Міністерство науки та освіти України

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Реферат на тему «Давньогрецькі містерії»

Підготував:

студент ΙΙ курсу

історичного факультету

групи ІС-23 Дергай Артем

Перевірив:

Доцент кафедри

історії давніх та середніх віків

кандидат історичних наук

Ручинська О.А.

Харків – 2015
 ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………....3

Розділ Ι Суспільні містерії…………………………………………..…..5

Розділ ΙΙ Приватні містерії………………………………………

Висновки………………………………………………………..

Список використаних джерел та літератури…………………………

 Даний реферат відведений питанню давньогрецьких містерій. Проблема
релігії, внаслідок тісної її пов’язаності з іншими сферами життя елліна,
відобразила в містеріях свої особливості.

Об’єктом дослідження є комплекс релігійних уявлень давніх греків.

Предметом дослідження являються містеріальні свята, ритуали та

культи, яким вони були присвячені.

Мета дослідження полягає у розкритті проблеми особливостей причин

появи, процесу, місця й ролі видів містерій в житті Давньої Греції.

Хронологічні межі охоплюють часовий проміжок від гомерівських

темних віків до елліністичної доби. Таке розмежування спричинене завданням
розкрити перетворення в процесі розвитку містерій в Давній Греції.

Територіальні рамки окреслені теренами самої Еллади та Великої Греції

– колоніями еллінів – у Причорномор’ї та Італії.

Джерельна база складається з доробків давньогрецьких авторів.

Найголовнішу їх рису становить висвітлення ними оригінального бачення
функцій містерій, що робить ці залишені свідчення наріжним каменем у
проблематиці релігії Еллади. Використано праці Ямвліха Халкідського,
Плутарха, Аполодора, міфи Давньої Греції, трагедія Евріпіда «Вакханки»,
гімни Калімаха та орфічні гімни.

Історіографія даної проблематики вельми потужна. Під час розвинення

проблеми було використано праці багатьох дослідників – російських
дореволюційних, радянських, зарубіжних та сучасних українських й російських
істориків. Серед перших маємо відзначити Юліана Кулаковського та Василя
Латишева. В їхніх роботах відображено погляд на містерії, як один з елементів
грецької релігії. Основною відміннісю усіх дослідників є різноманіття поглядів
на містерії та еллінську релігію загалом. Так, вони варіюються від розгляду
містерій в контексті релігії, а не як окремий предмет вивчення (Ю.
Кулаковський, В. Латишев, Мірча Еліаде, Вальтер Буркерт) до конкретного
дослідження окремих містерій (Скржинська, Тесле, Титова, Керені, В. Іванов
тощо). Окрему точку зору представляє укладач праці «Орфей. Языческие
таинства. Мистерии восхождения» А. Шапошнікова. Остання вважає, що будь-
який відомий нині виклад еллінами своєї міфології, зокрема «Труди і дні»
Гесіода є лише часткою відомого та вельми піддають сумніву вірність
викладених в цьому джерелі відомостей, заявляючи, що даний автор написав
заплутаний, неправильний виклад міфів спеціально для непосвячених. В
дечому з такою думкою згідний Д. Лаунштайн та М. Скржинська, що
розглядають Гесіодову міфологію як останнє, остаточне трактування
міфотворчості еллінів. Попри це, майже усі названі вчені узгоджуються в
пункті про поділ містерій на приватні та суспільні з обов’язковим зазначенням
їх як таємних дійств. Але самі історики вбачають цей принцип дуже розмитим і
роблять власні зауваження з цього приводу. Таким чином, вчинив С. Енгус, М.
Еліаде, В.Буркерт, які, втім, не запропонували чіткого поділу, посилаючись на
заплутаність релігійних вірувань давніх греків. Найбільше в справі
систематизації та класифікації елладської релігії взагалі здійснив Олексій
Лосєв. Він створив логічні ланцюги категорійного апарату. О.Лосєв відносив
період появи містерій на час занепаду мфілогії, стадії її самозаперечення, коли
від неї залишилася лише форма.

Вчені, на чиї труди ми спиратимемося, вкладають у розуміння явища містерій

значення обрядовості та засоби вшановувань культів богів. На підставі цього
спробуємо дати власне бачення даного терміну. Містерії – це комплекс
релігійно-містичних способів шанування культів богів. Подібне розуміння
складається як наслідок намагання усереднити різноманіття тлумачень та
визначити головну суть вивчуваного предмету дослідження, задля чіткого
позначення при розкритті теми давньогрецьких містерій.

Виходячи з визначення об’єкту та предмету, ставимо необхідні задля їх

вивчення завдання:

- з’ясувати особливості містеріальних дійств в Давній Греції;

 - визначити класифікацію містерій;
- виявити схожості й відмінності грецької релігії від прикладів інших
релігійної обрядовості народів світу.

Актуальність роботи зумовлена необхідністю дослідження усіх сфер

діяльності суспільства Стародавньої Греції. Існує чимало доробків присвячених
також релігії Стародавньої Еллади, проте почасти вони досліджують
міфотворення та культи. Питання містерій являється вельми складним і
внаслідок напластування й невідривності різноманітних сторін життя давнього
грека, виявляється достатньо важко віднайти квінтесенцію предмету
дослідження. Поставивши перед собою наведені вище завдання, ми
намагатимемося розв’язати їх,

Розгляд обраної проблеми варто розпочати з самого визначення терміну

«містерії», зауваживши, що тлумачення даного поняття незважаючи на один
предмет позначення різняться об’ємністю розглядуваного.

