, перетворення її на союз вільних республік, 4) відкидав сепаратний мир з
Німеччиною, а потім 26(13) листопада 1917 р. закликав Німеччину з союзниками до укладання Брест-
Литовського миру. → більшовики змінили гасла, бо готувалися захопити владу. Гасла стали
радянськими, диктатура – пролетаріату.
17(4) серпня 1917 р. – Тимчасовий уряд затвердив для Генерального секретаріату
«Тимчасову інструкцію». Влада УЦР поширювалася на 5
губерній (Київську, Волинську, Подільську, Чернігівську).
Генеральний секретаріат оголошувався органом Тимчасового
уряду.
→ у жовтні 1917 р. УЦР вирішила скликати Всеукраїнські
установчі збори → у листопаді 1917 р. Тимчасовий уряд надіслав
Винниченку телеграму негайно прибути до Петрограда.
7 листопада (25 жовтня) 1917 р. Винниченко прибув до
Петрограда коли більшовики скинули Тимчасовий уряд і
проголосили владу Ради Народних Комісарів на чолі з В.
Леніним. → Винниченко швидко повертається до Києва, де з
огляду на переворот у Петрограді, УЦР проголосила ІІІ
Універсал.
Вересень 1917 р. – З’їзд народів Росії у Києві
Обговорювалося питання перетворення централізованої Росії на
федеративний союз демократичних республік.
20(7) листопада 1917 р. – ІІІ Універсал УЦР
Зміст: 1) проголошено Українську Народну Республіку, що
зберігала федеративний зв'язок з Російською імперією.
2) визначено територію УНР.
3) визначено терміни виборів до Українських установчих зборів
та день їх скликання.
4) декларовано, що в УНР будуть забезпечені всі демократичні
свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків,
недоторканість особи і житла, право вживання місцевої мови в
зносинах з установами.
5) проголошено скасування смертної кари, амністію
політв’язням, реформу судочинства та національно-персональну
автономію для національних меншин (росіян,поляків,євреїв).
6) запровадження на території УНР 8-годинного робочого дня.
7) ліквідовано право приватної власності на землю ( з передачею
великих землеволодінь без викупу у власність безземельних або
малоземельних селян).
Наслідок: Перша війна РСФРР проти УНР.
17(4) грудня 1917 р. – Ультиматум Раднаркому РСФРР Українському уряду
(Л. Троцький надіслав телеграмою) → РНК визнавав УНР та право
національної автономії і не визнавав УЦР, як представника
трудящих.
17(4) грудня1917 р. – у Києві розпочав роботу І Всеукраїнський з’їзд Рад (у Києві) (в
день відкриття РНК надіслало Маніфест з ультимативними
вимогами до УЦР).
24(11) грудня 1917 р. – 127 делегатів Київського з’їзду переїхали до Харкова,
об’єдналися зі з’їздом Рад Донбасу та Криворіжжя і «відновили»
І Всеукраїнський з’їзд Рад (у Харкові).
Наслідки: 1) 25(12) грудня 1917 р. Україну проголошено
республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
2) затверджено Центральний виконавчий комітет рад України
(41 чол., з них 35 – більшовики. Голова – Ю. Медвєдєв (12/1917-
03/1918); В. Затонський (03/1918-04/1918); Г. Петровський
(03/1919-07/1938)).
3) ЦВК сформував перший радянський уряд України – Народний
Секретаріат:
Не мав голови, засідання вела Євгенія Бош.
С. Бакинський – сек. міжнаціональних справ,
Є. Бош – сек. внутрішніх справ,
В. Затонський – сек. народної освіти,
Ю. Коцюбинський – заст. сек. військових справ,
Ф. Сергєєв (Артем) – сек. торгівлі і промисловості,
М. Скрипник – сек. у справі праці,
Е. Лугановський – сек. продовольчих справ,
В. Шахрай – сек. військових справ,
Є. Терлецький – сек. земельних справ,
В. Люксембург – сек. судових справ.
4) назва держави – Українська Народна Республіка.

