РУКОПИС КНИГИ Аналітична хімія

Міністерство охорони здоров’я України
Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти
АНАЛІТИЧНА ХІМІЯ
ПРАКТИКУМ
Навчальний посібник для студентів фармацевтичних
факультетів ІІІ та IV рівнів акредитації
2012
Автори
Т.Д. Рева, доц., канд. хім. наук; В.Л. Сліпчук, доц., канд. пед. наук;
Г.М. Зайцева, доц., канд. хім. наук; О.М. Чхало, асистент;
С.М. Гождзінський, доц., канд. хім. наук; В.О. Калібабчук,
завідувач кафедри, проф., доктор хім. наук (кафедра медичної та
загальної хімії Національного медичного університету імені О.О.
Богомольця); Л.М. Рудковська, провідний інженер (Інститут
загальної та неорганічної хімії імені В.І. Вернадського НАН
України).
Навчальний посібник складено у відповідності з вимогами типової

програми з аналітичної хімії для студентів вищого фармацевтичного закладу
та фармацевтичних факультетів вищих навчальних закладів III - IV рівнів
акредитації. Навчальний посібник складається з трьох розділів, які
відповідають розподілу навчального матеріалу з аналітичної хімії на три
модулі за кредитно-модульною системою: Модуль 1 Якісний аналіз. Модуль
2 Кількісний аналіз. Модуль 3. Інструментальні методи аналізу. Кожний
розділ поділено на частини, що відповідають темам практичних занять за
робочим планом програми. У посібнику використано досвід викладання
аналітичної хімії на фармацевтичному факультеті Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця.
2
ВСТУП
Наука «аналітична хімія» сформувалася в XVIII–XIX століттях. Існує

багато визначень цієї науки. Найбільш коротким і очевидним є наступне:
«Аналітична хімія – наука про визначення хімічного складу аналізованого
зразка (лікарського засобу, субстанції, сировини для виготовлення ліків
тощо)».
Аналітичну хімію звичайно відносять до прикладних наук, але вона має
свій предмет фундаментальних досліджень, що не збігається з предметами
інших наук. Якщо для інших хімічних наук основний інтерес представляють
типові (загальні) властивості речовин, що відносяться до тих або інших
класів або груп, то для аналітичної хімії найбільш важливі характеристичні
властивості речовин, що відрізняють кожний індивідуальний об'єкт від інших
об'єктів того ж класу. Наприклад, загальні властивості спиртів вивчають
хіміки-органіки, а способи визначення спиртів взагалі і кожного окремого
спирту (наприклад, етанолу) розробляють аналітики. Для цього вони
виявляють ті особливості хімічних і фізичних властивостей спиртів, що
відрізняють їх від інших органічних сполук. Ще важливіше виявити
характеристичні властивості окремих спиртів – наприклад, етанолу, – що
відрізняють їх один від одного. Вивчення характеристичних властивостей
індивідуальних об'єктів особливо важливе в тих випадках, коли вивчають
природні складні речовини, що містять суміші подібних речовин.
Не менше значення для аналітичної хімії має і фізика. Вивчення
фізичних явищ (заломлення світла, електролізу, дифузії, адсорбції,) у
минулому приводило до створення нових аналітичних методів, наприклад
рефрактометрії полярографії, хроматографії, кулонометрії, тощо і нових
аналітичних приладів. Багато складних приладів, спочатку створених
фізиками для наукових досліджень, стали згодом засобами проведення
хімічного аналізу.
Будь-яка методика аналізу включає різноманітні вимірювання.
Сучасний аналіз немислимий без вимірювальних приладів, без еталонів
хімічного складу. Тому аналітична хімія тісно зв'язана з наукою про
вимірювання і їх похибки, тобто з метрологією. Отже, тепер фізика,
математика, біологія, метрологія і деякі інші «нехімічні» науки виявилися не
менш значимими для сучасної аналітичної хімії, ніж суміжні хімічні науки.
Сучасну аналітичну хімію поділяють на три розділи:
 якісний аналіз,
 кількісний аналіз,
 інструментальні (фізичні й фізико-хімічні) методи аналізу.
Якісним аналізом визначають (відкривають) хімічні елементи, йони,
атоми, атомні групи, молекули в аналізованій речовині.
Кількісним аналізом визначають кількісний склад речовини, тобто
встановлюють кількості хімічних елементів, йонів, атомів, атомних груп,
3
молекул в аналізованій речовині.
Виділення інструментальних методів аналізу в самостійний розділ
аналітичної хімії певною мірою умовне, оскільки за допомогою цих методів
вирішуються завдання як якісного, так і кількісного аналізу. Інструментальні
(фізичні й фізико-хімічні) методи аналізу – методи, засновані на
використанні залежностей між вимірюваними фізичними властивостями
речовин і їх якісною й кількісною сполукою.
У фармації аналітичну хімію використовують:
a) для ідентифікації (визначення справжності) субстанцій;
a) для випробовування на чистоту субстанцій і визначення домішок у
лікарських засобах;
b) для ідентифікації окремих інгредієнтів (субстанцій) у лікарських
засобах, які містять декілька компонентів;
c) для кількісного визначення компонентів у лікарських засобах.
Наприклад, для перевірки справжності лікарського засобу, що містить ферум
сульфат гептагідрат (FeSO4∙7H2O) за Державною Фармакопеєю України
(ДФУ) спочатку проводять реакції ідентифікації (якісні реакції) катіонів Fe 2+
й аніонів SO42-, а потім методами кількісного аналізу визначають вміст
FeSO4∙7H2O у лікарському засобі.
4
1. МОДУЛЬ 1 ЯКІСНИЙ АНАЛІЗ
До складу багатьох лікарських препаратів входять йони різних металів,
які знаходяться у вигляді різних сполук: солей, оксидів, гідроксидів,
комплексних сполук тощо. Контроль якості лікарських препаратів
передбачає ідентифікацію (визначення дійсності) компонентів, у тому числі й
катіонів металів. Для цього найчастіше аналізовану пробу переводять у
розчин і відкривають катіони в цьому розчині.
Для відкриття катіонів використовують відповідні аналітичні реакції на
ці катіони.
Якщо аналітичні реакції включені у ДФУ (Державну Фармакопею
України) чи в окремі фармакопейні статті, то такі реакції називають
фармакопейними. Хоча для кожного катіона відомо багато аналітичних
реакцій, проте лише деякі з них використають у фармації.
Поняття «аналітичні властивості речовин».

Хімічні та фізико-хімічні аналітичні властивості речовин
З курсу середньої школи відомі такі поняття, як «фізичні властивості»

та «хімічні властивості». В аналітичній хімії використовують специфічний
термін: «аналітичні властивості речовин». Це ― певні хімічні властивості,
або фізичні властивості, або фізико-хімічні властивості, що
використовуються в аналітичній хімії. Приклади:
– йони Fe3+ проявляють хімічну властивість ― утворюють синій осад у
результаті реакції з K4[Fe(CN)6],
– йони Натрію мають фізичну властивість забарвлювати полум’я
газового пальника у жовтий колір.
Якщо використовують хімічні аналітичні властивості, то методи
аналізу називаються «хімічні методи аналізу». У хімічних методах якісного
аналізу використовують якісні аналітичні реакції. За допомогою таких
реакцій потрібний хімічний елемент чи функціональну групу перетворюють
у сполуку, яка має ряд характерних властивостей: колір, запах, утворює осад
тощо. Речовина, що використовується для проведення аналітичної реакції,
називається реагентом або реактивом.
Хімічні методи мають високу селективність, відносно прості за
виконанням, але чутливість їх не дуже висока: 10-5 – 10-6 моль/л. У тих
випадках, коли потрібна більш висока чутливість, використовують фізико-
хімічні або фізичні методи аналізу.
У фізичних методах аналізу використовують фізичні аналітичні
властивості. Наприклад, у спектральному якісному аналізі використовують
спектри випромінювання, бо кожний хімічний елемент має певний
характерний для нього спектр випромінювання. За спектром випромінювання
хімічний елемент гелій був відкритий спочатку на сонці за спектральними
5
лініями сонячного випромінювання, а потім знайдений не землі. У
люмінесцентному якісному аналізі використовують спектри
люмінесцентного випромінювання, які характерні для кожної індивідуальної
речовини.
У фізико-хімічних методах аналізу спочатку виконують відповідну
хімічну реакцію з визначуваною речовиною, а потім вимірюють відповідну
фізичну аналітичну властивість. Так, наприклад, у досліджуваний розчин
додають реагент NH4SCN. якщо в розчині є йони Fe3+, то утворюється
комплексна сполука червоного кольору. Вимірюють інтенсивність червоного
забарвлення, за величиною інтенсивності забарвлення розраховують
концентрацію йонів Fe3+ у досліджуваному розчині.
Фізичні та фізико-хімічні методи аналізу дозволяють проводити
якісний аналіз, а також кількісний аналіз. Використання цих методів часто
потребує застосування досить складних приладів та пристроїв, для
придбання яких треба витратити багато грошей. Тому в якісному аналізі
фізичні та фізико-хімічні методи аналізу використовують не так часто, як
хімічні методи.
При виконанні хімічного якісного аналізу потрібна певна кількість
речовини. У залежності від потрібної для аналізу кількості речовини методи
аналізу діляться на макрометоди, мікрометоди, напівмікрометоди та
ультрамікрометоди.
У макрометодах використовують 0,5 – 1,0г речовини або 20 – 50мл
розчину. Аналіз виконують у звичайних пробірках, хімічних стаканах,
колбах, осади відділяють фільтруванням через фільтри, наприклад паперові.
У мікрометодах використовують від 0,01 до 0,001г речовини або від
0,05 до 0,5мл розчину, для проведення аналітичних реакцій додають 1 – 2
краплі реактиву на предметне скло, осади спостерігають рід мікроскопом
Напівмікрометоди займають проміжне становище між макрометодами
та мікрометодами. Для аналізу використовують від 0,01 до 0,1г сухої
речовини або 0,5 – 5,0мл розчину. Аналітичні реакції проводять у маленьких
пробірках, розчин реактиву додають за допомогою крапельниці (у більшості
випадків по 2 – 5 крапель).
Для аналітичних визначень ультрамікрометодами використовують
спеціальне обладнання: аналітичні дослідження проводять під мікроскопом у
капілярному посуді за допомогою мікроманіпуляторів. Для проведення
аналізу ультрамікрометодами достатньо мати пробу (зразок для дослідження)
масою ≈10–9г (0,000000001г) або об’єм розчину ≈10-3мл (0,001мл).
Ультрамікрометоди використовують найчастіше у криміналістиці та інших
випадках, коли потрібно провести аналіз дуже малої кількості речовини.
Способи виконання аналітичних реакцій
Аналітичні реакції виконують «сухим» та «мокрим» способом. У

першому випадку пробу, яку аналізують, і аналітичний реагент беруть у
твердому стані і, як правило, нагрівають до високої температури. До таких
6
реакцій відносяться:
1. Реакція забарвлення полум’я. Леткі солі деяких металів на платиновій
дротині вносять у ту частину полум’я газового пальника, яка не світиться, і
спостерігають колір забарвлення полум’я. Так, наприклад, солі Натрію дають
інтенсивне жовте забарвлення полум’я, солі Купруму ― зелене тощо.
2. Реакції сплавляння аналізовану речовину з сухим реагентом (Na 2CO3;
KClO3; KNO3 Na2B4O7 тощо) при сильному нагріванні. При цьому
утворюються забарвлені продукти, колір яких залежить від наявності в
аналізованій речовині відповідних компонентів. Такі реакції використовують
для попередніх випробувань, вони мають допоміжне значення.
Основними в якісному аналізі є реакції у розчині. До розчину, що
містить досліджувану речовину, додають розчин відповідного реагент. Такі
реакції повинні супроводжуватися ефектом, який легко помітити: зміна
забарвлення розчину, утворення осаду, розчиненням осаду, виділення газу
тощо.
Основні типи хімічних реакцій,

що використовуються в аналітичній хімії
В аналітичній хімії використовують практично всі відомі типи хімічних

реакцій, а саме:
– реакції обміну з утворенням нерозчинних речовин (реакції
осадження). Більшість аналітичних реакцій (групових і характерних) є
реакціям утворення осадів, наприклад:
KCl + NaHC4H4O6 = КHC4H4O6↓ + NaCl;
BaCl2 + H2SO4 = BaSO4↓ + 2HCl;
CaCl2 + (NH4)2C2O4 = CaC2O4↓ + 2NH4Cl;
– реакції комплексоутворення використовуються як характерні реакції,
так і маскувальні реакції чи реакції розчинення осадів:
FeCl3 + 6KSCN = K3[Fe(SCN)6] + 3KCl (характерна реакція на йони Fe3+,
утворюються (тіоціанатні) роданідні комплексні йони, що забарвлюють
розчин у криваво-червоний колір);
FeCl3 + 6NаF = Na3[FeF6] + 3NаCl (реакція маскування йонів
феруму(ІІІ), які заважають проведенню багатьох якісних реакцій, утворена
комплексна сполука Na3[FeF6] досить міцна і не заважає проведенню реакцій
з іншими йонами);
AgCl↓ + 2NH3 = [Ag(NH3)2]Cl ( реакція розчинення осаду AgCl, який не
розчиняється у воді та кислотах)
– реакції нейтралізації використовують як у кількісному аналізі, так і в
якісному аналізі, наприклад:
H2SO4 + 2NaOH = Na2SO4 + 2H2O
– окислювально-відновні реакції широко використовуються в
аналітичній хімії, наприклад:
7
(це фармакопейна характерна реакція на йони йоду, шар органічного
розчинника – хлороформу, який додають до реакційної суміші у пробірці,
набуває фіолетового або фіолетово-червоного забарвлення).
Групові реакції та характерні реакції. Специфічні та неспецифічні

(селективні) реакції.
Груповими називають аналітичні реакції певного реактиву з

декількома катіонами. Приклад: для катіонів Ca 2+, Sr2+ і Ba2+ груповою може
бути реакція з сульфатною кислотою. Названі вище йони з сульфатною
кислотою утворюють білі осади CaSO4, SrSO4, BaSO4.
В якісному аналізі групові реакції дозволяють визначити наявність чи
відсутність в досліджуваній речовині певної групи йонів, а для катіонів у
систематичному аналізі ― також відділити катіони певної аналітичної групи
від решти катіонів з метою їх подальшої ідентифікації. Приклад: якщо в
аналізований розчин додати хлоридну кислоту, то можливі такі випадки:
1. Утворюється білий осад.
2. Розчин залишається прозорим.
Якщо осад не утворився (розчин залишився прозорим), то в аналізованому
розчині немає йонів Ag+, Pb2+ чи Hg22+, відпадає необхідність проводити
характерні реакції на ці йони. Утворення осаду (розчин помутнів) вказує на
наявність одного або декількох катіонів другої аналітичної групи. У такому
випадку відділяють осад, що містить катіони другої аналітичної групи, від
решти катіонів, що залишились у розчині. Осад, що містить катіони другої
аналітичної групи, використовують для визначення за допомогою
відповідних характерних реакцій, які саме катіони (Ag +, Pb2+, Hg22+) є в
досліджуваному розчині
Характерною називають реакцію за допомогою якої можна визначити
наявність певного йона в досліджуваному розчині. Характерні реакції
поділяють на специфічні реакції та селективні реакції.
Специфічною є така характерна реакція, за допомогою якої можна
визначити наявність певного йона у присутності інших йонів. Державна
Фармакопея України (далі ― ДФУ) дає таке визначення специфічності:
специфічність (specificity) — здатність однозначно оцінювати аналізовану
речовину в присутності інших компонентів, які можуть бути присутніми у
зразку. Це можуть бути домішки, продукти розкладу, допоміжні речовини
тощо. Прикладом специфічної реакції є реакція відкриття йонів NH 4+ дією
розчину лугу при нагріванні:
8
Якщо в аналізованій пробі є йони , то при нагріванні виділяється
газоподібний амоніак, який легко можна визначити по запаху або за зміною
кольору червоного лакмусового папірця. Цій реакції не заважають ніякі інші
йони.
Специфічних реакцій в якісному аналізі відомо небагато, тому
аналітики вимушені використовувати реакції, які не є специфічними. Їх
можна проводити після попереднього вилучення з аналізованого розчину
йонів, які дають подібний аналітичний ефект. Це ― селективні реакції.
Селективною називають реакцію, для проведення якої потрібно
спочатку видалити з розчину певні йони, які заважають проведенню
потрібної якісної реакції. Прикладом селективної реакції є характерна
реакція на йони К+ (взаємодія з розчином кислого виннокислого натрію:
NaHC4H4O6) з утворенням білого кристалічного осаду .
Але точно такий же ефект дають йони , а також деякі інші йони,
наприклад,
Тому перед визначенням йонів калію потрібно спочатку перевірити наявність

у розчині йонів . Якщо виявлено йони , то їх потрібно видалити, а
потім визначати йони калію.
Дробний аналіз та систематичний хід аналізу
Проведення якісного аналізу досліджуваної проби можливе двома

способами, які мають такі назви:
а) дробний аналіз;
б) систематичний аналіз.
Дробний аналіз використовують для виявлення потрібних йонів у
присутності решти йонів. Найбільш придатними для цього є специфічні
реакції (реакції, за допомогою яких можна визначити наявність певного йона
у присутності інших йонів). Але специфічних реакцій, які дозволяють
виявити потрібний йон у присутності будь-яких інших йонів, відомо
небагато. Тому для проведення дробного аналізу також використовують і
селективні реакції. Багато якісних реакцій проводять після попередньої
обробки аналізованої проби реагентами, що осаджують або маскують йони,
які заважають проведенню визначенню. Аналітичні реакції у дробному
аналізі називають дробними реакціями.
Для проведення дробного аналізу необхідно:
 підібрати найбільш специфічну реакцію (якщо вона відома) для
виявлення йонів, які треба визначити в аналізованому розчині;
9
 якщо немає специфічної реакції, вибрати відповідну селективну
реакцію та з'ясувати за літературним даним або експериментально, які
катіони, аніони або інші сполуки заважають проведенню вибраної
селективної реакції;
 установити присутність в аналізованій пробі йонів, що заважають
проведенню вибраної реакції, а також вибрати реагент, який видаляє з
розчину або маскує йони, що заважають визначенню потрібних йонів.
Систематичним аналізом називають аналіз досліджуваної суміші йонів
невизначеного складу шляхом розділення їх за певною системою на декілька
аналітичних груп.
Йони кожної аналітичної групи виділяють з розчину дією групового
реагенту, який повинен кількісно осаджувати йони відповідної аналітичної
групи, а надлишок групового реагенту не повинен заважати визначенню
йонів, які залишилися в розчині. Одержаний осад повинен бути розчинним у
кислотах або інших реагентах, щоб можна було визначити йони, що були
осаджені груповим реагентом.
Чутливість аналітичних реакцій.

Метрологічні характеристики чутливості аналітичних реакцій
Чутливість аналітичних реакції треба враховувати при виконанні

аналітичних досліджень. Адже чим менша кількість речовини, яку можна
виявити певною реакцією, тим більш чутлива ця реакція. Кількісними
характеристиками чутливості реакції є:
 межа визначення,
 граничне розведення,
 відкриваний мінімум (мінімум, що відкривається).
За пропозицією термінологічної комісії Міжнародного союзу

фундаментальної та прикладної хімії (англ. International Union of Pure and
Applied Chemistry, IUPAC) для характеристики найменшої кількості речовини
чи йонів, яку можна визначити за даною методикою, рекомендується
використовувати термін ― межа визначення.
Межа визначення ― найменший вміст компонента, при якому даною
методикою можна визначити присутність визначуваного компонента з
довірчою імовірністю 0,9 (позначається С min 0,9). Приклад: Сmin 0.9 = 0,01мкг,
означає, що даним методом визначають 0,01мкг речовини з довірчою
імовірністю 0,9. Довірчу імовірність позначають «p», тоді у загальному
вигляді межу визначення треба позначати так: Cmin p.
Чутливість реакції характеризується не тільки абсолютною кількістю
визначуваної речовини. Важливе значення має і концентрація йонів або
речовини в аналізованому розчині. Найменша концентрація йонів або
речовини, при якій можна їх виявити за даною реакцією, називається
граничною концентрацією. В аналітичній практиці використовують
"граничне розведення" – величину, обернену граничній концентрації.
10
Граничне розведення (h) розраховують за формулою:
,
де V(р-ну) – об’єм максимально розведеного розчину (у мл), що містить 1г
визначуваної речовини або визначуваних йонів. Наприклад, для реакції на
йони феруму за допомогою амоній роданіду (NH4SCN) граничне розведення
1:10000. Це значить, що навіть при розведенні розчину, що містить 1г йонів
феруму в об’ємі 10000мл (10 л), ще можливо виявити йони Fe 3+ за допомогою
даної реакції.
Відкриваний мінімум – найменша маса йонів, які можна виявити за
допомогою певної аналітичної реакції в мінімальному об’ємі дуже
розведеного розчину. Виражають його в мікрограмах (1мкг = 10 -6г). Іноді мкг
позначають грецькою літерою γ (гамма).
Чутливість реакцій значною мірою залежить від умов їх проведення (рН
розчину, нагрівання чи охолодження, додавання неводних розчинників
тощо). На чутливість реакцій впливають також сторонні йони, які в
більшості випадків присутні в розчині, що аналізується.
1.1. ЗАНЯТТЯ 1
Відомо, що основним завданням якісного хімічного аналізу катіонів й
аніонів є ідентифікація (відкриття) йонів, тобто достовірне підтвердження їх
присутності або відсутності в аналізованому об'єкті.
Це завдання можна було б легко виконати, якби для кожного йона була
відома специфічна характерна реакція, що дозволяє відкрити цей йон у
присутності інших йонів. Однак, таких специфічних реакцій відомо небагато.
Більшість аналітичних реакцій є селективними, дають аналітичний ефект з
декількома різними йонами.
В якісному аналізі селективні реакції, що використовуються для
виділення з аналізованого розчину певних груп йонів, називають груповими
реакціями, а відповідні реагенти ― груповими реагентами.
Отже, груповий реагент дає подібні аналітичні ефекти з цілою групою
йонів. Використання різних групових реагентів дозволило провести
класифікацію йонів на певні групи і розробити різні хімічні методи якісного
аналізу, які систематизують та істотно спрощують проведення якісного
аналізу різноманітних об’єктів невідомого складу.
У сучасній аналітичній хімії створено декілька хімічних методів
якісного аналізу катіонів, які використовують певний набір групових
реагентів. Ці методи одержали такі назви:
 сірководневий (сульфідний),
 аміачно-фосфатний,
 кислотно-основний,
 карбонатний,
11
 біфталатний,
 сульфідно-основний,
 тіоацетамідний.
1.1.1. Правила роботи і безпеки в хіміко-аналітичній

лабораторії
Всі студенти на першому занятті перед початком роботи в хімічній
лабораторії проходять інструктаж з техніки безпеки і ставлять свій підпис у
журналі інструктажу з техніки безпеки.
Роботу в хімічній лабораторії проводять в халатах і шапочках.
Перед початком лабораторної роботи необхідно:
 перевірити справність припливно-витяжної вентиляції та увімкнути
її за 10 - 15 хвилин до початку роботи для випадків, якщо аналітичні
дослідження можуть супроводжуватись утворенням шкідливих газів чи газів
з неприємним запахом.
 перевірити робоче місці на якому повинні знаходитися тільки
необхідні для виконання конкретної роботи реактиви, посуд та обладнання.
 уважно прочитати інструкцію до лабораторної роботи і
дотримуватися вказаної методики виконання досліду.
Під час виконання лабораторної роботи необхідно:
 економно витрачати реактиви, електроенергію, газ, дистильовану
воду, дбайливо ставитися до хімічного посуду, лабораторного устаткування.
 всі досліди, пов'язані із можливим утворенням і виділенням
токсичних, їдких речовин або речовин, які мають запах, необхідно
виконувати тільки у витяжній шафі при працюючій вентиляції;
 при нагріванні розчинів хімічних речовин на відкритому вогні або
безпосередньо на електроплитці потрібно використовувати тільки
термостійкі пробірки і колби;
 нагріваючи рідину в пробірці, останню слід тримати отвором убік
від себе та працюючих поруч товаришів;
 запах продуктів реакції, наприклад NH 3 чи SO2, визначають,
направляючи долонею повітря від отвору пробірки до себе.
 для приготування розчинів кислот концентровані кислоти необхідно
вливати у воду тонкою цівкою при безперервному перемішуванні, а не
навпаки.
Забороняється:
 приймати в лабораторії їжу; пробувати реактиви на смак, змішувати
їх за своїм розсудом.
 використовувати скляного посуду, який має тріщини або биті краї;
 закривати отвір пробірки пальцем при збовтуванні розчину у
пробірках;
 надлишок розчину реактиву з пробірки зливати назад у склянку.
 залишати без нагляду запалені пальники та інші нагрівальні
12
прилади.
 різко охолоджувати нагріті скляні посудини; це може призвести до
їх руйнування.
Після закінчення роботи у лабораторії необхідно:
 навести порядок у лабораторії, щоб на робочому місці не
залишилось ніяких реактивів та іншого обладнання.
 вимкнути все працююче обладнання, газові пальники, перекрити
постачання газу, води.
Наведені вище правила складені з урахуванням офіційного
нормативного документа «Інструкція ПІ 9.1.60-301-2004 з охорони праці під
час проведення ... аналізів, що проводяться в аналітичних лабораторіях».
1.1.2. Кислотно-основна класифікація катіонів.

Аналітичні реакції катіонів І аналітичної групи,
умови їх виконання
У фармацевтичному аналізі застосовують кислотно-основний метод, в

якому як групові реагенти беруть водні розчин кислот і основ:
 хлоридної кислоти HCl,
 сульфатної кислоти H2SO4,
 натрій гідроксиду NaOH або калій гідроксиду KOH (у
присутності гідроген пероксиду Н2О2),
 амоніаку NН3.
Повна схема систематичного аналізу катіонів по цій класифікації (як і
по будь-який іншій) практично ніколи не застосовується при контролі якості
лікарських засобів і лікарської сировини. Окремі елементи її іноді
використаються у фармацевтичному аналізі.
Катіони, що відкривають за кислотно-основним методом, поділяють на
шість аналітичних груп (табл. 1.1).
До першої аналітичної групи відносять катіони Літію Li + натрію Na+,
калію K+, а також йони амонію NH4+, бо за властивостями у сполуках він
подібний до катіона калію. Усі катіони І аналітичної групи безбарвні, їх
сполуки можуть бути забарвленими лише за умови забарвленості
відповідного аніона, наприклад, K2Cr2O7 має оранжеве забарвлення, а KMnO4
― червоно-фіолетове забарвлення.
Майже всі солі натрію, калію й амонію добре розчиняються у воді.
Немає загального реактиву, здатного утворити з кожним катіоном I
аналітичної групи сполуки, які погано розчиняються у воді. Добра
розчинність сульфідів і карбонатів, а також відсутність загального реактиву
13
характерні для катіонів І групи і відрізняють її від інших груп. Отже, для
першої аналітичної групи не існує групового реагенту.
Таблиця 1.1
КЛАСИФІКАЦІЯ КАТІОНІВ
ЗА КИСЛОТНО-ОСНОВНИМ МЕТОДОМ
№ групи Груповий реагент Катіони
Немає. Хлориди, сульфати та
1 Na+; K+; NH4+
гідроксиди розчинні у воді
HCl. Хлориди не розчиняються у воді
2 Ag+; Pb2+; Hg22+
та кислотах.
H2SO4. Сульфати не розчиняються у
3 Ca2+; Sr2+; Ba2+
воді, кислотах і лугах.
NaOH. Гідроксиди не розчиняються у
Zn2+; Al3+; Cr3+; Sn2+;
4 воді, розчиняються і в кислотах, і в
Sn(IV); As(III); As(V);
лугах.
NaOH. Гідроксиди не розчиняються у Mn2+; Mg2+; Fe2+; Fe3+;
5
воді, в амоніаку і лугах. Bi3+; Sb(III); Sb(V)
NH3. Гідроксиди не розчиняються у
Cu2+; Cd2+; Ni2+; Co2+;
6 воді, у надлишку лугу, розчиняються в
Hg2+
амоніаку, утворюють амоніакати.
Характеристика решти аналітичних груп наведена у відповідних

розділах, де розглядаються реакції катіонів відповідних груп.
1.1.2.1. Питання для самоконтролю
1. Які методики виконання реакцій використовують в якісному аналізі?

2. За якими принципами створена кислотно-основна класифікація
катіонів?
3. Які аналітичні реакції катіонів І аналітичної групи використовують в
якісному аналізі?
4. Як можна виявити у розчині наявність йонів натрію не
використовуючи ніяких реагентів?
5. Якими реакціями можна відкрити у розчині йони калію (молекулярні
та йонні рівняння реакції)?
6. За допомогою якої реакції можна визначити йони амоній? Написати
молекулярні та йонні рівняння.
7. Чи можна відкрити йони калію за допомогою Na 3[Co(NO2)6] у
розчині, який крім йонів калію містить йони амонію? Що треба зробити у
такому випадку?
1.1.2.2. Тестові питання з бази даних «КРОК 1»
14
Прочитати тестові питання з відповідями. Обґрунтувати правильну
відповідь, яка стоїть першою.
1. Досліджуваний розчин містить катіони калію і натрію. Вкажіть

реагент, який дозволяє виявити в цьому розчині катіони калію.
Кислота винна.
Цинкуранілацетат.
Кислота саліцилова.
Кислота щавлева.
Кислота бензойна.
2. Досліджуваний розчин містить катіони амонію та натрію. Вкажіть

реагент, який дозволяє виявити в цьому розчині катіони натрію.
калій гексагідроксостибат.
Реактив Несслера.
3. Який висновок про склад досліджуваного розчину можна зробити,

виходячи з того факту, що він не утворює осадів при додаванні до окремих
порцій аналізованого розчину а) HCl; б) H2SO4); в) NaOH; г) (NH4)2CO3?
Солі Натрію, Калію, амонію.
Солі Калію, Плюмбуму, Купруму.
Солі Магнію, Кальцію, Феруму.
Солі Натрію Арґентуму, Барію.
Солі Ніколу, Стронцію Меркурію(I).
4. В якісному аналізі характерною реакцією на катіони натрію є:

реакція з K[Sb(OH)6]
реакція з KI
реакція з H2SO4
реакція з(NH4)2CO3
6. Яким аналітичним ефектом супроводжується реакція виявлення

калію реагентом гідрогентартратом натрію?
Утворюється білий кристалічний осад.
Розчин набуває жовтого забарвлення.
Утворюється зелений аморфний осад.
Випадає бурий осад.
Випадає жовтий осад.
7. До I аналітичної групи катіонів за кислотно-основною класифікацією

належать:
катіони Натрію, Калію, Амонію
15
катіони Кальцію, Стронцію, Барію
катіони Арґентуму, Плюмбуму, Ніколу
катіони Алюмінію, Магнію, Цинку
катіони Калію, Барію, Бісмуту
8. У лабораторії необхідно ідентифікувати катіони амонію. Можна

використати розчин:
реактиву Несслера.
калій хромату.
цинкуранілацетату.
реактиву Чугаєва.
натрій сульфату.
9. Яка реакція визначення катіонів амонію є специфічною?

Реакція з гідроксидами лужних металів при нагріванні.
Реакція з калій гексагідроксоантимонатом.
Реакція з натрій гексанітрокобальтатом(III).
Реакція з калій тетрайодомеркуратом (II).
Реакція з натрій гексанітрокобальтатом(III).
10. При дії на аналізований розчин лугом при нагріванні виділяється

газ, що змінює забарвлення червоного вологого лакмусового паперу на синє.
Це свідчить про присутність у розчині:
йонів амонію.
карбонат-іонів.
йонів Плюмбуму.
йонів Бісмуту.
хлорид-іонів.
1.1.2.3. Лабораторна робота
1.1.2.3.1. Якісні реакції катіонів І аналітичної групи
Реакції йонів К+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину КСl, додати 3 – 5
крапель розчину NaHC4H4O6. Для утворення осаду охолодити пробірку під
краном та потерти скляною паличкою. Утворюється білий осад:
KCl + NaHC4H4O6 = КHC4H4O6↓ + NaCl
К+ + HC4H4O6‾ = КHC4H4O6↓
Дослід 2. На предметне скло нанести одну краплю розчину КСl. Поряд

нанести одну краплю розчину реагенту Na3[Co(NO2)6]. Об’єднати краплі
скляною паличкою. Звернути увагу на утворення жовтого осаду:
2KCl + Na3[Co(NO2)6] = K2Na [Co(NO2)6]↓ + 2NaCl
16
2K+ + Na+ + [Co(NO2)6]3‾ = K2Na[Co(NO2)6]↓
Реакції йонів Na+

Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину NaCl, додати 3 – 5
крапель реагенту K[Sb(OH)6]. Для утворення осаду охолодити пробірку під
краном та потерти скляною паличкою. Утворюється білий осад, який при
стоянні прилипає до стінок пробірки. Тому відразу після досліду потрібно
старанно вимити пробірку.
Рівняння реакції утворення білого осаду Na[Sb(OH)6].
NaCl + K[Sb(OH)6] = Na[Sb(OH)6]↓ + KCl
Na+ + [Sb(OH)6]‾ = Na[Sb(OH)6]↓
Дослід 2. Ніхромову дротину змочити розчином NaCl і ввести у

полум’я газового пальника. Спостерігати появу жовтого забарвлення полум’я
газового пальника.
Дослід 3. Дія реактиву метоксифенілацетатної кислоти (за ДФУ, зі

зменшеними кількостями розчинів).
До 3 – 5 крапель розчину NaCl додати 10 – 15 крапель спиртового
розчину продукту взаємодії метоксифенілоцтової кислоти з
тетраметиламоній гідроксидом. У ДФУ цей продукт називається
«метоксифенілоцтової кислоти реактив». Суміш у пробірці охолодити під
струменем холодної води, потираючи пробірку скляною паличкою.
спостерігати утворення білого кристалічного осаду. Суміш помістити у воду
при температурі 20°С і перемішувати протягом 1 хв; осад не зникає. До
суміші додати 1 мл розведеного розчину амоніаку; осад має повністю
розчинитися. До одержаного розчину додати 1 мл розчину амоній карбонату;
осад не утворюється.
Розчин тетраметиламонійної солі метоксифенілацетатної кислоти з
катіонами натрію утворює кристалічний осад натрій метоксифенілацетату
білого кольору:
Реакції йонів NH4+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину NH4Cl та додати

5 – 10 крапель розчину NaOH. Суміш у пробірці нагріти до кипіння.
Наявність амоніаку біля отвору пробірки визначають по запаху або за
допомогою червоного лакмусового папірця, змоченого водою.
NH4Cl + NaOH = NH3↑ + H2O + NaCl
17
NH4+ + OH‾ = NH3↑ + H2O.
Дослід 2. На предметне скло нанести одну краплю розчину NH 4Cl.

Поряд нанести одну краплю розчину реактиву Несслера. Краплі об’єднати
скляною паличкою. Утворюється жовтий осад:
NH4Cl + 2K2[HgI4] + 2KOH = [NH2Hg2I2]I↓ + 5KI + KCl + 2H2O
NH4+ + 2[HgI4]2‾ + 2OH‾ = [NH2Hg2I2]I↓ + 5I‾ + 2H2O
1.2. ЗАНЯТТЯ 2.
1.2.1. Групові реагенти на катіони
II та III аналітичних груп.
До другої аналітичної групи катіонів відносяться катіони Pb 2+, Ag+,

Hg22+. Катіони другої аналітичної групи утворюють нерозчинні галогеніди
(крім AgF) сульфати, сульфіди, хромати, фосфати, арсеніти, арсенати,
гідроксиди (оксиди), карбонати. Це пояснюється високою поляризаційною
здатністю цих катіонів.
Груповим реагентом на ІІ аналітичну групу є розчин HCl. При дії HCl
осаджуються хлориди катіонів тільки другої аналітичної групи. Катіони
інших аналітичних груп залишаються в розчині.
Для катіонів ІІ аналітичної групи характерні реакції
2+
комплексоутворення, а для йонів Hg2 ― реакції окислення-відновлення та
реакції диспропорціонування. Тому систематичний хід аналізу катіонів ІІ
аналітичної групи оснований на реакціях осадження, комплексоутворення та
окислення-відновлення. Більшість солей катіонів ІІ аналітичної групи
безбарвні.
До ІІІ аналітичної групи катіонів відносяться катіони лужноземельних
металів: Ba2+, Sr2+, Ca2+, що належать до головної підгрупи другої групи
періодичної системи Д.І. Менделєєва. Більшість солей цих катіонів
малорозчинні: сульфати, карбонати, хромати, оксалати, фосфати. Для
катіонів ІІІ аналітичної групи реакції окислення-відновлення не характерні,
вони мають постійний ступінь окислення. Катіони цієї аналітичної групи не
мають забарвлення, більшість їх солей безбарвні. Забарвлені сполуки катіони
ІІІ аналітичної групи утворюються лише із забарвленими аніонами,
наприклад: жовтий колір BaCrO4 обумовлений відповідним забарвленням
йонів CrO42‾.
Груповим реагентом на катіони ІІІ аналітичної групи є розчин сульфатної
кислоти. Для забезпечення повного осадження BaSO 4, SrSO4 і СaSO4 у
розчин, що аналізується, додають етиловий спирт. Катіони I, ІV, V та VI
аналітичних груп сульфатною кислотою не осаджуються.
18
1.2.2. Лабораторна робота
1.2.2.1. Аналітичні реакції катіонів II аналітичної

групи
Реакції катіонів Ag+.

Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину AgNO3, додати
1 – 2 краплі розчину HCl.
AgNO3 + HCl = AgCl↓ + HNO3
Ag+ + Cl‾ = AgCl↓
Випадає білий осад.
Вміст пробірки поділити на дві частини. В одну додати 3 – 5 крапель
HNO3, у другу – додавати краплями розчин NH3 до розчинення осаду.
Звернути увагу на те, що осад AgCl не розчиняється в азотній кислоті і добре
розчиняється у надлишку розчину NH3:
AgCl↓ + 2NH3 = [Ag(NH3)2]Cl.
AgCl↓ + 2NH3 = [Ag(NH3)2]+ + Cl‾.
Дослід 2. Реакція «срібного дзеркала». У пробірку налити 5 – 10

крапель розчину AgNO3, додавати краплями розчин NH3 до утворення, а
потім розчинення осаду. Потім додати 10 крапель розчину формальдегіду та
нагріти до кипіння.
4[Ag(NH3)2]NO3 + СH2O + H2O = 4Ag↓ + 4NH4NO3 + 4NH3 + СО2
Дослід 3. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину AgNO3, додати 1 – 2
краплі розчину K2CrO4. Випадає осад цегляного кольору:
2AgNO3 + Na2CrO4 = Ag2CrO4↓.+ 2 NaNO3
Ag+ + CrO42- = Ag2CrO4↓
Вміст пробірки поділити на дві частини. В одну – додати HNO3. Осад
розчиняється:
2Ag2CrO4↓+ 4HNO3 = 4AgNO3+ Н2Cr2O7 + H2O.
2Ag2CrO4↓+ 2H+ = 4Ag2++ Cr2O7 2-+ H2O.
У другу пробірку додати розчин NH3. Осад розчиняється:

Ag2CrO4↓+ 4NH3 = [Ag(NH3)2]2 CrO4.
Ag2CrO4↓+ 4NH3 = 2[Ag(NH3)2]+ + CrO42-
Реакції катіонів Рb2+.
Дослід 1. До 1 краплі розчину Рb(NO3)2 додати 1 краплю розчину КІ і

0,5 – 1мл розчину СН3СООН. (Примітка: СН3СООН не приймає участі в
реакції, а лише сприяє утворенню красивих кристалів PbI 2) Суміш нагріти до
кипіння. Прозорий розчин охолодити під краном. Утворюються золотаво-
19
жовті пластинчасті кристали, які повільно осаджуються на дно пробірки
(реакція золотого дощу):
Рb(NO3)2 + 2 КІ = PbI2↓ + 2 KNO3
Рb2+ + 2 І‾ = PbI2↓
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Рb(NO3)2, додати 1 – 2

краплі розчину K2CrO4. Утворюється жовтий осад, який розчиняється у
концентрованому розчині лугу:
Рb(NO3)2 + К2CrO4 = PbCrO4 ↓ + 2KNO3
Рb2++ CrO42- = PbCrO4 ↓
PbCrO4↓+ 4NaOH = Na2[Pb(OH)4] + Na2CrO4
PbCrO4↓+ 4OH‾ = [Pb(OH)4]2- + CrO42-
Реакції катіонів Hg22+.
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Нg2(NO3)2, додати 1 – 2

краплі розчину HCl. Утворюється білий осад:
Нg2(NO3)2 + 2 HCl = Hg2Cl2↓.+ 2 HNO3
Нg22+ + 2 Cl‾ = Hg2Cl2↓
Спостерігати, як білий осад, що спочатку утворився, поступово чорніє після
додавання розчину NH3.
Hg2Cl2↓+ 2NH3 = [NH2Hg]Cl↓ + Hg↓ + NH4Cl
([NH2Hg]Cl↓ ― білий осад, Hg↓ ― чорний осад диспергованої металічної
ртуті.
1.2.2.2. Аналітичні реакції катіонів ІІI аналітичної

групи
Реакції катіонів Са2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину СаСl2 додати 3 – 5 крапель

розчину Na2CO3. Утворюється білий осад:
CaCl2 + Na2CO3 = CaCO3↓ + 2 NaCl
Ca2+ + CO32- = CaCO3↓
Суміш поділити на дві частини. В одну додати 3 – 5 крапель НCl, в другу

додати 2 – 3 краплі розчину СН3СООН. Звернути увагу на те, що CaCO3
розчиняється як в НCl, так і в СН3СООН.
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину CaCl2 додати 1 – 2 краплі

розчину H2SO4 та 5 – 10 крапель етилового спирту. Утворюється білий осад,
не розчиняється у кислотах:
CaCl2 + H2SO4 = CaSO4 + 2 HCl
Ca2+ + SO42- = CaSO4
20
Дослід 3. У пробірку налити 1 – 2 крапель розчину CaCl2, додати 1 – 2 краплі
розчину (NH4)2C2O4. Утворюється білий осад:
CaCl2+ (NH4)2C2O4 = CaC2O4↓. + 2 NH4Cl
Ca2++ C2O42- = CaC2O4↓
Суміш поділити на 2 частини. В одну додати 3 – 5 крапель НCl , осад
CaC2O4↓ + 2HCl = CaCl2 + H2C2O4
CaC2O4↓ + 2H+ = Ca2++ H2C2O4
Реакції йонів Sr2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Sr(NO3)2, додати 3 – 5

крапель розчину Na2CO3. Утворюється білий осад:
Sr(NO3)2+ Na2CO3= SrCO3↓ + 2 NaNO3
Sr2+ + CO32‾ = SrCO3↓
Суміш поділити на дві частини. В одну додати 3 – 5 крапель HCl, у другу
додати 3 – 5 крапель CH3COOH. Осад розчиняється:
SrCO3↓ + 2HCl = SrCl2 + H2O + CO2
SrCO3↓ + 2H+ = Sr2+ + H2O + CO2
SrCO3↓ + 2CH3COOH = Sr(CH3COO)2 + H2O + CO2
SrCO3↓ + 2CH3COOH = Sr2+ + 2CH3COO‾ + H2O + CO2
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Sr(NO3)2 додати 1 – 2
краплі розчину H2SO4 і 5 – 10 крапель етилового спирту. Утворюється білий
осад, який не розчиняється у кислотах:
Sr(NO3)2 + H2SO4 = SrSO4 + 2 HNO3
Sr2+ + SO42- = SrSO4
Дослід 3. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Sr(NO3)2, додати стільки ж
крапель гіпсової води (гіпсова вода ― насичений розчин CaSO 4). Перемішати
і залишити на 3 – 5 хвилин. Спостерігати помутніння розчину за рахунок
утворення невеликої кількості білого осаду SrSO4, який не розчиняється у
кислотах:
Sr(NO3)2 + CaSO4 = SrSO4↓ + Ca(NO3)2
Sr2+ + SO42- = SrSO4↓
Реакції йонів Ba2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Ba(NO3)2, додати стільки

ж крапель гіпсової води. Звернути увагу на те, що йони Ba 2+ відразу дають
ефект помутніння розчину після додавання гіпсової води (відміна від йонів
Sr2+).
Ba(NO3)2 + CaSO4 = BaSO4↓+ Ca(NO3)2
Ba2+ + SO42- = BaSO4↓
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель Ba(NO3)2, додати 1 – 2 краплі

H2SO4. Утворюється білий осад, який не розчиняється у кислотах:
21
Ba(NO3)2 + CaSO4 = BaSO4↓+ Ca (NO3)2
Ba2+ + SO42- = BaSO4
Дослід 3. У пробірку налити 3 – 5 крапель Ba(NO3)2 додати 1 – 2 краплі

розчину K2Cr2O7 і 3 – 5 крапель розчину СН3СООNа. Утворюється жовтий
осад, який розчиняється у HCl:
2Ba(NO3)2+K2Cr2O7+СН3СООNа+H2O=2BaCrO4↓+2CH3COOH+2KNO3+2NаNO3
2Ba2+ + Cr2O72-+ СН3СОО‾ + H2O = 2BaCrO4↓ + 2CH3COOH
2BaCrO4↓+ 4НCl = 2BaCl2 + H2Cr2O7+ H2O
2BaCrO4↓+ 2Н+ = 2Ba2+ + Cr2O72-+ H2O
Для порівняння властивостей йонів Ba2+, Sr2+, Ca2+ проробити такий же
дослід з CaCl2 і Sr(NO3)2, Звернути увагу, що в оцтовокислому середовищі
K2Cr2O7 утворює осад лише із солями барію.
1.2.3. Картковий контроль
Прочитати тестові питання з відповідями. Обґрунтувати правильну відповідь,

яка стоїть першою.
1. Для визначення якісного складу препарату на зразок досліджуваного

розчину подіяли 2Н розчином HCl. Випав білий осад, розчинний у водному
розчині амоніаку. На наявність яких катіонів вказує цей аналітичний ефект:
катіонів Арґентуму (І).
катіонів Плюмбуму (ІІ).
катіонів Меркурію (І).
катіонів Меркурію (ІІ).
катіонів Стануму (ІІ).
2. У суміші знаходяться катіони стронцію та кальцію. При дії якого

реагенту можна розділити ці катіони?
Насиченого розчину амоній сульфату
розчину калій дихромату
Розчину амоній оксалату
Розчину калій хромату
Розчину натрій сульфату
3. При додаванні до розчину 2М хлоридної кислоти утворився білий

аморфний осад, який розчинився в надлишку гідроксиду амоній. Який катіон
знаходиться в розчині?
Катіон Арґентуму
Катіон Плюмбуму
22
Катіон Меркурію (І)
Катіон Магнію
Катіон Барію
4. До досліджуваного розчину додали 2М розчин HCl. При цьому

утворився білий осад, який при обробці розчином амоніаку почорнів. Який
катіон присутній у розчині:
Hg22+
Ag+
Pb2+
Ba2+
Mg2+
5. До розчину, який містить катіони меркурію(І), додали розчин

хлоридної кислоти. До утвореного осаду додали розчин амоніаку, утворився
осад. Вкажіть хімічний склад осаду:
[HgNH2]Cl + Hg;
Hg2O;
[HgNH2]Cl;
Hg(OH)2;
HgO.
6. До досліджуваного розчину додали 2М розчин хлоридної кислоти.

Випав осад білого кольору, який в результаті обробки концентрованим
розчином амоніаку почорнів. Це свідчить про присутність у розчині:
катіонів Меркурію(І).
катіонів Арґентуму
катіонів Бісмуту
катіонів Меркурію(ІІ).
катіонів Плюмбуму.
7. До досліджуваного розчину додали розчин калій йодиду. Випав

золотисто-жовтий осад, який розчиняється в гарячій воді, надлишку реагенту
і в оцтовій кислоті. Це свідчить про присутність у розчині:
катіонів Плюмбуму
катіонів Арґентуму
катіонів Бісмуту
катіонів Меркурію(ІІ).
8. До другої групи катіонів належать катіони Pb2+, Ag+, Hg22+. Укажіть

груповий реагент на другу групу катіонів.
Розчин HCl
Розчин H2SO4
Розчин НNО3
23
Розчин NaOH
Розчин NH3
9. Яка реакція в якісному аналізі є характерною на катіони Арґентуму?

Реакція утворення сирнистого осаду AgCl, що розчиняється в
розчині амоніаку, і знову утворюється при додаванні НNО3.
Реакція утворення сирнистого осаду АgCl, що розчиняється у
кислотах
Реакція утворення комплексу, який не руйнується при дії
розчину HNO3
Реакція утворення осаду , що розчиняється в нітратній кислоті.
Реакція утворення жовтого осаду AgI , що не розчиняється у
розчині амоніаку.
10. Як називаються реакції і реагенти, що дають можливість за певних

умов визначити потрібні йони у присутності інших йонів?
Специфічними.
Вибірковими.
Груповими.
Характерними.
Загальними.
1.3.1. Аналіз суміші катіонів I-III аналітичних груп

Для проведення систематичного аналізу спочатку використовують
групові реагенти, за допомогою яких виявляють наявність в аналізованому
розчині катіонів відповідних аналітичних груп, а за потреби відділяють
катіони одної аналітичної групи від решти катіонів. Після цього за
допомогою характерних реакцій виявляють наявність катіонів у розчині.
Відомо, що повна схема систематичного аналізу катіонів за кислотно-
основною класифікацією практично ніколи не застосовується при контролі
якості лікарських засобів і лікарської сировини. Лише окремі елементи її
іноді використаються у фармацевтичному аналізі. Тому в лабораторній
роботі студенти проводять якісний аналіз суміші катіонів I – III аналітичних
груп у спрощеному варіанті, який не потребує використання центрифуги для
відділення осаду від рідкої фази.
З контрольної задачі (розчину для аналізу, одержаного від викладача)

за допомогою піпетки переносити в окрему пробірку по декілька крапель
аналізованого розчину для проведення дослідів.
24
1. Виявлення йонів NH4+. До окремої порції аналізованого розчину у
пробірці (2 – 3 краплі) додати приблизно у два рази більший об’єм розчину
NaOH чи KOH. Обережно нагріти до кипіння. Перевірити можливе
утворення газоподібного NH3 по запаху або за допомогою змоченого водою
червоного лакмусового папірця (або смужки універсального індикатора).
Спостереження: виділяється амоніак
NH4+ + OH‾ = NH3↑ + H2O
NH4Cl + NaOH = NH3↑ + H2O + NaCl
+
Якщо йони NH4 не виявлені, то перейти до наступного етапу якісного
аналізу.
2. Виявлення катіонів другої аналітичної групи за допомогою

групового реагенту. До окремої порції аналізованого розчину у пробірці
додати 3 – 5 крапель розчину HCl. Якщо утворився осад, то в аналізованому
розчині є катіони другої аналітичної групи (Ag+ або Pb2+) . Тоді в окремих
порціях аналізованого розчину за допомогою характерних реакцій
визначають, які саме катіони є в аналізованому розчині.
3. Відкриття катіонів Плюмбуму Pb2+. В окремих пробах розчину

провести реакції на катіони Плюмбуму з калій дихроматом K 2Cr2O7 у
присутності натрій ацетату CH3COONa (випадає жовтий кристалічний осад
плюмбум хромату PbCrO4, розчинний у лугах і нерозчинний в оцтовій
кислоті) і з калій йодидом KI (випадає жовтий кристалічний осад плюмбум
йодиду PbI2, розчинний при нагріванні).
2Pb(NO3)2+K2Cr2O7+2CH3COONa+H2O =
2PbCrO4+2KNO3+2NaNO3+2CH3COOH
2Pb2+ + Cr2O72-+ 2CH3COOˉ + H2O = 2PbCrO4 + 2CH3COOH
Pb(NO3)2 + 2KI = PbI2↓ + 2 KNO3

Pb2+ + 2I‾ = PbI2↓
4. Відкриття катіонів Арґентуму Ag+. До 3 − 5 крапель розчину

додати 1 краплю HCl. Утворюється білий осад. До суміші у пробірці з осадом
арґентум хлориду додати 5 – 10 крапель розчину амоніаку. Спостерігати
розчинення осаду з утворенням безбарвного амоніачного комплексу. При
підкисленні нітратною кислотою ─ знову випадає білий осад арґентум
хлориду AgCl, (розчин мутніє), а при додаванні краплі розчину KI
утворюється жовтий осад арґентум йодиду AgI (розчин також мутніє).
AgNO3 + HCl = AgCl↓ + HNO3
Ag+ + Cl‾ = AgCl↓
AgCl↓ + 2NH3 = [Ag(NH3)2]Cl
AgCl↓ + 2NH3 = [Ag(NH3)2]+ + Cl‾
5. Виявлення катіонів третьої аналітичної групи за допомогою

25
групового реагенту. У пробірку додати 3 – 5 крапель аналізованого розчину,
3 – 5 крапель розчину H2SO4 і 5 – 10 крапель етилового спирту. Суміш
перемішати. Якщо утворився осад, то в аналізованому розчині є катіони
третьої аналітичної групи (Ca2+, Sr2+ або Ba2+). Тоді в окремих порціях
аналізованого розчину за допомогою характерних реакцій визначають, які
саме катіони є в аналізованому розчині
6. Відкриття катіонів барію Ba2+. До 3 − 5 крапель аналізованого

розчину додають 1 − 2 краплі натрій ацетату, стільки ж оцтової кислоти і
3 − 5 крапель калій дихромату K2Cr2O7. У випадку появи жовтого осаду
(наявність йонів Ba2+) з окремими порціями аналізованого розчину додатково
провести ще інші (1 – 2) характерні реакції йонів барію, наприклад, на
фільтрувальному папері з родизонатом натрію, з гіпсовою водою.
2Ba(NO3)2 + K2Cr2O7+ 2CH3COONa + H2O = 2BaCrO4 + 2KNO3 + 2NaNO3 +
2CH3COOH
2Ba + Cr2O7 + 2CH3COO‾ + H2O = 2BaCrO4 + 2CH3COOH
2+ 2-
7. Відкриття катіонів стронцію Sr2+. На аркуш фільтрувального

паперу нанести краплю аналізованого розчину і краплю свіжоприготовленого
0,2 % розчину родизонату натрію. Якщо аналізований розчин містить йони
Sr2+, то спостерігається утворення червоно-бурої плями.
На пляму нанести краплю розчину HCl. Забарвлення плями зникає (у

присутності катіонів барію забарвлення не зникає, а перетворюється із
бурого в яскраво-червоне). Для достовірності результату провести додаткову
характерну реакцію йонів Sr2+, наприклад, реакцію з «гіпсовою водою»: у
пробірку додати 3 – 5 крапель аналізованого розчину, додати 5 – 6 крапель
«гіпсової води» і залишити на ~10 – 15 хвилин. Поступово розчин мутнішає
від утворення нерозчинного SrSO4, якщо є йони Sr2+.
Якщо осад не утворюється, то катіонів стронцію в аналізованому
розчині немає. Тоді треба провести досліди виявлення катіонів Ca2+.
8. Відкриття катіонів стронцію Ca2+. У пробірку внести 3 краплі

аналізованого розчину, додати краплю розчину оцтової кислоти і 3 краплі
розчину амоній оксалату. Якщо аналізований розчин містить йони Ca 2+, то
випадає білий кристалічний осад кальцій оксалату.
CaCl2+ (NH4)2C2O4 = CaC2O4↓ + 2NH4Cl
Ca2++ C2O42‾ = CaC2O4↓
26
Для достовірності додатково проводять реакцію з калій
гексаціанофератом(II) K4[Fe(CN)6]. Для цього у пробірку вносять 3 – 4 краплі
аналізованого водного розчину, 2 – 3 краплі розчину амоніаку, нагрівають
розчин до кипіння й додати 5 – 6 крапель свіжоприготовленого насиченого
розчину K4[Fe(CN)6]. Якщо аналізований розчин містить йони Ca 2+, то
випадає білий кристалічний осад такого складу: (NH4)2Ca[Fe(CN)6]:
2NH4Cl + CaCl2 + K4[Fe(CN)6] = (NH4)2Ca[Fe(CN)6]↓ + 4KCl
2NH4+ + Ca2+ + [Fe(CN)6]4- = (NH4)2Ca[Fe(CN)6]↓
Якщо катіонів Ca2+ в аналізованому розчині немає. Тоді треба провести
досліди по виявленню катіонів Na+ або K+.
9. Відкриття катіонів натрію Na+. У пробірку налити 3 – 5 крапель

аналізованого розчину, додати 3 – 5 крапель реагенту K[Sb(OH)6]. Для
утворення осаду охолодити пробірку під краном та потерти скляною
паличкою.
Якщо аналізований розчин містить йони Na +, то випадає білий
кристалічний осад Na[Sb(OH)6].
NaCl + K[Sb(OH)6] = Na[Sb(OH)6]↓ + KCl
Na+ + [Sb(OH)6]‾ = Na[Sb(OH)6]↓
Якщо осад не утворюється, то катіонів натрію в аналізованому розчині
немає. Тоді треба провести досліди виявлення катіонів K+.
10. Відкриття катіонів калію K+. На предметне скло нанести одну

краплю аналізованого розчину. Поряд нанести одну краплю розчину реагенту
Na3[Co(NO2)6]. Об’єднати краплі скляною паличкою. Якщо аналізований
розчин містить йони K+, то утворюється жовтий кристалічний осад
K2Na[Co(NO2)6].
2KCl + Na3[Co(NO2)6] = K2Na [Co(NO2)6]↓ + 2NaCl
2K+ + Na+ + [Co(NO2)6]3‾ = K2Na[Co(NO2)6]↓
Для достовірності додатково провести реакцію з натрій
гідрогентартратом NaHC4H4O6. Для цього у пробірку перенести 3 – 5 крапель
розчину КСl, додати 3 – 5 крапель розчину NaHC4H4O6. Для утворення осаду
охолодити пробірку під краном та потерти скляною паличкою. Якщо
аналізований розчин містить йони K+, то випадає білий кристалічний осад
такого складу: КHC4H4O6.
KCl + NaHC4H4O6 = КHC4H4O6↓ + NaCl
К+ + HC4H4O6‾ = КHC4H4O6↓
27
1.4.1. Питання для теоретичної підготовки до

заняття
1. Дати визначення термінам «аналітична хімія», «якісний аналіз»,
«кількісний аналіз», «дробний аналіз» та «систематичний хід аналізу».
2. Пробірковий, мікрокристалоскопічний та краплинний методи аналізу.
Чим вони відрізняються між собою?
3. Чим відрізняються між собою макро-, мікро- та напівмікрометоди
аналізу?
4. Як виконуються реакції «сухим» та «мокрим» шляхом? Наведіть
приклади. Що таке фоновий дослід, контрольна проба?
5. Класифікація катіонів на аналітичні групи. Характеристика катіонів
першої аналітичної групи.
6. Вимоги до реакцій, які використовуються для ідентифікації йонів.
7. Які реакції називаються характерними, специфічними, селективними,
відтворюваними, чутливими? Які реагенти називають специфічними,
селективними, груповими?
8. Величини, що характеризують чутливість реакцій. Дати визначення і
навести розрахунки цих величин. Навести приклади чутливих і малочутливих
реакцій.
9. Чому при аналізі катіонів першої аналітичної групи йон амонію
виявляють попередніми дослідженнями?
10. Які йони заважають виявленню йонів амонію з реактивом Неслера?
11. Як виявити йони натрію за допомогою калій гексагідроксостибату(V),
якщо досліджуваний розчин має кислу реакцію, містить йони амоній?
12. Як виявити йони калію у розчині, що містить йони амоній?
13. Чому в кислому середовищі не можна виявити йони калію за реакцією
з натрій гексанітрокобальтатом(III)?
14. Солі яких катіонів першої аналітичної групи використовуються як
лікарські препарати?
15. Використання закону діючих мас при аналізі катіонів другої
аналітичної групи. Навести приклади.
16. Які реакції використовуються для виявлення катіонів другої
аналітичної групи?
17. Умови осадження катіонів другої аналітичної групи груповим
реагентом.
18. Як проводиться виявлення катіонів другої аналітичної групи за
систематичним ходом аналізу?
19. Амфотерність сполук Плюмбуму та вплив цієї властивості на
результати аналізу.
20. Добуток розчинності. Умови утворення та розчинення осадів.
28
21. Використання реакцій диспропорціонування солей Меркурію(I) при
аналізі суміші катіонів другої аналітичної групи.
22. Застосування сполук катіонів другої аналітичної групи у медичній
практиці.
23. Залежність властивостей катіонів третьої аналітичної групи від
будови їх електронних оболонок, величин йонних радіусів, йонізаційних
потенціалів і положення в періодичній системі Д. І. Менделєєва.
24. Груповий реагент, що застосовується для осадження катіонів третьої
аналітичної групи, розчинність сульфатів третьої групи.
25. Яким чином важкорозчинні сульфати катіонів третьої аналітичної
групи переводять у розчинні сполуки?
26. Користуючись величинами добутків розчинності, вказати, в якій
послідовності будуть випадати в осад сульфати катіонів третьої аналітичної
групи?
27. Який найхарактерніший реактив для виявлення катіонів Ва2+ і чому?
28. Який реактив є найхарактернішим для виявлення катіонів Са2+?
29. Який реактив застосовується для відокремлення йонів Ва 2+ від йонів
Са2+ та Sr2+ ?
30. Як проводиться проба на повноту осадження?
31. Чому при взаємодії барій хлориду з калій дихроматом без додавання
амоній ацетату осад не утворюється?
32. Чому для виявлення йонів Ва2+ калій дихроматом додають амоній
ацетат?
33. Чому для виявлення йонів Sr2+ використовують гіпсову воду, а не
амоній сульфат?
34. Як перевести барій сульфат у карбонат? Як застосувати при цьому
закон діючих мас?
35. Взаємозв’язок процесів осадження і розчинення.
36. Як можна розділити катіони Sr2+ та Са2+ та ідентифікувати їх у ході
аналізу? Написати хімізм реакцій.
37. Добуток розчинності і добуток активності йонів. Фізична суть цих
констант. Зв’язок між добутком розчинності і добутком активності йонів.
38. Вплив однойменних йонів на розчинність осадів.
39. Розчинність осадів, утворених катіонами третьої групи, у кислотах.
40. Розчинення осадів у надлишку осаджувача.
1.4.2. Ситуаційні задачі.
1. За допомогою яких реакцій можна розділити такі катіони: Ag + i Ba2+;

Na+ i NH4+; Pb2+ i Ag+; Pb2+ i Hg22+; Ca2+ i Pb2+; Ba2+ i Ca2+; Na+ i Ag+; Ag+ i Sr2+;
Sr2+ i Pb2+; Ag+ i Ca2+; Hg22+ i Ba2+; NH4+ i Ag+; K+ i Sr2+.
2. В якій послідовності та якими реакціями можна визначити катіони у
наступних сумішах катіонів I − III аналітичних груп:
a) NH4+, Ag+, Sr2+;
29
b) K+, Ag+, Ba2+;
c) Na+, Pb2+, Ca2+;
d) NH4+, Ag+, Ca2+;
e) Na+, Hg22+, Pb2+;
f) NH4+, Ag+, Ba2+;
g) K+, Pb2+, Ba2+;
h) Na+, Pb2+, Sr2+;
i) Ag+, Hg22+, Ba2+;
j) NH4+, Ag+, Pb2+;
k) K+, Hg22+, Ba2+;
l) Hg22+, Pb2+, Ca2+
1.4.3. Тестові питання з бази даних «Крок 1»

1. Досліджуваний розчин містить катіони калію та натрію. Вкажіть

цинкуранілацетат.
Кислота бензойна

калій гексагідроксостибат.
3. Яким аналітичним ефектом супроводжується реакція виявлення

йонів калію реагентом натрій гідрогентартратом?
Утворюється білий кристалічний осад
Розчин набуває жовтого забарвлення
Утворюється білий аморфний осад
Випадає бурий осад
Випадає жовтий осад
4. Яка із зазначених реакцій визначення катіонів амонію є

специфічною?
Реакція з гідроксидами лужних металів при нагріванні.
30
Реакція з натрій гексанітрокобальтатом(III) .
Реакція з калій тетрайодомеркуратом (II) у лужному
середовищі .
Реакція з натрій гексанітрокобальтатом(III) у кислому
середовищі.
5. Аналізований розчин містить катіони Калію та Натрію. Укажіть

реагент, що дозволяє знайти у цій суміші катіони Калію:
кислота винна
кислота щавлева
кислота оцтова
кислота бензойна
кислота саліцилова
6. Досліджуваний розчин містить катіони амонію та Натрію. Вкажіть

реагент, який дозволяє виявити в цьому розчині катіони Натрію.
калій оксалат
калій тетрайодомеркурат (ІІ)
калій гідрогентартрат
калій бензоат
7. Укажіть яким аналітичним ефектом супроводжується реакція

виявлення катіонів Калію при дії натрій гідрогентартрату?
Утворюється білий кристалічний осад
Розчин набуває жовтого забарвлення
Утворюється білий аморфний осад
Випадає бурий осад
Випадає жовтий осад
8. Для виявлення катіону амонію до аналізованого розчину додали

реактив Несслера (калій тетрайодомеркурату). Якого кольору утвориться
осад за наявності катіону амонію?
Цегляно-червоного.
Білого.
Чорного.
Жовтого.
Коричневого.
9. Який катіон знаходиться в розчині, якщо при нагріванні з лугом

виділяється газ з різким характерним запахом?
Катіон амонію
Катіон Арґентуму
Катіон Меркурію(II)
31
Катіон Меркурію(I)
Катіон Плюмбуму(ІІ)
10. Який аналітичний ефект спостерігається під час визначення катіону

калію розчином натрій гексанітрокобальтату (ІІІ)?
Жовтий осад;
Білий осад;
Жовте забарвлення розчину;
Чорний осад;
Червоний осад;
11. До досліджуваного розчину додали розчин калій йодиду. Утворився

жовтий осад, що розчиняється в гарячій воді. Це свідчить про присутність у
розчині катіонів:
Плюмбуму
Арґентуму
Бісмуту
Меркурію(ІІ)
Меркурію(І)
12. У суміші знаходяться катіони стронцію та кальцію. При дії якого

реагенту можна розділити ці катіони?
Насиченого розчину амоній сульфату
Розчину калій дихромату
Розчину амоній оксалату
Розчину калій хромату
Розчину натрій сульфату

Катіонів Меркурію(І).
Катіонів Арґентуму
Катіонів Бісмуту
Катіонів Меркурію(ІІ).
Катіонів Плюмбуму.
14. Реакція утворення золотисто-жовтого осаду (реакція “золотого

дощу”) ― це реакція:
утворення осаду PbІ2
утворення осаду PbCl2
утворення осаду AgІ
утворення осаду HgІ2
утворення осаду Hg2І2
32
15. На чому ґрунтується відокремлення плюмбум(ІІ) хлориду від інших
хлоридів ІІ аналітичної групи.
На різній розчинності у гарячій воді.
На різній розчинності у хлоридній кислоті
На різній розчинності у лугах
На різній розчинності у розчині амоніаку
На різній розчинності у сульфатній кислоті
16. В якому розчині присутні катіони лише III аналітичної групи

(кислотно-основна класифікація):
Са2+, Sr2+, Ba2+
Hg2+, Co2+, Ni2+
Na+, K+, NH4+
Na+, NH4+, Ca2+
Zn2+,Cr3+, Со2+
17. В аналізованому розчині міститься кальцій хлорид і натрій бромід.
Для ідентифікації йонів кальцію до аналізованого розчину додали розчин:
амоній оксалату
барій хлориду
натрій хлориду
калій йодиду
амоній ацетат
18. До аналізованого розчину, підкисленому оцтовою кислотою,

додали розчин калій хромату. Утворився жовтий осад. Це свідчить про
присутність в аналізованому розчині:
йонів Барію
йонів амонію
йонів Калію
йонів Бісмуту
йонів Стануму(II)
19. В якісному аналізі для виявлення йонів стронцію використовують

так звану гіпсову воду. Гіпсова вода – це:
насичений розчин CaSO4 у воді
розчин Ca(ОН)2;
насичений розчин CO2 у воді;
розчин Ba(NO3)2 у воді
розчин Ва(ОН)2
20. У систематичному ході аналізу для переведення сульфатів ВаSО 4,
SrSO4, CaSO4 у карбонати використовують кип’ятіння осаду з:
насиченим розчином Na2CO3
насиченим розчином СaCO3,
насиченим розчином (NH4)2CO3,
насиченим розчином MgCO3,
33
насиченим розчином CO2,
21. До досліджуваного розчину додали 1М розчин сульфатної кислоти.

Випав осад білого кольору, який розчиняється в лугах. Це свідчить про
присутність в розчині:
катіонів Плюмбуму(ІІ).
катіонів Кальцію.
катіонів Барію.
катіонів Арґентуму.
22. До досліджуваного розчину додали 1М розчин сульфатної кислоти.

