Правовий режим земель

житлової та громадської
забудови; земель
промисловості,
транспорту, зв’язку,
енергетики, оборони та
іншого призначення
План
1. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови.
2. Правове регулювання використання земель житлової та
громадської забудови.
3. Правові вимоги щодо використання земельних ділянок для
індивідуального житлового, господарського і гаражного
будівництва. Використання земельних ділянок для
кооперативного житлового і гаражного будівництва.
4. Особливості використання земельних ділянок державного та
комунального житлового фонду.
5. Загальна характеристика правового режиму земель
промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та
іншого призначення
6. Правовий режим земель промисловості.
7. Правове регулювання використання земель транспорту.
8. Правове регулювання використання земель енергетики.
9. Правовий режим земель, наданих для потреб оборони та
іншого призначення. 
Правовий режим земель
- це особливий порядок правового регулювання поведінки
учасників суспільних відносин у галузі використання та охорони
земель, а також управління земельними ресурсами, що
виражається в поєднанні юридичних засобів, спрямованих на
забезпечення раціонального використання та охорони земель в
інтересах всього суспільства і конкретних землевласників та
землекористувачів.

Види правового режиму земель:

загальний правовий режим (правовий режим земельного
фонду, земель України);
спеціальний правовий режим (правовий режим категорії
земель);
специфічний (особливий) правовий режим (правовий режим
виду земель певної категорії).
 1. Поняття і склад земель
житлової та громадської
забудови
Категорія «землі житлової та громадської забудови» з’явилася
замість категорії «землі населених пунктів», до яких усі раніше
діючи земельні кодекси (починаючи з 1970 року) відносили землі
міст, селищ міського типу та сільських населених пунктів.

До земель житлової та громадської

забудови належать земельні
ділянки в межах населених пунктів,
які використовуються для
розміщення житлової забудови,
громадських будівель і споруд та
інших об’єктів загального
користування.
2. Правове регулювання використання
земель житлової та громадської забудови

Використання земель житлової та громадської забудови

відповідно до ст. 39 ЗКУ здійснюється згідно з генеральним
планом населеного пункту, іншою містобудівною
документацією, планом земельно-господарського устрою з
дотриманням будівельних норм, державних стандартів і
норм.

Основи правового регулювання закладено в Законах України:

- «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року
- «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року
- «Про Генеральну схему планування території України» від 7 лютого 2002
року
- «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року
 Містобудівна документація являє собою затверджені
текстові та графічні матеріали, якими регулюється планування,
забудова та інше використання територій (ст. 11 ЗУ «Про
основи містобудування»).
Планування територій здійснюється на
загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях
відповідними органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування.
Планування територій на місцевому рівні здійснюється
шляхом розроблення та затвердження генеральних планів
населених пунктів, планів зонування територій і
детальних планів території, їх оновлення та внесення змін
до них (ст. 16 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»)
 Основним містобудівним
документом, що визначає порядок
використання земель житлової та
громадської забудови, є генеральний
план населеного пункту. Він є
основним видом містобудівної
документації на місцевому рівні,
призначеної для обґрунтування
довгострокової стратегії планування та
забудови території населеного пункту.

На його підставі визначаються межі міст, селищ та сіл як умовна

замкнута лінія на поверхні землі, що відокремлює їх території від
інших територій. Ним передбачаються співвідношення забудованих
та незабудованих частин міських та сільських поселень.
Рішення про розроблення генерального плану приймає
відповідна сільська, селищна, міська рада. Строк дії генерального
плану не обмежується, а зміни до нього можуть вноситися не
частіше, ніж один раз на п’ять років.
Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.
• Генеральний план населеного пункту розробляється та
затверджується в інтересах відповідної територіальної
громади з урахуванням державних, громадських та
приватних інтересів.
• Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч
осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними
планами всієї території таких населених пунктів
• Для населених пунктів, занесених до Списку історичних
населених місць України, в межах визначених історичних
ареалів у складі генерального плану населеного пункту
визначаються режими регулювання забудови та
розробляється історико-архітектурний опорний план, в
якому зазначається інформація про об’єкти культурної
спадщини.
 Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що
окрім розроблення та затвердження генеральних планів населених
пунктів, - планування територій на місцевому рівні здійснюється
шляхом розроблення та затвердження планів зонування територій і
детальних планів території.
 Згідно ст. 180 Земельного кодексу, зонування земель
здійснюється у межах населених пунктів. Воно являє собою поділ
території міста на зони при містобудівному плануванні розвитку
територій з метою встановлення в них вимог щодо допустимих видів
забудови та іншого використання земельних ділянок у межах
окремих зон.
Відповідно до ст. 18 Закону «Про регулювання містобудівної
діяльності», план зонування території розробляється на основі
генерального плану населеного пункту (у його складі або як
окремий документ), плану земельно-господарського устрою та
містобудівного кадастру з метою визначення умов та обмежень
використання території для містобудівних потреб у межах
визначених зон.
План зонування території встановлює функціональне призначення,
вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон)
населеного пункту, їх ландшафтної організації.
 Детальний план території

