ГРУЗІЯ

Столиця - м. Тбілісі (близько 1,25 млн. жителів).

Геог. Пол - Грузія розташована в центральній і західній частині Південного
Кавказу, її сусідами з півночі є Російська Федерація, зі сходу Республіка
Азербайджан, з півдня Республіка Вірменія, на південному заході Туреччина.
На заході територія Грузії омивається водами Чорного моря.
Релігія - Більшість етнічних грузинів належить до грузинської православної
церкви, гілки православного християнства
Мж. орг. - Грузія активно працює з багатьма міжнародними
організаціями. У 1999 р. стала повноправним членом Ради Європи і СОТ.
Грузія була ініціатором розширення ГУУАМ (за рахунок Узбекистану). Вона
тісно співпрацює з ООН та ОБСЄ, активно розвиває стосунки з НАТО.

Офіційні мови – грузинська.

Форма правління - Унітарна парламентська республіка
Президент - Саломе Зурабішвілі
Прем'єр-міністр - Іраклі Гарібашвілі, Шалва Папуашвілі.
Формування:
Колхида та Іберія - 13 століття до н. е. — 580 н. е.
Королівство Абхазьке та Королівство Іберське - 786—1008
Королівство Грузинське - 1008
тристоронній розподіл - 1463—1810
російська окупація та анексія - 12 вересня 1801
незалежність від Російської імперії - 26 травня 1918
радянська окупація та анексія 25 лютого 1921
Відновлення незалежності (від СРСР) - 9 квітня 1991
Прийняття чинної конституції - 24 серпня 1995
Валюта – ларі
Політична система - Грузія — унітарна напівпрезидентська республіка з
трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою.
Саломе Зурабішвілі , 5-й Президент Грузії
Президент не є главою держави, виконує швидше представницькі функції.
Обирався шляхом всенародного голосування строком на 5 років. Одна і та ж
особа може бути обрана президентом не більше двох разів поспіль.
5-й Президент Грузії — Саломе Зурабішвілі (з 16 грудня 2018 р.) Зурабішвілі
здобула перемогу в другому турі з результатом 59,56 %. Перша в історії
країни жінка-президент.
4-й Президент Грузії — Георгій Маргвелашвілі (з 17 листопада 2013 р. до 16
грудня 2018 р.). Відсоток отриманих голосів — 62,12 % у першому ж турі.
Законодавча влада
Однопалатний парламент у складі 150 депутатів (по 77 за пропорційною і 73
за мажоритарною системами). Останні вибори — 1 жовтня 2012 року.
Депутати представляють 2 політичні фракції:
провладна партія «Грузинська мрія — Демократична Грузія»,
Єдиний національний рух, Спікер Парламенту — Іраклі Кобахідзе.
Виконавча влада
Уряд Грузії — Прем'єр-міністр Грузії, який є безпосереднім керівником для
міністерств уряду.
Уряд на чолі з прем'єр-міністром. Прем'єр є керівником всіх інших
міністерств.
Президентом визначається кандидатура на пост прем'єр-міністра, який за
погодженням з президентом формує список кандидатів до складу уряду.
Склад уряду подається президентом до парламенту на затвердження.
Чинний Уряд Грузії сформовано в грудні-січні 2015—2016 років.
Прем'єр-міністр Грузії — Георгій Квірікашвілі (з 30 грудня 2015 року),
колишній Міністр закордонних справ країни. Він став третім очільником
уряду після Бідзіни Іванішвілі й Іраклі Гарібашвілі відтоді як коаліція
Грузинська мрія очолила владу наприкінці жовтня 2012 року[20].
Міністр закордонних справ Грузії — Міхеіл Джанелідзе.

