Тема: Українське суспільство в період «перебудови». Повсякденне життя.

Мета: з’ясувати якими були основні причини Чорнобильської катастрофи; ознайомити

студентів з активізацією громадських ініціатив в українському суспільстві. «Декларація
принципів» Української Гельсінської спілки. Народний рух України; охарактеризувати
вибори (1990 р.). Декларація про державний суверенітет України. Революцію на граніті;
розглянути національно-культурне та повсякденне життя; розвивати уміння аналізувати
та систематизувати матеріал, робити висновки; здійснювати порівняння історичних
явищ та подій; удосконалювати навички роботи з історичними джерелами, давати
історичну характеристику політичним діячам; сприяти патріотичному вихованню
студентів.
Вид заняття: Семінарське заняття.

Матеріально – технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТЗН :

Навчальні посібники.

Література: (основна та додаткова)

1. Сорочинська Н. М., Мартинюк О. О. Всесвітня історія. Історія України [інтегрований курс] :

підручник для 6 кл. закладів загальн. серед. освіти / Н. М. Сорочинська, О. О. Мартинюк. —
Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2019. — 224 с.

2. Мудрий М. М. Історія : Україна і світ : (інтегр. курс, рівень стандарту) : підруч. для 11-го кл.
закл. заг. серед. освіти / Мар’ян Мудрий, Олена Аркуша. – Київ : Генеза, 2019. – 304 с. : іл.,
карти.

План заняття.
1. Чорнобильська катастрофа.
2. Активізація громадських ініціатив в українському суспільстві. «Декларація
принципів» Української Гельсінської спілки. Народний рух України.
3. Перші альтернативні вибори (1990 р.). Декларація про державний суверенітет
України. Революція на граніті.
4. Національно-культурне та повсякденне життя.
Хід заняття
I. Організаційна частина.
1. Перевірка присутності студентів.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
III. Виклад лекційного матеріалу.
IV. Підведення підсумків заняття.
V. Повідомлення домашнього завдання.
1. Чорнобильська катастрофа
В Україні наслідки «перебудови» відчули не відразу. Компартійно-радянське керівництво
республіки на чолі з Володимиром Щербицьким не поспішало реагувати на нові віяння з центру,
уважало їх тимчасовими. Утім процеси трансформації українського суспільства в період «перебудови»
були значними. Опозиційні настрої та прагнення до незалежності захопили велику частину громадян.
В один струмінь зійшлася свідома діяльність українських дисидентів і правозахисників, значна
частина з яких повернулася з ув'язнень, української творчої інтелігенції, яка пам'ятала
шістдесятництво, а також приклад інших республік, який ставав наснагою. Тоді державницький
потенціал українського суспільства суттєво зріс.
Значний відбиток на події в Україні періоду «перебудови» наклала аварія на Чорнобильській
АЕС 26 квітня 1986 р. За день до того тут зупинили один з енергоблоків для технічного
обслуговування. Роботи продовжували, відключивши системи захисту. Причиною катастрофи
вважають стрибок напруги в мережі. У результаті перегріву реактора сталися два хімічні вибухи й
почалася пожежа. Було зруйновано обшивку реактора, а через відсутність захисної оболонки понад 60
т радіоактивних речовин піднялися в повітря. Пожежа тривала десять днів й одразу забрала життя 31
людини. Пожежники, які першими прибули на місце катастрофи, не мали відповідних протигазів і не
були попереджені про підвищений радіоактивний фон. Саме вони захистили всіх від водневого
вибуху.
Погляд історика
В Україні партійне керівництво на словах однозначно підтримувало ініціативи й дії
московського керівництва, а насправді робило все, щоб гальмувати і блокувати перебудовчі зміни в
Україні. Партійно-державна номенклатура тримала під жорстким контролем ситуацію в
республіці. Володимир Щербицький залишався ортодоксальним комуністом, консерватором і
перетворився на одного з опонентів Михайла Горбачова. <...> У роки правління Володимира
Щербицького <...> активізувалася політика русифікації й денаціоналізації України. Тож недарма
преса називала Україну в роки перебудови «заповідником застою». Однак відносна економічна
стабільність, певна пасивність широких народних мас мали лише видимий характер. Процеси, які
розгорталися в республіці, мали більш глибинний характер, ніж у центрі. Антиукраїнська політика
Кремля викликала наростаючий спротив української національно свідомої інтелігенції та пересічних
громадян.
