Урок 54

НА ГОРОДІ
У бабусі Галі великий город. Вона добра господарка. На
городі гарно вродила городина. Он морква, круглі гарбузи і

головки капусти. А далі - і зелені огірки.

Городина корисна. Вона багата на вітаміни.
 Урок 55

ГРОЗА

Несподівано насунула велика . Стало темно.

Подув вітер. Небо прорізала блискавка.
— Гур! Гур! — загуркотів грім. З неба впали великі

краплі . А згодом полила злива. Вода заливала дороги.

Вітер гнув до землі дерева, ламав гілки. По дорозі стрибав
білий град. Гроза довго не вгавала.

Раптом небо просвітліло. Перестав іти . Заграла

різними барвами райдуга. Довкола стало так гарно!
 Урок 56

ЛОВИТИ ҐАВ

Діти старанно писали букву ґ. А Сергійко позирав то у

вікно, то на стрілки годинника. Він думав про перерву.

Галина Петрівна сказала:

— Сергійку, не лови ґав, пиши.

Незабаром усі діти написали букви. Сергійко — ні, бо

ловив ґав.
 Урок 57

МАЛИЙ МУЗИКАНТ
Ґедзик мав скрипку. Малу, але гарну. Мама ґедзика
повела сина до зеленого коника. Він гарно грав, а ґедзик
радів.
Ґедзик буде гарним музикантом.
 Урок 58

БУЛЬКА І БУРУЛЬКА

Сіренький котик Булька вий__ов з будинку. На мить він

зупинивсь на ґанку. Легенький вітер залоскотав йому
тоненькі вуса. Раптом на носик котикові впала крапелька
води. Булька задер голову догори. Над ним висіла прозора
бурулька.

— Скоро весна, — подумав котик. — Розтане сніг і

побі__ать струмки. Дерева стануть зеленими. Пта__ки
співатимуть веселі пісеньки. Тоді увесь день буду гратись у
дворі.
 Урок 60

ХОКЕЙ

— Хто сьогодні на льоду?

— Харитон, Хома і Христина.

— У кого ?

— у Хоми.
— Хто забив гол?
— Харитон.
— Хокей — гра для сміливих і спритних.
 Урок 61

ХОМА І ХОВРАХ
Одного разу Хома і Ховрах збирали зерна в полі. Вони
ретельно клали за щоки зерно за зерном. Довго трудились
друзі. От і зібрались нести зерна додому. Але раптом друзі
подивились один на одного. І такі вони кумедні з напханими
щоками! Не втримались звірі і давай сміятись!
- Ха-ха-ха! – промовив Хома.
- Хі-хі-хі! – бурмотів йому Ховрах.
І всі зерна в них розсипались. Довелось друзям знову
братись до роботи.
 Урок 62

РОДИНА ТУРИСТІВ
Родина Журбенків багато подорожу_. Журбенки
мандрували горами, засмагали поблизу морів. Побували
навіть у жаркій пустелі.
У подорожах Журбенків завжди супроводжував песик
Дружок. Він бігав за жуками і метеликами. Тікав від вужа.
Стрибав разом із жабками. Дружок усім підіймав настрій.
Подорожі були з пригодами і жартами. Про мандрівки
Журбенки весело розповідали знайомим.
 Урок 63

ВЕЛИКІ ЖУКИ

Жук-носоріг – один із великих жуків. Живе у вологих

лісах, долинах, в опалому листі.
Жук-олень – дуже велий жук. Живе в дуплах старих
дерев у лісах.
 Урок 64

СПРАВЖНІ ДРУЗІ
У далекому лісі росла Шипшина. Навесні вона
вкривалас_ зеленим лист_м. Потім Шипшина пишалас_
маленькими квітками. А восени плоди Шипшини ставали
лікувальними.
У Шипшини були друзі Ромашка і Волошка. Ромашка
була біла-біла. А у Волошки були квіти, схожі на небо. Друзі
раділи співу пташок. Шипшина, Ромашка та Волошка
товаришували з Вітром. Він розповідав веселі новини. Але
одного разу Вітер прилетів сумний:
- На звір_т напала простуда. Нічим лікуватис_!
 Думали-думали друзі та й придумали. Вирішили
передати звір_там потрібні ліки. Але не таблетки, а природні
дари. Шипшина поклала у мішок плоди, а Ромашка та
Волошка — квіти.
Приніс Вітер звір_там мішок із ліками. Вони зраділи,
под_кували за допомогу. Зварили відвар. Простуда швидко
минула. Ось так друзі допомогли звір_там.
Урок 65
 Урок 66

__________
У чистому блакитному небі жило-було Сонечко. Воно весь
день трудилос_. На зелену травичку промінчики посилало.
А вночі Сонечко спало.
Одного разу побачило Сонечко диво дивне. На зеленому
листочку сидить комашка. Спинка червона, прикрашена
чорними крапочками. Чемно привіталось Сонечко до
комашки.
— Привіт! Мене звати Сонечко. А тебе _к звати-
величати?
— Привіт! __ теж Сонечко.
— Мій дім високо в небі.
— А мій будиночок біл_ квіточки.
— Чудово! Тепер ми зможемо зустрічатис_ частіше.
Будемо дружити?
— Так, звичайно. Разом завжди веселіше!
 Урок 67

ЧЕМНИЙ ЗАЙЧИК

Жив собі зайчик. Дуже скромний і чемний. Одного разу

він вирішив переночувати в печері. Спочатку — зазирнув
усередину. Там нікого не побачив. Але вирішив привітатись
із печеро_.
— Здрастуйте, добра печеро! Будь ласка, дозвольте мені
увійти.
А в темному куточку печери вже відпочивала лисичка.
Почувши голос зайчика, зраділа.
— Заходь, заходь, зайчику, — чемно запросила вона.
Зайчик упізнав голос лисички. Відчув небезпеку.
— Вибачте, — поспішно сказав він, — не буду вас
турбувати. І швидко помчав від печери подалі.
Так увічливість вберегла зайчика від біди.
 Урок 68

РІЧКА ЗАХВОРІЛА

Від спеки річка ніби схудла. У ній поменшало води. Там,

де була вода, тепер лежать іржаві консервні банки,
покручений дріт, різні поламані речі. Сергійко ніколи не
бачив річку в такому поганому стані. Соромно стало йому за
хлоп_ів, за себе, за всіх... Навіть здалось, ніби річка хвора і
просить:

— Вилікуйте мене, приберіть смітт_.