Судова влада
Судова влада: Конституційний суд, Верховний суд та місцеві суди (міські,
районні).Судді Конституційного суду призначаються на паритетних засадах,
по 3 члени за квотами Президента, Парламенту та Верховного суду.
Судді Верховного суду призначаються парламентом за квотою президента та
голови Верховного суду.
Інші судді обираються Парламентом.
Партії
Провладна партія: Грузинська мрія — Демократична Грузія (лідер партії —
Бідзіна Іванішвілі).
Зовнішня політика - Грузія підтримує добрі стосунки зі своїми
безпосередніми сусідами — Вірменією, Азербайджаном, Туреччиною, є
членом Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Світової організації
торгівлі, Організації Чорноморського Економічного Співробітництва,
Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Спільноти демократичного
вибору, ГУАМ і Азійського банку розвитку. Грузія також підтримує
політичні, економічні та військові відносини з Японією, Уругваєм[21],
Південною Кореєю, Ізраїлем, Шрі-Ланкою, Україною та іншим країнами.
Зростаючий вплив США та Європейського союзу в Грузії пояснюються,
зокрема пропозиціями та перспективами вступу до ЄС та НАТО, військовою
програмою з допомоги та будівництва Баку-Тбілісі-Джейхан, часто
напруженими відносинами Тбілісі з Москвою. Рішення Грузії, щоб
підвищити свою присутність в коаліційних силах в Іраку, є важливою
ініціативою.
Грузія наполегливо працює над тим, щоб стати повноправним членом НАТО.
У серпні 2004 р. Плану дій індивідуального партнерства Грузії був
представлений офіційно в НАТО. 29 жовтня 2004-го Північноатлантична
рада НАТО схвалила індивідуальний план дій партнерства для (IPAP) Грузії,
і вона перейшла на другий етап євроатлантичної інтеграції. У 2005 р. за
рішенням президента Грузії, була створена державна комісія для реалізації
Індивідуального плану дій, яка являє собою міжвідомчу групу на чолі з
прем'єр-міністром. Комісії було доручено координувати і контролювати
реалізацію Плану дій з індивідуального партнерства.
Грузія активно працює з багатьма міжнародними організаціями. У 1999 р.
стала повноправним членом Ради Європи і СОТ. Грузія була ініціатором
розширення ГУУАМ (за рахунок Узбекистану). Вона тісно співпрацює з
ООН та ОБСЄ, активно розвиває стосунки з НАТО. Грузія була членом СНД,
але 17 серпня 2009 року добровільно вийшла з нього.
Внутрішньополітичні проблеми
Після розпаду СРСР Грузія успадкувала проблеми з внутрішніми
автономіями. В останні роки свого існування московська комуністична
верхівка заохочувала сепаратистські настрої в автономіях союзних республік,
і підтримувала оформлення квазідержавних установ за прямої участі
російських військових і спецслужбових кадрів, що протистояли
республіканському центру.
У 1992—1993 роках напруга переросла в збройне протистояння. За участі
російських найманців і російської зброї в протистоянні Грузія втратила
контроль над більшою частиною Абхазії та Південної Осетії, грузинські
державні установи на цих територіях були згорнуті, а сепаратистські режими
заохочували прийняття громадянами російського громадянства. До 2008
конфлікти тут перебували в замороженій стадії. У серпні 2008 Грузія за
допомогою збройних сил спробувала відновити свій суверенітет над
непідконтрольною частиною Південної Осетії, але у відповідь отримала
повноцінне вторгнення російських військ 58-ї армії і приданих формувань
авіації і флоту на свою територію. 26 серпня 2008 Росія одноосібно визнала
незалежність Абхазії та Південної Осетії.
Населення - На 1 січня 2009 року чисельність населення становить 4385,4
тисячі осіб[15], з яких етнічних грузинів 83,8 %, азербайджанців 6,5 %,
вірмен 5,7 %, росіян 1,5 %, інших 2,5 % (2007). Грузинська мова поширена
серед 71 % населення, російською мовою розмовляють 9 %, вірменською 7
%, азербайджанською 6 %, іншими 7 %.
Демографія
Розподіл населення Грузії по вікових групах
Демографічне становище в Грузії є надзвичайно гострим. Населення Грузії
щороку зменшується, в основному за рахунок етнічних грузинів: якщо за
офіційними даними населення Грузії в 1989 році становило більше 5,4
мільйона чоловік, у 2007 році населення країни становить близько 4,3
мільйона чоловік.
Зменшується група молодого віку і зростає частка населення пенсійного віку
(вище 65 років). Ці процеси особливо проявили себе в після розпаду
Радянського Союзу, і найбільше серед етнічних грузинів.
За даними Національного департаменту статистики Грузії у 2006 році 13 %
мешканців, це особи у віці 65 років і старше, тоді як на початку 1990-х років
таких становило близько 8 %[17]. У той час, за свідченнями The World
FactBook, на початок 2009 року, частка населення Грузії старше 65 років
склала 16,4 %. При чому, доля жіночого населення країни і цій віковій
категорії, на 50 % перевищує чоловічу, 453 110 та 302 103 відповідно.
У порівнянні з 1980 роком народжуваність впала вдвічі — 2005 року
народилися 46 тисяч дітей.
За офіційними даними найбільша кількість дітей — 104 000, народилося в
1961 році. У 1960—1990 роках щорічно в середньому народжувалися 93 000
дітей.
Природа - Територія Грузії характеризується надзвичайною різноманітністю
природи. Приналежність Грузії до рухомого альпійського поясу земної кори
зумовила на невеликій площі різку зміну інтенсивних неотектонічних
височин та низин. Цими рухами створено контрастний рельєф країни і
зрештою її різноманітні ландшафти з безліччю типів клімату, гідрології,
ґрунтового покриву, рослинності і тваринного світу. Істотну роль у
формуванні такого різноманіття природи відіграє також прикордонне
положення на рубежі напіввологого Середземномор'я, аридної безстічної
Арало-каспійської западини і континентальних Передньозіатських нагір'їв.
Сванетія
Берегова лінія Чорного моря (308 км) відрізняється рівними рисами.
Описуючи плавну дугу, берег позбавлений значних заток і півостровів.
Ушба, Кавказькі гори
Близько 87 % території Грузії займають гори і передгір'я Кавказу, 13 % —
низини і рівнини (Колхидська та Алазанська низини, Картлійська низовина).
Найвищі точки Грузії — гора Шхара (5068 м) та гора Казбеґі (5033 м).
Крайній південь Грузії зайнятий Південно-Грузинським вулканічним
нагір'ям.
Клімат
На заході країни клімат субтропічний, на сході — перехідний від
субтропічного до помірного. Середні температури січня від +3 (Колхіда) до
−2 (Іверійськая западина), серпня від +23 до +26 °C. У Західній Грузії,
зверненій до Чорного моря, випадає від 1000 до 2800 мм. (у горах) опадів на
рік, у Східній Грузії 300—600 мм.
Чорне море у Батумі
У західних районах, біля Чорного моря, літо — вологе і тепле, клімат
субтропічний. У східних районах Грузії клімат формується під впливом
континентальної повітряної маси. На рівнинах літо більш тривале та
спекотне. Погода в горах мінлива. Раптові похолодання супроводжуються
сильними снігопадами, зливами, градом і фенами (сильними вітрами, що
дують з гір в долини).
Заледеніння
Сучасне заледеніння Грузії зосереджене в осьовій смузі Великого Кавказу і
