УКРАЇНЦІ В

ТАБОРАХ
ГУЛАГУ
Підготував Путнс Владлен 6(10)-Б
Під суворим режимом

Полонених повстанців та підпільників очікував слідчий процес з усіма його складовими: камери, допити,
тортури, провокації… Після завершення слідства, якщо вироком була смертна кара, в’язня розстрілювали
у спеціальних камерах. На час 1947–1952 років смертну кару скасували, відтак найчастішим вироком
стало ув’язнення на 25 років у трудових таборах.

Вироки у 10 років – прихильникам визвольного руху, які могли й не бути причетними до підпілля, проте
допомагали повстанцям харчами, одягом чи медикаментами.

Потрапивши у табори колишні вояки УПА не мирилися із заведеними там порядками,

організовували повстання та стали одними з ініціаторів та активних учасників революції у
радянській табірній системі після смерті Сталіна
СПЕЦІАЛЬНИЙ ТАБІР № 5 ‑ БЕРЛАҐ,1956 РІК.
ЦЕ БУЛИ ТАБОРИ СУВОРОГО РЕЖИМУ,
В’ЯЗНІ ЯКИХ ПРИМУСОВО
ПРАЦЮВАЛИ НА БУДІВНИЦТВАХ
ЗАВОДІВ ТА У ВИДОБУВНІЙ
ПРОМИСЛОВОСТІ В НЕЛЮДСЬКИХ
УМОВАХ: 12-ГОДИННИЙ РОБОЧИЙ
ДЕНЬ, ФІКСОВАНІ НОРМИ
ВИРОБНИЦТВА, КОТРІ ЗА ВКАЗІВКОЮ
БРИГАДИРА СЛІД БУЛО ДОРОБЛЯТИ У
ПОЗАРОБОЧИЙ ЧАС ПІД ПИЛЬНИМ
ОКОМ ОЗБРОЄНИХ КОНВОЇРІВ. 

ДЛЯ ТИХ, ХТО ТАКИ ДОЖИВ ДО КІНЦЯ

СТРОКУ УВ’ЯЗНЕННЯ, В ОСОБЛАҐАХ
ПРАКТИКУВАЛИ ПОВТОРНІ
ЗАСУДЖЕННЯ, А ДЛЯ ЦЬОГО НЕ
СКЛАДАЛО ТРУДНОЩІВ ЗНАЙТИ
ПРИЧИНУ. ЗА СПРОБУ ВТЕЧІ
ЗАСУДЖУВАЛИ НА 20 РОКІВ
Потрапивши у табори, українські повстанці не мирилися із заведеними там порядками. Розпочалося освоєння
табірного світу. Втечі з місць ув’язнення були непоодинокими: групи колишніх інсургентів нападали на охорону зон,
відбирали зброю і тікали з таборів. Однак найчастіше їх наздоганяли та вбивали.

Відтак тактику було змінено протистояння. В середовищі в’язнів колишні

повстанці формують таємні організації 
 Революція в ГУЛАГу

Смерть Сталіна та беріївська амністія переважно

кримінальних злочинців (серед політичних були
звільнені лише ті, хто мали вирок до 5 років)
кардинально змінили внутрішнє середовище ГУЛАГу.
Тепер у спецтаборах переважали політичні в’язні, які
вимагали зміни таборового режиму, полегшення
власного побуту та умов праці. 

Водночас адміністрація намагалася повернути собі вплив та авторитет у таборах. Покладатися на

кримінальних вже не було змоги, так як їх вже ніхто серйозно не сприймав. Прихована ворожнеча між
в’язнями усіх “видів” та адміністрацією накопичувалася. 
Безпосереднім приводом виступу став розстріл конвоїром Калімудіним колони в’язнів 15 травня 1954 року,
внаслідок чого 18 осіб було вбито, а 33 – поранено.