Пит. До Екзамену ПТЗ

Дисципліна «Протидія транснаціональної злочинності»
Перелік питань до екзамену:

1. Транснаціональна злочинність як соціальна, правова і кримінологічна
проблема.
Транснаціональна злочинність є важливою соціальною, правовою і кримінологічною проблемою

в сучасному світі. Цей вид злочинності виникає внаслідок глобалізації, технологічного прогресу і
зростання міжнародних зв'язків. Основні аспекти цієї проблеми включають:
1. Глобалізація та транскордонні зв'язки: Транснаціональна злочинність стає більш
актуальною через зростання світової економіки та збільшення обсягів міжнародної
торгівлі. Злочинці можуть використовувати світові ринки для торгівлі наркотиками,
контрабандою, торгівлею людьми та іншими незаконними видами діяльності.
2. Комплексність та різноманітність: Транснаціональна злочинність охоплює широкий спектр
злочинів, включаючи організовану злочинність, фінансові злочини, кіберзлочинність,
тероризм, корупцію та інші. Ці види злочинності можуть взаємодіяти та підтримувати один
одного, ускладнюючи боротьбу з ними.
3. Недостатня міжнародна координація: Основною проблемою в боротьбі з
транснаціональною злочинністю є відсутність адекватної міжнародної координації.
Злочинці можуть використовувати слабкі міжнародні правові структури для уникнення
відповідальності та екстрадиції.
4. Технологічний вплив: Розвиток інформаційних технологій надає злочинцям нові
можливості для вчинення злочинів, таких як кібератаки, фішинг, кібершантаж та інші види
кіберзлочинності.
5. Соціальні наслідки: Транснаціональна злочинність може призводити до серйозних
соціальних проблем, таких як зростання злочинності, розпад соціальних структур,
погіршення якості життя та загроза національній безпеці.
6. Необхідність глобальної стратегії: Боротьба з транснаціональною злочинністю вимагає
глобальної стратегії, що включає в себе ефективну міжнародну співпрацю, вдосконалення
правових структур та зміцнення правопорядку на національному та міжнародному рівнях.
Вирішення проблеми транснаціональної злочинності вимагає спільних зусиль країн та
міжнародних організацій для розробки ефективних стратегій боротьби, створення сучасних
правових інструментів і поліпшення міжнародної координації.
2. Поняття, ознаки і властивості транснаціональної злочинності.
Транснаціональна злочинність - це вид злочинності, який перетинає національні кордони і

виконується групами чи організаціями, які діють за межами меж держав. Це може включати
різноманітні злочинні діяльності, такі як контрабанда, торгівля людьми, наркотиками, фінансові
махінації, кіберзлочинність, тероризм та інші.
Ознаки транснаціональної злочинності:
1.Перетин кордонів: Транснаціональна злочинність передбачає вчинення злочинних дій, які
охоплюють дві чи більше країни. Злочинці можуть діяти в одній країні, але перевозити
зловмисні вигоди або вчиняти злочини в інших країнах.
2.Організована структура: Транснаціональна злочинність часто пов'язана з організованою
злочинністю, де злочинці діють як структуровані групи або організації, координуючи свою
діяльність через різні регіони світу.
3.Глобальні зв'язки: Злочинці можуть використовувати глобальні зв'язки, такі як інтернет,
транспортні мережі та фінансові інструменти для вчинення та ухилення від
відповідальності.
4.Економічна мотивація: Часто транснаціональні злочинці діють з метою здобутку прибутку.
Торгівля наркотиками, контрабанда, фінансові махінації та інші види злочинності
спрямовані на отримання економічної вигоди.
Властивості транснаціональної злочинності:
1.Транскордонний характер: Транснаціональна злочинність за своєю природою перетинає
кордони, що робить ускладненою її детекцію та припинення.
2.Гнучкість і адаптабельність: Злочинці, здійснюючи транснаціональні злочини, часто
демонструють гнучкість і здатність швидко адаптуватися до нових умов, уникаючи
правопорушень.
3.Комплексність і різноманітність: Транснаціональна злочинність включає в себе різноманітні
види злочинів, що важко піддаватися класифікації через її комплексність.
4.Застосування технологій: Злочинці активно використовують технології для здійснення
кіберзлочинів, обхід контролю та забезпечення безпеки своїх операцій.
5.Необхідність міжнародного співробітництва: Ефективне протидіяння транснаціональній
злочинності вимагає високого рівня міжнародного співробітництва та обміну інформацією
між країнами.
3. Відмінність транснаціонального злочину від міжнародного, та злочину

міжнародного характеру.
Терміни "транснаціональний злочин", "міжнародний злочин" і "злочин міжнародного характеру"

часто використовуються як синоніми, але існують певні відмінності в їхньому вживанні та значенні:
1.Транснаціональний злочин:
 Характеристика: Транснаціональний злочин є злочином, який вчиняється за
межами меж конкретних національних держав.
 Ознаки: Перетин кордонів, глобальні зв'язки, організована структура, економічна
мотивація, використання технологій.
 Приклади: Торгівля наркотиками, контрабанда, торгівля людьми, кіберзлочинність.
2.Міжнародний злочин:
 Характеристика: Міжнародний злочин є злочином, який порушує міжнародне
право та може впливати на міжнародний порядок чи міжнародні відносини.
 Ознаки: Порушення міжнародних правових норм, може включати злочини проти
людяності, військові злочини, тероризм.
 Приклади: Злочини, які попадають під юрисдикцію міжнародних трибуналів, таких
як Міжнародний кримінальний суд (МКС).
3.Злочин міжнародного характеру:
 Характеристика: Злочин міжнародного характеру відзначається тим, що він
виникає внаслідок міжнародних відносин або має важливі міжнародні аспекти.
 Ознаки: Має міжнародний вимір, може впливати на декілька країн чи мати
широкий міжнародний контекст.
 Приклади: Злочини, які мають міжнародні наслідки, такі як тероризм, корупція в
міжнародних відносинах, транснаціональна організована злочинність.
4. Транснаціональна організована злочинність: поняття і відмінні риси.
Транснаціональна організована злочинність відноситься до виду злочинності, який

характеризується організованою структурою та діяльністю, що перетинає кордони кількох країн. Ці
організації часто відомі своєю глобальною присутністю та використанням міжнародних зв'язків
для вчинення різних видів злочинів.
Відмінні риси транснаціональної організованої злочинності:
1.Глобальна структура: Транснаціональні злочинні організації оперують на світовому рівні,
маючи структури та члени в різних країнах. Це дозволяє їм уникати юридичного
переслідування та використовувати сприятливі умови в різних регіонах.
2.Міжнародні зв'язки: Організації взаємодіють між собою та з іншими суб'єктами через
глобальні мережі та засоби зв'язку. Це допомагає їм забезпечити безпеку своїх операцій та
обходження правоохоронних органів.
3.Диверсифікація діяльності: Транснаціональні організації вчиняють різноманітні види
злочинів, такі як торгівля наркотиками, контрабанда, торгівля людьми, фінансові махінації,
кіберзлочинність та інші. Це дозволяє їм адаптуватися до змін ситуації та ефективно
використовувати різні шляхи для досягнення своїх цілей.
4.Фінансова експертиза: Транснаціональна організована злочинність здатна ефективно
використовувати фінансові інструменти та механізми для обігу грошей, приховування
виручки та уникнення фінансової відповідальності.
5.Корупція та вплив на владу: Організації можуть використовувати корупцію для отримання
підтримки влади, уникнення арештів та втручання в свою діяльність. Вони можуть також
використовувати владні структури для своїх користей.
6.Висока рівень професійності: Члени транснаціональних організацій можуть мати високий
рівень професійності та експертизи в різних сферах, таких як технології, фінанси, право, які
дозволяють їм успішно вчиняти злочини.
5. Концепція транснаціональної злочинності у вітчизняній кримінології.
У вітчизняній науковій літературі поняття ТОП рядом авторів визначається по-різному: на

основі опису її найбільш типових ознак через характеристику транснаціональних
злочинних організацій, а також за допомогою визначення ширшого поняття
"транснаціональної злочинності" і більш вузького поняття "діяльності транснаціональних
кримінальних корпорацій".
Безперечно, що ТОП, як і будь-які інші форми злочинності, підпорядковується своїм,

характерним для неї методам діяльності та модулем поведінки її членів. Тому при описі її
основних ознак неминуче дається характеристика як самої діяльності, і її суб'єктів. Тим
часом розмежувати суб'єктів організованої злочинності, що існує в межах кордонів певних
держав, та її транснаціональних форм можливо лише за допомогою аналізу їх діяльності.
У цьому видається, що провідною відмітною ознакою ТОП є специфіка діяльності, що має
суто транснаціональний характер.
Визначення цієї провідної ознаки ТОП дозволяє окреслити кордон між національною
організованою злочинністю, яка існує всередині окремих держав, та транснаціональною.
Базою його визначення є трактування терміна “транснаціональний”, запропоноване ще у
1971 році американськими кримінологами, яке було взято за основу при обговоренні
проблем транснаціональної організованої злочинності на Всесвітній конференції у Неаполі
у 1994 році.
6. Концепція транснаціональної злочинності в зарубіжній кримінології.
Існуюче бачення цієї проблеми у зарубіжній кримінологічній літературі представлено досить

широко. Окремими авторами описові ознаки поняття ТОП даються з різних позицій, тому у їх
характеристиці спостерігаються певні відмінності.
Можна виділити два домінуючі підходи до спроби визначити, що являє собою ТОП:
 з акцентуванням уваги на описі самих злочинних організацій, які займаються транснаціональною

злочинною діяльністю,
 і через опис характерних для неї ознак такої діяльності.
Концепції визначення ознак транснаціональних злочинних організацій через характеристики, що

дозволяють відмежувати їхню відмінність від інших організованих злочинних формувань,
властивих лише ТПО, ближчі поняття.
Так, наприклад, Л. Шеллі виділяє три відмітні ознаки транснаціональних злочинних організацій: 1)
ТПО базується в одній державі; 2) може вчиняти свої злочини і в одній країні, але зазвичай це
відбувається у кількох країнах; 3) керівництво злочинною діяльністю в таких організаціях має
нижчий ступінь ризику викриття, оскільки воно значною мірою віддалено від виконання.
Подібні ознаки ТПО містить концепція інших американських дослідників Р. Годсона та В. Олсона.
Вони вказують на такі відмінні характеристики транснаціональних злочинних організацій, як
глобальний масштаб їх операцій та перехід злочинної діяльності через кордони держав. Глобальні
мережі ТПО забезпечують їм мобільність, ефективну комунікацію інфраструктури, міжнародні
зв'язки для їхніх злочинних підприємств і іноді для груп, які не мають кримінального характеру,
але бажають використовувати їхній сервіс, а також швидку адаптацію до зусиль правоохоронних
органів.
Крім цього, вони дозволяють їм створювати нові продукти (як, наприклад, “крек”, який
революціонізував американський кокаїновий ринок у 80-х роках) або відкривати нові
територіальні ринки для своїх товарів та послуг, як це намагалися зробити кокаїнові картелі,
встановлюючи зв'язки італійською мафією та іншими європейськими кримінальними
організаціями. ТПО здатні пристосовувати у своїх інтересах зміну ситуації у будь-якій країні та
добре використовувати розбіжності у міжнародній кооперації правоохоронних сил.
Таким чином, складність розуміння сутності транснаціональної організованої злочинності не
допускає постановки простих узагальнень, а ТПО не є прототипом злочинних картелів. Тому їх
показники переважно залежить від змісту тієї діяльності, що становить сенс існування
транснаціональних злочинних організацій.
ТПО займаються широким спектром кримінальної діяльності, починаючи від таких традиційних
видів, як незаконний обіг наркотиків та зброї та завершуючи промисловим та технологічним
шпигунством, маніпуляцій на фінансовому ринку. Корупція та контроль за групами всередині та
поза правовою державною системою використовуються як засоби здійснення такої злочинної
діяльності. А “відмивання” грошей через їх вкладення у банки, фінансові інститути та бізнес у
всьому світі стає центральною транснаціональною особливістю діяльності ТПО.
7. Ознаки і властивості транснаціональної злочинності.
Транснаціональна злочинність - одна з форм злочинності; негативне відносно масове

історично змінюване соціально-правове явище, що складається із сукупності скоєних за певний
період злочинів, що завдають шкоди двом або більше державам або інтересам юридичних чи
фізичних осіб двох і більше держав, відповідальність за які передбачена в нормах
національного кримінального законодавства, а також осіб, які їх вчинили.
Ст. 3 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності називає чотири
ознаки транснаціонального злочину і визначає, що злочин носить транснаціональний характер,
якщо воно:
1) здійснено більше ніж в одній державі;
2) вчинений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування,
керівництва або контролю має місце в іншій державі;
3) вчинений в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює
злочинну діяльність більш ніж в одній державі; або
4) вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі.
Транснаціональна злочинна діяльність здійснюється, як правило, злочинними
організаціями, що призводить до умовного об'єднання термінів «транснаціональна злочинність»
і «транснаціональна організована злочинність». Однак, розмежовуючи ці поняття, слід
зазначити, що транснаціональна злочинність являє собою протиправне функціонування
транснаціональних-структурованих або професійних злочинних об'єднань, а також не мають
чіткої організації груп звичайних злочинців різної чисельності та характеру згуртованості і
злочинців-одинаків, яке пов'язане з перетинанням ними кордонів держав для реалізації
злочинних задумів, а також всю сукупність вчинених ними діянь, метою яких є протизаконне
отримання матеріальної вигоди.
У зв'язку з цим можна виділити ряд ознак і рис транснаціональної злочинності.
1. Транснаціональна злочинність відрізняється ігноруванням національних і юрисдикційних
кордонів держав. Протиправне функціонування суб'єктів транснаціональної злочинності
пов'язане з переміщенням потоків інформації, грошей, фізичних об'єктів, людей, інших
матеріальних і нематеріальних засобів через державні кордони з метою здійснення незаконних
операцій, задоволення потреб шляхом збільшення капіталу і придбання влади.
2. Транснаціональна злочинність завдає шкоди двом і більш державам або інтересам
юридичних чи фізичних осіб двох і більше держав.
3. Відповідальність за транснаціональні злочини передбачена в нормах національного
кримінального законодавства.
4. Транснаціональна злочинна діяльність здійснюється в широких масштабах
організаціями, транснаціональними-структурованими або професійними злочинними
об'єднаннями та іншими групами різної чисельності та характеру згуртованості, а також
злочинцями-одинаками.
5. Транснаціональна злочинна діяльність здійснюється з метою отримання фінансового
прибутку і придбання влади шляхом створення і експлуатації ринків незаконних товарів і
послуг або надання законних послуг і товарів в незаконній формі. Її суб'єкти прагнуть до
отримання максимальної вигоди в мінімальні терміни і з мінімальними витратами.
6. Транснаціональна злочинність тяжіє до часткової або повної монополізації злочинної
діяльності і розподілу сфер впливу.
7. Транснаціональна злочинна діяльність відрізняється поділом праці (як всередині
злочинної організації, так і між окремими об'єднаннями або злочинцями), спеціалізацією і
професіоналізацією.
8. Транснаціональна злочинність являє собою складні види діяльності і може виступати в
різних формах, але часто включає в себе в якості етапу легалізацію доходів, отриманих
злочинним шляхом.
8. Конвенція ООН 2000 р. проти транснаціональної організованої злочинності:

загальна характеристика.
Конвенція дозволила урядам попереджати і боротися з транснаціональною

організованою злочинністю більш ефективно, використовуючи загальну систему методів
кримінального права і міжнародне співробітництво. Вона вимагає від країн-учасниць
переслідування за законом найбільш поширених злочинів, скоєних організованими злочинними
групами.
Ратифікацією Конвенції держави також беруть зобов'язання криміналізувати
відмивання доходів, корупцію і перешкоджання здійсненню правосуддя. Правило про
конфіденційність банківської діяльності однозначно: «Держави не повинні відмовлятися від
дії ... посилаючись на конфіденційність банківської діяльності». Це положення Конвенції має
бути дуже дієво, оскільки організована злочинність багато в чому втратить свою привабливість
через неможливість безпечної діяльності.
Конвенція передбачає конфіскацію та арешт доходів організованої злочинності і майна та
обладнання, що використовується в скоєнні злочинів. Обговорено спеціальні положення,
включаючи міжнародне співробітництво в зв'язку з цим, що дуже важливо для повернення
коштів, викрадених внаслідок корупційних дій і вивезених за кордон.
Вперше на вищому міжнародно-правовому рівні закріплені в єдиному комплексі такі
спеціальні методи розслідування, як електронне спостереження, контрольовані поставки й
агентурні операції. Регламентується збір і аналіз інформації про характер організованої
злочинності та обмін такою інформацією, підготовка кадрів і технічна допомога.
У Конвенції викладені процедури передачі кримінального провадження, конфіскації і
арешту доходів здобутих злочинним шляхом, видачі осіб, причетних до організованої
злочинної діяльності міжнародного характеру, захисту свідків від ймовірної помсти або
залякування з боку злочинців, допомогу потерпілим і їх захист. Після підписання і ратифікації
Конвенції всі зазначені правові процедури можуть здійснюватися між усіма її підписали
сторонами і у відсутності двосторонніх договорів про взаємну правову допомогу у
кримінальних справах.
Разом з Конвенцією були підписані протоколи, що її доповнюють:
 Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і

дітьми, і покарання за неї,
 Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші морю і повітрю,
 Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її

складових частин і компонентів, а також боєприпасів до нього.
Кожен із Протоколів до неї спрямований проти особливо небезпечних різновидів
організованої злочинної діяльності для протидії яким особливо необхідна скоординованість
міжнародних зусиль. Протоколи вимагають від країн-учасниць законодавства, криміналізується
подібну діяльність, яка в останні роки стає все небезпечніше і поширення.
Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та протоколи до неї
підписані від імені України і з застереженнями і заявами ратифіковані Законом України від
04.02.2004 р національному кримінальному законодавстві поняття «серйозний злочин»
відповідають поняття «тяжкий» і «особливо тяжкий злочин». При цьому тяжким у відповідність
з ч. 4 ст. 12 КК України є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на
строк не менше 5 і не більше 10 років, а особливо тяжких - на термін більше 10 років або
довічне позбавлення волі (ч.5 ст.12 КК України).
Україна заявляє, що Конвенція є правовою підставою для співробітництва з питань
екстрадиції.
Положення Конвенції про звільнення від кримінальної відповідальності і переслідування
осіб у зв'язку з наданням ними допомоги слідству і суду не можуть поширюватися на
організатора або керівника злочинної організації, що відповідає ч. 2 ст. 255 КК України.
9. Конвенції Ради Європи у сфері протидії транснаціональній організованій

злочинності.
Ради Європи у сферіпротидіїтранснаціональнійорганізованійзлочинності:

 Конвенція про відмивання, виявлення, арешт та конфіскацію доходіввід злочинної
діяльності (Страсбург, 8 листопада 1990 р.) – спрямована на боротьбу з відмиванням
грошей, отриманихвідзлочинноїдіяльності.
 Конвенція про боротьбу з тероризмом (Страсбург, 27 січня 1977 року) – спрямована на
боротьбу з тероризмом.
 Конвенція про кіберзлочинність (Будапешт, 23 листопада 2001 р.) – спрямована на боротьбу
з кіберзлочинністю.
 Конвенція Ради Європи про заходи щодопротидіїторгівлі людьми (Страсбург, 16 травня 2005
р.) – спрямована на боротьбу з торгівлею людьми.
 Конвенція про захистдітейвідсексуальноїексплуатації та сексуальногонасильства (Страсбург,
25 жовтня 2007 р.) – спрямована на захист дітей відс ексуальної експлуатації та
сексуального насильства.
 Конвенція Ради Європи про запобіганнянасильствустосовножінок і домашньомунасильству
та боротьбуізцимиявищами(Страсбург, 11 травня 2011 р.) – спрямована на
попередженнянасильствастосовножінок і домашньогонасильства та боротьбу з ними.
Ціконвенції є важливимінструментом у боротьбі з транснаціональноюорганізованоюзлочинністю.
Вони забезпечуютьправову основу для співпраціміж державами-членами Ради Європи у
розслідуванні і переслідуваннітранснаціональнихзлочинів.
10. Міжнародно-правові стандарти криміналізації транснаціональних злочинів.
Так, в статті 2 Конвенції:

a) "організована злочинна група" означає структурно оформлену групу в складі трьох або
більше осіб, що існує протягом певного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного
або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, з
тим щоб отримати , прямо або побічно, фінансову або іншу матеріальну вигоду;
b) "серйозний злочин" означає злочин, який карається позбавленням волі на
максимальний строк не менше чотирьох років або більш суворою мірою покарання;
c) "структурно оформлена група" означає групу, яка не була випадково утворена для
негайного вчинення злочину і в якій не обов'язково формально визначені ролі її членів,
обговорений безперервний характер членства або створена розвинута структура;
d) "майно" означає будь-які активи, матеріальні або нематеріальні, рухомі або нерухомі,
виражені в речах або в правах, а також юридичні документи або акти, які підтверджують право
на такі активи або інтерес у них;
e) "доходи від злочину" означає будь-яке майно, придбане або отримане безпосередньо чи
опосередковано, в результаті вчинення будь-якого злочину;
f) "арешт" або "виїмка" означають тимчасову заборону передачі, перетворення,
відчуження або пересування майна, або тимчасовий вступ у володіння таким майном, або
тимчасове здійснення контролю над ним за постановою суду або іншого компетентного органу;
g) "конфіскація" означає остаточне позбавлення майна за постановою суду або іншого
компетентного органу;
i) "контрольована поставка" означає метод, який уможливлює вивезення, провезення або
ввезення на територію однієї або кількох держав незаконних або викликають підозру, партій
вантажу з відома й під наглядом їхніх компетентних органів з метою розслідування будь-якого
злочину і виявлення осіб, що беруть участь в вчиненні цього злочину;
Конвенція рекомендує криміналізувати такі вчинені навмисно діяння.
Участь в організованій злочинній групі (ст. 5 Конвенції):
i) змова з одним або декількома особами щодо вчинення серйозного злочину, що
переслідує мету, прямо або побічно пов'язану з одержанням фінансової або іншої матеріальної
вигоди, якщо це передбачено внутрішнім законодавством, а також фактичне вчинення одним з
учасників змови будь-які дії для його (змови ) реалізації або причетність організованої
злочинної групи;
ii) діяння будь-якої особи, яка, усвідомлюючи або мету і загальну злочинну діяльність
організованої злочинної групи, або її наміри вчинити відповідні злочини, бере активну участь в:
a) злочинної діяльності організованої злочинної групи;
b) інших видах діяльності організованої злочинної групи, усвідомлюючи, що її участь
сприятиме досягненню злочинної мети;
а так само організацію, керівництво, пособництво, підбурювання, сприяння або надання
порад щодо серйозного злочину, вчиненого за участю організованої злочинної групи.
Відмивання доходів здобутих злочинним шляхом (ст.6 Конвенції):
a) i) конверсія або переведення майна, що представляє собою доходи від злочинів, з метою
приховання або маскування незаконного походження цього майна або з метою надання
допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні основного правопорушення, з тим щоб
вона могла ухилитися від відповідальності за свої діяння;
ii) приховання або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження,
способу розпорядження, переміщення, прав на майно або його приналежність, якщо відомо, що
таке майно є доходами від злочинів;
b) за умови дотримання основних принципів своєї правової системи:
i) придбання, володіння або використання майна, якщо в момент його отримання відомо,
що таке майно є доходами від злочинів;
ii) участь, причетність або вступ у змову з метою вчинення будь-якого із зазначених вище
злочинів, замах на його вчинення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання
порад під час його вчинення.
Корупція (ст.8 Конвенції):
a) обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій особі, особисто або через
посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної
або юридичної особи, з тим щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи бездіяльність при
виконанні своїх посадових обов'язків ;
b) вимагання або прийняття державною посадовою особою, особисто або через
посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної
або юридичної особи, з тим щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи бездіяльність при
виконанні своїх посадових обов'язків.
Перешкоджання здійсненню правосуддя (ст.23 Конвенції):
a) застосування фізичної сили, погроз або залякування чи обіцянка, пропозиція або
надання неправомірної переваги з метою схиляння до давання неправдивих показань або
втручання в процес давання показань або надання доказів під час провадження у зв'язку з
вчиненням транснаціональних злочинів;
b) застосування фізичної сили, погроз або залякування з метою втручання у виконання
службових обов'язків посадовою особою судових або правоохоронних органів під час
провадження в зв'язку з вчиненням транснаціональних злочинів.
Конвенція рекомендує вжити заходів для встановлення відповідальності юридичних осіб
за участь у транснаціональних злочинах, до яких причетна організована злочинна група. За
умови дотримання внутрішніх правових принципів відповідальність юридичних осіб може бути
кримінальною, цивільно-правовою або адміністративною. При цьому, покладання такої
відповідальності не повинна завдавати шкоди кримінальної відповідальності фізичних осіб, які
вчинили злочини.
11. Характеристика принципу універсальної юрисдикції щодо

транснаціональних злочинів.
Слід зазначити, що в ст. 15 Конвенції вирішена проблема юрисдикції з використанням

отримавшого широке поширення при регламентації транснаціональних злочинів (злочинів
міжнародного характеру) принципу універсальної кримінальної юрисдикції.
Під юрисдикцією держави розуміють права судових і адміністративних органів держави з
розгляду і вирішення справ відповідно до їх компетенції. У міжнародному праві розрізняють
територіальну і особисту (національну) юрисдикцію. Перша здійснюється в межах певної
території. В межах своєї території держава володіє повною юрисдикцією, за винятком тих
випадків, коли відповідними міжнародними угодами передбачається інше. Особиста
(національна) юрисдикція здійснюється державою щодо своїх громадян, які перебувають за
межами його території, наприклад у відкритому морі. У випадках, передбачених
національним законодавством, юрисдикція держави поширюється на громадян цієї держави і
тоді, коли вони перебувають на іноземній території, але здійснюватися ця юрисдикція може
тільки на території своєї держави, якщо інше не передбачено міжнародною угодою.
Юрисдикція держави щодо транснаціонального злочину встановлюється за загальним
правилом, якщо злочин вчинено на території цієї держави.
Конвенція ООН передбачає й інші випадки можливого встановлення кримінальної
юрисдикції держави щодо транснаціонального злочину, проте обов'язковою умовою є
дотримання суверенітету іншої держави. До таких належать випадки, коли
- злочин вчинено проти громадянина цієї держави;
- злочин вчинено громадянином цієї держави або особою без громадянства, яка звичайно
проживає на його території;
- злочин скоєно за межами його території з метою вчинення злочину на його території.
Крім того, юрисдикція держави може поширюватися щодо транснаціональних злочинів,
коли особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, перебуває на її території і вона не видає його.
Якщо держава-учасниця, яка здійснює свою юрисдикцію, одержує повідомлення або
іншим чином дізнається про те, що одне або кілька інших держав-учасниць проводять
розслідування, кримінальне переслідування або судовий розгляд у зв'язку з тим самим діянням,
компетентні органи цих держав-учасниць проводять консультації один з одним з метою
координації своїх дій.
Видача особи, причетної до скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину
транснаціональної організованою групою і знаходиться на території держави, здійснюється
на підставі відповідного запиту за умови, що діяння, в зв'язку з яким зроблено запит про видачу,
є злочином відповідно до внутрішнього права як запитуючої, так і запитуваної держави.
Запити про правову допомогу і матеріали до них повинні направлятися в Україну разом із
засвідченим перекладом на українську, російську, англійську або французьку мову.
Повноваження про взаємну правову допомогу щодо виконання судових рішень
покладаються на Міністерство юстиції України, а в зв'язку з процесуальними діями при
розслідуванні кримінальних справ - на Генерального прокурора України.
При відсутності двостороннього договору про правову допомогу між державами як
правову підставу для видачі може служити Конвенція ООН проти транснаціональної
організованої злочинності в зв'язку з будь-яким злочином, яке охоплюється цією Конвенцією.
За правилами екстракції, якщо держава, на території якої перебуває особа, яка
підозрюється у вчиненні злочину, не видає його на тій підставі, що воно є одним з його
громадян, вона зобов'язана на прохання запитує видачу держави передати справу компетентним
органам для здійснення кримінального переслідування. Зацікавлені держави в таких випадках
співпрацюють один з одним по питань процедури і доказування для забезпечення ефективності
кримінального судочинства.
У виконанні запиту про видачу не може бути відмовлено лише на підставі, що злочин
пов'язаний з податковими питаннями.
Крім того, Конвенція не виключає здійснення будь-якої кримінальної юрисдикції,
встановленої державою відповідно до свого внутрішнього законодавства, однак у відповідність
з нормами загального міжнародного права.
12. Поняття і зміст кримінологічної характеристики транснаціональної

Кримінологічна характеристика транснаціональноїзлочинності - цеопис і аналізвластивостей,

закономірностей, причин та умов (факторів) і
наслідківтранснаціональноїзлочинностіабоїїокремого виду, а
такожвластивостейособистостізлочинця.
Кримінологічна характеристика транснаціональноїзлочинностімаєважливезначення для
їївивчення, попередження та боротьби з нею. Вона дозволяє:
 Зрозуміти природу та сутністьтранснаціональноїзлочинності.
 Визначитиосновнітенденціїїїрозвитку.
 Розробитиефективні заходи щодоїїпопередження та боротьби з нею.
Кримінологічна характеристика транснаціональноїзлочинностівключає в себе
такіосновніелементи:
 Об'єктивніознаки. До них відносяться:
o Міжнародний характер.
Транснаціональназлочинністьпередбачаєвзаємодіюзлочинців з різних держав.
o Збігінтересів. Учасникитранснаціональноїзлочинностімаютьспільніінтереси,
якіспонукаютьїх до співпраці.
o Високийрівеньорганізації.
Транснаціональназлочинністьпередбачаєвисокийрівеньорганізаціїзлочинноїдіяльн
ості.
o Широкий спектр злочинів. До
транснаціональноїзлочинностівідносятьсярізнівидизлочинів, такі як торгівля
людьми, незаконнийобігнаркотиків, тероризм, кіберзлочинністьтощо.
 Суб’єктивніознаки. До них відносяться:
o Мотивація.
Учасникитранснаціональноїзлочинностімотивованіотриманнямматеріальноїабоінш
оївигоди.
o Цілі. Учасникитранснаціональноїзлочинностіпрагнуть до отримання максимального
прибуткуабоіншоївигоди.
o Способивчиненнязлочинів.
Транснаціональназлочинністьхарактеризуєтьсявикористаннямскладних і
продуманихспособіввчиненнязлочинів.
 Наслідки. Транснаціональназлочинністьзавдаєзначноїшкодисуспільству, як у матеріальному,
так і в моральномуплані.
Кримінологічна характеристика транснаціональноїзлочинностімаєкомплексний характер і включає
в себе данірізних наук, таких як право, кримінологія, соціологія, економіка, психологіятощо.
Для вивченнятранснаціональноїзлочинностівикористовуютьсярізніметоди, такі як:
 Соціологічнідослідження. Цей метод дозволяєвивчитисоціальні та економічніфактори,
якісприяютьрозвиткутранснаціональноїзлочинності.
 Криміналістичнідослідження. Цей метод
дозволяєвивчитиспособивчиненнятранснаціональнихзлочинів і
розробитиметодиїхрозкриття.
Психологічнідослідження. Цей метод дозволяєвивчитиособистістьзлочинця,
якийвчиняєтранснаціональнізлочини
13. Кримінологічна характеристика структури транснаціональної злочинності.
Структура транснаціональної злочинності
Транснаціональна злочинність - це злочинна діяльність, яка здійснюється на

території двох або більше держав. Вона має низку характерних ознак, які
визначають її структуру:
 Міжнародний характер. Транснаціональна злочинність не обмежується

територією однієї держави, а охоплює кілька держав, що ускладнює її
виявлення та припинення.
 Організований характер. Транснаціональна злочинність здійснюється
організованими злочинними групами або угрупованнями, які мають чітку
структуру, розподіл обов'язків та ієрархію. Це дає їм можливість
здійснювати злочинну діяльність на професійному рівні та уникати
правосуддя.
 Мережева структура. Транснаціональна злочинність часто має мережеву
структуру, що дозволяє їй швидко адаптуватися до змін і уникати контролю з
боку правоохоронних органів.
 Високий рівень організованості. Транснаціональна злочинність
характеризується високим рівнем організованості, що дозволяє їй
ефективно використовувати ресурси та уникати правосуддя.
Основні види транснаціональної злочинності
До основних видів транснаціональної злочинності належать:
 Торгівля людьми. Цей вид злочинності передбачає незаконне переміщення

людей через кордони з метою їх експлуатації.
 Незаконний обіг наркотичних засобів. Цей вид злочинності передбачає
незаконне виробництво, перевезення, зберігання та збут наркотичних
засобів.
 Незаконний обіг зброї. Цей вид злочинності передбачає незаконне
виробництво, перевезення, зберігання та збут зброї.
 Фінансові злочини. Цей вид злочинності передбачає незаконні операції з
грошима та цінними паперами.
 Киберзлочинність. Цей вид злочинності передбачає вчинення злочинів за
допомогою комп'ютерної техніки та мережі Інтернет.
Діяльність транснаціональної злочинності
Транснаціональна злочинність завдає значної шкоди інтересам держав і громадян.

Вона негативно впливає на економічний розвиток, соціальну стабільність та
безпеку. Діяльність транснаціональної злочинності проявляється у таких сферах:
 Економічна сфера. Транснаціональна злочинність негативно впливає на

економічний розвиток держав, викликаючи зростання цін, інфляції та
безробіття. Вона також сприяє відтоку капіталів з країн і призводить до
порушення торговельних відносин.
 Соціальна сфера. Транснаціональна злочинність призводить до зростання
злочинності, корупції та соціального напруження в суспільстві. Вона також
негативно впливає на здоров'я і безпеку громадян.
 Політична сфера. Транснаціональна злочинність може використовуватися
для дестабілізації політичної ситуації в державах і підриву довіри до органів
влади.
Протидія транснаціональній злочинності
Протидія транснаціональній злочинності є складним завданням, яке вимагає

спільних зусиль держав. Для цього необхідні такі заходи:
 Міжнародне співробітництво. Міжнародне співробітництво є ключовим

фактором у протидії транснаціональній злочинності. Воно передбачає обмін
інформацією, досвідом та ресурсами між правоохоронними органами різних
країн.
 Запровадження жорстких законів. Для ефективної протидії
транснаціональній злочинності необхідно впровадити жорсткі закони, які
передбачають суворе покарання за вчинення таких злочинів.
 Посилення контролю за кордонами. Посилення контролю за кордонами є
важливим заходом для запобігання транснаціональній злочинності. Це
передбачає посилення охорони кордонів, впровадження нових технологій та
співпрацю з міжнародними організаціями.
 Підвищення рівня освіти та обізнаності громадян. Підвищення рівня освіти
та обізнаності громадян про транснаціональну злочинність є важливим
заходом для запобігання її поширенню.
14. Стан і тенденції транснаціональної злочинності за 2010-2017 р.р.
Стан і тенденції транснаціональної злочинності за 2010-2017 роки
Транснаціональна злочинність є серйозною проблемою для сучасного світу. Вона

негативно впливає на економічний розвиток, соціальну стабільність та безпеку
держав.
За даними ООН, у 2010-2017 роках транснаціональна злочинність продовжувала

зростати. Зокрема, за цей період:
 Збільшилася кількість зареєстрованих випадків транснаціональної

злочинності. Згідно з даними ООН, у 2017 році було зареєстровано 1,5
мільярда випадків транснаціональної злочинності, що на 20% більше, ніж у
2010 році.
 Зросла вартість транснаціональної злочинності. Вартість транснаціональної
злочинності в 2017 році оцінюється в 2,5 трильйони доларів США, що на
15% більше, ніж у 2010 році.
 Змінився характер транснаціональної злочинності. У 2017 році
спостерігалося зростання таких видів транснаціональної злочинності, як
незаконний обіг наркотиків, торгівля людьми та кіберзлочинність.
Основні тенденції транснаціональної злочинності
До основних тенденцій транснаціональної злочинності за 2010-2017 роки

відносяться:
 Зростання глобалізації та міжнародної інтеграції сприяє розвитку

транснаціональної злочинності. Це пов'язано з тим, що глобалізація створює
нові можливості для організованих злочинних груп, які можуть легко
переміщуватися між країнами та використовувати міжнародні фінансові
системи.
 Розвиток технологій також сприяє розвитку транснаціональної злочинності.
Організовані злочинні групи використовують сучасні технології для вчинення
злочинів, таких як кіберзлочинність та незаконний обіг наркотиків.
 Зміна геополітичної ситуації в світі також впливає на розвиток
транснаціональної злочинності. Зокрема, зростання нестабільності в деяких
регіонах світу сприяє поширенню транснаціональної злочинності.
Протидія транснаціональній злочинності
Протидія транснаціональній злочинності є складним завданням, яке вимагає

спільних зусиль держав. Для цього необхідні такі заходи:

країн.
заходом запобігання її поширенню.
Україна є однією з країн, які найбільше постраждали від транснаціональної

злочинності. Зокрема, Україна є транзитним маршрутом для незаконного обігу
наркотиків, торгівлі людьми та зброї. Для протидії транснаціональній злочинності в
Україні вживаються такі заходи:
 Україна є членом Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи та інших

міжнародних організацій, які займаються протидією транснаціональній
 У 2017 році в Україні було прийнято Закон України "Про протидію легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню
тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
 В Україні також проводяться заходи з підвищення рівня освіти та обізнаності
громадян про транснаціональну злочинність.
15. Суб’єкти транснаціональної злочинності: поняття, види, основні риси.
Суб’єкти транснаціональної злочинності - це особи, які вчиняють транснаціональні

злочини. Вони можуть бути як фізичними, так і юридичними особами.
Фізичні особи, які вчиняють транснаціональні злочини, можуть бути громадянами
однієї або декількох держав, а також іноземними громадянами. Вони можуть діяти
самостійно або в складі організованих злочинних груп.
Юридичні особи, які вчиняють транснаціональні злочини, можуть бути як
приватними компаніями, так і державними установами. Вони можуть
використовувати свої ресурси та можливості для вчинення злочинів, таких як
відмивання грошей, незаконне використання інтелектуальної власності та
корупція.
Види суб’єктів транснаціональної злочинності
Залежно від характеру злочинної діяльності суб’єкти транснаціональної

злочинності можуть бути поділені на такі види:
 Організовані злочинні групи. Це найбільш поширений вид суб’єктів

транснаціональної злочинності. Організовані злочинні групи мають чітку
структуру, розподіл обов’язків та ієрархію. Вони використовують сучасні
технології та методи для вчинення злочинів, таких як незаконний обіг
наркотиків, торгівля людьми та незаконне використання інтелектуальної
власності.
 Індивідуальні злочинці. Це особи, які вчиняють транснаціональні злочини
самостійно. Вони можуть бути як громадянами однієї, так і декількох держав.
 Державні органи. У деяких випадках державні органи можуть
використовувати свої ресурси та можливості для вчинення
транснаціональних злочинів. Зокрема, це може стосуватися таких злочинів,
як корупція, незаконне використання інтелектуальної власності та незаконне
постачання зброї.
Основні риси суб’єктів транснаціональної злочинності
Суб’єкти транснаціональної злочинності мають ряд характерних рис, які

відрізняють їх від суб’єктів традиційної злочинності:
 Міжнародний характер діяльності. Суб’єкти транснаціональної злочинності
здійснюють свою діяльність на території двох або декількох держав. Це
ускладнює їх виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності.
 Організований характер діяльності. Суб’єкти транснаціональної злочинності
діють у складі організованих злочинних груп. Це дозволяє їм ефективно
здійснювати злочинну діяльність та уникати правосуддя.
 Високий рівень організованості. Суб’єкти транснаціональної злочинності
мають високий рівень організованості. Вони використовують сучасні
технології та методи для вчинення злочинів.
Протидія транснаціональній злочинності вимагає комплексного підходу, який

включає в себе такі заходи:

країн.
16. Загальна характеристика організаційних моделей суб’єктів

транснаціональної злочинності.
Організаційні моделі суб’єктів транснаціональної злочинності - це типи структур,

які визначають взаємодію між суб’єктами транснаціональної злочинності та
організацію їх діяльності.
Залежно від характеру злочинної діяльності та рівня організованості суб’єктів

транснаціональної злочинності, їх організаційні моделі можуть бути поділені на такі
види:
 Планетарний тип організаційної моделі. Це найбільш поширений тип
організаційної моделі, який характеризується чіткою структурою, розподілом
обов’язків та ієрархією. Планетарна організаційна модель дозволяє
суб’єктам транснаціональної злочинності ефективно здійснювати свою
діяльність на території декількох держав.
 Фрагментована тип організаційної моделі. Цей тип організаційної моделі
характеризується відсутністю чіткої структури та розподілу обов’язків.
Фрагментована організаційна модель дозволяє суб’єктам транснаціональної
злочинності швидко адаптуватися до змін і уникати правосуддя.
 Мережева тип організаційної моделі. Цей тип організаційної моделі
характеризується відсутністю чіткої структури та розподілу обов’язків.
Мережева організаційна модель дозволяє суб’єктам транснаціональної
злочинності швидко реагувати на зміни на ринку та уникати правосуддя.
Планетарна організаційна модель
Планетарна організаційна модель характеризується чіткою структурою,