Даниленко В. Україна в 1985-1991 рр.: остання глава радянської історії. Київ, 2018. С. 82.
Аварія обернулася трагедією. До гасіння пожежі на Чорнобильській АЕС залучили 240 тис. осіб. Усі
вони отримали високі дози радіації. Загалом було близько 600 тис. ліквідаторів аварії. Точну кількість
жертв визначити неможливо, оскільки підвищені дози радіації мають довгостроковий вплив на
організм людини. Після аварії з 30-кілометрової зони було відселено понад 100 тис. осіб, а з суміжних
територій - близько 250 тис. Усі вони залишали рідні домівки назавжди: відмовилися виїхати лише
поодинокі особи. Значних збитків було завдано довкіллю. Від опромінення сосновий ліс неподалік р.
Прип'ять одразу став рудим.
Погляд історика
Будівництво Чорнобильської АЕС розпочалося в 1970 р., перший блок запущено в 1977 р.
Четвертий реактор, який зазнав аварії, введено в дію в 1983 р. Під час розслідування причин аварії
виявлено серйозні проблеми в конструкції реактора. На це вказав звіт Міжнародного агентства з
атомної енергії МАГАТЕ. Дефекти конструкції були пов'язані з поспіхом при спорудженні,
використанням неякісних матеріалів. До аварії неполадки неодноразово виявляли, однак належної
реакції на це не було. Міжнародні експерти також відзначали, що персонал ЧАЕС не був достатньо
поінформованим про рівень загрози та порядок дій у випадку небезпеки. Чорнобильська катастрофа
показала справжнє ставлення не лише радянської влади, а й московського центру до України й
українців.
Радянське керівництво намагалося приховати від світу цю катастрофу. Однак уже наступного
дня підвищені дози радіації зафіксували в низці європейських країн. Значну дозу радіації через напрям
вітру отримала Білорусь. Радіоактивна хмара зачепила навіть схід США. Перше офіційне
повідомлення про аварію з'явилося лише 28 квітня під тиском міжнародної спільноти, але в ньому не
йшлося про масштаби трагедії. Не відразу почали й евакуацію населення з небезпечної зони. Люди не
були проінформовані, вважали, що виїзд тимчасовий, тому залишали особисті речі. 1 травня в Україні
пройшли традиційні масові демонстрації. Тим часом радіоактивний фон у Києві суттєво перевищував
норму. Від міжнародної допомоги радянське керівництво відмовилося.
Погляди сучасників
Висадили мене коло Чорнобильського автовокзалу і треба було, ну з півкілометра мабуть, йти в
частину. Ну так, якось не по собі було, звісно. <...> По Чорнобилю машини їздять, люди ходять,
посміхаються. Їдальні працюють там, проходив повз. <...> Ось це дивувало - цей спокій. У такій
ситуації, коли стоїш на даху, поряд ходить дозиметрист і каже: «Відійдіть звідси, тут 600
рентген» (Андрій Чернуха, ліквідатор аварії на ЧАЕС, пожежник).
То не можна було пояснити тій дитині, чому на вулицю виходити не можна. Ми їм говорили, що там
радіація, а вони дивились у віконечко і говорили: «Немає там ніякої радіації! Там сонце світить так,
як і світило, трава нормальна, все». <...> Це був такий ворог, якого ми не бачили. <...> У нас забрали
дитинство у наших дітей. Тому що вони були обмежені. Яблука в нас, як знаєте, так, аж вродили в
1986-му році, і ми ходили, дивилися на них, як в музей, тому що їсти їх не можна було, бо там
радіація (Тетяна Майоренко, переселенка з зони відчуження).
