Міністерство освіти і науки України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра іноземної

філології і перекладу

КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни «Вступ до перекладознавства»

На тему: «Особливості перекладу юридичних текстів (термінів) німецькою та

українською мовами»

Робота студентки 2 курсу,

групи ФілН20003б

Дрозд Єлизавети Валеріївни

Перевірила: кандидат

філологічних наук, доцент,

відповідальна за міжнародну

діяльність кафедри іноземної

філології і перекладу

Білоус Наталія В’ячеславівна

м. Київ – 2021 рік

 ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ З

НІМЕЦЬКОЇ МОВИ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

1.1. Еквівалентність перекладу термінів……………………………………5

1.2. Способи перекладу термінів……………………………...…………….10

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕКСТІВ З

НІМЕЦЬКОЇ МОВИ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

2.1. Лексико-граматичні проблеми німецько-українського юридичного

перекладу……………………………………………………………………………16

2.2. Юридичні кліше та адекватність перекладу…………………………..24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….32

2
 Вступ

Протягом життя людина стикається з різними ситуаціями, які вимагають

звернення до професійного юриста. Найчастіше документацію доводиться
відтворювати на іноземній мові, наприклад, для отримання робочої вакансії за
кордоном, надходження в закордонний вуз, успішного проведення ділових
операцій, придбання права проживання в тій чи іншій державі. У цьому
випадку не обійтися без послуг професійного перекладача.

Переклад документації фізичних та юридичних осіб можна

охарактеризувати, як «переклад текстів, що відносяться до області права і
використовуються для обміну юридичною інформацією між людьми, що
говорять на різних мовах». Оскільки право є предметною областю, пов'язаної із
соціально-політичними та культурними особливостями країни, юридичний
переклад являє собою непросте завдання, вважається одним з найскладніших
видів перевираженія тексту в середовищі перекладачів, тому що для адекватної
передачі юридичної інформації мову юридичного перекладу повинен бути
особливо точним, ясним і достовірним.

Тексти юридичного характеру мають високий ступінь перекладності,

мають «клішовані форму, та інформація, що міститься в них, повинна
оформлятися раз і назавжди встановленим чином, відповідно до суворих
конвенцій». Однак було б помилково вважати, що для успішного переказу
достатньо досконало освоїти термінологію і правила оформлення подібного
виду текстів. Насправді виявляється, що цього мало. На прикладі юридичного
перекладу можна абсолютно точно стверджувати, що необхідно ще й
досконально розбиратися в культурних особливостях носіїв вихідної мови, в
специфічних конструкціях, властивих тільки їм.

Актуальність дослідження. Зараз ми не уявляємо собі життя без

правоохоронних органів, суддів, адвокатів і взагалі юриспруденції. Для
перекладача надзвичайно важливо максимально точно розумітися в цій темі,
адже навіть маленька помилка в перекладі може обернутись великою
проблемою в майбутньому, як для перекладача так і для інших людей.

Мета дослідження. На матеріалі українськомовних та німецькомовних

юридичних текстів визначити головні особливості перекладу юридичних
текстів та термінів.
3
 Об'єкт дослідження – особливості перекладу текстів та термінів у
німецьких юридичних текстах.

Предмет дослідження – особливості юридичного перекладу.

Для успішного досягнення визначеної мети необхідно виконати такі

основні завдання:

- визначити способи перекладу термінів.

- здійснити класифікацію юридичних термінів;

- з’ясувати основні лінгвокультурні особливості правничої міжмовної

комунікації;

- визначити основні лексико-граматичні проблеми німецько-українського

юридичного перекладу;

- з’ясувати що є адекватним перекладом юридичних текстів та термінів;

Визначені мета та завдання роботи зумовили таку її структуру: робота

складається з двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

4
 РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ З
НІМЕЦЬКОЇ МОВИ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

1.1. Еквівалентність перекладу термінів

Переклад – це дуже давній вид людської діяльності. Без нього важко

уявити такі добре відомі історичні факти, як утворення великих імперій,
населених багаточисленними багатомовними народами, панування культури
однієї нації, яка має більший соціальний престиж, розповсюдження релігійних
та соціальних вчень тощо.

Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній

передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу й
перекладу досить значна.

Для точного відтворення німецьких термінів українською мовою слід

обов'язково звертати увагу на контекст, тому що лише з контексту (широкого
чи вузького) стає зрозумілим, про що йде мова в тексті та яке значення слова
буде в даному випадку більш точним відповідником того чи іншого терміна.

Звертаючись до понять адекватності та еквівалентності в аспекті

перекладу термінів на рідну мову, можна стверджувати, що отримувач
адекватно сприймає переклад, якщо його система знань співпадає із системою
знань автора тексту і перекладача. Адекватним є переклад, в якому наявні
семантична та прагматична еквівалентність.

Беручи до уваги точки зору вчених Я.I.Рецкера, О.Д.Швейцера та

Г.Мірама, слід наголосити, що при перекладі будь-якого тексту слід пам'ятати
про такі вимоги як адекватність та еквівалентність. Як еквівалентність, так і
адекватність мають нормативно-оціночний характер, але є у них і відмінна
риса. Адекватність – це співвідношення вихідного та кінцевого текстів, при
якому враховується мета перекладу. Переклад тексту можна вважати
адекватним, якщо хоча б одна з двох умов збережена:

- правильно перекладені усі терміни та їх сполучення;

5
 - переклад є зрозумілим для спеціаліста і в нього немає до перекладача
ніяких питань і зауважень.

Адекватний переклад враховує і змістову, і прагматичну еквівалентність,

не порушуючи при цьому ніяких норм. Він є точним і без усіляких
неприпустимих перекручень.

А оскільки адекватний переклад має оціночний характер, то варто

розглянути таке поняття як повноцінність перекладу. Повноцінність перекладу
полягає в передачі для вихідного тексту співвідношення змісту і форми шляхом
відтворення особливостей останньої (якщо це можливо за мовними умовами)
або створення функціональних відповідників цих особливостей. Повноцінний
переклад передбачає рівновагу між цілим і окремим. Відношення цілого і
окремого важливо тому, що цим визначається специфіка твору (змісту і форми).
Дослівна передача окремо взятих елементів не означає ще повноцінної передачі
цілого, оскільки останнє не є звичайною сумою цих елементів, а являє собою
певну систему. Таке визначення адекватності можна вважати справедливим і на
нашому етапі розвитку теорії перекладу.

Базовим поняттям теорії перекладу є поняття еквівалентності, яка означає

відношення між вихідним та кінцевим текстами, які виконують аналогічні
комунікативні функції в різних культурах.

Варто розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою

розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що
допускається розходженнями мов, на яких створені ці тексти, і перекладацьку
еквівалентність - реальну значеннєву близькість текстів оригіналу й перекладу,
що досягається перекладачем у процесі перекладу. Межею перекладацької
еквівалентності є максимально можливий (лінгвістичний) ступінь збереження
змісту оригіналу при перекладі, але в кожному окремому перекладі значеннєва
близькість до оригіналу різною мірою й різними способами наближається до
максимального.

Розходження в системах вихідної мови й мови перекладу й особливостях

створення текстів на кожній із цих мов різною мірою можуть обмежувати
можливість повного збереження в перекладі змісту оригіналу. Тому
перекладацька еквівалентність може ґрунтуватися на збереженні (і відповідно
втраті) різних елементів змісту, що містяться в оригіналі. Залежно від того, яка

6
частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності,
розрізняються різні рівні (типи) еквівалентності. На будь-якому рівні
еквівалентності переклад може забезпечувати міжмовну комунікацію.