22(9) січня1918 р. – ІV Універсал УЦР

Зміст: 1) проголошення самостійності і незалежності УНР.
2) підтверджено всі демократичні свободи ІІІ Універсалу.
3) підтверджено повноваження УЦР до моменту скликання
Українських установчих зборів.
4) Генеральний секретаріат перетворено у Раду Народних
Міністрів (голова – Винниченко), якій доручено продовжувати
переговори з Центральними державами і укласти мирний договір.
5) призначено перевибори до місцевих органів влади.
6) встановлено терміни передачі соціалізованої землі – до початку
весняних робіт.
7) приступити до відновлення промисловості (мирна продукція).
8) державний контроль над банками, важливими галузями торгівлі,
експортом-імпортом, ціноутворенням, державними монополіями.
9) цілковитий розпуск армії → організація народної міліції.
10) заклик до громадян дати відсіч більшовикам.
 Перша війна РСФРР і УНР (грудень 1917 – березень 1918 рр.)
В. Антонов-Овсієнко об’єднав війська, що йшли на Київ
Група П. Єгорова (червоногвардійські загони сформовані у Донбасі,
Катеринославі, Харкові) на Яготин
Група Р. Брезіна (чорноморські матроси + червоногвардійці Москви і Петрограда +
солдати Зх.фронту + балтійські матроси) на Ніжин і Бровари
Група С. Кудинського (брянські і курські червоногвардійці)
Керував лівий есер М. Муравйов
29(16) січня 1918 р. – повстання більшовиків у Києві (завод «Арсенал»).
29(16) січня 1918 р. – бій під Крутами (С. Петлюра виставив для оборони Києва юнкерів
і старшокласників гімназії (420 чол. VS 5600 чол. регулярної
армії більшовиків)).
7 лютого (26 січня) 1918 р. – М. Муравйов захопив Київ. → Наступ більшовиків змусив
Малу Раду й Раду народних міністрів виїхати з Києва на Волинь.
9 лютого (27січня)1918 р. – ухвалено Брестський мир УНР з країнами Четверного
союзу (центральні держави надавали УНР допомогу у війні з
більшовицькою Росією).
21лютого 1918 р. – німецькі війська розпочали наступ на територію УНР. Чисельність
війська складала 450 тис. чол., що дало змогу швидко витіснити
радянські війська.
25(12) лютого 1918 р. – в Коростені Мала Рада ухвалила перехід на григоріанський
календар.
25 лютого 1918 р. – Рада народних міністрів затвердила державний герб УНР.
1 березня 1918 р. – в Житомирі Мала Рада затвердила Закон про грошову одиницю,
карбування монети й друк кредитних державних білетів –
гривень.
2 березня 1918 р. – ухвалено Закон про громадянство УНР.
Квітень 1918 р. – вся територія УНР опинилася під контролем німецької та австро-
угорської армій.
Причини поразки УЦР:
відсутність підтримки національної програми УЦР з боку політично активного
міського населення внаслідок переважання росіян у всіх великих містах України.
необґрунтовані розрахунки лідерів УЦР на підтримку українізованих полків царської
армії, яка в 1917 р. втратила боєздатність і швидко розтанула внаслідок утечі солдатів
у села – ділити поміщицьку землю.
недооцінка лідерами УЦР Раднаркому, який вони вважали одним з урядів, що
утворився на теренах колишньої імперії, а не спадкоємцем центрального імперського
уряду. Звідси – необґрунтовані сподівання на можливість утворення демократичної
федерації народів колишньої імперії і самовпевнена переконаність в тому, що УЦР
зможе стати провідною силою у створенні такої федерації.
недооцінка національної програми більшовиків, які почали відновлювати
дореволюційні кордони імперії, що розвалилася, під ідеологічним гаслом утворення
«незалежних» радянських республік.
недооцінка соціальної програми більшовиків і неспроможність лідерів УНР
здійснювати активну соціальну політику в умовах радянської анархії, яка запанувала
під гаслом експропріації експропріаторів.
відсутність міжнародної підтримки, особливо з боку Антанти, тобто тих держав, які
перемагали в Першій світовій війні.
Неспроможність лідерів УНР створити сильну вертикаль влади, щоб здійснювати свою
політику на периферії.
Міжпартійні й особистісні суперечності всередині керівництва УЦР, відсутність
харизматичного лідера. Кабінетний вчений М. Грушевський став
загальнонаціональним лідером волею обставин, але істотно поступався цій ролі, таким
постатям, як В. Ленін, Ю. Пілсудський, К. Маннергейм, Кемаль Ататюрк. Не зміг
стати таким лідером В. Винниченко. Задатки харизматичного лідера мав Н. Махно, але
він виявився байдужим до національного питання.
 Рада Народних Міністрів УЦР
(після відставки Винниченка 18.01.1918 р. – до березня 1918 р.)
o В. Голубович – голова
o А. Немоловський – військовий міністр
o П. Христюк – міністр внутрішніх справ
o Мик. Ковалевський – міністр продовольчих справ
o Н. Григоріїв – міністр освіти
o Є. Перепелиця – міністр фінансів
o А. Терниченко – міністр хліборобства
o Є. Сокович – міністр шляхів
o Д. Антонович – міністр морських справ

Рада Народних Міністрів УЦР

( після повернення УЦР до Києва березень 1918 р. – до 29 квітня 1918 р.)
o В. Голубович – голова
o М. Любинський – міністр закордонних справ
o О. Жуковський – міністр військових і морських справ
o М. Ковалевський – міністр земельних справ
o Є. Сокович – міністр залізничних шляхів
o Є. Перепелиця – міністр фінансів
o С. Шелухін – міністр судових справ
o О. Лотоцький – державний контролер
o В. Прокопович – міністр освіти
o І. Фещенко-Чопівський – міністр торгівлі і промисловості
o М. Ткаченко – міністр внутрішніх справ
o П. Коліух – міністр харчових справ
o Л. Михайлів – міністр праці
o Г. Сидоренко – міністр пошти і телеграфів
Повністю залежали від австро-німецьких військ.

Рада Народних Міністрів ДИРЕКТОРІЯ

(25 грудня 1918 р. – лютий 1919 р.)
o В. Чехівський – голова, міністр закордонних справ
o О. Мицюк – міністр внутрішніх справ
o М. Шаповал – міністр земельних справ
o Д. Антонович – міністр мистецтва
o М. Білинський – міністр морських справ
o Б. Матюшенко – народного здоров’я
o І. Штефан – міністр пошти і телеграфів
o Б. Мартос – міністр продовольчих справ
o С. Остапенко – міністр торгу і промисловості
o О. Осецький – в.о. міністра військових справ → О.Греков
o П. Холодний – в.о. міністра народної освіти → І. Огієнко
o С. Шелухін – в.о. міністра юстиції
o В. Мазуренко – в.о. міністра фінансів
o Л. Михайлів – в.о. міністра праці
o П. Пилипчук – в.о. міністра шляхів
o І. Липа – в.о. начальника управління культів при мін. народної освіти
o Л. Симонів – в.о. державного контролера
o І. Сніжко – заступник державного секретаря
o М. Корчинський – державний секретар
o А. Ревуцький – єврейських справ

