10 прикладів порушення прав збройного конфлікту в новітній історії

людства.
Ядерне бомбардування Хіросіми і Наґасакі — ядерні атаки на японські
міста Хіросіма і Нагасакі, здійснені збройними силами США за президентства
Гаррі Трумена наприкінці Другої світової війни. 6 серпня 1945 року атомна
бомба «Малюк» була скинута на Хіросіму, а 9 серпня 1945 року бомба
«Товстун» — на Нагасакі. Це були єдині випадки використання ядерної зброї.
Від вибухів миттєво загинуло 70 000 мешканців Хіросіми та 60 000 мешканців
Нагасакі. З серпня по грудень 1945 року загальна кількість тих, які померли від
ран і хвороб, спричинених радіацією, склала близько півмільйона осіб у обох
містах.

ООН рішуче засуджує використання сирійською владою (режим Башара

Асада) заборонених боєприпасів, використання важкої зброї у населених
пунктах, обстріли, повітряні удари, використання запальних снарядів,
балістичних ракет та касетних бомб, а також використання голоду та облоги,
спрямованих проти цивільного населення, як методу ведення війни.

Місія ОБСЄ зафіксувала використання протипіхотних мін на

непідконтрольних територіях, які належали російським збройним
формуванням. І Євросоюз тоді засудив їх використання. Але це не спиняє
Росію, яка всипала землю на сході тисячами тих мін і боєприпасів. Вона
постачає туди все. Зокрема, заборонені міжнародною конвенцією ПОМ-2,
експансивні кулі та лазерне озброєння. Як кажуть наші військові, свого часу
Федерація навмисно не підписалася і не погодилася на їх знищення.

Майже від початку збройного конфлікту в Сирії були зафіксовані численні

випадки застосування хімічної зброї. На початку 2016 року сирійсько-
американське медичне товариство оприлюднило доповідь, в якій було описано
161 атаку із застосуванням хімічної зброї від початку війни й до кінця 2015
року. Організація також мала інформацію про іще 133 хімічні атаки, але
стосовно яких забракло переконливих доказів. 4 квітня 2017 року був завданий
повітряний удар по місту Хан-Шейхун (провінція Ідліб). Боєприпаси містили
отруйну речовину нервово-паралітичної дії, найімовірніше зарин. Загинуло
близько 100 чоловік (із них понад 20 дітей), іще понад 300 отримали отруєння
різного ступеню. Ця атака стала однією з найбільших (за кількістю жертв)
хімічних атак після атаки в Гуті.

Першим з часів Другої світової масштабним конфліктом із застосуванням

хімічної зброї стала Громадянська війна у Північному Ємені (1962—1970). У
період з 1963 по 1967 роки проти прибічників єменського імама, скинутого в
результаті перевороту, єгипетськими військами застосовувалися
хлороацетофенон, іприт, фосген і деякі нервово-паралітичні речовини. На
додачу до власного арсеналу, який розроблявся з 1950-х, Єгипет також
отримував військову допомогу від СРСР. Ці військові дії Єгипет проводив,
незважаючи на підписану ним Женевську конвенцію 1925 року.

Значним конфліктом з погляду застосування хімічної зброї стала ірано-

іракська війна 1980—1988 років, де отруйні речовини застосовувалися Іраком,
першопочатково як оборонна міра. Ірак був підписантом Женевської конвенції
(ратифікував її у 1931) і тому діяв із порушенням статуту. Перше зафіксоване
використання отрут припадало на листопад 1980 і протягом кількох наступних
років атаки повторювалися, після чого Іран надіслав скаргу до ООН,
наголошуючи на неприпустимості застосування хімічної зброї. У 1984, 1986 і
1987 роках до району протистоянь надсилалися комісії з представників ООН,
які підтверджували застосування отруйних речовин і навіть наголошували на
наявності тенденції до зростання масштабів хімічних атак. За свідченнями
комісії, основними використовуваними речовинами були іприт і табун, що
скидалися іракською авіацією у вигляді бомб.
 Ряд представників хімічної зброї подразнюючого типу (ірритантів) у
1950-х роках поповнився високоефективним 2-хлоробензальмалононітрилом
(CS) — речовиною сльозогінної дії, і в 1961 його прийняли на озброєння у
Великій Британії, зокрема, для використання підрозділами поліції. Рік потому у
Швейцарії був створений ірритант дибензоксазепін (CR), який виявився у 10
разів токсичнішим за CS. Ці отрути масово застосовувалися під час війни у
В'єтнамі.

В ході Другої світової війни з боку Рейху було застосовано 78 тисяч тонн
отруйних речовин, зокрема 12 тисяч тонн табуну у 1942—1945 роках і близько
450 кг зарину у 1945. Як носії зброї використовувалися типові 105 і 150 мм
снаряди, а також 250 кг бомби. По закінченню війни в ході демілітаризації з
німецьких сховищ було вивезено близько 40 тисяч 250 кг табунних бомб, 21
тисячі іпритних снарядів різного калібру, 2700 азотно-іпритних ракет і близько
750 табунних артилерійських снарядів.

У 1937 році Японська імперія розпочала озброєне вторгнення у Китай, в

ході якого активно застосовувала хімічну зброю. За наявними даними до 8
травня 1945 року японськими військами було здійснено 1045 хімічних атак, що
проводилися із використанням дифенілхлороарсину, дифенілціаноарсину,
хлороацетофенону, синильної кислоти, фосгену, хлоропікрину, іприту і люїзиту.

3 жовтня 1935 року Італія розпочала другу війну проти Ефіопії, в ході
якої, незважаючи на ратифікований у 1928 році Женевський протокол, активно
застосовувала іпритні бомби, що скидалися з літаків. Свої дії італійці
намагалися виправдати, наводячи виключення з Протоколу, де було зазначено
про можливість застосування хімічної зброї як відповіді на заборонені воєнні
дії, і наполягаючи, що Ефіопія катувала та вбивала полонених, калічила їхніх
солдатів.