Тема 6.

Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування

ПЛАН
1. Бюджетний дефіцит: суть, види та причини виникнення.
2. Джерела фінансування дефіциту бюджету в Україні.
3. Державні позики як основна форма державного кредиту.
C/О
Взаємозв’язок дефіциту бюджету і державного боргу.

Рекомендована література:
1. Бюджетний кодекс України.
2. Наказ Державного казначейства України 25.11.2008 N 495 Інструкція
щодо застосування класифікації кредитування бюджету
3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. - Київ: Атіка, 2002.
4. Василик О.Д. Державні фінанси України. - Київ: Вища школа, 2002.
5. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України. - К.: КНЕУ, 2004.
6. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б. Бюджетна
система. - К.: КНЕУ, 2002.
7. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. - Київ:
Знання Прес, 2002.

1. Бюджетний дефіцит: суть, види та причини виникнення

Центральне місце у фінансовій системі кожної країни посідає державний

бюджет – основний загальнодержавний фонд централізованих коштів, що його
використовує уряд для фінансування своєї діяльності. За допомогою бюджету
держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і
централізовано розподіляє її, що робить державний бюджет одним із
найважливіших і найдієвіших інструментів впровадження державної політики,
невід’ємною частиною ринкових відносин.
Державний бюджет як фінансовий план може характеризуватися трьома
станами:
- збалансований бюджет;
- дефіцитний бюджет;
- профіцитний бюджет.
При збалансованому бюджеті видатки бюджету дорівнюють доходам.
При дефіцитному бюджеті видатки перевищують постійні доходи
бюджету, тобто податки і податкові надходження.
При профіцитному бюджеті доходи перевищують нормативні видатки
бюджету. Профіцит бюджету може затверджуватися з метою:
 1)    Зменшення обсягу боргу – для загального та спеціального фондів
Державного (місцевого) бюджету.
2)    Обсяг оборотного залишку з попереднього бюджетного періоду
недостатній для формування оборотного залишку в поточному бюджетному
періоді на тому ж рівні щодо витрат бюджету у зв’язку зі збільшенням витрат у
поточному бюджетному періоді.
3) Якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за
попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття
бюджету поточного періоду, встановлено факт недотримання запланованого
рівня оборотного залишку, що враховувався при прийнятті бюджету на
поточний бюджетний період.
4)   Придбання цінних паперів та розміщення депозитів – для
спеціального фонду місцевого бюджету, а також для загального фонду
Державного бюджету.
5) Спрямування коштів до бюджету розвитку – для загального фонду
місцевого бюджету.
Оборотний залишок бюджетних коштів – частина залишку коштів
обсягом не більше 2% від планових видатків загального фонду відповідного
бюджету, яка формується для покриття тимчасових касових розривів і
затверджується законом про Державний бюджет України (рішенням про
місцевий бюджет). Законодавство надає визначення терміну «тимчасовий
касовий розрив» лише на рівні місцевих бюджетів. Відповідно до спільного
наказу №194 Державного казначейства України та Міністерства фінансів
України від 14 червня 2010 р., тимчасовий касовий розрив – це недостатня
платоспроможність місцевого бюджету на конкретну дату для погашення за
рахунок наявних та очікуваних грошових активів (у т. ч. залишків бюджетних
коштів) загального фонду місцевого бюджету, за винятком субвенцій з інших
бюджетів, додаткових дотацій і трансфертів іншим бюджетам (далі –
міжбюджетні трансферти цільового характеру) та коштів резервного фонду,
бюджетні фінансові зобов'язання за такими напрямами видатків:
– оплата праці працівників бюджетних установ;
– нарахування на заробітну плату;
– придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів;
– забезпечення продуктами харчування;
– оплата комунальних послуг та енергоносіїв;
– окремі заходи з реалізації державних (регіональних) програм, що не
належать до заходів розвитку (у частині видатків з оплати праці працівників
бюджетних установ і нарахувань на заробітну плату, стипендій, оплати
комунальних послуг та енергоносіїв, придбання продуктів харчування);
– виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями;
 – субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам,
організаціям) у частині видатків комунальних підприємств охорони здоров'я,
які є одержувачами бюджетних коштів з оплати праці працівників і нарахувань
на заробітну плату, придбання продуктів харчування та медикаментів, оплати
комунальних послуг та енергоносіїв;
– поточні трансферти органам державного управління інших рівнів у
частині видатків з оплати праці працівників бюджетних установ і нарахувань