Згадав, як мене вразив скрип. Я приїхав, ми зупинилися, щоб замірити радіацію, і як заскрипіли дитячі
качелі, такий. у тиші такий скрип, я повернувся і побачив, що качелі хитаються, а дітей немає,
площадка порожня. Ми ж як звикли, як побачимо дитячу площадку, там малюки лазять, кричать,
пищать, мами їх смикають, а тут тиша і тільки, от, крутиться карусель, хитаються качелі, і скрип
такий: скрип-скрип-скрип (Віктор Бистриченко, ліквідатор аварії на ЧАЕС, інженер-механік).
Архів усних історій. Чорнобильська історична майстерня.
URL: http://1986.org.ua/uk/archive/memories
• З'ясуйте причини аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. Проаналізуйте вплив Чорнобильської
катастрофи на суспільно-політичну атмосферу в Україні та наслідки для довкілля.
2. Активізація громадських ініціатив в українському суспільстві. «Декларація принципів»
Української Гельсінської спілки. Народний рух України
Пожвавлення громадського життя, свобода слова зумовили самоорганізацію українського
суспільства. З ув'язнення вийшли дисиденти В'ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук'яненко,
з еміграції повернувся один із засновників Української Гельсінської групи Микола Руденко. В Україні
виникали політичні клуби, просвітницькі організації. У 1987 р. у Києві засновано Український
культурологічний клуб, а у Львові почало діяти культурологічне Товариство Лева. У 1989 р. засновано
Товариство української мови імені Тараса Шевченка (голова Дмитро Павличко), Всеукраїнську
правозахисну організацію «Меморіал» (з 1991 р. - імені Василя Стуса), з ініціативи якої в 1991 р.
Верховна Рада УРСР ухвалила закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Пожвавилися гуманітарні дослідження. У 1989 р. в Італії засновано Міжнародну асоціацію україністів.
Того ж року у Львові відновило діяльність Наукове товариство імені Шевченка. Осередком
національно-культурного руху стала Спілка письменників України на чолі з Юрієм Мушкетиком.

Персона
В'ячеслав Чорновіл (1937-1999) - політик, публіцист, діяч руху опору радянському
тоталітарному режиму, лідер українського національно-демократичного табору на зламі 1980-1990-
х років, Герой України (посмертно). Народився в с. Єрки Катеринопільського р-ну Черкаської (тоді
Київської) обл. у сім'ї вчителів. Випускник факультету журналістики Київського державного
університету ім. Т. Шевченка. Один з організаторів руху шістдесятників. Автор збірки матеріалів
про арештованих у 1965 р. шістдесятників «Лихо з розуму». У 1970 р. у Львові почав видавати
нелегальний журнал «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Декілька разів
відбував ув'язнення за «політичними» статтями. Співзасновник і голова (з 1992 р.) Народного руху
України. З 1990 р. - депутат Верховної Ради України, у 1990-1992 рр. - голова Львівської обласної
ради. У 1991 р. став другим на президентських виборах (23 % голосів). Ініціатор багатьох
державотворчих рішень, захоплював сучасників невичерпною енергією. Трагічно загинув у
автокатастрофі за нез'ясованих обставин.
У грудні 1987 р. колишні політв'язні відновили Українську Гельсінську групу, а в липні
наступного року на мітингу у Львові заявили про її перетворення на Українську Гельсінську спілку
(УГС, голова Левко Лук'яненко). Програмний документ спілки - «Декларація принципів» - визнавав
право української нації на самовизначення, державний статус української мови, передачу владних
повноважень демократично обраним радам, створення українських військових формувань, звільнення
політв'язнів, легалізацію Української греко-католицької та Української автокефальної православної
церков. УГС спершу виступала за перетворення СРСР на конфедеративних засадах, а невдовзі стала на
позиції державної самостійності України. На базі УГС в 1990 р. виникла Українська республіканська
партія - перша партія, зареєстрована Міністерством юстиції, що позначило початок багатопартійності
в Україні. Важливими формами самоорганізації українського суспільства були масові мітинги, на яких
усе частіше поряд лунали гасла демократизації й національного визволення, учасники
використовували національну символіку. На Байковому кладовищі в Києві перепоховано Василя
Стуса, Олексу Тихого, Юрія Литвина.
