ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

КОНЦЕПЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ДЕТЕРМІНІЗМУ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до курсу «Філософія»
для поглибленого вивчення теми:
«Сучасна цивілізація: особливості та глобальні проблеми»
для студентів усіх форм навчання

Затверджено
на засіданні кафедри
філософії
Протокол № від ...... 2015 р.

Львів - 2015
 Чурсінова О.Ю. Концепції технічного детермінізму: Методичні
вказівки до курсу «Філософія» для поглибленого вивчення теми: «Сучасна
цивілізація: особливості та глобальні проблеми» для студентів усіх форм
навчання / Укл.: О.Ю. Чурсінова. – Львів: Видавництво Львівської політехніки,
2015. – 12 с.

Розглянуто концепції технічного детермінізму.

Укладач Чурсінова О. Ю., к-т філос. наук, ст. викл.

Відповідальний за випуск Повторева С. М., д-р філос. наук, проф.

Рецензент Петрушенко В.Л., д-р філос. наук, проф.

2
 Концепції технічного детермінізму
Нині наука і техніка є важливою складовою розвитку матеріального
виробництва, задоволення потреб людей. Соціальні процеси сучасного світу
позначені відчутним впливом техніки на всі сторони життя. В суспільстві
вибудовується ієрархія кардинальних змін, активним чинником яких є
зрушення в розвитку техніки і технології. Виникає якісно новий стан
інформаційних потреб, збільшуються можливості сучасної людини, зростає
соціальна динаміка, спостерігається розмаїття видів і форм соціальної
інформації. Більшість людей, перебуваючи в інформаційному просторі, так чи
інакше контактують з технікою. Техносфера дедалі щільніше пронизує не лише
різні сфери людської життєдіяльності, але біосферу загалом.
В ХХ столітті набули популярності теорії, які обґрунтовують важливу
роль науки і техніки в розвитку суспільства. Вони тією чи іншою мірою
відображають і тенденції науково-технічного прогресу в сучасному світі.
Мета цих методичних вказівок полягає в тому, щоб ознайомити студентів
з найбільш поширеними сучасними концепціями технічного детермінізму, що
дозволить їм глибше розуміти сутність загальносвітових процесів.

План
1. Поняття технічного детермінізму.
2. Напрями концепції технічного детермінізму.
3. Філософські погляди представників технократизму.
4. Філософські погляди представників технофобії.
Висновок.
Список літератури.

Ключові терміни та поняття

Техніка — результат опредметнення (матеріалізації) знань, що являє
собою штучні речі, функціонування яких носить цілеспрямований,
регламентований та ефективний характер; техніка суттєво збільшує
можливості людини у її взаєминах із світом, але в той же час приводить до
фатальних втручань у систему природних планетарних явищ і процесів.
Технологія — виправдані способи застосування техніки та способи
поєднання окремих ланок процесів людської діяльності.
Технологічна революція — перехід до якісно нових способів технічної та
виробничої діяльності, можливість яких відкрилася разом із досягненнями в
галузях електроніки, інформаційної техніки, генної інженерії; всі вони повинні
привести до того, що людина буде здійснювати свою діяльність не за
принципами грубого зовнішнього втручання у природні процеси, а шляхом

