ЛЕКЦІЯ 15

ТЕМА: ФІЛОСОФІЯ ТЕХНІКИ І ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ

СУСПІЛЬСТВІ

План
15.1. Поняття техніки і технології. Зв'язок технічної діяльності людства із особливостями
людського становища у світі.
15.2. Взаємини техніки і науки. Особливості сучасного науково-технічного прогресу.
15.3. Наука і техніка як планетарні явища. Ідеї В.Вернадського щодо науки та ноосфери.
15.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації, причини виникнення та роль науки і техніки в їх
розв’язанні.

15.1. Поняття техніки і технології. Зв'язок технічної діяльності людства із особливостями

людського становища у світі.
Бурхливий хід науково-технічного розвитку у ХХ ст. привернув увагу вчених, дослідників та й
взагалі громадської думки людства до того, що таке техніка, як вона пов’язана з наукою та розвитком
суспільства. Велика кількість сучасних мислителів відзначають численні прояви впливів науки і
техніки на людину, на темпи та стабільність її життя, на її самоідентифікацію та світоглядні
переконання. Чим же є сучасні наука і техніка? Чи можна уподібнити їх казковому Джину, якого
випустили з пляшки, проте втратили над ним контроль? – Щоби відповісти на ці питання, слід
звернутися до питання про природу та сутність техніки. Поставимо спочатку питання про природу
і сутність техніки.
В цьому питанні в науці існує три основні підходи, що їх умовно можна позначити як вузький
(інженерно-технічний), широкий та найширший (або філософський). При вузькому підході техніка
розглядається виключно як сукупність технічних засобів, які матеріалізують людські знання про
закони та приховані властивості природи і сприяють збільшення ефективності людської діяльності.
При цьому підході на перший план у розумінні техніки виходять: наукова обґрунтованість технічних
засобів; складне з’єднання їх елементів задля того, щоб забезпечити ефективне виконання ними
певної цільової функції. При широкому підході до техніки відносять будь-які штучні знаряддя та
засоби діяльності. Таке розуміння техніки орієнтує нас на докладне прояснення особливостей
людської діяльності, на порівняння штучних засобів людської діяльності із підручними засобами, що
їх використовують тварини. Проте, навряд чи ложку, чи виделку, чи зубну щітку ми схильні без
застереження зарахувати до явищ техніки.
Означенні підходи є необхідними для вирішення конкретних цільових завдань, але, безумовно,
є недостатніми для вирішення глобального питання про місце та роль техніки у житті суспільства і
про можливості і про умови свідомого регулювання науково-технічного розвитку. Наприклад,
сповідуючи такі підходи до техніки, ми не зможемо переконливо сказати, чи може людина
обходитись без неї, чи існують можливості нейтралізувати її негативні прояви та наслідки. Хоча і при
таких підходах є місце філософським роздумам: адже тут виникають проблеми зв`язку людської
діяльності із процесами природи, питання про умови ефективності людської діяльності та її критерії,
питання про зв`язок розуміння, контролювання та алгоритмізацію людської діяльності із
неусвідомленим, спонтанним, природним. Всі ці проблеми та питання знаходяться в полі зору
філософських досліджень.
При найширшому підході до осмислення та пояснення феномену техніки перш за все
звертається увага на дещо нетрадиційні використання слова «техніка»: ми кажемо не тільки про
засоби діяльності та інженерні конструкції, що використовуються у різних сферах життя, а й про
техніку швидкого читання, техніку акторської гри, техніку гри на музичних інструментах і навіть про
техніку інтелектуальної медитації, тобто саме поняття «техніка» виходить за межі технічних
пристроїв і може бути застосованим майже до всіх сфер та напрямків людської дії. А це свідчить про
те, що технічна сторона є якоюсь дуже важливою і необхідною стороною людського буття,
людського способу самоутвердження у світі. Тому доречно згадати, що термін «техне» у
давньогрецькій культурі та філософії позначав не лише ремісництво, а й вміння, мистецькість,
спритність.
Виходить, що тою мірою, якою людина є істотою розумною, здатною до впорядкованих дій, до
самоорганізації, до реалізації задумів та намірів у серії або системі поведінки та життєдіяльності,
вона постає технічною або технічно озброєною, навіть тоді, коли вона просто здійснює впорядковані,
доцільно скеровані дії. Ця технічність реалізується не лише в артефактах, а й в людських координації
дій, вміннях, саморегламентаціях, самоконтролі та ін. Відповідно, людину не можна відлучити від
техніки як такої, від техніки як форми самовласного людського вишколу. В процесі входження в
життя, що позначається в науці як соціалізація, людина вчиться діяти доцільно та осмислено,
переводити спонтанні та хаотичні бажання у свідомо вмотивовані дії та вчинки, впорядковувати свої
дії відповідно до вимог соціальної поведінки та опанування певними видами виробничих та
культурно-продуктивних напрямів діяльності (наприклад, володіти комп’ютером, водити автомобіль,
малювати, робити певні спортивні вправи та ін.).