Восени 1988 р. серед українських письменників виникла ініціативна група сприяння
перебудові, яку очолив Іван Драч. Трохи згодом було оприлюднено проект програми Народного руху
України за перебудову (НРУ). Відбулася зустріч письменників з Горбачовим. НРУ формувався як
широке об'єднання, у якому знаходили місце як комуністи-реформатори, так і націоналісти.
Установчий з'їзд Народного руху України за перебудову, який ухвалив програму і статут організації,
відбувся 8-10 вересня 1989 р. На цей час НРУ об'єднував уже близько 280 тис. осіб і ставив метою
відновлення парламентським шляхом державної незалежності України, побудову демократичного й
гуманного суспільства, усебічний розвиток української нації, забезпечення національно-культурних
потреб усіх етнічних груп. Головою НРУ обрано Драча. Важливою масовою акцією Руху став «живий
ланцюг» між Києвом і Львовом 22 січня 1990 р. на відзначення української соборності.
Погляд сучасника
Рух виник як масова політична організація, яка своєю суттю протистоїть імперській ідеології, що є
сьогодні на озброєнні КПРС як імперської партії, яка впродовж усієї своєї історії виражала інтереси
імперії. <...>
Мабуть, передовсім, сила Руху в тому, що Рух має бути тим, хто збирає під своє крило
різноманітних людей. <...>
Тобто, це такі дивовижні ситуації, коли ми маємо Рух з таким безробітним Корніяченком і Рух, який
представляє голова філософського товариства Мирослав Попович, Рух, який представляє академік
Юхновський, і Рух, який представляє ота сивенька бабуся, яка приїздить з прапором до Києва. <...> І
єдине тільки, що і Рух, і різні партії, як і в лоні Руху, так і поза Рухом, хай вже будуть мати єдину
мету - це незалежність України. В цьому є велика правда і велика сила Руху.
Драч І. Політика: Статті, доповіді, виступи, інтерв'ю. Київ, 1997. С. 225-226.
КПУ втрачала політичну монополію. Восени 1989 р., після відставки Щербицького, першим
секретарем ЦК КПУ було обрано Володимира Івашка. Пленум ЦК КПУ ухвалив постанову про
економічний і політичний суверенітет України, а Верховна Рада УРСР - закон про мови. Закон «Про
мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р. (був чинним аж до 2012 р.) декларував українську мову
як один з вирішальних чинників національної самобутності українського народу. Визнаючи
українську мову державною в УРСР, закон гарантував необхідні умови для розвитку і використання
мов інших національностей в республіці, передусім російської. Протидія Рухові не припинялася.
Навесні 1990 р. ряд лідерів Руху вийшли з КПРС. У жовтні 1990 р. у Києві відбулися ІІ Всеукраїнські
збори НРУ, які засвідчили його перехід в опозицію до Компартії. Слова «за перебудову» було
вилучено з назви, натомість висунуто гасло «Від Народного руху за перебудову до Народного руху за
відродження суверенності України».
• Схарактеризуйте обставини створення, програмні засади й діяльність Української Гельсінської
спілки та Народного руху України.
3. Перші альтернативні вибори (1990 р.). Декларація про державний суверенітет України.
Революція на граніті
Новий етап державотворення в Україні розпочався після виборів до Верховної Ради УРСР у
1990 р. Ухвалений роком раніше республіканський закон про вибори був демократичнішим від
союзного, зокрема не передбачав обрання депутатів від громадських організацій. Вибори відбувалися
на альтернативній основі. Опозиційні сили об'єдналися в Демократичний блок. За результатами
виборів утворилася комуністична парламентська більшість - «група 239». Опозиційно налаштовані
депутати (обрані переважно у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській і Київській
областях) створили «Народну раду», яку очолив академік фізик Ігор Юхновський. Головою Верховної
Ради УРСР обрано представника партійної номенклатури Володимира Івашка, однак через місяць він
склав повноваження і перейшов на роботу в Москву. Його замінив Леонід Кравчук.
