Міністерство освіти і науки України

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства
Кафедра української літератури

Поетологічний аналіз на тему:

«Мотив матервбивства у новелі М. Хвильового «Я (Романтика)»; та

особливості його художнього розвитку»

Виконала: Рощина Єлизавета

Група: УА-21-4

Перевірила: доц. Кедич Т. В.

Дніпро 2021
ВСТУП

Твір Миколи Хвильового «Я(Романтика)» є зразком психологічної новели з

елементами філософії. Автор зміг зобразити дисгармонію внутрішнього світу
героя та засудити революційний фанатизм. Кульмінацією твору є саме
вбивство матері, це найбільш напружений момент у розвитку дії. С самого
початку твору Мати зображена втіленням добра і представлена в образі
Святої Марії. Читаючи цю новелу, читач співчуває героїні та слідкує за
деградацією внутрішнього світа головного героя.

Микола Хвильовий настійливо наголошує психопатологічний аспект у

стосунках сина й матері [5,141]. На початку твору мати зображена трохи
наївною, але доброю, вона розуміє головного героя, і до останнього не
вірить, що її м'ятежний син --- злочинець.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

У творі зображено «драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній

конфлікт революціонера, який потрапляє у витворену революційними ідеями
пастку» [1,28]. Розвоєнність головного героя є найважливішою проблемою
новели, бо протягом усього твору «Я» вагається між вибором: чи стати
революціонером в ім'я «великої» мети, чи бути доброю людиною. Це можна
простежити в внутрішніх монологах головного героя, наприклад, на початку
твору чоловік міркує щодо людяності та своєї негуманної професії, «Я —
чекіст, але я і людина». [3, 323]

Новела «Я (Романтика)» має психологічний характер, духовний світ героя

розкривається за допомогою внутрішній монологів, почуттів та саме його
дій. Вбивство матері --- це не тільки смерть найближчої людини у житті, а ще
й вбивство моральних цінностей та гумманої сторони головного героя. «Я»
жорстоко розтрілює свою матір, і таким чином стає безжалісним
революціонером. Хвильовий у своєму творі зобрасив як радянська влада
змінює психологію людей та як вони втрачають свою великодушність.

2
Образ Мати стає також образом згорьованої України, і письменник показує
читачам, як революція вплинула на Батьківщину, тобто головний герой,
голова чорного трибунала, вбиває свою матір, яка является символом
України, і народжується нова українська епоха в крові та муках.

Найголовніша проблема, яка порушена у творі, це розжвоєнність головного

героя. Протягом усієї новели його психічний стан погіршується, у персонажа
починаються галюцинації, його внутрішне самопочуття стає все гірше, і
гірше. Чоловік бориться зі своїми думками щодо гуманності та обов'язка
перед революцією , а саме: «Розкололось моє власне «я». І я голови не
загубив. Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат
революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й
ганебно зраджу комуну?» [3,332].

Письменник зобрасив як «Я» перетворюється на страшного революціонера,

який не має ні яких моральних цінностей. Ось переломний моментом у творі
став епізод допиту жінки «у траурі» й «мужчини в пенсне» [3,329]. Саме ця
подія слугувала на остаточне перетворення головного героя на ката, для
якого людські страждання не мають значення, навіть, смерть його матері.
Для «Я» найголовнішем у житті постає «служіння абстрактній ідеї, доктрині,
яке, мов ненаситний молох, зрештою вимагає зректися всього людського»
[2,541].

Вбивство його матері --- це наче останнє випробування головного героя

перед чорним трибуналом, бо революції не потрібні ніжні люди з добрими
намірами, їй потрібні жорстокі, які пойдуть на все, щоб досягти поставленої
мети. Однак, у душі головного героя все ж таки з'являється сумнів, він
начебто не може відрізнити реальність між ілюзією: «Невже це голос моєї
матері?.. – невже я веду її на розстріл?.. Але, може, це помилка? Може, треба
інакше зробити? – Ах, це ж боюнство, легкодухість. Єсть же певне життєве
правило: еrrаrе humanum est. Чого ж тобі? Помиляйся! І помиляйся саме так,

3
а не так!.. І які можуть бути помилки?... І тоді я горів у вогні фанатизму й
чітко відбивав кроки по північній дорозі» [3,337].