Сергійко негайно приступив до роботи. Почав чистити

річку.

— Друзі прийдуть, — думав він, — і захочуть допомогти.

Хвороба річки виліковна.
 Урок 69

БУДІВНИЦТВО ПО СУСІДСТВУ
У цьому році наші сусіди будували будинок. Машина
підвозила цемент, цеглу, цв_хи. Вирішили вибирати місце
дл_ криниці. У дворі росла верба. Там і криницю викопали.
Бо в народі кажуть:
— Де вербиц_, там смачна водиц_.
Будівництво тривало ціле літо. Спочатку заклали з
цементу міцний підмурок. Потім вимурували з цегли стіни.
А далі звели дах, поставили вікна і двері.
Спостерігати за будівництвом дуже цікаво.
 Урок 70

СПРАВЖНІ ДРУЗІ
Цуцик пішов гул_ти у зимовий парк. Поблизу дерева
сиділа сумна Киц_. Вирішив Цуцик розвеселити подругу.
Він покликав Горобц_. Прилетів Горобець і зацвірінчав:
— Цвірінь, цвірінь, Весно, прилинь! Сумну Киц_
розвесели! Почула ці слова Весна. Вона послала сон_чні
промінці на сніг. Він розтав. Зазеленіла травичка. Зацвіли
нарциси. Зраділа Киц_. Вона под_кувала Цуцикові та
Горобцеві. Добре мати таких друзів!
 Урок 71

У ДЯДЬКА ВАСИЛЯ
Яна і Ярослав побували в дядька Василя. Він живе у селі
Ягідному. Дітям там сподобалося.
У дядька Василя велике господарство. Тут і корова, і
коза, і свині. А в них малі дітки. У корови - теля, у кози -
козеня, у свині - поросята.
Господарство стереже пес Рябко. А на ґанку нявчить
кішка Яся. У Ясі пухнасте кошеня. Його назвали Яськом.
Дядько Василь — гарний господар. У нього всі тварини
доглянуті.
 Урок 72

ДРУЗІ
У парку росте висока Ялинка. Красива, як королева. У
Ялинки — при́ятелька Туя. Вона маленька, скромна.
Якось у Ялинки появилась мрія. Вона уявила: Туя в
ялиннику! Навколо високі та низькі ялинки. Соловейко та
Дрізд співатимуть пісні.
А Ялинка усім даруватиме яскраві сувеніри. Рада Туя.
Рада і при́ятелька — висока Ялинка. Як весело в ялиннику!
Усі радітимуть!
 Урок 73

ХТО ЮРАСИКА ВКУСИВ?

Проти сонечка квітник -
тут Юрась гуляти звик,
Зазирав у квітку кожну:
- Чи тебе понюхать можна?
- Нюхай, нюхай, та гляди,
щоб не скоїлось біди, -
шелестить увесь квітник.
Раптом наш Юрась у крик:
- Ой, ой, ой! — біжить хлопчина,
- Мамо, квітка укусила. -
Мама каже: - Укусити
аж ніяк не можуть квіти.
- Хто ж тоді, я запитаю, -
укусив мене?
- Не знаю.
Чи не можете, малята,
ви Юрасеві сказати?
 Урок 74

ДІЛОВА РОЗМОВА ДРУЗІВ

— Алло!
— Привіт, Юстинко!
— Привіт, Юрасику!
— Ти не забула про день народження Юлі?
— Ні! Ось саме думаю над подарунком.
— Я подарую конвалію.
— А я подарую квітку юнони та привітаю піснею.
— Сподіваюся, Юля буде рада.
— На все добре!
— До зустрічі!
 Урок 75

ВЕСНА
Мама каже:
— Йде весна.
— Подивлюся: де ж вона?
Попід хмарами в імлі
Пролітають журавлі,
Мчать струмочки вздовж доріг,
На городах тане сніг,
Он синичка голосна...
Тільки де ж це та весна?
Розпускаються бруньки,
Тихо стукають в шибки...
Далечінь така ясна!
Тільки де ж це та весна?
Мама каже:
— І струмки, і калюжки, і бруньки,
І синичка голосна —
Все це, донечко, весна.
 Урок 76

ЗАВЗЯТІ ДІТИ

Пишається мама синами і доньками:

— Єва у нас гарно вишиває. А Євгенко майструє клітку
для папуги.
Тато підтримує:
— Єгор допомагає мені по господарству. А Євдокія
випікає добрі пироги з маком.
Бабуся теж радіє: ростуть завзяті діти!
 Урок 77

БАРВИСТЕ КОРОМИСЛО
Над річкою синіє хмара. Через усю хмару — барвиста
веселка. Грає-виграє вона в небі. Немов казкове коромисло
повисло над річкою.
Десь там за лісом, на високій горі, сидить могутній
велетень Грім-Буревій. Це він міцно тримає у своїх дужих
руках дивнеє коромисло. Набирає відрами воду з річки і
виливає її на хмару. А хмара бризкає цією водою на поля, на
сади, на ліси і напуває все живе на землі.
 Урок 78

ПОРЯТУНОК ЄНОТА
Лісники і єгері пильнують ліс. Лісники охороняють
рослини. А єгері піклуються про тварин.
Єгор Петрович працює єгерем. Одного разу він знайшов
біля озера хворого єнота. Приніс додому і помістив його у
вольєр.
У Єгора Петровича є донька Єва. Вона доглядає єнота.
Подає йому яєчко, окраєць хліба, ллє водичку. Єнот ласує,
але мріє повернутись у ліс.
Урок 79
 Урок 80

ЇЖАЧОК НА ДАЧІ
Улітку Тетянка з бабусею відпочивали на дачі. Якось у
їхній двір зайшов їжачок. Бабуся напоїла його молочком. З
того часу їжачок приходив кожного дня. Тетянка частувала
його ковбаскою, сиром, печивом.
— А що їстиме їжачок узимку? — стурбовано запитала
Тетянка.
— Узимку йому не потрібна їжа, — відповіла бабуся. —
Він залягає в сплячку. Вимостить собі восени кубельце із
сухої трави. І спить там аж до самої весни.
 Урок 81

НАША БАТЬКІВЩИНА

Батьківщина — це земля не тільки наших батьків, а й

дідів, прадідів. Батьківщина — це край, де здавна звучить
наша рідна мова і материнська пісня. Наша Батьківщина
зветься Україною.