На хвилі «параду суверенітетів» Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 р. ухвалила Декларацію
про державний суверенітет України. Керуючись прагненням створити демократичне суспільство,
збудувати правову державу, а також покликаючись на право української нації на самовизначення,
Декларація проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і
неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх
зносинах». Найбільший акцент було зроблено на економічній самостійності (із захистом усіх форм
власності), екологічній безпеці, культурному розвитку, зовнішній і внутрішній безпеці, суб'єктності в
міжнародних відносинах. Йшлося про перевагу загальнолюдських цінностей над класовими. Україна
декларувала намір стати нейтральною і неядерною державою. Заключним у Декларації було
положення про укладення на її основі нового союзного договору. Таким чином, ухвалення Декларації
стало лише кроком у напрямі до державної незалежності України.
Україною прокотилася хвиля протестів проти союзного договору. Восени 1990 р. «Народна
рада» звинуватила уряд у недотриманні положень Декларації про державний суверенітет України,
вимагала відставки Кравчука і прем'єр-міністра Віталія Масола, розпуску КПУ. На підтримку цих
вимог виступили студенти, які 2-17 жовтня 1990 р. організували в Києві на площі Жовтневої революції
(тепер майдан Незалежності) акцію громадської непокори - Революцію на граніті. 157 студентів взяли
участь у голодуванні. Лідерами акції були Олесь Доній, Маркіян Іващишин і Олег Барков. Студенти
виступали проти укладення нового союзного договору, вимагали проходити військову службу на
території України, націоналізувати майно компартії тощо. На підтримку Революції на граніті
застрайкували студенти Києва, Львова, Луганська. Акція завершилася ухваленням Верховною Радою
УРСР постанови, яка гарантувала поетапний розгляд і задоволення вимог студентів. Масол пішов у
відставку. Революція на граніті, яка мала небагато аналогів у світовій історії, відіграла важливу
психологічну роль, показавши політикам і суспільству потенціал і настрої молоді.
Погляд сучасника
Михайло Свистович, 1968 р. н., громадський діяч
По суті, влада упустила той момент, коли нас можна було розігнати з меншими втратами. Вони
хотіли нас зламати й перемогти, щоб народ зневірився, але не думали, що ми такі затяті, вважали,
що це жарти.
Там було багато нервів, бо перед тим в Китаї танками подавили голодування студентів на площі
Тяньаньминь. До нас приходили КГБісти і казали, що довго терпіти не будуть і подавлять так само
танками.
Навіть намагалися нацькувати афганців, які мітингували за свої права (їм обіцяли виконати їхні
вимоги, якщо вони нас розженуть, але врешті-решт вони до нас приєднались, бо серед нас теж були
афганці). Тому ми постійно очікували, що буде якийсь напад. <...>
Голодування пришвидшило розпад КПРС і комсомолу, люди почали масово виходити з партії,
письменник Олесь Гончар показово спалив свій партквиток на Майдані. Він був певним моральним
авторитетом, його вивчали у школі. І цей вчинок досить суттєво підлив масла у вогонь.
Нас звинувачували в цинізмі. І це була правда. Голодування - це був не емоційний, а досить таки
цинічний крок з нашого боку по відношенню до всіх: до народу, друзів, ворогів.
У нас був холодний розрахунок, а голодуванню передувала двомісячна підготовка до акції. Ми знали,
що нас будуть шкодувати. Ми знали, що на нас не зможуть не звернути увагу: діти ж голодують! І
що це приверне на нашу сторону тих, хто не переймався нашими ідеями.
Так, нас можна назвати циніками. Циніками, які готові були загинути за ідею.
Зінченко О. Революція на граніті: Нас можна назвати циніками, які готові загинути за ідею //
Українська правда - Історична правда. 2015. 2 жовтня.