Згідно з означенням поданому «Советским энциклопедическим словарем»:

«Мистерии – тайные религиозные обряды, в которых участвовали только
посвященные – мисты»1. Дослідник О.А. Ручинська визначає «містерії» як
«обряди езотеричних релігійних товариств; тільки ті, хто прийняв посвяту
(місти) могли брати участь у ритуальних діях»2. І.А.Лісовий, на відміну від
попередньої дослідниці розширює значення містерій: «Містерії – mysterion –
таємні релігійні обряди у Греції і Римі, які відправлялися як частина державних
культів або ж справлялися релігійними товариствами чи приватними особами»
з уточненням: «до їх участі допускалися тільки посвячені особи, т.зв. місти»3.

1
Советский Энциклопедический словарь / Ред. Прохоров, А. М.: Советская энциклопедия.,
1983 г. – с. 589
2

3
Лісовий І. А.. Античний світ у термінах, іменах і назвах. Довідник з історії та культури
Стародавньої Греції і Риму. / І.А. Лісовий // Л-вів.: Видавництво при Львівському
державному університеті видавничого об’єднання «Вища школа» 1988. – с. 128
 При розборі містеріальних культів ми керуватимемося загальноприйнятою
класифікацією. Задля дотримання доцільності ми так само розглядатимемо
містерії – приватні та суспільні в двох наступних розділах, включаючи в них ті
групи, що відповідають їхньому характеру. Умовно можна поділити містерії на
групи: ініціаційно-вікові, аграрні, полісні та приватно-езотеричні. Перші –
ініціаційно-вікові, ми виділяємо в окрему групу, оскільки центральною фігурою
в них є людина на різних стадіях прилучення до полісу, спільноти громадян.
 Розділ Ι

Суспільні містерії

Умовно до цієї групи ми відносимо ініціаційні, родинні й полісні містерії

незакритого типу. Почнемо з групи ініціаційних. Фактично майже всі ініціації
стосувалися осіб чоловічої статі, так і жіночої статі, які перемежовувались між
собою. Буколік Лонг ІІ ст. н.е. інакомовно описує ініціаційно-вікові посвяти у
своєму романі «Дафна і Хлоя». Вони розпочиналися вже від народження
дитини. Прикладом цього являється звичай, щоправда, спільний для обох
статей, напередодні сьомого дня по народженню жінки танцювали довкола
матері з немовлям, що спочивали на ложі, закликаючи мойр, аби ті захистили
дитину від Танатоса – бога смерті. Далі першого дню свята Квітнення, по
досягненню триріччя хлопчикам вперше голили чуб, а на другий день того ж
свята батьки вели хлопчика на глядіння ходи від моря до храму бога Діоніса та
показували «основне формы мира вместе с субстанциями, через которые бог
являет себя людям (шар, пирамиду, куб, шерстяные лоскутки, яблоки, медовые
лепешки и кувшинчик с вином).» Показ цих речей може по-різному
тлумачитися. Ямвліх Халкідський пише, що бог «со своим предупреждением
доходит до бездушных предметов, например до игральных камешков, палок,
каких-то деревьев, камней, пшеницы или ячменя…это… потому что… в
бездушное вкладывает душу и в неподвижное – движение и делает все эти
предметы ясными, понятными, наполненными смыслом и подвластными
правилам мышления, хотя сами по себе они и не имеют никакого раз ума» 1. З
іншого боку, можна провести аналогію з точкою зору Хейзінги про відповідний
елемент релігійного характеру, що направлений на ознайомлення людської
істоти з навкіллям про що буде обумовлено пізніше. Восени трирічного
хлопчика реєстрували на прохання батька й чоловіків з материної філи у яксоті
громадянина. Цей акт, що втім набув державного бюрократичного значення

1
Ямвлих. О египетских мистериях. / Ямвлих //Пер. и вступ. ст. Л. Ю. Лукомского. М.: 1995. –
с. 47
тим не менш, теж є ініціацією, адже він санкціонував входження хлопця до
привілейованого стану громадян.

Наступним етапом, що супроводив юнака по мірі дорослішання був звичай

прилучення у 15-рінчому віці до таїнства божества Пана – бога стад й пастухів,
супутника Діоніса, що відбувався подібним чином: юнак йшов у священнім гаї
сатира Пана, де падав на глибоку яму з рідкою глиною; дві дівчини в ролі
гамадріад – німфи-дріади дерев – проводили його до джерела для змиття тіла та
обтирали рушником, яким юнак зодягався, після чого приносив у жертву козля
під акомпанемент гри Пана на лірі. Потім сатир давав завідати горщик води, де
юнак вздрівав відображення маски першого. Церемонія закінчувалась
покладанням оголеного юнака на ложі й укриттям легким покривалом таким
чином, щоб були видимими обриси статевого органу; підходила літня жінка й
нахилившись над ним розкривала йому статеві табу на солодійство,
мужолозтво, скотолозтво й вступ у інтимні стосунки з жінками час їх нечистот.
Зрештою юнака злегка батожили, опісля чого дарували сірінгу – флейту з
тростини,під акомпанемент якої танцювали оголені дівчини в образі Психеї.
Остаточно введення у доросле життя закінчувалося прийняттям в таїнства
куретів1.