Отже, у багатьох випадках ознаки понять німецької та української

юридичних систем можуть не співпадати, і тому неможна говорити про повну
еквівалентність при перекладі того чи іншого юридичного терміну українською
мовою. Таким чином виникає питання про встановлення ступеня
еквівалентності двох понять. Можна виділити такі види еквівалентності:

1. Повна еквівалентність зустрічається, коли при перекладі юридичного

тексту з німецької мови українською поняття співпадають одне з одним за
всіма понятійними ознаками.

2. Часткова понятійна еквівалентність характерна для понять обох мов,

яким властиві як однакові, так і відмінні понятійні ознаки.

3. Інклюзія має місце при перекладі юридичних текстів, коли юридичні

поняття однієї мови включають в себе понятійні ознаки, а також додаткові
ознаки поняття та навпаки.

Відомий лінгвіст Г.Мірам наводить таку класифікацію типів

еквівалентності: синтаксичну, семантичну та прагматичну еквівалентність.

Синтаксична еквівалентність - це коли збігається синтаксична структура

тексту оригінала і перекладу.

Семантична еквівалентність — це однакова система відповідностей

"слово - значення" в мові перекладу і в мові оригіналу для конкретної мовної
ситуації.

Прагматична еквівалентність - це тотожність сприйняття тексту мовою

оригінала. Говорять, що переклад адекватний, якщо в ньому наявні два останніх
типи еквівалентності (семантична і прагматична). Розрізняють два види
семантичної еквівалентності – компонентний і денотативний. Беручи до уваги
те, що при перекладі ми маємо справу зі змістом, тобто одним із семантичних
компонентів мовної одиниці, можна говорити, що семантичної еквівалентності
можна досягти завдяки наявності одних і тих же сем у вихідному і кінцевому
текстах.
7
 Другий вид семантичної еквівалентності – денотативний, пов'язаний з
явищем мовної вибірковості. Її зміст полягає в тому, що один і той самий
предмет чи ситуація можуть бути описані з різних сторін за допомогою різних
ознак. Для досягнення семантичної еквівалентності потрібно застосовувати
різноманітні перекладацькі перетворення. На рівні компонентної
еквівалентності в основному використовують перетворення, які стосуються
граматичної структури повідомлення. Рівень денотативної еквівалентності
потребує більш складних лексико-граматичних перетворень, які призводять до
змін в семантичній структурі повідомлення.

Словник не містить повних і абсолютних еквівалентів, а значить про

повноту і постійність еквівалентів у перекладі можна говорити лише
враховуючи контекст. Перекладач обирає еквівалент, спираючись на
найближче оточення слова, більш широкий контекст та тематику тексту. Інколи
можна пояснити вибір того чи іншого еквіваленту. Але частіше за все
перекладач робить цей вибір інтуїтивно. Вибір еквівалента обмежує лексична
сполучуваність і жанрово-стилістична специфіка тексту.

Бувають випадки, коли в процесі перекладу юридичного тексту в

українській мові неможна знайти еквівалент німецькому поняттю. Такий
термінологічний пробіл можливий з двох причин:

а) у термінологічній системі української мови відсутнє словесне

позначення даного юридичного поняття – пробіл позначення;

б) в українській мові відсутнє поняття еквівалентне поняттю в німецькій

мові – понятійний пробіл.

Це виникає в тому випадку, коли дана галузь перекладу структурована в

обох мовах по-різному. Тому в таких ситуаціях перекладач має бути дуже добре
обізнаний з методами та можливостями перекладу юридичної термінології.

Отже, адекватність приділяє більше уваги перекладу як процесу, а

еквівалентність орієнтована на результати перекладу. Переклад може
вважатися адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний
вихідному лише на одному із семіотичних рівнів. Еквівалентний переклад може
бути неадекватним, так як в основному синтаксичну форму мови оригіналу не
завжди вдається зберегти.

8
 Як вже зазначалося, терміни, як і будь-які інші лексичні одиниці, при
перекладі відтворюються за допомогою певних прийомів.

Переклад терміна – точне відтворення оригінального терміна засобами

рідної мови за умов збереження єдності змісту і стилю.

При перекладі юридичних текстів важливе значення має взаємодія

терміна з контекстом, завдяки чому виявляється значення слова. У процесі
перекладу терміна, на думку А.Я. Коваленко, визначають два етапи:

1) з'ясування значення терміна в контексті;

2) переклад значення рідною мовою.

А.В.Федоров теж вважає, що головною передумовою адекватного

перекладу є вірне розуміння терміна.

Для терміна характерна співвіднесеність з точно визначеним поняттям,

прагнення до однозначності. Це виявляється в тому, що цілий ряд термінів
набуває свого роду незалежності від контексту і, таким чином, може
перекладатися за допомогою лексичного еквівалента. Тому переклад будь-
якого терміна починається із уважного вивчення словникової статті для
знаходження еквівалента даному слову в мові перекладу. Еквівалент –
постійний лексичний відповідник, який точно співпадає із значенням слова.

Терміни, які мають еквіваленти у рідній мові, відіграють важливу роль

при перекладі. Вони слугують опорними пунктами у тексті, від них залежить
розкриття значення інших слів, вони дають можливість з'ясувати характер
тексту. Тому слід вміти знаходити перекладний еквівалент у рідній мові і
розширювати знання термінів-еквівалентів.

Правильний вибір варіативного відповідника робиться з урахуванням

контексту, який і дає змогу встановити, в якому із своїх значень вжито термін у
даному випадку. Широкий контекст являє собою мовне оточення даного слова,
яке виходить за межі речення. Таким контекстом може бути декілька речень,
абзац або навіть увесь текст. Щодо вузького контексту, то, як вказує
Л.С.Бархударов, під ним розуміють контекст речення, і він поділяється на
синтаксичний та лексичний. При синтаксичному контексті до уваги береться
контекст цілого речення. Та частіше вибір необхідного значення здійснюється
9
за допомогою лексичного контексту, тобто певних словосполучень та сталих
виразів:

Die Anteile können grundsätzlich frei veräußert oder vererbt werden. – Акції,
в принципі, можуть вільно продаватися чи передаватися у спадщину. У даному
випадку слово Anteile було перекладене, з урахуванням контексту, саме як
акції, оскільки інші значення: питома вага, квота, наділ, ділянка, частина – не є
доречними у даному контексті.

У реченні Für die Verbindlichkeiten der GmbH haftet den Gläubigern nur das
Vermögen der GmbH, nicht das Vermögen der Gesellschafter. - ТОВ несе
відповідальність за борги кредиторам тільки активами ТОВ, а не активами
акціонерів. Так само у відповідності до контексту слово Vermögen було
перекладене як активи, а не як майно, багатство, здатність, можливість.

Крім того, не слід забувати, що окрім знань методів перекладу, для

адекватного перекладу юридичних текстів українською мовою перекладач має
володіти глибокими термінологічними та юридичними знаннями, а також
знаннями історичних термінів юридичної системи обох мов.