носить переважно гірсько-долинний характер. Всього нараховується 786
льодовиків загальною площею 556 км². Найбільші льодовики розташовані в
Сванетії (Лекзірі, Цанері, Твібері, Чалааті, Адіши) і Раче (Зонхито, Киртішо
тощо). Нижче за всіх (до 1900 м) спускаються льодовики Лекзірі і Чалааті.
Природні райони
Для високогірної області Великого Кавказу характерні гірсько-лісові,
гірсько-лугові і нівальні пояси. Західний і Центральний Кавказ відрізняється
від Східного Кавказу вологішим кліматом і зниженим нівальним поясом,
суцільним розповсюдженням льодовиків, наявністю темнохвойних лісів. Для
Центрального і Східного Кавказу характерні молоді вулканічні споруди.
Східному Кавказу на його північному схилі властиві соснові ліси.
Рівнинно-горбиста волога субтропічна область Колхиди. Рівнинно-горбиста
лісостепова область Іберії складається з Внутрішньокартлійської,
Нижньокартлійської і Алазанської міжгірських рівнин і Іорського
плоскогір'я. Сухий в порівнянні із Західною Грузією клімат обумовлює
майже безлісий (лісостеповий і степовий) характер ландшафту. Ліси
збереглися уздовж деяких річок (тугайнові ліси уздовж річок Іорі, Алазані,
Кура та інши) і на схилах найбільш високих хребтів (Сагурамський та інші).
Середньогірська область Малого Кавказу, з гірсько-лісовими і переривистим
гірсько-луговим поясами, складається з районів, які рясно зволожуються, з
широко розвиненими темно-хвойними лісами і елементами колхидської
флори (Шавшетський і Месхетський хребти, Аджарська улоговина, західна
частина північного схилу Тріалетського хребта) і районів менш вологих
(Ахалцихська улоговина, решта частини Тріалетського хребта,
Среднехрамський гірський вузол і Локський хребет). Нагірна степова і
лугова область Південної Грузії складається з районів з альпійським
ландшафтом (Самсарський, Джавахетський, Ерушетський хребти) і нагірно-
степових плато (Лхалкалакське, Гомаретське, Дманісське).
Внутрішні води
ГрузіїПриродним умовам Грузії значну своєрідність додає наявність великої
кількості річок і озер — близько 25 000. У Західній Грузії найбільша густина
річкової мережі. До Каспійського басейну належить Кура зі своїми крупними
притоками Арагві, Іорі, Алазані, Ліахві, Храмі; річки Чорноморського
басейну — Ріоні, Інгурі, Кеда, Бзибь. Всі річки повноводні і мають в своєму
розпорядженні значні запаси гідроенергії. Багато хто з них використовується
для енергетичних і іригаційних цілей. Потенціал гідроенергетичних ресурсів
країни становить 60 млрд кВт/г, а повний теоретичний потенціал всіх річок
перевищує 100 млрд кВт/г, в той час як для власних енергетичних потреб
Грузії достатньо і 25 млрд. Проте практично використовується незначна
частина цих ресурсів — менше 10 %.
Ґрунти
Ґрунти Грузії носять різноманітний, строкатий до мозаїчності характер,
обумовлений різноманіттям ґрунтоутворювальних чинників. Червоноземні
ґрунти, близькі до тропічних латеритних, поширені в горбистій смузі
Західної Грузії — особливо в Аджарії і Гурії і в основному є реліктом
ґрунтоутворення геологічного минулого. Там само поширені жовтоземи,
чорноземи, каштанові, коричневі і сіро-коричневі ґрунти властиві східній
частині міжгірської депресії. Крім того, чорноземи розвинені на
платоподібних частинах Південно-грузинського нагір'я. У горах під лісом
сформовані бурі лісові ґрунти, перехідні у вапнякових районах в перегнійно-
карбонатні, а під альпійською рослинністю — в гірничо-лугових. Болотяні і
субтропічні підзолисті ґрунти утворюють крупні масиви в Колхидській
низовині.
Геологія
Територія Грузії представлена фрагментами головних геотектонічних
одиниць Кавказу: герцинськоальпійська складчаста система Великого
Кавказу на півночі, Закавказький серединний масив і дугоподібний
мегантиклінорій Малого Кавказу на півдні. На контакті геосинкліналі
Великого Кавказу з Закавказьким серединним масивом і на самому масиві у
відособлених лагунно-дельтових басейнах в батську добу формувалися
вугленосні товщі Бзибського, Ткварчельського, Маганського, Гелатського,
Ткібульського та Шаорського кам'яновугільних родовищ.
Закавказький серединний масив розділений глибинними розломами, що
зумовлюють його мозаїчну будову. У субплатформних структурах
мезокайнозойського осадового чохла важлива роль належить депресіям,
складеним марганценосною піщано-сіліцитовою формацією олігоцену. До
Курінської і Колхідсьої міжгірних западин прив'язані нафтогазоносні
структури Колхідського, Гурійського, Картлійського, Притбіліського і
Кахетинського районів.
Сейсмічність
Для території Грузії характерна наявність сейсмічно активних глибинних
структур — міжзональних, внутрішньозональних та трансзональних.
Вогнища більшості землетрусів розташовані на глибині 10—25 км (рідко —
30—35 км).
Загальне сейсмічне тло країни — 7-бальне. На ньому виділяються три 8-
бальні зони: Джавахетська, Гегечкірсько-Чхалтинська (Мегрельсько-
Абхазька) та Казбегі-Лагодехська. Найбільш сейсмічно активні ділянки
розташовані на Джавахетському нагір'ї та південному схилі Головного
Кавказького хребта.
Корисні копалини
Тривалий поліциклічний геологічний розвиток обумовив утворення на
території Грузії великої кількості родовищ і рудопроявів різноманітних видів
мінеральної сировини. Це паливно-енергетичні ресурси (нафта, газ, вугілля),
марганець, арсен; кольорові і благородні метали (мідь, свинець, цинк, золото,
срібло та інші); гірничо-хімічна сировина (барит, кальцит, бентонітові глини,
тальк, андезит, базальт та інші); нерудна сировина для металургії
(смолодоломіти, доломіт, флюсові вапняки, формівні піски); керамічна і
порцелянова сировина (каолін, глини, трахіти, ріоліти, пегматити); кольорові
камені (агат, онікс, гагат, яшма та інші), діатоміт, перліт, ріоліт; різноманітні
будівельні матеріали (цементна сировина, шлак, мармур, туф, базальт, граніт,
глини, піски, гравій, вапняки), а також літографський камінь, що
використовується у виробництві штучних алмазів; агрономічні викопні
корисні копалини (сапропель, торф); підземні води (прісні, термальні і
мінеральні) і деякі інші. Найважливіші корисні копалини Грузії —
марганцеві, мідні, арсенові, свинцеві і цинкові руди, руди рідкісних і
дорогоцінних металів, нафта, вугілля, барит, діатоміт, бентонітові глини,
доломіт, тальк, а також мінеральні і термальні води. Запаси вугілля, нафти і
природного газу незначні. Сумарна вартість розвіданих запасів корисних
копалин становить понад 50 млрд дол. США. Геологічні мінеральні резерви
Грузії оцінюють в 100 млрд дол. США[12].
Заповідники
У Грузії 15 заповідників, головними з яких є: Лагодехський — з
широколистяними лісами, субальпійськими і альпійськими лугами; серед
представників фауни — дагестанський тур, козиця, олень, сарна, кабан,
ведмідь; Боржомський — з хвойно-широколистяними лісами; Ріцинський —
з озером Ріца і темнохвойними лісами. Через Боржомський заповідник
прокладений нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан.

