Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин
Кафедра міжнародних відносин і зовнішньої політики

Самостійна робота
З дисципліни:
На тему:
«Політична діяльність та біографія Вінстона Черчилля»

Виконав:
студент 3 курсу 3 групи
освітньої програми «Міжнародні відносини,
суспільні комунікації та регіональні студії»
Потапов Олексій
Перевірив:
Професор Крушинський Вадим Юрійович

Київ – 2021
Вступ..............................................................................................................3
Формування особистості Вінстона Черчилля.......................................4
Дитинство та юність...........................................................................4
Військова служба та журналістська діяльність...............................5
Політична діяльність.................................................................................6
Формування політичної особистості та перші кроки в «великій»
політиці..........................................................................................................6
Виступ проти Консервативної партії................................................6
«Велика гра» у політиці.....................................................................7
Вінстон Черчилль та І Світова війна.................................................8
Політична криза Черчилля...............................................................10
Черчилль під час Другої світової війни..........................................11
Фултонська промова Черчилля.......................................................13
Висновки.....................................................................................................16
Список використаних джерел.................................................................17
 Вступ
«…чи є у Вас вороги? Добре.
Це значить, що Ви чогось досягли у своєму житті…»
– Вінстон Черчилль –
Історія кожного народу нерозривно пов’язана із особистостями, які
шляхом неймовірних зусиль вписують власне ім’я в анали останньої,
вдаючись до неочікуваних та інколи навіть неординарних дій, які буквально
змінюють хід розвитку подій в окремо узятий проміжок часу. Коли ми
говоримо про Великобританію ХХ століття, то першою людиною, чиє
прізвище приходить на думку, стає Вінстон Черчилль – один із
найвеличніших та контрастних політиків усього світу тих часів.
Безумовно, оцінювання його діяльності протягом часу неодноразово
змінювалося у контексті переосмислення тих чи інших історичних процесів,
але жоден із істориків та дослідників не зможе сказати, що постать Черчилля
є переоціненою, а його вклад у змінення світу – незначний. Що й казати,
адже тільки з 1970 року про останнього було написано приблизно 300
різноманітних книг, які висвітлювали життя колишнього прем’єр-міністра з
усіх боків.
Саме тому у рамках даної роботи ми будемо намагатися дати якомога
об’єктивну та, що найголовніше, різносторонню оцінку діяльності Вінстона
Черчилля та розібратися у феномені того, як саме він зміг занести себе в
історію власного народу.
 Формування особистості Вінстона Черчилля
Дитинство та юність
Психологи абсолютно недарма говорять про те, що підвалини
майбутньої дорослої особистості закладаються в ранньому дитинстві, коли
людина тільки починає власне знайомство з навколишнім світом.
Аналізуючи родину Черчилля, можна було спрогнозувати, що колись і він
стане працювати у даній царині. Річ у тому, що його батьки обидва були із
достатньо заможних родин: батько – Рендольф Спенсер – на час народження
дитини займав посаду Канцлера Казначейства Британії, а мати походила із
родини впливового американського бізнесмена, що гарантувало йому
достатньо «швидкий» вихід в світ у майбутньому.
Вище окреслене соціальне становище, яке займали його батьки, доволі
таки сильно впливало на життя маленького Вінстона, адже він був, де-факто,
позбавлений важливої у даний період формування особистості батьківської
любові та турботи внаслідок сильної зайнятості останніх у справах політики
та бізнесу. Саме тому не є дивним той факт, що, навчаючись у приватній
школі Сент-Джордж, хлопчик із самого початку зарекомендував себе як
«бунтівника», змусити якого робити щось ординарне було дуже важко. Його
характер із часом все більше погіршувався, що змушувало батьків постійно
переводити його у різні навчальні заклади задля того, щоб уникнути певних
скандалів та непорозумінь. Сам же Черчилль, описуючи даний період
власного життя, говорив про те, що йому, так то кажучи, подобалося вивчати
різноманітні предмети (окрім математики та усього, що було пов’язано із
цифрами), але робив він це на свій власний манер, що доволі таки сильно не
подобалося вчителям.