Рада Народних Міністрів ДИРЕКТОРІЯ

(11лютого 1919 р. – 9 квітня 1919 р.)
o С.Отапенко – голова
o О. Шаповал – міністр військових справ
o Г. Чижевський – міністр внутрішніх справ
o С. Федак – міністр фінансів → М. Кривецький
o І. Фещенко-Чопівський – міністр народного господарства
o Є. Архипенко – міністр земельних справ
o К. Мацієвич – міністр закордонних справ
o Д. Маркович – міністр юстиції
o П. Пилипчук – міністр шляхів
o І. Огієнко – міністр освіти
o І. Штефан – міністр пошт і телеграфів
o Л. Михайлів – міністр праці → пізніше міністерство було скасоване
o І. Липа – міністр культів
o О. Корчак-Чепурківський – міністр народного здоров’я
o М. Білинський – міністр морських справ
o А. Ревуцький – міністр єврейських справ
o О. Назарук – управління перси й інформації
o Д. Симонів – державний контролер
o М. Корчинський – державний секретар

Рада Народних Міністрів ДИРЕКТОРІЯ

(9 квітня 1919 р. – 27 серпня 1919 р.)
o Б. Мартос – голова, міністр фінансів
o А. Лівицький – міністр юстиції
o І. Мазепа – міністр внутрішніх справ
o М. Ковалевський – міністр земельних справ
o Г. Сиротенко – в.о. міністра військових справ
o І. Лизанівський – міністр преси й інформації
o І. Паливода – міністр пошт і телеграфів
o В. Темницький – міністр закордонних справ
o А. Крушельницький – міністр народної освіти
o М. Шадлун – міністр шляхів
o Й. Безпалко – міністр праці
o М. Білоус – міністр народного здоров’я
o В. Кабачків – в.о. державного контролера
o М. Мирович – міністр культів
o П. Красний – міністр єврейський справ
 Рада Народних Міністрів ДИРЕКТОРІЯ УНР+ЗУНР
(29 серпня 1919 р. – 26 травня 1920 р.)
o І. Мазепа – голова, міністр внутрішніх справ
o М. Ковалевський – міністр земельних справ → А. Степаненко
o Б. Мартос – міністр фінансів
o Й. Безпалко – міністр праці
o В. Петрів – в.о. військового міністра → В. Сальський
o А. Лівицький – міністр юстиції
o Серг. Тимошенко – міністр шляхів
o М. Шадлун – міністр народного господарства
o Д. Одрина – міністр здоров’я і опіки
o І. Паливода – міністр пошт і телеграфів
o М. Черкаський – міністр пресий пропаганди
o І. Огієнко – міністр культів
o П. Красний – міністр єврейських справ
o Н. Григоріїв – міністр освіти
o Л. Шрамченко – державний секретар
o Заст.міністра: земельних справ – І. Часник
внутрішніх справ – П. Христюк

Рада Народних Міністрів ДИРЕКТОРІЯ УНР+/-ЗУНР

(квітень 1920 р. – 19 травня 1920 р.)
o І. Мазепа – голова, не підписував Варшавську угоду і виступав проти такої
політики С. Петлюри, тому 19 травня 1920 р. оголосив про відставку РНМ УНР
o А. Лівицький – заступник, міністр судівництва
o В. Сальський – міністр військових справ
o М. Білинський – міністр внутрішніх справ
o І. Фещенко-Чопівський – міністр народного господарства
o С. Стемповський – міністр земельних справ
o П. Холодний – міністр освіти
o І. Липа – міністр сповідань
o В. Липинський – міністр закордонних справ
o М. Кривецький – міністр фінансів
o П. Пилипчук – міністр шляхів
o І. Косенко – міністр пошт і телеграфів
o С. Шелухин – державний секретар
o Д. Симонів – державний контролер
o Г. Юзефський – заст. міністра внутрішніх справ
З 25 травня 1920 р. голова –В. Прокопович, з 16 жовтня 1920 р. – А. Лівицький
→ поразка Директорії, еміграція, уряди в еміграції.
 Брестський мир 9 лютого (27 січня) 1918 р.
Умови:
- Заради укладення миру з УНР Німеччина і Австро-Угорщина давали згоду на
передачу УНР Холмщини й Підляшшя;
- У складі Австро-Угорщини західноукраїнські землі мали виокремитись в окремий
коронний край;
- Сторони відмовлялись від взаємних претензій на відшкодування збитків,
спричинених війною;
- Обмін військовополоненими;
- Відновлення економічних відносин;
Зобов’язання УНР:
За першу половину 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині
60 млн. пудів хліба
2750 тис. пудів м’яса (живою вагою)
Іншу сільськогосподарську продукцію та промислову сировину.
З Росією мир Німеччина і Австро-Угорщина уклали 3 березня 1918 р. Раднарком зобов’язувався визнати
законність уряду УЦР на території України і визнати умови договору УНР з Німеччиною і Австро-
Угорщиною, а також укласти мир з Україною.
Наслідки:
Звільнення УНР від більшовиків після першої війни УНР з більшовицькою Росією;
Утвердження кордонів УНР, сформованих за етнографічною ознакою;
Встановлення залежності від німецької сторони, яка використала становище
України для розв’язання власних продовольчих та політичних проблем в обмін на
обіцянки про створення умов для возз’єднання українських етнічних територій у
складі України.
Унеможливлення розвитку відносин України з країнами Антанти, які вийшли
переможцями в Першій світовій війні й визначали зміни на геополітичній карті
повоєнної Європи. Залишившись сам на сам у боротьбі за незалежність з білою і
червоною Росіями, Україна зазнала поразки.