Економіка - Грузія — промислово-аграрна країна, що розвивається. Основні

галузі промисловості: сталеплавильна, авіаційна, машинобудівна,
електромоторна, текстильна, хімічна, винна. Тр-т: залізничний,
автомобільний, морський, трубопровідний. Гол. морські порти: Батумі, Поті.
Головний аеропорт країни — Тбілісі. Завдяки географічному положенню між
Європейською Росією і Азією територія Грузії має важливе транзитне
значення, особливо для виходу сусідніх Азербайджану і Вірменії до Чорного
моря.
Середня заробітна плата у Грузії, (долл. США):
Едуард Шеварнадзе - $60 (2003 р.)
Михайло Саакашвілі - $400 (3 кв. 2011 р.)
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]:
ВВП — $ 3,8 млрд. Темп зростання ВВП — 2,9 %. ВВП на душу населення
— $703. Прямі закордонні інвестиції — $ 152,5 млн. Імпорт — $ 1,6 млрд
(г.ч. країни ЄС — 28,4 %; Росія — 20,0 %; Азербайджан — 12,3 %;
Туреччина — 11,9 %; США — 7,4 %). Експорт — $ 799 млн (г.ч. Росія —
28,4 %; країни ЄС — 18,8 %; Туреччина — 12,6 %; Азербайджан — 9,6 %;
Вірменія — 9,5 %).
Грузинська залізниця
Протягом 2003—2011 економіка Грузії щорічно зростала на 4-12 %, станом
на 2010 рік ВВП Грузії сягнув 22,44 млрд дол. США.[23] У 2011 році
економіка країни зросла на 6,5 %, згідно з рейтингом Doing Business це третій
результат у світі.[24] Зовнішньоекономічна діяльність Грузії
переорієнтувалась на країни Європи, та середньої Азії. Так в 2009 році,
географічна структура експорту Грузії була наступною: Туреччина 19,9 %,
Азербайджан 14,6 %, Канада 10,3 %, Вірменія 7,8 %, Україна 7,3 %, Болгарія
7,2 %. Імпорт: Туреччина 17,9 %, Україна 9,5 %, Азербайджан 8,6 %,
Німеччина 6,8 %, Росія 6,6 %, США 5,1 %.
Гідроенергетичний потенціал Грузії оцінюється у 88,5 млрд КВт/год за рік і
перевищує сумарний гідроенергетичний потенціал Великої Британії,
Швейцарії та Німеччини. На початку XXI ст. використовується менше 10 %
цього потенціалу і виробляється майже 50 % всієї електроенергії в країні. В
Грузії діють 72 електростанції, 64 з яких — ГЕС. Вони задовольняють 3/4
попиту на електроенергію.
На 2006 рік обсяг державного зовнішнього боргу і взятих під державні
гарантії кредитів становив 1 млрд 688 млн доларів США. Грузія заборгувала
15 країнам 497 млн 918 тис. доларів.
Країна посіла дев'яте місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за
2013 рік. Найбільший банк країни — TBC Bank.
Промисловість
Промисловість Грузії формує 25,9 % ВВП країни (2009 р.). У структурі
промислового виробництва найбільшу питому вагу займають переробна
промисловість — 60-70 %, на частку виробництва і розподілу електроенергії,
газо- і водопостачання доводилося 20-25 %, на видобувну промисловість —
5-7 %.
Провідними галузями промисловості Грузії є: харчова (виробництво чаю, вин
і коньяків, тютюнових виробів, ефіроолійних культур, овочевих і фруктових
консервів, мінеральних вод, лісових горіхів), легка (шовкова, вовняна,
бавовняна, взуття, трикотаж, швейне виробництво), машинобудування
(виробництво електровозів, автомобілів, верстатів. Центри
машинобудування: Тбілісі, Кутаїсі, Батумі), чорна металургія (металургійний
комбінат в Руставі, Зестафонський завод феросплавів, комбінат
Чіатурмарганець), кольорова металургія (Маднеульскій комбінат), хімічна
(виробництво азотних добрив, хімволокна, фарб, побутової хімії. Центр:
Руставі).

Електрогенерація представлена тепловими та гідроелектростанціями.