Випав осад білого кольору, який не розчиняється у кислотах і лугах, але
розчиняється в концентрованому розчині амоній сульфату. Це свідчить про
присутність в розчині:
катіонів Кальцію.
катіонів Арґентуму.
катіонів Барію.
катіонів Стронцію.
катіонів Плюмбуму.
23. Який катіон ІІІ аналітичної групи знаходиться в розчині, якщо при
додаванні гіпсової води через якийсь час розчин каламутніє?
Стронцію
Кальцію
Магнію
Плюмбуму(ІІ)
Меркурію(ІІ)
1.4.4. Письмова контрольна робота
Зразки білетів контрольної роботи
Білет № 1
1. Характерні реакції йонів NH4+; Pb2+.
2. Ситуаційна задача. За допомогою яких реакцій можна розділити такі
катіони: Ag+ i Ba2+?
3. Яку масу NaCl, M(NaCl) = 58,5 г/моль, потрібно взяти для приготування
500 см3 розчину з молярною концентрацією 0,5 моль/л?
4. Скільки грамів розчину хлориду кальцію з масовою часткою 20%
треба додати до 100г води, щоб приготувати розчин хлориду кальцію з
масовою часткою 5%?
5. Написати молекулярні та йонні рівняння реакції взаємодії групового
реагенту HCl з катіонами такої солі AgNO3
34
6. З яким катіоном реагент K2[HgI4] + KOH дає характерну реакцію?
Написати молекулярне та йонні рівняння реакцій.
7. Закінчити рівняння та написати йонні рівняння
AgNO3 + HCl =
AgCl↓ + 2NH3 =
AgNO3 + 2NH3 =
Ag2CrO4↓+ HNO3 → AgNO3+ Н2Cr2O7 + H2O.
Білет № 2
1. Характерні реакції йонів K ; Sr2+.
+

катіони: Na+ i NH4+?
3. Яку масу Na2CO3, M(Na2CO3) = 106г/моль, потрібно взяти для
приготування
4. Скільки грамів глюкози потрібно додатково розчинити у 400г
розчину глюкози з масовою часткою 5%, щоб приготувати розчин глюкози з
реагенту HCl з катіонами такої солі Нg2(NO3)2
6. З яким катіоном реагент KI дає характерну реакцію? Написати
молекулярне та йонні рівняння реакцій.
Ag2CrO4↓+ 4NH3 =
PbCrO4↓+ 4NaOH =
Нg2(NO3)2 + 2НCl =
Hg2Cl2↓+ 2NH3 =
Білет № 3
1. Характерні реакції йонів Na ; NH4+.
+

катіони: Pb2+ i Ag+?
3. Яку масу KNO3, M (KNO3) =101г/моль, потрібно взяти для приготування
4. Скільки грамів води треба додати до 200г розчину хлориду натрію з
масовою часткою 5%, щоб приготувати розчин з масовою часткою 1%?
реагенту H2SO4 з катіонами такої солі CaCl2
6. З яким катіоном реагент K2Cr2O7 дає характерну реакцію? Написати
молекулярне та йонні рівняння реакцій.
CaCl2 + H2SO4 =
CaC2O4↓ + 2HCl =
Sr(NO3)2 + CaSO4 = SrSO4
Ba(NO3)2 + CaSO4 =
Білет № 4
35
1. Характерні реакції йонів Ba2+; K+.
катіони: Pb2+ i Hg22+?
3. Яку масу NaBr потрібно взяти для приготування 500г розчину з масовою
часткою 0,05?
4. Скільки грамів глюкози потрібно додатково розчинити у 200г
розчину глюкози з масовою часткою 10%, щоб приготувати розчин глюкози з
3. За допомогою яких фармакопейних реакцій можна визначити йони
феруму(ІІ)?
реагенту H2SO4 з катіонами такої солі Sr(NO3)2
6. З яким катіоном реагент K2[HgI4] + KOH дає характерну реакцію?
Написати молекулярне та йонні рівняння реакцій.
2Ba(NO3)2 + K2Cr2O7 + СН3СООNа + H2O =
AgNO3 + HCl =
Нg2(NO3)2 + 2НCl =
Ag2CrO4↓+ HNO3 → AgNO3+ Н2Cr2O7 + H2O.
1.5.Заняття 5.
1.5.1. Групові реагенти на катіони IV аналітичної

групи.
За кислотно-основною класифікацією йони Алюмінію, Цинку,

Хрому(ІІІ), Стануму(ІІ, ІV) й Арсену(ІІІ, V) становлять четверту групу
катіонів (групу амфолітів). Залежно від рН середовища Арсен (ІІІ) і Арсен
(V) можуть знаходитись у розчинах у різних формах ― у вигляді катіонів або
аніонів. У розчинах, що мають сильнокислу реакцію середовища Арсен(ІІІ)
існує в основному у вигляді катіонів. У слабокислому середовищі Арсен(ІІІ) і
Арсен(V) існують у вигляді аніонів AsO 2ˉ та AsO3ˉ. У лужному середовищі
утворюються солі арсенітної (H3AsO3) або арсенатної (H3AsO4) кислот. Тому
виявлення арсену у вигляді катіонів проводять у сильнокислому середовищі.
У слабокислому, нейтральному або лужному середовищах арсен виявляють у
вигляді аніонів.
Арсен(ІІІ) у нейтральних та лужних розчинах перебуває у вигляді
аніонів AsO2ˉ та AsO33‾. арсен(V) у розчинах перебуває лише у вигляді
аніонів AsO43-, НAsO42‾, Н2AsO4‾, AsO3‾.
Розчин NaOH чи KOH є груповим реагентом на катіони IV
аналітичної групи. При поступовому додаванні розчину NaOH чи КОН
спочатку утворюються осади гідроксидів катіонів IV групи (крім арсену):
зелений Сr(ОН)3, білі Al(ОН)3, Zn(OH)2, Sn(OH)2 і Sn(OН)4.
Cr3+ + 3OH‾ = Cr(OH)3↓
36
Zn2+ + 2OH‾ = Zn(OH)2↓
Al3+ + 3OH‾ = Al(OH)3↓
Sn2+ + 2OH‾ = Sn(OH)2↓
Sn4+ + 4OH‾ = Sn(OH)4↓ = H2SnO3↓ + H2O.
Гідроксиди мають амфотерні властивості, тому вони розчиняються у
надлишку лугу, утворюючи гідроксокомплексні аніони:
Al(OH)3 + OH‾ = [Al(OH)4]‾
Cr(OH)3 + 3OH‾ = [Cr(OH)6]3‾
Zn(OH)2 +2OH‾ = [Zn(OH)4]2‾
Sn(OH)2 +2OH‾ =[Sn(OH)4]2‾
H2SnO3 +2OH‾ + H2O = [Sn(OH)6]2‾
Гідроксокомплексні аніони стійкі тільки у сильнолужному середовищі, а при
зниженні рН (при додаванні кислоти) знову утворюються осади відповідних
гідроксидів:
[Al(OH)4]‾+ H+ = Al(OH)3↓ + H2O
[Cr(OH)6]3‾ + 3H+ = Cr(OH)3↓ + 3H2O
[Zn(OH)4]2‾ + 2H+= Zn(OH)2↓ + 2H2O
[Sn(OH)4]2‾ + 2H+ = Sn(OH)2↓ + 2H2O
[Sn(OH)6]2‾ + 2H+ = Sn(OH)4↓ + 2H2O
Sn(OH)4↓ = H2SnO3↓ + H2O
При подальшому додаванні кислоти осади гідроксидів розчиняються:
Al(OH)3 + 3Н+ =Al3+ + 3H2O
Cr(OH)3 +3Н+ = Cr3+ + 3H2O
Zn(OH)2 + 2Н+ = Zn2+ +2H2O
Sn(OH)2 + 2Н+ = Sn2+ +2H2O
Гідроксокомплексні аніони Алюмінію, Хрому, Стануму також
утворюють осади відповідних гідроксидів, якщо додати концентрований
розчин NH4Cl:
[Al(OH)4]‾+ NH4+ = Al(OH)3↓ + NH3 + H2O
[Cr(OH)6]3‾ + 3NH4+ = Cr(OH)3↓ + 3NH3 + 3H2O
[Sn(OH)4]2‾ + 2NH4+ = Sn(OH)2↓ + 2NH3 + 2H2O
При додаванні концентрованого NH4Cl до розчину
гідроксокомплексної солі цинку, наприклад Na2[Zn(OH)4], осад Zn(OH)2 не
утворюється. Тільки йони цинку у таких умовах утворюють розчинний
амоніачні комплексні катіони [Zn(NH3)4]2+:
Na2[Zn(OH)4] + 4NH4Cl = [Zn(NH3)4]Cl2 + 4H2O;
[Zn(OH)4]2‾ + 4NH4+ = [Zn(NH3)4]2+ + 4H2O
Гідроксокомплексні аніони [Zn(OH)4]2‾, [Cr(OH)6]3‾ і [Sn(OH)4]2‾ при
кип’ятінні розкладаються з утворенням відповідних гідроксидів:
[Zn(OH)4]2‾ = Zn(OH)2↓ + 2ОН‾
[Cr(OH)6]3‾ = Cr(OH)3↓ + 3ОН‾
[Sn(OH)4]2‾ = Sn(OH)2↓ + 2ОН‾
Отже, аналітичний ефект дії групового реагенту на катіони IV

аналітичної групи проявляється так: при поступовому додаванні групового
37
реагенту (NaOH чи КОН) спочатку утворюється осад, який у надлишку
групового реагенту розчиняється (відмінність від катіонів п’ятої та шостої
аналітичних груп).
1.5.2.1. Аналітичні реакції катіонів IV аналітичної

групи умови їх виконання.
Реакції катіонів Al3+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Al2(SO4)3, додати 1 – 2

краплі розчину NaOH. Утворюється білий аморфний осад:
Al2(SO4)3 + 6NaOH = 2Al(OH)3↓+ 3Na2SO4
Al3+ + 3OH‾ = Al(OH)3↓
Для перевірки амфотерності Al(OH)3 суміш розділити на дві пробірки, в одну
додавати краплями при перемішуванні розчин H 2SO4 до розчинення осаду. В
другу пробірку ― розчин NaOH до розчинення осаду. Рівняння реакцій:
2Al(OH)3 + 3H2SO4 = Al2(SO4)3 + 6H2O
Al(OH)3 + 3H+ = Al3+ + 3H2O
Al(OH)3 + NaOH = Na[Al(OH)4]
Al(OH)3 + OH‾= [Al(OH)4]‾
До одержаного розчину Na[Al(OH)4] додати концентрований розчин NН4Cl,
нагріти. Випадає білий осад Al(OH)3:
Na[Al(OH)4] + NH4Cl = Al(OH)3↓ +NH3 + H2O + NaCl
[Al(OH)4]‾ + NH4+ = Al(OH)3↓ +NH3 + H2O
Дослід 2. На фільтрувальний папір нанести 1 краплю розчину Al 2(SO4)3,

підсушити і нанести одну краплю розчину NН 3. Потім нанести на те ж місце
одну краплю реактиву «алізариновий червоний S». Утворюється червона
пляма:
Al2(SO4)3 + 6NН3+6Н2O = 2Аl(OН)3↓ +3(NH4)2SO4
алізарин алюміній алізаринат

(1,2-диоксиантрахінон)
Дослід 3. На смужку фільтрувального паперу нанести 1 – 2 краплі розчину
38
Al2(SO4)3, підсушити і на те ж саме місце нанести 1 – 2 краплі розчину
Co(NO3)2, підсушити і спалити фільтрувальний папір. Утворений попіл має
синє забарвлення завдяки утвореному алюмінату кобальту Co(AlO2)2:
2Al2(SO4)3+2Co(NO3)2 2Co(AlO2)2+4NO2↑+O2↑ + 6SO3↑
Реакції катіонів Sn2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину SnCl2, додавати краплями

розчин NaOH до утворення осаду. Утворюється білий аморфний осад
SnСl2 + 2NaOH = Sn(OH)2↓ + 2 NaCl
Sn2+ + 2OH‾ = Sn(OH)2↓
Суміш розділити на дві пробірки. В одну додати 5 – 10 крапель H2SO4. Осад
Sn(OH)2↓ + H2SO4 = SnSO4 + 2H2O
Sn(OH)2↓ + 2H+ = Sn2+ + 2H2O
У другу пробірку додавати краплями розчин NaOH до розчинення осаду.
Sn(OH)2 +2NaOH = Na2[Sn(OH)4]
Sn(OH)2 +2OH‾ =[Sn(OH)4]2‾
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину FeCl3 і 1 – 2 краплі

K3[Fe(CN)6]. До суміші додати 1 краплю розчину SnCl 2. Спостерігати
утворення синього осаду.
Пояснення. У цій реакції використано відновні властивості йонів Sn 2+.
Коли до суміші двох солей FeCl3 і 2K3[Fe(CN)6], які не реагують між собою,
додати розчин SnCl2, то FeCl3 відновлюється до FeCl2:
2FeCl3 + SnCl2 = 2FeCl2 + SnCl4
А FeCl2 реагує з K3[Fe(CN)6, утворюючи осад KFe[Fe(CN)6]↓, що має синє
забарвлення:
FeCl2 + K3[Fe(CN)6] = 2KFe[Fe(CN)6]↓ + 2KCl
Сумарне рівняння реакції має такий вигляд:
2FeCl3 + 2K3[Fe(CN)6] + SnCl2= 2KFe[Fe(CN)6]↓ + SnCl4 + 4KCl
Fe3+ + К+ + [Fe(CN)6]3‾ + Sn2+= KFe[Fe(CN)6]↓ + Sn4+
Реакція не є специфічною, бо заважають усі відновники, які здатні
відновлювати Fe3+ до Fe2+.
Дослід 3. Реакція з Бісмут (III) нітратом. У пробірку внести 3 − 5 крапель

розчину солі Стануму(II) і додати по краплях розчин NaOH. Спочатку
випадає білий осад Sn(OH) , який при подальшому додаванні NaOH
2
розчиняється. До отриманого лужного розчину додають 1 − 2 краплі розчину

бісмут (III) нітрату. При перемішуванні суміші випадає чорний осад
металічного бісмуту у тонкодисперсному стані.
3[Sn(OH)4]2- + 6OН‾ + 2Bi3+ =+ 3[Sn(OH)6]2- + 2Bi↓
Дослід 4. Реакція з меркурій (II) хлоридом. У пробірку перенести 3 − 5
39
крапель солянокислого розчину станум(II) хлориду, додати 2 − 3 краплі
розчину меркурій(II) хлориду HgCl2 (сулеми). Випадає білий осад меркурій(I)
хлориду Hg2Cl2 (каломелі), який поступово чорніє за рахунок утворення
тонкодисперсної металічної ртуті.
[SnCl4]2- + 2HgCl2 = Hg2Cl2↓ + [SnCl6]2-
[SnCl4]2- + Hg2Cl2↓ = 2Hg↓ + [SnCl6]2-
Дослід 5. Реакція з сульфід-іонами. При взаємодії йонів Стануму(II) з

сульфід-іонами S2- з розчину випадає темно-коричневий осад станум(II)
сульфіду SnS :
До декількох крапель розчину солі Стануму(II) додати декілька крапель
розчину натрій сульфіду Na2S (або ж амоній сульфіду (NH4)2S або
сірководневої води). Випадає темно-коричневий осад стануму(II) сульфіду
SnS.
Sn2+ + S2- = SnS↓
Реакції катіонів Sn(IV)

Станум(IV) зазвичай відкривають, заздалегідь відновивши його
металічним залізом, магнієм, алюмінієм тощо до стануму(II). Потім
проводять реакції, характерні для стануму(II) так, як описано вище.
Дослід 1. Відновлення стануму(IV) до стануму(II). У пробірку перенести

3 − 5 крапель розчину солі стануму(IV), додати 2 – 3 краплі концентрованої
HCl, додати трохи залізних ошурок і нагріти суміш до кипіння. Через 5
хвилин на фільтрі відділити розчин від металічного феруму, що залишилось
У фільтраті відкривають станум(II) так, як описано вище.
Дослід 2. Реакція з сірководнем. У пробірку перенести 3 − 4 краплі

солянокислого розчину солі стануму(IV) і додавати по краплях сірководневу
воду. Випадає жовтий осад станум(IV) сульфіду.
H2SnCl6 + 2H2S = SnS2↓ + 6HCl
Реакції катіонів Cr3+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину CrCl3, додавати краплями

розчин NaOH до утворення осаду. Утворюється сіро-зелений осад:
CrCl3 + 3NaOH= Cr(OH)3↓ + 3 NaCl
Cr3+ + 3OH‾ = Cr(OH)3↓
Суміш розділити на дві пробірки. В одній пробірці перевірити розчинність
осаду в NaOH, додавши при перемішуванні значний надлишок NaOH. У
другій пробірці перевірити розчинність осаду в H 2SO4, додавши при
перемішуванні значний надлишок H2SO4. Осади розчиняються
2Cr(OH)3 + 3H2SO4 = Cr2(SO4)3 + 6H2O
Cr(OH)3 + 3H+ = Cr3+ + 3H2O
40
Cr(OH)3 + 3NaOH = Na3[Cr(OH)6]
Cr(OH)3 + 3OH‾ = [Cr(OH)6]3-
Дослід 2. Окислення пероксидом водню. У пробірку додати 2 − 3 краплі
розчину солі хрому(III), додати 4 − 5 крапель розчину NaOH, 2 − 3 краплі
розчину Н2О2 і нагріти до зміни зеленого забарвлення розчину (колір
гідроксокомплексів [Cr(OH)6]3-) на жовтий (колір хромат-іонів СrO42-).
2Na3[Cr(OH)6] + 3H2O2 = 2Na2CrO4 + 2NaOH + 8H2O
2[Cr(OH)6]3- + 3H2O2 = 2CrO42- + 2OH‾ + 8H2O
Розчин використовують для проведення реакції отримання
надхроматної кислоти (див. наступний дослід).
Дослід 3. Утворення надхроматної кислоти. Жовтий розчин, отриманий у

попередньому досліді, нагріти до кипіння, охолодити під струменем
холодної води, додати 5 крапель гідроген пероксиду і ~0,5 мл ізоамілового
спирту або суміші амілового спирту з діетиловим ефіром. Суміш ретельно
перемішати і додати 5 − крапель розчину H2SO4. Верхній органічний шар
забарвлюється в інтенсивно синій колір.
Na2CrO4 + 2H2O2 + H2SO4 = H2CrO6 + 2H2O + Na2SO4
CrO42− + 2H2O2 + 2H+ = H2CrO6 + 2H2O
Реакції катіонів Zn2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину ZnCl2, додавати краплями

розчин NaOH до утворення білого осаду.
ZnСl2 + 2NaOH = Zn(OH)2↓ + 2 NaCl
Zn2+ + 2OH‾ = Zn(OH)2↓
Осад Zn(OH)2 розділити на три пробірки. В одній пробірці перевірити
розчинність Zn(OH)2 у розчині NaOH. Осад розчиняється:
Zn(OH)2 +2NaOH= Na2[Zn(OH)4]
Zn(OH)2 +2OH‾ = [Zn(OH)4]2‾
У другій пробірці перевірити розчинність Zn(OH) 2 у розчині H2SO4. Осад
розчиняється (:
Zn(OH)2 + H2SO4 = ZnSO4+2H2O
Zn(OH)2 + 2Н+ = Zn2+ +2H2O
У третій пробірці перевірити розчинність Zn(OH)2 у розчині NH3. Осад
Zn(OH)2 + 4NH3= [Zn(NH3)4](OH)2
Zn(OH)2 + 4NH3= [Zn(NH3)4]2+ +2OH‾
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину ZnCl2, додати 1 краплю

розчину K4[Fe(CN)6]. Спостерігати утворення білого осаду.
3ZnCl2 + 2K4[Fe(CN)6] = K2Zn3[Fe(CN)6]2↓ + 6KCl
2K+ + 3Zn2+ + 2[Fe(CN)6]4- = K2Zn3[Fe(CN)6]2↓
Перевірити розчинність осаду у СН 3СООН. Звернути увагу, що утворений
осад не розчиняється в СН3СООН.
41
Дослід 3. На смужку фільтрувального паперу нанести 1 краплю розчину
ZnCl2, підсушити і додати 1 краплю розчину Co(NO 3)2, підсушити, спалити
папірець. Рівняння реакції:
2ZnCl2 + 2Co(NO3)2 + 2H2O = 2CoZnO2 + 4NO2↑ + O2↑ + 4НCl↑
Звернути увагу на те, що, на відмінність від аналогічної реакції з йонами Al 3+
(попіл синього кольору), утворюється попіл, забарвлений у зелений колір
цинкатом кобальту CoZnO2 (“зелень Рінмана”).
Дослід 4. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину ZnCl2, додати 1 краплю

розчину Na2S. Спостерігати утворення білого осаду.
ZnCl2 + Na2S = ZnS + 2 NaCl
Zn2+ + S2- = ZnS
Дослід 5.
1) До 3 - 4 крапель розчину, що містить йони цинку, додати 3 - 4 краплі
2 M NaOH. Краплю отриманого лужного розчину нанести капіляром на
фільтрувальний папір. Утворену на фільтрувальному папері мокру пляму
обвести по периферії капіляром з розчином дитизону в CCl4. Спостерігати
утворення характерного червоного кільця. Порівняти його з контрольним
дослідом. Для цього на папір поряд помістити краплю 2 M NaOH і також
обвести по периферії капіляром з розчином дитизону в CCl4. Має утворитись
помаранчеве пляма.
2) До 1 - 2 крапель досліджуваного розчину солі цинку у пробірці
додати 1 - 2 краплі 20%-ного розчину Na2S2O3 і довести рН розчину до 4 - 5
20% -ним розчином СН3СООН. Додати 5 – 10 крапель 0,02%-ного розчину
дитизону в CCl4 та обережно збовтати суміш. Спостерігати забарвлення
органічного шару в червоний колір.
Дитизон утворює з йонами цинку внутрішньокомплексну сполуку,
добре розчинну в органічних розчинниках (CCI4, CHCl3). Ця сполука на
відміну від дитизонатів інших катіонів у лужному середовищі забарвлює не
тільки органічну, але й водну фазу у червоний колір.
Заважають йони Ag+, Hg2+, Pb2+, Cu2+. Cd2+, Co2+, Ni2+, Bi3+. Їх маскують
натрій тіосульфатом або осаджують у вигляді сульфідів.
Реакції йонів Арсену(III) та Арсену(V)
Дослід 1. 5 мл випробовуваного розчину нагрівають на водяній бані з рівним

об’ємом реактиву гіпофосфіту; утворюється коричневий осад.
NaH2PO2 + HCl = NaCl + H3PO2
H2PO2‾ + H+ = H3PO2
As2O3 + 3H3PO2 = 2As↓ + H3PO3
As2O5 + 5H3PO2 = 2As↓ + 5H3PO3
Дослід 2. Сульфіди у сильнокислому середовищі із солями арсену(ІІІ) та

арсену(V) утворюють осади As2S3 та As2S5 жовтого кольору. До 0,3 мл
42
розчину, що містить близько 30 мг арсеніт-іона (AsO 33-), додають 0,5 мл
кислоти хлористоводневої розведеної і 0,1 мл розчину натрій сульфіду;
утворюється жовтий осад, нерозчинний у кислоті хлористоводневій
концентрованій, розчинний у розчині амоніаку.
2Na3AsO3 + 3Na2S + 12HCl = As2S3↓ + 12NaCl + 6H2O
2AsO3 3-+ 3S2- + 12H+ = As2S3↓ + 6H2O
As2S3 + 6NH3 +3Н2О = (NH4)3AsS3 + (NH4)3AsO3
As2S3 + 6NH3 +3Н2О = 6NH4+ + AsS33- + AsO33-
Дослід 2. До 3 - 4 крапель розчину, що містить арсеніт-або арсенат-

іони, додають 2 - 3 шматочки гранульованого Zn, кілька крапель 4 M HCl.
Накривають пробірку фільтрувальним папером, змоченою розчином AgNO 3.
Через 1 - 3 хвилини на папері з'являється спочатку жовта, потім чорна пляма.
Відновлення арсеніт-та арсенат-іонів до AsH 3 проводять металічним Mg або
Zn в 2 M HCl або 1M H2SO4:
HAsO2 + 3Zn + 6H+ = AsH3↑ + 3Zn2+ + 2H2O
H3AsO4 + 3Zn + 8H+ = AsH3↑ + 4Zn2+ + 4H2O
Виявити AsH3 можна за утворенням забарвлених сполук з AgNO 3. Спочатку
утворюється осад AsAg3·3AgNO3 жовтого кольору, який потім чорніє,
переходячи в Ag:
AsH3 + 6AgNO3 = AsAg3·3AgNO3↓ + 3HNO3
AsAg3·3AgNO3↓ + 3H2O = H3AsO3 + 3HNO3 + 6Ag↓
Межа виявлення арсену ― 20 мкг.
Замість AgNO3 можна використовувати HgBr2 або HgCl2. З HgBr2
утворюються AsH(HgBr)2 жовтого кольору, As(HgBr)3 — коричневого
кольору, As2Hg3 — чорного кольору. З HgCl2 утворюються
хлормеркурарсини AsH2(HgCl), AsH(HgCl)2, As(HgCl)3 і, якщо мало AsH3, то
― As2Hg3.
Виявленню As заважає Sb (утворюється газоподібний SbH 3, який
реагує аналогічно AsH3), сульфід-іони (утворюється H2S, який з AgNO3,
HgBr2 і HgCl2 дає чорні осади сульфідів). У присутності Sb(III) для
відновлення замість Mg або Zn застосовують Sn. Тоді Sb (III) відновлюється
не до SbH3, а до Sb:
2[SbCl6]3‾ + 3Sn = 2Sb↓ + 3[SnCl4]2‾.
Ще можна відновлювати арсен в лужному середовищі металічним Al або Zn.
У лужному середовищі до AsH3 відновлюється тільки AsO33‾:
AsO33‾ + 3Zn + 3OH‾ + 6H2O = AsH3↑ + 3[Zn(OH)4]2‾.
1.5.2.2. Аналіз суміші катіонів IV аналітичної групи.

Студент одержує розчин для аналітичних досліджень, з якого за
допомогою піпетки переносить в окремі пробірки певне число крапель
розчину для аналітичних досліджень, зазвичай 3 – 5 крапель, і проводить
необхідні реакції.
В окремих порціях досліджуваного розчину (дробним методом)
43
виявляють:
 йони Cr3+ реакцією утворення надхроматних кислот: до 3 − 4 крапель
досліджуваного розчину додати 3 − 5 крапель розчину NaOH і 2 − 3 краплі
3% розчину Н2О2. Суміш нагріти до утворення CrO42- жовтого кольору, після
цього охолодити і додати 2 - 3 краплі 3% розчину Н2О2, декілька крапель
суміші діетилового етеру з ізопентанолом і краплями, струшуючи, розчин
H2SO4 (1:4). Якщо в аналізованому розчині є йони Хрому, то утворюються
пероксидні сполуки Хрому синього кольору, які добре екстрагуються
органічними розчинниками;
 йони Sn2+ реакцією відновлення Меркурію(ІІ) до елементного
Меркурію;
 йони As(III) та As(V) реакцією утворення арсину і виявлення його
реакцією з арґентуму нітратом ;
Систематичний хід аналізу. Систематичний хід аналізу базується на

використанні групового реагенту (розчину NaOH у присутності Н 2О2).
здатності йонів хрому(ІІІ), арсену(ІІІ, V) і стануму(ІІ, ІV) вступати у реакції
окислення-відновлення, а також на різній здатності йонів взаємодіяти з
амоній хлоридом. Для цього до досліджуваного розчину додають 2 М розчин
натрій гідроксиду до повного розчинення гідроксидів, які випали в осад, а
потім ― декілька крапель 3 % розчину гідроген пероксиду і після
припинення бурхливої реакції нагрівають на водяній бані декілька хвилин до
повного переходу забарвлення розчину від зеленого до жовтого.
Отриманий розчин 1 містить сполуки катіонів четвертої аналітичної
групи у вищих ступенях окиснення ([Sn(OH)6]2-, AsO43-, CrO42-), а також
[Al(OH)4]‾, [Zn(OH)4]2-.
Відокремлення йонів алюмінію і стануму(ІV). До розчину 1 додають

кристалічний амоній хлорид до насичення, вміст пробірки нагрівають на
водяній бані. В осад 1 випадають гідроксиди алюмінію та стануму(IV), які
відокремлюють центрифугуванням від розчину 2 (в розчині 2 містяться
аніони CrO42-, AsO43- та [Zn(OH)4]2-).
Осад 1 розчиняють в 1 М розчині хлоридної кислоти і розділяють на
дві частини. У одній частині виявляють йони алюмінію, а у іншій – йони
стануму(ІV).
Виявлення йонів алюмінію. Для виявлення йонів алюмінію

використовують реакцію з алізарином. На фільтрувальний папір наносять
краплю розчину K4[Fe(CN)6], потім у центр вологої плями наносять краплю
розчину, що містить йони алюмінію, доторкаючись до паперу кінчиком
капіляру. Далі також наносять краплю реагенту і обробляють пляму парами
амоніаку, витримуючи папір над отвором склянки з концентрованим
розчином амоніаку. Утворюється фіолетова пляма, яку обробляють 1 М
розчином СН3СООН. Фіолетове забарвлення реагенту змінюється на жовте і
на периферії плями спостерігається червоне забарвлення алюмінієвого лаку.
44
Виявлення йонів стануму(ІV). Для виявлення йонів стануму(ІV)
використовують реакцію відновлення металічним залізом до стануму(ІІ) з
наступним виявленням стануму(ІІ) реакцією з HgCl2. До досліджуваного
розчину додають 1 − 2 краплі концентрованої HCl, залізні ошурки, суміш
нагрівають до появи бульбашок. Потім розчин зливають у іншу пробірку і
додають 1 − 2 краплі розчину HgCl2. Спостерігається утворення чорного
осаду.
Відокремлення та виявлення йонів цинку. Частину розчину 2

нагрівають з насиченим розчином натрію карбонату до повного видалення
амоніаку. При цьому випадає білий осад основного цинку карбонату, який
відокремлюють центрифугуванням і промивають розведеним розчином
натрію карбонату. Осад Zn2(OH)2CO3 розчиняють у 2 М розчині HCl і Zn 2+
виявляють реакцією з K4[Fe(CN)6] з утворенням білого осаду K2Zn3[Fe(CN)6]2,
нерозчинного у хлоридній кислоті або з дитизоном. До 1 − 2 крапель
досліджуваного розчину додають 1 − 2 краплі 20% розчину Na2S2O3 і
доводять рН розчину до 4 − 5 20% розчином CH3COOH. Екстрагують 0,02%
розчином дитизону у CCl4. У присутності йонів Цинку шар органічного
розчинника забарвлюється у червоний колір.
Виявлення Арсену(V). У частині розчину 2 виявляють As(V) реакцією

з магнезіальною сумішшю. До 2 − 3 крапель розчину MgSO4 додають 1 − 2
краплі розчину NH3 і 4 − 5 крапель розчину NH4Cl. Суміш перемішують і
додають 2 – 3 краплі розчину 2. У присутність арсенат-іонів випадає білий
кристалічний осад, розчинний у HCl.
У лабораторний журнал записати спостереження, а також рівняння
реакцій, які дали певні аналітичні ефекти (утворення чи розчинення осаду,
зміна забарвлення розчину).
1.5.3. Картковий контроль

1.5.3.1. Тестові питання з бази даних «Крок 1»

1. Яка спільна властивість сполук катіонів Al 3+, Zn2+, Cr3+, Sn2+ об'єднує
їх в IV аналітичну групу (кислотно-основна класифікація)?
Амфотерність гідроксидів.
Нерозчинність солей у воді.
Добра розчинність деяких солей.
Розчинність гідроксидів в кислотах.
Розчинність гідроксидів в надлишку розчину амоніаку.
45
2. Які катіони містяться в розчині, якщо при додаванні дитизону в
присутності лугу спостерігається рожеве забарвлення водного і
хлороформного шарів?
Zn2+
Cd2+
Sn2+
Pb2+
Cu2+
3. При нагріванні досліджуваного розчину з надлишком лугу в

присутності гідроген пероксиду розчин набуває жовтого забарвлення. Це
свідчить про присутність у розчині йонів:
Cr3+
Co3+
Ni2+
Mg2+
Al3+
4. До досліджуваного розчину додали надлишок 6М розчину натрію

гідроксиду і 3 % розчину гідроген пероксиду. Розчин при нагріванні
забарвився в жовтий колір. Які катіони присутні в розчині?
Катіонів Хрому (ІІІ).
Катіонів Стануму (ІІ).
Катіонів Алюмінію
Катіонів Цинку
Катіонів Плюмбуму
5. У розчині присутні катіони цинку й алюмінію. Який реагент

дозволяє виявити в цьому розчині катіони цинку?
Розчин калій гексаціаноферату (ІІ).
Розчин натрій гідроксиду.
Кобальт нітрат Со(NO3)2.
Надлишок 6М натрій гідроксиду.
Розчин сульфатної кислоти.
6. Укажіть, для визначення якого йону ІV аналітичної групи не

використовують окислювально-відновні реакції:
Zn2+
Sn2+
Cr3+
As (V)
As(ІІІ)
7. До четвертої групи катіонів належать катіони Al 3+, Sn2+, Sn(IV),

As(V), As(III), Zn2+, Cr3+. Укажіть груповий реагент на четверту групу
46
катіонів.
Розчин NaOH, Н2О2
Розчин HCl
Розчин NH3, Н2О2
Розчин Н2С2О4
Розчин H2SO4, Н2О2
8. В якісному аналізі при дії надлишку групового реагенту NaOH на

солі алюмінію утворюється:
натрій гексагідроксоалюмінат
алюміній гідроксид
натрій метаалюмінат
основні солі алюмінію
алюміній оксид
9. В якісному аналізі при певних умовах специфічним реагентом на

катіони Zn2+ є розчин K4[Fe(CN)6], утворюється білий осад складу:
K2Zn3[Fe(CN)6]2
K2Na[Fe(CN)6]
CuZn[Fe(CN)6]
KFe[Fe(CN)6]
Zn(SCN)2
10. Чим характеризується міра здатності реагенту давати добре

фіксований аналітичний ефект при взаємодії з визначуваною речовиною?
Чутливістю реакції
Вибірністю реакції
Специфічністю реакції
Селективністю
Кількістю реагенту
1.5.3.2. Зразки білетів карткового контролю

Білет № 1
1. Написати молекулярні та йонні рівняння таких реакцій:
Na2[Zn(OH)4] + 4NH4Cl →
Al2(SO4)3 + KOH →
SnCl2 + KOH →
Zn(OH)2 + HNO3 →
Sn(OH)2 + KOH →
2. Якими реакціями можна відкрити у розчині йони цинку (молекулярні
та йонні рівняння реакції)?
3. Ситуаційна задача. Запропонувати схему аналізу суміші таких
катіонів IV аналітичної групи: Al3+, Sn2+, Cr3+.
4. Скільки грамів розчину глюкози з масовою часткою 5% треба додати
47
до 200г розчину глюкози з масовою часткою 40%, щоб одержати розчин з
масовою часткою глюкози 20%?
Білет № 2
Na2CrO4 + 2H2O2 + H2SO4 →
2Na3[Cr(OH)6] + H2SO4 →
ZnCl2 + KOH →
2Na2[Zn(OH)4] + HNO3 →
Sn(OH)4↓ + 2NaОН →
2. За допомогою якої фармакопейної реакції можна визначити йони
Арсену? Написати молекулярні та йонні рівняння.
катіонів IV аналітичної групи: Sn2+, Zn2+, Cr3+.
4. До 200г розчину гідроксиду натрію з масовою часткою 40% додали
300г води. Визначити масову частку NaОН в одержаному розчині.
Білет № 3
Na[Al(OH)4] + NH4Cl →
SnCl2 + KOH →
H2SnCl6 + 2H2S →
ZnCl2 + 2NH3∙H2O → [
Sn(OH)2 + KOH →K2[Sn(OH)4]
2. Написати молекулярні та йонні рівняння реакцій групового реагенту
КОН з катіонами цинку, хрому, якщо взяли сульфати цих катіонів.
катіонів IV аналітичної групи: Sn2+, Sn(IV), Cr3+.
4. Є розчин сульфату магнію з масовою часткою 25%. Скільки грамів
цього розчину і скільки грамів води потрібно змішати, щоб одержати 100г
розчину з масовою часткою сульфату магнію 6%?
1.6.1. Групові реагенти на катіони V, VI аналітичних
груп.
Катіони V аналітичної групи при дії групового реагенту (водного
розчину NaOH або KOH) осаджуються з водного розчину у вигляді
гідроксидів Mg(OH)2, Mn(ОН)2, Fе(ОН)2, Fе(ОН)3, Sb(ОН)З, SbО(ОН)3,
Вi(ОН)3. На повітрі гідроксиди Мангану(lI) і Феруму(II) поступово
окиснюються киснем повітря, змінюється забарвлення осадів:
48
При дії групового реагенту разом з гідроген пероксидом відбувається
окислення Феруму(II) до Феруму(III), Мангану(II) ― до Мангану (lV),
Стибію(III) ― до Стибію(V).
Гідроксиди катіонів п'ятої аналітичної групи не розчиняються в
надлишку групового реагенту (на відміну від катіонів четвертої аналітичної
групи).
Катіони VI аналітичної групи при поступовому додаванні групового
реагенту (25 % водний розчин амоніаку) спочатку утворюють осади різного
складу, які поступово розчиняються в надлишку групового реагенту.
Винятком є осади сполук Кобальту і Меркурію, які розчиняються в надлишку
водного розчину амоніаку тільки у присутності катіонів амонію.
Катіони Сu2+, Со2+ та Ni2+ осаджуються з розчинів їх хлоридів у вигляді
основних хлоридів CuOHCl, CoOHCl і NiOHCl. Катіони Кадмію утворюють
гідроксид Cd(OH)2. При дії групового реагенту на водні розчини меркурій(II)
хлориду утворюється осад HgNH2Cl, а меркурій(II) нітрату ― осад
[ОНg2NН2]NО3.
Осади основних солей Купруму(lI), Ніколу(II), а також осад кадмій
гідроксиду з надлишком групового реагенту утворюють відповідні розчинні
аміачні комплекси.
CuОНСl + 4NН3 = [Сu(NН3)4]2+ + ОН‾ + Cl‾
NiOHCl + + 6NН3 = [Ni(NН3)6]2+ + ОН‾+ Cl‾
Cd(OH)2 + 4NН3 = [Сd(NН3)4]2+ + 2OH‾
Осади, що випали з розчинів солей Кобальту(II) і Меркурію(II) при дії
надлишку групового реагенту, розчиняються, утворюючи аміачні комплекси,
лише у присутності солей амонію:
СоОНСl + 5NН3 + NH4+ = [Со(NН3)6]2+ + Cl‾+ Н2О
HgNH2Cl + 2NН3 + NH4+ = [Нg(NН3)4]2+ + Cl‾
[ОНg2NН2]NО3 + 4NН3 + 3NH4+ = 2[Нg(NН3)4]2+ + NО3‾ + Н2О
Аміачний комплекс Кобальту(II) брудно-жовтого кольору окислюється на
повітрі до аміачного комплексу Кобальту(III) вишнево-червоного кольору.
1.6.2.1. Дія групового реагенту на катіони V
аналітичної групи
Дослід 1. У 6 пробірок помістити по 3 - 5 крапель розчинів солей Магнію,

Мангану(II), Феруму(lI), Феруму(III), Стибію(III) і Бісмуту(III). Додати у
кожну пробірку по краплях розчин натрій гідроксиду до утворення осаду.
49
Звернути увагу на колір осадів. Перевірити розчинність у нітратній кислоті і
в концентрованому розчині амоніаку, для цього вміст кожної пробірки
поділити на дві частини. В одну пробірку додати 10 – 15 крапель HNO3, а в
другу ― 10 - 15 крапель розчину NH3. Звернути увагу на те, що при
додаванні розчину NH3 осади не розчиняються. Осади гідроксидів Магнію і
Мангану(1I) додатково перевірити на розчинність у насиченому розчині
амоній хлориду.
Дослід 2. Подібно до попереднього досліду приготувати осади гідроксидів

Феруму(ll) і Мангану(II). До осадів гідроксидів додати по 2 - 3 краплі
розчину гідроген пероксиду. Спостерігати за зміною кольору осадів.
Перевірити розчинність отриманих осадів у насиченому розчині амоній
хлориду і розбавленій азотній кислоті.
1.6.2.2. Реакції катіонів V аналітичної групи
Реакції катіонів Bi3+
Дослід 1. У пробірку налити 5 – 10 крапель розчину Bi(NO 3)3, додати одну

краплю розчину KI. Утворюється чорний осад:
Bi(NO3)3 + 3 KI = ВiI3↓ + 3 KNO3
Bi3+ + 3I‾ = ВiI3↓
До розчину з чорним осадом BiІ3 додавати краплями розчин KI до
розчинення осаду:
ВiI3↓ + KI = K[BiI4]
ВiI3↓ + I‾ = [BiI4]‾
Дослід 2. (здатність йонів Bi3+ відновлюватись до металічного Bi). В

окремій пробірці приготувати відновник (лужний розчин Na2[Sn(OH)4]). Для
цього у пробірку налити 3 - 5 крапель розчину SnCl2, додавати краплями
розчин NaOH до розчинення осаду Sn(OH) 2, що утворився на початку.
Рівняння реакцій:
SnCl2 + 4NaOH = Na2[Sn(OH)4] + 2NaCl.
Sn2+ + 4OH‾ = [Sn(OH)4]2-
У другу пробірку налити 2 − 5 крапель розчину Bi(NO3)3, додати 3 – 5
крапель розчину NaOH. Утворюється білий осад:
Bi(NO3)3 + 3NaOH = Bi(OН)3↓ + 3NaNO3
Bi3+ + 3OH‾ = Bi(OН)3↓
У пробірку з осадом Bi(OН)3 додати розчин Na2[Sn(OH)4]. Спостерігається
утворення чорного осаду
3Na2[Sn(OH)4] + 2Bi(OH)3↓ = 3Na2[Sn(OH)6] + 2Bi↓
3 [Sn(OH)4]2- + 2Bi(OH)3↓ = 3[Sn(OH)6]2- + 2Bi↓
Дослід 3. Фармакопейна реакція: 0,5г випробовуваної субстанції розчиняють

у 10 мл кислоти хлористоводневої розведеної. Одержаний розчин кип’ятять
протягом 1 хв, охолоджують і, якщо необхідно, фільтрують. До 1 мл
50
одержаного розчину додають 20 мл води; утворюється білий або світло-
жовтий осад, колір якого після додавання від 0,05 мл до 0,1 мл розчину
натрію сульфіду змінюється на коричневий. натрій сульфід у кислому
середовищі дає з солями бісмуту(ІІІ) коричнево-чорний осад Bi2S3:
2BiCl3 + 3Na2S= Bi2S3↓ + 6NaCl
2Bi3+ + 3S2-= Bi2S3↓
Осад нерозчинний у розведених кислотах, крім нітратної кислоти:
Bi2S3 + 8НNO3 = 2Bi(NO3)3 + 2NO↑ + 3S↓ + 4Н2О
Дослід 4. Фармакопейна реакція: до 5 мл солі бісмуту додають 2 мл розчину

100 г/л тіосечовини; з’являється жовтувато-оранжеве забарвлення або
утворюється оранжевий осад.
Йони бісмуту з тіосечовиною (тіокарбамідом) утворюють тіосечовинні
комплекси бісмуту жовтого кольору.
Реакції катіонів Mn2+
Дослід 1. У пробірку налити 5 - 10 крапель розчину солі мангану, додати

3 − 5 крапель розчину NaOH. Утворюється білий осад:
MnCl2+2NaОH = Mn(OH)2↓+ 2NaCl
Mn2++2ОH‾ = Mn(OH)2↓.
Розчин з осадом Mn(OН)2 поділити на дві пробірки. В одну пробірку з осадом
Mn(OН)2 додавати краплями розчин H2SO4 до розчинення осаду.
Mn(OН)2+ H2SO4 = MnSO4 + 2 H2O
Mn(OН)2+ 2H+ = Mn2+ + 2 H2O
У другу пробірку з осадом Mn(OН)2 додати 3 – 5 крапель розчину H 2O2. Осад
набуває темно-коричневого забарвлення:
Мn(ОН)2↓+ Н2О2 = МnО(ОН)2↓ + Н2О
Дослід 2. У пробірку додати 5 − 10 крапель концентрованої HNO3 і декілька

крупинок натрій бісмутату. Суміш перемішати і додати 1 краплю розчину
манган(II) сульфату MnSO4 або манган(II) нітрату Mn(NO3)2. Сіль
манган(II) хлорид не придатна для проведення досліду. Розчин
забарвлюється у малиново-фіолетовий колір.
2Mn2+ + 5BiO3‾ + 14Н+ = 2MnO4‾ + 5Bi3+ + 7Н2O
Надлишок натрій бісмутату може маскувати колір, що характерний для йонів
MnO4‾.
Дослід 3. У пробірку внести ~0,5 мл насиченого розчину (NH ) S O або декілька
4 2 2 8
кристалів (NH ) S O , додати ~2 мл розчину HNO 3 або H2SO4, 1 − 2 краплі

4 2 2 8
розчину AgNO3 і 2 − 3 краплі концентрованого розчину H PO . Суміш нагріти

3 4
до кипіння і додати лише 1 краплю розбавленого розчину солі мангану(II).

Розчин забарвлюється в малиновий колір.
2Mn2+ + 5S2O82- + 8Н2O = 2MnO4‾ + 10SO42- + 16Н+
Пояснення. Реакцію проводять при нагріванні у кислому середовищі за
51
наявності каталізатора ― йонів арґентуму. У гарячому розчині можливе
розкладання перманганат-іонів, тому потрібно додавати фосфатну кислоту
H3PO4, яка сповільнює цей процес розкладання.
Дослід 4. У пробірку додати на кінчику скальпеля невелику кількість PbO 2 і
~1 мл розчину HNO3. Суміш нагріти до кипіння. У гарячу суміш додати
краплю розбавленого розчину манган(II) сульфату або манган(II) нітрату і
знову нагріти до кипіння. Розчин забарвлюється в малиновий колір.
2Mn2+ + 5PbO2 + 4Н+ = 2MnO4‾ + Pb2+ + 2Н2O
Пояснення: якщо додати надлишкову кількість солі мангану(II), то
утворюється буро-коричневий осад MnO(OH)2.
Дослід 5. У пробірку перенести 3 − 4 краплі розчину солі мангану(II) і додати
2 − 3 краплі розчину натрій сульфіду Na2S або амоній сульфіду (NH4)2S.
Утворюється осад манган(II) сульфіду тілесного кольору.
Mn2+ + S2- = MnS↓
Перевірити розчинність осаду в хлоридній кислоті
Реакції катіонів Mg2+
Дослід 1. У пробірку налити 5 – 10 крапель розчину солі магнію, додати 3 – 5

крапель розчину NaOH. Утворюється білий осад:
MgCl2+2NaОH = Mg(OH)2↓+ 2NaCl
2+
Mg + 2OH‾ = Mg(OH)2↓
Розчин з осадом Mg(OН)2 поділити на дві пробірки. В одну пробірку з осадом
Mg(OН)2 додавати краплями розчин H2SO4 до розчинення осаду.
Mg(OH)2↓ + H2SO4 = MgSO4+ 2H2O
Mg(OН)2+ 2H+ = Mg2+ + 2 H2O
У другу пробірку додавати краплями розчин NH4Cl до розчинення осаду.
Mg(OH)2↓ + 2NH4Cl = MgCl2 + 2NH3 + 2H2O
Mg(OH)2↓ + 2NH4+ = Mg2+ + 2NH3 + 2H2O
Дослід 2. У пробірку налити 5 – 10 крапель розчину солі магнію, додати 3 – 5

крапель розчину NH4Cl і 2 – 3 краплі розчину NH 3. Розчин NH4Cl додають
для того, щоб попередити утворення осаду Mg(OH)2 (див. попередній дослід).
Після перемішування додати 3 – 5 крапель розчину Na2HPO4.
MgCl2 + NH3+ Na2HPO4 = MgNH4PO4↓ + 2NaCl.
Mg2+ + NH3+ HPO42- = MgNH4PO4↓
Утворюється білий кристалічний осад, який розчиняється у кислотах.
Розчин з осадом MgNH4PO4 поділити на дві пробірки. В одну пробірку з
осадом додавати краплями розчин HCl до розчинення осаду.
MgNH4PO4↓ + 3HCl = MgCl2 + NH4Cl + H3PO4
MgNH4PO4↓ + 3H+ = Mg2+ + NH4+ + H3PO4
У другу пробірку з осадом додавати краплями розчин оцтової кислоти до
розчинення осаду.
52
2MgNH4PO4 + 4CH3COOH = Mg(H2PO4)2 + 2CH3COONH4 + Mg(CH3COO)2
2MgNH4PO4 + 4CH3COOH = 2Mg2+ + 2H2PO4‾ + 4CH3COO‾ + NH4+
Дослід 3. Дія магнезону. На предметне скло нанести краплю розчину солі

магнію і додати краплю лужного розчину магнезону. Утворюється синій
осад. При малих концентраціях катіона магнію осад не утворюється, а розчин
забарвлюється в синій колір.
Пояснення. Магнезон-I (n-нітробензолазорезорцин), що має у лужному
середовищі червоне забарвлення, утворює з катіонами Mg2+ комплекс
синього кольору, який сорбується на осаді магній гідроксиду.
Проведенню реакції заважають катіони Ніколу, Кадмію, Кобальту(ІІ)
тощо, гідроксиди яких також забарвлюються магнезонами.
Дослід 4. Дія 8-оксихіноліну. У пробірку додати 2 − 3 краплі розчину магній

хлориду і 2 − 3 краплі розчину амоніаку. Утворюється білий осад Mg(OH) 2.
До утвореної суміші додавати по краплях розчин амоній хлориду до
розчинення білого осаду магній гідроксиду Mg(OH) 2. До розчину додавати
краплями розчин 8-оксихіноліну до утворення жовто-зеленого осаду магній
оксихінолінату.
Пояснення. Катіони Mg2+ утворюють з 8-оксихіноліном в аміачному
середовищі при pH ~8 − 13 жовто-зелений кристалічний осад
внутрішньокомплексної сполуки магній оксихінолінату:
Осад магній оксихінолінату розчиняється в оцтовій кислоті. Заважають

катіони, що також утворюють комплекси з 8-оксихіноліном (Cu 2+, Zn2+, Cd2+,
Fe3+ тощо).
Реакції катіонів Fe2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі феруму(ІІ), додати

3 – 5 крапель розчину NaOH. Спостерігати утворення осаду, що має
забарвлення від блідо-зеленого до сіро-зеленого:
FeCl2+2NaОH = Fe(OH)2↓+ 2NaCl
2+
Fe + 2OH‾ = Fe(OH)2↓
При збовтуванні вмісту пробірки осад буріє :
4Fe(OH)2↓ + О2 + 2H2O = 4Fe(OH)3↓
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі феруму(II), додати

1 - 2 краплі розчину K3[Fe(CN)6]. Утворюється синій осад:
53
FeCl2+ K3[Fe(CN)6] = KFe[Fe(CN)6]↓ + 2 KCl
Fe2+ + K+ + [Fe(CN)6]3‾ = KFe[Fe(CN)6]↓
Дослід 3. У пробірку налити 3 − 4 краплі розчину солі феруму(II) і додати

2 − 3 краплі розчину амоній сульфіду (NH4)2S (чи натрій сульфіду Na2S).
Випадає чорний осад ферум(II )сульфіду.
Fe2+ + S2- = FeS↓
Осад розчиняється в розбавлених мінеральних кислотах та в оцтовій кислоті.
Реакції катіонів Fe3+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі феруму(ІІІ), додати 3

– 5 крапель розчину NaOH. Утворюється бурий осад:
FeСl3 + 3NaOH = Fe(OH)3↓ + 3 NaCl
Fe3+ + 3OH‾ = Fe(OH)3↓
Осад розчиняється у кислотах:
Fe(ОН)3 + 3HCl = FeCl3 + 3H2O
Fe(ОН)3 + 3H+ = Fe3+ + 3H2O
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі феруму(ІІІ), додати

1 - 2 краплі розчину K4[Fe(CN)6]. Утворюється синій осад:
FeCl3 + K4[Fe(CN)6] = KFe[Fe(CN)6]↓ + 3 KCl
Fe3+ + K+ + [Fe(CN)6]4‾ = KFe[Fe(CN)6]↓
Дослід 3. У пробірку налити 3 - 5 крапель розчину солі феруму(ІІІ), додати

1 - 2 краплі розчину NH4SCN. Утворюється комплексна сполука, що
забарвлена у червоний колір. Склад комплексної сполуки залежить від
співвідношення компонентів, наприклад:
FeCl3 + 3 NH4SCN = [Fe(SCN)3] + 3NH4Cl
Fe3+ + 3SCN‾ = [Fe(SCN)3].
З надлишком реагенту утворюються такі комплексні йони: [Fe(SCN) 4]‾,
[Fe(SCN)5]2‾, [Fe(SCN)6]3‾.
1.6.2.3. Аналітичні реакції катіонів VI аналітичної

групи (Cu2+, Co2+, Cd2+, Hg2+, Ni2+).
Реакції катіонів Cu2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі Купруму, додати 1 - 2

краплі розчину NH3, перемішати, струшуючи пробірку. Утворюється синій
осад:
2СuSO4 + 2NН3 + 2Н2O = (СuОН)2SO4↓+ (NН4)2SO4
2Сu2+ + SO42- + 2NН3 + 2Н2O = (СuОН)2SO4↓+ 2NН4+
Суміш поділити на дві пробірки. В одну пробірку поступово краплями
54
додавати розчин NH3 до повного розчинення осаду. Звернути увагу на інтен-
сивне фіолетове забарвлення утвореного розчину комплексної солі Купруму.
(СuОН)2SO4↓+ (NН4)2SO4 + 6NH3 = 2[(Cu(NH3)4]SO4 + 2Н2О
(СuОН)2SO4↓+ 2NН4+ + 6NH3 = 2[(Cu(NH3)4]2+ + SO42- + 2Н2О
У другу пробірку додавати розчин Н2SO4 до повного розчинення осаду.
Рівняння реакції:
(СuОН)2SO4↓+ Н2SO4= 2СuSO4 + 2Н2О
(СuОН)2SO4↓+ 2Н+= 2Сu2+ + SO42- + 2Н2О
Дослід 2. У пробірку налити 1 - 2 краплі розчину солі Купруму, додати 3 - 5

крапель NаОН. Утворюється синій осад Cu(OH)2:
СuSO4 + 2 NаОН = Cu(OH)2 + Na2SO4
Cu2+ + 2OH‾ = Cu(OH)2↓
Суміш у пробірці обережно нагріти. Осад чорніє:
Сu(ОН)2 CuO + Н2О
Дослід 3. У пробірку налити 1 – 2 краплі розчину солі Купруму, додати 1 – 2

краплі розчину H2SO4 і 5 – 10 крапель Nа 2S2O3, нагріти до кипіння.
Утворюється бурий осад:
2CuSO4 + 2Na2S2O3 + 2H2O = Cu2S↓ + S↓ + 2Na2SO4 + 2H2SO4
2Cu2+ + 2S2O32‾ + 2H2O = Cu2S↓ + S↓ + 2SO42‾ + 4H+
Дослід 4. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі Купруму, обережно

занурити у розчин залізний цвях. Через 1 – 2 хвилини дістати з пробірки
цвях. Звернути увагу на зміну забарвлення поверхні залізного цвяха, що
контактував з розчином солі Купруму.
CuSO4 +Fe = FeSO4 + Cu↓
Дослід 5. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі Купруму, додати 1 - 2

краплі розчину K4[Fe(CN)6]. Утворюється бурий осад:
2CuSO4 + K4[Fe(CN)6] = Cu2[Fe(CN)6]↓ + 2K2SO4
2Cu2+ + [Fe(CN)6]4- = Cu2[Fe(CN)6]↓
Реакції катіонів Cd2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі кадмію, додати

1 краплю розчину NH3. Утворюється білий осад:
CdСl2 + 2NH3 + 2H2О = Cd(OH)2↓ + 2 NH4Cl
Cd2+ + 2NH3 + 2H2О = Cd(OH)2↓ + 2 NH4+
У пробірку з білим осадом Сd(ОН)2 додавати краплями розчин NH3 до
Cd(OH)2↓+ 4NH3 = [Cd(NH3)4](OH)2
Cd(OH)2↓+ 4NH3 = [Cd(NH3)4]2+ + 2OH‾
55
Дослід 2. Дитизон взаємодіє з йонами кадмію в інтервалі pH 6,5 - 14 з
утворенням червоної внутрішньокомплексної сполуки, яка екстрагується
хлороформом або карбон тетрахлоридом.
Катіони, що заважають, маскують додаванням тартратів і
диметилгліоксиму. У цьому випадку заважають тільки катіони Арґентуму(І),
Меркурію(ІІ) і Купруму(ІІ), тому їх усувають попередньою екстракцією
розчином дитизону у карбон тетрахлориді (CCl4) при pH 1 - 2.
Реакції катіонів Nі2+
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі Ніколу, краплями

додавати розчин NH3 до утворення осаду. Утворюється синій осад
NiCl2 + NH3 + H2O = NiOHCl↓ + NH4Cl.
Ni2+ + Сl‾ + NH3 + H2O = NiOHCl↓ + NH4+.
Продовжити додавання розчину NH3 до повного розчинення осаду.
NiOHCl↓ + NH4Cl + 5NH3 = [Ni(NH3)6]Cl 2 + H2O.
NiOHCl↓ + NH4+ + 5NH3 = [Ni(NH3)6]2+ + Сl‾ + H2O
Дослід 2. На смужку фільтрувального паперу нанести 1 краплю солі Ніколу,

поряд нанести 1 краплю розчину NH3 і 1 краплю розчину діацетилдіоксиму.
Утворюється яскраво-червона пляма. Рівняння реакції:
Реакції катіонів Со2+
Дослід 1. У пробірку налити 2 – 3 краплі розчину солі кобальту, краплями

додавати розчин NH3 до утворення осаду. Утворюється синій осад
СоCl2 + NH3 + H2O = СоOHCl↓ + NH4Cl.
Со2+ + Сl‾ + NH3 + H2O = СоOHCl↓ + NH4+.
Продовжити додавання розчину NH3 до повного розчинення осаду.
СоOHCl↓ + NH4Cl + 5NH3 = [Со(NH3)6]Cl 2 + H2O.
СоOHCl↓ + NH4+ + 5NH3 = [Со(NH3)6]2+ + Cl‾ + H2O
У розчин, що утворився, додати 5 – 10 крапель розчину Н 2О2. Спостерігати
появу характерного вишнево-червоного забарвлення комплексної сполуки
(хлоропентаамінкобальт(III) хлориду [Co(NH3)5Cl]Cl2. Рівняння реакції:
2[Co(NH3)6]Cl2 + H2O2 + 4HCl = 2[Co(NH3)5Cl]Cl2 + 2NH4Cl + 2H2O.
Дослід 2. У пробірку перенести 2 - 3 краплі розчину солі кобальту (II), додати

56
8 - 10 крапель насиченого розчину калій тіоціанату KNCS або амоній
тіоціанату NH4NCS (чи декілька кристалів цих солей) і 5 - 10 крапель
органічного розчинника (ізоаміловий спирт або суміш ізоамілового спирту з
діетиловим ефіром). Обережно струшувати суміш. Верхній шар органічної
фази забарвлюється в синій колір.
CoCl2 + 4NH4SCN = (NH4)2[Co(SCN)4] + 2NH4Cl
амонію тіоціанат із солями кобальту утворює комплексну сполуку амоній
тетратіоціанатокобальтат(ІІ) (NH4)2[Co(SCN)4] синьо-блакитного кольору, яка
переходить у шар органічного розчинника. Проведенню реакції заважають
катіони Купруму(ІІ), Феруму(ІІІ), Бісмуту(ІІІ).
Дослід 3. Визначення йонів Co2+ у присутності йонів Fe3+. (Перевірка ефекту

реакції маскування йонів Fe3+ у суміші). У пробірку перенести 2 - 3 краплі
розчину солі Кобальту(II) і 2 - 3 краплі розчину солі Феруму(III). До
одержаного розчину, що містить суміш йонів Co 2+ і Fe3+, додати 5 - 6 крапель
насиченого розчину калій тіоціанату або амоній тіоціанату. Розчин
забарвлюється у червоний колір ― колір тіоціанатних комплексів
Феруму(III). Червоний колір заважає помітити синє забарвлення тіоціанатних
комплексів кобальту(II). Для маскування йонів Fe3+, що утворили червоний
тіоціанатний комплекс, до суміші додати кристали сухої солі NaF або
KNaC4H4O6, які утворюють дуже міцні безбарвні комплексні сполуки
Феруму(III). Тому зникає червоне забарвлення розчину. Потім додати 5 - 6
крапель органічного розчинника (ізоаміловий спирт або суміш ізоамілового
спирту з діетиловим ефіром) й обережно збовтати суміш. Верхній шар рідини
(органічного розчинника) забарвлюється в синій колір.
Дослід 4. Визначення йонів Co2+ у присутності інших катіонів на

фільтрувальному папері. У пробірку додати по 1 - 3краплі солей Кобальту,
Купруму(ІІ), Феруму(ІІІ), Бісмуту(ІІІ). Для маскування йонів Феруму(ІІІ)
додати сухої солі NaF. На фільтрувальний папір нанести краплю розчину
амоній тіоціанату і краплю досліджуваного розчину. Папір витримати у
парах амоніаку і підсушити. У присутності Кобальту(ІІ) периферична
частина плями забарвлюється у синій колір.
Дослід 5. У пробірку перенести 4 - 5 крапель розчину солі Кобальту(1I),

додати краплю розчину солі Цинку (наприклад, ZnSO4) і 3 - 4 краплі розчину
(NH4)2[Hg(SCN)4]. Випадає блакитний осад змішаного тіоціанатного
комплексу Цинку і Кобальту(II).
Пояснення. З розбавлених розчинів солей Кобальту кристали виділяються
повільно. Якщо ж у розчині присутні катіони Цинку Zn 2+, то при проведенні
реакції відразу ж випадає блакитний осад змішаного тіоціанатного комплексу
Цинку і Кобальту(lI) складу ZnxCoy[Hg(SCN)4]x+y
xZn2+ + уСo2+ + (x+y)[Hg(SCN)4]2- = ZnxCoy[Hg(SCN)4]x+y
Додавання навіть невеликих кількостей солі Цинку призводить до майже
повного осадження Кобальту(II). Проведенню реакції заважають катіони
57
Cd2+, Сu2+, Fe3+, Ni2+.
Реакції катіонів Нg2+
Солі меркурію(II) (ртуті) дуже токсичні. Потрібно акуратно виконувати

досліди, дотримуючись правил техніки безпеки
Дослід 1. У пробірку налити 3 - 4 краплі розчину солі Меркурію(ІІ), додавати

краплями розчин NН3 до утворення білого осаду.
2Hg(NO3)2 + 4NH3+ H2O = [OHg2NH2]NO3↓ + 3NH4NO3
2Hg2+ + 4NH3+ H2O = [OHg2NH2]NO3↓ + 3NH4+
До суміші додати 3 - 4 краплі розчину солі амонію (NH4Cl чи NH4NO3).
Продовжувати додавати розчин NН3 до повного розчинення осаду.
[OHg2NH2]NO3↓ + 3NH4NO3 + 4NН3 = 2[Hg(NH3)4](NO3)2 + H2O
Дослід 2. У пробірку перенести 1 краплю розчину солі Меркурію(ІІ), додати

3 - 5 крапель розчину NаОН. Утворюється жовтий осад:
Hg(NO3)2 + 2NaOH = HgO↓ + 2NaNO3 + H2O
Hg2+ + 2OH‾ = HgO↓+ H2O
Дослід 3. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину солі Меркурію(ІІ), додати

1 краплю розбавленого розчину КІ. Утворюється яскравий жовтогарячий
осад:
HgI2 + 2 KI = HgI2↓ + 2 KI
Hg2+ + 2I‾ = HgI2↓
Продовжувати додавати краплями розчин KI до повного розчинення осаду.
Осад розчиняється:
HgI2 + 2 KI = K2[HgI4]
HgI2↓ + 2I‾ = [HgI4]2‾;
Дослід 4. Реакція “мідної монети”. На почищену крейдою або піском

поверхню мідної пластинки або монети нанести 1 краплю розчину солі
Меркурію(ІІ). Утворюється блискуча дзеркальна пляма металічної ртуті:
Hg(NO3)2 + Cu = Cu(NO3)2 + Hg↓
Hg2+ + Cu = Cu2+ + Hg↓
1.7.1. Питання для теоретичної підготовки
1. Які з катіонів четвертої, п’ятої та шостої груп мають забарвлення?
58
2. Назвіть групові реагенти катіонів четвертої, п’ятої та шостої
аналітичних груп. Опишіть їхню дію на катіони.
3. Які з гідроксидів катіонів четвертої, п’ятої та шостої груп
окиснюються пероксидом водню в лужному середовищі?
4. Напишіть хімічні формули сполук, що утворюються при взаємодії
катіонів четвертої, п’ятої та шостої груп з надлишком амоніаку. Укажіть
розчинність і забарвлення сполук, що утворюються.
5. Що відбудеться, якщо солянокислі розчини солей Стибію(III),
Бісмуту(III), Стануму(II) розбавити водою й нагріти?
6. Назвіть органічні реагенти, що використовуються для виявлення
катіонів четвертої, п’ятої та шостої груп.
7. Який з катіонів четвертої групи утворює гідроксид, розчинний у
надлишку амоніаку?
8. Які комплексні сполуки катіонів п’ятої групи використовуються в
якісному аналізі?
10. Які з катіонів четвертої, п’ятої та шостої груп мають окисно-
відновні властивості?
11. Яке припущення можна зробити стосовно наявності у розчині
катіонів четвертої, п’ятої та шостої аналітичних груп за кольором
аналізованого розчину?
12. Яким способом можна відокремити катіони четвертої групи від
катіонів п’ятої й шостої груп?
13. Для чого при відділенні катіонів четвертої групи від катіонів п’ятої
й шостої груп їх суміш обробляють розчином натрій гідроксиду з додаванням
гідроген пероксиду? Напишіть хімічні формули сполук, що утворюються:
а) в розчині;
б) в осаді.
14. Що можна сказати про склад осаду гідроксидів катіонів п’ятої
аналітичної групи, якщо осад:
а) білого кольору,
б) бурого кольору?
15. Як можна розділити Магній(II) і Манган(II) в їх суміші?
16. Які катіони четвертої, п’ятої та шостої груп можуть відновлюватися
в солянокислому розчині при зануренні в нього металічного заліза, цинку або
алюмінію?
17. Чи можливе одночасне знаходження в розчині йонів: Sn2+ і Fe3+; Sn2+
і AsO43-; Sn2+ і Hg2+? Дати коротке пояснення.
17. Виберіть окисники, за допомогою яких можна окислити Хром(III)
до хромат- і дихромат-іонів.
19. Які зміни відбуваються з катіонами Sn 2+ і Fe2+ при стоянні розчину у
відкритій склянці на повітрі?
20. Чому Fe2+ і Fe3+ треба виявляти попередньо?
21. На чому базується відокремлення катіонів IV аналітичної групи від
катіонів V і VI аналітичних груп? У вигляді яких йонів вони знаходяться у
розчині після відокремлення?
59
22. Як відокремлюють катіони Al3+ і Sn4+ від інших катіонів IV
23. Чи будуть катіони Стануму(II) окислюватись калій перманганатом?
24. За допомогою якої реакції можна виявити Арсен(ІІІ) у присутності
інших катіонів четвертої групи?
25. Як відокремлюють катіони V аналітичної групи від катіонів VI
групи ?
26. Виберіть окисник, зазначте середовище і складіть рівняння реакції
окислення катіону Мангану(II) до йонів перманганатної кислоти.
27. Чому із суміші катіонів VI аналітичної групи при додаванні натрій
тіосульфату в кислому середовищі осаджуються у вигляді сульфідів тільки
катіони Cu2+ і Hg2+?
28. У чому розчиняються сульфіди Купруму(ІІ) і Меркурію(ІІ)? Як
використовують в аналізі різницю в їх розчинності?
1.7.2. Лабораторна робота. Аналіз суміші катіонів

четвертої, п’ятої та шостої аналітичних груп
У більшості випадків учбові аналітичні лабораторії для студентів

фармацевтичних факультетів не мають достатньої кількості центрифуг,
необхідних для відділення осаду від рідкої фази. Тому наведено спрощену
схему аналізу без використання центрифуг. Відповідно і контрольна задача
катіонів четвертої, п’ятої та шостої аналітичних груп повинна мати такий
склад, щоб аналітичні дослідження можна було б проводити без
використання центрифуги.
Попередні спостереження
Аналізований розчин може бути безбарвним або забарвленим. За

забарвленням досліджуваного розчину роблять попередній висновок про
наявність або відсутність у ньому тих або інших катіонів.
1. Попередні випробування
Насамперед необхідно приступити до виявлення в розчині катіонів
Феруму(II), які легко окиснюються киснем повітря з утворенням Феруму(III).
Для цього використати реакцію з калій гексаціанофератом(III) K 3[Fe(CN)6]
при рH ≈ 3. За наявності Феруму(II) випадає осад синього кольору.
Утворення осаду іншого кольору говорить про відсутність йонів Феруму(II).
2. Виявлення Fe3+
Перевірити наявність Феруму(III) реакцією з калій
гексаціанофератом(II) K4[Fe(CN)6] при рH ≈ 3. Йони Феруму(III) з
K4[Fe(CN)6] утворюють осад KFe[Fe(CN)6] темно-синього кольору.
60
Утворення розчину синього або блакитного кольори свідчить про наявність
слідів катіонів Феруму(III), які утворюються в результаті окиснення катіонів
Феруму(II), присутніх в аналізованому розчині.
Проби на окремі групи катіонів
Далі провести проби на окремі групи катіонів дією груповими

реагентами, а також виявити окремі катіони дробними реакціями в певній
послідовності.
1. Дія розчином, що містить натрій гідроксид та гідроген пероксид.