3
 входження у внутрішнє їх регулювання на засадах їх власних законів та
властивостей.
Детермінізм — в сучасній філософській літературі називають
філософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок і
взаємообумовленість речей, процесів і явищ реального світу.
1. Поняття технічного детермінізму
Вражаючі успіхи в розвитку науки і техніки, зростаюча ефективність їх
масового застосування у виробництві привели до виникнення на початку ХХ
ст. теоретико-методологічної настанови на визначальну роль техніки й
технології у розвитку соціально-економічних структур. Така настанова
отримала назву технічного (технологічного) детермінізму. Його прибічники
вважають основною детермінантою соціально-економічних та інших змін у
суспільстві значні зрушення в техніці й технологічній системі виробництва.
Технічний детермінізм являє собою свого роду аксіоматичну систему, що
включає в себе такі постулати: 1) техніка має «автономію розвитку» – як в
сенсі наявності власної логіки розвитку, так і в сенсі незалежності від
соціокультурного контролю; 2) розвиток техніки розуміється як прогрес (і в
тому плані, що всі без винятку технічні новації прогресивні, й в плані
вичерпаності соціального прогресу як такого прогресом техніки); 3) розвиток
техніки носить емерджентний характер (англ. to emerge – раптово виникати),
тобто не зазнає ніякого впливу ззовні, з боку інших соціальних феноменів,
навпаки, виступаючи визначальною детермінантою всіх соціальних
перетворень.
2. Напрями концепції технічного детермінізму.
Концепція технічного детермінізму має два напрями:
1) технократія –це позиція в сучасній філософській думці, що проголошує
техніку не тільки провідною силою сучасного соціального розвитку, але й
здатною усунути негативні наслідки техногенної діяльності;
2) технофобія – філософсько-світоглядна і життєва позиція людини та
певної частини суспільства, що пов’язані з песимістичним та нігілістичним
ставленням до техніки, з негативною оцінкою перспектив та наслідків науково-
технічного прогресу як антигуманних, ворожих людині і природі.
3. Філософські погляди представників технократизму.
Концептуалізація технократизму, як соціального явища, відбулась завдяки
потужному інтелекту американського соціолога та економіста Т. Веблена, який
визнаний в усім світі ―батьком технократизму‖.
У своєму аналізі Т. Веблен виходив з логіки розвитку капіталістичних
виробничих відносин. На його думку, працівники індустріального машинного
виробництва стають автоматично зацікавлені в його кращому функціонуванні.
Принцип ефективності перетворюється для них у фетиш-спосіб поведінки.
Авангардну роль у протистоянні з капіталом Т. Веблен відводив не
пролетаріату, а технічним фахівцям, інженерам.
Природний ―інстинкт майстерності‖ інженерно-технічних працівників
робить цю соціальну групу, за оцінкою Т. Веблена, ―справжнім генеральним
штабом індустріальної системи‖, але інженерно-технічні фахівці не повинні
обмежуватися контролем над виробництвом. Вони мають достатні знання й
уміння для перетворення всього суспільства загалом. Для того, щоб привести
відсталі у своєму розвитку інституціональні форми у відповідність із новітніми
технологічними змінами, їм необхідна тільки свобода дій. Ці фахівці будуть
діяти, на думку Т. Веблена, спираючись на принципи ―виробничої
ефективності, ощадливого використання ресурсів і справедливого розподілу
продукції, що споживається‖. Таким чином, у момент свого зародження теорія
технократії носила досить радикальний характер.
Типовим представником технократичних ідей вважають кандсько-
американського економіста Д. Гелбрейта. Перехід влади від одного класу до
іншого він зв’язував зі зміною співвідношення основних факторів
виробництва, таких, як земля, капітал, праця, знання. Аналізуючи наслідки
НТР, Д. Гелбрейт зробив висновок, що досвід минулого дає підстави
припускати, що джерело влади в промисловому підприємстві переміститься від
капіталу до організованих знань. Як відзначав цей ідеолог технократизму,
рішення, прийняті на промисловому підприємстві, у силу технологічних
особливостей сучасного виробництва є продуктом діяльності не окремих осіб,
а певних груп людей. У результаті майже всі питання вирішуються в
глибинних ланках виробництва, і левова частина управлінських функцій
належить інженерам, технологам, економістам та іншим фахівцям. Справжнім
мозком сучасного виробництва, на думку Д. Гелбрейта, є стала сукупність
фахівців, яку він назвав ―техноструктурою‖. Ці люди володіють
різноманітними технічними знаннями, досвідом і здібностями, у яких
переважають знання сучасних промислових технологій і планування.
Типовою теорією універсального соціального прогресу на підставі
техніко-економічного розвитку є теорія стадій зростання американського
економіста У. Ростоу. В ній описується п’ять стадій економічного зростання і
відповідного йому соціального прогресу, через які проходять всі суспільства,
хоча кожне має свою специфіку, а саме:
1. «традиційне суспільство» – що характеризується низьким
рівнем продуктивності праці, переважанням в економіці
сільського господарства. Ця стадія включає всі суспільства до
капіталізму;

