ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

(1863-1942)
ПОВІСТЬ «ЗЕМЛЯ»
«Земля»

Ольга Кобилянська – одна з перших, хто в українській літературі почав працювати в

модерній течії символізм. Для символістів важливим був символ, за яким стояв не просто об’єкт,
предмет, подія, а думка, ідея, філософська концепція. Символісти вважали, що не все в житті можна
пізнати аналізом, логікою, не все піддається навіть чуттєвості. Вони намагалися розгадати таїни
позасвідомого. Тому в їхніх творах існують загадки, які намагається розгадати читач.
Повість «Земля» (деякі критики називають її соціально-психологічною повістю)
присвячена батькові Ольги. За епіграф взято слова норвежця Юнаса Лі (поданий німецькою
мовою): «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях,
вона найглибша».
В основу твору ліг випадок, що стався в селі Димки. Там часто відпочивала сама
письменниця, тому знала про історію братовбивства. Темою твору і стала розповідь про
братовбивство Савою Михайла. Водночас твір набуває символічного звучання аж до біблійної
історії про Каїна та Авеля. Літературознавці зазначають, що авторка хоче розібратися з
причинами, що спонукають до вбивства людини рідної крові. Ідейний зміст повісті також
про сакральну владу землі над людиною, про гріх, про життя і смерть, любов. Твір порушує
проблему солдатчини тих часів.
У центрі твору двоє братів – Сава та Михайло. Вони абсолютно різні. Їхні батьки –
Івоніка Федорчук та Марія були працьовитими і заможними, але вдягалися скромно, не
втратили в своєму серці добро до людей.
Повість починається з весілля сусідки – дівчини Парасинки. Івоніка хотів одружити її
зі своїм сином, але Михайла забирають до війська. У ті часи це справжнє горе для родини.
Івоніка намагався відкупити сина: дав грошей якомусь жидові, але той десь подівся, гроші не
віддав, а Михайлу довелося йти в солдати.
Івоніка тішився своїм старшим сином – добрий, спокійний, любить землю. Сава іншим
вдався: любив зброю, стріляти, говорить, що не потребує землі. Хлопці обрали й різних жінок
до любові: Сава знався з Рахірою, що була злодійкуватою. Сава і Рахіра жили матеріальними
вимірами. Рахіра підбурювала Саву, нашіптувала, що батьки більше люблять Михайла, що
треба відібрати частину землі. Сава такими стосунками робив виклик тодішньому суспільству,
адже з точки зору етики і моралі це було неможливо. Михайло ж обрав просту дівчину Анну.
Вона походила з бідної родини, батько помер, а мати і брат були лихими. Михайло її вподобав
за добре серце, красу зовнішню і внутрішню. Він зізнався їй у коханні, але батькам не розповів,
хотів зробити це пізніше.
Михайло в солдатах не приживається, його душа дисонує з тим, що відбувається:
хтось повісився від страждань, хтось покараний – вилизує підлогу язиком. Михайло і зброю
не може в руки взяти – така вже в нього натура. Івоніка їздить до сина, щоб його розрадити.
Михайла сильно побили і згодом він приїздить додому у відпустку; хоче розповісти про свою
кохану батькам на день свого Ангела..
Івоніка їде у місто вирішити певні справи і до дня Ангела Михайла зробити синові
подарунок. Мати готує святковий стіл. Аж тут надходить страшна звістка: Михайло лежить
застрелений у панському лісі. Жінка голосить, всі односельчани прямують до лісу: хто міг
вбити цього сумирного хлопця? Повертається батько. Велике горе!
До хати заходить Анна. Вона вагітна, звинувачує Саву, що то той вбив Михайла. Івоніка
з дружиною вважають, що то так вона хоче прикрити свій сором, адже їх Михайло не був
здатен осоромити дівчину. Вони виганяють її з хати. Приїздять слідчі та медики.
Івоніка бачить кулю і розуміє – з такої зброї стріляє тільки Сава. Та батько не видає
сина, не хоче втрачати й другу дитину. На допиті селян лікар помічає, що Сава нервує, а
слідчі помічають на ньому кров. Вони забирають його на допит у місто.
Анна народжує двоє дітей. Їй нема куди подітися – її виганяють з дому. Вона йде до
подруги Парасинки і оселяється у її матері – Докії. Однак необхідно іти працювати і заробляти.
Докія радить ще раз звернутися до Івоніки, не лишать же вони своїх онуків на дворі; та дівчину
знову виганяють.
Доля дітей закінчується трагічно – вони обоє помирають. Анна не витримує горя – в неї
стався психічний розлад: бігає-голосить селом. Івоніка починає сумніватися, чи правильно
вони вчинили. Односельчанам шкода Анну – вони знають, яка це добра людина, збирають
гроші та відправляють її на лікування.
«Земля»

Саву відпускають з тюрми, бо доказів проти нього немає. Життя Сави складається
нещасливо. Він одружується з Рахірою, але щастя немає. Івоніка побудував йому хату, проте
землі не дав. Анна повертається з лікування, виходить заміж за брата Докії, згодом у них
народжується син. Анна з чоловіком хочуть зібрати грошей і віддати малого на навчання,
щоб він був далі від землі. Івоніка таємно від дружини відписує землю, що була призначена
Михайлові, сину Анни.
Багато літературних критиків говорять, що ідея цього твору міститься у словах з твору:
не людина для землі, а земля – для людини.
Головна тема твору – братовбивство, а головна ідея – сакральний зв’язок людини із
землею. Повість вчить нас, що з любові людської земля любов’ю і відповідає. Окрім того, тут
порушується питання долі людини, фатуму.
Твір перенасичений символами. Наприклад, падає свічка, що стояла біля тіла
Михайла, і котиться до Сави, який його вбив. Кровоточить рана, коли Сава заходить до хати.
Коли Михайло зізнавався Анні у коханні, та злякалася, бо їй здалося, що темна птаха летить з
лісу, як символ їх нещасливої долі.