1.2. Способи перекладу термінів

Розкриваючи специфіку окремого підвиду перекладу (у нашому випадку

– перекладу юридичних текстів), спеціальна теорія перекладу вивчає три ряди
факторів, які повинні враховуватися при описі перекладів певного типу. По-
перше, сама по собі приналежність оригіналу до особливого функціонального
стилю може впливати на характер перекладацького процесу й вимагати від
перекладача застосування особливих методів і прийомів. По-друге,
орієнтованість на подібний оригінал може визначити стилістичні
характеристики тексту перекладу, а, отже, і необхідність вибору таких мовних
засобів, які характеризують аналогічний функціональний стиль у мові
перекладу. І, нарешті, в наслідок взаємодії цих двох факторів можуть
виявлятися власне перекладацькі особливості, пов'язані як із загальними
рисами й розходженнями між мовними ознаками аналогічних функціональних
стилів в іноземні мові й мові перекладу, так і з особливими умовами й
10
завданнями перекладацького процесу цього типу. Іншими словами, спеціальна
теорія перекладу вивчає вплив на процес перекладу мовних особливостей
певного функціонального стилю в іноземній мові, аналогічного йому
функціонального стилю в мові перекладу й взаємодії цих двох рядів мовних
явищ.

У рамках кожного функціонального стилю можна виділити деякі мовні

особливості, вплив яких на хід і результат процесу перекладу досить значний. У
науковому стилі (до якого, як правило, належать юридичні тексти) це лексико-
граматичні особливості наукових матеріалів і, у першу чергу, провідна роль
термінології й спеціальної лексики. Крім таких загальних особливостей, у
кожній мові аналогічний функціональний стиль володіє й специфічними
мовними рисами.

Характерними рисами наукового стилю є його інформативність

(змістовність), логічність (сувора послідовність, чіткий зв'язок між основною
ідеєю й деталями), точність і об'єктивність і випливаючі з цих особливостей
ясність і зрозумілість. Окремі тексти, що належать до даного стилю, можуть
мати зазначені риси в більшому або меншому ступені. Однак у всіх таких
текстів виявляється переважне використання мовних засобів, які сприяють
задоволенню потреб даної сфери спілкування.

В області лексики це насамперед використання наукової термінології й

так званої спеціальної лексики. Переклад термінів є головною проблемою під
час перекладу юридичних текстів. Як правило, виділяють такі способи
розв’язання проблеми перекладу термінів як калькування, транскрипцію,
гіперонімічне перейменування, дескриптивну перифразу, комбіновану
реномінацію, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод
уподібнення, контекстуальне розтлумачення.

Якщо говорити про передачу нових термінів, то варто згадати про

безеквівалентну лексику. Як відомо, одним з можливих випадків взаємного
відношення лексики двох мов є повна відсутність відповідності тій чи іншій
лексичній одиниці однієї мови у словниковому складі іншої. У цих випадках і
говорять про так звану безеквівалентну лексику. Під безеквівалентною
лексикою прийнято розуміти лексичні одиниці (слова та стійкі
словосполучення) однієї з мов, які не мають ні повних, ані часткових
еквівалентів серед лексичних одиниць іншої мови.

11
 В.Г.Костомаров та Е.М. Верещагін у книзі “Язык и культура” дають таке
визначення безеквівалентній лексиці: “Слова, що слугують для вираження
понять, є відсутніми в іншій культурі та мові, слова, що відносяться до власне
культурних елементів, тобто до культурних елементів, що характерні лише для
культури А і відсутні в культурі Б, а також слова, які не мають перекладу на
іншу мову одним словом, не мають еквівалентів за межами мови, до якої вони
належать”.

Безеквівалентна лексика проявляється, головним чином, серед

неологізмів, серед слів, які називають спеціальні поняття та національні реалії, і
серед маловідомих імен та назв, для яких доводиться створювати оказіональні
відповідники у процесі перекладу.

Переклад лексики, яка не має відповідностей в іншій мові, становить

певні труднощі, але такі труднощі, які цілком можна здолати. З практики
перекладу відомі такі способи перекладу безеквівалентної лексики:
транскодування, калькування, описовий переклад тощо.

Калькування являє собою переклад лексичних одиниць оригіналу шляхом

заміни їх складових частин – морфем або слів – їх лексичними відповідниками
в мові перекладу. Калькування як прийом перекладу частіше застосовується в
перекладі складних слів (термінів). Воно може застосовуватися також стосовно
тільки одного з компонентів складеного слова (терміна). Досить часто
калькування застосовуються в перекладі до тих складних термінів, що утворені
за допомогою поширених загальнонародних слів.

Калькування не завжди розкриває читачеві, який незайомий з іноземною

мовою, значення слова чи словосполучення, що перекладається. Причина у
тому, що складні та складені слова, стійкі словосполучення, при перекладі яких
калькування використовується найчастіше, нерідко мають значення, яке не
дорівнює сумі значень їх компонентів, а оскільки при калькуванні
використовуються еквіваленти саме цих компонентів, значення усього
лексичного утворення в цілому може залишитися нерозкритим. І тому
непідготовленому читачеві певне словосполучення навряд чи скаже щось без
розгорнутих пояснень.

Метод калькування може бути застосований при перекладі переважної

більшості безеквівалентних термінів:

12
 rückständige Forderung – несплачені доходи;

nicht realisierter Gewinn – нереалізований прибуток і т.п.

Розрізняють повне і часткове калькування. При повному калькуванні

слова або словосполучення буквально перекладаються. Точна калька в
лексичному і семантичному відношеннях повністю збігається з відповідником у
мові-джерелі. При частковому калькуванні вислови частково перекладають, а
частково будують з іншомовного матеріалу чи бодай за іншомовним зразком.

Іноді калькування може перетворитися в буквальний переклад.

При калькуванні безеквівалентних складних термінів іноземної мови

можуть використовуватися граматичні, лексичні й лексико-граматичні
трансформації – а саме, експлікація зв’язуючих компонентів або декомпресія
одного з терміноелементів:

Handelsregister – торгівельний реєстр: Die eigene Rechtsfähigkeit dauert bis

zur Löschung im Handelsregister an. – Правоздатність триватиме до видалення з
торгівельного реєстру.

Kapitalgesellschaft – Акціонерна компанія, корпорація: Eine

Kapitalgesellschaft ist eine Gesellschaft, bei der die Mitgliedschaft auf die reine
Geldbeteiligung und nicht auf persönliche Mitarbeit der Gesellschafter zugeschnitten
ist. – Корпорація є компанією, в якій колектив дбає про чисті капіталовкладення
та співробітництво учасників товариства, а не про приватне.

- Unternehmen – підприємство: Manche Unternehmen verlegen ihre

Fertigung in andere Lander, weil ihnen das einheimische Lohnniveau zu hoch ist. -
Багато підприємств відкривають своє виробництво за кордоном через високий
рівень заробітної плати на вітчизняному ринку.

Калькування як перекладацький прийом послужило основою для

великого числа різного роду запозичень при міжкультурній комунікації в тих
випадках, коли транслітерація була неприйнятна. Однак калькування як
перекладацька трансформація зустрічається рідше, ніж транскрипція або
транслітерація.

13
 У ряді випадків використання прийому калькування супроводжується
зміною послідовності калькованих елементів:

Kaufvertrag - Договір купівлі-продажу: Kaufvertrag zwischen zwei

Verbrauchern über den Verkauf eines gebrauchten Fahrzeuges - Договір купівлі-
продажу між двома споживачами щодо продажу старого транспортного засобу.