5
 2. «перехідне суспільство» – що співпадає умовно з
домонополістичним капіталізмом;
3. «період зсуву» – пов'язаний з промисловою революцією і
початком індустріалізації;
4. «період зрілості» – що характеризується завершенням
індустріалізації і виникненням високо розвинутих в
промисловому відношення країн;
5. «ера високого масового споживання».
Вся ця конструкція У. Ростоу ґрунтується на принципі технологічного
детермінізму, виходить безпосередньо з рівня технічного розвитку суспільства.
Американський соціолог Е. Тоффлер в своїй роботі «Третя хвиля»
визначив стадії, які людство проходить у своєму розвитку, як хвилі, що
змінюють одна одну, тобто на зміну традиційній цивілізації, заснованій на
володінні землею, приходить індустріальна цивілізація, а за нею третя хвиля –
цивілізація, в якій економічні, культурні та соціальні процеси визначаються
інформацією. Але інформація, на думку Е. Тоффлера, не може сама по собі
впливати на зміну суспільно-економічних процесів. Головним чинником
поведінки, а отже і життя суспільства є цінності, тобто рівень духовної
культури особистості та суспільства, які і визначають їх вільний вибір, і
відповідно, напрям майбутнього розвитку усіх систем суспільства. Таким
чином, концепція інформаційного суспільства Е. Тоффлера заснована на
технічному детермінізмі.
Загальнометодологічною основою концепції «постіндустріального
суспільства» Д. Белла є еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип
технологічного детермінізму. Концепція «постіндустріального суспільства» є
своєрідною проекцією «індустріального суспільства». На думку Белла, перехід
від «індустріального» до «постіндустріального суспільства» зумовлюється вже
не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він
висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається
одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну,
політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства
можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичної
організації або культурних традицій. Белл бере за основу схему побудови
суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». У
визнанні головної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між
своєю концепцією і поглядами прибічників «індустріалізму», які всі суспільні
зміни виводять лише з прогресу техніки і технології.
Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма
ознаками: 1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг; 2)

6
переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків; 3)
провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці
і соціальній структурі суспільства; 4) орієнтація в майбутньому на методи
контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології; 5) прийняття
рішень на засадах нової «інтелектуальної технології».
Теза про «економіку послуг» як одну із визначальних рис
«постіндустріалізму» не викликає особливих заперечень. Проте варто
зауважити, що характер суспільних відносин не залежить від того, в якій сфері
господарства вони мають місце. В основу класового поділу суспільства Белл
покладає принцип знань і кваліфікації і виділяє відповідно чотири основні
класи: фахівці (учені, інженери, економісти), техніки і напівфахівці, службовці,
робітники, зайняті фізичною працею. Панує в «постіндустріальному
суспільстві» — «меритократія» — це «нова еліта», яка складається із
обдарованих осіб з усіх соціальних верств. Ця еліта стає панівною не лише у
виробництві, а й у політиці.
Центральна ознака «постіндустріального суспільства», за Беллом — це
панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки,
проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової
організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури
стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації.
Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається
протиставити її «великому бізнесу».
Концепція Белла, як і інші концепції «трансформації капіталізму»,
спирається на реальні факти, тенденції капіталістичного розвитку. Проте вона
відображає лише поверхові уявлення про ці процеси. Справді, у процесі
науково-технічної революції зростає роль науки, попит на кваліфіковану
робочу силу, підвищується кваліфікація фахівців. Але наука не була і не може
бути незалежною від соціальних умов, самодостатньою силою в суспільстві.
В своїй концепції «технотронної ери» відомий політолог, професор
Колумбійського університету З. Бжезинський стверджує, що саме техніка
(особливо електроніка) стають основним фактором, котрий визначає соціальні
зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому
Конструюючи економічну систему «технотронного суспільства»,
З. Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому
зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки;
2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галузі, робітники яких є добре
матеріально забезпеченими; 3) доіндустріальний, де переважають робітники з
низькою кваліфікацією, низькими доходами. Як визначальні риси
«технотронного суспільства» Бжезинський називає: переважання сфери послуг,

7
розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву
нагромадження особистого багатства «моральним імперативом використання
науки в інтересах людини», ліквідацію «персоналізації» економічної влади,
тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю
роль відіграє «еліта технотронного суспільства», тобто організатори
виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу».
4. Філософські погляди представників технофобії.
Представники технофобії наполягали на тому, що технічний прогрес
приведе людство до загибелі чи-то внаслідок екологічної катастрофи, чи-то
внаслідок духовної деградації, оскільки, на їх думку, кожний крок вперед у
розвитку техніки веде до появи значно складніших проблем, що, врешті, і
знищать людство. Питання загрози людському буттю з боку відчуженої
техніки у ХХ ст. досліджували М. Гайдеґґер, Т. Адорно, Х. Ортега-і-Гассет,
Г. Маркузе, Л. Мамфорд, Ж. Еллюль, К. Ясперс.
Свою філософську концепцію сутності техніки М. Гайдеґґер сформулював
в роботі «Питання про техніку». Сутність техніки, на думку М. Гайдеґґера,
виявляється «не в операціях і маніпуляціях, не у використанні засобів» й
артефактах, але в розкритті потаємності, яка «споріднена» з істиною. Гайдеґґер
пропонує «той захопливий виклик, який зосереджує людину на всьому, що
виходить з потаємності в якості перебування-в-наявності, і називає це «по-
ставом». Це слово означає «верстат», «млинарські жорна», тобто дещо не
технічне, не подібне до машини. Слово «по-став», відповідно до
гайдеґґерівської термінології, є «збірним початком тієї установки, яка ставить,
тобто змушує людину виводити дійсне з його потаємності способом
поставлення його як здійсненого-в-наявності. По-ставом називається той
спосіб розкриття потаємності, який управляє існуванням сучасної техніки, сам
не будучи нічим технічним . Гайдеґґер зумів побачити в техніці спосіб
пізнання, форму виявлення істини, заглиблення в буття.
Німецький філософ вважав хибною позицію нейтральності,
індиферентності техніки стосовно людини, її цілей, моральних цінностей.
М. Гайдеґґер вказував на небезпеку прийняти технічне занадто серйозно
і надати йому домінантного значення. Із цього випливає можливість і
необхідність подолати владу техніки і не втратити свого людського єства,
істини свого буття.
Однак ставитись серйозно до техніки потрібно в тому сенсі, щоби вчасно
усвідомити ту межу, за якою техніка перетворюється на господаря людей. На
жаль, ознаки такого становища в наш час відчутні більше, ніж будь-коли.
Гайдеґґерівські застереження людям не ставитися до техніки серйозно, не
надавати їй домінанти в житті – це вже констатація залежності людини від