Виявлення Cr3+.
До 8 - 10 крапель досліджуваного розчину додати 4 - 5 крапель
3%-ного розчину гідроген пероксиду. Отриману суміш нагріти і додавати
краплями при перемішуванні розчину 10 - 20 крапель натрій гідроксиду,
c(NaOH) ≈ 2 моль/л.
Якщо при поступовому додаванні NaOH випадає осад, який у надлишку
реагенту повністю розчиняється, то роблять висновок про присутність
катіонів четвертої групи. У розчині немає катіонів п’ятої та шостої
аналітичних груп.
Якщо утворений осад у надлишку лугу помітно не розчиняється, то
роблять висновок про можливу присутність катіонів четвертої або шостої
групи. Остаточний висновок про наявність або відсутність катіонів четвертої
групи можливий тільки після проведення характерних реакцій на катіони цієї
групи.
Звернути увагу на колір осаду й розчину, зробити на основі цих
спостережень висновок про можливий склад аналізованого розчину. Так,
наприклад, поява жовтого забарвлення розчину при дії гідроген пероксиду й
надлишку лугу вказує на присутність у розчині катіонів Хрому(III). Для
підтвердження висновку про присутність катіонів Хрому(III) в окремій порції
розчину проводять реакцію утворення надхроматної кислоти.
2. Дія концентрованого розчину амоніаку. Виявлення Cu2+.

До 8 - 10 крапель вихідного розчину додають кілька кристалів амоній
хлориду або амоній нітрату . Суміш нагрівають і додають до неї краплями
при перемішуванні 25%-ний розчин амоніаку.
Якщо при дії амоніаку осад, що спочатку виділився, повністю
розчиняється в надлишку реагенту, то роблять висновок: у розчині є катіони
шостої групи. Крім того у розчині можуть бути катіони Цинку або Магнію,
які у присутності солей амонію осаду не утворюють. Інших катіонів
четвертої і п’ятої групи не може бути.
Дію концентрованого розчину амоніаку можна використати для
виявлення Купруму(II), а також для попередніх висновків про наявність
інших катіонів шостої групи за кольором утвореного розчину. Поява
61
інтенсивного синьо-фіолетового забарвлення говорить про присутність йонів
Купруму(II), синього (блакитного) забарвлення — про можливу присутність
Нікелю(II), жовтого забарвлення, що переходить у вишнево-червоне, —
Кобальту(II).
3. Виявлення Mn2+
Манган(II) виявляють реакцією окислення до перманганат-іонів,
наприклад, дією натрій бісмутату чи PbO2 в нітратнокислому середовищі.
4. Виявлення Co2+
У відсутності Феруму(III) і Купруму(II) Кобальт(II) легко виявляють
реакцією з тіоціанатом амонію або тіоціанатом калію.
5. Виявлення Ni2+
У відсутності катіонів Феруму Нікель(II) виявляють реакцією з
диметилгліоксимом у слабколужному середовищі.
6. Виявлення Bi3+
У відсутності Стибію й Меркурію(II) Бісмут(III) легко виявляють
реакцією відновлення Бісмуту(III) до елементарного стану дією стануму(II)
хлориду в лужному середовищі.
7. Виявлення Mg2+
Визначають катіони Магнію реакцією з натрій гідрогенфосфатом (див.
реакції йонів Магнію).
8. Виявлення Bi3+
Бісмут(III) визначають реакцією з калій йодидом або реакцією з
гексагідроксостанат(II)-іонами.
9. Виявлення Co2+, Ni2+, Cd2+

В одній порції розчину визначити Кобальт(II) реакцією з α нітрозо-β-
нафтолом або реакцією з надлишком тіоціанат-іонів. В іншій порції розчину
визначити Нікель(II) реакцією з диметилгліоксимом. У третій порції
визначити Кадмій(II) (див. характерні реакції в попередній лабораторній
роботі)
10. Виявлення йонів Стануму

До 8 - 10 крапель розчину додати 5 - 6 крапель розчину хлоридної
кислоти й занурити у цей розчин шматочок металічного цинку для
відновлення Стануму(IV) до Стануму(II). Через 2 - 3 хвилини цинк
виймають, до розчину додають 2 - 3 краплі розчину меркурій(II) хлориду. У
присутності Стануму(II) утворюється білий осад, що поступово чорніє.
11. Виявлення Zn2+
62
Провести одну з характерних реакцій, наприклад, до 8 - 10 крапель
лужного розчину додати 2 - 3 краплі розчину натрій сульфіду. У присутності
йонів Цинку утворюється білий осад.
12. Виявлення Al3+

На смужку фільтрувального паперу нанести 1 краплю аналізованого
розчину, після чого відкривають катіони Алюмінію реакцією з алізарином.
Усі операції по аналізу та висновок про якісний склад розчину, що
аналізувався, мають бути зафіксовані в лабораторному журналі у формі
протоколу.
1.8.1. Контроль засвоєння змістового модуля 2
1.8.1.1. Питання для теоретичної підготовки
1. Яке значення мають попередні дослідження в аналізі суміші катіонів?

2. Чи можливе одночасне знаходження в розчині йонів: Sn 2+ і Fe3+, Sn2+ і
AsO43-, Sn2+ і Hg2+? Які висновки можна зробити при визначенні одного з цих
йонів?
3. Які зміни набувають з катіонами Sn2+ і Fe2+ при стоянні розчину! Які
висновки можна зробити в ході попередніх спостережень на підставі кольору
розчину?
4. Які катіони IV - VI аналітичних груп і якими реакціями можна
визначити попередньо?
5. Чому Fe2+ і Fe3+ треба визначати попередньо? На чому засновано
попередньо визначення катіонів Bi3+ і Sb(III), Sb(V) ?
6. На чому засновано відділення катіонів (IV) аналітичної групи від
катіонів V і VI аналітичних груп? В вигляді яких йонів вони знаходяться
після відділення?
7. Як відокремлюють катіони Al3+ і Sn(IV) від інших катіонів IV
8. Як розділяють катіони V і VI аналітичних груп?
9. На чому засновано розділення катіонів Mg2+ і Mn2+ в ході аналізу
катіонів V аналітичної групи? Як змінюється ступінь окислення Мангану в
процесі аналізу, яке це має значення?
10. Чому із суміші катіонів VI аналітичної групи при додаванні
тіосульфату натрію в кислому середовищі осаджуються у вигляді сульфідів
тільки катіони Cu2+ і Hg2+?
11. В чому розчиняються сульфіди Купруму(ІІ) і Меркурію(ІІ)? Як
використовують в аналізі різницю в їх розчинності?
12. Дробний та систематичний аналіз суміші катіонів I – VI аналітичних
груп.
63
1.8.1.2. Тестові питання з бази даних «Крок 1»

1. Яка спільна властивість сполук катіонів Al 3+, Zn2+, Cr3+, Sn2+ об'єднує
їх в IV аналітичну групу (кислотно-основна класифікація)?
Амфотерність гідроксидів.
Нерозчинність солей у воді.
Добра розчинність деяких солей.
Розчинність гідроксидів в кислотах.
Розчинність гідроксидів в надлишку розчину амоніаку.
2. До досліджуваного розчину додали надлишок 6М розчину натрію

гідроксиду і 3% розчину гідроген пероксиду. Розчин при нагріванні
забарвився в жовтий колір. Які катіони присутні в розчині?
Катіонів Хрому (ІІІ).
Катіонів Стануму (ІІ).
Катіонів Алюмінію.
Катіонів Цинку.
3. У розчині присутні катіони Цинку й Алюмінію. Який реагент дозволяє

виявити в цьому розчині катіони Цинку?
Розчин калій гексаціаноферату (ІІ).
Розчин натрій гідроксиду.
Кобальт нітрат Со(NO3)2.
Надлишок 6М гідроксиду натрію у присутності гідроген
пероксиду.
4. Укажіть, для визначення якого йону ІV аналітичної групи не

використовують окислювально-відновні реакції:
Zn2+
Sn2+
Cr3+
As (V)
As(ІІІ)
5. В якісному аналізі при дії надлишку групового реагенту NaOH на солі

алюмінію утворюється:
натрій гексагідроксоалюмінат
алюміній гідроксид
натрій метаалюмінат
64
основні солі алюмінію
алюміній оксид
6. В якісному аналізі при певних умовах специфічним реагентом на катіони

Zn2+ є розчин K4[Fe(CN)6], утворюється білий осад складу:
K2Zn3[Fe(CN)6]2
K2Na[Fe(CN)6]
CuZn[Fe(CN)6]
KFe[Fe(CN)6]
Zn(SCN)2
7. В якісному аналізі при дії надлишку групового реагенту (розчин натрій

гідроксиду) на катіони ІV аналітичної групи йони хрому (ІІІ) утворюють:
натрій гексагідроксохромат(III)
Хром (III) гідроксид
Хром (III) оксид
Хром (II) гідроксид
Хром (II) оксид
8. До досліджуваного розчину додали концентрованої нітратної кислоти та

кристалічний плюмбум(IV) оксид. Розчин набув малинового кольору. На
присутність якого катіону вказує цей аналітичний ефект?
Мангану (ІІ).
Бісмуту (ІІІ).
Феруму (ІІІ) .
Хрому (ІІІ).
Стануму (ІІ).
9. До досліджуваного розчину додали розчин амонію тіоціанату. Розчин

забарвився в червоний колір. На присутність якого катіону вказує цей
аналітичний ефект?
Феруму (ІІІ) .
Меркурію (ІІ).
Арґентуму.
Меркурію (І).
Плюмбуму (ІІ).
10. Укажіть, які йони знаходяться в розчині, якщо при нагріванні його з
(NH4)2S2O8 у присутності AgNO3 розчин здобуває малинове забарвлення.
Mn2+
Fe3+
Fe2+
Co2+
Cu2+
65
11. В якісному аналізі при певних умовах специфічним реагентом на катіони
Fe3+ є K4[Fe(CN)6]. Якого кольору утворюється осад?
Синього
Білого
Бурого
Червоного
Чорного
12. Який катіон V аналітичної групи знаходиться в розчині, якщо при дії
розчину станум(II) хлориду у лужному середовищі випадає чорний осад?
Бісмут (III)
Ферум(II)
Марганець (II)
Стибій(III)
Ферум(III)
13. В якісному аналізі специфічним реагентом на катіони Fe2+ є:

K3[Fe(CN)6]
K2Na[Co(NO2)6]
NaOH
K4[Fe(CN)6]
NH3
14. Аналітичним ефектом дії розчину калій гексаціаноферату (ІІ) на йони

феруму (ІІІ) є:
утворення синього осаду
утворення білого осаду
утворення осаду та його розчинення у надлишку реактиву
виділення бульбашок газу
поява характерного запаху
15. До V аналітичної групи катіонів відносяться йони Mn 2+. Якісною

реакцією для цих катіонів є:
окиснення в кислому середовищі
взаємодія з Fe3+ у кислому середовищі
дія лугів
дія кислот
утворення нерозчинних комплексів
16. Досліджуваний розчин лікарського препарату містить катіони магнію й

алюмінію. За допомогою якого реагенту можна розділити вказані катіони при
аналізі цього препарату?
Розчину лугу.
Гідроген пероксиду в кислому середовищі.
Розчин арґентум нітрату.
66
Гідроген пероксиду в аміачному середовищі.
Розчину хлоридної кислоти.
17. При дії диметилгліоксиму на розчин, що містить катіони VI аналітичної

групи (кислотно-основна класифікація) спостерігали малинове забарвлення.
Цей аналітичний ефект обумовив:
катіон Ніколу(II)
катіон Меркурію (II)
катіон Купруму (II)
катіон Кадмію (II)\
катіон Кобальту (II)
18. Які катіони VI аналітичної групи (кислотно-основна класифікація)

знаходяться в розчині, якщо при додаванні до нього розчину амоніаку
спочатку спостерігається утворення блакитнувато-зеленого осаду,
розчинного в надлишку реактиву з утворенням інтенсивно синього розчину?
Купруму
Ніколу
Кобальту
Меркурію (II)
Кадмію (II)
19. В аналізованому розчині міститься NaCl і Ni(NO 3)2 . У лабораторії їх

ідентифікували. На відміну від NaCl тільки Ni(NO 3)2 утворює червоний осад
з:
розчином диметилгліоксиму
розчином калій хлориду
розчином арґентум нітрату розчином натрій нітриту
розчином калій тіоціанату
20. Які йони з розчином калію йодиду утворюють оранжево-червоний осад,

розчинний у надлишку реагенту з утворенням безбарвного розчину?
Hg2+
Pb2+
Mn2+
Ba2+
Ag+
21. До розчину, що містить катіони V аналітичної групи (кислотно-основна

класифікація), додали розчин калію йодиду. Випав чорний осад, розчинний в
надлишку реагенту. Які катіони присутні в розчині?
Катіони Бісмуту(III)
Катіони Магнію
Катіони Кобальту (ІІ).
Катіони Меркурію(II)
67
Катіони Кадмію
22. У розчині, що містить катіони Купруму (ІІ) і Цинку, катіони Купруму

можна визначити за допомогою надлишку реагенту:
6М розчину амоніаку
2М розчину сульфатної кислоти
6М розчину калію гідроксиду
2М розчину хлоридної кислоти
2М розчину амонію карбонату
23. Для виявлення йонів Со2+ у присутності Fe3+ для маскування йонів Fe3+ до
розчину додають:
фторид-іони
хлорид-іони
бромід-іони
нітрит-іони
сульфат-іони
24. Досліджувана суміш містить катіони Mg 2+, Ni2+, Со2+. Катіон Ni2+ у цій
суміші можна виявити за допомогою:
диметилгліоксиму.
розчину амоніаку.
1-нітрозо-2-нафтолу.
магнезону-1.
алізарину.
25. В аналізованій суміші знаходяться катіони Феруму(ІІІ) і Купруму(ІІ).

Дією якого групового реагенту можна розділити ці катіони?
Концентрованим розчином амоніаку.
Розчином натрій гідроксиду і пероксидом водню.
Розчином хлоридної кислоти.
Розчином натрій гідроксиду.
Розчином сірчаної кислоти.
1.8.1.2. Письмова контрольна робота.

Зразки білетів письмової контрольної роботи
Білет № 1
1. Якими реакціями можна відкрити у розчині йони:
а) Cr3+,
б) Fe2+,
в) Cu2+?
Na3[Al(OН)6] + NH4Cl →
68
Sn(OH)2 + KOH →
(СuОН)2SO4↓+ (NН4)2SO4 + 6NH3 →
Fe2(SO4)3 + K4[Fe(CN)6] →
MnCl2 + Na2S →
3. Ситуаційна задача. В якій послідовності та якими реакціями можна
визначити катіони в такій суміші катіонів ІV - VI аналітичних груп:
Al3+, Bi3+, Hg2+.
4. Розрахункова задача. Скільки грамів розчину глюкози з масовою
часткою 5% треба додати до 200г розчину глюкози з масовою часткою 40%,
щоб одержати розчин з масовою часткою глюкози 20%?
Білет № 2
1. Якими реакціями можна відкрити у розчині йони
а) As(III),
б) Mg2+,
в) Cd2+?
CoCl2 + 4NH4SCN →
HgCl2 + SnCl2 →
2MgNH4PO4 + 4CH3COOH →
AsCl3 + 3HCl + 3Zn →
Sn(OH)2 + KOH →
Al3+, Mg2+, Hg2+.
4. Розрахункова задача. До 200г розчину гідроксиду натрію з масовою
часткою 40% додали 300г води. Визначити масову частку NaОН в
одержаному розчині.
Білет № 3
а) Cr3+,
б) Fe3+,
в)Ni2+?
CoOHCl↓ + NH4Cl + 5NH3 →
2H3[SbCl6] + 3Zn →
FeSO4 + К3[Fе(СN)6] →
Al(OH)3 + 3NaOH →
3ZnCl2 + 2K4[Fe(CN)6] →
Al3+, Mn2+, Cd2+.
4. Розрахункова задача. Є розчин сульфату магнію з масовою часткою
25%. Скільки грамів цього розчину і скільки грамів води потрібно змішати,
69
щоб одержати 100г розчину з масовою часткою сульфату магнію 6%?
Білет № 4
а) Cd2+,
б) Mg2+,
в) Al3+?
CoCl2 + NH3 + H2O →
Cu2[(Fe(CN)6]↓ +12NH3 →
MgCl2 + Na2НPO4+ NH3 →
Al(OH)3 + 3NaOH →
SnCl2 + Н2S→
Al3+, Bi3+, Cu2+.
4. Розрахункова задача. Визначити, скільки грамів розчину гідроксиду
натрію з масовою часткою 40% треба додати до 200г води, щоб приготувати
розчин з масовою часткою гідроксиду натрію 6%?
Білет № 5
а) Zn2+,
б) Mn2+,
в) Hg2+?
2[Co(NH3)6]Cl2 + H2O2 + 4HCl →
HgI2 + 2КI →
Fe(OH)2 + О2+H2О →
Sn(OH)4↓ + 6HCl →
MgNH4PO4 + HNO3 →
Fe3+, Cr3+, Cu2+.
4. Розрахункова задача. Скільки грамів хлориду натрію треба
розчинити у 100г розчину з масовою часткою хлориду натрію 1%, щоб
приготувати розчин з масовою часткою хлориду натрію 4%?
Білет № 6
а) Sn2+,
б) Bi3+,
в) Cu2+?
CoCl2 + NH3 + H2O →
70
2CuSO4 + K4[Fe(CN)6] →
MgCl2 + NH4Cl + Na3PO4→
Na3[А1(OН)6] + 3NH4Cl →
Al(OH)3 + Н2SO4 →
Bi3+, Fe2+, Co2+.
4. Розрахункова задача. Скільки грамів розчинів магній сульфату з
масовою часткою 5% і 15% потрібно взяти для приготування 200г розчину
магній сульфату з масовою часткою 12%?
1.9.1. Групові реагенти в аналізі аніонів та їх
призначення.
В аналізі аніонів, подібно якісному аналізу катіонів, використовують

групові реагенти, а всі аніони за здатністю утворювати нерозчинні у воді солі
барію та срібла поділяють на три групи.
 Перша аналітична група аніонів ― груповий реагент BaCl2 або

Ba(NO3)2. Груповий реагент з аніонами першої аналітичної групи утворює
солі барію, які не розчиняються у воді (див. таблицю розчинності). Це такі
аніони: SО42‾, SO32‾, CО32‾, РО43‾, S2O32‾, С2О42‾, В4О72‾, IO4‾, IO3‾, AsO43‾,
AsO33‾, F‾, CrO42‾ і Сr2О72‾, а також деякі аніони органічних кислот: тapтpaт-
аніони C4H4O62‾, цитрат-аніони C6H5O73‾.
 Для другої аналітичної групи аніонів груповим реагентом є

підкислений нітратною кислотою розчин AgNO3, який утворює з аніонами
другої аналітичної групи солі срібла, що не розчиняються не тільки у воді,
але й у нітратній кислоті. Це йони: Cl‾, Br‾, I‾, SCN‾, CN‾, C 6H5COO‾
(бензоат-аніон). Аніони першої аналітичної групи також утворюють осади
солей срібла, які не розчиняються у воді (див. таблицю розчинності), але ці
солі розчинні в нітратній кислоті. Тому груповий реагент для другої
аналітичної групи (підкислений нітратною кислотою розчин AgNO 3) осаджує
лише аніони другої аналітичної групи і не осаджує аніони першої аналітичної
групи.
 Третя аналітична група аніонів взагалі не має групового реагенту.

Для аніонів третьої аналітичної групи солі барію та солі срібла розчинні у
воді (див. таблицю розчинності). Це такі аніони: NO3‾, NO2‾, СН3СОО‾, ВrО3‾,
ClO4‾, саліцилат-аніон. Аніони III групи у розчині безбарвні.
71
Призначення групових реагентів в аналізі аніонів дещо відрізняється
від використання групових реагентів в аналізі катіонів. Якщо в аналізі
катіонів групові реагенти використовують як для визначення наявності чи
відсутності в досліджуваному розчині певної групи йонів, так і для
відділення катіонів знайденої аналітичної групи від решти катіонів з метою
їх подальшої ідентифікації, то в аналізі аніонів групові реагенти
застосовують тільки для виявлення груп аніонів. Якщо груповий реагент
показав позитивну реакцію на певну групу аніонів, то більшість аніонів
виявляють дробним методом (не виділяючи окремо кожну аналітичну
групу). У випадку негативної реакції з груповим реагентом не потрібно
шукати в розчині аніони відповідної групи.
1. Принципи класифікації аніонів.

2. Назвіть групові реагенти в класифікації аніонів за здатністю
утворювати малорозчинні сполуки й за здатністю проявляти окисно-відновні
властивості.
3. Назвіть аніони-окисники й відновники, що входять до складу першої
групи. Напишіть їхні формули.
4. Загальна хіміко-аналітична характеристика аніонів першої групи.
5. Які саме аніони належать до першої аналітичної групи, взаємодія із
груповим реагентом. Приклади молекулярних і йонних рівнянь
6. Які аніони-відновники: а) знебарвлюють розчин йоду, б)
сірчанокислий розчин перманганату калію? Напишіть їхні формули.
7. Який аніон з першої групи виділяє I2 з KI у кислому середовищі?
8. Які аніони індиферентні стосовно окисників і відновникам?
Напишіть їхні формули.
9. Які реакції застосовуються для виявлення йонів SO 42-, AsO43-?
Напишіть їхній рівняння.
10. Якою реакцією можна виявити карбонат-іон?
11. Чи можуть одночасно перебувати в розчині наступні пари йонів:
C2O4 і PO43-; AsO33- і MnO4‾?
2-

S2O3 і SO32-; SO32- і CO32-; MnO4‾ і I‾ ; AsO43- і I‾ ?
2-

AsO4 і SO32-; BO2‾ і CO32-?
3-
1.9.3.1. Якісні реакції аніонів І аналітичної групи
Реакції аніонів SO42‾
72
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель солі, що містить аніони SO42‾,
додати 2 – 3 краплі розчину BaCl2. Утворюється білий осад:
BaCl2 + Na2SO4 = BaSO4↓ + 2 NaCl
SO42‾ + Ba2+ = BaSO4↓
Дослід 2. У пробірку налити 1 – 2 краплі солі, що містить йони SO 42‾, додати

1 - 2 краплі Рb(NO3)2. Утворюється білий осад PbSO4:
Na2SO4 + Рb(NO3)2 = PbSO4↓ + 2 NaNO3
SO42‾ + Pb2+ = PbSO4↓
Суміш розділити на 2 пробірки. В одну пробірку додати 10 – 15
крапель НNO3, а в другу – додати 10 – 15 крапель розчину NаОН і нагріти.
Звернути увагу, що осад PbSO4 розчиняється тільки в розчині NaOH і не
розчиняється в нітратній кислоті (відмінність від інших аніонів першої
аналітичної групи, для яких солі Плюмбуму розчинні в нітратній
кислоті).
PbSO4↓+ 4NaOH = Na2[Pb(OH)4] + Na2SO4
PbSO4↓+ 4OHˉ = [Pb(OH)4]2- + SO42-
Реакції аніонів SO32‾
Дослід 1. У пробірку налити 1 – 2 краплі розчину Nа2SО3, додати 2 – 3 краплі

НCl, нагріти, визначити наявність SО2 по запаху.
Nа2SО3 + 2 HCl = 2NaCl + SО2 + H2O
SO32‾ + 2H+ = H2SO3 → SO2↑ + H2O
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Nа2SО3, додати 2 - 3

краплі Н2SО4 і 1 краплю розчину КМnО4. Спостерігати знебарвлення розчину
перманганату калію.
Реакції аніонів СO32‾
Дослід 1. У пробірку налити 1 – 2 краплі розчину Nа2СО3, додати 1 краплю

MgSО4 або MgCl2. Утворюється білий осад:
Nа2СО3 + MgCl2 = MgCO3↓ + 2NaCl
CO32‾ + Mg2+ = MgCO3↓
Спостерігати розчинення осаду при додаванні НCl:
MgCO3↓ + 2 НCl = MgCl2 + CO2↑ + H2O
MgCO3↓ + 2 Н+ = Mg2+ + CO2↑ + H2O
73
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Nа 2СО3, додати 1 – 3
краплі розчину НCl.
Спостерігати виділення бульбашок газу CO2.
Nа2СО3 +2HCl= NaCl + CO2 + H2O
СО32‾+ 2H+ = CO2 + H2O
Реакції аніонів РO43‾
Дослід 1. У пробірку додати 1 – 2 краплі розчину солі фосфорної кислоти,

додати 6 – 7 крапель концентрованої НNО3, 9 – 10 крапель концентрованого
розчину амоній молібдату і нагріти до температури ≈40 – 50ºC. Спостерігати
появу жовтого кольору розчину, а потім утворення жовтого осаду амоній
фосфоромолібдату, формулу якого різні автори записують не однаково:
(NH4)3РO4·12MoO3 або (NH4)3[РO4(MoO3)12]. Відповідно і рівняння реакції
дещо відрізняються:
H3РO4+12(NH4)2MoO4 + 21HNO3 = (NH4)3РO4·12MoO3↓ + 21NH4NO3 + 12H2O
H3РO4+3NH4+ + 12MoO42- + 21H+ = (NH4)3РO4·12MoO3↓ + 12H2O
або
H3РO4+12(NH4)2MoO4 + 21HNO3=(NH4)3[РO4(MoO3)12]↓ + 21NH4NO3 + 12H2O
H3РO4+3NH4+ + 12MoO42- + 21H+ = (NH4)3[РO4(MoO3)12]↓ + 12H2O
Дослід 2. У пробірку налити 1 – 2 краплі розчину Nа3РО4, додати по 1 краплі

розчинів NН3 і NН4Cl, перемішати і додати 1 краплю розчину MgCl 2.
Утворюється білий осад:
Nа3РО4 + MgCl2 + NН4Cl = MgNH4PO4↓ + 3NaCl
РО43‾ + Mg2++ NН4+ = MgNH4PO4↓
Дослід 3. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Nа 3РО4, додати 1 – 2

краплі розчину АgNО3. Утворюється жовтий осад:
3АgNО3 + Nа3РО4 = Ag3PO4↓ + 3NaNO3
3Ag+ + PO43‾ = Ag3PO4↓
Суміш розділити на 2 пробірки. В одну додавати краплями розчин NН 3 до
Ag3PO4 + 6NH3 = [Ag(NH3)2]3 PO4
Ag3PO4 + 6NH3 = 3[Ag(NH3)2]+ + PO43‾
В другу пробірку додавати краплями розчин НNО3 до розчинення осаду.

Ag3PO4 + 3HNO3 = 3AgNO3 + H3PO4
Ag3PO4 + 3H+ = 3Ag+ + H3PO4
Отже, виявлення йонів PO43‾ при дії реагенту АgNО3 не можна проводити в
азотнокислому середовищі, а також у присутності NH3, бо жовтий осад
Ag3PO4 у цих умовах не утворюється.
Реакції аніонів S2O32‾
74
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель Nа 2S2O3, додати 3 – 5 крапель НCl,
перемішати, збовтуючи пробірку. Які поступові зміни спостерігаються у
пробірці? Na2S2O3 + 2HCl = 2NaCl + S↓ + SO2↑+ H2O.
S2O32- + 2H+ = S↓ + SO2↑+ H2O.
Дослід 2. У пробірку додати 1 краплю розчину Nа2S2O3 і 1 – 2 краплі розчину

АgNО3. Утворюється білий осад:
2AgNO3 + Na2S2O3 = Ag2S2O3↓ + 2NaNO3
2Ag+ + S2O32‾ = Ag2S2O3↓
Спостерігати поступову зміну забарвлення осаду від білого Ag 2S2O3 до буро-
чорного Ag2S. Рівняння реакції:
Ag2S2O3↓ + H2O = Ag2S↓ + H2SO4
Дослід 3. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину I 2 додавати краплями

розчин Nа2S2O3 до знебарвлення розчину І2.
2Na2S2O3 + I2 = 2NaI + Na2S4O6
2S2O32‾ + I2 = S4O62‾ + 2I‾
Реакції аніонів С2O42‾
Дослід 1. У пробірку налити 2 - 3 краплі розчину (NН4)2С2О4, додати 1 - 2

краплі розчину СаСl2. Утворюється білий осад CaC2O4:
(NН4)2С2О4 + СаСl2= CaC2O4↓ + 2 NH4Cl
C2O42‾ + Ca2+ = CaC2O4↓
Суміш розділити на 2 пробірки, в одну додати 3 – 5 крапель СН 3СООН (чи
розчиняється осад?), у другу додати 3 – 5 крапель НСl. Осад розчиняється у
НСl:
CaC2O4 + 2НСl = СaСl2 + H2C2O4
CaC2O4 + 2Н+ = Сa2++ H2C2O4
Дослід 2. У пробірку налити 3 - 5 крапель розчину (NН4)2С2О4, додати 3 - 5
крапель розчину Н2SO4 і 1 краплю розчину КМnО 4. Звернути увагу на те, що
без нагрівання реакція практично не проходить, рожеве забарвлення КМnО 4
не зникає. Розчин підігріти. Спостерігати знебарвлення рожевого розчину
КМnО4.
2KMnO4 + 5 (NH4)2C2O4 + 8H2SO4 = 10CO2 + 2 MnSO4 + 8H2O + K2SO4
2MnO4‾ + 5C2O42‾ + 16H+ = 10CO2 + 2 Mn2+ + 8H2O
Реакції борат-аніонів
Дослід 1. У фарфорову чашку покласти декілька кристаликів

Nа2В4О7∙10Н2О, додати 5 – 6 крапель концентрованої Н 2SО4 і 10 – 20 крапель
С2Н5ОН. Перемішати скляною паличкою. Рівняння реакцій:
Na2B4O7∙10H2O + H2SO4 = 4H3BO3 + Na2SO4 + 5H2O;
75
H3BO3 + 3C2H5OH = (C2H5О)3B + 3H2O.
Підпалити спирт. Звернути увагу на те що полум’я має характерне зеленувате
забарвлення.
2(C2H5О)3B + 18O2 = B2O3+ 12CO2 + 15H2O
Реакції фторид-аніонів
Дослід 1. У пробірку налити 2 – 3 краплі розчину NаF, додати 1 краплю

розчину СаСl2. Спостерігати утворення білого осаду CaF2.
2NаF + СаСl2 = СаF2↓ + 2NaCl
2F‾ + Ca2+ = CaF2↓
Суміш розділити на 2 пробірки. В одну додати 5 - 10 крапель НСl. Осад
CaF2↓ + 2HCl = CaCl2 + 2HF
CaF2↓ + 2H+ = Ca2+ + 2HF
В другу пробірку додати 5 - 10 крапель розчину СН3СООН. Звернути увагу
на те, що в ацетатній кислоті осад CaF2 не розчиняється.
Дослід 2. У пробірку налити 1 краплю розчину FеСl 3 і 1 краплю розчину

NН4SСN. Червоний розчин розбавити в 2 – 3 рази водою і краплями додавати
розчин NаF до знебарвлення розчину.
Рівняння реакцій:
FеСl3 + 6NН4SСN = (NН4)3[Fe(SСN)6] + NН4Сl
Fе3++ 6SСN- = [Fe(SСN)6]3-
(NН4)3[Fe(SСN)6] + 6NаF = Na3[FeF6] + 3NаSСN + 3NН4SСN

[Fe(SСN)6]3- + 6F- = [FeF6]3- + 6SСN-
Пояснення: Комплексна сполука червоного кольору (NН4)3[Fe(SСN)6],що
утворилась спочатку, перетворюється у більш стійку безбарвну комплексну
сполуку Na3[FeF6]. Тому розчин знебарвлюється.
1.9.3.2. Реакції аніонів другої аналітичної групи

Реакції аніонів Cl‾
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину, що містить аніони Cl‾,
додати 3 – 5 крапель розчину НNO3 і 1 – 2 краплі розчину АgNO3. Звернути
увагу на утворення білого осаду AgCl, який поступово чорніє від дії світла
(особливо сонячного)
АgNO3 + NaCl = AgCl↓ + NaNO3
Cl‾ + Ag+ = AgCl↓
Перевірити розчинність осаду, що утворився, в нітратній кислоті та розчині
амоніаку. Для цього розчин з осадом поділити на 2 пробірки. В одну додати
5 – 10 крапель розчину НNO3, а в другу ― стільки ж концентрованого
розчину NH3. Звернути увагу на те, що осад AgCl не розчиняється в нітратній
76
кислоті, а в розчині NH3 осад розчинився. Утворюється розчинна комплексна
сіль [Ag(NH3)2]Cl.
AgCl↓ + 2NH3 = [Ag(NH3)2]Cl
AgCl↓ + 2NH3 = [Ag(NH3)2]+ + Clˉ
Дослід 2. Дослід виконувати у витяжній шафі. У пробірку налити 1 – 2

краплі солі, що містить аніони Cl‾, додати 3 - 5 крапель концентрованої
сульфатної кислоти і 2 - 4 краплі розчину КМnO4. Суміш обережно нагріти.
Звернути увагу на знебарвлення розчину та утворення газоподібного хлору.
Вільний хлор можна визначити за допомогою змоченого дистильованою
водою йодкрохмального папірця (папірець синіє) або за характерним запахом
(нюхати дуже обережно!!!):
10KCl + 2KМnO4 + 8H2SO4 = 2MnSO4 + 5Cl2↑ + 8H2O + 6K2SO4
10Cl‾ + 2МnO4‾ + 16H+ = 2Mn2+ + 5Cl2↑ + 8H2O
Пояснення: Вільний I2 утворюється в результаті реакції молекулярного хлору
з KI на йодкрохмальному папірці:
2KI + Cl2 = 2KCl + I2
Молекулярний I2 утворює з крохмалем сполуку синього кольору.
Реакції аніонів Вr‾
Дослід 1. У пробірку налити 2 – 3 краплі розчину КВr, додати 2 – 3 краплі

розчину НСl і стільки ж розчину хлораміну. До суміші додати 5 – 10 крапель
органічного розчинника, збовтати суміш. Звернути увагу на появу жовто-
бурого забарвлення органічного розчинника.
Дослід 2. У пробірку налити 5 – 10 крапель розчину КВr, додати 2 – 3 краплі

розчину АgNO3. Утворюється жовтий осад.
АgNO3 + КВr = AgBr↓ + KNO3
Аg+ + Вrˉ = AgBr↓
Суміш поділити на дві пробірки. В одній пробірці перевірити розчинність
осаду в NН3, а в другій – в Nа2S2Oз. Впевнитись у тому, що осад погано
розчиняється в NН3 і добре розчиняється у Nа2S2О3 з утворенням
тіосульфатного комплексу Nа3[Ag(S2O3)2].
AgBr↓ + 2Na2S2O3 = Na3[Ag(S2O3)2] + NaBr
AgBr↓ + 2S2O32- = [Ag(S2O3)2]3- + Br-
Реакції аніонів I‾
77
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину КІ, додати 5 – 10 крапель
КNO2 і стільки ж розчину H2SO4. Розчин у пробірці перемішати і додати
5 - 10 крапель органічного розчинника. Суміш збовтати. Спостерігати появу
червоно-фіолетового забарвлення органічного розчинника.
2I‾ + 2NO2‾ + 4H+ = I2 + 2NO + 2H2O
Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину КІ, додати 1 – 2 краплі

розчину АgNO3. Звернути увагу на колір утвореного осаду.
АgNO3 + KI = AgІ↓ + KNO3
І‾ + Ag+ = AgІ↓
Суміш поділити на дві пробірки. В одній пробірці перевірити розчинність
осаду в NН3, а в другій – в Nа2S2Oз. Впевнитись у тому, що в NН з осад не
розчиняється і добре розчиняється при додаванні розчину Nа2S2O3.
AgI + 2Nа2S2O3 = Na3[Ag(S2O3)3] + NaI
Реакції аніонів SСN‾
Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину NН 4SСN, додати 1 краплю

розчину FеСl3. Спостерігати появу криваво-червоного забарвлення розчинної
комплексної сполуки (NН4)3[Fe(SСN)6].
6NН4SСN + FеСl3 = (NН4)3[Fe(SСN)6] + 3NН4Сl
6SСNˉ + Fе3+= [Fe(SСN)6]3‾
Реакції аніонів S2-
Дослід 1. У пробірку перенести (під тягою!) 2 - 3 краплі розчину натрій

сульфіду Na2S або амоній сульфіду (NH4)2S і додати стільки ж крапель
розчину AgNО3. Спостерігати утворення чорного осаду арґентум сульфіду
Ag2S:
S2- + 2Ag+ = Ag2S↓
Пересвідчитись у тому, що чорний осад арґентум сульфіду не
розчиняється у водному амоніаку, але розчинний при нагріванні у
розбавленій азотній кислоті з виділенням елементної сірки. Для цього
одержаний у досліді 1 розчин з чорним осадом поділити на дві пробірки. В
одну пробірку додати 10 - 20 крапель розчину NH3. Чи розчинився чорний
осад? В другу ― додати 10 - 20 крапель розчину HNO3, нагріти до кипіння.
Спостерігати поступове знебарвлення осаду. Замість чорного осаду Ag2S
утворюється блідо-жовтий осад елементарної сірки S:
Ag2S + 4HNO3 = S↓+ 2NO2 + 2AgNO3 + 2H2O
Дослід 2. У пробірку перенести (під тягою!) 2 - 3 краплі розчину натрій

сульфіду або амоній сульфіду і додати 3 - 4 краплі розведеного розчину НСl
або H2SO4. Відчувається (нюхати обережно!) характерний запах сірководню.
До отвору пробірки піднести смужку фільтрувального паперу, просоченого
78
розчином плюмбум ацетату. Спостерігати почорніння паперу внаслідок
утворення чорного плюмбум сульфіду.
Сульфід-іони при дії сильних кислот сполучаються з йонами H+,
утворюючи молекули сульфідної кислоти, яка виділяється з розчину у
вигляді газоподібного сірководню H2S:
S2- + 2H+ = H2S↑
Сірководень, що виділяється, виявляють за характерним запахом, а також за
почорнінням фільтрувального паперу, просоченого розчином плюмбум
ацетату Pb(СН3СОО)2 або гідроксокомплексу Плюмбуму Na2[Pb(OH)4], так як
при цьому утворюється чорний плюмбум сульфід PbS:
H2S + Pb(СН3СОО)2 = PbS↓ + 2СН3СООН
H2S + Nа2[Pb(ОН)4] = PbS↓ + 2NaOH + 2Н2О
Дослід 3. У пробірку перенести 2 - 3 краплі розчину натрій сульфіду Na2S або

амоній сульфіду (NH4)2S і додати стільки ж крапель розчину солі кадмію
(CdCl2, або CdSO4, або Cd(NO3)2, або CdSO4). Спостерігати утворення
жовтого осаду. Сульфід-іони з катіонами кадмію у кислих і нейтральних
розчинах утворюють жовтий осад сульфіду кадмію CdS:
S2- + Cd2+ = CdS↓
Дослід 4. У пробірку перенести 2 - 3 краплі розчину Na2S або (NH4)2S, додати

3 - 5 крапель розчину NaOH або амоніаку і одну краплю розчину натрій
нітропрусиду. Спостерігати появу фіолетового забарвлення розчину.
Сульфід-іони у лужному середовищі реагують з натрій нітропрусидом
Na2[Fe(CN)5NO], утворюються комплексні аніони фіолетового кольору, що
мають таку формулу: [Fe(CN)5NOS]4-.
S2- + [Fe(CN)5NO]2- = [Fe(CN)5NOS]4-
У кислому середовищі, що містить гідросульфід-іон HS‾ (сірководнева
вода, розчини гідросульфідів), зазначений комплекс у помітних кількостях не
утворюється, фіолетове забарвлення не виникає (відміна S2- від HS‾).
1.9.3.3. Реакції аніонів третьої аналітичної групи
Реакції аніонів NO2‾
Дослід 1. У пробірку перенести 2 - 3 краплі розчину нітриту натрію і додати

3 - 5 крапель розведеної сірчаної кислоти. Спостерігати виділення жовто-
бурого газу (NO2).
Нітрит-іони під дією розбавлених сильних кислот (НСl, H2SO4)
спочатку утворюють нітритну (азотисту) кислоту HNO2.
NO2‾ + H+ = HNO2
Нітритна кислота ― нестійка сполука, що розкладається за таким рівнянням:
2HNO2 = N2O3 + H2O = NO↑ + NO2↑ + H2O.
Одним із продуктів розкладання нітритної кислоти є NO2 ― жовто-бурий газ
із характерним запахом.
79
Дослід 2. У пробірку налити 2 - 3 краплі розчину КNO2, додати стільки ж
розчинуNH4Cl. Нагріти. Спостерігати виділення бульбашок газу N2.
КNO2 + NH4Cl= N2↑ + 2H2O + KCl
NO2‾ + NH4+ = N2↑ + 2H2O
Дослід 3. У порцелянову чашку або на чисту суху скляну або порцелянову
пластинку нанести 3 - 4 краплі розчину дифеніламіну в концентрованій
сірчаній кислоті та краплю (або кристалик) натрій нітриту NaNO 2
Спостерігати появу яскраво-синього забарвлення, яке через деякий час
змінюється на буре, а потім ― на жовте.
Нітрит-іони (а також інші сильні окисники) реагують з розчином
дифеніламіну C6H5–NH–C6H5 у концентрованій сірчаній кислоті у дві
стадії. Спочатку відбувається незворотне окислення дифеніламіну в
дифенілбензидин. При цьому дві молекули дифеніламіну віддають
окиснику два електрони і відщеплюють два йони H+:
Потім відбувається оборотний процес окиснення молекул

дифенілбензидину з утворенням забарвленого в синій колір
дифенілдифенохінондиіміну.
За цим рівнянням оборотної реакції молекула дифенілбензидину віддає

окиснику два електрони і відщеплює два йони H+. Отже, для такої
рівноважної системи зміщення рівноваги (за принципом Ле Шательє)
відбувається за наявності в розчині якогось відновника або окисника, а саме:
а) якщо до розчину дифенілбензидину додати відновник, який віддає
електрони, то рівновага (за принципом Ле Шательє) зміщується у бік
утворення безбарвної сполуки дифенілбензидину; тому розчин не має
б) якщо до розчину дифенілбензидину додати окисник, який приєднує
електрони, то рівновага зміщується у бік утворення
дифенілдифенохінондиіміну, сполуки синього кольору, розчин набуває
синього забарвлення.
Утворений синій продукт окислення дифеніламіну далі необоротно
руйнується спочатку до продуктів реакції бурого кольору, а потім ― жовтого
80
кольору. Природа цих продуктів реакції поки точно не встановлена. У
відповідності зі сказаним при стоянні синьої суміші її забарвлення поступово
змінюється спочатку на буре, а потім ― на жовте.
Дослід 4. На скляну пластинку нанести 1 - 2 краплі розчину NaNO2, краплю
розчину ацетатної кислоти, перемішати скляною паличкою. Потім додати
краплю розчину сульфанілової кислоти, краплю розчину 1-нафтіламіну (або
1-аміно-2-нафтолу) і перемішати скляною паличкою. Спостерігати появу
яскраво-червоного забарвлення внаслідок утворення відповідного
азобарвника.
Суміш сульфанілової кислоти HSO3C6H4NH2 з 1-нафтіламіном
C10H7NH2 історично одержала назву «реактив Грісса-Ілошвая». Нітрит-іони
при реакції з реактивом Грісса-Ілошвая (іноді називають просто «реактивом
Грісса») у нейтральних або оцтовокислих розчинах утворюють яскраво-
червоний продукт реакції (азобарвник). Цю реакцію називають також
«реакція Грісса».
Нітритна кислота HNO2, яка утворюється з нітрит-іонів у кислому
середовищі, реагує з сульфаніловою кислотою, утворюючи сіль діазонію:
Далі сіль діазонію вступає в реакцію азосполучення с 1-нафтіламіном,

утворюючи азобарвник червоного кольору:
Тому розчин стає червоним. Це одна з найбільш чутливих реакцій на нітрит-

іони.
Слід запам’ятати, що нітрат-іони NO3‾ аналогічної реакції з реактивом
Грісса не дають. Тому за допомогою реактиву Грісса можна визначати
нітрит-іони у присутності решти аніонів третьої аналітичної групи.
Дослід 5. У пробірку перенести 4 - 5 крапель розчину NaNO2, додати стільки
ж крапель розчину антипірину і 1 краплю розчину H2SO4 або HCl.
Перемішати розчин, обережно струшуючи пробірку. Спостерігати появу
смарагдово-зеленого забарвлення розчину.
Нітритна кислота HNO2, яка утворюється з нітрит-іонів у кислому
середовищі, взаємодіє з антипірином, утворюючи нітрозоантипірин, який
забарвлює розчин у смарагдово-зелений колір:
81
Потрібно запам’ятати, що нітрат-іони NO3‾ також можуть реагувати з
антипірином, утворюючи іншу сполуку ― нітроантипірин яскраво-червоного
кольору. Тому, якщо аналізований розчин містить і нітрит-іони, і нітрат-іони,
то після проведення реакції з антипірином розчин матиме відтінки
забарвлення від зеленого до червоного, яке залежить від співвідношення
кількості йонів NO2‾ та NO3‾.
Реакції аніонів NO3‾
Дослід 1. У пробірку налити 2 – 3 краплі розчину КNO3, додати 5 – 10

крапель концентрованої Н2SO4. У суміш занурити мідну дротину. Обережно
нагріти пробірку. Спостерігати утворення бурого газу NO2.
2KNO3 + 2H2SO4 + Cu = 2NO2↑ + CuSO4 + K2SO4 + 2H2O
2NO3‾ + 4H+ + Cu = 2NO2↑ + Cu2+ + 2H2O
Дослід 2. У пробірку налити 2 – 3 краплі розчину NaNO3, додати 10 – 15

крапель концентрованого розчину NаОН. У суміш занурити 1 гранулу
металічного Zn. Нагріти. Утворюється газ NH3 з характерним різким запахом
(нюхати обережно!):
Дослід 3. У пробірку налити 2 – 3 краплі розчину NaNO 3, додати 1 – 2 краплі

розчину KMnO4. Чи зникає рожеве забарвлення KMnO4?
Звернути увагу на те, що нітрат-аніони не можуть реагувати з KMnO 4,
тому рожеве забарвлення не зникає (на відміну від йонів NO 2ˉ, які
знебарвлюють розчин KMnO4). Для підтвердження у пробірку налити 2 – 3
краплі розчину КNO2, додати 1 краплю розчину KMnO4. Чи зникає рожеве
забарвлення KMnO4? Рівняння реакції:
5NaNO2 + 2KMnO4 + 3H2SO4 = 2MnSO4 + K2SO4 + 5NaNO3 + 3H2O
5NO2‾ + 2MnO4‾ + 6H+ = 2Mn2+ + 5NO3‾ + 3H2O
82
Дослід 4. У пробірку додати 2 - 3 краплі розчину NаNО3 або КNО3, 2 - 3
краплі розчину антипірину і обережно, по краплях, 12 - 15 крапель
концентрованої сірчаної кислоти при струшуванні пробірки. Спостерігати
вишнево-червоне забарвлення продукту реакції.
Нітрат-іони утворюють с антипірином у кислому середовищі
нітроантипірин вишнево-червоного кольору:
Дослід 5. На поверхню скляної пластинки нанести краплю розчину NaNO3

або KNO3, до якої додати кристалик ферум(II) сульфату, а поверх нього ―
краплю концентрованої сірчаної кислоти. Спостерігати утворення навколо
кристалу бурої (або буро-коричневої) плями.
Нітрат-іони з FeSO4 у середовищі концентрованої H2SO4 утворюють
сполуку [FeNO]SO4, яка має бурий колір. Процес проходить у дві стадії.
Спочатку невелика частина ферум(II) сульфату реагує нітрат-іонами за таким
рівнянням:
6FeSO4 + 2KNO3 + 4H2SO4 = 3Fe2(SO4)3 + 2NO + K2SO4 + 4H2O.
3Fe2+ + NO3‾ + 4H+ = 3Fe3+ + NO + 2H2O.
Утворений продукт реакції (NO) реагує з рештою ферум(II) сульфату
утворюючи буро-коричневу сполуку [FeNO]SO4 за таким рівнянням:
FeSO4 + NO = [FeNO]SO4
Реакцію з утворенням такої ж сполуки дають і нітрит-іони. Тому не
можна достовірно відкрити цією реакцією нітрат-іони у присутності нітрит-
іонів.
1.9.4. Тестовий контроль з аналізу суміші аніонів I-

IIІ аналітичних груп

1. Розчин натрій арсенату можна відрізнити від розчину натрій арсеніту
за допомогою наступного реактиву:
магнезіальна суміш
калій сульфату
калій нітрату
83
натрій фториду
2. При додаванні барій хлориду до аналізованого розчину утворився

білий осад, нерозчинний у кислотах і лугах. Це свідчить про присутність в
аналізованому розчині:
сульфат-іонів
хлорид-іонів
нітрат-іонів
перманганат-іонів
іонів феруму (II)
3. Дією розчину якого реагенту можна виявити тіосульфат-іони у

присутності сульфіт-іонів:
сульфатної кислоти.
калій йодиду
калій перманганату в кислому середовищі.
барій хлориду.
натрій гідроксиду.
4. Арсеніт-аніони й арсенат-аніони входять до складу деяких

фармацевтичних препаратів. Фармакопейною реакцією для виявлення
названих йонів служить реакція з розчином:
арґентум нітрату.
антипірину.
калій йодиду.
амоній гідроксиду.
натрій гідроксиду.
5. Виберіть реагенти для виявлення сульфат-іонів у розчині, що містить

карбонат-, сульфат-, тіосульфат-, фосфат-аніони:
Ba(NO3)2, HCl
Ba(NO3)2, NaOH
BaCl2, H2O
CaCl2, NH3∙H2О
AgNO3, HNO3
6. До досліджуваного розчину додали хлороформ і по краплях хлорну

воду. Хлороформний шар забарвився в оранжевий колір. Це свідчить про
присутність у розчині:
бромід-іонів.
сульфіт-іонів.
сульфат-іонів.
нітрат-іонів.
йодид-іонів.
84
7. Досліджуваний розчин містить йодид-, бромід-, хлорид- та сульфід-
аніони. Який реагент є груповим на ці аніони (друга аналітична група
аніонів)?
Арґентуму нітрат у 2М нітратній кислоті.
Барій хлорид.
Барій нітрат.
Груповий реагент відсутній.
Арґентум нітрат у нейтральному середовищі.
8. У розчині присутні аніони Cl‾ і Br‾. Назвіть реагент для виявлення

аніонів Br‾ у присутності аніонів Cl‾.
Хлорна вода
Бромна вода
Гіпсова вода
Вапняна вода
Баритова вода
9. До аналізованого розчину додали хлороформ і по краплях хлорну

воду. Хлороформний шар забарвився в жовтогарячий колір. Це свідчить про
присутність у розчині:
бромід-іонів
йодид-іонів
сульфіт-іонів
сульфат-іонів
10. До підкисленого аналізованого розчину додали хлороформ і розчин

натрій нітриту. Хлороформний шар забарвився в червоно-фіолетовий колір.
Це свідчить про присутності в розчині:
йодид-іонів
бромід-іонів
хлорид-іонів
сульфіт-іонів
фторид-іонів
11. До розчину, що містить аніони другої аналітичної групи, додали

розчин арґентум нітрату. Утворився чорний осад, нерозчинний в розчині
амоніаку, але розчинний при нагріванні в розведеній нітратній кислоті. Які
аніони присутні в розчині:
сульфід-іони.
йодид-іони.
хлорид-іони.
бромід-іони.
арсеніт-іони.
85
12. До розчину, що містить аніони другої аналітичної групи, долили
розчин арґентум нітрату. Утворився блідо-жовтий осад, нерозчинний в
азотній кислоті і частково розчинний в розчині амоніаку. Які аніони присутні
в розчині:
бромід-іони.
йодид-іони.
хлорид-іони.
сульфід-іони.
арсеніт-іони.
13. За сучасною класифікацією аніонів груповими реагентами є: барій

нітрат; арґентум нітрат з нітратною кислотою. Укажіть груповий реагент на
другу групу аніонів –
розчин AgNO3
розчин Ba(NO3)2
розчин NaOH
розчин NH3
розчин Н2SO4
14. Як називаються реакції і реагенти, що дають можливість при

певних умовах визначити данні йони у присутності інших йонів?
Специфічними
Вибірковими
Груповими
Характерними
Загальними
15. Укажіть, який реагент використовують для відокремлення осаду

AgCl від AgI?
Водний розчин амоніаку.
Концентрована нітратна кислота.
Розведена нітратна кислота.
Концентрований розчин калій хлориду.
16. Які аніони з розчином Арґентум нітрату утворюють осад,

розчинний у 12% розчині амонію карбонату?
Хлориди-іони
Броміди-іони
Сульфіди-іони
Йодиди-іони
Тіоціанат-іони
17. Які аніони в азотнокислому середовищі з розчином Арґентум

нітрату утворюють осад блідо-жовтого кольору, нерозчинний у 12% розчині
86
амонію карбонату, але частково розчинний у розчині амоніаку?
Бромід-іони.
Хлорид-іони.
Йодиди-іони.
Тіоціанат-іони.
Бромат-іони.
18. При виявленні аніонів у розчині дробним методом провели реакцію

з антипірином у середовищі сульфатної кислоти. З’явилося смарагдово-
зелене забарвлення розчину. Який аніон обумовив цей аналітичний ефект?
нітрит-іон
хромат-іон
нітрат-іон
бромід-іон
йодид-іон
19. Для визначення нітрат-аніонів до досліджуваного розчину додали

розчин дифеніламіну в концентрованій сульфатній кислоті. Який
аналітичний ефект при цьому спостерігається:
синій колір розчину.
осад жовтого кольору.
осад синього кольору.
виділення бурого газу.
поява характерного запаху.
20. До розчину FeSO4 у присутності концентрованої H2SO4 додали

досліджуваний розчин. Утворення бурого кільця вказує на присутність у
розчині:
ацетат-іонів
карбонат-іонів
оксалат-іонів
фосфат-іонів
21. До підкисленого сірчаною кислотою розчину, що містить аніони

третьої аналітичної групи додали розчин калій йодиду. Спостерігається
виділення вільного йоду. Які аніони присутні в розчині?
Нітрит-іони.
Нітрат-іони.
Сульфіт-іони.
Бромід-іони.
Арсеніт-іони.
22. Запропонуйте реагенти для виявлення нітрит-іонів в присутності

нітрат-іонів, що містяться в досліджуваному фармпрепараті:
87
Антипірин та хлоридна кислота (розв.)
ферум (ІІ) сульфат (розв.) та калій йодид
ферум (ІІІ) сульфат (конц.) та калій бромід
ферум (ІІ) хлорид
ферум (ІІІ) хлорид
23. До підкисленого сульфатною кислотою розчину, що містить аніони

третьої аналітичної групи додали розчин КІ. Спостерігається виділення
вільного йоду. Які аніони присутні у розчині:
нітрит-аніони
сульфіт-аніони
бромід-аніони
нітрат-аніони
ацетат-аніони

1. Загальна хіміко-аналітична характеристика аніонів другої і третьої

аналітичних груп по класифікації, заснованої на утворенні малорозчинних
солей барію й срібла.
2. Загальна хіміко-аналітична характеристика органічних аніонів:
тартрат-, цитрат-, бензоат- і саліцилат-іонів.
3. Назвіть аніони, що входять у другу групу, і груповий реагент.
4. Назвіть аніони, що входять у третю групу.
5. Назвіть аніони окисники й відновники, що входять до складу другої і
третьої аналітичних груп.
6. Який аніон, що входить у третю групу, не проявляє окисно-
відновних властивостей?
7. Назвіть аніони летких кислот, що входять у другу й третю групи.
8. Чи можуть одночасно перебувати в розчині наступні пари йонів: I‾ і
Cl‾; I‾ і BrO3‾?
9. Чи можуть одночасно перебувати в розчині наступні пари йонів: S 2- і
MnO4‾; NO2‾ і NO3‾?
MnO4‾ і Cl‾; Br‾ і CH3COO‾ ?
11. Які аніони другої та третьої аналітичної групи при дії мінеральних
кислот дають леткі сполуки?
12. Який колір мають осади солей срібла, утворені аніонами другої
13. Який спільний реагент можна застосувати для виявлення хлорид- і
йодид-іонів?
14. Що відбудеться, якщо до хлороформного екстракту йоду додати
надлишок хлорної води? Напишіть рівняння відповідної реакції.
88
15. Напишіть рівняння реакції виявлення йонів CH3COO‾ .
16. Напишіть рівняння реакції виявлення йонів BrO3‾.
17. Напишіть рівняння реакцій виявлення йонів NO2‾ і NO3‾.
18. При відкритті яких аніонів використовують екстракцію?
19. Чому при протіканні реакції окислення оксалат-іонів
перманганатом калію в кислому середовищі розчин не можна нагрівати вище
70oc?
20. Які йони й чому заважають виявленню нітритів-іонів реакцією з
йодид-іонами?
21. Які йони й чому заважають виявленню нітрит- і нітрат-іонів
реакцією з дифеніламіном?
22. Як виявити нітрат-іон у присутності нітриту-іонів й навпаки?
23. Якими реакціями відкривають тартрат-іони?
24. Якими реакціями відкривають цитрат-іони?
25. Якими реакціями відкривають бензоат-іони?
26. Якими реакціями відкривають саліцилат-іони?
27. Як проводити аналіз сумішей аніонів дробним методом.
28. Як проводити систематичний аналіз сумішей аніонів.
29. Які аніони можуть входити до складу аналізованих сумішей?
30. Навести приклади аніонів, які не можуть бути присутніми спільно в
аналізованому розчині?
1.10.2.1. Реакції аніонів деяких органічних кислот
Реакція ацетат-аніонів
Дослід 1. У пробірку перенести 3 – 5 крапель розчину натрій ацетату, додати
стільки ж крапель розчину H2SO4 або HCl, нагріти до кипіння. Обережно (за
правилами техніки безпеки) понюхати газоподібні продукти реакції.
Відчувається характерний запах оцту.
Ацетат-іони у сильнокислому середовищі перетворюються у слабку оцтову
кислоту, пари якої мають характерний запах оцту:
CH3COO‾ + H+ CH3COOH
Дослід 2. У пробірку внести 6 - 7 крапель розчину ацетату натрію CH3COONa

і додати 2 - 3 краплі розчину ферум(III) хлориду FeCl3. Звернути увагу на
появу червоно-бурого забарвлення розчину. Обережно нагріти уміст
пробірки до кипіння й прокип'ятити розчин. Звернути увагу на те, що при
кип'ятінні з розчину випадає червоно-бурий осад основного ацетату
феруму(III).
Ацетат-іони з катіонами феруму(III) при рН = 5 - 8 утворюють
комплексну сполуку червоно-бурого кольору [(CH3COO)6Fe3(OH)2]Cl
При кип'ятінні розчину утворюється пластівчастий осад основного
ферум(III) ацетату Fe(OH)2CH3COO.
89
Дослід 3. У пробірку додати 4 - 5 крапель концентрованого розчину натрій
ацетату, стільки ж крапель концентрованої H 2SO4, 1 - 2 краплі розчину
AgNO3 (каталізатор) і 4 - 5 крапель етанолу. Обережно (за правилами техніки
безпеки) понюхати газоподібні продукти реакції. Відчувається характерний
фруктовий запах етилацетату, який підсилюється при обережному нагріванні
суміші.
Ацетат-іони в сірчанокислому середовищі (концентрована H2SO4)
реагують зі спиртами з утворенням естерів оцтової кислоти, які мають, як
правило, приємний запах. При взаємодії з етанолом утворюється
оцтовоетиловий естер (етилацетат) CH3COOC2H5:
CH3COO‾ + H+ CH3COOH
CH3COOH + C2H5OH CH3COOC2H5 + H2O
Етилацетат виявляють за характерним фруктовим запахом. При проведенні
реакції потрібно додавати невелику кількість AgNO3, бо йони срібла є
каталізатором цієї реакції.
Реакції тартрат-аніонів
Тартрат-аніони – це кислотні залишки двохосновної винної

(тартратної) кислоти H2C4H4O6:
Дослід 1. У пробірку перенести 4 - 5 крапель розчину натрій тартрату, додати

стільки ж крапель розчину калій хлориду, 2 - 3 краплі етанолу та краплю
розчину ацетату натрію. Охолодити пробірку холодною водою, а стінки
пробірки в середині розчину потерти скляною паличкою. Спостерігати
утворення білого кристалічного осаду.
У концентрованих розчинах тартратів при додаванні до них калій хлориду
утворюється білий кристалічний осад гідрогентартрату калію KHC4H4O6.
KCl + NaHC4H4O6 = KHC4H4O6↓ + NaCl
Реакція йде краще у присутності ацетат-іонів. Для зменшення
розчинності осаду в суміш додають етанол. Осад розчиняється в розчинах
мінеральних кислот і лугів.
Дослід 2. У пробірку перенести 3 - 5 крапель розчину натрій тартрату та 3 - 4

краплі концентрованої H2SO4, додати кілька кристаликів резорцину й
обережно нагріти пробірку. Спостерігати через ~30 секунд появу вишнево-
червоного забарвлення розчину.
Тартрати при нагріванні з резорцином C6H4(OH)2 у середовищі
концентрованої сірчаної кислоти утворюють продукти реакції вишнево-
червоного кольору.
90
Дослід 3. До 15 - 20 крапель водного розчину натрій тартрату додати 1 – 2
краплі ~1%-ного розчину FeSO4 і 1 – 2краплі ~10%-ного розчину H2O2
Спостерігати жовте забарвлення розчину, яке поступово зникає (протягом
1 – 5 хвилин). До майже безбарвного розчину додавати по краплях 2 моль/л
розчин NaOH до появи інтенсивного блакитного забарвлення розчину.
Водний розчин ферум(II) сульфату з гідроген пероксидом H 2O2 і
натрій тартратом, утворює нестійку комплексну сполуку жовтого
кольору. Наступна обробка розчином лугу NaOH приводить до утворення
комплексу блакитного кольору.
Реакції цитрат-аніонів
Цитрат-аніони – це кислотні залишки трьохосновної лимонної кислоти

H3C6H5O7:
Дослід 1. У пробірку перенести 5 - 7 крапель розчину натрій цитрату або

калій цитрату додають стільки ж крапель розчину хлориду кальцію CaCl2
Звернути увагу на те, що розчин залишається прозорим. Прозорий розчин у
пробірці нагріти до кипіння. Спостерігати помутніння розчину й утворення
білого осаду, який розчиняється при додаванні розчину HCl.
При додаванні до нейтрального розчину цитрат-аніонів кальцій
хлориду розчин залишається прозорим, а при кип’ятінні утворюється білий
осад:
2Na3C6H5O7 + 3CaCl2 = Ca3(C6H5O7)2↓ + 6NaCl
Осад Ca3(C6H5O7)2 розчиняється в хлоридній кислоті:
Ca3(C6H5O7)2↓ + 6HCl = 3CaCl2 + 2H3C6H5O7
Дослід 2. У пробірку перенести 3 - 5 крапель розчину натрій цитрату, додати

стільки ж крапель оцтового ангідриду й обережно нагріти суміш.
Спостерігати через хвилину поступову появу червоного забарвлення.
Цитрат-іони при нагріванні з оцтовим ангідридом (CH3CO)2O
утворюють продукт реакції червоного кольору.
Реакції бензоат-аніонів
Бензоат-аніони – це кислотні залишки бензойної кислоти:
91
або C6H5COOH
Дослід 1. У пробірку перенести 5 - 10 крапель розчину натрій бензоату,

додати стільки ж крапель розчину HCl. Спостерігати утворення нерозчинної
бензойної кислоти, кристалики якої плавають на поверхні розчину.
При підкисленні розчинів, що містять бензоат-іони, мінеральними
кислотами, наприклад HCl, утворюється білий осад бензойної кислоти:
C6H5COO‾ + H+ = C6H5COOH
ДФУ рекомендує бензойну кислоту, що випала в осад, відділити від
розчину, перекристалізувати, висушити у вакуум-ексикаторі й
ідентифікувати або за температурою плавлення (120 - 124ºC), або за
ІЧ-спектром поглинання.
Дослід 2. У пробірку перенести 5 - 6 крапель нейтрального розчину, що

містить бензоат-іони, і додавати повільно, по краплях при перемішуванні
розчин FeCl3 до утворення рожево-жовтого осаду.
Бензоат-іони з катіонами феруму(III) у нейтральному середовищі
утворюють малорозчинний бензоатний комплекс, що випадає з розчину у
вигляді рожево-жовтого осаду. Різні дослідники приписують осаду
неоднаковий склад: ферум(III) бензоат (C6H5COO)3Fe або основний
ферум(III) бензоат (C6H5COO)3Fe·Fe(OH)3·7H2O. Більшість авторів вважають,
що склад осаду, який випадає з нейтральних розчинів, відповідає формулі
основного ферум(III) бензоату, тому реакцію можна описати таким
рівнянням:
6C6H5COONa + 2FeCl3 + 10H2O→ (C6H5COO)3Fe∙Fe(OH)3∙7H2O↓+ 6NaCl +
3C6H5COOH;
6C6H5COO‾ + 2Fe3+ + 10H2O → (C6H5COO)3Fe∙Fe(OH)3∙7H2O↓ + 3C6H5COOH
Якщо реакцію проводити в кислому середовищі, то осад не
утворюється, тому що основна сіль розчинна в кислотах, а малорозчинна
бензойна кислота може випасти в осад. Якщо реакцію проводити в лужному
середовищі, то з розчину буде випадати бурий осад гідроксиду феруму(III).
Реакції саліцилат-аніонів
Саліцилат-аніони – це кислотні залишки саліцилової кислоти:
Для зручності формулу саліцилової кислоти позначають HSal, а кислотний

залишок – Sal‾.
92
Дослід 1. У пробірку перенести 5 - 6 крапель розчину, що містить саліцилат-
іони, додати 1 краплю розчину FeCl 3. Спостерігати появу синьо-фіолетового
(або червоно-фіолетового) забарвлення розчину. До розчину додавати
краплями хлоридну кислоту до зникнення синьо-фіолетового(або червоно-
фіолетового) забарвлення. Звернути увагу на те, що розчин набуває блідо-
жовтого забарвлення акво-комплексів феруму(III)), а на поверхні розчину
плавають кристалики погано розчинної саліцилової кислоти.
Саліцилат-іони у нейтральних водних і спиртових розчинах реагують з
ферум(III) хлоридом з утворенням комплексної сполуки синьо-фіолетового
або червоно-фіолетового кольору. Реакція протікає за таким рівнянням:
3НОС6Н4СОО‾ + Fe3+ = [Fe(HOC6H4COO)3]
При додаванні невеликої кількості розведеного розчину оцтової
кислоти забарвлення зберігається, але при підкисленні мінеральними
кислотами розчин знебарвлюється, бо руйнується комплексна сполука з
виділенням білого кристалічного осаду вільної саліцилової кислоти.
[Fe(HOC6H4COO)3] + ЗН+ = Fe3+ + ЗНОС6Н4СООН↓
За ДФУ після відділення осаду вільної саліцилової кислоти від
розчину, перекристалізації й висушування у вакуум-ексикаторі саліцилову
кислоту, що утворилася, ідентифікують або за температурою плавлення
(156 - 161ºС), або за ІЧ-спектром поглинання.
Дослід 2. Саліцилат-аніони утворюють з йонами феруму (ІІІ) сполуки,

забарвлені у залежності від концентрації саліцилат-аніонів від синьо-
фіолетового кольору:
до червоно-фіолетового кольору:
3NaSal + FeCl3 = Na3[Fe(Sal)3] + 3HCl.
За ДФУ саліцилати визначають такими реакціями
a) До 1 мл розчину додають 0.5 мл розчину феруму(ІІІ) хлориду;

з'являється фіолетове забарвлення, яке не зникає після додавання 0.1 мл
кислоти оцтової.
Пояснення та рівняння реакцій наведено вище у п. 1.
b) 0.5 г випробовуваної субстанції розчиняють у 10 мл води. До

одержаного розчину або до 10 мл розчину, зазначеного в окремій статті,
додають 0.5 мл кислоти хлористоводневої . Одержаний осад після перекрис-
талізації з гарячої води і висушений у вакуумі має температуру плавлення від
156ºC до 161ºС.
Пояснення та рівняння реакцій

93
При додаванні кислоти хлористоводневої до солі бензойної кислоти,
наприклад саліцилату натрію, сильна кислота (HCl) витісняє із солі слабкішу
саліцилову кислоту, яка погано розчиняється у воді. Тому утворюється осад
саліцилової кислоти:
NaSal + HCl = NaCl + 3HSal↓.
Після очистки перекристалізацією з гарячої води і висушування у вакуумі
чистий продукт ідентифікують за температурою плавлення (від 156ºC до
161ºС).
1.10. 3 Особливі випадки в аналізі аніонів.
Серед особливих випадків в аналізі аніонів найбільш характерним є

аналіз теоретично можливої суміші S2‾, S2O3 2‾, SO42‾, SO32‾.
Для визначення S2‾, S2O32‾, SO42‾, SO32‾ при їх спільній присутності
необхідно проводити систематичний хід тому, що вказана вище суміш
аніонів може існувати лише у лужному розчині.
Якщо до такої суміші за методиками якісного аналізу аніонів додати
сильну кислоту, наприклад HCl, то відбудуться такі хімічні реакції:
S2‾ + 2H+ = H2S
SO32‾ + 2H+ = H2SO3 → H2O + SO2
Утворені H2S і SO2 реагують між собою з утворенням дисперсної вільної
сірки блідо-жовтого кольору:
SO2 + 2H2S = 3S↓+ 2H2O
У залежності від співвідношення компонентів буде утворюватися
жовтуватий осад вільної сірки, а також SO 2 (у випадку надлишку йонів SO32‾)
або H2S (у випадку надлишку йонів S2‾). Отже, якщо в суміші йонів SO32‾ та
S2‾ буде надлишок йонів SO32‾, то підкислення такого розчину дасть ефект,
який подібний до реакції йонів S 2O32‾ (осад вільної сірки і газ SO 2), і буде
зроблено помилковий висновок про наявність в аналізованому розчині йонів
S2O32‾.
Якщо досліджуваний розчин буде містити суміш йонів SO 32‾ і S2O32‾, то
при підкисленні будуть утворюватися ті ж самі продукти, що й для йонів
S2O32‾. При цьому буде допущена помилка: «недовідкриття» йонів SO32‾.
У присутності йонів S2O32‾ або S2‾ і SO32‾ важко визначити SO42‾, через
те, що в ході аналізу при підкисленні розчину та дії групового реагенту BaCl 2
утворюється майже білий осад сірки, який схожий на осад BaSO 4. Отже, для
якісного аналізу сульфуровмісних аніонів потрібно використовувати
систематичний аналіз, який передбачає певну послідовність виконання
дослідів.
1.10.3.1. Систематичний аналіз сульфуровмісних

аніонів S2-, S2O32-, SO32-, SO42-
94
Систематичний аналіз передбачає наступну послідовність аналітичних
досліджень:
1. Виявлення та відокремлення йонів S2‾
До окремої порції досліджуваного розчину, додають розчин NaOH
(до рН > 7) та розчин натрію нітропрусиду. У присутності аніонів S 2‾ утво-
рюється комплексна сполука червоно-фіолетового кольору:
S2‾ + [Fe(CN)5NO]2‾ = [Fe(CN)5NOS]4‾
У випадку позитивної реакції на йони S 2‾ із окремої порції розчину
видаляють S2‾, додаючи суспензію щойно осадженого CdCO3:
S2‾ + CdCO3 = CdS↓ + CO32‾
Утворений осад CdS разом з надлишком нерозчинного CdCO 3 відділяють
центрифугуванням. У центрифугаті залишаються, ймовірно, такі йони S 2O32‾,
SO32‾, SO42‾, наявність чи відсутність яких визначають у наступних дослідах.
2. Розділення йонів S2O32‾ та SO32‾, SO42‾
До центрифугату, одержаного після відділення йонів S 2‾, додають
розчин солі стронцію. При цьому утворюються осади SrSO4 та SrSO3 (іони
S2O32‾ залишаються в розчині):
Sr2+ + SO32‾ = SrSO3↓
Sr2+ + SO42‾ = SrSO4↓
Осад відокремлюють центрифугуванням, у центрифугаті визначають йони
S2O32‾.
3. Виявлення йoнiв SO42‾ та SO32‾
До осаду, одержаного від реакції із сіллю стронцію, додають 2М
розчин HCl:
SrSO3 + 2HCl = SrCl2 + SO2↑+ H2O
Неповне розчинення осаду свідчить про присутність у розчині йонів SO 42‾
(відомо, що SrSO4 не розчиняється в HCl). Осад відокремлюють
центрифугуванням і не аналізують.
Для виявлення йонів SO32‾ до центрифугату, одержаного після
відокремлення осаду SrSO4, додають розчин йоду. Якщо присутні йони SO 32‾,
то спостерігається знебарвлення розчину йоду.
4. Виявлення йонів S2O32‾
До окремої порції центрифугату, одержаного після відділення осадів
SrSO4 та SrSO3, додають 2М розчин HCl. Поступове утворення жовтувато-
білої каламуті (вільна сірка S) вказує на присутність йонів S2O32̶ .
S2O32ˉ + 2H+ = H2S2O3;
H2S2O3 = H2O + SO2↑ + S↓
Паралельно, щоб упевнитись у наявності йонів S2O32‾, до окремої порції
центрифугату, одержаного після відокремлення SrSO 4, додають розчин йоду.
Знебарвлення розчину йоду підтверджує присутність йонів S2O32‾.
1.10.3.2. Систематичний хід аналізу суміші аніонів

Сlˉ, Brˉ, Iˉ
95
Виявлення галогенід-іонів при їх спільній присутності вимагає систе-
матичного ходу аналізу через те, що ці йони однаково реагують з йонами
срібла. Якісний аналіз суміші аніонів Сl ‾, Br‾, I‾ рекомендується приводити у
такій послідовності:
1. Виявлення йонів Сl‾

До окремої порції вихідного розчину додають підкислений азотною
кислотою розчин срібла нітрату. При цьому утворюється осади галогенідів
срібла. До осаду додають 12% розчин амонію карбонату, в якому розчиняє-
ться лише срібла хлорид. Такий ефект пояснюється тим, що (NH 4)2CO3
гідролізує в розчині, утворюючи обмежена кількість амоніаку, яка достатня
лише для розчинення срібла хлориду.
Осад решти галогенідів срібла відокремлюють центрифугуванням і не
аналізують.
До центрифугату додають розчин HNO3. Утворення білою сирнистого
осаду свідчить про присутність йонів Сl‾.
2. Виявлення йонів Br‾ та І‾

До окремої порції вихідного розчину, який підкисляють 1M розчином
сірчаної кислоти, додають хлороформ та по краплям хлорну воду. Червоно-
фіолетове забарвлення хлороформного шару свідчить про присутність йонів
йоду. йони йоду є сильнішим відновником, ніж йони брому, тому спочатку
окислюються йони йоду:
2I‾ + Cl2 = I2 + 2Сl‾
При подальшому додаванні хлорної води, червоно-фіолетове забарвлення
органічного розчинника зникає внаслідок окислення I 2 до йонів IO3‾ ,які
добре розчиняються у воді, а хлороформ забарвлюється вільним бромом у
жовтогарячий колір.
I2 + 6H2O + 5Cl2 = 2IO3‾ + 12H+ + 10Cl‾
2Br‾ + Cl2 = Br2 + 2Cl‾
1.10.3.3. Аналіз суміші NO3ˉ і NO2ˉ
Нітрит-іони заважають виявленню нітрат-іонів, бо в реакціях з

відновниками (FeSO4, дифеніламін тощо) їх аналітичні ефекти подібні. Тому
якісний аналіз розчину, який може містити йони NO 3‾ і NO2‾ рекомендується
вести у такій послідовності:
1. Виявлення йонів NO2‾

Окрему порцію вихідного розчину підкисляють розчином розведеної
HCl, додають кристалічний антипірин. Смарагдово-зелене забарвлення
свідчить про присутність йонів NO2‾. йони NO3‾ не заважають виявленню
йонів NO2‾ з цим реагентом.
2. Видалення йонів NO2‾
96
До окремої порції вихідного розчину додають кристалічний NH4Cl і
нагрівають до повного видалення N2:
NO2‾ + NH4+ = N2↑ + 2H2O
Повноту видалення йонів NO2‾ перевіряють реакцією з калію йодидом у ки-
слому середовищі.
3. Виявлення йонів NO3‾

На розчин, одержаний після видалення йонів NO 2‾, діють феруму (II)
сульфат у присутності концентрованої сірчаної кислоти. Поява бурого кільця
свідчить про присутність йонів NO3‾:
Проведенню реакції заважають йони I‾, Вг‾, через те, що вони окислю-
ються концентрованою H2SO4 до I2 і Br2. Тому їх попередньо вилучають дією
хлорної води у присутності HCl при кип’ятінні до повного видалення.
Наведені вище приклади якісного аналізу складних сумішей у
фармацевтичній практиці зустрічаються рідко. При аналізі лікарської
сировини, субстанцій, лікарських форм, об’єктів судово-медичної експертизи
визначають наявність лише декількох певних наперед відомих йонів, уміст
яких треба проконтролювати. В аналізі лікарських засобів та субстанцій
найчастіше треба визначити в одному зразку хлориди, сульфати та деякі інші
аніони.
1.10.4. Розв'язування ситуаційних задач з аналізу

аніонів I - III аналітичних груп.
1. Запропонувати послідовність проведення якісного аналізу наступних

сумішей аніонів I - III аналітичних груп:
a) Cl‾-, Br‾, І‾;
b) SO42-, SO32-, S2O32-, S2-;
c) AsO43-, AsO33-, PO43-;
d) SO32-, S2O32-, CO32-;
E) NO2‾, NO3‾.
2. Скласти схему аналізу і написати рівняння реакцій ідентифікації
аніонів наступних сумішей:
a) CO32-, PO43-, Cl‾ , I‾;
b) SO32-, Br‾, I‾, S2-;
c) PO43-, Br‾, Cl‾ ,I‾;
d) Cl‾ ,I‾,NO3‾, CH3COO‾;
e) SO42-, PO43-, Cl‾, CH3COO‾;
f) SO32-, CO32-, Br‾, I‾, NO2‾;
g) B4O72-, NO3‾, NO2‾;
h) SO42-, CO32-, Cl‾, Br‾, NO3‾;
i) PO43-, Cl‾, Br‾, NO3‾.
97
1.11.1.1. Питання для підготовки
1. Загальна характеристика аніонів. Аналітичні класифікації аніонів.