Нерідко в процесі перекладу транскрипція і калькування

використовується одночасно:

Grundkapital – основний (акціонерний) капітал; Kapitalerhaltung –

збереження капіталу: Das Gesetz enthält Vorschriften über die effektive Leistung
einer Einlage auf das Stamm- oder Grundkapital (Grundsatz der Kapitalaufbringung)
und den Schutz zum Bestand dieses Kapitals (Pflicht zur Kapitalerhaltung, zBs Barta,
GmbHR 2005, 657). - Закон містить положення, що стосуються ефективного
надання внеску від основного або акціонерного капіталу компанії (принцип
залучення капіталу), і захист цього капіталу (необхідні для збереження
капіталу, zBs Barta, GmbHR 2005, 657).

Транскодування - це такий спосіб перекладу, коли звукова та/або

графічна форма слова вихідної мови передається засобами абетки мови
перекладу. Транскодування термінів відбувається в перекладі в тих випадках,
коли в мові перекладу відсутнє відповідне поняття і відповідний перекладний
еквівалент, а перекладач не може підібрати слово або слова в мові перекладу,
які б адекватно передавали зміст поняття і відповідали вимогам до
термінотворення.

Особливо часто транскодування юридичних термінів відбувається в тих

випадках, коли термін у мові перекладу складається з міжнародних
терміноелементів латинського або давньогрецького походження. Карабан В.І.
розрізняє чотири види транскодування:

- транскрибування - літерами мови перекладу передається звукова форма

вихідної мови;

- транслітерування - термін вихідної мови передається по літерах;

- змішане транскодування - переважне застосування транскрибування із

елементами транслітерування;
14
 - адаптивне транскодування - термін дещо адаптується до фонетичної
структури мови перекладу.

Передати особливості іншомовної форми при перекладі можна двома

способами: транскрибуванням та транслітеруванням, які належать до
лексичних трансформацій. На думку Рецкера Я.І., ні транскрипцію, ні
транслітерацію не можна вважати буквальним перекладом. По суті – це
вживання в мові перекладу іншомовного слова, яке, засвоївшись, може
поповнити ряд запозичень.

Перекладацька транскрипція – це формальне пофонемне відтворення

вихідної лексичної одиниці за допомогою фонем мови перекладу, тобто
фонетична імітація вихідного повідомлення: Hiring – хайринг; franko-franko –
франко-франко, Rabatt – рабат.

Цьому шляху перекладу властива така особливість у перекладі

українською мовою, як передача в будь-якому випадку літери r: Broker -
брокер.

Іншим прийомом перекладу являється транслітерація (транслітерування) -

формальне побуквенне відтворення вихідної лексичної одиниці за допомогою
алфавіту мови перекладу, тобто побуквенна імітація форми вихідного терміна:
Firma - фірма, Konzern – концерн;

Прийом транслітерації широко використовувався перекладачами аж до

кінця 19 століття. При цьому не обов'язково було знати вимову німецького
слова достатньо було обмежитись його зоровим сприйняттям. Однак при
транслітерації не враховувались особливості вимови німецьких слів. Крім того,
навряд чи є доцільними спроби відтворення при перекладі архаїчних
особливостей орфографії, тим більше, що приймаються заходи з їх ліквідації.
Останнім часом більшого поширення в перекладацькій практиці набув прийом
транскрибування, суть якого полягає в передачі засобами української абетки не
орфографічної форми, а вимови німецького терміна.

Оскільки фонетичні системи німецької та української мов дещо різняться

між собою, то спроби відтворення вимови завжди мають дещо умовний
характер. Це лише імітація звучання. Єдиної системи міжалфавітних
відповідностей на сьогоднішній день не існує.

15
 РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ЮРИДИЧНИХ ТЕКСТІВ З
НІМЕЦЬКОЇ МОВИ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

2.1. Лексико-граматичні проблеми німецько-українського юридичного

перекладу

Як засвідчує сучасна практика німецько-українського юридичного

перекладу, фахівці, які працюють з юридичними текстами ФРН, стикаються зі
значними труднощами у передаванні німецьких правничих понять та смислів,
оскільки на сучасному етапі розбіжності між німецькою та українською
правовими культурами ще не отримали докладного наукового та
термінографічного зіставлення. Через брак довідкових джерел одиниці
терміносистеми права ФРН часто перекладають за аналогією – за допомогою
термінів, що мають усталені, але відмінні значення в національній правовій
системі. А це призводить до суттєвих викривлень поняттєвого апарату і
негативно позначається на тлумаченні відповідних правових норм та
принципів, нормотворчому процесі та правозастосуванні.

Незважаючи на активну практичну діяльність у галузі юридичного

перекладу, у її теоретичному опрацюванні не спостерігається системності. Так,
у переважній більшості вітчизняних праць із загального перекладознавства
юридичний переклад згадується побіжно – як один із жанрових видів перекладу
у рамках перекладу текстів офіційно-ділового стилю. При цьому головна увага
зосереджена на термінологічній специфіці перекладу документів (способах
перекладу термінів, фахових зворотів, кліше тощо) а юридичні тексти
здебільшого розглядаються ізольовано від позамовної дійсності або з
мінімальним її урахуванням. Теоретичні напрацювання з юридичного
перекладу стосуються незначної кількості мовних комбінацій. Зокрема,
вітчизняні дослідники В.І.Карабан , Л.М.Черноватий , Г.П.Апалат, З.Г.Коцюба,
О.П.Рихло, І.А.Семьонкіна, О.Ю.Вийнюк, Н.І.Козак, А.В.Куракін, І.Сапожник
та інші працюють над окремими теоретичними та дидактичними аспектами
англо-українського юридичного перекладу. І.Сойко , A.Гриненко, T.Супрун ,
Д.Коробейнікова, О.Діброва, O.Шаблій; та інші досліджують окремі
термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми німецько-українського
перекладу у галузі права.

16
 Вплив на цей вид фахової комунікації справляють такі лінгвокультурні
особливості правничої міжмовної комунікації, як

а) залежність правової системи від системи національної (державної)

мови (правові поняття та норми побудовані за законами конкретної мови);

б) залежність правової системи від національної культури (мораль,

традиції, звичаї, політично-ідеологічні чинники, сучасні суспільні тенденції
тощо відображаються як у чинному праві, так і у правовій культурі; правові
поняття та норми сформульовані за правилами національної нормотворчої
техніки тощо);

в) юридичний зміст більшості порівнюваних понять та норм відрізняється

через те, що залежить винятково від волі національного законодавця, який
керується міжнародно-правовим принципом законодавчої автономії держави. У
цьому зв’язку правничу мову передусім розглядаємо як ієрархічну систему
юридичних текстів, які є середовищем та інструментом національного права.

