МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Формування лексичної компетенції учнів середніх класів за
допомогою комунікативних та некомунікативних вправ
на уроках німецької мови»

Підготувала
студентка ІV курсу групи НАФ-18
факультету іноземних мов
Зарубіна Валерія Сергіївна
Керівник: Коваленко Оксана Олександрівна
Кривий Ріг – 2022
 Головною метою навчання німецької мови у середній загальноосвітній школі є розвиток
комунікативної компетенції учнів у різних видах мовленнєвої діяльності, якість якої визначається
рівнем сформованості лексичних навичок та вмінь, оскільки лексика приймає основне комунікативне
навантаження під час формулювання висловлювань і сприйняття їх смислу. Лексична компетенція
характеризується глибиною лексичних знань, об’ємом лексикону та знанням смислових зв’язків з
іншими словами, а також здатністю використовувати ці знання у різних видах мовленнєвої діяльності.
Аналіз наукової літератури з цієї проблеми показує, що питання навчання лексики розглядалося у
працях Л.B. Банкевич, М.О. Бурлакова, В.А. Бухбіндера, Н.І. Гез, С В. Калініної, Л.О. Мілованової,
Н.Ф.Бориско.
Актуальність курсової роботи зумовлена необхідністю формування в учнів середніх
класів лексичної компетенції, здатності успішно вирішувати завдання взаєморозуміння і
взаємодії з носіями мови, яка вивчається, відповідно до норм і культурних традицій в
умовах прямого і опосередкованого контактів, знаходження підходів у навчанні, щоб
допомогти учням засвоїти необхідні навички.

Метою цієї роботи - вивчити можливості комунікативних та некомунікативних вправ у

формуванні лексичної компетенції учнів середніх класів на уроках німецької мови.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

1. Опрацювати наукову літературу з теми дослідження.
2. Визначити сутність лексичної компетенції.
3. Охарактеризувати види комунікативних та некомунікативних вправ на уроках
німецької мови в середніх класах.
4. За результатами дослідження розробити плани-конспекти уроків з використанням
комунікативних та некомунікативних вправ.
Об'єктом курсової роботи є формування лексичної компетенції учнів середніх класів
на уроках німецької мови.
Предметом курсовоої роботи є види комунікативних та некомунікативних вправ та їх
можливості у формування лексичної компетенції учнів на уроках німецької мови.
У роботі були використані такі методи:
Теоретичний аналіз – вивчення, аналіз, конкретизація та порівняння основних
теоретичних засад;
Описовий метод –спостереження,співставлення,інтерпретація, та узагальнення.

Предметом курсовоої роботи є види комунікативних та некомунікативних вправ

та їх можливості у формування лексичної компетенції учнів на уроках німецької мови.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до

них, загального висновку, списку використаних джерел, який налічує 22
найменування, та додатків.
 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
УЧНІВ ЗА ДОПОМОГОЮ КОМУНІКАТИВНИХ ТА НЕКОМУНІКАТИВНИХ ВПРАВ
  1.1 Сутність лексичної компетенції

Для кожної сучасної людини мова є засобом спілкування, висловлення думок і сподівань. Вільне та
впевнене володіння мовою потребує філігранного застосування мистецтва володіння словом, що, у свою
чергу, мотивує важливість посиленої уваги до формування лексичної компетентності школярів.

Лексична компетенція – це здатність розпізнавати і використовувати слова мови так, як це роблять носії мови.
Лексична компетенція включає розуміння різних відносин серед груп слів і розуміння звичних (традиційних)
значень слів .

Сутність лексичної компетенції полягає в здатності миттєво викликати з довгострокової пам'яті еталон
слова залежно від конкретного мовленнєвого завдання; та включати це слово у мовленнєвий ланцюг.

Основний акцент у формуванні лексичної компетентності –

наповнення активного словника, використання засвоєної
лексики під час комунікації.
 1.2. Використання комунікативних вправ як засіб тренування автоматизації лексичних
одиниць

Практичний курс іноземної мови у середній школі викладається з метою формування в учнів іншомовно-
мовленнєвої комунікативної компетентності, тобто здатності спілкуватися вивчаємою мовою в різних
видах мовленнєвої діяльності (говорінні, читанні, аудіюванні та письмі).