на заробітну плату, придбання продуктів харчування та медикаментів, оплати
комунальних послуг та енергоносіїв;
– стипендії.
Варто зазначити, що поняття «тимчасовий касовий розрив» змінюється.
Починаючи з 2002 р., Державне казначейство та Міністерство фінансів
України щорічно затверджували порядок покриття Державним казначейством
тимчасових касових розривів місцевих бюджетів. При цьому склад видатків,
які враховуються при визначенні тимчасового касового розриву, постійно
розширювався.
На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів
має бути збережено у встановленому обсязі.
Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним
залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить
вільний залишок бюджетних коштів, який використовується для здійснення
витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або
змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет). Вільний
залишок, на відміну від оборотного залишку, використовується на
фінансування дефіциту бюджету наступних бюджетних періодів.
Дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами (з
урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням
кредитів до бюджету). Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі
наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету.
Фінансування бюджету - надходження та витрати бюджету,
пов’язані із змінами обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти
від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна
залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття
дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.
Затвердження дефіциту місцевих бюджетів дозволяється за наявності
визначених джерел фінансування. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу,
дефіцит загального фонду місцевого бюджету затверджується лише шляхом
внесення змін у відповідний бюджет, якщо за результатами річного звіту про
виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений
після прийняття бюджету поточного періоду, виявлено вільний залишок
бюджетних коштів. Дефіцит спеціального фонду дозволяється
затверджувати, якщо його фінансування буде здійснюватися за рахунок:
1) місцевих запозичень;
2) коштів загального фонду такого місцевого бюджету;
3) надходжень від продажу/пред’явлення цінних паперів;
4) використання залишків коштів спеціального фонду місцевого
бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ, якщо за результатами
річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був
оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, виявлено
залишок бюджетних коштів за спеціальним фондом.
Виключення з джерел фінансування дефіциту спеціального фонду
залишків коштів від власних надходжень бюджетних установ обумовлене тим,
що місцеві ради не можуть впливати на видатки бюджетних установ за
рахунок цих ресурсів. Тобто, дефіцит спеціального фонду місцевих бюджетів
може виникати і покриватися за рахунок залишків коштів від власних
надходжень бюджетних установ за попередній бюджетний період, однак його
затвердження в рішенні про місцевий бюджет не передбачається.
За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і
прихований.
Відкритий бюджетний дефіцит – це офіційно визнаний дефіцит у законі
про державний бюджет на відповідний рік.
Прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення
обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття
бюджетного дефіциту.
За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і
свідомим.
Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і
відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного
бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.
Циклічний дефіцит бюджету є результатом циклічного падіння
виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва)
внаслідок кон’юнктурних коливань, що призводять до дії автоматичні
фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через
зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та
збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня
населення).
Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної
фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних
витрат, податків і сальдо державного бюджету.
Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання
сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує
ставки оподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, в період
підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і
пасивний бюджетні дефіцити.
Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів
на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.
Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів
на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у
бюджетній сфері та інші).
За терміном дії розрізняють стійкий та тимчасовий бюджетний дефіцити.