Задля з’ясування функціональної природи перекладу у галузі права і

визначення методів досягнення функціональної адекватності у цьому виді
міжкультурної фахової комунікації, на прикладі сучасних української та
німецької правових спільнот було зіставлено основні соціокультурні
передумови та інституційні вимоги у сучасній практиці перекладу юридичних
текстів; змодельовано взаємозв’язок мовних та позамовних чинників, які
визначають природу юридичного перекладу у сучасній юридичній діяльності та
порівнюваних правових культурах; виявлено суттєві особливості цього виду
професійної діяльності. Загалом, усе це дало змогу виокремити окремий
галузевий вид фахового перекладу, іменований у роботі як юридичний
переклад (ЮП), для якого характерна ціла низка юридично-процедурних та
лінгвокультурних особливостей. Зокрема, слід зазначити такі методологічні
засади юридичного перекладу:

1. Щодо первинної прагматики відповідних форм юридичного дискурсу у

вихідній правовій культурі, то прагматика його юридичного перекладу є
специфічною – вона залежить від призначення тексту перекладу у правовій
системі-реципієнті. З огляду на це у теорії юридичного перекладу пропонуємо
враховувати такі функціональні особливості його головних практикованих

17
видів (офіційного юридичного перекладу та неофіційного юридичного
перекладу), а саме:

а) первинною метою офіційного юридичного перекладу є відтворення

правової дії тексту перекладу у правовій системі-реципієнті; завдяки
відповідним юридичним процедурам він стає джерелом права або правовою
підставою. Щоб в офіційному юридичному перекладі адекватно передати волю
інституційного автора (законодавця, державного органу тощо), необхідно
використовувати спеціальні методи юридичного тлумачення. Офіційний та
завірений юридичний переклад – це невід’ємна складова юридичної діяльності.
Окрім цього, він виконує ще й вторинні функції – слугує матеріалом для
наукових досліджень та джерелом нормативних міжкультурних
термінологічних еквівалентів;

б) неофіційний юридичний переклад виконується з метою інформування

адресата перекладу про юридичну теорію і практику іноземної правової
культури. На ситуативно-комунікативному рівні точне призначення тексту
перекладу визначає замовник (інституція чи індивід) або сам виконавець
перекладу (фахівець з юридичного перекладу). На цьому рівні прагматика
юридичного перекладу проявляється імпліцитно (завдяки обраним стратегіям
його виконання) та експліцитно (у примітках перекладача, передмовах та
наукових коментарях до перекладу). Первинною функцією неофіційного
юридичного перекладу є адекватна передача культуроспецифічної інформації
про іноземне право. Щоб у неофіційному юридичному перекладі адекватно
передати інтенцію автора-індивіда (напр., автора наукової праці з
юриспруденції), окрім методів юридичного перекладу, необхідно застосовувати
також методи, характерні для наукового та філософського перекладу.

2. В основу спеціальної теорії німецько-українського юридичного

перекладу кладемо порівнюваність та перекладність відповідних правових
понять і змістів та відповідних термінів і фраз. Для визначення такого tertium
comparationis у роботі було зіставлено концептуальні та структурні параметри
систем права ФРН та України. Системний правознавчий підхід було
використано й у доборі матеріалів дослідження – порівнювані тексти оригіналу
і перекладу є зрізом ієрархічної системи текстів, що утворюють системи права
ФРН та України. При цьому було виявлено деякі специфічні особливості цієї
перекладної комбінації. Так, найголовнішим об’єднуючим чинником між
правовими системами ФРН та України, є те, що обидві системи орієнтовані на

18
структуру і засади римського права з його розподілом на приватну (цивільну)
та публічну гілки права і на сучасному етапі належать до сім'ї
континентального європейського права, тобто, загалом ґрунтуються на
писаному законі. Не менш важливим об’єднуючим чинником є і традиційна
(понад сторічна) орієнтація української системи права (опосередковано через
російську) на приватне право ФРН, зокрема, на центральні розділи Цивільного
кодексу ФРН. На сучасному етапі, у рамках українських адміністративно-
правової та судової реформ, особливо активізувалася робота з перекладу
текстів і, відповідно, зросла кількість концептуальних запозичень з
адміністративного та адміністративно-процесуального права ФРН. Тож на
концептуальному рівні можна говорити про відносну еквівалентність
порівнюваних у процесі перекладу головних галузей та інститутів права ФРН і
України. Попри це, оскільки системи цивільної та публічної гілок права у ФРН
та в Україні сформувалися на різному історичному та соціально-економічному
підґрунті, розбіжності між порівнюваними системами права проявляються як на
рівні окремих підгалузей та інститутів права, так і на загальнодоктринальному
рівні.

На основі порівняння текстів засадничих джерел права ФРН та України

(Конституцій, загальних частин кодексів та інших законів тощо) у
порівнюваних правових культурах було виявлено різне розуміння двох
засадничих понять – закон (як право у вузькому, позитивістському розумінні,
що характерно для України) і право (як система, що керується також
відповідними принципами і цінностями, що характерно для ФРН). У цьому
зв’язку юридичний переклад суміжних загальноправових понять на кшталт
право, закон, справедливість, правосуддя, правомірність, порядок потребує
країнознавчих коментарів, оскільки вони ґрунтуються на системі цінностей
відповідної мовно-культурної спільноти. У цьому зв’язку ще однією
проблемою німецько-українського юридичного перекладу є наявність у
правничій терміносистемі ФРН приблизно у 10 разів більшої частини так
званих оціночних (невизначених законодавцем) понять, що, попри інші
чинники, пояснюється ще й тим, що мова права ФРН не зазнала докорінних
ідеологічних потрясінь, а тому у ній збереглися поняття, що беруть свій
початок у звичаєвому праві (напр., нім. Billigkeit – укр. розумність,
справедливість, що базується на здоровому глузді; Treu und Glauben – укр.
добросовісність / добропорядність у комерційних правочинах, відповідність
торговим звичаям тощо). З-поміж інших понять права невизначені поняття
вважають найбільш залежними від юридичного тлумачення, адже їхня

19
семантика спонукає до аксіологічного підходу. Українські перекладачі, не
обізнані з правовою традицією ФРН, з-поміж усіх можливих тлумачень та
перекладів терміна переважно обирають вузькоспеціальний, тоді як потрібно
передати загальний термін, який передбачає можливості для тлумачення. Тому
в українських перекладах окремих оціночних правових понять (зокрема,
адміністративний розсуд, громадський правопорядок тощо) не враховано
їхнього обсягу значень та історії розвитку в іноземній правовій системі, що
призвело до численних непорозумінь. Оскільки доктринальним та оцінним
правовим поняттям ФРН притаманна відкритість й еластичність значення, то
при їхньому перекладі у нормах загального характеру потрібно дотримуватися
принципу збереження можливостей для юридичного та адміністративного
тлумачення, тобто використовувати прийоми (максимальної) генералізації та
описовий переклад;

На відміну від широко вживаних українських юридичних термінів греко-

латинського походження, переважна більшість греко-латинізмів правничої
мови ФРН має німецькі синоніми-дублети (здебільшого структурні кальки), які
в сучасній німецькій правничій термінології є більш уживаними або
нормативними термінами (напр., укр. протокол – нім. Niederschrift; укр.
оригінал – нім. Urschrift; укр. адміністрація – нім. Verwaltung тощо). Німецькі
кальки та інші терміни з національних терміноелементів створювалися на
хвилях національного пуризму різних періодів, а сучасніші німецькі дублети –
також завдяки загальноєвропейській демократичній тенденції спрощення
правничої мови, що передбачає надання переваги національним, більш
«прозорим», з точки зору внутрішньої форми, термінам (напр., Referendum –
Volksentscheid). У перекладі українських юридичних термінів греко-
латинського походження правничою мовою ФРН слід орієнтуватися на
аналогічну вузькоспеціальну сферу регулювання (напр., залежно від галузі та
інституту права укр. компенсація перекладають як Entschädigung, або як
Schadensersatz, або як Wiedergutmachung, або як Ausgleichung, Ausgleich чи
Vergleich, або як Aufrechnung, або як Abfindung, або як Schmerzensgeld тощо);

Значні культуроспецифічні особливості, які слід окремо зазначати у

перекладі, мають цілі підгалузі права ФРН (зокрема, з питань оренди;
приватного та публічного будівництва, сучасного сімейного права тощо).
Чималий обсяг термінологічних лакун існує й через значні розбіжності у
процесуальному праві України та ФРН, а відтак – і у будові національних
систем судочинства. Так, в Україні немає таких окремих гілок, як суди з

20
трудових, фінансових та соціальних спорів (нім. Arbeits-, Finanz-,
Sozialgerichte), які або розподілені між судами загальної юрисдикції та
адміністративними судами, або вирішуються у позасудовому порядку. Через
неоднаковий ступінь розвиненості та різну будову порівнюваних систем повні
термінологічні еквіваленти трапляються вкрай рідко. У цьому зв’язку
рекомендується адаптовувати, передусім, зміст тексту оригіналу, а не його
ключову термінологію. А для тих правових принципів і понять, яких немає в
сучасній українській правовій доктрині, потрібно створювати нові еквіваленти
(напр., Rechtssicherheit – укр. правопевність), які, завдяки своїй новизні,
привертатимуть особливу увагу читача і спонукатимуть до уважного
ознайомлення з їхнім сучасним правовим змістом.