Комунікативні вправи повинні мати такі характеристики:

1. Повторюваність у репліках учнів тієї самої граматичної структури, чого не буває в реальному спілкуванні, але є
необхідним для такої вправи, оскільки тільки багаторазове повторення може сприяти виникненню мовленнєвого автоматизму;
2. Строга фіксація ролей співбесідників: один весь час ставить запитання, другий весь час на них відповідає, що, за
деякими виключеннями (наприклад, допит), не характерно для природної комунікації, але потрібно у вправі, яка
розглядається, бо в ній відпрацьовується автоматизм задавання у спілкуванні запитань конкретного виду;
3. Супроводження виконання вправи підказками, які повністю визначають висловлювання учнів за формою та змістом,
чого не буває в реальній комунікації, але необхідно у тренувальній вправі, щоб забезпечити продукування тими, хто
навчаються, саме тих висловлювань, форма і зміст яких тренуються з використанням тієї самої мовної структури;
4. Наявність аудіопристрою або комп’ютера в якості співбесідника учня, що неможливо в автентичній мовленнєвій
комунікації.
 1.3. Використання некомунікативних вправ як засіб відпрацювання мовного словника

Некомунікативні вправи відпрацьовують тільки явища мови як системи (тобто граматичні,

лексичні або фонетичні форми у чистому вигляді) без прив’язки до реальної мовленнєвої комунікації.

Наприклад, це можуть бути завдання усно або на письмі перебудувати надані

речення, змінивши в них час дієслова (з теперішнього часу на минулий або майбутній),
зробити запитальні речення із стверджувальних, заповнити пропуски в реченнях
одним з декількох варіантів слів, наданих під цими реченнями, повторити за диктором
фрази з правильною інтонацією тощо.
Підстановчі таблиці, в яких той, хто навчається, будує численні варіанти речень із
мовних елементів, що надаються у різних колонках таблиці, також є досить типовими
прикладами некомунікативних вправ.
 Висновки до розділу 1

Досліджено сутність лексичної компетенції в науковій літературі та виявлено, що лексична компетенція є

невід’ємним складником іншомовної комунікаційної компетенції, метою якою є формування здатності успішно
вирішувати завдання взаєморозуміння і взаємодії з носіями мови
Лексична компетенція визначається як наявність певного запасу лексичних одиниць з урахуванням віку дитини,
здатність їх доречного вживання для досягнення відповідного комунікативно-функціонального результату.Її
сутність – це здатність миттєво викликати з тривалої пам’яті еталон слова залежно від конкретного
мовленнєвого завдання та включати це слово в мовленнєвий ланцюг

Також сформулювано загальне розуміння про комунікативні та некомунікативні методи.

Тому можна зробити висновок про різноманітність співвідношень між некомунікативними та комунікативними
вправами у тренувальній роботі з навчання мовних аспектів іноземної мови. Ці співвідношення варіюються від
майже повного домінування першого типу вправ у формуванні вимовних автоматизмів – через рівновагу обох
типів вправ у відпрацюванні автоматизмів лексичних – до повного домінування другого типу вправ під час
створення граматичних автоматизмів учнів.
 РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ ЗА ДОПОМОГОЮ
КОМУНІКАТИВНИХ ТА НЕКОМУКАТИВНИХ ВПРАВ НА УРОКАХ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ
2.1. Види комунікативних та некомунікативних вправ на уроках німецької мови в середніх класах

Головною метою будь-якої системи освіти є розвиток особистості учня. Основною метою навчання іноземної
мови у загальноосвітніх навчальних закладах є розвиток можливостей учнів використовувати іноземну мову як
інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Навчання усного мовлення вимагає певних засобів,
оскільки мета навчання іноземної мови – забезпечити учням можливість брати участь в спілкуванні, в
комунікативної діяльності, то і основою навчання повинні стати вправи в цій діяльності, тобто комунікативні вправи.

Для того щоб вправа могла називатися комунікативною, вона повинна:

1) бути ситуативною, тобто складатися з ряду однотипних мовних ситуацій, що містить автоматизування граматичних знаків або структур;
2) бути життєвою в кожному зі своїх елементів: елементи вправ повинні бути типовими варіантами мовних ситуацій для даного виду
комунікацій;
3) забезпечувати активне ставлення учня до матеріалу, виконуватися в зв'язку з наявністю певної комунікативної задачі, адекватної завданню
говорить;
4) виключати можливість перемикання свідомості на рідну мову;
5) забезпечувати безпомилковість їх виконання, оскільки успіх виконання дії – це основа міцного досвіду, а постійні помилки в мові не є
позитивним підкріпленням, в результаті чого динамічний стереотип не утворюється.
 Розглянемо можливі види комунікативних вправ. Комунікативні вправи слід
розрізняти за складом, за способом виконання, по їх установкам.
I. За складом відрізняються п'ять видів комунікативних вправ.
1. Двочленні, в яких мовні ситуації складаються з двох реплік - викладача і
учня. Наприклад – "Виразіть бажання (або небажання) зробити те ж, що
збирається робити Ваш співрозмовник".
- Ich werde heute Abend zu Besuch gehen.
- Ich will auch heute Abend zu Besuch gehen.
2. Тричленні вправи, в яких друга репліка вимагає знову репліки першого
співрозмовника. Наприклад: "Запитайте, чи всі предмети, які назве
співрозмовник, мають таку ж якість":
- Die Goethestraße ist sehr schön.
- Sind alle Straßen (der Stadt) so schön?
- Nein, nicht alle.
 У некомунікативних вправах учні виконують дії з мовним матеріалом поза ситуацією, зосереджуючись лише
на формі. Серед некомунікативних вправ і завдань розрізняють:
Вправи на засвоєння форми і значення:
• повторення слів, словосполучень і мовленнєвих кліше за вчителем/диктором з виділенням наголосу,
важкого звука, звукосполучення; формулювання правила щодо особливостей звучання ЛО;
• згадування і називання слів з певною орфограмою, афіксом тощо і формулювання правил щодо
особливостей читання / написання ЛО, усвідомлення маркерів, що позначають частину мови;
• групування слів за різними формальними ознаками: словотворчими компонентами, частинами мови тощо;
формулювання правил словотвору;
Вправи на засвоєння сполучуваності слів:
• складання словосполучень з окремих слів;
• розширення речення за рахунок означень до виділених іменників, додатків, до дієслів-присудків тощо;
• називання іменників, які можуть вживатися з даним дієсловом, прикметників – з даним іменником тощо;
 2.2. Розробки уроків з використанням комунікативних та некомунікативних вправ в середніх класах

Презентації лексичного матеріалу з теми «Um wie viel Uhr?» у 6 класі за підручником С. Сотникової, Г. Гоголєвої
«Deutsch lernen ist super!»

Далі вводиться невеликий граматичний матеріал за

допомогою інтернет – джерел та знову ж таки
некомунікативні вправи для відточення знань на письмових
вправах
Beantwortet diese Fragen!
– Um wie viel Uhr gehst du in die Schule?
– Wann beginnt die erste Stunde?
– Wie viel Minuten hat eine Schulstunde?
- Um wieviel Uhr beginnt die dritte Stunde?
- Um wieviel Uhr beginnt Erdkunde am Mittwoch?
- Um wie viel Uhr beginnt Musik am Dienstag?
- Um wie viel Uhr beginnt Chemie am Freitag?
- Um wie viel Uhr beginnt Deutsch am Donnerstag?
 Висновки до 2 розділу

У вправах комунікативного типу головне те, що учні намагаються говорити, висловлюються відповідно
до певної ситуації, описують події, види діяльності людей, висловлюють власну думку, спілкуються,
збагачують лексичний запас.
У некомунікативних вправах учні виконують дії з мовним матеріалом поза ситуацією, зосереджуючись
лише на формі. Серед некомунікативних вправ і завдань розрізняють:
I. Вправи на засвоєння форми і значення
II. Вправи на засвоєння сполучуваності слів
Учитель повинен вміти застосувати ту абу іншу вправу для розвитку необхідних навичок учнів.
Для різних вікових категорій застосування вправ буде інше: для розвитку словника дітей у
дошкільному віці головне збагачення та кількісне накопичення лексики дитиною, що виявляється в
поглибленому розумінні значення й смислових відтінків слів і словосполучень ; а для середніх класів
засвоєння лексики буде відбуватись на більш серйозному рівні з урахуваннях складніших вправ.
 ВИСНОВКИ

Нами була опрацьована наукова література з теми дослідження та з’ясовано, що у рамках нового підходу до
вивчення іноземних мов підкреслюється важливість не знань про мову, а досконале володіння мовним
матеріалом, комунікативними уміннями, здатністю використовувати ці знання.
У цьому контексті важливого значення набуває формування лексичної компетентності, оскільки успішність
іншомовного спілкування у будь-яких сферах діяльності визначається рівнем володіння спеціальною
лексикою.
Охарактеризовано види комунікативних та некомунікативних вправ на уроках німецької мови в середніх
класах. З’ясовано, що основою навчання виступають комунікативні вправи, що дозволяють брати участь у
комунікативній діяльності, збагачувати лексичний запас, а некомунікативні вправи дозволяють учням
зосереджуватись на формі , знаходитись поза мовною ситуацією, характер цих вправ має на меті перевірити
теоретичні знання учнів та їх засвоюваність. Розроблено комплекс вправ і завдань та плани-конспекти уроків
для використання на уроках німецької мови задля поліпшення формування лексичної компетенції учнів в
середній школі.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!