Принципи розподілу аніонів на аналітичні групи і групові реагенти. Роль
групових реагентів в аналізі аніонів.
2. Хіміко-аналітичні властивості сполук аніонів I–III аналітичних груп.
3. Якісні реакції аніонів І аналітичної групи (SO 42-, SO32-, S2O32-, РО43-,
B4O72-, СО32-, C2O42-, AsO33-, AsO43-, C4H4O62-, C6H5O73-), II аналітичної групи
(Cl-, Br-, І-, SCN-, S2-, C6H5COO-) и III аналітичної групи (NO3‾, NO2‾, BrO3‾,
CH3COO‾, C6H4OHCOO‾).
4. Чому пробу на аніони І аналітичної групи з BaCl 2 виконують у
нейтральному або слабколужному середовищі; на аніони II групи з AgNO 3 ―
в азотнокислому?
5. Чи свідчить негативна проба з BaCl 2 про відсутності усіх аніонів І
групи?
6. Які висновки можна зробити на підставі розчинності барієвих солей
аніонів І групи?
7. Які реакції, в якій послідовності та з якими зовнішніми ефектами
перебігають при додаванні окремими краплями хлорної води до підкисленого
розчину, що містить I‾-іони та Вr‾-іони у присутності бензолу або
хлороформу? Чи можливо цією реакцією визначити I‾ та Вr‾-іони у суміші?
Чому хлорну воду необхідно додавати окремими краплям?
8. Які аніони знебарвлюють розчину йоду?
9. Які аніони можна визначити по виділенню йоду з розчину йодиду
калію в кислому середовищі?
10. Які аніони при взаємодії з хлоридною кислотою виділяють гази? Як
визначають ці гази?
11. Яку інформацію про присутність або відсутність аніонів можна
получити на підставі значення рН водного розчину солі? Наявність яких
аніонів можна виключити в кислому середовищі?
12. Як визначити нітрит-іони і нітрат-іони за їх сумісної присутності у
розчині?
1.11.1.2. Ситуаційні задачі
Запропонувати схему аналізу та написати рівняння відповідних рівнянь

реакцій для таких сумішей аніонів:
a) CO32-, PO43-, Cl‾ , I‾;
b) SO32-, Br‾, I‾, S2-;
c) PO43-, Br‾, Cl‾ ,I‾;
d) Cl‾ , I‾, NO3‾, CH3COO‾;
98
e) SO42-, PO43-, Cl‾, CH3COO‾;
f) SO32-, CO32-, Br‾, I‾, NO2-;
g) B4O72-, S2-,NO3‾,NO2‾;
h) SO42-, CO32-, Cl‾, Br‾, NO3‾;
i) PO43-, Cl‾, Br‾, S2-, NO3‾.
1.11.1.3. Зразок білета контрольної роботи

1 Якими реакціями можна відкрити у розчині йони NO2‾; F‾;
I‾(молекулярні та йонні рівняння реакції)?.
2. Скільки грамів розчину глюкози з масовою часткою 1% треба додати
до 400г розчину глюкози з масовою часткою 40%, щоб одержати розчин з
масовою часткою глюкози 10%?
AgCl + 2NH3 =
H3BO3 + 3C2H5OH =
PbSO4 + 4CH3COONH4 =
H2S + Pb2+ =
4. Скласти рівняння окисно-відновної реакції, використовуючи такі
півреакції:
S2O82‾ + 2e 2SO42‾ E = +2,01B
2 + 3+
Cr2O7 ‾ + 14H + 6e 2Cr +7H2O E = +1,36 B
1.12.1. Питання для підготовки
1. Як потрібно підготовити зразок речовини до якісного хімічного
аналізу?
2. Які попередні спостереження і випробування потрібно провести?
3. Вибір розчинника для переведення твердого зразка в розчин.
4. Як переводити аналізований зразок сухої солі в розчин?
5. Як можна встановити часткову розчинність речовини в воді?
6. Які йони мають забарвлення в розчині?
7. Як можна відокремити катіони першої аналітичної групи від катіонів
II - VI аналітичних груп?
8. Чому при аналізі невідомої речовини виявлення катіонів проводять
перед виявленням аніонів?
9. Що таке «содова витяжка»? В яких випадках вона готується, як її
нейтралізують? Чи можливо в ній виявити СО32 ̄-іон?
10. Яке припущення про склад сухої солі можна зробити, якщо сіль
повністю розчиняється у воді?
11. Які аніони не можуть існувати у розчині солі, якщо в ньому виявлені:
а) катіони Ba2+; б) катіони Ag+?
99
12. Який можливий склад зразка сухої солі, якщо він не розчиняється в
концентрованих кислотах?
13. Які йони можуть бути присутні в розчині, якщо середовище
а) кисле, б) лужне, в) нейтральне?
14. Які саме аніони є в складі солі, якщо при дії розчину H 2SO4
виділяється: а) газ без запаху; б) газ із запахом палаючої сірки; в) газ рудого
кольору?
15. Які катіони дають з амоніаком забарвлені комплексні сполуки?
16. Які аніони входять до складу аналізованої солі, якщо при обробці
сухого зразка розчином сульфатної кислоти бурхливо виділяється
безбарвний газ, що не має запаху?
17. Запропонувати схему аналізу аніонів солі, якщо у пробі з груповим
реагентом утворюється осад з розчином а) арґентум нітрату, б) барій
хлориду.
1.12.2. Лабораторна робота. Якісний хімічний аналіз
сухої солі
У більшості випадків проведення аналізу сухої солі ― тривала і
трудомістка процедура, яка потребує багато часу. Для лабораторного
практикуму доцільно застосувати спрощений варіант, узявши для аналізу
розчинну у воді сіль.
Студент отримує зразок подрібненої сухої солі. В учбових контрольних
завданнях не рекомендується включати зразки солей, що містять наступні
йони: Li+, Hg22+, Hg2+, As(III), As(V), Sb(III), Sb(V), Sn(II), Sn(IV), S2- , CN‾.
Отриману для аналізу речовину розділити на три частини: одну
частину використовувати для проведення попередніх випробувань і
повторної перевірки результатів аналізу, що викликають сумнів, другу ― для
виявлення катіонів, а третю ― для виявлення аніонів.
1.12.2.1. Перевірка розчинності у воді
У пробірку помістити декілька кристаликів солі, додати ≈1 - 2 мл

дистильованої води. Суміш акуратно перемішати скляною паличкою і
спостерігати, чи розчиняються кристали. Якщо в холодній воді кристали не
розчиняються пробірку підігріти. За результатами такої перевірки можливі
два варіанти:
 1) сіль розчиняється у воді (див. далі пункт 2 "Аналіз речовини, яка
розчинилась у воді");
 2) сіль у воді не розчиняється. Тоді перевіряють розчинність солі у
розчині CH3COOH і, якщо сіль не розчиняється, то наступну порцію солі
(1 – 2 кристалики) пробують розчинити у HCl. Якщо розчинення не відбува-
ється, то беруть концентровані кислоти, розчин NaOH, розчин амоніаку
тощо.
100
1.12.2.2. Аналіз солі, яка розчинилась у воді
У пробірку помістити ~0,1г солі, додати 4 - 5мл дистильованої води і

збовтати до повного розчинення речовини. Цей розчин використовувати для
проведення наступних дослідів, для кожного досліду відбирати піпеткою по
2 - 3 краплі розчину.
Звернути увагу на колір утвореного розчину. За кольором розчину
можна зробити попередні висновки про наявність у солі певних йонів, а саме:
Cu2+, Co2+, Ni2+, Mn2+, Fe2+, Fe3+, Cr3+, MnO4̄, CrO42‾, Cr2O72‾ тощо. Зроблене
припущення слід використати у наступному процесі якісного аналізу.
Якщо розчин не має забарвлення, виміряти рН розчину за допомогою
смужки універсального індикатора. Для цього на смужку універсального
індикатора нанести піпеткою краплю аналізованого розчину. Порівняти колір
мокрої плями з кольоровою шкалою і визначити значення pH розчину.
Зробити попередні висновки про можливий склад солі, а саме:
а) якщо в аналізованому розчині кисле середовище, то розчин містить
сіль, утворену катіоном слабкої основи, аніоном сильної кислоти (Cl‾, Br‾, I‾,
NO3‾, SO42‾).
б) якщо середовище у водному розчині аналізованої солі лужне, то
визначувана сіль складається з катіона сильної основи (Na +, K+, Ca2+, Sr2+,
Ba2+), аніона слабкої кислоти.
в) нейтральне середовище розчину можливе у двох випадках:
1) сіль містить катіони сильної основи, аніони сильної кислоти,
наприклад, KNO3, NaCl, BaBr2;
2) сіль містить катіони слабкої основи і аніони слабкої кислоти,
наприклад, ацетат амонію.
1.12.2.3. Визначення катіонів
1.12.2.3.1.Попередні випробування
В окремих порціях аналізованого розчину перевірити дробним методом

за допомогою специфічних та характерних реакцій наявність таких катіонів:
NH4+, Fe2+, Fe3+, Cr3+, Mn2+, Ni2+, Cu2+. Якщо виявлено один з цих катіонів, то
для достовірності потрібно провести додаткову якісну реакцію на цей катіон.
У випадку позитивної реакції перейти до якісного аналізу аніонів.
Якщо жоден з перелічених катіонів не виявлено, то перейти до визначення
окремих аналітичних груп катіонів, діючи груповими реагентами на окремі
порції розчину аналізованої солі.
1.12.2.3.2. Випробування на катіони першої аналітичної групи.
До 2 - 3 крапель досліджуваного розчину додати 2 - 3 краплі розчину

101
натрій карбонату Na2CO3.
Якщо осад утворився, то розчин містить один з катіонів II – VI
аналітичних груп. Потрібно перейти до випробування на катіони другої
аналітичної групи.
Якщо ж осад не утворився, то сіль не містить катіонів, які утворюють
осади з Na2CO3 (катіони другої. третьої, четвертої, п’ятої та шостої групи).
Можуть бути лише катіони першої аналітичної групи. У цьому випадку
спочатку в окремій пробі розчину перевірити наявність йонів амонію
(додають розчин NaOH, нагрівають до кипіння і по запаху пересвідчуються в
наявності чи відсутності йонів NH4+). Якщо немає йонів амонію, то в окремих
порціях розчину відомими характерними реакціями перевіряють наявність
йонів калію чи натрію. Після визначення катіона першої аналітичної групи
перейти до визначення аніонів.
1.12.2.3.3. Перевірка наявності катіонів II аналітичної групи
У чисту пробірку налити 3 - 5 крапель розчину, що аналізується, і

додати 1 – 2 краплі розчину HCl. Якщо утворюється осад, то визначувана сіль
містить один з катіонів II аналітичної групи. До суміші у пробірці додати
10 - 15 крапель розчину амоніаку. Можуть бути такі ефекти:
а) білий осад розчинився ― це катіони Ag+;
б) білий осад не розчинився ― це катіони Pb2+;
в) білий осад почорнів ― це катіони Hg22+.
Для підтвердження наявності катіона додатково в окремій порції розчину
(2 - 3 краплі) провести відповідну характерну аналітичну реакцію, а потім
перейти до виявлення аніонів.
Якщо з HCl осад не утворився, перейти до перевірки наявності катіонів
III аналітичної групи.
1.12.2.3.4. Перевірка наявності катіонів III аналітичної групи
Якщо попередні проби показали відсутність у розчині катіонів І та Il

аналітичних груп, то треба провести групову реакцію на катіони III
аналітичної групи. Для цього до 3 - 5 крапель розчину, що аналізується,
додати стільки ж крапель етилового спирту та розчину сірчаної кислоти.
Утворення осаду вказує на присутність катіонів III аналітичної групи,
які визначають в окремих пробах розчину за допомогою відповідних
характерних реакцій. Спочатку визначити наявність йонів барію чи стронцію,
наприклад, за допомогою родизонату натрію. Якщо вказані йони не знайдені,
то провести визначення йонів кальцію, наприклад, утворення осаду при дії
(NH4)2C2O4. Потім перейти до визначення аніонів.
Якщо з H2SO4 осад не утворився, перейти до перевірки наявності
катіонів IV аналітичної групи.
102
1.12.2.3.5. Перевірка наявності катіонів IV аналітичної групи
У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину, що аналізується, додавати
краплями при перемішуванні розчин NaOH. Якщо спочатку утворюється
осад, який розчиняється у надлишку NaOH, то визначувана сіль містить
катіон IV аналітичної групи. Після цього визначити за допомогою
відповідних характерних реакцій можливий катіон IV аналітичної групи, а
потім перейти до визначення аніона.
Якщо у надлишку NaOH осад не розчинився, то у розчині є катіон V чи
VI аналітичної групи. Тоді в окремій пробірці перевірити дію розчину
амоніаку на розчин солі. Якщо утворився осад, що розчиняється у надлишку
NH3 осад, то сіль містить катіони VI аналітичної групи. Після цього
визначити за допомогою відповідних аналітичних реакцій можливий катіон
VI аналітичної групи і перейти до визначення аніона.
Якщо у надлишку NH3 осад не розчиняється, то сіль містить катіони V
групи катіонів. В окремих порціях розчину, що аналізується, визначити за
допомогою відповідних аналітичних реакцій можливий катіон V аналітичної
групи і перейти до визначення аніона.
1.13.ЗАНЯТТЯ 13
1.13.1. Перевірка наявності аніонів
Проведені спочатку визначення катіонів у складі солі, що визначається,

полегшують пошук аніону. Для цього, користуючись таблицею розчинності,
визначити, які саме солі знайденого катіону розчинні у воді. Приклад:
припустимо, що було знайдено у складі сухої солі катіони цинку, тоді за
таблицею розчинності для Zn2+ треба знайти розчинні солі цинку. Це такі
солі: ZnCl2, ZnBr2, ZnI2, Zn(NO3)2, ZnSO4, Zn(CH3COO)2. Отже, визначувана
сіль може містити один з таких аніонів: Clˉ, Brˉ, Iˉ, NO 3ˉ, SO42‾, CH3COO‾, а
інших аніонів марно шукати і витрачати час та реактиви. Крім того, треба
враховувати інформацію, яка була одержана при визначенні реакції
середовища за допомогою універсального індикатора. Ця інформація істотно
зменшує число дослідів, що потрібні для визначення аніона солі, що
досліджується.
1.13.1.1 Проба на аніони I, II чи III аналітичної

групи
До 2 - 3 крапель нейтрального або слабко-лужного розчину додати 1 - 2

краплі розчину BaCl2 або Ba(NO3)2. Утворення осаду вказує на наявність у
розчині аніонів І аналітичної групи, які ідентифікують відповідними
характерними реакціями.
Якщо така проба дала негативний результат, шукають аніони II
аналітичної групи (реакція з AgNO3). Для цього 2 краплі аналізованого
103
розчину у пробірці підкислюють 2 краплями розчину азотної кислоти та
додають краплю розчину арґентум нітрату. Утворення осаду вказує на
присутність аніонів другої групи, які визначають за допомогою відповідних
характерних реакцій.
Негативна реакція на аніони Il групи вказує на можливу наявність
аніонів III аналітичної групи. Тоді в окремих порціях розчину, що
аналізується, визначити за допомогою відповідних аналітичних реакцій
можливий аніон III аналітичної групи.
Усі операції по аналізу сухої солі та висновок про якісний склад солі
мають бути зафіксовані в лабораторному журналі у формі протоколу.
Підсумковий контроль засвоєння модуля ПМК 1.
Якісний аналіз.
1.14.1 Перелік питань для підсумкового контролю

ПМК 1
1. Предмет і завдання аналітичної хімії. Значення аналітичної хімії
в підготовці провізорів-аналітиків.
2. Сутність якісного хімічного аналізу. Класифікація методів
якісного аналізу (дробний і систематичний).
3. Аналітичні властивості речовин та аналітичні реакції. Вимоги до
аналітичних реакцій. Аналітичні ефекти.
4. Групові та специфічні реагенти. Характерні реакції.
5. Характеристика чутливості аналітичних реакцій (граничне
розведення, гранична концентрація, мінімальний об'єм гранично розведеного
розчину, межа виявлення).
6. Аналітичні класифікації катіонів: сульфідна, аміачно-фосфатна й
кислотно-основна. Групові реагенти, вимоги до них, роль групових реагентів
при аналізі суміші катіонів.
7. Основні положення теорії розчинів сильних електролітів:
загальна концентрація йонів, активність йонів, коефіцієнт активності, йонна
сила розчинів.
8. Застосування закону діючих мас (ЗДМ) в аналітичній хімії.
Основні типи рівноваги, які застосовуються в аналітичній хімії. Константа
хімічної рівноваги (термодинамічна, концентраційна).
9. Гетерогенні рівноваги в системі осад – насичений розчин
малорозчинних електролітів і їх роль в аналітичній хімії. Добуток
розчинності і його зв'язок з розчинністю.
10. Умови розчинення осадів малорозчинних сильних електролітів
(сольовий ефект, рН, комплексоутворення).
11. Переведення одних малорозчинних електролітів в інші. Наведіть
104
приклади з якісного аналізу катіонів.
12. Умови утворення осадів (надлишок осаджувача, рН, сольовий
ефект). Приведіть приклади з якісного аналізу катіонів.
13. Кислотно-основні рівноваги і їх роль в аналітичній хімії.
14. Протолітична теорія Бренстеда-Лоурі,
15. Основні положення теорії розчинів слабких електролітів: ступінь
і константа дисоціації, їх взаємозв'язок.
16. Розрахунки рН для розчинів слабких кислот і слабких основ.
17. Протолітичні рівноваги в розчинах солей. Ступінь і константа
гідролізу (сольволізу). Розрахунки рН розчинів солей, які гідролізуються.
Використання реакцій гідролізу в аналізі.
18. Протолітичні рівноваги в буферних системах. Види буферних
систем і їх характеристики, розрахунки рН. Привести приклади буферних
систем в якісному аналізі.
19. Окисно-відновні рівноваги і їх роль в аналітичній хімії.
20. Окисно-відновні потенціали. Вплив концентрації реагентів, рН та
інших факторів на значення редокс-потенціалів і напрямок окисно-відновних
реакцій.
21. Приклади застосування окисно-відновних реакцій для
визначення катіонів і аніонів.
22. Загальна характеристика комплексних сполук. Застосування
комплексних сполук у якісному аналізі. Константи стійкості й нестійкості
комплексних сполук, зв'язок між ними.
23. Вплив різних факторів на процеси комплексоутворення в
розчинах.
24. Застосування реакцій комплексоутворення з неорганічними
лігандами в якісному аналізі для відділення, визначення, маскування йонів.
Навести приклади.
25. Внутрішньокомплексні сполуки (BKC) катіонів з органічними
реагентами. Функціонально-аналітичні й аналітико-активні групи в
органічних реагентах. Стійкість внутрішньокомплексних сполук (вплив
природи катіона й ліганду, дентатності, хелатоефекту).
26. Екстракція. Принцип методу рідинної екстракції.
27. Хіміко-аналітична характеристика катіонів I аналітичної групи.
Аналітичні реакції катіонів I аналітичної групи. Аналіз суміші катіонів I
аналітичної групи.
28. Хіміко-аналітична характеристика катіонів ІI аналітичної групи.
Груповий реагент на II аналітичну групу катіонів. Аналітичні реакції катіонів
II аналітичної групи: Ag+, Pb2+, Hg22+.
29. Хіміко-аналітична характеристика катіонів ІІI аналітичної групи.
Груповий реагент на III аналітичну групу катіонів, особливості його
застосування. Аналітичні реакції катіонів III аналітичної групи: Ва2+, Са2+,
Sr2+.
30. Хіміко-аналітична характеристика катіонів IV аналітичної групи.
Груповий реагент на IV аналітичну групу катіонів, особливості його
105
застосування. Аналітичні реакції катіонів IV аналітичної групи: Zn2+; Al3+;
Cr3+; Sn2+; Sn(IV); As(III); As(V);
31. Хіміко-аналітична характеристика катіонів V аналітичної групи.
Груповий реагент на V аналітичну групу катіонів. Аналітичні реакції катіонів
V аналітичної групи: Mn2+; Mg2+; Fe2+; Fe3+; Bi3+; Sb(III); Sb(V) Mn2+; Mg2+;
Fe2+; Fe3+; Bi3+; Sb(III); Sb(V)
32. Хіміко-аналітична характеристика катіонів VI аналітичної групи.
Груповий реагент на VI аналітичну групу катіонів. Аналітичні реакції
катіонів VІ аналітичної групи: Cu2+; Cd2+; Ni2+; Co2+; Hg2+.
33. Аналіз суміші катіонів. Попередні випробування. Дробний і
систематичний аналіз суміші катіонів I – VI аналітичних груп.
34. Класифікація аніонів. Групові реагенти, особливість
застосування групових реагентів при аналізі суміші аніонів.
35. Хіміко-аналітична характеристика й аналітичні реакції аніонів І
групи: SO42‾; SO32‾; S2O32‾; CO32‾; C2O42‾; PO43‾; CrO42‾; (Cr2O72‾); BO2‾;
(B4O72‾); AsO43‾; AsO33‾; F‾. Умови їх виявлення.
36. Хіміко-аналітична характеристика й аналітичні реакції аніонів II
аналітичної групи: Cl‾; Br‾; I‾; S2- CN‾; SCN‾. Умови їх виявлення.
37. Хіміко-аналітична характеристика й аналітичні реакції аніонів III
групи: NO3‾; NO2‾; CH3COO‾; BrО3‾.
38. Аналітичні реакції аніонів органічних кислот: винної, бензойної,
лимонної, саліцилової.
1.14.2. Порядок проведення модульного контролю

ПМК 1
До складання ПМК 1 допускаються студенти, які мають суму балів за

учбові заняття 65 балів, а також не мають пропусків (невідпрацьованих).
Складання модуля 1 включає такі етапи:
1. Тести з бази «КРОК 1», 20 питань. Вірна відповідь за 1питання ─ 1
бал.
2. Усне опитування по лекційному матеріалу. 2 питання (по 15 балів).
3. Письмова робота на 3 питання:
а) хіміко-аналітичні властивості певного катіона; певного аніона (15 балів);
б) ситуаційна задача з аналізу суміші двох катіонів чи двох аніонів (10 балів);
в) розрахункова задача для приготування розчину з потрібною
концентрацією (5 балів).
Максимальна сума ─ 80 балів.
Загальна максимально можлива сума балів за модуль 1 становить:
120 + 80 = 200 балів.
1.14.3. Тестові питання з бази даних «КРОК-1»
106
1. Досліджуваний розчин містить катіони калію і натрію. Вкажіть

натрій гідрогентартрат або кислота винна.
Кислота бензойна

Калій гексагідроксостибат.
3. . Яка із зазначених реакцій визначення катіонів амонію є

специфічною?
Реакція з гідроксидами лужних металів .
Реакція з калій хлориду
4. До аналізованої проби додали реактив Неслера. Якого кольору

утвориться осад при наявності у пробі катіонів амонію?
цегляно-червоного
білого
чорного
жовтого
синього
5. На аналіз поступила безбарвна кристалічна речовина, яка добре

розчинна у воді. При проведенні проб з груповими реагентами всі реакції
дали негативний результат. Проба з реактивом Неслера також дала
негативний результат. При додаванні до розчину натрій гексанітрокобальтату
(ІІІ) утворився жовтий кристалічний осад, що свідчить про наявність в
розчині:
катіонів Калію
катіонів амонію
катіонів Натрію
катіонів Літію
107
катіонів Магнію
6. Солі натрію забарвлюють полум'я газового пальника у:

жовтий колір;
синій колір;
зелений колір;
малиновий колір;
фіолетовий колір
7. До досліджуваного розчину додали розчин калію йодиду. Утворився

жовтий осад, що розчиняється в гарячій воді. Це свідчить про присутність у
розчині катіонів:
Плюмбуму
Арґентуму
Бісмуту
Меркурію (ІІ)
Меркурію (І)
8. При додаванні до розчину 2М хлоридної кислоти утворився білий

сирнистий осад, який розчинився в надлишку розчину амоніаку. У розчині
знаходиться:
катіон Арґентуму
катіон Плюмбуму
катіон Меркурію (І)
катіон Магнію
катіон Барію

Катіонів Меркурію (І).
Катіонів Арґентуму.
Катіонів Бісмуту.
Катіонів Меркурію (ІІ).
10. На розчин, отриманий після обробки осаду хлоридів катіонів ІІ

групи гарячою водою, подіяли розчином калію хромату. Утворився жовтий
осад, нерозчинний в оцтовій кислоті, але розчинний у лужному середовищі.
Які катіони містив досліджуваний розчин?
Плюмбуму (ІІ)
Меркурію (ІІ)
Барію
Срібла (І)
Кальцію
108
11. На чому ґрунтується відокремлення плюмбум (ІІ) хлориду від
інших хлоридів ІІ аналітичної групи?
На різній розчинності у гарячій воді.
На різній розчинності у соляній кислоті
На різній розчинності у спирті
На різній розчинності у розчині амоніаку
На різній розчинності у сірчаній кислоті
12. До досліджуваного розчину додали розчин сульфатної кислоти.

Випав осад білого кольору, який розчиняється в лугах. Які катіони присутні у
розчині?
Катіонів Плюмбуму (II)
Катіонів Кальцію (II)
Катіонів Барію (II)
Катіонів Арґентуму (І)
Катіонів Меркурію (I)
13. Вкажіть властивість плюмбум хлориду, що використовують для

відокремлення катіонів Плюмбуму у систематичному аналізі фармпрепарату.
Розчиняється у гарячій воді
Утворює амоніакати
Утворює комплекси хлоридів
Утворює осад сульфіду
Утворює осад хромату
14. До досліджуваного розчину катіонів III аналітичної групи додали

розчин калій хромату. Випав осад жовтого кольору, який не розчинюється в
оцтовій кислоті. Це свідчить про присутність у розчині катіонів:
Барію.
Кальцію.
Натрію.
Кобальту.
Магнію.
15. У систематичному ході аналізу, для переведення сульфатів

Кальцію, Стронцію, Барію у карбонати використовують:
насичений розчин натрій карбонату
насичений розчин NaCl
насичений розчин AgCl
насичений розчин AgBr
насичений розчин PbS
16. До досліджуваного розчину додали концентрованої нітратної

кислоти та кристалічний плюмбум(IV) оксид. Розчин набув малинового
109
кольору. На присутність якого катіону вказує цей аналітичний ефект?
Катіону Мангану(ІІ).
Катіону Бісмуту(ІІІ).
Катіону Хрому(ІІІ).
Катіону Стануму(ІІ).
Катіону Феруму(ІІІ) .
17. Аналітичним ефектом дії розчину калій гексаціаноферату(ІІ) на

йони Феруму(ІІІ) є:
випадіння синього осаду;
випадіння білого осаду;
утворення червоного осаду;
виділення бульбашок газу;
поява різкого характерного запаху;
18. Катіони Феруму(III) утворюють з тіоціанат-іонами комплексні

сполуки. Який аналітичний ефект при цьому спостерігається?
Розчин забарвлюється у червоний колір.
Розчин забарвлюється у синій колір.
Випадає осад червоного кольору.
Утворюється "берлінська лазурь".
Утворюється коричневе кільце.
19. Досліджуваний розчин лікарського препарату містить катіони

Магнію, Алюмінію. За допомогою якого реагенту можна розділити вказані
катіони при аналізі цього препарату? (Написати рівняння реакції).
Надлишку розчину лугу.
Пероксиду водню в кислому середовищі.
Розчину нітрату срібла.
Пероксиду водню в аміачному середовищі.
Розчину хлоридної кислоти.
20. При дії диметилгліоксиму на розчин, що містить катіони VI

аналітичної групи (кислотно-основна класифікація) спостерігали малинове
забарвлення. Який катіон обумовив цей аналітичний ефект?
Катіон Нікелю(II).
Катіон Меркурію(II).
Катіон Купруму.
Катіон Кадмію.
Катіон Кобальту(II).
21. Які катіони VI аналітичної групи з розчином калію йодиду

утворюють оранжево-червоний осад, розчинний у надлишку реагенту з
утворенням безбарвного розчину?
Катіони Меркурію(ІІ).
110
Катіони Нікелю
Катіони Кобальту(ІІ).
Катіони Бісмуту
Катіони Кадмію
22. В аналізованій суміші знаходяться катіони Феруму(ІІІ) і

Купруму(ІІ). Дією якого групового реагенту можна розділити ці катіони?
Концентрованим розчином амоніаку.
Розчином натрію гідроксиду і пероксидом водню.
Розчином хлоридної кислоти.
Розчином натрію гідроксиду.
Розчином сірчаної кислоти.
23. Розчин натрій арсенату можна відрізнити від розчину натрій

арсеніту за допомогою наступного реактиву:
магнезіальної суміші.
калій сульфату.
калій нітрату.
натрій хлориду.
натрій флуориду.
111
МОДУЛЬ 2. КІЛЬКІСНИЙ АНАЛІЗ
2.1.1. Введення в титриметричний аналіз.
1. Сутність титриметричних методів аналізу. Основні терміни та поняття.

2. Класифікація титриметричних методів аналізу за типом хімічної
реакції. Вимоги до реакцій, які застосовують у титриметричному
аналізі.
3. Умови проведення титриметричних визначень.
4. Вимірювання об'ємів розчинів. Посуд, що використовується для
вимірювання об’ємів розчинів (мірний посуд). Перевірка ємності
мірного посуду.
5. Титранти (стандартні розчини), способи їх приготування.
6. Способи вираження концентрації титрантів: молярна концентрація,
молярна концентрація еквівалента, титр, титр за визначуваною
речовиною, поправочний коефіцієнт.
7. Титриметричний аналіз. Метод нейтралізації. Приготування розчинів
для методу нейтралізації. Засвоєння основних практичних навичок
роботи з мірним посудом.
8. Як готують титровані розчини кислот та лугів?
9. Способи титрування (пряме, зворотне та по заміщенню) та методи
титрування (титрування окремих наважок і піпетування). Сутність,
переваги та недоліки.
10.Точка еквівалентності, кінцева точка титрування. Способи фіксування
точки еквівалентності.
11. Мірний посуд у титриметричному аналізі, його класифікація. Точність
вимірювання об'ємів. Калібрування мірного посуду.
12. Засвоєння техніки зважування на аналітичних терезах.
2.1.1.2. Теоретичні основи титриметричного аналізу
Титриметричний метод аналізу заснований на точному вимірюванні

об’єму розчину реактиву з відомою концентрацією, який витрачено для
взаємодії з розчином визначуваної речовини.
Речовину, яку визначають (визначувану речовину), називають "аналіт",
а розчин реактиву відомої концентрації, який додають аналіту, називають
титрантом або робочим розчином. Процес додавання титранту (робочого
розчину) до розчину аналіту (визначуваної речовини) називається
титруванням. Титрують до того моменту, поки буде досягнута точка
еквівалентності, тобто моменту, коли кількість реактиву, яка є в об’ємі
112
робочого розчину, стане еквівалентною кількості визначуваної речовини.
Точку еквівалентності звичайно встановлюють за допомогою
індикаторів або за допомогою інструментальних методів.
Залежно від типу хімічної реакції методи титриметричного аналізу
поділяються на такі групи:
 методи нейтралізації (кислотно-основного титрування);
 методи осаджувального титрування;
 методи комплексоутворення;
 методи окислення-відновлення.
Титрування можна виконувати різним шляхом. Розрізняють:
 пряме титрування
 зворотне титрування
 замісне титрування
При прямому титруванні до розчину визначуваної речовини додають
невеликими порціями титрант (робочий розчин).
При зворотному титруванні використовують два титранту. Спочатку до
аналізованого розчину додають надлишок титранту І. Титрант І, що не
прореагував, відтитровують іншим титрантом ІІ. Кількість титранту І, яка
була витрачена на взаємодію з визначуваною речовиною розраховують по
різниці між доданим об'ємом титранту І та об'ємом титранту І, що витратився
на реакцію з титрантом ІІ.
Замісне титрування застосовують у тих випадках, коли пряме або
зворотне титрування речовини здійснити неможливо або є певні утруднення.
До речовини додають якийсь реагент, при взаємодії з яким кількісно
виділяється продукт реакції, який титрують відповідним титрантом.
Хімічні реакції в титриметричному аналізі повинні відповідати певним
вимогам, а саме:
1. Реакції повинні проходити стехіометрично, тобто згідно з рівнянням
реакції.
2. Робочий розчин реактиву (титрант) повинен реагувати тільки з тією
речовиною, яку треба визначити (не повинно бути побічних реакцій).
3. Реакція між робочим розчином (титрантом) і розчином визначуваної
речовини повинна проходити швидко.
2.1.1.2.1. Одиниці, які характеризують кількісний склад розчинів,

що використовуються в титриметричному аналізі
Масова частка ω(X) речовини Х ― відношення маси компонента

m(X) до маси розчину m(р-ну), або відношення маси компонента m(X) до
маси суміші m(суміші) чи фармацевтичного препарату m(препарату):
Масова частка може бути також виражена у відсотках (процентах):
113
Масова концентрація ρ(X) — відношення маси компонента m(X) до
об'єму розчину V(р-ну):
Масову концентрацію виражають у кг/м3. Допускається також г/м3; г/л; г/см3

тощо.
Молярна концентрація розчиненої речовини с(X) — відношення

кількості речовини компонента n(X) до об’єму розчину V(р-ну):
Міжнародна Система СІ молярну концентрацію рекомендує виражати у

моль/м3. Проте, у лабораторній практиці молярну концентрацію виражають у
моль/л або моль/дм3.
У титриметричному аналізі використовують молярну концентрацію
еквівалента Це — відношення кількості речовини еквівалента
до об'єму розчину V(p-ну):
.
У цій формулі позначено:
– фактор еквівалентності для речовини X;
– кількість еквівалентів речовини Х;
– молярна маса еквівалента речовини X, яка дорівнює .

Молярну концентрацію еквівалента виражають у моль/л.
Титр (Т) показує, скільки грамів речовини міститься в 1мл розчину.

Між титром і молярною концентрацією еквівалента (нормальністю) існує
проста залежність:
.
Титр робочого розчину за визначуваною речовиною показує, скільки

грамів визначуваної речовини реагує з 1 мл робочого розчину (титранту).
2.1.1.2.2. Розрахунок концентрації або маси досліджуваного

розчину за даними титрування
114
Розрахунок концентрації за даними титрування стандартного розчину
з відомою концентрацією базується на законі еквівалентів. Головною є така
формула:
,
де ― молярна концентрація еквівалента розчину речовини ;
― об’єм р-ну речовини , що прореагував з розчином речовини ;
― молярна концентрація еквівалента розчину речовини ;
― об’єм р-ну речовини , що прореагував з розчином речовини .
Для розрахунків маси визначуваної речовини за результатами

прямого титрування використовують таку формулу:
де – маса визначуваної речовини X;

– молярна концентрація еквівалента титранту, моль/л;
– об’єм титранту, л;
– молярна маса еквівалента визначуваної речовини X, г/моль.
У випадку зворотного титрування, коли використовують два

титранта: титрант-1 ( ), наприклад AgNO3, і титрант-2 ( ),
наприклад NH4SCN, то для розрахунку маси визначуваної речовини m(X),
наприклад m(NaCl) використовують таку формулу:
,
де ― маса визначуваної речовини;
― молярна концентрація еквівалента титранту-1, моль/л;
― об’єм титранту-1, л;
― молярна концентрація еквівалента титранту-2, моль/л;
― об’єм титранту-2, л;
– молярна маса еквівалента визначуваної речовини , г/моль.
Наприклад, для кількісного визначення NaCl за методом Фольгарда (зворотне
титрування) формула має такий вигляд:
2.1.2. Техніка зважування на аналітичних терезах.
У хімічній лабораторії використовують:

 технічні (лабораторні) терези, які забезпечують точність зважування
±0,01г;
 аптекарські (ручні) терези, що забезпечують достатню для потреб
аптеки точність зважування ±0,01г.
 аналітичні терези, наприклад, АДВ-200 (точність ± 0,0001г ) – основні
115
терези для аналітичної лабораторії;
 мікротерези, що мають точність ± 0,00001г (0,001мг);
Аналітичні терези моделі АДВ-200 (Рис.2.1.) призначені для точних
визначень маси речовини при проведенні аналізів. Терези розміщені у шафі з
бічними скляними дверцятами. Шафа закріплена на основі (1). На основі (1)
встановлена колонка (2). На колонці (2) закріплені два кронштейни з
корпусами (3) і (4) повітряних заспокоювачів — демпферів. На верхній
частині колонки (2) змонтована опорна підкладка, на яку спирається середня
призма коромисла (5). На лівому плечі коромисла (5) в спеціальному сідлі (6)
закріплена призма, на яку навішується серга з двома гачками. На верхній
гачок серги підвішується за допомогою дужки чашка (7), на нижній гачок
серги причеплений стакан демпфера, що входить у корпус (3) демпфера.
Подібну конструкцію має праве плече коромисла (5) за винятком того, що на
ньому додатково приєднано до правої серги планку, на яку навішуються
міліграмові гирі у формі кілець.
Рис. 2.2. Аналітичні терези АДВ-200

1 ― основа; 2 ― колонка; 3, 4 ― корпуси демпферів; 5 ― коромисло; 6
― сідла із закріпленими призмами. 7, 8 ― чашки; 9 ― пристрій для
116
навантаження правого плеча коромисла міліграмовими гирями від 10мг
до 500мг, 10 ― великий лімб; 11 ― малий лімб; 12 ― стрілка; 13 ―
екран мікрошкали; 14 ― ручка аретира.
Терези оснащені вмонтованим пристроєм (9) для навантаження правого

плеча коромисла (5) міліграмовими гирями від 10 до 500 мг, які навішуються
на планку, приєднану до правої серги коромисла аналітичних терезів.
Керування міліграмовими гирями здійснюється за допомогою
обертових лімбів (10) та (11). При обертанні малого лімба (11)
навантажуються або знімаються десятки міліграмів, а при обертанні великого
лімба (10) — сотні міліграмів. Обертання лімбів здійснюється незалежно
один від другого. На коромислі закріплена стрілка (12) , на нижньому кінці
якої встановлена мікрошкала з відліком десятих часток міліграма від 0 до 10
мг.
Мікрошкала (Рис. 2.2.) за допомогою оптичного пристрою проектується на
екран (13), розташований перед колонкою терезів. Ціна поділки оптичної
шкали 0,1 мг.
Рис. 2.2. Мікрошкала аналітичних терезів (збільшено)
Чутливість терезів значною мірою залежить від того, наскільки гостро

відточені грані трьох призм коромисла і добре відполіровані опорні
підкладки, на які ці призми спираються. Для того щоб призми швидко не
стиралися і, отже, не падала чутливість терезів, терези оснащені аретиром
(пристосуванням, що дозволяє піднімати й опускати коромисло (5) терезів.
Коли поворотом ручки (14) аретир піднято, призми не торкаються опорних
підкладок і, отже, не зношуються. Аретир має бути постійно піднятим. У
такому стані терези повинні знаходитися, коли ними не користуються і коли
на чашки терезів кладуть гирі або предмет, що зважується. Опускають аретир
лише на короткий відрізок часу, коли визначають масу предмета, що
зважується.
Для зважування на демпферних аналітичних терезах застосовуються
точні важки (Рис. 2.3.) — набір гирьок, розміщений у спеціальному футлярі,
де знаходиться також пінцет, за допомогою якого беруть гирьки.
117
Рис 2.3. Набір гирьок з пінцетом
Для аналітичних ваг моделей АДВ-200 і ВЛА-200 у футлярі розміщені

тільки накладні аналітичні гирі масою 100г, 50г, 10г, 10г, 5г, 2г, 2г та 1 г.
Міліграмові гирі у вигляді кілець масою 500мг, 300мг, 200мг, 100мг, 50мг,
30мг, 20мг і 10мг розміщені у пристрої (9). При обертанні лімбів (10) та (11)
гирьки у вигляді кілець можуть завантажуватись або зніматись з правого
плеча коромисла (5) аналітичних терезів. Повертаючи великий лімб (10) і
малий лімб (11) можна завантажити праве плече коромисла необхідними
сотнями та десятками міліграмів. Міліграми та десяті частки міліграма
відраховуються на оптичній шкалі (13).
2.1.2.1. Правила зважування на аналітичних терезах
1. Перед кожним зважуванням потрібно перевірити нульову точку відліку

аналітичних терезів.
2. Зважування сипких речовин проводять у бюксах (Рис. 2.4),
стаканчиках, на годинниковому склі.
Рис. 2.4. Бюкси

Рідини та речовини, які є агресивними і можуть впливати на роботу терезів,
зважують лише у запаяних ампулах.
3. Масу зразків та посуду, які потрібно зважити на аналітичних терезах,
спочатку визначають з точністю до 0,01г на технічних чи аптекарських
терезах.
4. Температуру зразків та посуду треба зрівняти з температурою вагової
кімнати, де знаходяться аналітичні терези. Для цього зразки та посуд для
зважування (бюкс, стаканчик, годинникове скло тощо) витримують у ваговій
кімнаті ≈ 20 хвилин, а потім зважують.
5. Через бокові дверцята шафи терезів на ліву чашку ставлять зразок або
відповідну посудину із зразком, а на праву чашку ― гирьки масою від 1г до
200г. Гирьки розміщують на середині правої чашки. Міліграми накладають
поворотом великого лімба (10) і малого лімба (11).
118
6. Поворотом ручки (14) обережно опускають аретир, слідкуючи за
екраном мікрошкали (13). Якщо мікрошкала на екрані не виходить за межі
±10мг, то повністю опускають аретир, повертаючи ручку (14) до упору. Після
зупинки коливань стрілки (12) записують у лабораторний журнал показання
терезів:
а) грами, навантажені гирьками на правій чашці (8),
б) сотні міліграмів ― за положенням великого лімба,
в) десятки міліграмів ― за положенням малого лімба (11),
г) одиниці міліграмів і десяті частки міліграмів відраховуються на
оптичній шкалі (13).
7. Потім поворотом ручки (14) у протилежному напрямку піднімають
аретир, знімають з лівої чашки терезів зразок або бюкс із зразком, знімають з
лівої чашки терезів гирьки, приводять у нульове положення великий лімб
(10) і малий лімб (11), закривають дверцята шафи терезів.
8. Після закінчення зважування терези вимикають з електричної мережі.
2.1.3. Мірний посуд. Перевірка ємності мірного

посуду
У титриметричному аналізі важливе значення мають способи точного

вимірювання об'ємів розчинів. Для точного вимірювання об'ємів розчинів у
титриметричному аналізі використовують мірні колби, піпетки і бюретки.
Кожний з цих видів посуду має цілком певне призначення.
Мірні колби – це колби з вузькими подовженими шийками з
кільцевою позначкою та маркуванням номінального об’єму(Рис. 2.5).
Маркування на мірній колбі показує місткість у мілілітрах і температуру, за
якої налитий до риски (кільцевої позначки) розчин займає зазначений на
маркуванні об'єм, а на шийці колби є кільцева позначка (риска). Як правило,
колби калібрують за температури 20°С. Це означає, що об'єм розчину,
налитого в колбу до риски, відповідає зазначеному об'єму тільки при 20°С.
При вищій температурі об'єм колби внаслідок термічного розширення скла
стає трохи більшим від зазначеного. Зміна температури повітря в межах
3 – 4°С в той чи інший бік мало впливає на зміну об'єму колби, тому при
звичайних визначеннях цією помилкою можна нехтувати. Надто точні
визначення треба робити так, щоб температура робочого розчину в колбі
дорівнювала 20°С або вносити в розрахунок відповідну поправку.
119
Рис. 2.5. Мірні колби
Мірні колби великої місткості (500 – 1000 мл) призначені головним чином
для приготування розчинів за точною наважкою речовини. Наважку
речовини переносять у колбу через лійку, наливають у колбу воду приблизно
до її половини і перемішують розчин до повного розчинення речовини. Після
цього в колбу доливають воду майже до риски. Останні краплі води треба
добавляти дуже обережно, поки нижній меніск рідини (для безбарвних
розчинів) в колбі досягне кільцевої риски на її шийці. У випадку забарвлених
розчинів суміщають з рискою верхній край меніска.
Для цього зручно користуватись піпеткою або крапельницею. При
спостереженні рівня меніска око спостерігача повинно бути в одній
горизонтальній площині з рискою колби. Довівши об'єм розчину до риски,
колбу закривають пробкою і старанно перемішують розчин.
Мірними колбами меншої місткості (50 - 250 мл) також можна
користуватись для приготування робочих розчинів. Але їх частіше
використовують для розчинення аналізованої речовини. З колби відбирають
для титрування певний об’єм розчину, що дає можливість зробити кілька
паралельних титрувань, користуючись однією наважкою.
Піпетки призначені для відбирання точного об’єму розчину. Піпетки
калібровані на виливання; об'єм вилитого розчину дорівнює номінальній
місткості піпетки. В аналітичній практиці більш поширені піпетки з
розширенням, які мають на тонкій шийці лише одну риску. Найбільш
поширені піпетки місткістю 5, 10, 20, 25 і 50 мл. Піпетки на 1, 3, 100 і 250 мл
застосовують рідше. У лабораторній практиці використовують також
циліндричні піпетки з поділками, подібними до бюретки.
Піпетку перед використанням треба добре вимити. Забруднену піпетку
найкраще очистити, зануривши її у високий циліндр, наповнений хромовою
сумішшю. Через деякий час піпетку виймають і добре промивають спочатку
водопровідною, а потім дистильованою водою, витирають зверху насухо і
розміщують вертикально у штативі.
При користуванні піпетками треба додержувати певних правил. При
наповненні піпетки її кінчик весь час повинен бути занурений у розчин,
інакше в неї може проникнути повітря. Після цього вказівним пальцем
закривають отвір, виймають з розчину піпетку і зайвий розчин випускають,
120
обережно відсуваючи вбік палець. Нижній меніск розчину повинен бути на
одному рівні з рискою. При цьому треба звертати увагу на те, щоб піпетка
була у вертикальному положенні, а око спостерігача — на одній
горизонтальній площині з її рискою.
Слід мати на увазі, що для правильного відмірювання певного об’єму
розчину піпеткою істотне значення має швидкість витікання рідини з
піпетки. Найточнішим виливання буває тоді, коли час витікання в секундах
чисельно дорівнює місткості піпетки в мілілітрах. Так, розчин з піпетки
місткістю 25 мл повинен витікати приблизно 25 секунд. При виливанні
кінчик піпетки повинен доторкатися до стінок посудини, щоб розчин не
розбризкувався. Звичайно після виливання в кінчику піпетки залишається
трохи розчину. Не слід видувати грушею цей залишок рідини.
Бюретки призначені для титрування, тобто для повільного додавання
робочого розчину до розчину визначуваної речовини. Бюретка являє собою
циліндричну трубку з нанесеними по всій довжині поверхні великими та
малими поділками. Великі поділки пронумеровані зверху вниз; об'єм розчину
між двома великими сусідніми поділками дорівнює 1 мл. Відстань між
великими поділками поділена малими поділками ще на десять частин; отже,
ціна кожної малої поділки дорівнює 0,1мл. Треба, проте, зазначити, що
бюреткою можна вимірювати об'єми з точністю до 0,02 – 0,03 мл, оцінюючи
на око положення меніска рідини між двома малими поділками.
Бюретки найчастіше мають місткість 50 і 25 мл. Бюретками на 10 мл
користуються рідко. Найчастіше у нижній частині бюретка має гумову
трубку із затискачем і скляною трубочкою з відтягнутим кінчиком. Розчин з
бюретки випускають, натискаючи двома пальцями на затискач. У нижній
частині бюретка може бути пришліфований скляний кран, призначений для
повільного випускання розчину.
Бюретку перед користуванням треба добре вимити. Це найлегше
зробити за допомогою так званого «йоржа». Критерієм чистоти, як і в
попередніх випадках, є повне змочування рідиною поверхні внутрішніх
стінок бюретки. Вимиту бюретку споліскують спочатку дистильованою
водою, а потім 2 – 3 рази невеликими порціями того робочого розчину, який
наливатиметься в бюретку. Робочий розчин наливають у бюретку за
допомогою лійки. Коли бюретка наповниться розчином, лійку обов'язково
треба зняти. Треба стежити за тим, щоб кінчик бюретки був заповнений
розчином. Інакше це приведе до помилки у визначенні об'єму розчину,
витраченого на титрування.
Ніколи не можна обмежуватись лише одним титруванням. Треба повторити
титрування з такими самими об'ємами досліджуваного розчину ще 2 – 3 рази.
У заводських і науково-дослідних лабораторіях, де виконують багато
аналізів, бюретку сполучають із склянкою, заповненою робочим розчином. Є
прилади та різноманітне обладнання для полегшення роботи чи автоматизації
процесів титрування.
Для не дуже точних об’ємних вимірювань використовують циліндри,
мензурки, мірні пробірки.
121
Перевірка ємності мірного посуду
Виробники мірний посуд калібрують з достатньою точністю, проте іноді

виникає потреба перевірити його ємність.
Для перевірки точності бюретки відмірюють і зважують на аналітичних
вагах (тричі) різні об’єми води (5,0; 10,0; 15,0; 20,0 і 25,0 мл). Для точного
визначення місткості бюретки вводять поправку на зміну густини води зі
зміною температури. За густиною розраховують справжнє значення об’єму
кожної порції. При розрахунках беруть середнє арифметичне трьох
зважувань. Справжню місткість бюретки розраховують за формулою:
На основі отриманих результатів розраховують поправку для кожної

перевіреної поділки (V)
V= Vд-Vп ,
де Vп - позначений на бюретці об’єм (мл), Vд – дійсний об’єм.

Знайдені поправки представляють у вигляді графіка поправок для
бюретки. На осі ординат відкладають позначений на бюретці об’єм (мл) (Vп),
а на осі абсцис – поправку в мілілітрах (V). Так само перевіряють ємність
піпеток.
Для перевірки ємності мірної колби чисту суху колбу зважують на
технічних вагах з точністю до 0,01 г, заповнюють водою до позначки і знову
зважують. За різницею зважувань визначають масу води у колбі. Справжню
місткість колби визначають врахувавши густину води при даній температурі
за формулою, наведеною вище. Зважування повторюють тричі і знаходять
середній результат.
2.1.4. Приготування титрантів.
Найпростішим і найточнішим способом приготування розчинів відомої

концентрації є зважування потрібної кількості хімічно чистої речовини і
розчинення взятої наважки у розчиннику та доведення об'єму розчину у
мірній колбі до кільцевої позначки. Але більшість речовин, які
використовують для приготування робочих розчинів містять домішки,
частково розкладаються або окислюються у розчині. Тому точну
концентрацію робочих розчинів (титрантів) у більшості випадків визначають
методом титрування так званих первинних стандартів (вихідних речовин)
або розчинів, що мають точно відому концентрацію (вторинних
стандартів). Первинні стандарти (вихідні речовини) повинні відповідати
122
певним вимогам:
- відповідність реального складу речовини її хімічній формулі;
- розчини цих речовин повинні бути стійкими і концентрація таких
розчинів не повинна змінюватись при зберіганні;
- вихідна речовина повинна повністю реагувати з робочим розчином у
відповідності з рівнянням реакції.
- вихідні речовини повинні мати велику молярну масу еквівалента.
Існує порівняно невелика кількість речовин, які повністю відповідають усім
переліченим вище вимогам. До них належать, наприклад, такі речовини, як
дихромат калію, оксалат калію та деякі інші.
Розчин вторинного стандарту готують з приблизною концентрацією.
Для цього наважку речовини для приготування робочого розчину (титранта)
беруть на технічних терезах, не звертаючи особливої уваги на точність
зважування, і розчиняють у потрібному об'ємі води, яку відмірюють також
приблизно. Для визначення точної концентрації виготовленого робочого
розчину (титранту) використовують метод титрування первинного стандарту
(вихідного розчину). За результатами титрування, обчислюють точну
концентрацію робочого розчину. Цей метод не такий точний, як метод
титрування окремої наважки вихідної речовини, бо тут на помилку
зважування накладається помилка вимірювання об'єму розчину вихідної
речовини. Але при виконанні всіх умов титрування цей спосіб дає задовільні
результати.
В аналітичних і заводських лабораторіях дуже поширені так звані
стандарт-титри, або фіксанали, призначені для швидкого приготування
робочих розчинів потрібної концентрації.
Стандарт-титр ― це запаяна у скляну ампулу точна наважка сухої
речовини (або точно відміряний об’єм розчину речовини), що містить, як
правило 0,1 моль еквівалента речовини. Стандарт-титри виготовляють у
спеціальних лабораторіях. Існують фіксанали багатьох речовин, наприклад
лугу, тіосульфату натрію, йоду, сірчаної кислоти, щавлевої кислоти, трилону
Б тощо. Для виготовлення розчину з фіксаналу треба розбити ампулу і
кількісно перенести речовину, яка міститься в ній, у мірну колбу місткістю
1л. Після розчинення речовини розчин у колбі розводять водою точно до 1л.
2.1.5. Приклади розв’язання типових задач
Приклад 1. Розрахувати наважку Na2S2O3∙5H2O для приготування

500мл розчину з с(Na2S2O3) = 0,1моль/л, М(Na2S2O3∙5H2O) = 248,19г/моль.
Дано: Розв’язання:
V(р–ну) = 500мл = 0,5л; За формулою:
с(Na2S2O3) = 0,1моль/л;
М(Na2S2O3∙5H2O) =
248,19г/моль розраховують масу Na2S2O3∙5H2O:
m(Na2S2O3∙5H2O) ― ?
123
m(Na2S2O3∙5H2O) = с(Na2S2O3)∙V(р-ну)∙М(Na2S2O3∙5H2O).
m(Na2S2O3∙5H2O) = 0,1моль/л 0,5л 248,19г/моль = 12,4095г
Приклад 2. Розрахувати наважку KMnO4 для приготування 250мл розчину з

с(1/5KMnO4) = 0,04моль/л, М(KMnO4) = 158,034г/моль.
Розв’язання:
Дано: За формулою:
V(р-ну) = 250мл = 0,25л;
с(1/5KMnO4) = 0,04моль/л;
М(KMnO4) = 158,034г/моль розраховують масу :
m(KMnO4) ― ?
m(KMnO4) = с( KMnO4) V(р-ну) М( KMnO4);
m(KMnO4) = 0,04моль/л∙0,25л∙31,61г/моль = 0,3161г
Приклад 3. На аналітичних терезах зважили 1,2607г кристалогідрату

щавлевої кислоти H2C2O4·2H2O, розчинили у мірній колбі на 200мл.
Визначити с(½H2C2O4). М(H2C2O4·2H2O) = 126,066г/моль
124
V(р-ну) = 200мл = 0,2л;
m(H2C2O4·2H2O) = 1,2607г; розраховують
М(H2C2O4·2H2O) =
молярну концентрацію еквівалента
126,07г/моль
щавлевої кислоти с(½H2C2O4):
с(½H2C2O4) ― ?
2.2.1. Кислотно-основне титрування.
У методі кислотно-основного титрування (методі нейтралізації) для
титрування використовують титранти (робочі розчини) сильних кислот або
сильних основ.
Методи кислотно-основного титрування поділяють на дві групи:
а) алкаліметрія ― використовують титрант (робочий розчин) сильної
основи, наприклад NaOH, KOH, Ba(OH)2 тощо;
б) ацидиметрія ― використовують титрант (робочий розчин) сильної
кислоти, наприклад хлоридної (соляної) кислоти, сульфатної (сірчаної)
кислоти, перхлоратної (хлорної) кислоти (HClO4) тощо.
Методами кислотно-основного титрування проводять кількісне
визначення кислот, основ, а також деяких солей.
1. Які реакції лежать в основі методу кислотно-основного титрування? В

чому сутність ацидиметрії та алкаліметрії?
2. Які речовини можна визначити кислотно-основним титруванням?
3. В якому напрямку перебігають реакції кислотно-основної взаємодії?
4. На чому основане фіксування кінцевої точки титрування?
5. Теорія кислотно-основних індикаторів. Що таке інтервал переходу
кислотно-основного індикатора, показник титрування рТ?
6. Які існують способи підбору індикаторів для фіксування кінцевої
точки титрування?
7. Криві титрування. Як розраховують значення рН для побудови кривої
титрування сильної кислоти сильною основою та навпаки. Який вид мають
такі криві титрування?
8. Що таке стрибок титрування? Як по стрибку титрування підбирають
рН-індикатори?
9. Первинні стандарти, вимоги до них. Навести приклади первинних
стандартів для методів нейтралізації.
125
10. Вторинні стандарти, приготування та визначення точної
молярної концентрації еквівалента.
11. Розрахунки за результатами титрування під час стандартизації
робочих розчинів (титрантів).
2.2.1.2. Теоретичні основи кислотно-основного

титрування
Робочими розчинами (титрантами) у методі кислотно-основного

титрування є розчини сильних кислот і сильних основ. Найчастіше
використовують розчини хлоридної (соляної), сульфатної (сірчаної) й
нітратної (азотної) кислот, а також розчини гідроксидів натрію, калію, барію.
Для приготування робочих розчинів кислот беруть концентровані HCl
чи H2SO4. Концентрована соляна кислота легко втрачає хлороводень у
вигляді газу. Концентрована сірчана кислота поглинає водяну пару з повітря,
концентрація кислоти при цьому змінюється. Луги дуже важко одержати в
чистому вигляді, при їх виготовленні (а особливо при зберіганні) завжди
утворюється певна кількість карбонатів у результаті поглинання
вуглекислого газу з повітря. Крім того, луги містять воду й інші домішки.
Тому точну концентрацію робочих розчинів (титрантів) у більшості
випадків визначають методом титрування так званих первинних стандартів
(вихідних речовин) або розчинів, точно відому концентрацію яких визначили
за первинним стандартом (вторинних стандартів). Первинні стандарти
(вихідні речовини) повинні відповідати певним вимогам:
 відповідність реального складу речовини її хімічній формулі;
 розчини цих речовин повинні бути стійкими і концентрація таких
розчинів не повинна змінюватись при зберіганні;
 вихідна речовина повинна повністю реагувати з робочим розчином
у відповідності з рівнянням реакції.
 вихідні речовини повинні мати велику молярну масу еквівалента.
Існує порівняно невелика кількість речовин, які повністю відповідають
усім переліченим вище вимогам. До них належать, наприклад, такі речовини,
як дихромат калію, оксалат калію та деякі інші.
Розчин вторинного стандарту готують з приблизною концентрацією.
Для цього наважку речовини для приготування робочого розчину (титранта)
беруть на технічних терезах, не звертаючи особливої уваги на точність
зважування, і розчиняють у потрібному об'ємі води, яку відмірюють також
приблизно. Для визначення точної концентрації виготовленого робочого
розчину (титранта) використовують метод титрування первинного стандарту
(вихідного розчину). За результатами титрування, обчислюють точну
концентрацію робочого розчину. Цей метод не такий точний, як метод
титрування окремої наважки вихідної речовини, бо тут на помилку
зважування накладається помилка вимірювання об'єму розчину вихідної
речовини. Але при виконанні всіх умов титрування цей спосіб дає задовільні
126
результати.
Отже, приготувати розчини кислоти чи лугу з точно відомою молярною
концентрацією еквівалента, виходячи з точної наважки, не можна. Тому в
методі нейтралізації спочатку готують розчини з приблизною концентрацією,
а потім установлюють точну молярну концентрацію еквівалента цих розчинів
(нормальність) за допомогою первинних стандартів (вихідних речовин).
Для встановлення точної молярної концентрації еквівалента
(нормальності) робочих розчинів сильних кислот найчастіше
використовують первинний стандарт кристалогідрат тетраборату натрію
(технічна назва – бура) .
Для встановлення точної молярної концентрації еквівалента розчинів
лугу використовують первинний стандарт — кристалогідрат щавлевої
кислоти .
2.2.1.2.1. Індикатори методу кислотно-основного титрування
У методах нейтралізації для визначення кінця титрування

використовують кислотно-основні індикатори. Колір індикатора залежить від
pH розчину. За сучасною теорією індикатори методу нейтралізації є
слабкими органічними кислотами або основами, молекулярна форма яких
має інше забарвлення, ніж йонна форма.
Зміна забарвлення індикатора спостерігається лише тоді, коли
співвідношення концентрацій йонної форми індикатора і молекулярної
форми індикатора знаходиться в інтервалі співвідношення від до .
Інтервал рН розчину, в межах якого відбувається помітна для
людського ока зміна забарвлення індикатора, можна розрахувати з деяким
наближенням за формулою:
pH = pK ± 1,
де pK – від’ємний десятковий логарифм константи дисоціації індикатора.
Цей інтервал рН називають інтервалом переходу індикатора.
Значення рН у межах інтервалу переходу індикатора, при якому
спостерігається найбільш помітна для людського ока зміна кольору
індикатора, називають показником титрування індикатора і позначають рТ.
Індикатори мають відповідати таким вимогам:
1. Індикатор повинен мати значне світлопоглинання, щоб забарвлення навіть
його невеликої кількості була помітне для ока, бо велика концентрація
індикатора може призвести до значної витрати титранта для зміни
забарвлення індикатора.
2. Перехід забарвлення має бути контрастним.
3. Інтервал переходу забарвлення повинен бути невеликим.
Умовою правильного визначення КТТ (кінцевої точки титрування) є те,
127
щоб різниця значень рТ індикатора і рН розчину в точці еквівалентності була
якнайменша. Показник титрування індикатора знаходять з довідника, а рН
розчину в точці еквівалентності визначають експериментально або
обчислюють за продуктами реакції.
Підібрати індикатор можна також по кривим титрування. Криві
титрування являють собою графічне зображення зміни рН розчину в процесі
титрування.
При взаємодії сильної кислоти і сильної основи (лугу) утворюється
сіль, розчин якої має нейтральну реакцію (рН = 7). При титруванні сильної
кислоти сильною основою біля точки еквівалентності спостерігається різка
зміна рН розчину. Стрибкоподібна зміна рН поблизу точки еквівалентності,
коли відхилення від точки еквівалентності становить ±0,1%, називають
«стрибок титрування». Стрибок титрування при взаємодії сильної кислоти і
сильної основи знаходиться в інтервалі рН від 4 до 10. У цьому випадку для
визначення кінця титрування можна брати будь-який індикатор, для якого
інтервал переходу знаходиться в межах від 4 до 10, наприклад, метиловий
червоний (інтервал переходу 4,8 – 6,0), фенолфталеїн (інтервал переходу 8,2
– 10,0) тощо.
2.2.2. Лабораторна робота.