Стійкий бюджетний дефіцит існує в довгостроковому періоді.
Тимчасовий бюджетний дефіцит викликаний касовим розривом у
виконанні бюджету. Ще його називають касовим дефіцитом, що
координується браком коштів бюджету в результаті розбіжності у термінах
надходження доходів і здійснення видатків.
За зв’язком із державним боргом розрізняють первинний та
операційний бюджетний дефіцити.
Первинний бюджетний дефіцит – це різниця між величиною дефіциту
бюджету і виплатою процентів за борг.
Операційний бюджетний дефіцит – це дефіцит державного бюджету з
вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування
державного боргу.
Сам собою дефіцит бюджету не може бути надзвичайно негативним для
розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Навіть економічно
розвинуті країни, як правило, мають дефіцитний бюджет. Усе залежить від
причин його виникнення і напрямів витрачання бюджетних коштів. Якщо
фінансові ресурси становлять перевищення витрат над доходами,
спрямовуються на розвиток економіки, використовуються для розвитку
пріоритетних галузей, то в майбутньому зростання виробництва і прибутку в
цих галузях відшкодують витрати. Якщо ж уряд не має чіткої програми
економічного розвитку, а перевищення витрат над доходами допускає з метою
латання “фінансових дір”, субсидування нерентабельного виробництва, то
бюджетний дефіцит неминуче призведе до зростання негативних моментів у
розвитку економіки.
Нині у світі немає держави, яка б не стикалася з бюджетним дефіцитом.
За умов ідеального становища в економіці дефіцит відсутній. Адже держава
може оптимально зіставляти обсяг своїх видатків відповідно до фінансових
можливостей без будь-якої шкоди для суспільства. Однак насправді це буває
рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці.
Причини виникнення бюджетного дефіциту обумовлюються:
 надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха тощо), що
потребує використання великих обсягів коштів, а звичайних резервів для цього
не вистачає;
 необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток
економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе
забезпечити приріст валового внутрішнього продукту і національного доходу,
зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і
культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в
економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки,
спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;
 кризовими явищами в економіці, її розвалом;
 неефективністю фінансово-кредитних зв’язків;
 нездатністю влади тримати під контролем фінансову ситуацію у
державі;
 недосконалістю фінансового законодавства.
Звісно, що за умов, коли економіка країни розвивається динамічно і
стабільно, бюджетний дефіцит у кількісно допустимих межах не є
загрозливим. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну
якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна
перекладатись на економіку держави, на платників податків,
супроводжуватись скороченням соціальних програм.
В Україні у 80-90 роках спостерігалось різке збільшення бюджетного
дефіциту, що було зумовлено, зокрема:
- надмірним розміром державного сектора;
- неефективною структурою народного господарства;
- непослідовністю реформ фінансової системи;
- падінням доходів в умовах кризового стану економіки;
- зменшенням приросту національного доходу;
- надмірним збільшенням видаткової частини бюджету за рахунок
дотацій, які надає держава певним галузям (енергетична, вугільна
промисловість та інші);
- непослідовністю фінансової політики;
- інфляцією;
- зростанням внутрішнього і зовнішнього боргу.
Ці та інші причини сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів
бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу
призвело до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари та
послуги, зниження матеріального добробуту населення.
Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту потребують
здійснення системи заходів для його подолання, провадження активної
фінансової політики, загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом.
Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і видатків завдяки збалансованості
державного бюджету є на сьогодні одним із головних завдань.
Проблема дефіциту бюджету є актуальною не тільки в нашій країні.
Навіть бюджети країн із розвинутою ринковою економікою є дефіцитними.
Сьогодні в більшості країн світу дефіцит бюджету складає від 2 до 15%
валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5%.
Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в
середньосвітовому вимірі в розмірі 3-5%. Слід зауважити, що розмір
бюджетного дефіциту, який перевищує 3% валового національного продукту,
призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.