У юридичному перекладі нормативних текстів складністю є різний вік

порівнюваних правових галузей та інститутів ФРН й України. Так, завдяки
тривалій історії розвитку й усталеним правовим традиціям німецької правової
культури сучасна система права ФРН має багато старих за віком правових
приписів (і, відповідно, термінів). Деякі з них, як, приміром, основні положення
Загальної частини Цивільного та Кримінального кодексів ФРН, чинні понад 100
років. У цьому зв’язку в офіційному ЮП не слід відтворювати архаїчний стиль
із використанням українських правничих архаїзмів, а нейтрально передавати
зміст юридичних норм, документів та понять (напр., нім. Vollmacht
відтворювати не як повновласть, а як уповноваження; мандат; довіреність).
Сучасний і зрозумілий стиль викладу підвищує ефективність правового
регулювання та/або встановлення справедливості.

3. Жанрово-стилістичні аспекти та основні модифікації прагматики

німецько-українського юридичного перекладу (розглянуті у Розділі 2)
стосуються як системи юридичного перекладу у комбінації «правнича мова
ФРН – правнича мова України», так і системи юридичного перекладу як такого.
У цьому зв’язку найголовнішими є такі наші твердження:

а) оскільки офіційні документи укладають згідно з вимогами відповідних

національних норм права (напр., ФРН та України), то перекладач повинен
кваліфіковано і відповідально відтворювати не лише зміст, але й форму тексту
оригіналу. Точне відтворення реквізитів документа сигналізує про їхнє
юридичне призначення, а їхня відсутність позбавляє документів юридичної
сили. Тому усі без винятку реквізити документа потрібно відтворювати чи

21
описувати іноземною мовою або, за необхідності, також дублювати іноземною
мовою чи зберігати в оригінальному написанні;

б) враховуючи, що заголовки нормативних документів є техніко-

юридичним прийомом і засобом вираження змісту певної групи юридичних
норм, їхній переклад вимагає не лише точності, але й відповідного
коментування та надання оригінальної назви. Оскільки одним і тим самим
заголовкам може бути притаманна багатозначність (напр., нім. Bescheid/-
bescheid або укр. постанова), то, перекладаючи назви процесуальних актів,
потрібно виходити із юридичного статусу відповідного документа і вдаватися
до комбінованих способів, зокрема, дослівний переклад назви документа слід
супроводжувати приміткою перекладача, у якій роз’яснювати призначення
відповідного процесуального акту. Якщо в оригіналі певний документ не має
назви, то її потрібно вивести зі змісту вступу чи інших частин документа і
зазначити у примітці перекладача;

в) преамбула законодавчого або міжнародно-правового акту пояснює

його прагматику (ідеологічно-правове призначення), тому розкриття її у
перекладі допоможе адекватно передати головні концепти відповідного
документа;

г) для відтворення посилань на норми права, які в офіційних документах

ФРН здебільшого подані у скороченому варіанті, потрібні експлікативні
способи перекладу, а саме – усі правничі скорочення ФРН необхідно не тільки
розшифровувати, але й надавати їхнє оригінальне скорочене написання. Адже
некоректне відтворення нормативної основи документа у перекладі може
призвести до помилок у ході подальшого провадження, частиною якого стає
текст перекладу, а тому воно категорично недопустиме;

д) на процедуру юридичного перекладу чинять вплив такі специфічно

правові особливості юридичних текстів, як їхня (полі)функціональність,
ієрархічна інтертекстуальність, ієрархічна когезія та когерентність,
(інституційне) авторство і (полі)адресантність. У жанрі законодавчих текстів
найменшою текстовою єдністю юридичного перекладу є норма права (у формі
статті, параграфу, пункту тощо). Адекватний переклад окремої норми права
вимагає збереження її когерентності – на рівні юридичної семантики та когезії
– на рівні формальної будови, а також врахування її місця в ієрархічній системі

22
всього нормативного тексту (норми у формі закону, підзаконного акту тощо) та
в загальноправовому контексті (системі права).

е) у піджанрах правознавчий підручник та правознавча монографія

перекладачеві потрібно враховувати не лише загальноприйняті правові
поняттєві зв’язки та розуміння, але й розкрити авторську поняттєву систему.
Найпершим кроком на цьому шляху є адекватне розуміння заголовку та
передмови до відповідного правничого тексту, а неадекватний переклад назви
нівелює авторське послання усього твору і позначається на передаванні думок
впродовж усього тексту;

є) у перекладі історичних (уже не чинних) джерел права перекладач

повинен донести до адресата перекладу дух відповідного часу та авторське
послання. З цією метою необхідно поєднувати методи кількох галузей
перекладознавства: юридичного (з його орієнтацією на систему відповідного
історичного типу права та його понять), філософського (з його спрямуванням
на послідовність відтворення сталих елементів авторського філософського
дискурсу) та художнього (з прагненням відтворити образно-естетичний вплив
оригіналу на кінцевого адресата).

1. На тлі правових та жанрових особливостей для німецько-українського

юридичного перекладу характерна значна кількість лексико-граматичних
проблем, з-поміж яких головними є:

а) вибір між способами перекладу, які у конкретному нормативному

висловлюванні якнайточніше відтворюють вихідний юридичний смисл, а саме
– між калькуванням синтаксичної структури вихідного висловлювання і
застосуванням лексико-граматичних трансформацій.

Так, було з’ясовано, що у практиці перекладу німецько-українських

міждержавних угод превалює калькування, а комерційні угоди здебільшого
перекладають, застосовуючи усталені національні кліше. Це має як переваги,
так і недоліки. Так, переклад за допомогою кліше сприяє порозумінню сторін
лише тоді, коли він перевірений попередньою практикою, тобто якщо він не
викликав суперечок та потреби у тлумаченні тих чи інших положень або ж не
ставав предметом судового спору. Іншою є ситуація, коли кліше різномовних
версій можна по-різному інтерпретувати (як, напр., формулювання умови цього
договору та Verpflichtungen / Konditionen aus diesem Vertrag). Так, у німецькому

23
варіанті йдеться про умови, які випливають з цього договору, тобто не лише ті,
що чітко прописані у ньому, а й ті, що можна логічно вивести шляхом
інтерпретації. У цьому зв’язку важливо, право якої зі сторін договору регулює
умови тлумачення.