Варто провести паралелі з іншими прикладами подібної обрядовості, які

зустрічаємо в нинішніх та історичних етносах на стадіях первісного ладу.
Аналогічні обряди здійснюються народами туземцями о. Кіштак, де в перший
день життя дитину миють, але не дають імені, у бразильських юманів, що
провадять ритуал кроплення, настоєм трав жерцем, дитини, що вже вміє сидіти.
Жрець окропивши дитину, дає їй в присутності всього селища ім’я. Ще одним
наближеним до грецьких ініціаційних обрядів стоять плем’я джакун з
Малакки2. Останні здійснюють такий ритуал: по народження дитину несуть
омивати до найближчої річки; після цієї церемонії запалюють в хатині вогнище

1
Орфей. Языческие таинства. Мистерии восхождения. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001.
— с. 12
2
Тайлор Э.Б. Миф и обряд в первобытной культуре. / Тайлор Э.Б. //Пер. с англ. Д.А.
Коропчевского. – Смоленск: Русич, 2000. – с. 544
з ароматичних дерев, димом яких обкурюють дитину. Туземці о. Кіштак, миють
дитину й не дають йому імені1. В Бразилії, у юманів, як тільки дитина вміє
сидіти, її кроплять настоєм трав й дають імя2. У джакун Малакки дітей після
народження несуть до річки й миють. Відразу ж запалюють в хаті вогонь, в
який кидають ароматичне дерево й обкурюють дитину, проносячи над димом.
Маорі Нової Зеландії здійснюють вторинне обмивання по досягненню 14 років,
немовби вводячи ще раз у життя, щоправда вже доросле3.

Найвагомішою відмінністю є те, що грецькі й «варварські», якщо так можна

висловитися, ініціації можна назвати стадіями розвитку релігії, адже обидва
конгломерати – були по суті общинними, а отже члени цих етносів були
вільними. Однак, якщо більшість народностей пішла іншим шляхом розвитку –
появою деспотій, то в давніх греків цей процес зупинився на рівні складання
олігархій, внаслідок як об’єктивних географічних причин (гірська місцевість
спричиняла тяжіння до ізоляції), так і складання особливої форми устрою –
рабовласницької демократії. Можливо, ці обставини дозволили грекам повною
мірою розвинути общинні, полісні устрої й створити виняткову релігійну
культуру.

Д. Лаунштейн на підставі відомих тоді, матеріалів, що дали розкопки

початі Деметріосом Філісом та Вільгельмом Дерпфельдом до Георгіса
Мілонаса, намагається реконструювати вигляд Дому посвячених. На місці
Дому посвячених розташовувався археологічний комплекс «Мегарон В» - храм
мікенської доби, що почав зазнавати перебудов бл. ΙΙ пол. VΙΙ – Ι пол. VΙ ст..ст.
до н.е. і приписуються ці перетворення Солону та Пісістрату. «При самом входе

1
Тайлор Э.Б. Миф и обряд в первобытной культуре. / Тайлор Э.Б. //Пер. с англ. Д.А.
Коропчевского. – Смоленск: Русич, 2000. – с. 544

2
Тайлор Э.Б. Миф и обряд в первобытной культуре. / Тайлор Э.Б. //Пер. с англ. Д.А.
Коропчевского. – Смоленск: Русич, 2000. –с. 543-544

3
Хёйзинга Й. Homo ludens. Статьи по истории культуры. / Хёйзинга Й. // Пер.сост. и вступ.
ст. Д.В. Сильвестрова; Коммент. Д.Э. Харитоновича. – М.: Прогресс – Традиция, 1997 – с. 19
в город находится здание, где хранятся вещи, необходимые для торжественных
процессий…»1

У цей часовий проміжок було зведено широку закриту залу (Телестерон),

орієнтовану на Пн, із закритим приміщенням (що власне стало Анактороном –
святилища) але невдовзі його переробили за усталеною традицією для
культових споруд, повернувши на Сх. Пізніше до архітектурноо ансамблю були
додані галерея за Пісістарта пропілеї при Периклі2.

Переходячи до полісних містерій обов’язково потрапляють під увагу Малі й

Великі Елевсинські містерії та аграрний полісний культ, справлюваних в
Афінах Сільських Діонісій. Елевсинські містерії являються предметом
найбільшої уваги істориків, оскільки в кожних більш-менш узагальнювальних
доробках їм відводиться частина дослідження. Походження даного свята
пов’язане з міфом про царевича Триптолема, сина царя Елевсина (по Ферекіду
– Геї та Океана), якого Деметра-Кора обдарувала семенами пшениці та
колеснию, запряжену драконами. На ній Триптолем злинув до неба й облетів
усю землю, засіваючи її семенами3. Ці містерії грали визначну роль в житті
кожного афінянина. В них зосереджувалась духовна спільність полісу. На них
проходили свої останні ініціації молоді 17-річні юнаки проходили ритуал
танцю бойового характеру (хоча володінню зброєю їх починали навчати з 18
років, тобто від переходу до ефебів). Вони вважалися містами «Гірської
Матері», що доручила куретам захист малого Зевса, які танцюючи, брязкали
щитами аби Кронос не почув плач майбутнього Громовержця:

Быстро Куреты вокруг тебя в пляске скакали военной

И ударяли оружьем, чтоб слышали Кроновы уши

1
Павсаний. Описание Эллады: В 2 т. Т.1, Кн.I-V. Отв.ред.,вступ.ст. Эдуард Давыдович
Фролов; Вступ.ст., пер. С.П. Кондратьев ; Пер.под ред. Е.В. Никитюк . – М.: АСТ: Ладомир,
2002 . – с. 48
2
Лауэнштайн Дитер. Элевсинские мистерии: Пер. с нем. Н. Федоровой. / Лауэнштейн
Дитер //— М.: Энигма, 1996. – с. 32
3
Н. А. Кун. Легенды и мифы Древней Греции. / Н. А. Кун // Мн.: Народная асвета, 1985. –
с.67
 Звуки щитов, а не крики твои, подраставший младенец.

Малі Елевсинські містерії відбувалися на святі Квітнення 11-13

анфестеріона. Вони включали кілька свят. На перших інсценувалося прибуття
на кораблі Діоніса (якого шанували в образі бика), зустрінутого афінянами
привітальним гімном:

Бык благородный, достойный.