2. Джерела фінансування дефіциту бюджету в Україні

Як свідчить світовий досвід, бюджетно-податкова політика більшості
розвинутих країн та країн із перехідною економікою недостатньо орієнтована
на перспективу. Практика прийняття завищеного для умов, що склалися,
дефіциту бюджету згодом призводить до того, що державний борг та витрати
на його обслуговування стають надто високими. Отже, виникає необхідність
суттєво змінити параметри бюджетно-податкової політики.
Існує тісний зв’язок між бюджетно-податковою політикою і політикою
економічного зростання, який часто не враховують при визначенні розмірів
поточного бюджетного дефіциту та способів його фінансування. Проведення
стабілізаційної політики потребує адекватного регулювання бюджету і,
відповідно, визначення розмірів та способів покриття бюджетного дефіциту й
погашення державного боргу. Хронічний бюджетний дефіцит неухильно веде
до зростання розміру державного боргу, обмежуючи можливості уряду щодо
проведення стабілізаційної політики. Обсяг виплат відсотків за державним
боргом може становити значну частку загального дефіциту.
Повного розв’язання проблеми дефіциту бюджету швидше усього не
існує взагалі. Можна лише розглядати основні напрями проведення заходів,
направлених на скорочення величини бюджетного дефіциту в Україні.
Держава потребує прийняття і проведення в життя пакету законів,
направлених на стабілізацію економіки, фінансів і вихід з кризи. Раціональне
планування, вдосконалення бюджетного процесу і ретельна розробка
структури статей доходів і витрат повинні стати першочерговим завданням
держави на сучасному етапі розвитку суспільства.
Актуальним є питання вибору способів і стратегій фінансування дефіциту
державного бюджету та скорочення державного боргу.
Аналіз особливостей бюджетної політики в Україні дає можливість
звернути увагу на важливу особливість останніх років: скорочення обсягів
бюджету, здійснюваного двома шляхами – скороченням дохідної частини
бюджету у відсотковому відношенні до ВВП і скороченням дефіциту бюджету.
 Теоретично можна виділити чотири основні напрямки подолання
дефіциту бюджету:
- збільшення дохідної частини бюджету;
- скорочення видаткової частини бюджету;
- здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;
- проведення грошової і кредитної емісії.
Перший напрямок – збільшення дохідної частини бюджету – може бути
пов’язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б
стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів.
Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного
джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення
реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що
прямо пов’язано із зацікавленістю виробників у збільшенні випуску продукції,
а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок,
зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних
відрахувань.
Другий напрямок – скорочення витрат державного бюджету. Сюди
варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство,
зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком
повинні стати лише окремі об’єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у
структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища,
включаючи витрати, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської
катастрофи.
Витрати ж, пов’язані з проведенням інноваційної політики та подальшим
розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі
підприємства, які для цього можуть використовувати частину амортизаційних
відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від
операцій з цінними паперами, банківські кредити.
На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової
частини бюджету може бути пов’язане зі скороченням військових витрат на
оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності
військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим
скороченням витрат на соціально-культурні заходи і, що особливо важливо, зі
скороченням витрат на управління.
Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок
зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде про скорочення
насамперед дотацій підприємствам-виробникам і передачу дотацій
споживачам.
Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є
однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її
обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких
функціонує нормально і за п’яти, і за десяти відсоткових рівнів бюджетного
дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід мати на увазі,
які джерела фінансування дефіциту бюджету існують у цих країнах, оскільки
саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам
собою має принципове значення для функціонування економіки.
Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок внутрішніх і
зовнішніх позик (беземісійний метод) та грошово-кредитної емісії
(емісійний метод). Найефективніший беземісійний метод, за допомогою якого
можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.
Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету полягає у залученні до цього
процесу зовнішніх та внутрішніх джерел.
У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і
випуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному
господарстві залишається незмінною; наслідки такої заборгованості залежать
від економічної кон’юнктури, а також стану ринку праці і ринку капіталу. За
наявності у населення вільних коштів і низького попиту на капітал з боку
приватного сектора та високого рівня прихованого безробіття збільшення
державних витрат, яке фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником,
що сприяє економічному розвитку країни. Якщо ж уряд України має
можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в
розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що
збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого
споживання населення. Такий перерозподіл напрямків використання валового
продукту є кращим і не становить небезпеки для економіки країни.
Проте результати досліджень учених свідчать, що в Україні триває
низька еластичність заощаджень за відсотковими ставками, а отже, існує
низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення за
бюджетного дефіциту.
Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових
об’єднань та іноземних держав, а також безоплатна та безповоротна фінансова
допомога для здійснення цільових програм міжнародного значення.
Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає
виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без
обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності
приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть
здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в
подальшому відповідного збільшення імпортних товарів і послуг. Важливо при
цьому мати на увазі, що за кредитного фінансування державних витрат
відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частину з яких доведеться
відшкодовувати наступним поколінням.
Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює
виникнення внутрішнього і зовнішнього боргу держави.
Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту полягає у використанні
грошово-кредитної емісії. Такий метод є недоцільним, оскільки він негативно
позначається на економічному та соціальному становищі країни.
Структура місцевих джерел фінансування дефіциту бюджету:
- випуск та розміщення муніципальних облігацій;
- місцеві позики;
- доходи від приватизації.
Крім того, слід враховувати, що згідно зі світовим досвідом для
зменшення бюджетного дефіциту в країну залучається іноземний капітал.
За його допомогою вирішується одразу кілька завдань, причому не лише
фіскальних, а й економічних.
Розробка та послідовне втілення цих заходів спрямовані на збільшення
доходів бюджету і зменшення його видатків, регулювання бюджетного
дефіциту, цілеспрямоване управління його обсягом. Це, в сукупності з
економічними антикризовими заходами, сприяє стабілізації фінансового
становища в країні.
Джерелами фінансування бюджету згідно БКУ є:
1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх
запозичень;
Планування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень здійснюється
так, щоб на кінець бюджетного періоду обсяг державного боргу перебував у
межах граничного обсягу державного боргу, визначеного в Законі про
Державний бюджет України, відповідно до ч. 1 ст. 18 Кодексу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України про випуск внутрішніх
(зовнішніх) запозичень, Міністерству фінансів України в особі його керівника
надається право на здійснення цих запозичень. У зазначеній постанові Кабінет
Міністрів України також визначає умови здійснення державних запозичень,
зокрема: 1) вид запозичень; 2) обсяг запозичень; 3) валюту запозичень; 4)
строк запозичень; 5) відсоткову ставку; 6) інші умови.
Кодекс надає Кабінету Міністрів України право заміщати внутрішні
запозичення, обсяг яких заплановано в додатку 3 Закону про Державний
бюджет України, зовнішніми запозиченнями, і навпаки. У результаті цих
операцій обсяг державного боргу на кінець бюджетного періоду не має
перевищувати межі граничного обсягу державного боргу. Таке право дає
змогу безперешкодно та на прийнятних умовах фінансувати запланований
дефіцит бюджету в разі погіршення кон’юнктури на внутрішньому
(зовнішньому) фінансовому ринку.
У разі підвищенням курсу національної валюти чи дії інших факторів, у
результаті яких зменшився обсяг платежів із погашення суми державного
боргу, Кабінету Міністрів України надається право зменшувати обсяг
державних запозичень, встановлений у Законі про Державний бюджет
України, на суму зменшення обсягів погашення таких платежів.
Аналогічно Кабінету Міністрів України надається право збільшувати
обсяг державних запозичень, встановлений у Законі про Державний бюджет
України, на обсяг збільшення платежів із погашення суми державного боргу у
зв’язку зі зниженням курсу національної валюти чи дією інших факторів.
Тобто Кабінету Міністрів України дозволяється перевищити межу граничного
обсягу державного боргу та обсяг запозичень, встановлений у Законі про
Державний бюджет України.
Відповідно до підпункту 6 ч. 1 ст. 38 Кодексу, при поданні проекту
Закону про Державний бюджет України до нього додається план державних
запозичень на наступний бюджетний період. Цей план містить перелік
кредитів (позик) із зазначенням кредиторів, видів кредитів, мети, назви
валюти, строку та відсоткової ставки державних запозичень, а також стану
укладання кредитних договорів.
2) кошти від приватизації державного майна (включаючи інші
надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) - щодо
державного бюджету;
Кошти від приватизації державного майна – кошти від відчуження
майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній
Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути
покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного
майна» вiд 4 березня 1992 р. №2163-XII, з метою підвищення соціально-
економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну
перебудову економіки України. До надходжень, безпосередньо пов'язаних із
процесом приватизації, належать надходження від покупців за подання заяви
на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні,
конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані
об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди
приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо.
3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок
продажу/пред'явлення цінних паперів;
З метою ефективного використання бюджетних коштів Міністру фінансів
України за погодженням із Національним банком України (керівнику
місцевого фінансового органу за рішенням Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, відповідної місцевої ради) надається право розміщувати
тимчасово вільні кошти єдиного казначейського рахунку та кошти в іноземній
валюті (тимчасово вільні кошти місцевих бюджетів) на депозитах або
проводити з ними операції зворотного РЕПО.
4) вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов,
визначених цим Кодексом. Залишок бюджетних коштів загального фонду
використовується для фінансування дефіциту бюджету якщо його обсяг на
кінець попереднього бюджетного періоду перевищив обсяг оборотного
залишку коштів відповідного бюджету.
Порядок розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на
вкладних (депозитних) рахунках у банках щорічно затверджується постановою
Кабінету Міністрів України. Відповідно до Порядку на 2010 рік, тимчасово
вільні кошти місцевого бюджету – це обсяг коштів місцевого бюджету, які
обліковуються на рахунках загального та/або спеціального фондів на дату їх
розміщення на вкладних (депозитних) рахунках і відволікання яких не
призведе до втрати платоспроможності місцевого бюджету та виникнення
заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету впродовж періоду,
на який передбачається здійснити розміщення таких коштів на вкладних
(депозитних) рахунках у банках.
Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти
Національного банку України.
Емісійні кошти Національного банку України забороняється прямо чи
опосередковано залучати до фінансування дефіциту бюджету. Відповідно до
ст. 54 Закону України «Про Національний банк України» від 20 квітня 1999 р.
№679-XIV, Національний банк не має права надавати кредити на фінансування
витрат Державного бюджету України в національній та іноземній валюті як
прямо, так і опосередковано через державну установу чи іншу юридичну
особу, майно якої перебуває в державній власності. Також Національний банк
не має права купувати на первинному ринку цінні папери, емітовані Кабінетом
Міністрів України, державною установою, іншою юридичною особою, майно
якої перебуває в державній власності.
Емісійні кошти – це платіжні засоби, випущені в обіг Національним
банком України, за вирахуванням платіжних засобів, повернених з обігу.
Емісійні кошти не слід ототожнювати з коштами, що надходять від
Національного банку до державного бюджету в результаті розподілу
прибутку після підтвердження зовнішнім аудитом і затвердження Радою
Національного банку річного фінансового звіту.
Класифікація фінансування бюджету за типом кредитора