Державний переворот і утворення Української Держави

П. Скоропадського
29 квітня 1918 р. – УЦР провела останнє засідання на якому депутати без обговорення
затвердили Конституцію УНР. За спогадами М. Грушевський був
проголошений президентом УНР, хоча Конституція не передбачала
такої посади.
29 квітня 1918 р. – у приміщенні цирку зібрались делегати Всеукраїнського
хліборобського конгресу. Коли у ложі з’явився П. Скоропадський, у
залі залунали вигуки «Хай живе гетьман!».
29 квітня 1918 р. – Універсал гетьмана Скоропадського «Грамота до всього
українського народу» та «Закон про тимчасовий державний
устрій України».
Умови: 1) гетьман зобов’язується «негайно збудувати державну
владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і
можливості творчої праці»;
2) УНР ліквідовується, а замість неї постає Українська Держава;
3) тимчасово, до обрання парламенту, законодавча влада
зосереджується у гетьмана. Строки і порядок скликання парламенту
не визначалися;
4) за гетьманом залишається вся повнота влади;
5) усі універсали та закони УЦР, закони Тимчасового Уряду –
скасовуються.
30 квітня 1918 р. – прибічники гетьмана захопили всі державні установи. Австро-
угорські та німецькі війська не перешкоджали перевороту
Скоропадського, бо очікували, що він зможе виконати невиконані
брестські обіцянки УЦР.
Травень 1918 р. – у Києві відбувся з’їзд представників промисловців, фінансистів і
поміщиків, який утворив Раду промисловості, фінансів і сільського
господарства (Протофіс).
Липень-серпень1918 р. – загальний страйк залізничників (200 тис. осіб).

14 листопада 1918 р. – Скоропадський проголошує курс на федеративний зв’язок з

білогвардійською Росією.

Внутрішня політика Скоропадського була не надто вдалою. Пообіцявши вжити заходів

до викупу земель у великих землевласників за справжньою вартістю з метою наділення
ділянками малоземельних хліборобів, на практиці Скоропадський зумів банально
відновити поміщицьке землеволодіння. Під тиском Протофісу гетьманський уряд пішов
у наступ на робітництво з метою знищити поступки, завойовані в революційну добу
(+зобов’язання на поставки в умовах Брестського миру). Селяни ж не бажали віддавати
поміщикам землю, а державі свою продукцію (+зобов’язання на поставки в умовах
Брестського миру).

Національно-культурна політика Скоропадського на відміну від економіку була більш

вдалою:
o Українізовано державний апарат;
o Прийнято закон про обов’язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та
географії України в середній школі;
o Створено українські гімназії (бл. 150);
o Розпочато процес заснування українських університетів;
o При російськомовних університетах відкривалися українознавчі кафедри: мови, літератури,
історії, права;
o У листопаді1918р. гетьман оголосив про створення Української Академії Наук (12 академіків,
президент – В. Вернадський, секретар – А. Кримський);
 o Організовано національну Бібліотеку України, Національний Архів України, Національну
галерею мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр.
Армія Скоропадського складалася з Запорозької дивізії (з полком гайдамаків), двох
дивізій синьожупанників, дивізії сірожупанників і сердюцької (гвардійської)
добровольчої дивізії. Восени 1918 р. у Білій Церкві було сформовано бригаду січових
стрільців.

Зовнішня політика Скоропадського. За умовами Брестського договору Росія мала

укласти мир з Україною.
У травні 1918 р. – до Києва прибула російська делегація з Х.Раковським та
Д.Мануїльським. Українську сторону представляв С. Шелухін.
12 червня 1918 р. – сторони підписали попередній договір про припинення стану війни
між Україною і Росією.
Відновлювалися поштові, телеграфні, залізничні та інші комунікації. У питання про делімітацію
кордону згоди не дійшли. Х Раковський навмисно затягував переговори чекаючи на перемогу Антанти,
щоб умови Брестського договору стали не дійсними.
Після розпаду Австро-Угорщини у жовтні 1918 р. Холмщина і Підляшшя опинилися під владою
польської адміністрації.
Кайзерівська влада не бажала віддавати Крим з величезною базою військового флоту у
Севастополі Україні, а тому наказала Запорозькій дивізії відступити за Перекопський перешийок, а
владу передала колишньому царському генералу С. Сулькевичу, що не приховував бажання зберегти
Крим для єдиної неподільної Росії. Скоропадський оголосив блокаду Криму і восени 1918 р.
С. Сулькевич пішов на поступки і вирішив укласти союз з Українською Державою.
У березні 1918 р. виникло бессарабське питання. Румунія після укладення договору з Австро-
Угорщиною поспішила анексувати Бессарабію. Скоропадський розірвав відносини з Румунією і
заборонив вивозити туди будь-які товари. Тільки через півроку, коли виникла необхідність пошуку
компромісу з Антантою було відновлено відносини з Румунією. Бессарабське питання відкладалося на
невизначений термін.
Восени 1918 р. розпочалися переговори про об’єднання Кубанської Народної Республіки з
Українською Державою. 21 жовтня 1918 р. договір було підписано. Але сталося це запізно, бо на
Північному Кавказі почала формуватися білогвардійська Добровольча армія генерала А. Денікіна

Рада Міністрів (Гетьманський уряд)

(2 травня – 14 листопада 1918 р.)
o Ф. Лизогуб – голова, прем’єр-міністр
o М. Василенко – віце-прем’єр, міністр освіти
o М. Чубинський – міністр юстиції
o І. Кістяковський – міністр внутрішніх справ
o В. Зеньковський – міністр ісповідань
o О. Рогоза – міністр військових справ
o Б. Бутенко – міністр шляхів сполучення
o В. Любинський – міністр охорони здоров’я
o Ю. Соколовський – міністр продовольства
o Д. Дорошенко – міністр закордонних справ
14 листопада 1918 р. П. Скоропадський відправив у відставку уряд Ф.Лизогуба, оскільки мав
створитись новий уряд, що взяв би курс на федерацію з Росією.
Причини падіння української держави Скоропадського
Згортання революційних завоювань, досягнутих у зв’язку з падінням
самодержавства
Втрата окупаційних функцій австро-німецькими гарнізонами в Україні після
Листопадової революції в Німеччині та розпаду Австро-Угорщини
Нездатність гетьмана опертися на війська Антанти
Конфронтація гетьмана майже з усіма українськими політичними партіями
Неможливість для гетьмана знайти спільну мову з російськими білогвардійцями
Війна гетьманської й окупаційної адміністрацій з селянськими масами, які бажали
негайно поділити поміщицьку землю на зрівняльних засадах.