Україна — це безкраї лани пшениці, квітучі поля льону,

вишневі сади. Це гори Карпати і шахти Донбасу. Це
широкий Дніпро-Славутич, що несе свої води аж у Чорне
море.

Україна — це той край, де ми живемо.

 Урок 82

ЩО ТАКЕ ЩАСТЯ?
Щастя у кожного своє.
Для матінки-землі щастя — це сонечко в небі. А ще —
теплий дощик. Тоді щаслива земля вкривається зеленим
килимом трав та барвистими квітами.
Для річки щастя — це блакитна вода та жовтий пісок. І
щоб зграйками плавали лящі. Тоді річка щаслива.
Для щиглика щастя — це зелений гай. І щоб ліщина
шуміла зеленим листям. Щоб у гущавині бігали зайчики та
козулі. Тоді і щиглик, і навіть зелена ящірка буде щаслива.
А для дитини щастя — це дружна родина, мирне небо,
лагідне сонечко. А ще — доброта навколо. От тоді й буде
щасливою дитина.
А яким ти уявляєш своє щастя?
 Урок 83

СОФІЙКА-ФАНТАЗЕРКА
(жарт)
Софійка любить фіолетовий колір. Футболка у дівчинки
фіолетова. Сарафан теж фіолетовий. Навіть фартух
фіолетовий.
Софійка фантазує… Опиняється дівчинка у фіолетовій
кімнаті. Відкриває фіолетову фіранку. Поливає фіолетовий
фікус.
І раптом… Відчиняються двері. Заходить Федір у
фіолетовому костюмі й каже:
— Годі, Софійко, фантазувати! Йдемо на грядку, поллємо
флокси та фіалки.
 Урок 84

Федору форму
футбольну купили.
Федір у формі
ганяє щосили.
У Фелікса форми
такої нема.
Та формою Федір
хвалився дарма.
З Феліксом Федір
грав у футбол.
Федору Фелікс
забив сьомий гол.
Образився Федір,
ніяк не збагне:
— Чи форма в футболі
не головне?
 Урок 85

__________
У лісі дзюркотів струмок. Над ним схилились лісові
дзвіночки. Вони дивились у воду, як у дзеркало.
Прилетів ґедзь. Він став хитати дзвіночки. Хотів, щоб
вони задзвонили. Ґедзь не знав, що лісові дзвіночки не
дзвонять.
 Урок 86

______________

Олесь і Марійка люблять дивитися по телевізору

передачі про тварин. Сьогодні діти дізнались багато цікавого
про дзьоби птахів.

Виявляється, дзьоб у птаха — не прикраса. Ним він

добуває їжу. Дзьоби у птахів дуже різні.

У качки дзьоб плоский. Ним вона збирає їжу на поверхні

води. Дзьоб папуги й горобця нагадує кусачки. Птахи
подрібнюють ним насіння. Дуже міцний дзьоб у дятла. Він
роздовбує дзьобом кору на деревах. Дістає шкідливих
личинок і комах.
 Урок 87

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ДЖМЕЛИКА

У Джмелика сьогодні День народження. Він співав
веселу пісеньку: — Джу-джу-джу! Джу-джу-джу! Джу-джу-
джу! Дріжджі в лапки я беру. Пиріг смачний я печу. А тоді
додаю вишневий джем. Я чекаю на гостей. Радість з ними
розділю!
А ось і гості: Бджілка, О́лень, Лисичка, Вовчик, Метелик.
Вони щиро привітали Джмелика зі святом, вручили
подарунки. Бджілка — цілющий мед. Олень — тендітні
дзвіночки. Лисичка та Вовчик — материнку та джинси. А
Метелик — книгу про джунглі.
Джмелик пригостив усіх смачним пирогом із джемом.
Радіє Джмелик. Адже саме в День народження особливо
цінуєш увагу друзів.
 Урок 88

БДЖІЛКА
Виручив Василько з біди бджілку. Вона хотіла напитися
і впала в бочку з водою. Василько кинув на воду листочок.
Вилізла на нього бджілка, обсушила свої крильця і полетіла.
Покликала мама Василька вечеряти. Поставила на стіл
молоко, мед, хліба нарізала. Їсть Василько, а мама й каже:
— Це меду тобі назбирала бджілка, яку ти врятував.
— Одна бджілка — і стільки меду? — здивувався
Василько. — А вона всім бджілкам розповіла, ось вони й
постаралися.
Добра звістка швидко по світу лине!
 Урок 89

ДРУЖНА СІМ’Я
У Мар’янки і Дем’янка дружна сім’я. Найстарша в сім’ї
— бабуся Уляна. Вона в’яже онукам м’якенькі шкарпетки.
За комп’ютером сидить тато. Поруч малий Дем’янко
бавиться з хом’ячком. Мар’янка поливає кімнатні квіти, щоб
не зів’яли. А мама спекла пиріг і заварює чай із м’ятою.
Уся сім’я сідає за круглий дерев’яний стіл. Мама
люб’язно пригощає пирогом. Тато повідомляє новини з
комп’ютера. Бабуся запитує, чи сподобалися Мар’янці в’язані
рукавички. Дем’янко розповідає, як забив на футболі аж два
м’ячі.
 Урок 90

КАЗКА ПРО АПОСТРОФ

У ставку неподалік лісу жила-була малесенька П’явочка.