Абсолютно аналогічна ситуація зберігалася і у коледжі в Харроу, у
якому майбутній політик розпочав власну військову кар’єру. За спогадами
сучасників, характер у нього вже тоді був доволі таки важким, цинічним та,
певною мірою, саркастичним, але при цьому всіх вражав його розум та
філософське ставлення до життя.
 Власне кажучи, навіть просто продивившись те, як Вінстон проживав
життя у школі та коледжі, можна багато чого зрозуміти стосовно його
твердості та характеру у політиці в майбутньому. Його самовпевненість,
бунтарство, рішучість та ігнорування сталих правил відіграли важливу роль у
його політичній кар’єрі, бо саме цими характеристиками він виділявся з-
поміж інших своїх колег, ставши по істини унікальним політичним діячом.
Військова служба та журналістська діяльність
Рішення із вступом на подальшу військову службу було прийнято
Вінстоном після закінчення останнім коледжу у Харроу у чині молодшого
лейтенанту на основі бажання залишити певний слід в історії,
запам’ятавшись нащадкам. Провівши приблизно 5 років у складі 4-го
гусарського в Індії він доволі швидко зрозумів, що військова служба аж ніяк
не може вдовольнити його потреби, а тому у 1895 році, узявши відпустку, він
відправляється до Куби, відвідуючи дорогою США, де його представлять
«світу» у якості спадкоємця діда.
Знаходячись у відпустці на Кубі, він відкрив у собі талант дещо іншого
характеру – письменницький. Він почав із висвітлення різноманітних подій
протистояння між кубинськими партизанами та іспанськими угрупованнями,
публікуючи власні статті Daily Graphic, де вони мали шалений попит
внаслідок незвичного та екстраординарного стилю написання.
Подібний досвід письменника ще доволі довго супроводжував його
протягом життя, адже дозволяв йому висловлювати власне ставлення до тих
чи інших проблем абсолютно спокійно та, що важливо, зрозуміло для
широкої маси людей. Так наприклад його праця “The River War”, яка стала
бестселером, була написана під час знаходження Черчилля у складі 21-го
уланського полку, що брав участь у військовій експедицій в Судані.
Якщо проаналізувати військово-журналістську діяльність Вінстона
Черчилля, то можна також зрозуміти не аби-який вклад у формування та
розвиток його особистості, адже, наприклад, після публікації його статей у
Daily Graphic Вінстон Черчилль навчився правильно реагувати на критику з
боку читачів та, що є більш важливішим для майбутнього політика, грамотно
та структуровано доносити власні ідеї до широких мас населення.
Політична діяльність
Формування політичної особистості та перші кроки в «великій»
політиці
Загалом, дослідники біографії Вінстона Черчилля, обговорюючи
початок його політичної кар’єри, постійно сперечаються стосовно того, яку
саме дату вважати точкою відліку: перша група говорить про те, що такою є
1899 рік, коли хлопець випробовував власні сили на виборах до Парламенту,
але зіткнувся з невдачею, а друга – 1900 рік, коли він все ж таки отримав
свою місце у Парламенті.
Як би там не було, перша спроба дійсно була невдалою, але вини
власне Черчилля у цьому було доволі таки мало з огляду на те, що
Консервативна партія отримала значно меншу частину місць у парламенті
через один із прийнятих напередодні законів, який сильно обурив народ, і
тому місця для Вінстона у партійних списках просто не залишилося. Майже
одразу ж після даної невдачі, він отримав пропозицію відправитися у
Південну Африку у ролі військового кореспондента “Morning Post”, головне
завдання якого полягало у висвітленні Англо-бурської війні, хід якої на той
час цікавив усе британське суспільство.
