ПОНЯТТЯ КОРУПЦІЯ І ЛОБІЗМ

Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у

використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого
збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Корупція є
найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку країни, здатною поставити
під загрозу будь-які перетворення.

Найчастіше термін застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і

політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової
особи та інтересами її працедавця або конфлікт між діями виборної особи і
інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що
здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти
державної влади.
Основою системи є гарантія  правової держави своїм громадянам рівного і
вільного права на участь в ухваленні рішень. З цього погляду кожний
громадянин повинен мати реальну можливість брати участь у політичному
процесі: від пасивного споглядання до високої політичної та економічної
активності. Будь-яке державне рішення  впливає на  інтереси громадян різних
прошарків населення  і регулює окремі види діяльності. Виникає  зацікавленість
суб'єктів політичних відносин в ухваленні конкретних рішень, які відповідали б
їхнім інтересам, і як наслідок –  тиск на структури влади, посадових осіб, засоби
масової інформації для ухвалення бажаного результату.
Цікаво, як відрізнити корупцію від лобізму.
Лобізм(англ.  Lobby -  кулуари, коридори)  – це спроба організацій або окремих
громадян впливати не тільки на ухвалення, відхилення, чи зміну законів у
парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду,
спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних
партій, державних і недержавних установ та підтримку громадськості через
засоби масової інформації. 
 Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття
рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп
державних працівників.
Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у
Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby).
Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників
громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. За іншою
версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президента
США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином
посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий
спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних
країнах. Найдієвіші важелі впливу якого є - гроші, преса, голоси виборців.
Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї
діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці
могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик.
 Сьогодні в Україні гостро стоїть проблема корупції. Сучасна корупція в нашій к
раїні є особливим різновидом– корупцією кризового типу. Така корупція є загрозоюп
равам людини і громадянина, верховенству права і демократії, а головне
– має найбільш руйнівний вплив на реформаційні процеси у сфері публічногоадмініст
рування.
В Індексі сприйняття корупції (ІСК), що укладаєтьсяглобальною антикорупцій
ною організацією TransparencyInternational і базується на оцінках підприємців та ана
літиків, за підсумками 2019 року
наша країна посіла126 сходинку у переліку зі 180 країн світу. Поруч із нами у
рейтингу – Киргизстан, Азербайджан та Джибуті. Середкраїн-
сусідів гірші показники тільки у Росії (137 місце).
У рейтингу країни оцінювали за чотирма основнимикритеріями:
як бізнесу доводиться взаємодіяти з владоюкраїни, які антикорупційні закони існуют
ь в державі і як
вони виконуються, наскільки прозорі держслужба і державні процедури та чи існує м
ожливість громадськогоконтролю за всіма зазначеними процесами.
Для вдалого просування антикорупційної реформи в Україні потрібно реалізув
ати комплекс відповіднихзаходів, які не лише мають бути спрямовані на викорінення 
корупції як явища, а й перш за
все повиннізапобігати умовам, що можуть сприяти її виникненню. Досягнення успіху 
в цьому процесі є необхідноюпередумовою для формування у суспільства довіри до в
лади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту громадян 
України.
Сьогодні в нашій державі одним із пріоритетнихнапрямів у сфері запобігання к
орупції є своєчасневиявлення корупційних ризиків, які виникають у діяльності посад
ових осіб усіх рівнів, а також усуненняумов та причин цих ризиків.
На сьогодні відсутнє єдине визначення поняття«корупційний ризик». Більшіст
ь вітчизняних науковціввважають, що наявність корупційних ризиків найчастішетрап
ляється у таких сферах державного управління,
як: надання адміністративних послуг та здійсненняконтрольно-наглядової функції де
ржави.
Так, на думку К.Л. Бугайчука, корупційний ризик – це відповідний факт (дія,
стан), який створює умови для вчинення корупційних правопорушень особами, упов
новаженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.
Відповідно до рекомендацій Національного агентства
з питань запобігання корупції, корупційний ризик – ймовірність того, що відбудеться 
подія корупційногоправопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією,
яка негативно вплине на досягнення органом влади визначених цілей та завдань.
Більшість науковців схиляються до
думки, щокорупція властива тоталітарним режимам
та автократичним державам, водночас як розвитокдемократичних відносин сприяє з
ниженню її рівня; іншівважають, що корумпованість державного апарату –
доля бідних країн із слаборозвиненими ринковимивідносинами, а зі зростанням ВВП
і зміцненнямконкурентних начал
у національній економіці слабшаєзалежність бізнесу й громадян від чиновників; одні
країни схильні до хабарництва й тому в них воноіснувало споконвіків, а
в інших – ніколи не було, оскільки від нього захищала суспільна мораль.
В основікожної з цих теорій лежать політичні, економічні,правові, організаційно-
управлінські, соціально-психологічні явища та обставини.
 Про запобігання корупції
Стаття 61. Загальні засади запобігання корупції у діяльності
юридичної особи
1. Юридичні особи забезпечують розробку та вжиття заходів, які є
необхідними та обґрунтованими для запобігання і протидії корупції у
діяльності юридичної особи.
 
2. Керівник, засновники (учасники) юридичної особи забезпечують
регулярну оцінку корупційних ризиків у її діяльності і здійснюють
відповідні антикорупційні заходи. Для виявлення та усунення корупційних
ризиків у діяльності юридичної особи можуть залучатися незалежні
експерти, зокрема для проведення аудиту.
 
3. Посадові та службові особи юридичних осіб, інші особи, які виконують
роботу та перебувають з юридичними особами у трудових відносинах,
зобов’язані:
 
1) не вчиняти та не брати участі у вчиненні корупційних правопорушень,
пов’язаних з діяльністю юридичної особи;
 
2) утримуватися від поведінки, яка може бути розціненою як готовність
вчинити корупційне правопорушення, пов’язане з діяльністю юридичної
особи;
 
3) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за
запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної
особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки
підбурення до вчинення корупційного правопорушення, пов’язаного з
діяльністю юридичної особи;
 
4) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за
запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної
особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки вчинення
корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень іншими
працівниками юридичної особи або іншими особами;
 
5) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за
запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної
особи або засновників (учасників) юридичної особи про виникнення
реального, потенційного конфлікту інтересів.