ДИРЕКТОРІЯ УНР
Серпень 1918 р. – утворено Український національний союз (УНС), що проголосив
своєю метою створення суверенної демократичної держави
парламентського типу.
14 листопада 1918 р. – в Києві відбулося таємне засідання на якому створили орган з
п’яти осіб для керівництва повстанням проти гетьмана –
Директорію (голова – В. Винниченко, збройні сили очолив
С.Петлюра).
Директорія уклала угоду про нейтралітет з Великою солдатською радою окупаційних військ і повела
січових стрільців на Київ. Запорозька та сірожупанна дивізії Скоропадського визнали владу Директорії
після бою під Мотовилівкою. На початку грудня війська керовані Петлюрою зайняли Одесу.
14 грудня 1918 р. – бойовики більшовиків та єврейських соціалістичних партій підняли
повстання в Києві, але владу не здобули. П. Скоропадський
переховувався у місті, а потім у мундирі німецького офіцера виїхав
до Берліна. Владу захопила Директорія.

Директорія УНР та Антанта

11 листопада 1918 р. – Німеччина підписує акт капітуляції, Брестський мир стає
недійсним.
23 листопада 1918 р. – війська Антанти десантуються у Севастополі.
2 грудня 1918 р. – до Одеси прибуває французький військовий корабель «Мірабо»
(війська Петлюри залишають нещодавно взяту Одесу).
13 січня1919 р. – в Одесі розташовується штаб французької десантної дивізії.
Січень-лютий 1919 р. – війська Антанти беруть під контроль Херсон і Миколаїв.
Загалом Антанта допомагала білогвардійцям Денікіна відновлювати єдину неподільну Росію, не
визнавала УЦР, не визнавала владу Скоропадського і не збиралася визнавати Директорію. Директорія
не мала змоги воювати проти Антанти. Окрім того, Польща намагалися відновити кордони Речі
Посполитої. Більшовики почали пропаганду за боротьбу проти Антанти, до якої включилися і
українські есери. Вже в квітні 1919 р. стало зрозуміло, що Антанта більше не може воювати не може, а
її війська покинули порти України і Криму.
26 грудня 1918 р. – Директорія затвердила склад уряду – Ради Народних міністрів УНР.
22 січня 1919 р. – Універсал Директорії УНР «Акт злуки УНР і ЗУНР».
23 січня 1919 р. – перша сесія Трудового Конгресу у Київському оперному театрі.
Конгрес затвердив акт про утворення єдиної соборної України, обговорив питання про владу в Україні,
внутрішню та зовнішню політик, до складу Директорії включено президента ЗУНР – Є. Петрушевича.

Друга війна РСФРР з УНР (грудень 1918 р. – червень 1919 р.)

28 листопада 1918 р. – сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України
Склад уряду:
Г. П’ятаков – голова
Ф.Сергєєв
К. Ворошилов
В. Затонський
Е. Квірінг
Ю. Коцюбинський
М. Подвойський
О. Шліхтер
3 січня 1919 р. – армія Антонова-Овсієнко увійшла до Харкова.
4 січня1919 р. – утворено Український фронт під командуванням В. Антонова-Овсієнко.
12 січня 1919 р. – радянські війська захоплюють Чернігів.
16 січня 1919 р. – Директорія офіційно оголошує війну РСФРР.
19 січня 1919 р. – радянські війська захоплюють Полтаву.
27 січня 1919 р. – радянські війська захоплюють Катеринослав.
1 лютого 1919 р. – радянські війська захоплюють Кременчук.
2 лютого 1919 р. – Директорія тікає з Києва до Вінниці.
Після переїзду до Вінниці Директорія направляє міністрів назустріч з французьким командуванням. За
домовленістю Директорія мала вилучити зі свого складу представників соціалістичних партій,
відмовитись від більшовицької соціально-економічної політики, реорганізувати армію УНР та
підпорядкувати її союзному командуванню (так само як і Добровольча армія Денікіна). Петлюра
вийшов з УСДРП, щоб залишитись в Директорії, а Винниченко вийшов з Директорії і передав владу
Петлюрі. Чехівський подав у відставку, а головою уряду став безпартійний С. Остапенко.
5 лютого 1919 р. – радянські війська захоплюють Київ.
Березень 1919 р. – Директорія тікає з Вінниці до Проскурова → Рівне.
5 травня1919 р. – Директорія тікає до Радзивилова → Луцьк → на територію ЗУНР.
Становище Директорії ускладнилось через перехід отаманів М. Григор’єва і Зеленого (Д.Терпила) на
бік більшовиків. На початку червня 1919 р. армія УНР опинилася у оточенні між польськими та
більшовицькими військами. Реорганізувавшись армія УНР пішла у контрнаступ.
3 червня 1919р. – частини армії УНР під командуванням О. Удовиченка розбили
більшовицькі частини під Кам’янцем і захопили місто. Розпочалася
кам’янецька доба Директорії (до листопада 1919 р.).
Липень 1919 р. – загони Антонова-Овсієнко зупинили наступ військ Петлюри.
Липень 1919 р. – на Поділля перейшла Українська Галицька Армія (УГА) та уряд ЗУНР.
Це дозволило зупинити радянські війська перед Кам’янцем, через
загрозу оточення їх двома українськими арміями. УГА та армію УНР
очолив Петлюра.
Політичний курс Директорії:
o В.Винниченко і В. Чехівський відстоювали порозуміння з Москвою.
o С. Петлюра хотів зближення з Антантою.
o Криза влади – суперництво Петлюри і Винниченка.
o Влада на місцях належала виборним отаманам напівпартизанських загонів.
Соціальна політика Директорії була декларацією добрих намірів. Проголошували
відданість інтересам трудящих селян, строки й порядку поділу землі не було визначено,
на малоземельному Правобережжі Польща домоглася визнання за поміщиками
польського походження статусу іноземних → їхня земля і власність стали
недоторканими. Відданість Директорії інтересам робітників була декларативною
Отамани на місцях придушували страйки, забороняли робітничі організації, розганяли
профспілки. Панували атмосфера анархії, отаманщини, єврейські погроми.