Фактично, саме робота журналістом протягом року у вище названому
видавництві дозволила Черчиллю після повернення додому з легкістю
зайняти місце в Парламенті, оскільки його підтримувала велика кількість
місцевого населення, яким був до вподоби його простий, але у той же час
незвичний стиль, завдяки якому автора було дуже просто впізнати. Виходить,
що саме журналістська робота привела його до омріяного міста в Парламенті.
Виступ проти Консервативної партії
Власне характер Черчилля, про який ми говорили дещо вище,
проявився і в політиці із самого початку його кар’єри у ній. Річ у тому, шо,
навіть не зважаючи на той факт, що останній здобув місце у Парламенті
завдяки знаходженню у списках Консервативної Партії, він абсолютно не
цурався критикувати власних колег за ті чи інші рішення, які здавалися йому
нераціональними або неправильними. Так наприклад саме у ті часи була
зачитана промова про те, що до переможених бурів потрібно віднестися із
повагою з огляду на їх мужність та стійкість. Вінстон Черчиль взагалі
виступив проти проекту власної партії щодо збільшення витрат на армію,
використавши задля цього друзів із “Morning Post”, які своєчасно поширили
промову всією країною, що викликало дуже серйозний резонанс у
суспільстві. Власне це і стало так званим початком кінця, адже такий
конфліктний характер йому аж ніяк не могли пробачити у керівництві партії,
а тому після чергового конфлікту із Джозефом Чемберленом, Черчилль був
вимушений покинути її лави, перейшовши у стан Ліберальної партії.
«Велика гра» у політиці
Так звана «бурська» промова сталася у нагоді наприкінці 1905 року,
коли Вінстона Черчилля призначили заступником міністра з прав колоній, у
обов’язки якого входила розробка конституції для переможених бурських
республік. Витративши на це приблизно 3 роки та, за спогадами сучасників,
дійсно гідно справившись із завданням, він був підвищений та зайняв пост
міністра торгівлі та промисловості. Фактично, перед ним постали абсолютно
ті ж самі завдання, увагу на які він намагався звернути ще будучи в стані
Консервативної партії. Річ у тому, що тогочасна Британія як ніхто інша
потребувала істотної реорганізації в плані перерозподілу грошових потоків,
адже на фінансування армії витрачалося істотно більше коштів аніж на,
наприклад, тогочасну промисловість.
Протягом обіймання вище названої посади Вінстон Черчилль доволі
таки плідно працював із іншим видатним британцем – Девідом Ллойд-
Джорджем, що, у свою чергу, певною мірою відобразилося на його поглядах
та рішеннях у подальшому. Так наприклад у 1908 році наше герой став
ініціатором закону, згідно із яким встановлювалися норми тривалості
робочого дня та мінімальна заробітна плата.
 Реалізація даного закону дозволила Черчиллю отримати серйозну
підтримку серед населення держави, що у результаті призвело до того, що у
1910 році він отримав одну із найважливіших за функціональністю посад у
країні – крісло міністра внутрішніх справ.
Доволі цікавим є той факт, що навіть перебуваючи на високих посадах,
Вінстон Черчилль зарекомендував себе не тільки як справжній професіонал,
але й як політик, який замислюється про життя людей, намагаючись
покращити долю останніх власними діями.
Вінстон Черчилль та І Світова війна
Перша Світова війна стала серйозним випробовуванням для багатьох
політиків, адже вимагала від них приймати інколи дуже важкі рішення, які
неминуче призводили до людських втрат, але у довгостроковій перспективі
ставали переможними із точки зору національної безпеки.
Вінстон Черчилль, який у мовах погіршення стосунків між
Німеччиною та Великобританією був змушений займатися
зовнішньополітичними питаннями. Робив він це, варто зазначити, доволі
таки успішно, адже у 1911 році йому була запропонована посада Першого
Лорда Адміралтейства, на якого в умовах можливої війни покладалися
серйозні надії. Незважаючи на той факт, що посада чисто номінально
вважалася гіршою за ту, яку займав Черчилль до цього, було цілком
очевидно, що у випадку початку війни саме останній у контексті високого
ступеня залежності Великобританії від флоту буде виконувати одну із
головних ролей.