Бык благородный,

Ныне гряди к нам!1

12 анфестеріону відбувалися лиття вина на честь бога. На третій день

приходились поминки померлих, що супроводжувалися перекриттям храмів
підземних богів червоними стрічками, аби духи мертвих перебували в цей день
у місті. Їх зображали розвмальваоні у біле худі юнаки. Із заходом сонця живі
проганяли мертвих, промовляючи: «Мертвые, подите поч.! Праздник
окончен!»2

22 і 23 анфестеріона проходили вже самі Малі містерії в полі коло Агр. Там
відбувалася процесія, присвячена божествам Геї, Крона, Реї, Афродити і
Аполлона. До неї допускали вже тільки громадян що попереньо подали в храмі
Кроноса дари, дані їм на їх ініціації у три роки (тетраедр, шматок кросна, куб та
кулю), що засвідчували його приналежність до афінополітів та сплачували
грошовий внесок за участь. Учасників на чолі процесії вів первдягений у сатира
жрець, що коло храму Кроноса перевіряв відомий містам пароль для
допущення. Учасники мали короткі настаницькі бесіди з сатирами, що
розкривали суть містерій – «Сокровенный разговор души и таинства…сделай
своей святыней». На полях Агри місти кидали 4 жереби, ймовірно перебуваючи
1
Лауэнштайн Дитер. Элевсинские мистерии: Пер. с нем. Н. Федоровой. / Лауэнштейн
Дитер //— М.: Энигма, 1996. - 158

2
Лауэнштайн Дитер. Элевсинские мистерии: Пер. с нем. Н. Федоровой. / Лауэнштейн
Дитер //— М.: Энигма, 1996. – с.159
під ірраціональним впливом настановлень, тлумачили їх сатирам, що
передавали їх Панові. Опісля під звуки флейт сатирів, з'являвся олень, якого
роздирали та з'їдали місти; серед містів починали блукати інсценізовані душі
мертвих (так само як у Великих Діонісіях), перевіряючи, аби ніхто з містів не
мав на собі нічого крім простих сорочок та мет (стрічок, пов'язаних на руці),
забираючи усе, що вважатимуть за зайве. Виходили жрець Гермеса та жриця
Афродіти виголошувати гімни своїм божествам, а їм місти мали влсід
проспівувати гомерівські гімни. «Переживания посвящен ных в Элевсинские
миcreрин метафорически уподоблялись странствиям по подземному миру,
запуганным как в лабиринте»1.
На Великих містеріях в Елевсині брали участь всі хто перебував у Афінах.
Святкуванням керували три основних жерці: дадух, ієрофант та керік, чиїми
помічниками були містагоги – досвідчені посвячені, що очолювали групи
неофітів. Раби платили за право взятии участь в містеріях, тоді як іноземців
тимчасово формально приписували до певної родини громадян. Спочатку в
храмі Гекати відбувалося очищення містів. Далі проходили самі містерії: дадух
співав гімн інсценованій Деметрі, накритій чорним укривалом (в знак її
скорботи у пошуках своєї дочки Персефони), далі Ямба зриває покрив і
«Деметра» починає танцювати під вигуки жерців та містів «Евое!», опісял чого
відбуваютсья танці куретів довкола неї. Ця оргія зображала символічний образ
зародження хлібів. Другий еатп – вирощування. У дворі Телестеріону мойри
швидко танцюють, і всі присутні виконують окремі ролі для того, щоб
розвеселити зажурену Деметру. У третій оргії боги співають гімни Деметрі.
Остання оргія заврешується «народженням» та славспівами Деметрі2.
Одні з найдавніших свят, як на точку зору Мірча Еліаде 3, - Сільські Діонісії,
що тягнуться з часу неолітичної революції, мали місце у місяці Посідеоні
(листопад-грудень) у час збирання урожаю винограду. Його святкувала, як
1
Кереньи К. Дионис. Прообраз неиссякаемой жизни: Пер. с нем. М.: ЛАдомир, 2007. – с. 73
2
Лауэнштайн Дитер. Элевсинские мистерии: Пер. с нем. Н. Федоровой. / Лауэнштейн
Дитер //— М.: Энигма, 1996 – с. 235-271.
3
Элиаде Мирча. История веры и религиозных идей: в 3 т. Т. Ι.: От каменного века до
элевсинских мистерий. / Элиаде Мирча //Пер. Н.Н. Кулакова, В.Р. Рокитянский, Ю.Н.
Стефанов ; Науч. ред. В.Я. Петрухин . – М.: Академический проект, 2008 . – с. 270
правило, хора – сільська місцевість полісу, в кожному демі окремо. Вони теж,
як Елевсинські містерії, стирали соціальні суперечності,бо в них брали участь –
від чоловіків-громадян до жінок та рабів. Влаштовувались комічні процесії, які
інсценували ходу Діоніса з його супутниками. На них вели жертовних цапів,
пригощання, посудини з вином, фаллос – як символ самовідтворювальної
природи, зі співом гімнів богові вина дорогою до його святилища, де
відбувалося сааме жертвоприношення. Провадилися звесельні ігри, як стояння
на одною ногою на надутім цаповому міхуру, обмащенного маслом;
переможець отримував вино в тому міхурі. На Сільських Діонісіях проходили
лицедійства на релігійну тематику в місцевих театрах – тимчасових дерев'яних
чи стаціонарних як в Піреї та Елевсині1.