Вона дуже хотіла бути корисною. Та, на жаль, не знала, що
для цього треба зробити. Засумувала П’явочка. Якось високо
в небі пропливало Сонечко. Зупинилося, простягло П’явочці
свій теплий промінчик:

— Крихітко-П’явочко, мерщій до мене! Я тобі допоможу!

Твоя мрія здійсниться! Ти будеш корисною! Ти зможеш
творити нові слова. З цієї миті ти станеш АПОСТРОФОМ! З
тобою дзвінкіше співатимуть солов’ї, вище стрибатиме м’яч!
Пахучішою буде м’ята на бабусиному подвір’ї!

— Сонечку, я дякую тобі. Нарешті моя мрія здійсниться!

Я стану корисною! — радісно вигукувала П’явочка.

…Давно це було. Хтось забув про цю історію. А хтось і

зовсім її не знав. А от слова, які мають апостроф, вдячні
П’явочці.
 Урок 91

ЛІНИВА ОЛЕНКА
Прийшла вранці Оленка в дитячий садочок.
— Чого це ти не причесана? — питає вихователька.
— Бабуня не встигла причесати, — каже Оленка.
— А черевички чого брудні?
— Дідусь не почистив.
— А ґудзика чого біля комірця немає?
— То вже я винна, — сказала Оленка. — Забула
нагадати мамі, щоб пришила.
 Урок 93

ЧОМУ СОРОКА БУДУЄ КІЛЬКА ХАТИНОК

У темному лісі жила-була Сорока-білобока. Мала вона

діток маленьких у своїй хатинці. Та одного разу десь узявся
дикий Кіт. Захотів він поласувати пташенятами. Довідалася
про це Сорока. Забрала вона своїх діток і втекла. З тих пір
Сорока будує кілька хатинок, щоб було де сховатися.
 Урок 94

ВЕСНА

–Що з весною настає?

– Сніг у полі розтає.

– А чому то так буває?

– Сонце його пригріває.

– Що ж синіє на землі?

– Ніжні проліски малі.

– А що пнеться з-під листа?

– То травичка вироста.

– А над полем що бринить?

– Любий жайворон дзвенить.

 Урок 95

ЗОЗУЛЯ ТА ДРІЗД
Байка
Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.
— Чи тобі не нудно? — питає його.— Що ти робиш?
— Співаю,— відказує Дрізд.— Хіба не чуєш?
— Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно...
— Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже
гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та
їси. А я сам годую, бережу і вчу своїх дітей, а працю свою
полегшую співом.
 Урок 96

ДВА ГОРОБЧИКИ
Казка
Жили у сусідстві два горобчики: один – веселий і
працьовитий, а другий – нудний і ледачий.
Якось уранці відчинив веселий горобчик навстіж
дверцята свого охайного будиночка і голосно зацвірінькав:
- Ой, яке сонечко тепле! І сніг тане. Весна прийшла.
Скоро мої друзі – шпаки, жайворонки – з теплих країв
повернуться. Зазеленіє травичка, з’являться квіточки,
метелики. Ото вже буде гарно!
- І чого б я радів? – невдоволено цвірінькнув його сусід,
висунувши голову зі своєї занедбаної кособокої хатки. -
Це ж тільки березень. Ще і мороз може бути, і сніг.
Прилетять птахи – гамір зчинятимуть. Пригріє сонце –
то від нього та від кульбаби очі сліпитиме…не бачу в
усьому цьому ніякої радості. Краще посплю ще трохи.
І ледачкуватий горобчик сховався в хатці. А веселий
випурхнув на свіже повітря, ковтнув кілька крапельок смачної
води, знайшов під снігом маленьку жовтеньку квіточку, взяв її
у дзьобик і полетів стрічати перелітних птахів.
 Урок 97

СОН-ТРАВА КВАПИТЬСЯ ДО НАС

Сон-трава щовесни так квапиться зустрітись із сонцем,
небом і нами, що не може дочекатися, поки з’явиться листя.
Як бачите таку квітку де на галяві, роздивіться її. Вона
вся вкрита густим сріблястим пушком – ця «шубка» гріє і
квітку, і стебло, і листя вночі, коли трапляються весняні
заморозки.
Не рвіть сон-траву – хай і наступної весни вона знову
квапиться до нас.
 Урок 98

ВЕСЕЛИЙ ДОЩИСЬКО
Веселий дощисько городом пробіг,
Полив нам капусту, картоплю і біб,
А ще помідори, петрушку і кріп.
Ростіть, огірочки, колючі, зелені!
Ростіть, кабачки й гарбузи отакенні!
А їм на додачу і морква носата,
Яку не вкопає ніяка лопата!
Як взимку ми зліпимо сніговика –
Вона знадобиться нам саме така.
 Урок 99

ПІСНЯ ТОНЕНЬКОЇ ОЧЕРЕТИНИ

Казка

Одного дня тихе болото ніби хтось збурив. Невідомо хто,

але всі його мешканці — постійні й тимчасові — гомоніли,
лементували, галасували, били себе в груди. Доводили одне
одному і всім разом — хто на що здатен, і кому на болоті
найвища шана має бути.
— Скре-ке-ке! Скре-ке-ке! — розпиналася Жаба-
скрекотуха.— Я найкраще співаю, мене все болото слухає. Я
найвище стрибаю! Я найшвидше плаваю! Я...
— Чекай-но! — хитнула чубатою головою Чапля, що до
того ніби дрімала.— А чи простоїш ти на одній нозі цілий день
і цілу ніч?
— Пхе! Та це зовсім просто! — Жаба видряпалась на
купину і виструнчилась на одній нозі. Та не постояла й
хвилини — плюх у воду, тільки кола пішли.
 — Бу-гу! Бу-гу! — зареготав Бугай.— Теж мені артистка!
Ось коли я заспіваю-загуду — аж шибки в селі деренчать.
— Деренчать — це коли я співаю! Хіба ти так умієш? Др-
р, др-р! — обурився Деркач.
— Та це ж відомо: кожен передусім себе хвалить. Тож
знайте — співаю найкраще я! Кі-квік! Кі-квік! Без мене й
болото не болото! — випнув груди Кулик.
Тоненька Очеретина слухала всі ті розмови, слухала і все
нижче схилялася до води.
— А ти чого мовчиш? — зачепив її Вітер, який усюди
буває, все бачить, усе знає.
— Бо я нічого не вмію робити,— прошепотіла Очеретина.
— Ет, таке вигадаєш! — лагідно доторкнувся до неї
Вітер.— Кожен щось та вміє. Тільки, може, не здогадується про
те.
І він дмухнув на Очеретину раз, удруге.
І — о диво! — тоненька Очеретина несміливо, ледь чутно
забриніла, пробуючи голос, а далі заспівала, заспівала...
Такою ніжною, такою сонячною була пісня тоненької
Очеретини, що всі болотяні мешканці забули про суперечку.
Заслухалися.
Слухали Жаби-скрекотухи, вибалушивши й без того
банькаті очі.
Слухав Бугай, набравши повен дзьоб води.
І Деркач слухав, і Кулик, який спочатку себе, а потім уже
своє болото хвалить.
Завмерла гордовита Чапля на одній нозі. Від здивування
вона й цю ногу ледь було не підняла, але ж — так, ви
вгадали,— якщо Чапля підніме й другу ногу, то впаде.
Ну, а Вітер полетів собі далі. Бо має усюди бувати, бо десь
потрібен він іншим Очеретинам, які ще не пробудилися для
своєї пісні.
 Урок 100