Одним із найважливіших якостей Черчилля у якості політика
називають його раціоналізаторські здібності. Іншими словами, він завжди
намагався оптимізувати діяльність тієї структури, яка на той момент часу
знаходилася під його керівництвом. Незважаючи на те, що військово-
морський флот Великобританії вважався одним із найсильніших у світі, він
мав доволі таки серйозні проблеми з огляду на певну «моральну» застарілість
як і техніки, так і людського складу, який цю техніку використовував. Саме
тому першочерговим завданням у якості Лорда Адміралтейства для себе
Вінстон вважав саме модернізацію флоту, яка знайшла вираження у побудові
нових версій лінкорів, які використовувалися аж до 1948 року.
Набагато перспективнішим можна вважати рішення про перехід усього
флоту із вугілля на нафту. На перший погляд, рішення можна вважати доволі
таки дивним з огляду на те, що запасів останньої а території Великобританії
майже не було, але, беручи до уваги зростаючий інтерес Англії до регіону
Персидського заливу, можна було зрозуміти, що дане рішення було прийнято
у рамках довгострокової перспективи.
Передбачаючи неминучу війну, Лорд Адміралтейства часто проводив
навчання та стратегічні моделювання, тому при ньому військово-морський
флот був у повній бойовій готовності. І коли Великобританія вступає в
Першу Світову Війну, 3 серпня 1914 року, військово-морський флот був
розташований поблизу берегів Англії.
Під час самої війни Черчилль проявив себе доволі таки жорстким,
безкомпромісним та певною мірою цинічним воєначальником, адже доволі
часто він приймав такі рішення, через які гинули сотні та тисячі британців,
але при цьому важливість подібного дослідники змогли оцінити тільки через
десятки років. Так наприклад при обороні Антверпена загинуло близько 2500
британських військових, а, беручи до уваги той факт, що військовими діями
командував особисто Черчилль, шквал публічного засудження впав саме на
нього. При цьому ті люди, які засуджували його дії, абсолютно не розуміли
того, факту, що саме вони дозволили врятувати декілька інших міст, що мали
стратегічне розташування.
А ось Дарданелльська кампанія дійсно виявилася повністю провальною
для союзницьких сил, а тому Черчилля, який, де-факто, керував даною
операцією, після подолання урядової кризи було звільнено з посади (що
важливо, він сам визнав той факт помилки, а тому був повністю згоден із
діями уряду).
 Протягом наступних декількох місяців він обіймав посаду канцлера
герцогства Ланкастерського, що фактично означало те, що він відійшов від
державних справ, лише іноді навідуючись до Парламенту задля того, щоб
прийняти участь у дебатах. У 1915 році за його власним бажанням його було
переведено на Західний фронт, де він очолював 6-ий батальйон
шотландських королівських найманих стрільців. Але його перебування на
Західному фронті не могло вдовольнити потреби допомогти власній державі
у такий важкий момент історії, тому він був змушений подати у відставку та
повернутися у Сполучене Королівство.
Так сталося, що у 1917 році Національна комісія виправдала його за
невдачу у Дарданелльській компанії, а отже і привід для його відставки був
ірраціональним та неправильним. Саме тому трохи потому Вінстону було
запропоновано посаду міністра озброєння. Через півтора роки його було
переведено у чин військового міністра та міністра авіації. Знову ж таки, на
новій посаді він почав доволі таки активно займатися реорганізацією,
започаткувавши так звану програму “десятирічної установки” (Ten Year
Rule). Ця доктрина визначала об’єми фінансування військово-промислового
сектору за умов не втручання Великобританією у військові конфлікти
протягом наступних десяти років.
Якщо проаналізувати діяльність політика під час Першої Світової
війни, стає все більше зрозумілий його характер, адже конфліктність у
Європі продемонструвала, що будь-який політик (навіть настільки
неординарний як Черчилль) може помилятися, але головне полягає у тому, як
він зможе справлятися із складнощами.