2.2.2.1. Приготування робочих розчину КОН
Робочий розчин КОН найчастіше готують методом розведення більш

концентрованого розчину, який готують розчиненням кристалічного КОН у
воді. За допомогою ареометра визначають густину концентрованого розчину
КОН. З довідкової таблиці визначають за густиною приблизну масову частку
КОН або молярну концентрацію KOH у такому більш концентрованому
розчині. Потім розраховують, який об’єм концентрованого розчину КОН
потрібен для приготування певного об’єму робочого розчину КОН з
потрібною молярною концентрацією еквівалента.
Хід роботи.
У циліндр наливають концентрований розчин КОН, за допомогою

ареометра вимірюють густину розчину. У довідковій таблиці знаходять
числове значення молярної концентрації цього розчину.
За формулою:
розраховують, який об’єм концентрованого розчину КОН потрібно для

приготування 250мл розчину КОН з c(KOH) = 0,1моль/л.
За допомогою мірного циліндра переносять розрахований об’єм
розчину КОН у мірну колбу на 250мл. Об’єм розчину доводять до кільцевої
позначки дистильованою водою і старанно перемішують. Розчин
128
переливають у посудину з етикеткою для зберігання.
2.2.2.2. Стандартизація розчину KOH за вторинним
стандартом HCl.
Бюретку попередньо промивають 3 рази приготованим розчином KOH

і заповнюють приготованим розчином KOH.
Піпетку спочатку промивають стандартним розчином HCl, а потім
відміряють промитою піпеткою 10мл стандартного розчину HCl і переносять
в конічну колбу. Додають 2 – 3 краплі розчину фенолфталеїну і титрують
приготованим розчином KOH до появи блідо-рожевого забарвлення, що
зберігається не менше 30 секунд. Відміряють за шкалою бюретки об'єм
розчину KOH, що був витрачений на титрування, і записують у таблицю. Для
одержання достовірних результатів усю процедуру повторюють 3 рази.
Для розрахунків беруть середнє значення об'єму KOH. Молярну
концентрацію еквівалента робочого розчину KOH розраховують за
формулою:
с(KOH)=
2.2.3. Картковий контроль. Титрування сильних

кислот та сильних основ.

1. У контрольно-аналітичній лабораторії хіміку необхідно провести

стандартизацію розчину натрію гідроксиду. Який первинний стандартний
розчин він може для цього використати?
Оксалатної кислоти.
Ацетатної кислоти.
Хлоридної кислоти.
Натрію тетраборату.
Натрію хлориду.
2. Підберіть посуд, що використовується в титриметричних методах

аналізу для вимірювання точного об'єму титранту під час титрування.
Бюретка.
Піпетка.
Мірна колба.
Мірний циліндр.
Мензурка.
129
3. Підберіть посуд, що використовується у титриметричних методах
аналізу, для приблизного відмірювання об'ємів допоміжних реагентів.
Мірний циліндр.
Мірна колба.
Бюретка.
Піпетка.
Конічна колба.
4. Укажіть первинні стандартні речовини, що використовують для

стандартизації розчинів-титрантів (NaOH, KOH) методу алкаліметрії:
Щавлева або янтарна кислоти.
Оцтова або янтарна кислоти.
Мурашина й оцтова кислоти.
Сульфанілова і щавлева кислоти.
Сульфанілова і саліцилова кислоти.
5. Для вибору індикатора в методі кислотно-основного титрування

будують криву титрування, що являє собою залежність:
рН розчину від об'єму доданого титранту.
рН розчину від концентрації розчину доданого титранту.
рН розчину від об'єму аналізованого розчину.
рН розчину від концентрації аналізованого розчину.
рН розчину від температури.
6. Стандартизацію розчину хлоридної кислоти проводять з

використанням первинного стандартного розчину:
Na2CО3.
KMnO4.
NaOH.
I2.
КІ
2.3.1. Кислотно-основне титрування. Титрування

слабких кислот лугами і слабких основ сильними
кислотами.
130
1. Які речовини відносяться до слабких електролітів? Як дисоціюють в
розчинах слабкі електроліти? Що таке ступінь дисоціації (іонізації),
константа дисоціації, показник кислотності або основності?
2. На підставі чого можна зробити висновок про можливість
титрування у водному середовищі з індикаторним фіксуванням точки кінця
титрування слабких електролітів?
3. Як розраховують рН в різні моменти титрування (до початку
титрування, в момент половини нейтралізації, на початку стрибка
титрування, в точці еквівалентності, в кінці стрибка титрування) при
титруванні слабких кислот і слабких основ?
4. Який вид мають криві титрування слабких кислот і слабких основ?
Порівняйте їх з кривими титрування сильних кислот і лугів.
5. Чому при титруванні слабких кислот і слабких основ рН до точки
еквівалентності змінюється повільно?
6. Чи співпадає рН в точці еквівалентності при титруванні слабких
кислот і слабких основ з лінією нейтральності?
7. Яка існує взаємозалежність між величиною стрибка титрування та
константами кислотності або основності визначуваних речовин?
8. В чому сутність та коли можна застосовувати пряме титрування,
зворотне титрування, замісне титрування?
9. В чому сутність, переваги та недоліки методів піпетування та
окремих наважок? За якими формулами проводять розрахунок результату
титрометричного аналізу?
2.3.1.2. Типові задачі
1. За допомогою піпетки 20мл аналізованого розчину амоніаку

перенесли в мірну колбу місткістю 500мл, об’єм розчину довели
дистильованою водою до кільцевої позначки і старанно перемішали. 10мл
виготовленого розчину піпеткою перенесли у конічну колбу, додали 5
крапель спиртового розчину індикатора метилового червоного, відтитрували
робочим розчином H2SO4 з c(H2SO4) = 0,0921моль/л до рожевого забарвлення.
На титрування витратили 22,02мл розчину. Визначити масову концентрацію
амоніаку в аналізованому розчині.
2. На аналітичних терезах зважили 0,1844г препарату, що містив
кристалогідрат щавлевої кислоти H2C2O4·2H2O, розчинили у воді, і провели
титрування робочим розчином гідроксиду натрію, с(NaOH) = 0,1012моль/л.
На титрування було витрачено 21,02мл робочого розчину гідроксиду натрію.
Визначити масову частку H2C2O4·2H2O у препараті. М(H2C2O4·2H2O) =
126,066г/моль.
3. За допомогою піпетки 10мл аналізованого розчину H2SO4 перенесли
в мірну колбу місткістю 100мл, об’єм розчину довели дистильованою водою
до кільцевої позначки і старанно перемішали. 20мл виготовленого розчину
піпеткою перенесли у конічну колбу, додали 5 крапель спиртового розчину
131
індикатора фенолфталеїну, відтитрували робочим розчином гідроксиду
натрію до блідо-рожевого забарвлення. На титрування витратили 13,42мл
розчину гідроксиду натрію з с(NaOH) = 0,1044моль/л. Визначити масову
концентрацію в аналізованому розчині H 2SO4, а також масову частку, якщо
густина розчину 1,001г/см3. М(H2SO4) = 98,08г/моль.
4. За допомогою піпетки 20мл аналізованого розчину HNO 3 перенесли
у мірну колбу місткістю 200мл, об’єм розчину довели дистильованою водою
індикатора фенолфталеїну, відтитрували робочим розчином гідроксиду
натрію до блідо-рожевого забарвлення. На титрування витратили 13,42мл
розчину гідроксиду натрію з с(NaOH) = 0,1044моль/л. Визначити масову
концентрацію в аналізованому розчині HNO3, а також масову частку HNO3,
якщо густина розчину 1,001г/см3.
126,066г/моль.
2.3.1.3. Методичні рекомендації до розв’язання

задач
Розрахунки базуються на законі еквівалентів. Для розрахунків маси

визначуваної речовини за результатами прямого титрування використовують
таку формулу:
де m(X) — маса визначуваної речовини X;

— молярна концентрація еквівалента титранту, моль/л;
v(т-нту) — об’єм титранту, л;
— молярна маса еквівалента визначуваної речовини X, г/моль.
Приклад 1. На аналітичних терезах зважили 0,1844г технічного

препарату, що містив кристалогідрат щавлевої кислоти H 2C2O4·2H2O,
розчинили у воді, і провели титрування робочим розчином гідроксиду
натрію, с(NaOH) = 0,1012моль/л. На титрування було витрачено 21,02мл
робочого розчину гідроксиду натрію. Визначити масову частку H 2C2O4·2H2O
у препараті. М(H2C2O4·2H2O) = 126,066г/моль.
132
Дано:
m(препарату) = 0,1844г; 1. За результатами титрування
c(NaOH) = ,1012моль/л; розраховуємо масу чистого
v(NaOH) = 21,02мл; кристалогідрату щавлевої
М(H2C2O4·2H2O) = 126,066г/моль; кислоти у наважці препарату
ω(H2C2O4·2H2O) ― ? масою 0,1844г:
m(H2C2O4·2H2O) = c(NaOH) v(NaOH) М(½H2C2O4·2H2O);

m(H2C2O4·2H2O) = 0,1012моль/л 21,02∙10-3л г/моль = 0,1341 г.
2. Розраховуємо масову частку кристалогідрату H2C2O4·2H2O у
технічному препараті:
.

2.3.2.1. Визначення масової частки (у відсотках)
оцтової кислоти в аналітичних пробах.
Оцтову кислоту титрують робочим розчином NaOH або КОН:

СН3СООН + КОН = СН3СООК + Н2О;
СН3СООН + К+ + ОН‾ = СН3СОО‾ + К+ + Н2О;
СН3СООН + ОН‾ = СН3СОО‾ + Н2О.
В точці еквівалентності розчин буде містити продукт реакції
СН3СООК. Це сіль, що утворена катіоном сильної основи і аніоном слабкої
кислоти. Така сіль гідролізує за таким рівнянням:
СН3СООК → СН3СОО‾ + К+;
СН3СОО‾ + Н2О СН3СООН + ОН‾; рН > 7.
Розчин у точці еквівалентності буде мати лужну реакцію
(рН > 7). Стрибок титрування також знаходиться у лужній області. У
відповідності з правилами підбору індикатора для титрування беруть
кислотно-основний індикатор, для якого інтервал переходу знаходиться в
межах стрибка титрування. В даному випадку таким вимогам відповідає
індикатор фенолфталеїн.
Розрахунок показує, що проводити титрування розчину оцтової
кислоти з масовою часткою біля 9% без додаткового розведення неможливо.
Спочатку потрібно розбавити розчин оцтової кислоти. Початковий розчин
СН3СООН розводять так, щоб на титрування 10мл розбавленого розчину
СН3СООН витрачалось не більше, ніж 25мл і не менше, ніж 10мл робочого
розчину КОН (наприклад, 20мл). У кількісному аналізі для цього
використовують відповідні мірні колби і відповідні піпетки.
Один із можливих варіантів проведення такого розрахунку

133
1.Визначають, яка маса СН3СООН може прореагувати, якщо на
титрування витратили орієнтовно 20мл розчину КОН;
с(КОН) = 0,1моль/л: m(CH3COOH) = c(KOH)∙V(KOH)∙M(СН3СООН);
m(СН3СООН) = 0,1моль/л ∙ 20∙10‾3л∙ 60,052г/моль = 0,1201г;
2. Одним із відомих способів розраховують, за допомогою якої мірної
колби і якої піпетки треба розбавити 9%-ний розчин СН 3СООН так, щоб у
10мл такого розбавленого розчину містилось ≈0,12г СН 3СООН. Густина
розчину 1г/см3, тому 1г такого розчину займає об’єм 1мл.
Оптимальним варіантом розведення є:
10мл харчового оцту розводять дистильованою водою у мірній колбі
місткістю 100мл до об’єму розчину 100мл або 20мл харчового оцту
розводять дистильованою водою у мірній колбі місткістю 200мл, а на кожне
титрування відміряють піпеткою 10мл приготовленого розчину.
Хід роботи
У мірну колбу, місткістю 200мл переносять за допомогою піпетки 20мл
харчового оцту (m(р-ну) = 20г), об’єм розчину доводять до кільцевої
позначки дистильованою водою і перемішують.
Піпеткою на 10мл, яку попередньо промили дистильованою водою і
приготовленим у мірній колбі розчином СН3СООН, переносять у конічну
колбу для титрування 10мл розбавленого розчину, додають 2 – 3 краплі
розчину фенолфталеїну і титрують робочим розчином КОН до блідо-
рожевого забарвлення. Титрування повторюють 3 рази. Для розрахунків
беремо середній об’єм розчину КОН з трьох титрувань.
Записати в лабораторний журнал числові дані концентрації робочого
розчину c(KOH) та результати титрування.
За величиною vсеред(KOH) розрахувати масу СН3СООН у пробі, яку було
відтитровано: .
Скласти схему розведення аналізованого розчину харчового оцту:
За цією схемою розведення розрахувати скільки мілілітрів із розчину

харчового оцту в результаті розведення перейшло в аліквотну пробу для
титрування:
.
Отже, у пробі для титрування знаходиться лише 1мл розчину харчового
оцту, густина якого дорівнює 1г/мл. Тому маса аналізованого розчину
харчового оцту m(р-ну) = 1г.
За одержаними даними m(CH3COOH) і m(р-ну) = 1г, розрахувати
масову частку CH3COOH у харчовому оцті за такою формулою:
.
134
2.4.1. Титрування багатоосновних кислот, основ,
сумішей кислот, основ
Особливості титрування багатоосновних кислот і багатокислотних
основ. Титрування фосфорної та вугільної кислот; гідрокарбонату натрію та
карбонату натрію в суміші. Чи можливо відтитрувати фосфорну кислоту як
трьохосновну?
Розрахунок рН в точках еквівалентності для кожного ступеню при
титруванні розчинів багатоосновних кислот і багатокислотних основ.
Розрахунок рН розчинів сумішей кислот або основ.
Аналіз кривих титрування. В яких випадках на кривих титрування
чітко виражені кілька стрибків титрування?
Константа титрування, показник константи титрування. Обґрунтування
можливості титрування за ступенями багатоосновних кислот і
багатокислотних основ та диференційованого титрування сумішей кислот
або основ.
Диференційоване кількісне визначення компонентів суміші:
- карбонату натрію та гідроксиду натрію;
- фосфорної та хлоридної кислот;
- фосфорної кислоти та дигідрогенфосфату натрію.
2.4.1.2. Теоретичні основи
Титрування багатоосновних кислот
Багатоосновні кислоти дисоціюють послідовно, ступінчасто. Константа

дисоціації за першим ступенем більша константи за другим ступенем і т.д.
Дисоціація кислоти за першим ступенем пригнічує дисоціацію за наступними
ступенями. Тому при титруванні розчинів багатоосновних кислот розчинами
сильних основ спочатку відтитровуються йони гідрогену, що відповідають
першому ступеню дисоціації кислоти, потім йони гідрогену, що відповідають
другому ступеню дисоціації. Відповідно на кривій титрування можуть
з’явитися стрибки для кожного послідовного ступеня нейтралізації кислоти.
Розділення та чітке проявлення цих стрибків на кривій титрування залежать
від величин констант дисоціації кислоти та від концентрації кислоти в
титрованому розчині. Якщо величина константи дисоціації дуже мала, то
стрибок проявляється нечітко, в формі перегину, а деколи зовсім ніяк не
проявляється.
Для ортофосфатної кислоти К1 = 7,1 ∙10-3 (рК1 = 2,15), К2 = 6,2 ∙10-8
(рК2 = 7,21), К3 = 5,0 ∙10-13 (рК3 = 12,3). Різниця в константах дисоціації
достатня для того, щоб стрибки на кривій титрування розділились. Проте
135
самі величини К2 та К3 малі, тому другий стрибок проявляється нечітко, в
формі перегину, а третій стрибок практично зовсім не проявляється. Тому
ортофосфатну кислоту можна титрувати до:
 однозаміщеної солі;
 двозаміщеної солі.
Рівняння реакції для першого випадку:
У цьому випадку рН у точці еквівалентності знаходимо за формулою
З таблиці рТ індикаторів можна вибрати найбільш придатний метиловий

червоний (рТ = 5) або метилоранж (рТ = 4).
Ортофосфатну кислоту можна титрувати і до двозаміщеного фосфату:
Знаходимо рН розчину в точці еквівалентності:
З таблиці рТ індикаторів в цьому випадку можна вибрати індикатор

тимолфталеїн (рТ = 10).
Суміші сильних кислот, кожна з яких в розчині дисоціює повністю, при
титруванні розчином сильної основи дають один загальний стрибок на кривій
титрування і відтитровуються сумісно як сума сильних кислот.
Суміш сильної та слабкої кислот титрується розчином сильної основи
послідовно. Сильна кислота пригнічує дисоціацію слабкої кислоти і тому
відтитровується першою. Після того, як сильна кислота буде повністю
відтитрована, титрується слабка кислота.
Суміш двох слабких кислот або кислот середньої сили можна окремо
титрувати, якщо різниця в їх рК складає не менше 4 одиниць (як і для
багатоосновних кислот).
Титрування багатокислотних основ
Розчини багатокислотних основ титруються розчином сильної кислоти

послідовно, ступінчасто. Стрибки на кривій титрування розділяються, якщо
різниця в їх значення рК послідовних ступенів дисоціації основи складає не
менше 4 одиниць.
2.4.2.1. Визначення масових часток натрій
гідроксиду та калій карбонату у сумішах.
Визначення масових часток натрій гідроксиду і калій карбонату у

сумішах проводять за допомогою титрування розчину визначуваних речовин.
136
розчином хлоридної кислоти (c(HCl) = 0,1 моль/л) з фіксуванням двох к.т.т.,
перша з яких відповідає переходу NaOH і К2CO3 до NaCl і KHCO3 відповідно,
а друга – повному переходу KHCO3 до H2CO3 і KCl за реакціями:
а) перша кінцева точка титрування (к.т.т.):
NaOH + HCl = NaCl + H2O (індикатор фенолфталеїн)
K2CO3 + HCl = KHCO3 + KCl (індикатор фенолфталеїн)
fекв (K2CO3) = 1
б) друга кінцева точка титрування:
KHCO3 + HCl = KCl + H2O + CO2 (індикатор метиловий червоний або
метиловий оранжевий)
в) сумарне рівняння взаємодії K2CO3 з HCl:
K2CO3 + 2HCl = 2KCl + H2O + CO2
fекв (K2CO3) = 1/2
Методика визначення. 0,5 г (точна наважка) суміші NaOH і К 2CO3
розчиняють у воді у мірній колбі місткістю 100,0 мл. В конічну колбу для
титрування відбирають 10,0 мл приготованого розчину, додають 2 краплі
розчину фенолфталеїну і титрують робочим розчином кислоти хлоридної
(c(HCl) = 0,1 моль/л) до знебарвлення індикатора. Фіксують об’єм титранту,
який витрачено на титрування до першої к.т.т. (V1). Після цього додають 2
краплі розчину метилового червоного або метилового оранжевого і
продовжують титрувати до переходу забарвлення розчину від жовтого до
оранжево-червоного. Фіксують об’єм титранту, витраченого на титрування
суміші до другої к.т.т. (V2). Розраховують масові частки (ω(K 2CO3), і ω
(NaOH)) компонентів суміші.
2.4.2.2. Визначення масових часток калій карбонату

та калій гідрогенкарбонату у сумішах (пряме
титрування)
Визначення проводять за допомогою титрування розчину

досліджуваних сумішей розчином хлоридної кислоти (c(HCl) = 0,1 моль/л) з
фіксуванням двох к.т.т., перша з яких відповідає переходу К 2CO3 до KHCO3,
а друга - повному переходу KHCO3 до H2CO3:
а) перша к.т.т.:
K2CO3 + HCl = KHCO3 + KCl (індикатор фенолфталеїн);
fекв (K2CO3) = 1
б) друга к.т.т.:
KHCO3 + HCl = KCl + H2O + CO2 (індикатор метиловий червоний);
fекв (KHCO3) = 1
Хід роботи
0,5 г (точна наважка) суміші речовин поміщають у мірну колбу
місткістю 100 мл, розчиняють у воді. Об’єм розчину доводять до кільцевої
позначки дистильованою водою і перемішують.
10 мл приготовленого розчину переносять в конічну колбу для
137
титрування, додають 2 краплі розчину фенолфталеїну і титрують розчином
хлоридної кислоти з молярною концентрацією еквівалента 0,1 моль/л до
знебарвлення індикатора. Фіксують об’єм титранту, який витрачено на
титрування до першої к.т.т. (V1). Після цього додають 2 краплі розчину
метилового червоного і, не доливаючи бюретки, продовжують титрувати до
переходу забарвлення розчину від жовтого до оранжево-червоного (друга
к.т.т.). Фіксують об’єм титранту, витраченого на титрування суміші до другої
к.т.т. (V2). Титрування повторюють 3 рази. Для розрахунків беремо середні
об’єми розчину HCl з трьох титрувань.
Результати роботи та розрахунки
Записуємо числові дані концентрації робочого розчину c(HCl) та
результати титрування:
c(HCl) =
m1(преп) =
V1(HCl) V1сер(HCl) V2(HCl) V2сер(HCl)

V1.1(HCl) = V2.1(HCl) =
V1.2(HCl) = V2.2(HCl) =
V1.3(HCl) = V2.3(HCl) =
За величинами V1сер(HCl) та V2сер(HCl) розраховуємо масу K2CO3 та KHCO3 у
пробі, яку було відтитровано:
m(K2CO3) = c(HCl) ∙ V1сер(HCl) ∙ M(K2CO3)
m(KHCO3) = c(HCl) ∙ (V2сер(HCl) - V1сер(HCl)) ∙ M(KHCO3)
Складаємо схему розведення, яка показує, скільки грамів із початкової
наважки суміші препаратів перейшло в аліквотну пробу для титрування у
результаті розведення:
m2(преп) = m1(преп)∙10 /100

де m1(преп) – початкова наважка аналізованої суміші;
m2(преп) – маса наважки суміші препаратів, що перейшла в аліквотну пробу
для титрування.
Розраховуємо масову частку K2CO3 та KHCO3 за такими формулами:
138
2.4.3. Типові задачі
1. Наважку препарату масою 0,1676 г, що містить NaHCO 3, розчинили
у воді і провели ацидиметричне титрування робочим розчином HCl з
індикатором метиловим червоним, c(HCl) = 0,1048 моль/л. Точці
еквівалентності відповідає об'єм робочого розчину 18,95 мл. Визначити
масову частку NaHCO3 у препараті, а також титр робочого розчину по
NaHCO3. M(NaHCO3) = 84,01 г/моль.
Відповідь: ω(NaHCO3) = 99,5%.
2. Наважку препарату масою 0,5785г, що містить кристалогідрат
щавлевої кислоти Н2С2О4∙2Н2О, розчинили у воді. Розчин перенесли у мірну
колбу на 100мл. Об’єм розчину довели до кільцевої позначки дистильованою
водою і старанно перемішали. Відібрали піпеткою 20мл виготовленого
розчину і провели алкаліметричне титрування робочим розчином гідроксиду
натрію із c(NaOH) = 0,1060 моль/л. Точці еквівалентності відповідає об’єм
робочого розчину 16,45мл. Визначити масову частку Н 2С2О4∙2Н2О у
препараті. M(Н2С2О4∙2Н2О) = 126.066 г/моль. Фактор еквівалентності для
щавлевої кислоти 1/2 .
Відповідь: ω(Н2С2О4∙2Н2О) = 99,0%.
3. Наважку препарату масою 1,9313 г, що містив гідроксид натрію,
розчинили у воді в мірній колбі місткістю 250 мл. Об’єм розчину довели до
кільцевої позначки дистильованою водою і старанно перемішали. Відібрали
піпеткою 10мл виготовленого розчину і провели ацидиметричне титрування
робочим розчином H2SO4, c(½H2SO4) = 0,1048 моль/л. На титрування
витратили 15,48мл робочого розчину. Визначити масову частку гідроксид
натрію у зразку, що аналізувався. M(NaOH) = 40,00 г/моль.
Відповідь: ω(NaOH) = 84,0%.
4. Розрахувати масову концентрацію NH3 у розчині за такими даними:
5 мл аналізованого розчину NH3 перенесли у конічну колбу, розбавили
дистильованою водою, додали за допомогою піпетки 25 мл стандартного
розчину HCl з c(HCl) =0,500 моль/л і 5 крапель розчину індикатора
метилового червоного. Надлишкову кількість HCl відтитрували робочим
розчином KOH. На титрування було витрачено 12,48 мл робочого розчину
KOH з c(KOH) = 0,0924 моль/л. М(NH3) = 17,03 г/моль.
Відповідь: ρ(NH3) = 38,64 г/л
5. Для проведення аналітичних досліджень 10мл розчину Ba(OH) 2
перенесли у мірну колбу місткістю 250мл. Об’єм розчину довели до кільцевої
позначки дистильованою водою і старанно перемішали. За допомогою
піпетки 20мл цього розчину перенесли у конічну колбу і провели
ацидиметричне титрування робочим розчином HCl, с(HCl) = 0,01моль/л. На
титрування було витрачено 18,15 мл робочого розчину HCl. Визначити
масову концентрацію Ba(OH)2 у розчині, що аналізувався. М(Ba(OH)2) =
171,342г/моль.
Відповідь: ρ(Ba(OH)2) = 19,436 г/л
6. Визначити масову концентрацію Na2CO3 у розчині за такими даними:
139
10мл аналізованого розчину перенесли у мірну колбу на 200мл. Об’єм
розчину доводять до кільцевої позначки дистильованою водою і старанно
перемішують. На ацидиметричне титрування відміряли за допомогою
піпетки 20 мл розбавленого у мірній колбі розчину Na 2CO3 додали 5 крапель
розчину індикатора метилового червоного і протитрували робочим розчином
HCl з с(HCl) = 0,09821моль/л. На титрування було витрачено 13,42 мл
робочого розчину. M(Na2CO3)= 105,99 г/моль.
Відповідь: ρ(Na2CO3) = 69,846 г/л.
2.4.4. Методичні рекомендації до розв’язання задач
Для розрахунків маси визначуваної речовини за результатами прямого

титрування використовують таку формулу:
де – маса визначуваної речовини

– молярна концентрація еквівалента титранту, моль/л,
– об’єм титранту, л,
– молярна маса еквівалента визначуваної речовини, г/моль.
У випадку зворотного титрування, коли використовують два титранту:
титрант 1 ( ) і титрант 2 ( ), для розрахунку маси визначуваної
речовини m(X) використовують таку формулу:
де ― маса визначуваної речовини X;

― молярна концентрація еквівалента титранту1, моль/л;
― об’єм титранту 1, в літрах;
― молярна концентрація еквівалента титранту2, моль/л;
― об’єм титранту 2, в літрах;
― молярна маса еквівалента визначуваної речовини, г/моль.
Приклад. Кількісне визначення NH3 методом зворотного титрування,
коли використовують два титранти:
а) титрант 1 ― стандартний розчин HCl, який додають у надлишку.
Титрант 1 безпосередньо реагує з визначуваною речовиною:
NH3 + HCl = NH4Cl.
б) титрант 2 ― стандартний розчин NaOH, який реагує з надлишком
HCl.
Для розрахунку маси визначуваної речовини m(NH3) використовують
таку формулу:
Приклади розв’язання типових задач
Приклад 1. Визначити масову концентрацію Na2CO3 у розчині за

140
такими даними: 10мл аналізованого розчину перенесли у мірну колбу на
200мл. Об’єм розчину доводять до кільцевої позначки дистильованою водою
і старанно перемішують. На ацидиметричне титрування відміряли за
допомогою піпетки 25 мл розбавленого у мірній колбі розчину Na 2CO3,
додали 5 крапель розчину індикатора метилового червоного і протитрували
робочим розчином HCl з
с(HCl) = 0,09821моль/л. На титрування було витрачено 11,24 мл робочого
розчину HCl. M(Na2CO3)= 105,99 г/моль.
Дано: 1. Складаємо схему розведення 10мл
v1(р-ну препарату) = 10мл; аналізованого розчину у мірній колбі на
v(мірн. к.) = 200мл; 200мл і розраховуємо, який об’єм
v(піпетки) = 25мл; початкового аналізованого розчину
c(HCl) = 0,09821моль/л; перейшов до аліквоти 25 мл.
v(HCl) = 11,24мл;
M(Na2CO3)= 105,99 г/моль
ρ(Na2CO3) ― ?
.
2. Розраховуємо масу Na2CO3 в аліквотній пробі, яку титрували.
m(Na2CO3) = 0,05850г.
3. Розраховуємо ρ(Na2CO3):
.
Приклад 2. Для кількісного визначення Ba(OH)2 у розчині використали
метод зворотного титрування. До аналізованого розчину Ba(OH) 2 додали за
допомогою піпетки 25 мл стандартного розчину H 2SO4 з c(½H2SO4) = 0,1
моль/л. Надлишкову кількість H2SO4 відтитрували стандартним розчином
NaOH з
c(NaOH) = 0,08542 моль/л. На титрування було витрачено 12,48 мл
стандартного розчину NaOH. Розрахувати масу Ba(OH) 2 в аналізованому
розчині. M(Ba(OH)2) = 171,34 г/моль.
Дано:
V(H2SO4) = 25мл = 0,025л; Для розрахунку маси речовини
c(½H2SO4) = 0,1 моль/л Ba(OH)2 за результатами зворотного
V(NaOH) = 12,48мл = 0,01124л; титрування, якщо використовують
c(NaOH) = 0,08512 моль/л титрант 1 ― H2SO4;
M(Ba(OH)2) = 171,34 г/моль. титрант 2 ― NaOH, придатна така
m(Ba(OH)2) ― ? формула:
141
m(Ba(OH)2) = [c(½H2SO4) V(H2SO4) – c(NaOH V(NaOH)] M(½Ba(OH)2);
m(Ba(OH)2) = [0,1моль/л 0,025л – 0,08512моль/л 0,01124л] 85,67г/моль = 0,1322 г.
Відповідь: m(Ba(OH)2) = 0,1322 г.
2.5.1. Титрування амфолітів.
Рівноваги у водних розчинах амфолітів. Які властивості проявляють

амфоліти при взаємодії з кислотами та основами? Показати на прикладі
гідрокарбонату, гідро- та дигідрогенфосфату, гідроген- та
дигідрогенарсенату.
Вибір методу кислотно-основного титрування амфоліту.
Як розрахувати константу кислотності або основності амфоліту, якщо
відома одна з цих величин?
Як розрахувати рН в точці еквівалентності при титруванні амфоліту?
Індикаторні помилки кислотно-основного титрування: протонна (воднева),
гідроксидна, кислотна, основна. Причини їх виникнення. Розрахунок
індикаторних помилок. Помилки в кількісному аналізі. Класифікація
помилок. Систематичні та випадкові помилки, їх причини. Правильність та
відтворюваність результатів аналізу.
Статистична обробка результатів аналізу: середнє вибірки, дисперсія,
стандартне відхилення, стандартне відхилення середнього результату,
довірчий інтервал, відносна погрішність середнього результату.
Які методи виявлення грубих помилок (промахів) використовуються в
математичній статистиці?
Що таке Q-критерій та від яких факторів він залежить?
На підставі чого можна судити про наявність систематичної помилки.
Порівняння двох методик за відтворюваністю.
Окрему групу становлять речовини, які, залежно від умов взаємодії,
можуть віддавати або приєднувати протон, тобто виступати або донором, або
акцептором протону. Їх називають амфолітами. Наприклад:
H2O H+ + OH‾ H2O + H+ H3O+
CH3COOH H+ + CH3COO‾ CH3COOH + H+ CH3COOH2+
H2PO4‾ H+ + HPO42‾ H2PO4‾ + H+ H3PO4
Позитивним у протолітичній теорії є і те, що вона об’єднала в один тип
реакції, які раніше розглядали як реакції різних типів.
На виявлення кислотних або основних властивостей речовини значний
вплив має розчинник, в якому вона розчинена. Наприклад, бензойна кислота
142
(С6Н5СООН) у водному розчині є слабкою кислотою, у розчині рідкого NH3 –
сильною кислотою, а в розчині безводної сульфатної кислоти бензойна
кислота виявляє основні властивості.
2.5.1.3. Визначення масової частки у відсотках
натрій дигідрогенфосфату та натрій
гідрогенфосфату за попередньо розробленими
методиками.
Користуючись даними таблиці , студент має вибрати потрібний індикатор а

також титрант і метод титрування (пряме титрування, зворотне титрування
чи замісне титрування) кількісного визначення в аналізованій суміші натрій
дигідрогенфосфату та натрій гідрогенфосфату.
Таблиця
+
Дані для розрахунків [H ] при титруванні розчину
Н3РО4 робочим розчином NaOH
Етапи Якісний склад розчину Формула
pH
титрування у процесі титрування для розрахунку [H+]
До початку
H3PO4 1,57
Нейтралізовано
H3PO4 залишк. + NaH2PO4 2,15
50% H3PO4
Перша точка
NaH2PO4 4,04
еквівалентності
Друга точка
Na2HPO4 9,75
Третя точка
Na3PO4 12,60
Вибраний варіант титрування слід записати у лабораторний журнал. Потім

виконати титрування зразка контрольного розчину, розрахувати результати
титрування, порівняти з дійсним кількісним складом розчину суміші натрій
дигідрогенфосфату та натрій гідрогенфосфату.

1. Сутність кислотно-основного титрування. Ацидиметрія. Алкаліметрія.
143
Кислотно-основні властивості речовин. Уявлення про кислоти та основи.
Катіонні, аніонні та молекулярні кислоти та основи. Амфоліти. Константи
кислотності та основності.
2. Вплив природи розчинника на кислотно-основні властивості речовин.
Класифікація неводних розчинників: протогенні (кислотні), протофільні
(основні), амфіпротні та апротонні.
3. Хімізм кислотно-основної взаємодії при титруванні сильних і слабких
кислот.
4. Титранти методу кислотно-основного титрування. Приготування та
стандартизація розчинів кислот і лугів. Первинні та вторинні стандарти
ацидиметрії та алкаліметрії.
5. Способи фіксування точки еквівалентності в кислотно-основному
титруванні. рН-індикатори.
6. Основні характеристики рН-індикаторів: показник титрування,
інтервал переходу індикатора. Структура та забарвлення метилоранжу,
метилового червоного та фенолфталеїну в різних середовищах.
7. Принцип побудови кривих титрування. Розрахунок рН для побудови
кривих титрування. Характер кривих титрування різних кислот і основ
(сильних, слабких, багатоосновних). Точка еквівалентності та стрибок
титрування на кривих титрування.
8. Способи підбору рН-індикаторів:
а) якісний спосіб підбору рН-індикаторів за продуктами реакції;
б) спосіб кількісного підбору рН-індикаторів за кривими титрування.
9. Індикаторні помилки: протонна (Н+-помилка), гідроксидна (OH-
помилка), кислотна (НА-помилка) та основна (В-помилка).
10. Можливості методів кислотно-основного титрування:
 титрування сильних кислот сильними основами (та навпаки);
 титрування слабких кислот сильними основами та слабких основ
сильними кислотами;
 титрування багатоосновних кислот і багатокислотних основ.
 титрування деяких солей.
11. Титрування в неводних середовищах (протолітометрія). Титранти та
індикатори методу. Галузі застосування. Переваги та недоліки.
2.6.1.2. Типові задачі
1. На титрування 5мл розчину КОН було витрачено 22,02мл

стандартного розчину H2SO4 з c(½H2SO4) = 0,0921моль/л. Визначити молярну
концентрацію еквівалента КОН в аналізованому розчині.
2. За допомогою піпетки 20мл стандартного розчину Na2B4O7 з
c(½Na2B4O7) = 0.05моль/л перенесли у конічну колбу, додали 5 крапель
спиртового розчину індикатора метилового червоного, відтитрували робочим
розчином сірчаної кислоти до блідо-рожевого забарвлення. На титрування
витратили 20,42мл розчину сірчаної кислоти. Визначити молярну
144
концентрацію еквівалента робочого розчину H2SO4.
3. За допомогою піпетки 10мл стандартного розчину H 2C2O4 з
c(½H2C2O4) = 0,1 моль/л, перенесли у конічну колбу, додали 5 крапель
спиртового розчину індикатора фенолфталеїну, відтитрували робочим
розчином натрій гідроксиду до блідо-рожевого забарвлення. На титрування
витратили 11,42мл робочого розчину гідроксиду натрію. Визначити с(NaOH).
4. За допомогою піпетки 10мл стандартного розчину HCl з c(HCl) =
0,1 моль/л, перенесли у конічну колбу, додали 5 крапель спиртового розчину
індикатора фенолфталеїну, відтитрували робочим розчином калій гідроксиду
до блідо-рожевого забарвлення. На титрування витратили 10,22мл робочого
розчину гідроксиду Калій. Визначити с(KOH).
5. За допомогою піпетки 20мл аналізованого розчину амоніаку
перенесли в мірну колбу місткістю 500мл, об’єм розчину довели
дистильованою водою до кільцевої позначки і старанно перемішали. 10мл
виготовленого розчину піпеткою перенесли у конічну колбу, додали 5
крапель спиртового розчину індикатора метилового червоного, відтитрували
робочим розчином H2SO4 з c(H2SO4) = 0,0921моль/л до рожевого забарвлення.
На титрування витратили 22,02мл розчину. Визначити масову концентрацію
амоніаку в аналізованому розчині.
126,066г/моль.
7. За допомогою піпетки 10мл аналізованого розчину H 2SO4 перенесли в
мірну колбу місткістю 100мл, об’єм розчину довели дистильованою водою
індикатора фенолфталеїну, відтитрували робочим розчином натрій
гідроксиду до блідо-рожевого забарвлення. На титрування витратили 13,42мл
розчину натрій гідроксиду з с(NaOH) = 0,1044моль/л. Визначити масову
концентрацію в аналізованому розчині H 2SO4, а також масову частку, якщо
густина розчину 1,001г/см3. М(H2SO4) = 98,08г/моль.
8. За допомогою піпетки 20мл аналізованого розчину HNO 3 перенесли у
мірну колбу місткістю 200мл, об’єм розчину довели дистильованою водою
індикатора фенолфталеїну, відтитрували робочим розчином натрій
гідроксиду до блідо-рожевого забарвлення. На титрування витратили 13,42мл
розчину натрій гідроксиду з с(NaOH) = 0,1044моль/л. Визначити масову
концентрацію в аналізованому розчині HNO3, а також масову частку HNO3,
якщо густина розчину 1,001г/см3.
145
126,066г/моль.
10. Наважку препарату масою 0,1676 г, що містить NaHCO3, розчинили у
воді і провели ацидиметричне титрування робочим розчином HCl з
індикатором метиловим червоним, c(HCl) = 0,1048 моль/л. Точці
еквівалентності відповідає об'єм робочого розчину 18,95 мл. Визначити
масову частку NaHCO3 у препараті, а також титр робочого розчину по
NaHCO3. M(NaHCO3) = 84,01 г/моль.
Відповідь: ω(NaHCO3) = 99,5%. .
11. Наважку препарату масою 0,5785г, що містить кристалогідрат
щавлевої кислоти Н2С2О4∙2Н2О, розчинили у воді. Розчин перенесли у мірну
колбу на 100мл. Об’єм розчину довели до кільцевої позначки дистильованою
водою і старанно перемішали. Відібрали піпеткою 20мл виготовленого
розчину і провели алкаліметричне титрування робочим розчином натрій
гідроксиду із c(NaOH) = 0,1060 моль/л. Точці еквівалентності відповідає
об’єм робочого розчину 16,45мл. Визначити масову частку Н2С2О4∙2Н2О у
препараті. M(Н2С2О4∙2Н2О) = 126.066 г/моль. Фактор еквівалентності для
щавлевої кислоти 1/2 .
Відповідь: ω(Н2С2О4∙2Н2О) = 99,0%.
12. Наважку препарату масою 1,9313 г, що містив гідроксид натрію,
розчинили у воді в мірній колбі місткістю 250 мл. Об’єм розчину довели до
кільцевої позначки дистильованою водою і старанно перемішали. Відібрали
піпеткою 10мл виготовленого розчину і провели ацидиметричне титрування
робочим розчином H2SO4, c(½H2SO4) = 0,1048 моль/л. На титрування
витратили 15,48мл робочого розчину. Визначити масову частку натрій
гідроксиду у зразку, що аналізувався. M(NaOH) = 40,00 г/моль.
Відповідь: ω(NaOH) = 84,0%.
13. Розрахувати масову концентрацію NH3 у розчині за такими даними: 5
мл аналізованого розчину NH3 перенесли у конічну колбу, розбавили
дистильованою водою, додали за допомогою піпетки 25 мл стандартного
розчину HCl з c(HCl) =0,500 моль/л і 5 крапель розчину індикатора
метилового червоного. Надлишкову кількість HCl відтитрували робочим
розчином KOH. На титрування було витрачено 12,48 мл робочого розчину
KOH з c(KOH) = 0,0924 моль/л. М(NH3) = 17,03 г/моль.
Відповідь: ρ(NH3) = 38,64 г/л
14. Для проведення аналітичних досліджень 10мл розчину Ba(OH) 2
перенесли у мірну колбу місткістю 250мл. Об’єм розчину довели до кільцевої
позначки дистильованою водою і старанно перемішали. За допомогою
піпетки 20мл цього розчину перенесли у конічну колбу і провели
ацидиметричне титрування робочим розчином HCl, с(HCl) = 0,01моль/л. На
титрування було витрачено 18,15 мл робочого розчину HCl. Визначити
масову концентрацію Ba(OH)2 у розчині, що аналізувався. М(Ba(OH)2) =
146
171,342г/моль.
Відповідь: ρ(Ba(OH)2) = 19,436 г/л
15. Визначити масову концентрацію Na2CO3 у розчині за такими даними:
10мл аналізованого розчину перенесли у мірну колбу на 200мл. Об’єм
перемішують. На ацидиметричне титрування відміряли за допомогою
піпетки 20 мл розбавленого у мірній колбі розчину Na 2CO3 додали 5 крапель
розчину індикатора метилового червоного і протитрували робочим розчином
HCl з с(HCl) = 0,09821моль/л. На титрування було витрачено 13,42 мл
робочого розчину. M(Na2CO3)= 105,99 г/моль.
Відповідь: ρ(Na2CO3) = 69,846 г/л.
16. Розрахувати оптимальну наважку препарату для кількісного
визначення вмісту NaHCO3, який за попередніми даними містить приблизно
90% NaHCO3. Методика кількісного визначення: наважку препарату
розчиняють у воді в конічній колбі, додають 5 крапель розчину індикатора
метилового червоного і титрують робочим розчином HCl з молярною
концентрацією еквівалента c(HCl) = 0,1моль/л. Об’єм робочого розчину HCl
має бути у межах інтервалу від 10мл до 20мл. М(NaHCO3) = 84.01г/моль.
17. Розрахувати оптимальну наважку препарату для ацидиметричного
визначення точного вмісту Na2B4O7∙10H2O, який за попередніми даними
містить приблизно 80% Na2B4O7∙10H2O. Методика ацидиметричного
визначення: наважку препарату розчинили у воді, додали 5 крапель розчину
індикатора метилового червоного і титрують робочим розчином HCl з
молярною концентрацією еквівалента c(HCl) = 0,1моль/л. Об’єм робочого
розчину HCl має бути у межах інтервалу від 10мл до 20мл.
М(Na2B4O7∙10H2O) = 381,37г/моль.
18. Розрахувати оптимальну наважку препарату, який за попередніми
даними містить приблизно 40% літій гідроксиду LiOH, для точного
кількісного визначення вмісту LiOH. Методика кількісного визначення:
наважку препарату розчиняють у воді в мірній колбі на 500мл. Об’єм
перемішують. Відбирають піпеткою 10мл виготовленого розчину і титрують
робочим розчином HCl з молярною концентрацією еквівалента c(HCl) =
0,05моль/л. Об’єм робочого розчину HCl має бути у межах інтервалу від
10мл до 20мл. М(LiOH) = 23,948г/моль.

1. У хімічній лабораторії хіміку-аналітику необхідно провести стандарти-

зацію розчину натрій гідроксиду з молярною концентрацією 0,1 моль/л. Яку
із сполук він вибере як первинний стандарт?
147
Бензойну кислоту.
Соляну кислоту.
Сульфатну кислоту.
Форміатну кислоту.
Ацетатну кислоту.
2. Запропонуйте речовину для стандартизації розчину хлоридної кислоти в

методі кислотно-основного титрування:
натрій тетраборат.
натрій гідроксид.
оксалатна кислота.
натрій хлорид.
цинк сульфат.
3. У титриметричному аналізі використовують метод нейтралізації. Які

робочі розчини (титранти) використовують у цьому методі?
КOH, HCl.
AgNO3, BaCl2.
NaNO2, Na2S2O3.
KI, K2Cr2O7.
КІ, KMnO4.
4. У методах титриметричного аналізу використовують індикатори. Які

індикатори використовують у методі кислотно-основного титрування?
рН-індикатори.
Редокс-індикатори.
Специфічні індикатори.
Металохромні індикатори.
Адсорбційні індикатори.
5. Для вибору індикатора в методі кислотно-основного титрування будують

криві титрування. Крива титрування даного методу ─ це залежність:
рН розчину від об'єму доданого титранту.
рН розчину від концентрації розчину доданого титранту.
рН розчину від об'єму досліджуваного розчину.
Концентрації досліджуваної сполуки від рН розчину.
рН розчину від температури.
6. В контрольно-аналітичній лабораторії необхідно хіміку-аналітику

провести стандартизацію розчину хлоридної кислоти. За якою речовиною
можна провести стандартизацію?
За натрій тетраборатом.
За натрій ацетатом.
За натрій нітритом.
За натрій сульфітом.
148
За натрій фосфатом.
7. Методом кислотно-основного титрування визначають:

Кислоти, основи, а також деякі солі, що гідролізують.
Тільки сильні кислоти.
Тільки сильні основи.
Тільки сильні кислоти і слабкі основи.
Тільки солі, що гідролізують.
8. При титруванні препарату хлоридної кислоти 0,1 моль/л розчином NaOH

використали індикатор метиловий червоний (рТ=5,5) при цьому отримали
індикаторну похибку:
Гідроксонієву.
Кислотну.
Гідроксильну.
Основну.
Гідроксильну або основну.
9. За допомогою якого титриметричного методу аналізу можна провести

кількісне визначення сульфатної кислоти титруванням розчином калій
гідроксиду?
Алкаліметрії.
Ацидиметрії.
Окислення-відновлення.
Осадження.
Комплексоутворення.
10. Укажіть значення фактора еквівалентності Na 2CO3 при кількісному

визначенні відповідно до реакції: Na2CO3 + HCl = NaCl + NaHCO3.
f=1.
f=1/2.
f=2.
f=1/4.
f=4.
11. Укажіть, яку пару з приведених речовин слід визначати методом

зворотного кислотно-основного титрування:
NH3·H2O, CH3COOH.
NaOH, KOH.
KOH, K2CO3.
NaHCO3, NaOH.
Na2CO3, NaCl.
12. Виберіть пару титрантів для визначення СН 3СООН методом зворотного

титрування:
149
NaOH, HCl.
NaOH, KOH.
NaOH, AgNO3.
HCl, H2SO4.
NH4NCS, AgNO3.
13. Неводні розчинники, які використовують в аналітичній хімії,

класифікують за їх здатністю приєднувати або відщеплювати протони.
Вкажіть, до яких розчинників відносяться спирти:
Амфіпротні.
Протогенні.
Протофільні.
Апротонні.
Протогенні і амфіпротні.
2.7.1. Окисно-відновне титрування
1. Класифікація методів окисно-відновного титрування (ОВТ).

2. Вимоги до реакцій в ОВТ.
3. Фіксування кінцевої точки титрування в методах ОВТ. Індикатори
окисно-відновного титрування, їх класифікація. Редокс-індикатори, їх
характеристика.
4. Криві окисно-відновного титрування. Розрахунок редокс-потенціалів у
різні моменти титрування. Від чого залежить стрибок титрування на кривій
ОВТ?
5. Сутність методу перманганатометричного титрування і основне
рівняння методу.
6. Умови проведення перманганатометричного титрування. До яких
продуктів відновлюється калій перманганат у кислому, нейтральному та
лужному середовищах? Чому дорівнює фактор еквівалентності та молярна
маса еквівалента для кожного випадку? Пояснити, чому
перманганатометричне титрування проводять зазвичай у сірчанокислому
середовищі? Чому не використовують соляну кислоту для створення кислого
середовища? Фіксування кінцевої точки титрування в перманганатометрії.
7. Титрант перманганатометричного титрування. Спосіб його
приготування. Які реакції перебігають у свіжовиготовленому розчині калій
перманганату? Первинні стандарти методу і стандартизація розчину калій
перманганату за щавлевою кислотою.
8. Визначення пероксиду водню. Окисно-відновна характеристика
пероксиду водню. Чи можливе визначення пероксиду водню
перманганатометрично у присутності лимонної, саліцилової, барбітурової
150
кислот.
9. Визначення феруму(ІІ). Чому при визначенні феруму(ІІ) розчин
підкисляють сірчаною, а не хлоридною кислотою? Яка реакція перебігає у
присутності хлорид-іонів? Що являє собою та навіщо застосовується захисна
суміш Рейнгарда-Цимермана?
10. Визначення нітритів. Сутність реверсивного титрування.
11. Визначення солей кальцію, барію та інших індиферентних речовин.
12. Визначення окисників (дихромат Калій).
13. Визначення органічних сполук (форміати).
2.7.1.2. Теоретичні основи оксидиметрії
В окисно-відновному титруванні (оксидиметрії) застосовують окисно-

відновні реакції. При його проведенні речовина, що титрується, вступає в
окисно-відновну реакцію з титрантом. Для кількісного аналізу підходять
тільки ті реакції, які:
а) протікають швидко і до кінця (є практично необоротними);
б) утворюють продукти певного складу;
в) не вступають у побічні реакції;
г) дозволяють фіксувати точку еквівалентності.
При титруванні окисників або відновників змінюється окисно-відновний
потенціал системи. Характер цієї зміни має велике значення для
встановлення точки еквівалентності потенціометричним методом, для
правильного вибору потрібного індикатора. Графічне зображення зміни
потенціалу системи у залежності від об'єму робочого розчину окисника або
відновника називається кривою титрування.
Необхідною умовою придатності реакції є можливість визначення точки
еквівалентності. Для цього різниця електродних потенціалів окисника і
відновника повинна бути не меншою, ніж 0,4В (якщо беруть індикатор). А
при визначенні точки еквівалентності інструментальними методами ця
різниця потенціалів повинна бути не меншою, ніж 0,2В. Інакше реакція не
проходить до кінця, або при титруванні відсутній відповідний різкий стрибок
потенціалу поблизу точки еквівалентності. Індикація кінця титрування стає
практично неможливою.
Титрантами в методах оксидиметрії можуть бути розчини як окисників,
так і відновників. Титранти можуть мати різний фактор еквівалентності.
Наприклад, у кислому середовищі йон MnO 4‾ ( ) приєднує 5 електронів і
відновлюється до Mn2+ (фактор еквівалентності ), у нейтральному або
слабко лужному середовищі йон MnO4‾ приймає 3 електрони і відновлюється
до MnO2 ( ), а в сильно лужному середовищі приймає тільки 1 електрон і
відновлюється до MnO42‾ ( ).
У методах оксидиметрії в якості титрантів частіше використовують
окисники у зв'язку з тим, що вони більш стійкі в розчиненому стані, ніж
151
відновники, які легко окисляються киснем повітря. Так, наприклад, відомий
науковий факт, що розчин окисника К2Сr2О7 зберігався незмінним 24 роки.
В окисно-відновному титруванні є можливості регулювання потенціалів
титранту і речовини, яку визначають. Для цього використовують зміну рН
середовища, комплексоутворюючі добавки, збільшення температури тощо.
Завдяки великому наборові титрантів і можливості регулювання процесу
титрування, методами оксидиметрії аналізують багато різноманітних
речовин.
Розроблено понад 50 методів окисно-відновного титрування. Їх
називають за типом застосовуваного титранту. Найбільше застосування
одержали такі методи окисно-відновного титрування:
 перманганатометричне титрування, титрант – розчин
KMnO4;
 йодометричне титрування, титранти – розчини I 2 і
Na2S2O3;
 броматометричне титрування, титрант – розчин КВrО3;
 дихроматометричне титрування, титрант – розчин К2Сr2О7;
 цериметричне титрування, титрант – розчин Ce(SO4)2.
Рідко застосовують:
 аскорбінометричне титрування, титрант – розчин аскорбінової
кислоти;
 титанометричне титрування, титрант – розчин ТiС13;
 йодхлорометричне титрування, титрант – розчин сполуки йоду
з хлором, що має формулу ІC1, тощо.
Використовують такі види окисно-відновного титрування:
 пряме титрування,
 зворотне титрування,
 замісне титрування (титрування методом заміщення).
Пряме титрування проводять, якщо різниця електродних потенціалів
окисника і відновника перевищує 0,4В. Це забезпечує необхідну повноту і
швидкість протікання реакції. При прямому титруванні до аналізованого
розчину поступово додають робочий розчин.
Зворотне титрування використовується при окисно-відновних
реакціях, що протікають повільно. При цьому до розчину, який титрують,
додають надлишок титранту і витримують певний час для того, щоб реакція
пройшла практично до кінця. Потім надлишок цього титранту відтитровують
іншим титрантом. Такий спосіб застосовують, наприклад, при визначенні
сульфідів. До розчину натрій сульфіду додають надлишок титранту (розчину
І2), залишок І2 потім титрують іншим титрантом (розчином ).
Замісне титрування проводять, титруючи замісник, тобто речовину,
яка утворилась в еквівалентній кількості при взаємодії визначуваної
речовини з яким-небудь реактивом. Наприклад, при кількісному визначенні
активного хлору в хлорному вапні до суспензії хлорного вапна додають
надлишок КI, а йод, що виділився, титрують розчином .
152
2.7.1.2.1. Індикатори окисно-відновного титрування
Точку еквівалентності при титруванні окисниками або відновниками

встановлюють:
 інструментальними методами;
 за допомогою індикаторів.
З інструментальних методів широке застосування знайшли
потенціометричне й амперометричне титрування (розглядаються в
інструментальних методах аналізу).
Індикатором іноді може бути робочий розчин титранту, що має
інтенсивне забарвлення, наприклад, KMnO4. калій перманганат у невеликій
кількості забарвлює розчин у рожево-червоний колір, а продукти взаємодії з
відновниками – практично безбарвні. Тому при титруванні відновників
розчином калій перманганату рожеве забарвлення доданих крапель робочого
розчину KMnO4 зникає. Після того, як весь відновник прореагував, а в розчин
додали ще одну надлишкову краплю перманганату Калій, розчин
забарвлюється в рожевий колір. Отже, кінець реакції легко установити за
рожевим забарвленням, що виникає в розчині.
Треба мати на увазі, що розчин змінює колір уже після досягнення точки
еквівалентності, тобто тоді, коли розчин трохи перетитрований. Але помилка
титрування тут невелика і нею при звичайних визначеннях можна
знехтувати. Рожеве забарвлення спостерігається вже досить чітко, якщо до
25 – 30мл розчину додано лише одну надлишкову краплю робочого розчину
перманганату Калій.
В індикаторних способах використовують:
 специфічні індикатори, які змінюють свій колір тільки у тому
випадку, коли у розчині з'явиться титрант, або при зникненні визначуваної
речовини;
 окисно-відновні індикатори (редокс-індикатори), що змінюють
колір при зміні окисно-відновного потенціалу системи.
Специфічним індикатором може бути сполука, що дає специфічну
кольорову реакцію з речовиною робочого розчину. Одним із таких
індикаторів є крохмаль, який утворює з молекулами йоду адсорбційну
сполуку інтенсивно-синього кольору. Крохмаль є специфічним індикатором
на вільний йод. З іншими окисниками крохмаль не утворює забарвлених
сполук. Він є оборотним індикатором; синє забарвлення зникає, якщо в
розчині немає молекул I2, і знову виникає, якщо в розчині з'явиться вільний
йод.
Окисно-відновними індикаторами (редокс-індикаторами) називають
речовину, що змінює свій колір у залежності від величини окисно-відновного
потенціалу системи. Серед редокс-індикаторів відомі:
 оборотні редокс-індикатори, що здатні оборотно змінювати
свій колір при зміні потенціалу системи;
153
 необоротні редокс-індикатори, що піддаються необоротному
окисленню або відновленню, у результаті чого колір індикатора
змінюється необоротно;
 люмінесцентні індикатори, у розчинах яких при відповідному
потенціалі з'являється люмінесценція (світіння розчину).
Оборотними редокс-індикаторами можуть бути органічні речовини
різних класів, які в окисленій формі і відновленій формі мають різний колір,
причому перехід окисленої форми індикатора у відновлену форму є
оборотним. При додаванні до окисленої форми індикатора сильного
відновника індикатор переходить у відновлену форму, змінюючи своє
забарвлення. Навпаки, під впливом розчину окисника відновлена форма
індикатора знову перетворюється в окислену форму і відповідно змінюється
забарвлення. Редокс-індикатори можуть існувати у двох формах:
 в окисленій формі: Indок.;
 у відновленій формі: Indвідн..
Між ними встановлюється динамічна рівновага:
+ ne‾ .
За рівнянням Петерса між окисно-відновним потенціалом (Е) у розчині,
що титрується, і співвідношенням концентрацій окисленої форми індикатора
і відновленої форми індикатора існує така залежність:
Колір однієї форми індикатора відрізняється від кольору іншої форми

індикатора. Зміна забарвлення розчину відбувається при певному
співвідношенні концентрацій двох форм індикатора і лежить у межах
відношень концентрацій обох форм індикатора від 1/10 до 10/1. Найбільш
чітка зміна забарвлення спостерігається при рівності концентрацій окисленої
і відновленої форм індикатора. При [ ] = [ ] окисно-відновний
потенціал (Е) дорівнює нормальному окисно-відновному потенціалу .
При цьому половина молекул індикатора існує в окисленій формі, а
половина – у відновленій формі. Інтервал переходу індикатора (ІП), в якому
відбувається помітна для очей зміна забарвлення розчину, лежить у межах
відношень концентрацій обох форм індикатора від 1/10 до 10/1 і дорівнює:
при ; E = E0 + ;
при ; E = E0 + .
Отже інтервал переходу(ІП) редокс індикатора знаходиться у межах
значень окисно-відновного потенціалу розчину, який можна розрахувати за
формулою:
ІП = E0  .
Інтервал переходу редокс-індикаторів дуже невеликий на відміну від
154
інтервалу переходу кислотно-основних індикаторів. Можна підібрати такий
індикатор, щоб зміна його забарвлення проходила поблизу точки
еквівалентності.
З оборотних редокс-індикаторів часто застосовують, наприклад,
дифеніламін. Його застосовують у вигляді розчину в концентрованій сірчаній
кислоті. Під впливом концентрованої сірчаної кислоти відбувається
необоротне окислення дифеніламіну (віддача 2е‾ двома молекулами
дифеніламіну) з утворенням безбарвного дифенілбензидину. Потім
дифенілбензидин оборотно окисляється з утворенням продуктів фіолетово-
синього кольору ― дихінондиаміну.
Реакція оборотна в сильно кислому середовищі. Нормальний окисно-
відновний потенціал системи дифенілбензидин – дихінондиамін дорівнює
+0,77В, тобто при цій величині потенціалу системи концентрації окисленої і
відновленої форм індикатора однакові. Дифеніламін застосовують як
індикатор при титруванні феруму (II) розчином дихромату Калій, а також у
ряді інших випадків. Для визначення треба брати дуже невелику кількість
індикатора, тому що дифенілбензидин утворює з дихінондиаміном важко
розчинну молекулярну сполуку зеленого кольору. Ця особливість ускладнює
перехід індикатора з відновленої форми в окислену форму.
Іноді кращі результати дає застосування похідної сполуки дифеніламіну:
фенілантранілової кислоти, що має таку формулу:
Нормальний окисно-відновний потенціал фенілантранілової кислоти

дорівнює +1,08В. Механізм перетворень фенілантранілової кислоти
аналогічний описаному вище для дифеніламіну. У відновленій формі
індикатор безбарвний, а в окисленій формі індикатор має червоно-
фіолетовий колір. Застосовують у вигляді 0,005М розчину натрієвої солі
фенілантранілової кислоти у воді.
2.7.2. Перманганатометричне титрування.
2.7.2.1. Загальна характеристика
Перманганатометрія ― метод титриметричного аналізу, в якому

робочим розчином є розчин калій перманганату. Титрування розчином
перманганату застосовують для визначення багатьох відновників: феруму
(II), стануму (II), ванадію (IV), урану (IV), Мангану (II) та ін. Деякі речовини
органічного походження також здатні окислятися розчином калій
перманганату. До них відносяться, наприклад, спирти, оксикислоти,
альдегіди, ненасичені кислоти та ін. У залежності від умов калій перманганат
155
відновлюється до Мангану (II) або Мангану (IV). У кислому середовищі
реакція протікає за таким рівнянням:
При невеликій концентрації водневих йонів у слабокислих розчинах або

нейтральних розчинах калій перманганат відновлюється до нерозчинного
оксиду Мангану (IV):
Осад оксиду Мангану (IV) ускладнює спостереження точки

еквівалентності. Тому частіше титрування відновників ведуть у кислому
середовищі (перше рівняння).
Титрування в слабокислому або лужному розчині застосовують тільки
для визначення Мангану (II) і в деяких інших спеціальних випадках, які тут
не розглядаються.
калій перманганат є сильним окисником: його нормальний окисно-
відновний потенціал при відновленні до Мангану (II) дорівнює +1,52В. Це
дає можливість визначати за допомогою титрування калій перманганатом не
тільки сильні відновники, наприклад, йони феруму (II), стануму (II) або
титану (III), а також слабкі відновники. Необхідно пам'ятати, що для
створення кислого середовища при титруванні калій перманганатом не
можна використовувати соляну кислоту, щоб уникнути побічної реакції -
окислення HCl перманганатом із виділенням вільного хлору.
калій перманганат не має властивостей вихідної речовини; препарат
завжди має більшу або меншу кількість домішок оксиду Мангану (IV), від
яких важко позбутися. Крім того, концентрація розчину калій перманганату
змінюється при зберіганні під впливом світла, невеликих кількостей
органічних речовин, що потрапляють у розчин. З цих причин розчини калій
перманганату точно відомої концентрації не можна приготувати
безпосередньо з наважки, взятої на аналітичних терезах. Потрібну кількість
препарату відважують на технічних терезах і готують розчин приблизної
концентрації. Точну концентрацію розчину встановлюють за іншими
вихідними речовинами.
Для кількісних визначень частіше всього використовують розчин з
молярною концентрацією еквівалента калій перманганату =
0,1моль/л. Такий розчин традиційно називають "децинормальний розчин".
Більш розведені розчини, наприклад, сантинормальний розчин ( =
0,01моль/л) нестійкі, їх готують лише перед використанням із більш
концентрованих розчинів.
При титруванні розчином калій перманганату не застосовують ніяких
спеціальних індикаторів. Точку еквівалентності встановлюють за рожевим
забарвленням, що виникає від невеликого надлишку доданого розчину
КМnО4. Помилку титрування, що виникає при такому способі титрування,
легко визначити за допомогою холостої проби.
156
2.7.2.2. Первинні стандарти методу
перманганатометрії
Для встановлення точної молярної концентрації еквівалента

(нормальності) розчину перманганату можна використовувати такі первинні
стандарти (вихідні речовини):
 щавлева кислота ;
 натрій оксалат ;
 сіль Мора ;
 Арсену(III) оксид .
Частіше усього беруть щавлеву кислоту або натрій оксалат. Щавлева
кислота окислюється розчином перманганату за таким рівнянням:
При окисленні молекула віддає два електрони. Отже, фактор

еквівалентності для щавлевої кислоти дорівнює .
Щавлева кислота кристалізується з двома молекулами води; її формула
Н2С2О4 ∙ 2Н2О. Кристалізаційна вода з часом поступово вивітрюється, тому
щавлевою кислотою, що зберігалася тривалий час, не можна безпосередньо
користуватися для встановлення нормальності перманганату. Щавлеву
кислоту треба спочатку перекристалізувати. Для цього беруть таку наважку
щавлевої кислоти, яка потрібна для приготування гарячого насиченого
розчину, розчиняють її в киплячій дистильованій воді і при фільтруванні
гарячого розчину позбуваються від нерозчинних домішок. Гарячий фільтрат
швидко охолоджують водою. Дрібні кристали щавлевої кислоти
відокремлюють фільтруванням, віджимають між листками фільтрувального
паперу і висушують на повітрі, розсипаючи тонким шаром і перемішуючи
час від часу скляною паличкою. Коли окремі кристалики перестануть
прилипати до палички (ознака достатнього висушування), препарат зсипають
у склянку і щільно закривають пробкою. Наважку щавлевої кислоти масою
1,5600г відважують на аналітичних терезах, переносять наважку в мірну
колбу на 250мл, розчиняють її в дистильованій воді і доводять водою до
кільцевої позначки, після чого розчин у колбі старанно перемішують.
Оксалат натрію. Хімічна реакція, при взаємодії розчину натрій
оксалату з розчином калій перманганату в кислому середовищі така ж, як і у
випадку взаємодії КМnО4 із щавлевою кислотою (див. нижче). Перевага
натрій оксалату перед щавлевою кислотою в тому, що він кристалізується без
води, у сухому стані не змінюється і може довго зберігатися.
2.7.2.3. Стандартизація розчину калій перманганату
Реакція між калій перманганатом й натрій оксалатом відбувається за

таким рівнянням:
157
або в молекулярному вигляді
Це рівняння відображає сумарний процес. Насправді реакція має ряд

проміжних стадій. Це видно з того, що при додаванні перших крапель
розчину калій перманганату до підкисленого сірчаною кислотою розчину
натрій оксалату або щавлевої кислоти реакція відбувається не відразу.
Розчин певний час залишається забарвленим у рожевий колір. Нагрівання
прискорює реакцію, але й у цьому випадку знебарвлення перших крапель
калій перманганату спостерігається не відразу. Наступні порції робочого
розчину реагують швидше, і згодом швидкість реакції збільшується
настільки, що навіть значні кількості розчину KMnO 4 відновлюються дуже
швидко. Дослідження показали, що каталізатором у цій реакції є катіони
мангану (II).
2.7.3.1. Визначення точної молярної концентрації

еквівалента робочого розчину KMnO4
за стандартним розчином H2C2O4.
У кислому середовищі взаємодія KMnO4 з H2C2O4 відбувається за таким

рівнянням:
2KMnO4 + 5H2C2O4 + 3H2SO4 = 2MnSO4 + K2SO4 + 8H2O + 10CO2.
Хоча різниця електродних потенціалів для цієї системи досить велика,
проте на початку реакції швидкість взаємодії настільки мала, що на практиці
титрування при кімнатній температурі провести неможливо. Тому
підкислений сульфатною кислотою розчин щавлевої кислоти нагрівають до
температури 50 – 60ºС.
Ні в якому разі не можна нагрівати розчин до кипіння, бо при
температурі кипіння розчину Н2С2О4 частково розкладається:
Н2С2О4 Н2О + СО2 ↑+ СО↑.
Хід роботи
Бюретку заповнюють робочим розчином KMnO4. У конічну колбу
відміряють піпеткою 10мл стандартного розчину Н2С2О4, додають мензуркою
≈5мл розчину H2SO4 (ω(H2SO4) = 10%). Нагрівають до температури 50 – 60ºС.
Титрують гарячий розчин, додаючи окремими краплями робочий розчин
KMnO4. Спочатку рожеве забарвлення від краплі розчину KMnO 4 зникає
158
повільно. Титрування закінчують, коли від 1 краплі KMnO 4 розчин
забарвиться у блідо-рожевий колір. Титрування повторюють 3 рази. Для
розрахунків беруть середнє значення об’єму розчину KMnO4.
с( Н2С2О4)∙= ……………моль/л. V(H2C2O4) …………………
№ V(KMnO4), мл Vсер(KMnO4),
мл
1
3
с( Н2С2О4)∙V(H2C2O4) = c( KMnO4)∙Vсеред.(KMnO4)
2.7.3.2. Визначення масової частки гідроген

пероксиду
Вміст гідроген пероксиду в розчині визначають титруючи його робочим

розчином калій перманганату. Підкислений сульфатної кислотою безбарвний
розчин гідроген пероксиду титрують робочим розчином калій перманганату
до появи блідо-рожевого забарвлення. При титруванні відбувається
взаємодія, що може бути представлена таким рівнянням реакції:
5H2O2 + 3H2SO4 + 2KMnO4 = 5O2 + 2MnSO4 + 8H2O + K2SO4.
У цій реакції гідроген пероксид віддає електрони і проявляє властивості

відновника. У перманганатометрії індикатор не використовують, надлишкова
крапля калій перманганату забарвлює розчин у блідо-рожевий колір.
Хід роботи
За допомогою піпетки 10мл аналізованого розчину H2O2 переносять у
мірну колбу місткістю 500мл. Об’єм розчину доводять до кільцевої позначки
і старанно перемішують. Для титрування відбирають піпеткою 10мл такого
розбавленого розчину, переносять у конічну колбу, додають ≈5мл
(мензуркою) розчину H2SO4, титрують робочим розчином калій перманганату
до появи стійкого блідо-рожевого забарвлення.
3. Результати роботи та розрахунки
Складаємо схему розведення, що показує скільки мілілітрів із
початкового розчину Н2О2 в результаті розведення перейшло в аліквотну
159
пробу для титрування:
10мл 500мл
х 10мл
.
Отже, у результаті розведення у конічну колбу для титрування перейшло
лише 0,2мл початкового розчину Н2О2.
Записуємо числові дані концентрації робочого розчину c( KMnO4) та
c( KMnO4) = моль/л; v1(KMnO4) = ; v2(KMnO4) =
v3(KMnO4) = ; vсеред(KMnO4) =
Розраховуємо масу Н2О2 в аліквотній пробі, яку було відтитровано:
У першому наближенні приймають, густину початкового розчину рівну

1г/мл. Тоді m(р-ну) = 0,2г. Масову частку Н 2О2 в початковому розчині
розраховують за формулою:
2.7.3.3. Визначення масової частки солей

феруму(ІІ).
В основі кількісного визначення феруму(ІІ) сульфату за допомогою

перманганатометрії лежить реакція:
2KMnO4 + 10FeSO4 + 8H2SO4 = 5Fe2(SO4)3 + 2MnSO4 + K2SO4 + 8H2O

M(FeSO4) = 151,9 г/моль
fекв (FeSO4) = 1
Методика визначення. Приблизно 0,3 г (точна наважка) ферум(II)
сульфату переносять у колбу для титрування, розчиняють у 20 мл води,
додають 10 мл 2 н розчину кислоти сульфатної і титрують 0,1 н. розчином
калій перманганату до появи рожевого забарвлення, яке не зникає протягом
30 с.
Масову частку ферум(II) сульфату у випробовуваному препараті
(ω FeSO4,%) розраховують за формулою, використовуючи у розрахунках
молярну масу еквівалента ферум(II) сульфату (151,9 г/моль).
160
2.8.1. Йодиметричне та йодометричне титрування
Сутність методів йодиметрії та йодометрії. Які реакції лежать в основі

цих методів?
Способи фіксування кінцевої точки титрування при проведенні
йодиметричних та йодометричних визначень.
Титранти методів йодиметрії та йодометрії. Як готують стандартні
розчини йоду та тіосульфату натрію? Як їх стандартизують і зберігають?
Чому розчин натрій тіосульфату не можна стандартизувати одразу після
приготування, як змінюється його титр при зберіганні, за рахунок яких
реакцій.
Які способи титрування використовують при йодиметричному
визначенні відновників? Чому не всі відновники можна відтитрувати прямим
способом?
Який спосіб титрування застосовують при визначенні окисників? Чому
їх не можна титрувати розчином калій йодиду?
Умови проведення йодиметричних та йодометричних визначень.
Застосування йодиметрії та йодометрії для визначення:
- відновників (Арсен(ІІІ) оксид, гідразин сульфат, формальдегід у
формаліні, сульфіти, меркаптани та ін.);
- окисників (пероксид водню, активний хлор в хлорному вапні,
активний хлор в хлораміні Б, Купрум(ІІ), калій дихромат, калій бромат та
ін.);
- ненасичених органічних сполук (аскорбінова кислота та ін.);
- ароматичних і гетероциклічних сполук (антипірин та ін.);
- мінеральних кислот;
- катіонів металів, що утворюють осади з хромат-іонами (барій,
стронцій, свинець).
Йодометрія – метод титриметричного аналізу, який використовує окисно-

відновні реакції відновників з молекулярним йодом, крім того можна
161
використовувати взаємодію окисників з розчином калій йодиду. Основна
реакція методу:
⇄
Ця реакція оборотна. У залежності від умов вона може проходити в
прямому та у зворотному напрямках.
Методи, основані на даних реакціях, ділять на дві групи. В одній з них
титрують розчином І2 – такі методи називають йодометричними. Вони
використовуються для прямого визначення сильних відновників. При
недостатній швидкості прямої реакції деколи відновники визначають
зворотною йодометрією. Друга група методів, що називаються
йодометричними, використовуються для замісного визначення окисників, що
відновлюються калій йодидом. Йод, який при цьому виділяється,
відтитровують другим титрантом методу – натрій тіосульфатом.
Йод є окисником середньої сили: нормальний окисно-відновний
потенціал дорівнює +0,54В. Тому сильні відновники легко окисляються
вільним йодом. Прикладом може бути окислення йодом аскорбінової
кислоти:
Аскорбінова кислота
Цю реакцію застосовують для йодометричного визначення аскорбінової
кислоти.
Сильні окисники виділяють вільний йод із розчинів йодидів. Так,
наприклад, відбувається взаємодія між калій йодидом і калій дихроматом або
калій перманганатом, або солями Феруму(III) тощо. Реакція між калій
йодидом та йонами Феруму (III):
застосовується для визначення феруму.

