БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“Затверджено”
на засіданні кафедри
психології та соціології
“___” _________ 20__.
Завідувач кафедри,
доцент Зорій Н.І.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для студентів 1-го курсу медичного факультету № 4,

спеціальність «Сестринська справа»,
освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр»

Модуль 1. Педагогіка
Змістовий модуль 1. З історії педагогіки

Тема: Особливості розвитку вищих навчальних закладів України (ХХ-

поч. ХХІ ст.).

Чернівці
2014
1
 ТЕМА: Особливості розвитку вищих навчальних закладів
України (ХХ-поч. ХХІ ст.).

Розвиток освіти в її історичному та інституційному становленні

відображається на реформуванні та модернізації освіти вцілому. Проте дані
реформи викликані в свою чергу об’єктивними змінами, до яких можна
віднести цивілізаційні, транснаціональні зміни.

Тривалість заняття: 4 години

МЕТА:
Знати умови розвитку системи вищої освіти в Україні в ХХ-поч. ХХІ
ст., напрями розвитку освіти в Україні в ХХ-поч. ХХІ ст., поняття про
політику «українізації», поняття про політику «коренізації», види ІНО в
Україні в ХХ-поч. ХХІ ст., типи освітніх закладів навчання і виховання в
Україні в ХХ-поч. ХХІ ст., етапи становлення вищої школи за А.М.
Алексюком, державні документи, що сприяли розвитку національної системи
освіти в Україні та вищих навчальних закладів, поняття про Болонський
процес та його сутність.
Вміти давати короткий аналіз діяльності вищих навчальних закладів
України ХХ-поч. ХХІ ст.
Поради студенту: дати короткий зміст теми до кожного питання

1. Етапи становлення вищої освіти в період 1917-1920 рр. запропоновані

професором А.М. Алексюком.
2. Вплив соціально-політичної обстановки на національну освіту в
Україні?
3. Політика «українізації»
4. Політика «коренізації»
5. Вищі навчальні заклади нового типу – ІНО.
6. Занепад національної системи вищої освіти в Україні.

Короткий зміст теми

Особливе місце у розвитку української державності, а отже, й освіти,

займають роки між Лютневою реврлюцією (23 лютого за ст. ст. 1917) і
утвердженням більшовицької влади (1920 р.) в Ураїні. Це був складний
соціально-політичний період розгортання визвольних змагань українського
народу за незалежність і державну самостійність. Разом з тим відбулися
пошуки щодо побудови системи національної освіти і, зокрема, вищої школи.
Зміни урядів, складна політична ситуація, боротьба різних соціальних і
партійних унруповань наклали відбиток і на розвиток освіти.
2
 нові навчальні заклади, перейменовували наявні, складали різні освітні
програми, проводили з'їзди освітян, але помітного поступу в розвитку як
загальноосвітньої, так і вищої школи не було.

Новий етап у розвитку освіти і, зокрема, вищої школи розпочався після

завершення громадянської війни. Український народ отримав сумну
спадщину в справі освіти як результат 263-річ-ного (з 1654 до 1917 р.)
перебування у складі Російської імперії. Якщо у XVII ст., за свідченням
мандрівника П. Алеппського, переважна більшість населення була
письменною, то за даними перепису 1897 р. письменність в Україні
становила 27,9 %.

Тому діячі більшовицької партії, яка проголосила програмним завданням

побудову соціалізму, розуміли, що успіхи можливі лише за умов піднесення
освіти і культури людності з урахуванням національних інтересів того чи
того народу.

20-ті роки XX ст. позначилися двома напрямами розвитку освіти в Україні

— коренізацією й українізацією. Політика коренізації була розроблена на XII
з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р.), нею передбачалося залучення у партійне й
державне управління всіх представників корінного населення (звідси й назва
"коренізація"). Українізація передбачала запровадження у державних й
освітніх закладах української мови.

На початок 20-х років в Україні з'явилися вищі навчальні заклади нового

типу — ІНО (інститути народної освіти). Станом на 1 жовтня 1921 р. в
Україні діяли такі ІНО: Київський, Харківський, Катеринославський,
Одеський, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Кам'янець-
Подільський, Чернігівський, Ніжинський, Глухівський, Донецький. Ці
заклади готували фахівців з професійної освіти та виховання.

У 1922 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет прийняв

важливий документ "Про введення в дію Кодексу законів про народну
освіту", яким були визначені типи закладів освіти, навчання і виховання. За
ступенем класифікації встановлювалися типи освітніх закладів:

а) для індустріально-технічної і сільськогосподарської галузей:

профшкола, технікум, інститут;

б) для соціально-екологічної галузі: технікум, інститут;

в) для педагогічної освіти — інститут.

