Сценарій вистави «Кайдашева сім’я» за мотивами однойменної повісті Нечуя-

Левицького

І дія

(Музика)

Автор. Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось

село Семигори. Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала
хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Одного літнього дня перед
паликопою Омелько Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував. Коло повітки
на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива
кінчались, і начиналась возовиця.

(Батько Омелько Кайдаш точить косу на подвір’ї, сини Карпо та Лаврін сидять на
травичці під парканом)

Лаврін: Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе
батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)

Карпо: Посватаю, кого трапиться. ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з дерева)

Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо: То сватай, як тобі треба.

Лаврін: Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки,

моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже
гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби. Лаврін:
То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить,
то носом свистить.

Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка
грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце
з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся. (Батько перестав

стругати і почав прислухатись, потім встає.)

Омелько: А чого це ви посідали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? Чи

то можна в таку п'ятницю паскудить язики?

( Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку точити косу.)

 (Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все
голосніше, а потім зовсім голосно.)

Лаврін: Карпе! (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене

Лаврін: Сватай Олену. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць;

сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо: Гарна... мордою хоч пацюки бий.

( Старий Кайдаш аж підскочив, кидає точило на землю)

Омелько: А бодай вам язики повідсихали, злидні. ( перехрестився) Ледацюги!

Марш до роботи, поки матір не покликав.

Лаврін: Тату! Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо.

Омелько: А хай вам грець.
Лаврін: Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як
калина в лузі, а тиху, як тихе літо. Мелашку… (замріяно)
Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в
спасівку.
Лаврін: О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи
бриклива, і в неї серце з перцем.
Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до розмови батьків
за парканом)
Кайдашиха: (вибігає) Омельку! Омельку! Не забудь зайти з церкви до пана та
візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі
ярмарок. (пританцьовує) Треба багато чого купити перед тим, як синів женити. Чи чуєш?
Омелько: Та чую, чую!
Кайдашиха: (в’їдливо) Та, будь ласка, не заходь до шинку.

Омелько показує дулю, дістає пляшечку і йде, пританцьовуючи

(Карпо та Лаврін сміються) (музика)