Найбільша гідроелектростанція знаходиться в місті Джварі, на річці Інгурі. А
на річці Арагві (притока річки Кура) знаходиться Жинвальська ГЕС, яка
виробляє електроенергію, виконує важливу функцію водопостачання міста
Тбілісі.
Видобувна промисловість представлена мінерально-ресурсним комплексом,
потенціал якого представлено 450 родовищами корисних копалин 27 видів,
основними з яких є: високоякісні марганцеві руди (Чіатура, запаси — 200
млн т, щорічний видобуток — до 6 млн т), кам'яне вугілля (Ткібулі і на
території Абхазії — Ткварчелі; запаси — 400 млн т), мідні руди (Маднеулі,
запаси — 250 тис. т), нафта (Самгорі, Патердзеулі, Ніноцмінда, промислові
запаси — 30 млн т).
Грузія має значні запаси будівельних матеріалів: бентонітової глини (17 млн
т), доломіту, вапняку (200 млн т), глини для виробництва цементу (75 млн т) і
цегли (47 млн м3), гіпсу, тальку, формувального піску.
У 2010 р. обсяг промислового виробництва порівняно з 2009 р. виріс на 27,7
% і склав 2920 млн дол. США.
Сільське господарство
Субтропічне господарство (виноград, фрукти, цитрусові, чай, ефірноолійні)
 Богарне землеробство (пшениця, кукурудза, овочі, фрукти. М'ясно-молочне
тваринництво)
Пасовищне тваринництво гірських районів
Пасовищне тваринництво м'ясного напрямку (вівці, велика рогата худоба)
Виробництво вина у країні завжди було важливою складовою економіки
Сільське господарство Грузії становить 12,1 % (2009 р.)валового
внутрішнього продукту країни. Оброблювані землі займають близько 20—30
% території Грузії. Вертикальна поясність, притаманна гірським країнам,
впливає на спеціалізацію сільського господарства Грузії — природні умови
вологих субтропіків сприяли розвитку в країні унікального для всього
регіону субтропічного типу АПК яке має своєрідну й багатогалузеву
структуру. Рослинництво спеціалізується на вирощуванні винограду,
баштанних культур, фруктів та овочів на низовинах та в передгір'ях. На
основі їх переробки розвивається виноробна та коньячна промисловість,
виробництво плодоовочевих консервів.
Вирощування тютюну на схилах Кавказьких гір лежить в основі тютюново-
ферментаційної промисловості. Важливою галуззю спеціалізації є
субтропічне господарство, на базі якого розвиваються чайна та ефіроолійна
промисловість, вирощування та переробка цитрусових та інших
субтропічних культур.
Головні зернові культури — озима пшениця і кукурудза. Пшеницю
вирощують у Східній, кукурудзу — у Західній Грузії. Гірські території
спеціалізуються на тваринництві. Головні галузі тваринництва — скотарство,
вівчарство (гірські і східні райони), свинарство (західні райони Грузії).
Розвинуте птахівництво. Розвиток тваринництва ускладнюється такими
чинниками як висока щільність тварин на землі, низький рівень механізації і
практики відгінного вівчарства.

БІЛОРУСЬ
офіційна назва - Респу́бліка Білору́сь.
Геог. Пол. - держава у Східній Європі без виходу до моря, що межує з
Україною на півдні, Польщею на заході, Литвою та Латвією на півночі, а
також РФ на півночі та сході. Столиця та найбільше місто — Мінськ.
Грошова одиниця — білору́ський ру́бель.
Столиця - Мінськ
Офіційні мови - білоруська і російська
Форма правління - президентська республіка
Президент Олександр Лукашенко (легітимність заперечується)[1][2][3]
Прем'єр-міністр Роман Головченко
Формування:
Полоцьке князівство - 987
Турівське князівство - 988
Велике князівство Литовське - 1236
Білоруська Народна Республіка - 9 березня 1918
проголошення незалежності - 25 березня 1918
ліквідація БНР - 1919
Декларація про державний суверенітет - 27 липня 1990
відновлення незалежності - 25 серпня 1991
чинна Конституція - 15 березня 1994
Географія
Розташування
Держава розташована в Центрально-Східній Європі, територія країни
простягається з півночі на південь на 545 км, а з заходу на схід — на 620 км.
На півночі межує з Литвою (спільний кордон — 502 км), Латвією (141 км); на
сході — з Росією (959 км); на півдні — з Україною (975 км); на заході — з
Польщею (605 км).
Геологія
Територія Білорусі розташована в західній частині Східноєвропейської
платформи. У центральній і західній частині Білорусі розташована
Білоруська антекліза зі глибиною залягання фундаменту до 100 м. Від
центральної частини масиву відходять заглиблені структури — Мазурський,
Вілейський, Бобруйський, Івацевський виступи. На півдні антекліза
обмежена скидом, південніше якого розташована Брестська западина, що
переходить на території Польщі в Підляську западину. Південну частину
Білорусі займають Прип'ятський прогин, північна частина Українського
щита, Поліська, Жлобінська сідловини, Брагінсько-Лоївська сідловина,
частина Дніпровсько-Донецької западини. У північно-східній частині
Білорусі та суміжних районах РФ виділені Оршанська западина (глибина
залягання фундаменту 1400—1600 м), що складається з Вітебської та
Могильовської мульд, розмежованих Центральнооршанським горстом. Від
Могильовської мульди до Білоруської антеклізи простягається Червенський
підземний виступ. Кристалічний фундамент складений архейськими
(неманська, околовська серії), нижньопротерозойськими (житковицька серія)
метаморфічними породами (ґнейсами, кристалічними сланцями,
амфіболітами та інші), прорваними численними інтрузіями гранітів, діоритів,
габро та іншими. З породами кристалічного фундаменту пов'язані родовища
залізних руд, кольорових металів, рідкісних і розсіяних елементів. Осадовий
чохол на території Білорусі представлений відкладами верхнього протерозою
та фанерозою. До верхньопротерозойських порід приурочені прісні,
мінеральні води, високомінералізовані розсоли. Відклади палеозою
(пісковики, глини, алевроліти, карбонатні, сульфатні, галогенні породи)
розвинені в Оршанській і Брестській западинах, Прип'ятському прогині,
Білоруській антеклізі. До них належать родовища кам'яної та калійної солей,
нафти та газу, горючих сланців, кам'яного вугілля, мінеральних вод.
Мезозойські відклади (алевроліти, мергелі, пісковики, глини, вапняки)
поширені в Прип'ятському прогині, Брестській западині. З ними пов'язані
родовища крейди, бурого вугілля, фосфоритів. З кайнозойськими породами
пов'язані родовища бурого вугілля, нерудних будівельних матеріалів, а також
прісні води.
Рельєф
Велика частина території країни — рівнинна, з численними слідами
льодовикової діяльності. На північному заході — система моренних пасом
(Свенцянська, Браславьска й Освейська), які є частинами Балтійського
моренного пасма. Між моренними пасмами — заболочені низовини
(Німанська, Полоцька та інші). З заходу на схід простягається Білоруське
пасмо (висота до 345 м — найвища точка Білорусі). На півдні — низинне
Білоруське Полісся.
Найвища точка — пагорб Дзержинський у Мінській області (345 м над
рівнем моря). Найнижча точка — Німанська долина в Гродненській області
(80—90 м над рівнем моря).
Внутрішні води
Основні річки: Дніпро (з притоками Березина, Прип'ять, Сож), Західна Двіна,
Німан (з притокою Няріс), Західний Буг. Понад 10 тисяч озер (Нароч,
Освейське, Лукомльське, Дрисвяти та ін.). Більше 1/3 території займають
болота, головним чином розповсюджені в Поліссі. Є водосховища
(Вілейське, Заславльське та інші).
Ґрунти та рослинність
Мішані ліси займають приблизно 1/3 території країни. Майже 2/3
лісопокритої площі становлять хвойні породи (сосна, ялина); на півдні
поширені дуб, граб, клен, ясен.

