Становлення та розвиток фашизму

в Італії.
 Вступ
Саме слово "фашизм" традиційно асоціюється з Німеччиною 1933 – 1945
років. Це пов'язано з типово радянської точкою зору, що бачить у
режимах Гітлера і Муссоліні єдину силу, яка є реакцією великої буржуазії
на переможний хід комуністичної ідеології. У режимах Гітлера і
Муссоліні справді є багато спільного. Втім, в 1935 році, коли  VII конгрес
Комінтерну сформулював цю тезу, між цими режимами було менше
спільного, ніж між радянським і німецьким режимами, що, до речі,
визнавав і Гітлер. З іншого боку, італійський фашизм став першим
досвідом влади "партії нового типу" не комуністичної спрямованості, і в
цьому сенсі дійсно являвся попередником нацизму. Тому фашизм в
строгому сенсі слова є насамперед явищем італійським.
Передумови виникнення фашизму в
Італії
Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у першій світовій
війні коштувала їй дуже дорого:
700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених;
країна втратила третину національного багатства.
У країні нараховувалося понад 2 млн безробітних. За роки війни
зовнішній борг країни зріс у 4,5 рази, який не було чим віддавати.
Італія стала "переможеною серед переможців". (таємна угода про
передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду
територій‚ даного напередодні вступу Італії у війну), вона отримала лише
Південний Тіроль і Трієст.
Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили
соціальні проблеми і привели до розгортання у 1920-1921 рр. масового
робітничого руху, в якому домінували радикальні течії.  Такий рух охопив
переважно північні промислово розвинуті райони країни і увійшов в історію
під назвою „червоне дворіччя”.
Робітники на захопленому заводі ФІАТ
Робітнича дружина
 Виникнення і розвиток « Fascio di
combattimento »

Зневіра як в монархії, так і в демократії спричинила те, що

тисячі знедолених і невдоволених результатами війни
італійців звернули свої погляди до новонародженої
політичної сили – фашизму.

Беззаперечним лідером фашистів був Беніто Муссоліні.

Але спочатку фашисти, були малочисельними й
малопомітними в політичному житті.
Слово фашизм походить від італійського fascio (фашио) -
«союз» (назва політичної радикальної організації Б.
Муссоліні - Fascio di combattimento - «Союз боротьби»).
Це слово, в свою чергу, походить від латинського fascis -
«зв'язка, пучок», яким, зокрема позначалися символи
магістратської влади - фасції, зв'язки різок з увіткненим
сокирою.
У 1919 році з'явилася нова політична сила, яка не визнавала правил
парламентської гри, яка спиралася на зброю, військову дисципліну
і нестримну демагогію. Це були знамениті Фашіо ді комбаттіменто
- бойові групи. 
 Група «Фашіо ді комбаттіменто» була створена одним із
соціалістичних лідерів і видавцем партійної газети «Аванті» Беніто
Муссоліні. Більшість членів групи «Фашіо дікомбаттіменто »складалося з
колишніх учасників війни (з армії було демобілізований 100 тис. офіцерів),
які не змогли пристосуватися до умов цивільного життя. 
 Зростанню їхнього впливу сприяли реваншистські настрої, що
охопили всі прошарки італійського суспільства.На цій хвилі
фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті території, що їх
обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919 р. загін фашистів на
чолі з поетом Габріеле Д’Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло
виникненню навколо фашистів ореола патріотів.

Габріеле
д`Анунціо
вїжджає у Фіуме
(1919 р.)
Ідеолог італійського фашизму Габріеле д`Анунціо
веде розмову з Б.Муссоліні
 Весною 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження
"великої нації" почали погроми робітничих організацій. У відповідь робітники
організували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з
чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства, а уряд не зміг
вивести країну з цього стану і відновити законність. Чорносорочечники стикалися
з комуністами ,соціалістамиі анархістами на парадах і демонстраціях; всі ці
фракції також мали зіткнення між собою.
 У листопаді 1921 р. фашисти
об’єднались і утворили
Національну фашистську партію,
на чолі якої став Б.Муссоліні
(дуче — вождь). На виборах вона
здобула 35 депутатських місць.
Наступ фашистів спричинив опір з
боку робітників. У 1922 р. був
організований антифашистський
страйк. Та його слабка організація
призвела до поразки.
«Похід на Рим»
 17 жовтня 1922 начальник служби армійської
безпеки писав: 