У персонажа постає найголовніший вибір у його житті між синіським

обов'язком та обов' язком перед ідеєю революції. На превеликий жаль
головний герой обирає останнє. Цей момент стає вирішальним у житті «Я»,
смерть його матері --- це символ остаточного перетворення головного героя
на монстра, він відрікся від усього людського і став прихильником революції.

Тільки мати була єдиним джерелом людяності та добра у житті головного

героя, а її смерть символізувала ще й смерть частини душі «Я». Мотив
вбивства матері полягає у тому, щоб показати читачам, що безглузда сила
фанатизма має фатальну силу, яка приносить неменуючі наслідки. У новелі
«абстрактному ідолу майбутнього було принесено найбільшу жертву й
найбільший злочин — матеревбивство»[4, 177].

Матеревбивство — той радикальний крок, який уможливлює для героїв

Миколи Хвильового осягнення жаданої цілісності й мужності[5, 141].

Протягом усієї новели можна спостерігати образи чорного трибунала, тобто

це чорна сила трагізму всіх, хто попал під вирок і розстріляли, та образ Мати
Божої Марії, тобто України. Ідея (Романтика) нав'язується силою смерті і
стає романтикою виконання (чорний трибунал), джерелом пантаргізму
України --- Матері. [6, 10]. Головний герой «Я» приносить у жертву своєї ідеї
всіх. І щоб підтримати свою репутацію серед інших прибічників революції
він здійснює найстаріший злочин --- вбиває свою матір. Саме Доктор Тагабат
намагається нав'язати ідею вбивства своєї матері головному герою, а саме:
«— Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з «мамою» (він
підкреслив «з мамою»), як умів розправлятися з іншими.» [3, 331]

Та у екзистенціальному плані зустріч матері та сина символізує зіткнення

двох полярних начал — мати народжує життя, син — вбиває те, що
народжує. Із вбивством матері не відбувається воскресіння героя; моральний

4
катарсис переноситься на читача. [6, 10]. Тобто читачи співчувають
персонажам та сприяють вивільненню психічної енергії, емоційної розрядки,
що зменьшує тривогу.

У новелі Хвильового в жертву ідеалу загірної комуни, далекої і туманної, до

якої герой іде «в нікуди», «по мертвій дорозі», приноситься Мати-Божа-
Марія-Україна і власне його життя [6, 14], бо після смерті матері головного
героя, помирає також частина його душі, тобто уся гуманість та
великодушність померла разом з Марією. І герой своєю смертю не тільки не
знімає трагізму, а навпаки, — підносить його на новий історичний рівень для
розв'язання майбутнім [6, 15].

Я аналізує, фіксує реальне я з позиції ідеального, апелює до Богоматері,

моральних символів, яким протистоїть ідея загірної комуни. Відчуження
людини й ідеї, ідеалу і практики його революційного втілення, ведуть
переродження, до переходу у протилежність і неминуче приводять героя на
грань фатального трагізму: “іду в нікуди”, “мати – я мушу тебе вбити"...
Герой діє в екстремальній соціально-психологічній атмосфері, як зомбі, в
зідеологізованому, безперспективному просторі, як модель з усім
багатоголоссям я – для демонстрації експерименту, проведеного на півні
свідомості, самосвідомості, підсвідомості вираженої у формі "потоку
свідомості” та проявів різних психічних станів, але як і в усіх новелах
Миколи Хвильового, домінуючою складовою Я є естетичний його
еквівалент, є синтетичний, сконденсований відповідно до жанрових канонів
новели образ-символ глибокого філософського та морально-естетичного
наповнення.