8
технічних пристроїв і заклик не дозволити їм запанувати над людськістю
тотально і невідворотно.
Техніка створює одномірно-кількісний підхід, тому що вона за своєю
сутністю і призначенням явище масове. І, функціонуючи в суспільстві, вона
багаторазово підсилює, розмножує ті сторони нашого мислення, які є
однобічними, які зорієнтовані на жорсткий схематизм, механістичність,
лінійність і стандартизацію, про що писали всі франкфуртські мислителі –
Т. Адорно, М. Хоркхаймер і Г. Маркузе.
Основну причину всіх соціальних бід і потрясінь сучасної епохи
американський соціолог і філософ, історик культури Люіс Мамфорд бачить в
зростаючому розриві між рівнями технології та моральності, який, на його
думку, вже в недалекому майбутньому загрожує людству поневоленням з боку
безособової «Мегамашины», тобто гранично раціоналізованій, технократичній
організації суспільства. Науковий прогрес з часів Ф. Бекона і Г. Галілея
Мамфорд називає «інтелектуальним імперіалізмом», жертвою якого стали
гуманізм і соціальна справедливість. Наука трактується Мамфордом як сурогат
релігії, а вчені — як стан нових жерців. Тому Мамфорд закликає зупинити
науково-технічний прогрес і відродити соціальні цінності Середньовіччя,
століття яке він називає «золотим століттям» людства.
Мамфорд вимушений констатувати, що поки наявну науково-технічну
потужність суспільство використовує лише для відтворення феноменів, які
виникли під егідою капіталістичних і мілітаристських структур, технічні
засоби, що містять величезний гуманістичний потенціал, і надалі служать
колишнім нелюдським цілям.
Г. Маркузе вважав, що під час розмови про техніку не можна
абстрагуватися від її минулого, треба постійно мати на увазі історію, а саме те,
що негативна сторона технічних відкриттів завжди реалізовувалася. «Техніка
являє собою панування (над природою і людиною) – панування методичне,
наукове, розраховане і розважливе. Визначені цілі й інтереси цього панування
зовсім не нав’язуються техніці лише заднім числом і зовні. Вони містяться вже
в самій конструкції технічного апарату. Техніка – це історично-суспільний
проект. У ній спроектовано те, що суспільство і панівні в ньому інтереси
замислюють зробити з людьми і речами. Подібна ціль панування «матеріальна»
і у зв’язку з цим належить самій формі технічного розуму».
З погляду Ж. Еллюля, техніка трансформує засоби в мету, стандартизує
поведінку, інтереси, схильності людей, унаслідок чого останні перетворюються
на об’єкт бездуховних «калькуляцій і маніпуляцій». Тому, як вважав учений,
необхідно здолати вузькі рамки технологічного детермінізму і замислитися над
можливою поліваріантністю соціального розвитку, оскільки «в будь-якому з