Великі Діонісії вже являли свято всеполісне, на відміну від попередніх

Малих Діонісій, та проходили у місяці Елафеболіоні (березень) пробудження
природи. урочистості на честь повернення Персефони до Діоніса, прийняття на
іспити посвячуваних, драматичні вистави, повязані з міфом про повернення
Персефони. Право на участь, так само як і елевсинських містеріях, мали усі –
громадаяни, метеки, іноземці, жінки, раби. У перші два дні проводилися
процесії, жертвоприношення й співання дифірамбічних хорів. Із 488 р. до н.е.
до наступних трьох днів святкування включили, крім драматургічних змагань
та нагород переможців, ще один день на змагання комедіографів 2. Великі
Діонісії розпочиналися одразу із сходом сонця. Ефеби урочисто виносили
статую Діоніса, розпочинаючи ходу процесії, учасники якої насли свої дари
богові. За ефебами одразу слідували жерці, посадовці, хлопці зі своїми
наставниками та найвродливіші дівчата Афін з кошиками квітвів на голові.
Зупинялась процесія на площі коло вівітарю Дванадцяти богів, де робили
жертвопринсення та виголошували молитви. Хода продовжувалась,проходячи

1
Королев К., Лактионов А. Античная мифология. Энциклопедия / Королев К., Лактионов
А. // М.: Мидгард, Эксмо: 2004. с.- 315
2
Людмила Станиславовна Ильинская. Античность. Краткий энциклопедический
справочник. / Людмила Станиславовна Ильинская // Под редакцией Александра Иосифовича
Немировского. Консультант: Валентина Николаевна Булаева. М.: Изд-тво «Лабиринт», 1999
– с. 72
через некрополь, до гаю Академа. Там становили ефеби статую Діоніса перед
якою чиатли гімни спочтаку хлопці, а потім дорослі. Наприкінці визначали
філу-переможницю в співах. Із заходом сонця та на наступні дні по всьому
місті розташовувалися сосуд из вином для учасників. Вночі проходили
театралізовані танці, що відтворювали Діонісове оточення – вакханки, сатири,
силени, Пан. Останні два дні присвячувались театральним виступам трагіків та
комедіогрфів, де теж провлявся агональний, суперницький дух греків.

Отже, досідивши суспільні містерії, висновуємо , що вони мали особливе

навантаження. Містерії полісу скріплювали дух спільності серед афінополітів.
Сукупність дійств, які відбувалися на полісних містеріях, зрештою оформилася
в одну з найважливіших сфер життя еллінів – давньогрецькім театрі, що був, на
відміну від сучасного місцем сповнення релігійних вірувань. Висновуючи
наведені факти з релігійного життя – ініціацій - еллінів та історичних й
існуючих нині первісних народів, можемо підсумувати їхні спільні та відмінні
ознаки. Спільним являється утаємниченість церемоній.

Розділ ΙΙ
 Приватні містерії

Цей тип містерій визначається закритістю та езотеричністю, хоча межа

приватних та суспільних містерій дуже нечітка, однак можемо аналізувати їх за
критерієм масовості та поширеності. Цьому становищу сприяла сама природа
релігійності давніх греків, що не знала жодних догматів та сталих церковних
інститутів. Члени релігійних товариств по-своєму вшановували певні культи, а
декотрі, як орфіки та піфагорійці – створювали на їх основі власні. Сюди ж, із
застереженням, відносимо вакханалії, оскільки вони або різко не схвалювалися
певний час (на момент проникнення зі Сходу) або, як в Римі, потрапляли під
заборону у 186 р. до н.е. (проте цей період не стосується взятих хронологічних
меж проблеми). Культ Діоніса втілював елемент свого попередника та згодом
іпостась – бога мисливства Загрея, що мав східні корені. За своїм характером
Діонісії були першопочатково аграрним святом. О. Титова представляє точку
зору, що іпостась Діонісія як народного бога зазнає змін за правління
Пісістрата, стаючи державним культом. Відтоді уже, згідно з її позиції, чітко
розділяються Сільські Діонісії та Великі Діонісії1.

Культ Кібели, згідно з М. Скржинською мав східне походження. Самі греки

ототожнювали її з Геєю, її епітет – Мати богів. Центром Кібели був храм в
Пессінунті у Фрігії. На її честь влаштовували процесії в горах Іда й Діндім, за
що богиня отримала ще епітети – Ідейська й Діндімська. Дослідник,
спираючись на Овідія, розкриваючи жорстокість східних ритуалів цього культу,
наводить відомості про завдання містами Кібели в процесі екстазу один
одному ран ножами, каменями й черепками. Цей ритуал, по Овідію, ґ
рунтується на міфові про Аттіса, що вихолощив себе, будучи «подстрекаем
буйной страстью». Римський поет Гай Валерій Катулл2 описує, хоча по-
римськи тенденційно, у своєму вірші «Аттіс» містерію Кібели: вона

1
Титова Елена Викторовна. Культ Диониса и его место в полисной идеологии Афин. / Титова
Елена Викторовна //Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук.
М., 2003. – с. 115
2
Лауэнштайн Дитер. Элевсинские мистерии: Пер. с нем. Н. Федоровой. / Лауэнштейн
Дитер //— М.: Энигма, 1996. – с. 105
супроводжувалася екстазом на межі божевілля, вибиванням тимпанами співом
гімнів, а посвята відбувалася через обряд кастрації. У Катулла виступає окрема
категорія – галли, що є культовими служителями. Це підтверджується гімном
Кібели, з якого випливає,що поборники богині були скопцями. У пізнішому
свідченні християнина Фірміка Матерна ΙV ст. н.е. оповідається про завдання
мучень неофітам культу шляхом закопування їх у землю в підземеллі по голову
та відправляння псевдопохорон по «померлому», а опісля їх «воскресіння»
виголошення жерцем пошепки об’явлення: “воспряньте духом, мисты: бог
спасен! И мы обрящаем от трудов спасенье!»1. Певне змішання культу Кібели з
Діонісом чітко виражене в трагедії Евріппіда «Вакханки», що демонструє доказ
синкретизації образів у товариствах містів:

Щасен, хто щиросердно

Повнить обряд священний,
Хто без огріху живе
Й серце втішити спішить
Серед гір, очисними
Зазиваннями Вакха2
У святі Кібели також брали участь жінки – в ролі містів чи галлів.
М.Скржинська доводячи поширеність культу Матері богів у колоніях
Причорномор’я наводить археологічні дані у вигляді вотивних (присвячених
божеству) написів та навіть статуту містерій, який дослідник, посилаючись на
незадовільний стан тексту не може надати3.