URL: http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/10/2/148579
• За висловом В'ячеслава Чорновола, «без “Червоної рути” не було б студентського голодування, а без
студентського голодування не було б незалежності України». Чи згодні Ви з таким твердженням?
Відповідь аргументуйте.
4. Національно-культурне та повсякденне життя
Українське суспільство відчувало ті ж прояви соціально-економічної кризи, що й мешканці
всього пострадянського простору. В умовах дефіциту товарів багатьом доводилося шукати так званий
блат - неформальні зв'язки, які забезпечували певні переваги, або ж давати хабарі. За таких умов
ставлення до праці на державних підприємствах було відповідним, натомість у створюваному
приватному секторі працівники часто були цілком незахищеними. Гострою залишалася проблема
житла. У 1991 р. понад 2,5 млн сімей в Україні потребували житла. Розширилися можливості виїзду
жителів України за кордон, передусім у Польщу, Югославію, Угорщину, Румунію, Туреччину. Метою
цих виїздів здебільшого були продаж і купівля товарів. З'явилися великі промислові ринки з
імпортними товарами, на яких знаходили роботу колишні вчителі, інженери, медики, сім'ї яких не
могли вижити в нових економічних умовах. Іншою стороною цього процесу стало знецінення
освітнього й кваліфікаційного рівня, адже він уже не забезпечував людині гідного життя. Зростав
рівень злочинності (найвищих значень він сягнув у 1995 р.).
Глибока економічна криза викликала не тільки гострий спалах соціального невдоволення, а й
перегляд традиційних ролей у сім'ях. Люди масово втрачали роботу й засоби до існування. Особливо
дошкульно це відчували чоловіки, які не могли утримувати родини. Нерідко це ставало причиною
важких переживань, апатії й бездіяльності. У таких умовах масовими були рішення про виїзд когось із
членів родини на заробітки за кордон. Потоки українських трудових мігрантів прямували до різних
європейських країн - Іспанії, Італії, Португалії, Греції, Німеччини, Польщі. Точну кількість трудових
мігрантів встановити складно, однак йдеться про мільйони. Трудова міграція спричинила нове явище -
дистантні сім'ї (оформлені юридично, але чоловік і дружина проживали окремо, у різних містах, а
іноді - у різних країнах), у яких діти змалку залишалися без опіки когось із батьків. Соціальні наслідки
цього явища ще попереду.
Стрімкі зміни, які відбувалися під впливом демократичних перетворень у період «перебудови»,
визначали й ідеологічні орієнтири українців, зокрема зумовили посилення ваги в повсякденному житті
національних цінностей. Національне питання швидко виокремилося з комплексу інших суспільних
проблем. На етапі розпаду СРСР воно стало символом демократії, прогресивних змін. Здобуття
державної незалежності уявляли як ідеал, досягнення якого мало вирішити багато проблем. У підходах
населення України до національного питання вже в час «перебудови» простежувалися певні
регіональні відмінності, які випливали з історичного досвіду регіонів, ступеня їхнього зросійщення та
особливостей соціальної структури й занять мешканців. Велику вагу національному надавали
мешканці Західної України. Тут відбувалися масові акції (зокрема віча, молебні) під національними
гаслами й знаменами, національний підтекст мало й відродження Української греко-католицької
церкви, швидко відновлено пам'ять про український національно-визвольний рух середини ХХ ст.,
зокрема боротьбу Української повстанської армії.
Погляд сучасника
У західних областях України рівень суспільної згоди навколо національних цінностей був
високий, а рух масовий. 14 березня 1990 р. у містечку Стрий на Львівщині вперше на території
тодішньої УРСР офіційно (над будівлею міської ради) було встановлено синьо-жовтий прапор.