9
варіантів філософування на цю тему потрібно спиратися на ідею гуманізації
техніки і цілковитої переорієнтації позитивних потенцій останньої з метою
звільнення людини від усіх форм соціальної залежності».
Представник екзистенціалізму Карл Ясперс відводить у своїх працях
багато місця проблемам техніки. Загальна гуманістична орієнтація на розум,
ствердження принципової можливості управляти технічними засобами
виступають у Ясперса на тлі трагізму загальної картини світу і глибоко
песимістичних оцінок сучасних процесів.
Розкриваючи характер влади техніки, К. Ясперс відзначає, що вона панує
над природою за допомогою самої природи. Смисл техніки мислитель вбачає у
звільненні від влади природи. Її призначення – звільнити людину як живу
істоту від підпорядкування природі з її бідами, загрозами, кайданами.
К. Ясперс, яскравий представник гуманістичного напряму у філософії,
особливо глибоко відчував небезпеки, що містяться в науково-технічному
розвитку людства, досить виразно окреслив ці загрози і вказав можливості
уникнути негативного для людей розвитку техносфери. За К. Ясперсом,
особливо загрозливим з боку техніки є те, що саме суспільство перетворюється
на машину, своєрідний технічний механізм. Техніка знецінює людське,
виступає проти людини. Люди втрачають свою основу, позбавляються свого
істинного буття, стають оболонками, масками без змісту. Минуле забувається,
знищується, переривається нитка історії. Технізується сфера інтелектуальної
діяльності, творчий пошук формалізується та знелюднюється. Такий розвиток
історичного процесу викликає у К. Ясперса небезпідставну тривогу, породжує
песимізм. Водночас К. Ясперс не закликає відмовитись від «послуг» техніки.
На його думку, потрібно лише скоректувати науково-технічний прогрес,
відступити, відкривши горизонти «нетехнічним» надбанням людської
культури. Він припускає можливість існування в самій техніці як в автономній
системі зі своїми іманентними законами внутрішніх границь розвитку, що
«захистить» і світ людини, і світ природи від краху. Техніка в інтерпретації
німецького філософа постає не внутрішнім, а зовнішнім чинником людської
діяльності.
Висновок.
Основними концептуальними рисами технічного детермінізму є:
перетворення науково-технічного прогресу у детермінанту усіх соціальних
змін: розвиток техніки і технології розглядається як висхідний момент
суспільного розвитку; абсолютизується соціальна цінність техніки і технології,
передбачається, що вони автоматично, стихійно породжують нові суспільні
відносини; заперечується залежність розвитку науки і техніки від соціальних
умов.

10
 Список літератури
1. Гриценко Т.Культурологія. Навчальний посібник / Т. Гриценко, С.
Гриценко, А. Кондратюк; за ред. Т. Гриценко. – К.: Центр навчальної
літератури, 2007. – 392 с.
2. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний
розвиток людства: Навч. посібник / Ю.В. Павленко – К., 2001. . – 352 с.
3. Петрушенко В. Л. Філософія науки і техніки / В. Л. Петрушенко //
Філософія : навчальний посібник. – К. ; Львів, 2002, 2011. – Розд. 17. – С. 401–
428.
4. Ратніков В. С. Основи філософії науки і філософії техніки /
В. С. Ратніков. – Вінниця : ВНТУ, 2012. – 292 с.
5. Семенюк Е. П. Філософія сучасної науки і техніки / Е. П. Семенюк,
В. П. Мельник. – Львів : Світ, 2006. – 152 с.
6. Тавризян Г. М. Техника, культура, человек: критический анализ
концепций технического прогресса в буржуазной философии XX века /
Г. М. Тавризян ; [отв. ред. Ю. Н. Семенов]. – М. : Наука, 1986. – 200 с.
7. Чурсінова О. Ю. Погляди М. Хайдеггера на техніку / О. Ю. Чурсінова //
Філософські пошуки. Філософія. Історія. Культура. Вип..ХХХI.– Львів ; Одеса :
Cogito – Центр Європи, 2009. – С. 386−387.
8. Шаповалов В. Ф. Философия науки и техники / В. Ф. Шаповалов. – М. :
ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 320 с.
9. Ясперс К. Духовная ситуация времени / К. Ясперс // Смысл и
назначение истории. – 2-е изд. – М. : Республика, 1994. – С. 287–418.

11
 МЕТОДИЧНЕ ВИДАННЯ

КОНЦЕПЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ДЕТЕРМІНІЗМУ

Методичні вказівки до курсу «Філософія» для поглибленого вивчення

теми: «Сучасна цивілізація: особливості та глобальні проблеми»
для студентів усіх форм навчання

Укладач:Чурсінова О. Ю.

Редактор

Комп'ютерне складання

Здано у видавництво ___ _______2015. Підписано до друку

Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк на різографі.
Умовн. рук. арк . . Обл.-вид. арк.
Наклад 50 прим. Зам.

Видавець і виготівник: Видавництво Львівської політехніки

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 751 від 27.12.2001 р.

вул. Ф. Колесси, 2, Львів, 79000

тел. +380 32 2582146, факс + 380 32 2582136
vlp.com.ua, ел.пошта: vmr@vlp.com.ua

12