Дослідження китайської цивілізації: історія, філософія, культура

УДК
Маркова А.М.
ORCID: 0000-0002-4274-3561
студентка 1 курсу магістратури
соціологічного факультету
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
м. Харків, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ЖУРНАЛІСТИКИ

В КИТАЇ ЯК ЯВИЩА КУЛЬТУРИ

Ключові слова: Китай, журналістика, ЗМІ, вечірні газети, «культурна

революція».
Китайська журналістика є значним пластом культури, і як будь-який
культурний феномен відображає історію становлення країни та її жителів. На
жаль, доволі складно сьогодні знайти вітчизняні роботи, які б у повній мірі
висвітлювали проблематику формування та розвитку китайських ЗМІ,
датованих раніше ХХ ст. Вивченню історії журналістики Східних країн взагалі
приділяється недостатньо уваги. Але це не свідчить про її відсутність як такої в
історії китайської преси, що робить тему цікавою для досліджень та дискусій.
Недостатність інформації стосовно зародження та історичного
функціонування китайської журналістики можна пояснити декількома
причинами. По-перше, в історії журналістики очільні позиції займали країни
Західної Європи, зокрема Німеччина, Англія та Франція, пізніше – США. Саме
вони розвивали пресу, активно використовуючи здобутки науково-технічного
прогресу. І за цих умов китайська журналістика довгий час залишалася
«вторинною», розвиваючись під впливом країн Заходу. Така картина була
характерна в цілому для країн Сходу за часів Середньовіччя, оскільки вони
перебували в стані західних колоній чи полуколоній. А по-друге, журналістика
у Китаї функціонувала в умовах контролю та цензури з боку влади [6, c.86].
Аналізуючи досвід китайської журналістики, особливо у рамках
культурного контексту, потрібно розпочати дослідження з появи ієрогліфів у
китайських текстах, призначених для масового читання. Так, наприклад,
прототипом сучасних гороскопів слугували ворожильні написи на кістках та
панцирах черепах. При дослідженнях подібних артефактів були виявлені імена
представників різних китайських імператорських династій ще до нашої ери,
зокрема Шан, для яких робилися ці написи. Таким чином, відбувалося
своєрідне інформування певних осіб на задану тему [4, c.51]. Стародавні
китайські аутентичні тексти мали різний характер та були інформативними з
окремих галузей: адміністративні, військові, медичні, навчальні та інші тексти.
І ці здобутки культури, досліджувані Енно Гіле, також мають великий вплив на
подальший розвиток журналістської діяльності в Китаї [8, с.421].
Взагалі Стародавній Китай відрізняється особливим рівнем розвитку
цивілізації, як і Стародавні Греція та Рим. Тому як зразки стародавньої
китайської журналістики можна розглядати і накази чи рішення імператорів,
що оголошувалися мешканцям, – як масове інформування та донесення новин.
У європейському досвіді така форма журналістики мала й окрему назву
своєрідної професії до неї – глашатай, що є зразком сучасного журналіста
[5,c.7].
Також за часів існування династій, але вже нашої ери, в історії китайської
журналістики з’являється поняття «вечірніх газет». Їх поява пов’язується з
правлінням династії Сун (960-1279 рр.) за часів наукового, військового
прогресів держави та появи техніки книгодрукування. Звісно, це не було
книгодрукуванням у буквальному сенсі: вирізалися тексти на дошках, що потім
заливалися чорнилами та відбивалися на ткані (пізніше – на папері). Це стало
поліграфічною революцією, автором якої був Бі Шен. Поступово подібні
примірники стали «газетою» під назвою «Цзінбао», яка інформувала про
імператорські накази та новини [7, c.124] .
Через багато тисячоліть поняття «вечірня газета» змінило своє значення. В
епоху Нового часу вже за умов технічного прогресу новин в країні було
настільки забагато, що виникла потреба випускати газети щовечора. З одного
боку, цей період характеризується економічним розвитком та поширенням
китайської періодики за усіма стандартами. Але разом з тим китайська
журналістика на цей час перебувала під впливом іноземців, тому спочатку
друковані видання виходили виключно англійською мовою [7, c.125]. Це
досить добре ілюструє якраз згадувану раніше тенденцію «вторинності»
китайської журналістики.
Після падіння імперії та встановлення влади комуністичної партії Китаю
інформування про головні події дня заміщується більшою мірою тематикою
подій на заводах, висвітлення робітничого руху, що дуже схоже на ідеологію
пролетаріату іншої відомої комуністичної країни ХХ ст. Приватні газетні
видання набувають статусу державних, тому формується новий вектор
розвитку ЗМІ Китаю [2, c.13]. Проте він не може визначатись позитивними
характеристиками розвитку, уособлюючи в собі явну несвободу журналістської
творчості, що призвело до скорочення досить великої кількості ЗМІ.
Переродження китайської журналістики та покращення її становища
пов’язується з приходом до влади партійного діяча Дена Сяопіна, який
реформував на краще не лише діяльність ЗМІ, але й інші важливі для країни
сфери. Передував цьому репресивний період в житті Китаю з боку КПК, який
отримав назву «культурна революція» [1]. В цьому негативному досвіді
вбачається знову ж таки зв’язок культури та журналістики країни в цілому:
жертвами політичної кампанії ставали найбільш прогресивні журналісти та
письменники.
Сьогодні китайську журналістику можна характеризувати двома аспектами
розвитку. По-перше, за свій довгий та непростий шлях становлення
журналістика Китаю таки досягла свого розквіту, розвиваючись швидкими
темпами із використанням новітніх технологій. Феноменом в цьому процесі є
також поєднання у ЗМІ збереження культурних традицій зі світовою
глобалізацією інформаційного простору. Але, по-друге, Китай залишається все-
таки «зачиненою» державою, відмінною від країн Європи всередині самої себе
через існування досить суворої політичної цензури. Політика країни
орієнтована на виключно позитивістське позиціонування Китаю як на
регіональному рівні, так і на міжнародному. Спостерігається тотальний
контроль опозиційних владі видань та публікацій, найбільш розвинутими є
ЗМІ, що належать державі [3].
Досліджувати китайську журналістику, її витоки та становлення доволі
складно, бо вона була і залишається неоднозначним явищем, що викликає
багато міркувань і може стати приводом для політичних, суспільних та
культурних дискусій. Але, безперечно, можна стверджувати, що журналістика
Китаю є відображенням культури протягом її історії, цілком можливо й сама
змінювала історію та привносила в неї інновації, якими держава в окремі свої
періоди могла пишатися. ЗМІ увесь час невпинно рухалися шляхом, який
можна зобразити у вигляді хвильових коливань: за значними здобутками йшли
певні занепади, які навіть можна віднести до культурних. В наш час, не
дивлячись навіть на внутрішньополітичні обставини, саме завдяки своїй
автентичності та технічним, науковим, економічним проривам в різних
напрямках розвитку країни китайська журналістика здатна виконувати основні
свої функції з інформування населення, бути цікавою та інноваційною.