"Муссоліні настільки впевнений у перемозі

і в тому, що він є господарем становища,
що передбачає навіть перші кроки свого
уряду. Здається, він має намір зробити
переворот від 4 до 11 листопада "
 Офіцер помилився, переворот
стався 28 жовтня.
Кілька тисяч чорносорочечників
рушили до столиці з Північної та
Центральної 
Італії. Після деякого коливання
прем'єр-міністр Луїджі Факту
звернувся до короля з проханням
про введення в країні воєнного
стану. Про те король, побоюючись
громадянської війни, відкинув цю
пропозицію. Факту пішов у
відставку. 
Король Віктор Еммануїл III
призначив прем'єр-міністром
Муссоліні.
Із заяви Муссоліні після призначення його головою
уряду Італії

"Те,  чого до цього часу не було,  є — уряд. Це я. І

всі,  слухай­те мене добре, всі італійці повинні і
будуть коритися. Італійці до цього часу нікому не
корилися. Жоден уряд не мав в Італії реальної влади.
Італійці повинні бути керовані… завжди, в усіх
сферах життя".
Фашистський
режим
Провідні ідеї італійського фашизму
• спочатку влада Муссоліні була обмеженою. Уряду, який він
очолив, що складався з представників старих правих партій,
було надано надзвичайні повноваження на один рік для
впорядкування фінансів і наведення порядку. Уряд Муссоліні
передав у приватне володіння нерентабельні державні
підприємства, зменшив дефіцит бюджету. Придушив
страйковий рух.
• при голові уряду було створена Велика фашистська рада, поряд
з поліцією (карабінерами) створювалась Добровільна міліція
національної безпеки, що формувалася з чорносорочечників.
• прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного
піднесення. Обсяг промислового виробництва виріс з 1920 р. до
1928 р. на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну
країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним,
перевагу мала військова промисловість. До того ж південні
райони країни залишалися відсталими.
Був прийнятий новий виборчий закон, за
яким партія, що набирає 50% +1 голосів
отримує 2/3 місць у парламенті. Та успіх
фашистів на виборах 1924 р. було
поставлено під сумнів опозиційними
партіями (комуністична, соціалістична,
частина лібералів), які утворили
“Авентинський блок”. 
Один з лідерів опозиції Джакомо Маттеоті
1 червня 1924 р. виступив у парламенті з
промовою, в якій звинуватив фашистів у
фальсифікації виборів і зажадав
анулювання мандатів депутатів-фашистів.
Через 10 днів його було викрадено і
вбито. Але король не усунув Муссоліні від
влади‚ як того вимагала більшість
населення.
• Муссоліні оголосив, що піднімається друга хвиля «фашизму» і
висунув гасло: "Вся влада фашистам!". По країні почались погроми
опозиції. За відсутності опозиції Муссоліні провів через парламент
низку законів, які обмежували демократичні права.
• Дуче був звільнений від відповідальності перед парламентом і отримав
право одноосібно видавати декрети. Місцеві органи замінялися
префектами, яких призначав дуче. Заборонялися всі профспілки і
партії, крім фашистських. Створювалися трибунал і таємна поліція.
Вводилася смертна кара. Почалися масові арешти (за один день було
заарештовано 12 тис. комуністів). У 1926 р. в країні була встановлена
однопартійна система. 
• Для управління економікою у 1927 р. створювалася корпоративна
система (у 1934 р. існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства).
• У 1929 р. Муссоліні уклав договір із папою римським (конкордат),
згідно з яким утворювалася держава Ватикан; католицька церква
отримала ряд привілеїв.
 Висновки
• Встановлення фашистської диктатури призвело до суттєвих змін в
державному устрою, знищення демократичних принципів організації
та діяльності державного механізму. Це виявилося в зосередження всієї
повноти державної влади в руках фашистської верхівки на основі
принципу вождизму з концентрацією владних повноважень в руках
вождя партії і фактичного глави держави, в централізації державного
управління та позбавлення представницьких органів їх реальних
повноважень (а потім і в заміні їх корпоративною системою), у
встановленні терористичного режиму.
• Формально італійська Конституція не була скасована, але фактично
вона не діяла.
• Оскільки король до цього часу перетворився на маріонетку
фашистських ватажків, Муссоліні став фактично необмеженим главою
виконавчої влади.
 Список використаної літератури:
1. http://lib.rus.ec/b/153758/read
2. http://historic.ru/books
3. http://www.renascentia.ru/benito.htm
4. http://znaimo.com.ua