Усе це сприяло появі нових вищих навчальних закладів. Особливо активно
розвивалися педагогічні навчальні заклади, в яких здійснювалась підготовка
вчителів для різних типів загальноосвітніх шкіл. У переважній більшості
3
освітніх

закладів навчання проводилось українською мовою. Створювалися також

умови для задоволення національних потреб інших народів, які проживали в
Україні. Станом на травень 1931 р. функціонувало 10 середніх педагогічних
навчальних закладів (педтехнікумів) для національних меншин, у тому числі:
єврейських — З (610 студентів); російських — 2 (140 студентів); німецьких
— 1 (295 студентів); болгарських — 1 (190 студентів); польських — 1 (140
студентів); грецьких — 1 (270 студентів); молдавських — 1. Створювались і
діяли національні культурні центри, бібліотеки, національні райони.

Як слушно зауважує професор А.М. Алексюк, "є всі підстави вважати, що

українізація періоду 20-х — початку 30-х років як реальне історичне явище в
житті нашого народу, становлення і розвиток (хай і короткочасний) його
освіти, зокрема вищої школи як важливого складового елементу
національної ідеї, за всіх численних суперечностей того часу все ж
об'єктивно відіграла позитивну роль".

До середини 80-х років в Україні склалася чітка структура вищих

педагогічних навчальних закладів, які забезпечували фахову підготовку
учителів для загальноосвітніх шкіл з усіх спеціальностей.Практично
впродовж усього радянського періоду, за винятком 20-х років, розвиток
освіти в Україні позначався втратою національної самобутності,
русифікацією і нівелюванням закладів освіти всіх типів щодо структури,
змісту, форм, напрямів діяльності на засадах централізації.

Такі ж труднощі з навчанням рідною мовою мали місце й у вищих

навчальних закладах. За переписом населення України (2001 р.) 77,8 %
громадян вважають себе українцями і визнають, що їх рідна мова українська.

З 1991 р., коли Україна здобула незалежність, розпочинається новий етап у

розвитку національної вищої школи. Відроджуються і впроваджуються
колишні кращі надбання функціонування вищих навчальних закладів та
досвід зарубіжних країн. За останні роки прийнято низку державних
документів, спрямованих на подальший розвиток національної системи
освіти в Україні і, зокрема, вищих навчальних закладів. Це Закон України
"Про освіту" (1993 р.), Державна національна програма "Освіта" (Україна
XXI століття) (1992 р.), Закон України "Про вищу школу" (2002 р.). Згідно з
цими документами значно змінена структура вищої освіти (введено поняття
вищих навчальних закладів І, II, III і IV рівнів акредитації; запроваджено
ступеневу освіту). Усе це дає змоіу розвивати національну систему освіти
взагалі і вищої професійної зокрема.

4
 На початку третього тисячоліття станом на 1 вересня 2003 р. українська
вища освіта представлена 1009 вищими навчальними закладами І—IV рівнів
акредитації, в яких навчається понад 2,1 млн. студентів.
Глобалізаційні, інтеграційні процеси висувають нові завдання перед
національною вищою школою. Україна чітко визначила курс на входження в
європейський освітній простір.

Запитання для самоконтролю

1. Що поклало початок занепаду національної системи вищої освіти в

Україні?
2. Назвіть три основних етапи становлення вищої освіти в період 1917-
1920 рр. запропоновані професором А.М. Алексюком.
3. Який вплив здійснювала соціально-політична обстановка на
національну освіту в Україні?
4. Що таке політика «українізації»?
5. Що таке політика «коренізації»?
6. Назвіть закон, прийнятий Всеукраїнським центральним виконавчим
комітетом у 1922 році.
7. Яку декларацію прийняли магістри 29 європейських країн у 1999 році?
Література
Основна:
1. Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти. – К. : Видавничий центр „Академія”,
2002. – 508 с.
2. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний
посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2003. – 316 с.
3. Ягупов В.В. Педагогіка:Навчальний осібник.-К.:Либідь,2002.-559 с.
4. Максимюк С.П. Педагогіка:Навчальний посібник. –К.:Кондор,2005. -
670с.
5. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних
закладів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002.
Додаткова:
1. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994. Історія педагогіки / За
ред. М.С. Гриценка. — К., 1973.
2. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль,
1994.
3. Макаренко А. С. Методика організації виховного процесу. Твори: У 7-
ми т. — К., 1954. — Т. 5. — С. 9—109.
4. Мешко О. І., Янкович О. І., Мешко Г. М. Історія української школи і
педагогіки. — Тернопіль, 1999.
5. Теслюк В.М., Лузан П.Г., Шовкун Л.М. Основи педагогічної
майстерності. : навчальний посібник. – К. : ДАККіМ, 2010. – 244 с.

5
6. Кузьмінський А. І., Омельяненко В. А. Педагогіка: Підручник. – К.:
3нання-прес, 2003. – 418 с.
7. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. – К., 2000.
8. Максим'юк С. П. Курс лекцій з педагогіки.— Рівне, 2002.