розподілом обов’язків та ієрархією. У рамках цієї моделі суб’єкти
транснаціональної злочинності утворюють ієрархічні структури, в яких кожний член
групи має свою роль та обов’язки. Планетарна організаційна модель дозволяє
суб’єктам транснаціональної злочинності ефективно здійснювати свою діяльність
на території декількох держав.
Фрагментована організаційна модель
Фрагментована організаційна модель характеризується відсутністю чіткої

структури та розподілу обов’язків. У рамках цієї моделі суб’єкти транснаціональної
злочинності діють автономно, без чіткої взаємодії між собою. Фрагментована
організаційна модель дозволяє суб’єктам транснаціональної злочинності швидко
адаптуватися до змін і уникати правосуддя.
Мережева організаційна модель
Мережева організаційна модель характеризується відсутністю чіткої структури та

розподілу обов’язків. У рамках цієї моделі суб’єкти транснаціональної злочинності
утворюють мережі, в яких кожен член мережі має свою роль та функції. Мережева
організаційна модель дозволяє суб’єктам транснаціональної злочинності швидко
реагувати на зміни на ринку та уникати правосуддя.
Особливості організаційних моделей суб’єктів транснаціональної злочинності

Організаційні моделі суб’єктів транснаціональної злочинності мають ряд
характерних особливостей, які відрізняють їх від організаційних моделей
традиційних злочинних груп:
 Міжнародний характер. Організаційні моделі суб’єктів транснаціональної

злочинності мають міжнародний характер. Це означає, що вони
поширюються на території двох або декількох держав.
 Високий рівень організованості. Організаційні моделі суб’єктів
транснаціональної злочинності мають високий рівень організованості. Це
дозволяє їм ефективно здійснювати свою злочинну діяльність та уникати
правосуддя.
 Використання сучасних технологій. Організаційні моделі суб’єктів
транснаціональної злочинності використовують сучасні технології для
вчинення злочинів та уникнення правосуддя.
Вплив організаційних моделей на протидію транснаціональній злочинності
Організаційні моделі суб’єктів транснаціональної злочинності мають значний вплив

на протидію транснаціональній злочинності. Вони ускладнюють виявлення та
притягнення до кримінальної відповідальності суб’єктів транснаціональної
Для ефективної протидії транснаціональній злочинності необхідно враховувати

особливості організаційних моделей суб’єктів транснаціональної злочинності. Це
дозволить розробити ефективні заходи щодо протидії транснаціональній
17. Механізм формування і функціонування організованих суб’єктів

Механізм формування і функціонування організованих суб’єктів транснаціональної

злочинності - це сукупність факторів і процесів, які сприяють утворенню і
діяльності організованих суб’єктів транснаціональної злочинності.
Фактори формування організованих суб’єктів транснаціональної злочинності
До факторів формування організованих суб’єктів транснаціональної злочинності

 Глобалізація. Глобалізація сприяє розвитку міжнародних зв’язків і взаємодії
між людьми. Це створює умови для формування організованих злочинних
груп, які можуть діяти на території декількох держав.
 Розвиток інформаційних технологій. Розвиток інформаційних технологій
дозволяє організованим злочинним групам швидко і ефективно
координувати свою діяльність на міжнародному рівні.
 Зниження рівня ефективності правоохоронних органів. Зниження рівня
ефективності правоохоронних органів ускладнює виявлення та притягнення
до кримінальної відповідальності організованих злочинних груп.
Процеси функціонування організованих суб’єктів транснаціональної злочинності
Функціонування організованих суб’єктів транснаціональної злочинності включає в

себе такі процеси:
 Планування і організація злочинної діяльності. Організовані злочинні групи

планують і організовують свою діяльність на основі чітких цілей і завдань.
 Виконання злочинних дій. Організовані злочинні групи використовують різні
методи і засоби для вчинення злочинів.
 Легалізація доходів від злочинної діяльності. Організовані злочинні групи
використовують різні методи для легалізації доходів від злочинної
діяльності.
Особливості формування і функціонування організованих суб’єктів
транснаціональної злочинності
Формування і функціонування організованих суб’єктів транснаціональної

злочинності мають ряд характерних особливостей, які відрізняють їх від
формування і функціонування традиційних злочинних груп:
 Міжнародний характер. Формування і функціонування організованих

суб’єктів транснаціональної злочинності мають міжнародний характер. Це
означає, що вони поширюються на території двох або декількох держав.
 Високий рівень організованості. Організовані суб’єкти транснаціональної
злочинності мають високий рівень організованості. Це дозволяє їм
ефективно здійснювати свою злочинну діяльність та уникати правосуддя.
 Використання сучасних технологій. Організовані суб’єкти транснаціональної
злочинності використовують сучасні технології для вчинення злочинів та
уникнення правосуддя.
Вплив формування і функціонування організованих суб’єктів транснаціональної
злочинності
Формування і функціонування організованих суб’єктів транснаціональної
злочинності мають значний вплив на міжнародну безпеку. Вони негативно
впливають на економічний розвиток, соціальну стабільність і політичний порядок у
світі.
Для ефективної протидії транснаціональній злочинності необхідно враховувати

особливості формування і функціонування організованих суб’єктів
транснаціональної злочинності. Це дозволить розробити ефективні заходи щодо
протидії транснаціональній злочинності.
Основні заходи щодо протидії транснаціональній злочинності
До основних заходів щодо протидії транснаціональній злочинності відносяться:

країн.
важливим заходом щодо запобігання транснаціональній злочинності. Це
18. Транснаціональні злочинні організації і співтовариства: визначення і основні

риси.
Транснаціональні злочинні організації (ТЗО) - це злочинні групи, які здійснюють

свою діяльність на території двох або декількох держав. ТЗО мають ряд
характерних рис, які відрізняють їх від традиційних злочинних груп:
 Міжнародний характер. ТЗО здійснюють свою діяльність на території двох
або декількох держав. Це ускладнює їх виявлення та притягнення до
кримінальної відповідальності.
 Високий рівень організованості. ТЗО мають чітку структуру, розподіл
обов'язків та ієрархію. Це дозволяє їм ефективно здійснювати свою
злочинну діяльність та уникати правосуддя.
 Використання сучасних технологій. ТЗО використовують сучасні технології
для вчинення злочинів та уникнення правосуддя.
Транснаціональні злочинні співтовариства (ТЗС) - це групи осіб, які здійснюють
свою злочинну діяльність на території однієї держави, але мають зв'язки з
організованими злочинними групами в інших державах. ТЗС мають ряд
характерних рис, які відрізняють їх від традиційних злочинних груп:
 Міжнародний характер. ТЗС мають зв'язки з організованими злочинними
групами в інших державах. Це дозволяє їм отримувати підтримку та ресурси
з інших країн.
 Високий рівень організованості. ТЗС мають чітку структуру, розподіл
обов'язків та ієрархію. Це дозволяє їм ефективно здійснювати свою
злочинну діяльність.
 Використання сучасних технологій. ТЗС використовують сучасні технології
для вчинення злочинів.
Особливості транснаціональних злочинних організацій і співтовариств
Транснаціональні злочинні організації і співтовариства мають ряд особливостей,

які відрізняють їх від традиційних злочинних груп:
 Глобальний характер. ТЗО і ТЗС діють на глобальному рівні, що ускладнює

їх виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності.
 Високий рівень організованості. ТЗО і ТЗС мають високий рівень
організованості, що дозволяє їм ефективно здійснювати свою злочинну
діяльність та уникати правосуддя.
 Використання сучасних технологій. ТЗО і ТЗС використовують сучасні
технології для вчинення злочинів та уникнення правосуддя.
Вплив транснаціональних злочинних організацій і співтовариств
Транснаціональні злочинні організації і співтовариства негативно впливають на

міжнародну безпеку. Вони завдають шкоди економічному розвитку, соціальній
стабільності та політичному порядку у світі.
Протидія транснаціональним злочинним організаціям і співтовариствам
Протидія транснаціональним злочинним організаціям і співтовариствам є

складним завданням, яке вимагає спільних зусиль держав. Для цього необхідні
такі заходи:
країн.
важливим заходом щодо запобігання транснаціональній злочинності. Це
19. Співвідношення понять організована злочинна група, злочинна організація і

злочинне співтовариство.
Поняття "організована злочинна група", "злочинна організація" і "злочинне

співтовариство" є близькими, але не тотожними. Вони мають ряд спільних рис, а
також деякі відмінності.
Спільні риси
 Всі три поняття відносяться до груп осіб, які здійснюють злочинну діяльність.
 Всі три поняття передбачають певний рівень організованості.
 Всі три поняття можуть мати міжнародний характер.
Відмінності
 Масштаб діяльності. Організована злочинна група, як правило, має менший
масштаб діяльності, ніж злочинна організація. Злочинне співтовариство
може мати найширший масштаб діяльності, включаючи всі держави світу.
 Кількість учасників. Організована злочинна група, як правило, має меншу
кількість учасників, ніж злочинна організація. Злочинне співтовариство може
включати в себе тисячі або навіть мільйони учасників.
 Ступінь організованості. Організована злочинна група, як правило, має
менш чітку структуру, ніж злочинна організація. Злочинне співтовариство
може мати дуже розгалужену структуру, включаючи в себе різні підрозділи
та організації.
Організована злочинна група
Організована злочинна група - це група осіб, які об'єдналися для вчинення
злочинів. Організована злочинна група, як правило, має невеликий розмір, від
кількох осіб до декількох десятків. Організована злочинна група може мати чітку
структуру, але вона не обов'язково є такою. Організована злочинна група може
діяти на території однієї або декількох держав.
Злочинна організація
Злочинна організація - це більш велика і організована група осіб, які об'єдналися

для вчинення злочинів. Злочинна організація може включати в себе від декількох
десятків до тисяч учасників. Злочинна організація має чітку структуру, розподіл
обов'язків та ієрархію. Злочинна організація може діяти на території декількох або
навіть усіх держав світу.
Злочинне співтовариство
Злочинне співтовариство - це найбільша і організована група осіб, які об'єдналися

для вчинення злочинів. Злочинне співтовариство може включати в себе мільйони
учасників. Злочинне співтовариство має дуже розгалужену структуру, включаючи в
себе різні підрозділи та організації. Злочинне співтовариство може діяти на
території всіх держав світу.
Висновок
Поняття "організована злочинна група", "злочинна організація" і "злочинне

співтовариство" є близькими, але не тотожними. Вони мають ряд спільних рис, а
також деякі відмінності. Ці відмінності пов'язані з масштабом діяльності, кількістю
учасників і ступенем організованості цих груп.
20. Кримінологічна характеристика особистості лідерів транснаціональних

організованих угруповань.
Під особистістю злочинця в кримінології розуміється сукупність її соціально значущих

негативних властивостей, ознак, зв'язків і відносин, що впливають в поєднанні з
зовнішніми умовами і факторами (ситуацією) на злочинну поведінку.
Під лідером групи розуміється її член, який спонтанно висувається на роль керівника в
умовах раптової, специфічної та, як правило, досить значущої ситуації, з метою
забезпечення колективної злочинної діяльності для досягнення загальної мети. Це особа,
чий авторитет, влада і повноваження визнаються усіма членами групи.
Лідер в злочинній групі виконує важливі соціально-психологічні функції. Саме завдяки
лідеру злочинна група стає згуртованою, її склад стабілізується, відносини
формалізуються. До основних функцій, які лідер виконує в процесі функціонування
злочинного об‘єднання, можна віднести такі:
 організаторська – полягає у тому, що лідер створює та організовує злочинне

угруповання, розробляє заходи захисту, керує підготовкою, вчиненням й
приховуванням злочинів, що забезпечує тривале функціонування групи, з метою
заняття тривалою злочинною діяльністю.
 інформаційна – тісно пов‘язана із організаторською функцією. Лідер організує
(забезпечує) надходження необхідної інформації, аналізує її, а у необхідних
випадках передає членам злочинної групи.
 стратегічна – полягає у тому, що злочинні угруповання функціонують згідно з
ідеями та планами лідерів (організаторів), яким притаманні домінування,
цілеспрямованість, стійкість емоцій, що дозволяє зберігати необхідну соціально-
психологічну дистанцію з оточуючими, тверезо аналізувати ситуацію, що
складається, краще інших бачити можливості злочинної групи, прогнозувати
вірогідні труднощі і на підставі цього невідкладно приймати певні «правильні»
рішення;
 нормативна – полягає у тому, що лідер угруповання формує одностайність
поглядів і позицій членів групи, що забезпечує єдність дій у ситуаціях не
планованих, раптових, пов‘язаних з ризиком та небезпекою.
 дисциплінарна – особливо важлива для організованих груп і злочинних
організацій, де норми поведінки більш жорсткі, ніж в групах з низьким
психологічним розвитком. В цю функцію лідера входить і обов‘язок вирішувати
різноманітні конфлікти, що нерідко виникають всередині групи.
21. Кримінологічна характеристика особистості виконавців у транснаціональних

організованих угрупованнях.
Рядові члени об'єднані в групи, які є безпосередніми виконавцями злочинної діяльності.

Групи представляють собою структурні одиниці злочинної організації. Управління такими
групами здійснюється за допомогою правил та інструкцій, які повинні виконуватися її
членами. Невиконання або порушення будь-якого з правил звичайно спричиняє смерть, а
й ніщо не може зрівнятися з тими доходами, які отримує навіть рядовий учасник
транснаціональної злочинної діяльності.
Виконавці в транснаціональних організованих угрупованнях є ключовими фігурами, які
реалізують стратегії та завдання, визначені лідерами. Вони мають свої власні
характеристики, які визначають їх роль і ставлення до кримінальної діяльності.
На них покладається безпосереднє вчинення діянь, які охоплюються ознаками об’єктивної
сторони складу злочину, а також виконання інших допоміжних функцій
(транспортування, охорона, контакти з дрібними посередниками тощо). Саме від їхніх дій
залежать результати діяльності угруповання і розмір отриманого доходу. Часто
виконавцями транснаціональних злочинів є особи, яким притаманний високий рівень
кримінального професіоналізму і досвіду, навичок підготовки, вчинення і приховування
злочинів, високий рівень знань і навичок у галузі інформаційних технологій, економіки,
фінансів, міжнародної торгівлі. Вони нерідко мають досвід закордонних поїздок, широке
коло спілкування, високі комунікативні здібності, часто – знання однієї або кількох
іноземних мов.
22. Соціальна і соціально-психологічна основа формування і функціонування

транснаціональних організованих злочинних груп.
Причини об'єднання декількох осіб у злочинну організацію :
Деформація суспільства:
• ерозія культури, соціальних цінностей;

• правовий нігілізм;
 конфліктогенна стратифікація через значну різницю між
матеріальнимстановищем різних соціальних прошарків;
 безробіття;
 втрата моральності, духовних цінностей, виникнення стереотипів, які виправдовують
будь-які засоби для досягнення мети, зокрема аморальні й протиправні.
 неможливість вчинити злочин самому чи складність його одноосібної реалізації;
 особисті неформальні зв'язки і стосунки учасників у минулому за наявності
антисуспільної спрямованостіодного чи декількох із них;
 спільність інтересів та соціальних установок учасників групи;
 цілеспрямований вплив осіб, які мають анти суспільну спрямованість та/чи
злочинний досвід.
Виділяють наступні закономірності функціонування злочинних груп:
 добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона

безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою
психологічного тиску, втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про
свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно
 розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення
одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних І
організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш
цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою. При тривалому успішному
функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соціально
небезпечних форм стає невідворотною;
 удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників
стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти
злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі
встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань;
чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого
та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як
безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза їїмежами.
На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з'являється лідер, який
очолює ієрархію"домінування - підлеглість".
Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні виконавці - керівники окремих
підгруп чи при виконанніокремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та
певні організаторські здібності. Підлегле становище вгрупі обіймають виконавці, які
спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізую чи лише частину загального
групового плану.
 поступова заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-

ділови що базуються наспільній злочинній діяльності Значення відносин симпатії,
дружніх і навіть родинних стосунків поступовозменшується, а інколи - повністю
відсутнє. Це забезпечує упорядкування, жорсткість функціональних
зв'язків,сприяє консолідації групи та узгодженості дій П учасників;
 значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена
відособленість, замкнутість щодоінших людей та соціального середовища. Це
проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості табільш
небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення
та ізоляції. Відповіднооптимізується (мінімізується) кількість учасників до обсягу,
необхідного для вчинення злочинів. Так, застатистичними даними групи, з
корисливою спрямованістю складаються Із двох-трьох осіб, корисливо-
насильницькі - більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування
психічного І фізичного насильства дляподолання опору потенційного потерпілого.
 розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної
діяльності, розширенням сфервпливу (мікрорайон - район - місто - область - регіон)
та виникненням суперництва з іншими групами, що з часомпризводить до їх
перерозподіл
23. Професіоналізм і рецидивізм у механізмі й структурі транснаціональної

Професіоналізм:
 Експертні навички: У транснаціональній злочинності професіоналізм виявляється

високим рівнем експертних навичок. Лідери та виконавці організацій мають
технічні, фінансові та стратегічні знання, необхідні для успішного виконання
складних операцій.
 Використання технологій: Професіонали в області транснаціональної злочинності
активно використовують сучасні технології для шифрування комунікацій,
приховування слідів та управління фінансами.
 Стратегічне планування: Лідери угрупувань проявляють високий рівень
стратегічного планування, розробляючи складні стратегії для уникнення
правоохоронних органів та максимізації прибутку.
Рецидивізм:
 Повторні злочини: В транснаціональній злочинності велика ймовірність

рецидивізму. Організації можуть здійснювати повторні операції через короткий проміжок
часу, використовуючи накопичені навички та ресурси.
 Залучення до злочинної діяльності: Особи, які вже мали досвід участі в
транснаціональній злочинності, можуть бути легше залучені знову через вже встановлені
контакти, навички та розуміння механізмів злочинного бізнесу.
 Притягання до специфічних видів злочинності: Рецидивізм у транснаціональній
злочинності часто спостерігається у виборі специфічних видів злочинів. Особи можуть
залишатися в одній галузі, де вони вже мають досвід.
Взаємодія професіоналізму та рецидивізму:
 Оптимізація операцій: Професіоналізм у використанні ресурсів та стратегічному

плануванні може забезпечити оптимізацію операцій, що в свою чергу сприяє рецидивізму
через успішне виконання злочинних планів.
 Залучення кваліфікованих кадрів: Організації з професіоналізованим складом більше
зацікавлені в приверненні та утриманні кваліфікованих виконавців, які можуть
залишатися в системі довше, забезпечуючи сталість та непереривність операцій
 Мінімізація ризиків: Професіоналізм дозволяє мінімізувати ризики правоохоронних
заходів та небажаних наслідків, що може сприяти рецидивізму через підвищення
впевненості в себе та безпеки.
24. Поняття і класифікація детермінантів транснаціональної злочинності.
Детермінація - процес обумовлювання, визначення. У кримінологічній літературі для

позначення вказаних процесів і явищ нерідко використовуються також терміни «причини
та умови» або «обставини», які використовуються як взаємозамінні та є синонімами.
Детермінація пояснює те, чому відповідний процес виник так, а не інакше, чому виникло
саме таке явище і міру стійкості відповідного процесу. Під причинами взагалі прийнято
розуміти явища, які породжують за відповідних умов інші явища, які розглядаються як
наслідки.
У спеціальній літературі зазначається, що кримінологія вивчає причини злочинності та
умови, що сприяють їй.
Під причинами та умовами злочинності слід розуміти сукупність соціальних явищ і
процесів, що детермінують злочинність як наслідок.
Причини злочинності являють собою такі явища суспільного життя, які
породжують злочинність, підтримують її існування, викликають її зростання або
зниження.
Сфера дії причин — це насамперед стадії мотивації й ухвалення рішення, коли йдеться
про формування мотиву, мети, визначення шляхів її досягнення саме як злочинних.
Умова — це те, що само по собі не породжує злочинність, але виливає на процеси
породження, бере участь у детермінації злочинності.
Причини та умови злочинності соціальні за своїм походженням, а також за своєю
сутністю. В сукупності факторів, які складають умови, що сприяють вчиненню злочинів,
можуть функціонувати і деякі процеси та явища кліматичного, фізіологічного й іншого
характеру (землетруси, повені, міграція, акселерація тощо).
Причини та умови злочинності і злочинів через своє різноманіття і багаторівневість
вимагають для свого науково-практичного пізнання певної класифікації. Вона
проводиться кримінологією за:
 механізмом дії (характером детермінації);

