Назва Автор Головні та другорядні Основні події

персонажі
Украдене Іван Франко Анна Вечірка в сільській хаті. Парубки і
щастя Микола Задорожній дівчата співають жалісної пісні. Один
Михайло Гурман із парубків розповідає їм, що його
Настя батько казав: "Як чоловік жінки не б'є,
то в ній утроба гниє". Анна дізнається,
що Михайло Гурман живий і розуміє,
що її було одурено. Якось чоловік
повертається ввечері весь у крові. На
запитання Анни він розповідає, що
його побив війт. В цей час з’являється
у формі жандарма Михайло Гурман.
Він помічає, що Микола подряпаний,
та починає його розпитувати.
Наступного дня Миколу
заарештовують. З того часу Анна
почала з’являтися на людях разом з
Михайлом, до чоловіка у в’язницю не
ходила. Микола повернувся додому.
Люди підбивають Миколу вигнати
дружину з жандармом з дому.
Одного разу підпилий господар
починає виганяти непрошеного гостя,
але той його б’є. Тоді Микола схопив
сокиру та зарубав суперника. Коли
прийшли до хати війт і люди,
жандарм, помираючи, сказав, що
сам наклав на себе руки.
 Мої враження і роздуми
У творі «Украдене щастя» розповідається про долю трьох людей.
Про дівчину Анну, її чоловіка Миколу та Коханого Михайла. Я
вважаю, що в них у всіх украдене щастя. В Анни щастя вкрали її
брати, які поводилися з нею, наче з наймичкою, віддали її заміж за
наймита. Михайло вкрав щастя у Миколи, забравши в нього Анну. У
Михайла щастя вкрали теж брати Анни. Вони не хотіли віддавати
заміж свою сестру за нього.
У своєму творі Франко розкрив проблематику: добра і зла,
примусового шлюбу, проблема родинних стосунків, зради та
вірності, кохання та ненависті, жінки у суспільстві.
Зленко Григорій Дем’янович (7 листопада 1934, село Потік, нині Миронівського району Київської
області – 25 серпня 2015) – український письменник, літературознавець, бібліограф. Заслужений
діяч мистецтв України (1996). Член Національної спілки письменників України, завідуючий
редакційно-видавничим відділом Одеської національної наукової бібліотеки, дійсний член
Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ), член Міжнародної асоціації україністів.

Біографія

1961 року закінчив факультет журналістики Київського державного університету. Навчався заочно.

Працював у ред. газет м. Корсунь-Шевченківський (Черкас. обл.) та Одеси. 1965–72 – у Респ. вид-ві
«Маяк» (Одеса); від 1972 – зав. ред.-видавн. відділу Одес. наук. б-ки, де організував вид. понад
1500 наук. праць. Як поет дебютував 1952 віршем «Слався, Першотравень!». Від 60-х рр. виступає
переважно в жанрі істор.-біогр. та хронікал. розповіді. Його нариси й есе відзначаються новизною і
багатством факт. матеріалу, виявленого в архів. і бібліот. фондах, образністю та емоційністю
викладу, актив. спрямованістю на розвиток екології укр. культури, захист її від згубного впливу
безпам’ятства.

Автор літературних портретів кіноактриси Віри Холодної і режисера Фавста Лопатинського, нарису
про початок українського кіно «Брати Люм’єри чи Тимченко?», книг «Одеська кіностудія художніх
фільмів» (1962 і 1979).

Література
Григорій Зленко – майстер вибудовувати інтригуючу, сповнену несподіваних ходів сюжетну канву;
у нього хист пошуковця, що ефективно використовує всі доступні джерела: архівні, публікації в ЗМІ
тощо. Його літературно-документальні нариси охоплюють не лише історичний і біобібліографічний
аспекти. Уважному читачеві письменник дозволяє зануритися в психологію творчості та
особливості творчого методу літературознавців, на яких посилається. Характеризуючи творчість
Григорія Зленка, у передмові до книжки «Пошук для прийдешнього» академік Іван Дзюба писав:
«…Він обдарований тим чуттям, яке зупинить його там, де менш уважний дослідник нічого не
помітить; він має ту міру впертості, яка дає йому снагу „копати“ там, де інший втомиться і
безнадійно махне рукою».

На сучасному літературному горизонті Одеси Григорій Зленко приваблює як представник

традиційної української словесності, літературознавець і краєзнавець, чільний фундатор
українознавства на півдні України. За світоглядом він традиціоналіст, чий творчий доробок
зберігає найкращі зразки вітчизняного класичного надбання. Поєднавши в собі хист журналіста,
письменника й науковця, Григорій Дем’янович витворив оригінальний жанр літературно-
документальної публіцистики. Зленку-досліднику притаманний інтерес до побутових,
психологічних деталей, обставин життя й творчих перипетій найближчого оточення чи
послідовників знакових фігур української культури, тим чи іншим чином дотичних до Одеси: Т.
Шевченка, М. Гоголя, Лесі Українки, І. Франка, Б. Грінченка та багатьох-багатьох інших. Тим самим
відтворюється епоха, атмосфера, у якій вони жили й творили, зберігається духовний зв’язок, а
отже і їхній вплив на сучасників.

У творчому доробку – книжки:

«Нетлінне» (1968),«Книга пам’яті» (1971),«Одесские тетради» (1980),«Берег Пушкина» (1987),«З

полону літ» (1989),«Пізня лірика» (2003),«Пошук для прийдешнього» (2004),«Лицарі досвітніх
вогнів» (2007),«Відсвіти Тараса Шевченка» (2010),

понад три тисячі літературознавчих та краєзнавчих розвідок, опублікованих у журналах та газетах.

Був також редактором тому «Одеська область» Історії міст і сіл Української РСР.