ПОНЯТТЯ КОРУПЦІЯ І ЛОБІЗМ

Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у

використанні службовими особами їхніх прав і посадових можливостей для особистого
збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Корупція є
найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку країни, здатною поставити
під загрозу будь-які перетворення.

Найчастіше термін застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і

політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової
особи та інтересами її працедавця або конфлікт між діями виборної особи і
інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що
здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти
державної влади.
Основою системи є гарантія правової держави своїм громадянам рівного і
вільного права на участь в ухваленні рішень. З цього погляду кожний
громадянин повинен мати реальну можливість брати участь у політичному
процесі: від пасивного споглядання до високої політичної та економічної
активності. Будь-яке державне рішення впливає на інтереси громадян різних
прошарків населення і регулює окремі види діяльності. Виникає зацікавленість
суб'єктів політичних відносин в ухваленні конкретних рішень, які відповідали б
їхнім інтересам, і як наслідок – тиск на структури влади, посадових осіб, засоби
масової інформації для ухвалення бажаного результату.
Цікаво, як відрізнити корупцію від лобізму.
Лобізм(англ. Lobby - кулуари, коридори) – це спроба організацій або окремих
громадян впливати не тільки на ухвалення, відхилення, чи зміну законів у
парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду,
спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних
партій, державних і недержавних установ та підтримку громадськості через
засоби масової інформації.
Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття
рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп
державних працівників.
Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у
Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby).
Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників
громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. За іншою
версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президента
США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином
посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий
спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних
країнах. Найдієвіші важелі впливу якого є - гроші, преса, голоси виборців.
Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї
діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці
могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик.
 Законодавство у сфері запобігання і протидії
корупції
1. Відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються
цим Законом, іншими законами і міжнародними договорами України, згоду на
обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на
їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
2. Дія цього Закону та передбачені ним обмеження поширюються на всіх осіб,
визначених суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, у
межах, установлених цим Законом.
Стаття 3
1. Діяльність із запобігання і протидії корупції ґрунтується на принципах:
верховенства права;
законності;
комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних,
інформаційних та інших заходів;
пріоритетності запобіжних заходів;
невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;
відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів
місцевого самоврядування;
участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного
захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів;
забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування
збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.
Стаття 4
1. Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник
та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України,
віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів
виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх
заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України,
Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати,
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки
Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно
до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової
служби;
(підпункт "г" пункту 1 частини першої статті 4 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII)
ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени,
дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові
особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій
Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і
присяжні (під час виконання ними цих функцій);
д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної
кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв'язку та
захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу
органів та підрозділів цивільного захисту;
(підпункт "д" пункту 1 частини першої статті 4 із змінами,
внесеними згідно із Законами України від 05.07.2012 р. N 5083-VI,
від 14.05.2013 р. N 224-VII)
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України,
дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;
є) члени Центральної виборчої комісії;
ж) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади
Автономної Республіки Крим;
(підпункт "ж" пункту 1 частини першої статті 4 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII)
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1
частини першої цієї статті;
(підпункт "а" пункту 2 частини першої статті 4 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII)
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого
самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі,
а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового
арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в
установлених законом випадках);
в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в
законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому
числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для
іноземної держави, зокрема для державного органу або державного
підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені
вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у
порядку, альтернативному до судового;
г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації
чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а
також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна,
та судді і посадові особи міжнародних судів;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням
організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або
спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах
приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до
закону;
(пункт 3 частини першої статті 4 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 14.05.2013 р. N 224-VII)
4) посадові особи та працівники юридичних осіб - у разі одержання ними
неправомірної вигоди, або одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1
і 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами
неправомірної вигоди;
КОРУПЦІЙНІ РИЗИКИ ТА ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ

Сьогодні в Україні гостро стоїть проблема корупції. Сучасна корупція в нашій к

раїні є особливим різновидом– корупцією кризового типу. Така корупція є загрозоюп
равам людини і громадянина, верховенству права і демократії, а головне
– має найбільш руйнівний вплив на реформаційні процеси у сфері публічногоадмініст
рування.
В Індексі сприйняття корупції (ІСК), що укладаєтьсяглобальною антикорупцій
ною організацією TransparencyInternational і базується на оцінках підприємців та ана
літиків, за підсумками 2019 року
наша країна посіла126 сходинку у переліку зі 180 країн світу. Поруч із нами у
рейтингу – Киргизстан, Азербайджан та Джибуті. Середкраїн-
сусідів гірші показники тільки у Росії (137 місце).
У рейтингу країни оцінювали за чотирма основнимикритеріями:
як бізнесу доводиться взаємодіяти з владоюкраїни, які антикорупційні закони існуют
ь в державі і як
вони виконуються, наскільки прозорі держслужба і державні процедури та чи існує м
ожливість громадськогоконтролю за всіма зазначеними процесами.
Для вдалого просування антикорупційної реформи в Україні потрібно реалізув
ати комплекс відповіднихзаходів, які не лише мають бути спрямовані на викорінення
корупції як явища, а й перш за
все повиннізапобігати умовам, що можуть сприяти її виникненню. Досягнення успіху
в цьому процесі є необхідноюпередумовою для формування у суспільства довіри до в
лади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту громадян
України.
Сьогодні в нашій державі одним із пріоритетнихнапрямів у сфері запобігання к
орупції є своєчасневиявлення корупційних ризиків, які виникають у діяльності посад
ових осіб усіх рівнів, а також усуненняумов та причин цих ризиків.
На сьогодні відсутнє єдине визначення поняття«корупційний ризик». Більшіст
ь вітчизняних науковціввважають, що наявність корупційних ризиків найчастішетрап
ляється у таких сферах державного управління,
як: надання адміністративних послуг та здійсненняконтрольно-
наглядової функції держави.
Так, на думку К.Л. Бугайчука, корупційний ризик – це відповідний факт (дія,
стан), який створює умови для вчинення корупційних правопорушень особами, упов
новаженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування.
Відповідно до рекомендацій Національного агентства
з питань запобігання корупції, корупційний ризик – ймовірність того, що відбудеться
подія корупційногоправопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією,
яка негативно вплине на досягнення органом влади визначених цілей та завдань.
Більшість науковців схиляються до
думки, щокорупція властива тоталітарним режимам
та автократичним державам, водночас як розвитокдемократичних відносин сприяє з
ниженню її рівня; іншівважають, що корумпованість державного апарату –
доля бідних країн із слаборозвиненими ринковимивідносинами, а зі зростанням ВВП
і зміцненнямконкурентних начал
у національній економіці слабшаєзалежність бізнесу й громадян від чиновників; одні
країни схильні до хабарництва й тому в них воноіснувало споконвіків, а
в інших – ніколи не було, оскільки від нього захищала суспільна мораль.
В основікожної з цих теорій лежать політичні, економічні,правові, організаційно-
управлінські, соціально-психологічні явища та обставини.