Валентина Бондаренко

Сюрприз
Цвіркун Кузьма жив у бабусиній хаті під
піччю. Коли двері відчинялись, до хати
вкочувала хвиля холодного повітря. «Бр-р-р!
І чому б тим людям не сидіти під піччю, де
так гарно — тепло і темно? Невже надворі
краще?» — думав цвіркун.
І захотілося йому надвір. Онучок Іванко
якраз одягався, тож цвіркун хутенько
стрибнув на комір теплого кожушка.
— Я пішов, бабуню, — сказав хлопчик.
— І я теж, — просюрчав Кузьма.
За порогом Іванко впав і засміявся. «І що там такого смішного?» — подумав цвіркунець. Він
виглянув із хутра й завмер: усе навколо сліпучо сяяло.
— Сюр-р, як гарно! — вигукнув цвіркун.
— Це зима, Кузько! — озвався Іванко.
— Зима, це коли падають?
— Та ні, просто сьогодні ожеледиця.
— А це що таке? — спитав Кузьма.
— О, це бурулька, — пояснив хлопчик.
— Дай покуштувати!
— Не можна, застудишся, співати не будеш! —
відказав Іванко.
— Зрозуміло, зима — це ожеледиця і бурулька!
— Правильно, Кузько! Та головне, зима — це сніг.
Учора сніг був м’який і пухнастий, то ми з
хлопчаками зліпили оцих чоловічків. Бачиш, ціла
сім'я. Снігобаба, снігодід, снігодіти - снігорід!
— А ще яка зима? — допитувався цвіркунець.
— Ну, ходімо до річки, я тобі ще й лід покажу.
Річка була під тонким льодком. А під ним було видно
зграйку окунців і довгі водорості.
— Отже, лід — це теж з-з-зима?
— Кузько, ти що — змерз?
— Еге ж, т-трохи х-холодно.
— Це мороз, Кузько! А як почнеться завірюха, тоді і я змерзну.
І хлопчик щодуху помчав до хати. В хаті Кузьма прожогом скочив під піч.
— О! Сюр-р-р-приз! Затишно, тепло — це такий сюрприз узимку!
 ЧОМУ РИПИТЬ СНІЖОК
Оповідання
А й справді, чому рипить сніжок? Не знаєте? То я вам розповім.
Якось ішов лісом Дід Мороз. Нечутно, по м’якому, наче вата, сніжку. Стомився. Присів на пеньок, а
мішок з гостинцями поруч поклав. Довгу бороду гребінцем розчесав. Дивиться, аж під ялинкою
зайчик сидить і плаче. Дідусеві жаль стало зайчика. Підійшов до нього та й питає: «Чому це ти,
вуханчику, плачеш?» А той, схлипуючи, відповідає: «Заблукав, додому нія-а-ак не втраплю!»
Здивувався дідусь: отакої, заєць — і раптом заблукав у лісі. Як же те могло статися? Все ще
схлипуючи, куцохвостий розповів старому свою пригоду.
Уранці він гуляв з братиками та сестричками на галявині. їм було весело, так добре стрибати з
розгону в снігові кучугури, що й незчулися, як мисливець підійшов. Пролунав постріл. Зайчата
кинулися тікати.
Найдалі, в лісову гущавину, забіг той зайчик, якого оце й
зустрів Дід Мороз...
Добрий дідусь заспокоїв малюка, і вони разом
швидко знайшли стежину до заячої хати. А там уже
зібралися його братики й сестрички. Всі живі та здорові.
Мама з татом уже ходили шукати свого найменшенького.
Шукали, шукали та вже й зневірилися, що він живий. Ото
радощів було, коли побачили свого синочка та ще й з Дідом
Морозом!
Дідусь привітав усю заячу родину з Новим роком, гостинці
роздав: кожному по великій соковитій морквині. А на
прощання, погладжуючи довгу бороду, сказав: «Я зроблю так, що сніжок рипітиме. Щоб ви, зайці,
чули, коли хтось буде до вас підкрадатися».
Як сказав, так і сталося: відтоді сніжок рипить, тобто попереджає зайців та інших беззахисних звірів
про небезпеку. Ось так: рип-рип, хтось іде, пильнуй!

Марія Дем'янюк
ЗИМОВА КАЗКА
Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру
вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за
одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася.
Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня
прислухалася і почула розмову між двома сніжинками.
«Поглянь, яка ялинонька!
А он на гілочці чудова місцина.
От там би посидіти!» - казала одна.
«Еге ж, - промовила інша, - тільки там
залишилося місце для однієї сніжинки, а
не для двох!».

«Зрозуміло, що воно моє: я

перша його помітила! - знову озвалася
перша сніжника.
«Я долечу туди швидше, ніж ти. Ось
побачиш!» - відказала інша.

Лемент тривав, і ялинка занепокоєно все

пильніше поглядала на сніжинок. Вона мала добре серце, тому їй було вже байдуже, хто з
них вмоститься на гілочці. Турбувало її інше. Від запальної суперечки сніжинки почали
нагріватися. Врешті, побоювання ялинки справдилися - сніжинки-суперниці розтанули...
А сніг все падав і падав! Небо витрясало на землю величезну білу перину, аби нікому не
було холодно. Сніжинки жваво кружляли і мостилися на гілки дерев. І думали вони не про те,
де їм буде зручніше, а як краще зігріти і прикрасити деревця.
І поступово посріблений ліс перетворився на справжнісіньке Новорічне диво.