Естетика «нового роману» М. Кундери та його експериментальна форма.

Кундера про

романний жанр в теорії та на практиці. Роман «Нестерпна легкість буття». Означення

морально-етичних та суспільно-політичних проблем: поняття «легкості» і «тягаря» буття

та проблема відповідальності людини.

Творчості Мілана Кундери належить особлива роль у чеському літературному процесі ХХ

ст., вона стала своєрідною проміжною ланкою між чеською та західною культурою.
Перебуваючи на еміграції від середини 70-х років, коли від'їзд творчої інтелігенції з ЧССР
носив масовий характер, Кундера активно та свідомо освоював форми художнього
мислення, що знаходились за межами чеської літературної традиції, і нарешті змінив мову
У контексті традиції постмодернізму постать Мілана Кундери є неоднозначною і
суперечливою. Твори цього автора у сучасному літературознавстві традиційно
визначають як взірець інтелектуальної прози.

На думку дослідників творчості письменника, Кундера створив новий

оригінальний тип роману - дослідження життя, здатного охопити усі його сторони та
аспекти . Цей новий тип роману містить комплексний метод пізнання найважливіших тем
людського буття. Письменник вважає, що романна думка завжди є асистемною,
експериментальною, вона досліджує усі засоби мислення завдяки відтворенню
внутрішнього монологу героїв роману. У першу чергу, художні експерименти Кундери
поєднуються з філософською проблематикою його романів. Він замислюється про сенс
людського існування, про сутність і місію мистецтва у сучасному світі.

Крім того, Кундера - один з найбільш ерудованих романістів планети. Мабуть, з часів Генрі
Джеймса ніхто з творців художньої літератури не досліджував процес письменства з такою
проникливістю, авторитетом і широким діапазоном посилань і алюзій.

«Нестерпна легкість буття» (чеськ. Nesnesitelná lehkost bytí) — роман Мілана

Кундери, написаний у 1982 році і вперше опублікований у 1984 у Франції. Дія
відбувається в 1968 році у Празі.
У цій книзі автор стверджує, що буття повне нестерпної легкості, тому що кожен
з нас живе всього один раз: «Einmal ist Keinmal» (нім. один раз — однаково, що ніколи,
тобто «те, що сталося одного разу, могло зовсім не відбуватися»). Тому кожне життя несе
в собі таємничу випадковість, кожна наша дія не може повністю визначити наше
майбутнє. Будь-який вибір не обтяжений наслідками, а тому не важливий. У той же час
наші дії стають нестерпними, якщо постійно замислюватися про їхні наслідки, тому життя
можна охарактеризувати як «Нестерпна легкість буття».
Деякі критики відносять цей твір до постмодернізму.
Перше видання чеською мовою вийшло у 1985 році у видавничому домі «68
видавців» (Торонто). Вдруге чеською мовою книга вийшла у жовтні 2006 року в Брно,
(Чехія), через 17 років після Оксамитової революції (до тих пір Кундера не визнавав її).
У романі М. Кундери по-новому відкриваються загальнолюдські істини: мета
високого мистецтва полягає у формуванні людини в її духовній цілісності (естетичній,
пізнавальній, творчій, катарсичній). Важливою функцією мистецтва є здатність бути
генератором духовності, правди життя, що дозволяє прогнозувати як майбутнє
суспільства, так і долю окремої людини на певному етапі історичного розвитку
Інтертекстуальність роману М. Кундери, його насиченість алюзіями і ремінісценціями
полонить з першої до останньої сторінки. Вони „за допомогою мистецьких метафор та
лейтмотивів пробуджують історичну, культурну та чуттєву пам’ять читача відгомоном
античної та 218 християнської міфології, класичної музики, гуманістичного пафосу
європейської літератури” . Мистецькі метафори та лейтмотиви, які наповнюють духовний
світ головних героїв роману, лікарянейрохірурга Томаша та талановитої художниці
Сабіни, сприяють інтелектуальному розвитку кожної особистості, наповнюючи її красою
філософських істин, мудрістю прадавніх міфів та безсмертям архетипів, відродженням
інтересу до серйозної класичної музики, спонукають до сучасного прочитання класичних
творів минулого. Тільки правда істинної краси мистецтва допомагає героям роману жити,
мислити, приймати відповідальні рішення і врешті-решт залишатись людьми в політично
складні для країни часи (автор описує події „празької весни” 1968 року в Чехії). Це був
час, коли ні в чому не можна було бути впевненим, але кожна людина мала зробити вибір,
в екстремальній ситуації виявити свою істинну суть та зробити крок у той чи інший бік і
згодом не картатися за відступництво. „
«То чому ж віддамо перевагу? Тяжкості чи легкості?
Це запитання ставив перед собою Парменід у шостому сторіччі до Різдва
Христового. Ввесь світ видавався йому поділеним на пари протилежностей: світло —
темрява; ніжність — грубість; тепло — холод; буття — небуття. Один полюс
протилежностей був для нього позитивним (світло, тепло, ніжність, буття), другий —
негативним. Такий поділ може видаватися нам по-дитячому простим. Окрім одного
випадку: що є позитивним — тяжкість чи легкість?
Парменід відповів: легкість — позитивна, тяжкість — негативна.
Мав він рацію чи ні? Питання лишилося відкритим. Певним є одне: пара "тяжкість-
легкість" є найтаємничіша й найзначиміша з усіх протилежностей.»