 рівнем функціонування;
 змістом;
 природою та за іншими критеріями.
За своїм змістом криміногенні детермінанти підрозділяються на:
 соціально-економічні,
 ідеологічні,
 політичні,
 соціально-психологічні,
 культурно-виховні,
 організаційно-управлінські.
Причинно-наслідковий зв'язок має місце між певними факторами соціально-економічного,
ідеологічного, політичного, соціально-психологічного характеру і злочинністю, а
причинно-обумовлений зв'язок — між певними факторами як щойно названого характеру,
Причини та умови злочинності, видів і окремих злочинів прийнято поділяти на дві
категорії:
1) детермінанти формування позицій особистості, що призвели до вчинення злочину і

відповідної мотивації;
2) детермінанти, які сприяють здійсненню злочину, стимулюють і полегшують його,
відносячись до ситуації злочину.
Перша з названих категорій — це різноманітні негативні сторони виховання особистості
та впливу на неї в процесі життєдіяльності, в сімейно-побутовій сфері, за місцем роботи, в
неформальних спільнотах, через систему ЗМІ тощо. Друга категорія — це прогалини,
недогляди, помилки, недоліки в системі профілактики злочинності, в організаційно-
управлінській сфері.
Обидві категорії причин та умов тісно взаємодіють. Так, погана організація охорони
майна здійснює психологічний вплив на нестійких користолюбних громадян, виступаючи
тим самим фактором, що прискорює неправильне моральне формування особистості
злочинця.1
Розрізняють також повну та специфічну причини злочинності. Повна причина —
система всіх обставин, за сукупності яких обов'язково (динамічно чи статично) настає
наслідок. Іншими словами, це сукупність усіх явищ як здійснюючих злочинність (власне
причин), так і обумовлюючих її (умови).
Специфічна причина — частина повної причини, наявність якої призводить до певного
наслідку (злочину, групи злочинів) за наявності відповідних умов.
Загальні чинники злочинності криються у суспільних протиріччях, які існують як по
вертикалі, так і по горизонталі, які можна поділити за типовими сукупностями на три
основні групи:
 економічні,
 політичні
 економічні чинники.
25. Соціально-економічні детермінанти транснаціональної злочинності.
У соціально-економічній сфері серед детермінантів злочинності називають, такі як:
 безробіття значної частини населення, в тому числі і фахівців,

 низький рівень життя населення, невідповідна заробітна плата, незахищеність
бідних верств населення та ін.,
 відсутність дієвого валютного, фінансового, банківського, податкового і
іншого економічного контролю;
 монополізація світової економіки;
 формування так званої віртуальної економіки;
 неефективне регулювання в сфері фінансової, підприємницької та іншої
економічної діяльності іноземців;
 збільшення міграційних потоків, в тому числі незаконних;
 фемінізація трудової міграції.
Кризові явища в економіці зіграли вирішальну роль у виникненні глибоких деформацій
соціальної сфери, що мають виражену криміногенної значення. При відсутності
послідовної соціальної орієнтованості реформ відбулося зубожіння, люмпенізація і
маргіналізація значної частини населення. Загрозу соціальної стабільності суспільства
представляє протистояння, з одного боку, корумпованих чиновників, а з іншого боку -
людей, які опинилися за межею бідності, безробітних, біженців, вимушених переселенців,
інших осіб, які не готові затверджуватися в стихії нецивілізованого ринку будь-якими
способами, в тому числі і протиправними
26. Політичні і правові детермінанти транснаціональної злочинності.
Важливе криміногенне значення мають політичні чинники сучасного суспільства. До їх

числа можна віднести:
 нестабільність або слабкість політичного режиму і кримінальної політики
держави;
 корумпованість представників державної влади;
 неправомірне лобіювання інтересів окремих соціальних груп в структурі
державної влади;
 відчуження більшої частини населення від управління державними справами і
від контролю за системою попередження злочинності;
 геополітичну нестійкість держави і т.п.
Все це в сукупності породжує недовіру суспільства до влади і як наслідок тягне правовий
нігілізм.
В правовій сфері виділяють такі фактори:
 відсутність необхідних законів про протидію транснаціональній організованій
злочинності та надійної правоохоронної системи;
 корумпованість посадових осіб та інших державних чиновників;
 криза адміністративного управління;
 неналежний контроль за мігрантами, за дотриманням ними правил
пересування, в тому числі в складі туристичних груп і груп для роботи за
наймом, транзитних пасажирів, відсутність дієвого контролю за місцем їх
проживання, роботи та відпочинку, а також за наявністю джерел існування;
 не облаштованість національних кордонів;
 низький рівень організації управлінської діяльності окремих правоохоронних
структур на різних рівнях керівництва в питаннях протидії транснаціональній
злочинності;
 слабка взаємодія з правоохоронними системами суміжних держав і ін.
27. Культурологічні і психологічні детермінанти транснаціональної злочинності.
Правовий нігілізм, недостатня обізнаність громадян з підписами і заборонами

норм кримінального права, що нівелює попереджувальний аспект
кримінально-правового впливу держави, нехтування значною частиною
суспільства нормами моралі.
Руйнування національної культури, пропагування культу насилля,
жорстокості, нетерпимості, байдужості, романтизація злочинної діяльності в
різних сферах
мистецтва (в кіно, літературі, музиці) та засобах масової інформації
призводить до формування стійкої антисоціальної установки, кримінальних
традицій та відповідних типів поведінки.
Правовий нігілізм- деформаційний стан правосвідомості особи, групи,
суспільства, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог
закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і
традицій, однак виключає злочинний намір.
28. Самодетермінація транснаціональної злочинності: кримінологічна

характеристика.
Самодетермінация - здатність людини вибирати і мати власний вибір.

Поняття самодетерминации в психології, кримінальному праві та
кримінології не збігаються.
У психології та кримінальному праві йдеться про забезпечення суб'єктивного

зобов'язання, тобто здатності особи приймати усвідомлені, осудні рішення
для вчинення дій (правомірних або протиправних), які детермінують
поведінковий акт. Ці рішення можуть бути надзвичайно важливі, але вони не
фатальні для осудної людини, тому він відповідальний за вчинені дії. Якщо ж
вони фатальні, то він не несе відповіності за скоєне або його відповідальність
може бути істотно пом'якшено. У кримінології самодетерминация
злочинності важлива не для суб'єкта (хоча її вплив на нього не можна
ігнорувати), а для злочинності як соціального явища, яке детермінується
попередніми злочинними або протиправними діями.
29. Кримінальна культура як світовий феномен.
Кримінальна субкультура – це
сукупність цінностей, звичаїв, традицій, норм і правил поведінки,
направлених на найбільш раціональну організацію життєдіяльності, метою
якої є вчинення злочинів і їх ухилення від відповідальності.
В сучасному суспільстві практично у всіх сферах
так чи інакше присутні елементи кримінальної субкультури. Навіть існують
сфери, де норми і правила,
які відносяться до кримінальної субкультури, використовуються як
нормативні та регулятивні чинники.
Розвиток субкультурних відносин особливо бурхливо спостерігається серед
декласових, так званих нижчих верств населення, тобто серед осіб з
низьким рівнем культури.
Романтика, а часом і захоплення особистостями
серійних убивць, терористів, злодійських «авторитетів», «паханів»,
«міжнародних злодіїв» сприяють
формуванню у підлітків позитивної настанови щодо
злочинців, що спрацьовує у безпосередньому спілкуванні з останніми. У
соціальній психології таке явище називається «ефектом ореолу»,
сутність якого полягає у формуванні специфічної настанови (створення
уявного образу) і спрямованому
приписуванню на основі цієї настанови визначених
якостей конкретній людині. «Ця уява, що раніше існувала, виконує роль
«ореолу», що заважає бачити
дійсні риси і прояви об’єкта сприйняття».
На жаль,
умови сьогодення самі підштовхують людей до вчинення злочинів.
Можливість досягнути високого
рівня життя за короткі строки завжди була тією рішучою силою, котра
спонукає людей до вчинення
злочинів та участі у злочинних угрупованнях. Привабливим залишається той
факт, що можна було отримати швидкий та легких прибуток, котрий не
потребує великих витрат. Ситуація в нашій країні сприяє
розповсюдженню негативних настроїв, адже для
України характерні такі ознаки.
1) Недієвість органів державної влади і слабкість
самої держав, яка не в змозі забезпечити гідні умови
проживання та діяльності.
2) Економічна та політична нестабільність, криза, через яку в суспільстві не
встигають укорінитися
пріоритетні напрями діяльності, залежно від приходу політичних сил
змінюється і сама соціальна орієнтація життєвих позицій. А в нашій країні це
відбувається доволі часто.
3) Засоби масової інформації, котрі на сьогоднішній день становлять
«неоціненну» небезпеку, а
також показують наглядний приклад такого негативного явища, як
кримінальна субкультура. Досить популярними є фільми, які пропагують
кримінальний
спосіб життя, та герої, котрі отримують омріяну славу, стаючи на шлях
злочинної діяльності. Для декого
вони стають тією рушійною силою, тим поштовхом
до злочинної діяльності, для інших – прикладом для
наслідування та зміни негативних життєвих орієнтацій. Так склалося, що
телевізор та Інтернет є способом дозвілля, а для когось і невід’ємною
частиною
життя. Якщо говорити про підлітків, то ні для кого
не буде відкриттям той факт, що кожна дитина як засіб соціалізації
використовує Інтернет, де у вільному
просторі може використовувати інформацію із будь-яких інтернет-ресурсів.
30. Взаємозв’язок криміногенних факторів на національному і міжнародному

рівнях.
Криміногенні фактори - це родове поняття, яке включає в себе всі види

криміногенної детермінації.
Фактори злочинності слід розрізняти за їх змістом і характером «механізму»

впливу на неї.
За змістом їх можна розподілити на економічні, соціальні, суспільно-

психологічні, негативно-правові, організаційно-управлінські та інші
криміногенні фактори. До останніх належать несприятливі природно-
кліматичні умови, факти самого існування в суспільстві злочинності, а також
інших явищ, що створюють тло злочинності. Усі перелічені криміногенні
фактори різного змісту в своїй сукупності детермінують, обумовлюють
злочинність.
Що стосується «механізму» впливу на злочинність організаційно-
управлінських і негативно-правових факторів (маються на увазі порушення
принципів кримінальної юстиції в широкому розумінні слова), то вони,
впливаючи на злочинність, не породжують її, а тільки сприяють її
зберіганню, існуванню та відтворенню у суспільстві.
Наступну сходинку в ієрархії криміногенних детерміністичних зв´язків
займають загальні причини та умови окремих видів злочинів,
тобто причини та умови, що є загальними для того чи іншого виду злочинів.

їх сукупність також можна назвати криміногенними факторами. Йдеться,
наприклад, про фактори вбивств, хуліганства, хабарництва і т. ін. (не про
конкретні акти вбивств, хуліганства, хабарництва, а про фактори цих видів
злочинів у цілому).
Наявність у суспільстві криміногенних факторів, що обумовлюють і
визначають збереження в ньому окремих видів (груп) злочинів, так само як і
злочинності в цілому, є результатом існування і прояву суперечностей
суспільного розвитку. Інакше і не може бути, оскільки окремі види злочинів
становлять частину злочинності. А, як відомо, фактори частини явищ певною
мірою збігаються з факторами у цілому.
Втім кожному виду (групі) злочинів відповідає, так би мовити, свій «набір»
негативно-соціальних явищ і процесів, які їх детермінують. Так, корисливі
злочини беруть свій початок переважно в проявах суспільних суперечностей
економічного характеру; хуліганство обумовлюється суперечностями
суспільно-психологічного характеру (наявністю в повсякденній свідомості
окремих громадян і соціальних груп таких звичаїв та проявів, як неповага до
суспільства і особистої гідності людей, прояви цинізму, бешкетування і т.
ін.); в основі службових злочинів лежать неповага до суспільних інтересів на
догоду своїм особистим, прояви формалізму, бюрократизму, прагнення до
наживи, невиконання службових обов´язків, неповага до закону тощо.
На рівні конкретних одиничних злочинів установлюються не криміногенні

фактори, а виявляються причинно-наслідкові комплекси, що їх обумовлюють
(безпосередні причини, умови, життєві ситуації та інші види прямого впливу
на особу зовнішнього середовища).
31. Глобалізація як фактор транснаціональної злочинності.
Глобалізація - процес поетапного перетворення світу в єдиний простір, у

якому вільно переміщуються і поширюються капітали, товари, послуги.
Глобалізація злочинності є прямим наслідком економічної, політичної,

технологічної, культурної глобалізації. Поширення взаємозалежності між
країнами у сфері господарських відносин, кредитно-банківської діяльності,
політичних і культурних взаємодій, а також зростання співробітництва у
технічній та технологічній сферах тягне за собою й закономірне відтворення
у
них кримінальних практик. Результатом глобалізації злочинності є посилення
інституційної залежності локальних (внутрішньодержавних) осередків
злочинної діяльності від загальносвітових тенденцій криміналізації.
Глобалізація злочинності проявляється у поширенні таких її різновидів: а)
загальнокримінальна транснаціональна злочинність – незаконна торгівля
зброєю, наркотичними засобами, психотропними речовинами, людьми,
контрабанда (зокрема, культурних цінностей) тощо; б) транснаціональна
економічна злочинність – легалізація (відмивання) коштів, здобутих
злочинним шляхом, кіберзлочинність, корупційна злочинність і т.п.; в)
транснаціональна
політична злочинність – захоплення державної влади та фінансування таких
дій, диверсії, посягання на територіальну цілісність суверенних держав,
розв’язування та ведення агресивних війн, найманство, міжнародний
тероризм
і т.п. Кожен з них на сьогоднішній день має інституційний характер, який
полягає у тому, що транснаціональні організовані злочинні угрупування
мають
широку мережу представництв в різних державах, міжнародні політичні
зв’язки, активно використовують банківську, транспортну інфраструктуру,
засоби масової інформації та комунікації для забезпечення злочинної
діяльності.
Характерною особливістю глобалізації злочинності кінця ХХ – першої
чверті ХХІ ст.ст. є інституційна інтеграція політичної та економічної
транснаціональної злочинності. Центри концентрації великого фінансового
капіталу (транснаціональні корпорації, промислово-фінансові, банківські
групи
тощо) частково перебирають на себе функції політичного регулювання,
знижуючи при цьому ступінь контролю з боку держав та міжнародних
організацій як за їх функціонуванням, так і за суспільним розвитком в
цілому.
Діяльність вказаних центрів, спрямована переважно виключно на отримання
прибутків і в низці випадків не ґрунтується на світоглядних засадах
соціального
лібералізму, принципах демократизму, гуманізму й бережливого ставлення
до
Природи, становить загрозу національним інтересам країн, довкіллю.
Намагання чинити супротив зовнішній політико-економічній експансії з боку
таких суб’єктів (їх груп) призводить до застосування по відношенню до
суверенних держав як формального (юридично визначеного, очевидного), так
і
неформального (юридично не визначеного, неочевидного, замаскованого)
економічного, політичного, інформаційного, військового впливу.
32. Транснаціоналізація злочинності як властивість сучасної злочинності.
Чітке визначення транснаціональної злочинності не закріплено в жодному

НПА.
Власне термін «транснаціональний» означає рух, перехід чогось за межі
державного кордону.
М.Г. Вербенський транснаціональну організовану злочинність визначає як
окремий вид
організованої злочинності, який характеризується структурною системою
високоорганізованих
і ретельно законспірованих злочинних угруповань, що займаються
міжрегіональною або, в ряді
випадків, міжнародною злочинною діяльністю у вигляді промислу,
спрямованого на систематичне отримання максимально високих прибутків і
надприбутків, нерідко використовуючи у
своїх інтересах як державні структури, так й інститути громадянського
суспільства.
В.А. Яценко надає більш розширене визначення, оскільки вважає
транснаціональну організовану злочинність відносно масовим соціально-
економічним кримінальним явищем, що
проявляється у функціонуванні стійких керованих об’єднань злочинців у
межах певної території (країни, регіону), що здійснюють злочинну діяльність
як бізнес з метою отримання максимальної вигоди, мають сувору ієрархічну
побудову з виділенням лідерів, які організовують і
керують процесом планування, підготовки і вчинення злочинів, і створюють
за допомогою залучених до кримінальної сфери широких прошарків
населення і корумпованих зв’язків механізм захисту і протидії соціальному
контролю.
У Конвенції ООН «Проти транснаціональної організованої злочинності»
відсутня дефініція даної категорії, але зазначаються наступні ознаки злочину,
який носить транснаціональний характер: злочин вчиняється на території
двох або більше держав; злочин вчиняється на території однієї держави, але
його підготовка, планування, керівництво провадиться в іншій державі;
злочин вчиняється на території однієї держави, але з участю організованої
злочинної групи, яка провадить свою діяльність на території двох або більше
держав; злочин вчиняється на території однієї держави, але наслідки
правопорушення виникають на території іншої держави.
33. Поняття і принципи протидії та запобігання транснаціональної злочинності.
Поняття протидії та запобігання транснаціональної злочинності
Протидія транснаціональної злочинності - це комплекс заходів, спрямованих на

припинення, попередження та розкриття транснаціональних злочинів.
Запобігання транснаціональної злочинності - це комплекс заходів, спрямованих на

недопущення вчинення транснаціональних злочинів.
Принципи протидії та запобігання транснаціональної злочинності
Основними принципами протидії та запобігання транснаціональної злочинності є:
Законність: протидія та запобігання транснаціональної злочинності повинні

здійснюватися на основі законів і норм міжнародного права.
Взаємодія: протидія та запобігання транснаціональної злочинності повинні
здійснюватися в рамках міжнародного співробітництва.
Комплексність: протидія та запобігання транснаціональної злочинності повинні
здійснюватися за допомогою комплексу заходів, включаючи правові, організаційні,
економічні та інші заходи.
Проактивність: протидія та запобігання транснаціональної злочинності повинні
здійснюватися на основі прогнозування та попередження загроз.
Заходи протидії та запобігання транснаціональної злочинності
Заходи протидії та запобігання транснаціональної злочинності можна розділити на два

основних напрямки:
Заходи на національному рівні:

Вдосконалення національного законодавства, спрямованого на боротьбу з
транснаціональною злочинністю.
Розвиток правоохоронних органів, здатних протидіяти транснаціональній
Пропаганда серед населення правових знань про транснаціональну злочинність.
Заходи на міжнародному рівні:
Розробка міжнародних правових норм, спрямованих на боротьбу з транснаціональною
злочинністю.
Співпраця між правоохоронними органами різних держав.
Пропаганда міжнародного співробітництва з метою боротьби з транснаціональною
Важливість протидії та запобігання транснаціональної злочинності
Транснаціональна злочинність становить серйозну загрозу для безпеки і стабільності
міжнародного співтовариства. Тому ефективна протидія і запобігання
транснаціональній злочинності є одним з найважливіших завдань сучасного світу.
34. Механізми протидії транснаціональній злочинності.
Механізми протидії транснаціональній злочинності - це комплекс заходів,

спрямованих на припинення, попередження та розкриття транснаціональних злочинів.
Ці механізми можна розділити на два основних напрямки:
Заходи на національному рівні:
Вдосконалення національного законодавства, спрямованого на боротьбу з

транснаціональною злочинністю.
Розвиток правоохоронних органів, здатних протидіяти транснаціональній
Пропаганда серед населення правових знань про транснаціональну злочинність.
Заходи на міжнародному рівні:

Співпраця між правоохоронними органами різних держав.
Заходи на національному рівні
Вдосконалення національного законодавства
Важливим кроком у протидії транснаціональній злочинності є вдосконалення

національного законодавства, спрямованого на боротьбу з цим явищем. Це передбачає
криміналізацію транснаціональних злочинів у національному законодавстві, а також
встановлення ефективних санкцій за їх вчинення.
Розвиток правоохоронних органів
Для ефективної протидії транснаціональній злочинності необхідно розвивати

правоохоронні органи, здатні протидіяти цьому явищу. Це передбачає підготовку
кваліфікованих кадрів, оснащення правоохоронних органів сучасними технічними
засобами, а також створення ефективної системи управління правоохоронною
діяльністю.
Пропаганда серед населення
Пропаганда серед населення правових знань про транснаціональну злочинність також

є важливим механізмом протидії цьому явищу. Це передбачає підвищення обізнаності
населення про види транснаціональних злочинів, їхню небезпеку та способи протидії.
Заходи на міжнародному рівні
Розробка міжнародних правових норм

злочинністю, є одним із найважливіших механізмів протидії цьому явищу. Ці норми
дозволяють гармонізувати національні законодавства держав і забезпечити ефективне
співробітництво між правоохоронними органами різних держав.
Співпраця між правоохоронними органами
Співпраця між правоохоронними органами різних держав є одним із

найефективніших механізмів протидії транснаціональній злочинності. Ця співпраця
може здійснюватися у таких формах:
* Обмін інформацією та співпраця в проведенні розслідувань.