Отже, ми можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як певний полюс буття
взагалі, як полюс, на якому панує виділене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване,
визначене, складне, перервне. В той же час саме завдяки цьому в бутті окреслюються його
протилежні властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, невизначене,
самоутворююче, безперервне. Технічна творчість в такому розумінні постає як намагання через
перше опанувати другим. До певної міри можна стверджувати, що техніка і технічна діяльність – це є
людська доля. Людська самоорганізація життя як в індивідуальному, так і в колективному планах
постає як «техне», технічність. Але в такому випадку ми повинні перевернути звичайні уявлення про
техніку і поставити на перший план в технічній діяльності людини не інженерні винаходи, а
винайдення оптимальних алгоритмів людської поведінки, що мають ввести людину в людський
спосіб буття та взаємодії із світом. Тому, можливо, варто й термінологічно розрізняти «техне» від
«техніки», розуміючи «техне» як алгоритми опанування людиною самою собою, своїм тілом, рухами,
способами мовлення та мислення. Техніку ж варто розглядати як «техне», спрямоване назовні, на
опанування природними силами, явищами, властивостями.
Нарешті ми звертаємось до поняття технології. З позиції інженерної діяльності технологія - це
сукупність умов, факторів, компонентів, що забезпечують оптимальне використання та
застосування техніки. Технологія фіксує способи поєднання між собою окремих ланок виробничого
процесу, тобто передбачає певну організацію та певну послідовність актів дії, що в цілому приводять
до необхідного результату. Сюди включаються соціально-культурні чинники, знання, економічні,
ергономічні та психологічні аспекти людських технічних дій.
Але існує і дещо специфічне значення терміну «технологія»: в англійській науковій традиції
частинку «логія» витлумачують як «слово», «теорія», «знання», тому в даному випадку поняття
технології розуміється як комплекс наук про техніку (в нашій традиції – технікознавство).
Відповідно, це комплекс природничих, технічних та соціальних наук про техніку.
Поняття технології не є другорядним у порівнянні з наукою та технікою. Навпаки, значною
мірою значення і оцінка техніки визначаються саме в технологічному аспекті, адже недаремно існує
вислів: «Техніка у руках варвара перетворюється на металобрухт». «Технологія, - як визначає
американський соціолог Дж. П. Грант, - пронизує собою усі наші думки про світ і про нас самих.
Пришестя технології поставило вимогу змін у наших уявленнях про те, що є добре, що таке добро, як
слід розуміти здоровий глузд та шаленство, справедливість і несправедливість, раціональність і
ірраціональність, красу і потворність» («Новая технократическая волна на Западе». – С.161). Сьогодні
рівень технології, тобто розуміння і використання природних, соціальних та людських вимірів
техніки, значною мірою визначає загальний рівень культури суспільства. Німецький філософ Г.
Рополь зазначає: «Разом із технікою повинен також імпортуватись також і орієнтований на техніку
спосіб життя: успішна передача техніки пов`язана із відповідною передачею культури» («Философия
техники в ФРГ».- С. 84 ).

15.2. Взаємини техніки і науки. Особливості сучасного науково-технічного прогресу.

В сучасній філософії техніка постає як об`єкт, знання, діяльність та волевиявлення людини.
Відповідно, при розгляді техніки доцільно врахувати її: природний вимір, людський вимір (в тому
числі - психологічний, етичний, естетичний та ін.), соціальний вимір (економічний, правовий,
політичний, історичний та ін .), культурологічний вимір (вписаність техніки у культурні традиції,
співвідношення техніки, оберненої назовні та на саму людину). Відповідно, сучасне технікознавство
(сукупність наук про техніку та технічну діяльність людини) розгалужується на певні напрями та
підрозділи, що вивчають зазначені прояви техніки.
На підставі розглянутого ми можемо стверджувати, що пізнання і техніка органічно пов`язані
між собою, що у певному вимірі пізнання є ні що інше, як техніка інтелектуального прояснення буття
(принаймні - наукове пізнання). Природно, що й наука виникає і розвивається у зв`язку із розвитком
техніки. Але водночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку техніки і людських знань.