• розробляється на підставі генерального плану;

• уточнює положення генерального плану населеного
пункту та визначає планувальну організацію і розвиток
частини території;
• має на меті визначити планувальну організацію і
функціональне призначення, просторову композицію і
параметри забудови та ландшафтної організації кварталу,
мікрорайону, іншої частини території населеного пункту,
призначених для комплексної забудови чи реконструкції;
• на підставі детального плану території може розроблятися
проект землеустрою щодо впорядкування цієї території
для містобудівних потреб, який після його затвердження
стає невід’ємною частиною детального плану території.
• У разі відсутності плану зонування або детального
плану території передача (надання) земельних
ділянок із земель державної або комунальної
власності у власність чи користування фізичним та
юридичним особам для містобудівних потреб
забороняється, крім випадків
• Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка
не відповідає плану зонування території та/або
детальному плану території забороняється (ст. 27 ЗУ
«Про регулювання містобудівної діяльності»)
 ДБН Б.2.2-12:2019
"Планування і забудова територій "
1.1 Ці державні будівельні норми поширюються на планування і
забудову територій населених пунктів та міжселенних територій на
державному, регіональному та місцевому рівні.
1.2 Ці норми обов’язкові для органів державного управління,
місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від
форм власності та відомчого підпорядкування, громадських
об’єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і
благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та
інших територіях
1.3 Ці норми не поширюються на планування та забудову
територій стратегічних об’єктів, об'єктів військово-промислового
комплексу, пенітенціарних об’єктів, специфічних та вузькоспеціа-
лізованих виробництв (у тому числі вугільних розрізів і шахт,
газосховищ і газоперекачувальних станцій, кар’єрів відкритого
видобутку корисних копалин).
 3. Правові вимоги щодо
використання земельних ділянок
для житлового, господарського і
гаражного будівництва
Здійснення ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ
передбачає здійснення нового будівництва,
реконструкцію, реставрацію, капітальний
ремонт та благоустрій будівель та споруд,
що складають існуючий житловий фонд.
Житловою забудовою як самостійним
різновидом забудови конкретної території
вважається земельний масив, у межах якого
розташований житловий фонд.
Житловий фонд (державний, комунальний, приватний, громадський) уявляє
собою сукупність житлових будинків і житлових приміщень всіх форм
власності, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для
проживання громадян.
  Згідно зі ст. 121 ЗКУ присадибні земельні ділянки у містах, селищах та селах
можуть передаватися у встановлених розмірах лише громадянам і тільки для
цілей будівництва та обслуговування житлового будинку, а також зведення
господарських будівель та інших споруд.
Така забудова в основному характерна для сільської та селищної місцевості, де
жилі будинки й господарські споруди зводяться на землях приватної власності. У
свою чергу, несадибне розташування об’єктів житлової забудови має місце
при спорудженні багатоквартирних будинків, що характерно для міст.
До ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ належать
заклади освіти, установи охорони здоров’я і
соціального забезпечення, установи
відпочинку, фізкультурно-спортивні
споруди, культурно-освітні, мистецькі
установи, підприємства торгівлі,
громадського харчування та побутового і
комунального обслуговування тощо.