ДЖЕРЕЛЬЦЕ
Казка
В одному місті жила Людина, яка ніколи не усміхалася…
Якось на головній площі міста пробилося мале
Джерельце.
Замурувати його! – звеліла Людина, яка ніколи не
усміхалася.
Звеліла – й з’явився на площі Коток. Товстим шаром
асфальту він забив Джерельце.
А неспокійне Джерельце прорвалося до сонця – чисте,
студене. Побачила те Джерельце Весела Людина. Зраділа і
каже:
Давайте Водограй влаштуємо.
Усі роти пороззявляли: а й справді! Відтоді на площі
дзвенить музика ясного Водограю, веселкою сонячною
переливається. Людей звеселяє.
 Урок 101

ХИТРИЙ ПІВЕНЬ
Українська народна казка
Півень злетів на пліт і почав на все горло кукурікати. Із
сусіднього лісочка підкралася лисиця.
— Добридень! — гукнула вона. — Чудовий у тебе голос.
Тільки не знаю, чи вмієш ти співати, як співав твій батько.
— А як же співав мій батько?
— Він стояв на плоті на одній нозі і, заплющивши одне
око, так гарно кукурікав, що й ну...
— І я зможу! — сказав півень. Він заплющив око і почав
кукурікати.
— А чи зможеш ти стояти на одній нозі і, заплющивши очі
співати?
— Зможу! – крикнув півень.
 Та тільки заплющив він очі, як лисиця підскочила і
схопила його. Понесла лисиця півня в ліс і хотіла вже з’їсти, а
він і каже:
— Твоя мати не так робила!
— А як же вона робила? — спитала лисиця.
— Схопивши півня, вона, перш ніж розірвати його, мала
звичку молитися.
— Я вся вдалася в матір! — промовила лисиця.
Заплющивши очі, почала щось шепотіти.
Півень тільки цього й чекав: змахнув крилами, злетів і
сів на дерево.
— Ось тобі й маєш! Півень мене перехитрив, —промовила
лисиця, зітхнула і голодна подалася в ліс.
 Урок 102

ПЕТСОН, ФІНДУС І ПЕРЕПОЛОХ НА ГОРОДІ

(Уривок)
Був погожий весняний ранок. У кожному кущі
виспівували пташки, росла трава, вкривалися листям дерева,
і всюди літали, повзали й метушилися дрібні комахи. Тож
повітря було вщерть наповнене дзижчанням, шарудінням і
щебетом усього живого, що прокинулося після зими.

Дідуньо Петсон стояв на городі, розглядав землю і

розминав її в долоні.

- Уже пора, - заявив він. – Сьогодні можна сіяти

городину й садити картоплю.

Кіт Фіндус гасав довкола й полохав жуків.

- Куди САДИТИ? – спитав він.
- Садити в землю. Якщо ми посіємо тут насіння
моркви, то виросте морква. А з кожної картоплини, яку
 ми вкинемо в ямки, виросте п’ять чи десять нових
картоплин.
Кіт рішуче глянув на дідуня.
- Але я не хочу тієї нової картоплі, й моркви теж.
Може замість них посадимо котлети?
- Та посадити завжди можна. Але вони не
виростуть, - відповів дідуньо.
- Усе-таки спробувати можна, - правив своєї
Фіндус.
- Гаразд, спробуєш. Та спершу скопаємо й
заволочимо землю.
Фіндус побіг і приніс одну з котлеток, що лишилися
від учора.
Петсон скопав і заволочив город. Потім висіяв насіння
рівненькими доладними рядками: моркву й цибулю, горох
і боби. Кіт посадив свою котлетку. Час од часу бігав туди
дивитися, чи виросла вона…
 Урок 103

ЯКОГО МИ РОДУ-ПЛЕМЕНІ
Кожен із нас, розповідаючи або пишучи свою біографію,
передусім називає власне ім’я та прізвище. А ще повідомляє,
коли й де народився, хто його діди, батьки, брати, сестри.
Іншими словами, говорить, якого він роду – племені.
І це зрозуміло. Адже люди здавна жили не самотою,
навіть не маленькими гурточками, а великими численними
родами.
Поступово роди почали об’єднуватися в племена. Кожне
плем’я спільно боролося проти ворогів, спільно добувало собі
їжу. Воно виробляло свої звичаї, не схожі на звичаї інших
племен. Розмовляло однією, тільки йому властивою,
говіркою.
 Минав час, і близькі між собою племена почали
зливатися у ще більші спільноти. Так утворились на землі
різні народи. А на величезній території, де ми й тепер
живемо, утворилася княжа держава Київська Русь. І столиця
була та сама, що й нині – Київ. Із 1187 року в літописах
з’являється назва Україна.
У своїй сім’ї українці добросердно прихистили
представників інших народів. Пліч-о-пліч з нами віддавна
живуть і росіяни, й поляки, й молдовани, і греки, й євреї, і
німці…Всі вони мирно трудяться на благо нашої спільної
Батьківщини.
Не можна тут не сказати і про таке. Уся багатовікова
історія України, як, можливо, мало яка інша, виповнена
героїчною боротьбою. Наш народ завжди прагнув бути
вільним і незалежним. Він давав відсіч усім, хто намагався
його поневолити. Мільйони синів і дочок України поклали за
свободу своє життя.
І лише порівняно недавно, 1991 року, наша
Батьківщина стала цілком самостійною державою. Тепер ми
щороку 24 серпня відзначаємо День Незалежності України –
велике національне свято.
 Урок 104

ВЕРБНА НЕДІЛЯ

Тоненьким прутиком

з вербовим котиком

себе вітаємо

легеньким дотиком...