Серед інших культів, теж поширився в причоронорських полісах культ

Сабазія, предтечі Діоніса, в добу еллінізму повністю ототожнений останнім 4.

1
Вячеслав Иванов. Дионис и прадионисийство. / Вячеслав Иванов // СПб.: «Алетейя», 1994. –
с. 175
2
Евріпід. Вакханки. Переклад А. Содомори. [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://www.ae-lib.org.ua
3
Скржинская М. В. Древнегреческие празники в Элладе и Северном Причерноморье. /
Скржинская М. В. // К.: Национальная Академия наук Украины. Институт Истории Украины,
2009. – с. 40

4
Скржинская М. В. Древнегреческие празники в Элладе и Северном Причерноморье. /
Скржинская М. В. // К.: Национальная Академия наук Украины. Институт Истории Украины,
Містерії на честь божества Сабазія-Доніса підтверджуються матеріально,
зокрема М.Скржинська виділяє знахідку в херсонеській хорі кіліка з написом
ι̉ερὰ Σαβάζιου («присвячений Сабазію»).

Небагато відомо про Самофракійські містерії. Як стверджує Геродот, культ

кабірів у Самофракії походив від пеласгів і передався у вигляді певного
сказання сучасному історикові населенню цього регіону, відомому містам
культу; ним також згадано про блюзнірство Камбіса, зокрема про вхід його до
святилища кабірів, куди ніхто не мав права увіходити окрім жерця культ, та
описано, що зображення кабірів схоже на патеків – вирізьблених фігур богів-
карликів на провах фінікійських кораблів. В Аполлодора існує гадка, що Кабір
– особисте ім’я одного з родоначальників людського роду. Також йому
належить Із обрядовості самофракійських містів відомо про їхнє щорічне
здійснення влітку, спочатку тільки на о. Лемнос (де їх вшановували к
захисників мореплавців), а згодом за еллінізму в Беотії, Імбросі та Македонії. У
прихильників культу був жрець Κοίής, до функцій якого належали приймання
сповіді гріхів та крім того покаянні у вбивстві. Кількість божеств, що мали
назву Кабіри невідома точно: в схоліях до Аполонна Родоського названо 4
кабіри, що служили таким із богів-олімпійців – Αξίερος (Деметра), Άξιόχρσα
(Персефона), Άξιόχερσος (Аїд), Κάμιλος (Гермес). Новосадський означує
сутність кабірів, як демонів богині Кібели 1. Безпосередньо В. Латишев
стверджує про можливе поклоніння у Фівах одному кабіну та його сину, згідно
зі знайденим там епіграфічним матеріалом. Дослідник виділяє три етапи
посвяти: μύσται, μύσταα εύϑεβεϊς та έπόππαι. При посвяті неофітам називали
імена кабірів, які вони мали тримати в таємниці та відбувалися специфічні
танці.

Вельми загадковим є орфічні містерії. Орфеїзм керований образом Орфея –

служителя Діоніса, ліричного співця.2 Основний інтерес надають орфічні гімни,

2009. – с. 45
1
Вячеслав Иванов. Дионис и прадионисийство. / Вячеслав Иванов // СПб.: «Алетейя», 1994. –
с. 163
2
Орфей. Языческие танства. Мистерии восхождения. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – с. 9
присвячені різним божествам. Визначити певний головний культ серед орфіків
неможливо, внаслідок різноманіття гімнів. Орфічна обрядовість фігурує під
назвою τελεταί у Демосфена, Платона, Арістофана тощо 1. Орфей виступав як
привабливий образ, якого знали й шанували в різних кутках Греції як
засновника культу Деметри в Спарті, в Егіні – Гекати, тобто хтонічних (земних)
божеств. Центральне місце в орфізмі займав міф про вбивство титанами малого
Загрея-Діоніса і його відродження після того як Зевс проковтнув серце вбитого
сина, давши життя Діонісу наново. У орфізмі зародились переконання про
циклічність життів, які проживає душа, міняючи своє перебування на землі чи в
Аїді. Причому виникає віра в те, що орфікам воздасться за знання ними
таїнства Діоніса, переданого Орфеєм, вічним блаженством на березі річки
Ахеронт. В орфічних гімнах звучить інакше створення світу – в них присутні
сюжети про першість Хроноса або Фанета; наявні прямі вказівки на конкретних
очільників орфічних вчень: «Эфир — это то, что правит миром, Хтония — то,
чем правят, а Хронос — то, в чем управляется Вселенная. Зевс, Огонь и Эфир
— это Солнце и солнечный свет, Хтония — это материальное начало всего
вещественного. Так учил Ферекид.»

Орфізм був доволі складним переплетінням культів і серед них існували

досить незалежні, щоб не включатися до орфічних. Такими вважає російський
дослідник М.Іванов общини буколідів. Згідно з його поглядами буколіди мали
більш давнє походження порівняно з орфіками, незважаючи на те, що
найбільше вони проявили себе в еллінстичний час і їхнім представником
являється Кратін, а точніше його комедія «Буколіди» в якій висміювано
вакхізм. Вчений виводить буколідів від легенди, викладеної в «Афінській
політії» Арістотеля про Буколіон, де в пам’ять про колись розташовану стайню
священних биків по звичаю відбувається шлюбна ніч жони царя з Діонісом.
Буколіди зіграли певну роль і в становленні театру. Серед культів буколідів
наявні Діоніс, але також з’явилася Артеміда, Геката, орфічні гімни. В їхніх

1
Орфей. Языческие танства. Мистерии восхождения. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – с.
4
фіасах обігрувалися пантоміми Титанів, кори бантів, сатирів, які складали
«вакхічні балети»1.