* Видача злочинців.
* Передача кримінальних справ.
* Спільне проведення операцій.
Пропаганда міжнародного співробітництва

злочинністю також є важливим механізмом протидії цьому явищу. Це передбачає
підвищення обізнаності громадськості про важливість міжнародного співробітництва
в боротьбі з транснаціональною злочинністю.
Ефективність механізмів протидії транснаціональній злочинності
Ефективність механізмів протидії транснаціональній злочинності залежить від їхньої

комплексності та взаємодії. Тільки за умови комплексного підходу та ефективної
взаємодії між державами можна подолати цю серйозну загрозу для безпеки і
стабільності міжнародного співтовариства.
35. Основні форми і напрямки міжнародної співпраці в протидії та запобіганні

Основні форми міжнародної співпраці в протидії та запобіганні транснаціональної

Основними формами міжнародної співпраці в протидії та запобіганні

транснаціональної злочинності є:
Розробка міжнародних правових норм

злочинністю, є одним із найважливіших механізмів протидії цьому явищу. Ці норми
дозволяють гармонізувати національні законодавства держав і забезпечити ефективне
співробітництво між правоохоронними органами різних держав.
Співпраця між правоохоронними органами

Співпраця між правоохоронними органами різних держав є одним із
найефективніших механізмів протидії транснаціональній злочинності. Ця співпраця
може здійснюватися у таких формах:
* Обмін інформацією та співпраця в проведенні розслідувань.

* Видача злочинців.
* Передача кримінальних справ.
* Спільне проведення операцій.
Співпраця між міжнародними організаціями
Міжнародні організації відіграють важливу роль у протидії транснаціональній
злочинності. Вони сприяють розробці міжнародних правових норм, співпраці між
правоохоронними органами різних держав та підвищенню обізнаності про
транснаціональну злочинність.
Основні напрямки міжнародної співпраці в протидії та запобіганні транснаціональної

Основними напрямками міжнародної співпраці в протидії та запобіганні

транснаціональної злочинності є:
Криміналізація транснаціональних злочинів

Криміналізація транснаціональних злочинів у національному законодавстві держав є
важливим кроком у протидії цьому явищу. Це дозволяє забезпечити ефективне
розслідування та притягнення до відповідальності за вчинення транснаціональних
злочинів.
Гармонізація національних законодавств

Гармонізація національних законодавств держав у сфері протидії транснаціональній
злочинності є важливою умовою ефективного міжнародного співробітництва в цій
сфері. Це дозволяє усунути прогалини та розбіжності у національних законодавствах,
що ускладнюють співпрацю між правоохоронними органами різних держав.
Розвиток міжнародного співробітництва правоохоронних органів

Розвиток міжнародного співробітництва правоохоронних органів є важливим
фактором підвищення ефективності боротьби з транснаціональною злочинністю. Це
передбачає створення механізмів для обміну інформацією та співпраці в проведенні
розслідувань, видачі злочинців, передачі кримінальних справ та спільному проведенні
операцій.
Підвищення обізнаності про транснаціональну злочинність

Підвищення обізнаності про транснаціональну злочинність є важливим кроком у
запобіганні цьому явищу. Це передбачає підвищення обізнаності громадськості про
види транснаціональних злочинів, їхню небезпеку та способи протидії.
Ефективність міжнародної співпраці в протидії та запобіганні транснаціональної

Ефективність міжнародної співпраці в протидії та запобіганні транснаціональної

злочинності залежить від таких факторів:
Волі держав до співпраці

Ефективна міжнародна співпраця в протидії транснаціональній злочинності можлива
лише за умови волі держав до співпраці.
Наявність ефективних механізмів співпраці

Ефективність міжнародної співпраці також залежить від наявності ефективних
механізмів співпраці, таких як міжнародні правові норми, угоди про співпрацю між
правоохоронними органами та міжнародними організаціями.
Розвиток технологій
Розвиток технологій також сприяє підвищенню ефективності міжнародної співпраці в
протидії транснаціональній злочинності. Сучасні технології дозволяють оперативно
обмінюватися інформацією та співпрацювати в проведенні розслідувань.
Міжнародна співпраця в протидії та запобіганні транснаціональної злочинності є

важливим фактором підвищення безпеки і стабільності міжнародного співтовариства.
Тільки за умови ефективної міжнародної співпраці можна подолати цю серйозну
загрозу.
36. Загальна характеристика міжнародно-правових актів у сфері протидії

транснаціональній злочинності.
Міжнародно-правові акти у сфері протидії транснаціональній злочинності - це

договори, конвенції, угоди та інші документи, що регулюють відносини між
державами у сфері боротьби з транснаціональною злочинністю.
Основними цілями міжнародно-правових актів у сфері протидії транснаціональній

злочинності є:
Криміналізація транснаціональних злочинів

Міжнародно-правові акти спрямовані на забезпечення криміналізації
транснаціональних злочинів у національному законодавстві держав. Це дозволяє
забезпечити ефективне розслідування та притягнення до відповідальності за вчинення
транснаціональних злочинів.
Гармонізація національних законодавств

Міжнародно-правові акти спрямовані на гармонізацію національних законодавств
держав у сфері протидії транснаціональній злочинності. Це дозволяє усунути
прогалини та розбіжності у національних законодавствах, що ускладнюють співпрацю
між правоохоронними органами різних держав.
Розвиток міжнародного співробітництва правоохоронних органів

Міжнародно-правові акти спрямовані на розвиток міжнародного співробітництва
правоохоронних органів у сфері протидії транснаціональній злочинності. Це
передбачає створення механізмів для обміну інформацією та співпраці в проведенні
розслідувань, видачі злочинців, передачі кримінальних справ та спільному проведенні
операцій.
Підвищення обізнаності про транснаціональну злочинність

Міжнародно-правові акти спрямовані на підвищення обізнаності про
транснаціональну злочинність. Це передбачає підвищення обізнаності громадськості
про види транснаціональних злочинів, їхню небезпеку та способи протидії.
Міжнародно-правові акти у сфері протидії транснаціональній злочинності можуть

бути поділені на такі основні групи:
Універсальні міжнародно-правові акти

Універсальні міжнародно-правові акти у сфері протидії транснаціональній
злочинності розробляються та приймаються міжнародними організаціями, членами
яких є більшість держав світу. До таких актів належать, зокрема, Конвенція ООН про
боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (1988 р.),
Конвенція ООН про боротьбу з тероризмом (1999 р.), Конвенція ООН проти корупції
(2003 р.).
Регіональні міжнародно-правові акти

Регіональні міжнародно-правові акти у сфері протидії транснаціональній злочинності
розробляються та приймаються міжнародними організаціями, членами яких є
держави, що географічно розташовані в одному регіоні. До таких актів належать,
зокрема, Конвенція Ради Європи про боротьбу з тероризмом (2005 р.), Конвенція
Європейського Союзу про боротьбу з торгівлею людьми (2011 р.).
Двусторонні міжнародно-правові акти

Двусторонні міжнародно-правові акти у сфері протидії транснаціональній злочинності
розробляються та приймаються двома державами. До таких актів належать, зокрема,
угоди про співпрацю в галузі боротьби з наркоторгівлею, тероризмом, організованою
злочинністю та іншими транснаціональними злочинами.
Міжнародно-правові акти у сфері протидії транснаціональній злочинності є важливим

інструментом у боротьбі з цим явищем. Вони дозволяють забезпечити ефективну
криміналізацію транснаціональних злочинів, гармонізацію національних
законодавств, розвиток міжнародного співробітництва правоохоронних органів та
підвищення обізнаності про транснаціональну злочинність.
37. Роль ООН та інших міжнародних організацій в протидії транснаціональній

злочинності. Конгреси ООН у сфері попередження злочинності.
Роль ООН та інших міжнародних організацій в протидії транснаціональній

Організація Об'єднаних Націй (ООН) відіграє провідну роль у міжнародному

співробітництві в протидії транснаціональній злочинності. ООН розробляє
міжнародно-правові акти, сприяє співпраці між правоохоронними органами різних
держав та підвищує обізнаність про транснаціональну злочинність.
Основними органами ООН, що займаються питаннями протидії транснаціональній

злочинності, є:
Рада Безпеки ООН

Рада Безпеки ООН має повноваження ухвалювати резолюції, які є обов'язковими для
виконання всіма державами-членами ООН. Рада Безпеки ООН ухвалила ряд
резолюцій, спрямованих на боротьбу з транснаціональною злочинністю, зокрема:
* Резолюція 1373 (2001) про боротьбу з тероризмом.

* Резолюція 1540 (2004) про нерозповсюдження зброї масового ураження.
* Резолюція 2122 (2013) про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і
психотропних речовин.
Комісія ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя
Комісія ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя є
допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН. Комісія розробляє міжнародно-
правові акти у сфері протидії транснаціональній злочинності, сприяє співпраці між
правоохоронними органами різних держав та підвищує обізнаність про
Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC)

Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) є спеціалізованим агентством
ООН, що займається питаннями боротьби з транснаціональною злочинністю. UNODC
розробляє міжнародно-правові акти, надає технічну допомогу державам у галузі
протидії транснаціональній злочинності та проводить дослідження в цій сфері.
Окрім ООН, у сфері протидії транснаціональній злочинності працюють також інші

міжнародні організації, зокрема:
Рада Європи
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)
Європейський Союз
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН)
Ці організації розробляють регіональні міжнародно-правові акти, сприяють співпраці
між правоохоронними органами різних країн регіону та підвищують обізнаність про
Конгреси ООН у сфері попередження злочинності
ООН проводить конгреси у сфері попередження злочинності кожні п'ять років. Ці

конгреси є важливим форумом для обговорення питань протидії транснаціональній
злочинності та розробки міжнародних стратегій боротьби з цим явищем.
38. Національні суб'єкти запобігання транснаціональної злочинності, їх

Національні суб'єкти запобігання транснаціональної злочинності - це

державні органи, установи та організації, які здійснюють діяльність з метою
попередження та протидії транснаціональній злочинності на території
держави.
До основних національних суб'єктів запобігання транснаціональної

злочинності належать:
Правоохоронні органи, які здійснюють оперативну та розшукову діяльність,

розкриття та розслідування злочинів, а також забезпечують правопорядок і
громадську безпеку. До них належать:
 Міністерство внутрішніх справ України;

 Служба безпеки України;
 Національна поліція України;
 Державна прикордонна служба України;
 Державна митна служба України;
 Державна податкова служба України;
 Державна судова адміністрація України.
Судові органи, які здійснюють правосуддя та ухвалюють рішення про
відповідальність за вчинення злочинів. До них належать:
 Верховний Суд України;

 Вищі спеціалізовані суди;
 Апеляційні суди;
 Окружні суди;
 Районні
Законодавчий орган, який приймає закони, що регулюють відносини у сфері
запобігання та протидії транснаціональній злочинності. До нього належить
Верховна Рада України.
Виконавча влада, яка забезпечує виконання законів та інших нормативно-

правових актів у сфері запобігання та протидії транснаціональній
злочинності. До неї належить Кабінет Міністрів України.
Інші державні органи та установи, які можуть брати участь у запобіганні та

протидії транснаціональній злочинності, зокрема:
 Міністерство закордонних справ України;

 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;
 Міністерство соціальної політики України;
 Міністерство освіти і науки України;
 Міністерство охорони здоров'я України;
 Міністерство фінансів України;
 Національна служба посередництва та примирення;
 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та
захисту споживачів;
 Державна служба України з питань надзвичайних ситуацій.
Характеристика національних суб'єктів запобігання транснаціональної

злочинності:
Правоохоронні органи є основними суб'єктами запобігання та протидії

транснаціональній злочинності. Вони здійснюють оперативну та розшукову
діяльність, розкриття та розслідування злочинів, а також забезпечують
правопорядок і громадську безпеку.
Судові органи ухвалюють рішення про відповідальність за вчинення
злочинів. Вони є гарантом законності та справедливості у сфері запобігання
та протидії транснаціональній злочинності.
Законодавчий орган приймає закони, що регулюють відносини у сфері

запобігання та протидії транснаціональній злочинності. Він визначає правові
основи, принципи та напрями державної політики у цій сфері.
Виконавча влада забезпечує виконання законів та інших нормативно-

правових актів у сфері запобігання та протидії транснаціональній
злочинності. Вона розробляє та реалізує державні програми у цій сфері.
Інші державні органи та установи можуть брати участь у запобіганні та

протидії транснаціональній злочинності, зокрема шляхом проведення
інформаційно-просвітницьких заходів, надання допомоги жертвам злочинів
та їх сім'ям.
39. Інтерпол і Європол як суб'єкти боротьби з транснаціональною злочинністю.
Необхідність створення Європолу була викликана декількома обставинами.

По-перше, на початку 90-х років у Європі значно зросла організована
злочинність у результаті чого гостро постало питання щодо об'єднання та
координації зусиль щодо знищення злочинних угруповань та припинення їх
впливу на різні сфери життя. По-друге, 78-ми річний Інтерпол, об'єднуючи
178 країн світу, не приділяв достатньої уваги злочинності в Європі.
Одним із основних напрямів діяльності Європолу є боротьба з

нелегальним відмиванням коштів і пов'язаними з цими формами злочинності
Особлива увага Європолу надається викриттю злочинів у фінансово-

кредитній системі, пов'язаних з кредитними картками та іншими засобами
розрахунків. До цього часу Європол збирав та систематизував інформацію
про види злочинів, міжнародних організованих угрупованнях тощо.
Створенню такого банку даних сприяли також жандармерії євросоюзівських
країн.
У штаб-квартирі Європолу в Гаазі працюють представники 15 країн ЄС. Крім

поліцейської, в Європолі представлені також податкова, еміграційна та інші
служби, чия допомога частіше потрібна у розкритті міжнародних злочинів
[282, 27]. Отже, основним завданням Європолу є: організація і координація
взаємодій національних поліцейських систем у боротьбі з тероризмом,
"відмиванням" грошей, нелегальним оборотом наркотиків і зброї, контроль за
зовнішніми кордонами Європейського Співтовариства.
Для боротьби з кримінальними угрупованнями у Європі була створена

особлива група "Антимафія", до завдань якої входить аналіз діяльності
мафіозних угруповань, вироблення європейської стратегії протидій мафії.
Європол дещо подібний з Інтерполом - Міжнародною Організацією

Кримінальної Поліції, яка створена 7 вересня 1923 року. До неї входять
правоохоронні органи усіх континентів. Україна була прийнята до цієї
організації у 1991 році.
Основними завданнями Інтерполу є наступні:
 забезпечення широкої взаємодії всіх органів кримінальної поліції у

межах існуючого законодавства і в дусі Всезагальної декларації прав
людини;
 створення і розвиток інститутів, що можуть сприяти успішному
попередженню кримінальної злочинності. Статут Інтерполу не
дозволяє втручатися у внутрішні справи країн-членів або діяльності
політичного, воєнного, релігійного або расового характеру.
Характерно, що Інтерпол - це не тільки організація кримінальної поліції. До
її послуг звертаються й інші правоохоронні органи. Так і під поняттям
"кримінальна поліція" розуміють функції, а не саму систему органів.
Розглядаючи Інтерпол як засіб боротьби зі злочинністю, необхідно звернути
увагу на те, що об'єктами практичного впливу цієї організації є, в основному,
транснаціональні злочини і злочинці.Структурними ланками Інтерполу є
національні центральні бюро Інтерполу (НЦБ), які одночасно є підрозділами
поліції країн-учасниць Інтерполу.
Сьогодні Інтерпол є єдиним надійним органом, який веде облік

транснаціональних злочинів та осіб, які їх здійснили. Інтерпол - головний
координатор інтернаціонального розшуку злочинців, саме тут визначаються
головні, стратегічні напрями діяльності поліції.
40. Поняття і стан незаконного обігу наркотиків у світі.
Незаконний обіг наркотиків - це міжнародна проблема, яка має серйозний

негативний вплив на здоров'я людей, економіку, безпеку та соціальну
стабільність.
Незаконний обіг наркотиків - це будь-яка діяльність, пов'язана з
виробництвом, виготовленням, переробкою, зберіганням, перевезенням,
розповсюдженням, збутом або вживанням наркотичних засобів та
психотропних речовин, яка здійснюється з порушенням встановлених
законом правил.
Стан незаконного обігу наркотиків у світі. За оцінками ООН, у 2023 році

загальна вартість незаконного обігу наркотиків у світі склала близько 400
млрд доларів США. Це становить приблизно 0,5% світового ВВП.
Найбільш поширеними наркотичними засобами, які використовуються

в незаконному обігу, є:
 Конопля - це наркотичний засіб, який отримують з рослини коноплі.

Конопля може використовуватися для виробництва марихуани, гашиша
та інших наркотиків.
 Опіум - це наркотичний засіб, який отримують з маку. Опіум може
використовуватися для виробництва героїну, кодеїну та інших
наркотиків.
 Кокоїн - це наркотичний засіб, який отримують з рослини коки. Кокоїн
може використовуватися для виробництва кокаїну гідрохлориду та
інших наркотиків.
Основними регіонами, в яких поширений незаконний обіг наркотиків, є:
 Латинська Америка - є основним виробником кокаїну, а також

важливою транзитною зоною для наркотрафіку.
 Азія - є основним виробником опіуму та героїну, а також важливою
транзитною зоною для наркотрафіку.
 Африка - є важливою транзитною зоною для наркотрафіку.
Незаконний обіг наркотиків має серйозний негативний вплив на
суспільство. До основних наслідків незаконного обігу наркотиків
 Здоров'я - незаконний обіг наркотиків є основною причиною

наркоманії та інших захворювань, пов'язаних із вживанням наркотиків.
 Економіка - незаконний обіг наркотиків негативно впливає на
економіку, оскільки він пов'язаний з корупцією, відмиванням грошей
та іншими злочинами.
 Безпека - незаконний обіг наркотиків є фактором, який сприяє
поширенню насильства та злочинності.
 Соціальна стабільність - незаконний обіг наркотиків негативно впливає
на соціальну стабільність, оскільки він призводить до розпаду сімей,
зростання бідності та інших соціальних проблем.
Борьба з незаконним обігом наркотиків є складним завданням, яке
вимагає комплексного підходу з боку всіх країн світу. До основних
заходів, які проводяться для боротьби з незаконним обігом наркотиків,
 Законотворча діяльність - розробка та впровадження ефективних

законів, які регулюють виробництво, виготовлення, переробку,
зберігання, перевезення, розповсюдження, збут або вживання
наркотичних засобів та психотропних речовин.
 Правоохоронна діяльність - розкриття та розслідування злочинів,
пов'язаних з незаконним обігом наркотиків.
 Профілактична діяльність - проведення інформаційно-просвітницьких
заходів, спрямованих на попередження вживання наркотиків та
наркоманії.
Міжнародне співробітництво є важливим фактором у боротьбі з
незаконним обігом наркотиків. Країни світу повинні співпрацювати у
таких сферах, як:
 Обмін інформацією - обмін інформацією про незаконний обіг

наркотиків, а також про методи боротьби з ним.
 Співпраця правоохоронних органів - співпраця правоохоронних
органів у розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних з незаконним
обігом наркотиків.
 Підтримка міжнародних організацій - підтримка міжнародних
організацій, які займаються боротьбою з незаконним обігом
наркотиків.
41. Характеристика детермінантів незаконного обігу наркотиків у світі.
Детермінантами злочинів у науковій літературі визначають сукупність

явищ, процесів або факторів, що зумовлюють вчинення злочинів,
впливають на злочинність; об’єктивну залежність явищ від факторів, які
впливають на злочинність загалом. Причинність визначають як одну із
форм універсальної взаємодії та як один із різновидів детермінації.
Таким чином, причини, умови та фактори злочинів, хоча і є різними за
змістом поняттями, але перебувають у нерозривному зв’язку,
детермінують одне одного. Тому, на наш погляд, доцільно підтримати
думку науковців, які пропонують позначати їх терміном «детермінанти»
як таким, що об’єднує (враховує) усі наведені категорії. Детермінація
визначає, чому відповідний процес відбувся саме таким чином та чому
виникло дане явище, які умови передували його виникненню.
За рівнем функціонування детермінанти злочинності розглядаються на

загальносоціальному, спеціальному та індивідуальному рівнях.
Детермінанти злочинів, пов’язаних з незаконним наркообігом, є

похідними від загальних причин злочинності. Злочини щодо схиляння до
вживання наркотиків взаємопов’язані з негативними процесами, що мають
місце у сфері наркообігу, характеризуються певною системою
детермінант, досліджувати яку доцільно з урахуванням зазначеної вище
класифікації, а саме: 1) злочинності загалом; 2) злочинів у сфері обігу
наркотиків; 3) злочинів, передбачених ст. 315 КК України.
На загальносоціальному рівні злочинність в цілому і злочини у сфері

наркообігу зокрема зумовлюються комплексом детермінант, що діють в
економічній, соціальній, політичній та управлінській сферахсуспільного
життя.
Серед особливо значущих для поширення наркоманії, існування,

