Геращенко Олександр, У-51

Василь Шкляр «Чорне сонце»

Вихід роману Василя Шкляра “Чорне Сонце” став знаковою подією не лише в
українській літературі. Його рамки виходять далеко за межі художньої цінності,
оскільки сплеск уваги до твору й велика кількість відгуків свідчать про
непересічне суспільно-політичне значення появи роману в історії української
літератури. Твір зачіпає болючі питання сьогодення, несправедливої війни
проти українського народу, його героїчного протистояння, самосвідомості й
політики, завойовуючи своєю конвенційною консервативністю увагу масового
читача.
Взявши до рук книгу та прочитавши підзаголовок «Дума про братів
Азовських», думкою звертаєшся до творчості Ліни Костенко та її «Думи про
братів неазовських», адже В. Шкляр у своєму романі порушив проблему
запеклої боротьби добра і зла, яка генетично виховувала воїнів ще з ХV
століття твором “Дума про трьох братів Азовських”. Розглядаючи
трансформацію драматичної поеми “Дума про братів неазовських” Л. Костенко
у роман “Чорне Сонце” (Дума про братів азовських), дослідники відшукують
“такі стійкі координати в “історичному просторі”, які б із відносною надійністю
вказували на місце в ньому певному значному феноменові, виводили б його зі
сфери випадковостей (у якій науці, власне, робити нічого) у сферу
закономірностей , які, вивчаючи вигадливі співвідношення буття і свідомості і
вдивляючись у минуле, вичленовує певну фабулу зі своєю зав’язкою,
кульмінацією та розв’язкою, цікаву своєю визначеністю, відносною
ізольованістю і завершеністю, й обов’язково відшукує іншу, паралельну
історичну фабулу – для порівняння й об’єктивної оцінки”. При порівнянні
творів спостерігається подібність сюжетних ліній (трагічна дорога у смерть
(основа сюжету поеми Ліни Костенко) й героїчна дорога за націю – міцний
ланцюг, яким заковані бійнці спеціального підрозділу “Азов” у В. Шкляра. Не
подійність визначає динаміку сюжетотворення, а пристрасні полілоги, у котрих
кожен шукає свою остаточну істину, утверджує власну думку, власне право на
вчинок. “Не знаю, чи правильним було моє рішення, чи спрацював інстинкт,
але я не став нишком будити хлопців, а згарячу сипонув з акаема довгою
чергою по лісосмузі”. У горизонтах цієї останньої дороги трьох характерів,
розгортається пунктир трьох доль, межі трьох життів (Павлюк, Томиленко і
юний Сахно Черняк та паралельний світ із Єгерем, Сіроманцем та Гризлом).
Художня версія подій 2014-2015 рр. на Сході України (Донецька та Луганська
області) від В. Шкляра розширює уявлення про розгортання антитерористичної
операції, створення батальйону спеціального призначення “Азов” та героїчної
боротьби воїнів проти російської окупації. Письменник будує свій твір на
засадах історичної достовірності (чи не кожний розділ книги розпочинається
спогадами бійців цього підрозділу “Вранці я пішов у штаб до нашого Ідеолога.
Ми його ще називаємо Одноріг. За тверду лінію, з якої його не зрушиш і
танком. Ідеолог сказав, що я взяв на себе обов’язки замполіта”). Можна
стверджувати про двоплощинність оповіді твору: одна - минуле (це розповіді
бійців з мирного життя: “Але Сіроманець у тому й не сумнівався. Він провадив
далі. А далі речі не дуже приємні для Сіроманця. Ця дівчина почала до нього
придиратися, що не там покинув капці, не туди повісив штани, не там
пост1авив тарілку, коротше почала його виховувати…”), теперішнє і майбутнє -
документальну (це бойові виходи, розвідки, проведення військових операцій
“…Та коли тут і там почали рватися гранати, коли осколок застряг у
Гризловому бронежилеті…Воно сипало жар з високості, але я вже не чув його
палу, жар не діставав мене через броник і каску, тільки гупало в скроні”).
Сюжетна лінія роману є динамічною, із гостросюжетними поворотами,
карколомними пригодами, вражаючими сценами, а рушійною силою є
батальйон спеціального призначення “Азов” на стику минулого й сучасного,
мирного життя та війни. Однією прикметних з ознак твору є відсутність
авторських коментарів щодо описуваних подій. Цікавим, на мою думку, є
введенням у твір, окрім реальних персонажів, містичної скіф’янки, яка виконує
роль спостерігача та оберега усіх воїнів (“Вона стояла серед розбомбленого
подвір’я гола-голісінька – сама богиня Лада – і всією собою кликала мене до
себе. Не можна сказати, що вона аж так уже сяяла вродою…Коли в повітрі
засвистіло ще одне мінометне стрільно, я нахильці підбіг до неї і майже
галантно опустився на ліве коліно”. У романі В. Шкляра наявна велика
кількість художніх прийомів: це і зміщення часових просторів (документальна
сюжетна лінія, і художня), і містичні сюжетні повороти, і психологічна лінія
оповіді про духовний світ героїв (Єгер, Сіроманець, Гризло, Маестро), і зміна
точок зору (оповідь ведеться то від імені автора, то від імені командира
батальйону), і карколомні пригоди персонажа, і надмір кривавих сцен. Усе це
створює ефект хаосу як життя героя, і хаосу як художнього прийому: герой - у
вирі бойових дій, художній прийом - приголомшити читача.
Роман Василя Шкляра “Чорне Сонце” покликаний допомогти українцям
усвідомити, що боротьба проти окупантів, звідки б вони не прийшли, здорова
агресія, а не рабська упокореність - не є чимось ненормальним. Навпаки,
готовність нації до активних дій у відстоюванні її національних, економічних,
культурних та інших прав, свідчить про її адекватність, здоровий дух,
спроможність до побудови достойної держави.