Окремим пунктом поміж містерій необхідно рахувати піфагорійців. У

вченні Піфагора виявився химерний синтез релігії та науки, що зароджувалась.
Піфагореїзм, якщо вживати термінологію О. Лосєва, був саме тим чинником,
що поглибив процес самознищення релігії в Давній Греції. В ньому не існувало
культу певного бога чи божеств. Ю. Кулаковський трактує філософію
піфагорійців як культ демонів, спираючись на пункт Піфагора про переселення
душ в інші тіл2. Як помста за скоєні в попередньому тілі злочини, нове тіло
мало спокутувати гріхи, зазнаючи зло. Доказом свого переконання, що в
філософії Піфагора зароджується ідея про потойбічне життя та суд за скоєне по
життю, Ю. Кулаковський вважав епіграфічні знахідки в похованнях на
територіях полісів Сибаріту та Петилії на півдні Італії, у вигляді написів на
золотих пластинках з подібними текстами: «я понесла кару за неправедные
дела, а теперь, как просительница, прихожу я к чистой Персефоне, чтобы она
благосклонно направила меня в обитель праведных», «От чистых прихожу я
чистая (къ тебе), царица подземных, [и к вам], Евклес, Евбулевс и прочие
бессмертные! Я горжусь тем, что веду свой род от вас, но меня постиг рок»; «я
улетела из ужасного круга тяжких горестей и быстрыми ногами подошла к
желанному венцу; на лоно владычицы, подземной царицы, сошла я»; «о,
счастливый и блаженный, из смертного ты стал богомъ, ты словно молодой
олень напавший на молоко»3.

Приватні езотеричні містерії відрізнялися від суспільних. У них був

присутній елемент інакшого розуміння світу. Товариства прихильників культів
мали окультний характер та відзначалися своєю більшою жорстокістю, чим
напевне не могли приваблювати давніх греків.

1
Кулаковский Ю.Смерть и Бессмертие в представлениях древних греков. / Кулаковский Ю.
// К.: Тип. С. В. Кульженко, Н.-Елисавет. ул., д. № 4. – 1899. – с. 104
2
Кулаковский Ю.Смерть и Бессмертие в представлениях древних греков. / Кулаковский Ю.
// К.: Тип. С. В. Кульженко, Н.-Елисавет. ул., д. № 4. – 1899. – с. 107
3
Кулаковский Ю.Смерть и Бессмертие в представлениях древних греков. / Кулаковский Ю.
// К.: Тип. С. В. Кульженко, Н.-Елисавет. ул., д. № 4. – 1899. – с. 112
 ВИСНОВКИ

Протягом проведеного дослідження були розглянуті особливості містерій в

Давній Греції протягом періоду від VΙΙΙ – Ι ст. до н.е. Виявлено, що їхнє
розмаїття зумовлене політеїстичними релігійними поглядами, з різними
тенденціями тяжіння до антропоморфізації чи фешитизації й анімізації божеств.
Кожна з містерій є вельми унікальним явищем. Містерії супроводжували усе
життя елліна від його народження до самої смерті.

Протягом дослідження ми переконалися, що класифікація містерій є

вельми складною працею, адже ставлення, наприклад до культу Діоніса
змінювалось з плином часу. Тому критерієм до розподілу видів містерій ми
прийняли масовість та відкритість цих релігійних дійств. Водночас під час
вивчення питання класифікації було з’ясовано, що нашаровування численних
редакцій міфів не дозволили створити грекам єдиної цілісної системи вірувань,
незважаючи на більш-менш подібний пантеон божетсв. Це призвело до
розпадання релігійних уявлень до рівня своєрідних сект, що прагнули до
закритості. Однак процес, що тривав у давньогрецькій релігії є винятковим
порівняно із загальною тенденцією релігій Сходу.

Попри це, комплекс давньогрецьких релігій, а точніше особливості їх

обрядовості, прямо вплинули на виокремлення зі свят театру. Твори трагіків,
зокрема Евріпіда, зображають міфологічні сюжети та окремі елементи містерій,
як це можна було побачити в основній частині реферату. Розвиток містерій
призвів до того, що декотрі з них піднімалися на державний рівень, як
Елевсинські містерії та Великі Діонісії, тоді як інші, навпаки, ставали областю
окремих товариств прихильників певних культів.

Однак незважаючи на всі спірні питання та складність містерійної

проблематики, вона залишається понині актуальною; археологічні матеріали
розширюючи її джерельну базу, дозволятимуть детально висвітлити нез’ясовані
сторони містерій та давньогрецьких культів.

Список використаних джерел:

1) Аполлодор. Мифологическая библиотека./ Аполлодор //[Електронний

ресурс] Режим доступу: http://www.globalfolio.net
2) Евріпід. Вакханки. Переклад А. Содомори. [Електронний ресурс]. Режим
доступу: http://www.ae-lib.org.ua

3) Павсаний. Описание Эллады: В 2 т. Т.1, Кн.I-V. Отв.ред.,вступ.ст. Эдуард

Давыдович Фролов; Вступ.ст., пер. С.П. Кондратьев ; Пер.под ред. Е.В.
Никитюк . – М.: АСТ: Ладомир, 2002 . – 492 с. 