Отже, йодометрію можна використовувати для визначення як
відновників, так і окисників. У першому випадку для титрування
застосовують робочий розчин йоду. В другому випадку застосовують
робочий розчин тіосульфату натрію, що реагує з йодом за таким рівнянням:
З рівнянь видно, що реакції в системі відбуваються без участі йонів

гідрогену. Тому окисно-відновний потенціал системи не залежить від
концентрації йонів гідрогену у розчині Йодометричне титрування можна
проводити у широкому інтервалі рН.
Йодометричний метод можна застосовувати для визначення більшого
числа речовин, ніж в інших методах титриметричного аналізу. Ця
162
особливість йодометричного методу обумовлює його широке застосування
при аналізі різноманітних речовин. Існують добре розроблені і точні методи
йодометричного визначення Купруму, Стануму, Арсену, Стибію, Сульфуру,
Хрому, Мангану, Феруму, Церію, Ванадію і багатьох інших елементів та
сполук.
Другою важливою особливістю йодометрії є висока точність визначення
точки еквівалентності, що пояснюється наявністю чутливого специфічного
індикатора. Індикатором у методі йодометрії є розчин крохмалю, який
утворює навіть з найменшими кількостями молекулярного йоду забарвлену в
інтенсивно-синій колір адсорбційну сполуку.
Характеристика робочих розчинів та індикаторів
Йод (I2) погано розчиняється у воді, але його розчинність значно
зростає в присутності калій йодиду, що утворює з молекулами йоду розчинну
комплексну сполуку K[I3]:
KI + I2 = K[I3]
Доцільно брати 3 – 4-кратний надлишок калій йодиду. Такий надлишок
потрібний для того, щоб збільшити розчинність йоду. Крім того, леткість
йоду в розчинах із високою концентрацією калій йодиду значно менше, ніж
леткість кристалічного йоду.
Точну молярну концентрацію еквівалента (нормальність) розчину йоду
встановлюють методом титрування. Звичайно для цього застосовують розчин
натрій тіосульфату, точну концентрацію якого спочатку встановлюють за
іншою вихідною речовиною, наприклад .
натрій тіосульфат кристалізується з п'ятьма молекулами
води. При збереженні кристалізаційна вода поступово вивітрюється. Через
якийсь час склад солі перестає відповідати її хімічній формулі .
Концентрація розчинів натрій тіосульфату не є стабільною, при зберіганні.
Причинами такої зміни можуть бути:
- взаємодія з ;
- взаємодія з із повітря;
- дія тіобактерій.
Розчин натрій тіосульфату звичайно готують приблизно відомої
концентрації. Точну молярну концентрацію еквівалента (нормальність)
розчину натрій тіосульфату встановлюють методом титрування розчину
вихідної речовини. Найчастіше для цього використовують розчин калію
дихромату .
При встановленні точної молярної концентрації еквівалента (нормальності)
робочого розчину натрій тіосульфату за калій дихроматом протікають такі
реакції:
K2Cr2O7 + 6KI + 7H2SO4 = 3I2 + Сг2(SО4)3 + 4K2SO4 + 7H2O.
I2 + 2Na2S2O3, = 2NaI + Na2S4O6.
З цих рівнянь видно, що кількість йоду еквівалентна кількості взятого калію
дихромату. А між кількістю виділеного йоду і кількістю витраченого на
титрування натрій тіосульфату існують також еквівалентні співвідношення.
163
Отже, за нормальністю й об'ємом узятого розчину калію дихромату й
об'ємом витраченого на титрування розчину натрій тіосульфату можна
обчислити точну концентрацію розчину натрій тіосульфату:
Крохмаль утворює з розчином йоду адсорбційну сполуку інтенсивно-

синього кольору. Чутливість реакції йоду з крохмалем залежить від багатьох
факторів:
- присутності йонів йоду,
- способу приготування і зберігання розчину крохмалю,
- температури і тощо
Приготування розчину крохмалю. Як індикатор беруть 0,2%-ний
розчин крохмалю. Нагрівають у колбі до кипіння 500мл дистильованої води,
потім збовтують у пробірці або в маленькому стаканчику 1г розчинного
крохмалю з 10мл холодної води і виливають утворену суспензію в киплячу
воду. Кип'ятіння продовжують ще 1 – 2хв. Розчин крохмалю охолоджують і
закривають колбу ватним тампоном. Правильно приготовлений розчин
крохмалю має бути прозорим і не містити окремих грудочок твердого
крохмалю. З часом розчин крохмалю коагулює і при цьому каламутніє. Такий
старий розчин крохмалю непридатний для йодометричних визначень. Розчин
крохмалю треба захищати від проникнення мікроорганізмів, що псують
індикатор. Можна стерилізувати його, додавши невелику кількість (5 - 10мг)
меркурій(II) йодиду чи цинк хлориду. Такі стерилізовані розчини
зберігаються тривалий час. Для кожного титрування витрачають 2 – 3мл
розчину індикатора.
Йодометричне титрування широко застосовується в хімічному аналізі.
З неорганічних речовин цим методом аналізують I2, KMnO4, Na3AsО4, Hg2Cl2,
CuSO4 і багато органічних лікарських препаратів: формалін, акрихін,
антипірин, анальгін, коразол, аскорбінову кислоту, пеніцилін тощо.
Застосовують декілька варіантів методу:
- пряме титрування;
- зворотне титрування;
- замісне титрування.
Пряме титрування розчином йоду застосовують при аналізі
відновників, які легко відновлюються і досить швидко реагують з І 2,
наприклад, аскорбінова кислота, анальгін, Nа2S2О3.
Зворотне титрування використовують при аналізі Hg 2Cl2,
формальдегіду, антипірину та деяких інших речовин.
Замісним титруванням визначають такі окисники, як KMnO4, Na3AsO4,
CuSO4. Наприклад, KMnO4 аналізують, розчиняючи його точну наважку у
воді в мірній колбі. До аліквотної частини отриманого розчину додають 20%-
ний розчин KI і після десятихвилинного стояння суміші йод, що виділився,
титрують робочим розчином Nа2S2О3:
2KMnO4 + 10KI + 8H2SO4  2MnSO4 + 6K2SO4 + 5I2 + 8H2O
164
2.8.2.1. Визначення точної молярної концентрації

еквівалента робочого розчину тіосульфату натрію
Вихідною речовиною (первинним стандартом) для визначення точної

концентрації робочого розчину натрій тіосульфату є хімічно чистий K 2Cr2O7.
Ця речовина відповідає вимогам до вихідної речовини:
- є хімічно чистою речовиною, яка не змінюється на повітрі, реальний склад
відповідає хімічній формулі;
- добре розчиняється у воді і без змін зберігається у розчині;
- повністю і без побічних реакцій взаємодіє з робочим розчином.
При визначенні точної концентрації робочого розчину Na2S2O3
відбуваються такі хімічні реакції:
K2Cr2O7 + 6KI + 7H2SO4 = 3I2 + Сг2(SО4)3 + 4K2SO4 + 7H2O.
I2 + 2Na2S2O3, = 2NaI + Na2S4O6.
Фактор еквівалентності для K2Cr2O7 дорівнює 1/6, а для Na2S2O3 фактор
еквівалентності дорівнює 1.
У методі йодометрії використовується як індикатор розчин крохмалю,
який з молекулами I2 утворює порівняно нестійку сполуку включення, що
має темно-синій колір. Крім того між йодом та крохмалем може відбуватися
побічна окисно-відновна реакція, швидкість якої залежить від концентрації
реагуючих речовин. Тому, щоб звести практично до нуля витрати I 2 на цю
побічну реакцію, крохмаль додають у розчин під кінець титрування, коли
вміст молекулярного йоду незначний і розчин має блідо-жовте забарвлення.
Хід роботи
Бюретку заповнюють робочим розчином Na2S2O3. У конічну колбу за
допомогою піпетки переносять 10мл розчину K 2Cr2O7. Додають за
допомогою мензурки ≈ 10мл розчину H2SO4 і ≈ 10мл розчину KI. Вільний
молекулярний йод, що виділився, титрують робочим розчином Na2S2O3.
Титрування проводять спочатку без індикатора до блідо-жовтого забарвлення
розчину. Потім у блідо-жовтий розчин додають 1 – 2мл розчину крохмалю
(з'являється синє забарвлення) і, не доливаючи бюретки, закінчують
титрування до зникнення синього забарвлення розчину.
Титрування повторюють 3 рази. Для розрахунку беруть середнє
значення об'єму Na2S2О3.
с(1/6K2Cr2O7)=
V(K2Cr2O7) = 10мл = 0,01л
V1(Na2S2O3)=
165
V2(Na2S2O3) =
V3(Na2S2O3)=
Vсеред.( Na2S2O3) =
c(Na2S2O3) = =
2.8.2.2. Визначення точної концентрації

робочого розчину I2 за титрованим розчином Na2S2O3
Точну концентрацію робочого розчину I2 визначають за титрованим

розчином Na2S2O3. Вільний йод без побічних реакцій кількісно реагує з
розчином натрій тіосульфату за таким рівнянням:
Na2S2O3 + I2 = 2NaI + Na2S4O6
Індикатором у такому титруванні є розчин крохмалю, який від надлишкової
краплини розчину І2 забарвлює розчин у блакитний колір (у випадку
значного надлишку розчину І2 — синє забарвлення).
Хід роботи
У конічну колбу за допомогою піпетки переносять 10мл титрованого
розчину Na2S2О3, що має відому молярну концентрацію еквівалента. Додають
1 – 2мл розчину крохмалю і титрують робочим розчином I2 до появи стійкого
блідо-блакитного забарвлення. Титрування повторюють 3 рази. Для
розрахунку беруть середнє значення об'єму розчину I2.
V(Na2S2O3) = 10мл = 0,01л
C(Na2S2O3) =
V1(I2)=
V2(I2)=
V3(I2)=
166
аскорбінової кислоти
Основна реакція методу:

І2 + 2е ⇄ 2І‾
Ця реакція оборотна. У залежності від умов вона може проходити у прямому
напрямку або у зворотному напрямку. Фактор еквівалентності для вільного I2 =
. Окислення йодом аскорбінової кислоти відбувається за реакцією:
Аскорбінова кислота – C6H8O6 ; М( C6H8O6 ) = 88,065 г/моль.

Хід роботи
На аптечних терезах зважують 0,1г препарату, що містить аскорбінову
кислоту і висипають у сухий чистий бюкс. На аналітичних терезах із точністю
до 0,0001 г визначають масу бюкса з наважкою препарату. Препарат
аскорбінової кислоти висипають у конічну колбу для проведення кількісного
визначення, а порожній бюкс зважують на аналітичних терезах. Обчислюють
точну масу наважки препарату аскорбінової кислоти як різницю між масою
бюкса з наважкою і масою порожнього бюкса.
Наважку препарату аскорбінової кислоти розчиняють у воді, додають
1 - 2мл розчину крохмалю і титрують робочим розчином йоду до блідо-
синього стійкого забарвлення.
Результати роботи та обчислення.
с( I 2 ) = V(I 2 ) =
m(бюкса з наважкою) =
m(бюкса без наважки) =
m(препарату аскорбінової кислоти) =
m(C6H8O6) = C( I2)∙V(I2)∙M( C6H8O6) =
167
формаліну
В основу методу покладено реакції окиснення формальдегіду надлишком

йоду в лужному середовищі:
I2 + 2NaOH = NaI + NaIO + H2O
HCOH + NaIO =HCOOН + NaI
Після закінченні окиснення формальдегіду розчин підкислюють
сульфатною кислотою, надлишкова кількість NaIO утворює вільний йод:
NaIO + NaI + H2SO4 = I2 + Na2SO4+ H2O
який відтитровують стандартним розчином натрій тіосульфату:
I2 + 2Na2S2O3 = 2NaI + Na2S4O6
fекв(HCOH) = 1/2
Хід роботи
Приблизно 1,0 г (точна наважка) формаліну вносять у мірну колбу
місткістю 100 мл, об’єм розчину доводять водою до позначки і добре
перемішують. В колбу для титрування вносять 10 мл отриманого розчину, 10
мл титрованого розчину йоду з молярною концентрацією еквівалента 0,05
моль/л і 10 мл 1 н. розчину натрій гідроксиду. Колбу закривають корком,
вміст колби добре перемішують і залишають на 10 хв у темному місці. Після
цього в колбу вносять 10 мл 2 н. розчину кислоти сульфатної і йод, що
виділився, титрують розчином натрій тіосульфату з молярною концентрацією
0,02 моль/л до блідо-жовтого кольору, потім додають 1 мл розчину крохмалю
і продовжують титрувати до повного знебарвлення розчину. Титрування
повторюють 3 рази. Для розрахунків беруть середнє значення об’єму натрій
тіосульфату.
mнаважки =
С(І2) =
С(Na2S2O3) =
V1(Na2S2O3)=
V2(Na2S2O3) =
V3(Na2S2O3)=
Vсеред.( Na2S2O3) =
Масу формальдегіду у досліджуваному препараті розраховують за

формулою:
m(HCOH) =[с( I 2 )∙V(I 2 ) − с(Na2S2O3)∙V(Na2S2O3)]∙M ( HCOH).
168
Масову частку формальдегіду у досліджуваному препараті розраховують за
формулою:

гідроген пероксиду.
Вміст пероксиду водню в розчині визначають йодометричним методом по

реакції в оцтовокислому середовищі з калій йодидом, взятим в надлишку.
Н2О2 + 2КІ + 2СН3СООН = I2 + 2Н2О + 2СН3СООК
Йод, який при цьому виділяється, титрують стандартним розчином натрій
тіосульфату, використовуючи індикатор крохмаль.
Хід роботи
За допомогою піпетки 10мл аналізованого розчину H2O2 переносять у
мірну колбу місткістю 500мл. Об’єм розчину доводять до кільцевої позначки
і старанно перемішують. Для титрування відбирають піпеткою 10мл такого
розбавленого розчину, переносять у конічну колбу, додають ≈10мл
(мензуркою) розчину СН3СООН та 8 – 10мл розчину КІ. Бюретку
заповнюють робочим розчином Na2S2O3. Йод, що виділився, титрують
робочим розчином натрій тіосульфату до жовтого забарвлення. Потім
додають 1 – 2мл розчину крохмалю і, не доливаючи бюретки, продовжують
титрування до зникнення синього забарвлення. Титрування повторюють 3
рази.
Складаємо схему розведення, що показує скільки мілілітрів із
початкового розчину Н2О2 в результаті розведення перейшло в аліквотну
пробу для титрування:
10мл 500мл
х 10мл
Отже, у результаті розведення у конічну колбу для титрування

перейшло лише 0,2мл початкового розчину Н2О2.
c(Na2S2O3) =
v1(Na2S2O3) =
v2(Na2S2O3) =
169
v3(Na2S2O3) =
vсеред(Na2S2O3) =
Розраховуємо масу Н2О2 в аліквотній пробі, яку було відтитровано:
m(Н2О2) = с(Na2S2O3)∙V(Na2S2O3)∙M( Н2О2)
У першому наближенні приймають густину початкового розчину рівну 1г/мл.
Тоді m(р-ну) = 0,2г. Масову частку Н 2О2 в початковому розчині
розраховують за формулою:
2.9 ЗАНЯТТЯ 9
2.9.1. Броматометричне і бромометричне

Сутність методу броматометрії. Титрант методу, його стандартизація.

Індикатори методу броматометрії. Особливості проведення
броматометричного титрування з використанням азоіндикаторів. Для чого в
броматометрії проводять «холостий дослід»?
Сутність методу бромометрії. Титрант методу. Що таке бромат-бромідна
суміш? Як вона готується? В якому співвідношенні беруться калій бромат та
калій бромід? Способи фіксування KTT в бромометрії. Які способи
титрування застосовують в бромометрії?
Застосування броматометрії для визначення:
– відновників способом прямого титрування (арсен (III) оксид, гідразин
сульфат, гідроген пероксид та ін.);
– окисників способом зворотного титрування (калій перманганат,
гіпохлорити та ін.).
Застосування бромометрії для визначення:
– органічних сполук, здатних бромуватись (натрій саліцилат, фенол,
резорцин (м-діоксибензол), стрептоцид (п-амінобензолсульфаніламід),
анестезин (етиловий ефір п-амінобензойної кислоти), новокаїн
(діетиламіноетиловий ефір п-амінобензойної кислоти). 8-оксихінолін,
сульфанілова кислота, анілін);
– для кількісного визначення катіонів металів, що осаджуються
8-оксихіноліном або антраніловою кислотою (Al3+, Mg2+ та ін.).
170
2.9.1.2. Теоретичні основи бромометрії та
броматометрії
При броматометричному титруванні відбувається відновлення бромат-

іонів у кислому середовищі до бромід йонів:
ВгО3‾ + 6Н+ + 6е- = Вг‾-+ ЗН2O.
Окисно-відновний потенціал системи . Титрантом
методу служить робочий розчин КВrО3. калій бромат в кислому середовищі є
одним із сильних окисників і здатний взаємодіяти з речовинами, окисний
потенціал яких менший принаймні на 0,4В, ніж 1,44В. У реакції відновлення
йонів ВгО3‾до Вг‾ бромат-іон приймає 6 електронів, тому фактор
еквівалентності для КВrО3 дорівнює . Титр розчину КВrО3 установлюють
йодометричним методом, додавши надлишок KІ і НС1 При цьому КВrО 3
взаємодіє з KІ, виділяючи еквівалентну кількість І2:
КВгО3 + 6КІ + 6НС1 → КВг + 3І2 + 6КС1 + 3H2O.
Йод, що виділився, титрують робочим розчином Nа2S2О3 у присутності
крохмалю до знебарвлення розчину.
При броматометричному титруванні у розчин аналіту додають КВr і
застосовують індикатори: метиловий жовтогарячий, метиловий червоний. Ці
індикатори знебарвлюються після точки еквівалентності бромом, який
утворюється при взаємодії надлишку титранту КВrО3 із КВr:
КВгО3 + 5КBr + 6НС1→ 3Br2 + 6КС1 + 3H2O.
Броматометричне титрування застосовують для кількісного визначення
таких відновників, як олово(ІІ), арсен(ІІІ), залізо(ІІ), нітрити тощо.
У бромометричному титруванні титрантом має бути розчин брому Br2,
який є досить активним окисником:
Вг2+2е-=2Вr‾;
Але через те, що молекулярний бром токсичний, а розчин брому
нестійкий, то використовують хімічну властивість КВгО3 взаємодіяти у
кислому середовищі з надлишком КBr з утворенням еквівалентної кількості
молекулярного брому:
КВгО3+5КBr+ 3H2SO4 = 3Br2 + 3К2SO4 + 3H2O.
Молекулярний бром (Br2) в момент утворення відразу витрачається на
реакцію з визначуваною речовиною, наприклад з фенолом:
Бром у момент утворення дуже активний, може бромувати багато

органічних сполук, наприклад фенол, резорцин, тимол, саліцилову кислоту
тощо.
171
При бромометричному титруванні наважку аналізованої речовини
розчиняють у воді, додають розчин КВr і НСl. Отриману суміш титрують
розчином КВrО3 у присутності метилового жовтогарячого.
2.9.2.1. Приготування робочого розчину калій

бромату
Масу наважки калій бромату m(КВгО3), необхідну для приготування

заданого об’єму розчину, обчислюють за формулою:
m(КВгО3) = с( КВгО3)∙V(р-ну)∙М( КВгО3);
Для приготування розчину калій бромату з молярною концентрацією
еквівалента 0,1 точну наважку приблизно 2,80 г кристалічного калій бромату
марки «х.ч», висушеного до постійної маси при 150 С, розчиняють у
дистильованій воді у мірній колбі місткістю 1000,0 мл і доводять об’єм
розчину водою до кільцевої позначки.

натрію саліцилату.
В основі кількісного визначення натрій саліцилату бромометричним

методом лежать реакції:
KBrO3 + 5KBr + 6HCl = 3Br2 + 6KCl + 3H2O

Br2 + 2KI = I2 + 2KBr
I2 + 2Na2S2O3 = 2NaI + Na2S4O6
M(С6H4(OH)COONa)= 160,0 г/моль
fекв(С6H4(OH)COONa) = 1/6
Хід роботи:
Приблизно 0,2 г (точна наважка) натрій саліцилату переносять у мірну
колбу місткістю 100,0 мл, розчиняють у невеликому об’ємі води і об’єм
172
розчину доводять водою до кільцевої позначки.
У колбу для титрування з притертим корком вносять 10,0 мл отриманого
розчину, додають 10 мл 0,1 н. розчину калій бромату, 10 мл 10 % розчину
калій броміду і 10 мл 2 н. розчину кислоти сульфатної. Колбу закривають
корком, вміст колби добре перемішують і залишають на 10 хв. у темному
місці. Після цього у колбу вносять 10 мл 10% розчину калій йодиду. Йод, що
виділився, титрують 0,1 н. розчином натрій тіосульфату до блідо-жовтого
кольору, потім додають 5 крапель розчину крохмалю і відтитровують до
повного знебарвлення розчину.
Масову частку натрій саліцилату у препараті ω(С 6H4(OH)COONa)
розраховують за формулою, використовуючи у розрахунках молярну масу
еквівалента натрій саліцилату (26,67 г/моль).
2.9.3. Розв'язування розрахункових задач.
Приклади розв’язання типових задач
Приклад 1. Розрахувати наважку Na2S2O3∙5H2O для приготування 500мл

розчину з с(Na2S2O3) = 0,1моль/л, М(Na2S2O3∙5H2O) = 248,19г/моль.
Дано: Розв’язання:
V(р-ну) = 500мл = 0,5л; За формулою:
с(Na2S2O3) = 0,1моль/л;
М(Na2S2O3∙5H2O) =
248,19г/моль розраховують масу Na2S2O3∙5H2O:
m(Na2S2O3∙5H2O) ― ?
m(Na2S2O3∙5H2O) = с(Na2S2O3) V(р-ну) М(Na2S2O3∙5H2O).

m(Na2S2O3∙5H2O) = 0,1моль/л 0,5л 248,19г/моль = 12,4095г
Приклад 2. Розрахувати наважку KMnO4 для приготування 250мл

розчину з с(1/5KMnO4) = 0,04моль/л, М(KMnO4) = 158,034г/моль.
V(р-ну) = 250мл = 0,25л;
с(1/5KMnO4) = 0,04моль/л;
М(KMnO4) =
розраховують масу :
158,034г/моль
m(KMnO4) ― ?
m(KMnO4) = с( KMnO4) V(р-ну) М( KMnO4);
173
m(KMnO4) = 0,04моль/л 0,25л 31,61г/моль = 0,3161г
Приклад 3. На аналітичних терезах зважили 1,2607г кристалогідрату

щавлевої кислоти H2C2O4·2H2O, розчинили у мірній колбі на 200мл.
Визначити с(½H2C2O4). М(H2C2O4·2H2O) = 126,066г/моль.
V(р-ну) = 200мл = 0,2л;
m(H2C2O4·2H2O) = 1,2607г
;
розраховують молярну концентрацію
М(H2C2O4·2H2O) =
еквівалента щавлевої кислоти
126,07г/моль
с(½H2C2O4):
с(½H2C2O4) ― ?
2.10.1. Нітритометричне титрування.
Нітрити мають властивості окисника і використовуються для кількісного

визначення відновників Sn2+, Fe2+, Аs2O3 тощо. При цьому нітрити
відновлюються до оксиду азоту. ( )
2NaNO2 + 2FeSO4 + 2H2SO4 → Fe2(SO4)3 + 2NO (г) + Na2SO4 + 2H2O
Крім того, NaNO2 вступає (у кислому середовищі) у реакцію з органічними
ароматними амінами, утворюючи діазосполуки:
R-NH2 + NaNО2 + 2HCl → [R-N+≡N]Cl‾ + 2H2O + NaCl
Реакція діазотування органічних сполук проходить кількісно і широко
використовується в аналізі органічних сполук і лікарських препаратів, що
мають аміногрупу: стрептоциду, сульфацилу, норсульфазолу тощо. У
кислому середовищі NaNО2 також здатний кількісно вступати в реакцію
нітрозування вторинних амінів, утворюючи нітрозосполуки:
R2NH + HNO2 → R2–N–N=О + H2O

Нітрозоаміни потім можуть бути відновлені воднем до амінів або гідразинів,
відігнані і потім відтитровані кислотою або КІO3.
Титрантами в методі нітритометрії є 0,5 і 0,1 М розчини NaNO 2. Титр
розчину NaNO2 установлюють за вихідною речовиною: хімічно чистою
сульфаніловою кислотою, висушеною попередньо до постійної маси. При
цьому відбувається така реакція:
174
Наважку сульфанілової кислоти розчиняють у воді в присутності NaHCO 3
(утворюється водорозчинна сіль сульфанілової кислоти), додають НС1, КВr і
титрують робочим розчином NaNO2. Швидкість титрування повинна бути
уповільненою: спочатку 2мл за 1 хвилину, наприкінці титрування – 0,05мл
за 1 хвилину. Для прискорення взаємодії визначуваної речовини з NaNO 2 до
реакційної суміші додають КВr. Для визначення точної концентрації
робочого розчину NaNO2 можна також використати титрований розчин
КМnО4:
5NaNO2 + 2KMnO4 +ЗН2SO4 → 5NaNO3 + 2MnSO4 + ЗН2О + K2SO4
У нітритометрії застосовують зовнішні та внутрішні індикатори. В
якості зовнішнього індикатора використовують йодкрохмальний папір, який
наготовлюють із фільтрувального паперу, просоченого розчином KІ і
розчином крохмалю. Йодкрохмальний папір – зовнішній індикатор, у
реакційну суміш його занурювати не можна. У процесі титрування
періодично занурюють в аналізований розчин суху скляну паличку. Потім до
йодкрохмального папірця торкаються скляною паличкою, яка змочена
аналізованим розчином. До точки еквівалентності папірець не змінює
забарвлення. Після точки еквівалентності в розчині з'являється надлишок
NaNO2, який у кислому середовищі взаємодіє з KІ, що міститься в
йодкрохмальному папері, із виділенням І2:
2NaNО2 + 2KІ + 4HCl = 2NaCl + 2KCl + І2 + 2NO + 2Н2O
Йод, що виділився, забарвлює йодкрохмальний папір у синій колір.
Паралельно проводять контрольний дослід.
Як внутрішні індикатори у методі нітритометрії можуть бути
використані редокс-індикатори – тропеолін 00, або суміш тропеоліну 00 з
метиленовим синім. При застосуванні тропеоліну 00 забарвлення розчину
змінюється від червоного до жовтого, а при застосуванні суміші тропеоліну
00 з метиленовим синім забарвлення розчину змінюється від малинового до
синього.
2.10.2.1. Приготування та стандартизація розчину

натрій нітриту
175
Розчин натрій нітриту стандартизують за первинним стандартом
сульфаніловою кислотою. натрій нітрит взаємодіє з сульфаніловою кислотою
у кислому середовищі за таким рівнянням:
+
NH2 N N
+ NaNO2 + 2HCl Cl + NaCl + 2H2O
SO3H SO3H
M( ) = 173,2 г
fекв( )=1
Для приготування розчину натрій нітриту з молярною концентрацією
еквівалента 0,1 моль/л розчиняють 7,5 г натрій нітриту у воді у мірній колбі
місткістю 1000,0 мл і доводять об’єм розчину водою до позначки.
Приготування стандартного розчину сульфанілової кислоти. Масу
наважки сульфанілової кислоти, необхідну для приготування заданого об’єму
розчину, обчислюють за формулою:
m( )=V( )∙c( )∙М( ).
Для приготування розчину сульфанілової кислоти з молярною
концентрацією еквівалента 0,1 моль/л точну наважку (приблизно 2 г) двічі
перекристалізованої і висушеної при 120С сульфанілової кислоти кількісно
переносять у мірну колбу місткістю 100 мл, розчиняють у 20 мл 10 %
розчину натрій гідрогенкарбонату і об’єм рідини у колбі доводять водою до
позначки.
Стандартизація розчину натрій нітриту за розчином сульфанілової
кислоти. Приготованим розчином натрій нітриту заповнюють бюретку,
встановлюючи рівень “нуля” за нижнім меніском. У колбу для титрування
вносять піпеткою 10,0 мл розчину кислоти сульфанілової, додають 10 мл 2 н.
розчину кислоти хлоридної, 10 мл 10 % розчину калій броміду і 4 краплі
розчину тропеоліну 00. Суміш титрують 0,1 н. розчином натрій нітриту,
додаючи його на початку зі швидкістю 2 мл/хв., а в кінці титрування (за
0,5 мл до еквівалентної кількості) по 0,05 мл через хвилину до переходу
забарвлення розчину від червоного до жовтого.

стрептоциду
Стрептоцид (п-амінобензолсульфамід) взаємодіє з натрій нітритом за

таким рівнянням:
176
+
NH2 N N
+ NaNO2 + 2HCl Cl + NaCl + 2H2O
SO2-NH2 SO2-NH2
M( ) = 172,21 г
fекв ( )=1
Методика визначення. Приблизно 0,25 г (точна наважка) препарату

розводять у 10 мл води і 10 мл кислоти хлоридної розведеної, додають воду
до загального об’єму 80 мл, 1 г калій броміду і 4 краплі розчину
тропеоліну 00. Титрують 0,1 н. розчином натрій нітриту, додаючи його на
початку зі швидкістю 2 мл/хв., а в кінці титрування (за 0,5 мл до
еквівалентної кількості) по 0,05 мл/хв. до переходу забарвлення розчину від
червоного до жовтого.
Масову частку стрептоциду у препараті розраховують за формулою,
використовуючи у розрахунках молярну масу еквівалента стрептоциду
(172,21 г/моль).
2.10.3.1. Теоретичні питання
Сутність методів окисно-відновного титрування.

Класифікація методів окисно-відновного титрування.
Вимоги до реакцій в окисно-відновному титруванні.
Фіксування кінцевої точки титрування в методах окисно-відновного
титрування. Індикатори окисно-відновного титрування, їх класифікація.
Редокс-індикатори, їх характеристика.
Криві окисно-відновного титрування. Розрахунок редокс-потенціалів в
різні моменти титрування. Від чого залежить стрибок на кривій окисно-
відновного титрування?
Перманганатометричне титрування. Сутність і основне рівняння
методу.
Умови проведення перманганатометричного титрування. Титрант
методу. До яких продуктів відновлюється калій перманганат у кислому,
177
нейтральному та лужному середовищах? Чому дорівнює фактор
еквівалентності та молярна маса еквівалента в кожному випадку?
Спосіб приготування розчину калій перманганату. Які реакції
перебігають в свіжовиготовленому розчині калію перманганату? Первинні
стандарти методу і стандартизація розчину калій перманганат за щавлевою
кислотою.
Фіксування кінцевої точки титрування в перманганатометрії.
Визначення пероксиду водню. Окисно-відновна характеристика
пероксиду водню.
Визначення феруму(ІІ). Чому при визначенні феруму(ІІ) розчин
підкисляють сірчаною, а не хлоридною кислотою? Яка реакція перебігає у
присутності хлорид-іонів? Що являє собою та навіщо застосовується захисна
суміш Рейнгарда-Цимермана?
Визначення нітритів. Сутність реверсивного титрування.
Визначення солей кальцію, барію та інших індиферентних речовин.
Визначення окисників (калій дихромат).
Визначення органічних сполук (форміати).
Сутність методів йодиметрії та йодометрії. Які реакції лежать в основі
цих методів?
Способи фіксування кінцевої точки титрування при проведенні йоди-
та йодометричних визначень.
Титранти методів йоди- та йодометрії. Як готують стандартні розчини
йоду та тіосульфату натрію? Як їх стандартизують і зберігають? Чому розчин
тіосульфату натрію неможна стандартизувати одразу після приготування, як
змінюється його титр при зберіганні, за рахунок яких реакцій.
Які способи титрування використовують при йодиметричному
визначенні відновників? Чому не всі відновники можна відтитрувати прямим
способом?
Який спосіб титрування застосовують при визначенні окисників? Чому
їх не можна титрувати розчином йодиду калію?
Умови проведення йоди- та йодометричних визначень.
Застосування йоди- та йодометрії для визначення:
- відновників (оксид миш'яку(ІІІ), сульфат гідразину, формальдегід у
формаліні, сульфіти, меркаптани та ін.);
- окисників (пероксид водню, активний хлор в хлорному вапні,
активний хлор в хлораміні Б, мідь(ІІ), дихромат калію, бромат калію та ін.);
- ненасичених органічних сполук (аскорбінова кислота та ін.);
- ароматичних і гетероциклічних сполук (антипірин та ін.);
- мінеральних кислот;
- катіонів металів, що утворюють осади з хромат-іонами (барій,
стронцій, свинець).
Сутність методу броматометрії. Титрант методу, його стандартизація.
Індикатори методу броматометрії. Механізм дії незворотних
азоіндикаторів (метиловий оранжевий та метиловий червоний). Особливості
проведення броматометричного титрування з використанням азоіндикаторів.
178
Для чого в броматометрії проводять «холостий дослід»?
Сутність методу бромометрії. Титрант методу. Що таке бромат-
бромідна суміш? Як вона готується? В якому співвідношенні беруться
бромат калію та бромід калію? Способи фіксування KTT в бромометрії. Які
способи титрування застосовують в бромометрії?
Застосування броматометрії для визначення:
- відновників способом прямого титрування (оксид миш'яку (III),
сурма(ІІІ), сульфат гідразину, пероксид водню та ін.);
- окисників способом зворотного титрування (перманганат калію,
гіпохлорити та ін.). Застосування бромометрії для визначення:
- органічних сполук, здатних бромуватись (натрію саліцилат, фенол,
резорцин (м-діоксибензол), стрептоцид (п-амінобензолсульфаніламід),
анестезин (етиловий ефір п-амінобензойної кислоти), новокаїн
(діетиламіноетиловий ефір п-амінобензойної кислоти). 8-оксихінолін,
сульфанілова кислота, анілін);
- для аналізу катіонів металів, що осаджуються 8-оксихіноліном або
антраніловою кислотою (Al3+, Mg2+, Вa2+ та ін.).
Сутність нітритометрії, багатогранність властивостей нітриту натрію,
основні рівняння методу.
Титрант методу, спосіб його приготування та особливості
стандартизації. Який взаємозв'язок між обраним стандартом і наступним
використанням нітриту натрію в аналізі?
Стандартизація нітриту натрію за сульфаніловою кислотою. Умови
проведення реакції діазотування.
Способи фіксування КТТ. Зовнішні та внутрішні індикатори, механізм
їх дії.
Нітритометричне визначення відновників (Арсен(III) оксид, Стибій(ІІІ),
Станум (ІI), гідразин сульфат та ін.).
Нітритометричне визначення окисників (перманганат калію, дихромат
калію та ін.).
Нітритометричне визначення ароматичних амінів (новокаїн,
стрептоцид та ін.).

1. Титрантом методу перманганатометрії є 0,1 M розчин калій

перманганату, який готують як вторинний стандартний розчин. Точну
концентрацію калій перманганату встановлюють за:
А. Арсен(III) оксидом
Б. калій дихроматом.
В. натрій хлоридом.
179
Г. Сульфатною кислотою.
Д. калій гідроксидом.
2. Кількісний вміст водню пероксиду можна визначити безіндикаторним

методом:
А. Перманганатометрії.
Б. Броматометрії.
В. Йодометрії.
Г. Нітритометрії.
Д. Аргентометрії.
3. У методах титриметричного аналізу використовують реакції

окислення-відновлення; комплексоутворення; осадження; нейтралізації
тощо. Яку реакцію використовують при кількісному визначенні водню
пероксиду, використовуючи робочий розчин KMnO4?
А. Реакцію окислення-відновлення.
Б. Реакцію розчинення осаду СаСО3.
В. Реакцію осадження.
Г. Реакцію нейтралізації.
Д. Реакцію комплексоутворення.
4. У титриметричному аналізі використовують метод

перманганатометрії. Який робочий розчин (титрант) використовують у
методі перманганатометрії?
А. Розчин KMnO4.
Б. Розчин K2Cr2O7.
В. Розчин Na2S2O3.
Г. Розчин H2SO4.
Д. Розчин BaCl2.
5. Який робочий розчин використовують у методі, що називається

"нітритометрія"?
А. натрій нітрит.
Б. калій нітрат.
В. Магнію нітрит.
Г. Амонію нітрит.
Д. феруму(III) нітрат.
6. Який робочий розчин використовують у методі, що називається "хро-

матометрія"?
А. калій дихромат.
Б. Хрому(III) нітрат.
В. Хрому(III) сульфат.
Г. Хрому(III) хлорид.
Д. Хрому(III) бромід.
180
7. Який робочий розчин потрібно брати для йодометричного визначення
відновників?
А. Робочий розчин I2.
Б. Робочий розчин KMnO4
В. Робочий розчин Na2S2O3
Г. Робочий розчин K2Cr2O7
Д. Робочий розчин NaOH
8. Як обчислюється еквівалент в реакціях окиснення – відновлення?

А. Молярна маса ділиться на число електронів, що беруть участь
у реакції.
Б. Молярна маса ділиться на число йонів водню, що беруть
участь у реакції.
В. Молярна маса ділиться на число йонів гідроксилу, що беруть
участь у реакції.
Г. Молярна маса ділиться на добуток ступеня окислення металу
на число атомів металу.
Д. Молярна маса ділиться на валентність металу.
9. Найчастіше вміст первинних та вторинних ароматичних амінів в
лікарських засобах знаходять за методом:
А. Нітритометрії.
Б. Церметрії.
В. Броматометрії.
Г. Нейтралізації.
Д. Комплексометрії.
10. Вміст фенолів можна визначити, застосовуючи такий метод:

А. Броматометрію.
Б. Дихроматометрію.
В. Відгонки.
Г. Перманганатометрію.
Д. Аскорбінометрію.
2.10.3.3. Зразок білетів контрольної роботи

змістового модуля 5
Білет № 1
1. Який робочий розчин використовують у перманганатометрії? Як
його стандартизують? Назвати приклади первинних стандартів для
перманганатометрії. Як визначають КТТ? Які речовини можна визначати цим
методом? Варіанти титриметричних визначень (титрування окремих
наважок, титрування аліквотних проб).
2. Користуючись даними з таблиці стандартних окисно-відновних
181
потенціалів:
MnO4ˉ + 8H+ + 5еˉ ⇄ Mn2+ + 4H2O Eº = +1,507B;
NO3ˉ + 2H+ + 2еˉ⇄ NO2‾ + H 2 O Eº = +0,94B.
написати рівняння реакції KMnO4 у кислому середовищі з NaNO 2 (в йонному
та молекулярному вигляді). Визначити фактор еквівалентності для KMnO4, а
також для NaNO2.
3. Для аналізу взяли 20мл розчину H 2O2 і протитрували у кислому
середовищі робочим розчином KMnO4 до появи рожевого забарвлення. На
титрування було витрачено 21,46мл робочого розчину (титранту) KMnO 4, с(
KMnO4) = 0,05482моль/л. Визначити масову концентрацію H 2O2 у розчині, а
також титр розчину KMnO4 за H2O2.
4. Розрахувати наважку Na2S2O3∙5H2O для приготування 500мл розчину
з с(Na2S2O3) = 0,1моль/л, М(Na2S2O3∙5H2O) = 248,19г/моль.
5. За попередніми даними технічний препарат містить приблизно 25%
K2SO3. Вирахувати оптимальну наважку такого препарату для
перманганатометричного визначення точного вмісту в ньому K2SO3.
Методика перманганатометричного визначення: наважку препарату
розчиняють у воді в мірній колбі на 250мл. Відбирають піпеткою 10мл
виготовленого розчину, підкислюють розчином H2SO4 і титрують робочим
розчином KMnO4, c( KMnO4) = 0,05 моль/л. Об’єм титранта має бути в
межах інтервалу від 10мл до 20мл. Фактор еквівалентності для K 2SO3
дорівнює ½. M(K2SO3) = 158,26 г/моль.
Білет № 2
1 Метод нітритометрії. Основні рівняння методу. Які речовини можна
визначати цим методом? Навести приклади. Титрант методу, спосіб його
приготування та особливості стандартизації. Варіанти титриметричних
визначень (титрування окремих наважок, титрування аліквотних проб).
2. Користуючись даними з таблиці стандартних окисно-відновних
потенціалів:
Cr2O72ˉ + 14H+ + 6еˉ ⇄ 2Cr3+ + 7H2O Eº = +1,330B;
Н2О2 + 2H+ + 2еˉ ⇄ 2H2O Eº = +1,776B.
написати рівняння реакції H2O2 з Сг2(SO4)3 (в йонному та молекулярному
вигляді). Визначити фактор еквівалентності для H2O2 , а також для Сг2(SO4)3.
3. Для аналізу взяли 10 г препарату, що містив Н 2О2, розчинили у воді в
мірній колбі місткістю 100мл, об’єм розчину довели водою до кільцевої
позначки і перемішали. За допомогою піпетки 5мл одержаного розчину
перенесли у конічну колбу, додали ≈10мл розчину Н2SO4 і протитрували
робочим розчином KMnO4 до появи рожевого забарвлення. На титрування
витратили 24,25мл робочого розчину (титранту), с( KMnO4) =0,0245 моль/л.
Визначити масову частку Н2О2 в препараті, а також титр робочого розчину
KMnO4 за Н2О2.
4. Розрахувати наважку KMnO4 для приготування 500мл розчину з
с(1/5KMnO4) = 0,05моль/л, М(KMnO4) = 158г/моль.
182
5. Вирахувати оптимальну наважку технічного препарату, що містить
сульфіт калію K2SO3, для перманганатометричного визначення точного
вмісту K2SO3. Препарат за попередніми даними містить приблизно 80%
K2SO3. Методика перманганатометричного визначення: наважку препарату
розчиняють у воді в мірній колбі на 500мл. Відбирають піпеткою 20мл
виготовленого розчину, підкислюють розчином H2SO4 і титрують робочим
розчином KMnO4, c( KMnO4) = 0,05 моль/л. Об’єм титранта має бути в
межах інтервалу від 10мл до 20мл. Фактор еквівалентності для K 2SO3
дорівнює ½. M(K2SO3) = 158,26 г/моль.
2.11.1. Осаджувальне титрування.
Вимоги до реакцій, які застосовуються в осаджувальному титруванні.

Класифікація методів осаджувального титрування.
Способи визначення кінцевої точки титрування. Індикатори методу
осаджувального титрування (осаджувальні, абсорбційні, металохромні).
Механізм дії індикаторів. Умови застосування та вибір адсорбційних
індикаторів.
Арґентометричне титрування. Сутність методу. Титранти методу, їх
приготування та стандартизація. Різновиди аргентометрії.
Метод Мора: спосіб титрування, титрант методу, індикатор методу,
рівняння реакцій, можливості методу.
В якому середовищі проводять визначення за методом Мора
(обґрунтувати)?
Які з йонів – Cl‾, Br‾, I‾, SCN‾, Ag+ – можна визначити титруванням за
методом Мора? Вибір обґрунтувати.
Чи можливо визначати методом Мора хлорид-іони та бромід-іони в
солях, що гідролізуються?
Метод Фольгарда: спосіб титрування, титранти метода, індикатор
метода, рівняння реакцій, можливості метода.
Чому титрування за методом Фольгарда проводять у кислому
середовищі? Якою кислотою створюється середовище і чому?
Особливості визначення хлорид- і йодид-іонів за методом Фольгарда.
Метод Фаянса-Фішера-Ходакова: спосіб титрування, титрант методу,
індикатори методу, рівняння реакцій, можливості методу.
З яким індикатором і за якого значенні рН проводять визначення
хлорид-іонів за методом Фаянса-Фішера-Ходакова?
З яким індикатором і за якого значенні рН проводять визначення йодид-
183
іонів і бромід-іонів за методом Фаянса-Фішера-Ходакова? Відповідь
обґрунтуйте.
Меркурометричне титрування. Сутність методу. Титрант методу,
його приготування, стандартизація. Можливості методу.
Індикатор методу меркурометрії. Механізм дії ферумотіоціанатного
індикатора при меркурометричному визначенні галогенідів. Роль «сліпого
досліду».
Застосування в аналізі методів осаджувального титрування:
– підберіть методи та умови кількісного визначення наступних солей:
NH4CI, KI, AlCl3. CuCl2, CoBr2, KSCN, FeCl3, NaCl;
– підберіть методи та умови визначення галогенід-іонів в наступних
сумішах: NaCl + Na2S2O3, KBr + K3PO4, KBr + Na2CO3;
– запропонуйте методи визначення кожного з галогенід-іонів при їх
сумісній присутності: а) I‾ + Br‾, б) I‾ + Сl‾.
2.11.1.2. Теоретичні основи осаджувального

Методи титриметричного аналізу, в яких застосовують реакції

утворення осадів (наприклад AgCl) із визначуваними речовинами,
називаються методами осаджувального титрування.
У більшості випадків методи осаджувального титрування
класифікують за назвою титранту, який використовують для титрування.
Найбільше застосування знайшли такі види осаджувального титрування:
1. арґентометричне титрування, титрант – розчин AgNO3;
2. тіоціанатометричне (роданометричне) титрування, титрант ― розчин
амоній роданіду NН4SCN;
3. меркурометричне титрування, титрант ― розчин Hg2(NO3)2;
4. сульфатометричне титрування, титрант ― розчин BaCl2 або розчин
H2SO4 (у випадках кількісного визначення солей барію)
На відміну від якісного аналізу, де широко використовують реакції
утворення осадів навіть малорозчинних речовин (наприклад, PbCl 2, CaSO4), у
методах осаджувального титрування застосовують лише ті реакції, в яких
утворюються практично нерозчинні осади (добуток розчинності для
бінарного електроліту повинен бути меншим, ніж ),
наприклад:
– аргентометричне титрування застосовують для аналізу таких солей:
 хлоридів, ДР(AgCl) = 1,8∙10-10;
 бромідів, ДР(AgBr)= 4,9∙10-13;
 йодидів, ДР(AgІ) = 1∙10-16;
 ціанідів, ДР(AgCN) =7∙10-15;
 тіоціанатів (роданідів), ДР(AgSCN) = 1∙10-12;
– у меркурометричному титруванні осаджують галогеніди Меркурію (I):
184
Hg2Cl2 (ДР = 1,3∙10-18) і Hg2I2 (ДР = 4,5∙10-29);
– сульфатометричне титрування використовує утворення осаду BaSО 4
(ДР = 1,08∙10-10).
Для реакції осадження мають бути відомі способи визначення кінця
титрування (точки еквівалентності), наприклад, індикатори.
Визначення кінцевої точки титрування
У методах осаджувального титрування для визначення кінця титрування
використовують:
 індикатори, які змінюють забарвлення розчину протягом
титрування за умови появи у розчині невеликого надлишку титранту або
практично повного осадження визначуваної речовини з розчину, що
титрується;
 вимірювання у процесі титрування фізико-хімічної
властивості розчину (електропровідності, окисно-відновного потенціалу,
оптичної густини, розсіювання світла частками осаду тощо) за допомогою
відповідних приладів.
Способи визначення кінця титрування будуть розглянуті далі на
прикладі методів аргентометрії.

1. Хіміку-аналітику необхідно визначити кількісний вміст хлоридної кислоти
в суміші, яка містить також нітратну кислоту. Який титриметричний метод
аналізу він може використати?
Аргентометрію.
Йодометрію.
Комплексонометрію.
Кислотно-основне титрування.
Перманганатометрію.
2. Досліджуваний препарат містить калію нітрат і калію хлорид.
Запропонуйте метод кількісного визначення калій хлориду.
Аргентометрія.
Нітритометрія.
Перманганатометрія.
Йодиметрія.
Йодхлориметрія.
3. Для визначення масової частки натрій хлориду в фізіологічному
розчині хімік-аналітик застосував метод Мора, титрантом якого є:
арґентум нітрат.
амоній тіоціанат.
меркурій (І) нітрат.
185
меркурій (ІІ) нітрат.
4. Виберіть індикатор для арґентометричного визначення хлорид-іонів
методом Мора.
Калій хромат.
Дифенілкарбазон.
Еозин.
Флюоресцеїн.
Метиловий червоний.
5. Для визначення масової частки натрію хлориду в лікарському
препараті використовують метод Фаянса-Ходакова. Титрування проводять у
присутності розчину індикатора:
флуоресцеїну.
метилового червоного .
калію хромату.
амонію феруму (III) сульфату .
фенолфталеїну.
6. Для стандартизації розчину титранту Арґентум нітрату в методі
Мора використовують розчин:
натрій карбонату
калій дихромату
натрій тетраборату
натрій оксалату
7. Визначення галогенід-іонів по методу Фольгарда необхідно
проводити:
в азотнокислому середовищі
в оцтовокислому середовищі
у нейтральному середовищі
у слабколужному середовищі
у сильнолужному середовищі
8. Оберіть відповідний індикатор для фіксування кінцевої точки

титрування в методі Мора:
калій хромат
метиловий червоний
фенолфталеїн
крохмаль
метиловий синій
9. Який первинний стандарт застосовують для стандартизації робочого

розчину меркурій(І) нітрату?
натрій хлорид
натрій бромід
натрій сульфат
натрій гідроксид
186
натрій дихромат
10. При визначенні натрій хлориду за методом Фольгарда
застосовують:
Зворотне титрування (аргентометрія).
Пряме титрування (аргентометрія).
Титрування замісника
Зворотне титрування (меркурометрія)
Пряме титрування (меркурометрія)
11. Який індикатор відносяться до адсорбційних індикаторів:

Еозин
Фенолфталеїн
Сульфосаліцилова кислота
Метилоранж
Еріохром чорний Т
12. Залізо-амонійний галун як індикатор використовують:
В аргентометрії, метод Фольгарда.
В аргентометрії, метод Мора.
В алкаліметрії.
В ацидиметрії.
У комплексонометрії.
13. Який індикатор застосовують у методі Фаянса-Ходакова при

визначенні натрій йодиду?
Еозин.
Метилоранж.
Дифенілкарбазон.
Хромат калію.
Залізо-амонійні галун.
13. Оберіть метод аналізу, яким можна визначити у розчині сумарну

кількість молів еквівалента кальцій хлориду та натрій броміду:
аргентометрія
ацидиметрія
комплексонометрія
перманганатометрія
алкаліметрія
14. Один з методів арґентометричного титрування передбачає зворотне

титрування. У зворотному титруванні використовують:
два титранти.
один титрант.
три титранти.
лише індикатор калій хромат.
соляну кислоту.
187
15. У випадках використання арґентометричного титрування:
утворюється осад.
утворюється соляна кислота.
відбувається реакція нейтралізації.
відбувається розчинення осаду.
змінюється red/ox потенціал
2.11.2. Меркурометрія
Меркурометричний метод заснований на взаємодії розчинів хлоридів чи

йодидів з робочим розчином нітрату Меркурію(I) Hg2(NO3)2:
2Cl‾ + Hg22+ = Hg2Cl2↓; ДР(Hg2Cl2) = 1,3∙10-14
Як титрант у методі застосовують розчин Hg 2(NO3)2, який готують із
меркурій(I) нітрату, розчиняючи його в розведеній HNO 3. У меркурій(I)
нітраті може знаходитися домішка меркурій(II) нітрату. Для відновлення Hg 2+
у розчин додають трохи металічної ртуті, збовтують і залишають на добу.
При цьому відбувається практично повне відновлення меркурію(ІІ) до
меркурію(І) металічною ртуттю:
Hg2+ + Hg = Hg22+.
Титр приготовленого розчину Hg2(NО3)2 установлюють за розчином
хімічно чистого хлориду натрій .
Індикатори методу:
– розчин ферум (III) роданіду (тіоціанату)
– дифенілкарбазон.
ферум (III) роданід (тіоціанат) одержують безпосередньо в розчині
галогеніду, що титрується, додаючи до нього 1мл 0,05 н. NH 4SCN і 2 мл
концентрованого розчину Fe(NО3)3. З'являється червоне забарвлення
внаслідок утворення комплексного йона [Fe(SCN)]2+. Червоне забарвлення
аналізованого розчину не зникає під час титрування, поки в ньому
знаходиться надлишок йонів галогеніду. Після точки еквівалентності
надлишкова крапля титранту Hg2(NO3)2 реагує з червоними комплексними
йонами [Fe(SCN)]2+, утворюючи безбарвні продукти реакції:
Hg22++ 2[Fe(SCN)]2+ = 2Fe3+ + Hg2(SCN)2↓
Отже, у кінці титрування зникає червоне забарвлення, суміш у колбі
біліє.
Перед титруванням проводять контрольний дослід, визначаючи об’єм
робочого розчину (титранту), який викликає знебарвлення червоного розчину
індикатора. Потім проводять кількісне визначення, віднімаючи від об’єму
робочого розчину, який витратили на титрування, об’єм титранту з
контрольного досліду.
Дифенілкарбазон, який у вигляді 1 – 2%-ного спиртового розчину
використовується як індикатор у меркурометрії, має таку формулу:
188
Розчин дифенілкарбазону (2 – 3 краплі) додають до розчину галогеніду,
що титрується, перед закінченням титрування. У точці еквівалентності
з'являється осад інтенсивно-синього кольору.
Дифенілкарбазон вважають адсорбційним індикатором. Він дозволяє
проводити визначення галогенідів, солей Меркурію(I) у сильнокислому
середовищі. Цей індикатор придатний для титрування мутних і забарвлених
розчинів.
Переваги та недоліки методу порівняно з аргентометрією.
Меркурометрія використовує меркурій(I) нітрат, який дешевший, ніж
аргентум нітрат. Метод має більшу чутливість, ніж аргентометрія. Істотним
недоліком цього методу є використання дуже токсичної солі Меркурію.
Тому для застосування меркурометричного титрування лабораторія повинна
мати спеціальне обладнання, яке запобігає попаданню сполук Меркурію в
навколишнє середовище, а персонал систематично проходити медичний
огляд.
2.11.3. Аргентометрія
2.11.3.1. Класифікація методів аргентометрії
В аргентометрії як титрант використовують розчин AgNO3 з молярною

концентрацією еквівалента від 0,01 до 0,1 моль/л. Визначувані речовини ―
розчинні у воді хлориди, броміди, йодиди, тіоціанати (роданіди) тощо.
Арґентометричними методами аналізують хімічні реактиви, природні і стічні
води, харчові продукти, лікарські препарати тощо. За допомогою того ж
титранту методом заміщення визначають галогеновмісні органічні сполуки.
Відомі також арґентометричні методи визначення карбонових кислот, а
також деяких органічних речовин, що містять фосфор чи сірку.
Арґентум нітрат в розчині може відновлюватися домішками органічних
речовин, а також розкладатись під дією світла. Тому приготовлений розчин
AgNO3 стандартизують за первинним стандартом – попередньо
перекристалізованим і висушеним натрій хлоридом. Стандартизований
розчин AgNO3 зберігають у склянці темного скла в захищеному від світла
місці.
Способи визначення кінцевої точки титрування (к.т.т.). В
аргентометрії, як і в осаджувальному титруванні в цілому, використовують
індикатори різного типу:
 осаджувальні;
 металохромні;
 адсорбційні.
Різні методи аргентометрії називаються за прізвищами вчених, які
запропонували відповідні методи контролю к.т.т. (кінцевої точки
титрування):
189
а) метод Мора (Мор запропонував використовувати осаджувальний
індикатор калій хромат, який утворює з надлишковою краплею титранту
(AgNO3) червоний осад Арґентум хромату);
б) метод Фольгарда (Фольгард запропонував як індикатор – розчин
залізоамонійного галуну NH4Fe(SO4)2 · 12Н2O, а також метод зворотного
титрування з використанням тиранту-1 – стандартного розчину AgNO3,
титранту-2 – стандартного розчину амоній тіоціанату (роданіду), який
утворює з індикатором червоний тіоціанатний комплекс Феруму(III) від
додавання зайвої краплі титранту);
в) метод Фаянса (заснований на застосуванні адсорбційних
індикаторів ― флуоресцеїну, еозину).
Детальне пояснення дії кожного з названих типів індикаторів наведено у
відповідних методах аргентометрії.
2.11.3.2. Метод Мора
Метод Мора призначений для визначення хлоридів і бромідів. Індикатор

(калій хромат) з арґентум нітратом утворює цегляно-червоний осад арґентум
хромату Ag2CrО4:
K2CrO4 + 2AgNO3  Ag2CrO4↓ + 2KNO3
Індикатор K2CrO4 застосовують у вигляді 5%-ного розчину. При
титруванні хлоридів і бромідів утворюється білий осад AgCl або жовтувато-
білий осад AgBr. У присутності галогенід-іонів осад Ag 2CrO4 не утворюється,
тому що його розчинність (1∙10-4моль/л) більша, ніж розчинність AgCl
(1,25∙10-5моль/л) і AgBr (7,94∙10-7моль/л). Отже, у процесі титруванні з
розчину спочатку випадає осад галогену срібла. Після практично повного
осадження AgCl або AgBr у розчині з'являється надлишок AgNO 3, який
взаємодіє з К2СrO4, утворюючи цегляно-червоний осад Ag2СrО4. При цьому
осади забарвлюються у рожевий колір. Метод Mopa можна використовувати
тільки в нейтральному або слабколужному середовищі (рН = 7 – 10). У
кислому середовищі К2СrO4 перетворюється в К2Сr2O7, який не має
індикаторних властивостей внаслідок високої розчинності Ag2Cr2O7.
2K2СrO4 + Н2SO4 = K2Сr2O7 + Н2О + K2SO4.
У сильно лужному середовищі нітрат срібла перетворюється в Ag 2O, що
має чорний колір:
AgNO3 + NaOH = NaNO3 + AgOH↓;
2AgOH = Ag2O↓ + Н2О
Визначенню хлоридів і бромідів за методом Мора заважають катіони
Ва , Bi3+ тощо, які утворюють осади з К2СrО4. Арґентометричному
2+
титруванню також заважає NH3, який утворює міцні комплексні сполуки із

солями срібла.
Методом Мора не можна визначати йодиди і тіоціанати (роданіди), бо
осади AgІ і AgSCN, що утворюються у процесі титрування, здатні
адсорбувати із розчину індикатор – хромат калій К 2СrО4. Тому рожеве
забарвлення з'являється раніше від точки еквівалентності, що приводить до
190
помилкових результатів.
При виконанні аналізу за методом Мора до аналізованого розчину
додають як індикатор ≈0,5мл 5%-ного розчину К2СrО4 і титрують робочим
розчином AgNO3. На початку титрування індикатор (К2СrО4) забарвлює
розчин, що титрується, у блідо-жовтий колір. При досягненні точки
еквівалентності розчин над осадом і осад набувають рожевого кольору.
Методом Мора проводять кількісне визначення в лікарських засобах
NaCl, NaBr, КС1, КВr тощо.
2.11.3.3. Метод Фаянса
У методі Фаянса застосовують адсорбційні індикатори – флюоресцеїн

або еозин (тетрабромфлюоресцеїн) (Рис. 2.6). Методом Фаянса визначають
частіше усього йодиди: KI, NaІ тощо, які неможливо проаналізувати методом
Мора, а також хлориди і броміди.
флюоресцеїн еозин
(тетрабромфлюоресцеїн)
Рис.2.6.. Адсорбційні індикатори
Флюоресцеїн – жовтувато-червоний порошок, розчинний в органічних
розчинниках і у водному розчині NaOH. Застосовують флюоресцеїн у вигляді
0,1 – 0,2%-ного розчину в спирті як індикатор при титруванні хлоридів
розчинами AgNO3. На початку титрування розчин має жовто-зелене
забарвлення, у точці еквівалентності осад AgCl набуває яскраво-рожевого
кольору внаслідок адсорбції осадом молекул флюоресцеїну.
Еозин застосовують у вигляді еозинату натрій – червоного
кристалічного порошку, розчинного у воді. Для визначення точки
еквівалентності при титруванні бромідів і йодидів розчином AgNO 3
застосовують 0,5%-ний водний розчин індикатора. У точці еквівалентності
забарвлення осаду з жовтого стає рожевим.
Флюоресцеїн та еозин являють собою кислоти. Позначимо умовно
формулу флюоресцеїну чи еозину так: HInd. При дисоціації молекули
розпадаються на йони H+ і Ind‾:
HInd H+ + Ind‾.
При титруванні, наприклад бромідів розчином AgNO3, утворюється осад
AgBr, який за правилом Панета – Фаянса адсорбує з розчину близькі за
властивостями йони. До точки еквівалентності частинки осаду AgBr
адсорбують із розчину йони Br‾, що знаходяться в розчині, і набувають
191
негативного заряду. йони Ind‾, маючи також негативний заряд,
відштовхуються від частинок осаду AgBr, що мають негативний заряд. При
досягненні точки еквівалентності практично всі йони Br‾ переходять в осад
AgBr, а при додаванні надлишкової краплі робочого розчину AgNO 3 у
розчині з'являються йони Аg+. Частинки осаду AgBr за правилом Панета –
Фаянса адсорбують йони Аg+ і набувають позитивного заряду. Позитивно
заряджені частинки осаду AgBr притягують негативно заряджені аніони
індикатора Ind‾ і забарвлюють осад у рожевий колір.
Еозин не можна застосовувати в якості адсорбційного індикатора при
титруванні хлоридів тому, що аніони еозину адсорбуються на частинках
осаду AgCl разом з йонами С1‾, і з початку титрування осад відразу набуває
рожевого кольору. Еозин використовують як адсорбційний індикатор при
титруванні тільки бромідів, йодидів і тіоціанатів, де таке явище не
спостерігається. Титрування за методом Фаянса проводять у нейтральному
або слабокислому середовищі. У лужному середовищі вести аналіз не можна
внаслідок утворення перетворення AgNО3 в Ag2O.
При виконанні титрування по методу Фаянса до аналізованого розчину
(KI, NaІ, КBr тощо) додають 1 - 2мл розведеної оцтової кислоти, 5 крапель
0,1%-ного розчину еозинату натрій і титрують робочим розчином AgNО3 до
рожевого забарвлення осаду.
2.11.3.4. Метод Фольгарда (тіоціанатометрія)
У методі Фольгарда (тіоціанатометрії) як титрант використовують