 На підставі ст. 40 ЗКУ громадянам України за рішенням
органів виконавчої влади або місцевого самоврядування
можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися
в оренду земельні ділянки для будівництва та
обслуговування житлового будинку, господарських будівель і
гаражного будівництва в межах норм, визначених земельним
законом. Понад норм безоплатної передачі громадяни
можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених
потреб за цивільно-правовими угодами.
Згідно з вимогами ст. 41 ЗКУ житлово-будівельним
(житловим) і гаражно-будівельним кооперативам за
рішенням органів виконавчої влади або місцевого
самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного
будівництва передаються безоплатно у власність або
надаються в оренду у розмірі, який встановлюється
відповідно до затвердженої містобудівної документації. Крім
цього, ці кооперативи можуть набувати земельні ділянки у
власність за цивільно-правовими угодами.
Умови передачі чи надання земельних ділянок громадянам
та юридичним особам (житлово-будівельним (житловим),
гаражно-будівельним кооперативам) для житлового,
господарського чи гаражного будівництва:
•По-перше, земельні ділянки для зазначених цілей можуть передаватися
безоплатно у власність або надаватися в оренду із земель житлової та
громадської забудови в межах населених пунктів.
•По-друге, вони можуть передаватися чи надаватися за рішенням органів
виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Наділення
зазначених органів компетенцією про прийняття рішень щодо їх передачі
або надання дозволяє говорити про те, що ці земельні ділянки знаходяться
у державній або комунальній власності.
•По-третє, їх передача або надання громадянам здійснюється в межах
встановлених норм. Розміри ділянок, що передаються або надаються
кооперативам під забудову або для експлуатації зведених будівель,
встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
•По-четверте, суб’єкти-власники таких земельних ділянок можуть набувати
у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими
угодами.
 4. Особливості використання земельних
ділянок державного та комунального
житлового фонду
Розміщення на земельних площах багатоквартирних будинків
є несадибним, але з виділенням прибудинкових територій
для їх обслуговування.
Не тільки багатоквартирні будинки з належними до них
будівлями і спорудами, а й займані ними земельні ділянки з
прибудинковими територіями є об’єктами права державної
або комунальної власності
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні
будинки, а також належні до них будівлі, споруди та
прибудинкові території державної або комунальної
власності, надаються в постійне користування
підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють
управління цими будинками (ст. 42 ЗК).
Прибудинкова територія
це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі
відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах
земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і
належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування
багатоквартирного будинку та
задоволення житлових,
соціальних і побутових потреб
власників (співвласників та
наймачів (орендарів) квартир,
а також нежитлових
приміщень, розташованих у
багатоквартирному будинку
 Для передачі земельної ділянки об'єднанню співвласників
багатоквартирного будинку на праві власності або на праві постійного
користування воно має набути статус юридичної особи, яка створюється
власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку
для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і
використання спільного майна.