Радісну вістку

собі говоримо,

що день великий

не поза горами,

що вже за тиждень

буде Великдень.
 ПИСАНКА
Українська писанка –
як дитяча пісенька,
як бабусина казка,
як матусина ласка.

Сяду собі скраєчку,

розмалюю яєчко:
Хрестик, зоря, віконце –
стане воно, мов сонце.
 Урок 105

БЕРІЗКА
На просторій лісовій галяві виросла молоденька берізка,
одна-однісінька, як сирітка. Ні з ким їй і словом
перемовитись. Гілочки опустила, сумує: «Така, мабуть, моя
доля. Он дерева стоять гурточком, шелестять листом,
гомонять про щось, звірята під ними бавляться, пташки у
верховітті співають. А тут нудьгуй у самоті».
Коли це одного ранку прилетів до берізки соловейко, сів
на гілочку й дзвінко заспівав. «Яка я рада, що ти до мене в
гості завітав! – мовила берізка. – Мене ще ніхто не веселив
своїм співом».
 Сподобалося соловейкові, як берізка його зустріла. Став
він щодня до неї навідуватись. А потім і гніздечко на ній
звив. Згодом у ньому і солов’ята з’явилися. Дружно й весело
зажила солов’їна сім’я.
Невдовзі по тому зайчик на галявині ягідки збирав.
Утомився і присів під берізкою спочити. Розпустила вона
віти і сховала зайчика в затінку. «Я тут хатку збудую, -
подумав зайчик. – Затишно жити під берізкою». І як
надумав, так і зробив.
А ще за кілька днів на галяву їжачок погуляти прийшов.
Раптом линув дощ. Сховався їжачок під берізкою, як під
парасолькою. А вона, щоб краще захистити його, кожен
листочок випростала. «Так тихо і спокійно під цим деревом!-
подумав їжачок. – Оселюсь я тут».
І зажили вони всі біля берізки у злагоді й любові, як і
годиться добрим сусідам. Берізка радісно шелестить листям,
захищаючи всіх від негоди. Вона дуже рада, що тепер не
самотня, а має стільки друзів. У народі кажуть: «Добре роби,
добре й тобі буде».
 Урок 106

СІЛА ХМАРА НА КОНЯ

Сіла хмара на коня:
Хмара хмару доганя.
Вітер збоку як набіг –
Збив коня відразу з ніг.
Випустила хмара віжки
І пішла за обрій пішки.
Володимир Лучук
 КОЛЬОРОВІ ПАРАСОЛІ

Плаче небо: кап-кап-кап дощиком весняним.

Парасолі кольорові лопотять над нами.

Розбігаються по місту, як з стручка квасольки,

І сміються, і регочуть мокрі парасольки.

Красі, в крапочку, у смужку, в квітку і в клітинку…

Дощик вперто тарабанить, мов лічить хвилинку.

Крапля краплю доганя, і на парасолі

Вже співає не вода, а суцільне море.

Па-ра-со-ля, па-ра-со-ля, па-ра-со-ле-нят-ко,

Любить теплий дощик навіть львівське левенятко.

Ми для нього парасолю купимо красиву,

Щоб не мокла в левеняти руда пишна грива.

Марія Людкевич
 Урок 107

СКРИПОЧКА
Тетянка поливає квіти біля хати, аж Тарасик тут як тут:
— Хочеш послухати музику?
— Хочу.
Тарасик подав Тетянці велику гарбузову квітку,
перев'язану травинкою.
— Ось приклади до вуха.
І справді музика! У квітці немовби маленька скрипочка
грає.
— Як це ти зробив? — Тетянка й про поливальничку
забула.
— А дуже просто,— розказує Тарасик.— Пішов на город,
підстеріг, коли бджола у гарбузову квітку залізла. І зачинив
її там. Ось і є музика!
 — Ти що! — спохмурніла Тетянка.— їй треба з квітки на
квітку літати, мед збирати. Давай випустимо бджілку.
— Давай! — погодився Тарасик.
Він розкрив квітку, і з неї враз вилетіла бджола.
Покружляла трохи над дітьми і полетіла. На город чи на
пасіку.
А Тетянці й Тарасикові ще довго вчувалося, як грає
маленька скрипочка.
 Урок 108

ЧОМУ МАМА ТАК ХВАЛИТЬ?

Пішла мама на роботу, а вдома залишилася шестирічна
Люда. Вона ще не ходить до школи.
Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти
полила.
Люда нагодувала курей і полила квіти. А потім думає:
„Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай
відпочине”.
Зварила Люда борщу, попробувала. Борщ несмачний…
Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу
наварила.
Прийшла мама з роботи. Здивувалася, що Люда
зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:
– Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко!
Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала
борщ, він несмачний. Думає Люда: „Чому ж мама так
хвалить?”
 Урок 109