Політична система - Паспорт громадянина Білорусі дубльовано 3 мовами:

білоруською, російською й англійською
Білорусь за формою правління є президентською республікою. Глава
держави — президент. Президент країни — гарант Конституції, прав і волі
людини та громадянина. З 10 липня 1994 року Олександр Лукашенко.
Державна влада здійснюється на основі поділу її на законодавчу, виконавчу
та судову. Державний устрій — унітарна держава.
Виконавча влада
Будинок Уряду в Мінську
Виконавчу владу в республіці здійснює уряд — Рада міністрів, яка є
центральним органом державного управління.
Парламент
Законодавча влада в країні належить двопалатному парламенту —
Національним Зборам Республіки Білорусь. Нижня палата, Палата
представників, складається зі 110 депутатів; верхня, Рада Республіки — з 64
членів, які обираються на 4 роки.
Політичні партії
На парламентських виборах 2019 року до парламенту Білорусі (а саме до
Палати представників Національного зібрання Білорусі) пройшли наступні
політичні партії:

Комуністична партія Білорусі — 11 місць (10,85 %)

Республіканська партія праці та справедливості — 6 місць (5,45 %)
Білоруська патріотична партія — 2 місця (1,8 %)
Білоруська аграрна партія — 1 місце (0,9 %)
Ліберально-демократична партія (Білорусь) — 1 місце (0,9 %)
Безпартійних — 89 місць (80,9 %).
Судова влада
Білорусь лишається останньою країною Європи, де суди виносять смерті
вироки. За 2019 рік двічі суди виносили подібні рішення. Влада не видає тіла
страчених сім'ям для поховання, а про виконання вироку рідні та близькі
дізнаються з великим запізненням.

Зовнішня політика - З початку президентства Олександра Лукашенка

Білорусь рухалася в російському напрямку, з офіційною метою побудови
єдиного союзу двох держав. Відносини з країнами — членами ЄС і НАТО є
складними. Євросоюз і США заборонили в'їзд у свої країни членам
білоруського уряду.
Після енергетичного конфлікту з Російською Федерацією наприкінці 2006
року, Мінськ активізував спроби диверсифікувати свою зовнішню політику.
Сучасна зовнішня політика Білорусі спрямована на активізацію та
поліпшення відносин із такими країнами, як: Китай, Індія, Іран і Венесуела.
Білорусь є членом ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, МОП, ВООЗ, СНД, ОБСЄ,
ЄврАзЕС.
Українсько-білоруські відносини
Уряд Білорусі одним із перших офіційно визнав незалежність України 17
грудня 1991 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 27
грудня 1991 року[28]. У Білорусі (Мінськ) діє українське посольство і
консульство, а в Києві посольство Білорусі[28].