Техніка, як підкреслювалося, знаменує собою факт існування людини на певному полюсі буття і сама
є виразом цього полюсу, в той час як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його
проявах і використовують для цього різні форми. Тобто технічна сторона є лише однією стороною
(або складовою) знання та пізнання. І тому в історії, а також в різних видах пізнання наголос може
падати переважно або на технічну, або на цілісно-образну його сторону. Можна зробити висновок
про те, що пізнання та технічну діяльність можна уявити собі у вигляді двох альпіністів, що
рухаються у зв’язці: спочатку один з них виходить уперед, а потім – другий. Тому можна вести
розмову про пра-технічну діяльність віддалених пращурів людини, які на основі фактично тваринних
інтелектуальних здібностей перейшли від спорадичного використання підручних засобів дій до
систематичного виготовлення знарядь праці з каменю. Це змінило не лише спосіб життя, а й інтелект
гуманоїдів – попередників сучасної людини. А останнє, своєю чергою, привело до суттєвих зрушень
у технічній діяльності.
Наука виникає як свідоме розроблення і фіксація необхідних моментів в предметній діяльності
людини. А тому вона повинна включати в себе принаймні такі змістовні компоненти: а) певне
уявлення про світ або певну картину світу; б) розроблений алгоритм розумових дій, через які
простежуються зв`язки, функції, відношення реальності (винайдення законів, пропорцій,
залежностей); в) відомості про здатності, можливості та особливості людини в її ставленні до світу.
Відповідно до цих компонентів науки можна умовно поділити на: а) науки про сфери та форми
існуючого. Сюди входить не лише природознавство, а й інші науки, які розглядають, наприклад,
людину як реально існуючий об`єкт (ергономіка, анатомія, етнографія та ін.); б) науки логіко-
методологічного напрямку (математика, логіка, теорія систем, теорія вимірювання, програмування
тощо); в) гуманітарні науки або науки про духовні явища і процеси. Лише беручи усі ці наукові
напрями у комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі.
Із розглянутих вище положень можна зробити висновки, по-перше, про те, що наука, техніка та
технологія є досить складними явищами суспільного життя і що вони пов`язані із глибинними
засадами людського існування; по-друге, про те, що між ними існує необхідний зв`язок. Історія
свідчить, що технічний розвиток може досягти досить значного рівня у відносно мало розвинутих
країнах, як це було, наприклад, у Стародавньому Єгипті та у Китаї ХIV ст. (див.: «Новая
технократическая волна на Западе», с.240 –241). Але наслідки такого розвитку ніколи не досягали
таких результатів, які ми маємо у сучасній Європі. Це свідчить про те, що, незважаючи на можливість
відносно автономного розвитку технічних вмінь, лише тоді розвиток техніки набуває характеру
динамічного і стійкого в своїх основах процесу, коли він переплітається і поєднується із розвитком
науки, соціальної структури та культури суспільства. Те ж саме можна сказати і на адресу науки. На
сьогодні ми можемо констатувати, що вивчення прогресивного поступу суспільства свідчить про
внутрішню єдність розвитку техніки, науки та технології (в тому числі – соціальної). Л. Морган,
даючи одним із перших періодизацію розвитку суспільства (див. тему 17), виділяв у ньому епоху
дикунства, варварства і цивілізацію. Дикунство було пов`язано із примітивною діяльністю за
допомогою знарядь, із утворенням угрупувань людей за родовою ознакою. Перехід до варварства був
пов`язаний із виготовленням керамічних виробів, оволодінням вогнем та побудовою наземного
спланованого та обладнаного житла. Цивілізація ж, на думку Л. Моргана, починається із
виникненням письма, обробкою металів та створенням держави. Як бачимо, тут всюди фігурують
ознаки техніко-технологічного та інтелектуального рівня .
Європейська наука бере свій початок із пошуків та відкриттів Стародавньої Греції, а саме – із
дослідження змісту понять, що формують знання, а, отже, із доведення, обґрунтування, аргументації,
тобто з технологічної сторони інтелектуальної діяльності людини. Так звана «Теорема Піфагора»
була відома своїми результуючими величинами ще задовго до Піфагора, але характеру саме теореми,
тобто логічного доведення, вона набула у Піфагора. Так само розуміння води як першооснови всього
сущого існувало в східній міфології, але лише Фалес Мілетський почав це обґрунтовувати,
раціонально тлумачити та пояснювати. Становлення науки в стародавньому світі ще слабо
пов`язувалось із розвитком техніки. Тут наука, здобувши поштовх для розвитку із сфери соціального
життя та початків технічної діяльності, накопичувала переважно техніку інтелектуальних пошуків. І
хоча окремі напрямки знання перехрещувались із практичними потребами (наприклад, діяльність
Архімеда), це, скоріше, було винятком, ніж правилом. Ту ж тенденцію ми спостерігаємо і в Середні
віки. Але самий факт втягування великої групи різних етносів в єдиний культурно-історичний процес
сприяв поступовому розширенню напрямів пізнання та сфер прикладання знань. Найбільш
вражаючою сферою інженерно-технічної діяльності зрілого середньовіччя було будівництво храмів.