Література:
1. Дубровська Д. Мао на війні з культурою. Журнал «Довкола світу». 2006.
№8. URL: https://www.vokrugsveta.ru/vs/article/2766/ (дата звернення:
19.10.2021).
2. Лігуан Чжан. Особливості розвитку журналістики Китаю на рубіжі
третього тисячоліття: дис… канд. філол. наук: 10.01.10. Москва, 2006. 171с.
3. Петрова Є. Види китайських ЗМІ. Журналістика у світі цензури та
позитивної повістки: веб-сайт. URL: https://ekd.me/2020/08/kitajskie-smi-kak-
zanimatsya-zhurnalistikoj-v-mire-pozitivnoj-povestki-i-cenzury/ (дата звернення:
19.10.2021).
4. Ткаченко Г.А. Гадальні написи: словник-довідник. Москва: АСТ:Схід-
Захід, 2008. 352с.
 5. Ученова В. В., Старих Н.В. Історія реклами: навч. посіб. Санкт-
Петербург, 2002. 304с.
6. Чемякін Ю. В. Журналістика країн Сходу у системі викладання історії
зарубіжної журналістики. Науковий журнал «Діскурс-Пі». 2004. №2. с. 86-87.
7. Чжи Ян. Вечірня преса Китаю. Вісник БДУ. Журналістика. 2007. №2.
с.123-127.
8. Giele E. Using Early Chinese Manuscripts as Historical Source
Materials .Monumenta Serica.  2003. № 51.с. 409—438.