Водночас суспільну активність східних регіонів визначали шахтарські страйки з соціально-
економічними вимогами, які ситуативно набували політичних смислів. Настрої ж центральної
України проявилися пізніше, коли карти голосувань на виборах показали, що мешканці центральних і
західних областей голосують подібно, тоді як на Сході й Півдні надають перевагу кандидатам з
репутацією проросійських. Ще іншою була ситуація в Криму, який у 1991 р. отримав автономію у
складі УРСР. Радянське керівництво наголошувало на територіальному характері автономії й до
останнього чинило перепони кримським татарам, які поверталися на рідні терени. Регіональні
розбіжності в Україні використовували прихильники Горбачова в намаганнях врятувати СРСР від
розпаду. Яковлєв переконував президента США Буша-старшого, що потенціал України є тільки
гіпотетичним, мовляв, російськомовне населення Сходу й Півдня не погодиться розірвати з Росією.
Попри соціально-економічні труднощі, демократизація політичного устрою відкрила
можливості для національно-культурного відродження. Позбавляючись ідеологічно-цензурних
обмежень, українські письменники, науковці (зокрема історики), художники, музиканти, театральні
діячі дедалі наполегливіше ставили питання про розширення сфери вжитку української мови та
збереження національної культурної спадщини. Під тиском національно-демократичних сил Верховна
Рада УРСР в 1989 р. ухвалила закон про мови в Україні (українську визнано офіційною державною
мовою в республіці), у 19891990 рр. відновили легальну діяльність репресовані церкви - Українська
греко-католицька церква та Українська автокефальна православна церква. У 1990 р. в Україні вперше
за сімдесят років на державному рівні святкували Різдво Христове. Одночасно відбувалося оновлення
культурної сфери. Особливу популярність здобув літературний гурт «Бу-Ба-Бу», створений у Львові в
1985 р. поетами Юрієм Андруховичем, Віктором Небораком та Олександром Ірванцем. У 1989 р. у
Чернівцях відбувся рок-фестиваль «Червона рута». Урешті-решт отримав визнання в Україні
художник Іван Марчук, якого тривалий час не приймали до Спілки художників України через
мистецький стиль, що не вписувався в шаблони соцреалізму.
• Як вплинула суспільно-політична та соціально-економічна криза 1980-х років на повсякденне життя
мешканців України? Розпитайте рідних і знайомих про проблеми, з якими стикалися люди в той час
(зокрема у сфері зайнятості, освіти, медицини, безпеки).
Завдання
• У межах реалізованого в середині 1990-х років проекту «Розпад Радянського Союзу. Усна історія
незалежної України, 1988-1991» (http://oralhistory.org.ua) було записано кілька десятків інтерв'ю з
відомими особистостями, які брали участь або були свідками розпаду СРСР. Пригадайте основні
вимоги українського руху опору радянському тоталітарному режиму 1960-х - початку 1980-х років.
Об'єднавшись у групи (пари), поміркуйте про вплив діячів цього руху на суспільний клімат в Україні в
період «перебудови». За відправну точку візьміть твердження В'ячеслава Чорновола: «Я не вірив
горбачовській перебудові <...> Ми з 60-х років уже знали більше, ніж вони офіційно сказали у 80-ті
роки. Просто ми вважали, що добре, що є така політика, бо вона розхитувала імперію і розхитувала
комуністичну ідеологію, але намагання побудувати щось там на піску, на базі тої самої ідеології,
лібералізувавши її, що намагався зробити Горбачов, було безперспективне, і ми це прекрасно
розуміли, але ми підтримували це тому, що воно працювало на нас».
Запитання і завдання
1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які характеризують становище України в період
«перебудови».
2. Проаналізуйте (з використанням карти) екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи. Зберіть
додаткову інформацію про «зону відчуження».
3. Прочитайте текст Декларації про державний суверенітет Української РСР (див.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12). Поміркуйте, які її положення реалізовано повністю, а які ще
потребують зусиль.
4. Визначте зміст поняття «Революція на граніті». Як Ви гадаєте, чи є підстави ці події називати
революцією? Відповідь обґрунтуйте.
5. Спробуйте визначити цінності, які стали важливими для українського суспільства в результаті
«перебудови».