Причини поразки Директорії:

Несприятлива міжнародна ситуація для українського державотворчого процесу.
Директорія опинилася між двох вогнів – російських білогвардійців (їх
підтримувала Антанта) і російських більшовиків (котрі побудували надміцну владу
в колишній імперії і створили потужну Червону Армію).
Ахіллесовою п’ятою Директорії була Армія УНР, яка складалася переважно з
селянських партизанських загонів. Партизани не хотіли йти далеко від власних
домівок, піддавалися більшовицькій агітації. Директорія у пропаганді програвали
більшовикам Росії.
Однією з головних причин поразки була відсутність твердо усталених поглядів на
тактику і стратегію виживання в несприятливій міжнародній ситуації.
Конфлікти між членами Директорії паралізували її дієздатність як верховного
органу влади.
Обґрунтованість рішень Петлюри укласти воєнний союз з відроджуваною Другою
Річпосполитою й досі піддається сумніву (чи варто було за умовами Варшавської
угоди 1920 р. здавати ЗУНР полякам в обмін на допомогу в боротьбі з радянською
Росією?).
 ЗУНР
18 жовтня 1918 р. – у Львові зібралася Конституанта (політики Галичини і Буковини,
митрополит Шептицький, єпископ Хомишин), що брала Українську
Національну Раду. Головою УНради обрали Є.Петрушевича.
1 листопада 1918 р. – збройні загони УНради зайняли Львів, а пізніше всю Східну
Галичину. Листопадове повстання у Львові.
9 листопада 1918 р. – УНрада утворила уряд Тимчасовий Державний Секретаріат.
Склад:
Кость Левицький – голова
Дмитро Вітовський – державний секретар військових справ,
Лонгин Цегельський – державний секретар внутрішніх справ,
Василь Панейко – державний секретар закордонних справ → С. Витвицький
Сидір Голубович – державний секретар судівництва,
Степан Баран – державний секретар земельних справ →М. Мартинець
Ярослав Литвинович – державний секретар торгівлі та промислу,
Іван Мирон – державний секретар шляхів,
Олександр Пісецький – державний секретар пошти і телеграфу
Іван Куровець – державний секретар охорони здоров'я,
Олександр Барвінський – державний секретар освіти та віросповідання,
Іван Макух – державний секретар громадських робіт,
Антін Чернецький – державний секретар праці й суспільної опіки,
Степан Федак – державний секретар продовольства (Харчовий уряд).
Після втрати державної території в липні 1919 р. керівництво ЗУНР перебувало у Кам'янці-
Подільському, від листопада 1919 – в еміграції. 1 серпня 1920 Є. Петрушевич сформував у Відні
закордонний (екзильний) уряд ЗУНР. Після рішення Ради послів держав Антанти включити Східну
Галичину до Польщі цей уряд припинив існування 15 березня 1923 р.
9 листопада 1918 р. – УНрада затвердила назву держави – Західно-Українська
Народна Республіка.
13 листопада 1918 р. – Закон про державну самостійність українських земель колишньої
Австро-Угорської імперії.
22 листопада 1918 р. – напад поляків на ЗУНР. Уряд перемістився з Львова до
Тернополя → Станіславова.