розчин NH4SCN. Титр розчину NH4SCN установлюють за стандартним
розчином AgNO3. При титруванні проходить реакція:
AgNО3 + NH4SCN = AgSCN↓ + NH4NO3.
Індикатором у методі Фольгарда служить насичений розчин
залізоамонійного галуну (NH4)Fe(SO4)2∙12H2O або іншої солі феруму (III),
наприклад, Fe(NО3)3. Для запобігання гідролізу розчин солі феруму(ІІІ)
підкислюють азотною кислотою. При титруванні AgNО3 розчином NH4SCN у
присутності індикатора спочатку з'являється білий осад AgSCN. Після точки
еквівалентності надлишкова крапля титранту NH4SCN забарвлює розчин у
червоний колір внаслідок утворення забарвлених комплексних йонів
[Fe(SCN)]2+:
Fe3++SCN‾ = [Fe(SCN)]2+.
Червоний колір [Fe(SCN)]2+ помітний навіть при концентрації
6,4∙10‾6моль/л.
На відміну від титрування за методом Мора, титрування за методом
Фольгарда треба проводити у кислому середовищі (умова стійкості солі
феруму(III) та забарвленого комплексу [Fe(SCN)]2+). Титруванню не
заважають йони Ва2+ Вi3+, Рb2+ тощо, які не реагують з йонами SCN‾.
Методом Фольгарда визначають галогеніди і тіоціанати. У цьому
випадку використовують зворотне титрування: наважку речовини
192
(наприклад, NaCl) розчиняють у воді (~20 мл); додають точний об’єм
(40 – 50мл) розчину AgNO3 з точно відомою молярною концентрацією і 2мл
розчину індикатора (насичений розчин залізоамонійного галуну). При цьому
відбувається реакція між NaCl і AgNO3:
AgNO3 + NaCl = AgCl↓ + NaNO3.
Частина AgNO3 витрачається на цю реакцію, а решта (надлишок)
залишається в розчині. Надлишок AgNO3 титрують робочим розчином
NH4SCN
Ag+ + SCN‾ = AgSCN↓
до появи червоного забарвлення:
Fe3+ + SCN‾ = [Fe(SCN)]2+
Порядок додавання розчинів AgNO3 і насиченого розчину
залізоамонійного галуну необхідно чітко виконувати при визначенні йодидів:
індикатор додають після додавання розчину AgNO 3 і повного осадження
йонів I‾. Присутність у розчині ЙОНів I‾ може перешкоджати точному
визначенню кінця титрування через виділення молекулярного йоду I2, який
може утворитись при взаємодії Fe3+ з йонами I‾:
2Fe3+ + 6I‾ = 2Fe2+ + 3I2.
У фармацевтичній практиці метод Фольгарда застосовують для
кількісного визначення AgNО3. Точну наважку препарату розчиняють у воді
(~20 мл), додають невелику кількість розведеної азотної кислоти, 2 мл
насиченого розчину залізоамонійного галуну і титрують робочим розчином
NH4SCN до появи червоного забарвлення.
2.11.4.1. Визначення масової концентрації натрій

хлориду у фізіологічному розчині методом
Фольгарда
Метод Фольгарда базується на таких реакціях:

1. До аналізованого розчину NaСl додають надлишок розчину AgNО 3
(точно відомий об’єм розчину AgNО3 з точно відомою концентрацією):
NaСl + AgNО3 = AgCl↓ + NaNО3.
2. Надлишок AgNО3, що не прореагував з NaСl, титрують робочим
розчином NH4SCN:
AgNO3 + NH4SCN = AgSCN↓ + NH4NO3.
Індикатором у методі Фольгарда служить підкислений азотною
кислотою концентрований розчин залізоамонійного галуну
NH4Fe(SO4)2∙12H2O або іншої солі Феруму(III), наприклад, Fe(NО3)3. При
титруванні AgNО3 розчином NH4SCN у присутності індикатора спочатку
утворюється білий осад AgSCN. Після точки еквівалентності надлишкова
крапля розчину NH4SCN реагує з йонами Феруму(III), утворюючи
193
комплексні йони [Fe(SCN)]2+, які забарвлюють розчин в червоний колір:
Fe3++SCN‾ = [Fe(SCN)]2+.
Червоний колір комплексних йонів [Fe(SCN)]2+ помітний навіть при
концентрації 6,4∙10-6моль/л. Титрування в методі Фольгарда на відміну від
методу Мора можна проводити у кислому середовищі, бо комплексні йони
[Fe(SCN)]2+ стійкі в кислому середовищі. Титруванню не заважають йони
Ва2+ Вi3+, Рb2+ та ін., які не реагують з йонами SCN‾. В аналітичній практиці
методом Фольгарда проводять кількісне визначення йонів Ag +. Цим методом
також визначають галогеніди і тіоціанати. У цьому випадку використовують
зворотне титрування. До розчину визначуваної речовини додають точний
об’єм розчину AgNО3 з точною відомою концентрацією (у надлишку), а
надлишок AgNО3 титрують робочим розчином NH4SCN.
Хід роботи
Так як у лабораторії використовують розбавлений розчин AgNО3 з
молярною концентрацією 0,01 ― 0,02моль/л, то фізіологічний розчин
попередньо потрібно розбавити у 10 разів, наприклад, 25мл фізіологічного
розчину переносять у мірну колбу на 250мл, розводять водою до кільцевої
позначки і перемішують.
У конічну колбу переносять піпеткою 10мл розбавленого фізіологічного
розчину, додають піпеткою 25мл розчину AgNО 3 з молярною концентрацією
0,02моль/л і збовтують до утворення грудочок осаду AgCl. Для кращої
коагуляції осаду і одержання чіткого переходу забарвлення індикатора у
колбу додають ≈0,5 – 1мл органічного розчинника, наприклад толуолу. Для
попередження реакції гідролізу солі феруму у колбу додають 5 – 10 крапель
розчину нітратної кислоти. Як індикатор додають ≈1мл розчину залізо-
амонійного галуну NH4Fe(SO4)2. Потім титрують отриману суміш робочим
розчином NH4SCN до появи червоного забарвлення розчину. Визначення
повторюють доти, поки результати трьох титрувань будуть розходитися не
більш ніж на 0,05мл.
Складаємо схему розведення, яка показує, скільки мілілітрів із
початкового фізіологічного розчину перейшло у пробу для титрування у
результаті розведення:
.
Отже, у результаті розведення початкового фізіологічного розчину у
мірній колбі місткістю 250мл до конічної колби для титрування перейшло
лише 1,00 мл початкового фізіологічного розчину.
Записуємо числові дані концентрації робочого розчину c(NH 4SCN) та
194
c(NH4SCN) = моль/л; c (AgNO3) = моль/л
v1(NH4SCN) = ; v2(NH4SCN) = ; v3(NH4SCN) =
vсеред(NH4SCN) =
Розраховуємо масу NaCl в аліквотній пробі, яку було відтитровано, а
потім масову частку NaCl у початковому фізіологічному розчині:
.
2.12. Заняття 12
2.12.1. Комплексиметричне титрування
1. Комплексиметричне титрування. Сутність методу. Вимоги до реакцій в

комплексиметричному титруванні.
2. Комплексонометрія. Комплексони, що застосовуються в
титриметричному аналізі, їх властивості.
3. Криві комплексонометричного титрування. Як залежить стрибок
титрування від констант стійкості комплексної сполуки, рН середовища?
4. Робочі розчини комплексонометрії. Приготування та стандартизація
робочого розчину трилону Б.
5. Фіксування KTT в комплексонометрії. Металохромні індикатори,
механізм їх дії та вимоги, що висувають до них.
6. Описати властивості та застосування металохромних індикаторів:
еріохрому чорного Т, мурексиду, ксиленолового оранжевого.
7.
2.12.1.2. Теоретичні основи комплексиметричного
Реакції комплексоутворення в титриметричному аналізі застосовують

майже так само часто, як реакції нейтралізації. Такий метод аналізу
називають комплексиметрією. До розчину, що містить катіони
визначуваного металу, поступово додають титрант, що містить придатні
ліганди.
Реакції комплексоутворення за участю моно- або бідентатних лігандів
використовують для титрування. Наведемо такі приклади
комплексиметричного титрування з монодентатними лігандами.
Меркуриметрія. Титрант – Меркурій(ІІ) нітрат Hg(NO3)2. (Порівняйте з
меркурометрією, де титрантом є меркурій(І) нітрат Hg 2(NO3)2.) Меркурій(ІІ)
195
нітратом можна титрувати речовини, що містять у своєму складі аніони Cl –,
Br–, I–, CN–, SCN–. Можливе титрування навіть сильно розведених розчинів.
Як індикатор найчастіше використовують дифенілкарбазон, що утворює
з надлишковою краплею титранту синьо-фіолетову комплексну сполуку.
Фторидометрія. Титрант – NаF; визначувані речовини – катіони Al 3+,
Zr4+, Th4+, Ca2+. Індикатори – речовини, що утворюють забарвлені сполуки з
катіонами металів, наприклад алізарин. У к.т.т. (кінцевій точці титрування)
розчин знебарвлюється.
Ціанідометрія. Титрант – КCN; визначувані речовини – катіони Co 2+,
Ni2+, Zn2+ тощо. Індикатор – суспензія AgI, що розчиняється при додаванні
зайвої краплі титранту КCN, бо утворюється розчинний ціанідний комплекс
срібла K[Ag(CN)2].
Більш ефективними титрантами, що утворюють комплексні сполуки, є
полідентатні ліганди. Найчастіше застосовують так звані комплексони ―
поліамінокарбонові кислоти або їх солі.
Титриметричні методи, в яких використовують комплексони як
титранти, назвали комплексонометрія.
2.12.2. Комплексонометрія
Деякі поліамінокарбонові кислоти (комплексони) утворюють із

катіонами металів стійкі комплексні сполуки. Відомі такі комплексони:
 комплексон I, (нітрилотриоцтова кислота);
 комплексон II, (етилендиамінтетраоцтова кислота);
 комплексон III, (динатрієва сіль етилендиамінтетраоцтової
кислоти). Ця сполука має торгову назву "трилон Б":
Найбільше застосування знайшов комплексон III ― динатрієва сіль
етилендиамінтетраоцтової кислоти (скорочено – ЕДТА).
Органічну частину молекули трилону Б, яка обведена жирною лінією

позначають літерою L або літерою Y:
Тоді спрощену хімічну формулу трилону Б записують так: Na 2H2L або

196
Na2H2Y.
Трилон Б – сіль чотирьохосновної кислоти H 4L, що містить 4 катіони
водню, у розчині дисоціює за 4 стадіями:
H4L H+ + H3L‾;
H3L‾ H+ + H2L2‾;
H2L2‾ H+ + HL3‾;
HL3‾ H+ + L4‾
За першими двома стадіями дисоціація проходить у значній мірі (pK 1 =
2,07, рК2 = 2,75). По третій і четвертій стадіям ЕДТА дисоціює набагато
менше (рК3 = 6,24, рК4 = 10,34). Тому ЕДТА в кислому середовищі (рН 4 - 5)
частково дисоціює і знаходиться у стані йонів H 2L2‾. У слабколужному
середовищі (рН 8 - 9) йони H2L2‾ перетворюються в йони HL3‾, а в
сильнолужному середовищі (рН > 12) ― в йони L4‾.
Трилон Б реагує в розчинах із багатьма катіонами. Утворюються стійкі
комплексні сполуки. Стійкість комплексних сполук металів із ЕДТА різна,
залежить від електронної конфігурації та заряду йона металу, а також від рН
середовища. Найбільш стійкі комплекси ЕДТА з багатозарядними йонами
р-елементів і d-елементів можуть утворюватися навіть у кислому середовищі.
До них належать комплекси з Bi 3+, Fe3+, Сr3+ тощо. Менш стійкі комплекси
утворюють йони s-елементів (Mg2+, Са2+, Ва2+ тощо).
Спроможність трилону Б реагувати з великою кількістю катіонів
обумовлюється будовою молекули, яка містить чотири карбоксильних групи,
а також два амінних атоми азоту, які проявляють електронодонорні
комплексоутворюючі властивості. Сполучений з трилоном Б катіон металу
зв'язаний із атомами кисню карбоксильних груп, а також утворює
координаційні зв'язки з атомами азоту. Тому трилон Б проявляє такі хімічні
особливості:
1моль трилону Б завжди реагує з 1моль йонів металу (незалежно від
заряду катіона). Тому фактор еквівалентності трилону Б залежить від заряду
катіона. Якщо позначити формулу трилону Б Na 2H2L, то рівняння взаємодії з
різними катіонами можна записати так:
1. Для взаємодії з катіонами, що мають заряд +2, наприклад Mg2+:
Na2H2L + MgSO4 = Na2[MgL] + H2SO4;
Н2L2‾ + Mg2+ = [MgL]2‾ + 2Н+;
фактор еквівалентності трилону Б = 1/2.
2. Для взаємодії з катіонами, що мають заряд +3, наприклад Al3+:
Na2H2L + AlCl3 = Na[AlL] + NaCl + 2HCl;
Н2L2‾ + Al3+ = [AlL]‾ + 2Н+;
3. Для взаємодії з катіонами, що мають заряд +4, наприклад Sn4+:
Na2H2L + SnCl4 = [SnL] + 2NaCl + 2HCl;
Н2L2‾ + Sn4+ = [SnL] + 2Н+;
При взаємодії йону металу з молекулою трилону Б завжди
197
виділяються два йони H+, незалежно від того, який заряд має катіон. Тому
коли потрібно проводити титрування при певному постійному значенні pH
розчину, до аналізованого розчину додають відповідний буферний розчин,
який нейтралізує йони H+ і підтримує потрібне значення pH.
Трилон Б може вступати в реакцію навіть з катіонами s-елементів, які
слабо проявляють комплексоутворюючі властивості: з катіонами магнію; з
катіонами лужноземельних металів – кальцієм, стронцієм, барієм. Взаємодія
трилону Б з йонами магнію та лужноземельних металів використовується для
їх титриметричного кількісного визначення. Сила спорідненості трилону Б до
цих йонів настільки велика, що навіть осад сульфату барію розчиняється в
розчині трилону Б (до цього сульфат барію вважали типовою нерозчинною
сполукою, для якої немає розчинника).
Реакція між трилоном Б і катіонами різних металів відбувається в різних
умовах кислотності. Так, наприклад, повне зв'язування лужноземельних
металів відбувається лише в лужному середовищі, тоді як деякі тривалентні
метали цілком реагують із трилоном Б у кислому середовищі навіть при
досить низьких значеннях рН розчину. Це дає можливість визначати одні
метали у присутності інших, підбираючи відповідне значення pH розчину.
Кінець титрування встановлюють за допомогою металіндикаторів ―
речовин, що утворюють із катіонами металів забарвлені комплексні сполуки.
2.12.2.1. Індикатори у комплексонометрії
У комплексонометрії застосовують металіндикатори, які здатні

утворювати забарвлені сполуки з катіонами визначуваних металів і не
реагують з йонами робочого розчину. Металіндикатори мають своє власне
забарвлення, яке відрізняється від забарвлення сполуки з катіонами металу.
Тому в точці еквівалентності зникає забарвлення сполуки індикатора з
катіоном металу, і виникає забарвлення чистого індикатора.
Одним із найбільш поширених металіндикаторів є кислотний хром
чорний спеціальний, або еріохром чорний Т.
Хімічна формула еріохрому чорного Т:
Позначимо схематично формулу еріохрому чорного Т через NaН2In.

Стан рівноваги між різними йонами індикатора в розчині характеризується
такими рівняннями:
198
Більшість трилонометричних визначень із цим індикатором проводять у
слабколужних розчинах (рН = 10 – 12), де переважає кількість індикатора, що
знаходиться в стані забарвлених у синій колір аніонів HIn 2‾. При додаванні
невеликої кількості індикатора до розчину солі металу весь індикатор
переходить у забарвлену комплексну сполуку з катіонами металу, наприклад:
При титруванні розчином трилону Б спочатку відбувається в першу

чергу зв'язування вільних йонів металу в комплексну сполуку з трилоном Б:
Mg2+ + H2L2‾ = [MgL]2‾ + 2H+
При цьому колір розчину залишається червоним. Після того, як трилон Б
зв’яже в міцну комплексну сполуку усі вільні йони металу, наступна порція
доданого розчину трилону Б буде забирати йони металу від забарвленої у
червоний колір сполуки МgIn‾. Розчин стає синім.
Отже, точка еквівалентності характеризується зміною червоного

кольору розчину (забарвлення йонів сполуки індикатора з металом [МgIn]‾)
на синій колір (забарвлення йонів вільного індикатора HIn 2‾). У
комплексонометрії застосовують також інші металіндикатори.
2.12.2.2. Застосування комплексонометричного

Як уже відмічалося вище, у процесі титрування робочим розчином

трилону Б утворюються йони водню (змінюється рН). Зміна рН впливає на
колір деяких металіндикаторів, а також на міцність комплексів, які утворює
трилон Б. Тому для підтримки необхідного значення рН у розчин, що
титрується, додають відповідний буферний розчин. Буферні суміші зв'язують
йони Н+, які виділяються при титруванні. Часто застосовують такі буферні
розчини:
 амонійний буферний розчин (NH4CI + NН3, рН = 9,5 – 10);
 боратний буферний розчин (Na2B4О7 + HC1, рН = 7,6 – 9,2);
 фосфатний буферний розчин (NaН2РО4 + Na2HPО4, рН = 7,4 – 8).
Робочими розчинами комплексонометричного титрування можуть бути
розчини трилону Б, а при титруванні надлишку трилону Б – розчини
сульфату магнію або розчини сульфату цинку.
Робочий розчин трилону Б готують за точною наважкою хімічно чистого
реактиву на дистильованій воді, вільній від солей Са 2+ і Mg2+. Титр розчину
199
трилону Б також можна установлювати за первинними стандартами
металічного цинку, сульфату цинку, сульфату магнію, карбонату кальцію.
У фармації для визначення точної концентрації робочого розчину
трилону Б застосовують металічний цинк, точну наважку якого розчиняють у
розведеній сірчаній кислоті, доводять об’єм розчину водою до 1л. Піпеткою
відбирають аліквотну частину розчину і титрують розчином трилону Б.
Розчини трилону Б стійкі протягом трьох місяців. Титр розчинів сульфату
цинку і сульфату магнію встановлюють за точною наважкою металічного
цинку чи магнію. Розчини сульфату цинку і сульфату магнію стійкі протягом
шести місяців.
При проведенні титрування для поліпшення чіткості переходу кольору
іноді використовують суміш металохромного індикатора з індиферентним
барвником, який грає роль внутрішнього світлофільтра. Частіше усього
використовують такі суміші:
 еріохром чорний Т + метиловий жовтий;
 метиловий тимоловий синій + метиловий жовтогарячий;
 мурексид + нафтоловий зелений і т.д.
Застосовують декілька видів комплексонометричного титрування:
 пряме титрування;
 зворотне титрування;
 замісне титрування.
При прямому титруванні розчин аналізованої солі металу титрують
розчином трилону Б у присутності відповідного індикатора. Наприклад,
прямим титруванням визначають хлорид кальцію. До аналізованого розчину
додають 5мл амонійного буферного розчину, 0,1г суміші індикатора
еріохрому чорного Т з NaCl (1:500) або 5 – 10 крапель розчину індикатора в
спирті і титрують розчином трилону Б до синьо-фіолетового забарвлення.
Зворотне титрування застосовують, якщо для солі металу індикатор
не вдалось підібрати. До розчину аналізованої солі (наприклад, Al 3+) додають
надлишок робочого розчину трилону Б, а потім – індикатор еріохром чорний
Т. Трилон Б , що не прореагував, титрують другим робочим розчином методу
– сульфатом магнію або сульфатом цинку до переходу забарвлення від
синього до червоного. Результат розраховують за формулами для зворотного
титрування.
Замісне титрування застосовують, наприклад, для визначення солей
металів, для котрих важко підібрати металіндикатор. До розчину аналізованої
солі металу (наприклад, Вi3+) додають надлишок іншої комплексної солі
трилону Б з меншою константою стійкості (наприклад, сіль цинку Na 2[ZnL]).
йони Бісмуту, утворюють більш міцний комплекс із трилоном Б, ніж йони
Цинку, витісняють еквімолярну кількість йонів цинку:
Bi3+ + [ZnL]2‾ = [BiL]‾ + Zn2+
Вільні йони цинку титрують розчином трилону Б.
Метод комплексонометричного титрування має високу чутливість (до
-3
10 моль/л), виконується швидко і просто, має високу вибірність, широко
застосовується в практиці хімічного аналізу.
200
Широко застосовують комплексонометрію для визначення твердості
води. Методом комплексонометрії можна визначити як загальну твердість,
так і твердість, обумовлену присутністю тільки йонів кальцію. Для
визначення загальної твердості води титрування ведуть у середовищі
амонійного буфера, застосовуючи індикатор еріохром чорний Т. При
визначенні тільки солей кальцію титрування робочим розчином трилону Б
ведуть у сильно лужному середовищі, застосувавши індикатор мурексид.
Комплексонометричними методами титрування проводять аналізи ліків,
різних сплавів, мінералів тощо.
У фармації комплексонометричне титрування використовують для
визначення кальцій хлориду , кальцій глюконату і кальцій лактату, цинк
оксиду і цинк сульфату, магній сульфату, основного нітрату бісмуту тощо.
2.12.2.3.1. Визначення точної молярної концентрації

еквівалента робочого розчину трилону Б.
Трилон Б з йонами металів утворює легкорозчинні комплексні сполуки.

Важливою особливістю взаємодії трилону Б з йонами різних металів є те, що
1 моль трилону Б завжди реагує з 1 моль металу. Тому фактор
еквівалентності трилону Б залежить від заряду катіона.
Кінець титрування встановлюють за допомогою метал-індикаторів –
речовин, що утворюють з катіонами металів забарвлені комплексні сполуки,
колір яких відрізняється від кольору вільного індикатора. Одним із таких
метал-індикаторів є кислотний хромоген чорний спеціальний (еріохром
чорний Т). Більшість трилонометричних визначень із цим індикатором
проводять у слабколужному розчині (рН ≈ 10 – 12). У розчині, що не містить
вільних йонів магнію чи кальцію, цей індикатор має чорно-синє забарвлення.
У розчині, що містить вільні йони магнію чи кальцію цей індикатор має
бруднувато-червоний колір, бо весь індикатор утворює порівняно малостійку
комплексну сполуку з магнієм чи кальцієм, що має бруднувато-червоне
При титруванні трилон Б спочатку реагує з вільними йонами Mg2+:
Н2L2‾ + Mg2+ = MgL2‾ + 2Н+
Порівняно малостійка комплексна сполука індикатора з йонами Mg 2+
залишається без змін, і забарвлення розчину при цьому залишається
бруднувато-червоним. Після того, як усі вільні йони Mg 2+ прореагують із
трилоном Б, наступна крапля розчину трилону Б забирає йони Mg 2+ від
бруднувато-червоної сполуки з індикатором. Утворюється вільний індикатор
синього кольору. Отже, у точці еквівалентності змінюється колір розчину від
бруднувато-червоного до синього.
Точну концентрацію розчину трилону Б у більшості випадків
встановлюють за стандартними розчинами хлориду кальцію, хлориду магнію
201
або сульфату магнію.
Бюретку заповнюють робочим розчином трилону Б, попередньо
промивши її 3 рази робочим розчином трилону Б. Відміряють піпеткою 10мл
стандартного розчину MgSO4 і переносять у конічну колбу. Додають мірним
циліндром або мензуркою 10мл амонійного буферного розчину і 5 – 10
крапель розчину індикатора. Титрують робочим розчином трилону Б до
переходу бруднувато-червоного забарвлення в синє.
Для одержання достовірних результатів усю процедуру повторюють 2
– 3 рази; для розрахунків беруть середнє значення об'єму трилону.
2.12.2.3.2. Визначення загальної твердості води
Твердість води обумовлюють солі магнію і кальцію. Твердість води за

стандартом України виражають в мг-екв/л (ммоль/л). В інших країнах
твердість води виражають в умовних градусах, наприклад:
 німецький градус відповідає 10мг Ca2+ у 1л води;
 французький градус відповідає 10мг CaCO3 у 1л води;
 англійський градус відповідає 10мг CaCO3 у 0,7л води (1гран CaCO3 в
англійському галоні води);
 американський градус відповідає 1мг CaCO3 у 1л води (1 гран CaCO3 у
1 американському галоні води).
За санітарними нормами для виготовлення їжі можна використовувати
м'яку воду і воду середньої твердості (твердість до 8 ммоль/л).
Трилон Б у водному розчині дисоціює за таким рівнянням:
Na2H2L → 2Na+ + H2L2‾.
Іони Са2+ і Mg2+ реагують із трилоном Б відповідно до таких йонних
рівнянь:
Са2+ + H2L2‾ = СаL2‾ + 2H+;
Mg2+ + H2L2‾ = MgL2‾ + 2H+.
У цих реакціях фактор еквівалентності трилону Б дорівнює 1/2.
Як індикатор при визначенні загальної твердості води використовують
хромоген чорний (еріохром чорний), що виявляє властивості метал-
індикатора в слабко лужному середовищі. Тому в аналізований розчин для
створення лужного середовища додають амонійний буферний розчин.
Хід роботи
У конічну колбу відміряють піпеткою 10мл питної води, додають
мензуркою ≈5мл амонійного буферного розчину і 10 – 15 крапель розчину
індикатора хромогену чорного. Титрують робочим розчином трилону Б до
переходу забарвлення від фіолетово-червоного до синього.
Результати роботи й обчислення.

Твердість води розраховують за такою формулою:
202
2.13.1. Контроль засвоєння змістового модуля 6.
2.13.1.1. Осаджувальне титрування.
2.13.1.1.1. Питання для теоретичної підготовки
Теоретичні основи методів осаджувального титрування. Вимоги до

реакцій, які застосовуються в осаджувальному титруванні. Класифікація
методів осаджувального титрування.
Способи визначення кінцевої точки титрування. Індикатори методу
осаджувального титрування (осаджувальні, абсорбційні, металохромні).
Механізм дії індикаторів. Умови застосування та вибір адсорбційних
Арґентометричне титрування. Сутність методу. Титранти методу, їх
приготування та стандартизація. Різновиди аргентометрії.
Метод Мора: спосіб титрування, титрант методу, індикатор методу,
рівняння реакцій, можливості методу.
Метод Фаянса-Фішера-Ходакова: спосіб титрування, титрант методу,
індикатори методу, рівняння реакцій, можливості методу.
Метод Фольгарда: спосіб титрування, титранти методу, індикатор
методу, рівняння реакцій, можливості методу.
Меркурометричне титрування. Сутність методу Титрант методу,
його приготування, стандартизація. Можливості методу. Індикатори методу
меркурометрії.
2.13.1.2. Комплексиметричне титрування.
2.13.1.2.1. Питання для теоретичної підготовки
Комплексиметричне титрування. Сутність методу. Вимоги до реакцій в

комплексиметричному титруванні.
Комплексонометрія. Комплексони, які застосовують в
титриметричному аналізі, їх властивості.
Робочі розчини комплексонометрії. Приготування та стандартизація
203
робочого розчину трилону Б.
Фіксування KTT в комплексонометрії. Металохромні індикатори,
механізм їх дії та вимоги, що висувають до них.
Умови комплексонометричного титрування. Які речовини визначають
комплексонометрично способами прямого, зворотного та замісного
титрування? Меркуриметрія. Сутність методу, титрант і способи фіксування
КТТ. Застосування меркуриметрії.
2.13.2. Тестові питання з бази даних «КРОК 1»

1. Досліджуваний препарат містить калію нітрат і калію хлорид.

Запропонуйте метод кількісного визначення калію хлориду:
Аргентометрія.
Нітритометрія.
Перманганатометрія.
Йодиметрія.
Йодхлориметрія.
2. Один з методів арґентометричного титрування передбачає зворотне

титрування. У зворотному титруванні використовують:
два титранти.
один титрант.
три титранти.
лише індикатор хромат калію.
соляну кислоту.
3. Методами арґентометричного титрування можна проводити

кількісне визначення фармацевтичних препаратів, до складу яких входять:
галогени.
аміногрупи.
бензольні кільця.
подвійні та потрійні зв'язки.
карбоксильні групи.
4. Точну концентрацію робочого розчину арґентум нітрату

встановлюють:
за первинним стандартом - натрій хлоридом.
за точною наважкою арґентум нітрату.
за точною наважкою арґентум хлориду.
за точною наважкою арґентум броміду.
за аліквотою розчину нітратної кислоти.
204
5. Метод Мора не можна використати для кількісного визначення
йодидів, тому, що:
йони йоду відновлюються індикатором калій хроматом до
вільного йоду.
не утворюється осад AgI.
розкладається арґентум нітрат.
нейтралізується нітратна кислота.
дуже повільно титрант реагує з визначуваною речовиною.
6. Для визначення масової частки натрій хлориду в фізіологічному

розчині хімік-аналітик застосував метод Мора, титрантом якого є:
Арґентум нітрат.
Амоній тіоціанат.
Меркурій (І) нітрат.
Меркурій (ІІ) нітрат.
7. Визначення галогенід-іонів по методу Фольгарда необхідно

проводити:
В азотнокислому середовищі
В оцтовокислому середовищі
У нейтральному середовищі
У слабколужному середовищі
У сильнолужному середовищі
У чистій воді
8. Який первинний стандарт застосовують для стандартизації робочого

розчину Меркурій(І) нітрату?
натрій хлорид
натрій бромід
натрій сульфат
натрій гідроксид
натрій дихромат
9. При визначенні натрій хлориду за методом Фольгарда застосовують:

Зворотне титрування (аргентометрія).
Пряме титрування (аргентометрія).
Титрування замісника
Зворотне титрування (меркурометрія)
Пряме титрування (меркурометрія)
10. Кількісний вміст магнію хлориду в лікарському препараті

визначають методом комплексонометричного титрування. Запропонуйте
індикатор для фіксування точки еквівалентності:
205
Хромоген чорний.
Фенолфталеїн.
Метилоранж.
Крохмаль.
Калію хромат.
11. Для визначення загальної твердості питної води використовують

метод:
Комплексонометрії
Нейтралізації
Осадження
Оксидиметрії
Фотометрії
12. Які індикатори використовують у комплексонометрії?

металохромні індикатори
фенолфталеїн та метиловий червоний
крохмаль та ферум роданід
дифеніламін та калій дихромат
метиловий червоний та кристалвіолет
13. Трилон Б проявляє таку особливість взаємодії з катіонами металів:

реагує з більшістю катіонів, крім катіонів амонію, натрію та
калію
реагує лише з однозарядними катіонами
реагує лише з двозарядними катіонами
реагує з аніонами
реагує лише з багатозарядними катіонами
14. В якому співвідношенні взаємодіють катіони металів з трилоном Б?

Не залежить від заряду катіона і завжди взаємодіють у
молярному співвідношенні 1:1
У залежності від заряду катіонів
У залежності від радіуса катіона
У залежності від атомної маси елемента
У залежності від природи катіона
15. Якими катіонами обумовлена твердість води?

Катіонами кальцію та магнію
Катіонами кальцію та натрію
Катіонами магнію та натрію
Катіонами натрію та калію
Катіонами натрію, калію, магнію
206
2.13.3. Зразок білетів контрольної роботи
змістового модуля 5
БІЛЕТ 1
1. Метод Мора. Сутність методу. Дія індикатора у цьому методі.
2. Написати рівняння реакції нітрату срібла з AlCl 3 (у молекулярному
та йонному вигляді). Визначити фактор еквівалентності AlCl 3 для цього
випадку.
3. Визначити масову концентрацію хлориду феруму(ІІІ) за такими
даними: на титрування 20мл розчину хлориду феруму(ІІІ) було витрачено
21,12мл розчину нітрату срібла з c(AgNO3) = 0,0445моль/л. Розрахувати
також титр робочого розчину по хлориду феруму(ІІІ).
4. Визначити масову частку гідроксиду натрію у розчині, який
приготували шляхом розчинення у 100г води 25г гідроксиду натрію.
БІЛЕТ 2
1. Комплексонометрія (трилонометрія). Сутність методу. Вимоги до
реакцій у комплексонометрії. Комплексони та їх властивості.
2. Написати рівняння реакції трилону Б (Na 2H2L) з AlCl3 (у
молекулярному та йонному вигляді). Визначити фактор еквівалентності
трилону Б для цього випадку.
3. Визначити масову концентрацію нітрату алюмінію за такими
даними: на трилонометричне титрування 20мл розчину нітрату алюмінію
було витрачено 21,14мл розчину трилону Б з c(⅓Na2H2L) = 0,0448моль/л.
M(Al(NO3)3) = 212,99г/моль
5. Для приготування первинного стандарту (для визначення точної
концентрації робочого розчину трилону Б) на аналітичних терезах зважили
0,2876г хімічно чистого кристалогідрату сульфату цинку ZnSO 4·7H2O,
розчинили у мірній колбі на 500мл. Визначити с(ZnSO 4). М(ZnSO4·7H2O) =
287,56г/моль.
2.14. Заняття 14
2.14.1. Гравіметричний аналіз.
Гравіметричний аналіз. Осаджувальна та гравіметрична форми. Вимоги

до них.
Гравіметричний аналіз. Етапи гравіметричних визначень. Розрахунки у
гравіметричному аналізі. Використання методів для кількісного визначення
хімічних речовин і лікарських засобів.
207
Вказати основні етапи визначення за методом прямої відгонки, які
речовини можна визначати, навести приклади.
Вказати основні етапи визначення за методом непрямої відгонки, які
речовини можна визначати, навести приклади.
Вказати основні етапи визначення за методом виділення. Які речовини
можна визначити, навести приклади.
Вказати основні етапи визначення за методом осадження, які речовини
можна визначати? Навести приклади
Використання методів для кількісного визначення хімічних речовин і
лікарських засобів.
2.14.1.2. Сутність та класифікація методів

гравіметричного аналізу
Гравіметрія – класичний метод кількісного хімічного аналізу, який

використовується з давніх часів. Аналітичним сигналом у цьому методі є
маса речовини, як правило – якогось продукту хімічної реакції. На
початковому етапі розвитку хімії гравіметрія була основним способом
кількісного аналізу. Тільки гравіметричним методом хіміки одержували
експериментальні дані, на основі яких на межі XVIII та XIX століть були
відкриті основні закони хімії: закон збереження маси речовини в хімічних
реакціях, закон еквівалентів, закон сталості складу.
За допомогою гравіметричного аналізу було встановлено хімічний склад
багатьох речовин. За результатами гравіметричного аналізу були визначені
атомні маси багатьох елементів. До середини XX століття його називали
ваговим, оскільки метод базується на зважуванні.
У наш час гравіметрія є однією з найбільш точних (правильних, і
відтворюваних) методів кількісного аналізу. Часто відносна похибка
результату гравіметричного аналізу не перевищує 0,01%. Проте сучасне
практичне застосування гравіметричного аналізу істотно скоротилось по
причині його значної складності виконання, трудомісткості та дорожнечі.
Тепер методами гравіметрії проводять аналізи, якщо необхідна висока
точність результатів, а час і трудомісткість аналізу не мають принципового
значення, наприклад, арбітражні аналізи, визначення дорогоцінних металів
тощо.
Основна операція гравіметричного аналізу – зважування на аналітичних
терезах продукту, що утворився в результаті відповідних перетворень зразка
аналізованої речовини.
Існують три варіанти методів гравіметрії:
 методи відгонки;
 методи виділення;
 методи осадження.
208
2.14.1.2.1. Методи відгонки
У методах відгонки визначувану летку речовину (етиловий спирт,

діетиловий ефір, воду тощо) відганяють при нагріванні зразка аналізованої
речовини. Відгін збирають і визначають масу чи об’єм відігнаної речовини
(пряма відгонка) У методах відгонки не завжди проводять термообробку
проби. В деяких випадках зразок аналізованої речовини обробляють
кислотами, утворюється якась летка сполука, наприклад CO 2. Масу цієї
сполуки визначають за збільшенням ваги посудини, яка містить поглинач,
тобто реагент, який взаємодіє з визначуваною леткою речовиною. Так, для
визначення карбонатів, їх переводять у вуглекислий газ, який відганяють, а
потім поглинають натронним вапном (суміш NaOH з CaO). Прямі методи
також використовують при визначенні фтору, миш’яку та деяких інших
елементів.
Метод прямої відгонки використовують у дуже важливому методі
елементного аналізу органічних сполук, так званому СН-аналізі. Наважку
речовини спалюють в атмосфері кисню ( іноді з домішками інших окисників
та спеціальних каталізаторів). Продукти спалювання (водяна пара і CO 2)
надходять в послідовно розташовані поглинальні трубки. В одній з них, яка
містить дуже гігроскопічну речовину ― Mg(ClO4)2, поглинається вода. В
другій кількісно і вибірково поглинається лише вуглекислий газ. За
збільшенням ваги відповідних поглинальних трубок розраховують масу
вуглецю та водню у вихідній наважці органічної сполуки.
Конкретним прикладом використання методу прямої відгонки є
визначення кількісного вмісту води у лікарських засобах за ДФУ
Прилад для визначення води методом відгону (Рис. 2.7.) складається зі
скляної колби 1, з’єднаної трубкою 2 з циліндричною трубкою 3,
спорядженою градуйованим приймачем 4 і зворотним холодильником 5. Ціна
поділки приймача 4 становить 0,1 мл. Для нагрівання колби 1 переважно
використовують електричний нагрівач з реостататом або масляну баню.
209
Рис. 2.7. Прилад для визначення води методом відгонки (за
ДФУ).
1 – скляна колба; 2 – сполучна трубка; 3 – циліндрична
трубка; 4 – градуйований приймач; 5 – зворотний
холодильник
Проведення такого аналізу базується на здатності органічного

розчинника толуолу (C6H5–CH3), який за звичайної температури практично не
змішується з водою, утворювати з водою при кипінні так звану азеотропну
суміш, яка кипить при нижчій температурі, ніж чистий толуол (детальніше
210
азеотропні суміші розглядається в курсі фізичної хімії). При охолодженні
азеотропна суміш конденсується і розпадається на дві рідкі фази, що
практично не змішуються між собою.
Якщо до значної кількості толуолу додати невелику кількість
аналізованої суміші, яка містить у своєму складі воду, і нагріти до кипіння,
то спочатку буде википати азеотропна суміш толуолу з водою, а потім ―
толуол. Таким чином відганяють всю воду за температури, яка значно нижча,
ніж температура кипіння чистої води.
У скляну колбу 1 приладу (рис. 2.7) наливають ≈200мл толуолу, додають
певну наважку аналізованого лікарського засобу, що містить приблизно від
2 мл до 3 мл води і нагрівають до кипіння. Пароподібна азеотропна суміш,
що складається з толуолу і води, сполучною трубкою 2 рухається вверх і
через циліндричну трубку 3 надходить у зворотний холодильник 5, де
охолоджується, конденсується і краплями стікає у градуйований приймач 4.
У приймачі конденсат розділяється на дві рідкі фази, що не змішуються між
собою.
У нижній градуйованій частині приймача 4 збирається вода, об’єм якої
вимірюють. За об’ємом зібраної води розраховують масову частку води в
зразку, взятому для аналізу.
Непрямі методи відгонки (непряма відгонка) засновані на
вимірюванні зміни маси проби після випаровуванні при нагріванні леткого
компонента. Наприклад, зважуючи пробу до і після нагрівання при певній
температурі. Методом непрямої відгонки визначають вологість ґрунту,
кристалізаційну воду в кристалогідратах, вміст вологи в лікарських засобах.
За ДФУ зважену кількість випробовуваної речовини (наважку) поміщають у
попередньо висушений і зважений бюкс.
У ДФУ наведено декілька способів висушування речовини:
а) «в ексикаторі (Рис. 2.8)»: висушування проводять над фосфору(V)
оксидом (оксид фосфору(V) ― найкращий поглинач водяної пари) за
атмосферного тиску і кімнатної температури;
b) «у вакуумі»: висушування проводять над фосфоp(V) оксидом за
пониженого атмосферного тиску від 1,5 кПа до 2,5 кПа і кімнатної
температури;
c) «у вакуумі в межах зазначеного температурного інтервалу»:
висушування над фосфору(V) оксидом за тиску від 1.5 кПа до 2.5 кПа і
певної зазначеної температури;
d) «у межах зазначеного температурного інтервалу»: висушування у
сушильній шафі за зазначеного температурного інтервалу;
e) «під високим вакуумом»: висушування над фосфоp(V) оксидом за
тиску не більше 0,1 кПа і температури, зазначеної в окремій фармакопейній
статті.
Потім зважують бюкс з речовиною після висушування. Розраховують
різницю маси до і після висушування. Ця різниця дорівнює масі вологи у
зразку, взятому для аналізу.
211
Рис. 2.8. Ексикатор.
2.14.1.2.2. Метод виділення

Потрібну речовину виділяють з аналізованої суміші і зважують на
аналітичних терезах. У фармації цим методом, наприклад, проводять
визначення вмісту золи у лікарських препаратах. Звичайно визначають:
 кількість загальної золи;
 кількість золи, не розчинної в соляній кислоті (солі срібла, силікати);
 кількість сульфатної золи (солі магнію, барію, кальцію, стронцію,
силікати).
Для визначення загальної золи наважку 3 - 5г речовини поміщають у
зважений порцеляновий тигель, поступово нагрівають. Спочатку органічні
речовини розкладаються, обвуглюються, а потім при подальшому нагріванні
вуглець окислюється до CO2. Такий поступовий процес у спеціальній
літературі позначають стисло одним словом «спалюють». Слід пам’ятати, що
словом «спалювання» у побуті позначають процес горіння вугілля, дров,
соломи тощо, що супроводжується виділенням диму, полум’я. У
гравіметричному аналізі ні в якому разі не можна допускати утворення диму
чи полум’я, бо при цьому втрачається деяка частина мінеральних речовин,
результати аналізу будуть занижені. Отже, наважку аналізованої речовини у
попередньо зваженому порцеляновому тиглі спалюють, прожарюють у тиглі
до постійної маси і після охолодження в ексикаторі зважують порцеляновий
тигель із мінеральним залишком.
Якщо необхідно визначити золу, нерозчинну в соляній кислоті, то до
залишку в тиглі після прожарювання додають 2 - 3мл розчину соляної
кислоти, закривають годинниковим склом тигель і нагрівають на водяній
бані протягом 10хв. До вмісту тигля додають 5мл гарячої води, осад
відокремлюють на фільтрі і промивають гарячою водою до зникнення реакції
на йони Сl‾. Фільтр з осадом висушують, спалюють, прожарюють і зважують.
Для визначення сульфатної золи у ДФУ наведено декілька методик. За
найпростішою методикою фарфоровий, кварцовий або платиновий тигель
нагрівають при червоному жару протягом 30 хв, охолоджують в ексикаторі
(рис. 2.8) і зважують. Наважку випробовуваної речовину поміщають у тигель
і додають 2 мл кислоти сірчаної розведеної, нагрівають спочатку на водяній
бані, а потім обережно на полум'ї. Потім температуру поступово збільшують
212
до 600°С і продовжують нагрівання до зникнення темних часток. При цьому
органічні речовини обвуглюються й окислюються до летких продуктів, які
випаровуються при нагріванні. Залишаються мінеральні складові, що
перетворюються в сульфати відповідних металів, наприклад CaSO 4, MgSO4.
Тигель залишають до охолодження, додають декілька крапель кислоти
сірчаної розведеної і нагрівають, як описано вище, потім знову охолоджують.
Додають декілька крапель розчину амонію карбонату. Упарюють і обережно
нагрівають, охолоджують в ексикаторі, зважують і повторюють нагрівання
по 15 хв до постійної маси. Знаючи масу пустого тигля і масу тигля з
сульфатною золою, розраховують масу сульфатної золи.
2.14.1.2.3. Метод осадження
У методі осадження аналіз виконують у такій послідовності:

 зважують пробу аналізованої речовини (беруть наважку);
 розчиняють наважку;
 додають у надлишку осаджувач (утворюється осаджувана форма ―
нерозчинний продукт взаємодії визначуваної речовини з осаджувачем);
 фільтрують і промивають отриманий осад;
 висушують або прожарюють цей осад(осаджувана форма
перетворюється у гравіметричну форму);
 зважують гравіметричну форму;
 розраховують результати аналізу (масу визначуваної речовини або
масову частку визначуваної речовини).
Таблиця 2.1
Реагент для Гравіметрична
Йон Осаджувана форма
осадження форма
+
К HClO4 KClO4 KC1O4
2+
Ca (NH4)2C2O4 CaC2O4 CaO
2+
Ва H2SO4 ВаSO4 ВаSO4
2+
Zn (NH4)2S ZnS ZnO
2+
Mg (NH4)2HPO4 + NH3 MgNH4PO4 Mg2P2О7
2+
Cd (NH4)2S CdS CdS
3+
Fe H2O + NH3 Fe(ОН)3 Fe2O3
3+
Al H2O + NH3 Al(ОН)3 A12O3
3
РО4 ‾ MgCl2 + NH3 MgNH4РO4 Mg2Р2O7
Br‾ AgNO3 AgBr AgBr
Cl‾ AgNO3 AgCl AgCl
2
SO4 ‾ Ba(NO3)2 ВаSO4 ВаSO4
2+
Ni Диацетилдіоксим Нікель Нікель
диацетилдіоксимат диацетилдіоксимат
Приклад. Вміст кристалогідрату MgSO4∙7H2O у лікарському препараті
213
методом осадження визначають так:
 беруть наважку аналізованої речовини (лікарському препарату);
 розчиняють наважку;
 додають у надлишку осаджувач (розчин, що містить амоній
гідрогенфосфат й амоніак):
MgSO4 + (NH4)2HPO4 + NH3 = MgNH4PO4↓ + (NH4)2SO4
 отриманий осад MgNH4PO4 фільтрують і промивають на фільтрі до
відсутності якісної реакції на сульфат-аніони;
 осад MgNH4PO4 висушують і прожарюють до постійної маси:
2MgNH4PO4 Mg2P2О7 + 2NH3↑+ H2O↑

 зважують гравіметричну форму магній пірофосфат Mg 2P2О7;
 за масою гравіметричної форми Mg 2P2О7 розраховують уміст MgSO4 в
аналізованій речовині.
У прикладі з визначенням MgSO4 спочатку була отримана осаджувана
форма MgNH4PO4. Осад при прожарюванні перетворився у вагову
(гравіметричну) форму Mg2P2О7.
У деяких випадках хімічна формула осаджуваної форми не відрізняється
від хімічної формули гравіметричної форми. Наприклад, при осадженні йонів
Ba2+ сірчаною кислотою утворюється ВаSО4 (осаджувана форма). Вагова
(гравіметрична) форма, яку одержують після висушування і прожарювання
осаджуваної форми також має хімічну формулу ВаSО 4. Осаджувані і
гравіметричні форми для деяких елементів наведені в таблиці 1.
За типом методу, який застосовують для одержання осаду, розрізняють:
 хімічні гравіметричні методи; осад одержують за допомогою
хімічної реакції;
 електрогравіметричні методи; використовують
електроосадження певної речовини на електроді, яку зважують разом з
електродом;
 термогравіметричні методи; реєструють зміни маси зразка при
його поступовому нагріванні температури 900 – 1200ºС.
2.15.1. Лабораторна робота. Визначення вмісту
води у препараті
Хід роботи
Зважують бюкс на технічних (лабораторних) терезах з точністю
± 0,01г. Потім на аналітичних терезах визначають точну масу бюкса (з
точністю ± 0,0001г). На аптечних терезах відважують наважку препарату
масою 2г, висипають у бюкс, а потім на аналітичних терезах визначають
точну масу бюкса з наважкою. Бюкс з наважкою і кришкою (Рис. 2.9.)
поміщають у сушильну шафу і висушують протягом години. Слід
запам’ятати, що нагрівати бюкс з наважкою можна за умови розміщення
214
кришки так, як показано на рис. 2.9.
Рис. 2.9. Бюкс з наважкою і кришкою
Рис. 2.10. Сушильна шафа з електричним обігріванням
Через годину бюкс поміщають в ексикатор (Рис. 2.11.) для охолодження.

Після охолодження закривають кришкою бюкс і зважують спочатку на
технічних чи аптекарських терезах, а потім на аналітичних терезах.
Записують у протокол масу бюкса. Для того, щоб упевнитися у повному
випаровуванні води з наважки, знову повторюють процедуру нагрівання у
сушильній шафі, охолодження в ексикаторі, зважування на аналітичних
терезах. Різниця маси з попереднім нагріванням має становити не більше, ніж
0,0005г.
Ексикатор і порцеля- Відкривання Перенесення

нова вкладка до нього ексикатора. ексикатора.
Рис. 2.11.Ексикатор, прийоми роботи з ним
215
Розрахунки ω(H2O) ведуть за формулою:
ω(H2O) =
2.16.1. Підсумковий тестовий контроль засвоєння
модуля 2. Кількісний аналіз.
2.16.1.1. Перелік питань для підсумкового контролю

з модуля 2
1 Титриметричний аналіз. Вимоги до реакцій, які застосовуються в
титриметричному аналізі. Класифікація методів.
2. Концентрація розчинів, розрахунки у титрометричному аналізі.
3. Приготування та стандартизація титрантів за стандартними
речовинами та стандартними розчинами.
4. Способи титрування: пряме, зворотне та заміщення.
5. Метод кислотно-основного титрування. Титранти. Стандартні
речовини для стандартизації кислот та лугів.
6. Індикатори методу кислотно-основного титрування. Способи їх
вибору.
7. Розрахунок, побудова та аналіз кривої титрування сильної кислоти
лугами. Фактори, які впливають на величину стрибка титрування.
8. Індикаторні похибки титрування. Причини виникнення. Способи
усунення та розрахунок.
9. Кислотно-основне титрування у неводних середовищах. Розчинники
та індикатори для неводного титрування. Приклади визначення.
10. Методи окислювально-відновного титрування. Класифікація методів.
Вимоги до реакцій.
11. Побудова та аналіз кривих титрування в редокс-метрії. Вибір редокс-
індикаторів за кривими титрування. Розрахунок інтервалу переходу редокс-
12. Класифікація та характеристика індикаторів, що використовуються в
редокс-метрії. Безіндикаторні методи аналізу.
13. Константа рівноваги окислювально-відновної реакції, її вплив на
повноту протікання реакції.
14. Метод перманганатометричного титрування. Титранти та первинні
стандарти. Можливості методу (визначення відновників, окисників,
індиферентних речовин). Спряжені реакції. Поняття: індуктор, актор,
акцептор на прикладі перманганатометричного визначення Fе(ІІ).
15. Метод йоди- та йодометричного титрування. Титранти методу.
Можливості методу (приклади визначень).
16. Метод броматометричного титрування. Титранти методу. Приклади
216
визначень. Можливості методу.
17. Метод бромометричного титрування. Приклади визначень.
Можливості методу.
18. Метод йодхлорметричного титрування. Титранти методу. Приклади
визначень. Переваги та недоліки у порівнянні з йодиметрією.
19. Метод дихроматометричного титрування. Титранти. Індикатори
методу. Можливості методу. Приклади визначень (відновників, окисників, і
інших речовин), переваги методу.
20. Метод нітритометричного титрування. Титранти. Можливості
методу. Приклади визначень. Умови нітритометричних визначень.
21. Церіметрія. Титранти. Можливості методу. Недоліки та переваги
методу у порівнянні з перманганатометрією.
22. Методи осаджувального титрування. Вимоги до реакцій, що
застосовуються в методі. Побудова кривих титрування.
23. Аргентометрія, метод Мора. Сутність та можливості методу.
Титранти. Індикатори. Умови титрування. Приклади визначень.
24. Тіоціанатометричне титрування. Титранти. Метод Фольгарда, його
сутність та умови титрування.
25. Адсорбційні індикатори в аргентометрії. Метод Фаянса, його
сутність та умови титрування.
26. Меркурометричне титрування. Титранти. Індикатори. Приклади
визначень.
27. Методи комплексиметричного титрування. Вимоги до реакцій в
комплексиметрії. Побудова кривих титрування.
28. Комплексонометричне титрування. Індикація точки кінця
титрування. Принцип дії металохромних індикаторів. Наведіть приклади.
29. Комплексонометричне визначення твердості води.
30. Меркуриметричний метод аналізу. Сутність, можливості методу,
умови титрування.
31. Гравіметричний аналіз. Осаджувальна та гравіметрична форми.
Вимоги до них.
32. Гравіметричний аналіз. Етапи гравіметричних визначень. Розрахунки
у гравіметричному аналізі. Використання методів гравіметричного аналізу
для кількісного визначення хімічних речовин і лікарських засобів.
2.16.1.2. Ситуаційні задачі
1. Запропонувати осаджувач, вказати осаджувану форму, вказати

гравіметричну форму розрахувати гравіметричний фактор для кількісного
визначення за методом осадження
 ZnSO4;
 Pb(NO3)2 ;
 AlCl3 ;
 Na3PO4 ;
217
 Ba(NO3)2 ;
 K3PO4 ;
 Al2(SO4)3 ;
 СаCl2.
2. У фармацевтичній практиці використовують розчин сульфату магнію.
Для перевірки придатності такого розчину потрібно провести кількісне
визначення сульфату магнію. У лабораторії є амонійний буферний розчин,
робочий розчин NaOH, робочий розчин AgNO3, робочий розчин NH4SCN,
робочий розчин H2SO4, робочий розчин І2, робочий розчин Na2S2O3, робочий
розчин трилону Б (Na2H2L), робочий розчин KMnO4; індикатори
фенолфталеїн, метиловий червоний, крохмаль, хромоген чорний, хромат
Калій, еозин, залізо-амонійний галун. Запропонувати реагенти для
проведення титрування, написати формулу для розрахунку маси
визначуваної речовини за результатами титрування, якщо потрібно провести
кількісне визначення:
 аскорбінової кислоти;
 хлориду кальцію;
 тіосульфату натрію;
 пероксиду водню;
 хлориду натрію;
 оцтової кислоти CH3COOH;
 сульфату магнію;
 амоніаку (NH3);
 сульфату магнію;
 соляної кислоти.
2.16.1.3. Приклади типових розрахункових задач
1. Розрахувати оптимальну наважку технічного препарату для

кількісного визначення вмісту КNO2. За попередніми даними препарат
містить приблизно 60% КNO2. Методика кількісного визначення: наважку
препарату розчиняють у воді в мірній колбі на 100мл. Об’єм розчину
доводять до кільцевої позначки дистильованою водою і старанно
перемішують. Відбирають піпеткою 20мл виготовленого розчину,
підкислюють розчином H2SO4 і титрують робочим розчином KMnO4,
c(1/5KMnO4) = 0,04 моль/л. Об’єм робочого розчину має бути в межах
інтервалу від 10мл до 20мл. М(КNO2) = 85,10 г/моль. Фактор еквівалентності
для КNO2 дорівнює ½.
2. У мірну колбу на 250мл перенесли 25мл розчину натрій хлориду,
додали воду до кільцевої позначки і ретельно перемішали. У конічну колбу
перенесли піпеткою 10мл розбавленого розчину натрій хлориду, додали
піпеткою 25мл розчину AgNО3 з молярною концентрацією 0,02моль/л і
збовтували до утворення грудочок осаду AgCl. Для попередження реакції
гідролізу солі феруму у колбу додали 10 крапель розчину нітратної кислоти.
218
Як індикатор додали 1мл розчину залізо-амонійного галуну NH 4Fe(SO4)2.
Отриману суміш відтитрували робочим розчином NH 4SCN з c(NH4SCN) =
0,02моль/л до появи блідо червоного забарвлення розчину. На титрування
було витрачено 14,28 мл робочого розчину NH4SCN. Розрахувати масову
концентрацію натрій хлориду у початковому розчині.
219
МОДУЛЬ 3. ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ (ФІЗИЧНІ ТА ФІЗИКО-
ХІМІЧНІ) МЕТОДИ АНАЛІЗУ
ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІТИЧНИХ ВИЗНАЧЕНЬ
В ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ МЕТОДАХ АНАЛІЗУ
Всі інструментальні (фізичні і фізико-хімічні) методи засновані на
вимірюванні відповідних фізичних величин, які характеризують визначувану
речовину в об’єкті, що аналізується, (в аналізованому об’єкті). В
інструментальних методах аналізу як інструменти застосовують різноманітні
прилади, призначені для проведення основних процедур аналізу:
а) вимірювання фізичних і фізико-хімічних властивостей речовин;
б) реєстрація результатів вимірювання.
Багато фізико-хімічних властивостей специфічні. Тому деякі
інструментальні методи використовують як для ідентифікації певних
речовин, так і для визначення кількісного вмісту в аналізованих об’єктах.
3.1.1. Оптичні методи аналізу.
Сутність оптичних методів аналізу та їх класифікація (за об'єктом що

визначають, за характером взаємодії електромагнітного випромінювання з
речовиною, за ділянкою електромагнітного спектру, що використовують).
Природа і властивості електромагнітного випромінювання.
Спектральні характеристики електромагнітного випромінювання: довжина
хвилі, хвильове число, взаємозв'язок між ними.
Спектр електромагнітного випромінювання: межі довжини хвиль, що
охоплюють ультрафіолетову, видиму та інфрачервону ділянку спектру.
Уявлення про монохроматичне світло, засоби монохроматизації світла.
Світлофільтри та принцип їх вибору.
Молекулярна абсорбційна спектрофотометрія – сутність і основні
поняття (пропускання, оптична густина, молярний і питомий коефіцієнти
поглинання, зв'язок між коефіцієнтами поглинання).
Закони світлопоглинання: закон Бугера – Ламберта, закон Бера,
об'єднаний закон Бугера – Ламберта – Бера. Вимоги щодо підпорядкування
основному закону світлопоглинання. Причини відхилення від основного
закону світлопоглинання. Правило адитивності оптичної густини.
Фотометричні реакції, вимоги до них, та до фотометричних реагентів.
Колориметрія. Методи колориметрії:
220
– метод стандартних серій;
– метод порівняння забарвлення;
– метод розведення.
Переваги та недоліки візуальної колориметрії.
3.1.1.3. Визначення вмісту речовини у препараті

методами візуальної колориметрії.
Колориметрія. Цей найпростіший і самий старий метод заснований на

візуальному порівнянні забарвлення досліджуваного розчину із забарвленням
стандартних розчинів, які містять відомі кількості визначуваної речовини.
Найбільше поширення одержали три методи візуальної колориметрії:
 метод стандартних серій (метод кольорової шкали),
 метод вирівнювання забарвлень,
 метод розведення, який іноді відносять до методу вирівнювання
забарвлень.
Метод стандартних серій (метод кольорової шкали). Визначення
вмісту забарвленої речовини у розчині проводять так. Готують серію з
10 ─ 12 стандартних розчинів з різною відомою, поступово зростаючою
концентрацією речовини, вміст якої потрібно визначити в аналізованому
розчині. У стандартних розчинах має поступово змінюватись
концентрація речовини, наприклад 0,01; 0,02; 0,03; 0,04; 0,05 мг/мл і т.д.
Припустимо, що приготовано 10 таких стандартних розчинів. Для
проведення аналізу беруть 11 однакових пробірок. В одну пробірку
наливають певний об’єм аналізованого розчину (наприклад, 10мл), а в
кожну з 10 пронумерованих пробірок ─ відповідний розрахований об’єм
стандартного розчину. Потім у кожну з 11 пробірок додають певний
об’єм необхідних реактивів і перемішують. Інтенсивність забарвлення
кожного розчину буде залежати лише від концентрації досліджуваної
речовини у розчині за умови однаковості скляних пробірок, однакових
об’ємів розчинів. Якщо інтенсивність забарвлення аналізованого
розчину і одного із стандартних розчинів однакова, то концентрація
визначуваної речовини у цих пробірках також однакова. Тобто,
концентрація визначуваної речовини в аналізованому розчині дорівнює
концентрації відповідного стандартного розчину.
Порівнюють інтенсивність отриманого забарвлення
досліджуваного і стандартного розчинів. Якщо, наприклад, забарвлення
аналізованого розчину по інтенсивності збігається зі стандартним
розчином, що містить 0,4 мг/мл визначуваної речовини, то
досліджуваний розчин також містить 0,4 мг/мл цієї речовини. Якщо
забарвлення досліджуваного розчину відповідає проміжній
концентрації, наприклад між 0,4 і 0,5 мг, то концентрацію аналізованого
розчину має проміжне значення між сусідніми концентраціями
221
стандартних розчинів. Метод простий за своїм виконанням, не потребує
складної апаратури, однак має невисоку точність (помилка визначень
становить 5 ─ 10%), вимагає певних практичних навичок.
Порівняння інтенсивності забарвлення досліджуваного розчину з
інтенсивністю забарвлення еталонного розчину використовують у
фармацевтичному аналізі також для визначення гранично допустимого
вмісту деяких домішок (феруму, сульфатів, важких металів тощо) у
досліджуваних розчинах лікарських препаратів. Так, наприклад, для
визначення домішок катіонів Плюмбуму(II) у фармацевтичних препаратах до
певного об’єму досліджуваного водного розчину препарату додають певний
об’єм розведеної оцтової кислоти і 2 краплі розчину натрій сульфіду Na 2S.
Розчин перемішують і порівнюють інтенсивність його забарвлення з
інтенсивністю буруватого забарвлення відповідного еталонного розчину
плюмбум(II) ацетату. Вміст домішок катіонів Плюмбуму(II) вважається
допустимим, якщо інтенсивність забарвлення випробуваного розчину не
перевищує інтенсивність забарвлення еталонного розчину. Забарвлення
потрібно порівнювати при розсіяному світлі на білому тлі, помістивши за
пробірками листок білого паперу.
Визначення вмісту феруму за допомогою
сульфосаліцилової кислоти.
Сульфосаліцилова кислота (2-гідрокси-5-сульфобензойна кислота) C 6H3(OH)
(SO3H)COOH має таку структурну формулу:
Ця сполука розчиняється у воді краще, ніж саліцилова кислота, і тому її

зручніше застосовувати для визначення феруму. Стійкість
сульфосаліцилатних комплексів Феруму збільшується із збільшенням числа
лігандів.
Ферум(III) із сульфосаліциловою кислотою утворює різні за складом
комплекси залежно від кислотності розчину. У кислому середовищі в
інтервалі рН = 1,8 - 2,5 утворюється комплексний моносульфосаліцилат
феруму [FeSSal] червоно-фіолетового кольору (λ.макс = 510 нм, ε= 1800, β1 =
1,1·1014), при рН = 4,0 ─ 8,0 домінує комплексний аніон ферум
дисульфосаліцилата [Fe(SSal)2]3-, а в інтервалі рН = 8,0 - 11,5 утворюється
ферум трисульфосаліцилат [Fe(SSal)3]6- жовтого кольору (λмакс = 416 нм, ε=
5800, β3 = 1,25·1033. Трисульфосалицилатний комплекс Феруму (III) досить
стійкий і дозволяє проводити визначення Феруму у присутності ацетат-іонів,
борат-іонів, фосфат-іонів і фторид-іонів. Нижче наведена методика
222
визначення Феруму (III) у вигляді трисульфосаліцилатного комплексу
методом стандартних серій (метод кольорової шкали).
3.1.1.2. Лабораторна робота. Визначення феруму у

вигляді дисульфосаліцилатного комплексу.
Реактиви:
Сульфосаліцилова кислота, 10% розчин.
Амоніак, 10% розчин.
Стандартний розчин NH4Fe(SO4)2·12H2O, ρ(Fe3+) = 0,1мг/мл.
Хід визначення.
Приготування стандартного розчину NH4Fe(SO4)2·12H2O. Наважку 0,8640
г залізоамонійного галуну NH4Fe(SO4)2·12H2O розчиняють у воді і,
підкисливши 20 мл сірчаної кислоти (1:1), розбавляють водою у мірній колбі
до 1 л. Перед проведенням аналітичних визначень 10 мл цього розчину
розбавляють у мірній колбі до 100 мл водою; 1 мл такого розчину містить
0,01 мг феруму.
Готують серію стандартних розчинів: у десять пронумерованих
пробірок вливають з бюретки об'єми стандартного розчину і води, що вказані
у таблиці 3.1. В окрему пробірку відміряють 10 мл аналізованого розчину.
Потім у кожну пробірку додають по 1 мл розчину сульфосаліцилової
кислоти, перемішують, додають по 1 мл розчину NH3 і знову перемішують.
Таблиця 3.1.
№ 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
V(ст.),
0,5 1,0 1,5 2,0 2,5 3,0 3,5 4,0 4,5 5,0
мл
V(H2O),
9,5 9 8,5 8,0 7,5 7,0 6,5 6,0 5,5 5,0
мл
m(Fe3+),
0,005 0,010 0,015 0,020 0,025 0,030 0,035 0,040 0,045 0,050
мг
ρ(Fe3+),
5 10 15 20 25 30 35 40 45 50
мг/л
Через ≈5 хвилин порівнюють інтенсивність забарвлення
досліджуваного розчину і стандартних розчинів.
Результати візуального порівняння розчинів: інтенсивність
забарвлення досліджуваного розчину однакова з інтенсивністю забарвлення
стандартного розчину пробірки № .........
223
3.2.1. Спектрофотометричне визначення вмісту

речовини у препараті
Фотоколориметрія та спектрофотометрія.
Методи фотоколориметрії, способи кількісного визначення :
– метод порівняння оптичних густин стандартного і розчину, що
визначають;
– метод градуювального графіка;
– метод визначення за середнім значенням молярного і питомого
коефіцієнтів поглинання;
– метод добавок.
Вибір оптимальних умов проведення фотометричних визначень.
Визначення концентрації декількох речовин при їх сумісній
присутності (з використанням закону адитивності оптичних густин).
Диференційний фотометричний аналіз.
Екстракційно-фотометричний аналіз.
Фотометричне титрування.
3.2.1.2. Лабораторна робота.
Фотоелектроколориметричне визначення вмісту
K2Cr2O7 у розчині
Визначення базується на тому, що розчин K 2Cr2O7 має забарвлення,
причому залежність між оптичною густиною і концентрацією
K2Cr2O7.підпорядковується закону Бугера – Ламберта – Бера.
Для визначення концентрації речовини в розчині необхідно попередньо
виконати ряд підготовчих операцій у наступній послідовності:
– приготувати серію стандартних розчинів з відомою концентрацією
визначуваної речовини, а також розчин порівняння;
– зняти спектр поглинання і вибрати оптимальну довжину хвилі для
побудови калібрувального графіка;
– вибрати товщину кювети так, щоб оптична густина стандартного
розчину із середньою концентрацією визначуваної речовини була в межах
інтервалу від 0,3 до 0,6 кювети;
– виміряти оптичну густину стандартних розчинів і побудувати
градуювальний графік у координатах: «оптична густина» – «концентрація
визначуваної речовини»;
– виміряти оптичну густину досліджуваних розчинів, за
калібрувальним графіком визначити концентрацію визначуваної речовини.
224
Готують еталонний розчин K2Cr2O7. Для цього точну наважку хімічно
чистого K2Cr2O7 (1г) переносять у мірну колбу на 1л і доводять об’єм
дистильованою водою до кільцевої позначки. Такий еталонний розчин
містить 1мг/мл K2Cr2O7. Для побудови калібрувального графіка готують
серію стандартних розчинів за таблицею 3.2.
Для цього у мірну колбу на 100мл за допомогою бюретки переносять
вказане у таблиці число мілілітрів стандартного розчину, що має ρ(K 2Cr2O7) =
1мг/мл, а також вказані в таблиці об’єми розчину сульфатної кислоти, що має
c(1/2 H2SO4) = 0,05 моль/л, і дистильованої води до кільцевої позначки.
Таблиця 3.2
№ Об’єм р-ну ρ(K2Cr2O7)у
Об’єм р-ну
станд. з ρ(K2Cr2O7) Об’єм води станд. р-ні,
H2SO4, мл
р-ну 1мг/мл мг/мл
1 0,00 20 до 100мл 0,00
2 1,00 20 до 100мл 0,01
3 2,00 20 до 100мл 0,02
4 3,00 20 до 100мл 0,03
5 4,00 20 до 100мл 0,04
6 5,00 20 до 100мл 0,05
7 6,00 20 до 100мл 0,06
8 7,00 20 до 100мл 0,07
Знімають оптичну густину K2Cr2O7 для стандартного розчину № 6 у
діапазоні довжин хвилі від 380нм до 580нм і записують у таблицю 3.3 і
будують відповідний графік (спектр поглинання). Визначають довжину хвилі
максимуму поглинання (λmax).
Таблиця 3.3.
λ, нм 380 400 420 430 440 460 480 500 520 540
D
Підбирають товщину кювети так, щоб оптична густина розчину №6

при λmax була в межах від 0,5 до 0,8. Вимірюють оптичну густину
стандартних розчинів K2Cr2O7 №№ 2 – 8 при λmax. Як розчин порівняння
беруть стандартний розчин №1. Одержані дані записують у таблицю 3.4.
Таблиця 3.4.
ρ(K2Cr2O7),
0,01 0,02 0,03 0,04 0,05 0,06 0,07
мг/мл
D для
λ=
За даними таблиці 3.4 будують калібрувальний графік, який
використовують для визначення концентрації у зразках аналізованих
розчинів.
225
Зразок аналізованого розчину, що містить K 2Cr2O7, наливають у
кювету, вимірюють оптичну густину при λmax. За калібрувальним графіком
визначають концентрацію K2Cr2O7 у зразку аналізованого розчину.
Одержані дані оптичної густини аналізованих зразків та знайдені за
калібрувальним графіком значення концентрації K2Cr2O7 заносять до таблиці
3.5.
Таблиця 3.5
№ зразка 1 2 3
Оптична густина
Концентрація K2Cr2O7, мг/мл
3.3.1. Рефрактометрія
Рефрактометричні методи аналізу засновані на визначенні
показника (коефіцієнта) заломлення досліджуваної речовини.
Якщо промінь світла переходить із одного середовища в інше
(рис. 3.1), то він частково відбивається від поверхні розподілу, а
частково переходить у друге середовище. При цьому промінь світла
змінює свій напрям, тобто заломлюється. Якщо промінь світла
переходить із вакууму або з повітря в інше середовище (рис. 3.1), то
кут падіння (α) завжди більший, ніж кут заломлення(β).
Рис. 3.1. Заломлення пучка світла при переході з повітря у скло.
Показником (коефіцієнтом) заломлення (n) називають відношення
226
синуса кута падіння (α) променя світла до синуса кута його заломлення
(β):
Якщо промінь світла переходить із середовища більш

заломлюючого (наприклад, скла), у середовище менш заломлююче
(наприклад, повітря) (рис. 3.2), то кут падіння (α 1 ) виявляється меншим
від кута заломлення (β 1 ). Тоді:
Рис. 3.2. Заломлення пучків світла (1; 2; 3) при переході зі скла у повітря.
Таблиця 3.6.
Залежність кута заломлення та частки відбитого світла від кута
падіння при переході світлового променя зі скла у повітря.
Кут падіння 10° 20° 30° 39° 40°
Кут заломлення 15°40' 32° 51° 79° 90°
Частка відбитого світла, % 4,7 5,0 6,8 36,0 100,0
При збільшенні кута падіння змінюється співвідношення між

часткою світлової енергії, що переходить в інше середовище, і часткою
227
світлової енергії, відбитої від поверхні розподілу. У таблиці 3.6
наведено приклади числової залежності кута заломлення та частки
відбитого світла від кута падіння при переході світлового променя зі
скла у повітря. При куті падіння α 2 = 40° (промінь 2 на рис. 3.2) і
більше (промінь 3 на рис. 3.2) світло повністю відбивається від
поверхні розподілу. Цей кут падіння α 2 називають кутом повного
внутрішнього відбиття. У випадку повного внутрішнього відбиття
(β 2 = 90º, відповідно sinβ 2 = 1) одержуємо:
Зазвичай кут повного внутрішнього відбиття позначають α ′ . Т о д і

ф о р м у л а , щ о п о к а з у є з а л е ж н і с т ь м і ж показником заломлення та
кутом повного внутрішнього відбиття має такий вигляд:
.
Отже, вимірявши кут повного внутрішнього відбиття, можна
розрахувати значення показника заломлення. Цей спосіб визначення
показника заломлення речовини чи розчину використовується у
багатьох конструкціях рефрактометрів (рис. 3.3 та 3,4).
Показник заломлення розчину залежить від природи розчинника,
природи та концентрації розчиненої речовини, а також від довжини
хвилі падаючого світла та температури. Тому для показників
заломлення завжди необхідно вказувати, за якої довжини хвилі та
температури вони вимірювались. Показники заломлення визначають за
наступних довжин хвиль:
Лінія Довжина хвилі, нм
Жовта лінія натрію (лінія D) λD= 589
Червона лінія водню (лінія С) λC = 656
Синя лінія водню (лінія F) λF = 486
Фіолетова лінія водню (лінія G) λG = 434
У загальновживаних позначеннях показників заломлення
вказують температуру та відповідну лінію випромінювання таким
таким чном:
 біля літери n , якою позначають показник заломлення, верхнім
індексом вказують температуру, за якої проводять вимірювання
(найчастіше 20ºC), а нижнім індексом ― відповідну лінію спектра
(літерою D; С; F або G). Наприклад, якщо вимірювали показник заломлення
за температури 25ºC, використовуючи фіолетову лінію водню (лінію G), то
використовують таке позначення: .
За ДФУ, «якщо немає інших зазначень в окремій статті, визначення
показника заломлення проводять при температурі (20+0,5)°С за довжини
хвилі лінії D спектра натрію». Показник заломлення, визначений за таких
228
умов, позначають: .
На рис. 3.3 показано зовнішній вигляд сучасного цифрового
рефрактометра Аббе марки WYA-2S, який дозволяє визначати показник
заломлення досліджуваного розчину, а також, за потреби, масову частку
цукру у % (градуси Брікса).
Для особливо точних вимірювань показників заломлення
використовують інтерферометричний спосіб визначення показника
заломлення. У цьому способі два пучки світла пропускають через однаково
заломлюючі середовища, спостерігаючи при цьому інтерференційну картину.
Іншу пару пучків світла пропускають через різні заломлюючі середовища,
внаслідок різної швидкості світла в цих середовищах картина інтерференції,
що спостерігається, буде вже іншою, зміщеною відносно початкової.
Зміщення інтерференційних смуг пропорційне різниці показників заломлення
середовищ. Інтерферометричним методом можна дуже точно визначити не
абсолютне значення показника заломлення, а тільки різницю між
показниками заломлення двох досліджуваних середовищ. Цей метод
застосовують у тих випадках, коли показники заломлення незначно
змінюються зі зміною концентрації речовини або коли показники заломлення
досліджуваних речовин відрізняються один від одного не більше ніж на 0,01.
Рис. 3.3. Цифровий рефрактометр Аббе WYA-2S.