Саме тут, за свідченням істориків науки, ми й знаходимо перший відомий нам і вже згадуваний
раніше акт наукової експертизи проекту будівництва Міланського собору (1386 р.). Власне, стабільна
картина розвитку науки, техніки та технології в їх взаємозв`язку починається в Європі з епохи
Нового часу (ХVII ст.). Дослідники виділяють такі етапи або фази у взаємному розвитку науки та
техніки:
(1). перша фаза (прибл.1660 – прибл. 1750) – наука і техніка тут інституалізуються (виникають
Академії наук і власне інженерна діяльність – див.: «Філософия техніки в ФРГ».- с .112). Зв`язок між
наукою і технікою тут може бути відслідкований за такими напрямами: а) виникає техніка для
наукових експериментів і починає досить активно розвиватися на базі вже наявних технічних
досягнень; б) утверджується механічна картина світу;
(2). друга фаза – початок промислової революції (кінець ХVIII ст. – ХIX ст.). Тут бурхливий
розвиток техніки починає вимагати застосування науки. В той же час виникає економічна потреба у
втіленні науково-інструментальних розробок у виробництво. Тобто виникає зустрічний рух науки,
техніки та технології одне до одного;
(3). третя фаза – з ХХ ст. по наш час – тут зв`язок науки та техніки стає систематичним і
спеціально плановим, і в цьому зв`язку наука поступово виходить на провідне місце .
Вже розглянуті підходи до аналізу розвитку науки та техніки свідчать, що вони, безумовно,
пов`язані із розвитком суспільства, із його поступом, але прямого і простого зв`язку тут немає. В
цілому переважає тенденція до більш інтенсивного розвитку інтелектуальних методик наукового
пошуку, яка врешті-решт резюмується випереджаючим ходом розвитку науки у порівняні із технікою
і виробництвом. Навряд чи ми знайдемо в історії європейської цивілізації незаперечні та однозначні
підтвердження визначального впливу науки та техніки на розвиток всіх сфер суспільства. Таку
тенденцію можна спостерігати лише у другій половині ХХ ст., але й тут вести розмову про неї можна
лише із певними застереженнями, оскільки як певні культурні традиції, так і особливості політики
можуть чинити вплив на прояви такої тенденції. Більш важливими для розвитку суспільства є
міжіндивідуальні зв`язки, створення умов для здійснення свободи особи, характер зв`язків між
політичними інститутами та громадянським суспільством. В історії європейської цивілізації можна
умовно виділити такі етапи, де по-різному постає зв`язок науки та техніки із розвитком суспільства.
На першому етапі в архаїчних суспільствах зрушення в техніці, технології та знанні позначалися на
змінах епох. На другому етапі в цивілізованих доіндустріальних суспільствах відбувся поступовий
прогрес накопичення потенціалу методик інтелектуального пошуку та технічних новацій. На
третьому етапі інтегральний розвиток науки та техніки все більше починав визначати перманентні
кроки в розвитку суспільства та усіх ведучих сфер суспільного життя.
Як вже визначалося у попередньому викладі, у ХХ ст. технічний розвиток набув всебічного і
бурхливого характеру. Тому ХХ ст. часто характеризують як технічне, атомне, космічне,
кібернетичне; століття автоматики, комп`ютеризації, роботизації та ін. Але ХХ ст. та початок ХХІ-го
знаменні також надзвичайною, нечуваною раніше напруженістю всіх соціальних протиріч,
надзвичайною конфліктністю і навіть трагічними соціальними катастрофами. Обличчя цього етапу
історії не можна собі уявити без техніки та технічних новацій. Розвиток транспорту, зв`язку, засобів
комунікації, автоматизованих систем виробництва, інформаційних процесів зробили всю планету
доступною для контактів і досить невеликою. Люди стали жити тепер життям усієї планети і раптом
відчули реальний сенс терміну «людство». Але водночас відчули і надзвичайну різноманітність,
складність, неоднозначність суспільства, побачили й цілу низку смертельних небезпек для
суспільства та історії. І знову-таки значну роль у такому усвідомленні відіграла техніка в її зв`язку із
наукою та технологією. По-перше, науково-технічний прогрес призвів до створення таких потужних
засобів вбивства людини, що «останній час людства» підсунувся до нас майже впритул. По-друге,
наслідком цього прогресу стала тотальна екологічна криза, поява нових, нечуваних раніше хвороб,
розповсюдження яких набуває характеру «пандемій». Нарешті, швидкий розвиток науки та техніки в
наш час веде до зламу цілої серії усталених психологічних стереотипів життя, що дуже важко
переживається, а інколи приводить до висновку про те, що людство психологічно неготове до такого
техніко-технологічного вибуху і нагадує дитину, до рук якої потрапили сірники або ще більш
небезпечної речі. Інколи сучасний стан справ у суспільстві порівнюють із казковою ситуацією : джин
вирвався із пляшки, а приборкати його вже неможливо .