22 січня 1919 р. – Акт злуки УНР і ЗУНР

 Українсько-польська війна
Внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії Польща відновила свою незалежність. Формуючу
Другу Річ Посполиту, поляки заявили свої претензії на всю Галичину (в т.ч. українську східну). У
Галичині загалом було три протидіючих табори – поляки, українці що підтримували ЗУНР, та українці
що підтримували соціалістичні уряди і були переконаним радянофілами (частина УСДП, що в 1899 р.
вийшла з РУРП підтримувала ідеї Комуністичної партії Західної України (КПЗУ)).
22 листопада 1918 р. – поляки захопили Львів.
Грудень 1918 – січень 1919 р. – сформована ході війни Українська Галицька Армія
(УГА) вела виснажливі бої з поляками за Львів. Жодна зі сторін не
мала переваги.
Квітень 1919 р. – переломний момент у війні – проти УГА виступає 60-тис. корпус
Юзефа Галлера (сформований у Франції з польських військовополонених та
емігрантів для боротьби з більшовиками).
14 квітня 1919 р. – невдале збройне повстання комуністів у Дрогобичі.
Травень 1919 р. – поляки переходять у наступ на Галичині й Волині. УГА відступає на
територію Закарпаття, де була інтернована урядом Чехословаччини.
26 травня 1919 р. – уряд та президент ЗУНР покидають Станіславів.
Червень 1919 р. – поляки захоплюють майже всю Галичину.
9 червня 1919 р. – УНрада наділила президента ЗУНР Петрушевича повноваженнями
диктатора. Петрушевич призначив нового керівника УГА –
наддніпрянського генерала О. Грекова.
Червень 1919 р. – «Чортківська офензива». УГА під командуванням Грекова
переходять наступ і відвойовують половину території окупованої
поляками. УГА дійшло до Львова, але контрнаступ поляків відкинув
українців на попередні позиції.
25 червня 1919 р. – поляки отримали дозвіл на тимчасову окупацію Галичини «щоб
захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд».
Липень 1919 р. – УГА перейшли р. Збруч, уряд ЗУНР та Петрушевич опинилися на
території УНР.
УГА та Армія УНР об’єдналися (всього – до 80 тис. чол.). поляки захопили всю Галичину і Західну
Волинь. На Паризькій мирній конференції Польща заручилася підтримкою Франції і 25 червня1919 р.
отримала право на тимчасову окупацію Східної Галичини.
14 березня 1923 р. – Рішення Ради послів Антанти про включення Галичини до складу
Польщі. Це рішення стало остаточним фіаско українських визвольних
змагань на міжнародній арені та останнім етапом розподілу
українських земель у повоєнному світі між чотирма державами –
СРСР, Румунією, Чехословаччиною та Польщею.
Листопад 1918 р. – Буковина та Хотинщина окупована Румунією.
Листопад 1918 р. – Угорщина проголошує незалежність. Закарпаття в складі Угорщини.
Початок 1919 р. – з дозволу Антанти Чехословаччина захопила зх. Закарпаття, а Румунія
– пд.-зх. Закарпаття.
Вересень 1919 р. – за Сен-Жерменським договором Перша Чехословацька республіка
приєднала Закарпаття під назвою – Підкарпатська Русь.
 Боротьба за владу у 1919 – 1920 рр.
На початок 1919 р. радянська влада в Україні активізувалася і почала
відновлюватись. Весною 1919 р. почалась активна боротьба білогвардійців Денікіна
проти Червоної Армії (пізніше до цієї боротьби долучи чала Кавказька білогвардійська
армія П. Врангеля). УНР та ЗУНР воювали проти червоних, білих і поляків. Окрім цих
воюючих таборів на Катеринославщині процвітала анархістська Гульйпільська
республіка Н. Махна.
Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала
Денікіна. Антинародна політика білого режиму викликала масовий опір населення. У
тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони
Нестора Махна.
У листопаді 1919 р. відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії
вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У
черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.
На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила
денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.
Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.
 Радянська влада на Україні
6 січня 1919 р. – Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву
держави – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР)
(з 1936 р. – УРСР).
Лютий 1919 р. – уряд переїжджає з Харкова до Києва. Ленін на найвищу посаду
надсилає Х. Раковського, а уряд перейменовують на російський манер
у Раду народних комісарів.
Голови РНК УСРР/УРСР
Християн Раковський (1919-1923)
Влас Чубар (1923-1934)
Панас Любченко (1934-1937)
Михайло Бондаренко (1937)
Дем'ян Коротченко (1938-1939)
Леонід Корнієць (1939-1944)
Микита Хрущов (1944-1946)
Березень 1919 р. – ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад ухвалює першу Конституцію УСРР та
обирає ЦВК України на чолі з Г. Петровським.
У різні роки головами ВУЦВК/ЦВК були Медвєдєв, Затонський і Петровський.
1 червня 1919 р. – декрет ВЦВК, згідно з яким РСФРР та УСРР об’єднували: 1)
військові організації і військове командування; 2) ради народного
господарства; 3) управління залізничним транспортом; 4) наркомати
фінансів; 5) наркомати праці. Все управління об’єднаних галузей – з
Москви.
14 червня 1919 р. – ВУЦВК схвалив декрет про утворення «воєнно-політичного
союзу». Почалася епоха воєнного комунізму (продрозкладка,загальна
трудова повинність, реквізиції, заборона торгівлі, товарно-грошових
відносин, приватної власності і т.д.)
31 серпня 1919 р. – білі захоплюють Київ.
16 грудня 1919 р. – радянські війська зайняли Київ і почали розгром денікінців.
11 грудня 1920 р. – у Москві відбулося засідання ВУЦВК і Раднаркому УСРР на якому
затвердили склад Всеукрревкому – центрального тимчасового
надзвичайного органу радянської влади в Україні.
перебував у Харкові. Припинив своє існування у лютому 1920 р., коли влада
перейшла до Раднаркому (Х. Раковський) і ВУЦВК (Г, Петровський).
склад:
Г. Петровський (голова),
В.Затонський,
Д.Мануїльський,
Г.Гринько,
В.Качинський.
 Білі на Україні (Денікін)
4 травня 1919 р. – Денікін захоплює Луганськ
Червень 1919 р. – білогвардійці захоплюють Харків, Катеринослав, Лівобережну Україну. Денікін
намагається блокувати наступ УНР на Одесу та не допустити захоплення Києва
війська УНР.
31 серпня 1919 р. – радянські органи влади покидають Київ. Армії УНР та УГА зустрічаються з
Добровольчою армією Денікіна під командування генерала М. Бредова.
За наказом отамана Петлюри війська УНР не чинили опору. Бредов домігся від командувача УГА
генерала Кравса згоди на відступ з Києва до Василькова. Петлюра не брав участі у Київському поході
(пізніше його назвуть – «київська катастрофа», а відступ армій УНР та УГА з Києва наклав
негативний відбиток на всі подальші події національно-визвольного руху України).
На захопленій білогвардійцями території утворили три області – Харківську, Київську і
Новоросійську, їх очолювали генерал-губернатори з необмеженими повноваженнями. Відновлено
царське законодавство, що забороняло викладання українською мовою. Відновлено поміщицьке
землеволодіння, 8-годинний робочий день визнавався, але відкладався до мирних часів. Ненависть до
більшовизму у денікінців часто трансформувалася у антисемітизм. Частими були єврейські погроми, а
проти денікінців почали діяти партизани, євреї, селяни, робітники. Найістотнішу роль у розгромі
Денікінців відігравали загони Нестора Махна. У серпні 1919 р. Махно реорганізував загони у
Революційно-повстанську армію України (махновці).

