Після стрітення першим святом було благовіщення присвятої богородиці.

Воно пов'язано з багатьма прикметами та забубонами.

У народі вважалося, що рік буде щасливим, якщо свято препадає на суботу або неділю,
якщо ж на п'ятницю не щасливим.
На благовіщення не можна було працювати, навіть пташка гнізда не в'є.
Кажуть, що в цей день бог благословляє землю й відкриває її для сівби , а тому лише
після благовіщення можна було розпочинати польові роботи.
Від благовіщення все починало розти.
Розквітали проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава.
З давніх давен люди вірили, що в цей день рослини мають чудодіну силу.
Усі поспішали на узлісся, де ріс ряст, щоб босоніж пританцьовуючи накликати топчу,
топчу ряст, дай боже того року діждати і ряст, потоптати.
Це означало, що людина, котра доторкнецця, до живої природи,набереться життєвої
сили, щоб дожити до наступної весни.
З часом обряд відійшов у минуле, а фрезеологізм набув такого значення "жити-ходити
по землі".
А про тяжко хворого казали, що йому рясту не топтати.
У цей день водили перший веснянний хоровод - кривий танець.
Дівчата бралися за руки, довгою черідкою бігали поміж вербовими кілочками
застромленними в землю, співаючи - ми кривогу танцю йдемо, кінця йому не знайдемо.