ЧОМУ Я ІВАСИК?
- Чому ти Івасик? – питає мене тітка Наталка.
- А як же? Івасик.
- Але чому? – допитується вона.
- Татко з мамою назвали.
- Чому ж Івасиком, а не Артурчиком чи Геннадійком,
як он у Долинюків?
- Не знаю…
- А треба знати!
- То скажіть, тітко Наталко.
- Тому ти Івасик, що твій татко свого татка любив, якого
звали Іваном. Тож татко й тебе Іванком-Івасиком
назвав, щоб добре ім’я не погасло в роду. А як твого
татка звати?
- Петром.
- Ти любиш свого татка?
- Хіба можна не любити татка, маму?
- А маму як звати?
- Марія.
- Коли ти виростеш, Івасику, і матимеш синочка, як
його назвеш?
- Теж Петриком, щоб добре ім’я не погасло в роду.
- А коли матимеш донечку?
- Назву Марійкою.
- А як матимеш два синочки?
- Другого назву так, як звали мого дідуся.
- А хіба в Долинюків дідусь був Артур, а прадідусь –
Геннадій?
- Ні, в Долинюків дідусь – Василь, - відповідаю і
розгублено перепитую: - То чому ж у хлопців такі
імена?
- Думаю, - каже тітка Наталка, - їхні батьки просто не
знали про цей гарний звичай.
 Урок 110

СІМ’Я У НАС ОДНА

Левко завжди допомагав мамі. Він і посуд мив після
обіду, і в кімнаті прибирав. Але якось на хлопчика напала
лінь. І день, і другий минув,— Левко не допомагає мамі.

Тут і неділя прийшла. Батько каже за обідом:

— Погано наша сім’я працювала. Не підемо сьогодні

нікуди. От тільки шкода маму. Весь тиждень у полі та вдома
працювала. І сестричку Таню шкода. Хороші оцінки
принесла — п’ятірки. Та і я теж цілий тиждень працював на
фабриці.

Левко почервонів увесь та й говорить:

— Ну, й ідіть самі! А я з кицькою залишуся.

— Та ні вже, куди ми підемо,— відповідає батько.—

Адже сім’я у нас одна. Всі один за одного відповідаємо.
 Урок 111

ШПАК ПРИЛЕТІВ
Був тихий весняний ранок. Сонце ще не зійшло, а небо
на сході вже рожеве.
На голій кленовій гілці голосно заспівав Шпак. Він
щойно прилетів із далекого теплого краю. Знайшов свою
шпаківню, сів біля неї й радісно сповістив:
— Я прилетів! Настала весна!
Шпаків спів почув Горобець, що спав під стріхою у
теплому кубельці, й промовив:
— Шпак прилетів! Тепер нам доведеться раніше
вставати. Бо за Шпаком важко буде їжу здобувати. Він скрізь
устигне перший...
Горобчиха зітхнула й каже:
— Спасибі Шпакові, будитиме тебе, ледаря.
 Урок 112

СОНЯЧНИЙ ПТАХ
Лелеки прилетіли, на крилах ключик від сонця
принесли.
Де живе лелека – там щастя живе. Бо лелека – сонячний
птах. Він зустрічає сонце вранці й проводжає його на
спочинок увечері. На зорі лелеки піднімаються з гнізда й
злітають високо в небо. Там радісно клекочуть – вітають
сонце.
А ввечері стоять над гніздом і дивляться на захід. То
вони думають, скільки ще днів ходитиме сонце так
високо й коли почне опускатися.
 Урок 113

МАНДРІВКА УКРАЇНОЮ
Добре соколикові. Розпростер крила та й полетів над
Україною. І видно йому добре нашу землю, і чути, як
шумлять ліси, дзвенить вода, щебечуть красиві птахи,
співають гарні люди.
Летить соколик, летить над лісами зеленого Полісся.
Бачить хвойні ліси – бори, а далі й листяні – діброви,
березняки, липняки. А поміж ними – озера, болота, сіножаті.
Ось перед ним простилаються поля, мов широкі
полотна, зеленіють луки, заблищало плесо тихого ставу. І
знову ліс. Це вже під соколиком лісостеп. Он які пагорби,
яри, долини, гаї, поля… синіми жилками пульсують річки та
струмки. Живі люстерка озер та ставків показують
соколикові, як він лине у піднебессі, змагаючись із сивими
хмарками.
А ось і степ. Безмежний, грайливий, сяйливий. Степ –
як воля. Там хвилюється пшеницею, там золотиться
соняхами, там аж міниться степовою травою. І так соколикові
гарно та любо! Земля і небо. Небо і земля. А між ними –
соколикові крила. І простір. І спрага летіти до самого моря.
Ось і море. Найситніше у світі Чорне море. І берег
України, і кораблі, і чайки, і гори скелясті. Просить чайка
соколика:
- Покажи мені Карпати.
- Покажу. а ти не втомишся, долетиш?
- З тобою, соколику, я здолаю дорогу. Давно вже
збиралася полетіти до Карпат, та не було з ким.
І полетіли вони далеко-далеко. Яка ж бо велика і гарна
рідна земля!
Долетіли до гір високих. Але треба підніматися вище й
вище. Під самісінькі хмари.
- Боже, краса яка! – вигукнула чайка.
- Це наша краса, сестро, - мовив соколик.
- Ото, мабуть, найвища гора, - зворушилася чайка.
- Так, це Говерла. На ній он і прапор синьо-жовтий
майорить. На вершині всієї України.
- А може, ми тут трохи посидимо?
- Посидимо. Відпочинемо й помилуємося нашою
Батьківщиною. Бо з цієї вершини мовби всю Україну
видно.
- Всю… Гарну, величну й незалежну.
За Дмитром Чередниченком
 Урок 114

КОМУ СВІТИТЬ СОНЕЧКО

- Йду я до дядька Степана, - розказує мамі
Наталя, - і помічаю: зі мною йде сонечко. Я – вулицею, а
воно – небом, понад ясенами, понад черешнями.
Прийшла я на дядькове подвір’я, і воно зупинилося
якраз над самісінькою дядьковою хатою. То моє сонечко.
Правда ж, мамо?
- Твоє, доню, - відповіла матуся. А потім ласкаво
усміхнулася й спитала:
- А ще чиє?
- Не знаю… - проказала Наталочка, а слідом
додала: - Але ж до дядька Степана воно йшло тільки за
мною! І навіть додому ми разом верталися.
- Сонечко, Наталочко, з усіма ходить, - сказала
мама. – Воно і твоє, і моє, і таткове, і всього села, і всього
світу. І світить сонечко всім людям.
Андрій М’ястківський
 Урок 115