1 – монокулярна система; 2 – регулятор зорової трубки;3.
цифровий дисплей; 4 – вымикач живлення “POWER”; 5 – кнопка
виводу на дисплей READ; 6 – вибір режиму визначення масової
частки цукрів у % (в градусах Брікса) з корекцією температури;
7 – вибір режиму індикації показника заломлення nD; 8 – вибір
режиму індикації в градусах Брікса без корекції температури;
9 – ручка оптичного регулятора; 10 – регулятор інтенсивності
229
освітлення; 11 – призма рефрактометра; 12 – вибір режиму
індикації.
3.3.1.1. Лабораторна робота.

Рефрактометричний метод визначення вмісту
речовини у розчині
Визначити вміст речовини у розчині за показником заломлення можна
різними методами. Найчастіше таке визначення проводять
а) за таблицями показників заломлення;
б) за рефрактометричним фактором F, у цьому випадку концентрація
розчину не повинна перевищувати 20%.
в) методом калібрувальних графіків
Визначення вмісту речовини у розчині за таблицями показників

заломлення
Хід роботи. Після ознайомлення з конструкцією та принципом роботи
рефрактометра (рис. 3.4) визначають показник заломлення дистильованої
води. Для цього направляють промінь світла за допомогою дзеркала 1 у
систему призм. Потім відкривають камеру 2, на нижню призму наносять 1 - 2
краплі дистильованої води (наприклад, піпеткою, не торкаючись призми) і
закривають камеру. Обертанням гвинта лімба дисперсії 3 (компенсатора
світла) встановлюють чітку межу (лінія поділу) між світлою і темною
половинами поля зору. Цю лінію поділу переміщують на точку перетину
візирних ліній і записують ведичину показника заломлення.
Рис. 3.4. Рефрактометр.

1 – дзеркало; 2 – камера; 3 – гвинт лімба дисперсії (компенсатора світла);
230
4 – окуляр шкали; 5 – шкала відліку показника заломлення
Після вимірювання коефіцієнта заломлення води піднімають верхню

половину камери і витирають обидві призми м'якою тканиною. Потім на
поверхню призми наносять піпеткою, не торкаючись призми, 1 - 2 краплі
досліджуваного розчину і швидко закривають камеру. Чітка межа (лінія
поділу) при цьому зміщується. За допомогою лімба дисперсії 3
установлюють чітку межу світлотіні (лінія поділу) і переміщують її так, щоб
вона проходила через точку перетину двох візирних ліній. Через окуляр
шкали 4 по шкалі відліку показника заломлення 5 (ліва шкала) визначають
показник заломлення.
231
Таблиця 3.7.
Показники заломлення розчинів з ваго-об’ємною концентрацією, %
Натрій хлорид
Натрій бромід
калій бромід
гідрогенкар-
аскорбінова
калій йодид
заломлення
гексагідрат
Показник
глюконат
Кислота
сульфат
Кальцій
Кальцій
Магній
хлорид
Натрій
бонат
1,3340 0,88 0,75 0,61 0,62 0,75 0,80 0,60 1,05 0,85
1,3350 1,70 1.53 1,22 1,24 1,50 1,60 1,20 2,09 1,71
1,3360 2,60 2,30 1,84 1,88 2,26 2,40 1,76 3,10 2,56
1,3370 3,43 3,05 2,46 2,52 3,00 3,20 2,32 4,13 3,42
1,3380 4,30 3,80 3,09 3,16 3,74 4,00 2,9.1 5,15 4,28
1,3390 5,20 4,58 3,72 3,80 4.50 4,80 3,52 6,20 5,15
13400 6,10 5,35 4,36 4,44 5,24 5,60 4,15 7,35 6,00
1,3410 6,90 6,10 5,00 5,08 6,00 4,77 8,45 6,90
1,3420 7,80 6,85 5,64 5,72 6,76 5,37 9.65 7,79
1,3430 8,70 7,60 6,29 6,36 7,54 6,00 10,75 8,65
1,3440 9,60 8,40 6,96 7,00 8,32 6,63 11,80 9,50
1,3450 10,5 9,15 7,62 7,64 9,06 7,20 12,95 10,4
1,3460 11,30 9,93 8,28 8,28 9,81 7,82 14,05 11,2
1,3470 12,30 10,67 8,97 8,92 10,57 8,45 15,22 12,10
1,3480 13,10 11,75 9,65 9,56 11,32 9,10 16,34 13,0
1,3490 14,00 12,25 10,32 10,2 12,09 9,67 17,5 13,9
1,3500 14,80 13,00 12,88 10,30 18,7 14,78
1,3510 15,70 13,78 13,67 11,00 19,90 15,67
1,3520 16,60 14,55 14,46 11,65 21,10 16,57
1,3530 17,50 15,35 15,25 12,30 22,2 17,45
1,3540 18,40 16,13 16,03 13,00 23,45 18,36
1,3550 19,30 16,88 16,81 13,65 24,70 19,28
1,3560 20,10 17,65 17,60 14,30 25,85 20,19
1,3570 21,00 18,43 18,38 14,95 27,1 21,09
1,3580 21,90 19,20 19,16 15,65 28,4 22,00
1,3590 22,80 20,00 19,96 16,33 29,50 22,91
1,3600 23,60 20,75 20,77 17,03 30,75 23,81
1,3610 24,50 21,55 17,70 32,00 24,79
1,3620 22,35 18,40 33,85 25,78
1,3630 23,15 19,10 34,66 26,69
1,3640 23,96 19,76 35,90 27,62
За показником заломлення досліджуваного розчину визначають
концентрацію визначуваної речовни (див. табл. 3.7). Після закінчення роботи
232
камеру ретельно промивають дистильованою водою і витирають досуха.
Визначення вмісту речовини у розчині за рефрактометричним

фактором
Рефрактометричний фактор F — зміна значення показника заломлення,
якщо концентрація речовини у розчині зміннилась на одиницю концентрації
(найчастіше на 1%). Рефрактометричний фактор розраховують за формулою:
.
де п2 — показник заломлення розчину з більшою( відомою) масовою
часткою ω(X)2;
п1 — показник заломлення розчину з меншою( відомою) масовою часткою
ω(X)1;
За рефрактометричним фактором F розраховують концентрацію
речовини
де ω(X) ― масова частка речовини у досліджуваному розчині, у %

пx — показник заломлення досліджуваного розчину;
п0 — показник заломлення розчинника;
F ― рефрактометричний фактор для визначуваної речовини
При рефрактометричних вимірюваннях ураховують вплив температури
на значення показника заломлення. Відповідне уточнення показника
заломлення проводять за формулою:
Студент одержує один із зразків розчину КСl, NaСl, КВr чи КІ, вимірює
показник заломлення води (n0). показник заломлення досліджуваного
розчину (nx). Концентрацію визначуваної речовини розраховують за
формулою, що наведена вище, використовуючи значення відповідного
рефрактометричного аналітичного фактора з таблиці 3.8.
Таблиця 3.8.
Рефрактометричні аналітичні фактори для деяких солей.
Формула солі КСl NaСl КВr КІ
F(Х) 0,00131 0,00165 0,00122 0,00130
Визначення вмісту речовин у розчині за калібрувальним

графіком
Реактиви й обладнання: CaCl2, 10%-ный розчин; NaBr, 10%-ный
розчин; NaCl, 10%ный розчин; уротропін, 10%-ный розчин; рефрактометр;
пробірки d = 12 мм, 10 шт. (сухі); штатив для пробірок; піпетки градуйовані
місткістю 10 см3 або бюретки.
233
Виконання роботи. У сухих пробірках готують 5 стандартних розчинів
речовини (CaCl2, NaBr, NaCl, уротропіну) методом розведення первинного
стандартного розчину речовини з ω(X) = 10%.
Вимірюють їхні показники заломлення й записують у таблицю 3.9:
Таблиця 3.9.
Дані для приготування серії стандартних розчинів з перинного стандарту, що
має масо-об’ємну концентрацію визначуваної речовини 10%
Стандартний розчин, мл 1 3 5 7 9 10
Вода, мл 9 7 5 3 1 0
масо-об’ємна концентрація% 1 3 5 7 9 10
показник заломлення
При вимірюваннях нульову точку рефрактометра встановлюють за

дистильованою водою. Спостереження й відлік проводять 3 рази, розбіжність
не повинна перевищувати 0,0003. Потім визначають показники заломлення
кохного розчину із серії стандартних розчинів (таблиця 3.9), починаючи з
меншої концентрації, і записують значення показників заломлення у таблицю
3.9. будують калібрувальний графік у координатах показник заломлення ―
концентрація відповідної речовини у розчині. Потім вимірюють показник
заломлення досліджуваного розчину. За калібрувальним графіком
визначають концентрацію речовини у розчині, що досліджується.
3.3.2. Питання для підготовки до контрольної роботи
Сутність та класифікація оптичних методів аналізу.

Спектрофотометричні терміни: довжина хвилі, нанометр, хвильове
число, пропускання, оптична густина, молярний коефіцієнт поглинання.
Області світлопоглинання: ультрафіолетова, видима, інфрачервона.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Спектри поглинання.
Основні характеристики. Способи реєстрації.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Сутність спектрофото-
метричного методу аналізу. Спектрофотометрія, Фотоколориметрія,
колориметрія.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Прибори, джерела
електромагнітного випромінювання.
Закони світлопоглинання: Бугера – Ламберта – Бера.
Об'єднаний закон Бугера – Ламберта – Бера. Причини відхилення від
основного закону поглинання світла. Визначення меж підпорядкування.
Молярний та питомий коефіцієнти поглинання, їх взаємозв'язок.
Фотоелектроколориметрія. Сутність методу. Умови фотометричних
визначень.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Приклади фотометричних
реакцій, вимоги до них. Область застосування спектрофотометричного
234
аналізу.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Способи визначення
концентрації речовин у розчинах.
Метод спектрофотометричного титрування. Сутність методу, його
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Диференціальна фотометрія,
галузь застосування, принцип визначення концентрації розрахунковим та
графічним методом.
Атомно-абсорбційна спектроскопія полум'я. Сутність методу. Джерела
випромінювання. Способи визначення концентрації. Порівняння атомно-
абсорбційного методу з методом фотометрії полум'я.
Емісійна фотометрія полум'я. Сутність, принцип методу. Область
застосування. Способи визначення концентрації.
Екстракційно-фотометричний аналіз. Екстракційні реагенти та
екстрагенти. Приклади визначень.
Екстракційно-фотометричний аналіз. Екстракційні системи, їх
класифікація. Застосування в аналізі неорганічних, органічних речовин та
фармацевтичних препаратів.
Люмінесцентний метод аналізу. Флюорометрія. Закон Стокса –
Ломмеля, правило Левшина, закон Вавілова. Способи визначення
концентрацій речовин у кількісному аналізі.
Рефрактометрія. Сутність методу та можливості. Застосування в аналізі
однокомпонентних і багатокомпонентних сумішей.
Поляриметрія, застосування в хімічному та фармацевтичному аналізі.
Переваги та недоліки методу.
3.3.3. Тестові питання з бази даних «КРОК 1»

1. Фотоелектроколориметричний метод аналізу дозволяє визначити

концентрацію:
Забарвленого розчину.
Каламутного розчину.
Оптично-активної речовини.
Безбарвного розчину.
Будь-якого розчину.
2. Закон Бугера-Ламберта-Бера лежить в основі молекулярного

абсорбційного аналізу. Згідно з цим законом оптична густина розчину:
прямо пропорційна товщині шару i концентрації речовини;
прямо пропорційна товщині шару i показнику поглинання;
обернено пропорційна товщині шару i концентрації речовини;
235
прямо пропорційна концентрації, обернено пропорційна товщина шару;
прямо пропорційна концентрації і обернена пропорційна показнику
поглинання.
3. На аналіз поступив розчин калію дихромату. Який із фізико-хімічних

методів аналізу використав хімік для визначення його концентрації:
Спектрофотометричний.
Флуориметричний.
Поляриметричний.
Кулонометричний.
Кондуктометричне титрування.
4. Для аналізу лікарського препарату застосували рефрактометричний метод

аналізу, в основі якого лежить залежність між:
Показником заломлення та концентрацією речовини у розчині.
Електричною провідністю розчину та його концентрацією.
Концентрацією у розчині речовини та його кутом обертання .
Концентрацією у розчині речовини та його оптичною густиною.
Інтенсивністю світла поглинання розчином та його концентрацією.
5. Кількісне визначення фотометричним методом солей купруму проводять

за градуювальним графіком, який будують у координатах:
Оптична густина – концентрація .
Оптична густина – температура .
Оптична густина – товщина шару рідини .
Інтенсивність світлопоглинання – довжина хвилі .
Оптична густина – довжина хвилі .
6. Кількісне визначення феруму(ІІІ) фотометричним методом у вигляді

забарвленого роданідного комплексу проводять за градуювальним графіком,
який будують у координатах:
7. Зазначте реагент для виявлення і фотометричного визначення катіонів

Fe(II) та Fe(III):
Сульфосаліцилова кислота
Оксалатна кислота
п-амінобензойна кислота
Фенілоцтова кислота .
Хлороцтова кислота .
236
8. При кількісному визначенні глюкози поляриметричним методом
вимірюють:
Кут обертання поляризованого променя світла.
Коефіцієнт заломлення світла.
Ступінь поглинання поляризованого променя світла розчином.
Дисперсію променя світла розчином.
Оптичну густину розчину.
9. Концентрацію етилового спирту в деяких лікарських формах і настойках

визначають рефрактометрично. Для цієї мети вимірюють:
Показник заломлення розчину.
Кут обертання площини поляризованого світла.
Кут повного внутрішнього відбиття променя світла.
Кут падіння променя світла.
Кут заломлення променя світла.
10. Молярний коефіцієнт поглинання ─ це оптична густина розчину при
товщині поглинаючого шару 1 см і концентрації рівній:
1 моль/л
0,1 моль/л
1%
1г/мл
1 г/л
11. Питомий коефіцієнт поглинання ─ це оптична густина розчину при

1%
1 моль/л
0,1 моль/л
1г/мл
1 г/л
12. На аналіз надійшов розчин калій дихромату. Для його кількісного

визначення був використаний один з фізико-хімічних методів аналізу:
спектрофотометричний
флюорометричний
поляриметричний
Кулонометричний
турбідиметричний
13. Одним із поширених інструментальних методів аналізу є фотометрія, яка

базується на вимірюванні:
оптичної густини.
показника заломлення.
кута обертання.
довжини хвилі.
237
інтенсивності флуоресценції.
14. Підберіть посуд, який використовують в аналізі для відмірювання об'ємів

розчинів допоміжних реагентів.
Мірний циліндр
Мірна колба
Бюретка
Піпетка
Конічна колба
15. Кут обертання площини поляризації оптично активних органічних

речовин, вимірюють за допомогою приладу:
поляриметра.
рефрактометра.
кондуктометра.
спектрофотометра.
потенціометра.
16. Вкажіть метод, заснований на вимірюванні кута обертання площини

поляризації поляризованого світла розчином оптично активної речовини.
Поляриметрія.
Рефрактометрія.
Інтерферометрія.
Фотоколориметрія.
Спектрофотометрія.
17. Рефрактометричний метод аналізу заснований на:

Вимірюванні показника заломлення аналізованої речовини.
Вимірюванні кута обертання площини поляризованого променя світла,
що пройшло через оптично активну речовину.
Вимірюванні швидкості поширення світла в розчині.
Вимірюванні оптичної активності речовини.
Вимірюванні швидкості поширення світла в повітрі.
18. Чутливість фотометричної реакції визначається величиною молярного

коефіцієнта світлопоглинання, що залежить:
Від природи речовини.
Від концентрації розчину.
Від щільності розчину.
Від об'єму поглинаючого розчину.
Від інтенсивності падаючого світла.
19. При визначенні ступеня чистоти розчинів глюкози поляриметричним

методом розраховують величину:
Кута питомого обертання площини поляризації.
238
Кута обертання площини поляризації.
Абсолютного показника переломлення.
Відносного показника переломлення.
Питомого коефіцієнта світлопоглинання.
20. Нефелометрію та турбідиметрію застосовують для аналізу лікарської

субстанції, якщо вона знаходиться у вигляді:
Суспензії.
Істинного розчину.
Колоїдного розчину.
21. Результати визначення концентрації розчинів рефрактометричним

методом аналізу можна обчислити, якщо відомі значення величин:
n, n0, F
n,F
n, n0
n0, F
n
22. Для вибору аналітичної довжини хвилі в методі фотометрії на базі

експериментальних даних будують графік залежності:
оптичної густини (А) від довжини хвилі (лямбда).
оптичної густини (А) від концентрації розчину (С).
оптичної густини (А) від температури (t0).
довжини хвилі (лямбда) від температури (t0).
довжини хвилі (лямбда) від концентрації (с).
23. Концентрацію калій перманганату у розчині визначають фотометричним

методом аналізу. Вкажіть величину, яку при цьому вимірюють:
оптичну густину.
кут обертання площини поляризованого променя.
показник заломлення.
потенціал на півхвилі.
потенціал індикаторного електроду.
239
3.4.1. Електрохімічні методи аналізу
Класифікація електрохімічних методів аналізу. Методи без накладання

і з накладанням зовнішнього потенціалу: прямі та непрямі електрохімічні
методи.
Класифікація електродів, що застосовують в потенціометричному
методі: за механізмом утворення потенціалу, за родом зворотності, за
призначенням.
Електроди порівняння та індикаторні електроди в потенціометрії.
Залежність їх потенціалу від концентрації (активності)
потенціалвизначальних йонів. Вказати найбільш поширені електроди
порівняння.
Йонселективні мембранні електроди. Відмінність їх механізму дії від
електрохімічних електродів.
Електрохімічні реакції. Вимоги, до них. Навести приклади
електрохімічних реакцій.
Пряма потенціометрія (йонометрія). Основи методу та класифікація.
Індикаторні електроди. Способи визначення концентрації речовин в методі
йонометрії.
Пряме потенціометричне визначення рН розчинів. Електроди, що
застосують. Електродні електрохімічні процеси.
Потенціометричне титрування. Його сутність. Можливості методу.
Переваги потенціометричного титрування перед хімічними
титриметричними методами.
Криві потенціометричного титрування (інтегральна, диференціальна та
за методом Грана). Принцип їх побудови і визначення точки еквівалентності.
Приклад застосування потенціометричного титрування при кількісному
визначенні речовин, які мають кислотно-основні властивості. Привести
розрахунок значень рівноважного потенціалу в різні моменти титрування (до
ТЕ, в ТЕ, після ТЕ).
Навести приклад застосування потенціометричного титрування
речовин, що вступають в реакцію осадження. Навести розрахунки значень
рівноважного потенціалу для скачка титрування.
Навести приклад потенціометричного титрування речовин, що мають
окисно-відновні властивості. На прикладі титрування пероксиду водню
перманганатом калію розрахувати рівноважний потенціал системи в точці
еквівалентності.
Кондуктометричний аналіз (кондуктометрія)
240
Принцип методу, основні поняття. Зв'язок концентрації розчинів
електролітів з їх електричною провідністю.
Пряма кондуктометрія. Визначення концентрації визначуваного
розчину за даними електропровідності (розрахунковий метод, метод
градуювального графіку).
Кондуктометричне титрування. Сутність методу. Типи кривих
кондуктометричного титрування. Переваги методу кондуктометрії.
Полярографічний аналіз (полярографія)
Принцип методу. Полярографічна хвиля та її характеристика. Фактори,
що впливають на величину потенціалу напівхвилі.
Полярографічний аналіз. Способи визначення концентрації речовин.
Умови проведення полярографічного аналізу. Застосування методу в
фармацевтичному аналізі.
Амперометричне титрування
Сутність методу. Умови проведення амперометричного титрування.
Криві амперометричного титрування. Застосування методу в
Кулонометричний аналіз
Принципи методу. Пряма кулонометрія. Сутність прямої кулонометрії
при постійному потенціалі. Способи визначення кількості електрики, що
перебігає крізь розчин в прямій кулонометрії.
Кулонометричне титрування, умови проведення. Індикація точки
еквівалентності. Застосування кулонометричного титрування в хімічному та

1. Одним з електрохімічних методів аналізу є потенціометрія.

Потенціометрія – це метод аналізу, який базується на вимірюванні
(визначенні):
Потенціалу індикаторного електроду.
Потенціалу дифузного шару.
Дзета-потенціалу.
Окс-ред потенціалу системи.
Потенціалу електроду порівняння.
2. Для ідентифікації лікарських препаратів полярографічним методом

визначають:
Потенціал напівхвилі.
Потенціал виділення.
Потенціал розкладу.
Граничний дифузійний струм.
241
Залишковий струм.
3. Для потенціометричного визначення в розчині, що містить амоніак і

натрію гідроксид, придатний індикаторний електрод:
скляний електрод.
платиновий електрод.
срібний електрод.
хлоросрібний електрод.
цинковий електрод.
4. Концентрацію оцтової кислоти в аналізованому розчині визначають

методом потенціометричного титрування. Виберіть індикаторний електрод:
ртутний електрод.
каломельний електрод.
5. Одним із електрохімічних методів аналізу є полярографія. Кількість

речовини у досліджуваній системі в ході полярографічного аналізу
визначається за:
Висотою полярографічної хвилі.
Величиною електрорушійної сили.
Силою струму.
Положенням полярографічної хвилі.
Шириною полярографічної хвилі.
6. Підберіть посуд, який використовують в аналізі для відмірювання точного

об'єму аналізованого розчину.
Піпетка
Бюретка
Мензурка
7. Підберіть посуд, який використовують у титриметричних методах аналізу,

для відмірювання об'ємів допоміжних реагентів.
Бюретка
Піпетка
Конічна колба
8. Укажіть фізико-хімічний метод аналізу, що базується на вимірюванні

електропровідності досліджуваних розчинів.
242
Кондуктометрія.
Кулонометрія.
Потенціометрія.
Полярографія.
Амперометрія.
9. Укажіть метод, що базується на вимірюванні кількості електрики,

витраченої на електроліз певної кількості визначуваної речовини:
Амперметрія.
10. Кулонометрія базується на вимірюванні кількості електрики, що

витрачають на електродну реакцію. Вкажіть, який закон лежить в основі
кулонометричного визначення речовин:
закон Фарадея.
закон Кулона
закон Ньютона.
закон Стокса
закон Бугера-Ламберта-Бера.
11. Полярографія — одночасно якісний і кількісний метод аналізу. Що є

кількісною характеристикою в цьому методі?
Величина граничного дифузійного струму.
Електродний потенціал.
Опір розчину.
Величина електрорушійної сили.
12. Потенціометричне титрування застосовують у випадках, коли

неможливо застосувати візуальні індикатори. В ході цього титрування
вимірюється:
Потенціал індикаторного електрода.
Потенціал електрода порівняння.
Потенціал окисно-відновної системи.
Потенціал дифузійного шару.
Дзета-потенціал.
13. Одним із електрохімічних методів аналізу є полярографія. В ході

полярографічного аналізу досліджувана речовина ідентифікується за:
Потенціалом напівхвилі.
243
14. Вкажіть електрод порівняння, який можна застосувати у

потенціометричному дослідженні лікарської субстанції:
Хлоросрібний електрод.
Скляний електрод.
Хінгідронний електрод.
Сурм’яний електрод.
Цинковий електрод.
15. Від чого залежить висота полярографічної хвилі?

Концентрації відновлюваного йону.
Складу електроліту.
Характеристики капіляру.
Радіусу капіляру.
Довжини капіляру.
16. Одним з електрохімічних методів аналізу є потенціометрія.

Потенціометрія – це метод аналізу, який базується на вимірюванні
(визначенні):
Потенціалу індикаторного електроду.
Потенціалу дифузного шару.
Дзета-потенціалу.
Окс-ред потенціалу системи.
Потенціалу електроду порівняння.
17. Для ідентифікації лікарських препаратів полярографічним методом

визначають:
Потенціал виділення.
Потенціал розкладу.
Граничний дифузійний струм.
Залишковий струм.
18. Для потенціометричного визначення в розчині, що містить амоніак і

натрію гідроксид, придатний індикаторний електрод:
платиновий електрод.
срібний електрод.
19. Концентрацію оцтової кислоти в аналізованому розчині визначають

методом потенціометричного титрування. Виберіть індикаторний електрод:
244
ртутний електрод.
каломельний електрод.
20. Одним із електрохімічних методів аналізу є полярографія. Кількість

речовини у досліджуваній системі в ході полярографічного аналізу
Силою струму.
21. Укажіть фізико-хімічний метод аналізу, що базується на вимірюванні

електропровідності досліджуваних розчинів.
Амперометрія.
22. Укажіть метод, що базується на вимірюванні кількості електрики,

витраченої на електроліз певної кількості визначуваної речовини:
Амперметрія.
23. Кулонометрія базується на вимірюванні кількості електрики, що

витрачають на електродну реакцію. Вкажіть, який закон лежить в основі
кулонометричного визначення речовин:
закон Фарадея.
закон Кулона
закон Ньютона.
закон Стокса
закон Бугера-Ламберта-Бера.
24. Полярографія ─ одночасно якісний і кількісний метод аналізу. Що є

кількісною характеристикою в цьому методі?
Величина граничного дифузійного струму.
Електродний потенціал.
245
Опір розчину.
Величина електрорушійної сили.
25. Потенціометричне титрування застосовують у випадках, коли

неможливо застосувати візуальні індикатори. В ході цього титрування
вимірюється:
Потенціал індикаторного електрода.
Потенціал електрода порівняння.
Потенціал окисно-відновної системи.
Потенціал дифузійного шару.
Дзета-потенціал.
26. Одним із електрохімічних методів аналізу є полярографія. В ході

полярографічного аналізу досліджувана речовина ідентифікується за:
Потенціалом напівхвилі.
27. Вкажіть електрод порівняння, який можна застосувати у

потенціометричному дослідженні лікарської субстанції:
Хлоросрібний електрод.
Скляний електрод.
Хінгідронний електрод.
Сурм’яний електрод.
Цинковий електрод.
28. Від чого залежить висота полярографічної хвилі?

Концентрації відновлюваного йону.
Складу електроліту.
Характеристики капіляру.
Радіусу капіляру.
Довжини капіляру.
3.4.1.3. Лабораторна робота. Визначення масової

частки феруму (ІІ) у препараті методом
потенціометричного титрування
У методі окисно-відновного титрування в якості індикаторного

електрода використовують платиновий електрод. Точку еквівалентності
визначають на кривій потенціометричного титрування за стрибком окисно-
відновного потенціалу електрода. На початку титрування потенціал
індикаторного електрода змінюється повільно, але поблизу точки
246
еквівалентності вже при додаванні незначної кількості реагенту (1 – 2 краплі)
його потенціал змінюється стрибком. Цей стрибок потенціалу індикаторного
електрода і дає можливість визначити точку еквівалентності. При титруванні
відбувається така окисно-відновна реакція:
6(NH4)2Fe(SO4)2 + K2Cr2O7 + 7H2SO4 = 6(NH4)2SO4 + K2SO4 + 3Fe2(SO4)3 +
+ Cr2(SO4)3 +
7H2O
1. Вмикають і прогрівають прилад (pH-метр або йономер). Бюретку
промивають і заповнюють робочим розчином дихромату калію.
2. У чистий стаканчик переносять наважку препарату солі Мора
(NH4)2Fe(SO4)2∙6Н2О, М((NH4)2Fe(SO4)2∙6Н2О) = 392,14г/моль.
3. За допомогою мензурки або мірного циліндра відміряють 20мл
розведеної сульфатної кислоти і виливають у стаканчик із наважкою
препарату.
4. Стаканчик із розчином розташовують так, щоб електроди знаходились
у розчині. Під стаканчик підставляють магнітну мішалку і вмикають її.
5. Готують прилад, який складається з хлоросрібного електрода
(електрод порівняння) і платинового електрода(вимірювальний електрод),
занурених у досліджуваний розчин.
6. У процесі потенціометричного титрування записують у таблицю 3.5
показання приладу і об’єм робочого розчину На початку титрування реагент
доливають порціями (по 0,5 мл). Після кожного доливання реагенту
обчислюють відношення ΔЕ/ΔV і записують у таблицю Поблизу точки
еквівалентності, коли співвідношення ΔЕ/ΔV починає порівняно швидко
збільшуватися, реагент починають доливати невеликими порціями по 0,1мл.
Після того як співвідношення ΔЕ/ΔV починає зменшуватись, здійснюють ще
3 – 4 додавання по 0,1мл. Закінчують потенціометричне титрування 2 – 3
порціями по 0,5мл робочого розчину.
Наважка препарату……………. c( K2Cr2O7) = моль/л
Результати вимірювань та розрахунків заносять у таблицю 3.5.
Таблиця3.5.
Дані потенціометричного титрування солі Fe2+
№ V(K2Cr2O7), мл ΔV, мл Е, мВ ΔЕ, мВ ΔЕ/ΔV
1. 0 ― ― ―
2. 1,0 1,0
3. 1,5 0,5
4. 2,0 0,5
5.
247
6.
7.
За даними з таблиці 3.5 будують два графіки:

а) криву титрування ― залежність Е від V(титранту);
б) диференціальну криву титрування ― залежність ΔЕ/ΔV від
V(титранту).
На кожному з побудованих графіків визначають точку еквівалентності,
а також об’єм робочого розчину у точці еквівалентності. Потім розраховують
масову частку йонів Fe2+ у препараті за формулою:
3.5.1. Хроматографічні методи аналізу.
Класифікація хроматографічних методів аналізу за механізмом

розділення, агрегатним станом фаз, технікою виконання експерименту. Межі
їх застосування. Значення в фармації.
Теорія хроматографії: теорія теоретичних тарілок і кінетична теорія.
Теоретичні основи йонообмінної хроматографії. Реакції йонного
обміну, що перебігають на катіонітах й аніонітах. йонообмінна рівновага.
Константа йонного обміну.
Кінетика йонного обміну. Обмінна ємність. Підготовка йонітів і
хроматографічних колонок до роботи. Приклади застосування йонообмінної
хроматографії.
Які сорбенти застосовують в йонообмінній хроматографії? Вимоги, до
сорбентів. Хімічна природа йонообмінників (катіонітів, аніонітів).
На чому засновано визначення концентрації розчину натрію хлориду
методом йонообмінної хроматографії? Записати рівняння йонного обміну
натрій хлориду з катіонітом в H-формі та рівняння реакції титрування
продукту йонного обміну.
Поняття про йонну, йон-парну та лігандообмінну хроматографію.
Сутність методу газової хроматографії. Поняття про теорію методу.
Параметри утримання. Параметри розділення (ступінь розділення, коефіцієнт
розділення, число теоретичних тарілок).
Хроматографічні колонки і детектори газової хроматографії.
248
Практика методу. Методи кількісної обробки хроматограм
(абсолютного калібрування, внутрішнього стандарту, внутрішньої
нормалізації). Застосування методу в фармацевтичному аналізі.
Сутність методу. високоефективної рідинної хроматографії.
Застосування методу в фармації.
3.5.2.1. Кількісне визначення кальцій хлориду в

розчині йонним обміном
Розчин кальцій хлориду пропускають через катіонітову колонку:

RHm + Ca2+ ⇄ RHm_2 + 2H+
Кількість йонів водню, що виділяються в результаті йонного обміну,
еквівалентно вмісту йонів Ca2+ у розчині. Утворюється хлоридна кислота
HCl, яку відтитровують розчином NaOH з індикатором фенолфталеїном.
Хід роботи
1. Підготовка колонки до роботи. Катіоніт поміщають у ділильну
лійку і промивають 5 разів 5%-им розчином HCl. При цьому об’єм
промивного розчину повиннен бути приблизно в 30 разів більшим, ніж об’єм
катіоніту. Кожного разу катіоніт збовтують з розчином HCl і залишають на 2
години при періодичному перемішуванні. Слід враховувати те, що катіоніт
погано змочується водою та розчинами. Тому не можна зливати з катіоніту
всю рідину, над катіонітом обов’язково повинен залищатись шар рідини
товщиною 0,5 - 1 см. Потім промивають катіоніт дистильованою водою,
періодично відбирають порцію промивної води і додають до неї 2 - 3 краплі
індикатора мктилового червоного або метилоранжу. Якщо індикатор
забарвить розчин у червоний колір, продовжують промивання катіоніту до
жовтого забарвлення проби промивної води. Після закінчення промивання
катіоніт у Н+-формі придатний для йонообмінної хроматографіі.
Підготовлений у такий спосіб катіоніт разом з водою переносять у
хроматографічну колонку, в нижню частини якої попередньо поклали шар
скляної вати товщиною 0,5 - 1 см. необхідно, щоб шар катіоніту в
хроматографічній колонці становив 5 - 10 см. Важливо, щоб катіоніт у
колонці розмістився рівномірно без повітряних бульбашок. Необхідно також
стежити за тим, щоб катіоніт завжди знаходився під шаром рідини.
Хроматографічну колонку можна використовувати багаторазово, щораз
регенеруючи колонку, переводячи катіоніт у Н +-форму. Для цього через
колонку пропускають ≈200 мл розчину HCl порціями по 10 - 15 мл зі
швидкістю 2 - 3 краплі в секунду (швидкість витікання регулюють краном
або затискачем). Потім колонку промивають дистильованою водою до
негативної реакції на йони водню (по метиловому оранжевому або
249
метиловому червоному).
2. Приготування й аналіз досліджуваного розчину. Аналізований
розчин (10 мл) пропускають через підготовлену до роботи катіонітову
колонку з катіонітом у Н+-формі (швидкість витікання розчину ― не більше
2 крапель за секунду). Розчин, що витікає з колонки, збирають у конічну
колбу місткістю 200 мл. Потім колонку промивають 3 - 5 разів порціями води
≈10мл, збираючи промивні води в ту ж конічну колбу. Додають 3 - 5 крапель
розчину фенолфталеїну, титрують робочим розчином NaOH до блідо-
рожевого забарвлення, що не зникає протягом 20 секунд. Масу хлориду
кальцію обчислюють за формулою:
3.5.2.2. Паперова хроматографія

Розділення феруму (III) і купруму (II)
Хроматографія на папері — мікрометод розподільної хроматографії. Як

носій використовується чиста целюлоза у вигляді спеціального
фільтрувального паперу з рівномірною щільністю. Нерухомою фазою
частіше служить постійно присутня в целюлозі вода, але може бути й інший
розчинник (парафінове масло, гас). Розділення проводиться розчинником
іншої природи, що вільно поширюється по папері. Хроматографування може
проводитися декількома способами: одномірною висхідною, низхідною і
круговою (радіальною) хроматографією.
Для виконання лабораторної роботи необхідно:
1. Стандартний розчин солі Fe 3+, 1 мг/мл
2. Стандартний розчин солі Cu 2+, 1 мг/мл
3. Розчин K4[Fe(CN)6], 10% -ний
4. Рухлива фаза – суміш етанолу з 5М HСl (9:1) за об’ємом
5. Фільтрувальний папір «синя стрічка»
6. Капіляри скляні
7. Чашки Петрі
Хід роботи
На круглому паперовому фільтрі «синя стрічка» діаметром 12,5 см
простим олівцем намічають контури «ґнота» довжиною 40 мм і шириною 4
мм (див. рис. 3.5). На центр фільтра за допомогою капіляра наносять краплю
розчину розділюваної суміші. Розчин наносять у кілька прийомів, щоб
усмоктування відбувалося за рахунок капілярних сил паперу. пляму що
утворювалася обережно обводять простим олівцем, тобто фіксують його
положення на папері. Папір висушують, вирізають «ґніт», як показано на
рисунку 3.5, частину гноту відрізають так, щоб кінець гноту торкався дна
чашки Петрі. Для хроматографування як хроматографічну камеру
використовують або дві нижні частини чашки Петрі, або дві верхні частини
чашки Петрі, що мають однакові діаметри. Нижню частину такої
хроматографічної камери заповнюють на третину сумішшю етанолу з
250
хлоридною кислотою, кладуть фільтр так, щоб гніт занурився у рідину, і
закривають такою ж за діаметром половиною чашки Петрі. Рідина (РФ) під
дією капілярних сил піднімається по «ґноту», досягає стартової плями з
розділюваною сумішшю. Йони феруму (III) та купруму (II) з різною
швидкістю переміщаються разом з РФ.
Рис. 3.5. Паперовий диск для кругової хроматографії: А — місце нанесення

крапель; 1 — паперовий кружок; 2 — ґніт для подачі розчинника
Коли фронт РФ пройде задану відстань, папір виймають, відзначають

олівцем границі фронту розчинника, висушують у струмені теплого повітря й
проводять проявлення зон і визначають зони локалізації йонів Fe 3+ і Cu 2+
фільтр обприскують розчином K4[Fe(CN)6] зі скляного пульверизатора
(металевий непридатний!). У результаті на хроматограмі проявляється синя
зона Fe4[Fe(CN)6]3 і коричнева зона Cu2[Fe(CN)6].
Розраховують для обох катіонів значення Rf, уважаючи початком їх
шляху зовнішню границю первісної плями, відзначену олівцем, а кінцем
шляху – зовнішні границі, що з'явилися після проявлення кільцевих зон
локалізації. Відстань же, пройдене фронтом розчинника, мм, відраховують
від центру хроматограми (центру паперового кола).
Розраховують коефіцієнт розділення a як відношення Rf і оцінюють
ступінь розділення катіонів.
3.6.1. Контроль засвоєння змістових модулів 7-8.

Сутність та класифікація оптичних методів аналізу.
Спектрофотометричні терміни: довжина хвилі, нанометр, хвильове
число, пропускання, оптична густина, молярний коефіцієнт поглинання.
Області світлопоглинання: ультрафіолетова, видима, інфрачервона.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Спектри поглинання.
Основні характеристики. Способи реєстрації.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Сутність спектрофото-
251
метричного методу аналізу. Спектрофотометрія, Фотоколориметрія,
колориметрія.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Прибори, джерела
Закони світлопоглинання: Бугера – Ламберта – Бера.
Об'єднаний закон Бугера – Ламберта – Бера. Причини відхилення від
основного закону поглинання світла. Визначення меж підпорядкування.
Молярний та питомий коефіцієнти поглинання, їх взаємозв'язок.
Фотоелектроколориметрія. Сутність методу. Умови фотометричних
визначень.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Приклади фотометричних
реакцій, вимоги до них. Область застосування спектрофотометричного
аналізу.
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Способи визначення
Метод спектрофотометричного титрування. Сутність методу, його
Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Диференціальна фотометрія,
галузь застосування, принцип визначення концентрації розрахунковим та
графічним методом.
Атомно-абсорбційна спектроскопія полум'я. Сутність методу. Джерела
випромінювання. Способи визначення концентрації. Порівняння атомно-
абсорбційного методу з методом фотометрії полум'я.
Емісійна фотометрія полум'я. Сутність, принцип методу. Область
застосування. Способи визначення концентрації.
Екстракційно-фотометричний аналіз. Екстракційні реагенти та
Екстракційно-фотометричний аналіз. Екстракційні системи, їх
Люмінесцентний метод аналізу. Флюорометрія. Закон Стокса –
Ломмеля, правило Левшина, закон Вавілова. Способи визначення
Рефрактометрія. Сутність методу та можливості. Застосування в аналізі
однокомпонентних і багатокомпонентних сумішей.
Поляриметрія, застосування в хімічному та фармацевтичному аналізі.
Переваги та недоліки методу.
Тонкошарова хроматографія. Нерухома фаза у тонкошаровій
хроматографії.
Особливості експерименту в тонкошаровій хроматографії.
Ідентифікація речовин на хроматограмі з використанням стандартних зразків,
а також розрахунковим методом з використанням Rf.
Як можна визначити за тонкошаровою хроматограмою кількісний
вміст визначуваної речовини?
Паперова хроматографія. Нерухома фаза у паперовій хроматографії.
252
Особливості експерименту в паперовій хроматографії. Ідентифікація
речовин на паперовій хроматограмі з використанням стандартних зразків, а
також розрахунковим методом з використанням Rf.
Як можна визначити за паперовою хроматограмою кількісний вміст
визначуваної речовини?

1. Фотоелектроколориметричний метод аналізу дозволяє визначити
концентрацію:
Каламутного розчину.
Оптично-активної речовини.
Будь-якого розчину.
2. Для вибору аналітичної довжини хвилі в методі фотометрії на базі

експериментальних даних будують графік залежності:
оптичної густини (А) від довжини хвилі (лямбда).
оптичної густини (А) від концентрації розчину (С).
оптичної густини (А) від температури (t°).
довжини хвилі (лямбда) від температури (t°).
довжини хвилі (лямбда) від концентрації (с).
3. На аналіз поступив розчин калію дихромату. Який із фізико-хімічних

методів аналізу використав хімік для визначення його концентрації?
Спектрофотометричний.
Флуориметричний.
Поляриметричний.
Кулонометричний.
Кондуктометричне титрування.
4. Для аналізу лікарського препарату застосували рефрактометричний метод

аналізу, в основі якого лежить залежність між:
показником заломлення та концентрацією речовини у розчині.
електричною провідністю розчину та його концентрацією.
концентрацією у розчині речовини та його кутом обертання .
концентрацією у розчині речовини та його оптичною густиною.
інтенсивністю світлопоглинання розчином та його
концентрацією.
253
5. Кількісне визначення Феруму(ІІІ) фотометричним методом у вигляді
забарвленого роданідного комплексу проводять за градуювальним графіком,
який будують у координатах:
6. Зазначте реагент для виявлення і фотометричного визначення катіонів

Fe(II) та Fe(III):
Сульфосаліцилова кислота.
Оксалатна кислота.
п-амінобензойна кислота.
Фенілоцтова кислота.
Хлороцтова кислота.
7. При кількісному визначенні глюкози поляриметричним методом

вимірюють:
Кут обертання поляризованого променя світла.
Коефіцієнт заломлення світла.
Ступінь поглинання поляризованого променя світла розчином.
Дисперсію променя світла розчином.
Оптичну густину розчину.
8. Молярний коефіцієнт поглинання ― це оптична густина розчину при

1 моль/л
0,1 моль/л
1%
1г/мл
1 г/л
9. Питомий коефіцієнт поглинання ― це оптична густина розчину при

1%
1 моль/л
0,1 моль/л
1г/мл
1 г/л
10. На аналіз надійшов розчин калій дихромату. Для його кількісного

визначення був використаний один з фізико-хімічних методів аналізу:
спектрофотометричний
флюорометричний
254
поляриметричний
Кулонометричний
турбідиметричний
11. Одним із поширених інструментальних методів аналізу є фотометрія, яка

базується на вимірюванні:
оптичної густини.
показника заломлення.
кута обертання.
довжини хвилі.
інтенсивності флуоресценції.
12. Кут обертання площини поляризації оптично активних органічних

речовин, вимірюють за допомогою приладу:
поляриметра.
рефрактометра.
кондуктометра.
спектрофотометра.
потенціометра.
13. Вкажіть метод, заснований на вимірюванні кута обертання площини

поляризації поляризованого світла розчином оптично активної речовини.
Поляриметрія.
Рефрактометрія.
Інтерферометрія.
Фотоколориметрія.
Спектрофотометрія.
14. Чутливість фотометричної реакції визначається величиною молярного

коефіцієнта світлопоглинання, який залежить:
Від природи речовини.
Від концентрації розчину.
Від щільності розчину.
Від об'єму поглинаючого розчину.
Від інтенсивності падаючого світла.
15. Нефелометрію та турбідиметрію застосовують для аналізу лікарської

субстанції, якщо вона знаходиться у вигляді:
Суспензії.
Істинного розчину.
Колоїдного розчину.
255
16. Хроматографічне розділення може проводитися двома способами:
планарним (на пластинках) та колоночним. В колоночних (проточних)
хроматографічних методах аналізу кількість досліджуваної речовини
Площею хроматографічного піка.
Шириною хроматографічного піка.
Часом утримування.
Об’ємом утримування.
Висотою еквівалентною теоретичній тарілці.
17. При визначення низьких вмістів термічно нестійких сторонніх домішок

найбільш раціонально використати:
Високоефективну рідинну хроматографію
Газову хроматографію
Паперову хроматографію
Іонообмінну хроматографію
Тонкошарову хроматографію
18. При хроматографуванні новокаїну в тонкому шарі сорбенту після

проявки пластинки одержали пляму, відстань до якої від лінії старту 3 см, а
відстань фронту розчинників –10 см. Яке значення Rf новокаїну?
0,3
0,4
0, 5
0, 6
0,7
19. Для ідентифікації лікарського препарату методом тонкошарової

хроматографії використовують параметр:
Rf
n
E, mV
I, A
Kр
20. Для розділення сумішей речовин застосовують хроматографічний метод.

Хроматографія – це метод аналізу, який базується на перерозподілі речовини
між:
Рухомою і нерухомою фазами
Твердою і газовою фазами
Рідкою і твердою фазами
Двома рідкими фазами, які не змішуються між собою
Рідкою та газовою фазами
256
21. Необхідно виявити, який спирт знаходиться у водному розчині методом
ГРХ. Які величини використовують для ідентифікації речовин у методі
газорідинної хроматографії?
Параметри утримування.
Висота хроматографічного піка.
Висота еквівалентна теоретичній тарілці.
Площа хроматографічного піка.
Число теоретичних тарілок.
22. В основі кількісного аналізу в газовій хроматографії лежить залежність:

Висоти хроматографічного піка і його площі від
концентрації речовини.
Часу утримування від концентрації речовини.
Об’єму утримування від концентрації речовини.
Ширини хроматографічного піка від концентрації.
Висоти, еквівалентної теоретичній тарілці , від кількості
речовини.
23. Провізор-аналітик проводить аналіз лікарського препарату методом

тонкошарової хроматографії. У Фармакопейній статті наведено значення
величини Rf. Величина Rf є:
Показником рухливості речовини.
Абсолютною характеристикою речовини.
Показником розчинності речовини у рідкій фазі.
Показником сорбційної здатності твердої фази.
Показником сорбційної здатності речовини.
24. Відомо, що ментол є легко леткою речовиною. Який з фізико-хімічних

методів аналізу можна використати для кількісного вмісту ментолу в краплях
Зеленіна, які є складним лікарським засобом:
газова хроматографія
тонкошарова хроматографія
рідинна хроматографія
диференціальна спектрофотометрія
багатохвильова спектрофотометрія
257
3.7.1. Контроль засвоєння модуля 3.

Інструментальні (фізичні та фізико-хімічні) методи
аналізу.
3.7.1.1. Перелік питань до підсумкового контролю

знань з модуля 3
1. Класифікація інструментальних методів, їх переваги та
недоліки.
2. Сутність та класифікація оптичних методів аналізу.
3. Спектрофотометричні терміни: довжина хвилі, нанометр,
хвильове число, пропускання, оптична густина, молярний коефіцієнт
поглинання. Області світлопоглинання: ультрафіолетова, видима,
інфрачервона.
4. Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Спектри
поглинання. Основні характеристики. Способи реєстрації.
5. Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Сутність
спектрофотометричного методу аналізу. Спектрофотометрія,
Фотоколориметрія, колориметрія.
6. Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Прибори, джерела
7. Закони світлопоглинання: Бугера – Ламберта – Бера.
8. Об'єднаний закон Бугера – Ламберта – Бера. Причини
відхилення від основного закону поглинання світла. Визначення меж
підпорядкування.
9. Молярний та питомий коефіцієнти поглинання, їх
взаємозв'язок.
10. Фотоелектроколориметрія. Сутність методу. Умови
фотометричних визначень.
11. Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Приклади
фотометричних реакцій, вимоги до них. Область застосування
спектрофотометричного аналізу.
12. Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Способи визначення
13. Метод спектрофотометричного титрування. Сутність методу,
його переваги та недоліки.
14. Абсорбційно-молекулярна спектроскопія. Диференціальна
фотометрія, галузь застосування, принцип визначення концентрації
розрахунковим та графічним методом.
258
15. Атомно-абсорбційна спектроскопія полум'я. Сутність методу.
Джерела випромінювання. Способи визначення концентрації. Порівняння
атомно-абсорбційного методу з методом фотометрії полум'я.
16. Емісійна фотометрія полум'я. Сутність, принцип методу.
Область застосування. Способи визначення концентрації.
17. Екстракційно-фотометричний аналіз. Екстракційні реагенти та
18. Екстракційно-фотометричний аналіз. Екстракційні системи, їх
19. Люмінесцентний метод аналізу. Флюорометрія. Закон Стокса
– Ломмеля, правило Левшина, закон Вавілова. Способи визначення
20. Рефрактометрія. Сутність методу та можливості. Застосування
в аналізі однокомпонентних і багатокомпонентних сумішей.
21. Поляриметрія, застосування в хімічному та фармацевтичному
аналізі. Переваги та недоліки методу.
22. Потенціометричні методи аналізу.
23. Пряма потенціометрія (йонометрія). Класифікація.
Індикаторні електроди. Способи визначення концентрації речовин методом
йонометрії.
24. Класифікація електродів, що застосовуються в потенціометрії
за механізмом утворення потенціалу; за зворотністю; за призначенням.
25. Електрохімічні реакції. Вимоги до них. Навести приклади
електрохімічних реакцій.
26. Потенціометричне титрування. Переваги й недоліки методу.
Його застосування в аналізі.
27. Кондуктометричний аналіз. Принцип методу, основні поняття.
Пряма кондуктометрія. Використання в аналізі.
28. Кондуктометричне титрування. Застосування
кондуктометричного титрування.
29. Полярографічний аналіз. Принцип методу. Полярографічна
хвиля, її характеристики. Фактори, які впливають на величину потенціалу
напівхвилі.
30. Кількісний полярографічний аналіз. Способи визначення
концентрації речовин. Умови проведення полярографічного аналізу.
31. Амперметричне титрування. Криві амперметричного
титрування. Переваги та недоліки методу амперметричного титрування.
32. Кулонометричні методи аналізу. Класифікація методів. Умови
проведення кулонометричного титрування та його застосування.
33. Газова та газорідинна хроматографія. Сутність методів.
Застосування в аналізі.
34. Іонообмінна хроматографія. йонообмінні смоли. Застосування
методу для розділення речовин і кількісних визначень компонентів сумішей.
259
35. Тонкошарова хроматографія. Сутність і можливості
хроматографії в якісному та кількісному аналізі індивідуальних речовин і
сумішей.
36. Високоефективна рідинна хроматографія. Сутність методу.
Застосування в аналізі речовин і сумішей.
37. Приклади використання інструментальних методів аналізу для
кількісного визначення хімічних речовин та лікарських засобів.

3.8. ДОДАТКИ
3.8.1. Форми контролю і оцінювання дисципліни
Поточний контроль здійснюється на кожному практичному занятті
відповідно конкретним цілям, під час індивідуальної роботи викладача зі
студентом для тих тем, які студент опрацьовує самостійно і вони не входять
до структури практичного заняття. Рекомендується застосувати види
об’єктивного (стандартизованого) контролю теоретичної та практичної
підготовки студентів.
Максимальна кількість балів, що присвоюється студентам при
засвоєнні кожного модуля (залікового кредиту) – 200, в тому числі за
поточну навчальну діяльність – 120 балів, за результатами модульного
підсумкового контролю – 80 балів.
Оцінювання поточної навчальної діяльності
При засвоєнні кожної теми модуля за поточну діяльність студента
виставляють оцінки за 4-ри бальною традиційною шкалою, які потім
конвертуються у бали в залежності від кількості практичних занять у модулі
таким чином:
Модуль1
Конвертація у бали
Традиційна
Кількість занять
оцінка
13
«5» 9
«4» 7
«3» 5
«2» 1,75
Модуль2
оцінка
15
«5» 8
«4» 6
«3» 5
«2» 1,75
260
Модуль3
оцінка
7
«5» 17
«4» 14
«3» 10
«2» 3
Максимальна кількість балів, яку може набрати студент при вивченні

модуля, вираховується шляхом множення кількості балів, що відповідають
оцінці «5» на кількість тем у модулі з додаванням балів за індивідуальну
самостійну роботу і дорівнює 120 балам.
Мінімальна кількість балів, яку студент повинен набрати для
зарахування модуля, вираховується шляхом множення кількості балів, що
відповідають оцінці «3» на кількість занять у модулі.
Оцінювання індивідуальної самостійної роботи:
Кількість балів за індивідуальну самостійну роботу студента (ІСРС)
вираховується як різниця між максимальною кількістю балів за поточну
навчальну діяльність (120 балів) і максимальною кількістю балів за поточну
успішність студента при засвоєнні тем модуля. Бали за ІСРС нараховуються
при успішному її захисті.
Модульний підсумковий контроль
Модульний підсумковий контроль здійснюється по завершенню
вивчення модуля. До підсумкового контролю допускаються студенти, які
виконали всі види робіт, передбачені навчальною програмою, та при
вивченні модуля набрали кількість балів не меншу за мінімальну.
Форма проведення підсумкового контролю моє буди стандартизованою
і включати контроль теоретичної і практичної підготовки. Максимальна сума
балів підсумкового контролю дорівнює 80.
Підсумковий модульний контроль вважається зарахованим, якщо
студент набрав не менш 50 балів.
Оцінювання дисципліни
Оцінка з аналітичної хімії виставляється лише тим студентам, яким
зараховані усі модулі з дисципліни.
Кількість балів, яку студент набирає з дисципліни, визначається як
середнє арифметичне кількості балів з модулів дисципліни і підсумкового
контролю засвоєння модулів № 1, 2 і 3.
Об’єктивність оцінювання навчальної діяльності студентів має
перевірятися статистичними методами (коефіцієнт кореляції між поточною
успішністю та результатами підсумкового модульного контролю).
Оцінка з дисципліни визначається як середня з оцінок за 3 модулі, на які
структурована навчальна дисципліна.
Оцінка за модуль визначається як сума оцінок поточної навчальної
261
діяльності та оцінки підсумкового модульного контролю і виражається
бальною шкалою.
Максимальна кількість балів, яку студент може набрати при вивченні
кожного модуля, становить 200 балів, у тому числі за поточну навчальну
діяльність – 120 балів, за результати підсумкового модульного контролю – 80
балів (60% та 40% відповідно).
3.8.1.2. Конвертація кількості балів
Конвертацію кількості балів з аналітичної хімії в оцінки за шкалою ЕCTS та

4-ри бальну (традиційну) здійснюють за такою таблицею:
Оцінка ЕCTS Статистичний
показник
А Найкращі 10 %
студентів
B Наступні 25 %
студентів
C Наступні 30 %
студентів
D Наступні 25 %
студентів
E Останні 10 %
студентів
Відсоток студентів визначається на виборці студентів даного курсу в
межах відповідної спеціальності.
Кількість балів з дисципліни, яка нарахована студентам, конвертується
у 4-ри бальну шкалу таким чином:
Оцінка ЕCTS Оцінка за 4-ри бальною
шкалою
А «5»
B, С «4»
D, E «3»
FX, F «2»
Оцінка з дисципліни FX та F («2») виставляється студенту, якому не

зараховано хоча б один модуль з дисципліни.
Оцінка F («2») виставляється студентам, які не набрали мінімальну
кількість балів за поточну навчальну діяльність, але не склали модульний
підсумковий контроль. Вони мають право на повторне складання
підсумкового модульного контролю, не більше 2-ох разів, під час зимових
канікул та впродовж двох (додаткових) тижнів після закінчення весняного
семестру за графіком, затвердженим ректором.
Студенти, які одержали оцінку F по завершені вивчення дисципліни (не
виконали навчальну програму хоча б з одного модуля, або не набрали за
262
поточний навчальну діяльність з модуля мінімальну кількість балів) повинні
пройти повторне навчання за індивідуальним навчальним планом.

263
РЕКОМЕНДОВАНА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА
ЛІТЕРАТУРА
Основна
1. Харитонов Ю.Я. Аналитическая химия (аналитика). В 2-х кн. Кн.1.
Общие теоретические основы. Качественный анализ. М: Высш. шк., 2001. –
604 с.
2. Харитонов Ю.Я. Аналитическая химия (аналитика). В 2-х кн. Кн.2.
Количественный анализ. Физико-химические (инструментальные) методы
анализа. — M.: Высш. шк., 2001.
3. Пилипенко А.Т., Пятницкий И.В. Аналитическая химия: В 2 кн. – M.:
Химия, 1990. – 846 с.
4. Васильев В.П. Аналитическая химия. В 2 кн. Кн. 1: Титриметрические и
гравиметрические методы анализа. – M.: Дрофа, 2003. – 368 с.
5. Васильев В.П. Аналитическая химия. В 2 кн. Кн. 2: Физико-химические
методы анализа. – M.: Дрофа, 2003. – 384 с.
6. Алексеев В.Н. Курс качественного химического полумикроанализа. – М:
Химия. 1973.
7. Алексеев В.Н. Количественный анализ. – М. Химия, 1972 – 504 с.
8. Практикум по аналитической химии / Под ред. В.Д. Пономарева, Л.И.
Ивановой. – M.: Высшая школа, 1983. – 288 с.
9. Лурье Ю.Ю. Справочник по аналитической химии. – M.: Химия, 1989. –
448 с.
10. Державна Фармакопея України. – 1-е вид. – Харків: РІРЕГ, 2001. – 556
с.
11. Державна Фармакопея України. – 1-е вид. – Харків: РІРЕГ, Доповнення
1. – 2004. – 520 с.
12. Аналітична хімія: навчальний посібник / О.М. Гайдукевич, В.В.
Болотов, Ю.В. Сич та ін. – X.: Основа, Вид-во НФАУ, 2000. – 432 с.
13. Практикум з аналітичної хімії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /
В.В. Болотов, Ю.В. Сич, О.М. Свєчнікова, С.В. Колісник, О.Г. Кизим, Т.В.
Жукова, М.А. Зареченський, ТА. Бережна; За заг. ред. В.В. Болотова. – X.:
Вид-во НФАУ; Золоті сторінки, 2003. – 240 с.
14. Аналитическая химия в схемах и таблицах: Справочник для студ.
фармац. вузов / В.В. Болотов, Т.В. Жукова, Е.Е. Микитенко, Е. М.
Свечникова, Ю.В. Сыч, Т.А. Костина, И.Ю. Петухова, В.II. Мороз; Под общ.
ред. В.В. Болотова. – X.: Изд-во НФАУ; Золотые страницы, 2002. – 172 с.
15. Кількісний аналіз. Титриметричні методи аналізу / Петренко В.В.,
Стрілець Л.М., Васюк CO. Дерюгіна Л.І., Дочинець Д.І. – Запоріжжя, 2006. –
215 с.
Додаткова
264
1. Аналитическая химия. Проблемы и подходы. (Лучший
зарубежный учебник)/под ред. Р. Кельнер, Ж. – М. Мерме, М. Отто, Г.М.
Видмер; под общ. ред. акад. Ю.А. Золотова. – М: Мир «АСТ», 2004 – Т. 1. –
608 с. – Т.2. – 728 с.
2. Пономарев В.Д. Аналитическая химия (в двух частях). Ч. 1.
Теоретические основы. Качественный анализ. – M.: Высш. школа, 1982. –
288с.
3. Пономарев В.Д. Аналитическая химия (в двух частях). Ч. 2.
Количественный анализ. – M.: Высш. школа, 1982. – 288 с.
4. Крешков А.П. Основы аналитической химии. Химия. Т. 1,2, 3.
– M.: Химия, 1980.
5. Основы аналитической химии. В 2 кн. Кн. 1. Общие вопросы.
Методы разделения / Ю.А. Золотов, Е.Н. Дорохова, В.И. Фадеева и др. Под
ред. Ю.А. Золотова. – 2-е изд. – M.: Высш. шк., 1999. – 351 с.
6. Основы аналитической химии. В 2 кн. Кн. 2. Методы
химического анализа // Ю.А. Золотов, Е.Н. Дорохова, В.И. Фадеева и др. Под
ред. Ю.А. Золотова. – 2-е изд. – M.: Высш. шк., 1999. – 494 с.
7. Дорохова Е.Н., Прохорова Г.В. Задачи и вопросы по
аналитической химии. – M.: Мир, 2001. – 267 с.
8. Кунце У., Шведт Г. Основы качественного и количественного
анализа. – M.: Мир, 1997. – 424 с.
9. Фритц Дж., Шенк Г. Количественный анализ. – М: Мир, 1978.
– 557 с.
10. Аналитическая химия. Сборник вопросов, упражнений и
задач/ В.П. Васильев, Л.А. Кочергина, Т.Д. Орлова; Под ред. В.П. Васильева.
– 2-е изд. – M.: Дрофа, 2003. – 320 с.
11. Практикум по аналитической химии / В.П. Васильев, Р.П.
Морозова, Л.А. Кочергина; Под ред. В.П. Васильева. M.: Химия, 2000. – 328
с.
12. Коваленко C.I., Васюк C.O., Портна О.О. Комплексометрія у
фармацевтичному аналізі. – Вінниця, НОВА КНИГА, 2008. – 184 с.
13. Аналитическая химия. Химические методы анализа: учеб.
пособие / А.И. Жебентяев, А.К. Жерносек, И.Е. Талубь. – М.: Новое знание,
2010. – 542 с.

265
ЗМІСТ
266

РУКОПИС КНИГИ Аналітична хімія

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

РУКОПИС КНИГИ Аналітична хімія

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство охорони здоров’я України

Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти

Навчальний посібник складено у відповідності з вимогами типової

Наука «аналітична хімія» сформувалася в XVIII–XIX століттях. Існує

Поняття «аналітичні властивості речовин».

З курсу середньої школи відомі такі поняття, як «фізичні властивості»

Способи виконання аналітичних реакцій

Аналітичні реакції виконують «сухим» та «мокрим» способом. У

Основні типи хімічних реакцій,

В аналітичній хімії використовують практично всі відомі типи хімічних

Групові реакції та характерні реакції. Специфічні та неспецифічні

Груповими називають аналітичні реакції певного реактиву з

Тому перед визначенням йонів калію потрібно спочатку перевірити наявність

Дробний аналіз та систематичний хід аналізу

Проведення якісного аналізу досліджуваної проби можливе двома

Чутливість аналітичних реакцій.

Чутливість аналітичних реакції треба враховувати при виконанні

За пропозицією термінологічної комісії Міжнародного союзу

1.1.1. Правила роботи і безпеки в хіміко-аналітичній

1.1.2. Кислотно-основна класифікація катіонів.

У фармацевтичному аналізі застосовують кислотно-основний метод, в

Характеристика решти аналітичних груп наведена у відповідних

1.1.2.1. Питання для самоконтролю

1. Які методики виконання реакцій використовують в якісному аналізі?

1.1.2.2. Тестові питання з бази даних «КРОК 1»

1. Досліджуваний розчин містить катіони калію і натрію. Вкажіть

2. Досліджуваний розчин містить катіони амонію та натрію. Вкажіть

3. Який висновок про склад досліджуваного розчину можна зробити,

4. В якісному аналізі характерною реакцією на катіони натрію є:

6. Яким аналітичним ефектом супроводжується реакція виявлення

7. До I аналітичної групи катіонів за кислотно-основною класифікацією

8. У лабораторії необхідно ідентифікувати катіони амонію. Можна

9. Яка реакція визначення катіонів амонію є специфічною?

10. При дії на аналізований розчин лугом при нагріванні виділяється

1.1.2.3. Лабораторна робота

1.1.2.3.1. Якісні реакції катіонів І аналітичної групи

Дослід 2. На предметне скло нанести одну краплю розчину КСl. Поряд

Реакції йонів Na+

Дослід 2. Ніхромову дротину змочити розчином NaCl і ввести у

Дослід 3. Дія реактиву метоксифенілацетатної кислоти (за ДФУ, зі

Реакції йонів NH4+

Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину NH4Cl та додати

Дослід 2. На предметне скло нанести одну краплю розчину NH 4Cl.

До другої аналітичної групи катіонів відносяться катіони Pb 2+, Ag+,

1.2.2.1. Аналітичні реакції катіонів II аналітичної

Реакції катіонів Ag+.

Дослід 2. Реакція «срібного дзеркала». У пробірку налити 5 – 10

У другу пробірку додати розчин NH3. Осад розчиняється:

Реакції катіонів Рb2+.

Дослід 1. До 1 краплі розчину Рb(NO3)2 додати 1 краплю розчину КІ і

Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Рb(NO3)2, додати 1 – 2

Реакції катіонів Hg22+.

Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Нg2(NO3)2, додати 1 – 2

1.2.2.2. Аналітичні реакції катіонів ІІI аналітичної

Реакції катіонів Са2+

Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину СаСl2 додати 3 – 5 крапель

Суміш поділити на дві частини. В одну додати 3 – 5 крапель НCl, в другу

Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину CaCl2 додати 1 – 2 краплі

Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Sr(NO3)2, додати 3 – 5

Реакції йонів Ba2+

Дослід 1. У пробірку налити 3 – 5 крапель розчину Ba(NO3)2, додати стільки

Дослід 2. У пробірку налити 3 – 5 крапель Ba(NO3)2, додати 1 – 2 краплі

Дослід 3. У пробірку налити 3 – 5 крапель Ba(NO3)2 додати 1 – 2 краплі