розповсюдження і самовідтворення наркозлочинності у науковій
літературі виділяють соціально-економічні, організаційно-управлінські,
індивідуально-особистісні та деякі інші детермінанти.
До соціально-економічних детермінант злочинності у сфері наркообігу

слід віднести негативні процеси, що мають місце в економіці України (її
розбалансованість, спад виробництва, відсутність постійної роботи,
низький заробіток, що не забезпечує прожиткового мінімуму, утримання
власної сім’ї та ін.). Поряд з такими явищами, як безробіття, збідніння
значної частини населення, за часи незалежності в Україні розвинувся
незаконний наркобізнес, представники якого мають значні доходи,
отримані злочиним шляхом.
До організаційно-управлінських детермінант наркозлочинності у

науковій літературі відносятьнедоліки у роботі державних органів,
установ щодо таких дій: контролю за наркосередовищем; виявлення осіб,
які систематично вчиняють злочини у сфері наркообігу; виявлення джерел
поширення наркотиків; лікування та соціального перевиховання в
установах виконання покарань наркозалежних осіб; здійснення
медичними установами лікувально-профілактичних антинаркотичних
заходів тощо.
Політичні детермінанти злочинності пов’язані із недоліками

функціонування політичної системи держави. Нехтування суб’єктами цієї
системи суспільними інтересами під час прийняття політичних рішень
може призводити до створення криміногенних детермінант, які в свою
чергу породжують злочинність (сприяють її існуванню).
До індивідуально-особистісних детермінант злочинності у сфері

наркообігу у науковій літературі відносять наркозалежність особи, яка
вчинила злочин, відсутність у неї власної сім’ї; низький культурний
(загальноосвітній) рівень та інші морально-психологічні чинники. При
цьому А.П. Закалюк на індивідуальному рівні пропонує виділяти
психофізіологічний, психологічний, культурний, моральний (не
виключаючи при цьому і генетичний) чинники наркозлочинності. До їх
числа автор, зокрема, включає такі: відсутність у особи потреб щодо
культурного використання вільного часу; психотравмуючу ситуацію з
приводу незадовільних життєвих умов, попереднього засудження тощо.
42. Форми і види організованих злочинних груп у сфері наркобізнесу.
Організовані злочинні групи (ОЗГ) у сфері наркобізнесу можуть мати різні

форми. Вони можуть бути:
Традиційними, тобто бути сформовані на основі особистих зв'язків, родинних

стосунків або спільного інтересу до певної сфери злочинної діяльності.
Мережевими, тобто бути сформовані на основі ділових відносин, які

об'єднують осіб, які не мають особистих контактів, але співпрацюють у
рамках певної схеми злочинної діяльності.
 Транснаціональними, тобто бути сформовані на основі спільних

інтересів осіб, які проживають у різних країнах.
 Традиційні ОЗГ у сфері наркобізнесу, як правило, мають невелику
чисельність і спеціалізуються на певному етапі наркоторгівлі,
наприклад, на виробництві, транспортуванні або збуті наркотиків.
Вони часто діють у певній місцевості або регіоні і мають обмежені
зв'язки з іншими злочинними групами.
 Мережеві ОЗГ у сфері наркобізнесу, як правило, мають більшу
чисельність і можуть спеціалізуватися на різних етапах наркоторгівлі.
Вони часто використовують сучасні технології для організації своєї
діяльності і мають широкі зв'язки з іншими злочинними групами, як
всередині країни, так і за її межами.
 Транснаціональні ОЗГ у сфері наркобізнесу, як правило, мають
найбільшу чисельність і діють у різних країнах світу. Вони часто
спеціалізуються на виробництві, транспортуванні та збуті великих
обсягів наркотиків. Вони мають потужні фінансові ресурси і можуть
використовувати корупцію та інші незаконні методи для досягнення
своїх цілей.
Злочинні групи, що займаються наркобізнесом, можуть приймати різні
форми організації. Ось кілька типових форм організованих злочинних груп у
сфері наркобізнесу:
1. Картелі:
- Картель - це об'єднання незалежних наркоторговців або злочинних

організацій з метою контролю над виробництвом, транспортуванням і збутом
наркотиків. Картелі часто включають кілька ключових гравців, які домінують
на ринку і встановлюють правила.
2.Мафії:
- Злочинні мафійні групи можуть займатися різними видами злочинності,

включаючи наркотичний бізнес. Вони можуть мати ієрархічну структуру з
лідерами, підлеглими і різними рівнями влади.
3. Ганги
- У міських районах часто діють ганги, які включаються в наркоторгівлю як

одну зі своїх основних діяльностей. Ганги можуть конкурувати між собою за
контроль над територіями і ринками.
4.Кримінальні синдикати:
- Синдикати - це об'єднання різних злочинних елементів, які працюють

разом для досягнення спільних цілей, включаючи наркоторгівлю.
5. Самостійні наркоторговці:
- Іноді наркоторгівля може бути проведена індивідуальними злочинцями
або невеликими групами, які не входять в склад великих організацій, але
діють незалежно.
6. Терористичні групи:
- Деякі терористичні організації фінансують свою діяльність через

наркоторгівлю. Вони можуть контролювати або використовувати наркобізнес
для збору коштів на фінансування своїх дій.
Ці форми організованих злочинних груп можуть взаємодіяти між собою,

конкурувати за ресурси та території, а також використовувати різні стратегії
для уникнення правоохоронних органів. Також важливо зазначити, що
структури та форми можуть змінюватися в залежності від географічних
областей та специфічних умов.
43. Поняття міжнародних наркокартелей і наркосиндикатів та механізм їх

функціонування.
Міжнародний наркокартель – це злочинна організація, яка

займається незаконним обігом наркотиків. Вони часто діють у різних країнах
і мають добре розвинену мережу розповсюдження. Наркосиндикат – це
подібна організація, але вона може бути меншою за масштабом або мати
менш глобальну структуру.
Міжнародні наркокартели і наркосиндикати зазвичай функціонують за

допомогою наступних етапів:
1. Виробництво:Наркотики виробляються в країнах, де є доступ до сировини

та дешевої робочої сили.
2. Перевезення:Наркотики перевозяться в інші країни, де вони будуть

продані. Це може відбуватися різними способами, включаючи повітряний,
морський і сухопутний транспорт.
3. Розповсюдження:Наркотики продаються вроздріб або оптом.

Розповсюджувачами можуть бути наркодилери, наркобарони або навіть
законні підприємства.
Міжнародні наркокартели і наркосиндикати є дуже прибутковими

організаціями. Вони часто використовують свою прибуток для фінансування
інших злочинних дій, таких як торгівля людьми, зброєю та іншими
незаконними товарами. Вони також можуть використовувати свою силу для
впливу на уряди та суспільство.
Міжнародні наркокартели і наркосиндикати є серйозною загрозою для

безпеки та стабільності у всьому світі. Вони завдають шкоди здоров'ю людей,
руйнують економіки та підривають верховенство права.
Ось деякі з найбільш відомих міжнародних наркокартелів і

наркосиндикатів:
Сіналоа:Цей мексиканський наркокартель є одним із найбільших і

наймогутніших у світі. Він контролює значну частину торгівлі наркотиками в
Мексиці та США.
Колумбійська наркомафія:Ця коаліція наркокартелів у Колумбії

відповідальна за виробництво та експорт значної частини кокаїну в світі.
Японська мафія:Ця злочинна організація, також відома як якудза, є однією з

найстаріших і найсильніших у світі. Вона бере участь у різних злочинних
діях, включаючи торгівлю наркотиками.
Уряди у всьому світі працюють над боротьбою з міжнародними

наркокартелями і наркосиндикатами. Вони використовують різні методи,
включаючи:
 Співпраця з правоохоронними органами в інших країнах: Це дозволяє

урядам обмінюватися інформацією та проводити спільні операції.
 Створення законів і правил, які ускладнюють виробництво,
перевезення та розповсюдження наркотиків:** Це може включати в
себе криміналізацію виробництва і торгівлі наркотиками, а також
посилення контролю за кордонами.
 Просвітницькі кампанії: Це спрямовано на підвищення обізнаності про
шкоду, яку завдають наркотики, і заохочування людей не
використовувати їх.
44. Кримінологічна характеристика учасників злочинних груп у сфері наркобізнесу.

45. Міжнародні та національні нормативні акти у сфері протидії наркобізнесу.
46. Характеристика суб’єктів запобігання незаконному обігу наркотиків.
47. Міжнародне співробітництво у протидії транснаціональному наркобізнесу.
48. Тероризм як соціальна, правова у кримінологічна проблема.
49. Форми і види терористичної злочинності.
50. Поняття і ознаки міжнародного тероризму.
51. Проблеми причинності міжнародного тероризму.
Проблеми причинності міжнародного тероризму - це складний набір факторів і

обставин, які сприяють виникненню та поширенню терористичних актів на
міжнародному рівні. Деякі з ключових проблем причинності міжнародного
тероризму включають:
Політичні конфлікти та нестабільність: Політичні конфлікти, внутрішня
нестабільність країн, боротьба за владу та ресурси можуть послужити ґрунтом для
наростання терористичних груп. Умови політичної нестабільності можуть
зробити країни більш вразливими перед впливом екстремістських ідей.
Економічні нерівності: Соціальна та економічна нерівність може викликати
невдоволення та ворожість до сучасної системи відокремлення ресурсів. В
окремих випадках це може призвести до радикалізації та вибору тероризму як
засобу виразу протесту чи зміни.
Етнічні та релігійні конфлікти: Спроби забезпечити визнання та права для
етнічних або релігійних груп можуть перетворитися на конфлікти, які
використовують терористичні методи для досягнення своїх цілей.
Геополітичні взаємовідносини: Міжнародні конфлікти та напружені відносини
між державами можуть сприяти формуванню та підтримці терористичних груп.
Наприклад, втручання однієї країни у справи іншої може послужити приводом
для реакції терористичних організацій.
Соціокультурні фактори: Зокрема, культурний ідентитет, асиміляційні проблеми
та невідповідність культур можуть створювати атмосферу напруги та конфлікту,
що може вести до терористичних актів.
Інтернет і соціальні мережі: Зараз інтернет і соціальні мережі стали ефективними
інструментами для рекрутингу та поширення ідей тероризму. Вони дозволяють
швидко та ефективно об'єднувати людей з різних країн та релігійних переконань.
Недостатня міжнародна співпраця: Недостатня співпраця між країнами у боротьбі
з тероризмом може ускладнити обмін інформацією та спільні дії проти загрози.
52. Взаємозв’язок тероризму і організованої злочинності.
При розгляді діяльності транснаціональних злочинних угрупувань окремі

дослідники слушно звертають увагу на їх взаємозв’язок з терористичними
організаціями [3–9], що потребує спеціального наукового дослідження, чому й
присвячується ця стаття. Транснаціональний характер організованої злочинності
обумовлює використання нею міжнародного (інтернаціонального) тероризму,
який не лише сприйнятий другим тисячоліттям, а й набув останнім часом
значного поширення. Так, за останні 10 років у світі здійснено понад 7 тисяч актів
тероризму різних масштабів, загинуло понад 20 тисяч осіб, близько 40 тисяч
одержали тілесні ушкодження різної тяжкості. Ареною його проявів стали не
лише традиційно вибухонебезпечні зони міжнародних конфліктів, але й
практично усі держави світу, включаючи США, Англію, Російську Федерацію,
країни Близького Сходу та ін. У сучасному світі спостерігається ескалація
терористичної діяльності, зростають витонченість і антигуманність таких акцій.
Проблеми тероризму на сьогоднішній день є більш гострими, ніж будь-коли. На
користь цього твердження говорять наступні обставини: – значно зросли технічні
можливості терористів, тобто оснащеність останніх новітньою зброєю,
вибуховими пристроями великої руйнівної сили, засобами транспорту, зв’язку
тощо; – тероризм перетворився у своєрідну індустрію, що містить у собі
учбовотренувальні табори, дослідницькі центри, фірми-консультанти,
держави-“спонсори”і т. п., з’явилися сотні людей, для яких терор став основним
джерелом збагачення й тисячі – для яких він є основною професією, які шукають
собі роботу, що дозволяє вирішити фінансово-економічні труднощі за допомогою
зброї. Терористичні акції в різних видах і формах призводять до загибелі людей,
наносять значний матеріальний збиток, ускладнюють міждержавні, міжрелігійні
відносини, дестабілізують суспільно-політичну обстановку. За оцінками
переважної більшості вітчизняних і закордонних фахівців, еволюція мети,
способів, методів і форм тероризму перетворює його на одну з головних загроз
життєво важливим інтересам громадян, суспільства, державності в більшості
країн світу [6, с. 174–175]. Інтернаціональний тероризм охоплює дві тенденції:
тенденцію до виходу тероризму як виду злочинної діяльності за межі
національних кордонів; тенденцію до встановлення й зміцнення зв’язків між
злочинними терористичними організаціями. При цьому слід зазначити, що
основний інтерес міжнародного тероризму зосереджений на територіальних
конфліктах, у ході яких він ставить під свій контроль значні території. Тероризм
не лише породжує політичні наслідки, але й сам нерідко є породженням певних
політичних інтересів. До кола суб’єктів міжнародного тероризму слід віднести:
держави, що використовують, фінансують і підтримують тероризм; держави, що
забезпечують територіальну базу тероризму; недержавні організатори,
натхненники й спонсори, що виступають у якості консолідуючої сили
міжнародного тероризму; транснаціональні терористичні конгломерати;
терористичні організації різного рівня; лідери терористичних організацій;
“міжнародні терористи”, загони “бойовиків” та окремі виконавці терористичних
актів, які виконують терористичні операції в різних регіонах світу [5, с. 103].
Основними особливостями сучасного етапу розвитку міжнародної терористичної
діяльності є значне зростання технічних можливостей терористів, оснащеність їх
новітньою зброєю, вибуховими пристроями великої руйнівної сили, засобами
транспорту, зв’язку тощо. Сучасний тероризм, як свідчить практика, перетворився
у своєрідну індустрію. На сьогодні є достатні підстави для висновку про реальну
інтеграцію тероризму та організованої злочинності, в якій тероризм виступає як
системне явище, що має і соціально-правові, й кримінально-правові ознаки. Як
свідчить аналіз організованої злочинності в зарубіжних країнах, незважаючи на
те, що злочинні угрупування найчастіше вдаються до застосування тактики
терору та вступають у вигідні для них союзи з терористами, цілком очевидно, що
мета цих угрупувань не в повній мірі збігається з цілями терористів. Найчастіше
лідери злочинних організацій вдаються до терору для того, щоб створити більш
сприятливі умови для діяльності своїх злочинних підприємств. Їхні дії нерідко
спрямовані проти конкретної політики держави у сфері забезпечення законності,
проведення відповідних економічних та соціальних реформ тощо. Щодо
терористичних груп, то вони переслідують суто політичні цілі, які найчастіше
спрямовані на зміну тієї чи іншої політики у різних сферах життєдіяльності як на
рівні держави, так і на міжнародному рівні. У злочинній діяльності, наприклад, у
торгівлі наркотиками або зброєю, терористичні групи беруть участь, як правило, з
метою добування засобів, необхідних їм для більш ефективного виконання їхніх
політичних завдань. При тому, що засоби і мета злочинних і терористичних
організацій зовсім різні, у той же час в останні роки усе більше проявляється
тенденція до їхнього злиття.
Таким чином, організована злочинність об’єктивно створює умови для
стимулювання тероризму, тероризм же розширює можливості злочинних
угруповань у досягненні своїх цілей. Терористичні організації часто є елементом
загальнокримінальних об’єднань організованої злочинності. Сама ж організована
злочинність здійснює екстремістську діяльність. Виходячи з аналізу сучасної
терористичної діяльності є підстави для прогнозу, що терористичні групи будуть
брати все більш активну участь у злочинній діяльності з метою забезпечення
фінансування політичного тероризму, наркобізнесу, торгівлі зброєю, викрадення
людей, вимагання, контрабанди тощо.
53. Кримінологічна характеристика особистості злочинця-терориста.
Аналіз особистості осіб, які вчиняють та причетних до скоєння актів тероризму, має
велике теоретичне і прикладне значення.
Це дозволяє краще розібратися в мотивах, внутрішніх спонукань, психологічних
особливостях та інших суб'єктивних передумовах вчинення злочинів такого роду, а крім
того дає можливість окреслити приблизний соціальне коло, з якого найбільш ймовірно
рекрутування майбутніх терористів. Останнє дуже важливо з точки зору індивідуальної
профілактики. Однак при цьому навряд чи можливо створити якийсь цілісний портрет
терориста і говорити про нього як про специфічний тип особистості, чітко оформленому
і характеризующимся набором певних, свій-жавних всім без винятку особам цієї групи,
соціологічних і психологічних рис. Терористи, як і будь-яка інша категорія злочинців,
настільки різноманітні за багатьма характеристиками, що підігнати їх під загальний
знаменник неможливо, тому й неможливо дати визначення поняттю «особистість
терориста», воно було б некоректно. У зв'язку з цим дослідники відмовилися від пошуку
якихось універсалій, оскільки тероризм «народжується і визріває в довгих соціальних та
особистісних процесах. І типового терориста теж не існує »116. Враховуючи дане
положення, можна говорити лише про найбільш часто зустрічаються ідейних і
психологічних особливостях терористів, а також особливості особистості, потенційно
небезпечних в плані можливої терористичної діяльності. Мабуть, з урахуванням цієї
обставини, будь-яка типологизация і класифікація такого роду буде ще більш умовною,
ніж класифікація видів і форм тероризму.
У літературі, проте, робляться спроби дати типологію виконавців терористичних актів.

Так В.Замковой і М.Ільчіков у згадуваній раніше роботі виділяють кілька категорій
(типів) терористів. Першим серед них є тип терориста-фанатика, найбільш яскравим
представником якого є релігійний фанатик, далі автори вказують на типи терориста-
революціонера, терориста агента спецслужб або терориста-професіонала, терориста-
авантюриста, терориста-романтика і, нарешті, терориста-кримінальника. Визнаючи
повне право на існування подібної класифікації, проте не можна не відзначити
притаманною їй у великій мірі умовності і навіть деякої поверховості. Досить сказати,
що розділити поняття терориста-авантюриста і терориста-романтика, а потім
відокремити їх від поняття терориста-революціонера навряд чи представляється
можливим. Та й з точки зору фанатизму ці категорії не цілком чітко визначаються,
оскільки, якщо і не явно, то в усякому разі якісь елементи цієї якості чітко
простежуються практично у всіх ідеологічно заангажованих терористів. Якщо
звернеться до українського досвіду, то неважко переконатися, що і нечаївці, і есери, і
більшовики, і анархісти одночасно були представниками революційного тероризму,
романтиками своєї справи, авантюристами, безумовними фанатиками, а крім того і
профе-наламі (принаймні найбільш знамениті з них, що безсумнівно робить можливим
віднесення їх, відповідно до наведеної класифікації, до типу террорріста-професіонала.
Можна сперечатися лише про ступінь вираженості цих рис
-Пропонована кримінологічна характеристика та класифікація терористів пов'язана з

наведеної раніше класифікацією типів та видів тероризму. Історичний аналіз тероризму
в Україні, розвиток цього явища в зарубіжних країнах і його стан в нашій країні сьогодні
дозволяють розділити терористів на три великих типи: 1) ідейні терористи, 2)
терористи-одинаки і 3) кримінальні терористи (провести в даному випадку грань між
терористом і звичайним небезпечним злочинцем часто майже неможливо). При цьому
перший і другий типи психологічно надзвичайно близькі і відмінність між ними носить
технічний характер, яке полягає лише в тому, що другі, на відміну від перших діють
виключно поодинці.
Тип ідейного терориста є «класичним» і саме він у всій повноті був представлений в
Україні в особі народовольців, есерів та інших екстремістів, а за кордоном - учасниками
таких терористичних організацій, як ірландська ІРА, західнонімецька РАФ , баскська
ЕТА, італійські «Червоні бригади», палестинськими терористами і деякими іншими.
Головна риса цієї категорії терористів - ідейність, що виражається в одержимості будь-
якої, найчастіше політичної, релігійної або національною ідеєю. Для сучасної України
подібний тип терориста не характерний.
Терористи-одинаки також давно відомі і в цьому сенсі також є «класичними».
Найчастіше це люди з певними особливостями психіки, наприклад, аутоагресивні
тенденціями, що передбачає їх схильність до вчинення актів тероризму і терактів, або з
деякими психічними аномаліями (у межах осудності). Одночасно вони, як правило,
також як і представники першого типу, є фанатичними прихильниками якихось
ідеологічних концепцій. Наприклад, есерка Фанні Каплан, В. Ільїн, що почав спробу
замаху на Брежнєва 22 січня 1969, А. Шмонов, вчинив замах на Горбачова 7 листопада
1990. Наочний приклад з вітчизняної практики: Дмитро Семенов, здійснив в 1990 р.
захоплення і викрадення пасажирського літака до Швеції, пізніше виданий радянським
властям, засуджений на п'ять років, але достроково звільнений і трохи пізніше все ж
виїхав до Швеції. 1 грудня 1997 нібито з політичних міркувань здійснив підпалив
автомобіля у українського посольства в Стокгольмі. Яскравим прикладом такого типу
особистості з сучасного зарубіжного досвіду може служити Лі Харві Освальд - вбивця
президента Кеннеді. Подібний тип, є як би універсальним і виявляється майже в усі
часи і в усіх країнах, представлений і в сучасній Україні.
-Проте соціально-психологічне обличчя нинішнього українського тероризму визначає