Порядок використання земельних ділянок, на

яких розташовані багатоквартирні будинки, а
також належні до них будівлі, споруди та
прибудинкові території, визначається
співвласниками.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на
яких розташовані багатоквартирні будинки, а
також належні до них будівлі, споруди та
прибудинкові території, визначаються на підставі
відповідної землевпорядної документації.
Розподіл прибудинкової земельної ділянки
між співвласниками будинку, а також виділення
частки земельної ділянки прибудинкової території
власникам квартир і нежитлових приміщень в
натурі та їх окреме відчуження не допускається.
 5. Загальна характеристика правового режиму
земель промисловості, транспорту, зв'язку,
енергетики, оборони та іншого призначення
Відповідно до ч. 1 ст. 65 ЗКУ, «1. Землями промисловості,
транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого
призначення визнаються земельні ділянки, надані в
установленому порядку підприємствам, установам та
організаціям для здійснення відповідної діяльності»
Загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку,
енергетики, оборони та іншого призначення:
•спеціальне несільськогосподарське призначення, тобто використання таких земельних
ділянок спрямоване на обслуговування несільськогосподарських потреб (переважно у
ролі просторово-операційного базису для розміщення об’єктів).
•нормування розмірів земельних ділянок, що передбачає використання земель
промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно із
затвердженими у встановленому порядку нормами та проектами. Нормування розмірів
земельних ділянок диференціюється у залежності від об’єкту, що буде на них
розміщуватися;
•зонування, яке може бути внутрішнім та зовнішнім, та передбачає встановлення
спеціальних зон всередині та/або навколо об’єктів. Призначення відповідних зон може
бути спрямованим на охорону або самого об’єкту (охоронні зони), або навколишнього
середовища (санітарно-захисні зони). Специфіка діяльності, яка здійснюється на землях
промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
обумовлює часту необхідність у відповідному зонуванні території;
•необов’язковість відведення окремих земельних ділянок. Зазначену правову
особливість обумовлює значна питома вага земель під лінійними об’єктами
(трубопроводами, лініями зв’язку тощо) у рамках даної категорії. У ряді випадків
земельні ділянки фактично використовуються для цілей, передбачених даною
категорією земель, однак не відводяться спеціально для цих цілей. При цьому
розміщення відповідних об’єктів (наприклад, підземного трубопроводу) впливає на
правовий режим конкретної земельної ділянки, дозволені способи її використання,
права і обов’язки власників та користувачів тощо;
•складна внутрішня структура, яка полягає у тому, що деякі з видів цих земель
можуть поділятися на підвиди. Наприклад, землі залізничного, автомобільного
транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного,
трубопровідного транспорту та міського електротранспорту є підвидами земель
транспорту. Правовий режим кожного підвиду земель має власні специфічні
особливості.
 6. Правовий режим земель
промисловості
До земель промисловості належать землі, надані для
розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних
будівель та споруд промислових, гірничодобувних,
транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів,
інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель,
інших споруд (ст. 66 ЗК).
Функціональне призначення цих земель полягає в їх
використанні як просторово-територіального базису, тобто в
ролі місця розташування відповідних промислових об’єктів.
Важливою ознакою правового режиму земель
промисловості є можливість їх перебування у державній,
комунальній та приватній власності.
Індустріальний (промисловий) парк – це визначена ініціатором
створення індустріального парку відповідно до містобудівної
документації облаштована відповідною інфраструктурою
територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть
здійснювати господарську діяльність у сфері переробної
промисловості, а також науково-дослідну діяльність, діяльність у
сфері інформації і телекомунікацій на умовах, визначених законом
та договором про здійснення господарської діяльності у межах
індустріального парку.
Земельна ділянка, використання якої планується для
створення та функціонування індустріального парку, може
розташовуватися у межах або за межами населених пунктів і
повинна відповідати таким вимогам:
•належати до земель промисловості;
•бути придатною для промислового використання з
урахуванням умов та обмежень, встановлених відповідною
містобудівною документацією;
•площа земельної ділянки або сукупна площа суміжних
земельних ділянок повинна становити не менше 15 гектарів
та не більше 700 гектарів.
Використання земельних ділянок у межах індустріального парку на
землях державної чи комунальної власності здійснюється
з додержанням таких умов:
строк використання земельної ділянки у межах індустріального парку
повинен бути не менше 30 років з дня прийняття рішення про
створення індустріального парку;
використання земельних ділянок у межах індустріальних парків
повинно відповідати санітарно-епідеміологічним та екологічним
вимогам.
7. Правове регулювання використання
земель транспорту
До земель транспорту належать землі, надані
підприємствам, установам та організаціям залізничного,
автомобільного транспорту і дорожнього господарства,
морського, річкового, авіаційного, трубопровідного
транспорту та міського електротранспорту для виконання
покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і
розвитку об’єктів транспорту.
Землі транспорту можуть перебувати у державній,
комунальній та приватній власності.
Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на
землях, наданих у користування підприємствам транспорту,
здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і
самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених
спеціальними законами
Відповідно до ст. 68 ЗКУ до земель залізничного транспорту
належать землі смуг відведення залізниць під залізничним
полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і
спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного,
вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку,
водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними
насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та
іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи
залізничного транспорту.
 Відповідно до ст. 69 ЗКУ до земель морського транспорту
належать землі під: морськими портами з набережними,
майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами,
устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного
обслуговування флоту; гідротехнічними спорудами і засобами
навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями,
базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-
побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують
морський транспорт.
 