ЛАСТІВКИ
Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.
Метушаться за віконцем клопітливі ластівки. Вже останній
сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..
Яся встане вранці-рано та відразу до вікна.
— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це
вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть? Відчини
віконце, мамо, хай вони сюди летять. Я дивитимусь, руками
я не буду їх займать!
Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!
— Це вони будують вміло для своїх маляток дім. Все
працюють безупинно, не марнують, бачиш, час. Грудочки
м'якої глини в дзьобах носять раз у раз.
Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім
лежатимуть яєчка у м'якесенькім кублі.
 Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх!
Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.
Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать –
так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.
А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці
ляжуть білі роси на травичку, на спориш...
— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді!
Правда ж, ти до мене в хату всіх їх впустиш отоді?
— В теплий край тоді далеко полетять усі пташки:
журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.
А як стане знов на дворі тепло й весело — весна,
прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!
Наталя Забіла
 Урок 116

ЯК ВЕПРИК ДРУЗІВ ШУКАВ

Жив собі Веприк. Зустрів він Грачка й каже:
— Давай дружити!
— Давай,— погоджується Грачок.
Повеселів Веприк та з радощів як захрюкає.
А Грачок і собі весело:
— Кря-кря! Кря-а!
— Ти інакше не можеш? — питає Веприк.
— Як інакше? — не розуміє Грачок.
— Ну, хоча б так, як соловейко.
— Ні, не можу,— відповідє Грачок.
— А хіба що?
— Не подобається мені, як ти крякаєш,— проказав
Веприк.
Грачок помовчав і каже:
 — А мені не подобається, як ти хрюкаєш.
— Не хочу тебе й бачити! — каже Веприк.
— І я не хочу… – махнув крилами Грачок і полетів.
Знову лишився Веприк сам. «Оце вже,— думає,— кого
стріну, з тим і подружусь». Стрічає їжачка.
— Давай дружити! — пропонує йому Веприк.
— Давай! — погоджується їжачок.
Запросив його Веприк до себе. А в хаті — не прибрано...
Заходився їжачок чепурити його оселю.
— О! — зрадів Веприк.— Гарно, хоч гостей клич.
— То й клич,— каже їжачок,— а я яблук наношу.
Найшло гостей — повнесенька хата! їжачок як не
старався, як не розчісувався — стирчать голки і край.
Посідали гості. їжачок розклав яблука і собі біля Веприка
примощується.
— Ти тут не сідай,— каже йому Веприк.— Он який ти
весь настовбурчений. Соромно мені з тобою поруч бути. Іди
біля порога сядь.
Гості саме за яблука узялися.
— Ой, які смачні! — вигукують.
— Хто це таких пристарався?
— То я! Та ще мій друг їжачок, – хвалиться Веприк.
— Де ж він? — питають гості.
Веприк на двері глип — нема їжачка. А гості
подивилися на порожнє місце біля Веприка і все зрозуміли.
Піднялися зі своїх місць. Один по одному мовчки й вийшли
з хати. Навіть яблук не доїли...
Зостався Веприк сам.
— Чого це не йде їжачок? — дивується.— Ну, хай як
хоче. Знайду собі іншого.
Кажуть сороки, що Веприк досі шукає друзів. Бо ще не
знайшов. Чи знайде?
Галина Демченко
 Урок 117

ВВІЧЛИВИЙ КРОЛИК
(мексиканська казка)
Жив собі Кролик, доволі скромний та ввічливий. Одного
разу, досхочу наївшись капусти на селянському городі, він
уже зібрався додому, як раптом помітив лисицю. Вона
поверталася до лісу. Їй не вдалося викрасти курку з
селянського двору, і вона була вкрай розлючена та голодна.
У Кролика затремтіло серце. Бігти, але куди? І він швидко
кинувся до нори. Кролик не знав, що там його очікувала
інша грізна небезпека – у норі поселилася Змія.
Але Кролик був добре вихованим і знав, що без дозволу до
чужої оселі входити не можна. « Необхідно привітатися, -
подумав він, але з ким?... із норою, звичайно!» І, присівши на
задні лапки, Кролик ввічливо промовив:
- Здрастуй, люба нора! Дозвольте мені, будь ласка увійти.
Як же зраділа Змія, почувши голос Кролика. Вона ж
полюбляла кроляче м’ясо!
- Заходьте, заходьте! – відповіла вона, маючи намір
обдурити Кролика. Проте той по голосу враз зрозумів, із ким
має справу.
- Вибачте, що потурбував вас, - сказав він. – Я зовсім
забув, що на мене чекає мама. До побачення! – і кинувся
навтікача.
Прискакав Кролик до своєї нори та замислився над тим,
що ввічливість нікому ніколи ще не зашкодила.
А Змія скрутилася в клубочок і просичала:
- Краще б я йому не відповідала! О, ці вже мені ввічливі
кролики! І треба ж було йому просити дозволу увійти!
 Урок 118

РАВЛИК
— О, тату, равлик! — вигукнула Тетянка. — Та який
великий!
Присіла над ним, заспівала.
— Равлику-Павлику, де ти був? Хм! Не відповідає,
сховався у свою хатинку...
— Бо ти ж його злякала.
Тетянка посиділа тихенько і, коли равлик вигулькнув,
знову до нього:
— Равлику-Павлику, куди йдеш?
Равлик цього разу не сховався, заворушився і поповз
через стежину
— Тепер зрозуміло, куди він прямує! — сказав тато. —
Недавно ж дощ пройшов. Та захопив тільки ту частину гаю,
що через стежку навпроти. А равлик, мабуть, захотів пити.
 І Тетянка взяла равлика та перенесла через стежину.
Він завмер на якусь хвилину, а потім розвернувся і поповз
назад. І якраз туди приповз, звідкіля взяла його Тетянка.
— Бач, упертюх який! Не любить, щоб допомагали, —
насупила брови Тетянка.
— Може, і важко йому, але ж кожному хочеться самому
здолати свою дорогу, — мовив тато.
І вони пішли своєю стежиною, а равлик — своєю.