У новелі Хвильового образами-символами виступають персонажі, тобто Я –

Романтика – Фанатична ідея Загірної Комуни та її втілювачі – Главковерх
чорного трибуналу, Тагабат, Андрюша, дегенерат – вартовий пес революції.
Своїй ідеї – фікс вони приносять у жертву Божу Матір Марію, що символізує
Долю України [6, 20]. Таким способом Хвильовий показує, як Україна
5
страджає через фанатичних прибічників революції, що країну приносять у
жертву, та помирає усе людяне та гуманне.

У творі «Я (Романтика)» здійснюється судочинство над нетлінним у віках —

Матір'ю Божою Марією, триєдиною у своїх іпостасях безмертя, надії,
жертовності, що є символом долі України. [6, 29]. «І в той же момент раптом
переді мною підводиться образ моєї матері…

. «Розстрілять”???

І мати тихо-зажурно дивиться на мене” [3,325] . Мати «втілений прообраз тієї

надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків” [3, 322]

Дві хрустальні росинки з очей матері потім падають на руки її “мятежного”

сина. І він починає усвідомлювати, що м'ята, лампада, мати перед образом
Марії — не фантом. Впадає в очі полісемантичність кожного слова,
асоціативність, інформативний зв'язок (асоціативний повтор) із попередніми
словами, що в єдності утворюють образи – концепти, визначають структуру
міфологем, що мають ментальний зміст. [6, 29]. Також паралельно в новелі
використовуються міфологічні сюжети, такі як: м' ята, гроза, лампада,
дорога, місяць, зірки та інші, які органічно пов' язані з образом Матері та
викликають зорові, слухові, дотикові асоціації у читачів. За допомогою цих
художніх способів розкривається художній розвиток твору та мотиву
матервбивства.

Саме асоціативні символи і є особливостями художнього розвитку новели.

Пейзаж природи відтворює внутрішній світ та переживання головного героя.
Ось наприклад, на початку твору Хвильовий використвує такі символи, як:
м'ята, шелест, тихі озера. Ці символи дають читачу спокій, але ці дні, як
зазначає автор, перед грозою, які значать, що велика біда скоро трапиться, а
саме вбивство матері. На кінці новели бахають гармати, перестрілка б' є
тривогу, розриваються знаряди та йде гроза. Ці асоціації тримають читача у
напрузі і наводять на думку, що біда є вже немінучою. Однак, після смерті

6
матері не наступає просвіт, а лише насувається друга гроза, яка несе ще
більшу біду. «…Ішла гроза. Десь пробивалися досвітні плями. Тихо вмирав
місяць у пронизаному зеніті. З заходу насувалися хмари. Ішла чітка, рясна
перестрілка. ...Я зупинився серед мертвого степу:— там, в дальній безвісті,
невідомо горіли тихі, озера загірної комуни» [3, 339].

Епізод вбивства матері несе велику психологічну навантаженність «Тоді я у

млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию
своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й
нажав спуск на скроню» [3, 338]. Адже вбивство матері символізує й
вбивство самого себе, першооснову своєї душі. Головний герой
перетворюється на людину, яка йде «в нікуди» та перестає морально
існувати. «Я» начебто попадає у психологічну пастку. Ціною злочину «Я»
остаточно прилучився до бездумних фанатиків: «Йому ще десь в далекій
безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни» [3, 339], але вже не
осіняв їх образ Богоматері – уособлення людяності й любові. Нікого не зігріє
та далека холодна мрія серед пустельного степу» [2, 542].

Хвильовий у новелі зобрасив проблематику громадянської війни в Україні,

бо саме вбивство Матері значить і вбивство Батьківщини, що заради своєї
ідеї – фікс фанатики готові вбити і свою Матір, і свою Україну. Хвильовий
засуджує у своєму творі засоби досягання ідеалів революції та фанатизму
тоталітарного режиму. І знову ж за логікою М. Хвильового вбивство, якими
ідеалами воно не випрадовувалося, — є також смертю матері. [6, 33]