Директорія УНР
Після переходу УГА на бік Денікіна ситуація в УНР так погіршилася, що отримала назву
«листопадова катастрофа». У дієвій армії УНР залишилось 8-10 тис. бійців. Наприкінці 1919 р.
денікінська влада занепадала, більшовицька тільки формувалася, а державні органи УНР розпалися на
кілька частин.
Члени Директорії А. Макаренко і Ф. Швець були відряджені в Європу. Голова Директорії С.
Петлюра виїхав до Варшави на перемовини з поляками, де перебувала частина уряду та українська
дипломатична місія на чолі з А. Лівицьким. 25 жовня1919 р. Петлюра отримав згоду Раднаркому на
виділення для Армії УНР певної території. У той же час генерал УГА Тарнавський таємно уклав
домовленість (6 листопада 1919 р.) з білогвардійцями про перехід на їхню сторону УГА. Денікінці
почали черговий наступ без жодного опору з боку УГА. Порятунок з «трикутника смерті» знайшли у
партизанському поході у тил білих і червоних. Командувач Армії УНР генерал М. Омелянович-
Павленко 6 грудня 1919 р. вирушив у 5-місячний «Перший зимовий похід» (грудень 1919 – травень
1920 рр.). Похід не мав практичних наслідків, але сприяв продовженню національно-визвольної
боротьби.
Квітень 1920 р. – Варшавська угода (Петлюра здав ЗУНР полякам в обмін на допомогу
в боротьбі проти більшовиків)
Умови: 1) Польща визнавала незалежність УНР та Директорію на чолі з
Петлюрою за владу.
2) польський уряд зобов’язувався не укладати міжнародних угод спрямованих
проти України.
3) українському населенню в Польщі, як і польському в Україні гарантувалися
національно-культурні права.
4) УНР офіційно погоджувалися на анексію Польщею Східної Галичини, Західної
Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння, Холмщини.
24 квітня 1920 р. – між Польщею й УНР було укладено військову конвенцію, суть якої
полягала у об’єднанні сил для боротьби з більшовиками.
 Польсько-радянська війна
25 квітня 1920 р. – війська Пілсудського увійшли на Україну разом з армією УНР.
Дислоковані біля Вінниці бригади УГА, що після розгрому Денікіна перейшли на бік радянської влади,
приєдналися до них, але польське командування роззброїло галичан.
6 травня 1920 р. – поляки та УНР захопили Київ.
12 травня 1920 р. – Червона Армія захопила Київ, поляки евакуювалися.
13 серпня 1920 р. – радянські війська захопили польську фортецю Модлін.
14 серпня 1920 р. – поляки здійснюють контрнаступ і розгромлюють радянські війська.
Перемога поляків над Червоною Армією була названа «Чудом над Віслою».
Серпень 1920 р. – поляки та радянська влада починають перемовини у Мінську.
12 жовтня 1920 р. – перемир’я на радянсько-польському фронті.
Березень 1921 р. – Польща, РСФРР, УСРР підписали Ризький мир.
Сформувалися кордони УСРР та Польщі, а також УСРР та РСФРР.
За ІІ Річчю Посполитою було юридично закріплено приєднання Холмщини, Підляшшя, а також західної
частини Волині й Полісся. Після підписання цього договору еміграційний уряд ЗУНР висловив протест
у Лізі Націй. Питання Галичини на деякий час залишилось відкритим. Лише через два роки, 14 березня
1923 р., на вимогу польського уряду Рада послів Антанти прийняла остаточне рішення про приєднання
Галичини до Польщі з умовою надання українському населенню автономії. Умови країн Антанти були
суто декларативними. Протягом усього міжвоєнного періоду Варшава їх ніколи не дотримувалася.

Галицька Соціалістична Радянська Республіка

Галицька Соціалістична Радянська Республіка була створена керівництвом РСФРР під час походу
Червоної армії на Польщу як політична структура та плацдарм для подальшої комуністичної експансії в
Центральну Європу.
15 липня 1920 р. – Галревком опублікував декларацію «До працюючих всього світу, до
урядів Соціалістичних Радянських Республік і до урядів усіх
капіталістичних держав», у якій проголосив про створення ГСРР.
11 серпня 1920 р. – в Тернополі відбувся перший пленум ЦК КПГ, на якому затверджено
новий склад п'ятичленної колегії Галревкому (Політбюро ЦК КПГ):
Володимир Затонський (голова), Михайло Баран (заступник голови), Михайло
Левицький, Казимир Литвинович, Арнольд Бараль.
21 вересня 1920 р. – ГСРР припинила своє існування (після відступу Червоної армії з
території Галичини).

Розгром Врангеля та Петлюри

Білогвардійська армія Врангеля, яка утримувала Крим, вирішила скористатися
радянсько-польською війною і розгорнула наступ на Україну. Упродовж червня-
листопада 1920 р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши
в Криму радянську владу.
21 листопада 1920 р. – внаслідок запеклих боїв з Червоною армією Армія УНР залишила
Україну і перейшла кордон з Польщею (де війська були інтерновані). Радянська окупація УНР.
Листопад 1921 р. – «Другий Зимовий похід» частин Армії УНР під командуванням
Ю.Тютюнника, став останньою спробою українських національно-державних сил
відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-
визвольних змагань 1917-1921 рр.