Сучасний науково-технічний розвиток породив низку проблем. Це, наприклад, проблема
загальної оцінки феномену науки та техніки. За класифікацією німецького філософа К. Ясперса в
другій половині ХХ ст. сформувалося три позиції в оцінці науки та техніки: а) оптимістична; б)
песимістична; в) нейтральна (див.: Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991. – С. 130-131).
Оптимістична оцінка розвитку техніки резюмується в різних варіантах концепції технократизму,
започаткованому американським дослідником Т. Вебленом. Вихідну тезу її можна сформолювати
так: техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативі наслідки, які несе людству її
розвиток і поширення. Тобто технічні системи створюють засоби та передумови поступової
гармонізації життя і процесів в суспільстві. Песимістичний напрямок оцінки техніки та науки
отримав назву технофобії – жаху перед технікою. Прихильниками такої оцінки висувають наведені
вище аргументи і роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки та техніки. На
їх думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, окрім перетворення самої людини на елемент
технічних процесів. Нарешті, нейтральна оцінка науково-технічного розвитку може бути передане
словами К. Ясперса : «Одне в усякому випадку очевидно: техніка – лише засіб, а сама по собі вона не
є ні доброю, ні поганою. Все залежить від того, що із неї зробить людина, чому вона служитиме, в які
умови людина її поставить» (Ясперс К. Смысл и назначение истории. - С.140). «Оскільки техніка
сама не ставить перед собою ніякої мети, вона знаходить по той бік добра та зла або передує їм» (Там
же С.134). Ця оцінка теж має своє виправдання і свої підстави. Але вона мимоволі применшує
значення вихідного зв`язку техніки із глибинними засадами людського буття. Коли кажуть, що за
допомогою ножа можна зробити хірургічну операцію і врятувати життя людини, а можна, навпаки,
вбити людину, то чомусь забувають про те, що ніж спеціально зроблений для того, щоб розтинати
речовину чи тканину, а, значить, самий факт його створення передбачає таку культуру і таке
розуміння існуючого, за якими припускається можливість і виправданість механічного розтину
природно існуючого при людському втручанні у світ. Наполягання на неприпустимості вбивства
свідчить лише про бажання обмежити сферу застосування ножа, а не про ліквідацію у нього
властивості розтинати. Отже, та чи інша можливість використання техніки вже закладена у її
конструкцію та її, так би мовити, ідеологію. Інша справа, що весь цей функціональний спектр
обмежений, з одного боку, прямим призначенням технічного засобу, а з іншого, часом, і, закладаючи
в конструкцію «благі» наміри, творці техніки починають потім запевнювати всіх в тому, що справа не
у самій техніці, а в поганих намірах того хто нею користується.
В оцінці техніки як нейтральної приховується дуже небезпечна аксіома про те, що слід не
стільки вдосконалювати техніку в напрямку зменшення її негативних функціональних проявів або їх
нейтралізації, скільки певним чином виховувати та дисциплінувати тих, хто працює із технікою. Не
відкидаючи значення останнього, ще раз зробимо наголос на тому, що перед інженерною діяльністю
повинно стояти завдання нейтралізувати техніку, зробити її максимально небезпечною, навіть
неможливою для негативного використання.
Особливості сучасного науково-технічного процесу яскраво виражені у понятті технологічної
хвилі ввійшло у науковий обіг після виходу в світ праці американського дослідника О. Тоффлера.
«Третя хвиля». На думку Тоффлер, третя хвиля науково-технічного поступу - це технологічна
революція, що завершує аграрну («перша хвиля») та промислову революцію («друга хвиля»). О.
Тоффлер вважає, що технологічна революція приведе до повернення до доіндустріальних форм
розвитку суспільства на новій базі – на базі біоіндустрії, космічної та електронної техніки. Згідно із
думкою О. Тоффлера, першими симптомами наближення до цієї хвилі, що з`явилися вже наприкінці
50-х років ХХ ст., можна вважати те, що масове індустріальне виробництво, з одного боку, привело
до роздрібнення напрямків його застосування і на цій основі – до збільшення ступеня однорідності
виробничих показників (це відкривало можливість уніфікації із наступним застосування
обчислювальної техніки), а, з другого боку, – до занепокоєння та незадоволення громадськості
стандартизацією життя, що стрімко насувалася на розвинені країни. Крім того, розгортання науково-
технічної революції дуже швидко почало приводити до небезпечних економічних наслідків, а тому
все це спричинило перенесення наголосу з продукування техніки на розробку технологій та
технологічних процесів. Відмінність останніх полягає у всебічному врахуванні антропологічних,
психологічних, екологічних, етичних та інших факторів функціонування техніки та технічних
комплексів. Біогенна інженерія, замкнені безвідходні виробничі цикли, ефективне використання
природних енергетичних ресурсів, охоплення більш широкого, ніж звичайно, кола факторів,
залучених у виробництво, максимальне врахування людських потреб, психологічних уподобань,
етичних норм, – все це є суттєвими рисами технологічної переорієнтації. На думку теоретиків та
прихильників такої ідеї сутність технологічної революції полягає в тому, що в результаті її
здійснення людство має докорінно змінити самий спосіб взаємин з природою: на місце зовнішнього
втручання у природно-космічні процеси має прийти їх внутрішнє врегулювання та стимулювання.