Політична криза Черчилля
Повернення у «велику» політику відбувалося для Черчилля через вже
відому для нього посаду – міністра з питань колоній – адже завдяки власному
досвіду він міг серйозно посприяти розвитку даного напрямку. Більше того,
дана робота мала безпосередній зв’язок із його минулим в Адміралтействі,
адже він відповідав за регіон Близького Сходу, з території якого
Великобританія планувала отримувати велику кількість паливних ресурсів.
Варто зазначити, що діяльність Вінстона на даному посту була доволі
успішною, адже дозволяла йому реалізовувати увесь свій талант.
А ось 20-ті роки ХХ століття стали для нього справжнім
випробовуванням характеру, адже його спіткала серйозна череда помилок та
певних політичних невдач. Усе розпочалося із того, що він знову приєднався
до Консервативної партії, пройшовши до Палати громада у 1924 році.
Начебто наперекір долі, він отримав посаду міністра фінансів, що аж ніяк не
могло відповідати його власним інтересам (ну-бо нелюбов до цифр у будь-
якому їх прояві в нього залишилася ще з дитинства) і це, чесно кажучи,
доволі таки сильно відобразилося на ефективності його роботи. Його
головним завданням було повернення британської економіки до золотого
стандарту, збільшення рівня фунта на міжнародних ринках та повернення
рівня британської економіки до рівня розвитку перед Першою Світовою
війною. Підійшовши із своїм максимальним завзяттям до виконання
поставлених завдань, Черчилль, все ж таки, не зміг з ними справитися, адже
йому банально не вистачало знань, що, у свою чергу, призвело до низки
непопулярних рішень, які вилилися у загальнодержавні страйки 1926 року.
Фактично, після цього і аж до початку Другої Світової війни його
політична кар’єра перебувала у певній стагнації, адже після поразки
Консерваторів у 1929 році на виборах, він навіть більше не намагався
отримати ті чи інші керівні посади у державі, залишаючись працювати одним
із рядових політичних діячів, організувавши так звану «групу Черчилля» та
зосередившись на літературній діяльності (відома робота «Мальборо: його
життя та час» була написана саме у даний період часу).
Черчилль під час Другої світової війни
Більшість дослідників його життєдіяльності так чи інакше говорять про
те, що саме військові дії на території Європи вдруге за століття стали для
Вінстона серйозним випробуванням навіть не зважаючи на те, що він
очікував дану подію та, що важливо постійно критикував тогочасний уряд
держави за те, що вони, за його словами, зовсім нічого не робили задля того,
щоб хоч якось уникнути подібного розвитку подій. Саме тим часам
приписують доволі таки відомий вислів Черчилля у якому він, звертаючись
до Чемберлена після підписання Мюнхенської угоди, говорить наступне: “…
у вас був вибір між війною та безчестям. Ви обрали безчестя й тепер
отримаєте війну…”.
Із початком війни Черчилля було призначено на вже доволі знайому
йому посаду Першого Лорда Адміралтейства, адже навіть звичайні моряки
цінували його як командира, віддаючи шану його завзятості, вмінням та
прямоті (напевне останній пункт викликав у них найбільшу радість, адже
поведінка їх військового начальника так сильно була схожа на їхню). Свої
обов’язки він почав виконувати відразу та в повну силу, тому як він мав
призвести увесь флот в повну бойову готовність та бути готовим вступити в
активну фазу бойових дій.
Момент призначення Черчилля прем’єр-міністром можна, чесно
кажучи, вважати доволі таки ситуативним випадком, адже його попередник,
лорд Чемберлен, був відсторонений від виконання обов’язків через ініціацію
невдалої та доволі таки суперечливої військової операції в Норвегії, а тому
вже навесні 1940 року його місце зайняв Вінстон Черчилль, для якого
почався вкрай важкий період у житті, адже відтепер від його рішень залежала
уся ситуація в державі та поза її межами, а тому йому доводилося працювати
абсолютно без відпочинку.