третій, зовсім інший тип терориста, який умовно був названий кримінальним. По суті це
колишні загальнокримінальної злочинці, як правило раніше судимі і відбували
покарання за насильницькі або поєднані з насильством і застосуванням зброї злочину,
які в сучасних умовах взяли на озброєння терористичні форми і методи злочинної
діяльності. Принципова відмінність цієї категорії від перших двох - практично повна
відсутність ідейного рівня мотивації вчинення злочинів, в основі їхніх дій лежить суто
корислива підгрунтя. -
Таким чином, раніше відмічена «нестандартність» сучасного українського тероризму,

його кримінальна природа, знаходять своє вираження і в особливості контингенту осіб,
які вчиняють дані злочини. Специфіка полягає в тому, що соціологічно основна маса
вітчизняних терористів не належить до категорії класичних політичних, подібних,
наприклад есерів, здебільшого це загальнокримінальної злочинці, найчастіше раніше
здійснювали насильницькі злочини і відбували покарання, які в сучасних умовах,
продовжуючи злочинну діяльність, взяли на озброєння терористичні методи, або
терористи-одинаки. Сучасний український терорист - це вже далеко не
вискоінтеллектуальний представник шляхетного стану з блискучою освітою,
рефлексуючий молода людина, рухомі нехай і ілюзорними, але все ж високими
ідеалами. Як правило, це агресивний, відчужений, неодноразово залучався до
кримінальної відповідальності та відбував покарання, що має солідний кримінальний
досвід злочинець з вельми невисоким рівнем освіти і практично повною відсутністю
будь-яких духовних та ідейних позовів, за винятком вузько матеріальних. Іншими
словами, якщо в ролі терориста в минулому виступав інтелігент, то зараз -
кримінальник.
54. Правове регулювання протидії тероризму на міжнародному та національному

рівні.
Кримінальне законодавство: Більшість країн мають спеціальні статті в своєму

кримінальному кодексі, які стосуються тероризму. Ці статті визначають злочини,
пов'язані з тероризмом, та передбачають відповідальність за їх скоєння.
Антитерористичні закони: Деякі країни приймають спеціальні антитерористичні
закони, які дозволяють правоохоронним органам приймати ефективні заходи для
запобігання тероризму, розслідування та притягнення до відповідальності осіб,
зв'язаних з терористичною діяльністю.
Заходи безпеки: Країни розробляють та впроваджують заходи безпеки для захисту
своїх громадян та інфраструктури від терористичних загроз.
Міжнародний рівень:
Резолюції ООН: Організація Об'єднаних Націй приймає резолюції, які закликають
країни до співпраці у боротьбі з тероризмом, встановлюють санкції проти
терористичних організацій та підтримують міжнародні стандарти.
Міжнародні конвенції: Країни можуть ратифікувати різні міжнародні конвенції,
такі як Міжнародна конвенція по боротьбі з фінансуванням тероризму, Конвенція
ООН проти транснаціональної організованої злочинності та інші, які створюють
загальні правила та зобов'язання.
Європейська Юридична Система: У Європейському Союзі існує ряд правових
інструментів, спрямованих на боротьбу з тероризмом, включаючи Рамкове
рішення про боротьбу з тероризмом та Регламент ЄС про санкції проти фізичних
осіб та суб'єктів господарювання, пов'язаних з терористичними діями.
Інтерпол та Європол: Міжнародні організації, такі як Інтерпол та Європол,
забезпечують обмін інформацією та координацію дій між країнами у сфері
протидії тероризму.
Фінансовий моніторинг: Міжнародні організації сприяють встановленню систем
міжнародного фінансового моніторингу для запобігання фінансуванню
тероризму.
55. Характеристика суб’єктів протидії міжнародному тероризму.
ООН (Організація Об'єднаних Націй): Приймає резолюції та веде спільні

програми для протидії тероризму, сприяє координації зусиль між країнами.
Європейська Союз: Розробляє та впроваджує спільні стандарти, законодавство та
заходи безпеки для боротьби з тероризмом в Європі.
Інтерпол: Забезпечує обмін інформацією та співпрацю між правоохоронними
органами різних країн у сфері боротьби з тероризмом.
Європол: Координує дії правоохоронних органів ЄС у сфері боротьби з
тероризмом та організованою злочинністю.
НАТО: Веде операції та спільні тренування для підвищення безпеки та боротьби з
терористичними загрозами.
56. Поняття, ознаки та види економічних транснаціональних злочинів.

Економічна злочинність — це сукупність різних видів навмисних посягань
на економічні відносини, що охороняються державою незалежно від форми
власності і видів діяльності суб'єктів, які виконують певні функції у сфері
виробництва, обміну, обслуговування, а також осіб, пов'язаних з регулюванням
цієї діяльності.
Під економічними злочинами у криміналістичному аспекті пропонується
розуміти корисливі діяння, вчинені особами з використанням легальних форм
господарської діяльності чи повноважень з контролю за цією діяльністю. До цієї
категорії може бути віднесений ряд злочинів, склад яких хоча і сформульований у
різних розділах Кримінального кодексу України, але об'єднаний у кримінальній
діяльності єдиним злочинним задумом.
Кримінально-правовий аспект поняття економічних злочинів полягає у
визначенні видів злочинів, які родовим об'єктом зазіхання мають економічні
відносини. Таке визначення має на меті відповідну систематизацію злочинів у
кримінальному законодавстві, що має фундаментальне значення. У цьому плані
економічні злочини розглядаються як передбачені кримінальним законом діяння,
спрямовані на порушення відносин власності (майнові відносини) та наявного
порядку здійснення господарської діяльності.
Економічній злочинності притаманні такі ознаки:
— складається із кримінально караних діянь суб'єктів господарювання;
— посягає на порядок управління економікою;
— спричиняє значні збитки державі, суспільству чи окремим громадянам;
— має триваючий характер;
— вчиняється фізичними особами, оскільки за кримінальним законодавством

України суб'єктом злочину може бути лише фізична особа;
— характеризується високою латентністю;
— характеризується тісним зв'язком з організованою злочинністю, корупцією

та тіньовою економічною діяльністю;
— формує напівкримінальний менталітет у громадян держави.
На основі широкого аналізу іноземній кримінологічної літератури Є. Є.

Дементьєва, яка підготувала серйозне дослідження з економічної злочинності в
зарубіжних країнах, виділяє наступні ознаки економічної злочинності:
1. Корисливий характер. Їх метою є отримання вигоди в результаті
присвоєння економічних ресурсів з порушенням принципу еквівалентності. Цей
ознака визнається обов'язковим. При цьому злочин може бути скоєно з метою
отримання особистої вигоди, в інтересах третіх осіб або організації.
2. Відбуваються в процесі професійної діяльності. На Міжнародному семінарі 1982
особливо підкреслювалося, що дана ознака є вирішальним при виробленні
дефініції економічної злочинності.
3. Пов'язана з договорами та зобов'язаннями, які виникають у суб'єктів між собою і
з державою, необхідними для виробництва, переробки, придбання, розподілу та
обміну матеріальних благ і послуг.
4. Колективність жертв,прихований для суспільства характер злочинів, велика
відстань між жертвою і злочинцем. Об'єктом посягання є економіка в цілому,
окремих секторах, приватнопідприємницької діяльності, групам громадян.
5. Анонімність жертв. Даний ознака вказує на ту обставину, що процес віктимізації
відбувається в основному приховано від самої жертви.
6. Наявність двох суб'єктів - юридичної (злочинність корпорацій) і фізичного осіб
(злочинність за родом зайнятості), які діють від імені та в інтересах
підприємства. Юридична особа є суб'єктом злочину лише у тих країнах, де
законодавством передбачена кримінальна відповідальність юридичних осіб
(США, Франція).
7. Істотний збиток, що заподіюється економічним інтересам держави, приватного
підприємництва та громадян.
8. Множинний характер.
9. Перерозподіл матеріальних благ як наслідок економічних злочинів.
10.Систематичний характер.
Економічним злочинам притаманні також і інші ознаки.
Різноманіття кримінально караних діянь, що відносяться до економічних
злочинів, передбачає в якості першого кроку їх аналізу складання їх класифікації.
У спеціальній літературі використовуються різні її варіанти. Злочини групуються
або щодо законодавчого підставі, тобто за тими законами, які порушуються при
вчиненні злочинних діянь, або по об'єкту посягання, або просто дається перелік
діянь, які можуть бути віднесені до економічних злочинів.
Одну з перших класифікацій економічних злочинів у світі запропонував
наприкінці 70-х років Інститут ООН Азії і Далекого Сходу з попередження
злочинності та поводження з правопорушниками (UNAFEI), який включив до неї
порушення законів, спрямованих на вдосконалення ринкової економіки і
регулюють ринкову економіку, порушення фінансового та податкового
законодавства, корупцію.
Експертами Ради Європи схвалена схема класифікації економічних
злочинів, яка включає в себе наступні склади:
 монопольні злочину;
 шахрайство (підкуп, зловживання довірою, обман покупців);
 цифрові махінації;
 фіктивні організації;
 фальсифікації бухгалтерських документів;
 порушення ергономічних вимог і стандартів;
 навмисна неточність у описі товарів;
 нечесна конкуренція;
 фінансові порушення та ухилення від сплати податків;
 митні порушення;
 валютні махінації;
 біржові та банківські порушення;
 порушення, що завдають шкоди навколишньому середовищу;
 "відмивання" злочинно нажитих грошей і власності.
Клінард і Куіном у структурі економічної злочинності виділяють
злочинність за родом зайнятості і злочинність корпорацій.
Професором Кайзером запропонована наступна класифікація економічних
злочинів:
 Злочини проти банківської та акціонерної системи обміну; проти
кредитної системи; системи страхування і свободи конкуренції, включаючи
зловживання довірою і помилкові банкрутства, порушення авторських прав і прав
маркування.
 Ухилення від сплати податків; митні злочину; шахрайство з
субсидіями; вимагання; хабара.
 Порушення законодавства про охорону праці; злочину проти
споживачів; злочини проти навколишнього середовища.
 Інші шахрайства та спекуляції.
В залежності від об'єкта посягання слід поділити на наступні
різновиди:
 Фінансові злочини.
 Злочини, що посягають на правила конкуренції.
 Злочини, що посягають на права споживачів.
 Злочини, що посягають на порядок державного регулювання економіки.
 Комп'ютерні злочини.
 Злочини, пов'язані з незаконною експлуатацією природного середовища.
 Злочини, пов'язані з умисним порушенням правил техніки безпеки, що завдають
шкоди найманим працівникам.
57. Стан економічної злочинності транснаціонального характеру.
На основівизначеногопоняттяекономічного злочину можна стверджувати, що

економічна злочинність — це злочини, вчинені в економічній сфері з
використанням легітимних технічно-облікових, фінансово-облікових та
контрольно-управлінських прав і повноважень. Як і кримінальна
злочинність, економічна злочинність — це соціально-правове антагоністичне
явище.
Поняття "економічні злочини" останнім часом увійшло до широкого

наукового обігу і використовується в дослідженнях з кримінального права,
кримінології, криміналістики тощо. Використовується цей термін і в
офіційних статистичних даних про стан злочинності. Нормативно визначено
й окремий напрям діяльності правоохоронних органів, який уособлюється
Державною службою боротьби з економічною злочинністю МВС України.
Але при цьому у поняття, яке розглядається, вкладається різний зміст. Аналіз
нормативних актів, публікацій, статистичних даних з цього питання свідчить,
що в різних випадках у поняття "економічні злочини" включаються різні
види злочинів.
Важливо підкреслити, що зміст терміна "економічні злочини" залежить від
того, яку предметну "зону" він обслуговує. З урахуванням цього можна
виділити кримінально-правовий, кримінологічний і криміналістичний аспекти
поняття "економічні злочини".
Економічна злочинність — це сукупність різних видів навмисних посягань
на економічні відносини, що охороняються державою незалежно від форми
власності і видів діяльності суб'єктів, які виконують певні функції у сфері
виробництва, обміну, обслуговування, а також осіб, пов'язаних з
регулюванням цієї діяльності.
58. Визначення і основні кримінологічні риси транснаціональної легалізації

злочинних доходів.
У міжнародній практиці вперше поняття легалізації (відмивання) доходів від

злочинної діяльності було визначено у Конвенції ООН “Про боротьбу проти
незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин”, прийнятій
Конференцією на її 6-му пленарному засіданні від 19 грудня 1988 р. Члени
Конференції, які висловлювали волю країн-учасниць ООН, усвідомлюючи,
що незаконний обіг забезпечує великі прибутки і фінансові кошти, що дає
змогу транснаціональним злочинним організаціям проникати в урядові
механізми, законну торговельну і фінансову діяльність, і суспільство на всіх
його рівнях.
Учені спосіб вчинення легалізації (відмиванням) доходів, одержаних

злочинним шляхом, розуміють, насамперед як:
– механізм надання правомірності злочинно здобутим прибуткам та

надприбуткам (О. О. Дударов):
– виведення “брудних” коштів зі сфери обігу тіньового капіталу з

наданням видимості їх законного походження (Г. А. Матусовський);
– неконтрольоване введення в комерційний обіг грошових коштів (або

майна) за допомогою легальних господарських структур на території
України, відкриття дочірніх підприємств закордонних фірм, створення
підприємницької оболонки, бачення високої рентабельності для приховання
здійснюваних операцій (В. Ю. Щепітько)
– невід’ємну складову технологій злочинного збагачення, тобто

комплексів взаємопов’язаних злочинних дій, що поєднані в єдиний ланцюг
злочинної поведінки, де, власне, легалізація є останньою ланкою.
Отже, відмивання (легалізація) злочинних доходів – це приховування

їх існування, незаконного походження та використання без ідентифікації
доходів, одержаних незаконно.
59. Характеристика детермінантів економічної злочинності транснаціонального

характеру.
Детермінаціятранснаціональнихзлочиннихпроявів у
сферіекономікиУкраїниобтяженабагатьманегативнимиявищами,
аджеекономіказавжди є підґрунтям основного сегменту злочинності, яку в
першучергуцікавитьперерозподілматеріальних благ. Цейпроцес далеко не
завершений, а тому боротьба за «великий перерозподіл» матеріальних благ,
створенихпрацеювсьогосуспільства, триватиме без
дотриманняприписівзаконодавства, використання прогалин у ньому, шляхом
зловживаннявладою, шахрайства, ігнорування нормами права та моралі.
Покищозазначеніявищаблокуютьможливий, керований державою,
еволюційнийрозвитокринковихперетворень.
Детермінантоютранснаціональноїекономічноїзлочинності є
лібералізаціясвітовоїекономіки та фінансовихринків, що, як правило,
випереджаєправоверегулюванняміжнародногоекономічного і
фінансовогоспівробітництва. Іншимкриміногенним фактором
слідвизнатинедотриманнястандартів у сферіфінансовоїдіяльності,
якірозробляютьсяміжнароднимиорганізаціями, що часто
сприяєлегалізаціїдоходів, одержанихзлочинним шляхом.
Однією з причин поширеннятранснаціональноїекономічноїзлочинності є

також відсутністьузгодженоїсвітовимспівтовариствомпрограми (стратегії)
дійщододекриміналізаціїсвітовоїекономіки,
узгодженоїзіздійсненнямзаходівщододекриміналізаціїнаціональнихекономік.
Ураженістьзначнихверствнаселення, якіперебувають у
соціальномустанізубожіння,
вимагаютьневідкладноговжиттясоціальноекономічнихзаходівїхзахисту на
міжнародному, регіональному та національномурівнях.
Протебільшачастинаукраїнськогосуспільствапокищоперебуває у
станіочікуваннясправедливихринкових та соціальнихперетворень. Причиною
поширеннятранснаціональноїекономічноїзлочинності також є
невідповідністьекономічноїбезпеки одних країн за
рахунокзменшеннябезпекиінших,
щоперебуваютьпідюрисдикцієюпевнихсуб’єктівекономічноїдіяльності.
В
умовахсучасноїсвітовоїекономікиважливезначеннямаєзовнішньоекономічнад
іяльність, яка сприяєпідґрунтю для формування сегменту
транснаціональноїекономічноїзлочинності.
Зникненнятрадиційнихкордонівміжвнутрішньою і
зовнішньоюекономічноюдіяльністюсприяє контактам
внутрішньоїзлочинності з транснаціональноюзлочинністю та
їхорганічномуінтегруванню.
60. Характеристика особистості транснаціонального економічного злочинця.
Особистостіекономічногозлочинцяпритаманні:
 гіпертрофована цільова життєва настанова на збагачення та

користування владою за будь-яку ціну, незважаючи на засоби;
 налаштованість на значний ризик (йти «ва-банк»);
 гармонізація законних і незаконних шляхів ведення господарства;
 поєднання егоцентризму з екстравагантністю;
 гіпертрофовані енергійність, цинізм у ставленні до інших людей,
схильність до блефу;
 атрибути зовнішньої респектабельності та добропорядності;
 підкресленість високого статусу, що має покращувати загальний
імідж.

Економічнихзлочинцівможнакласифікуватизалежновід сфер, у яких
вони скоюютьзлочини. Наприклад, у податковій; кредитно-фінансовій; осіб,
якізаймаютьсяпідприємницькоюдіяльністю; бюджетнійсфері; у сферіторгівлі,
побутових і комунальнихпослуг, підприємницькоїдіяльностітощо.
Окремугрупуекономічнихзлочинцівстановлять особи, якізаймаються:

 виготовленням або збутом підроблених грошей чи цінних паперів;
 виготовленням з метою збуту, збутом або використанням іншим
шляхом підроблених недержавних цінних паперів;
 підробкою знаків поштової оплати і проїзних квитків;
 незаконним виготовленням, підробкою, використанням або збутом
підроблених марок акцизного збору.
61. Правова регламентація і суб’єкти протидії транснаціональній економічній

злочинності в Україні і в світі.
Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)

– це міжурядовий орган, створений в 1989 році Міністрами його країн-членів.
Метою FATF є встановлення стандартів та сприяння ефективному
здійсненню правових, нормативних та оперативних заходів щодо боротьби з
відмиванням коштів, фінансуванням тероризму та іншими загрозами для
цілісності міжнародної фінансової системи. Тому FATF – це “орган, що
формує політику”, який працює над створенням необхідної політичної волі
для проведення національних законодавчих і регуляторних реформ у цих
сферах.
FATF розробила ряд Рекомендацій – Міжнародні стандарти з протидії

відмиванню коштів, фінансуванню тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї масового знищення. Вони складають основу для
скоординованої відповіді на загрози для цілісності фінансової системи та
забезпечення її функціонування на належному рівні. Вперше видані в 1990
році Рекомендації FATF були переглянуті в 1996, 2001, 2003 та в 2012 році,
для забезпечення актуальності та відповідності, і призначені для
універсального застосування.
FATF здійснює моніторинг прогресу своїх членів щодо імплементації

необхідних заходів, здійснює перегляд методів та контрзаходів щодо
відмивання коштів та фінансування тероризму, а також сприяє реалізації
відповідних заходів в глобальному масштабі.
У співпраці з іншими міжнародними партнерами, FATF веде роботу з
виявлення вразливостей на національному рівні з метою захисту міжнародної
фінансової системи від зловживань.
62. Проблеми протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.
Вивченнядосвідузарубіжнихкраїн, яківходять до FATF

щодозабезпеченняборотьби з легалізацієюдоходів, одержанихзлочинним
шляхом, фінансуваннямтероризму, дозволило зробитивисновок,
щосьогоднівітчизнянезаконодавство в основному
відповідаєсучаснимвимогамміжнароднихорганізацій з
протидіївідмиваннюдоходів та фінансуваннютероризму. Проте є резерви для
подальшого правового, методичного (методологічного) організаційно-
тактичного забезпеченняреалізації на практиці Закону України «Про
запобігання та протидіюлегалізації (відмиванню) доходів,
одержанихзлочинним шляхом, фінансуваннютероризму та
фінансуваннюрозповсюдженнязброїмасовогознищення» з метою
більшякісногозабезпеченняекономічноїбезпекидержави .
А тому правоохоронним органам Українипотрібно бути завжди на крок