2.2. Юридичні кліше та адекватність перекладу

У німецько-українському ЮП порушення вихідної юридичної

прагматики висловлювання може відбуватися і через хибне відтворення
категорій визначеності та невизначеності, виражене у німецькомовних текстах
за допомогою артиклів. Так, коли типове юридичне застереження „за винятком
обмежень, які встановлюються законом” перекладають за допомогою „mit
Ausnahme der im Gesetz bestimmten Einschränkungen”, то вислів im Gesetz у
зворотньому перекладі матиме значення «у цьому законі». А це значно звужує
можливості обмежувати права окремих осіб. Тоді, як перше кліше означає, що
відповідні обмеження можуть бути закріплені лише на законодавчому рівні (у
чинних або майбутніх законах), а не, приміром, на основі адміністративного
розсуду. У контексті основних прав людини подібні юридичні застереження
мають велике значення, адже права людини визнані найвищою цінністю і
гарантуються сучасною правовою державою. Тому застереження та норми, що
обмежують ці права, сформульовані з особливою ретельністю. Із такою ж
ретельністю їх потрібно і перекладати, а саме „за винятком обмежень, які
встановлюються законом” – як „mit Ausnahme der durch Gesetz bestimmten
Beschränkungen”.

Заміна певних юридичних кліше висловлюваннями, що у

загальнонародній мові вважаються синонімічними, може спотворити юридичну
прагматику відповідної норми права. Так, якщо durch Gesetz означає
визначення всіх обставин обмеження лише законом (у формальному розумінні),
то формулювання auf Grund eines Gesetzes (укр. дослів. на основі закону) дає
уповноваження на визначення деталей такого обмеження і підзаконним актом.
Оскільки у ЮП лексико-граматичні хиби призводять до подальшої
неправильної інтерпретації відповідних правових положень, то у випадку

24
колізій рекомендуємо застосовувати дослівний калькований переклад, або ж
відповідне смислове розгортання (напр., пояснення).

Загалом серед типових для німецько-українського юридичного перекладу

лексико-граматичних трансформацій та способів такі:

- запозичення або кальки, характерні для передавання слів-реалій (напр.,

Referendar – референдар; Leitender Ministerialrat – керівний міністерський
радник);

- змішане транскодування, необхідне для відтворення власних назв

(зокрема задля забезпечення принципу зворотності перекладу власних назв
рекомендуємо використовувати його у комбінації з оригінальним написанням,
оскільки в офіційному юридичному перекладі відтворення власних назв – це
засіб, який повинен уможливлювати юридичну ідентифікацію відповідної
фізичної чи юридичної особи, а також інших власних назв, що фігурують у
перекладуваних документах;

- конкретизація значення / гіпонімічний переклад (напр., поняття

öffentliche Hand у різних контекстах може означати «державні органи»,
«суспільний інтерес», «суспільна доцільність» тощо);

- генералізація / гіперонімічний переклад (напр., Standesbeamter –

уповноважена особа (органу реєстрації громадянського стану);

- додавання слова (напр., термін Ermessen, вжитий у текстах з

адміністративного права, перекладаємо за допомогою словосполучення
адміністративний розсуд, а у текстах з процесуального права – як розсуд суду);

- перестановки / пермутації, характерні для перекладу композит (напр.,

Straftatbestand – склад злочину; Arbeitsvergütung – оплата праці тощо);

- смисловий розвиток (напр., Zustimmungsgesetz – як «закон, що потребує

схвалення Бундесрату (верхньої палати парламенту ФРН)»);

- термінологічна адаптація (напр., umweltverträglich – за допомогою

усталеного звороту «екологічно безпечний»), а також культурна адаптація, що
характерна для перекладу інтерпретативних (індивідуально-авторських)
юридичних текстів, коли для позначення правової реалії у мові перекладу
25
відшукується за допомогою методу апроксимації певний національно-
культурний еквівалент, який, хоч і не зовсім збігається з вихідним поняттям,
але має з ним значну семантичну подібність і певною мірою здатний розкрити
для кінцевого читача суть явища, про яке йдеться (напр., термін Senat m, одним
зі значень якого є «правляча міська рада в Берліні (Гамбурзі, Бремені)», можна
перекласти як міська рада Берліна (Гамбурґа, Бремена);

- морфологічна транспозиція (напр., нім. Erbberechtigte(r) – укр. законний

спадкоємець; офіційний вісник / бюлетень – нім. Amtsblatt);

- синтаксичні трансформації (напр., нім., … erlauben die Einrichtung – укр.

…дозволяють створити тощо).

Загалом, мовні особливості юридичного перекладу зумовлюються

специфічними (юридичними) функціями правничих мов (оригіналу і
перекладу), які слугують нормотворенню, правозастосуванню та розвитку
відповідної національної правової системи, виявляють тісний семантичний
взаємообмін із загальнонародними мовами, поглинаючи та адаптуючи до
юридичних потреб поняття інших галузей науки, техніки та соціального життя.
Тому у перекладі нормативних юридичних текстів найменшими елементарними
одиницями ми вважаємо юридичні слова – усі повнозначні слова, вжиті у
чинних правових актах: як нормативні терміни (ті, що мають законодавчу
дефініцію) та загальноправові терміни (ті, що мають наукову або
лексикографічну дефініцію), так і слова загальнонародної мови та терміни
інших галузей суспільного життя, науки та техніки, що не мають окремої
дефініції у межах відповідних юридичних норм чи документів. Юридичність
їхнього статусу зумовлюється їхнім специфічним юридичним значенням, яке
з’ясовується у процесі їхнього юридичного тлумачення, спрямованого на
визначення юридичного статусу відповідного поняття чи явища. У юридичному
перекладі потрібно застосовувати не загальноприйняте чи наукове розуміння
відповідної лексичної одиниці, а її нормативну дефініцію або юридичне
значення у контексті відповідної правової норми та ситуації. Так, варіативність
юридичної лексики у межах окремих галузей права та на міжгалузевому рівні
(напр., укр. відповідальність – нім. Verantwortlichkeit, Haftung, Last, Strafbarkeit,
Vorwerfbarkeit, Federführung, Zuständigkeit тощо), а також варіативність у
вираженні правових понять та змістів, що проявляється на словотвірному та
граматико-синтаксичному рівнях (напр., укр. грубе порушення принципу
справедливості – grobe Unbilligkeit та grob unbillig sein; серйозна загроза –

26
erhebliche Gefährdung та erheblich gefährdet sein/werden тощо) не буде
проблемою німецько-українського перекладу, якщо у доборі функціонального
еквівалента перекладач орієнтується на аналогічні субтерміносистеми (напр., у
рамках правового інституту адміністративної відповідальності обираємо термін
Vorwerfbarkeit; а кримінальну відповідальність або караність діяння
перекладаємо за допомогою терміна Strafbarkeit).