Для того, щоб зрозуміти стиль його роботи у часи активного
протистояння із нацистами, варто згадати тільки одну крилату фразу, після
якої все стане абсолютно зрозумілим – «…мені нема чого запропонувати,
крім крові, важкої праці, сліз та поту…» (Вінстон Черчилль про можливість
мирних перемовин із нацистами).
Саме у цей період проявився увесь геній довгострокового планування
Черчилля, який чітко дав зрозуміти, що він дійсно став справжнім політиком,
який вміє вдаватися до певних ситуативних союзів заради загального блага
власної держави. Річ у тому, що він активно співпрацював із СРСР (хоча
завжди доволі таки негативно висловлювався проти комунізму) та із
Францією, адже розумів, що саме коаліція із ними може допомогти
Великобританії виграти час заради укріплення власних позицій та остаточної
модернізації військ.
Так наприклад наприкінці листопада 1943 року, відбулась Тегеранська
конференція, перша зустріч за час Другої Світової представників “Великої
Трійки”. Основне питання, яке було обговорено головами СРСР,
Великобританії та США – розробка плану боротьби проти сил Третього
Рейху. Також, не менш важливу роль, приділили відкриттю Другого
Західного фронту, питанню надання незалежності Ірану, польському
питанню, та можливості початку війни СРСР з Японією. Впродовж 1944 року
Черчилль був вимушений проводити багато часу на перемовинах зі Сталіном,
що його неймовірно дратувало. Єдине, що було вирішено у питанні
розподілу впливу це те, що у формі контрибуції СРСР отримує під свій вплив
Східну Німеччину.
Після ще було дві схожі зустрічі – Ялтинська та Потсдамська
конференції.
Ялтинська конференція відбулася у Левадійському палаці, де результат
війни вже був майже остаточно ясним. Роль Черчилля на просторі
міжнародних відносин почала зменшуватися. Під час вирішення питань про
вплив на Близький Схід Черчилль був відсутнім, отже усе вирішували пан
Рузвельт та пан Сталін. На Потсдамській зустрічі були вирішені усі остаточні
питання, пов’язані з виплатою репарацій постраждалим державам, поділ
Німеччини та інших.
Фултонська промова Черчилля
Промова Черчилля у Фултоні була адресована Гаррі Трумену, який був
серйозним ідеологічним противником Радянського Союзу. Останній
скептично ставився до договорів з Росією, які був укладені президентом
Франкліном Рузвельтом. Перебуваючи в оточенні Рузвельта, Трумен також
висловлював невдоволення підсумками Ялтинської конференції, вважаючи
поступки Радянському Союзу невиправданими. У квітні 1945 року він зробив
заяву, яку було важко назвати виваженою із точки зору політичної
перспективи: «…нам треба твердо триматися з росіянами … Вони не
вміють себе вести … Вони схожі на слонів у посудній крамниці … Їм лише
двадцять п'ять років … Нам вже більше ста, і ми повинні навчити їх, як
себе вести…». Як можна було зрозуміти, Трумен був прихильником
жорсткої зовнішньої політики. Саме він, ставши після смерті Рузвельта
президентом США, наказав піддати атомної бомбардуванню Хіросіму і
Нагасакі.
Трумен був переконаний, що останнє слово завжди має залишатися за
ним і саме у такому переконанні відображалася його віра в винятковість
Америки, у її особливу «місію», у дароване їй призначення – просувати
прогрес, свободу і демократію в усьому світі. Після війни в США
розвивалися месіанські настрої, що будили у американців бажання вчити
інші народи тому, як правильно потрібно жити. Ці настрої і знайшли
вираження в доктрині Трумена, що була озвучена в американському конгресі
в березні 1947 року і яка стверджувала право Сполучених Штатів на
втручання у внутрішні справи інших країн.