3) Каллимах. Гимны. – Перевод С. Аверинцева [Електронний ресурс]. Режим

доступу: http://shaping.ru

4) Речи : пер. с греч. / Демосфен ; Вступ. ст., пер. Сергей Иванович Радциг . –

М.: Изд-ство АН СССР, 1954 . – 608 с. : 8л. ил., карт. – (Литературные
памятники)

5) Орфей. Языческие танства. Мистерии восхождения. – М.: Изд-во ЭКСМО-

Пресс, 2001. – 432 с., илл.

6) Плутарх. Сравнительные жизнеописания : в 3 т. пер. с греч. класс. / Плутарх ;

Изд.подгот. Симон Перецович Маркиш . – Москва : Наука, 1964 . – 546 с. : 7 л.
ил. – (Литературные памятники).

6) Страбон. География / Страбон //Пер., ст. и комм. Г. А. Стратановского; Под

общ. ред. С. Л. Утченко. — М.: Наука, 1964. — 944 с.

7) Ямвлих. О египетских мистериях. / Ямвлих //Пер. и вступ. ст.

Л. Ю. Лукомского. М.: 1995. - 285 с.

Список використаної літератури:

1) Буркерт В. Греческая религия: Архаика и классика / Буркерт В. // Пер. с нем.

М. Витковской и В. Витковского. СПб.: Алетейя, 2004. – 584 с.

2) Дмитрий Павлович Каллистов. Античный театр. / Дмитрий Павлович

Каллистов //Изд.: «Искусство» Ленинградское отделение, 1970.

3) Виктор Ноевич Ярхо. Семь дней в афинском театре Диониса. / Виктор

Ноевич Ярхо // М.: Лабиринт, 2004. - 360 с.
4) Вячеслав Иванов. Дионис и прадионисийство. / Вячеслав Иванов // СПб.:
«Алетейя», 1994. – с.

5) Кулаковский Ю. Смерть и бессмертие в представлениях древних греков. К.:

Тип. С.В. Кульженко, Н. 0елисавет. ул. д.№ 4, 1899.
Кереньи К. Дионис. Прообраз неиссякаемой жизни: Пер. с нем. / Кереньи К. //
М.: Ладомир, 2007. – с. 319

6) Лауэнштайн Дитер. Элевсинские мистерии: Пер. с нем. Н. Федоровой. /

Лауэнштейн Дитер //— М.: Энигма, 1996. — 368 с: илл.

7) Латышев В. В. Очерк греческих древностей. Ч. 2.: Богослужбные и

сценические древности. / Латышев В. В. // СПб.: Тип. В. Безобразова и Комп,
1899. - с. 338

8) Лісовий І. А.. Античний світ у термінах, іменах і назвах. Довідник з історії та

культури Стародавньої Греції і Риму. / І.А. Лісовий // Л-вів.: Видавництво при
Львівському державному університеті видавничого об’єднання «Вища школа»
1988.

9) Лосев А. Ф. Мифология греков и римлян. / Лосев А. Ф. //Сост. А. А. Тахо-

Годи; общ. ред. А. А. Тахо-Годи и И. И.Маханькова. – М.: Мысль, 1996. – 975 с.

10) Людмила Станиславовна Ильинская. Античность. Краткий

энциклопедический справочник. / Людмила Станиславовна Ильинская // Под
редакцией Александра Иосифовича Немировского. Консультант: Валентина
Николаевна Булаева. М.: Изд-тво «Лабиринт», 1999 - 368 с.

11) Ручинська О.А. Антична культура: Комплекс навчально-методичних

матеріалів зі спецкурсу. / Ручинська О.А. // Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2004. –
60 с.

12) Скржинская М. В. Древнегреческие празники в Элладе и Северном

Причерноморье. / Скржинская М. В. // К.: Национальная Академия наук
Украины. Институт Истории Украины, 2009. – с. 363 с илл.
13) Советский Энциклопедический словарь / Ред. Прохоров, А. М.: Советская
энциклопедия., 1983 г. – с. 1632

14) Тайлор Э.Б. Миф и обряд в первобытной культуре. / Тайлор Э.Б. //Пер. с
англ. Д.А. Коропчевского. – Смоленск: Русич, 2000. – 624 с., илл. –
(Популярная историческая библотека)

15) Тайлор Э.Б. Первобытная культура. / Тайлор Э.Б. // Пер. с англ. – М.:
Политиздат, 1989. – 573 с.

16) Титова Е. В. Культ Диониса и его место в полисной идеологии Афин

[Текст]: дис. на соискание ученой степени кандидата исторических наук. М.,
2003. – 173 с. – Библиогр. с. 174 – 207.

17) Хёйзинга Й. Homo ludens. Статьи по истории культуры. / Хёйзинга Й. //

Пер.сост. и вступ. ст. Д.В. Сильвестрова; Коммент. Д.Э. Харитоновича. – М.:
Прогресс – Традиция, 1997 - 416 с.

18) Элиаде Мирча. История веры и религиозных идей: в 3 т. Т. Ι.: От каменного

века до элевсинских мистерий. Пер. Н.Н. Кулакова, В.Р. Рокитянский, Ю.Н.
Стефанов ; Науч. ред. В.Я. Петрухин . – М.: Академический проект, 2008 . – 616
с. 

19) Эллинизм:восток и запад – М.: Наука, 1992. - 384 с. с илл.

20) Энгус С.Тайные культы древних. Религии мистерий / Энгус С. // Пер. сангл.
Н.Ю. Живловой. М.: Центрполиграф, 2013 – с. 178

21) Шюре Эдуард. Великие посвященные. Очерк езотеризма религий. / Эдуард

Шюре // Перевод Е.Писаревой. Второе исправленое издание. Калуга:
Типография Губернской Земской Управы, 1914