Відповідно до Закону України «Про морські порти України» від 17 травня
2012 року до складу території морського порту відноситься частина
сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі
штучно створені земельні ділянки.
Штучно створеною земельною ділянкою є земельна ділянка, створена
(намита, насипана, створена із застосуванням інших технологій) в межах
акваторії морського порту.
При цьому території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів,
не належать до земель морського транспорту – вони віднесені до земель
водного фонду.
Землі річкового транспорту. До земель річкового
транспорту належать землі під: портами, спеціалізованими
причалами, пристанями і затонами з усіма технічними
спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий
транспорт; пасажирськими вокзалами, павільйонами і
причалами; судноплавними каналами, судноплавними,
енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-
технічними будівлями; берегоукріплювальними
спорудами й насадженнями; вузлами зв'язку,
радіоцентрами і радіостанціями; будівлями, береговими
навігаційними знаками та іншими спорудами для
обслуговування водних шляхів, судноремонтними
заводами, ремонтно-експлуатаційними базами,
майстернями, судноверфями, відстійно-ремонтними
пунктами, складами, матеріально-технічними базами,
інженерними мережами, службовими та культурно-
побутовими будівлями, іншими об'єктами, що
забезпечують роботу річкового транспорту.
 Ст. 71 ЗК: до земель автомобільного транспорту належать землі під
спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливо-
роздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними
виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями
технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними,
транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами,
базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для
перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими
об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною
частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням,
резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками,
водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в
межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а
також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них
розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг,
а саме: паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і
насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючи з’їзди;
майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти
служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди
дорожньої служби з виробничими базами; захисні насадження.
8. Правове регулювання використання
земель енергетики.
• Земельний кодекс
• ЗУ «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних
зон енергетичних об'єктів»
• ЗУ «Про електроенергетику»
• ЗУ «Про альтернативні джерела енергії»
• ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну
безпеку»
• ЗУ «Про порядок прийняття рішень про розміщення,
проектування, будівництво ядерних установок і об'єктів,
призначених для поводження з радіоактивними
відходами, які мають загальнодержавне значення» та ін.
 До земель енергетики відносяться землі, надані в
установленому законом порядку у власність та користування
для розміщення, будівництва і експлуатації об'єктів з
виробництва і передачі електричної та теплової енергії,
об'єктів альтернативної енергетики, об'єктів технологічної
інфраструктури об'єктів енергетики, в тому числі
адміністративних та виробничих будівель підприємств, що
здійснюють таку діяльність.

Землі енергетики включають у себе:

•землі енергогенеруючих підприємств
•землі під виробничими об'єктами енергетики
•землі міждержавної та магістральної електричної мережі
•землі місцевої (локальної) електричної мережі
•землі під об'єктами магістральної теплової мережі  
Території з особливим режимом
використання
Для захисту особливо важливих об'єктів енергетики встановлюються
режимні зони:
заборонена зона ядерної установки і об'єкта, призначеного для
поводження з радіоактивними відходами;
захищена зона ядерної установки і об'єкта, призначеного для
поводження з радіоактивними відходами;
заборонена зона гідроелектротехнічних споруд;
контрольована зона гідроелектротехнічних споруд.

Для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих

об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також
безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища
встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики:
•санітарно-захисні зони атомних електростанцій;
•зони спостереження атомних електростанцій;
•охоронні зони об'єктів енергетики;
•санітарно-захисні зони об'єктів енергетики;
•охоронні зони магістральних теплових мереж.
 •Об'єкти передачі електричної енергії можуть
розміщуватися на земельних ділянках усіх категорій земель
без зміни їх цільового призначення
•Для будівництва, розміщення та експлуатації об'єктів
передачі електричної або теплової енергії земельні ділянки
всіх форм власності, за договором з власником чи
користувачем земельної ділянки, можуть використовуватися
також шляхом встановлення постійних або строкових
земельних сервітутів без зміни цільового призначення цих
земельних ділянок.
9. Правовий режим земель, наданих для
потреб оборони та іншого призначення
• Землями оборони визнаються землі, надані для
розміщення і постійної діяльності військових частин,
установ, військово-навчальних закладів, підприємств та
організацій Збройних Сил України, інших військових
формувань, утворених відповідно до законодавства
України.
• Землі оборони можуть перебувати лише в державній
власності.
• Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі
необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з
особливими умовами користування.
• Порядок використання земель оборони встановлюється
спеціальним Законом України «Про використання земель
оборони» від 27 листопада 2003 року.
Дякую за увагу!

к.ю.н., асистент
кафедри публічного права
Козмуляк Катерина Андріївна