29 липня вночі силами групи «А» КДБ за підтримки ОМОН ГУВС

Мінміськвиконкому були затримані 32 людини у підготовці терактів. Ще
один чоловік був знайдений і затриманий на півдні країни[29]. Офіс
генерального прокурора України поінформував Білорусь про наміри
вимагати екстрадиції затриманих[30], оскільки декого з них підозрюють в
участі у бойових діях проти України. 9 із 33 затриманих є громадянами
України
Російсько-білоруські відносини
Починаючи з заснування білоруської незалежної держави Росія не припиняє
спроб територіального, політичного чи військового її поглинання. Невдача
путінського режиму в цьому напрямку призвела до Російсько-білоруської
прикордонної кризи в лютому 2017 року, введення з боку Росії
прикордонного режиму та відкликання білоруських фахівців із митних
органів ЄврАзЕС. Разом із тим, у Білорусі російська мова є державною, на
рівні з білоруською. Білоруською мовою користується меншість білорусів.
2020.07.31 Президент Росії Володимир Путін і постійні члени Радбезу Росії
обговорили затримання росіян у Білорусі, висловивши надію на їх
звільнення.
Населення - За даними загальнонаціонального перепису у 2019 році
населення Білорусі — 9 413 446 осіб.
Населення держави у 2006 році становило 10,3 млн осіб (76 місце у світі), на
1 березня 2013 року 9,461 млн осіб[38]. У 1926 році населення Білоруської
РСР становило 5 млн осіб, у 1939 — 5,6 млн осіб, у 1983 — 9,8 млн осіб.
Густота населення: 48,1 осіб/км² (118 місце у світі). Згідно зі статистичними
даними за 2006 рік народжуваність 11,2 ‰; смертність 14 ‰; природний
приріст –2,8 ‰.
Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):
• Діти віком до 14 років — 15,7 % (826 тис. чоловіків, 792 тис. жінок).
• Дорослі (15—64 років) — 69,7 % (3500 тис. чоловіків, 3700 тис. жінок).
• Особи похилого віку (65 років і старіші) — 14,6 % (499 тис. чоловіків,
1000 тис. жінок).
Природні ресурси - Природні умови Білорусі мало сприяють розвитку
господарства. Через надмірне зволоження та невисокі температури повітря
понад третину площ країни заболочено. Рельєф рівнинний, представлений
Поліської низовиною.
Білорусь дуже бідна на мінеральні ресурси. З паливних корисних копалин
є лише достатні поклади торфу, з нерудної сировини – поклади кухонної солі
(Мозир) та калійної солі (Солігорськ). Розробляється багато родовищ
будівельної сировини, є джерела прісної та мінеральної води.
Водні ресурси країни багаті. Найбільшими річками є Дніпро, Західна Двіна,
Німан. Річки судноплавні, але бідні на гідроенергоресурси. Земельні ресурси
бідні: переважають кислі дерново¬-підзолисті та болотні ґрунти, що
потребують значних заходів меліорації. Лісові ресурси значні: ліси займають
майже 40 % площі країни.
Особливості економіки країни - Білорусь – індустріально-аграрна країна,
що запровадила обмежену економічну реформу, за якої президент спрямував
країну на особливий шлях «ринкового соціалізму». Уряд ренаціоналізував
багато приватних компаній, через систему суворих перевірок втручається в
роботу існуючих. Державна статистика вказує на високі темпи зростання
ВВП – 10 % на рік.
Промисловість є провідним виробництвом в економіці Білорусі,
незважаючи на зменшення її частки у ВВП країни з 37,9 % у 1990 р. до 25,3
% у 2015 р. Найбільш важливими з-поміж них напрямами є
машинобудування, хімічні й деревообробні виробництва, індустрія товарів
для внутрішнього споживчого ринку.
Машинобудування є найважливішим промисловим виробництвом у
країні. Для виробництва машин використовують переважно імпортні чорні та
кольорові метали. Особливе значення мають виробництво машин й
устаткування для сільського та лісового господарства, а також виробництво
транспортерних засобів. Національними брендами у машинобудуванні є
кар’єрні самоскиди «БєлАЗ» (Жодіно), вантажні автомобілі «МАЗ» (Мінськ),
трактори «Бєларус» (Мінськ), сільгосптехніка «Гомсельмаш», спецтехніка
«Амкодора», холодильники та морозильне обладнання «Атлант», газові та
електроплити «Гефест». Понад 60 % білоруського машинобудування
реалізується за кордоном, переважно в Росії та Казахстані.
Роль хімічної промисловості в економіці Білорусі неухильно зростає. Її
спеціалізацією є виробництво мінеральних добрив: калійних (Солігорськ),
азотних (Гродно), фосфатних (Гомель); а також деяких полімерів, зокрема
хімічного волокна, скловолокна (Могильов, Світлогорськ, Гродно), понад 300
типорозмірів шин (Бобруйськ). Основні виробничі потужності хімічної
промисловості Білорусі було зведено в 70-х рр. ХХ ст., тому вони суттєво
застаріли та є екологічно небезпечними. Світлогорське ВО «Хімволокно» є
найбільш високотехнологічними. Його інвестор – російський капітал. 83
підприємства з виробництва калійних добрив, хімічних волокон, синтетичних
смол, пластмас, лаків, фарб входять до державного концерну «Бєлнєфтєхім»,
що виробляє й експортує понад 90 % загального обсягу хімічної
промисловості країни. Понад 80 країн світу імпортують білоруські хімікати.
Зокрема, мінеральні добрива купують Китай, Індія, Бразилія, Німеччина,
Норвегія; шини, пластмасову тару, синтетичні волокна – Росія, Україна,
Польща. Водночас Білорусь закуповує гербіциди, синтетичний каучук, майже
половину потрібних їй ліків. Останнім часом зріс попит на білоруську
косметику (компанії «Вітекс» та «Бєліта»), в якій використовують лише
натуральні компоненти.
Суттєво зросла роль у країні паливної промисловості. Великими центрами
нафтопереробки є Новополоцьк і Мозир, що розташовані на гілках
нафтопроводів з Росії. У Новополоцьку працює підприємство «Нафтан», на
якому в 1963 р. було добуто перший білоруський бензин. Нині підприємство
виробляє понад 80 найменувань нафтопродуктів, 60 % продукції з яких
експортується до різних країн Європи.
Лісова промисловість представлена лісозаготівлею, деревообробним,
целюлозо-паперовим та лісохімічним виробництвами.
Для внутрішнього споживчого ринку найбільш динамічно розвиваються
виробництва харчових продуктів і будівельних матеріалів. Щодо задоволення
потреб внутрішнього ринку пріоритетом є вітчизняний виробник. Нині
білоруська харчова промисловість одержала статус експортної. Країна відома
молочними, м’ясними, кондитерськими виробами, що вирізняються
високими смаковими якостями та конкурентною ціною.
Останнім часом модернізується виробництво будівельних матеріалів. Це
сприяє зниженню собівартості, поліпшенню теплоізо ляційних та естетичних
властивостей продукції. Збільшується експортне значення: цементу, кахлю,
керамічного граніту, покрівельних матеріалів, фарб.
В Білорусі проводиться планова робота з переведення економіки на
«зелені» принципи, наріжним каменем яких є попередження негативного
впливу на довкілля шляхом запровадження інноваційних технологій.
Спеціалізація сільського господарства
Сільське господарство є найбільш дотованим з боку держави
виробництвом. У сільськогосподарському обробітку перебуває 55 % площі
держави. Вирощують: картоплю, льон-довгунець, горох, ріпак, жито, овочі.
За вирощуванням картоплі країна входить до топ-10 країн-виробників, а за
збиранням картоплі на одну людину посідає 1-ше місце в світі.
У тваринництві розводять м’ясо-молочне поголів’я великої рогатої худоби,
свиней, домашню птицю. Також відоме клітинне звірівництво: розводять
норку, лисицю, песця.
Основу сільського господарства країни становлять старі форми
підприємств – колгоспи та радгоспи, що прилаштовуються до ринкових
відносин і діють за активної державної підтримки. Вони дають близько 2/3
сільгосппродукції. Особисті підсобні господарства населення, що не
користуються державною підтримкою, виробляють ще третину продукції
аграрного сектору, в т. ч. основну частину картоплі, овочів і вовни. Приватні
фермерські господарства не відіграють помітної ролі. Білорусь постачає
сільгосппродукцію до 35 країн світу, в т. ч. близько 70 % – Росії.
Особливості розвитку третинного сектору
Міжнародні транспортні коридори у Білорусі завантажено менш ніж на
половину від їх пропускної здатності. Основними видами транспорту є
залізничний, автомобільний та річковий. Енергоносії з Росії надходять
трубопровідним транспортом, на який припадає понад половину
вантажообігу в країні. Магістральні нафтопроводи є власністю російської
акціонерної компанії «Транснєфть». Повітряний транспорт розвинутий слабо.
За розвитком різних видів зв’язку Білорусь суттєво поступається країнам
Європи за швидкістю, доступністю та кількістю користувачів Інтернету,
ступенем покриття території стільниковим зв’язком, доступністю цифрового
телебачення тощо. Подібні проблеми також стосуються торгівлі,
громадського харчування, побутових послуг, готельного бізнесу, що стримує
розвиток міжнародного туризму. У цих сферах спостерігаються недостатня
забезпеченість закладами з надання послуг та низький рівень конкуренції.
Для торгівлі також характерний слабкий розвиток логістики. До того ж у цих
видах послуг є значна частка державної власності (10 – 40 %), що робить їх
малоефективними.

МОЛДОВА
Столиця - Кишинів
Офіційні мови - румунська
Форма правління - Парламентська республіка
Президент - Мая Санду
Прем'єр-міністр - Наталія Гаврилиця
Формування:
Молдавське князівство - 1346
Бессарабська губернія - 1812
Молдовська Демократична Республіка - 15 грудня 1917
об'єднання з Румунією - 9 квітня 1918
Молдовська АРСР - 12 жовтня 1924
Молдовська РСР - 2 серпня 1940
незалежність від Радяського Союзу - 27 серпня 1991b
вступ до ООН - 2 березня 1992
прийняття конституції - 29 липня 1994
Геогр. Пол. - держава у Східній Європі без виходу до моря[5]. На півночі,
сході й півдні межує з Україною, на заході — з Румунією. Столиця — місто
Кишинів. Площа країни — 33 843 км² (135 місце у світі). Адміністративно
поділяється на 39 одиниць першого рівня: 32 райони, 5 муніципіїв та 2
автономні утворення — Гагаузію та Придністров'я.
Валюта – Лей
Географія - Країна розташована на південному сході Європи між 26 й 30
градусами східної довготи і 45 й 48 градусами північної широти. На півночі,
сході й півдні межує з Україною, на заході — з Румунією. Площа країни —
33 843 км² (136 місце у світі). Найбільша довжина території з півночі на
південь — 350 км, а із заходу на схід — 150 км, на півдні відстань між
західним і східним кордоном скорочується до 20—50 км.
Рельєф
Рельєф Молдови — рівнина з численними пагорбами, розчленована балками
та річками. Молдова займає південно-західну частину Східно-Європейської
рівнини, західну околицю Причорноморської низовини, а на північному
сході відроги Подільської височини. Середня висота 147 м, максимальна —
до 430 м (гори Баланешти). У межах Молдови виділяються Молдовське
плато, Північно-Молдовська, Південно-Молдовська та Нижньодністровська
рівнина, Придністровська й Тігецька височини. Плато й рівнини Молдови
мають м'якохвилясту поверхню, густо розчленовану річковими долинами й
балками. Височини видовжені в субмеридіональному напрямі, інтенсивно
розчленовані.
Найбільш піднесена і розчленована частина Центральномолдавської
височини — Кодри — займає 14,5 % площі Молдови. У межах Кодр
вертикальне розчленування рельєфу становить 200—300 м.
Річка Дністер Головні річки — Дністер (з притоками Старий Реут, Бик,
Ботна, Кам'янка та інші) і Прут (з притоками Чугур, Ларга, та інші). Багато
заплавних озер. Водосховища.
Клімат
Клімат Молдови помірно континентальний. Середні температури січня на
півночі −5°C, на півдні −3 °C, липня відповідно 19 і 22 °C. Опадів від 400 мм
на півдні до 560 мм на півночі на рік.
Економіка Молдови - Після розпаду СРСР дефіцит енергії, політична
невизначеність, торговельні перешкоди і слабкий адміністративний
потенціал спричинили зниження темпів розвитку економіки. В рамках
амбітної економічної лібералізації Молдова ввела конвертовану валюту,
лібералізувала ціни на все, припинила видавати пільгові кредити державним
підприємствам, спираючись на стійку приватизацію землі, ліквідувала
систему експортного контролю та лібералізувала процентні ставки. Уряд
уклав угоди зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом для
сприяння зростанню. Економіка відновлюється від занепаду наприкінці 90-х
років. З 1999 р. ВВП (ПКС) мав стійке зростання наступним чином:

199 200 200 200 200 200 200 200 200 200 200 201 201 201 201 201
9 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0 1 2 3 4

–
9,7 7,7 8,5 8,4 9,0 9,7 6,8 8,9 1,8
11,3 10,3 11,0 10,6 10,1 10,9 0,7
0  9  8  1  7  6  0  0  0 
0 % 0 % 0 % 7 % 3 % 9 % 0 
% % % % % % % % %
%

У Молдові є дуже сприятливі геологічні та кліматичні умови для

виноградарства.
Молдова — аграрно-індустріальна країна. На частку промисловости
припадає близько 60,0 %. У структурі споживання паливно-енергетичних
ресурсів нафта, вугілля, природний газ і продукти їх переробки становлять
близько 80 %. Основні галузі промисловости: харчова, сільськогосподарське
машинобудування, хімічна, текстильна, деревообробна, металургійна.
Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий. Міжнародне летовище в
Кишиневі.
Air Moldova
Виробляється: вино, тютюн, консервовані продукти.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]:
ВВП — $ 3,7 млрд. Темп зростання ВВП — (+7,3)%. ВВП на душу населення
— $1500. Прямі закордонні інвестиції — $1,7 млрд (країна сподівається на їх
збільшення до 2—2,5 млрд). Імпорт (нафта, природний газ, вугілля, машини,
продовольство) — $ 2,9 млрд (г. ч. Росія — 20 %; Румунія — 15 %; Україна
— 14 %; Німеччина — 11 %; Італія — 6 %). Експорт (сільськогосподарські
продукти, насамперед вина і тютюн, тканини, машини і хімічна продукція) —
$ 2,3 млрд (г. ч. Росія — 40 %; Румунія — 8 %; Німеччина — 7,8 %; Україна
— 7,3 %; Італія — 5,5 %).
Енергетика
У Молдові бракує внутрішніх джерел викопної енергії, країна повинна
імпортувати значну кількість нафти, вугілля, природного газу та інших
енергетичних ресурсів. В країні використовується відновлювана енергія, в
першу чергу для виробництва електроенергії та опалення. Бачення розвитку
енергетики Республіки Молдова, її удосконалененя, перспективи,
інтеграційні напрямки відображені в Енергетичній Стратегії Республіки
Молдова до 2030 року. Постачання газу до Молдови сильно залежне від
Газпрому, також, судовими позовами російський Газпром вимагає стягнення
боргу у ~7 млрд доларів за постачання газу в окуповане Росією
Придністров'я. Молдова виробляє лише 25 % необхідної енергії, і навіть ця
частка складається восновному з невідновних джерел. Постачання
електроенергії сильно залежне від непідконтрольного самопроголошеного
Придністров'я, імпорт електроенергії з якого становив 70—80 % у 2018—
2019 роках відповідно. З приходом до влади Маї Сандру, Молдова взяла
напрямок на продовження інтреграційних процесів у Європейську
енергосистему разом або без України. Із 2021 на рівні президентів досягнуто
домовленостей про закупку левової частки електроенергії із України
минуючи Придністров'я. Для стабілізації газових конфліктів з Росією,
Молдова планує використовувати газові сховища на території України та
розглядає побудову власних сховищ газу. Можливість обміну
електроенергією з Румунією також обговорюється, прогнозовано, робота у
цьому напрямку набере новиї сили з приєднанням енергосистем Молдови та
України до спільної енергосистеми Європи ENTSO-E у 2025 році. «Зелений
тариф» у Молдові був затверджений лише у 2020 році у вигляді 15-річних
контрактів. Максимальні потужности — 1 МВт. при ціні ~ 0,1 дол. США *
кВт/год. Таким чином, уряд Молдови розраховує запустити 15 МВт нових
сонячних потужностей із маломасштабних масивів.
Політична система Молдови - Молдова є унітарною парламентською
республікою. Це записано в конституції країни, яку було прийнято 29 липня
1994 з наступними змінами, внесеними 19 липня 1996 і 5 червня 2000. Також
згідно з нею Молдова є нейтральною державою. На чолі держави є
президент, який обирається на засадах прямого рівного виборчого права
шляхом таємного голосування на строк 4 роки.
Президент - До 2016 року президента обирали в парламенті. Після
парламентських виборів у квітні 2009 депутати з двох спроб не змогли
обрати президента — комуністичній коаліції забракло 1 голосу, а після
дострокових виборів у липні вже ліберально-демократичній коаліції не
вистачило голосів. Таким чином, восени 2010 в країні відбулися ще одні
дострокові парламентські вибори.
З 11 вересня 2009 до обрання президента виконувачем його обов'язків є
спікер парламенту Міхай Гімпу. Після позачергових виборів 2010 до березня
2012 виконувачем обов'язків президента був лідер Демократичної партії
Маріан Лупу. 16 березня 2012 президентом Молдови обраний Ніколае
Тімофті.
4 березня 2016 Конституційний суд республіки Молдова прийняв рішення,
згідно з яким порядок виборів президента парламентом — неконституційний.
Наступні вибори президента призначили на жовтень 2016 шляхом
загальнонародного голосування. Лідерами президентських змагань стали Ігор
Додон та Мая Санду. Перший займає проросійську позицію, друга —
проєвропейську. Президентські вибори у Молдові 2016 завершилися
перемогою Ігоря Додона (52,11 %). У 2020 році на чергових виборах
президента перемогу здобула вже Мая Санду.
Міжнародні організації - Молдова входить до таких міжнародних організацій
ОБСЄ (з 30 січня 1992), ООН (з 2 березня 1992), МБРР, МВФ, СОТ, ЦЄІ,
СНД.
Відносини з Румунією
Сучасна Молдова прагматичніше підходить і до питання двосторонніх
відносин зі своїм західним сусідом - Румунією. Але цьому не сприяє
румунське керівництво, яке не поспішає ратифікувати парафований ще у
квітні 2000 року базовий політичний Договір про «привілейоване
партнерство» між двома державами, адже до НАТО Румунію прийняли,
закривши очі на очевидне невиконання нею однієї з основних умов для
набуття членства — відсутності територіальних претензій до своїх сусідів.
На думку аналітиків, Румунія, що давно виношує плани приєднати Молдову
на підставі спільності мови, культури й історичного минулого, не
поспішатиме підписувати базовий політичний Договір з Молдовою,
розраховуючи на те, що історія розставить по місцях. Якщо економічний
потенціал Румунії ще не досить потужний, то її успіхи у зовнішній політиці є
відчутними. Донедавна Румунія доплачувала мешканцям Молдови, щоб ті
набували її громадянства, то тепер тисячі молдован прагнуть стати
«румунами», щоб скористатися членством Румунії в Шенгенській угоді, в
країнах-членах якої мріють влаштуватися на роботу. Не виключається й
варіант, що підвищення життєвого рівня в Румунії значно збільшить у
Молдові кількість прихильників об'єднання двох держав. Тим паче, що як і
раніше, у відносинах з Молдовою Румунія керується концепцією про дві
румунські держави, а молдован вважає румунами, що «заблукали».
Відносини з Україною
Українсько-молдовські відносини базуються на низці міждержавних
договорів, головними з-поміж яких є базовий Договір про дружбу та
співробітництво Республіки Молдова і Україна від 23 жовтня 1992 р.,
Договір про взаємне визнання кордонів 1994 р., що трансформувався у
Договір про державний кордон, та Додатковий протокол до нього про
передачу у власність Україні ділянки автошляху Одеса—Рені в районі
населеного пункту Паланка, підписаний в серпні 1999 р. Передавши Україні
восьмикілометрову ділянку автошляху Одеса—Рені, Молдова натомість
отримала від України ділянку землі на березі Дунаю в районі с.
Джурджулешти, що перетворило її de facto на морську державу й учасника
низки міжнародних організацій на кшталт Дунайської комісії. Крім того, на
отриманій від України у 2001 р. ділянці землі Молдова будує нафтотермінал,
першу чергу якого вже збудовано. Отже, Молдова стала першою державою
колишнього СРСР, з якою Україна врегулювала всі прикордонні питання. Ще
одним подарунком України Молдові стали 130 об'єктів молдовської
власності на території України (головним чином — пансіонати й будинки
відпочинку).
Відносини з Росією
Молдовсько-російські відносини до 2001 року ґрунтувалися на основі
Договору про принципи міждержавних відносин РРФСР та Молдавської РСР
від 22 вересня 1990 р. та Додатковим протоколом до нього від 10 лютого
1995 р. Щоправда, Росія не ратифікувала ні договір, ні додатковий проткол, а
Молдова ратифікувла лише базовий договір. У 2001 році у ході візиту
В.Вороніна до Москви було підписано базовий політичний молдовсько-
російський договір, що відповідає інтересам обох країн.
РФ конче зацікавлена у пожвавленні економічного співробітництва з
Республікою Молдовою, адже частка Росії у зовнішній торгівлі Молдови
становить близько 40% (62% в експорті і 29% в імпорті). Зацікавленість в
Росії у розвитку двосторонніх відносин зумовлена наявністю в Молдові
розвинутого агропромислового комплексу та галузей легкої, електронної й
радіотехнічної промисловості, а також можливістю виходу через територію
Молдови на ринки західних країн та Балканських країн. Молдова зацікавлена
у ввозі з Росії енергоносіїв, деревини, автомобілів, целюлозно-паперової
продукції, будівельної техніки. Вона також намагається зберегти і розширити
російський ринок для своєї агропродукції.
Росія могла б активніше сприяти врегулюванню придністровської проблеми,
проте заважають імперські традиції й амбіції, наслідком чого є небажання
прискорити виведення майна та озброєння колишньої 14-ї армії з території
Придністров'я, попри рішення з цього питання, прийняте на Стамбульському
саміті ОБСЄ в листопаді 1999 року. У 2003 році офіційний Кремль
запропонував для врегулювання придністровської проблеми так званий
«план Д. Козака», що передбачав створення федеративної держави Молдови,
складова якої — Придністров'я — отримувала право в будь-який час вийти з
федерації й набути незалежного статусу. Передбачав «план Козака» і 20-
річну пролонгацію перебування 14-ї російської армії. Втім, за кілька годин до
підписання плану в жовтні 2003 року президент Молдови В. Воронін після
бесіди з представником ОБСЄ відмовився його парафувати, що стало
несподіванкою для російської сторони. Відмова Молдови від «плану Козака»
чималою мірою посприяла значному скороченню обсягів зовнішній торгівлі
між країнами, що завдало відчутного удару по й без того слабкій економіці
Молдови. Також Росія, починаючи з 2006 року, постійно підвищує ціну на
природний газ для Молдови.
Відносини з ЄС і НАТО
Підписання в 1994 році програми «Партнерство заради миру»
Інтеграція до ЄС і європеїзація країни стали головною стратегічною метою
уряду Молдови після провалу «плану Козака» зі створення спільної держави
Молдови й Придністров'я у 2003 році. Євроінтеграційний курс користується
підтримкою переважною більшістю населення країни.
Придністровський конфлікт
Придністровський конфлікт (рос. Приднестровский конфликт; рум. Conflictul
din Transnistria) — політичний і військовий конфлікт, що виник на початку
1990-х між владою Молдови та самопроголошеною Придністровською
Молдавською Республікою, підтриманою Росією. Пік протистояння припав
на березень—липень 1992 року, коли між сторонами виникло збройне
протистояння за активної участі регулярних підрозділів 14-ї армії Збройних
сил РФ, яке завершилось підписанням мирної угоди. Конфлікт досі не
вирішений, оскільки однозначно не визначений статус Придністров'я.
Причини
Наприкінці 1980-х рр. етнонаціональне крило молдовської еліти мало за мету
здобути в ході перебудови якомога більше автономії для республіки від
союзного центру — аж до незалежності Молдови. При цьому місцеві
керівники бажали зберегти цілісність республіки та створити нову
національну ідентичність громадян. Важливим фактором формування (або
відновлення) молдовської ідентичності було зближення Молдови із етнічно,
мовно та історично близькою Румунією.
Придністровська еліта формувалася не так за етнонаціональними ознаками,
як за наближеністю до радянської номенклатури (багато керівників
підприємств Придністров'я були росіянами або українцями), тому відчувала
залежність від Москви та не бажала розривати економічних зв'язків із нею.
Зрештою, промисловий комплекс Придністров'я було розраховано
насамперед на ринки УРСР та РРФСР. Таким чином, придністровські
керівники не підтримали курс, який було взято владою МРСР. Натомість
їхньою метою стало недопущення «румунізації» Придністров'я, збереження
його економічних та політичних зв'язків із СРСР.
Історично Придністров'я входило до складу Речі Посполитої та
Гетьманщини, із кінця 18 століття опинилося на південно-західних околицях
Подільської та Херсонської губерній. Молдовської РСР із 1940 року, до цього
було частиною Української РСР (як складова Молдовської АРСР). Етнічний
склад населення Придністров'я історично був мішаним, більше українським
на півночі та молдовським на півдні, із урбанізацією збільшилася частка
російського населення. Натомість населення решти Молдови більш
однорідне, воно в більшості користується румунською мовою. Саме мовна та
етнічна відмінності стали головними передумовами для швидкої ескалації
конфлікту.
Важливим фактором розвитку конфлікту стала присутність у Придністров'ї
14-ї радянської (пізніше — російської) армії. Вона стала захисником
інтересів місцевої еліти та проросійського населення регіону в ході
конфлікту, що починався. Багато в чому присутність регулярних російських
військ завадила молдовській владі реалізувати силовий сценарій розв'язання
конфлікту. 1992 року командування армією було доручено генералу
Олександру Лебедю.
Релігія
Релігія в Молдові
Релігія %

Православні    93.34%

Протестанти    1.89%

Старовіри    0.15%

Католики    0.14%

Юдеї    0.11%

Атеїсти    0.38%

Нерелігійні    0.98%

Без відповіді    2.24%

Інші    0.88%
Католицтво:

 Кишинівська діоцезія
Східне Православ'я
Бессарабська православна церква

 Молдовська православна церква Московського патріархату

 Російська православна автономна церква (Варсофонія)
 Російська православна старообрядська церква