Корова — головна, проте не єдина священна тварина Індії. Також тут вшановують мавп, змій та слонів. Окремі штати мають власних священних тварин, наприклад, щурів. Гороскопи відіграють провідну роль у житті індусів. За ними обирають пару і визначають дату весілля. Народитись у несприятливий астрологічний період — справжнє лихо. Ліва рука за індійським звичаєм - "нечиста", нею не можна брати зі столу їжу і торкатися святинь. Взуття, яке знімають перед індійським храмом, заборонено брати з собою всередину. Ні в пакеті, ні у рюкзаку. Але за невелику плату його можна залишити під наглядом. Хорошою прикметою в індусів вважається доторкнутись до представника білої раси. Прикраси, якими доповнюють свій образ індуски, несуть інформацію про статус, сімейне положення та інші особисті якості. Тож туристкам не радять приміряти вподобаний браслет чи намисто, не знаючи про традиційний зміст прикраси. Аксесуари зі шкіри в Індії сприймають як натяк на завдану тварині кривду. Традиції забороняють входити із ними до храму. Розпущене жіноче волосся — просто неподобство в індійському суспільстві. Якою б не була довжина, звичай диктує збирати його в косу або жмут. . Одруження з деревом — практикується в Індії й для хлопців, й для дівчат. Це звичай, який дозволяє фіктивно одружитись і, зрубавши дерево, одразу овдовіти. Його використовують, коли наречена для молодшого сина знайдена, а для старшого — ще ні. Молодший не може створювати сім'ю першим, тому старшому доводиться готуватись до "дерев`яного весілля". Кидання немовлят з башти — обряд, що має подарувати дитині щастя й успіх, якщо та виживе. Дійство відбувається у храмі Грішнешвор на 15-метровій висоті. Внизу очікують люди з імпровізованим тентом — ковдрою, полотном чи брезентом.
(Нажаль не змогла знайти якісних фото цього дійства)
Туалет в країні з проблемною гігієною не заведено називати прямо — туалетом. У розмові це місце шифрують дивною назвою “номер один” Туалетний папір в Індії майже не використовують, а надають перевагу ополіскуванню водою. Цю процедуру виконують тільки лівою рукою. Індійські звичаї не схвалюють розмов за обіднім столом і недоїдків у тарілці. Тому в Індії не вийде зустрітися, щоб щось обговорити в ресторані. Весільні традиції та звичаї За індійською традицією, весілля – це не тільки спілка двох людей, які кохають одне одного, це ще й об’єднання двох родин, що з цього часу будуть поєднані нерозривним зв’язком і горі, й у радощах Як правило, 90% молодих людей знайомлять батьки, які попередньо домовляються про одруження своїх дітей. Тому вважається, що наречені уперше бачать одне одного на весіллі. Традиції забороняють не лише розлучення, а й повторний шлюб. Цивільні шлюби тут неприпустимі Ще одна особливість індійського шлюбу – свій вердикт про щасливий чи нещасний шлюб висловлюють астрологи. Один із традиційних обрядів – це розпис Мехенді. Перед весіллям нареченій, її дружкам та подругам, а також усім дівчатам з її боку наносять вигадливі візерунки хною на кисті рук і ступні ніг. На правій долоні нареченої серед флористичних малюнків заховане ім’я нареченого, яке він повинен знайти підчас першої шлюбної ночі. Доки тримається малюнок мехенді, молода може не працювати й не готувати їсти в новому домі, оскільки малюнок вважається священним. Саме під час вечері в нареченої відбувається знайомство двох родин. Усі родичі заздалегідь готують привітання в вигляді пісень і танців Phere – це найбільш сакральний обряд на весіллі, коли священики співають мантри й пов’язують молодих нерозривними узами. Невід’ємною частиною цієї традиції є прохід молодих через сім вогняних кіл, перш ніж вони стануть подібними до Шиви й Шакті та їх шлюб благословлять боги. Сімейні традиції Індії наказують жінці вважати чоловіка не людиною, а божеством. Основна мета життя для неї — забезпечувати його добробут. Жінку, що померла раніше за чоловіка, вважають святою. У давнину, в Індії практикували звичай спалювати вдову на одному багатті з тілом померлого чоловіка. Витрати на весілля, яке в Індії справляють гучно й на 700-800 гостей, покриває родина нареченої. Індійські молодята обмінюються не обручками, а гірляндами з квітів. Народження дівчинки розглядається всюди в Індії, як велике нещастя. Убивання новонародженої дівчинки практикувалося ще сто років тому абсолютно відкрито і, найімовірніше, має місце і тепер; головним чином, у вищої касти, в брахманів. Фактично різниця між чисельністю осіб жіночої і чоловічої статі дуже значна. В той час, як у всіх країнах з нормальним приростом населення число жінок завжди перевищує число чоловіків, в Індії навпаки на 60 відсотків чоловіків доводиться всього 40 відсотків жінок. Особливе ставлення в Індії і до взуття людини. Підошви туфель тут у жодному разі не повинні бути звернені в чийсь бік, - це вважається знаком зухвалого нешанування. Взуття обов'язково знімають перед тим, як увійти до офісу, до медичних закладів, до чужого дому. Звільняються від неї і перед похованнями та храмами. Ідеальним місцем смерті для індусів вважають береги священної ріки Ганг. Фактично єдиний вид поховання - це кремація. 99% усіх померлих кремують, як правило, на відкритих майданчиках вздовж річок, а прах розсіюють над священною водою Гангу. Якщо кремація пройшла далеко від Гангу, то нерідко родичі воліють зберігати прах вдома до зручного моменту, коли хтось поїде в ту частину Індії, де протікає священна ріка і розвіє прах над її водами. В Індії широко поширене самоспалення жінок. Ритуальне самоспалення вдови індуси називають словом «саті». Зазвичай саті відбувається на березі річки чи якогось іншого водоймища. Перед обрядом вдова здійснює церемоніальне обмивання, розпускає волосся і вдягає своє найкраще вбрання і прикраси. За традицією, вдова мусить здійснити обряд протягом чотирьох місяців після смерті чоловіка. У тому разі, якщо вдова оголосила про рішення зійти на вогнище, вона не має права відмовитися. Те, що в очах європейців є дикістю, для багатьох індусів - духовне піднесення, подвиг. Втім, офіційно такий ритуал суворо заборонений в країні. Для індійців навмисне чи випадкове вбивство змії - тяжкий гріх. На півдні країни над убитою змією обов'язково промовляються жалобні мантри. Її останки накривають шовковою тканиною, розшитою ритуальним візерунком, кладуть на поліна сандалового дерева і спалюють на похоронному багатті. Дякую за увагу!