Код  Найменування 

200000  Внутрішнє фінансування 

201000  Фінансування за рахунок коштів державних фондів 

201100  Позики, одержані з державних фондів 

201110  Одержано позик 

201120  Погашено позик 

202000  Фінансування за рахунок позик банківських установ 

202100  Фінансування за рахунок позик Національного банку України 

202110  Одержано позик 

202120  Погашено позик 

202200  Фінансування за рахунок інших банків 

202210  Одержано позик 

202220  Погашено позик 

203000  Інше внутрішнє фінансування 

203100  Позики інших фінансових установ 

203110  Одержано позик 

203120  Погашено позик 

203130  Зміна обсягів вимог до інших фінансових установ, що використовуються для управління ліквідністю 

203200  Позики нефінансових державних підприємств 

203210  Одержано позик 

203220  Погашено позик 

203230  Зміна обсягів цінних паперів нефінансових державних підприємств, що використовуються для управління
ліквідністю 

203300  Позики нефінансового приватного сектора 

203310  Одержано позик 

203320  Погашено позик 

203400  Фінансування за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку 

203410  Одержано 
203420  Повернено 

203500  Інше внутрішнє фінансування 

203510  Одержано позик 

203520  Погашено позик 

204000  Надходження від приватизації державного майна 

205000  Фінансування за рахунок залишків коштів на рахунках бюджетних установ 

205100  На початок періоду 

205200  На кінець періоду 

205300  Інші розрахунки 

205310  Курсова різниця 

205320  Передача коштів із спеціального до загального фонду бюджету 

205330  Передача коштів із загального до спеціального фонду бюджету 

205340  Інші розрахунки 

206000  Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю 

206100  Повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів

206110 Повернення бюджетних коштів з депозитів

206120 Надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів

206200  Розміщення бюджетних коштів на депозитах або придбання цінних паперів

206210 Розміщення бюджетних коштів на депозитах

206220 Придбання цінних паперів

207000  Коригування 

207100  Різниця між вартісною оцінкою вищезазначених статей і ціною нового випуску зобов'язань 

207200  Різниця між вартісною оцінкою вищезазначених статей і ціною при погашенні зобов'язань 
207300  Переоцінка вартості в національній валюті 