5. У юридичному перекладі всі лексичні еквіваленти є відносними та

аппроксимативними (наближеними) функціональними еквівалентами. Тому
головним завданням юридичного перекладу є екстеріоризація культурної
специфічності юридичних понять та змістів. Для компенсації «недостатності
перекладу» культуроспецифічної юридичної лексики слід використовувати
метод лексичної експансії, за яким певний термін передають відповідним
еквівалентом, що значно об’ємніший за своєю зовнішньою формою (пояснення,
описове заміщення, примітки перекладача, а також так звані трансляційні
куплети і триплети – комбінування декількох способів перекладу). У найбільш
розгорнутій формі лексична експансія перетворюється на мінітекст – пояснення
або визначення – і подається поза загальним текстом перекладу як «примітка
перекладача»; перевагою трансляційних куплетів та триплетів є те, що вони
зберігають зручність у вживанні, властиву таким маркувальним способам, як
транслітерація та калька, і, водночас, пояснюють значення перекладеного
терміна. Одним із найбільш рекомендованих варіантів є комбінація кальки або
описового заміщення з терміном мови оригіналу, викладена в оригінальному
записі в дужках, наприклад, нім. Abwasserabgabengesetz – укр. Закон ФРН «Про
збори за відведення стічних вод у природні водойми» (офіц. скор. AbwAG).
Описовий коментований переклад є не лише джерелом додаткової інформації
для читача, але й гарантією правильного юридичного розуміння і застосування
тексту перекладу. Нехтування ним може мати суспільно небезпечні, у тому
числі правові, наслідки. Розглянуті методи лексичної експансії ще не усталені у
перекладі культуроспецифічної термінології, тому їх використання залежить
виключно від рівня підготовки перекладача, його вміння оцінити юридичне
призначення трансляту та потреби його потенційного адресата.

6. Врахувавши усе вищесказане, доходимо висновку, що юридичний

переклад є мовно-юридичною процедурою відтворення правового змісту
юридичного тексту вихідної культуроспецифічної правової системи засобами
фахової мови правової системи-реципієнта за збереження смислу оригіналу,

27
юридичних функцій та/або екстеріоризації інших прагматичних функцій тексту
перекладу у правовій системі-реципієнті, що діють на час виконання перекладу.

У цьому галузевому виді перекладу адекватність має функціонально-

ситуативний характер, тобто є результатом перекладацької діяльності, який
досягається за умови врахування щоразу унікальної взаємодії таких
екстралінгвістичних чинників, як специфічна мета відповідного перекладу
(скопос), статус тексту перекладу (офіційний, неофіційний), специфіка
порівнюваних правових систем (порівнюваність відповідних правових
інститутів та процедур), адресати тексту перекладу (інституційні,
індивідуальні), право, яке застосовують до тексту перекладу (процедура вступу
в силу, завірення трансляту тощо). Щодо поняття скопосу, то, на відміну від
інших фахових видів перекладу, у юридичному перекладі його замовник значно
обмежений у впливі на його визначення. Так, якщо йдеться про переклад тексту
з чітко вираженою перформативною функцією (напр., того, що слугує
створенню, обґрунтуванню або застосуванню права), то його скопос заздалегідь
визначений і не залежить від змінних обставин. Обмеження у скопосі існують і
стосовно перекладу тих офіційних документів, які виконують лише
інформативну функцію (довідок, витягів тощо). Замовник перекладу не має
права визначати форму та висловлювати побажання щодо передачі змісту
тексту оригіналу у тексті перекладу. З огляду на мету відповідного
функціонального виду ЮП (юридично-процедурну чи культурно-фаховий
трансфер) за домінантний обирається один із загальних методів перекладу
(відповідно очужено-дослівний чи адаптовано-коментований ЮП). При цьому,
як і більшість практиків ЮП, ми дотримуємося думки, що у конкретному
перекладацькому акті, навіть, якщо йдеться про офіційний переклад, не можна
зловживати очужено-дослівним методом і сліпо копіювати іноземний узус у
тексті перекладу, оскільки це ускладнює його розуміння, а відтак і юридичне чи
наукове використання. На практиці слід виважено доповнювати загальні
стратегії зазначеними у пункті компенсуючими стратегіями або прийомами.

Загалом, з огляду на вищезазначену специфіку юридичного перекладу як

виду діяльності (передусім його залежність від юридичних процедур набуття
чинності та мовно-культурної специфіки) його природу можна визначити як
міжкультурне фахове посередництво найвищого ступеню складності. Фахівець
з юридичного перекладу (юридичний перекладач), попри свою роль експерта-
медіатора у міжкультурному правовому дискурсі, може виступати й учасником
юридичних процедур, тобто, нести юридичну відповідальність за свідоме

28
нехтування та/або недотримання своїх професійних та процедурних обов’язків.
Обидві ролі вимагають від нього специфічної компетенції, яка включає знання
особливостей референтної сфери та інституційного середовища (правової теорії
і практики), володіння правничими мовами оригіналу та перекладу, методами
юридичного перекладу та дотримання етики юридичного перекладача, що, у
свою чергу, вимагає від нього неупередженості та високого ступеню
відповідальності за здійснюване міжкультурне правове посередництво.

29
 ВИСНОВКИ

У сучасних умовах особливого значення набуває переклад текстів різної

тематики. У роботі розглядається актуальне питання особливостей перекладу
юридичних текстів та термінів з німецької мови на українську мову.

Термін – це слово або словосполучення спеціальної галузі знання або

діяльності, що є історично сформованою одиницею термінологічної системи, і
виражає точне поняття та його місце серед інших понять.

Серед юридичних термінів як в українській, так і в німецькій мовах,

переважають іменники. На другому місці щодо кількості стоять прикметники,
здебільшого субстантивовані, ще рідше у цій функції виступають інші частини
мови.

Як відомо, одне з головних завдань перекладача полягає в максимально

повній передачі змісту оригіналу. Тому було розглянуто поняття адекватності
та еквівалентності перекладу.

Для точного відтворення німецьких термінів українською мовою слід

обов'язково звертати увагу на контекст, тому що лише з контексту стає
зрозумілим, про що йде мова в тексті та яке значення слова буде в даному
випадку більш точним відповідником того чи іншого терміна.

Адекватність – це співвідношення вихідного та кінцевого текстів, при

якому враховується мета перекладу. Переклад тексту можна вважати
адекватним, якщо правильно перекладені усі терміни та їх сполучення та
переклад є зрозумілим для спеціаліста і в нього немає до перекладача ніяких
питань і зауважень. Поняття еквівалентності означає відношення між вихідним
та кінцевим текстами, які виконують аналогічні комунікативні функції в різних
культурах.

Адекватність приділяє більше уваги перекладу як процесу, а

еквівалентність орієнтована на результати перекладу. Переклад може
вважатися адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний
вихідному лише на одному із семіотичних рівнів. Еквівалентний переклад може

30
бути неадекватним, так як в основному синтаксичну форму мови оригіналу не
завжди вдається зберегти.

Було з’ясовано, що у практиці перекладу німецько-українських

міждержавних угод превалює калькування, а комерційні угоди здебільшого
перекладають, застосовуючи усталені національні кліше.

31
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Шаблій Олена Анатоліївна. Теоретичні та методологічні засади

німецько-українського юридичного перекладу, 2013.
2. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко
(голова редкол.) та ін. — К.: Українська енциклопедія, 1998.
3. Федоров А.В. Основы общей теории перевода. – М.: Филология
три, 2002.
4. Сухенко К.М. Лексичні проблеми перекладу. - К. : Вид. Київ. Нац.
Універ. Ім..Тараса Шевченка., 1972.
5. Лотте Д.С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных
терминов и терминоэлементов. – М.: Наука, 1982.
6. Латышев Л.К. Курс перевода: эквивалентность перевода и этапы
его достижения. — М.: Просвещение, 1980.
7. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу. – Вінниця: Нова книга,
2003.
8. Комиссаров В.Н. Теория перевода: Лингвистические аспекты. —
М.: Высшая школа,1990.
9. Бархударов Л.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории
переводов. - М.: Международные отношения, 1975.
10.Мирам Г., Гон А. Профессиональный перевод. – К.: Эльга – Ника –
Центр, 2003.

32