Провідну роль в усіх цих процесах належить кібернетичним, електронно-обчислювальним
приладам застосуванню комп`ютерної техніки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна
керувати названими вище процесами. В зв`язку із колосальним зростанням значення комп`ютерно-
обчислювальної техніки деякі дослідники дещо по-іншому оцінюють роль засобів інформації та
комунікації в розвитку людства. Так, відомий американський теоретик постіндустріального
суспільства Д. Белл вважає, що найбільш важливими ланками суспільного розвитку є ті, що
визначають інфраструктуру суспільства, тобто – засоби комунікації. Сюди він відносить: а)
транспорт; б) засоби доставки енергії; в) телекомунікацію (аудіо та відеотехніку, комп`ютери, тощо).
На думку Д. Белла, саме комп`ютерна техніка разом з іншими сучасними засобами переробки
інформації здатна привести до революційних змін в суспільстві і відкрити нову еру в добробуті і
стосунках між людьми. Але в той же час швидкий темп змін у сфері виробництва ставить серйозні
вимоги перед духовним розвитком суспільства. Д. Белл закликає до «інтелектуальної мобілізації»,
щоб не спасувати перед валом технічних досягнень .
Дж. Гелбрейт і деякі інші філософи та соціологи висунули тезу про те, що кожна історична
епоха має свої провідні засоби техніко-виробничої діяльності, опанування якими вирішує долю
суспільного поступу. В архаїчному суспільстві такий засіб – це земля і людина (звідси – масові
переселення народів); в індустріальному суспільстві – це засоби та джерела енергії, в
постіндустріальному – інформаційні засоби. В цьому суспільстві той, хто володіє інформацією,
володіє всім.

15.3. Наука і техніка як планетарні явища. Ідеї В.Вернадського щодо науки та ноосфери.
Які ж тенденції суспільного розвитку спостерігаються за умов розгортання «третьої хвилі»
науково-технічного поступу? Відзначимо, що ці тенденції знайшли своє виявлення та тонке
опрацювання у працях видатного українського науковця і мислителя В.Вернадського, що надав
детального опрацювання поняття «ноосфери», тобто сфери, де вагомою є присутність розуму. Вчений
вважав, що у ХХ ст. наука стає планетарним явищем і що саме розвиток науково-технічного процесу
приведе до гармонізації взаємин суспільства і природи. Згодом були введені у науку поняття
техногенної сфери, яке, навпаки, гостро ставило питання про взаємини між природним та технічним.
Тому передбачення В.Вернадського виявились занадто оптимістичними. Проте в наш час вважається,
що його вчення про «ноосферу» може слугувати проектом для успішного вирішення глобальних
проблем сучасності. Отже, повернемось до тенденцій.
По-перше, годі очікувати припинення вичерпування науково-технічного розвитку, адже він
невід`ємно пов`язаний із екзистенцією людини. Навпаки, ми повинні очікувати в цій сфері нових
зльотів. Адже сучасні моральні імперативи вимагають зменшення економічного, культурного та
соціального розривів між заможними та незаможними як в окремих країнах, так і у міжнародних
стосунках. Без технічних та наукових проривів зробити це просто неможливо. Без науки та техніки
неможливо також забезпечити функціонування сучасної економіки. Крім того, наукові та технічні
досягнення в наш час набувають нечуваних масштабів та темпів нарощування. Припинити їх
розвиток поки що просто неможливо; лишається завдання його регулювати. Отже, науково-технічний
прогрес, судячи з усього, поки що буде йти невпинно, із нарощуванням темпів. Але він буде вимагати
від країн, що займають у ньому передові рубежі:
 комплексного вирішенням проблем життя в умовах технологічної революції;
 поступового залучення до науково-технічного поступу широкого світового загалу, бо
інформаційно-технологічні перетворення не можуть носити локального характеру.
Політика у постіндустріальному суспільстві може справді перетворитись у «соціальну
технологію»;
 пріоритетного вирішення гуманітарних проблем, бо йдеться про перехід до більш
інтелектуальних і більш потужних засобів життєдіяльності. Деякі дослідники вважають,
що за таких умовах може суттєво зрости значення релігії, традиційних суспільних та
загальнолюдських цінностей.