208000  Фінансування за рахунок зміни залишків коштів бюджетів 

208100  На початок періоду 

208200  На кінець періоду 

208300  Інші розрахунки 

208310  Курсова різниця 

208320  Передача коштів із спеціального до загального фонду бюджету 

208330  Передача коштів із загального до спеціального фонду бюджету 

208340  Інші розрахунки 

208400  Кошти, що передаються із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду) 

209000  Зміни обсягів товарно-матеріальних цінностей 

209100  На початок періоду 

209200  На кінець періоду 

300000  Зовнішнє фінансування 

301000  Позики, надані міжнародними фінансовими організаціями

301100  Одержано позик 

301200  Погашено позик 

302000  Позики, надані органами управління іноземних держав 

302100  Одержано позик 

302200  Погашено позик 

303000  Позики, надані іноземними комерційними банками 

303100  Одержано позик 

303200  Погашено позик 

 304000  Позики, надані постачальниками 

304100  Одержано позик 

304200  Погашено позик 

305000  Позики, не віднесені до інших категорій 

305100  Одержано позик 

305200  Погашено позик 

306000  Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю 

306100  Повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів

306200  Розміщення бюджетних коштів на депозитах або придбання цінних паперів

307000  Коригування 

307100  Різниця між вартісною оцінкою вищезазначених статей і ціною нового випуску зобов'язань 

307200  Різниця між вартісною оцінкою вищезазначених статей і ціною при погашенні зобов'язань 

 
 Класифікація фінансування бюджету за типом боргового зобов'язання

Код  Найменування 

   Загальне фінансування 

400000  Фінансування за борговими операціями 

401000  Запозичення 

401100  Внутрішні запозичення 

401101  Довгострокові зобов'язання 

401102  Середньострокові зобов'язання 

401103  Короткострокові зобов'язання та векселі 

401104  Інші зобов'язання 

401200  Зовнішні запозичення 

401201  Довгострокові зобов'язання 

401202  Середньострокові зобов'язання 

401203  Короткострокові зобов'язання та векселі 

401204  Інші зобов'язання 

402000  Погашення 

402100  Внутрішні зобов'язання 

402101  Довгострокові зобов'язання 

402102  Середньострокові зобов'язання 

402103  Короткострокові зобов'язання та векселі 

402104  Інші зобов'язання 

402200  Зовнішні зобов'язання 

402201  Довгострокові зобов'язання 

402202  Середньострокові зобов'язання 

402203  Короткострокові зобов'язання та векселі 

402204  Інші зобов'язання 

500000  Надходження від приватизації державного майна 

501000  Надходження від приватизації державного майна (крім об'єктів, для яких передбачено окремий розподіл
коштів відповідно до Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки) та інших надходжень,
безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації та кредитування підприємств

502000  Надходження від приватизації об'єктів незавершеного будівництва, що споруджувались відповідно до

Чорнобильської будівельної програми 

504000  Надходження від приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони
України 

505000  Понадпланові надходження від приватизації державного майна з урахуванням можливого заміщення інших
джерел фінансування державного бюджету 

600000  Фінансування за активними операціями 

601000  Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю 

601100  Повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів

601110 Повернення бюджетних коштів з депозитів

601120 Надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів

601200  Розміщення бюджетних коштів на депозитах або придбання цінних паперів

601210 Розміщення бюджетних коштів на депозитах

601220 Придбання цінних паперів

602000  Зміни обсягів бюджетних коштів

602100  На початок періоду 

602200  На кінець періоду 

602300  Інші розрахунки 

602301  Курсова різниця 

602302  Передача коштів із спеціального до загального фонду бюджету 

602303  Передача коштів із загального до спеціального фонду бюджету 

 602304  Інші розрахунки 

602400  Кошти, що передаються із загального фонду бюджету до бюджету розвитку (спеціального фонду) 