Як і в новелі “Я (Романтика)”, образ матері постає в романтичній- іпостасі

жертовності, але висновок як перегук трагічної застороги: революція
розбудила найстрашніші інстинкти знецінення, а то й знищення найсвятіших
одвічних родоначал. Критики говорять про романтипсу вітаізму, яку
стверджує М.Хвильовий, будь-що-будь. Говорять красиво й доладно, наче й
аргументовано. Та романтика життя, романтика гуманізму від Матері Божої і
до Чорнобильської Мадонни, і до Матері – наної сучасниці і Родовічних
7
начал майбутнього. Як Берегиня, зриваючи покривало трагічного вітаізму,
вітає нас новим народженням і нерозгаданою посмішкою Джоконди. Це і є
справжнім, онтологічним вітаїзмом, що перемагає смерть і стверджує життя.
І в цьому, як у синій хвилі — крапля — Микола Хвильовий. [6, 35]

ВИСНОВОК.

Отже, проаналізувавши новелу М. Хвильового «Я (Романтика)» можна

зробити висновок, що мотив матервбивства у творі є засудженням
революційного фанатизму та осмислення Добра та Зла. Руйнівна сила «Я»
виявляє себе у поведінках та внутрішніх монологах головного героя, і саме
ця сила мотивована руйнівним бажанням підкорити людину заради
досягнення своєї мети, тобто «загірної комуни», що заполонила думки героя
та вбила усю людяність в його душі. Ця мета стала провідною у житті «Я»,
навіть важливішою, ніж власна матір. «Я» —це не тільки матервбивця, а же і
вбивця власної долі, бо Божа Матір Марія являється однією із частин душі
головного героя, тобто через смертопролиття своєї мати, вмирає ще й
гуманна сторона чоловіка. «Я» перетворюється на безжалісну людину, яка є
прибічником революції. Також Мати є ще символом України. Хвильовий
показує читачам як революція вплинула на країну, тобто жорстоко вбила її.
Протягом усього твору змінюється і пейзаж природи, за допомогою цього
прийому письменник зображує напругу та тривогу внутрішнього світу героя.
Усі асоціативні символи дають змогу зрозуміти, що насувається біда. Це і є
особливостями розвитку подій у творі. Автор наголошує на тому, що природа
змінюється разом з розвитком дій. Деградація головного героя та його
роздвоєнність стало основною причиною до вбивста своєї матері. У новелі
письменник передбачив можливі наслідки тотального Я та змалював трагічну
долю України. Революція в інтерпретації Хвильового запліднила своїми

8
ідеями мозг народу та прикрилася маскою ідеалу, що поховала мільйони
жертв, саме це і поклав автор в основу мотиву матервбивства у новелі «Я
(Романтика)».

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Жулинський М.Г. Талант, що прагнув до зір / Жулинський М.Г. //

Хвильовий М. Твори: у 2-х т. – К.: Наукова думка, 1991. – Т.1: Поезія.
Оповідання. Новели. Повісті.

2 Агеєва В.П. Микола Хвильовий / Агеєва В.П. // Історія української

літератури ХХ століття: Навч. Посібник: у 2 -х кн. / за ред. В.Г. Дончика. –
[2-ге вид.] – К.: Либідь, 1994. – Кн. 1: 1910 – 1930-ті роки.

3. Хвильовий М.Г. Я (Романтика). Твори: у 2-х т. / Хвильовий М.Г.; упоряд.

М.Г. Жулинський,

П.І. Майдаченко. – К.: Дніпро,1991. – Т. 1: Поезія. Оповідання. Новели.

Повісті.

4. Агеєва, В. Микола Хвильовий // Ґроно нездоланих співців : Літературні

портрети українських письменників ХХ сторіччя, твори яких увійшли до
9
оновлених шкільних програм / Упоряд. В. І. Кузьменко. К.: Укр.
Письменник.

5. Агеєва, В. Матеревбивство й чоловіча інфантильність (Десакралізація

образу матері в українському модернізмі) // Гендер і культура : збірник
статей. К.: Факт.

6. Дуб, К. (1998). Українська новела 20-30-х років ХХ століття (М.

Хвильовий, В. Підмогильний) // Дніпропетровськ, ДДУ

10