Це є тенденції, що їх можна побачити у розгортанні «нової хвилі» при оптимістичному до неї
підході. А при песимістичному? – Звичайно, найбільш песимістичний погляд переростає в
апокаліптичний: він пророкує поступову загибель людства в другій половині ХХI ст., частково від
негативних екологічних наслідків технічного поступу, частково – від неспроможності опанувати
силами, пробудженим ним, а частково – внаслідок самих природних циклів у природі, що можуть
набути характеру тотальної катастрофи для всієї планети або ж до космічної катастрофи через
зіткнення із масивним космічним тілом. Більш полегшені варіанти песимізму передбачають
поступове втягнення людства у безвихідь і суттєве обмеження технічного розвитку. Хворе людство
на хворій планеті буде змушено починати своє пристосування до життя спочатку.
 Але обидва прогнози – і песимістичний, і оптимістичний – вимагають дій, мужності, наснаги і
бажання долати життєві перешкоди. Це також один із підсумкових висновків із аналізу сучасної
ситуації в науково-технічному розвитку.

15.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та можливі шляхи їх вирішення.

Терміни «глобальний», «глобалистика», «глобалізація» позначають ті процеси, що охоплюють
усю земну кулю, тобто мають планетні масштаби. До ряду таких термінів належить і термін
«глобальні проблеми»: він позначає ті гострі проблеми сучасного життя, що охоплюють усю планету
і тою чи іншою мірою стосуються усіх людей та усіх країн. Всі ці проблеми породжені сучасними
цивілізаційними процесами і, перш за все та переважно – науково-технічним поступом. Внаслідок
його стрімкого розгортання колосальним чином зростає та частина біосфери Землі, що отримала
назву техногенних явищ та процесів – таких, що породжені розростанням технічних засобів, облачень
та пристроїв. Сучасна технічна діяльність та її прямі і опосередковані наслідки пронизують сьогодні
усю планету та проникають в усі природні процеси і стихії. Вони наносять деяким планетним
процесам шкоду такого плану, що загрожує або їх зникненням, або незворотними наслідками.
Основною причиною появи глобальних проблем постає досягнення людською діяльністю масштабів
загальнопланетних процесів.
Які явища та процеси відносять до глобальних проблем сучасної цивілізації? – Їх доволі багато,
а тому їх прийнято класифікувати за сферами їх проявів. Сюди відносять:
- проблеми природно-екологічного плану;
- вирбничо-економічні проблеми;
- проблеми війни і миру;
- соціально-культурні проблеми;
- проблеми соціально-антропологічного та антропологічного плану;
- проблеми духовного плану.
Зупинімо увагу на найбільш важливих та небезпечних глобальних проблемах. До них, як це
відомо більшості сучасників, належать, перш за все, проблеми екологічного та природоохоронного
планів. Внаслідок технічної діяльності відбувається забруднення атмосфери Землі, порушення
нормального стану річкових стоків, масова ерозія та виснаження сільськогосподарських ґрунтів,
отруєння та забруднення вод океанів, знищення певних видів тварин та рослин та ін.
Розбалансування біосферних процесів та екосистем приводить до аномальних відхилень у кліматі
багатьох регіонів Землі, до появи ознак глобального потепління, яке, у той же час, супроводжується
відчутним зниження температури в інших земних регіонах. Наприклад, середня смуга України все
більше потерпає від спеки та тривалих посух, що примушує науковців ставити питання про
необхідність запровадження у сільському господарстві нетрадиційних для України субтропічних
споживчих культур. У той же час снігопади та морози стали навідуватись у ті регіони Малої Азії та
Іспанії, в яких їх взагалі не пам’ятають.
У сучасному виробництві дуже важливу роль відіграє енергоозброєння праці, проте саме
способи вироблення енергії наносять чи не найбільшої шкоди екології. До енергетичних підприємств
додаються також хімічні підприємства, виробники хімічних добрів, нафтопереробні, ті, що
створюють штучні матеріали та ін. Всі такого роду виробництва надзвичайно шкідливі і для людини,
і для природного середовища. Наприклад, штучні матеріали не засвоюються у природному
середовищі, наносячи непоправну шкоду природообмінним процесам. Спроби запровадження
атомної енергетики, як відомо, привели до найбільших сучасних техногенних катастроф – до
Чорнобильської катастрофи та до вибухів на енергоблоках японської атомної станції у Фукусімі.
Забруднення ґрунтів та рослинного світу продуктами ядерних матеріалів виводить певні ділянки
Землі із користування на десятки і сотні років. Перехід на так звані відновлювальні джерела енергії –
сонячне світло, енергія океанських припливів та хвиль, термальні води, енергія вітру, біоенергетика –
поки що передбачає дуже значні витрати та слабі потужності продукування електрики. Отже, тут
перед людством стоять дуже складні та проблематичні щодо вирішення питання.