603000  Фінансування за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку 

604000  Зміни обсягів товарно-матеріальних цінностей 

604100  На початок періоду 

604200  На кінець періоду 

3. Державні позики як основна форма державного кредиту.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах
граничного обсягу державного боргу.
Таблиця 1. Ознаки класифікації та види державних позик
Ознака класифікації Вид позики
За правовим На підставі угод (безоблігаційні); забезпечені
оформленням випуском цінних паперів
За місцем розміщення Внутрішні; зовнішні
Залежно від статусу
Державні; місцеві
позичальника (емітента)
Короткострокові (поточні, як правило, до 1
Залежно від термінів
року); середиьострокові (від 1 до 5 років);
погашення
довгострокові позики (понад 5 років)
Відсоткові позики; безвідсоткові (дисконтні)
За видами дохідності
позики; виграшні позики
За характером обігу
Ринкові; неринкові
цінних паперів
За формою випуску Готівкові; безготівкові
Ординарні; серійні;
За способом погашення
з достроковим погашенням
За видами забезпеченості Заставні; беззаставні
Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято
класифікувати за певними ознаками. За правовим оформленням розрізняють:
— державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як
правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові
позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій
(зовнішні позики на багатосторонній основі);
 — державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою
яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
За місцем розміщення позики поділяються на:
— внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в
певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній
валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати
активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку
державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;
— зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на
міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи
безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від
урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.
Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються
на:
— державні, що випускаються центральними органами управління (в
Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України).
Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;
- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від
них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок
муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом
елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою
складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу
мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних
регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають
дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників:
емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у
результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для
фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо
стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але
стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у
сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення
податкового тягаря.
В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі
можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.
Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань
розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року),
середньострокові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад
п'ять років).
За видами дохідності державні позики поділяються на:
— відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється
у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів
можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так
і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до
певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за
єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які
розраховуються на базі облікової ставки - LIBOR (London Inter Bank Official
Rate, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами),
SIBOR (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами),
"праймрейт" - американська. До цих ставок додається спред, що залежить від
кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50-2,60%;
— безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні
папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю.
Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора
виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;
— виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а
виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів.
Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у
виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори,
чиї облігації виграли.
За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:
— ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;
— неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не
допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх
перепродати.
За формою випуску державних позик розрізняють готівкові
(супроводжуються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики
(шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).
За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення
може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення
здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим
погашенням (до дострокового погашення державних позик держава може
вдатися лише за наявності коштів).
Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні
(забезпечуються державним майном чи конкретними доходами) і беззаставні
(не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність
визначається авторитетом держави).
Державні облігації України можуть бути:
довгострокові - понад п'ять років;
середньострокові - від одного до п'яти років;
короткострокові - до одного року.
Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх
державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та
цільові облігації внутрішніх державних позик
України.
Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні
папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і
підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих
облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов
розміщення облігацій.
Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації
внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування
дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом
про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного
розміру державного боргу.
Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик
України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет
України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення
таких облігацій коштів.
Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення
цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються
виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів
на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про
Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється
відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі
Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних
договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх
державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування
та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та
погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.
Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові
цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і
підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій
їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску
облігацій.
Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не
підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку.
Емісія державних облігацій України регулюється законом України про
Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються
граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.
Національний банк України виконує операції з обслуговування
державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних
позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх
погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну
діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій,
пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним
банком України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями
України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку разом з Національним банком України.
Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх
державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може
залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між
Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються
відповідними договорами.
Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника.
Державні облігації України розміщуються у документарній або
бездокументарній формі.
Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній
валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України -у валюті запозичення.
Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються
грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Казначейське зобов'язання України - державний цінний папір, що

розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб,
посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником
казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання
грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення
казначейських зобов'язань України.
Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією
державних облігацій внутрішніх державних позик України не може
перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу
пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом
про Державний бюджет України на відповідний рік.
Емісія казначейських зобов'язань України є частиною бюджетного
процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку.
Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України
гарантується доходами Державного бюджету України.
Казначейські зобов'язання України можуть бути:
довгострокові - понад п'ять років;
середньострокові - від одного до п'яти років;
короткострокові - до одного року.
 Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в
особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів
України.
Казначейські зобов'язання України можуть бути іменними або на
пред'явника.
Казначейські зобов'язання України розміщуються у документарній або
бездокументарній формі.
Умови розміщення казначейських зобов'язань України можуть передбачати
їх погашення шляхом зменшення зобов'язань перед Державним бюджетом
України власника казначейського зобов'язання України на вартість цього
зобов'язання.