попереду будь-якихвидівзлочинності .
Обґрунтованопріоритетнінапрямивдосконаленнядержавноїполітики у
сферізапобігання та протидіїлегалізації (відмиванню) доходів,
одержанихзлочинним шляхом, а саме: вдосконалення правового
механізмупрофілактикилегалізації (відмивання) доходів,
одержанихзлочинним шляхом (розробка та прийняттявідповідного закону);
вдосконаленняорганізаціїнаціональноїсистемифінансовогомоніторингу та
механізмувзаємодіїїїучасників (підвищенняякостіінформаційно-
аналітичногозабезпеченнясистемифінансовогомоніторингу, деталізація
порядку наданняінформаціїсуб’єктам державного фінансовогомоніторингу,
посиленнявзаємодіїорганівдержавноївлади –
учасниківнаціональноїсистемифінансовогомоніторингу і
суб’єктівпервинногофінансовогомоніторингу);
налагодженнямеханізмуміжвідомчогоспівробітництва
(міжДержфінмоніторингом та правоохоронними органами, правоохоронними
органами та судовою гілкоювлади, вітчизнянимиправоохоронними органами
та правоохоронними органами інших держав); оптимізаціяризик-
орієнтованогопідходу для ефективногоспрямуванняресурсів у
національнійсистемізапобігання та протидіїлегалізації (відмиванню) доходів,
одержанихзлочинним шляхом (здійсненнянаціональноїоцінкиризиків для
окремихсекторівфінансовоїсистеми,
розширеннякритеріївризиковостіздійсненняпроцесулегалізації (відмивання)
доходів, одержанихзлочинним шляхом); запровадженняпоказників,
якіхарактеризуютьефективністьантилегалізаційноїсистемифінансовогомоніто
рингу; створенняєдиногоелектронногореєстру «рахунківклієнтівбанків»;
ідентифікація та структуризаціякерівнихдокументів у сферізапобігання та
протидіїлегалізації (відмиванню) доходів, одержанихзлочинним шляхом.
63. Міжнародно-правовий механізм протидії легалізації доходів, отриманих

злочинним шляхом.
Міжнародно-правовий механізм протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом,

базується на кількох конвенціях та міжнародних інструментах, які визначають стандарти та вимоги
щодо боротьби з відмиванням коштів. Найбільш важливим інструментом в цьому контексті є
Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти міжнародної організованої злочинності
(Пальермська конвенція), прийнята в 2000 році.
Згідно з Пальермськоюконвенцією, країнизобов'язаніухвалюватиефективні заходи для

протидіїлегалізаціїдоходіввідзлочинів. Конвенціявстановлюєтакіключовіположення:
Криміналізаціялегалізаціїдоходів: Держави-
учасниціповиннівизначитилегалізаціюдоходівяккримінальнеправопорушення та
прийнятивідповідніправовізаходи для йогокриміналізації.
Конфіскація та вилученняактивів: Державиповиннівживатизаходів для конфіскації та

вилученняактивів, якіотриманізлочинним шляхом, абоякіможуть бути використані для
легалізаціїдоходів.
Міжнароднеспівробітництво: Країниповинніспівпрацюватиміжнародно в питаннях, пов'язаних з

розслідуванням, переслідуванням та конфіскацієюлегалізованихдоходів.
Цевключаєобмінінформацією та сприяння у розслідуваннікримінальних справ.
Захистсвідків та колаборантів: Забезпеченнязахистуосіб, якіспівпрацюють у розслідуванні та

переслідуваннілегалізаціїдоходів, є важливим аспектом міжнародного правового механізму.
Додатково до Пальермськоїконвенції, існуютьіншіміжнародніінструменти, такі як

РекомендаціїФінансовоїдії (FATF), якінадаютьстандарти та рекомендаціїщодоборотьби з
відмиванням грошей та фінансуваннямтероризму.
Україна, як держава-учасницяПальермськоїконвенції та іншихміжнароднихінструментів,

зобов'язанавпроваджуватицістандарти в своємунаціональномузаконодавстві та
діяльностіправоохороннихорганів.
64. Тіньова економіка в структурі економічної злочинності транснаціонального
характеру.
Тіньоваекономікаграєважливу роль вструктуріекономічноїзлочинностітранснаціонального

характеру. Цяявищеохоплюєрізноманітнінелегальні та позалегальнідіяльності,
якіухиляютьсявідофіційногофіскального контролю та реєстрації. Нижче наведено
деякіаспектитіньовоїекономіки в контекстітранснаціональноїекономічноїзлочинності:
Нелегальнаторгівля товарами і послугами: Цевключає контрабанду, підробкутоварів,

незаконнуміграцію, торгівлю людьми та іншівидинелегальноїдіяльності, яка здійснюється поза
межами офіційнихканалів.
Ухиленнявідоподаткування: Підприємства та особи можутьуникатиоподаткування,

використовуючирізноманітнісхеми та стратегії, такі як створенняофшорнихкомпаній, фіктивні
угоди та іншіметоди.
Відмивання грошей: Тіньоваекономіка часто слугуєсередовищем для відмивання грошей, коли

нелегальні доходи переводяться через легальні канали для прихованняїхньогопоходження.
Фінансуваннятероризму: Тіньоваекономікаможеслужитиджереломфінансування для

терористичнихорганізацій, оскільки вона надаєможливістьздійснюватифінансовіоперації поза
офіційним контролем.
Корупція: Умовитіньовоїекономікиможутьстворюватисприятливесередовище для

корупціїсереддержавнихслужбовців, оскількинелегальнідіїможуть бути
прихованіаболегалізованічерезмережітіньовоїекономіки.
Фінансовіпіратства та кіберзлочини:
Транснаціональнікіберзлочинціможутьвикористовуватитіньовуекономіку для втіленнякібератак,
крадіжокфінансовоїінформації та іншихкіберзлочинів.
Для протидіїтіньовійекономіці та
транснаціональнійекономічнійзлочинностіважливовдосконалюватиспівпрацюміжнароднихорганів
, розвиватисистемифінансовогомоніторингу та контролю, а такожудосконалюватиправові рамки
для протидіїрізноманітним аспектам цих проблем.
65. Поняття і ознаки незаконної міграції як форми транснаціональної

Поняттянезаконноїміграції: Незаконна міграція - цепроцеспересування людей через

кордоникраїнабоперебування у країні без належнихлегальнихдозволів та
здійсненняімміграційних процедур. Цеможевключатинелегальнийв'їзд, нелегальнийперебування
та нелегальнезайняттяпраці в іншійкраїні. Незаконна міграція часто є формою
транснаціональноїзлочинності через перетинкордонів та порушенняміжнародних та
національнихзаконів.
Ознакинезаконноїміграції як формитранснаціональноїзлочинності:
Перетинкордонів без належногодозволу:
Незаконнімігранти часто вирушають через кордоникраїн, уникаючи контролю та не

маючиналежнихвізабоіншихдокументів.
Нелегальнеперебування:
Особи, якіперебувають в країні без відповіднихдозволівабопіслязакінченнятерміну легального

перебування, вважаютьсянелегальнимимігрантами.
Нелегальнезайняттяпраці:
Багатонелегальнихмігрантівпрацюють без
належнихробочихдозволівабопіднеправдивимиобставинами,
порушуючизаконищодопрацевлаштування.
Використаннянелегальнихмігрантіввінших формах злочинності:
Нелегальнімігрантиможуть стати жертвами експлуатації та використовуватися у різних формах

транснаціональноїзлочинності, таких як торгівля людьми, сексуальне рабство,
примусовапрацятощо.
Корупція та контрабанда:
Деякінелегальнімігрантиможутькористуватисяпослугамикоруптованихпосередниківабозаходитив
угоди з контрабандистами для отриманняможливостей для пересування через кордони.
Міжнароднімережіорганізованоїзлочинності:
Транснаціональніорганізації, якізаймаютьсянезаконноюміграцією, можутьстояти за

організацієюнелегальнихпересувань та надаватифальшивідокументи.
Боротьба з незаконноюміграцієювимагаєспівпраціміжнароднихорганізацій, зміцнення контролю

за кордонами, розробкиефективнихмеханізмівлегалізаціїмігрантів, а такожпротидії та
покаранняорганізаторівнезаконнихміграційнихпотоків.
66. Стан і тенденції нелегального переправлення мігрантів в Україні і в світі.
Стан і тенденції нелегального переправленнямігрантіввУкраїні і в світі:
У світі:
Масштабипроблеми:
Проблема нелегального переправленнямігрантівзалишається актуальною на світовомурівні.

Мільйони людей щорічношукаютьможливість перейти кордони нелегально,
уникнутичіусіхформальних процедур та контролю.
Східні та ЦентральніЄвропейськікраїни:
БагатокраїнСхідної та ЦентральноїЄвропистикаються з викликаминелегальноїміграції через

своїкордони, особливо в контекстізмін в міжнароднихполітичних та економічнихумовах.
Транснаціональнімережі:
Транснаціональнізлочиннімережі активно використовуютьнелегальнімаршрути для

переправленнямігрантів, причомуце часто пов'язано з іншими формами злочинності, такими як
контрабанда та торгівля людьми.
Боротьба та співпраця:
Багатокраїнзосереджуютьувагу на вдосконаленнімеханізмівборотьби з нелегальною міграцією

через розширенняспівпраціміжнароднихорганізацій, обмінданими та дослідженням.
В Україні:
Транзитнакраїна:
Україна є транзитноюкраїною для багатьохмігрантів, якіспрямовуються до Європейського Союзу.

Збільшеннякількостінелегальнихперетинів кордону свідчить про
активністьнелегальнихміграційнихшляхів через територіюУкраїни.
Ключовімаршрути:
Ключовімаршрути для нелегального переправленнямігрантів в Українівключаютьпівденно-

західнікордони з Європейським Союзом та північно-східнікордони зРосією та Білоруссю.
Зміни в ситуації:
Зміни у політичних, економічних та соціальнихумовахможутьвпливати на тенденції нелегального

переправленнямігрантіввУкраїні. Конфлікти та нестабільність у
сусідніхрегіонахможутьпідштовхувати людей до пошукукращогожиття в Європі.
Заходи уряду:
Уряд Україниприймаєрізні заходи для боротьби з нелегальною міграцією, включаючипосилення

кордонного контролю, реформуваннясистемиміграційногоуправління та співпрацю з
міжнародними партнерами.
67. Чинники нелегального переправлення мігрантів: кримінологічна

Чинники нелегального переправлення мігрантів є складними та мають багато вимірів, включаючи

економічні, соціальні, політичні та культурні аспекти. Цічинникиможутьвзаємодіяти та посилювати
один одного. Нижче подано кримінологічну характеристику
деякихосновнихчинниківнелегальногопереправленнямігрантів:
Економічніфактори:
Низькийрівеньжиття:Міграція часто виникає через низькийрівеньжиття та
відсутністьможливостей для забезпечення себе та своїхсімей в країніпоходження.
Економічнінерівності:Різниця в економічномурозвиткуміжкраїнамиможестимулюватиміграційні
потоки в пошукахкращихможливостей.
Соціальніфактори:
Змінадемографічноїситуації:Наприклад, високийрівеньбезробіттясередмолодіможепідштовхнути
молодь до нелегальноїміграції.
Конфлікти та нестабільність:Політичніконфлікти та нестабільність у регіоніможуть стати
причиною масовогопереселення.
Політичніфактори:
Політичнірепресії:Політичніобмеження, репресії та порушення прав людиниможутьзмушувати
людей шукатибезпеки та свободи в іншихкраїнах.
Політичніконфлікти:Конфліктиміжкраїнамичивнутрішніконфліктиможутьпризводити до
масовогопереселення, включаючинелегальнуміграцію.
Культурні та релігійніфактори:
Етнічнічирелігійніпереслідування:Залякуваннячипереслідування за релігійнимичиетнічними
мотивами можезмусити людей шукатипритулок в іншихкраїнах.
Специфіка ринку нелегальноїміграції:
Існуваннятранснаціональнихзлочинних
мереж:Транснаціональніорганізаціїзлочинцівможутьвигравати на нелегальнихміграційних
потоках, надаючипослугинелегальногопереправлення та фальшивідокументи.
Недоліки в законодавстві та контролі:
Недолікиу системах міграційного контролю:Слабкість систем контролю та
відсутністьефективнихмеханізмівреагуванняможутьсприятирозвиткунелегальнихміграційнихшляхі
в.
68. Взаємозв’язок незаконної міграції з організованою злочинністю і корупцією.
Незаконна міграція, організована злочинність і корупція часто взаємопов'язані явища, і їх

взаємозв'язок визначається рядом факторів. Розглянемодеякі з
основнихвзаємозв'язківміжцимиявищами:
Торгівля людьми:
Незаконна міграціяможе бути пов'язана з торгівлею людьми, яка є формою

організованоїзлочинності. Злочиннігрупиможутьвикористовуватинелегальнихмігрантів для
отриманняприбутку через їхексплуатацію в різнихгалузях, таких як сексуальне рабство,
примусовапрацяабонелегальнідіяльності.
Корупція в міграційних службах:
Корупція в міграційних службах можесприятинезаконнійміграції, надаючиможливості для

отриманняфальшивихдокументів, проходження кордону без перешкод, обходу процедур та
іншихнелегальнихдій.
Організованазлочинність у міграційнихшляхах:
Злочинніорганізаціїможутьвідіграватиключову роль у створенні та

управліннінелегальнимиміграційними маршрутами. Вони
можутьзабезпечуватипослугипереправлення через кордони, фальшивідокументи та
іншінеобхідніресурси для мігрантів.
Фінансовий аспект:
Злочиннігрупи та корупційнімережіможутьодержуватизначніприбуткивіднелегальноїміграції через
вимаганнягрошовихвинагород за своїпослуги та послугинелегальнихміграційнихшляхів.
Використаннянелегальнихмігрантіввіншихзлочинах:
Злочинціможутьвикористовуватинелегальнихмігрантів у різнихвиданняхорганізованоїзлочинності,
таких як наркоторгівля, збройніконфліктичитероризм.
Корупція в імміграційних процедурах:
Корупціяможевпливати на імміграційніпроцедури,
забезпечуючиотриманнялегальнихдозволівчив'їзду за хабарі, щоможевикористовуватися як засіб
контролю та впливу.
69. Незаконна міграція як фактор глобалізації злочинності.

70. Характеристика особистості злочинця, який займається незаконним
переправленням мігрантів.
71. Характеристика суб’єктів протидії нелегальному переправленню мігрантів.
72. Заходи протидії нелегальному переправленню мігрантів на міжнародному і
національному рівні.
73. Поняття та ознаки транснаціональної торгівлі людьми.
74. Відмінності торгівлі людьми від незаконної міграції.
75. Причини і умови торгівлі людьми в Україні і в світі.
76. Характеристика особистості злочинця-торгівця людьми.
77. Віктимологічний аспект торгівлі людьми.
78. Характеристика суб’єктів протидії торгівлі людьми.
79. Заходи і правова основа запобігання торгівлі людьми в Україні.
80. Міжнародне співробітництво в сфері протидії нелегальній міграції та торгівлі
людьми.
81. Поняття і класифікація злочинів, які вчиняються з використанням комп’ютерної
інформації і технологій.
82. Стан, динаміка і чинники транснаціональної комп’ютерної злочинності.
83. Зв'язок комп’ютерної злочинності з іншими видами транснаціональної
84. Характеристика особистості комп’ютерного злочинця.
85. Система заходів і правова основа запобігання транснаціональної комп’ютерної
86. Суб’єкти запобігання транснаціональній комп’ютерній злочинності і їх
компетенція.
87. Поняття, види і ознаки контрабанди. Зв’язок контрабанди з іншими видами
88. Кримінологічна характеристика предметів контрабанди.
89. Кримінологічна характеристика детермінантів контрабанди.
90. Кримінологічна характеристика особистості контрабандиста.
91. Кримінологічна характеристика суб’єктів запобігання контрабанди.
92. Національний і міжнародний механізм протидії контрабанді.
93. Міжнародно-правові документи у сфері протидії контрабанді (загальна
характеристика).
94. Поняття і ознаки транснаціональної корупції. Види корупційних правопорушень
відповідно до законодавства України і міжнародних угод.
95. Кримінологічна характеристика детермінантів транснаціональної корупції.
96. Корупція та інші види транснаціональної злочинності: проблеми
взаємодетермінації.
97. Кримінологічна характеристика особистості злочинця-корупціонера.
98. Система органів, що здійснюють протидію корупції в Україні і в світі. Основні
напрямки їх діяльності.
99. Правове регулювання міжнародного співробітництва в протидії транснаціональній
корупції.

Пит. До Екзамену ПТЗ

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Пит. До Екзамену ПТЗ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Дисципліна «Протидія транснаціональної злочинності»

Перелік питань до екзамену:

Транснаціональна злочинність є важливою соціальною, правовою і кримінологічною проблемою

2. Поняття, ознаки і властивості транснаціональної злочинності.

Транснаціональна злочинність - це вид злочинності, який перетинає національні кордони і

3. Відмінність транснаціонального злочину від міжнародного, та злочину

Терміни "транснаціональний злочин", "міжнародний злочин" і "злочин міжнародного характеру"

Транснаціональна організована злочинність відноситься до виду злочинності, який

5. Концепція транснаціональної злочинності у вітчизняній кримінології.

У вітчизняній науковій літературі поняття ТОП рядом авторів визначається по-різному: на

Безперечно, що ТОП, як і будь-які інші форми злочинності, підпорядковується своїм,

6. Концепція транснаціональної злочинності в зарубіжній кримінології.

Існуюче бачення цієї проблеми у зарубіжній кримінологічній літературі представлено досить

 з акцентуванням уваги на описі самих злочинних організацій, які займаються транснаціональною

 і через опис характерних для неї ознак такої діяльності.

Концепції визначення ознак транснаціональних злочинних організацій через характеристики, що

7. Ознаки і властивості транснаціональної злочинності.

Транснаціональна злочинність - одна з форм злочинності; негативне відносно масове

8. Конвенція ООН 2000 р. проти транснаціональної організованої злочинності:

Конвенція дозволила урядам попереджати і боротися з транснаціональною

 Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і

 Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші морю і повітрю,

 Протокол проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її

9. Конвенції Ради Європи у сфері протидії транснаціональній організованій

Ради Європи у сферіпротидіїтранснаціональнійорганізованійзлочинності:

10. Міжнародно-правові стандарти криміналізації транснаціональних злочинів.

Так, в статті 2 Конвенції:

11. Характеристика принципу універсальної юрисдикції щодо

Слід зазначити, що в ст. 15 Конвенції вирішена проблема юрисдикції з використанням

12. Поняття і зміст кримінологічної характеристики транснаціональної

Кримінологічна характеристика транснаціональноїзлочинності - цеопис і аналізвластивостей,

13. Кримінологічна характеристика структури транснаціональної злочинності.

Структура транснаціональної злочинності

Транснаціональна злочинність - це злочинна діяльність, яка здійснюється на

 Міжнародний характер. Транснаціональна злочинність не обмежується

 Торгівля людьми. Цей вид злочинності передбачає незаконне переміщення

Транснаціональна злочинність завдає значної шкоди інтересам держав і громадян.

 Економічна сфера. Транснаціональна злочинність негативно впливає на

Протидія транснаціональній злочинності є складним завданням, яке вимагає

 Міжнародне співробітництво. Міжнародне співробітництво є ключовим

14. Стан і тенденції транснаціональної злочинності за 2010-2017 р.р.

Стан і тенденції транснаціональної злочинності за 2010-2017 роки

Транснаціональна злочинність є серйозною проблемою для сучасного світу. Вона

За даними ООН, у 2010-2017 роках транснаціональна злочинність продовжувала

 Збільшилася кількість зареєстрованих випадків транснаціональної

До основних тенденцій транснаціональної злочинності за 2010-2017 роки

 Зростання глобалізації та міжнародної інтеграції сприяє розвитку

Протидія транснаціональній злочинності є складним завданням, яке вимагає

 Міжнародне співробітництво. Міжнародне співробітництво є ключовим

Україна є однією з країн, які найбільше постраждали від транснаціональної

 Україна є членом Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи та інших

15. Суб’єкти транснаціональної злочинності: поняття, види, основні риси.

Суб’єкти транснаціональної злочинності - це особи, які вчиняють транснаціональні

Залежно від характеру злочинної діяльності суб’єкти транснаціональної

 Організовані злочинні групи. Це найбільш поширений вид суб’єктів

Суб’єкти транснаціональної злочинності мають ряд характерних рис, які

Протидія транснаціональній злочинності вимагає комплексного підходу, який

 Міжнародне співробітництво. Міжнародне співробітництво є ключовим

16. Загальна характеристика організаційних моделей суб’єктів

Організаційні моделі суб’єктів транснаціональної злочинності - це типи структур,

Залежно від характеру злочинної діяльності та рівня організованості суб’єктів

Планетарна організаційна модель характеризується чіткою структурою,

Фрагментована організаційна модель

Фрагментована організаційна модель характеризується відсутністю чіткої