Одним із активних забруднювачів повітря є в наш час транспорт (автомобілі, літаки,
теплоходи); у вирішенні питання про екологічно безпечний транспорт людство також просувається
вперед дуже невпевнено і повільно. Екологічно несприятлива ситуація позначається на людському
здоров’ї: з однієї сторони, усі види забруднення природи ведуть і до забруднення органів та систем
людського організму, з іншої сторони сьогодні дуже проблемними постають питання про здорову
їжу, чисту воду, санітарно корисну гігієну та ін. Звідси випливає небувале поширення дуже
неприємних для людства захворювань: серцево-судинної системи, процесів обміну речовин в
організмі, онкологічних захворювань, поширення СНІДу, нервових розладів та ін. До цього
додаються такі сучасні епідемії, що легко переходять у пандемії: внаслідок міграцій, комунікацій,
туризму та ін. затоварювання легко долають окремі материки та поширюються на все людство. Певні
небезпечні захворювання, на думку деяких науковців, постали результатом лабораторних
випробувань біологічної зброї, ядерних зарядів та ін.
Гострим у наш час залишається й питання про збереження миру: хоча впало протистояння двох
світових соціальних систем – світу капіталізму та світу соціалізму – на планеті продовжують існувати
радикальні та політично аферистичні вожді і режими, залишаються існувати радикальні військові
угрупування, тероризм, неофашизм та ін. Всі вони становлять реальну і потенційну загрозу для
всього людства, оскільки можуть виготовити або придбати засоби масового знищення людей та
запустити їх у дію.
До соціально-культурних глобальних проблем належить перш за все протистояння розвинутих
країн та відсталих або таких, що розвиваються. Цілком справедливим у відношенні до останніх
постає вислів, що вони відстали назавжди. Проте така соціально-культурна поляризація, що
продовжує зростати і загострюватись, може сприйматись як міна уповільненої дії, що колись
неминуче вибухне (як це вже сталось у 2012 році у деяких азійських та африканських країнах).
Соціально-антропологічні проблеми торкаються, з однієї сторони, втрати сучасними індивідами
соціально-культурної ідентичності, а, з іншої сторони, – будь-яких духовних життєвих орієнтирів.
Сучасна людина вже не прилучена надійно до власних культурних традицій, а сучасна масова
культура навіює їй культурний та духовний релятивізм. Звідси випливають, наприклад, позиції, коли
ті чи інші митці або журналісти не можуть зрозуміти, чому образливими постають карикатури на
Пророка Мухамеда та обсміювання символу хреста. Про антропологічну кризу свідчать також культ
споживацтва та насолод, інтерес до насильства, нетрадиційних сексуальних стосунків, намагання
легалізувати наркотики без попередніх серйозних досліджень та обґрунтувань та ін.
Отже, глобальні проблеми сучасної цивілізації торкаються дуже важливих сфер та аспектів
людського буття. Поставимо питання: що є причиною їх появи, існування та ускладнення? – Слід
підкреслити, що йдеться не просто про поступове накопичення невирішених питань людської
життєдіяльності, а про утворення принципово нової суспільної ситуації. Тому основна причина тут
полягає в тому, що в наш час людська діяльність у різних сферах та напрямах набула масштабів
загальнопланетних процесів. Тобто за своєю потужністю, впливами, наслідками вона тепер часто
дорівнює масштабам планетних явищ і процесів. Тому і результати її, особливо тоді, коли вона є не
виваженою, не прорахованою заздалегідь, виявляються негативними та навіть згубними. Моральною
заповіддю нашого часу має стати імператив екологічної етики: живи так, щоб після тебе могли жити
інші покоління людей.
Якими можуть бути шляхи вирішення глобальних проблем сучасної цивілізації? – Слід сказати,
що масштабність та складність цих проблем виключають прості та єдино разові рішення; мова має
йти про низку умов, дотримування яких може сприяти вирішенню глобальних проблем або
наближенню до їх вирішення. Такими умовами є:
- об’єднання зусиль більшості країн світу;
- вироблення міжнародної стратегії у протистоянні людства поглибленню глобальних
проблем;
- мобілізація науки, технічних, економічних та фінансових ресурсів на вирішення глобальних
проблем;
- надання пріоритету в розробці таких стратегій науковцям;
- створення міжнародних міжнаціональних інституцій, що мали би певні узгоджені
повноваження для контролю за реалізацією стратегії подолання глобальних проблем.
Цілком очевидно, що окреслені умови поки що навряд чи можуть бути витримані, а тому в наш
час вони постають предметом наполегливої ідейної боротьби, в яку сьогодні включаються перш за
все та переважно громадські організації. Безумовним досягнення у цій справі поки що можна вважати
поширення усвідомлення важливості глобальних проблем та необхідності ставитись до них серйозно.
А їх вирішення поки що лишається справою майбутнього.