Але потрібно розуміти, що доктрина Трумена виглядала дуже грубою
за власною формою та виконанням, що аж ніяк не могло її просунути у
широкі маси у майбутньому. Саме тому вона була «відкоригована», у
результаті чого виник «план Маршалла», який говорив про можливість
надання матеріальних субсидій європейським країнам в обмін на виконання
політичних вимог, висунутих Вашингтоном. Продовженням
зовнішньополітичного курсу Трумена стало створення блоку НАТО в квітні
1949 року, що означало військову консолідацію Заходу під егідою США для
підготовки війни проти СРСР.
Однак в серпні того ж року в Радянському Союзі була створена і
випробувана атомна бомба, що певною мірою обмежила їх гегемоністичні
прагнення США. Створення радянського атомного зброї, що стало
несподіванкою для вашингтонських стратегів, дозволило уникнути «гарячої»
фази політичного протистояння, заморозивши його в стані, який у
подальшому і отримав назву Холодна війна.
 Висновки
Персона Вінстона Черчилля і досі викликає жвавий інтерес не тільки
серед дослідників міжнародних відносин, а й серед різноманітних
літераторів, для яких останній є певним прикладом стилю та, можливо,
журналістської зухвалості. При цьому кожен із людей, що так чи інакше
намагається дослідити життя даної особи говорить про те, що навіть не
зважаючи на будь-які важкі життєві обставини політик завжди залишався
вірним собі та ніколи не забував про національні інтереси Великобританії,
постійно прораховуючи її місце в динамічній та мінливій системі
міжнародних відносин. Так наприклад важливим фактором він вважав
наявність Британської співдружності, яка після війни поступово розпалася,
як і всі інші релікти до колоніальної епохи, змінивши конфігурацію світової
політики і зігравши свою роль в характері європейського об'єднання.
Цікаво, але Черчилль був реальним та, ймовірно, щирим прихильником
пан'європейського руху, і навіть невдача його реалізації, зокрема з вини
Англії, абсолютно не відштовхнула його від даної ідеї. Залишаючись
політиком, який, фактично, вирішував долю Європи у певний період часу, він
прекрасно розумів важливість малих держав Центральної та Південно-
Східної Європи, у яких вбачав засіб гарантування європейської інтеграції в
цілому, що, у свою чергу, характеризувало його тільки як доволі виваженого
та далекоглядного політика.
 Список використаних джерел
1. Adams, Edward. Liberal Epic: The Victorian Practice of History from
Gibbon to Churchill. — Charlottesville, Virginia : University of Virginia Press,
2011.;
2. Bell, Christopher M. (2011). Sir John Fisher's Naval Revolution
Reconsidered: Winston Churchill at the Admiralty, 1911–1914.;
3. Rasor, Eugene L. Winston S. Churchill, 1874–1965: A
Comprehensive Historiography and Annotated Bibliography. — Westport,
Connecticut : Greenwood Press, 2000;
4. Hermiston, Roger. All Behind You, Winston – Churchill's Great
Coalition, 1940–45. — London : Aurum Press, 2016.;
5. Ґілберт, Мартін. Черчилль. Біографія. — Київ : КМ-БУКС, 2019.
— 888 с;
6. Hastings, Max. Finest Years. Churchill as Warlord, 1940–45. —
Hammersmith : Harper Collins, 2009.;
7. Toye, Richard. Lloyd George and Churchill: Rivals for Greatness. —
London : Macmillan, 2007.;
8. Moritz, Jr., Edward (1958). Winston Churchill – Prison Reformer.
The Historian (Hoboken, New Jersey: Wiley);
9. Blake, Robert; Louis, Wm. Roger, ред. (1993). Churchill: A Major
New Reassessment of His Life in Peace and War. Oxford: Oxford University
Press.;
10. Allen, Louis. Burma: The Longest War 1941–1945. — J. M. Dent &
Sons Ltd, 1984.№;
11. Gilbert, Martin. Never Despair: Winston S. Churchill, 1945–1965. —
Trowbridge : Minerva, 1988.;
12. Soames, Mary. Speaking for Themselves: The Personal Letters of
Winston and Clementine Churchill. — London : Doubleday, 1998.;